ДИСФУНКЦІОНАЛЬНА СІМ’Я ЯК ЧИННИК ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ НЕПОВНОЛІТНІХ : Дисфункциональная СЕМЬЯ КАК ФАКТОР девиантного поведения несовершеннолетних

Краткое описание

Національний університет внутрішніх справ

Бесєдін Андрій Андрійович

ДИСФУНКЦІОНАЛЬНА СІМ’Я ЯК ЧИННИК ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ НЕПОВНОЛІТНІХ

Спеціальність 22.00.03 - соціальна структура, соціальні інститути та соціальні відносини

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата соціологічних наук

Науковий керівник: доктор соціологічних наук, професор
Соболєв Василь Олександрович

Харків - 2002

Зміст

ВСТУП..................................................................................................... 3
РОЗДІЛ 1. Теоретико - методологічні проблеми сім'ї, її функцій і дисфункцій.......................................................... 10
1.1. Основні підходи до соціологічного дослідження сім'ї, її функцій і ролі в процесі формування особистості.......................... 10
1.2. Сімейне неблагополуччя як основа дисфункцій сім'ї............. 32
1.3. Девіантна поведінка підлітків: види і чинники виникнення.. 41
РОЗДІЛ 2. Особливості впливу сімейних дисфункцій на стратегію поведінки підлітків....... 73
2.1. Основні методи дослідження сімейних дисфункцій............... 73
2.2 Стан і динаміка злочинності неповнолітніх у Харківській області................................................................................................. 83
2.3. Вплив сім'ї на особливості особистості неповнолітніх правопорушників................................................................................ 95
2.4. Специфіка реалізації соціалізаційних функцій сім'ї на сучасному етапі............................................................................... 122
ВИСНОВКИ........................................................................................ 143
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.................................. 154
Додаток А........................................................................................ 166
Додаток Б........................................................................................ 169

ВСТУП
Останнє десятиліття характеризується підвищенням напруженості криміногенної обстановки, зростанням злочинності, особливо, злочинності серед неповнолітніх. Кримінальна активність неповнолітніх є значно вищою ніж у дорослого населення. Якщо на десять тисяч підлітків віком від 14 до 17 років протягом року припадає близько 120 злочинів, то на таку ж кількість дорослих - 90 злочинів. Але найбільш небезпечною і такою, що потребує уваги, тенденцією є збільшення за останні роки так званих резонансних злочинів, які відрізняються особливим цинізмом і жорстокістю. Основними причинами цього є соціальна незрілість і психофізіологічні особливості підлітків, прагнення пережити нові відчуття, підвищене бажання незалежності. Подібний сплав біологічних і соціальних чинників ускладнює соціальну адаптацію дітей і підлітків у суспільстві.
Дослідження причин правопорушень і злочинів, вчинених неповнолітніми, свідчать, що в 90-97% випадках механізм протиправної поведінки був запущений недоліками сімейного виховання, при чому неповнолітні приходять до протиправної поведінки під безпосереднім впливом або за участю батьків.
Сім'я займає головне місце в моральному формуванні особистості, вона бере з перших днів життя дитини на себе турботу про її здоров'я і виховання, сім'я дає дітям початкові знання про навколишній світ, виробляє певні уявлення і навички, допомагає здійснювати контакти з багатьма іншими людьми тощо. Конкурувати із сім'єю, особливо на початковому етапі розвитку особистості, не може жодна громадська або державна виховна установа. Відсутність батьківської сім’ї або сімейне неблагополуччя, навпаки, майже завжди створює реальні труднощі у формуванні дітей і підлітків, перебороти котрі повністю суспільству до сьогоднішнього дня не вдається.
Соціальні трансформації останнього десятиліття призвели до збідніння переважної частини сімей, збільшення робочої і побутової зайнятості дорослих членів сім'ї. Зростання безробіття об’єктивно обмежує матеріальні можливості сім'ї. Наслідком усього цього є падіння рівня життя сімей, тривожна атмосфера в домі, зростання конфліктності у взаємовідносинах, жорстокість стосовно дітей.
У нових суспільних умовах склад правопорушників змінився. Тепер їх доповнили діти з об’єктивно нормальних, але зі складним економічним станом, сімей. Так, частка правопорушень, які відбуваються під впливом незадовільних умов життя, в Україні підвищилася з 2-3% у 80-і роки до 18% наприкінці 90-х рр. Крім того, значна кількість соціально дезадаптованих підлітків виховується в сім'ях із несприятливим емоційним кліматом, підвищеною конфліктністю внутрішньосімейних стосунків. Сім'я перестає ефективно виконувати свої інституційні функції в суспільстві. Все це зумовлює необхідність вивчення особливостей дисфункцій сім'ї в Україні на сучасному етапі та їхній вплив на девіантну поведінку неповнолітніх.
Дана робота має як практичне, так і теоретичне значення. Хоча в соціології вивченню сім'ї як соціального інституту і малої групи присвячені роботи А.І. Антонова, М.С. Мацковського, В.І. Медкова, А.Г. Харчева та ін., а Шилова В.И., В.А. Балцевич, С.Н. Бурова, А.К. Воднева, Ю.М. Якубова, О.Г. Антонова-Турченко, Г.В. Святенко, В.М. Оржеховська, Г.М. Миньковський, В.П. Левкович вивчали неблагополучні сім’ї, кожний автор вкладав у це поняття своє значення, причому основна увага при вивченні неблагополучних сімей приділялася неповним сім’ям та таким, де батьки зловживали алкоголем, вели аморальний спосіб життя або вживали наркотики. Останніми роками фахівці почали звертати увагу на педагогічно неспроможні і конфліктні сім'ї, підкреслюючи, що всі виділені види неблагополучних сімей об’єднує те, що вони так чи інакше сприяють протиправній поведінці неповнолітніх. Проте, підлітки-правопорушники бувають і вихідцями із цілком благополучних, на перший погляд, сімей. Таким чином, зовнішнє або формальне благополуччя ще не гарантує адекватного вимогам суспільства виконання родиною своїх функцій. Сімейне неблагополуччя, як і благополуччя, може бути формальним та змістовним. У формально неблагополучних сім’ях всі негативні явища гасяться за допомогою внутрішньої компенсації, що не створює соціально небезпечних наслідків. У випадку змістовного неблагополуччя має місце яскраво виражена дисфункційність сім’ї, яка породжує різні види девіантної поведінки у її членів, в першу чергу, дітей. Отже існує необхідність виділяти і вивчати дисфункціональну сім’ю. При цьому дослідження зосереджується не на певному виді неблагополуччя, а на комплексі чинників, які призводять до невиконання або неефективного виконання сім'єю низки функцій на рівні групи і суспільства, що зумовлює дестабілізацію останнього.
Таким чином, ми маємо проблемну ситуацію, сутність якої полягає у тому, що, з одного боку, суспільство потребує відтворення не тільки фізично та інтелектуально розвинутого, але й соціально спрямованого молодого покоління, а з іншого боку, зростає кількість сімей, які в силу своєї дисфункціональності не спроможні репродукувати його.
Зв'язок роботи з науковими планами і програмами. Тема дисертації відповідає науковим завданням, що стоять перед дослідницькими і навчальними закладами системи МВС України, зокрема, Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001-2005 рр., затвердженій Указом Президента України від 25.11.2000, Пріоритетним напрямкам фундаментальних і прикладних досліджень навчальних і науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2000 рр., які було затверджено рішенням Колегії МВС України № 4КМ / 2 від 28.02.1995. Тема дисертації є складовою Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ МВС України на 2001-2003 рр.
Об'єкт дослідження. Виходячи з актуальності і ступеня розробленості проблеми, об'єктом дослідження обрано дисфункціональну сім'ю.
Предмет дослідження вплив сімейних дисфункцій на девіантну поведінку неповнолітніх.
Мета дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення механізму формування девіантної поведінки підлітків у дисфункціональній сім’ї.
Завдання дослідження. Виходячи з мети роботи, було поставлено такі завдання:
1. Виділити основні підходи щодо соціологічного дослідження сім'ї, її функцій і ролі в процесі формування особистості.
2. Визначити функції сім’ї, порушення яких призводить до виникнення девіантної поведінки підлітків.
3. Охарактеризувати види сімейного неблагополуччя як основи дисфункцій сім'ї.
4. Проаналізувати основні фактори, що детермінують девіантну поведінку неповнолітніх.
5. Вивчити стан та динаміку злочинності неповнолітніх у Харківській області за період 1996 2000 рр.
6. Визначити вплив сім'ї на соціально-психологічні характеристики особистості неповнолітніх правопорушників.
7. Проаналізувати виховні стратегії в сім'ях девіантних і правослухняних підлітків.
Теоретико-методологічні основи й емпірична база дослідження. Теоретичну основу дисертації складають наукові праці вітчизняних і закордонних соціологів, соціальних психологів, присвячені аналізу сім'ї як соціального інституту і малої групи, її функцій та видів неблагополуччя. Методологічним фундаментом дисертації є структурно-функціональна парадигма в соціології, яка дозволяє розглянути сім’ю на мікро- і макрорівні, зокрема, функції сім'ї, котрі реалізуються і на рівні суспільства, і на рівні групи.
Емпіричну базу роботи склали матеріали самостійних досліджень, досліджень, проведених разом із науково-дослідною лабораторією Соціальної і психологічної роботи в органах внутрішніх справ” Національного університету внутрішніх справ у 1999-2001 рр. Також був використаний досвід конкретно-соціологічних досліджень вітчизняних і закордонних авторів із зазначеної проблеми.
Основними науковими методами дослідження були обрані вивчення літератури, повторний аналіз наявних соціологічних досліджень, аналіз статистичних даних щодо підліткової злочинності, опитування [анкетування та інтерв’ювання], опитування експертів, контент-аналіз, тестування [колірний тест відношень]. Для аналітичної обробки отриманих даних використовувалися кореляційний і факторний аналізи.
З метою визначення динаміки злочинності серед неповнолітніх на території Харківської області з 1996 р. по 2000 р. були проаналізовані статистичні зведення про стан злочинності неповнолітніх у Харківській області за вказаний період [форма 18] і звіт про боротьбу з пияцтвом і наркоманією серед підлітків за цей же період. Для уточнення аналізу статистичних даних і виявлення причин злочинної поведінки неповнолітніх нами було проведене інтерв'ювання працівників кримінальної міліції у справах неповнолітніх Харківської області і підлітків, які утримуються в прийомнику-розподільнику ОВС м.Харкова, а також тих, хто стоять на профілактичному обліку у райвідділах м.Харкова. Всього було проінтерв’юйовано 45 співробітників і 48 неповнолітніх [33 юнака і 15 дівчат] віком від 11 до 17 років
Крім того, у 2000 р. співробітниками лабораторії соціальної і психологічної роботи в ОВС Національного університету внутрішніх справ за участю автора було проведено анкетне опитування і тестування учнів 9-11 класів шкіл міста Харкова [багатоступінчаста випадкова вибірка] і спецконтингенту Мелітопольської і Курязької ВТК. Загалом було опитано 372 школяра і 270 неповнолітніх правопорушників. Для уточнення даних застосовувався контент-аналіз творів школярів, які не є делінквентами і вихованцями ВТК, написаних ними на тему: Я і моя сім'я”. Усього було проаналізовано 300 творів.
Валідність і надійність отриманих результатів забезпечується взаємодоповнюваністю використаних методів і репрезентативністю вибіркової сукупності.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, отримано низку нових результатів і узагальнень, як-от:
· перше введено класифікацію сімей за критерієм "благополуччя - неблагополуччя", обгрунтовано та охарактеризовано поняття «ідеальна сім’я», «нормальна сім’я», «маргінально-функціональна сім’я», «дисфункціональна сім’я»;
· систематизовано чинники, що обумовлюють сімейні дисфункції;
· виявлено й обгрунтовано взаємозв'язок сімейних дисфункцій і девіантної поведінки підлітків;
· вивчено вплив емоційної атмосфери в сім'ї на прояв девіантної поведінки підлітків;
· вперше виділено характерні стратегії виховання в сім'ях делінквентних і законослухняних підлітків.
Теоретичне і практичне значення роботи полягає в тому, що основні ідеї і висновки роботи узагальнюють погляди на неблагополучні сім'ї і розширюють наукове уявлення про сімейні дисфункції як підгрунтя для виникнення девіантної поведінки у підлітків. Проведені дослідження сімей девіантних і законослухняних підлітків, аналіз взаємовідносин і рівня конфліктності в сім'ї дозволили виділити характерні для дисфункціональних сімей типи виховання, котрі впливають на виникнення соціальної дезадаптації у підлітків.
Висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані в практичній діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ, зокрема кримінальною міліцією у справах неповнолітніх, а також соціальними службами, які займаються проблемами сім'ї і молоді, учбовими закладами в процесі організації профілактичної та виховної роботи з проблемними, насамперед маргінально-функціональними, сім’ями. Результати проведених досліджень також використовуються в навчальному процесі, зокрема у курсах «Соціологія злочинності» і «Соціологія сім'ї» для курсантів Національного університету внутрішніх справ.
Особистий внесок дисертанта. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до аналізу взаємозв'язку сімейних дисфункцій і девіантної поведінки підлітків на основі власного соціологічного дослідження з використанням оригінального інструментарію.
Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації знайшли відображення в наукових публікаціях автора і доповідях на міжнародних науково - практичних конференціях: «Виховне, соціальне і психологічне забезпечення кадрової політики в органах внутрішніх справ: методи і технології» [Харків, 2000], «Харківські соціологічні читання» [Харків, 2001]; методологічних і науково - теоретичних семінарах науково-дослідної лабораторії соціальної і психологічної роботи в ОВС Національного університету внутрішніх справ.
Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 5 наукових праць у фахових виданнях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Сім'я займає найважливіше місце серед причин поведінки, яка відхиляється від норми. Важливість сімейного виховання полягає в тому, що в сім'ї формуються не тільки соціально-значимі якості особистості, але і властиві їй оцінні критерії. Вплив сім'ї на підлітка сильніший за вплив школи, суспільства в цілому. Це випливає з низки особливостей, характерних для сім'ї. Тому сама сім'я в деяких випадках може сприяти протиправній поведінці неповнолітніх. Такі сім'ї прийнято називати неблагополучними. У дослідженнях, присвячених вивченню сім'ї, виділялася багато критеріїв неблагополуччя і різні види неблагополучних сімей. Проте підлітки-правопорушники бувають і вихідцями з цілком благополучних, на перший погляд, сімей. Виникнення девіацій відбувається тоді, коли сім'я не виконує покладених на неї функцій або виконує їх неефективно. У зв'язку з цим доцільним є виділення і вивчення такого типу сім'ї як дисфункціональна сім'я, коли дослідження зосереджується не на тому або іншому виді неблагополуччя, а на комплексі чинників, які призводять до невиконання або неефективного виконання сім’єю низки функцій на рівні групи і суспільства, що веде до дестабілізації останнього.
У результаті огляду основних соціологічних підходів до вивчення сім'ї для подальшого її аналізу була обрана структурно-функціональна парадигма, яка дозволяє провести аналіз сім’ї як на мікро-, так і на макрорівні. При цьому головна увага зосереджувалась на вивчені функцій сім'ї, котрі реалізуються на рівнях суспільства і групи. Були виділені функції, невиконання яких найбільшою мірою впливає на виникнення девіантної поведінки підлітків. До них відносяться: соціалізаційні (насамперед реалізація завдання виховання), емоційна, духовного спілкування, дозвільна. Поряд із зазначеними функціями існує певна детермінація девіантної поведінки іншими функціями сім’ї, як-то: первинного соціального контролю, економічна і господарсько-побутова.
У роботі також розглядаються основні види сімей з точки зору ступеня їх благополуччя та потенційної можливості сприяти формуванню девіантної поведінки підлітків. Аналіз наукової літератури свідчить, що під неблагополучною сім’єю розуміється така, де дитина не одержує адекватних уваги, підтримки, догляду і виховання. Увага дослідників до неблагополучних сімей зумовлена тим, що у дітей із таких сімей частіше, ніж в інших, зустрічається:
· порушення нормального спілкування з однолітками;
· неадекватність самооцінки, зниження здатності до самоаналізу і соціально-психологічної адаптованості;
· нерозвиненість почуття емпатії;
· потрапляння до групи важких дітей;
· виникнення різного роду девіацій.
Аналіз соціологічної, психологічної та педагогічної літератури свідчить про відсутність єдиного підходу до типологізації неблагополучних сімей. Більш того, відсутня розгорнута характеристика благополучних сімей і навіть визначення сімейного благополуччя як такого. Найчастіше фахівці виділяють:
¨ проблемні сім'ї, де немає порозуміння, співробітництва між членами сім'ї;
¨ конфліктні сім'ї, де члени сім'ї незадоволені своїм сімейним життям і тому ці сім'ї є нестабільними і педагогічно дуже слабкими;
¨ соціально неблагополучні сім'ї, у котрих зазвичай культурний рівень подружжя є достатньо низьким, поширене пияцтво, діти-вихідці із цих сімей найчастіше складають основний контингент важковиховуваних, педагогічно запущених підлітків;
¨ дезорганізовані сім'ї, де процвітає культ сили, пануючим є почуття страху, кожний член сім'ї живе сам по собі, нормальних людських контактів між ними майже немає;
¨ сім'ї з низьким матеріальним рівнем і поганими житловими умовами;
¨ сім'ї з поганими медико-санітарними умовами;
¨ неповні сім'ї;
¨ сім'ї, де один із батьків хворий або інвалід. У таких сім'ях, як правило, зовнішні конфлікти не спостерігаються, але поступово відбувається фактична втрата впливу батьків на підлітка.
Ми вважаємо, що характеристика неблагополучних сімей як фактора девіантної поведінки неповнолітніх та їх типологізація не можлива без побудови логічного переходу від сім’ї благополучної до неблагополучної. Тому в роботі пропонується, використовуючи структурно-функціональну парадигму, розглядати різні види сімейного неблагополуччя як елементи єдиної системи, яка визначає механізм трансформації сім’ї з нормального стану у кризовий. Таким чином, за ознаками благополуччя неблагополуччя” можна виділити сім’ї благополучні та неблагополучні. Благополучні сім’ї забезпечують задоволення всього комплексу потреб (згідно з А.Маслоу) кожного члена сім’ї. Фактично це є ідеальний тип сім’ї. Найбільш наближається до нього так звана нормальна сім’я”. В ній основні характеристики ідеальної сім’ї переломлюються через призму реальних соціальних умов її існування. Всі інші сім’ї можна віднести до неблагополучних.
Неблагополуччя, як і благополуччя, може бути формальним і змістовним. Це ми пов’язуємо з особливостями реалізації сім’єю своїх функцій. Формально неблагополучні сім’ї компенсують неповноту виконання функцій за рахунок власних можливостей. Такі сім’ї ми запропонували назвати маргінально функціональними. Саме вони являють собою своєрідну зону ризику” для переходу до змістовного неблагополуччя. Таке неблагополуччя притаманне так званій дисфункціональній сім’ї”. Вона є кінцевою, кризовою точкою в існуванні сім’ї як малої групи. В ній порушується як ендолокальний (спрямований на внутрішню взаємодію), так і екзолокальний (спрямований на зовнішню взаємодію) механізм існування, тобто руйнується система цінностей, які визначають зв’язки між членами сім’ї та суспільством.
Таким чином, дисфункціональна сім'я є сім'єю, в якій функції, що покладені на неї, не виконуються або виконуються неефективно. До даного стану веде не якийсь певний вид неблагополуччя, а саме порушення функції, яке є результатом дії багатьох чинників.
Серед основних чинників, котрі сприяють появі різного роду дисфункцій, виділено:
1) Наявність постійних конфліктів у сім'ї як між батьками і дітьми, так і між подружжям, та несприятливий клімат стосунків.
2) Відсутність одного з батьків.
3) Аморальна або асоціальна поведінка батьків.
4) Недостатня матеріальна забезпеченість сім'ї.
5) Педагогічна безграмотність батьків.
6) Несприятливі психологічні особливості батьків (наявність виражених акцентуацій характеру, невротичні прояви, внутрішня конфліктність і ін.).
В роботі розглядаються поняття "девіантність" та "делінквентність", характеризуються основні види девіантної поведінки підлітків, визначаються чинники, що їх зумовлюють.
Основою аналізу девіантної та делінквентної поведінки в роботі є співвіднесення їх із категорією "норма". Поняття "норма" в соціології містить в собі, по суті, два розуміння: "соціальна норма" та "норма, що соціально схвалюється". Якщо при визначенні девіантної поведінки спиратись на перший варіант, то відхилення від норми можуть бути як негативними, так і позитивними. Другий варіант припускає тільки негативну форму девіантної поведінки, в тому числі делінкветної. Саме цей варіант в нашій роботі було обрано як базовий при визначенні девіантної поведінки. Виходячи з проблеми дослідження, було виділено основні види девіантної поведінки підлітків, обумовлені сімейними дисфункціями. При цьому увага акцентувалась на її делінквентних формах.
Серед чинників, що зумовлюють виникнення девіантної поведінки підлітків, можна виділити біологічні та соціально-психологічні (А.Є.Лічко, 1983). До біологічних чинників відносяться генетичні відхилення, органічні ураження головного мозку, явища акселерації та інфантилізму. Психологічні особливості підліткового віку та соціальне середовище складають соціально-психологічні чинники девіації.
Соціально-психологічні особливості перехідного періоду справляють вплив на поведінку підлітка, створюють своєрідні вікові поведінкові моделі, формують специфічно-підліткові поведінкові реакції на вплив навколишнього соціального середовища. Серед них - соціальна незрілість, яка контрастує з фізіологічним бурхливим дозріванням, прагненням скуштувати нові відчуття; нездатність прогнозувати наслідки різноманітних дій, сильне прагнення до незалежності. Підліток не завжди відповідає вимогам, які висуває до нього суспільство, проте сам він вважає, що суспільство його надто обмежує.
Аналіз соціального середовища свідчить, що сім’я є провідним чинником виникнення девіантної поведінки підлітків. У результаті розгляду психодинамічних, когнітивістських, поведінкових, гуманістичних теорій, діяльнісного і системного підходів до соціалізації особистості (З.Фрейд, У.Шутц, Е.Еріксон, Ж.Піаже, А.Валлон, Дж. Мід, Скіннер, А.Бандура, А.Маслоу, Л.С. Виготський, А.В.Петровський і ін.) було зроблено висновок, що соціалізаційні функції сім’ї спрямовані на формування у дитини ціннісного ставлення до соціальної дійсності та реалізуються, головним чином, через тип виховання. Останній визначається певними ціннісними орієнтаціями і стереотипами поведінки батьків і проявляється у загальному кліматі стосунків у сім'ї. У роботі підкреслюється, що девіації у виконанні сім’єю своїх функцій обумовлюють виникнення девіацій у поведінці дітей в цих сім’ях, тобто деформоване сприймання соціальної дійсності батьками призводить до відчуження норм, що соціально схвалюються.
Таким чином, існує однозначний взаємозв'язок між соціально-психологічними особливостями підлітків і виникненням у них різних форм девіантної поведінки. При цьому виникнення девіацій тим вірогідніше, чим більш дисгармонійним є навколишнє макро- і мікросередовище - суспільство в цілому і безпосереднє соціальне оточення, в першу чергу, сім’я.
Слід зазначити, що при дослідженні дисфункціональних сімей необхідно вивчати ступінь реалізації сім'єю своїх функцій, що найкращою мірою допоможе визначити тип дисфункциональной сім'ї і наслідки, до яких це призводить. У соціологічній практиці є багато методів дослідження, застосування яких дозволяє одержати всеосяжну картину основних сімейних дисфункцій нашого суспільства, виявити причини їхнього виникнення й оцінити наслідки. Проте в межах одного дослідження використання всіх цих методів було б неможливим, тому були обрані найбільш інформативні методи і такі, що взаємодоповнюють один одного: анкетне опитування, інтерв'ю, аналіз статистичних даних, контент - аналіз, тестування.
Для виявлення стану й основних тенденцій динаміки злочинності неповнолітніх було проведено аналіз статистичних даних, наданих відділом кримінальної міліції у справах неповнолітніх (ВКМСН) УВС МВС України в Харківській області.
Опрацювання й аналіз відповідних документів дозволив простежити динаміку злочинності серед неповнолітніх на території Харківської області з 1996 р. до 2000 р., а також виявити наступні тенденції, пов'язані зі злочинністю неповнолітніх.
У Харківській області за період із 1996 р. до 2000 р. відзначається зниження кількості злочинів, вчинених неповнолітніми. В останні роки вдається стримувати і зростання таких злочинів, як хуліганство, крадіжки автотранспорту неповнолітніми. Водночас зростає кількість корисливих злочинів, насамперед пограбувань, крадіжок особистого майна громадян. З 1999 р. різко зросло число злочинів, пов'язаних із вимаганням і шахрайством, до яких вдаються неповнолітні з метою наживи. Частіше всього злочини чиняться підлітками, які ніде не працюють і не вчаться; дівчатка-підлітки чинять злочини рідше, ніж особи чоловічої статі їхнього віку. Серед осіб, які стоять на обліку в КМДН, переважають діти у віці від 15 до 17 років. Незважаючи на тенденцію зниження числа злочинів, кількість неповнолітніх, які їх чинять, із кожним роком зростає. Як правило, підлітки скоюють злочини не поодинці, а групами.
Для уточнення аналізу статистичних даних і виявлення причин злочинної поведінки неповнолітніх нами було проведено інтерв'ювання співробітників кримінальної міліції у справах неповнолітніх Харківської області і підлітків, котрі утримуються в прийомнику-розподільнику ОВС м.Харкова, а також тих, хто стоїть на профілактичному обліку у райвідділах, м.Харкова.
Співробітники, що відзначили зростання злочинності неповнолітніх, зазначили такі основні її причини на сучасному етапі: зниження життєвого рівня населення; відсутність робочих місць для неповнолітніх, низька оплата їхньої праці; збільшення безробіття батьків. До другорядних причин можна віднести: відсутність позашкільних установ для проведення вільного часу підлітків або їхня неприступність через дорожнечу оплати; моральну деградацію, алкоголізм, наркоманію батьків; відсутність виховання і контролю з боку батьків; недостатню профілактичну роботу з підлітками з боку служб у справах неповнолітніх, органів внутрішніх справ; послаблення виховного впливу в школах і ПТУ.
На їхню думку, злочинність підлітків зросла, а основними причинами цього зростання є збільшення вживання алкоголю і наркотиків; бродяжництво; зростання потреб неповнолітніх, на задоволення яких у батьків не вистачає грошей; відсутність пізнавальних інтересів.
Відповідно, для зниження злочинності серед неповнолітніх Харківської області працівники КМДН вважають за необхідне: організувати проведення дозвілля неповнолітніх, доступного для всіх прошарків населення; створити мережу притулків для підлітків, які займаються бродяжництвом і жебруванням; працевлаштувати неповнолітніх, а також тих із них, хто знаходиться на обліку в органах внутрішніх справ за вчинення правопорушень; виявляти на ранніх стадіях неблагополучні, малозабезпечені сім'ї і проводити з ними профілактичну роботу; ізолювати від несприятливого сімейного середовища; підсилити відповідальність неповнолітніх за вчинення правопорушень.
Проведене нами дослідження ще разом підтвердило наявність неблагополучних взаємовідносин у сім'ї, негативної емоційної атмосфери в сім'ях девіантних підлітків. Як правило, у неповнолітніх правопорушників відсутня необхідність у задоволенні найвищих потреб (саморозвитку, самоактуалізації) і вся діяльність зводиться до задоволення найнижчих потреб (поїсти, одягтися). Поряд із цим у даної категорії підлітків виражена потреба в спілкуванні з однолітками і бажання бути потрібним людям. Проте, негативні стратегії взаємодії і розв’язання проблем у взаємовідносинах, котрі діти засвоюють у сім'ї, переносяться в сферу спілкування з однолітками й інші сфери, що часто призводить до їхньої соціальної дезадаптації. Крім того, в умовах негативної сімейної атмосфери у девіантних підлітків виникають специфічні форми поведінки, що знижують емоційну напругу, яка фіксується у великої частини респондентів цієї групи: вживання наркотиків, алкоголю, токсикоманія і т.д. Як правило, вони призводять до збільшення девіації поведінки і часто сприяють учиненню злочинів, виникненню неврозів, деградації особистості, суїциду.
Дослідження показало розходження в методах виховання і покарання дітей із нормальною поведінкою і такою, що відхиляється від норми. Основні методи виховання неповнолітніх правопорушників зводяться до того, що батьки їх лають, забороняють гуляти, а іноді і б'ють. Важливим є те, що в сім'ях девіантних підлітків саме поняття «виховання» однозначно асоціюється з поняттям «покарання». Використання більш м'яких засобів виховання в сім'ях цих підлітків або відсутність виховання взагалі з боку обох батьків сполучається з емоційним прийняттям батьків і самого себе. Застосування ж батьками насильства сприяє формуванню емоційного неприйняття представників чоловічої статі, агресивної поведінки з однолітками.
Крім побоїв, батьки використовують докори, заборони, сварку, аж до лементу. Методи покарання, які використовують батьки, є для дітей своєрідним зразком для відтворення в майбутньому. Що стосується інших методів, то їхнє використання дітьми в подальшому залежить від частоти застосування цих методів їхніми власними батьками (насамперед матерями, які в основному виконують у сім'ї виховну функцію).
У результаті факторного аналізу були виділені 5 основних типів виховання, які використовуються батьками девіантних і правослухняних дітей. До кожного із чинників, які власне і є основними типами виховання, ввійшли ознаки, факторне навантаження яких склало не менше 0,6.
У групі школярів основним типом виховання, який охоплює 32 % опитаних, є взаємодія, в основі якої лежить гарний емоційний контакт і високий рівень довіри дітей і батьків. Діти розповідають про свої проблеми в школі, про взаємовідносини з друзями, свої прикрості. Батьки ж, у свою чергу, намагаються допомогти їм вирішити їхні проблеми.
Другий за значущістю стиль виховання, яки охоплює 21%, заснований на дистанційованих взаємовідносинах батьків і дітей. Діти не звертаються з проблемами до батьків, не довіряють їм, а батьки не контролюють своїх дітей.
Третя група респондентів (18%), відзначає різноманітний виховний вплив батьків, котрий характеризується деякою однобокою активністю. Батьки часто розповідають про свою роботу, життя, намагаються радитися з дітьми, але при цьому не відчувають відповідного прагнення дітей до взаємодії.
Четвертий чинник включає контроль і допомогу у навчальній діяльності з боку батьків (14 %).
П'ятий стиль виховання (10 %) являє собою формальний контроль за дітьми - відвідування батьківських зборів. Інші виховні впливи слабко виражені.
Що стосується сімей девіантних підлітків, то основним типом виховання (29 %) тут є здійснення контролю вільного часу дітей і спілкування з однолітками. Цілком ймовірно, саме дана сфера доставляє батькам девіантних дітей більше всього турбот.
Наступними за значущістю типами виховання в даній групі респондентів є два подібних чинники, які засновані на дистанційованих стосунках дітей і батьків у різних аспектах: 18% батьків не вважають за необхідне розповідати про своє життя і роботу; 16 % батьків дистанційовані від дітей емоційно (не проводять із дітьми вільного часу, не жаліють, не допомагають). У 20 % опитаних даної групи в сім'ях виявлено тип виховання, при якому діти розповідають про свої проблеми дорослим, довіряють їм. Тільки у 8 % опитаних було виявлено адекватний тип виховання, який містить у собі як контроль навчання і вільного часу, так і допомогу у навчанні, бесіди на різні теми.
Таким чином, можна зробити висновок, що в основної частини сімей підлітків-девіантів використовується неконструктивний стиль взаємодії з дітьми (29% - перший тип) або повна відсутність виховання (34% - третій і четвертий типи).
Отже, виконання сім'ями девіантних підлітків соціалізаційних функцій має яскраво виражену негативну специфіку. У цих сім'ях значно частіше застосовуються насильницькі форми покарання; контроль носить більш формалізований характер; спілкування характеризується низьким рівнем, фрагментарністю, що обумовлюється низьким соціальним статусом батьків. У таких сім'ях діти засвоюють агресивні форми поведінки і відтворюють їх потім в іншому середовищі спілкування. Описані особливості соціалізації призводять до формування у дітей дезадаптивних для нашого суспільства життєвих стратегій (психологічного сценарію життя), які кінець кінцем призводять до девіацій. Отже, сім'ї з описаними негативними особливості виконання соціалізаційної функції можуть бути визнані дисфункціональними. Можна говорити про продукування і поширення такими сім'ями девіантних форм поведінки у підлітків.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Авдеева Н.Н. Понятие идентификации и его применение к проблеме понимания человека человеком // Теоретические и прикладные проблемы психологии познания людьми друг друга. - Краснодар: Кубан. ун-т, 1975. - С. 45
2. Алексеев А.И. Пилипейченко Ю.Г. Работа с семьей несовершеннолетнего правонарушителя в ситуациях индивидуальной профилактики правонарушений // Семья и формирование личности. Сборник научных трудов под ред. А.А.Бодалева. - М.: НИИ АПН СССР, 1981. - С. 91-96.
3. Андреев Ю.П. Социальные институты: содержание, функции, структура. - Свердловск: Из-во Уральского университета, 1989. 124 с.
4. Андреева Г.М. , Богомолова Н.Н., Петровская Л.А. Современная социальная психология на Западе. М.: Прогресс, 1978. 96 с.
5. Анисимова О.М. , Владимирова Н.М. Взаимосвязи условий семейного воспитания и некоторых особенностей личности студентов // Семья и личность. - М.: НИИ АПН СССР, 1981. - С. 74.
6. Антонов А.И. Семья: функции, структура // Основы социологии / Под ред. А.Г.Эфендиева. - М.: Из-во МГУ, 1993. 179 с.
7. Антонов А.И., Медков В.М. Социология семьи. - М.: Из-во МГУ, 1996. 94 с.
8. Антонов Е.А. Влияние изменений ценностных ориентаций в обществе на поведение личности // Материалы российско-украинской научно-практической конференции «Проблемы отклоняющегося поведения личности в юношеском возрасте». - Часть 1,- Белгород. - 1997.- С. 54-55.
9. Антонян Ю.М. Социальная среда и формирование личности преступника. Москва: Наука, 1975. - 231 с.
10.Бандурка А.М., Соболев А.В. Динамика безработности и преступности среди молодежи Украины // Материалы российско-украинской научно-практической конференции «Проблемы отклоняющегося поведения личности в юношеском возрасте». Часть 1,- Белгород. - 1997. С. 35-39.
11.Батьки і діти: соціальне самопочуття дітей в українських сім"ях / Г.В.Святенко, Л.С.Волинець, Є.М. Луценко та ін. Український інститут соціальних досліджень. - К.: Логос, 2000. - 92 с.
12.Белокопытова А.М. Криминальная активность молодежи как социальная проблема // Материалы российско-украинской научно-практической конференции «Проблемы отклоняющегося поведения личности в юношеском возрасте». Часть 1,- Белгород. - 1997.- С.71-76.
13.Берн Э. Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в игры. Л.: Мысль, 1988. 347 с.
14.Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание. Перевод с английского, общая редакция и вступительная статья кандидата педагогических наук В.Я. Пилиповского. - Москва: Прогресс, 1986. 421с.
15.Бодалев А.А. Личность и общение // Избранные труды. - М.: Педагогика, 1983. - 271 с.
16. Божович Л. И. Личность и ее формирование в детском возрасте. - М.: Наука, 1968. 280 с.
17.Бочкарева Г.Г. Некоторые психологические механизмы преступного поведения подростков из благополучных семей // Семья и личность. - М.: НИИ АПН СССР, 1981. - С. 91-92.
18.Буянов М.И. Ребенок из неблагополучной семьи: записки детского психиатра: Кн. для учителей и родителей. М.: Просвещение, 1988. 175 с.
19.В мире подростка. / Под редакцией А.А. Бодалева. М.: Медицина, 1982.- 140 с.
20.Васильев В.Л. Юридическая психология. СПб.: ПитерКом, 1998. 320 с.
21.Васильченко В.П. Проблема отклоняющегося поведения личности в контексте социальной структуры общества // Материалы российско-украинской научно-практической конференции «Проблемы отклоняющегося поведения личности в юношеском возрасте». Часть 1,- Белгород. - 1997. - С.87-90
22.Валлерштейн Дж., Келли Дж. Последствия развода родителей: переживания ребенка в период поздней латентности. - М.: Просвещение, 1990. - С.365.
23.Верб М.С.Любовь и семьбя в ХХ веке. - Свердловск: Изд-во Ур, 1988. - С. 77.
24.Взаимоотношение поколений в семье / Сборник статей. - М.: Наука, 1977.- 175 с.
25.Відєнєєв І.О. Типи акцентуацій характеру в структурі нормативної та противоправної поведінки. Автореф.дисерт на здобуття наукового ступеня канд.псих. наук. Харків, 1998.
26.Вилюнас В.К. Психологические механизмы мотивации человека. - М.: Изд-во МГУ, 1990.-288 с.
27.Вопросы функционирования семьи/ Сб.статей. Тарту: ТГУ, 1988.- 95 с.
28.Вчителі і батьки - вихователі. - Київ: Рад.школа, 1988.- С. 83.
29.Головко Е.В. Уважение прав детей в семье как условие формирования устойчивости к отрицательным влияниям // Материалы российско-украинской научно-практической конференции «Проблемы отклоняющегося поведения личности в юношеском возрасте». Часть 1,- Белгород. - 1997. С.112-120
30.Гуд У. Социология семьи // Социология сегодня. - М.:Просвещение, 1965.- 310 с.
31.Девятко И. Модели логика социологического исследования. - М.:Изд-во МГУ, 1996. 190 с.
32.Добрянский Б.В., Шкуленда М.Н. структура семьи и формирование личнсоти ребенка // Семья и личность. - М.: НИИ АПН СССР, 1981. - С. 11-112.
33.Дольто Франсуаза. На стороне подростка.- СПб.:ПитерКом, 1997. 125 с.
34.Домбровский Э.А. Проблемы социализации в теории социального действия Т.Парсонса. // Проблемы социально-политической и духовной жизни общества. - М.: Изд-во МГУ, 1972.- С. 55 - 65.
35.Дубовская Е.М., Кричевский Р.Л. К проверке гипотезы относительно механизма идентификации. // Вопросы психологии общения и познания людьми друг друга. - Краснодар: Кубан. гос. ун-т, 1979. - С. 12-23.
36.Дудченко О.М., Мытиль А.В. Социальная идентификация и адаптация личности // Социол. исслед. - 1995. - №6. - С. 110-119.
37.Ермаков В.Д. Наиболее общие личностные характеристики несовершеннолетних правонарушителей. // Трудные судьбы подростков - кто виноват? - М.: Юрид. лит., 1991. - С. 159-163.
38.Ермаков В.Д. Трудности в воспитании подростков // Трудные судьбы подростков - кто виноват?. - М.: Юрид. лит., 1991. - С. 232-236.
39.Жизнедеятельность семьи: тенденции и проблемы / А.А.Авдуев, А.И.Антонов, Е.Ф.Ачильдиева и др. Отв.ред А.И.Антонов.АНСССР, Ин-т социологии. - М.: Наука, 1990. 210 с.
40.Зайцева З.Г. Неблагополучна сім"я та її вплив на формування особистості дитини // Соціальна підтримка молодої сім"ї. Збірник інформаційних та методичних матеріалів для працівників соціальних служб та молоді.- Вип.1. - К.: Академпресс, 1994. С. 51-99.
41.Захаров А.И. Как предупредить отклонения в поведении ребёнка. - М.: Прогресс, 1986. 168 с.
42.Захаров А.И. Неврозы у детей и подростков. - Ленинград: Просвещение, 1988. 147 с.
43.Захаров А.И. Психотерапия неврозов у детей и подростков. М.:Прогресс, 1987. 235 с.
44.Здоров'я дітей та жінок в Україні: Стат.зб. - К.:Логос, 1997. - С.26.
45.Здравомыслов А.Г. Потребности. Интересы. Ценности. - М.: Просвещение, 1997 134 с.
46.Зейгарник Б.В. Теория личности в зарубежной психологии. М.: Изд во МГУ, 1982. 310 с.
47. Зеленов Л.А. Становление личности. - Горький: Волго-Вят. кн. изд-во, 1989. - 166 с.
48.Идентификация как механизм общения и развития личности: Метод. рекомендации / Л.В.Попов, Г.В.Дьяконов. - М.: МГПИ им. В.И.Ленина, 1988. - 32 с.
49.Иноземцева В.Е. Внутрисемейные отношения и взатмоотношения учащихся ТГУ в учебной группе // Семья и личность. - М.: НИИ АПН СССР, 1981. - С. 122-123.
50.Капитонов Э.А. Социология ХХ столетия. Ростов-на Дону:Дон, 1996. 325 с.
51.Кирилова М.А. О некоторых проблемах брака и семьи в современной американской социологии // Социальные исследования. 1970. - Вып. 4. С. 21-34.
52.Киселева И. Анализ свободного интервью// Социологический журнал. 1994. - № 3. С.44-47.
53.Ковалева А.И. Социализация личности: норма и отклонение. М.:Изд-во МГУ, 1996. С.115-116.
54.Ковалевский М.М. Очерк происхождения и развития семьи и собственности. - СПб.:Просвещение, 1895. 186 с.
55.Количественные методы в социологии. Под ред. Шубкина В. Н. Академия наук СССР. - М.:Наука, 1966. 235 с.
56.Кон И.С. Психология ранней юности: Кн. для учителя. - М.: Просвещение, 1989. 180 с.
57.Кондрашенко В.Т. Девиантное поведение у подростков: социально-психологические и психиатрический аспекты . Минск: Наука, 1988. 98 с.
58.Косенко В.Г. Современные концепции девиантного поведения личности в юношеском возрасте. // Материалы российско-украинской научно-практической конференции «Проблемы отклоняющегося поведения личности в юношеском возрасте». Часть 1,- Белгород, 1997. С. 153-159.
59.Кочубей Б., Новикова Е. Детские тревоги: в школе и дома // Семья и школа. - 1988. - № 10. - С. 33-38.
60.Кочубей Б., Новикова Е. Снимем маску с тревоги. // Семья и школа. - 1988. - № 11. - С. 34-36.
61.Кошарный А.В. Мотивация отклоняющегося поведения у подростков // Материалы российско-украинской научно-практической конференции «Проблемы отклоняющегося поведения личности в юношеском возрасте». Часть 1,- Белгород, 1997. С. 164-167
62.Кошелева А.Д. Значении семьи в эмоционально-нравственном развитии ребенка // Семья и личность. - М.: НИИ АПН СССР, 1981. - С. 141-142.
63.Кудрявцев В.Н. Социальные отклонения. Введение в общую теорию. - М.: Юридическая литература, 1984. 247 с.
64.Кузьменко Л.М. Подросток совершил преступление. Кишинев: Юридическая литература, 1983. 210 с.
65.Культура семьи как объект социологического исследования. / Сб. статей. - Свердловск УНЦ АН СССР, 1980. С. 23-45.
66.Личко А.Е. Психопатии и акцентуации характера у подростка. М.: Прогресс, 1978. 152с.
67.Левкович В.П. Взаимоотношения в семье как фактор формирования личности ребенка. // Семья и личность. - М.: НИИ АПН СССР, 1981. - С. 152-153.
68.Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. М.:Наука, 1977. 167 с.
69.Леонтьев А.А. Психология общения. Тарту:ТГУ, 1974. - 220 с.
70.Лопушанский Ф.А. Криминологические проблемы профилактики правонарушений молодежи. К.: Логос, 1986. 85 с.
71.Майерс Д. Социальная психология: Пер.с англ. - СПб.: Питер, 1996. - 684 с.
72.Максимович О.М. Виховання дітей із розлучених сімей // Обрії. - 1997. - №12. - С. 31-32.
73.Джарол Б. Мангейм, Ричард К. Рич. Политология. Методы исследования. -М.: Весь мир, 1997. 263 с.
74.Мацковский М.С. Социология семьи: проблемы теории, методологии и методики. - М.: Наука, 1989. 150 с.
75.Мельников В. Підростаюче покоління не буде втраченим // Богомольця - 10. Іменем Закону. - № 10. - 07.03.2001. С. 12-17.
76.Миллер А.И. Противоправное поведение несовершеннолетних: генези