ОБРАЗИ СМИСЛОУТВОРЮЮЧИХ ЧИННИКІВ У ФУНКЦІОНУВАННІ СОЦІАЛЬНИХ СИСТЕМ : ОБРАЗ смислосделанных ФАКТОРОВ В функционирования социальных СИСТЕМ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

РОМАНЕНКО ЮРІЙ ВІКТОРОВИЧ

УДК 316.012

ОБРАЗИ СМИСЛОУТВОРЮЮЧИХ ЧИННИКІВ
У ФУНКЦІОНУВАННІ СОЦІАЛЬНИХ СИСТЕМ

Спеціальність 22.00.01- теорія та історія соціології

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора соціологічних наук

Науковий консультант:
Яковенко Юрій Іванович, доктор соціологічних наук, професор

Київ-2006

ЗМІСТ

Вступ........................................................................................................ 5
Розділ 1. Теоретико-методологічні засади дослідження смислоутворюючих чинників в світовій соціологічній думці...................................................................................................... 18
1.1. Обґрунтування поділу основних дослідницьких парадигм макро- і мікросоціології в теоретичному аналізі проблематики смислоутворення. Нормативно-макросоціологічна парадигма в класичній та сучасній соціології..........................................................................................................................18
1.2. Нормативно-мікросоціологічна парадигма дослідження смислоутворюючих чинників..........................................................................................................................47
1.3. Інтерпретативна мікросоціологічна парадигма дослідження смислоутворюючих чинників в символічному інтеракціонізмі.................................53
1.4. Інтерпретативна макросоціологічна парадигма дослідження смислоутворюючих чинників..........................................................................................68
Висновки по розділу 1.........................................................................................................96

Розділ 2. Образи смислоутворюючих чинників в фрактальних метапрограмах соціальних систем..100
2.1. Фрактали в смислоутворенні соціальних систем.................................................100
2.2.Типологія сценаріїв смислоутворення....................................................................125
2.3. Нормативний соціотип в функціонуванні соціальних систем..........................136
Висновки по розділу 2.......................................................................................................160

Розділ 3. Орієнтальна модель смислоутворення в функціонуванні та розвитку соціальних систем східних країн..................................................................................................... 165
3.1. Сенсорно-аннігілятивна модель смислоутворення в функціонуванні та розвитку соціальних систем Індії та індо-буддійських етносоціальних спільнот..........................................................................................................................165
3.2. Архіваційно-нормативна модель смислоутворення соціальної системи Китаю............................................................................................................................ 200
3.3. Нормативно-інтуїтивна модель смислоутворення соціальної системи Японії..............................................................................................................................236
3.4. Фундаменталістсько-соціоаннігілятивна модель смислоутворення в країнах арабо-ісламської цивілізації......................................................................................268
Висновки по розділу 3.......................................................................................................285
Розділ 4. Окцидентальна модель смислоутворення в функціонуванні та розвитку соціальних систем західних країн..................................................................................................... 291
4.1. Індивідуаційна стратагема в смислоутворенні соціальних систем Заходу...................................................................................................................................291
4.2. Гегемоністська індивідуація в функціонуванні соціальних систем Франції та Німеччини.....................................................................................................................317
4.3. Специфіка сценаріїв смислоутворення в країнах Півночі та Півдня Європи...........................................................................................................................342
Висновки по розділу 4......................................................................................................357

Розділ 5. Адаптивно-вітальна модель смислоутворення в функціонуванні та розвитку соціальних систем: Америка і англосаксонські країни............................................................................................ 3625.1. Соціальна система як віртуальний артефакт: антигенетизм та антитрадиціоналізм як засадничі стратагеми функціонування соціальної системи США....................................................................................................................................362
5.2. Смислоутворення в дзеркалі самореферентної перцепції соціальної системи: формування соціоонтологічних засад англо-американської макроідентичності в перцептивному соціосеміозисі. .......................................................................................401
5.3. Смислоутворення та нормативний соціотип в США та країнах англо-саксонської цивілізації...............................................................................................420
Висновки по розділу 5.......................................................................................................435

Розділ 6. Смислоутворення в соціальних системах візантинізму: імітативно-дистресовий фрактал в функціонуванні соціальних систем України та Росії...................................................................................................... 439
6.1. Етносоціальні передумови формуванні імітативно-дистресового фракталу в Україні та Росії.............................................................................................................439
6.2. Імагінативно-емотивний фрактал України в контексті становлення, функціонування соціальної системи.......................................................................454
6.3. Імагінативно-волюнтативний фрактал Росії та його специфіка......................472
Висновки по розділу 6.......................................................................................................514

Висновки по дисертації............................................................................................ 518

Глосарій.............................................................................................. 524

Список використаних джерел.................................................................................................. 536

ВСТУП
Актуальність теми.
Соціологія класичної та посткласичної доби представлена палітрою різноманітних інтегральних міждисциплінарних концепцій , кожна з яких в той чи інший спосіб розв’язує проблему інтерпретації та практичного забезпечення холодинаміки та інваріантності в процесі еволюції соціальних систем. Далеко не останнє, якщо не одне з провідних місць в забезпеченні балансу між автопоейзісом і рецепцією соціальних значень і цінностей в функціонуванні соціальних систем займає смислоутворення. Наш час позначений двома протилежними тенденціями в функціонуванні соціальних систем:
А) кристалізацією соціальних систем при синхронному зростанні рівня їх внутрішньої нестабільності, що корелює із міжцивілізаційною конфліктністю в загальносвітовому масштабі, та
Б) породженням нових соціальних протиріч постінформаційного суспільства, що стосуються сфери соціального смислоутворення.
Останнє відбувається на тлі цілої множини як автономних, так і екзогенно-гетерономних чинників економічного, політичного, фізико-географічного, духовного та соціально-психологічного походження. Для стабільного соціального зростання конкретне суспільство прагне зберегти автентичність власної версії смислоутворення при спробах інтегрувати в неї різноманітні фрагменти (блоки) досвіду інших суспільств. Це має своїм наслідком чисельні аберації при забезпеченні основних функцій соціальної системи за Парсонсом: адаптації, латентності (інтеграції), ціледосягнення та соціалізації. В особливій мірі дана обставина стосується перехідних суспільств, смислоутворюючі чинники і технології соціальної символізації яких часто мають імпортне, іноземне походження. Якщо, наприклад, українське суспільство переймається європейськими моделями соціалізації, поєднуючи їх із американським економічним досвідом, то такі спроби включення даних практик в українську соціальну систему будуть мати своїм неминучим наслідком порушення холодинаміки, а отже, інтеграційних процесів та стабільного самозростання, в кінцевому рахунку самоприйняття української людини
У зв’язку із вищезазначеним, актуальність теми дослідження стосується двох вимірів: теоретико-методологічного та соціально-практичного.
В теоретико-методологічному аспекті актуальним можна вважати створення системної моделі побудови соціальних метапрограм з урахуванням глобалізаційного чинника в 21 столітті. Дана теза стосується передусім виникнення шокових соціальних ситуацій у перехідних суспільствах, які в процесах інформаційного обміну із соціальними системами розвинених країн (а це країни-лідери не лише в політико-економічному відношенні, але і в сфері соціального смислоутворення) переходять у перманентний хаотичний стан з усіма несприятливим наслідками, що є похідними від нього.
В соціально-практичному аспекті актуальність вбачається в подоланні мегатенденцій руйнування автентичного соціального смислоутворення під впливом американізації та вестернізації перехідних соціальних спільнот. Першочергової значущості дана обставина набуває для України з її багатовекторною стратагемою соціального розвитку та мозаїчною соціальною системою.
Таким чином, сутність проблеми, що розв’язана в дисертації, випливає з протиріччя між змістом ряду напрацьованих в соціології концепцій смислоутворення та актуальною потребою здійснення такої рефлексії, яка б сприяла вдосконаленню розуміння процесів смислоутворення з урахуванням соціосеміозису соціальних систем та їх підсистем.
У свою чергу, своїм основним науковим завданням автор вважає побудову теоретико-методологічної схеми, яка дає пояснення співвідношення образно- та фактуально-репрезентованих складових процесів смислоутворення у соціальних підсистемах із соціальною метапрограмою, що виступає в єдності актуалізованих інституційно-регулятивних та латентно-потенційних формоутворень.
Метою дослідження є побудова аналітичної моделі соціологічної рефлексії процесів смислоутворення в соціальних системах.
Мета передбачає постановку наступних завдань дослідження:
1. Побудова теоретико-методологічної схеми дослідження смислоутворюючих чинників в історії та теорії соціології.
2. Обгрунтування теорії соціофракталу та фрактальної типології моделей смислоутворенняння в соціальних системах.
3. Визначення моделей смислоутворення таких соціальних систем, як:
3.1. Орієнтальної (в індуїстсько-буддійському, конфуціансько-даоському (далекосхідному), синтоїстському та близькосхідному (ісламсько-фундаменталістському) субваріантах.
3.2. Окцидентальної (в центрально-континентальному, північно-та південно-європейському субваріантах).
3.3. Англо-американської ( в британському та американському субваріантах).
3.4. Поствізантійської (в українському та російському субваріантах)

Об’єктом дослідження є процеси смислоутворення в соціальних системах.
Предметом дослідження є концептуальні, образно-символічні та соціально-фактуальні репрезентації процесу семіозису в контексті функціонування соціальних систем.
Методами дослідження є метод теоретичного аналізу, логічного моделювання типологізації, герменевтичної інтроспекції та екстраполяції. Методи теоретичного аналізу і логічного моделювання представлені в розділах 1-2 і були обрані з позиції їх прийнятності для виокремлення парадигм дослідження проблеми смислоутворення в історії соціології та побудови типології фрактальних сценаріїв смислоутворення.
Методи феноменологічної експлікації (розкриття смислової першооснови образно-фактуальних складових соціального життя у економічній, релігійній, правовій, освітній та ін.підсистемах) та екстраполяції (логічної специфікації теорії фрактального семіозису щодо конкретних варіантів соціальних систем) були застосовані в розділах 3-6 з позиції їх прийнятності для розуміння смислоутворюючої основи соціального досвіду в його концептуальних та символічно-образних репрезентаціях.

Наукова новизна одержаних результатів.

- Вперше в науковій літературі з історії та теорії соціології встановлено існування зв’язку між механізмами смислоутворення фракталу та створенням замовлення соціальної системи на нормативний соціотип як мікроізоморф соціальної системи. Відмінність від попередніх досліджень з історії та теорії соціології і принципова наукова новизна полягає у визначенні фракталу як символічно-інформаційної основи репрезентації досвіду в культурі соціальної системи, що виступає єдністю аттрактору-метапрограми та архетипових фігурацій, які виступають джерелом символічного живлення соціальної системи в її смислоутворюючій активності. Вперше концептуалізовано і доведено, в якості елементу наукової новизни, функціонування символічних механізмів трансгресії як опосередковуючої ланки взаємодії між колективним безсвідомим та соціальними інституціями.
- Вперше визначено і доведено, що домінуюча функція в рамках фракталу соціальної системи має розцінюватись як аттрактор відтворення певного нормативного соціотипу, а з точки зору теорії соціології як регулятивний макрообраз людини, що визначає макроідентичність соціальної системи і її семіотичну референцію та спосіб інкорпорації на індивідному рівні.
- Розвинено положення про те, що в аттрактивізованому середовищі соціальна система для здійснення смислоутворення створює допоміжні семіотичні інструменти, які дозволяють їй відокремлювати чуже” від свого”, тобто, соцієтальні коди фрактальної макроідентичності. Новизна запропонованого положення для наукової літератури в галузі історії та теорії соціології взагалі і соціології неофункціоналізму зокрема полягає в тому, що соцієтальні коди слугують задля підтримки автентичності системи, що означає не лише її можливість символічно ізолюватись у власних кордонах від інших соціальних систем і витримувати семіотичний режим самореферентності, але ї здійснювати самозвертання до архетипово-ноогенного резерву колективного безсвідомого у кризові перехідні часи, коли макроідентичність зазнає флуктуацій, а кордони соціальної системи послаблюються, наслідком чого стає дифузія та асиміляція символічних впливів неавтентичного походження. Автономна соціальна система, в цьому розумінні, здійснює фрактально-автентичний автопоейзіс, витворюючи із себе власні частини і не дозволяє собі структурних компіляцій”, звернень до інших соціальних систем за необхідним для неї ресурсом символізації, які мають своїм наслідком різного роду дисфункції і дисгармонії.
- Аналітична розробка основних положень фрактальної теорії смислоутворення вперше дозволила сформулювати положення щодо існування соціально-трансцендуючих та соціально-імманентизуючих аттракторів соціальних метапрограм, які визначають параметри сугестивності-контрсугестивності соціальних систем як міри проникненості-непроникненості її символічно-семіотичних кордонів. Соціальні системи, в яких переважають соціально-трансцендуючі функції, переводять систему із смислової запрограмованості середовищем в режим самопрограмування і самоорганізації, оскільки коди в них є семіотичними інструментами самореферентної цілісності, яка формує простір і час за власним баченням, не асимілюючи привнесені диспозиції. Такі соціальні системи створюють автентичні соціальні макросмисли (аттрактори), в той час як соціальні системи, в яких переважають соціально-імманентизуючі функції, схильні до утворення редукованих аттракторів, які є похідними від біоморфних, реоморфних, антропоморфних, психо- та теоморфних чинників. Така редукція корелює з полезалежністю соціальної системи, її підвладністю стохастичності та випадковості.
- Вперше в науковій літературі з історії та теорії соціології доведено і обгрунтовано положення про те, що базові відношення смислоутворення в соціальних системах утворюють фокус макросмислових значень соціуму, з якого народжується і формується реальна інституційна єдність організаційних структур і легітимізованих ідей, з якого починається символічне розгортання смислу певних організаційних структур, головних норм соціальної взаємодії (дисципліни) і способів підтримки соціального порядку. Ці фокуси є головним детермінуючим механізмом формування базових інституційних систем-центрів політичних, юридичних, економічних, комунікативних, ритуальних тощо. Саме в цих центрах сходяться коаліції з метою утворення і закріплення основних норм соціального життя. Центри народжують інституційні ареали або символи, метою яких є активізація всього населення до участі саме в такому соціальному порядку.
- Вперше у науковій літературі з історії та теорії соціології здійснюється побудова системної моделі розгортання процесів смислоутворення в рамках соціальних систем східного, західного, англо-американського та візантійсько-слов’янського походження, щодо яких політика, економіка, релігія, мистецтво, сім’я, правова підсистема виступають феноменологічними індикаторами семіозису, що виступає по відношенню до них як програма символізації простору і часу суспільства.
- Інноваційною для соціологічного дискурсу є когнітивна модифікація поняття соцієтального архетипу дистресового досвіду. Останній розглядається в якості блокатора символічних трансгресій між інституційною та польовою складовою фракталу двох вищезазначених країн. Це означає, що незважаючи на розвинену архетипову базу, достатню для підтримання інформаційно-енергетичного тонусу інституцій, дані суспільства у випадку кризи використовують власну соціальну енергію для габітуалізації на рівні макроідентичності та нормативного соціотипу гетерогенних символічних конструктів іноземного походження, вони, простіше кажучи, звертаються для озвучування власних соціальних проблем до чужорідних соцієтальних кодів. Це призводить до розщеплення соціальної метапрограми на два рівні мертвий текст чужорідного інституційного досвіду, некритично реципійованого у кризові періоди, та природу” у вигляді незв’язаної архетипової енергетики. В дистресових архетипах суспільство відчуває страх перед власною ідентичністю.
- Удосконалено і набуло подальшого розвитку положення про те, що аттрактори, будучи семіотичним ядром витворення знаків, значень і символів, задають напрямки енерго-інформаційної трансгресії від архетипового фонду соціальної системи до її структурно-інституційних утворень: економіки, політики, релігії, сім’ї, освіти тощо. Це означає, що смислоутворююча матриця придушує альтернативні девіантні версії смислоутворення, які руйнують ідентичність системи шляхом їх зашумлення (США), інфляції (Європа), ігнорування (Китай), парцеляції (Японія) тощо. Аттрактори визначають домінуючу стратегію символічного захисту соціальної системи від інтервенцій середовища. Таким чином, формується умовний семіотичний центр, представлений етноміфом, та семіотичні маргиналії, до яких соціальна система звертається у випадку дефіциту символізації. Дані форми відстоювання в символічному полі власного типу ідентичності можуть приймати різний вигляд: від латентної соціокультурної опозиції до соціального чи військового / міжнародного конфлікту.
- Вперше доведено і обгрунтовано положення про те, що в процесах смислоутворення соціальна система, формуючи інтертипні відносини, аттрактивізує одну частину (сегмент) інформаційного середовища і відсуває на периферію або знецінює іншу, отже, первинна сигніфікація реальності семіозис соціальної системи формує онтологію соціальних явищ, самоочевидний життєвий світ, структури життєвого світу соціальної системи, у свою чергу, інкорпоруються в нормативний соціотип, а нормативний соціотип відтворює аттрактори системи у вигляді мікроперформативів. В свою чергу, частниа соціального досвіду маргіналізується і стає джерелом живлення флуктуацій в соціальному функціонуванні та розвитку. Слідування мікроперформативу стає основою для категоризації своїх” і чужих”, визначення звичного і незвичного на побутовому рівні прояву соціальних відносин, а на інституційному рівні нормативної і девіантної поведінки.
- Розвинено і набуло подальшого розвитку положення про те, що аттрактори, підтримуючи значущість для соціальної системи її етноміфу, відтворюються на мікрорівні завдяки створенню замовлення” на тип людини, характеристики якої є концентрованим виразом системи у вигляді габітуалізованих патернів семіотизації дійсності. Цим типом людини стає нормативний соціотип.
На основі фрактальної теорії смислоутворення побудовано за етнорегіональним критерієм принципово нову типологію аттракторів, соціокодів та нормативних соціотипів: соціотип реагуючої людини” із аттрактором пристосування і успіх” і перцептивними кодами семіотизації (США, Великобританія, Австралія, Канада, а також інші країни, духовно причетні до англо-саксонської цивілізаційної ойкумени); соціотип мислячої людини” із аттрактором опозиція і трансформація” і логокодами семіотизації (Західна Європа, Центр і Північ, частково Південь Європи); соціотип людини традиції” із аттрактором тотальна трансмісія” і кодами мнемічних типових форм (Китай, В’єтнам, Північна Корея); соціотип людини уяви” із аттрактором глибинні враження” і імагінативними соціокодами (Україна, Росія, Польща, Чехія); соціотип людини волі” із аттрактором соціальна репресія” та соціокодами мілітарного освоєння дійсності (на сьогодні цей нормативний соціотип зберігається лише в деяких архаїчних спільнотах і частково на мусульманському Сході); соціотип людини інтуїції” із аттрактором глибинне пригадування” та інтуїтивними соціокодами (Японія, деякі африканські країни); соціотип людини споглядання” із аттрактором первинне родовідтворення” та соціокодами рефлексивного збереження традиції (більша частина країн арабо-ісламської цивілізації); соціотип людини відчуття” із аттрактором сенсорного трансу та аннігілятивними соціокодами (Індія, Тібет, Шрі-Ланка); соціотип людини емоцій” із аттрактором безпосереднє задоволення і переживання тут-і-тепер” і гедоністичними соціокодами (Бразилія, Аргентина, інші країни Латинської Америки). Даний перелік природно, не є вичерпним і підлягає подальшим конкретизаціям.
Практичне значення одержаних результатів
Наукове та практичне значення роботи обумовлено актуалізацією проблеми збереження символічної макроідентичності соціальних систем в глобалізаційних процесах смислоутворення, що відбуваються в 21 столітті.
Результати дослідження можуть бути використані як теоретичне підгрунтя при розробці та уточненні концепції розвитку демократичного громадянського суспільства в Україні.
Матеріали дисертації можуть сприяти оптимізації функціонування інституцій, які є безпосередніи та вторинними агентами смислотворення в соціальній системі (освіта, сім’я, церква, засоби масових комунікацій тощо), виробленню принципів та засад інформаційної політики держави у сфері нормативно-правового регулювання екології інформаційного простору .
Розроблена дисертантом концепція фрактального метапрограмування може бути використана в процесі розробки новітньої концепції національної самосвідомості в добу глобалізації; створення іноваційних напрямків наукових досліджень у сфері як теорії та історії, так і галузевих напрямків соціологічних досліджень (соціологія мистецтва, соціологія релігії, соціологія міфу, соціологія масових комунікацій).
Результати дослідження можуть бути використані у відповідних соціотехнологічних проектах, повуязаних із проведенням юридичного, політичного, економічного та духовно-ідеологічного реформування соціальної системи України.
Результати роботи було використано в науково-дослідній та викладацькій діяльності здобувача.
В науково-дослідній сфері результати дисертаційного дослідження використовувались зокрема в участі у науково-дослідних проектах лабораторії соціальної психології мас та організацій Інституту соціальної та політичної психології Академії педагогічних наук України.
Матеріали дисертації стали основою для розробки авторських курсів, викладання яких відбувалося протягом 2001-2005р. на стаціонарних відділеннях Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, факультету соціології та психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Інституту післядипломної освіти Київського національного університету імені Тараса Шевченка:
Аналіз соціальних систем”, Політична психологія”, Сучасні психотехнології” відділення Міжнародна інформація”, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Смислоутворення в соціальних системах”- стаціонарне відділення факультету соціології та психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Етнопсихологія”, Юридична психологія” відділення психології Інституту післядипломної освіти Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Ступінь готовності концепції до теоретично-наукового та педагогічного застосування визначається її універсальною спрямованістю: розроблена модель дозволяє здійснювати аналіз та оцінку процесів смислоутворення в соціальній системі на високому рівні концептуалізації.
Особистий внесок здобувача.
В монографії Архетипи соціального життя і політика”, опублікованій у 2001 році у співавторстві з доктором соціологічних наук Донченко О.А., особистий внесок автора полягає в наступному.
Розроблено і удосконалено теорію імагінативного соціофракталу, якому відповідають дистресові архетипові фігурації в колективному безсвідомому українців та росіян. Доведено, що архетипи дистресового досвіду в імагінативному фракталі виконують регресійно-трансгресійну функцію, повертаючи соціум до попередніх щаблів розвитку і сприять гальмуванню процесів розгортання автентичної соціальної метапрограми. Дана обставина є похідною від посиленння функції антиципації надлишкової кількості версій соціального розвитку та поліцентричного соціосеміозису із множинними соцієтальними кодами. Множинність соцієтальних кодів унеможливлює досягнення гармонійних інтеракцій між рівнем макроідентичності (макроперформативів соціальної метапрограми) та мікроідентичністю (мікроперформативів індивідного рівня), а в соціальній практиці конфлікт між культурою та соціальною структурою. Дане положення доведене на основі комплексного аналізу архетипових фігурацій, які відповідають імітативно-дистресовому соціофракталу із посиленою гетеросугестією з боку євро-американських соціальних спільнот.
У статті Адаптивно-вітальна модель смислопродукування в американській соціальній системі”, опублікованій у співавторстві з Яковенко Ю.І. здобувачеві належить розробка ідеї щодо ціннісної детермінації макрообразу суспільства з боку відповідних ментальних складовим соціального семіозису США.

Апробація результатів дисертації.
Результати досліджень, викладених у дисертації, оприлюднено на наступних наукових конференціях та методологічних семінарах: міжнародна конференція Університети інформаційне суспільство- ЮНЕСКО” (2-3 грудня 2004 р., Київ, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка); міжнародна науково-практична конференція Україна у постбіполярній системі міжнародних відносин”, Київ, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 18-19 листопада 2004 р; наукова конференція з нагоди Днів факультету соціології та психології Київського національного у ніверситету імені Тараса Шевченка, м. Київ, 28 квітня 2005 р; ХІ Міжнародна наукова конференція &ld

Список литературы

ВИСНОВКИ ПО ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Соціофрактал є метапрограмою семіозису соціальної системи, що постає як діяльність по продукуванню аттракторів первинно-континуалізованих смислоутворюючих диспозицій та центрованого поля соціальної системи, що виступає як сукупність потенційно означуваних соціальною системою векторів континуації. Завдяки аттракторам відбувається перехід диспозицій в актуалізовані відносини соціального простору, щодо яких поле виступає динамізуючим чинником. Отже, через атрактор, матеріалізований в інституціях, габітусах, соціальних нормах, ролях і т.п. соціальний простір символічно підкорює” соціальний час, що стає основою для знецінення соціальних смислів і епізодичного звернення соціальної системи до архетипіки колективного безсвідомого.
2. Фрактал - це інформаційна модель соціального смислопородження, представлена єдністю метасмислу атрактору (фігури), закріпленого в домінуючій семіофункції соціальної системи, полем (неатрактивні архетипи) маргінальних семіотичних функцій, що виявляє себе у різних варіантах стилізації життя індивіда (частіше-групи) в культурі. Відштовхуючись від цієї дефініції, можна припустити, що метасмисл-атрактор слід розуміти не статично - як готову і завершену мету життєдіяльності соціальної системи (інакше самогубству віддавалася б перевага перед життям), а динамічно - як своєрідну рулетку сценаріїв, що мають загальний інтегральний квазісенс.
3. Аттрактори, будучи семіотичним ядром витворення знаків, значень і символів, задають напрямки енерго-інформаційної трансгресії від архетипового фонду соціальної системи до її структурно-інституційних утворень: економіки, політики, релігії, сім’ї, освіти тощо. Це означає, що смислоутворююча матриця придушує альтернативні девіантні версії смислоутворення, які руйнують ідентичність системи шляхом їх зашумлення, інфляції, ігнорування тощо. Аттрактори визначають домінуючу стратегію символічного захисту соціальної системи від інтервенцій середовища. Таким чином, формується умовний семіотичний центр, представлений етноміфом, та семіотичні маргиналії, до яких соціальна система звертається у випадку дефіциту символізації. Дані форми відстоювання в символічному полі власного типу ідентичності можуть приймати різний вигляд: від латентної соціокультурної опозиції до соціального чи військового / міжнародного конфлікту.
4. В аттрактивізованому середовищі система створює допоміжні семіотичні інструменти, які дозволяють їй відокремлювати чуже” від свого”, тобто, соцієтальні коди. Соцієтальні коди слугують задля підтримки автентичності системи, що означає не лише її можливість символічно ізолюватись і витримувати семіотичний режим самореферентності, але ї здійснювати самозвертання у кризові перехідні часи. Автономна соціальна система, в цьому розумінні, здійснює автопоейзіс(Луманн), витворюючи із себе власні частини і не дозволяє собі структурних компіляцій”, які мають своїм наслідком різного роду дисфункції і дисгармонії. Прикладом такого роду компіляції” може бути Японія, яка підтримує форс-режим манчестерського капіталізму у поєднанні із нормативно-регламентуючою базою конфуціанської етики, чим і створює соціальну проблему гіперстенії, яка феноменологічно виливається в один з найвищих у світі рівень самогубств. Другим прикладом структурного розщеплення є Росія, яка звертається до себе в раціонально-волюнтативному коді (принаймні, на рівні політичних інституцій таке намагання існує), що є абсолютно чужорідним її колективному безсвідомому з його татарською колективістською архетипікою. Це також відтворює аномічну феноменологію, багаточисельні політичні кризи та високий рівень криміналізації суспільства при збереженні тоталітарних інституцій , що мають на рівні соціальної поведінки придушувати зовнішні прояви подібного розщеплення між символічним регістром та колективним безсвідомим.
5. Соціальна система, формуючи інтертипні відносини, аттрактивізує одну частину (сегмент) інформаційного середовища і відсуває на периферію або знецінює іншу, отже, первинна сигніфікація реальності семіозис соціальної системи формує онтологію соціальних явищ, самоочевидний життєвий світ, структури життєвого світу соціальної системи інкорпоруються в нормативний соціотип, а нормативний соціотип відтворює аттрактори системи в інституціоналізованому вигляді.
6. Аттрактори, підтримуючи значущість для соціальної системи її етноміфу, відтворюються на мікрорівні завдяки створенню замовлення” на тип людини, характеристики якої є концентрованим виразом системи у вигляді габітуалізованих патернів семіотизації дійсності. Цим типом людини стає нормативний соціотип.
7. Соціальні системи, в яких переважають соціально-трансцендуючі функції, переводять систему із смислової запрограмованості середовищем в режим самопрограмування і самоорганізації, оскільки коди в них є семіотичними інструментами самореферентної цілісності, яка формує простір і час за власним баченням, не асимілюючи привнесені диспозиції. Такі соціальні системи створюють автентичні соціальні макросмисли (аттрактори), в той час як соціальні системи, в яких переважають імманентизуючі функції, схильні до утворення редукованих аттракторів, які є похідними від біоморфних, реоморфних, антропоморфних, психо- та теоморфних чинників. Така редукція корелює з полезалежністю соціальної системи, її підвладністю стохастичності та випадковості.
8. В етнорегіональному аспекті можна виділити (за відсутності спроби побудови завершеної типології, що з наукової точки зору розглядалося б як абсурд) такі нормативні соціотипи: соціотип реагуючої людини” із аттрактором пристосування і успіх” і перцептивними кодами семіотизації (США, Великобританія, Австралія, Канада, а також інші країни, духовно причетні до англо-саксонської цивілізаційної ойкумени); соціотип мислячої людини” із аттрактором опозиція і трансформація” і логокодами семіотизації (Західна Європа, Центр і Північ, частково Південь Європи); соціотип людини традиції” із аттрактором тотальна трансмісія” і кодами мнемічних типових форм (Китай, В’єтнам, Північна Корея); соціотип людини уяви” із аттрактором глибинні враження” і імагінативними соціокодами (Україна, Росія, Польща, Чехія); соціотип людини волі” із аттрактором соціальна репресія” та соціокодами мілітарного освоєння дійсності (на сьогодні цей нормативний соціотип зберігається лише в деяких архаїчних спільнотах і частково на мусульманському Сході); соціотип людини інтуїції” із аттрактором глибинне пригадування” та інтуїтивними соціокодами (Японія, деякі африканські країни); соціотип людини споглядання” із аттрактором первинне родовідтворення” та соціокодами рефлексивного збереження традиції (більша частина країн арабо-ісламської цивілізації); соціотип людини відчуття” із аттрактором сенсорного трансу та аннігілятивними соціокодами (Індія, Тібет, Шрі-Ланка); соціотип людини емоцій” із аттрактором безпосереднє задоволення і переживання тут-і-тепер” і гедоністичними соціокодами (Бразилія, Аргентина, інші країни Латинської Америки). Даний перелік природно, не є вичерпним і підлягає подальшим конкретизаціям.
9. Кожному нормативному соціотипу відповідають життєві мікроперформативи, які узгоджуються із домінуючою функцією аттрактору і розглядаються як недевіантні на рівні життєвого світу, тобто, побутової феноменології. Скажімо, в соціальній системі українства людниа, яка веде демонстративно-аутодеструктивний спосіб життя, оцінюється як девіант, в той же час для Росії такий спосіб життя буде майже героїзованим варіантом перформативу. Незважаючи на спільну в фракталі двох країн функцію уяви, варто оцінити також вплив маргинальної функції: для Росії волі, для України емоцій. Тому продукти уяви у нормативного соціотипу в Україні піддаватимуться тестуванню” на предмет відповідності критерію приємно-неприємно”, а отже, негативні емоції стримуватимуть матеріалізацію абсурдних образів уяви. В той же час в російському соціотипі таке гальмо” відсутнє, і тому Росія співає дифірамб безумству хоробрих” (Горький).
10.Феноменологічні прояви смислоутворення в фракталі стосуються всіх соціальних підсистем. Так, перцептивний фрактал США, Великобританії виявлятиме себе: в економічній підсистемі як абсолютизація цінностей егоїзму і природно-біоцентричного виживання найсильніших (манчестерський капіталізм із обмеженою державною інтервенцією, а за сучасних умов держава добробуту із її макдональдизацією, уніфікацією та синтетичними симулякрами для нижчого і середнього класу, що сприймаються реальніше реальних речей); в політичній підсистемі як формально-процедурна демократія, що виступає декорацією панування фінансової олігархії; в релігії як прагматично-орієнтоване сектанство, що забезпечує способи здобуття святості” в посейбічному світі; в ідеології як тріумф зовнішнього (перцептивно-помітного, матеріального) успіху; у вихованні і навчанні (підсистемі освіти) як мінімізація інтелектуалізму і щеплення реактологічних сценаріїв поведінки при придушенні рефлексивності середнього і нижчого класу шляхом селекції на природничі і гуманітарні факультети і напрямки навчання; в сім’ї як легітимована проституція, шлюб за контрактом, що нагадує ділове партнерство; в науці як монополія технократично-орієнтованих фахівців, математизація людинознавства. В Україні імагінативний фрактал виявлятиме себе: в економіці як абсолютизація цінностей прихованого індивідуалізованого накопичення при обмежених масштабах розширеного відтворення капіталу; в політиці у вигляді мікрокорпоративної конкуренції і загальній розбалансованості за умови орієнтації влади на задоволення всіх і вся” і відсутності ресурсів на досягнення подібного стану; в релігії як культивування естетичного ритуалізму православ’я із фаталістичними акцентуаціями та ідеалом пасивної святості при розбалансованій релігійній дисципліні та відсутньої відповідності маніфестацій релігійності особистим вчннкам і способу життя християнина”; в ідеології як поліфонія, плюралізм і багатоголосся, відсутність смислового центру і чітких артикуляцій позиції; в сім’ї як абсолютизація і сакралізація жінки і жіночого, мікрогрупового способу життя, використання сім’ї як бастіону імагінативної втечі від реальності; в науці як орієнтація на інтелектуальне наслідування на шкоду продукуванню самостійних ідей, переважання репродуктивної компоненти пізнавальної діяльності над творчо-конструктивною тощо.
11.Подібні аналітичні експлікації спонукають зробити остаточний висновок: фрактал є матрицею поступової латентної інфляції-трансцеденції смислу в інституційному вимірі, який в соціально-історичному часі потребує регенераційної трансгресії шляхом звернення суспільства до фонду першообразів, що однак, не означає, що соціальна система є вічним” способом буття людини і може, подібно Феніксу, нескінченно оживати в історії людства. Він є соціальним полем трансцеденції, яка обмежена строком вичерпання соціальної метапрограми із притаманним їй типом семіозису.

ГЛОСАРІЙ

Автопоейзіс соціальний процес самотворення, самовідтворення, самоорганізації соціальної системи, в якому система створює сама із себе всі власні частини і забезпечує функціональні зв’язки між ними. Поняття а.с. введене в науковий обіг в неофункціоналістській концепції Н. Луманна. Першопочатково застосовувалося щодо біологічних систем.

Аннігіляція стратегія смислоутворення квазіцілісного метаобразу суспільства та особи на основі заперечення індивідності як самостійного онтологічного та соціального утворення. Аннігіляція є протилежністю «індивідуації» - стратегії конституювання соціальних смислів на засадах індивідності, розгортання останньої в плані утвердження особистісного сенсу.

Аттрактор соціальний макросенс соціальної системи, генералізований семіотичний конструкт, щод задає напрямки соціальної континуації (див.) формування просторово-часових відносин в соціальній системі. Через аттрактори відбувається створення соціальних топосів (див.). і практик. Поняття використовується в синергетичній теорії функціонування та розвитку складних нелінійних систем.
Аттрактор (для складних, комбінованих соціальних метапрограм - аттрактори) ядра соціального семіозису, які континуалізують (вводять у просторово-часові рамки, обмеження) активність внутрішньосистемних соціальних суб’єктів і відокремлюють (деконтинуалізують) діяльність всіх інших, позасистемних суб’єктів. Суб’єкт, який інтеріоризує просторово-часові рамки соціальної системи, здійснює габітуалізацію (в розумінні неомарксистської концепції П. Бурд’є), тобто, символічно привласнює соцієтальні коди фрактальної макроідентичності як імманентні конструкти, як свій власний витвір, простіше кажучи, не впізнає в символічно чужому конструкті символічно чужий, вважаючи його своїм, утвореним у власній діяльності.

Адаптація стратегія смислоутворення в функціонуванні соціальної системи, пов»язана із конституюванням перцептивного соціофракталу із аттракторами біоекономічного гомеостазу, типового для країн англосаксонської цивілізації, в першу чергу США. Поняття адаптації введене в науковий обіг в теорії Т.Парсонса, в авторській концепції воно отримало семантичне розширення за рахунок розуміння його не як процесу функціонування окремої підсистеми (економіки), а як макроперформативу соціальної системи, яка генералізує аттрактори економічної підсистеми для інших підсистем (політичної, освітньої, релігійної тощо). В авторській концепції також уточнюється, що адаптація це сценарій смислоутворення, в якому соціальна система відтворює балансні відносини між макроінституціями та мікрорівнем за рахунок формування на макрорівні нормативно-пріорітованих смислових універсалій при збереженні на мікрорівні інтерпретативного потенціалу внутрішньосистемних суб’єктів.
Американське суспільство витрачає більшу частину власних ресурсів на культивування біологічно орієнтованого ідеалу усередненого споживання, що гарантує соціальний комфорт та нейтралізацію революційної енергії духовного бунтарства. Тим самим пред’являється соціальне замовлення на ту частину соціального простору, яка обслуговує перцептивно-регулятивні акти пристосувального змісту. За межею ”соціальної легітимності” залишається розум, інтуїція, уява та інший баласт”, що не знаходить попиту в емпірично-орієнтованій стратегії соціосеміозису.
Функція перцептивної регуляції в американському життєвому світі домінує над нерепрезентативними маргинальними функціями емансипативної раціональності та нерепродуктивної уяви, сенсорного досвіду та інтуїції.

Габітус одне із центральних понять неомарксистської соціологічної теорії поля П. Бурд’є, що відноситься до системи інтерналізованих норм, цінностей, стереотипів, засвоєних індивідом в процесі соціалізації. Габітус, за словами Бурд’є, має відношення не стільки до соціальної (класової) свідомості, скільки до класового безсвідомого. Габітус знаходить свій прояв не лише в характеристиках свідомості, але і на морфофенотиповому рівні схеми тіла, манер жестикуляції, одягу і т.п., що і складають в сукупності екзіс особи [Бурд’є, 1993]. В авторській концепції поняття габітусу генералізовано з урахуванням логіки процесу смислоутворення. Габітус це формоутворення, що означає сукупність нормативно-ціннісних складових (в.т.ч. соціальних смислів), уречевлених у поведінці нормативного соціотипу (Див. далі). Соціальна система на мікрорівні відтворює нормативний соціотип в процесі габітуалізації (Див.).
Габітуалізація процес включення соціальних смислів в структуру індивідних диспозицій, результатом якого стає соціалізація індивіда в нормативний соціотип (Див.). Поняття нормативного соціотипу відрізняється від традиційно використовуваного в соціології поняття особи, оскільки особа зберігає всі ознаки суб’єкта, в той час як нормативний соціотип виступає скоріше інкорпорацією безсуб’єктних соціальних сценаріїв, які діють в суб’єкті через колективне безсвідоме.
Імітація стратегія смислоутворення, притаманна соціальним системам, які вибудовують своє життя через наслідування чужих соціальних метапрограм, іноземного етносоціального досвіду, тобто, інтеріоризують соціальні сценарії інших систем. Поняття введене в науковий обіг в теорії символічного інтеракціонізму Д.Г. Міда.
В авторській концепції уточнюється, що імітація це сценарій соціального смислоутворення, в якому має місце функціонування соціальної системи із конкуруючими семіозисами: семіозисом на рівні макроідентичності соціальної системи та семіозисом на рівні мікроідентичності нормативнорго соціотипу. В цих семіозисах відбувається формування гетерогенних кодів соцієтальної ідентичності, через що втрачається символічно-інформаційна інтеграція макро та мікрорівня соціальної системи, відбуваєтсья перманентна інфляція смислів і зашумлення внутрішнього інформаційного середовища соціальної системи. Джерелом таких конкуруючих семіозисів, як стане зрозуміло надалі, стає імагінативна семіофункція, яка управляє імітативним сценарієм соціального смислоутворення.
Імітація має своїм наслідком утворення дистресових архетипів матриць колективного безсвідомого, що детермінують неспроможність соціуму розв’язувати внутрішні проблеми без іноземного посередництва. Така стратегія притаманна країнам третього світу, в т.ч. Україні.

Індивідуація - стратегія смислоутворення, пов’язана з утворенням логофракталу когнітивного метаобразу суспільства, яке вбачає сенс власної історії в підтримці автономної раціональності суб’єкта. Поняття введене в науковий термінологічний обіг в теорії архетипів колективного безсвідомого К.-Г. Юнга.
В європейській соціальній системі з домінуючою семіофункцією рефлексії зазнає маргиналізації набір семіофункцій, які піддаються своєрідній репресії з боку когнітивної надбудови, відбувається своєрідне тестування” всіх процесів смислоутворення на предмет їх відповідності цензурі ratio, а отже , маргиналізація інших семіофункцій. Соціальні ресурси в соціумах західноєвропейських країн мобілізуються на реконструювання всіх нелегітимних” з точки зору раціональності феноменів шляхом їх фізичної чи символічної категорізації, підведення під когнітивні універсалії.

Інтенційна складова фракталу (соціальної метапрограми) домінуюча в соціальній системі функція репрезентації, що пов’язана із структурами та інституціями соціальної системи і сталим рівнем забезпечення соціальних потреб. За рахунок і.с.ф. підтримується морфостаз(див.) і макроідентичність (див.) соціальної системи.
Континуація соціальна процес формування просторово-часової ідентичності та метапрограми соціальної системи під впливом аттракторів (див.)

Неантизація фрагментація цілісної реальності інформаційного простору в семіозисі соціальної системи на фігуру і фон, на домінуючу (домінуючі) та маргінальну (маргінальні) семіотичні функції. Категорія є запозиченою і уточненою на основі джерел Франкфуртської школи (Г. Маркузе). В результаті неантизації утворюється відповідний фрактал (див.) сенсорний (при домінуванні відчуттів), перцептивний (при домінуючій функції сприйняття), імагінативний (при домінуванні уяви) і т.п. На соціальному рівні неантизація прирівнюється до встановлення шаблонів виробництва людей, утворення еталонного соціоантропотипу моделі базової особи, на яку є колективне замовлення.

Макроідентичність соціальна атрибут соціальної системи, що пов’язаний із конституюванням метапрограми-виклику утворення, що забезпечує селективний інформаційний обмін між соціальною системою та середовищем. Макроідентичність забезпечує визначення соціальною системою своєї історичної місії, вектору власного функціонування та розвитку.

Метапрограма соціальна генералізована диспозиція соціально-історичної місії, або ж генералізований імператив соціальної системи щодо власного призначення в історії. Метапрограма виступає своєрідним згорнутим історичним макросценарієм, де соціальна система антиципує власні кроки по розгортанню процесів смислоутворення.

Морфостаз соціальний процес відтворення фракталу в структурно-інституційних формоутвореннях, що може розглядатись як різновид трансгресії і редукції архетипової надлишковості колективного безсвідомого в імманентно-обмежені соціальні коди. Морфостаз є одним із проявів гомеостазу, як поняття, базового для теорії соціальних систем Т. Парсонса.

Морфофенотип еталонний сформована під впливом соціально-нормованої свідомості (ідеології) схема тіла, що виступає своєрідною проекцією колективного безсвідомого в габітусі (див.) тілесних пропорцій.

Номологічні коди семіотичні інструменти репрезентації досвіду соціальної системи як макротопосу (Див. Топос соціальний), що веде до маніфестації соціальною системою позиції нооекспансії у міжкультурних комунікаціях.

Нормативно-макросоціологічна парадигма в розумінні сутності смислоутворення це теоретико-методологічна модель інтерпретації феноменів соціального смислоутворення та соціального семіозису, прихильники якої вважають, що індивід в його взаємодії із соціальною системою позбавлений власного локусу референтності (внутрішньої щкали пріорітування, диференціації і відтворення цінностей) щодо вибору смислово-значущих варіантів власного функціонування та розвитку. Представниками її в історії соціології виступають Т. Парсонс, К. Маркс, Р. Міллз, Г. Лукач, Н. Луманн, К. Леві-Стросс, П. Бурд’є та інші прихильники класичного марксизму, неомарксизму, структуралізму, структурного функціоналізму та неофункціоналізму. В рамках нормативної парадигми смислоутворення розглядається в якості механізму соціальної системи, що обумовлений існуванням надособових патернів (символів, значень та цінностей), що лише відтворюються в якості примусових соціальних фактів і підлягають інтеріоризації індивідом.

Нормативно-мікросоціологічна парадигма - теоретико-методологічна модель інтерпретації феноменів смислоутворення та соціального семіозису, представники якої, на відміну від нормативно-макросоціологічної парадигми, розуміють смислопродукуючі чинники як латентні диспозиції, щодо яких у індивіда залишається свобода вибору. Соціальна система сигніфікує певні смисли як нормативні, однак рецепція смислів на індивідуальному рівні залишається вибірковою: отже, коди системи вже не імплантуються” в процесі соціалізації, а лише пропонуються в актах символічного обміну. Представниками цієї парадигми в історії соціології є Д.Г. Мід, Г. Блумер, Р. Емерсон та ін. прихильники школи символічного інтеракціонізму та теорії мереж.

Нормативний соціотип це сформований соціальною системою образ особи, життєвий сценарій якої має соціальний смисл, тобто, особистісне цілепокладання зумовлюється соціальною раціональністю, а особистісні диспозиції (мотиви соціальної поведінки) диспозиціями невизначеної більшості, яка у відповідності із власними очікуваннями, оцінює поведінку індивіда як недевіантну.

Інтерпретативна макросоціологічна парадигма - це теоретико-методологічна модель інтерпретації феноменів соціального смислоутворення та соціального семіозису (процесу формування соціальних смислів, значень і значеннєвих систем), прихильники якої вважають, що пріорітування смислів здійснюється в рамках міжіндивідної взаємодії, символічний продукт якої ретранслюється в інтерсуб’єктні макроструктури. Отже, символічний продукт стає смислом, якщо в подальшому відбувається його інтерсуб’єктна інституційна легітимація, тобто, введення в контекст макроструктури, яка зрощується з особистим смислом через соціальне конструювання реальності і узвичаювання (габітуалізацію) соціальних практик завдяки породженню соціальною системою горизонту самоочевидностей, що отримав назву життєвого світу”. Представниками парадигми є А. Шюц, П.Бергер, Т. Лукманн Ю. Габермас та інші представники сучасної феноменологічної соціології та соціології комунікативної дії.

Інтерпретативна мікросоціологічна парадигма - це теоретико-методологічна модель інтерпретації феноменів соціального смислоутворення та соціального семіозису (процесу формування соціальних смислів, значень і значеннєвих систем), прихильники якої вважають, що смисл конституюється через первинну інтеріндивідну сигніфікацію, тобто, щоразу народжується” в міжіндивідній взаємодії як спільне значення, яке водночас не може бути визнаним як значення, якщо є безпрецедентним щодо наявних в соціальній системі фреймів сигніфікації (див.). Представниками цієї парадигми є І. Гоффманн, Г. Гарфінкель, Н. Еліас, Е. Гідденс та інші представники етнометодології, теорії соціальної драматургії, фігураційної соціології, соціології ризиків.

Поле соціальне (поле соціальної системи, польова складова фракталу) семіотична периферія соціальної системи, маргінальні макросмисли, які не знайшли вираження на рівні структур та інституцій соціальної системи і утворюють соцієтальний резерв символізації.

Польова складова фракталу див. поле соціальне.

Репрезентативні функції (функції репрезентації) домінуючі напрямки семіозису соціального (див.), що пов’язані із формуванням аттрактору (див.) та соціального поля (див.).

Самореферентність соціальної системи одна з категорій неофункціоналізму Н. Луманна, зміст якої стосується спроможності соціальної системи заперечувати можливість корекції чи асиміляції власних значень значеннями іншої соціальної системи.

Семіозис соціальний здійснювана смислопродукуючою підсистемою соціальної системи діяльність по присвоєнню кодів і знаковому відокремленню приналежного соціальній системі від неприналежного їй.

Смисл соціальний когнітивно-афективно-етологічний конструкт, що виражає відповідність диспозицій певного суб’єкта інтенції його соціальної поведінки, або ж міру адекватності семіозису і практики. Соціальний смисл має щонайменше три атрибуції: комунікативна інтерсуб’єктність (утворення смислів в процесі соціальної комунікації), універсальність (здатність до трансляції та декодування необмеженою кількістю інших суб’єктів), легітимність (опора на авторитет соціальних інституцій або ж навіть соціальної системи в цілому при спробах ігнорування або ж знецінення смислів окремими суб’єктами) .

Смислоутворення соціальне - сукупність процесів символічної трансгресії (Див.), сигніфікації (первинне наділення соціальною значущістю, інтерсуб’єктністю), генералізації (усуспільнення смислів через мережу соціальних комунікацій) та легітимації (вторинного інституційного закріплення) соціальних смислів.
Смисли, що отримують значення, стають соціальними смислами, набуваючи всіх вищеперерахованих ознак (див. вище) і включаються в соціальний семіозис, тобто, стають значеннями, з яких і через які утворюються інші значення - кодами. Смисли, які залишаються беззначеннєвими, витісняються на периферію смислоутворення, утворюючи резерв смислоутворення. Цей резерв накопичується у вигляді периферійних соціальних смислів або ж переходить в колективне безсвідоме.

Соціально-трансцендуючі семіофункції функції формування макросмислів (аттракторів) і кодів соціальної системи, що пов’язані із забезпеченням диференціації системи по відношенню до середовища, максимальної самоорганізації та інтенціональності. До соціально-трансцендуючих функцій відносяться інтлектуальна, архіваційно-меморіальна, волюнтативна, імагінативно-проективна, інтуїтивна.

Соціально-імманентизуючі семіофункції - функції формування макросмислів (аттракторів) і кодів соціальної системи, що пов’язані із максимальною асиміляцією системи середовищем, формуванням в ній гетерономних топосів (див. топос соціальний), що редукують соціосистемні якості до біосистемних, антропологічних, теоморфних тощо. До них відносяться зокрема репрезентативні функції емоцій і сприйняття.

Топос соціальний - одне із центральних понять неомарксистської соціологічної теорії поля П. Бурд’є, пов’язане із системою відносин в ланцюжку соціальна група - соціальний інститут соціальна практика”. Топоси є результатом процесу соціальної континуації (див.), що відбувається під впливом аттрактору (див.). Топоси як вищезазначені системи відносин можуть формуватись як автономні (коли між всіма складовими наявні як прямі, так і зворотні інформаційні зв’язки) і як гетерономні (коли в ланцюжку присутні прямі або зворотні зв’язки).

Трансгресія символічна процес смислоутворення, в якому відбувається перенесення беззначеннєвих смислів в розряд значеннєвих за рахунок домінуючої семіофункції-аттрактору. Потенційний смисл стає семіотичним конструктом, який з’єднує диспозицію з інтенцією соціальної поведінки, польову складову фракталу з інтенційною (Див.), колективне безсвідоме із соціальною метапрограмою (Див.)

Трансфер соціокультурний процес локального перенесення властивостей соціальної системи та етносоціальної спільноти в діаспорні умови перебування. Соціокультурний трансфер, виходячи з логіки міркувань соціального неофункціоналізму Н. Луманна, можна розглядати як локально-екстериторіальний автопоейзіс (див.).

Фігуративні коди семіотичні інструменти репрезентації досвіду соціальної системи як мікротопосу (Див. Топос соціальний), що веде до відсутності маніфестації в соціальній системі макроідентичності.
Фрактал - це інформаційна модель репрезентації соціального досвіду в метапрограмі соціальної системи (див. метапрограма соціальна), що являє собою закріплений завдяки домінуючій семіофункції аттрактор (аттрактори) (метасенс), відносно ізольований в якості привілейованого семіотичного ядра, у поєднанні з набором маргінальних (придушених, архаїчних) семіотичних функцій, що репрезентують потенційний соціальних досвід у вигляді архетипів - форм комбінації нереалізованих периферійних соціальних смислів.

Фрейми сигніфікації детерміновані соціальною системою стереотипи означування певних предметів, явищ, об’єктів дійсності.

Функції первинного семіозису напрямки активності соціальної системи, пов’язані із первинним наділенням значенням, тобто, соц