ІНТЕРПРЕТАТИВНО-ПРОСТОРОВИЙ ПІДХІД У ВИВЧЕННІ ЦЕРКОВНОГО РОЗКОЛУ В ПОЛІ РЕЛІГІЇ : Интерпретативной-ПРОСТРАНСТВЕННЫЙ ПОДХОД В ИЗУЧЕНИИ церковного раскола В ПОЛЕ РЕЛИГИИ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!



  • Название:
  • ІНТЕРПРЕТАТИВНО-ПРОСТОРОВИЙ ПІДХІД У ВИВЧЕННІ ЦЕРКОВНОГО РОЗКОЛУ В ПОЛІ РЕЛІГІЇ
  • Альтернативное название:
  • Интерпретативной-ПРОСТРАНСТВЕННЫЙ ПОДХОД В ИЗУЧЕНИИ церковного раскола В ПОЛЕ РЕЛИГИИ
  • Кол-во страниц:
  • 190
  • ВУЗ:
  • Київський національний університет імені Тараса Шевченка
  • Год защиты:
  • 2013
  • Краткое описание:
  • МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ
    КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА


    На правах рукопису


    РЕШЕТНЯК ОЛЕНА МАРКІВНА

    УДК 316.3: 27


    ІНТЕРПРЕТАТИВНО-ПРОСТОРОВИЙ ПІДХІД У ВИВЧЕННІ ЦЕРКОВНОГО РОЗКОЛУ В ПОЛІ РЕЛІГІЇ


    Спеціальність 22.00.03 – соціальні структури та соціальні відносини

    Дисертація
    на здобуття наукового ступеня
    кандидата соціологічних наук

    Науковий керівник –
    Куценко Ольга Дмитрівна,
    доктор соціологічних наук, професор


    Київ – 2013





    ЗМІСТ
    ВСТУП.……………………………………………………………………………….…...4
    РОЗДІЛ І. Соціологічні концептуалізації релігійних розколів: класичні
    та сучасні розробки……...………………………………………………………..........12
    1.1. Соціально-економічні та культурні передумови релігійних розколів………....12
    1.2. Причини формування розколів з позиції організаційних підходів…….……….25
    1.3. Політичні чинники релігійних розколів. Зв’язок церковних розколів та націоналізму……………………………………………………………………..……….36
    Висновки до розділу І....…………………………………………………………………47

    Розділ ІІ. Інтерпретативно-просторовий підхід у вивченні поля релігії….........48
    2.1. Виробництво соціального простору: інтерпретація на засадах
    неомарксистського підходу.………………………………………………….………....48
    2.2. Постструктуралістська методологія дослідження структурування поля
    релігії.………………………………………………………………………………..........59
    2.2.1. Роль дискурсів в структуруванні соціального простору…………….……59
    2.2.2. Методологія дослідження релігійного поля та релігійних капіталів
    з позиції конструктивістського структуралізму…...………………..…………….69
    2.3. Перспективи застосування інтерпретативно-просторового підходу
    в дослідженні релігійних розколів……………………………………………………...78
    Висновки до розділу ІІ…………………………………………………………………..90

    Розділ ІІІ. Церковний розкол між УПЦ (МП) і УПЦ КП та його вплив
    на структурування поля релігії українського суспільства ...……..……….…..…91
    3.1. Стратегії конкуренції православних церков в період соціальних
    трансформацій кінця 1980-х початку 1990-х років……...…………………………..…91
    3.2. Соціальні та політичні виміри церковного розколу як фактори
    структурування поля релігії …………………………………………………………...102
    3.3. Дискурсивні механізми структурування поля релігії…….……………...…….113
    3.3.1. Репрезентації релігійного розколу церковними предстоятелями……….113
    3.3.2. Політичний вимір дискурсивних стратегій структурування поля
    Релігії…....……………………………………………………………………………131
    3.4. Масовий контекст церковного розколу………………………………………….139
    3.4.1. Соціальні наслідки розколу за даними соціологічних опитувань……..139
    3.4.2. Конфлікти за сакральні будівлі як прояви розколу
    в матеріальному просторі………..………………………………………...…….150
    Висновки до розділу ІІІ……………………………………….………………..…….....158

    ВИСНОВКИ……………………………………………………………………………159

    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…..….………………………….….......…170





    ВСТУП

    Актуальність теми. Релігія традиційно виконує функцію символічної легітимації соціального порядку; особливо це пов’язано з церквою, з її провідним становищем в структурі поля релігії. Будь-яка організована форма релігії може піддаватись схизматичним тенденціям; нові релігійні структури переважно виникають саме в результаті релігійних розколів через ескалацію внутрішніх конфліктів. Схизми (зокрема церковні) можуть призводити до символічних революцій, тобто проблематизувати як структуру розподілу влади й авторитету в полі релігії, так і в суспільстві загалом.
    Провідні теоретики релігійних розколів (Р. Нібур, Н. Амерман, П. Цукерман, Д. Хоґ, Дж. Хантер, Р. Вусноу, П. Такаяма, Дж. Вілсон, П. Вітберг, Б. Джонсон, Р. Старк, В. Бейнбрідж, Дж. Саттон та М. Чавес) вказують на важливість вивчення розколів як реакції на соціальні зміни та процес адаптації або модифікації течій до нових релігійних, культурних, інших потреб віруючих, що стає чинником оновлення самих релігійних напрямків. Певні аспекти розуміння соціальних передумов та динаміки релігійного розколу сформовані на засадах організаційного підходу (Дж. Вілсон, М. Чавес, Дж. Саттон, Р.Старк, В.Бейнбрідж, Р. Фінкі), а також в контексті соціоекономічних (Р. Нібур, Л. Поуп, Г. Тюбвіль, Р. Доерті, Н. Амерман) та культурних (ціннісних) концепцій (Р. Нібур, Н. Амерман, П. Цукерман, Д. Хоґ, Дж. Ґантер, Р. Вусноу). Проте до цього часу релігійні розколи не отримали в соціологічній науці систематичної теоретичної розробки. Існуючі дослідження спрямовані на виявлення загальних соціальних умов та організаційних факторів, які сприяють виникненню схизм, в той час, як внутрішні механізми формування та розвитку розколів, їх соціоструктурні та культурні ефекти в полі релігії лишаються поза фокусом концептуалізації та емпіричних досліджень. Окрім цього, вивчення розколів у світовій соціології здебільшого сфокусоване на протестантських схизмах в Європі та Америці; з огляду на це, наявні теоретико-методологічні напрацювання можуть застосовуватись до вивчення розколів в інших релігійних, культурних та суспільно-політичних реаліях лише за умови їхньої адаптації.
    Найбільш значним релігійним розколом в українському суспільстві періоду незалежності став православний розкол 1992 р., в результаті якого утворились дві найчисельніші гілки сучасного українського православ’я: Українська Православна Церква (Московський Патріархат) та Українська Православна Церква Київського Патріархату, які претендують на монопольний статус та репрезентацію істинного православ’я в Україні. Саме протистояння цих двох конфесійних структур є найбільш вираженим в публічному просторі країни. З одного боку, це обумовлено існуючими суперечностями між церквами та релігійними громадами, з іншого – значущістю питання конфесійної приналежності для політичного та державотворчого процесу в Україні. Симпатії політичних агентів до тієї чи іншої течії українського православ’я сприймаються як маркер політичної та національно-культурної спрямованості. Зв’язок розколу з суспільно-політичними трансформаціями підтверджується появою подібних (за ознакою політичного лобі кожної з релігійних структур) розколів в цей же період часу в інших постсоціалістичних країнах – Молдові та Болгарії.
    Аналіз спеціальної літератури доводить, що проблематика релігійних схизм не була достатньо ґрунтовно опрацьована у вітчизняній соціологічній думці. Зокрема, відсутні роботи, які б аналізували релігійний розкол як структурний процес в його зв’язку із загальносуспільними та політичними трансформаціями. Дослідження таких науковців, як А. Колодний, Л. Філіпович, В. Єленський А. Юраш, В. Бурега, О. Козловський, Л. Рязанова, О. Шуба, С. Здіорук, В. Бондаренко хоч і торкаються окремих аспектів конфлікту між УПЦ (МП) та УПЦ КП, однак здійснені без залучення соціологічних концепцій релігійних розколів.
    Викладене вище формує наукову потребу вивчення сучасного розколу в українському православ’ї як комплексного феномену трансформації поля релігії, що може бути здійснено в рамках соціологічних концепцій розколів та структурування соціальних відносин.
    Наукова проблема, на вирішення якої спрямовано дане дослідження, полягає в суперечності між гносеологічною потребою розкриття механізмів релігійного розколу як прояву конфліктних процесів в полі релігії в пострадянському суспільстві та відсутності відповідних теоретичних розробок та емпірично обґрунтованого знання в сучасній соціологічній науці.
    Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота пов’язана з плановою темою факультету соціології КНУ імені Тараса Шевченка «Тенденції структурної трансформації українського суспільства в контексті глобалізації та євроінтеграції» (держреєстрація № 0111U003931 МОНС України 2011р.) та відповідним напрямком досліджень кафедри соціальних структур та соціальних відносин факультету соціології.
    Мета дослідження полягає у розкритті механізмів церковного розколу в полі релігії сучасного українського суспільства, що передбачається здійснити із застосуванням інтерпретативно-просторового теоретичного підходу.
    Відповідно до поставленої мети сформовано такі завдання дослідження:
    - Виявити й проаналізувати основні соціологічні підходи до вивчення релігійних розколів.
    - Проаналізувати концепції поля релігії як прояву соціального простору, на основі чого визначити теоретико-методологічний підхід до дослідження релігійного розколу як процесу структурування поля релігії.
    - Із застосуванням розвинутого теоретичного підходу та результатів авторського емпіричного дослідження визначити основні механізми релігійного розколу між УПЦ КП та УПЦ (МП) та вплив розколу на структурування поля релігії в пострадянському українському суспільстві.
    - Виявити пізнавальний потенціал і перспективи застосування розробленого підходу до вивчення релігійного розколу та здійснити теоретичні узагальнення результатів емпіричного дослідження.
    Об’єкт дослідження – церковний розкол в полі релігії.
    Предмет дослідження – соціоструктурні та дискурсивні механізми церковного розколу між УПЦ КП та УПЦ (МП) в православному полі українського суспільства.
    Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети та вирішення завдань у роботі застосовано загальнонаукові та специфічні соціологічні методи дослідження. Зокрема, за допомогою методу системного та порівняльного аналізу здійснено виокремлення основних теоретичних підходів до вивчення релігійних розколів, представлених в соціологічних концепціях. Аналіз генезису ідей та застосування методів порівняння й класифікації дозволили здійснити систематизацію цих підходів. Із залученням методів аналізу, синтезу, порівняння та міждисциплінарного підходу розвинуто інтерпретативно-просторовий підхід до вивчення релігійних розколів, який заснований на теоретичних розробках А. Лефевра, М. Фуко та П. Бурдьє. Залучення інструментів неомарксистських та постструктуралістських теорій дало можливість розвинути методологію інтерпретативно-просторового підходу, проаналізувати й здійснити узагальнення стосовно механізмів та структурних ефектів розколу в полі релігії.
    Для перевірки теоретичних положень роботи на емпіричному матеріалі застосовані наступні методи збору й аналізу даних:
    1. Дискурс-аналіз (за методологією Н. Феркло, Е. Лакло та Ш. Муфф) текстів інтерв’ю предстоятелів, опублікованих в друкованих та електронних виданнях за період з 2004 по 2011 рік. Загальна кількість проаналізованих текстів інтерв’ю n=136, з них кількість текстів інтерв’ю патріарха Філарета n=72, текстів інтерв’ю митрополита Володимира n=64.
    2. Кейс стаді за методикою «співставлення зі зразком» застосовано для порівняння релігійних розколів в Україні, Болгарії, Молдові; здійснено на матеріалах аналітичних статей та інформаційних видань, а також державних документів і звітів міжнародних комісій з питань свободи віросповідання та громадянських прав.
    3. Вторинний аналіз даних соціологічного дослідження International Social Survey Program (ISSP) за 2008 р. щодо ставлення громадян до релігії (українська частина поля реалізована під керівництвом С.О. Макеєва та здійснена Київським міжнародним інститутом соціології), а також результатів дослідження Українського Центру соціально-економічних та політичних досліджень імені О. Разумкова за 2000 – 2010 роки.
    Наукова новизна результатів, одержаних в дисертації, полягає у визначені механізмів та структурних ефектів церковного розколу в полі православної релігії в сучасному українському суспільстві, що стало можливим на основі розробки й застосування методології інтерпретативно-просторового підходу.
    Основні положення наукової новизни полягають у наступному:
    Вперше
    1) у вітчизняній науці здійснено класифікацію основних соціологічних підходів до інтерпретації феномену релігійних розколів за критеріями розрізнення внутрішньо групових та організаційних процесів;
    2) розвинуто інтерпретативно-просторовий методологічний підхід та виявлено його пізнавальний потенціал у застосуванні до вивчення церковного розколу як процесу структурування поля релігії. До методологічних принципів інтерпретативно-просторового підходу, які дозволяють аналізувати розкол як структурний процес в полі релігії, відносимо: по-перше, врахування багатовимірності соціального простору з виділенням таких рівнів: соціоструктурного (агенти інтересів в полі релігії та стратегії їх конкуренції за капітали та ресурси поля), дискурсивного (дискурсивні інтерпретації поля релігії), матеріального (сакральні об’єкти та соціальні відносини щодо володіння ними та розподілу); по-друге, орієнтацію дослідників на виявлення специфічної логіки виробництва на кожному з рівнів простору (на базі концептуальних розробок А. Лефевра та М. Фуко), по-третє, врахування специфіки функціонування соціальних полів у багатомірному соціальному просторі, як-то: значення відносин між полями, ефекту гомології та символічної боротьби (інтеграція розробок П. Бурдьє);
    3) розроблено методологію дослідження церковного розколу як структурного процесу; методологія орієнтована на використання якісних методів (дискурс-аналізу та кейс-стаді) та застосована в авторському емпіричному дослідженні проявів церковного розколу на трьох рівнях функціонування поля релігії: соціальному, дискурсивному та матеріальному;
    4) виявлено соціоструктурні та дискурсивні механізми церковного розколу між УПЦ КП та УПЦ (МП), а також вплив розколу на структурування поля православ’я в Україні. Зокрема, виявлено механізми релігійного розколу на трьох рівнях простору: релігійно-політичні альянси, дискурсивні стратегії формування образу церкви та інтерпретації розколу, розширення мережі церков, а також конфлікти за храми. В результаті зіставлення дискурсивних та соціальних стратегій агентів поля релігії та поля політики виявлено зв’язок між ними, що інтерпретується як прояв загальної логіки конструювання механізмів розколу.
    Уточнено:
    - поняття “релігійний розкол” з позицій інтерпретативно-просторового підходу. Даним поняттям запропоновано позначити процес структурної трансформації поля релігії. Такий процес є результатом виявлення протилежних інтересів релігійних груп, їх організаційного оформлення в полі релігії та ініційованого ними дискурсивного виробництва, яке проявляється у формуванні нових значень щодо ієрархії смислів поля релігії. Виокремлено та уточнено поняття церковного розколу як організаційного різновиду релігійного розколу.
    Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження доцільно застосувати для регулювання соціальних відносин між православними церквами та релігійно-конфесійними спільнотами в українському суспільстві, для виявлення тенденцій структурної динаміки поля релігії у зв’язку з флуктуаціями поля політики для запобігання соціальним, релігійним та політичним конфліктам. Результати дослідження також можуть бути використані у викладанні навчальних соціологічних дисциплін «Соціологія релігії», «Соціальні структури суспільства», «Соціальна стратифікація», «Соціологія соцієтальних трансформацій», а також інших дисциплін, в яких розглядаються питання соціоструктурних трансформацій в постсоціалістичних суспільствах.
    Особистий внесок здобувача. Зміст дисертації є самостійно виконаною науковою працею здобувачки. Наукові результати та висновки, що містяться в дисертації, є особистим доробком автора.
    Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації оприлюднені на наукових конференціях та семінарах, серед яких: наукові семінари кафедри соціальних структур та соціальних відносин і факультету соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 2007-2012); VІIІ Міжнародна наукова конференція молодих науковців «Проблеми особистості в сучасній науці: результати та перспективи досліджень» (Київ, 2006); Науково-практична конференція студентів та аспірантів. «Дні науки Київського національного університету Шевченка» (Київ, 2007); ХІІІ Міжнародна конференція «Харківські соціологічні читання» (Харків, 2007); VI Міжнародна наукова конференція студентів та аспірантів «Соціологія у (пост)сучасності» (Харків, 2008); Наукова конференція студентів та аспірантів: «Дні науки Київського національного університету Шевченка» (Київ, 2008); V Всеукраїнська науково-практична конференція «Проблеми розвитку соціологічної теорії: соціальна інтеграція та соціальні нерівності в контексті сучасних суспільних трансформація» (Київ, 2008); Львівський соціологічний форум «Багатомірні простори сучасних соціальних змін» (Львів; 2009); V Міжнародна літня школа з порівняльних досліджень в соціальних науках (Софія Болгарія, 2009); III Міжнародна конференція студентів та молодих науковців «Соціологія та сучасні соціальні трансформації» (Київ, 2010); IV Міжнародна конференція студентів та молодих науковців: «Соціологія та сучасні соціальні трансформації» (Київ, 2011); Міжнародний проект з удосконалення викладання соціології для молодих викладачів «Європейські візії та розрізнення: порівняльні дослідження для покращення навиків викладання соціології» (Крим-Київ Україна, 2009-2012).
    Публікації. Основні положення та висновки роботи викладено у 10 наукових публікаціях (без співавторства), 5 з яких опубліковані у фахових виданнях з соціології.
    Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Обсяг основної частини дисертації – 169 сторінок, 9 таблиць, 3 схеми. Список використаних джерел містить 202 найменування. Загальний обсяг дисертації – 190 сторінок.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ

    Основним результатом дисертаційного дослідження стала розробка та застосування інтерпретативно-просторового підходу до вивчення механізмів церковного розколу між УПЦ КП та УПЦ (МП) в полі релігії України.
    Аналіз сучасної соціологічної традиції виявив відсутність цілісного методологічного підходу до вивчення причин та наслідків релігійних розколів. Дослідники звертались до того чи іншого аспекту проблеми в контексті окремої соціологічної перспективи. Зокрема, Р. Нібур та його послідовники стверджували першочергове значення економічних чинників розколів, різниці у класових позиціях віруючих, що пов’язані з їх ціннісними орієнтаціями та ментальними установками. В свою чергу представники теорії раціонального вибору (Р.Старк, У. Бейнбрідж, Р. Фінкі) надавали головне значення організаційним факторам, а також ступеню наявного на релігійному ринку регулювання з боку держави, що могло б провокувати або навпаки перешкоджати схизмам. Інші дослідники висували на перший план ідеологічні чинники, теологічні та догматичні розходження між віруючими, а також у середині кліру, що провокувалися конфліктами поколінь, різниці у рівні освіти, культурними бар’єрами та ін. Представники цього підходу бачили розкол як наслідок «культурних війн» у релігійних громадах.
    Окрім методологічних обмежень існуючі підходи до вивчення релігійних розколів мають також конфесіональні та географічні обмеження. Так більшість із них формувалася в американській соціологічній традиції, а також на матеріалах деномінаційних та сектантських розколів, що мають свою специфіку і далеко не завжди можуть бути застосовані для аналізу інших соціокультурних реалій, зокрема православних церковних розколів у Східній Європі. Останній факт, що висвітлює специфіку православ’я як інституцоніалізованої релігійної системи, яка історично існувала у над тісному зв’язку з державою, викликав необхідність залучення концепцій, що аналізували в першу чергу політичні підвалини релігійних розколів. В цьому аспекті роботи розробників теорій релігійного націоналізму (Б. Ріфер, У. Рам, Дж. Коклі) вказують на значну роль політичних трансформацій у виникненні православних церковних розколів.
    Разом із тим, ці ідеї не були підкріплені аналізом конкретних механізмів виникнення церковних розколів, розуміння їхньої природи, а також методологічних принципів їхнього вивчення. Саме такий стан речей викликав необхідність залучення нових стратегій дослідження релігійних (церковних) розколів, які б, спираючись на напрацювання традиції соціології релігії, пропонували комплексні стратегії аналізу цих явищ із урахуванням специфіки релігійної течії.
    Першим кроком до створення нової комплексної стратегії дослідження релігійних розколів є розроблений у цій дисертаційній роботі інтерпретативно-просторовий підхід. Цей підхід базується на декількох компонентах, головними з яких є концепція виробництва соціального простору Анрі Лефевра, концепція дискурсів та репрезентацій Мішеля Фуко та концепція соціальних полів П’єра Бурдьє.
    Загальна схема структурування соціального простору, запропонована Лефевром, дозволяє вивчення релігійного розколу на трьох рівнях – матеріальному (фізичний простір, просторові практики), дискурсивному (ментальні концепти, репрезентації простору) та соціальному (соціальна взаємодія, простори репрезентацій з їх символічними впливами). Такий підхід пропонує цілісне бачення трансформацій, що відбуваються в наслідок розколу: не тільки в межах церковних інституцій, а й на рівні суспільства в цілому.
    Центральним елементом концепції Лефевра є ідея про те, що соціальний простір перманентно існує у модусі виробництва (продукування). При цьому, особливо важливим є те, що цей процес постає не діалектично – як природній розвиток соціальної системи та свідомо контрольований механізм зміни соціального простору під впливом владних відносин. В цьому аспекті розкол постає не як доконаний факт дійсності, але як динамічна система, що розвивається у взаємозалежності процесів на всіх трьох рівнях соціального простору. Відповідно, аналіз виробництва простору спрямовується на дослідження процесу конструювання соціальних відносин та структур на кожному з рівнів простору, а саме: на рівні ідей та ментальних картин (репрезентацій) простору, на рівні соціальних відносин з їх символічними значеннями та структурними наслідками та на рівні матеріальних об’єктів й просторових практик. Проте, сам Лефевр, як дослідник урбаністичної тематики, детально розвинув методологію аналізу саме осяжного рівня простору, що створює необхідність залучення додаткових методологічних підходів для дослідження дискурсивного (текстуального) та соціального рівнів.
    Теоретичні розробки дискурсів та дискурсивних стратегій М. Фуко є особливо важливими для аналізу релігійних розколів на рівні ментального осмислення простору. Зокрема, він вводить важливий для даної роботи контекст дискурсивної боротьби за визначення істини та надання певним версіям реальності ефектів істинності. З точки зору цього підходу релігійний розкол постає як зміна у системи репрезентацій тієї чи іншої церковної структури, а також переосмислення ієрархії смислів поля релігії, яке відбувається через дискурси. Протистояння між структурами, що задіяні у розколі пов’язане з відносинами влади, боротьбою за встановлення чи збереження певного «режиму істини». Це дозволяє інтерпретувати релігійний розкол як процес «ігор істини» та боротьбу релігійних лідерів за монопольну роль в фіксації базових значень, пов’язаних зі структурою поля релігії.
    Інакше кажучи, методологія Фуко дає можливість аналізувати те, як розкол репрезентується його учасниками (в даному випадку УПЦ (МП) та УПЦ КП), а також які стратегії вони використовують для легітимації власної інтерпретації розколу та популяризації власних ідей серед населення. Важливим доповненням ідей Фуко стала методологія дискурс-аналізу, запропонована Феркло (дискурс-строй та сукупності лінгвістичних методів аналізу дискурсів), що дозволила сформувати конкретну стратегію дослідження розколу як процесу дискурсивного виробництва.
    Важливим доповненням стратегії дослідження соціального рівня простору в трирівневій схемі А. Лефевра постає концептуалізація поля релігії, запропонована П. Бурдьє. З точки зору його концепції поле релігії постає сукупністю інстанцій, спеціально призначених для виробництва, відтворення та розподілу релігійної продукції. Ці інстанції утворюють складну диференційовану структуру з нерівним доступом до символічного капіталу релігійного авторитету. Відповідно, в основі процесу структурування поля релігії лежить конкуренція релігійних агентів (колективних чи індивідуальних) за монопольні позиції в полі релігії, які надають їхній символічній продукції виключного значення. Отже, в рамках даної концепції церковний розкол постає боротьбою за перерозподіл релігійного капіталу (як ресурсу символічного впливу на паству) між агентами поля релігії. Так само важливим, за Бурдьє, є процес переходу церковного розколу від клерикального конфлікту (боротьби релігійних фахівців) до масової схизми, що дозволяє дослідити соціальні наслідки розколу. В рамках цієї концепції церковний розкол також являється «символічною революцією», спрямованою на руйнування монополії в структурі поля релігії.
    Окрім того, базуючись на концепції П. Бурдьє, оскільки церква історично виконує функції підтримки символічного порядку та збереження політичного устрою, існує необхідність виявлення зв’язку між полем політики та полем релігії, а також ролі впливових агентів поля політики у виникненні розколів. Відповідно до цього підходу, характер розстановки сил в полі релігії має зв’язок з полем політики, оскільки релігія як символічна система здатна формувати відповідність між соціальними та ментальними структурами, сприяти фіксації системи розрізнень, і таким чином, здатна сприяти підтвердженню влади певної соціальної групи. Отже, в цьому аспекті концепція П. Бурдьє спрямовує дослідження на виявлення зв’язку між інтересами та стратегіями агентів поля релігії та поля політики, а також їхньої кооперації та взаємодії у ситуацій формування церковних розколів.


    Загалом, з позиції інтерпретативно-просторового підходу релігійний розкол постає процесом структурної трансформації поля релігії, що є результатом виявлення протилежних інтересів релігійних груп, організаційного оформлення цих груп в полі релігії та ініційованого ними дискурсивного виробництва, яке виявляється у формуванні нових значень, пов’язаних з ієрархією смислів поля релігії.
    Даний підхід дозволяє виявити відповідні кожному з рівнів соціального простору механізми розколу в полі релігії:
    - соціоструктурний (агенти інтересів в полі релігії та стратегії їх конкуренції за капітали та ресурси поля),
    - дискурсивний (дискурсивні інтерпретації поля релігії),
    - матеріальний (сакральні об’єкти та соціальні відносини щодо володіння ними та розподілу, зокрема конфлікти за храми).
    Відповідно до цього, інтерпретативно-просторовий підхід орієнтує на вивчення наступних важливих елементів:
    - дискурсивних стратегій виробництва образу церкви та ситуації розколу, що репрезентовані впливовими агентами поля релігії; практичних стратегій формування альянсів між впливовими агентами поля релігії та поля політики з метою залучення капіталів інших полів;
    - виявлення ефекту гомології між полями політики та релігії у дискурсивних вимірах; виявлення зв’язку дискурсивного та соціального рівнів розколу;
    - розкриття соціальних наслідків розколу на рівні масової свідомості та релігійних відносин в суспільстві.
    Здійснене на засадах інтерпретативно-просторовий підходу дослідження механізмів церковного розколу в УПЦ 1992 р. дає можливість зробити наступні висновки.
    Зокрема, проведений в дисертації аналіз підтверджує зв’язок між утворенням церковних розколів та змінами (флуктуаціями) в полі політики як в Україні, так і в інших постсоціалістичних країнах – Молдові та Болгарії, що відповідає теоретичним положенням концепції Бурдьє про зв’язок між полем релігії та полем політики.
    Визначено, що лібералізація релігійної політики в СРСР в кінці 1980-х призвела до поступової плюралізації релігійного ринку, виникнення численних релігійних течій та втрати УПЦ монопольного статусу в структурі православного суб-поля. Так само нова політична ситуація після проголошення незалежності України та суспільні настрої активізували попит на альтернативні типи «релігійної продукції», які б відповідали цим новим політичним реаліям. Зокрема, мова йде про офіційний розрив церкви з радянським (соціалістичним) минулим, коли вона знаходилась у повному підпорядкуванні до держави. З іншого ж боку, відродження українського національного руху в кінці 1980-х років сприяло активізації автокефальних прагнень віруючих окремих регіонів. Разом із тим, перспектива повного відокремлення УПЦ від РПЦ створила для певних груп віруючих та кліру «структурну напругу» між політичними поглядами, з одного боку, та церковними нормами, з іншого, що призвело до офіційного оформлення церковного розколу на Харківському (27-28 травня 1992 р.) та Київському соборах (25-26 червня 1992 р.).
    Таким чином, соціальними передумовами церковного розколу УПЦ 1992 року стали, з одного боку, зміна сформованої конфігурації поля релігії, яка відбулась під впливом політичних процесів в Україні, а, з іншого, – поява соціальних груп та політичних сил з вираженим запитом щодо диверсифікації релігійної продукції в напрямку ідеї національної церкви.
    Виявленим в результаті аналізу публікацій преси, державних документів та аналітичних статей соціоструктурним механізмом формування та поширення розколу на соціальному рівні простору виступає в усіх трьох випадках – Україні, Молдові та Болгарії – є формування релігійно-політичних альянсів та залучення ресурсів поля політики. Спільною стратегією релігійних агентів в спробі зміни конфігурації поля релігії та збільшення власних капіталів стала кооперація з різними політичними силами.
    Підтримка новостворених церков політичними елітами про-національної орієнтації виражалась в застосуванні ресурсу політичної влади з метою акомодації новостворених церков, зокрема наданні їм офіційної реєстрації, а також символічної легітимації через запрошення для участі в офіційних державних заходах. В свою чергу, утворені в результаті розколів 1992 р. нові церковні структури виступали з активною підтримкою проектів національного відродження, демократизації суспільства та протидії наслідкам радянського впливу. Прикладом цього є створення та організаційне оформлення УПЦ КП, яке відбувалося за сприяння національно-орієнтованих владних сил, що забезпечило її швидку реєстрацію та політичне визнання, надання матеріальних ресурсів та символічної підтримки.
    При цьому «традиційні» (материнські) церкви, що зазнавали розколу, отримували підтримку від консервативно (чи проросійськи) орієнтованих політичних сил. Зокрема, проросійські політичні сили України та Молдови, а також консервативно орієнтовані політики Болгарії стали на сторону традиційних церков, намагаючись закріпити їх домінантний статус юридично та перешкодити легітимації структур, утворених в наслідок розколу.
    В цьому аспекті, аналіз виявив виразну участь політичних агентів у виникненні церковних розколів на постсоціалістичному просторі, що пояснюється потребою в символічній підтримці та легітимації нових політичних перетворень з боку таких традиційних суспільних інститутів, як церква; в цьому аспекті релігійно-політичні альянси як в Україні, так і в інших постсоціалістичних країнах стали важливими механізмами церковного розколу та структурування поля релігії.
    Наслідки релігійно-політичних альянсів новостворених церков та національних політичних сил різняться в залежності від статусу церкви в православній ієрархії, а також тих політичних ресурсів, що були спрямовані на підтримку релігійної структури та релігійних інтересів населення. Оскільки поле політики змінюється досить динамічно, то можливості та ресурси політичної підтримки також є мінливими. В залежності від того, яка політична сила займає домінуючу позицію, посилюється підтримка відповідної церкви. Це також спостерігається на прикладі всіх трьох країн. Попри активну підтримку УПЦ-КП національно налаштованими політиками в Україні ситуація була ускладнена наслідками історичної територіальної роздробленості та культурної, мовної розділеності. Окрім того, не зважаючи на спроби політичного впливу Київський Патріархат не буу визнаний іншими світовими православними церквами, що стало значимим символічним обмеженням його статусу.
    Іншим аспектом соціоструктурного механізму розколу на соціальному рівні став процес переходу церкви Київського патріархату від універсальної до національної релігії через організаційну фрагментацію. Підтримка цього напрямку політичною владою була пов’язана з реалізацією державного проекту релігійного націоналізму інструментального типу, який виражається в зверненні до традиційних релігійних інститутів для легітимації державної політики та для підвищення популярності серед окремих груп населення через підкреслення національно-релігійної спрямованості загального державного курсу.
    В результаті аналізу інтерв’ю предстоятелів УПЦ КП та УПЦ (МП) за період 2004 по 2011 р. виявлено механізми дискурсивного виробництва репрезентацій образу церкви та розколу, які постають стратегіями конкуренції в полі релігії та легітимації позицій агентів.
    Головні причини існуючого церковного розколу обидва першоієрархи пов’язують з факторами політичного впливу. Однак, якщо для предстоятеля УПЦ КП – це деструктивна діяльність зовнішнього «ворога» («Москви», РПЦ), то для предстоятеля УПЦ (МП) причиною розколу стало саме по собі втручання політики у внутрішні справи церкви.
    В цьому аспекті церковний розкол постає наслідком різниці в інтерпретаціях церковними першоієрархами моделей державно-церковних відносин та відмінностей у їхньому баченні суспільно-політичної ролі церкви в контексті державотворчих процесів. Так, якщо для патріарха Філарета церква виступає активним учасником процесу розбудови «національної держави» та одним із ключових факторів соціальної інтеграції («симфонія держави та церкви»), то для митрополита Володимира церква постає наднаціональним феноменом, а, отже, не має брати участь у політичних процесах, обмежуючи свою роль соціальним служінням. У цьому аспекті характер дискурсивного виробництва інтерпретацій розколу предстоятелем УПЦ КП спрямований на формування національно-патріотичного образу церкви, а також інтерпретації церковного розколу як акту політичного та національного самовизначення народу.
    Загалом позиції предстоятелів церков можна визначити як «універсалістську» у предстоятеля УПЦ (МП) та «національно-патріотичну» у предстоятеля УПЦ КП. Для першоієрарха УПЦ (МП) характерна дискурсивна консервативність та гомогенність релігійного дискурс-строю, що свідчить про протидію змінам. З іншого боку, на рівні православної традиції дискурс предстоятеля УПЦ (МП) має ознаки інноваційної спрямованості, що виявляються в запереченні можливості «симфонії» між державою та церквою. Виявлена позиція інституційної диференціації інтерпретується як прояв стратегії захисту меж поля релігії через монополізацію символічної влади та дискурсу «канонічності».
    В інтерв’ю предстоятеля УПЦ КП виявлена дискурсивна інноваційність та розмивання релігійного строю дискурсу через гібридизацію політичного та національного контексту розуміння причин та наслідків церковного розколу. Останнє виражається у підтримці патріархом УПЦ КП моделей тісної взаємодії держави та церкви, а також активному ствердженні суспільно-політичної ролі церкви, що має ознаки «публічної релігії». Легітимація церкви на засадах національно-патріотичного дискурсу інтерпретується як прояв дискурсивного механізму церковного розколу.
    Окрім того, аналіз висловлювань президентів України у період 2005-2011 років щодо питань церковної ситуації, виявив «дискурсивну симетрію» між позиціями політиків та предстоятелів церков. Так, екс-президент В. Ющенко, подібно до предстоятеля УПЦ КП, відкрито відстоював ідею створення єдиної помісної церви за активної участі держави. Натомість для нині чинного президента в питані взаємодії церкви та держави характерним є підкреслено секулярний (в розумінні структурної диференціації) дискурс, що відповідає дискурсивним стратегіям першоієрарха УПЦ (МП) митрополита Володимира.
    Якщо дискурси релігійних діячів та офіційні дискурси президентів України в питанні релігійного розколу є симетричними, то співставлення дискурсів та практик президентів України, навпаки, проявляють певну асиметрію між їхніми деклараціями та конкретними діями, а саме: в обережності у шляхах впровадженні ідей помісної церкви та у співвідношенні між секулярним дискурсом невтручання держави у справи церкви і практичною підтримкою державою УПЦ (МП) на матеріальному та символічному рівні. Це свідчить про неспівпадіння логіки виробництва на різних рівнях простору в ситуації розколу.
    В результаті аналізу даних соціологічних опитувань виявлено, що процес формування у громадян ставлення та ідентичностей щодо церковного розколу відбувається достатньо повільно, що, окрім іншого, проявляється у появі чисельної групи неконфесійних православних та у низькій обізнаності населення щодо тематики розколу. Ідея національної орієнтації церкви так само, як і формування помісної церкви, не актуалізована достатньою мірою для більшості населення. Це виявляється як у висловленні респондентами негативного ставлення чи невпевненості щодо цих ідей, так і в значній частці необізнаних з даною тематикою. Достатньо низьку підтримку знаходить, зокрема, ідея створення «єдиної помісної православної церкви» зусиллями представників державної влади, а також впровадження інституту «державної церкви» в Україні. Це свідчить про певну обмеженість впливу дискурсивних стратегій релігійних лідерів на формування відповідних ідентичностей.
    Важливим проявом негативного впливу церковного розколу на соціальні відносини є конфлікти за храми як втілення боротьби за ресурси та символи. Такі прояви, відповідно до засад інтерпретативно-просторового підходу, підтверджують значимість аналізу матеріального рівня простору. В цьому аспекті боротьба за сакральні будівлі виступає важливим механізмом структурування поля релігії, та одним з соціальних наслідків церковного розколу.
    Загалом гносеологічний потенціал інтерпретативно-просторового підходу, вперше застосованого до дослідження релігійного розколу, виявляє його аналітичну спрямованість на вивчення процесуального виміру церковного розколу та розкриття матеріального, дискурсивного та соціоструктурного аспектів виробництва простору, що визначають процес структурування поля релігії.






    ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

    1. Актуальні проблеми державно-церковних відносин в Україні (За ред. В. Боднаренка і А. Колодного). – К. : Коло, 2001. – 453 с.
    2. Антошевський Т. Моніторинг релігійної свободи в Україні: особливий огляд на майнові питання. Проект „Права людини в Україні [Електронний ресурс] / Т. Антошевський, Л. Коваленко // Релігійно-інформаційна служба України. Львів - 2005-2006. – Режим доступу: http://old.risu.org.ua/freedom/analytics/report/06/ (дата звернення: 24.12.2010).
    3. Бергер П. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания / П. Бергер, Т. Лукман. – М. : Медиум, 1995. – 323 с.
    4. Бондаренко В.Д. Релігійне життя в Україні: стан, проблеми, шляхи оптимізації / В.Д. Бондаренко, В.Є . Єленський, В.С. Журавський. – К.: Логос, 1996. – 37 с.
    5. Бондарчук П.М. Особливості релігійної ситуації в Україні у середині 1940-х- на початку 1950-х рр. / П.М. Бондарчук // Український історичний журнал. –2010. – № 2. – с. 137-163.
    6. Бурдье П. Начала / П. Бурдье – М.: Socio-Logos, 1994. – 288 с.
    7. Бурдье П. Генезис и структура поля религии / П. Бурдье // Социальное пространство: поля и практики. – М. : Институт экспериментальной социологии, 2005. – 576 с.
    8. Бурдье П. Формы капитала / П. Бурдье // Экономическая социология. – Т.6, №3. – 2005. – С.– 60 – 74.
    9. Бурдье П. Социальное пространство и символическая власть / П. Бурдье // Thesis. – 1993. – Вып. 2. – С. 137 – 150.
    10. Бурдьє П. Социальное пространство и генезис "классов" / П. Бурдьє // Социология политики.— М. : Socio-Logos, 1993. — С. 53– 97.
    11. Бурега В. В. Раскол в Болгарской Православной Церкви и Всеправославный Собор в Софии [Електронний ресурс] / В. В. Бурега // Богослов Ру. – 2008. – Режим доступу: http://www.bogoslov.ru/text/353078.html. (дата звернення: 4.12.2009).
    12. Бурега В. В. Політичні еліти незалежної України завжди тяжіли до того, щоб «укласти конкордат» з якоюсь однією конфесією / В. В. Бурега // Релігійно-інформаційна служба України. – 12 серпня 2010. – Режим доступу: http://risu.org.ua/ua/index/expert_thought/comments/37148/ (дата звернення: 11.10.2010).
    13. Васильева Е.Н. Теория "церковь-секта": от М.Вебера до наших дней [Електронний ресурс] / Е.Н. Васильева // Электронный журнал "Исследовано в России". – 2007. – № 114. - C. 1194-1210. – Режим доступу:
    http://zhurnal.ape.relarn.ru/articles/2007/114.pdf (дата звернення: 22.12.2011).
    14. Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма / М. Вебер // Избранное: Протестанская этика и дух капитализма. – М. : РОССПЭН, 2006. –186 с.
    15. Вебер М. Социология религии (типы религиозных сообществ) / М. Вебер // Работы М. Вебера по социологии религии и идеологии. – М., 1985. – 153-208 с.
    16. Вебер М. Хозяйственная этика мировых религий / М. Вебер // Избранное: Протестантская этика и дух капитализма. – М.: РОССПЭН, 2006. – 240 с.
    17. Віллем Ж. П. Європа та релігії. Ставки ХХІ-го століття / Ж. П. Віллем. – К. : Дух і Літера, 2006. – 331 с.
    18. Волянюк А. Про проблему в Мусорівцях: село на межі [Електронний ресурс] / А. Волянюк // УНІАН релігії. – 21 січня 2010. – Режим доступу: http://religions.unian.net/ukr/detail/3551(дата звернення: 24.12.2010).
    19. Вищий адміністративний суд повернув УПЦ (МП) Свято-Троїцький храм у селі Рахманів [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://old.risu.org.ua/ukr/news/article;11699/ (дата звернення: 14.12.2010).
    20. Головний архітектор Києва: глава УПЦ благословив не будувати храм на фундаменті Десятинної церкви [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.religion.in.ua/news/vazhlivo/20158-golovnij-arxitektor-kiyeva-glava-upc-blagosloviv-ne-buduvati-xram-na-fundamenti-desyatinnoyi-cerkvi.html (дата звернення: 18.01.2013).
    21. Гудзяк Б. Криза та реформа. Київська митрополія, Царгородський патріархат і ґенеза Берестейської унії / Б. Гудзяк – Львів : Інститут історії церкви Львівської богословської академії, 2000. – 426 с.
    22. Ґудзик К. Держава та Церква [Електронний ресурс] / К. Гудзик // «День». – 16 червня 2005. – Режим доступу: http://www.day.kiev.ua/uk/article/panorama-dnya/derzhava-ta-cerkva (дата звернення: 04.02.2010).
    23. Держдепартамент США дав оцінку свободі релігій в Україні [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://religions.unian.net/ukr/detail/2599 (дата звернення: 24.12.2010).
    24. Дюркгейм Е. Первісні форми релігійного життя: Тотемна система в Австралії / Е. Дюркгейм. – К. : Юніверс, 2002. – 427 с.
    25. Думка населення України щодо створення єдиної помісної української православної церкви [Електронний ресурс] // Київський міжнародний інститут соціології. – Режим доступу: old.kiis.com.ua/txt/doc/23072008/pr.doc.
    26. Заславская Т. Современное российское общество. Социальный механизм трансформации / Т. Заславская – М. : «Дело», 2004. – 400 с.
    27. Релігія і влада в Україні: проблеми взаємовідносин. Інформаційно-аналітичні матеріали до Круглого столу на тему: “Державно-конфесійні відносини в Україні, їх особливості і тенденції розвитку”. – Київ, 2011. – 82 с.
    28. Йоргенсен М. В. Дискурс-анализ. Теория и метод / М. Йоргенсен, Л.Филлипс. – Xельсинки: Изд-во "Гуманитарный Центр", 2008. – 352 с.
    29. Кучма Л. «Україна – не Росія» / Л. Кучма. – М. : «Время», 2003. – 560 c.
    30. Лебідь Н. Православні VS православні [Електронний ресурс] / Н. Лебідь // «Обозреватель». – 10 липня 2011. – Режим доступу:
    http://kiyany.obozrevatel.com/life/pravoslavni-vs-pravoslavni.htm (дата звернення: 24.12.2012).
    31. Лефевр А. Идеи для концепции нового урбанизма / А. Лефевр // Социологическое обозрение. – 2002. – Том 2. – № 3 – с. 19-26.
    32. Лефевр.А. Производство пространства / А. Лефевр // Социологическое обозревание. – 2002. – Том 2. – № 3. – с. 27-29.
    33. Лефевр А. Социальное пространство [Електронний ресурс] / А. Лефевр // «Неприкосновенный запас». Политическая теория и практики деполитизации. – 2010. – №2 (70). – Режим доступу: http://magazines.russ.ru:81/nz/2010/2/le1.html (дата звернення: 13.01.2010).
    34. Лозинский С.Г. История папства / С.Г. Лозинский. – М. : Издательство политической литературы, 1986. – с. 380.
    35. Мангейм К. Ідеологія та утопія / К. Мангейм. – К.: Дух і літера, 2008. – 370 с.
    36. Маркс К. К критике гегелевской философии права (2-е изд.) /К. Маркс // Соч. К. Маркс, Ф.Энгельс. – М. : Гос.изд-во полит.лит-ры, 1955. – Т.1. – С. 219-368.
    37. Маркс К. Капитал / К. Маркс. – М. : ООО «Издательство АСТ», 2001. – Т.1. – с. 809.
    38. Митрополит УПЦ МП привлек СБУ и прокуратуру к конфликту с УПЦ КП [Електронний ресурс] // Інформаційний портал «Подробности». – 16 березня 2011. – Режим доступу: http://podrobnosti.ua/criminal/2011/03/16/758493.html. (дата звернення: 24.12.2012).
    39. Митрополит Владимир: Где отсутствует благодать, там царствуют ложь и гордыня [Електронний ресурс] // «Україна православна». – 1 березня 2004. – Режим доступу: http://archivorthodoxy.com/page-885.html (дата звернення: 24.12.2008).
    40. Митрополит Владимир: «Каждый должен знать, к какой Церкви он принадлежит. И мэр, и премьер, и президент» [Електронний ресурс] // «Україна православна». – 1 червня 2009. – Режим доступу: http://www.pravoslavye.org.ua. (дата звернення: 24.12.2010).
    41. Митрополит Владимир: «В христианском делании пробудиться христианин» [Електронний ресурс] // «Україна православна». – 1 серпня 2009. – Режим доступу: http://dkr.kiev.ua/interview/show/id/63 (дата звернення: 24.12.2010).
    42. Митрополит Владимир: «Священник не торгует благодатью» [Електронний ресурс] // «Україна православна». – 1 вересня 2004. – Режим доступу: http://pravoslavye.org.ua/2004/08/blazhenneyshiy_vladimir_mitropolit_kievskiy_i_vseya_ukraini_svyashchennik_ne_torguet_blagodatyu/ (дата звернення: 24.12.2007).
    43. Митрополит Владимир: «Церква завжди є вищою за усі суспільні і національні феномени» [Електронний ресурс] // «Рабочее слово». – 01 квітня 2004. – Режим доступу: http://archivorthodoxy.com/page-985.html (дата звернення: 24.12.2009).
    44. Митрополит Владимир: «Благодать действует в Церкви вне зависимости от политических обстоятельств» [Електронний ресурс] // Інформаційне агентство «Франс-прес». – 1 вересня 2005. – Режим доступу: http://www.pravoslavye.org.ua (дата звернення: 14.02.2009).
    45. Митрополит Владимир: «Слова «европеец» и «христианин» должны быть синонимами». // Інтернет-портал «Православіє в Україні». – 1 березня 2006. http://www.pravoslavye.org.ua/index.php?r_type=article&action=fullinfo&id=12497
    46. Митрополит Владимир: «В отношении автокефалии должна вестись очень мудрая и взвешенная политика». // Інтернет-портал «Православіє в Україні». – 8 серпня 2008. – Режим доступу: http://orthodox.org.ua/uk/2008/08/08/3348.html.
    47. Митрополит Владимир: «Повернутися у вертикальне положення» [Електронний ресурс] // «Дзеркало тижня». – 24 січня 2009. – Режим доступу: http://www.dt.ua/3000/3690/65192/ (дата звернення: 24.12.2010).
    48. Митрополит Владимир: «Нам нужно отыскивать новые пути и средства для воцерковления общества» [Електронний ресурс] // «Україна православна». – 26 грудня 2005. – Режим доступу: www.otechestvo.org.ua/main/200512/2601.htm (дата звернення: 24.12.2010).
    49. Митрополит Владимир: «Кожен має свої – неповторні — стосунки з Богом» [Електронний ресурс] // «Дзеркало тижня». – 2007. - № 7 (636). – Режим доступу:
    http://www.dt.ua/newspaper/articles/49248 (дата звернення: 24.12.2010).
    50. Митрополит Владимир: «Православна Україна очима її архіпастиря» [Електронний ресурс] // Інтернет-портал «Православіє в Україні». – 27 квітня 2007. – Режим доступу:
    http://orthodoxy.org.ua/uk/v_gostyah_u_redaktsii/2007/04/27/7517.html (дата звернення: 24.12.2010).
    51. Митрополит Філарет: «Вільний народ потребує незалежної Церкви» [Електронний ресурс] // «Літературна Україна». – 21 жовтня 1993. – Режим доступу:
    http://hram.in.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=3038:title3581&catid=260&Itemid=49 (дата звернення: 24.12.2007).
    52. Митрополит Володимир: «Церковь должна быть защищена в своих правах в своем государстве» // «Единое отечество». – 2 березня 2006. – Режим доступу:
    http://www.otechestvo.org.ua/main/20063/215.htm.
    53. Міжнародне соціологічне дослідження International Social survey program (ISSP) за 2008 р. в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.gesis.org/issp (дата звернення: 24.12.2011).
    54. Националисты захватили храм Николая Чудотворца в Киеве [Електронний ресурс] // Інформаційне агентство УНІАН. – 21 листопада 2009. – Режим доступу: http://www.unian.net/news/302079-natsionalistyi-zahvatili-hram-nikolaya-chudotvortsa-v-kieve.html (дата звернення: 24.12.2010).
    55. Новий Заповіт. Павел: Перше послання до коринтян. Переклад Іларіона Огієнка [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.superbook.org/OGI/1CO/1co1.htm (дата звернення: 24.12.2010).
    56. Патріарх Філарет: «Пізнайте Правду» [Електронний ресурс] // Незалежна громадсько-політична газета «Волинь». – 3 червня 2004. – Режим доступу:
    http://www.volyn.com.ua/?rub=10&article=0&arch=199 (дата звернення: 24.12.2010).
    57. Патріарх Філарет: «Найбільше нам потрібне єднання українства» // «Оглядач». – 15 липня 2006. – Режим доступу:
    http://obozrevatel.com/news/2006/8/14/130155.htm.
    58. Патріарх Філарет: «Усе, що хвилює суспільство, хвилює й Церкву» [Електронний ресурс] // «Сільські вісті». – 7 листопада 2006. – Режим доступу:
    http://old.cerkva.info/2006/11/07/print:page,1,visti.html (дата звернення: 24.12.2009).
    59. Патріарх Філарет: «Церкву не здолати» [Електронний ресурс] // «Оглядач». – 20 лютого 2011. – Режим доступу: http://obozrevatel.com/interview/filaret-tserkvu-ne-zdolati.htm (дата звернення: 24.12.2012).
    60. Патріарх Філарет: «Коли зло повертається на добро» [Електронний ресурс] // «Тиждень». – 11 лютого 2011. – Режим доступу: http://www.ut.net.ua/Society/16890 (дата звернення: 24.12.2011).
    61. Патріарх Філарет: «Церковь поддержит народную революцию» [Електронний ресурс] // «Comments.UA». – 17 березня 2011. – Режим доступу: http://life.comments.ua/meaning/2011/03/17/239506/tserkov-podderzhit-narodnuyu.html (дата звернення: 24.12.2011).
    62. Патріарх Філарет: «Поместная церковь в новых политических условиях» [Електронний ресурс] // «Главред». – 7 квітня 2010. – Режим доступу: http://www.glavred.info/archive/2010/04/07/132656-1.html (дата звернення: 24.12.2010).
    63. Патріарх Філарет: «Росія використовує московський патріархат як інструмент для впливу на Україну» [Електронний ресурс] // «Універсум». – 29 червня 2011. – Режим доступу: http://universum.lviv.ua/journal/2011/3/exclus.htm (дата звернення: 24.12.2010).
    64. Патріарх Філарет: «Українська церква сьогодні: українізація чи русифікація?» [Електронний ресурс] // «Літературна Україна», 20 червня 2002. – Режим доступу:
    http://hram.in.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=3110:title3653&catid=260&Itemid=49 (дата звернення: 24.12.2010).
    65. Патріарх Філарет: «Київський Патріархат знищити неможливо» [Електронний ресурс] // Офіційний веб-сайт «Церква.info». – 04 квітня 2011. – Режим доступу:
    http://www.cerkva.info/uk/intervju/1438-nemojlyvo.html (дата звернення: 24.12.2011).
    66. Патріарх Філарет: «Москва - Київ: розмови коло престолу» [Електронний ресурс] // Офіційний веб-сайт «Церква.info». – 29 серпня 2006. – Режим доступу:
    http://old.cerkva.info/2006/08/29/print:page,1,prestol.html (дата звернення: 24.12.2010).
    67. Патріарх Філарет: «У незалежній державі – незалежна Церква» [Електронний ресурс] // Офіційний веб-сайт «Церква.info». – 1 серпня 2010. – Режим доступу: http://www.cerkva.info/uk/publications/articles/690.html (дата звернення: 24.12.2010).
    68. Патріарх Філарет: Інтерв’ю літературно-мистецькому часопису «Основа» [Електронний ресурс] // Праці патріарха Філарета. – Режим доступу: http://hram.in.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=3048:title3591&catid=260&Itemid=49 (дата звернення: 24.12.2011).
    69. Петрушко В. И. Автокефалистские расколы на Украине в постсоветский период. 1989-1997 / В. Петрушко. – М. : Св.-Тихоновский богословский ин-т, 1998. – 256 с.
    70. Права людини в Україні - 2005. V. Свобода релігій та віросповідання. Права людини в Україні. Інформаційних портал Харківської правозахисної групи.
    – Режим доступу: http://www.khpg.org/index.php?id=1152340837.
    71. Президент Л. Кравчук: «Нам не треба дозволу на створення незалежної церкви» [Електронний ресурс] // «День». – 2 листопада 2005, №201. – Режим доступу:
    http://www.day.kiev.ua/uk/article/podrobici/nam-ne-treba-dozvolu-na-stvorennya-nezalezhnoyi-cerkvi (дата звернення: 24.12.2010).
    72. Президент В. Ющенко: «Я запитую: якої держави цей уряд?...» [Електронний ресурс] // «ОБКОМ». – 7.06.2007. – Режим доступу: http://obkom.net.ua/articles/2007-08/07.1345.shtml (дата звернення: 24.12.2010).
    73. Президент В. Янукович: Багатоконфесійність України обумовлює виважену політику в релігійній сфері. 21 квітня 2011. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.president.gov.ua/news/19894.html (дата звернення: 24.12.2010).
    74. Програма Партії Регіонів. – Режим доступу: http://www.partyofregions.org.ua/ru/about/program.
    75. Релігія і Церква в сучасних українських реаліях. Наук. збірник. За ред.А.Колодного і І.Попова. – К., 2007. – 356 с.
    76. Релігійна свобода: державно-церковна політика в Україні як фактор формування громадянського суспільства. Науковий щорічний. За ред. А.Колодного і О.Сагана. – К., 2009. – 267 с.
    77. Решетняк О.М. Виробництво та відтворення релігійних структур на пострадянському просторі: приклад православних розколів в Україні, Болгарії та Молдові / О.М. Решетняк // Вісник КНУ імені Тараса Шевченка. Соціологія, психологія, педагогіка. – 2011 № 28. – 87-90 с.
    78. Рязанова Л. Государственно–церковные отношения в Украине: дрейф от модели отделения к модели национальной (государственной) церкви / Л. Рязанова // Проблеми розвитку соціологічної теорії. Трансформація соціальних інститутів та інституціональної структури суспільства: Наукові доповіді і повідомлення ІІІ Всеукраїнської соціо¬логічної конференції / САУ, ІС НАНУ; За ред. М.О.Шульги, В.М.Ворони. – К. : САУ, ІС НАНУ, 2003. – С.510–514.
    79. Слово Святійшого Патріарха Філарета 28 липня 2011 р. після молебню до Пресвятої Богородиці на Софійській площі [Електронний ресурс]. – Режим доступу Опубліковано Прес-центром Київської Патріархії. http://www.cerkva.info/uk/news/patriarkh/1770-slovo-patr-28-07-11.html (дата звернення: 24.12.2010).
    80. Соколов С., Сикорский А. Одна вера - две правды: как Москва и Киев сражаются за храмы и души людей. / С. Соколов, А. Сикорский [Електронний ресурс] // Панорама. – 4 березня 2011. – Режим доступу: http://risu.org.ua/ru/index/monitoring/society_digest/42615 (дата звернення: 24.12.2010).
    81. Указ Президента України “Про державний Протокол та Церемоніал України” №746. - 22 серпня 2002р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://tsn.ua/ukrayina/hristiyani-vsogo-svitu-svyatkuyut-velikden.html (дата звернення: 24.12.2010).
    82. Український Православний Вісник. – 1990. - №1.- с. 3-5.
    83. Українська автокефальна церква: Історичний нарис про церковний розкол на Україні. – Почаїв: Свято-Успенська Почаївська Лавра, 1995. – 28 c.
    84. Українська Гельсінська спілка з прав людини. VI. Розділ Свобода думки, совісті та релігії. Права людини в Україні 2009 – 2010. Доповіді правозахисних організацій. – 21 лютого 2011. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://helsinki.org.ua/index.php?id=1298305235 (дата звернення: 24.12.2011).
    85. Украинская советская энциклопедия в 12 т. – К.: Наукова думка, 197
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины