CАМОВРЯДУВАЛЬНИЙ МЕХАНІЗМ ЗДІЙСНЕННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ЗА УМОВ ТРАНСФОРМАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Одеський державний економічний університет

На правах рукопису

Яценко Микола Анатолійович
УДК 316.334.3

CАМОВРЯДУВАЛЬНИЙ МЕХАНІЗМ
ЗДІЙСНЕННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ
ЗА УМОВ ТРАНСФОРМАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

22.00.03. соціальні структури і соціальні відносини

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук

Науковий керівник:
Соколов В’ячеслав Миколайович,
доктор історичних наук, професор

Одеса 2004

ЗМІСТ

ВСТУП . 4
РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні проблеми розробки наукової
концепції регіональної соціальної політики .. 15
1.1. Теоретичні підходи до вивчення сутності соціальної політики
і її регіональних аспектів . 15
1.2. Регіоналізація соціальної політики в трансформаційних умовах
розвитку українського суспільства 33
1.3. Висновки .. 50

РОЗДІЛ 2. Концептуальні засади дослідження самоврядувальних
механізмів здійснення регіональної соціальної політики .... 53
2.1. Місцеве самоврядування в системі здійснення регіональної
соціальної політики ...... 53
2.2. Соціально-прикладні аспекти регіональної політики в
трансформаційних умовах ... 78
2.3. Висновки . 106

РОЗДІЛ 3. Функціонування системи місцевого самоврядування
як засіб підвищення дієвості соціальної політики
(на матеріалах емпіричних соціологічних досліджень) .. 109
3.1. Соціально-територіальні проблеми функціонування
механізму самоврядування ..... 109
3.2. Підвищення дієвості соціальної політики в аспекті
вдосконалення самоврядувальних механізмів її реалізації . 140
3.3. Висновки . 154

ВИСНОВКИ І РЕКОМЕНДАЦІЇ .. 157

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ . 165

ДОДАТКИ . 179

ВСТУП

В умовах глобальної соціально-економічної трансформації українського суспільства актуалізується потреба в дослідженні механізмів здійснення соціальної політики на регіональному рівні, що зумовлено рядом обставин. По-перше, процесами демократизації українського суспільства і в цьому зв’язку зростанням ролі територіальної спільноти у вирішенні питань власного життєзабезпечення. По-друге, необхідністю врахування регіональних аспектів при здійсненні соціальної політики, оскільки територіальні відмінності є однією з найсуттєвіших ознак соціально-економічної диференціації населення в сучасному суспільстві. По-третє, наявністю різних суб’єктів формування і здійснення регіональної соціальної політики, необхідністю координації їх взаємодії на територіальному рівні.
В умовах демократизації українського суспільства виникає протиріччя між бажанням регіонів самостійно вирішувати соціально-територіальні проблеми і недостатньо відпрацьованими механізмами реалізації цієї соціальної потреби. Інститут самоврядування являє собою не просто формальний принцип організації влади на місцях, а виступає як владно-управлінський механізм, котрий опосередковує відносини держави і територіальних громад. Основним фактором інституціалізації місцевого самоврядування, який продукує територіальна громада, виступає її локальний інтерес, який не збігається з державним, але й не суперечить йому. Взаємодія державних і самоврядувальних механізмів реалізації соціальної політики, що відбувається в певному соціально-економічному середовищі окремих регіонів, впливає на реальні можливості суб’єктів місцевої влади у вирішенні соціально-територіальних питань. У зв’язку з цим у трансформаційних умовах жодна з моделей регіональної соціальної політики не буде адекватною потребам територіальної громади, якщо не буде забезпечена взаємодія соціально-економічних інтересів центру, регіону і окремої місцевості.
Актуальність дослідження інституту самоврядування зумовлена також потребою соціологічного аналізу взаємодії територіальних громад і сформованих ними органів місцевої влади, їх здатності та спроможності ефективно використовувати свій самоврядувальний потенціал, його соціальні ресурси для самоорганізації та вирішення питань власного життєзабезпечення.
Соціологічне дослідження самоврядувального механізму здійснення регіональної соціальної політики актуальне також з погляду пошуку шляхів і засобів поліпшення добробуту і соціального самопочуття територіальної громади, нейтралізації соціальної незадоволеності і недовіри її членів до органів місцевої влади, зменшення соціальної напруги у суспільстві взагалі.
Тематику даного дослідження можна поділити на дві складові частини. До першої, яка є об’єктом дослідження, належить соціальна політика на прикладі окремого регіону. До другої, яка є предметом дослідження, належить діяльність територіальної громади як суб’єкта самоврядування по вирішенню соціальних проблем.
Ситуація навколо розробленості досліджуваної тематики неоднозначна. Соціальна політика й місцеве самоврядування постійно знаходяться у фокусі уваги науковців, проте розглядали й тлумачили їх вони по-різному, в залежності від тієї чи іншої ідеологічно узгодженої наукової концепції, якої дотримувалися.
Можна зазначити, що більшість визначень соціальної політики взагалі й регіональної соціальної політики зокрема, запропоновані вченими (О. Новікова, П. Павленко, Ю. Римаренко, Ю. Саєнко, В. Скуратівський, С. Біляцький, І. Мигович, В. Полтавець та інші), є досить схожими між собою, оскільки так чи інакше вони включають один для всіх головний елемент, а саме: регулювання соціальних відносин між індивідами та соціальними групами, їх можливостей у доступі й використанні певних суспільних ресурсів. Така методологічна позиція відповідає принципам структурно-функціональної теорії (Т. Парсонс, Р. Мертон), що базується навколо поняття «соціальної рівноваги» і розглядає вирішення соціальних питань як розподіл обмежених суспільних ресурсів для задоволення широкої різноманітності бажань соціальних суб’єктів.
У дисертації використовується системна методологія (А.І. Уйомов) до аналізу механізмів здійснення соціальної політики. Використання системного підходу створює передумови для цілісного представлення не тільки характеру зв’язків різних суб’єктів соціальної політики (держави, інституту самоврядування і суспільних організацій) на територіальному рівні, а й механізмів їх взаємодії, структурних компонентів соціальної політики й деяких її організаційних засад. На підставі використання системної методології в дисертації обгрунтовується положення, що в трансформаційних умовах жодна з моделей регіональної соціальної політики не буде адекватною потребам територіальної громади, якщо не буде забезпечена взаємодія соціально-економічних інтересів центру, регіону і окремої місцевості, а також не буде узгоджена взаємодія її різних суб’єктів.
Щодо сучасної соціальної політики, то вона в значній мірі орієнтується на парадигму регіонального саморозвитку (Холліс Г., Плоккер К.) і на зростання ролі територіальної громади у вирішенні питань власного життєзабезпечення. Численні прикладні аспекти дослідження проблем місцевого самоврядування висвітлені в роботах О. Іванової, В. Новікова, С. Попова, І. Сироти, Ю. Шклярського, О. Яцунської та інших. Водночас за межами наукового інтересу залишились проблеми соціологічного дослідження інституту самоврядування в аспекті механізмів здійснення соціальної політики в межах окремих регіонів.
У зв’язку з цим у дисертації робиться акцент на дослідженні взаємодії територіальних громад і сформованих ними органів, їхньої здатності використовувати свій самоврядувальний потенціал як сукупності самоврядувальних можливостей і соціальних ресурсів для вирішення соціальних питань життєдіяльності. Під соціальними ресурсами розуміються еталонні цінності і норми територіальної громади, її соціальні мережі, які сприяють схильності її членів до співробітництва, їх здатності до самоорганізації. Це своєрідний соціальний капітал (П. Бурдьє, Р. Барт, Р. Патнам та інші), який згідно Р. Патнаму утворюється із активних взаємозв’язків між людьми, у межах яких довіра і спільні цінності пов’язують членів мереж і спільностей, спрощують і роблять можливою їх взаємодію. В нашому випадку соціальний капітал територіальної громади визначається за допомогою індексу її суб’єктності і довіри до сформованих нею органів місцевої влади, а також ступеня задоволеності результатами їхньої діяльності.
Дисертаційне дослідження є складовою частиною загальної дослідницької теми «Політичні та соціокультурні аспекти трансформації українського суспільства», що виконується співробітниками кафедри політології Одеського державного економічного університету.
Мета дослідження полягає в тому, щоб, спираючись на інституціональний аналіз соціальної політики й місцевого самоврядування та матеріали емпіричних соціологічних досліджень, які свідчать про ступінь легітимності соціальної політики в різних соціальних групах, обгрунтувати можливості підвищення дієвості самоврядувального механізму здійснення регіональної соціальної політики.
Обрана мета досягалась шляхом послідовного вирішення наступних завдань:
- проаналізувати існуючі в соціології концептуальні підходи до визначення сутності й структури соціальної політики, тенденцій її регіоналізації та механізмів здійснення;
- здійснити аналіз теоретичних моделей інституту самоврядування в контексті сучасної демократії та трансформаційних перетворень українського суспільства;
- дослідити зміст та структуру механізму самоврядування як певну систему діяльності територіальних громад і сформованих ними органів, котра забезпечує відносини самоврядування і різні види самоврядувальної поведінки;
- окреслити концептуальне поле самоврядувального потенціалу територіальної громади як інтегративної характеристики її управлінських можливостей і соціальних ресурсів;
- розглянути відповідність деяких видів і організаційно-правових форм соціального захисту населення інтересам різних соціальних груп територіальної громади.
Об’єктом дослідження є соціальна політика на прикладі окремого регіону.
Предметом дослідження є самоврядувальний механізм вирішення соціальних проблем територіальною громадою.
Основними методами дослідження є загальнонаукові методи теоретичного аналізу (аналіз та синтез, індукція та дедукція, порівняльний та системний аналіз), аналізу статистичних матеріалів і публікацій ЗМІ та соціологічні методи спостереження, анкетне і пресове опитування.
Гіпотеза-підстава дослідження: в трансформаційних умовах українського суспільства підвищення дієвості регіональної соціальної політики значною мірою пов’язано із вдосконаленням не тільки державних, а й самоврядувальних механізмів її здійснення.
Гіпотези-наслідки дослідження: дієвість самоврядувального механізму здійснення регіональної соціальної політики залежить від сукупності факторів, провідними з яких виступають:
- самоврядувальний потенціал територіальної громади і сформованих нею органів;
- ступінь урахування потреб та інтересів різних соціальних груп територіальної громади;
- рівень співробітництва органів місцевого самоврядування і місцевих органів виконавчої влади на основі чіткого структурування їхніх функціональних повноважень.
Теоретичну й методологічну базу дисертаційної роботи становлять принципи й категорії ряду концепцій соціологічної науки, зокрема структурний функціоналізм та інституціональна соціологія.
На засадах структурно-функціонального аналізу (Т. Парсонс, Р. Мертон) здобувач розглядає принципи, зокрема принцип субсидіарності, і механізми взаємодії різних суб’єктів соціальної політики на територіальному рівні.
Інституціональна соціологія (Т. Веблен, Д. Норт) надає теоретичне підгрунтя для аналізу інститутів соціальної політики та місцевого самоврядування як повсякденних соціальних практик, як загальноприйнятих зразків поведінки і соціальних звичок мислення.
Теоретичним підгрунтям дослідження проблем соціальної політики та її регіональних аспектів є праці вітчизняних авторів В. Бабкіна, В. Ворони, Е. Гансової, Є. Головахи, Н. Паніної, В. Пилипенка, А. Сіленко та інших. Відправними моментами дисертаційного дослідження є також праці зарубіжних і вітчизняних соціологів, політологів, економістів, присвячені вивченню проблем інституту самоврядування: Оффердала А., Веделя Ж., Р. М. Паннета, Холліса Г., Плоккера К., Ганслі Т., Панейко Ю., Томенко М., Кампо В. та інших.
Емпіричною базою дисертації є дані: проведеного автором у 2002-2003 роках соціологічного дослідження мешканців м.Одеси за репрезентативною вибіркою (450 респондентів, відібраних за методом квотно-випадкової вибірки, помилка репрезентативності 2,5-3%); матеріали пресового опитування мешканців міста Одеси (200 респондентів), проведеного у 2002 році з безпосередньою участю здобувача; інформаційно-довідникових матеріалів (матеріали відомчих організацій, статистичні дані Одеського обласного державного управління статистики, які характеризують мешканців відносно форм зайнятості, життєвого рівня, розміру доходу, рівня та обсягу соціальної допомоги окремим прошаркам населення тощо).
Наукова новизна одержаних результатів полягає у вирішенні важливого наукового завдання, пов’язаного з подальшим розвитком соціологічної концепції самоврядування, а саме, в отриманні концептуальної моделі самоврядувального потенціалу територіальної громади, котрий забезпечує певну ефективность її функціонування як суб’єкта самоврядування. Обгрунтована необхідність вдосконалення механізмів здійснення регіональної політики на засадах ефективного використання соціальних ресурсів територіальної громади.
За наслідками дисертаційного дослідження було отримано такі результати, що характеризуються науковою новизною:
- здійснена типологізація і аналіз різних визначень соціальної політики за критерієм схожості їхніх концептуальних положень. На засадах варіативної системи показників обгрунтовуються основні концептуальні моделі соціальної політики, що активно використовуються в сучасній соціально-управлінській практиці;
- запропоновано варіант побудови регіональної моделі здійснення соціальної політики, в межах якої співпрацюють державні й самоврядувальні суб’єкти місцевої влади, отримуючи певні орієнтири взаємодії на засадах принципу пріоритетного задоволення інтересів територіальної громади, підвищення якості її життя;
- вперше окреслено структуру і досліджено самоврядувальний потенціал територіальної громади й сформованих нею органів як інтегративної характеристики самоврядувальних можливостей і соціальних ресурсів, котрі розглядаються як ресурси суб’єктивності, як соціальні мережі та ціннісно-нормативні моделі самоврядувальної поведінки, що сприяють схильності її членів до співробітництва;
- набуло подальшого розвитку дослідження відносин самоврядування і самоврядувальної поведінки різноманітних соціальних груп територіальної громади як суб’єкта місцевої влади;
- вперше (в контексті досліджуваної проблеми) розкрита дієвість різних видів соціального захисту населення (пенсійне забезпечення, забезпечення за тимчасовою непрацездатністю та інвалідністю, допомога безробітним тощо) і його організаційно-правових форм (державне забезпечення непрацездатних, адресна соціальна допомога, соціальне страхування, обов’язкові накопичення працюючими, приватні форми) на основі їх відповідності потребам та інтересам певних соціальних груп територіальної громади.
Теоретична значущість дисертаційного дослідження полягає в тому, що його основні положення і висновки поглиблюють наукові уявлення про регіональну соціальну політику та самоврядувальні механізми її здійснення і можуть бути теоретичною базою для подальших емпіричних досліджень. Конкретизовано сучасне соціологічне знання про механізми взаємодії соціальних ресурсів територіальної громади з важливішими чинниками формування регіональної соціальної політики.
Практична значущість дисертаційного дослідження полягає в можливості його використання для вдосконалення практики регіональної соціальної політики та здійснення окремих заходів у цій важливій сфері суспільного життя.
Дослідження і врахування преференцій окремих соціальних груп щодо тих чи інших видів і організаційно-правових форм соціального захисту допоможе органам місцевого самоврядування уникнути непорозумінь і ускладнення стосунків із територіальною громадою.
Знання про невикористані територіальною громадою соціальні ресурси допоможуть цілеспрямовано впливати на підвищення її самоврядувального потенціалу, сприятимуть впровадженню ефективніших соціальних технологій у конкретних умовах тих чи інших територій, налагодженню тіснішого співробітництва органів самоврядування з виконавчими органами місцевої влади. Отримані результати можуть бути використані в діяльності обласних та районних держадміністрацій та органів місцевого самоврядування, управлінь та відділів соціального захисту населення, інших соціальних служб.
Дисертаційні матеріали застосовувались автором в учбових курсах з соціології та політології в Одеському державному економічному університеті. Крім того, ряд положень та висновків дисертації можуть бути використані для навчально-методичних посібників і розробок загальних та спеціальніх курсів із соціальної політики й місцевого самоврядування.
Основні положення дослідження викладалися та обговорювалися на науково-теоретичних і науково-практичних регіональних, республіканських і міжнародних конференціях: «Проблеми інтеграції України в європейську культуру» (Одеса, 2001); «Молодежь и общество: пути решения проблем и пути их решения» (Одесса, 2001); «Соціальна політика і механізми інтеграції українського суспільства» (Одеса, 2002); «Проблеми розвитку соціологічної теорії. Трансформація соціальних інститутів та інституціональної структури суспільства» (Київ, 2003); «Предпринимательство как фактор экономического и социального развития» (Одесса, 2003); «Підсумкова науково-практична конференція професорсько-викладацького складу Одеського державного економічного університету, академічних та вищих навчальних закладів України» (Одеса, 2004); «Проблеми розвитку соціологічної теорії. Соціальні процеси в Україні» (Київ, 2004).
Структура дисертації зумовлена метою і завданнями наукового дослідження і складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків.
Основні положення та висновки дисертації опубліковані у 12 статтях у наукових виданнях, у тому числі 3 у наукових фахових виданнях.
За темою дисертації опубліковано 12 статей у наукових виданнях, три з яких у фахових:
1. Яценко М.А. Вдосконалення системи місцевого самоврядування як засіб підвищення ефективності соціальної політики // Перспективи. Науковий журнал 1(17)’ 2002. Серія: філософія, історія, соціологія, політологія. С. 84-87.
2. Яценко М.А. Концептуальні засади дослідження самоврядувальних механізмів здійснення регіональної соціальної політики // Социальные технологии: Актуальные проблемы теории и практики. Международный Межвузовский сборник научных работ. -Вып.23. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Московский государственный социальный университет, Одесский национальный университет им. И.И. Мечникова, Гуманитарный университет Запорожский институт государственного и муниципального управления”, Академия наук социальных технологий и местного самоуправления; редкол.: Скидин О.Л. (главный ред.) и др. -Запорожье: Изд-во ГУ ЗИГМУ”, 2004. -Вип. 23. -291 с. С. 283-288.
3. Яценко М.А. Регіональна політика в трансформаційних умовах українського суспільства та її соціальні аспекти // Перспективи. Науковий журнал 1 (25) 2004. Серія: філософія, історія, соціологія, політологія. C. 34-39.
4. Яценко М.А. Місцеве управління і самоврядування: регіональний механізм взаємодії // Наукові праці молодих вчених. - Гуманітарні науки. -№1. -146 с. -Мови укр., рос. - Київ-Одеса 2001. С. 30-35.
5. Яценко М.А. Розвиток місцевого самоврядування як фактор інтеграції до європейських громадянських структур // Збірник матеріалів всеукраїнської науково-теоретичної конференції Проблеми інтеграції України в європейську культуру”. -Одеса АО Бахва” 2001. С. 105-106.
6. Яценко М.А. Самоуправленческий механизм осуществления социальной политики // Молодежь и общество: пути решения проблем: Сб. научных трудов в 2-х томах. -Одесса: ИСЦ, 2001. -Том 1. -143 с. -Яз. укр., рус. С. 100-104.
7. Яценко М.А. Місцеве самоврядування і деякі регіональні аспекти соціальної політики // Науковий вісник. Всеукраїнська асоціація молодих науковців. -Гуманітарні науки: історія, соціологія, політологія, психологія, мистецтвознавство. -Киів-Одеса2002. -№2. -161 с. -Мови укр., рос. С. 95-106.
8. Яценко М.А. Функції регіональної соціальної політики // Науковий вісник. Всеукраїнська асоціація молодих науковців. -Гуманітарні науки: історія, соціологія, політологія, психологія, мистецтвознавство. -Киів-Одеса2002. -№3. -161 с. -Мови укр., рос. С. 70-75.
9. Яценко М.А. Концептуальные основы исследования механизма осуществления социальной политики в трансформационный период // Науковий вісник. Всеукраїнська асоціація молодих науковців. -Гуманітарні науки: історія, соціологія, політологія, психологія, мистецтвознавство. -Киів-Одеса2002. -№4. -161 с. -Мови укр., рос. С. 59-66.
10.Яценко М.А. Деякі актуальні проблеми вдосконалення регіональної соціальної політики // Вісник Одеського національного університету. Том 1. Вип.1. 2003 р. Соціологія і політичні науки. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції Соціальна політика і механізми інтеграції українського суспільства”. 27-28 вересня 2002 р. Одеса-2003. С.348-351.
11.Яценко М.А. Деякі прикладні аспекти здійснення регіональної соціальної політики // Проблеми розвитку соціологічної теорії. Трансформація соціальних інститутів та інституціональної структури суспільства: Наукові доповіді і повідомлення 3-ї Всеукраїнської соціологічної конференції. /САУ, Інститут соціології НАН України. За ред. М.О. Шульги, В.М. Ворони. К. 2003. С. 295-297.
12.Яценко М.А. Підприємництво в системі соціального партнерства // Науковий вісник. Одеський державний економічний університет. Всеукраїнська асоціація молодих науковців. -Науки: економіка, політологія, історія. -2003. -№3(8). -228 с. -Мови укр., рос. С. 90-93.

Список литературы

ВИСНОВКИ І РЕКОМЕНДАЦІЇ

Соціологічне дослідження самоврядувальних механізмів здійснення регіональної соціальної політики пов’язано з уясненням деяких теоретико-методологічних питань, необхідних для інтерпретації і подальшої операціоналізації базових категорій. На основі аналізу вітчизняної і зарубіжної літератури зроблений висновок, що у визначенні сутності соціальної політики існує суттєва розбіжність, у зв’язку з чим категорія «соціальна політика» розкривається через досить варіативну систему показників. Тому здійснена типологізація різних визначень соціальної політики за принципом схожості їх концептуальних положень і дається їх порівняльна характеристика.
Були виділені чотири концептуальні моделі соціальної політики. Перша виходить із ототожнення категорій «соціального» і «суспільного» і її цільова функція бачиться авторами у забезпеченні ефективного розвитку всього суспільства.
Друга модель соціальної політики виходить з її пріоритетної ролі у стабілізації суспільних відносин, з усвідомлення соціальної політики як засобу забезпечення соціальної безпеки. В межах третьої моделі соціальна політика розглядається звужено як соціальний захист найбільш вразливих верств населення. В четвертій моделі знайшли найбільше втілення політико-управлінські аспекти її інтерпретації, пов’язані з забезпеченням стабільності політичної влади.
Робиться висновок, що в трансформаційних умовах українського суспільства зміст соціальної політики зумовлений її похідністю від соціальних відносин.
Наводиться авторське розуміння сутності соціальної політики як механізму регулювання державними і недержавними інституціями соціальних відносин між індивідами та соціальними групами з метою забезпечення умов і способів життєдіяльності, які відповідали б вимогам і нормативам цівілізаційного суспільства.
Використовується системна методологія до аналізу компонентної структури соціальної політики, яка розглядається в контексті єдності її структури та виконуваних функцій, що дає змогу визначити компонентні складові і організаційні засади соціальної політики в трансформаційних умовах.
Аналізуються теоретико-методологічні проблеми регіоналізації соціальної політики в трансформаційних умовах. Регіональна політика розглядається як система організаційних механізмів функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування, спрямованих на забезпечення нормальних умов і способів життєдіяльності населення регіонів за допомогою методів, що враховують історичну, етнічну, соціальну, економічну та екологічну специфіку окремих територій. Головна мета регіональної соціальної політики в такому розумінні полягає у формуванні територіального середовища життєдіяльності населення, адекватного динаміці його соціальних потреб та норм суспільного життя.
Обгрунтована неохідність гармонізації державного і самоврядувального механізмів здійснення регіональної соціальної політики, щоб запрацювала вся система багатолінійної взаємодії соціально-економічних інтересів центру-регіону-окремої місцевості і різних соціальних груп територіальної громади.
Враховуючи, що сучасна соціальна політика України значною мірою орієнтується на парадигму регіонального саморозвитку, здійснюється порівняльний аналіз концептуальних моделей місцевого самоврядування. Робиться висновок, що в Україні досить поширена громадівсько-державницька модель, для якої характерна орієнтація на компромісний варіант поєднання прямого державного територіального управління та місцевого самоврядування. Підкреслюється, що місцевому самоврядуванню властиві деякі суспільні цінності, які надають йому перевагу перед іншими формами організації управління на місцях.
Аргументована особливість соціологічного дослідження інституту місцевого самоврядування як механізму здійснення регіональної соціальної політики, пов’язаного з вивченням самоврядувального потенціалу територіальної громади, різних видів її соціально-управлінської поведінки і сформованих нею органів. Розкривається зміст категорії «самоврядувальний потенціал територіальної громади», який складається з самоврядувальних можливостей і управлінських ресурсів, зокрема, соціальних ресурсів або ресурсів суб’єктивності (ресурс довіри та ресурс задоволеності). При організації системи місцевого самоврядування обгрунтовується доцільність використання територіально-функціонального розподілу влади між її окремими одиницями відповідно принципу «субсидіарності» Блічнера і Л. Сангольта.
Наголошується, що ситуація, яка виникла в Україні в трансформаційний період, визначається постійним пошуком в процесі державотворення власних шляхів до формування системи місцевого самоврядування, які враховували б особливості менталітету українського народу і водночас орієнтувались на світовий досвід. Виходячи з проаналізованих концепцій самоврядування, робиться висновок, що в трансформаційних умовах більш прийнятною для нашого суспільства є громадсько-державницька парадигма місцевого самоврядування, яка зумовлена історичними традиціями становлення і розвитку цього інституту в Україні і регулює взаємовідносини самоврядного і державного механізмів місцевої влади. Місцеве самоврядування розглядається як владно-управлінський феномен політичного, а не адміністративного характеру, що має високий рівень представництва, яке базується на двох показниках: певній автономії від державної влади вибраних на місцевому рівні представників, а також на універсальному характері виконуваних ним функцій.
Місцеве самоврядування є специфічним соціальним інститутом, який у властивих йому формах опосередковує відносини держави і територіальних колективів і виступає одним із шляхів подолання політичного відчуження від влади в трансформаційних умовах. Тому аналіз механізмів взаємодії органів державного управління і місцевого самоврядування необхідно здійснювати конкретно-історично, розглядаючи їх у зв’язку з аналізом реальної системи формування і функціонування влади у суспільстві.
Соціологічний аналіз місцевого самоврядування має своє особливе за змістом навантаження, яке відбиває передусім його функціональний аспект як здатність і спроможність територіальних суб’єктів (громад) і сформованих ними органів використовувати свій самоврядувальний потенціал для самостійного вирішення питань власного життєзабезпечення.
Місцевому самоврядуванню властиві деякі суспільні цінності, які надають йому перевагу перед іншими формами організації управління на місцях:
- воно створює найкращі умови для участі громадян в управлінні і забезпечує реалізацію їх громадянського потенціалу;
- воно дає більший соціальний ефект, бо стимулює конкуренцію між різними рівнями місцевого самоврядування;
- воно створює більш сприятливі умови для координації інтересів і узгодження різноманітних нестатків територіальних груп населення і відповідних форм соціального захисту для їх задоволення, в чому й полягає найважливіша задача місцевого самоврядування.
Викладені деякі результати соціологічного дослідження соціальних проблем функціонування механізму місцевого самоврядування. Зокрема обгрунтовано положення, що в досягненні позитивної динаміки змін життєдіяльності територіальної громади значну роль відіграють самоврядувальні механізми, засновані на використанні соціальних ресурсів, які впливають на характер оцінки територіальною громадою існуючих соціальних проблем і можливості їх вирішення.
Досліджена така специфічна форма функціонування механізму здійснення регіональної соціальної політики, як самоврядувальна поведінка різноманітних соціальних груп територіальної громади, яка включає різні види соціально-управлінської активності індивидів і різноманітні оцінки відносин самоврядування. Результати дослідження свідчать про низький авторитет «обранців» народу серед електорату і наявність від’ємного стану соціального ресурсу «довіри і задоволеності» майже у всіх соціально-професійних груп територіальної громади. Ускладнення стосунків і непорозуміння між органами місцевого самоврядування та територіальною громадою мають місце внаслідок неготовності частини населення до життя в ринкових умовах і структурах громадянського суспільства, їх непоінформованості і наявності комунікативних бар’єрів.
Зіставлення пріоритетів соціальної політики у діяльності органів місцевого самоврядування з бажаними пріоритетами соціальної політики окремих соціальних груп територіальної громади дозволило виявити схожість пріоритетих орієнтацій передусім на вирішення соціально-трудових і матеріально-побутових проблем населення.
На основі дослідження преференцій окремих соціальних категорій населення щодо організаційно-правових форм соціального захисту встановлено, що найбільш бажаною організаційно-правовою формою по всіх видах соціального захисту визнається державне забезпечення. Адресність соціальної допомоги посіла друге місце серед усіх організаційно-правових форм соціального захисту населення.
Узагальнення поглядів різних соціальних груп відносно взаємодії державних і самоврядних суб’єктів регіональної соціальної політики свідчить що населення віддає перевагу державним, а не самоврядувальним органам як головному суб’єкту регіональної соціальної політики.
Отримані результати соціологічного дослідження, на нашу думку, можуть бути використані для порозуміння існуючого становища у соціальній сфері регіону і пошуку шляхів вдосконалення моделі регіональної соціальної політики, підвищення ефективності самоврядних механізмів її здійснення.
Пропонуються певні рекомендації щодо вдосконалення самоврядних механізмів її здійснення і підвищення її дієвості.
1. На сьогодні територіальні громади стикаються з великими труднощами в роботі, оскільки не мають налагоджених організаційно-правових, соціально-економічних і фінансових механізмів, які дозволили б забезпечити реальну самостійність і відповідальність органів місцевого самоврядування. Найвагоміші причини неефективності функціонування самоврядувальних механізмів полягають у тому, що тенденція регіоналізації соціальної політики не супроводжується належною фінансовою підтримкою органів місцевої влади. Спостерігається ситуація так званого «вертикального дисбалансу», коли успіх діяльності місцевої влади залежить не так від неї самої, як від розміру одержуваних із центру субсидій.
2. Система соціальної політики має бути гнучкою, спрямованою на розробку не тільки загальнодержавних, а й регіональних соціальних програм підтримки найбільш незахищених верств населення з урахуванням їхніх специфічних потреб. Потрібне доопрацювання концептуального підходу до побудови регіональної системи соціальної політики, бо нині функціонуюча концепція соціальної політики не враховує взаємозв’язку цільових соціальних програм для захисту працездатної частини населення і специфічних програм соціального захисту окремих верств і прошарків, які дійсно потребують конкретної соціальної допомоги.
3. Неавторитетність інституту самоврядування пояснюється низьким рівнем суб’єктності територіальних громад і їх поінформованості відносно діяльності органів місцевого самоврядування, що потребує цілеспрямованої інформаційно-консультативної роботи серед населення з метою зростання відповідальності людини за власний і сімейний добробут в умовах ринкових перетворень.
4. З метою забезпечення органам самоврядування можливостей урахування громадської думки і на цій основі визначення пріоритетів регіональної соціальної політики доцільно проводити моніторингові дослідження соціально-економічного становища населення регіону, виходячи з того, що про дієздатність інституту місцевого самоврядування можна судити тільки за якісними змінами життєдіяльності територіальної громади.
5. Для поліпшення адресності соціально-захисної роботи доцільно утворити при місцевих радах центри соціального захисту населення і розробити соціальний паспорт громадян за категоріями населення (малозабезпечені, багатодітні, ветерани війни, інваліди тощо).
6. Необхідно постійно збільшувати (нарощувати) самоврядувальний потенціал територіальної громади, її самоврядувальні можливості й соціальні ресурси, підвищувати рівень її суб’єктності, забезпечуючи активну участь її членів у функціонуванні системи місцевого самоврядування.
7. В практиці регіонального управління нерідко спостерігається відсутність єдиного підходу при здійсненні соціальної політики місцевими органами влади. Тому актуалізується питання про необхідність розробки концепції організації місцевої влади, обгрунтованої з урахуванням механізмів взаємодії органів місцевого самоврядування і органів державної виконавчої влади, їх законодавчого упорядкування.
Викладені висновки і узагальнення можуть бути використані в соціально-управлінській практиці для вдосконалення соціально-технологічних засад самоврядувального механізму здійснення регіональної соціальної політики, поліпшення якості життя територіальної громади.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Куценко В.М. Особливості ресурсного потенціалу України // Персонал. -1999. -№4. -(Додаток)
2. Скуратівський В., Палій О., Лібанова Е. Соціальна політика. -К.: Вид-во УАДУ, 1997. -360 с.
3. Социальная политика: парадигмы и приоритеты: Монография /Под общ. ред. В.И. Жукова. -М.: Изд-во МГСУ «Союз», 2000. -312 с.
4. Андрющенко А.І. Система соціального захисту населення в Україні: проблеми ефективності // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. -№492’2000. -С. 140-146.
5. Гнибіденко І.Ф. Особливості сучасного етапу соціального захисту населення України у відповідності до ринкових відносин // Зайнятість і ринок праці. -2000. -№11. -С. 141-152.
6. Курченко Т.П. Анализ системы социальной защиты и социального обеспечения как структурных элементов социальной политики. // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. Збірник наукових праць -Харків, 1999. -С. 131-135.
7. Смоленська В. Правові основи соціального захисту трудящих // Праця і зарплата. -1996. -№21. -С. 14-15.
8. Якушев Л.П. Социальная защита. -М.: Редакция журнала «Пенсия», 1998. -153 с.
9. Мандибура В. Соціальна політика держави та її структурні складові // Україна: аспекти праці. -2000. -№7. -С. 21-24.
10. Омельченко Н.О. Соціальна політика як відображення стану соціальної сфери // Методологія, теорія та практика соціального аналізу сучасного суспільства. Збірник наукових праць -Харків, 1999. -С. 135-138.
11. Махненко М. Законодавчі проблеми соціальної політики // Віче. -2000. -№5. -С. 87-101.
12. Сирота І.М. Право соціального забезпечення в Україні. -Харків: «Одіссей», 2001. -384 с.
13. Смоленська В. Правові основи соціального захисту трудящих // Праця і зарплата. -1996. -№21. -С. 14-15.
14. Григорьев С.И., Гуслякова Л.Г. Социология для социальной работы: Учебное пособие для студентов вузов и практических работников. -М.: Издательский Дом МАГИСТР-ПРЕСС, 2002. -164 с.
15. Савка В.Є. Соціальна робота в Україні: історичні традиції та сучасність // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. -Харків: Видавництво Харківського національного університету ім В.Н. Каразіна, 2002. -С.438-440.
16. Соціальна робота в Україні: перші кроки /під ред. В. Полтавця. -К.: Видавничий дім «КМ Академія», 2000. -236 с.
17. Байбиков В.М., Суворова И.П., Лимонова Л.А. Методические рекомендации по обоснованию состава и содержания полномочий органов местного самоуправления. -Х.: ИЭ НАН Украины, 1991. -148 с.
18. Борденюк В.І. Організаційно-правові проблеми відносин місцевих рад з підприємствами та організаціями в сфері комплексного соціально-економічного розвитку своїх територій: Дис... канд. юрид. наук. -К., 1993. -224 с.
19. Ермоленко Н.Н. Опыт самоуправления территорией за рубежом. -К.: УкрНИИНТИ, 1992. -115 с.
20. Моисеенко В. Роль местных органов самоуправления в формировании и использовании местных бюджетов // Экономика Украины. -№7. -1997. -С. 25-28.
21. Савченко А.П. Проблемы, опыт и перспективы территориального самоуправления. -Донецк, АН УССР. - 1990. -120 с.
22. Десятников В.О. О концепции административной реформы в Украине // Персонал. -1999. -№1. -С. 11-15.
23. Дмитренко Г.А. Контуры нового управленческого курса для Украины и других постсоветских стран // Персонал. -1999. -№1. -Приложение-99. -С.30-39.
24. Дмитренко Г.А. Целевой подход к управлению процессом формирования, развития и реализации человеческих ресурсов в условиях переходного общества. -К.: МАУП, 1996. -56 с.
25. Щекин Г.В. Теория социального управления. -К.: МАУП, 1996. -408 с.
26. Гошко А.О. Стратегія і тактика планування діяльності органів місцевого самоврядування. -К.: Вид-во УАДУ, 2000. -180 с.
27. Гошко А.О. ССК (система соціального контролю) діяльності органів місцевого самоврядування: Монографія -К.: Вид-во УАДУ, 1999. -216 с.
28. Мандибура В. Особливості процесів маргіналізації населення України // Україна: аспекти праці. -1998. -№6. -С. 32-36.
29. Сіленко А.О. Соціальна держава: територія перемін. Монографія. -Одеса: Видавничий центр УДАС ім. О.С. Попова, 2000. -280 с.
30. Ганслі Т. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки. -К.: Основи, 1996. -237с.
31. Денисов Н. Социальная политика: цели принципы, механизмы реализации //Экономист. -1995. -№11. -С. 82-90.
32. Сіленко А.О. Соціальна держава: еволюція ідей, сутність та перспективи становлення в сучасній Україні. Автореф. дис. на здобуття наук. ступ. д-ра політ. наук. К., 2000. -38 с.
33. Манилла С., Носова Т., Паккасвирта Т., Пиирайнен Т., Симпура Ю. Куда ушла идеология социального контракта? // Новые потребности и новые риски: реальность 90-х годов/ Отв. ред. И.И. Травин. -СПб.: Норма, 2001. -С. 233-244.
34. Социологический энциклопедический словарь. На русском, английском, немецком, французском и чешском языках. Редактор-координатор академик РАН Г.В. Осипов. -М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА•М), 2000. -488 с.
35. Социальная политика: Толковый словарь. Издание второе, доработанное /Общ. ред. д.э.н., проф. Н.А. Волгин. Отв. ред. д.э.н., проф. Б.В. Ракитский. М.: Изд-во РАГС, 2002. -456 с.
36. Кравченко А.И. Социология менеджмента: Учебное пособие для вузов. -М., 1990. -366с.
37. Journal of Social Policy. 1979. Vol. 8. Part 1.
38. Баркер Р. Словарь социальной работи /Пер. с англ. М., 1994. -173 с.
39. Основы социальной работы /Отв. ред. П.Д. Павленок. М.: «ИНФРАМ», 1997. -368 с.
40. Теренс М. Ганслі. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки /пер. з англ. О. Перепадя. -К.: Основи, 1996. -236 с.
41. Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество /Общ. ред., сост. и предисл. А.Ю. Согомонов: Пер. с англ. -М.: Политиздат, 1992. -543 с.
42. Микола Лісовенко. Потрібен структурний та інноваційний прорив // Урядовий кур’єр. -2003 р. -31 січня. -№ 19. -С. 6.
43. Лаврененко И.М. Государственная социальная политика Российской Федерации: опыт и проблемы трансформации (80-е - первая половина 90-х годов XX столетия): Автореф. дис. д-ра ист. наук. М., 2000. -38 с.
44. Хорев Б.С. Проблемы городов. Изд. 2-е. -М.: Мысль, 1975. -С.428.
45. Долишний М.И. Социально-экономические проблемы непроизводственной сферы. -Киев: Наук. думка, 1984. -214 с.
46. Социология: Основы общей теории: Учебное пособие / Г.В. Осипов, Л.Н. Москвичев, А.В. Кабыша и др.; Под ред. Г.В. Осипова. -М.: Аспект-Пресс, 1996. -461 с.
47. «Основные положения комплексной системы социального обеспечения», принятые Межпарламентской Ассамблеей государств-участников СНГ //Вестник профсоюзов. -1996. -№10. -С.31-34; -№11. -С. 22-23.
48. Стігліц Джозеф Е. Економіка державного сектора / Переклали з англ. А. Олійник та Роман Скільський. -К.: ОСНОВИ, 1998. -854 с.
49. Люкс Рубан. Высший состав государственных служащих в процессе становления// Государственная служба: вопросы совершенствования работы с кадрами. Зарубежный опыт. -М.: РАГС, 1995. -С. 18-25
50. Злупко С.М. Екогомологічна парадигма формування і використання трудового потенціалу України //Трудовий потенціал України і його реалізація в умовах розбудови національної економіки. Матеріали міжн. наук. конф. -Львів, 1995. -С.30-34.
51. Рябушкин Т.В., Симчера В.М. Очерки международной статистики: Методология и организация. -М.: Наука, 1981. -416 с.
52. Андрющенко А.І. Система соціального захисту населення України: проблеми ефективності // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. №492’2000. -С. 140-146.
53. Ганслі Т.М. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки. -К.: Основи, 1996. -237 с.
54. Социальная политика: парадигмы и приоритеты: Монография / Под общ. ред. В.И. Жукова. -М.: Изд-во МГСУ «Союз», 2000. -312 с.
55. Соціальна робота в Україні: перші кроки / під ред. В. Полтавця. -К.: Видавничий дім «КМ Академія», 2000. -236 с.
56. Послання Президента України до Верховної Ради України 2000 рік: «Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 роки» // Урядовий кур’єр. -2000. -23 лютого. -№34.
57. Розвиток громад і регіонів України: [Проект Киівського центру Ін-ту Схід-Захід.]/ В. Гудак, Г. Линевич, О. Бойко-Бойчук та інші; за ред. С. Максименка. -К.: Логос, 1999. -164 с.
58. «Всесвітня декларація про місцеве самоврядування». Прийнята Всесвітньою асоціацією місцевого самоврядування на ХХVII Міжнародному Конгресі 23-26 вересня 1985 р. //Місцеве та регіональне самоврядування в Україні. -Вип. 1-2 / 6-7. -К., 1994. -С.67.
59. Горбатенко В.П. Стратегії модернізації суспільства. Україна і світ на зламі тисячоліть: Монографія. -К., 1999, -240 с.
60. Регіональна політика: методологія, методи, практика / НАН України. Інститут регіональних досліджень. Редаол.: відповідальний редактор академік НАН України М.І. Долішній. -Львів, 2001. -700 с.
61. Эрхард Л. Благосостояние для всех.-М.: Начала Пресс, 1991. (Див.: Єременко В.Г. Основи соціальної економіки: Популярний курс. -К.: МАУП, 1997. -168 с. С. 166)
62. Эрхард Л. Полвека размышлений. Речи и статьи / Предисл. Л. Пияшевой; Пер. с нем. А. Андронгва, В. Котелкина, Т. Родионовой, Н. Слезева. -М.: Руссико: Ордынка, 1993. -608 с.
63. Долішній М., Злупко С. Концептуальні засади регіональної соціально-економічної політики та її компоненти //Регіональна економіка. -1997, -№3. -С.28-36.
64. Симоненко В.К. Регионы Украины. Проблемы развития. -К.: Наук. Думка. 1997. -263 с.
65. Кноглер М., Сєркаєв О. Ринкова реформа і регіональна політика //Економіка України. -1995. -№1. -С.65-70.
66. Симоненко В. Регіональна політика: системний підхід //Економіка України. -1996. -№6. -С. 31-37.
67. Алаев Э.Б. Социально-економическая география: Понятийно-терминологический словарь. -М.: Мысль, 1983. -290 с.
68. Розвиток громад і регіонів України: [Проект Киівського центру Ін-ту Схід-Захід.]/ В. Гудак, Г. Линевич, О. Бойко-Бойчук та інші; за ред. С. Максименка. -К.: Логос, 1999. -164 с.
69. Грицай О., Иоффе Г., Трейвиш А. Центр и периферия в региональном развитии. М.: Наука, 1991. -167 с.
70. Regions and Cities of Europe. 1999. №20.
71. EC. The Committee of Regions. Regional and Local Government in the European Union. Brussels, 1996. P.10.
72. Н.В. Гоффе. Социальная составляющая региональной политики на западе // Мировая экономика и международные отношения, 2003, №4, -С. 63-70.
73. Шлихтер А. Местное самоуправление в системе федерализма: проблемы России и опыт США // Мировая экономика и международные отношения. -2002. -№6. -С. 45-54.
74. Гладкий Ю.Н., Чистобаев А.И. Основы региональной политики: Учебник / Фонд Международно-правовой экспертизы. Европ. Ин-т экспертов. -СПб.: Изд-во Михайлова, 1998. -659с.
75. Михасюк І.Р., Янків М.Д., Залога З.М., Сажинець С.Й. Регіональна економіка /За ред. проф. І.Р. Михасюка. -Львів: Українські технології, 1998. -240 с.
76. Ігор Бураковський: «Регіональна політика для України: якой їй бути». Розвиток України в регіональній перспективі: політичні, економічні, соціальні проблеми регіоналізації. Конференція українських випускників програм наукового стажування у США. Харків, 25-27 травня 2001 р. -К., Стилос, 2002. -410 с.
77. Паламарчук В.М. Економічні перетворення і соціальна безпека: Монографія/ В.М. Паламарчук. -К.: НІСД, 1996. -57 с.
78. Шаблій О. Економічна і соціально-економічна регіоналізація України: історико-географічні та методологічні аспекти //Проблеми розвитку регіональної статистики в Україні: Матеріали наук.-практ. семінару. Київ, 1997. -С. 64-67.
79. Хорев Б.С. Проблемы городов (Урбанизация и единая система расселения в СССР). Изд. 2-е, доп. и перераб. М.: «Мысль», 1975. - 428 с.
80. Долишний М.И. Формирование и использование трудовых ресурсов (Социально-экономические аспекты региональных исследований). -К.: Наук. думка, 1978. -271 с.
81. Яцунська О.О. Місцеве самоврядування: світовий досвід та Україна. Навчально-методичний посібник для студентів спеціальностей «Політологія», «Правознавство».-Миколаїв-Одеса: «ТОВ ВіД», 2003. -150 с.
82. Самоврядування та самоорганізація територіальних громад: Матеріали науково-практичної конференції (Львів, 24-25 червня 1999 р.). -Львів: Доброчинний громадський Фонд ім. Князя Осмомисла, 1999. -208 с.
83. Боте М. Федерация и демократия на форуме юристов.\ Государство и право. 1992. -№ 4. -С. 142-143.
84. Баймуратов М.А., Коссей В.С. Роль территориальных громад в обеспечении населения минимальными государственными социальными стандартами // Актуальні проблеми політики: Збірник наукових праць Відп. ред. Л. І. Корміч. -Одеса: Астропринт, 1997.-Вип.12 . -268 с. С.-79-81.
85. Конституція України. -Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 1996. -48 с.
86. В. Пархоменко. Проблеми місцевого самоврядування в Україні 1990-х років. -К.: Інститут демократії імені Пилипа Орлика, 1999. -252 с.
87. Шинкаренко Р.В., Бровко Т.В. Самоврядування територій: проблеми централізації та децентралізації управління //Теорії мікро- макроекономіки: Зб. Наук. Праць. -К.: Міністерство освіти України, Академія муніціпального управління, 2000. -С.207-210.
88. Григорьев В. А. Становление местного самоуправления в Украине: Монография.-Одесса: Юридическая литература, 2000. -112 с.
89. Корнієнко М. Місцеве самоврядування в Україні: концептуальні проблеми //Місцеве та регіональне самоврядування України. -1993. -№1-2. С.54-58.
90. Андресюк Б.П. Місцеве самоврядування в Україні: проблеми і перспективи. -К.: Стилос, 1997. -223 с.
91. Семів Л.К., Семів Р.А. Економічні аспекти функціонування місцевого самоврядування //Регіональна політика України: наукові основи, методи, механізми. Частина І. -Львів, 1998. -С.223-228.
92. Кампо В. Деякі проблеми становлення і розвитку місцевого самоврядування. //Місцеве та регіональне самоврядування України. -№1-2. -К., 1993. -С. 68-73.
93. Европейская хартия о местном самоуправлении\ Социс. -1997. -№1 -С. 90-97.
94. Панейко Юрій. Теоретичні основи самоврядування. Львів: Літопис, 2002. -196 с.
95. Дробенко Г.О., Брусак Р.Л., Свірський Ю.І. Стратегічне планування розвитку територіальних громад. -Львів: В-во «СПОЛОМ», 2001. -118 с.
96. Reich R. The work of nations. -New York, 1991. -P. 162-163.
97. Єременко В, Г. Основи соціальної економіки: Популярний курс. -К.: МАУП, 1997. -168с.
98. П. Штомпка. Трудноучитываемые культурные факторы в быстрых социальных изменениях. Доверие, лояльность, солидарность //Социальные и гуманитарные науки. От