Структура і динаміка ставлення населення України до екологічних проблем : Структура и динамика отношение населения Украины к экологическим проблемам



  • Название:
  • Структура і динаміка ставлення населення України до екологічних проблем
  • Альтернативное название:
  • Структура и динамика отношение населения Украины к экологическим проблемам
  • Кол-во страниц:
  • 177
  • ВУЗ:
  • Національний університет „Києво-Могилянська академія”
  • Год защиты:
  • 2004
  • Краткое описание:
  • Національний університет „Києво-Могилянська академія”


    На правах рукопису


    Потабенко Марія Володимирівна


    УДК 316.334.5:504(477)


    Структура і динаміка ставлення населення України до екологічних проблем


    22.00.03 соціальні структури та соціальні відносини


    Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук



    Науковий керівник
    Паніотто Володимир Ілліч,
    доктор філософських наук, професор




    Київ-2004












    ЗМІСТ


    ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ.............................................. 4
    ВСТУП............................................................................................... 5
    РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ВІДНОСИН СУСПІЛЬСТВА З НАВКОЛИШНІМ СЕРЕДОВИЩЕМ............................................................................ 23
    1.1. Розвиток екологічних і природоохоронних концепцій. Соціологічний підхід до вивчення відносин суспільства з навколишнім середовищем......................................................... 23
    1.2. Ставлення населення до екологічних проблем у системі відносин суспільства з навколишнім середовищем................... 34
    1.3. Соціальні інститути, що регулюють відносини суспільства з навколишнім середовищем, їх взаємодія та відносини з соціальними спільнотами............................................................ 44
    1.4. Мета, завдання та методи дослідження структури і динаміки ставлення населення України до екологічних проблем............. 60
    1.5. Висновки............................................................................... 73
    РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА ТА РЕЗУЛЬТАТИ СОЦІОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ СТРУКТУРИ І ДИНАМІКИ СТАВЛЕННЯ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ ДО ЕКОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ......... 77
    2.1. Загальна модель ставлення населення до екологічних проблем. Параметри вимірювання ставлення............................ 77
    2.2. Соціально-демографічні особливості ставлення населення України до екологічних проблем............................................... 85
    2.3. Динаміка ставлення населення України до екологічних проблем у структурі актуальних соціально-політичних та економічних проблем................................................................ 117
    2.4. Ставлення населення до окремих екологічних проблем на прикладі проблеми питної води в м.Києві............................... 128
    2.5. Ставлення представників органів влади та громадських організацій до діяльності соціальних рухів природоохоронного типу в Україні............................................................................ 133
    2.6. Висновки............................................................................. 140
    ВИСНОВКИ І РЕКОМЕНДАЦІЇ.................................................. 145
    СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ................................ 153
    ДОДАТКИ..................................................................................... 168


    ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ


    ГО Громадська організація
    ЗМІ Засоби масової інформації
    ECO-Forum (Pan-European Coalition of Environmental Citizens’ Organisations) Пан-європейська коаліція екологічних громадських організацій
    EEA (European Environmental Agency) Європейське агентство з охорони довкілля
    EEB (European Environmental Bureau) Європейське бюро з охорони довкілля
    GRID (Global Resources Information Database) Організація глобальних інформаційних ресурсів
    IISD (International Institute for Sustainable Development) Міжнародний інститут сталого розвитку
    REC (Regional Environmental Centre) Регіональний екологічний центр
    UNEP (United Nations Environmental Program) Екологічна програма ООН
    WCED (World Commission on Environment and Development) Міжнародна комісія з довкілля та розвитку
    WWF (World Wildlife Fund) Всесвітній фонд охорони природи
    EMAS (Eco-Management and Audit Scheme) Система стандартів і сертифікації продукції і виробництва екологічного менеджменту „Система екологічного менеджменту та аудиту”
    ISO (International Organisation for Standardization) Система стандартів і сертифікації продукції і виробництва екологічного менеджменту „Міжнародна організація по стандартизації”









    ВСТУП


    Захист і охорона довкілля, збереження та раціональне використання природних ресурсів займають важливе місце у системі ведення та управління народним господарством, законодавстві, освіті та науці. Це зумовлено зростаючим рівнем забруднення довкілля, ростом стихійних лих і техногенних катастроф, виснаженням природних ресурсів явищами та процесами, що стали факторами ризику для життя і здоров‘я людини та, як наслідок, дестабілізації соціальних структур і зв‘язків [108]. Фактори доступу до природних ресурсів та можливість експлуатації навколишнього середовища зумовлюють відмінності в умовах життєдіяльності різних соціальних груп, опосередковано впливають, таким чином, на соціальну діяльність і соціальні відносини у суспільстві.
    Нині в розвинених країнах світу та індустріальних суспільствах охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, збереження довкілля, інша соціальна екологічно орієнтована діяльність вже пройшли етап становлення та інституціалізації. На національному рівні сформовано відповідні міністерства та відомства, центральні та регіональні органи влади, що діють в галузі охорони довкілля та екологічної безпеки, функціонують міжнародні природоохоронні організації (UNEP, EEA, EEB, IISD, DANCEE, GRID, REC), чисельні екологічні рухи (WWF, Green Peace, ECO-Forum). Україна суспільство перехідного періоду, що стало на шлях демократичних перетворень у цьому відношенні не є виключенням. Важливими етапами у становленні природоохоронної сфери в Україні стали формування національного законодавства, створення природоохоронної інфраструктури, розробка та реалізація екологічної політики держави, впровадження в практику економічних механізмів її забезпечення.
    На даний час охорона навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів в Україні регламентується рядом законодавчих актів: Законами України „Про охорону навколишнього природного середовища” (1991) [30], „Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015рр.” (2000) [29], „Про екологічну експертизу” (1995) [28], „Про ратифікацію Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в прийнятті рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища” (1999) [32], іншими Законами України [31, 33, 34], Кодексами України, Указами Президента, підзаконними актами; триває розробка Екологічного кодексу України. У загальному вигляді сучасна екологічна політика держави представлена в „Основних напрямах державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки”, затверджених Постановою Верховної Ради України від 05.03.98 №188/98-ВР [62].
    Актуальність теми
    Однак нинішню екологічну ситуацію в Україні все ще характеризують як кризову, пов‘язуючи це з тривалою структурною деформацією народногосподарського комплексу та переважанням сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості. „Ці та інші чинники, зокрема низький рівень екологічної свідомості суспільства (курсив мій. М.П.), призвели до значної деградації довкілля України, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря і земель, нагромадження ... відходів виробництва. Такі процеси тривали десятиріччями і призвели до різкого погіршення стану здоров'я людей, зменшення народжуваності та збільшення смертності, а це загрожує вимиранням і біологічно-генетичною деградацією народу України” [62, с.248]. Згідно з „Основними напрямами державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки” головними пріоритетами діяльності держави у сфері охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів є створення системи екологічної освіти, виховання та інформування населення, а також забезпечення доступу до екологічної інформації. Основною метою соціально орієнтованих заходів екологічної політики визначають підвищення рівня екологічної свідомості населення Україні та його правової культури, розвиток соціальних інститутів, відповідальних за забезпечення екологічних інтересів громадян, екологічних рухів. При цьому екологічна свідомість населення розглядається як один з ключових факторів успішної реалізації екологічної політики держави, оскільки її недостатній рівень може ставити під сумнів досягнення цілей державних природоохоронних програм або призводити до невиправдано високих витрат на їх реалізацію.
    Особливої ваги завдання дотримання екологічного законодавства, забезпечення раціонального природокористування та збереження природних ресурсів набуває у світлі проголошеного Україною євроінтеграційного курсу [110]. На П‘ятому засіданні Ради з питань співробітництва між Україною та ЄС, що проходило 11 березня 2002р. у м.Брюсселі, одним з семи пріоритетів виконання Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС було визначено охорону навколишнього середовища [19]. Зокрема, у природоохоронній сфері для України встановлено завдання гармонізації національного екологічного законодавства з законодавством ЄС, впровадження відповідних стандартів управління навколишнім природним середовищем, застосування ефективних економічних інструментів для раціонального використання і відтворення природних ресурсів [111].
    Аналіз літературних джерел праць вчених та експертів в галузі управління й контролю за охороною, захистом та використанням природних ресурсів демонструє недостатнє врахування особливостей ставлення населення до природи, проблем довкілля та характеру взаємодії суспільства з навколишнім середовищем при розробці та реалізації екологічної політики, проведенні освітньо-інформаційних кампаній, плануванні інших екологічно орієнтованих заходів, зокрема в частині співпраці з громадськістю. Фахівці з розробки та реалізації екологічної політики відмічають, що на даний час в Україні управління в сфері екології здійснюється переважно через встановлення заборон та обмежень на використання природних ресурсів. Практика засвідчує, що такий підхід не забезпечує мотивацію підприємців до екологічно безпечної та ефективної господарської діяльності. Неефективні в екологічному відношенні політика держави та система виробництва у поєднанні з нерозвиненістю інших соціальних інститутів та економічними труднощами сприяють поступовій „девальвації екологічних цінностей” заниженню у свідомості громадян реальної вартості ресурсів навколишнього природного середовища. Всі ці явища недоліки механізмів нормативно-правового й економічного регулювання, низький рівень екологічної свідомості та екологічної культури населення, недостатня поінформованість громадян про стан довкілля, їх необізнаність з власними екологічними правами, а також загальна стурбованість населення станом навколишнього середовища підтверджують існування в сучасному українському суспільстві проблемної ситуації та її актуальність.
    На сьогодні діяльність та взаємодія соціальних інститутів, які регулюють відносини суспільства з довкіллям, є недостатніми для подолання екологічної ситуації, що склалася. Відсутність комплексного науково обґрунтованого знання про особливості діяльності окремих соціальних суб‘єктів впливу на стан довкілля у системі відносин суспільства з природою, механізми взаємодії цих соціальних суб‘єктів впливу на стан довкілля, особливості формування ставлення населення до екологічних проблем, зв‘язок цього ставлення і стурбованості населення станом довкілля з екологічно орієнтованою діяльністю залишається науковою проблемою, що потребує вирішення. Актуальність вирішення цієї наукової проблеми зумовлена тим, що часто зусилля окремих соціальних інститутів, які регулюють відносини суспільства з довкіллям, виявляються марними, а рішення недостатньо ефективними через те, що при їх розробці не враховуються потенціал, рівень залучення, наміри і реальна діяльність інших суб‘єктів впливу на довкілля, а також особливості ставлення населення до екологічних проблем та опосередкованість впливу цього ставлення на екологічно орієнтовану соціальну діяльність усіх суб‘єктів впливу на довкілля.
    Осмислення проблем взаємодії людини з природою бере свій початок ще від часів древнєгрецьких мислителів (Аристотеля, Протагора), зокрема, у вигляді ствердження єдності взаємозв‘язку та взаємозалежності всього живого. Пізніше відносини людського суспільства з навколишнім середовищем знайшли своє відображення у працях з філософії історії І.Канта, Г.Гегеля, К.Маркса, Ф.Енгельса, в різні часи ці відносини були предметом досліджень філософії, філософської, культурної та соціальної антропології, біології (Ч.Дарвін), екології (Е.Геккель), географії, інших наук про природу, людину та суспільство. Вперше концептуальне осмислення місця людини у біосфері відображено в працях вітчизняного вченого В.Вернадського про ноосферу.
    У ХІХ столітті розвиваються такі соціально-реформістські концепції відносин людини з довкіллям як консерваціонізм (Дж.Піншо, Б.Фернау), охоронна концепція або біоцентризм” (Е.Еванс, Дж.Катлін, Дж.Мьюір, Дж.Одюбон, Ф.Паркмен, члени Сьєра клуб”) та екологізм, в рамках якого пізніше розвинулися три наукові ідеї: ідея екологічного холізму, ідея морального співтовариства та ідея біотичного функціоналізму.
    З поступовим посиленням антропогенного впливу на довкілля виникає і утверджується ідея „соціалізованої” природи природи як системи, стан та процеси всередині якої зазнають змін внаслідок впливу на неї людського суспільства. Одним з наукових підходів, що вивчають таку взаємодію людського суспільства з природою, є соціальна екологія самостійна інтегральна наука про гармонізацію взаємодії суспільства з навколишнім природним середовищем (Г.Бачинський, М.Назарук). Відомими є такі сучасні концепції, покликані практично розв‘язати проблеми взаємодії людства з довкіллям, як концепція сталого розвитку суспільства та концепція соціальної відповідальності бізнесу.
    Вивчення відносин суспільства з навколишнім середовищем в рамках соціологічної теорії бере свій початок від натуралізму О.Конта, еволюціонізму Г.Спенсера, побудови біологічних аналогій для пояснення соціальних процесів та явищ соціал-дарвіністами (У.Беджготом, Л.Гумпловичем, Г.Ратценхофером). На відміну від соціал-дарвіністів, представники географічної школи в соціології (Г.Бокль, Л.Мечников, Ж.Реклю) пояснювали функціонування людського суспільства за допомогою фізичних законів і особливостей географічного розташування суспільства. Пізніше в своїх працях Е.Дюркгейм відмовлявся від ідеї застосування біологічних аналогій для пояснення явищ та процесів, що відбуваються у суспільстві, а М.Вебер наголошував на принциповій відмінності соціальних законів від законів природи.
    Історія розвитку екологічної соціології як окремої галузі загальної соціологічної теорії складається з трьох етапів: людської та міської екології (20-30 роки ХХ століття, Е.Бьорджесс, Р.Маккензі, Р.Парк), соціології екологічних проблем (70-80 роки ХХ століття) та екологічної соціології кінця 80-х років ХХ століття. Предметом вивчення екологічної соціології стали соціальні процеси, що виникають в ході „соціалізації природи” (термін, введений до наукового обігу російським соціологом О.Яницьким). Становлення парадигми екологічної соціології пов‘язують в першу чергу з працями У.Кеттона, Р.Данлепа, А.Шнайберга, О.Яницького. „Нова екологічна парадигма” У.Кеттона та Р.Данлепа виникає на противагу антропоцентричній парадигмі „людської винятковості” і в своїх концептуальних положеннях спирається на теорію функціоналізму, започатковану ще О.Контом та Г.Спенсером, і структурно-функціональний аналіз суспільства Т.Парсонса.
    Гармонізація взаємодії суспільства з природою та вирішення сучасних екологічних проблем в рамках соціологічної теорії є предметом дослідження вітчизняних та іноземних вчених. Екологічну свідомість та формування екологічних цінностей у суспільстві розглядають в своїх працях М.Лаурістін, Ю.Марков, Ю.Саєнко, Б. Фірсов, О.Яницький. Екологічні інтереси громадян і шляхи їх інституціалізації, рівень соціально прийнятного ризику, розвиток та становлення екологічного руху в Україні є предметом вивчення вітчизняних соціологів М.Саппи, О.Стегнія. Глобальні проблеми виживання людства, місце та роль людини в біосфері розглядають в своїх працях Д.Мідоуз, Н.Моісєєв, Г.Платонов, Х.Прадес, Ю.Юсфин, соціальні наслідки процесів урбанізації, відчуження екологічних цінностей в умовах індустріалізації, екологічні фактори в структурі якості життя В.Бакіров, Є.Когай, М.Нугаєв, Р.Нугаєв, М.Райманов, О.Станек, П.Староста. Роль екологічної культури, екологічної освіти і масової комунікації у формуванні екологічної свідомості та механізми залучення громадськості до екологічно орієнтованої діяльності стали предметом вивчення вчених О.Бєлякова, Т.Бірлі, Т.Дрідзе, Є.Когая, Д.Марковича.
    Для праць соціологів, що вивчають відносини суспільства з навколишнім середовищем, характерний парадигмальний плюралізм. З позицій теорії конфлікціонізму Ф.Баттель та Р.Марфі структурують суспільство на „екологічні класи” й обґрунтовують антагоністичну сутність „еколого-класової структури суспільства”, а К.Скоген (Skogen, K.) пов‘язує екологічні цінності та орієнтації індивіда з його соціальною приналежністю. Російський соціолог Т.Дридзе, розвиваючи у своїх працях ідеї екоантропоцентричної парадигми, застосовує, зокрема, теорії соціального обміну.
    В Україні екологічна соціологія як галузь соціологічної теорії, що вивчає взаємодію суспільства з довкіллям і особливості розвитку і функціонування соціальних спільнот, соціальних структур та інститутів в умовах впливу на них середовища, зміненого внаслідок антропогенної діяльності, лише розвивається. В колі наукових інтересів вітчизняних соціологів соціальні інститути, що забезпечують екологічні інтереси громадян, соціальні технології розв‘язання екологічних конфліктів у суспільстві, природозахисний рух, екологічна свідомість (Ю.Саєнко, М.Саппа, О.Стегній). При цьому під екологічною свідомістю розуміють здатність людини сприймати інформацію про стан довкілля, усвідомлювати зв‘язок цього стану з антропогенної діяльністю і діяти таким чином, щоб забезпечувати збереження біологічного різноманіття і відносно безпечне для життя та здоров‘я людей навколишнє середовище. Водночас дослідники відмічають, що в сучасному українському суспільстві соціальні інститути, які забезпечують та підтримують екологічні інтереси населення, знаходяться в стадії становлення, а екологічно орієнтовані наміри громадян мають недостатньо можливостей для свого практичного втілення.
    Відносини суспільства з навколишнім середовищем, соціальних інститутів, що регулюють ці відносини, та соціальних суб‘єктів впливу на довкілля опосередковані ставленням населення до природи, екологічних проблем та характеру взаємовідносин суспільства з навколишнім середовищем. Невідповідність соціальної діяльності вимогам стану довкілля та екологічним проблемам суспільства, відсутність зв‘язку між соціальними інститутами, що регулюють відносини суспільства з довкіллям, розбіжності у ставленні до екологічних проблем різних суб‘єктів впливу на довкілля свідчать про потребу у більш ґрунтовному знанні про структуру і особливості ставлення населення до стану навколишнього середовища задля більш ефективного управління відносинами суспільства з довкіллям. Аналіз структури і динаміки ставлення населення України до екологічних проблем в даному дисертаційному дослідженні відбуватиметься в рамках „нової екологічної парадигми” У.Кеттона та Р.Данлепа та структурного функціоналізму Т.Парсонса.
    Зв’язок роботи з науковими програмами й темами
    Тема дисертаційної роботи затверджена Вченою радою Національного університету „Києво-Могилянська академія” (протокол №32 від 25 березня 2004 року). Дисертаційна робота виконувалася згідно з науково-дослідними проектами міжурядової організації UNEP/GRID-Arendal (Норвегія) щодо формування механізму реалізації і захисту екологічних прав і свобод громадян у Східній Європі, та в рамках спільного проекту Вільного університету (Нідерланди) і Європейського інституту сталого розвитку (Франція) щодо розвитку екологічної освіти, підвищення рівня екологічної свідомості та стимулювання участі громадян в заходах по боротьбі з повенями у Європі.
    Мета і завдання дослідження
    Метою дослідження є системний аналіз структури і динаміки ставлення населення України до навколишнього середовища та екологічних проблем суспільства. Для досягнення вказаної мети перед дослідженням поставлено наступні завдання:
    - здійснити концептуалізацію поняття „ставлення населення до екологічних проблем” та описати вплив ставлення на відносини суспільства з навколишнім середовищем;
    - визначити та описати соціальні інститути, що регулюють відносини суспільства з навколишнім середовищем, їх взаємодію та відносини з соціальними спільнотами;
    - розробити загальну модель ставлення населення до екологічних проблем та параметри вимірювання й інтегративні показники ставлення;
    - на основі результатів соціологічних досліджень дослідити структуру, динаміку та соціально-демографічні особливості ставлення населення України до екологічних проблем, в тому числі, ставлення різних соціальних суб‘єктів впливу на стан навколишнього середовище до діяльності громадських екологічних організацій;
    - розробити рекомендації, направлені на підвищення ефективності управління відносинами суспільства з навколишнім середовищем та взаємодії соціальних інститутів, що регулюють відносини суспільства з довкіллям.
    Об‘єктом дослідження є ставлення населення України до природи, проблем довкілля та характеру взаємовідносин суспільства з навколишнім середовищем, а предметом дослідження структура і динаміка цього ставлення.
    Емпіричне соціологічне дослідження складається з наступних основних частин:
    - дослідження структури та соціально-демографічних особливостей ставлення населення України до екологічних проблем;
    - дослідження динаміки ставлення населення України до екологічних проблем у структурі актуальних соціально-економічних і політичних проблем сьогодення;
    - дослідження ставлення населення до окремих екологічних проблем на прикладі проблеми питної води в м.Києві;
    - дослідження ставлення представників органів влади та громадських організацій до діяльності соціальних рухів природоохоронного типу в Україні.
    Метою проведення цих досліджень є формування загального уявлення про структуру, динаміку та соціально-демографічні особливості ставлення населення до природи, екологічних проблем та характеру взаємодії суспільства з довкіллям, оцінка цього ставлення, вивчення особливостей ставлення до такого соціального суб‘єкту впливу на навколишнє середовище як громадські організації осіб, професійно залучених до вирішення екологічних проблем, розробки і реалізації екологічної політики та співпраці з екологічними рухами.
    Методи дослідження. Основними методами дослідження є методи аналізу, синтезу та абстрагування. Метод абстрагування застосовано для розробки моделі ставлення населення до екологічних проблем. Метод аналізу застосовано для вивчення структури й соціально-демографічних особливостей ставлення населення до екологічних проблем (факторний аналіз, кластерний аналіз). Для дослідження відмінностей у ставленні до діяльності соціальних рухів природоохоронного типу в Україні різних соціальних суб‘єктів впливу на стан довкілля застосовано синтез результатів дослідження ставлення населення до екологічних проблем з результатами опитувань експертів (представників органів влади та громадських організацій). Для вивчення особливостей ставлення населення до екологічної проблеми у структурі інших актуальних проблем застосовано метод порівняння. Для досягнення мети та задач дисертаційної роботи застосовано метод емпіричного соціологічного дослідження (інтерв‘ю, групове опитування, анкетування, опитування експертів). Для вимірювання зв‘язків між ознаками використано метод кореляційного аналізу.
    Теоретичної основою дисертаційного дослідження є роботи вітчизняних та іноземних вчених у галузі соціології, екології, екологічної політики (Р.Данлепа, Т.Дрідзе, У.Кеттона, Є.Когая, М.Лаурістін, Ю.Маркова, Д.Марковича, Д.Мідоуза, Н.Моісєєва, Г.Платонова, Ю.Саєнка, М.Саппи, О.Стегнія, Б.Фірсова, О.Яницького). Використано матеріали наукових, науково-практичних та науково-популярних видань („Чорнобиль і соціум”, „Економіка України”, „Социологические исследования”, „Общественные науки и современность”, „Социально-гуманитарное знание”, The Sociological Review”, Environmental Engineering & Policy”), науково-методичні розробки, матеріали доповідей, науково-практичних конференцій, збірники наукових праць („Наукові записки НаУКМА”, „Науковий вісник НАУ”), посібники, теоретичні та громадсько-політичні друковані засоби масової інформації („Дзеркало тижня”, „День”), офіційні документи законодавчі та нормативні акти, дані офіційних сайтів органів влади України (КМУ, Мінекології, Мінекономіки), міжнародних та міжурядових організацій (GRID, IISD, REC, UNEP, WWF), інші дані всесвітньої мережі Internet. Емпіричною базою дослідження є соціологічні дані, надані Київським міжнародним інститутом соціології та Центром екологічних досліджень Національного університету „Києво-Могилянська академія”.
    Наукова новизна дисертаційного дослідження
    Наукова новизна отриманих в дисертаційному дослідженні положень полягає в наступному.
    - Вперше здійснено концептуалізацію поняття „ставлення населення до екологічних проблем”, описано вплив ставлення на відносини суспільства з навколишнім середовищем, здійснено порівняльний аналіз структури й змісту ставлення та еколог
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ І РЕКОМЕНДАЦІЇ


    В рамках системного аналізу структури і динаміки ставлення населення України до природи, проблем довкілля та характеру взаємовідносин суспільства з навколишнім середовищем, та в результаті виконання завдань, поставлених перед дослідженням, зроблено наступні висновки.
    1. Загальна модель ставлення населення до екологічних проблем, компонентами якої є оцінка стану довкілля та стурбованість населення цим станом, співвідношення пріоритетів захисту й охорони природи та економічного зростання, ставлення до громадських екологічних організацій, готовність населення до практичної екологічно орієнтованої діяльності та оцінка власних можливостей громадян допомогти країні у вирішенні екологічних проблем, в цілому здатна описати ставлення населення до проблем довкілля. Вплив різних компонентів моделі на формування більш або менш екологічно орієнтованого ставлення є неоднаковим, що підтвердив аналізі зв‘язків між елементами моделі. Параметрами, які більшою мірою визначають характер ставлення, є оцінка респондентами власних можливостей впливу на стан довкілля у країні та оцінка їхніх дій у випадку, якщо вони стануть свідками забруднення довкілля. Параметрами, які визначають характер ставлення меншою мірою, є ставлення до природи (оцінка цінності природи) та ставлення до екологічних рухів (оцінка ефективності діяльності цих рухів). Оцінка стану довкілля за місцем проживання незначною мірою впливає на формування більш або менш екологічно орієнтованого ставлення, хоча й існує позитивний зв‘язок між оцінкою стану довкілля за місцем проживання та оцінкою стану довкілля в країні. На основі аналізу результатів дослідження особливостей ставлення населення до конкретної екологічної проблеми (проблеми забезпечення якості питної води у м.Києві) зроблено висновок про позитивний зв‘язок між оцінкою актуальності екологічної проблеми та екологічно орієнтованою діяльністю, направленою на вирішення проблеми. Так, чим більше уваги приділяє індивід споживанню якісної питної води, тим важливішим для нього є споживання якісної питної води, і навпаки.
    2. Оскільки населення є одним з соціальних суб‘єктів впливу на стан довкілля, ставлення населення до екологічних проблем впливає на відносини суспільства з навколишнім середовищем. Цей вплив опосередкований діяльністю соціальних інститутів, що регулюють відносини суспільства з довкіллям (органами державної влади, громадськими організаціями, засобами масової інформації, виробництвом, інститутом освіти та виховання). Так, органи державної влади та ЗМІ інформують населення про стан довкілля та впливають таким чином на оцінку цього стану населенням; виховання екологічних цінностей та встановлення пріоритету захисту й охорони природи здійснюють інститут освіти та виховання, „екологічно відповідальне” виробництво та ЗМІ; екологічні організації безпосередньо своєю діяльністю визначають ставлення до них з боку громадськості; рівень демократичного розвитку суспільства, активність громадянської позиції його членів та довіра до органів влади впливають на суб‘єктивну оцінку громадянами своїх можливостей вирішувати екологічні проблеми та сприяють формуванню намірів практичної екологічно орієнтованої діяльності.
    3. За результатами емпіричного соціологічного дослідження ставлення населення України до проблем довкілля характеризується в першу чергу оцінкою респондентами діяльності громадських організацій, оцінкою власних можливостей вплинути на стан довкілля в країні та екологічно орієнтованими намірами. На основі цих показників виділено три моделі ставлення громадян до екологічних проблем та шляхів їх вирішення. Першу модель представляють респонденти, які позитивно оцінюють як потенціал громадських екологічних організацій, так і власні можливості у поліпшенні стану довкілля, та готові до практичних дій задля цього. Друга модель представляє позицію делегування населенням екологічно орієнтованої діяльності громадським екологічним організаціям. Представникам третьої моделі ставлення характерні низька оцінка як власних можливостей поліпшити стан довкілля, так і потенціалу громадських екологічних організацій.
    4. Зважаючи на загальну низьку оцінку респондентами стану довкілля в країні, можна зробити висновок, що для населення України характерна відсутність усвідомлення зв‘язку між станом довкілля та особистою участю у справі поліпшення цього стану. Це знаходить свій вираз в необізнаності громадян з власними екологічними правами; у низькій оцінці респондентами своїх можливостей і можливостей екологічних рухів вплинути на стан довкілля; у дистанціюванні від екологічних рухів (коли респонденти позитивно оцінюють роль таких рухів, але визнають, що „зусилля окремої людини нічого не варті” і через це вони (респонденти) не можуть допомогти країні у вирішенні екологічних проблем).
    5. Існує певна залежність між соціально-демографічними характеристиками населення (віком, рівнем освіти, регіоном проживання) та характером ставлення до екологічних проблем. Так, молодь та осіб середнього віку можна вважати більш екологічно свідомими аніж старше покоління, оскільки їм притаманні вищий рівень громадянської активності, віра у власні сили вплинути на стан довкілля, довіра до екологічних рухів, стурбованість екологічними проблемами. Також більш екологічно свідомими є особи з високим рівнем освіти: для них характерні активна соціальна позиція у випадку засвідчення забруднення довкілля, поміркована позиція по відношенню до природи, висока оцінка ролі екологічних рухів. До акцій протесту на захист довкілля найбільшою мірою схильні молодь, жителі Західно-Центрального та Східно-Центрального регіонів, а найменшою мірою особи старшого віку і жителі Східного регіону. В цілому з рухом від Заходу до Сходу країни незадоволеність станом довкілля зростає, що збігається з оцінкою стану довкілля в регіонах України органами державної влади [56].
    6. Ставлення населення до екологічних проблем опосередковане рівнем економічного розвитку суспільства. Для членів суспільства з низьким рівнем економічного розвитку характерна незадоволеність станом довкілля, однак цінність росту добробуту превалює над екологічними цінностями, що свідчить про первинність економічних потреб у порівнянні з екологічними цінностями. Ця модель опосередкованості ставлення населення до екологічних проблем рівнем економічного розвитку суспільства притаманна і Україні. Результати дослідження динаміки ставлення населення до проблем довкілля в структурі інших актуальних політичних та соціально-економічних проблем доводять, що протягом досліджуваного періоду (1995-2002 роки) населення України найбільшою мірою турбував рівень життя людей, а всі інші проблеми турбували респондентів набагато менше. Екологічна проблема у 1995р. за рівнем стурбованості нею у структурі актуальних проблем посідала п’яте місце, а в 1997, 1999, 2000, 2001 та 2002 роках третє. У порівнянні з іншими досліджуваними проблемами рівень стурбованості екологічною проблемою мав тенденцію до зростання і, попри деякі коливання, з 1995 до 2002 року зріс з 19% до 26%. Враховуючи, що з 1995р. стурбованість населення рівнем життя мала тенденцію до зростання, а стурбованість іншими проблемами навпаки до зменшення, можна зробити висновок, що екологічна проблема посідає значне місце у свідомості громадян України.
    7. Протягом досліджуваного періоду особи старшого віку і особи з низьким рівнем освіти стали дещо менше турбуватися екологічними проблемами, натомість серед осіб з більш високими рівнями освіти, молоді та осіб середнього віку стурбованість станом довкілля зросла. Це підтверджує певну залежність між стурбованістю екологічними проблемами та соціально-демографічними характеристиками населення. З 1995 року рівень стурбованості екологічними проблемами зріс в Південному, Східно-Центральному та Східному регіонах, однак стурбованість екологічною проблемою жителів „забрудненого” Східного регіону по відношенню до об‘єктивної екологічної ситуації в регіоні залишається низькою. Це свідчить, з одного боку, про низьку екологічну свідомість жителів регіону, а з іншого про превалювання у структурі їх свідомості інших, не менш важливих проблем.
    8. Особи та соціальні групи, професійно залучені до природоохоронної діяльності, вище оцінюють роль та потенціал громадських екологічних організацій, аніж особи та соціальні групи, не залучені до такої діяльності. Так, населення значно нижче оцінює потенціал екологічних рухів, аніж представники громадських екологічних організацій та органів державної влади, відповідальних за управління й контроль в галузі охорони, захисту та використання природних ресурсів. Аналіз результатів експертних опитувань дозволяє припустити, що залучення громадськості до екологічно орієнтованої діяльності держави і громадських екологічних організацій матиме позитивний вплив на формування екологічно свідомого ставлення населення до проблем екології. Цьому сприятимуть інформування населення про стан довкілля та екологічно орієнтовану діяльність органів влади і ГО, участь громадськості в прийнятті і реалізації офіційних рішень з екологічних питань, консультації органів влади з населенням тощо, причому в налагодженні взаємодії між населенням і органами влади надзвичайно важливою є роль громадських організацій. Практика проведення групових опитувань представників громадських екологічних організацій доводить, що подібні опитування самі по собі можуть виступати інструментом підвищення екологічної свідомості респондентів, безпосередньою формою роботи з громадськістю і засобом її прямого інформування, виконуючи, таким чином, певну освітню, комунікативну та виховну функцію.

    На основі системного аналізу структури і динаміки ставлення населення України до екологічних проблем та емпіричних соціологічних досліджень запропоновано наступні рекомендації.
    1. Діяльність соціальних інститутів, що регулюють відносини суспільства з довкіллям, має бути направлена на формування проекологічного ставлення населення до проблем навколишнього середовища з метою стимулювання екологічно орієнтованої діяльності громадян. В цьому відношенні основними напрямами діяльності органів державної влади мають стати забезпечення доступу населення до інформації про стан довкілля, врахування думки населення при прийнятті важливих рішень у сфері охорони та захисту довкілля, забезпечення участі громадян в прийнятті і реалізації офіційних рішень з екологічних питань. Ці заходи та інформування населення про практичні дії органів влади, направлені на вирішення конкретних екологічних проблем, сприятиме росту довіри громадян до влади. Характер ставлення населення до проблем екології опосередкований також ефективністю взаємодії органів влади з громадськими організаціями, тому завданням держави є сприяння розвитку природозахисного руху в Україні. Згідно з результатами опитувань найбільшими стимулами для діяльності громадських екологічних організацій є відкритість органів влади по відношенню до екологічних рухів та повага до думки громадськості.
    2. Взаємодія органів державної влади з виробництвом має бути направлена на підвищення ефективності економічних механізмів та фінансових інструментів екологічної політики, які повинні стимулювати виробництво екологічно чистої продукції, використання інноваційних та екологічно безпечних технологій, реалізацію підприємствами інших екологічно орієнтованих заходів. Оскільки розвиток екологічного виробництва залежить не лише від ефективності економічних механізмів та фінансових інструментів екологічної політики, але й від формування у суспільстві належних ціннісних орієнтацій, завданням держави є підтримка екологічного виробництва шляхом сприяння встановленню стабільного попиту на екологічну продукцію та підвищення у суспільній свідомості цінності споживання екологічно чистих продуктів та продуктів, вироблених в процесі екологічно безпечного виробництва. Стимулювання підприємств до розробки планів участі громадськості в заходах з захисту та охорони навколишнього середовища та екологічних звітів сприятимуть забезпеченню доступу громадян до екологічної інформації, їх участі у прийнятті рішень з екологічних питань та залученню населення до практичної екологічно орієнтованої діяльності.
    3. Основною функцією інституту освіти є виховання у населення належних екологічних цінностей та визнання пріоритетності завдання захисту й охорони природних ресурсів. Задачами екологічно орієнтованого освітньо-виховного процесу має стати усвідомлення громадянами нерозривності зв‘язку між особистою поведінкою по відношенню до навколишнього середовища та станом довкілля, усвідомлення обмеженості природних ресурсів та необхідності узгодження власних потреб з можливостями довкілля, розвиток особистої відповідальності за стан довкілля та навичок прийняття і реалізації практичних рішень у сфері захисту й охорони навколишнього середовища. Спільним завданням інституту освіти та засобів масової інформації є підвищення рівня обізнаності громадян з їхніми екологічними правами та діяльністю екологічних рухів, активація участі громадян у захисті довкілля, формування екологічно орієнтованих ціннісних орієнтацій (в тому числі цінності здорового способу життя), морально-етичних норм взаємодії людини з природою, виховання естетичного сприйняття навколишньої природи.
    4. З метою росту рівня довіри до діяльності громадських екологічних організацій останні мають забезпечити відкритість своєї діяльності по відношенню до населення, що можливо досягти лише у співпраці зі ЗМІ та інститутом освіти і виховання. Завданням держави залишається сприяння розширенню функцій громадських організацій та підвищення рівня обізнаності представників ГО з законами, що забезпечують права об‘єднань громадян України. При розробці заходів екологічної політики України, національних, регіональних та локальних планів дій органам державної влади та громадським організаціям доцільно враховувати особливості ставлення населення до екологічних проблем та шляхів їх вирішення. Враховуючи, що молодь та особи середнього віку більшою мірою стурбовані екологічними проблемами, виявляють більш свідому громадянську позицію у справі їх вирішення та вище оцінюють потенціал екологічних рухів, доцільно ті природоохоронні заходи, які вимагають активної участі громадян, зорієнтувати на представників саме цієї вікової категорії населення, а також на осіб з достатньо високими рівнями освіти. По відношенню до осіб з низькими рівнями освіти проведення освітньо-інформаційних заходів сприятиме формуванню в них належного ставлення до проблем довкілля та вихованню відповідних ціннісних орієнтацій. При розробці регіональних планів дій особливу увагу слід приділити підвищенню рівня екологічної освіти та стимулюванню діяльності громадських екологічних організацій в східних регіонах країни з несприятливою екологічною ситуацією.
    5. Вирішення екологічних проблем суспільства та гармонійна взаємодія всіх соціальних суб‘єктів впливу на довкілля можливі лише за умов ефективної соціальної комунікації та довіри всіх верств населення до органів державної влади, громадських організацій та засобів масової інформації. Особливої ваги ефективність соціальної комунікації набуває при загрозі виникнення чи виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру.









    СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


    1. Амджадін Л. Соціальна складова сучасної екологічної політики: екологічно відповідальний бізнес // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2004. №1. С. 63-72.
    2. Афиногенов Д.В. Свобода, наука, природа (Об истоках глобального экологического кризиса) // Общественные науки и современность. 2001. №4. С. 149-158.
    3. Бакиров В.С. Ценностное сознание и активизация человеческого фактора. Х.: Вища шк., 1988. 149 с.
    4. Бачинский Г.А. Социоэкология: теоретические и прикладные аспекты. К.: Наукова думка, 1991. 152 с.
    5. Бєляков О.О. Масова комунікація та екологічна політика: Монографія. К.: Видавничо-поліграфічний центр „Київський ун-т”, 2001. 149 с.
    6. Буровский А. Экстремальные ситуации и мыслящее вещество // Общественные науки и современность. 2001. №5. С. 160-173.
    7. Бушуев В.В., Голубев В.С. Индексы социоприродного развития России и стран мира // Общественные науки и современность. 2001. №5. С. 153-162.
    8. Веклич О. Сучасний стан та ефективність економічного механізму екологічного регулювання // Економіка України. 2003. №9. С. 62-70.
    9. Веклич О. Удосконалення системи екологічного оподаткування в Україні // Фінанси України. 2001. №2. С. 3-11.
    10.Вернадський В.И. Философские мысли натуралиста. М.: Наука, 1998. 519 с.
    11.Винтер Г. Окружающая среда, ресурсы, биосфера. Представления о природе и праве. 2000 год // Экологическое право. 2001. №3. С. 34.
    12.Галковська Т. Чому ми суп їмо виделкою? // Дзеркало тижня. 2003. №44 (469).
    13.Галушкина Т. Экономические инструменты экологического менеджмента (теория и практика). Одесса: Ин-т проблем рынка и экономических исследований НАН Украины, 2000. 280 с.
    14.Гор А. Земля у рівновазі. Екологія і людських дух: Пер. з англ. К.: Інтелсфера, 2001. 242 с.
    15.Горлицький Б. Небезпечні відходи // Екологічний вісник. 2002. №3-4. С. 6-8.
    16.Данилишин Б., Куценко В. Культурно-освітня сфера як соціальна база підтримки ринкової трансформації в Україні. К.: Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, 1999. 118 с.
    17.Данилишин Б., Міщенко В. Реформування відносин власності на природні ресурси // Економіка України. 2003. №9. С. 34-42.
    18.Денлап Р., Геллап Д., Геллап А. Здоровье планеты // Социологические исследования. 1992. №12. С. 11-32.
    19.Довідка щодо пріоритетів виконання Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС // Офіційний сайт Міністерства економіки та євроінтеграції www.kmu.gov.ua.
    20.Довкілля України. 2001 рік. Статистичний збірник. К.: Державний комітет статистики України, 2002. 185 с.
    21.Докторов Б., Сафронов В. Экологическое сознание, социальная коммуникация и ситуация в обществе: закономерности связи и развития // Разработка научных основ изучения и формирования экологического сознания населения страны. Ч.1. М.: ________, 1990. С. 43-61.
    22.Дорогунцов С.І., Ральчук О.М. Управління техногенно-екологічною безпекою у парадигмі сталого розвитку: концепція системно-динамічного вирішення. К.: Наукова думка, 2001. 176 с.
    23.Дридзе Т.М. На пороге экоантропоцентрической социологии // Общественные науки и современность. 1994. №4. С. 97-103.
    24.Дридзе Т.М. Экоантропоцентрическая модель социального познания как путь к преодолению парадигмального кризиса в социологии // Социологические исследования. 2000. №2. С. 20-28.
    25.Дридзе Т.М. Экоантропоцентрическая парадигма в социальном познании и социальном управлении // Человек. 1998. №2. С. 95-97.
    26.Дробноход М.І. Стійкий екологічно безпечний розвиток: український контекст // Економічні реформи в Україні в контексті переходу до сталого розвитку. Матеріали двох конференцій та рекомендації до проекту Національної стратегії сталого розвитку. К.: Ін-т сталого розвитку, 2001. С. 31.
    27.За декілька років води у Львові можливо стане більше // Електронний інформаційний бюлетень екоосвітнього товариства „Карпатська школа” http://uamedia.visti.net/naturalist/rub13/karp.htm
    28.Закон України „Про екологічну експертизу” // Офіційний сайт Верховної Ради України www.rada.gov.ua
    29.Закон України „Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки” // Офіційний сайт Верховної Ради України www.rada.gov.ua
    30.Закон України „Про охорону навколишнього природного середовища” // Офіційний сайт Верховної Ради України www.rada.gov.ua
    31.Закон України „Про приєднання України до Конвенції 1979 року про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування у Європі” // Офіційний сайт Верховної Ради України www.rada.gov.ua
    32.Закон України „Про ратифікацію Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в прийнятті рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища” // Офіційний сайт Верховної Ради України www.rada.gov.ua
    33.Закон України „Про ратифікацію Конвенції про охорону біологічного різноманіття” // Офіційний сайт Верховної Ради України www.rada.gov.ua
    34.Закон України „Про ратифікацію Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті” // Офіційний сайт Верховної Ради України www.rada.gov.ua
    35.Зубаков В. Параметры экогеософской стратегии выживания // Общественные науки и современность. 2000. №5. С. 142-151.
    36.Іваницька О.М. Три моделі взаємодії представників НУО, ЗМІ, урядовців і населення в питаннях захисту довкілля і вирішенні соціальних проблем // Світ у долонях. 1999. №1. С. 6-9.
    37.Індекс розвитку людського капіталу Україна і Росія // Офіційний інформаційний сервер „Рік Росії в Україні” www.russia.org.ua/ukr/explorations/
    38.Кавтарадзе Д. Екологічна освіта ключ до виживання людства // Київ-2003. Інформаційно-аналітичний бюлетень проекту „Київ-2003”. 2003. №5. С. 18-20.
    39.Когай Е.А. Социальная экология. Человек в городской среде // Социально-гуманитарное знание. 2000. №1. С. 116-131.
    40.Когай Е.А. Экологическая парадигма культуры и образования // Социально-гуманитарное знание. 2000. №4. С. 114-129.
    41.Когай Е.А. Экология и здоровье человека // Социально-гуманитарное знание. 2000. №3. С. 105-119.
    42.Конвенція про біологічне розмаїття: громадська обізнаність і участь // Під ред. Т.В. Гардащук. К.: Стилос, 1997. 154 с.
    43.Кочергин А. Н., Марков Ю. Г., Васильев Н. Г. Экологическое знание и сознание: особенности формирования. Новосибирск: Наука. 1987. ____ с.
    44.Кравченко С.М., Костицький М.В. Екологічна етика і психологія людини. Львів: Світ, 1992. 155 с.
    45.Крисаченко В.С. Екологічна культура: теорія і практика: Навчальний посібник. К.: Заповіт, 1996. 352 с.
    46.Критерії та індикатори сталого розвитку лісової галузі України. Методичні рекомендації з питань ведення та управління лісовим господарством / В.П. Патика, М.В. Потабенко, О.І.Фурдичко та ін.; Під ред. О.І.Фурдичка. К.: Нора-Принт, 2003. - 380 с.
    47.Кучеренко О. Наука про ... сміття, або що варто було б завозити Україні із зарубіжного досвіду // День. 2003. №158.
    48.Лисенко Г.М., Кузьменко Л.П., Марисова І.В. Соціоекологія: регіональний аспект. Ніжин: Редакційно-видавничий відділ НДПУ ім.М.Гоголя. 2002. 72 с.
    49.Малярчук І., Прейгер Д., Сліпець І., Циганюк А. Екологічна політика держави та економічний механізм її реалізації // Довкілля і ресурси: наукові проблеми. К.: 2000. С. 19-31.
    50.Маркович Д.Ж. Глобализация и экологическое образование // Социологические исследования. 2001. №1. С. 17-21.
    51.Массовая коммуникация и охрана среды (опыт социологического исследования) / Под ред. М.Лауристин и Б.Фирсова. Таллинн: Ээсти раамат, 1987. 296 с.
    52.Методы сбора информации в социологических исследованиях: Кн.1. / Отв.ред. Андреенков В., Маслова О. М.: Наука, 1990. 232 с.
    53.Моисеев Н.Н. Системная организация биосферы и концепция коэволюции // Общественные науки и современность. 2000. №2. С. 123-130.
    54.Московкин В. Механизмы компенсации экологического ущерба // Бизнес-информ. 1996. №1. С. 26-30.
    55.Назарук М.М. Основи екології та соціоекології: Навч. посіб. 2-е вид. доп. Львів: Афіша, 2000. 255 с.
    56.Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2000 році. К.: Видавництво Раєвського, 2001. 184 с.
    57.Національний звіт України про стан виконання положень „Порядку денного на ХХІ століття”. К.: Рада національної безпеки і оборони України, Український інститут досліджень навколишнього природного середовища і ресурсів, 2001. 30 с.
    58.Нугаев М., Нугаев Р., Райманов М. Социально-экологические факторы в структуре качества жини // Социологические исследования. 1998. №11. С. 108-117.
    59.Ожеван М.А. Концепції людини в природничонауковому пізнанні (щодо оцінки альтернативних парадигм людиноцентризму та людинокосмізму): Автореф. дис. ... д-ра філос.наук: 09.00.08 / Київський нац. ун-т ім. Т.Шевченка. К., 1993. 32 с.
    60.Омельченко О. Обережно, вода! // День. 2003. №198.
    61.Осипов В.И. Мегаполисы под угрозой природных катастроф // Вестник РАН. 1996. №9. С. 771-782.
    62.Основні напрямки державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Постанова Верховної Ради України від 05.03.98 №188/98-ВР. Відомості Верховної Ради (ВВР). 1998. №38-39. С. 248.
    63.Паронджанов В.Д. Проект экологизации науки // Общественные науки и современность. 2000. №5. С. 153-159.
    64.Печчеи А. Человеческие качества. М.: Прогресс, 1980. 302 с.
    65.Писарев В.Д. Экологическая безопасность как компонент национальной безопасности США // США-ЭПИ. 1997. № 6. С. 6-24.
    66.Підліснюк В.В., Потабенко М.В. Результати соціологічних досліджень з питань роль громадськості в процесі прийняття екологічних рішень // Ратифікація Оргуської конвенції. Матеріали відкритих парламентських слухань. Київ: TACIS, 1999. С. 28-30.
    67.Підліснюк В.В., Потабенко М.В. Результати соціологічних опитувань киян на тему „Питна вода у нашому місті” // Наукові записки НаУКМА. Том 11. Соціологія. К.: НаУКМА, 1999. С. 58-60.
    68.План действий Устойчивые Нидерланды”. М.: Экопресс, 1995. 60 с.
    69.Платонов Г. Диалектика взаимодействия общества и природы. М.: Изд-во МГУ, 1989. 189 с.
    70.Потабенко М.В. Аспекти екологічної свідомості населення України // Чорнобиль і соціум. Вип.6. К.: Центр соціальних експертиз і прогнозів Ін-ту соціології НАНУ, 2000. С. 261-276.
    71.Потабенко М.В. Динаміка ставлення населення України до екологічних проблем // Чорнобиль і соціум. Вип.7. К.: Стилос, 2001. С. 261-273.
    72.Потабенко М.В. Екологічна політика держави по відношенню до паводкових стихійних явищ та формування адекватної оцінки ризику у постраждалих // Системи обробки інформації. Збірник наукових праць. Вип.2. Харків: ХВУ, 2003. С. 211-218.
    73.Потабенко М.В. Соціоекологія і гармонізація стосунків в системі природа суспільство” // Науковий вісник: Сучасна екологія і проблеми сталого розвитку суспільства / Збірник науково-технічних праць. Львів: УкрДЛТУ, 1999. Вип.9.7. С. 365-369.
    74.Прадес Х.А. Глобальные изменения в окружающей среде и современное общество // Социологические исследования. 2000. №4. С. 75-82.
    75.Програма дій з подальшого впровадження „Порядку денного на ХХІ століття”. К.: „Інтелсфера”, 2000. 58 с.
    76.Ревенко А. Україна у координатах людського розвитку / Дзеркало тижня. 2001. №28 (352).
    77.Рибо Ж.-П. Зачем нужна новая кампания? // NATUROPA. Council of Europe. 1996. №81. Р. 4.
    78.Рудмен Д. Знайомство з Інститутом всесвітнього спостереження // Дайджест аналітично-інформаційного журналу „Схід”. 2002. С. 8-12.
    79.Саєнко Ю.І. Передмова до результатів дослідження // Чорнобиль і соціум. Вип.5. К.: Центр соціальних експертиз і прогнозів Ін-ту соціології НАНУ, 1999. С. 10-14.
    80.Саєнко Ю.І. Стан суспільства та динаміка його змін (попередньо концептуальні підходи) // Українське суспільство на порозі третього тисячоліття. К.: Ін-т соціології НАНУ, 1990. С. 246-247.
    81.Саппа М.М. Громадська думка з питань екології як об‘єкт моніторингу // Дослідження передкризових екологічних ситуацій в Україні. К.: Манускрипт, 1994. С. 165-167.
    82.Саппа М.М. Соціальний діалог в екологічному конфлікті. К.: Основа, 1999. 173 с.
    83.Саппа М.М. Ядерна енергетика як предмет соціо-екологічного діалогу (соціо-технологічний підхід): Автореф. дис. ... д-ра соц.наук: 22.00.07 / Харківський нац. ун-т ім. В.Н.Каразіна. Х., 1999. 35 с.
    84.
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины