ТРАНСФОРМАЦІЯ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛА В УМОВАХ СУЧАСНОЇ АГРАРНОЇ РЕФОРМИ : Трансформация социальной сферы УКРАИНСКОГО СЕЛА В УСЛОВИЯХ СОВРЕМЕННОЙ АГРАРНОЙ РЕФОРМЫ

Краткое описание

Міністерство аграрної політики України
Уманський державний аграрний університет

На правах рукопису

Шатохін Анатолій Миколайович

УДК 301.08:331.01

ТРАНСФОРМАЦІЯ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛА
В УМОВАХ СУЧАСНОЇ АГРАРНОЇ РЕФОРМИ

Спеціальність 22.00.03
соціальні структури та соціальні відносини

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора
соціологічних наук

Науковий консультант
Зубов Валентин Сергійович,
доктор соціологічних наук, професор

Умань - 2005

Зміст

ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. Методологічні засади дослідження процесів трансформації
соціальної сфери українського села в умовах аграрної реформи 23
1.1. Теоретичне обґрунтування процесів модернізації 23
1.2. Стратегія і результати реформування аграрного сектора
в Україні 63
1.3. Концепція трансформації соціальної сфери села в умовах
сучасної аграрної реформи 92
1.4. Методика дослідження проблем трансформації
та соціального розвитку села 116
Висновки по розділу 1 134
РОЗДІЛ 2. Соціальні проблеми трансформації сільського життєвого
середовища 137
2.1. Стан та перспективи модернізації сільської поселенської
мережі 137
2.2. Вплив депопуляції сільського населення на перспективи трансформаційних процесів в українському селі 161
2.3. Модернізація соціальної інфраструктури села як матеріально-
речової основи сільського життєвого середовища 183
2.4. Ринкова трансформація сільськогосподарської праці та
становлення підприємництва на селі 198
2.5. Інвайронменталізм як концептуальна основа розвитку соціоеко-
системи природа-сільськогосподарська праця-суспільство 228
Висновки по розділу 2 243
РОЗДІЛ 3. Нові солідарності та нові нерівності в соціальній структурі
села 246
3.1. Тенденції структурних та інституційних змін в сільському
соціумі, що реформується 246
3.2. Соціальна мобільність сільського населення в контексті
транзитного стану українського суспільства 275
3.3. Соціальні проблеми адаптації селянства до ринкових умов
та його захисту від трансформаційних процесів 298
3.4. Трансформація влади в українському селі, що реформується 329
Висновки по розділу 3 348
ВИСНОВКИ 351
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 368

ВСТУП

Актуальність теми. На рубежі тисячоліть докорінно змінилося політичне, економічне, соціальне та духовне становище сотень мільйонів людей на теренах колишнього Радянського Союзу. В усіх пострадянських країнах розпочалися реформи, мета яких полягала в трансформації суспільства на принципах демократії, плюралізму, прав людини, а в економічній сфері - подолання технологічної відсталості на базі розвитку ринкових відносин.
Саме такі процеси відбувалися і в Україні, яка, за оцінками як вітчизняних, так і закордонних фахівців, мала на початку 90-х років найсприятливіші умови для здійснення реформаторських планів. Сучасний період в історії України можна визначити як особливий, перехідний, коли трансформації, тобто інтенсивні зміни, охопили усе суспільство. Мова іде про фундаментальні, базові зміни в економічних, політичних, соціальних інститутах суспільства, ревізію і переоцінку основних цінностей, традицій, зв’язків, усього суспільного життя.
Україна як у складі Російської імперії, так і в складі Радянського Союзу по праву займала провідні позиції в агропромисловому виробництві, була аграрним лідером. На початку 90-х років Україна посідала третє місце в світі по виробництву зерна на душу населення, четверте - м'яса, друге - молока, перше - цукру. Сільськогосподарська продукція, що була вироблена на українських ланах і фермах, за оцінками міжнародних організацій, була однією з найдешевших у Європі. Але старі господарські та організаційні зв’язки, що ґрунтувалися на одержавленій колективній власності, стали гальмом на шляху підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, стримували ініціативу і підприємливість селян, не давали їм можливості у повній мірі бути реальними господарями своєї землі та своєї праці. Саме через те реформування аграрного сектора економіки стало однією з вирішальних передумов виходу України з кризи.
Від результатів аграрного реформування залежатиме й доля соціальної сфери українського села. В той же час соціальна сфера є важливою передумовою успішного розвитку самого агропромислового виробництва. Саме в соціальному середовищі відбувається як біологічне, так і соціальне відтворення трудового потенціалу села, формуються соціальні відносини і зв'язки, інтереси, традиції та цінності, притаманні селянству як соціуму, проявляється особливе ставлення селян до землі і довкілля, закладаються підвалини унікальної соціальної сталості селянства.
Господарські реформи ведуть до суттєвих змін і у соціальній сфері сучасного українського села. Трансформується соціальна структура: замість "єдиного" колгоспного селянства з’явилися різні соціальні групи і верстви сільського населення - від підприємців, власників засобів виробництва, до тих, хто працює за наймом. Кожна соціальна група, маючи свої специфічні інтереси і прагнення, намагається відшукати своє місце в системі ринкових відносин. Врахування різноманіття цих інтересів необхідне для управління сільським соціумом.
У перехідний період збільшується соціальна мобільність суспільства, у тому числі й сільського. Процес соціальної адаптації до ринкових умов супрово­джується втратою селянами традиційних статусів і засвоєнням нових соціальних ролей. На жаль, для значної частки сільського населення ринкова трансформація суспільства обертається занепадом, деградацією, соціальним регресом. Усвідомлення векторів соціальна мобільності, особливостей соціалізації і інтеріоризації сільським суспільством норм і законів ринку необхідно для визна­чення перспектив ринкових перетворень.
Ринкове реформування, ломка старих цінностей і норм, звичаїв і традицій впливають на зміни у характері сільськогосподарської праці, соціально-психологічному кліматі на селі. Формування селянина-власника, працюючого на своїй землі, повинно, на нашу думку, розв'язуватися шляхом раціонального використання поєднання кращих рис і переваг як індивідуальної, так і колективної праці. Потребує дослідження і соціоекосистема "природа - сільськогосподарська праця - суспільство", стосунки в якій стають дедалі напруженішими, що матиме негативні наслідки для усіх агентів соціоекосистеми.
В умовах різноманітності організаційних форм господарювання, заснованих на різних формах власності, нових рис набувають проблеми трансформації влади та соціального управління на селі. Економічна самостійність виробничих одиниць вимагає дослідження організаційних зв'язків, що складаються як усередині трудових колективів, так і за їх межами, джерел авторитету керівників нової генерації, способів впливу на тру­дову поведінку працівників. Враховуючи особливості сільського способу життя, важливо досконально вивчити зрушення у сімейно-побутовій сфері сучасного села, тенденції культурного і духовного відродження, зміцнення матеріальної бази соціальної політики - соціальної інфраструктури села.
Дослідження соціальних проблем села в умовах аграрного реформування дає можливість виробити науково обґрунтовані рекомендації щодо складання стратегічних та оперативних програм розвитку. Зокрема йдеться про корекцію та наповнення реальним змістом Закону України про пріоритетність соціального розвитку села, Указу Президента України про основні засади розвитку соціальної сфери села тощо. На жаль, більшість програм довгострокового розвитку села залишаються пам'ятками економічного та політичного романтизму через недостатню емпіричну базу, неповне знання сучасного стану об'єкту прогнозування і планування. Відсутня наукова концепція трансформації соціальної сфери села, методологія та концептуальна модель соціальної сфери в залежності від результатів аграрної реформи в Україні.
Дослідженню українського суспільства, що реформується, присвячені праці провідних українських соціологів. Особливо цінними є колективні праці Інституту соціології НАН України під керівництвом В.Ворони, А.Ручки, М.Шульги, в яких аналізується значний емпіричний матеріал моніторингу соціальних змін, що відбуваються в Україні за роки незалежності [1-4]. Зокрема привертає увагу динаміка ставлення селян до приватизації землі протягом 90-х років. Тенденції розвитку українського суспільства, що реформується, досліджуються в працях Є.Головахи та Н.Паніної [5-6].
Теоретичні та методологічні проблеми трансформації українського суспільства в контексті розвитку світових цивілізаційних процесів розглядаються у працях В.Городяненка, С.Катаєва, М.Михальченка, В.Танчера, Д.Лук’яненка, О.Гончаренка, М.Міщенка, Ф.Прокоф’єва, В.Беха та інших [7-14]. В.Пилипенко, В.Жуков, Н.Балабанова, І.Черненко з’ясовували механізм транзитного стану суспільства, соціальну орієнтацію та поведінку людини в ринковому суспільстві, шляхи формування соціальної держави [15-16]. Соціальні аспекти економічної реформи в Україні викладені в монографії К.Грищенко, А.Ручки, І.Сакади [17].
О.Якуба, О.Куценко, С.Макеєв та інші [18-20] досліджували зміни в соціальній структурі українського суспільства, що відбуваються під впливом трансформаційних процесів; М.Шульга особливості етнічної самоідентифікації особистості [21], а О.Злобіна та В.Тихонович проблеми адаптації особистості до умов нестабільності в суспільстві, що реформується [22].
Теоретичним проблемам трансформації українського суспільства були присвячені чотири наукові конференції, організовані Соціологічною Асоціацією України у 2001-2004 рр. [23-26]. На них розглянуті як методологічні, так і практичні питання трансформаційних процесів в Україні.
Для розуміння механізмів трансформації посткомуністичних суспільств велике значення мають праці російських соціологів, зокрема школи під керівництвом Т.Заславської [27-28]. Особливо дослідження стану та можливостей реформування соціальної сфери ( Т.Заславська, Г.Осадча) [29-32]. Критичний і досить обґрунтований погляд на перспективи соціальної трансформації в Росії висловлює Г.Осипов, доводячи неможливість для Росії копіювання західного досвіду модернізації [33-34]. Багато висновків автора, на наш погляд, можуть бути застосовані й щодо України. Ґрунтовні дослідження трансформаційних процесів на пострадянському просторі містять праці російських вчених С.Афанасьєва, М.Горшкова, В.Іноземцева [35-37[, а також білоруського вченого О.Данилова [38]. Різні аспекти транзитного стану соціальної структури російського суспільства досліджують З.Голенкова, В.Ільїн, Н.Тихонова, М.Шабанова [39-42] та інші.
Названі вище праці українських та російських соціологів свідчать про актуальність дослідження трансформаційних процесів на пострадянському просторі. Проте трансформація соціальної сфери села в умовах аграрної реформи як в Україні, так і в Росії досліджена ще недостатньо.
Дослідження проблем аграрного сектору АПК, можливостей його реформування, стану і перспектив розвитку соціальної сфери села розпочалися ще у 60-80-х роках. Відправними моментами можна вважати спроби правлячої Комуністичної партії знайти шляхи підвищення ефективності аграрного виробництва, розв'язання соціальних проблем, що загострилися в той період. Соціологічні дослідження не тільки були враховані при підготовці рішень березневого (1965 p.), липневого (1978 p.) та травневого (1982 p.) Пленумів ЦК КПРС, але й набули легітимності, стали потребою часу. Від науковців - економістів і соціологів - вимагалися конкретні рекомендації щодо подолання негативних явищ села радянських часів: низької продуктивності праці, безгосподарності, незацікавленості селян у результатах своєї праці, загрозливої плинності кадрів, занепаду сільських поселень, а також оптимальніших шляхів спеціалізації, концентрації та агропромислової інтеграції. Характерним для досліджень цього періоду було те, що соціальний розвиток визнавався обов'язковою передумовою економічного піднесення села. Вперше не лише центнери, літри, гектари привернули увагу дослідників, а й умови праці і побуту селян, їх соціальне самопочуття [43-45].
Починає розроблятися методика системного дослідження села, формується новосибірська школа соціологів під керівництвом Т.Заславської. На підставі комплексних регіональних обстежень вчені намагалися визначити головні тенденції розвитку села у 80-ті роки [46-47]. Проте, поруч із цінними розробками і рекомендаціями, більшість яких не втратили значення й сьогодні, деякі висновки і пропозиції, на наш погляд, можна вважати не тільки не зовсім обґрунтованими, а навіть і шкідливими. Зокрема йдеться про концепцію так званих "перспективних" і "неперспективних" сіл, від якої з часом відмовилися й самі автори. Офіційна теорія визнавала існування "однорідного" колгоспного селянства, яке поступово наближується до робітничого класу і з часом повинно зникнути як таке. Проте дослідження П.Симуша, В.Староверова, А.Ланщикової, А.Салуцького та інших показували існування серед селянства різних соціальних груп, неоднакових інтересів і прагнень, кризовий стан соціальної сфери села [48-52]. Незважаючи на те, що названі праці містили корисний емпіричний матеріал, удосконалювали методику дослідження соціальних проблем села, вони цілком вкладалися в означену вище офіційну концепцію, а хиби в розвитку аграрного сектору країни розглядали як тимчасові, як результат недосконалої роботи партійних, радянських та сільськогосподарських органів.
Важливі й цікаві результати доповідалися на науково-практичних конференціях із соціального розвитку агропромислового комплексу, що проходили у Москві, Новосибірську, Києві, Дніпропетровську, Харкові, Одесі, Умані та інших містаx [53-56]. В цих розвідках вже аргументовано ставилися питання про неоднорідність селянства, незадовільні умови праці, початок демографічної кризи на селі, необхідність реформувати колгоспно-радгоспну систему тощо. Сам факт проведення подібних конференцій, наукові публікації свідчили про новий етап у радянському селянознавстві, яке намагалося відійти від офіційної парадигми у селянсько-аграрному питанні, показати реальний стан селянства з усіма його позитивними і негативними рисами [57-58].
Вельми корисними, на наш погляд, були дослідження соціального розвитку різних регіонів Радянського Союзу [59-62]. Порівнюючи соціальний стан сільських регіонів Сибіру, Поволжя, Центральної Росії, а також Білорусі, України, Молдови та інших частин СРСР, дослідники пропонували конкретні рекомендації щодо покращення соціальної інфраструктури, закріплення кадрів на селі, поліпшення демографічної ситуації. У зв'язку із реалізацією концепції так званих "перспективних" і "неперспек­тивних" сіл, проведення укрупнення сільських населених пунктів важливе значення мали дослідження поселенської мережі, сільського розселення населення [62-64]. Вони доводили про штучність і шкідливість запропонованої концепції, яка - незважаючи на в цілому зрозумілі цілі - прискорила занепад сільської поселенської мережі.
Особливу увагу економісти і соціологи приділяли питанням змін, що відбувалися у сільськогосподарській праці під впливом науково-технічної революції, паросткам ініціативи і підприємництва на селі. В цьому плані слід відзначите докторсь­ку дисертацію І.Панченка та монографію Т.Блінової [65-66], а також монографія З.Калугіної, присвячена дослідженню соціальних механізмів і регуляторів особистого підсобного господарства [67]. Зокрема цікавими виявляються порівняння праці в особистих підсобних господарствах (найбільші з них розвилися у фермерські госпо­дарства) і колективних сільськогосподарських підприємств, котрі по ефективності праці все більше поступалися селянським господарствам.
В 70-80-х роках йшло активне дослідження соціальної структури радянського селянства. Не втратила значення методика, розроблена В.Староверовим, по вивченню соціальних груп сільського населення, особливо у демографічній сфері, негативних явищ у статево-віковій піраміді [68-69]. Проте загальна методологія в його працях не відходила від пануючої парадигми про поступове зближення міста і села, робітничого класу і селянства. Певні зрушення у соціальному розшаруванні селянства вже за часів "перебудови" зафіксовані у монографії А.Салуцького [70], яка ґрунтувалася на аналізі солідного статистичного матеріалу.
Соціальна статистика була також основою порівняльних досліджень змін у стані сільської молоді і жінок-селянок [71-72]. Автори показали невпинне зростання освітньо-культурного рівня молоді та жінок, проблеми працевлаштування, структури бюджетного часу респондентів. В більш широкому плані ці питання розглянуті у Р.Ривкіної, В.Машенкова, Л.Бондаренко, Л.Шепотько, І.Прокопи, В.Самсонова [73-76], які досліджували особливості сільського способу життя, організацію побуту і дозвілля селян. Духовне життя села знайшло відображення у наукових працях П.Великого, М.Бушина [77-78].
В докторській дисертації І.Прибиткової [79] вперше застосований комплексний економіко-соціологічний метод для дослідження проблем трудової маятникової міграції населення, переважно сільського як в межах агломерації, так і на міжрегіональному рівні. Особливий інтерес представляють подальші дослідження автора демографічних проблем села і наслідків депопуляції.
За підрахунками А.Малієнка, протягом 1950-1988 років у розвинутих країнах було опубліковано 1420, а в країнах, що розвиваються, 1002 монографії по соціально-економічним проблемам сільського господарства [80]1).
Після 1991 року, коли розпався Радянський Союз і на його уламках утворилися нові незалежні держави, процес аграрного реформування в них набув нового імпульсу. Практично в усіх країнах поглиблення аграрної реформи на основі плюралізму форм власності та ринкових законів було оголошено одним з пріоритетів політичних сил, що прийшли до влади. Такий курс зняв перешкоди у дослідженні аграрної реформи, а науковий аналіз у більшості випадків сприяв корекції реформ, вибору стратегії та тактики їх здійснення.
Найбільш повно передумови, філософія й перспективи аграрної реформи в Україні проаналізовані у колективній монографії, підготовленій в Інституті аграрної економіки УААН за редакцією П.Саблука та В.Юрчишина [81]. В монографії детально розглянуті такі проблеми, як суть аграрної політики, її макроструктурні пріоритети, становлення приватного сектору в сільському господарстві України, екологічні аспекти аграрної політики, соціально-економічні та психологічні проблеми аграрного реформування, розвиток майнових відносин та різних форм господарювання, зокрема фермерських господарств, проблеми мотивації сільськогосподарської праці тощо. Праці економістів-аграрників присвячені також аналізу результатів реформи на селі та перспектив розв'язання продовольчої проблеми [82-84]. Трансформація агропромислової політики в макроструктурних пріоритетах проаналізована в монографії І.Лукінова [85].
Особливий інтерес представляє колективна монографія, підготовлена в Інституті соціології НАН України авторським колективом під керівництвом В.Тарасенка [86]. Це одна з перших праць, у якій на основі методології соціальної діагностики розглянуті взаємозв'язки між радикальною аграрною реформою і еволюціоністською контрреформою, викладена соціальна технологія і інженерія реформ, трансформація селянина як суб'єкта господарювання на землі, в тому числі обґрунтовані соціально-економічні типи селян-господарів. Соціологічний та антропологічний аспекти земельних перетворень в українському селі висвітлюються в книзі В.Аллена, О.Гончарука, Л.Перотти [87].
Слід відзначити, що пострадянські країни у проведенні аграрних перетворень проходять майже однакові етапи, долають подібні перешкоди як економічного, так і соціально-психологічного характеру. В цьому відношенні представляють значну цінність дослідження російських вчених саме через те, що аграрні реформи в Росії просунулися помітно далі за українські та набули більш радикального змісту. Про це свідчить і монографія А.Петрикова, написана на основі аналізу результатів досліджень у різних регіонах Росії [88]. Судячи по публікаціях, в Росії складається перспективна школа соціологів-селянознавців, які аналізують не тільки економічне аспект реформ, але й ретельно вивчають зміни у головному об'єкті перетворень - селянстві. Цікавими методологічними підходами дослідження пострадянського селянства відзначаються книги А.Абдокова, А.Рибкова, М.Панкратової [89-91].
В Україні однією з перших наукових праць, у якій досліджується соціальна сфера села та її трансформація під впливом реформ, була докторська дисертація В. Зубова [92]. В ній у комплексі розглянуті соціальні проблеми села перехідного періоду, котрі увібрали в себе як недоліки колгоспно-радгоспної системи, так і невдалі економічні експерименти перших років реформи.
Соціальному розвитку села в умовах аграрної реформи присвячені праці вчених Інституту аграрної економіки НАН України. Зокрема П.Саблук, В.Юрчишин, М.Орлатий, К.Якуба свої праці безпосередньо спрямували на дослідження перспектив реформування соціальної сфери українського села під впливом ринкової трансформації аграрного сектора економіки [93-97]. Економічні підґрунтя соціальної політики на селі досліджені колективних монографіях по цій проблемі за участю Л.Шепотько, І.Прокопи, С.Гудзинського та інших [98-101].
У 90-ті роки продовжувалися вивчення соціальної структури села і змін, яких вона зазнала у перехідний до ринку період [102-103]. Вперше було проведене порівняльне дослідження якості життя сільського населення Росії та США. І воно - як це не парадоксально на перший погляд - виявило багато як спільних методологічних підходів, так і спільних рис життя селян двох країн. Депопуляція сільського населення, що тривав вже майже два десятиріччя, привернула увагу дослідників до демографічних проблем українського села. Найбільш сучасна методологія та методика демографічного аналізу викладена в книзі І.Прибиткової [104]. Особлива увага приділена автором аналізу причин демографічної кризи в українському селі та можливих шляхів її подолання. Демографічні, етносоціальні та культурні процеси в українському селі протягом останніх десятиріч знайшли відображення в монографіях С.Тимченко та Л. Денисової [105-106]. Ґрунтовне дослідження соціальних проблем сільської жінки містить монографія К.Якуби [107]. Значний теоретичний та емпіричний матеріал про стан сільської молоді узагальнений в монографії В.Чигріна [108]. Історичні корені духовності українського сільського соціуму досліджує В.Ятченко [109]. Соціальні аспекти формування трудових ресурсів села висвітлені у дослідженнях Г.Купалової[110]. Важливе методологічне значення для вивчення проблем сільськогосподарської праці мають дослідження А.Афоніна, О.Нельги, В.Пилипенка [111-113].
Накопичений соціологами, економістами, істориками досвід дослідження соціальних проблем села на порядок денний поставив питання й про визначення предмету і задач соціології села як науки, котре поставлене в публікаціях, в тому числі й монографії здобувача Соціологія села”[114-118]. Й досі дискусія з цього питання далека до завершення. Як справедливо відзначають автори навчального посібника «Соціологія», який містить спеціальний розділ, присвяченій цій проблемі, «сучасна соціологія села відстає від реальних процесів на селі» [115]1).
Таким чином, протягом останніх двох десятиріч соціологами, економістами і істориками як Радянського Союзу, так і пострадянських держав, зокрема України та Росії, накопичений дуже цінний емпіричний матеріал щодо трансформації соціальної сфери села під впливом ринкових реформ. Особливу увагу дослідники приділяли змінам форм власності та способів господарювання на землі і ставленню селян до цих змін, соціально-економічним проблемам становлення селянських (фермерських) гос­подарств та перспективі колективних тощо. Проте, на нашу думку, процес дослідження стану та перспектив реформуван­ня соціальної сфери сучасного українського села знаходиться ще у початковій стадії [118]. Це обумовлено такими чинниками.
По-перше, процес реформування пострадянського села проходить непослідовно, шляхом випробувань та помилок, реформи та контрреформи.
По-друге, ще далеко до завершення формулювання концепції аграрної реформи в Україні через гостру політичну боротьбу, з одного боку, і загальну несприятливу для реформаторів макроекономічну ситуацію в країні, з іншого.
По-третє, відсутність вагомих позитивних результатів перших етапів аграр­ної реформи створює несприятливий емоційний та соціально-психологічний фон у ставленні селянства до ринкових процесів. Це, в свою чергу, призводить до помилкових висновків в деяких дослідженнях щодо перспектив соціальної сфери села.
По-четверте, незважаючи на складнощі та протиріччя у проведенні аграрних реформ, протягом десятиріччя відбулися суттєві зміни у самих об'єктах реформування - селі та селянстві. На початку ХХІ сторіччя вони вже не ті, що були на початку аграрної реформи, і цей процес триватиме ще досить довго, через те будь-яке соціальне дослідження не може у повній мірі бути вичерпним.
Ми вважаємо, що недостатньо розроблені в науковому і практичному плані такі проблеми:
- визначення філософії та моделі трансформації соціальної сфери села;
- соціально-психологічні проблеми адаптації селянства до ринкових умов і соціальна ціна таких перетворень;
- тенденції трансформації соціальної структури сучасного села, наслідки процесів соціального розшарування, багатовекторність інтересів та прагнень різних верств сільського населення;
- діалектика колективної та індивідуальної сільськогосподарської праці, зміна мотиваційних орієнтирів, соціально-психологічний клімат під час трудового процесу ;
- трансформація влади у пострадянському селі, питання соціального управ­ління, причини виникнення та стратегії розв'язання соціальних конфліктів на селі;
- стан та подальша доля соціальної інфраструктури села як матеріальної бази соціальної політики;
- вироблення науково обґрунтованих рекомендацій по подоланню демографічної кризи українського села з метою недопущення її переростання у демографічну катастрофу.
Ці та багато інших проблем вимагають свого дослідження, і частина з них знайшла відображення в представленій до захисту дисертації, яка є першою спробою узагальнити соціальні наслідки аграрної реформи 90-х років для українського села. Комплексні соціологічні дослідження трансформації соціальної сфери села під впливом сучасної аграрної реформи в Україні, таким чином, є актуальними і такими, що мають як практичне, так і теоретичне значення. Це дозволить з меншими соціальними втратами подолати перехідний період, створити не тільки потужне економічно, але й розвинуте соціально сучасне українське село. Найвищі керівники Української держави наголошують на тому, що саме соціальна спрямованість, конкретні кроки назустріч людям стають пріоритетами у діяльності влади, а 2006 рік може стати вирішальним у розв’язанні соціально-економічних проблем села.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота пов’язана із програмами «Адаптація організаційно-економічного механізму господарювання до соціально орієнтованих ринкових відносин в АПК» (№ держреєстрації 0101 U 004493) та Розвиток і удосконалення освіти та підвищення якості навчання в агарному вищому навчальному закладі” (№ держреєстрації 0101 U 004499), що виконуються на замовлення Міністерства агарної політики України та Міністерства освіти та

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Сучасний етап ринкового реформування в Україні в центрі ува­ги поставив долю аграрних відносин. Як свідчать результати соціологічних досліджень, проведених автором у різних регіонах України протягом 1988-2004 років, ринкова психологія все більше сприймається селянами, які намагаються пристосуватися до нових умов і діяти у відповідності із вимогами ринку.
2. Центральним питанням аграрної реформи є питання власності на землю. Виходячи із історичних традицій, що склалися на теренах України протягом століть, ми вважаємо недоцільним конституювати для усіх регіонів України лише одну з форм власності на землю, тим більше, що визначальним є не форма власності, а спосіб господарювання. На нашу думку, для України найбільш прийнятним було б існування різних форм власності на землю приватної, державної та колективної та економічне змагання різних способів господарювання на землі.
3. Виходячи із досвіду інших розвинутих країн, ми вважаємо, що одним з алтернативів суцільної приватизації могла би бути оренда землі, яка б задовольняла потреби селян і господарських утворень в здійсненні підприємницької діяльності.
4. Протягом наступного етапу аграрної реформи повинна бути скорегована концепція аграрної реформи з метою надання їй більшої технологічності, передбаченності, результативності, що б оптимізувало соціальну ціну аграрних перетворень.
5. Особливістю сучасного суспільства є те, що центр уваги все більше переноситься із суто матеріальних умов людського існування на розвиток суспільного інтересу, відтворення людського потенціалу, соціальних відносин загалом. В представленій до захисту дисертації ми пропонуємо Концепцію трансформації соціальної сфери сучасного українського села в умовах аграрної реформи. Вона є результатом узагальнення теоретичних розробок та історичного досвіду процесів модернізації і трансформації суспільства, аналізу результатів аграрної реформи в Україні, нормативних і програмних документів щодо трансформаційних процесів в соціальній сфері українського суспільства за роки незалежності, багаторічних досліджень автора серед різних груп сільського населення у багатьох регіонах України, використання наукових та статистичних матеріалів по означеній проблемі.
6. Ми вважаємо, що будь-яка концепція трансформаційних процесі в суспільстві, у тому числі й трансформації соціальної сфери українського села, повинна розроблятися на альтернативній основі як на макро-, так і на мікрорівні.
6.1. Сценарій розвитку соціальної сфери сучасного українського села в умовах аграрної реформи не може бути гомоморфним і повинен уявляти собою не дерево намірів”, а ієрархію цінностей, певних заборон, що перешкоджають руйнуванню соціальної сфери села як через нав’язування ринкових принципів (реальних чи уявних), так і дій самого ринку.
6.2. Загальна концепція розвитку соціальної сфери села не виключає регіональні особливості, що ґрунтуються на історичних традиціях регіонів, ментальності сільського населення, демографічної ситуації , структурі сільської поселенської мережі, співвідношення міського і сільського населення, структурі господарської діяльності тощо.
6.3. Будь-який сценарій розвитку соціальної сфери села повинен бути достатньо гнучкий з точки зору чуттєвості до зворотних зв’язків, здатним до корекції як з боку управлінських структур, так і самих суб’єктів аграрного реформування.
6.4. На стан соціальної сфери села, що трансформується, впливатимуть загальносуспільні трансформації економіки, культури, освіти, охорони здоров’я тощо. Вони, на наше переконання, повинні бути адаптовані до особливостей сільського соціуму.
6.5. У визначенні пріоритетів трансформації соціальної сфери сучасного українського села може доцільно використати й світовий досвід модернізації суспільства, але переважно як орієнтир, певний зразок розвитку, не калькуючи закордонні моделі на український ґрунт.
7. Концепція складається з трьох самостійних, але пов’язаних між собою блоків: Методологічні засади трансформації соціальної сфери села”, ”Фактори, що впливають на трансформацію соціальної сфери села” і Зміст та основні напрямки трансформації соціальної сфери села”. Кожний з цих блоків має свою структури та вектори взаємозв’язків і взаємовпливів.
8. Теоретичним і методологічним підґрунтям формулювання Концепції трансформації соціальної сфери села є наукові праці з проблем модернізації та трансформації суспільства. В них визначені не лише загальні підходи до розуміння мети, змісту, можливих результатів, але й механізм трансформаційних процесів у різних типах суспільства. Особливе значення мають праці щодо трансформації посткомуністичних і пострадянських суспільств, зокрема оновлення у відповідності із сучасними цивілізаційними вимогами українського суспільства. Вони спираються на досвід останніх десятиліть, аналізують як здобутки, так і прорахунки реформаторів. Це важливо ще й тому, що кожен соціум, що трансформується, має свої особливості, власні об’єктивні та суб’єктивні чинники, історичні традиції, соціально-економічні, політичні та соціокультурні можливості.
Теоретичні розробки процесів модернізації суспільства викликані потребою з’ясувати механізми соціальних трансформацій, мету, агентів та можливі результати соціальних перетворень. Проблеми модернізації суспільства знайшли відображення в працях як соціологів-класиків, так і сучасних зарубіжних і вітчизняних соціологів, політологів, філософів і економістів. Аналіз соціологічної літератури дозволяє зробити висновок про наявність загальноцивілізаційних закономірностей і механізмів трансформаційних процесів. Вони передбачають наявність загальносуспільної потреби у модернізації, активних ініціаторів і агентів соціальних перетворень, чітко визначеної, зрозумілої і підтриманої більшістю соціуму ідеї і мети соціальних перетворень, прийнятною для переважної частини населення соціальної ціни трансформації. При усій важливості орієнтації на певний зразок (ідеальну модель) соціального устрою, що відповідає критеріям «сучасного» суспільства, слід обов’язково враховувати історичні, національні, культурні, економічні та інші особливості кожного окремого соціуму.
Особливістю трансформаційних процесів на пострадянському просторі є перехід від достатньо економічно, соціально і культурно розвинутої соціальної системи тоталітарного типу до суспільства, що ґрунтується на принципах ринкової економіки, політичної демократії та дієвої соціальної політики. Економічний потенціал України на початку 90-х років давав надію на відносно швидкий та ефективний перехід від планової до ринкової економіки. Проте непослідовність дій реформаторів, брак досвіду, політична заангажованість призвели до втрати темпів та кінцевої мети реформи кардинального підвищення ефективності суспільного виробництва.
9. Друга складова частина методологічного блоку Концепції виходить з наявної законодавчої бази соціальних перетворень, що сформувалася в Україні протягом останніх п’ятнадцяти років, зокрема законодавчих та нормативних актів щодо соціальної сфери суспільства.
На жаль, слід констатувати, що законодавчо-нормативне поле соціальних реформ несе на собі усі об’єктивні та суб’єктивні протиріччя трансформаційних процесів в Україні. А щодо соціальної політики держави, то вона, на наше переконання, законодавчо підкріплена недостатньо: переважають декларації, маніфестації намірів, аніж чітке визначення пріоритетів. Такий же висновок можна зробити, аналізуючи законодавчу базу соціальної трансформації аграрного сектора економіки України.
Не викликає сумніву, що переважна більшість Законів України, указів Президента України, постанов Уряду з проблем проведення аграрної реформи у той чи іншій мірі торкаються соціальних питань. У цьому розумінні й сама агарна реформа повинна розглядатися як соціальна трансформація. Проте законодавче забезпечення перспектив саме соціальної сфери села в умовах аграрної реформи не вийшло ще з традицій залишкового принципу”, притаманного попередньому суспільству.
10. Другий блок Концепції встановлює фактори, що вливають на трансформацію соціальної сфери села. Ми зібрали їх у чотири взаємопов’язані групи: макроекономічні та макросоціальні фактори, проблеми людського потенціалу, трансформаційна активність сільського соціуму, проблеми трансформації соціальних інститутів та реалізації соціальної політики.
Теперішній стан соціальної сфери українського села не можна розглядати у відриві від тих соціально-економічних і політичних процесів, що відбувалися у радянському суспільстві у 70-80-х роках минулого століття, і які характеризуються як системна криза. Кризові явища були притаманні й колгоспно-радгоспній системі, яка існувала протягом шести десятиліть.
Ми вважаємо, що невірно розглядати таку систему лише в одному якомусь вимірі: або позитивному, або негативному. На певних етапах розвитку радянського суспільства колгоспи і радгоспи виконували не тільки важливу економічну функцію (забезпечення продовольчої безпеки країни, розв’язання продовольчої проблеми та постачання сировини для переробної та харчової промисловості тощо), але й вирішальну соціальну функцію (функціонування сільського життєвого простору, утримання соціальної інфраструктури села, вирішення проблем зайнятості сільського населення, збереження соціального генофонду та національних традицій, розвиток колективізму і взаємодопомоги тощо). В той час колгоспно-радгоспна система, на наш погляд, відповідала інтересам переважної більшості сільського населення.
Разом з тим, криза радянського суспільства не могла не позначитися на перспективах й одного з фундаментальних стовпів цього суспільства колгоспно-радгоспній системі. Закладені в неї принципи вже фактично вичерпали себе і не відповідали умовам ринкового середовища. Тому реформування аграрних відносин і способів господарювання на селі стали безальтернативними.
Внаслідок вищезазначених причин соціальна сфера села зазнала відчутного удару: різко скоротилися обсяги капітального будівництва на селі, у тому числі об’єктів сільської соціальної інфраструктури; набула характер гострої соціальної проблеми зайнятість сільського населення; заробітна плата втрачає властивість фактору мотивації до праці; погіршується стан сільського життєвого середовища, зокрема сільської поселенської мережі; приходять в занепад об'єкти соціальної інфраструктури, що будувалися протягом останніх десятиріч; село раніше від міста відчуло демографічну кризу; втрачаються хліборобські династії, дедалі меншою стає престижність сільськогосподарської праці.
11. Третій блок Концепції трансформації соціальної сфери сучасного українського села в умовах аграрної реформи визначає зміст та основні напрямки трансформації соціальної сфери села. Ми вважаємо за доцільне виділити чотири таких напрямки: формування сільського життєвого середовища, розвиток соціальної інфраструктури села, зміни у соціальній та інституційній структурі села, та очікувані результати трансформації соціальної сфери села.
Найважливішою складовою соціальної сфери села є сільське життєве середовище, яке включає в себе три обов’язкові компоненти: природний, матеріально-речовий і духовно-психологічний. Іншими словами, сільське життєве середовище” можна ще визначити як сукупність елементів сільського соціального простору та об’єктів соціальної інфраструктури села, що спрямовані на забезпечення життєдіяльності сільського населення.
12. В Україні історично склалася регіональна сільська поселенська мережа, яка за змістом має складну ієрархію і включає такі поняття як населення і територія держави, регіону, загальна система розселення. Під розселенням розуміється розміщення людей на певній території, а саме розподіл поселень по території, людей по поселенням, а також їх розселення у населених пунктах. Наразі частка сільських поселень у загальній поселенській мережі України досягає 95,5%. Проте відбувається процес скорочення кількості сільських населених пунктів в розрахунку на один міський. Як показує аналіз статистичних даних, в ряді регіонів України склалася несприятлива ситуація у сільській поселенській мережі. Формування сільської поселенської мережі неможливе лише технократичними методами, це вимагає врахування соціальних, культурних та психологічних аспектів проблеми.
13. Можна відзначити, що міграційні процеси останніх років сприяють деякому покращенню відтворення сільського населення, особливо у південних областях України. Причини і мотиви міграційної поведінки можуть бути різними: економічними, соціальними, політичними, культурними, етнічними, релігійними тощо. Аналіз кількісних та якісних характеристик міграційних потоків свідчить про те, що відбуваються суттєві зміни як у векторах, так і в кількісному складі мігрантів. Тривалий час міграційні потоки були спрямовані із села у місто, що пов'язане перш за все із економічною і соціально-побутовою нерівністю між містом і селом. Останнім часом відбулися зміни у напрямках та мотивах міграції сільського населення під впливом аграрної реформи та економічної ситуації в Україні загалом. Помітним фактором стає трудова міграція за межі України.
14. Важливою складовою частиною сільського життєвого середовища є сільське населення, соціально-демографічна підструктура сільського соціуму. Статистика природного руху населення свідчить про те, що українське суспільство в цілому та сільське населення зокрема вступили до смуги демографічної кризи.
Проте в молодших вікових групах сільського населення зберігається природний паритет статей, що дає надію на, принаймні, не погіршення демографічної ситуації на селі у досяжному майбутньому. В працездатному віці чоловіків - селян помітно більше, ніж жінок: картина абсолютно протилежна щодо співвідношення статей в цілому по сільському соціуму.
Гармонізація співвідношення статей в українському суспільстві відбувається повільно. В умовах кількісної переваги жінок у загальній кількості населення на селі помітна тенденція до зниження їхньої зайнятості у суспільному виробництві. Сільськогосподарська праця все більше стає чоловічою справою на відміну від деяких інших галузей народного господарства. Зменшення зайнятості жінок у суспільному виробництві, особливо в умовах його розвалу, підвищує навантаження на них у домашньому господарстві. Зміни у віковій структурі суттєво впливають на демографічні перспективи суспільства, відтворення і розміщення трудових ресурсів, їхньої освіти та кваліфікації, а також на стан сімейної структури. Сільське населення України можна розглядати як застаріле і таке, що зменшується.
Регресивність вікової структури сільського населення України негативно вливає на формування трудового потенціалу сільського господарства. Проте у 2001-2004 роках ситуація дещо покращилася. Крім суто демографічних факторів, на наш погляд, причиною такого збільшення стало й зворотна міграція з міста у село колишніх сільських мешканців, що отримали землю внаслідок аграрної реформи. Сподіватися на відтворення трудового потенціалу у повному обсязі важко через те, що чисельність молодших вікових груп за неповні 15 років зменшилася на 21,6%, що є ознакою початку нової "демографічної луни".
На тлі загальної соціальної кризи загострюються проблеми двох протилежних вікових груп сільського населення - молоді та пенсіонерів. Протягом 90-х років обидві ці соціальні групи змінювалися, хоч і різними темпами. І якщо до молоді належить кожен 5-й житель села, то до пенсіонерів - кожен 3-й.
Розв'язанню або принаймні пом'якшенню проблем відтворення сільського населення повинна сприяти науково обґрунтована демографічна політика держави на селі, тобто система заходів безпосереднього управління розвитком народонаселення, формування бажаної для суспільства демографічної поведінки з метою досягнення оптимальних режимів відтворення населення країни. Без розв'язання соціально-демографічних проблем села неможливий стабільний розвиток сільськогосподарського виробництва.
15. Протягом 80-х років у соціальній інфраструктурі села відбулися суттєві позитивні зміни. Це створило сприятливі передумови для модернізації сільського життєвого середовища у відповідності з сучасними вимогами. Проте 90-ті роки не лише не поліпшили стан соціальної інфраструктури села, а й подекуди призвели до кроку назад порівняно з попереднім десятиріччям. Економічна криза 90-х рр. дуже негативно позначилося на асигнуванні соціальної сфери АПК, яке протягом 90-х рр. зменшилося майже у 7 разів. Така ситуація створює загрозу спробам модернізації сільського життєвого середовища, звужує матеріально-речову базу соціальної політики на селі.
16. Із соціальною інфраструктурою безпосередньо пов'язана організація селянського побуту. Особливістю цієї сфери сільського буття є дуже тісний зв'язок з виробничою сферою. Протягом 90-х рр. житлові умови сільського населення дещо покращилися. Проте таке поліпшення стало можливим не через державну допомогу, а за рахунок коштів самих селян.
17. Сільська сім’я є одним з головних носіїв культурних і духовних традицій українського народу. Протягом п’ятнадцяти років у складі сільської сім'ї відбулися деякі зміни: середній розмір сільської сім’ї, що веде окреме господарство, зменшився в розрахунку на 100 сімей на 15,3%. Це є ознакою демографічної кризи. Частка домогосподарств, що мають дітей до 18 років, також зменшилася. Одночасно сільських сімей, що не мають дітей, стало більше. Якщо така тенденція збережеться, то через 10-15 років три чверті сільських сімей будуть бездітними або такими, що складаються з однієї-двох осіб.
18. В соціально-економічних програмах уряду необхідно передбачити заходи по підтримці сільських сімей, зокрема запровадження кредитування на пільгових умовах сімей з неповнолітніми дітьми, пільгове оподаткування доходів неповних та багатодітних сімей, адресну допомогу молодим сім'ям в сфері соціального захисту та охорони материнства і дитинства, створення спеціального фонду підтримки підприємницької діяльності на селі для молодих сімей. Все це повинно створити умови для поліпшення вікової та статевої структури сільського населення.
19. Через погіршення умов праці, структурні зміни у сільськогосподарському виробництві, кризові явища в економіці країни, протягом останніх років помітно впала задоволеність селян своєю роботою, авторитет і престиж людини праці. Відбулися суттєві зміни в структурі та ієрархії трудової мотивації селян. Переважаюче значення набули суто матеріальні, прагматичні фактори. Як свідчать дані соціологічних досліджень, трансформація колективних сільськогосподарських підприємств у приватні не призвела до покращення трудової мотивації селян.
Врахування соціально-психологічних особливостей - спільних рис та відмінностей - колективної та індивідуальної сільськогосподарської праці є неодмінною умовою управління соціальними процесами на селі. Перевагою колективної праці є особливий морально-психологічний клімат, що створюється під час трудової взаємодії людей, взаємна підтримка, наслідування соціальних і духовних цінностей колективу, примноження фізичних і моральних можливостей кожного працівника. До переваг індивідуальної праці слід віднести більш чітко визначену трудову мотивацію, можливості для різнобічної самореалізації особи, формування почуття відповідальності та особистої свободи. Досягнення прогресу в реорганізації аграрного сектору на ринкових засадах передбачає використання позитивних рис і можливостей як колективної, так і індивідуальної праці.
20 Специфічною соціоекосистемою є аграрне виробництво. Інвайронментальний підхід до розвитку соціоекосистеми природа-сільськогосподарська праця-суспільство” передбачає, на наш погляд, розв’язання наступних проблем: збереження екологічної рівноваги при виробництві сільськогосподарської продукції; відновлення природних ресурсів, особливо родючості ґрунтів; проблеми здоров’я сільських жителів, пов’язані із специфічними умовами сільськогосподарського виробництва; подолання наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у сільськогосподарських районах, вражених радіаційним забрудненням.
Для подолання негативних наслідків взаємодії соціоекосистеми "природа-сільськогосподарська праця-суспільство" потрібна цілеспрямована і послідовна державна екологічна політика, формування у населення екологічної культури і свідомості, гуманізації сільськогосподарського виробництва на концептуальних засадах інвайронементалізму.
21. При характеристиці соціальної структури сучасного українського села, що трансформується і визначається великою рухомістю, необхідно вводити значну кількість кваліфікаційних критеріїв, поєднувати як класовий, так і стратифікаційний принципи. Визначення термінів соціальна структура” та соціальна стратифікація» певним чином доповнюють одне одного. Різниця, на наш погляд, полягає у вазі” системоутворюючих принципів: системно-організаційного або стратифікаційного. Спільним як для першого, так і для другого концептуальних підходів є принцип нерівності.
Аналіз соціальної структури сучасного українського села через такі критерії, як доход, місце в організації виробництва, відношення до власності, характер праці, рівень кваліфікації та освіти, зайнятість, відношення до владних структур тощо, дозволяє, на нашу думку, зробити висновок про своєрідність соціальної структури села як структури лише перехідного періоду.
На підставі результатів багаторічних соціологічних досліджень, аналізу статистичних даних та самоідентифікації сільських респондентів можна запропонувати концептуальну модель соціальної структури сільського населення, що трансформується. Сучасну соціальну структуру українського села можна представити як сукупність наступних соціальних шарів: субеліту, середній клас, який поділяється на верхній, базовий та нижній середні шари, а також нижній шар.
Найбільш чисельним, на наше переконання, є середній клас українського селянства головним чином через власність на землю, житло та іншу нерухомість. Разом з тим, середній клас в пострадянському селі по суті лише зароджується, тому не усі критерії, за якими у загальновизнаному розумінні характеризується середній клас, можна у повній мірі застосувати до соціальної структури села. Враховуючи притаманний сільському соціуму соціальний консерватизм і виходячи з соціально-економічного і політичного стану українського суспільства взагалі, можна передбачити, що процес стабілізації соціальної структури постреформенного села буде тривати ще не одне десятиріччя.
22. Соціальна мобільність сільського населення відбувається в специфічному соціальному просторі сільському життєвому середовищі. Ми вважаємо за доцільне виділити чотири сфери (напрямки), у яких відбуваються соціальні переміщування: економічна, соціальна, культурно-психологічна і політична.
Визначальною, на наш погляд, є мобільність в економічній сфері, спричинена аграрною реформою в Україні, переходом до ринкових умов економічного життя. Головним механізмом мобільних процесів в економічній сфері стало зростання економічних стимулів до соціальної дії. Ринкова реформа призвела до значної поляризації сільського соціуму. Характерною рисою мобільності у економічній сфері стала нестабільність як матеріального, так і професійного статусів, котрі на селі традиційно досить сильно пов’язані між собою.
У соціальній сфері провідною тенденцією є формування середнього класу власників землі і майна. Формування середнього класу відбувається на тлі помітної соціальної поляризації сільського соціуму, розмивання колись відносно однорідного колгоспного селянства на соціальні групи. Втрата соціального статусу землероба для багатьох селян пов’язана не лише із приватизацією та трансформацією сільськогосподарських підприємств, але й падінням престижності сільськогосподарської праці, руйнуванням землеробських династій, несправедливими, на думку селян, відносинами між містом і селом, стійкою тенденцією до зниження протягом 90-х років задоволеності селян результатами своєї праці на землі.
Соціальна мобільність у культурно-психологічній сфері проявляється у формах і способах соціальної адаптації різних груп сільського населення до ринкових умов життєдіяльності, пошуку культурно-духовної ідентичності. Тут процеси, що відбуваються у економічній і соціальній сферах, трансформується у соціальне самопочуття селян, їхнє ставлення до ринкових реформ, прагнення знайти своє місце у суспільстві, що трансформується. Механізмом узгодження виступає соціалізація особи, покликана стабілізувати соціальні зв’язки і знизити небезпеку ресоціалізації значної частини сільського соціуму.
Матеріальне і соціальне становище сільських індивідів опосередковано впливає на процеси мобільності у політичній сфері. Можна констатувати, що під впливом соціально-політичної ситуації в країні, активністю політичних партій і рухів, адміністративних органів, засобів масової інформації на селі вже присутні політично активні соціальні групи. Активна політична діяльність дає можливість зробити не тільки політичну, а й соціальну кар’єру, змінити свій соціальний статус.
24. Результати аграрної реформи у значній мірі залежатимуть від того, наскільки швидко селянство навчиться жити і працювати в ринкових умовах, від соціального самопочуття і ступеню суб'єктивного входження як окремих соціальних груп сільського населення, так і кожного селянина в ринкове середовище, тобто від ефективності соціальної адаптації сільського соціуму до нових соціально-економічних умов. На сучасному етапі, як свідчать дослідження, переважають вимушена та регресивна типи адаптації. Більшість селян намагається підкоритися (тимчасово або остаточно) новим "правилам гри", задля того, щоб вижити, якщо аграрне реформування відбувається часто без врахування інтересів і прагнень самих селян і з наслідками, які інакше ніж руйнівні назвати неможливо.
Важливою передумовою ефективної соціальної адаптації селян до ринкових умов є забезпечення права і можливості свідомого вибору суб'єктами ринку форм і способів господарювання. Проте в ході третього етапу аграрної реформи цей принцип в значній мірі був порушений.
25. Різні темпи та неоднакові рівні входження селян у ринкові відносини об'єктивно формують категорії сільського населення, які відчувають соціальний дискомфорт, втрату набутого соціального статусу, помітне погіршення матеріального та морального стану. Саме ці найбільш вразливі категорії сельчан вимагають захисту з боку держави і суспільства.
В умовах ринкового реформування докорінно змінюється зміст, напрямки, форми і масштаби соціального захисту сільського населення. Від політики соціального забезпечення, яка існувала при адміністративно-розподільчій системі, українська держава переходить до адресної соціальної допомоги тим верствам сільського населення, які не в змозі в силу об'єктивних причин існувати в ринковій економіці. Перш за все, мова іде про дітей і підлітків, людей похилого віку і інвалідів, багатодітні сім'ї і тих, хто постраждав від техногенних катастроф. Решта працеспроможного населення повинна самостійно визначати напрямки покращення матеріального добробуту, зокрема працюючи за сумісництвом, займаючись підприємницькою та іншими видами трудової діяльності. А держава закликана створювати для цього необхідну законодавчу і матеріальну базу.
26. Одним з суто ринкових шляхів покращення зайнятості виступає підприємницька діяльність жителів села. Приватизація державного і колективного майна об'єктивно створює умови для такої діяльності. Проте ці умови сьогодні ще не достатньо сформовані як з точки зору законодавчого забезпечення, так і матеріальних можливостей потенційних підприємців. Ще одним напрямком розв'язання матеріальних проблем сім'ї є праця за кордоном. Це принципово нове явище в соціальній орієнтації сельчан. Майже половина респондентів не виключають для себе можливості працевлаштування за кордоном.
27. Протягом періоду аграрного реформування помітно трансформувалася структура організації влади на селі. Проте й сьогодні реальна влада на селі належить тому, хто реально розпоряджається життєво важливими для сільського жителя ресурсами:робочими місцями, заробітком, сільгоспугіддями, кормами, транспор­том і будматеріалами. Сільська владна еліта демонструє загальновідомі риси бюрократії, хоч і має свою специфіку.
27. Сільське середовище в останнє десятиріччя стало місцем загострення соціальних протиріч. в умовах нового етапу аграрної реформи проблема соціальних конфліктів в українському селі набуває нового значення. Сам процес реформування несе в собі конфліктну ситуацію, на яку нашаровуються і макроекономічна ситуація в країні, і непослідовність реформи, і соціально-психологічні особливості сприйняття селянами нових умов життя, і традиційні зіткнення між роботодавцями та працівниками, між керівниками та підлеглими тощо. Тому дослідження і науковий аналіз причин, умов протікання та стратегій розв’язання соціальних конфліктів на селі є важливою передумовою реформування як аграрного сектора, так і суспільства в цілому.
28. Концепція визначає очікувані результати трансформації соціальної сфери українського села в умовах сучасної аграрної реформи.
Розв'язання складних соціальних проблем села неможливе без соціальної діагностики, соціального прогнозування, соціального проектування та соціального планування. Нам уявляється доцільним розпочинати цей процес з первинної ланки - трудових колективів та сільських поселень шляхом створення на рівні районів спеціальних служб соціального розвитку. Це дасть можливість побачити не тільки реальний стан соціальної сфери села, а перспективу, виходячи поетапно з кризи на підставі наростаючих економічних можливостей, які повинна дати нарешті аграрна реформа.
Вже на тлі первинних планів соціального розвитку можна будувати плани для районів, областей, регіонів, з яких складається загальний соціальний план для всієї галузі. Це буде найбільшим і найважливішим завданням соціального управління на селі у найближчий час.
29. На наш погляд, в разі реалізації соціально-економічної програми уряду, вже існуючих законодавчих та нормативних актів щодо соціальної сфери села, соціальних результатів здійснення аграрної реформи українське село ХХІ століття матиме нові якісні характеристики, що відповідатимуть сучасним вимогам аграрного сектора цивілізованих країн світу.
29.1. Повинно зміцнитися сільське життєве середовище, яке за якісними характеристиками не повинно суттєво поступатися міському. При збереженні на тривалу перспективу специфічних особливостей, притаманних сільськогосподарській праці, її умови, технічне забезпечення, застосування сучасних технологій, рівень оплати праці та зайнятості сільського населення повинні привести до значного підвищення продуктивності і ефективності сільськогосподарського виробництва.
29.2. Цільові програми Уряду, місцевих органів самоврядування повинні привести до стабілізації, а потім і помітного покращення демографічної ситуації на селі. Вже існуючі тенденції збільшення народжуваності та стабілізації рівня смертності при реалізації програм матеріальної допомоги сільській сім’ї дозволяють очікувати, що через 10-15 років наслідки демографічної кризи можуть бути подолані, що позитивно скажеться на трудовому потенціалі села.
29.3. Однією з центральних проблем трансформації соціальної сфери села, її модернізації є формування середнього класу. Ми вважаємо, що реалізація права і можливості селян на справжнє володіння, користування та управління власністю, у тому числі на землю, майно, засоби виробництва, житло тощо, призведе до зміцнення класу власників на селі, які за рівне доходів, освітньо-кваліфікаційним та професійним рівнем, умовами праці і побуту відповідатимуть загальновизнаним критеріям середнього класу. Наявність середнього класу сприятиме соціально-економічній стабілізації в українському селі.
29.4. Раціональне використання природних ресурсів, оптимізація втручання сільськогосподарського робітника в природні процеси, нові сучасні технології призведуть, за нашим переконанням, до гармонізації соціоекосистеми природа-людина-сільськогосподарське виробництво”. Ознаками цього буду реабілітація природно-ландшафтної карти України, підвищення родючості ґрунтів, відновлення екологічної безпеки повітряного та водного басейнів.
Кінцева мета економічних і соціальних перетворень на селі - ­формування нових соціальних відносин, що складатимуться між пра­цюючими власниками, котрі стануть не лише об'єктом, а активним суб'єктом аграрного реформування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1.Українське суспільство: моніторинг соціальних змін (1994-1999 рр.): Інформаційно-аналітичні матеріали / В.М.Ворона, А.О.Ручка (ред.); НАН України, Ін-т соціології.- К.,1999.233 с.
2.Українське суспільство: моніторинг 2000 р.: Інформаційно-аналітичні матеріали / В.М.Ворона, А.О.Ручка (ред.); НАН України, Ін-т соціології. К., 2000.389 с.
3.Україна - 2002: Моніторинг соціальних змін / В.Ворона, М.Шульга (ред.); НАН України.- К.: Ін-т соціології НАН України, 2002.668 с.
4.Українське суспільство на порозі третього тисячоліття / М.О.Шульга (ред); НАНУкраїни, Ін-