БЮРОКРАТІЯ ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН : БЮРОКРАТИЯ как социокультурный феномен

Краткое описание

Національна акдемія наук України
Інститут соціології

На правах рукопису

Слющинський Богдан Васильович

Індекс УДК 316.3 (043.3)

БЮРОКРАТІЯ ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН

Спеціальність 22.00.03 соціальна структура
та соціальні відносини

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
соціологічних наук

Науковий керівник
Ручка Анатолій Олександрович,
доктор філософських наук,
професор

Київ - 2002

З М І С Т

Вступ 3
Розділ 1. Класичне розуміння бюрократії в соціології
1.1.Класова концепція бюрократії К.Маркса 16
1.2.Раціоналістська концепція бюрократії М.Вебера 26
1.3.Олігархічна концепція бюрократії Р.Міхельса 49
Розділ 2. Етос сучасної бюрократичної еліти
2.1.Бюрократія як специфічна етосна група 57
2.2.Управлінська культура сучасної бюрократичної еліти 86
2.3.Соціологічний зондаж етосу регіональної бюрократії 128
Висновки 160
Список використаних джерел 168

В С Т У П

Актуальність теми визначається цілою низкою піднятих в дисертації проб-
лем. Складний феномен бюрократії, суть якого намагались розкрити вчені різних
країн і епох, полягає у зосередженні управлінсько-виконавських функцій в руках
певної соціальної верстви, що стоїть якщо не над масами, то поза ними, є однією
із центральних проблем сучасної соціологічної думки. По-різному підходили вче-
ні до тлумачення феномену бюрократії, надаючи йому досить часто негативне за-
барвлення, чим пояснювали неефективну роботу установ чи організацій, харак-
терним для якої були паперова тяганина, безвідповідальність чиновників, крутій-
ство тощо. Ми будемо розглядати бюрократію у нейтральному розумінні, як іє-
рархічну, засновану на обумовлених контрактом відносинах службової залежнос-
ті між керівником і підлеглим організацію, персонал якої визначається певними
законами”, наділений певними правами і отримує постійну грошову винагороду
за свою роботу.
Бюрократію можна розглядати і як тип колективу, який створений для вико-
нання певних намірів і цілей, який характеризується формальною структурою
правил, владними відносинами, розділом праці, обмеженим прийомом чи член-
ством. У цьому розумінні термін бюрократія” буде означати активний контроль
над людськими відносинами. У такому визначенні бюрократію можна віднести
до організації. Організацію і бюрократію досить часто вважають синонімами, але
це не відповідає дійсності. Хоч сучасна бюрократія виражає сутність організації,
але не всі вони є бюрократіями, про що висловлювався у своїх працях німецький
соціолог М.Вебер [9] 1).
Основна проблема у визначенні терміну полягає у специфікації мети органі-
____________________
1) [9] Большой толковый социологический словарь / Ред. Дэвид Джери,
Джулия Дэвид. Т.1. М.: Вече Аст, 1999. С. 527.
4

зації”. Організація виконує певні завдання, і, швидше групи і індивіди у її рамках
передбачають певну множинність різних цілей. Керівники шляхом відбору, нав-
чання, заохочення і покарань намагаються установити відповідні завдання і
культуру організації”, що впливає на культуру” певних груп. До таких груп і
віднесемо бюрократію. Група колектив чи множинність індивідів, обмежених
неформальними або формальними критеріями членства. Соціальна група існує то-
ді, коли її члени залучені у соціальні інтеракції, котрі включають взаємні ролі і
зв’язки” [9] 1).
Своїми витоками бюрократія пов’язана із становленням товарно-грошових
відносин, раціоналізацією податкових систем, упорядкуванням відносин між
можновладцями й підлеглими. Ще Платон у Законах” розглядав організацію іде-
альної держави: посади, виховання і образ життя громадян: До державного упо-
рядкування відносяться дві речі: по-перше, установлення посад і майбутніх поса-
дових осіб, тобто визначення їх кількості і способу введення їх у чин; по-друге,
треба установити, якими законами буде відати кожна із посад, і визначити кіль-
кість і якість цих законів” [112] 2).
Як бачимо вже у цей час виводився ідеальний тип бюрократії. Бюрократія
Платоном розглядалась як така, яка не повинна займатися приватною власністю,
бюрократія (правителі) повинна бути при тимократії (влада чистолюбців), олігар-
хії (влада меншості багатих над більшістю), демократії (влада більшості, коли бо-
ротьба за матеріальні блага стає загальною), тиранії (відсутність дії законів).
Цю ж проблему розглядало конфуціанство, опираючись на вчення китайсь-
кого вченого Конфуція.На протязі багатьох століть конфуціанство було релігією
китайського бюрократичного класу мандаринів чи освічених людей, адміністра-
тивні пости яких замінювались на підставі проведення конкурсних екзаменів із
____________________
1) [9] Большой толковый социологический словарь / Ред. Дэвид Джери,
Джулия Дэвид. Т.1. М.: Вече Аст, 1999. С. 147 148.
2) [112] Платон. Законы. М.: Мысль, 1999. С. 201.
5

так званих класичних знань. У своїй праці Проречення” Конфуцій, виходячи із
стародавньокитайського уявлення про небесне обрання царя за належну поведін-
ку, говорить: Самовдосконалення, яке протистоїть підняттю по службовій дра-
бинці, з’єднується з вищою владою ідеального царя, який у якості слуги Неба під-
німається над всією земною ієрархією і не підпорядковується нікому на землі”
[57] 1). Тобто, Конфуцій розглядав ранги правителів, їхні статуси, ролі і культуру.
Як бачимо, питання феномену бюрократії порушувались в працях цілого ряду
визначних мислителів, які намагались визначити сутність бюрократії, її роль і
місце у суспільстві. Воно залишилося актуальним і сьогодні.
Підвищений інтерес до бюрократії, обумовлений сьогодні ще тим, що довгий
час у вітчизняній соціології її розглядали лише з класових позицій К.Маркса як
форму політичного життя. Вчені, політологи, виконуючи певну ідеологічну лінію,
вважали, що при побудові нового соціалістичного суспільства це явище само по
собі зникне. Отже, не враховували те, що феномен бюрократії властивий будь-
якому суспільному ладу і в період розбудови” соціалізму він все більше входив в
життя суспільства і пускав глибокі коріння у соціальні відносини.
Феномен бюрократії складає чи охоплює не якийсь один сегмент суспіль-
ства, він пронизує всі сфери людського життя. Тому доречно, на наш погляд, роз-
глядати феномен бюрократії в його цілісності, на основі соціокультурного підхо-
ду [67] 2).
Останній, як відомо, враховує єдність форм соціальності і його культури. То-
му в контексті цього підходу бюрократія представляє собою феномен соціокуль-
турний, який за своїм змістом поєднує соціально-статусні риси групи і цінності та
норми специфічного етосу цієї групи. Це вимагає розгляду різних аспектів прояву
бюрократії. Вивчення прояву цих аспектів в суспільному житті, вимагають сис-
____________________
1) [57] Конфуций. Я верю в древность. М.: Республика, 1995. С. 19.
2) [67] Лапин Н.И. Социокультурный подход и социентально-функциональ-
ные структуры // Социс. 2000. - №7. С. 3 12.
6

темного соціологічного аналізу, концептуальних розробок і науково обгрунтова-
них висновків.
Актуальність обраної теми щільно пов’язана з тією обставиною, що зараз
відбувається становлення нових владних структур, формується нова політична
система суспільства. Процес цей триває складно, суперечливо, напружено, внаслі-
док чого постає багато суттєвих питань, які потребують свого розв’язання.
Бюрократія це не тільки специфічне угрупування людей, функцією якого є
управління суспільними процесами. Вона, як зазначалось вище, є водночас й пев-
ною культурою чи певним етосом. Оскільки бюрократія виступає в якості носія
управлінсько-виконавських функцій у всіх сферах життєдіяльності (як приватної
так і державної) і як соціальна верства, що народжена державою, то вона у вигля-
ді специфічної (бюрократичної) владної структури також стає одним із предметів
подальшого розгляду.
Вивчення феномену бюрократії як певного засобу керівництва й управління
людьми, як певної адміністративної влади на різних етапах розвитку суспільства
класиками соціологічної думки увійшло в її спадщину не тільки як пам’ятний іс-
торико-науковий фрагмент, але й значущий орієнтир для сучасних дослідників.
Як окрему соціальну групу бюрократію розглядали К.Маркс, М.Вебер, Р.Міхельс
та інші вчені. Проте, розглядаючи її як специфічну форму соціальної організації
(К.Маркс), раціональну систему управління (М.Вебер) чи як організацію, яка опи-
рається на активну меншість” (еліту) (Р.Міхельс), все-таки, недостатньо, на наш
погляд, приділяли уваги її соціокультурним характеристикам.
Бюрократія це соціальна група, яка за своїми управлінсько-виконавськими
функціями щільно пов’язана з характером політичної влади. Водночас характер
політичної влади, а отже і бюрократії, залежить від їх виразних політико-управ-
лінських якостей і функцій і від управлінської культури, що відображає етос сус-
пільства. Тому бюрократії як окремій соціальній групі, повною мірою властиві
цінності і норми суспільства, його етосу, оскільки вона і є частиною суспільства.
Як соціокультурний феномен бюрократія зазнає постійних змін, бо на неї вплива-
7

ють політичні, економічні, соціальні та інші суспільні чинники. Враховуючи те,
що у суспільному житті, як і природі, все взаємопов’язане, бо суспільство розви-
вається за своїми законами, потрібно розглядати бюрократію як соціальну групу,
яка також перебуває у постійному розвитку, що відбувається у певному соціо-
культурному просторі. Зберігаючи основні, набуті риси, виконуючи управлінсь-
ко-виконавські функції, бюрократія постійно пристосовується до нових” умов
життя, доводячи що вона безсмертна”.
Бюрократія виникла разом із виникненням держави і розподілом суспільства
на тих, хто управляє і тих, ким управляють. Для управління потрібні певні регла-
ментації (закони), котрим повинні підпорядковуватися як управлінські структури
у відподвідності до ієрархії, так і всі верстви населення, що створює відповідну
управлінсько-виконавську систему. Така система і стає головним чинником у
формуванні і відтворенні бюрократії. Але у різних політичних і економічних сис-
темах бюрократія отримує специфічні забарвлення”. В першу чергу на сутність
бюрократії та її риси впливає ступінь контрольованості з боку суспільства, яка за-
лежить від його соціокультурного рівня. Багато мислителів і вчених різних епох і
періодів розглядали проблему влади” і управління”; правителів” і підпорядко-
ваних”.
Ще Платон у своїй праці Держава”, стверджував, що: Найголовніше знан-
ня при вирішенні питання про правителів і стражів держави це знання блага, чи
ідеї блага: нею обумовлена придатність і корисність справедливості і всього ін-
шого” [111] 1). Він виводить типи держав, які породжують різні форми (види)
держави. Від’ємний тип, на його думку, виступає у чотирьох різновидах: тимо-
кратії, олігархії, демократії і тиранії. Це і визначає форму влади, а отже і характер
правління (правителів). Найдосконаліша держава, на думку Платона, володіє та-
кими доброчинствами: мудрістю, мужністю, вдумчивістю, справедливістю. Це і
створює ідеальну державу [111] 2). Такі ж риси повинні відповідати і ідеальному
_____________________
1,2) [111] Платон. Сочинения. Т.3. М.: Мысль, - 1971. С. 581, 219.
8

типу управлінця.
У кожному суспільстві упродовж його розвитку відбуваються певні транс-
формаційні зміни економічного, політичного, соціального тощо характеру. Такі
зміни не можуть не впливати і на бюрократію, як соціальну групу, надаючи їй
певних характеристик. Однією із них є її характеристика як соціокультурного фе-
номена, який, зрозуміло, тісно пов’язаний із економічною і політичною модерні-
зацією суспільства. Як зазначає відомий український політолог і соціолог М.І.Ми-
хальченко: Колосальні суспільні зрушення в кінці ХХ століття привели до проб-
леми переосмислення систем цінностей, у тому числі і ідеологічних. І не тільки
тому, що рухнула світова система соціалізму”, де духовні цінності інтерпретува-
лися за жорсткою двохмірною схемою класового підходу соціалізм - капіталізм”,
робітничий клас буржуазія”. Але і тому, що перемога в ідеологічному проти-
стоянні не привела до торжества цінностей Заходу. Гуманізм, демократія, свобода
особистості, самовизначення народів, світ без глобальних конфліктів все це кра-
сиві категорії у значній мірі залишаються абстрактними гаслами, коли до жорст-
кого конфлікту залучаються соціальні сили на грунті ідеології, політики, релігії,
національного питання” [87] 1).
Темпи трансформаційних змін наприкінці ХХ- початку ХХ1 століть значно
вищі, ніж будь-коли раніше. І справа тут не тільки в науково-технічних революці-
ях. Відбувається певний злам у розумінні людства самого себе як конструктивної
та деструктивної космічної сили. Тому і сучасна бюрократія в цьому розумінні
теж змінюється. Отримавши старі” світоглядні виміри, пристосувавшись до ви-
мог часу, вона, так би мовити, створила нову” правлячу еліту, якій притаманні
всі ті риси, які були притаманні за довгі часи існування тих, хто управляє, і, тих
ким управляють з додатком нових рис у відповідності до сьогодення. Якраз це
_____________________
3) [87] Михальченко Н. Украинское общество: трансформация, модерниза-
ция или лимитроф Европы? / К.: НАН Украины. Институт социологии, Академия
пед. наук Украины, Украинская Академия полит. наук, - 2001. С. 256.
9

й створює управлінську культуру, визначає модель сучасного керівника і демон-
струє його роль в управлінні і розвитку суспільства. Характерним стає те, що сьо-
годнішня бюрократія це не тільки державні чиновники, але і менеджери приват-
них підприємств, яким теж притаманні риси сучасної бюрократичної еліти.
Розгляд питань соціального управління, спонукає звернутися до концепцій
класиків соціології, концепцій провідних теоретиків-елітністів, еволюції та сучас-
ного стану цієї теоретичної традиції.
В контексті тенденцій нинішніх демократичних трансформацій розглядаєть-
ся й інша проблема: соціально-статусні характеристики бюрократії як соціальної
групи та притаманний тільки їй соціально-культурний менталітет, особливості
етосу бюрократії як продукту культурного розвитку. Сучасні теоретики елітизму
прагнуть аргументувати, що нагальні вимоги високого професіоналізму, неорди-
нарних вмінь і знання, ефективного лідерства тощо не суперечать демократичним
засадам суспільного ладу. Вони пропонують своє розуміння керівництва, взаємо-
врівноваження різних суспільних сил, консенсусності соціальних інтересів як пе-
редумови розвитку демократизму.
Намагання глибше вникнути в суть бюрократії, особливо за наших часів,
визначити її характеристики як соціокультурного феномена і обумовили вибір те-
ми. Отже, наукова проблема полягає у необхідності дослідження бюрократії як
соціокультурного феномена, який в умовах перехідного суспільства відрізняється
своєрідним сплавом функціонально-групових та етосних властивостей. Адже ви-
конуючи управлінсько-виконавські функції, займаючи певну нішу в соціальному
просторі, керуючись специфічним етосом, бюрократія насправді створює і репре-
зентує якийсь синтетичний соціокультурний феномен, який має значний вплив на
розвиток суспільного життя. Саме як соціокультурний феномен бюрократія і є
предметом даного дисертаційного дослідження.
Означена проблематика була в центрі уваги фундаторів української соціоло-
гічної думки: М.Драгоманова, М.Грушевського, М.Шаповала, В.Липинського та
інших. З 90-х років, відродження багатогранності соціального аналізу, ознайом-
10

лення, хоча все ще не достатнього і неповного, із світовим надбанням соціологіч-
ного, соціально-філософського, соціально-політичного знання, стають відомими
ідеї В.Парето, Г.Моска, Р.Міхельса, М.Острогорського, К.Шумпетера, Дж.Гелб-
рейта та інших. Більш детальне і всебічне ознайомлення з соціологічною класи-
кою, яка дотична досліджуваної проблеми, все ще залишається завданням вітчиз-
няної науки.
Це також справедливо відносно сучасних зарубіжних фахівців, що працюють
над цією тематикою. Серед них можна назвати відомих соціологів А.Гіденса,
С.-М.Ліпсета, Р.Арона, Т.Боттомора, Г.Ласуелла, Дж.Ленскі та інших. Найбіль-
ший внесок у розгляд зазначеної проблематики внесли класики К.Маркс, М.Вебер
та Р.Міхельс. Саме їх теорії і концепції дали поштовх для подальшого досліджен-
ня бюрократії.
Сьогодні порушена тема представляє широкий інтерес. Над цією темою пра-
цюють сучасні українські соціологи. Із робіт, які вийшли останнім часом в Украї-
ні і були присвячені розробці проблем вітчизняних еліт, треба відзначити праці
під керівництвом М.О.Шульги; вивченням елітистської проблематики займаються
також В.Пазенок, А.Ручка, В.Танчер, М.Михальченко, Є.Головаха, В.Оссовський,
Н.Паніна, Л.Бевзенко, Г.Сафонова та інші.
Водночас питання, які пов’язані з визначенням суті бюрократії, її соціальної
природи, структури, форм, джерел відтворення і сьогодні залишаються предме-
том дискусій. Крім цього, і сьогодні ще немає спеціальних праць, в яких би пред-
метом дослідження розглядалась бюрократія в якості соціокультурного феномена,
що створює і репрезентує певну суспільну цілісність. Досвід історії соціологічної
думки, підтверджений також і ХХ ст., свідчить про те, що жодна із багатьох соці-
ологічних концепцій не може претендувати на абсолютну істину. Це стосується і
соціологічної концепції бюрократії.
Останнім часом з’являються статті, які розглядають бюрократію в контексті
перехідного періоду, де проблема виживання переважної частини суспільства є
найбільш болючою. Зрозуміло, що в цих умовах процес адаптації бюрократії теж
11

проходить не без проблем. Тому вивчення адаптаційних можливостей бюрокра-
тичних структур до трансформаційних реалій транзитного суспільства є важли-
вим дослідницьким завданням.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисер-
тації не пов’язана з науковими планами організації, де виконувалася робота, а та-
кож з галузевими та державними програмами.
Мета і завдання дослідження вивчення бюрократії як соціокультурного
феномена, з’ясування її соціальної природи та культурних форм прояву в суспіль-
ному житті.
Реалізація мети потребує розв’язання таких завдань:
- розглянути природу і особливості бюрократії як окремої статусної групи
суспільства;
- охарактеризувати бюрократію як певний соціокультурний феномен;
- проаналізувати сучасні інтерпретації бюрократії”;
- дослідити характер управлінської культури сучасної бюрократичної еліти;
- визначити характерні риси сучасної регіональної бюрократії;
- виявити особливості адаптації бюрократії до системних суспільних перет-
ворень.
Об’єктом дослідження виступає бюрократія як адміністративно-управлінсь-
ка група.
Предметом дослідження є соціально-статусні та етосні характеристики бю-
рократії як соціокультурного феномена.
Теоретичну та методологічну основу дослідження становлять класичні прин-
ципи аналізу бюрократії, які були опрацьовані К.Марксом, М.Вебером, Р.Міхель-
сом та основні положення, погляди, розробки сучасних українських соціологів.
При викладенні основних характеристик бюрократії як соціокультурного фе-
номена використовуються також розробки М.Осовської, М.Масловського, Р.Аро-
на, Є.Анчел, П.Мєшкова, Н.Лапіної та А.Чирикової. З урахуванням елементів сис-
темного та структурно-функціонального підходів до суспільних еліт, узагальню-
12

ються явища, що виникають у зв’язку з роллю і функціями правлячих еліт в умо-
вах демократичної трансформації суспільства. Широке застосування в дисертації
знайшли ідеї та висновки відомих спеціалістів, таких як Р.Арон, П.Блау, О.Гоулд-
нер, Р.Мертон, Ф.Селзнік, які у своїх працях досліджували особливості історич-
ного генезису та еволюції бюрократії, як певної соціальної групи, що формувала-
ся згідно не тільки раціональної” (Вебер), але й природної” моделі, враховуючи
стихійні тенденції розвитку соціальних організацій.
Методологічно важливими орієнтирами для дисертаційого дослідження ста-
ли нагальні проблеми сучасної демократії в сьогоднішній Україні, соціологічні
узагальнення щодо її втілення в суспільному житті, урахування національних
особливостей, які мають прояв в культурній ментальності людей, в тому числі і в
культурі сучасної бюрократичної еліти. У цьому плані використовуюються праці
українських соціологів, таких як М.Михальченко, В.Танчер, М.Шульга, та інші.
Методи дослідження. Емпіричною базою дослідження є результати соціоло

Список литературы

ВИСНОВКИ

Україна сьогодні переживає непрості і надзвичайно цікаві часи. Здобута
незалежність держави. Відбувається реформування, пошук оптимальних шляхів
для розвитку держави. Відбувається трансформація державних й суспільних інс-
титутів, йде переоцінка всіх цінностей, зміна духовних світоглядних вимірів.
Суспільство очікує чогось нового.
Як показують проведені соціологічні дослідження, суспільство не хоче по-
вертатися до минулого. Більшість громадян вважають за потрібне проводити
ринкову економіку, змінювати податкову політику, розвивати виробництво і
створювати закони і державу для людей. Ці погляди людей є якимось відобра-
женням ідей об’ємного світобачення. Звичайно, є ряд об’єктивних причин, які
впливають на таку думку громадян, а саме: суспільство перебуває у конфліктно-
му стані розвитку, а існуючий тип політичних, економічних та соціальних відно-
син і структур не сприяє оптимальному розв’язанню цієї конфліктної ситуації;
неспівпадання інтересів різних соціальних верств накладається на невизначе-
ність пріоритетів зовнішньої політики і на різні, часто діаметрально протилежні,
орієнтації населення щодо зв’язків зі Сходом чи із Заходом, що суттєво посилює
загальну нестабільність суспільства.
Таким чином, можна сказати, що в Україні наявний класичний соціокуль-
турний конфлікт як стан відкритого й прихованого протиборства суспільних сил
з різними інтересами, цінностями та метою. Політична сфера стала полігоном
для випробування матеріальних і духовних мотивацій різноманітних соціальних
груп і прошарків. Це ще більше посилює і суто політичні та соціальні фактори
конфлікту з приводу, наприклад, влади та форм її здійснення, і, звичайно, і бю-
рократію, як соціокультурний феномен, без якого, як показує життя і результати
соціологічних досліджень, влада існувати не може. Однак осереддям політич-
них, соціальних, економічних конфліктів є влада, а влада відноситься абсолютно
161

до всіх управлінських дій, і тому в основу управлінських дій покладаються полі-
тичні, економічні, соціальні цінності і інтереси держави, партій, громадських ор-
ганізацій, підприємств всіх форм власності і окремих осіб.Зрозуміло, всі ціннос-
ті є частиною соцієтальної культури, культури суспільства в цілому. Але в пер-
шу чергу життя будь-якого суспільства визначає все-таки політика держави. Ус-
піхи чи невдачі в економіці, державотворенні, соціальній сфері і т.ін. залежать
саме від вибраної політики і тактики її втілення. У свою чергу політика базуєть-
ся на цінностях суспільства, на його етосі, культурі.
Дуже багато, як бачимо, існує факторів, які впливають саме на перечисле-
ні вище цінності, притаманні певній нації,а отже, відкидати чи забувати про етос
не можна.
Етос має відношення до моралі як особистої форми суспільної свідомості і
особливого виду суспільних відносин, бо ці форми пов’язані з відображенням
інтересів, ідеалів, образу життя певних верств населення, що породжує моменти
моралі, які мають загальнолюдський характер. Етос існує там, де є спільність
людей, тобто, де існує суспільство. Тому він впливає на ті категорії, які існують
у суспільстві: демократія, правова держава, бюрократія і т.і. Завдяки етосу ці по-
няття і мають різні забарвлення.
Такі політичні категорії, як демократія, правова держава, свобода, багато-
партійність мають в Україні національно-специфічне забарвлення, яке суттєво
відрізняється від загальноприйнятого на Заході. Це пояснюється перехідним пе-
ріодом від тоталітарного до нетоталітарного способу мислення й життя, до но-
вих взаємин осіб та держави. Демократія, як свідчать результати соціологічних
опитувань, трактується як набір таких умов життя, за яких особі не нав’язується
зверху спосіб мислення і дій, а державні інституції позбавляються бюрократиз-
му. Тобто, розуміння демократії може виходити на рівень переходу до якісно но-
вої системи, політичних і правових цінностей, що розвивається в новому просто-
рі політичної, економічної та соціальної свободи. Звідси, демократія народна
влада при зверхності законів, спрямованих на постійне покращення життя сус-
162

пільства і гарантії свобод.
Поняття свобода” теж розуміється специфічно, найчастіше суто прагма-
тично, це свобода слова, свобода пересування й місця проживання, свобода ви-
бору професії тощо. Тому й поняття свобода” на противагу українському розу-
мінню, на Заході інтерпретується значно ширше. Наше суспільство досить часто
під демократією розуміє лише вседозволеність. Демократії у чистому вигляді не
буває і не може бути, бо це не що інше як анархія.
Отже, за результатами соціологічних досліджень, демократичний правопо-
рядок як влада закону обмежує дію особи. Але, оскільки, ці обмеження поширю-
ються на всіх одинаково, то правопорядок стає специфічною формою суспіль-
ного договору” і знаходить відображення у системі взаємних обов’язків і відпо-
відальності як збоку громадян, так збоку влади. Проте таке розуміння існує тео-
ретично, на практиці” це не здійснюється і виникають певні протистояння, які
діють на користь повернення напівтоталітарного режиму.
В Україні перехрещуються цінності як східної, так і західної цивілізацій.
Однак ні східна інтерпретація взаємин громадянина й держави, ні критичне
прийняття деяких опорних точок західного суспільства є неприйнятними”. Ви-
мога вільного розвитку всіх політичних та ідеологічних течій і зразків культури-
аргумент на користь формування сучасної теорії політичного конструктивного
синтезу.
Держава й суспільство демократичним шляхом повинні накладати обме-
ження на поширення хіба що тих поглядів, котрі антигуманні з точки зору за-
гальнолюдської моралі.
У той же час конче необхідні суспільні механізми стосовно держави, яка
намагається завжди взяти під свій контроль духовний і політичний процеси. Це
було у всі часи і періоди. Якщо вважати, що духовний, політичний, економічний
і інші процеси, об’єднані в етос, і є частиною культури суспільства, то і всі кате-
горії державного життя також зводяться до культури сучасної і успадкованої.
Вчені минулого часу розглядали владу, як соціальні відносини, як органі-
163

заційну регульовану політику через професійних чиновників, що і викликало до
життя такі соціальні групи, як бюрократія. Результати соціологічного досліджен-
ня показують, що більшість керівників різного рівня, які працювали до- і після
1991 року хоч і підтримують думку про те, що бюрократія є суспільним злом,
вважають, що жодна влада не може існувати без бюрократії.
Наша суспільна наука не приділяла належної уваги дослідженню феноме-
на бюрократії, особливо її соціокультурної сутності. Як окрему соціальну групу
її розглядали К.Маркс, М.Вебер, Р.Міхельс та інші вчені.
Якщо К.Маркс вважав, що управлінський апарат володіє державним ро-
зумінням” і він складає бюрократичну групу, то він не враховував, що бюрокра-
тія - не тільки специфічна соціальна група, а й специфічна культура, котра фор-
мується під впливом загальної, успадкованої і набутої культури суспільства в ці-
лому, вона поєднує соціально-статусні риси групи і цінності та норми специфіч-
ного етосу цієї групи.
За Марксом, бюрократія це спотворена природа держави: держава пред-
ставляє загальний інтерес, а суспільство приватні інтереси, в результаті чого і
виникає протистояння загального і приватних інтересів, що і використовує бю-
рократія для власних інтересів, а це сприяє зв’язку із владою. В силу того, що на
думку Маркса, бюрократія як соціальна група володіє” культурою, то вона на-
буває таких рис, як: формалізм, бездушність, крутійство, бюрократичне свавілля
тощо. Специфічна роль бюрократії в силу її спеціальної освіти, знань і управлін-
ня, яку вона набуває у класовому суспільстві, що надає їй можливість викорито-
вувати владні повноваження у власних інтересах, а в окремих умовах монополі-
зувати свою владу. Це, за словами К.Маркса, приводить до бюрократичної абсо-
лютизації і, тому, як атрибут експлуататорського панівного класу, бюрократія
носить негативний суспільний характер і має бути знищена у результаті класової
боротьби разом із знищенням експлуататорського класу. Центральна ідея марк-
систської концепції бюрократії є ідея класової боротьби.
М.Вебер відходить від цього обмеження в дослідженні бюрократії. Він
164

вважав бюрократію раціональною, оскільки вона передбачала контроль на під-
ставі знання, особливого спеціалізованого, бо вона діяла відповідно до здатних
до аналізу правил та в силу передбаченості дій, і, накінець, технічно вона була
підготована до найвищих досягнень.
Отже, раціональне мало вплив на розвиток як економіки, так і політики, бо
викликало ту чи іншу соціальну дію на основі розуміння.
На відміну від Маркса, М.Вебер використовує поняття бюрократія”, як
засіб керівництва і управління людьми, як адміністративну владу раціональну,
підпорядковану чітко встановленим і неухильно виконуваним правовим нормам,
тобто, він вважає її раціональною моделлю”.
У своєму соціологічному аналізі бюрократії Вебер намагається простежи-
ти зв’язок бюрократії з владою, характер політичних і правових відносин. Він
розробив ідеальний тип бюрократії і визначив її характеристики. Виводячи ра-
ціональну бюрократію як продукт культурного розвитку, він вважав, що бюро-
кратія це етос, соціально-політичні цінності і традиції тієї культури, що викли-
кає соціальну дію на підставі розуміння. Розуміння для Вебера було специфіч-
ною категорією, за допомогою якої можна пояснити поведінку людини, а пове-
дінка людини є частиною культури, тобто, етосу, бо термін етос” вживався ще в
античній філософії для моральної характеристики людей та їх вчинків.
На відміну від М.Вебера, німецький вчений Р.Міхельс розглядає бюрокра-
тію з боку політичної соціології. Але між підходами цих двох мислителів до
проблеми політичної соціології і бюрократії зокрема, не виникає суттєвих про-
тиріч. Р.Міхельс вважав,що для успішного функціонування будь-якої великої ор-
ганізації, чи то політичної партії чи профспілки, необхідним є створення спеці-
ального апарату управління, діючого на засадах розподілу праці. Р.Міхельс
стверджує, що будь-яка влада не може існувати без певних механізмів, через які
вона впливає на маси, а це завжди виконавчі органи, службовці, чиновники, які
наділені певними правами, оберігаються певними законами, мають певні профе-
сійні навики і ставлять перед собою певні цілі. Тобто, знову присутнє все те, що
165

підпадає під розуміння етос, бо головні складові етосу цінності і норми, скла-
дають в цілому узагальнену характеристику культури даної соціальної спільнос-
ті.
Влада, за Міхельсом, - основний, організаційно і регулярно-контрольова-
ний початок політики, одна із найбільш важливих і найбільш старовинних проб-
лем політичного знання,проблема культури суспільства і конкретного життя лю-
дини. Він вважає, що демократія веде до олігархії, неминуча і абсолютно законо-
мірна бюрократизація і олігархічне переродження всіх демократичних партій і
інших масових політичних об’єднань та рухів.
Підсумовуючи теорії класиків К.Маркса, М.Вебера, Р.Міхельса, можна
сказати, що бюрократія, як особливий соціальний прошарок, що спеціалізується
на управлінській діяльності, виникла при розподілі на тих хто управляє і тих ким
управляють. Вона залишається незмінним атрибутом у всі часи і епохи життя
будь-якого суспільства. Бюрократія організаційно оформлена у вигляді апарату
чиновників. Класики розглядають бюрократію як позитивне соціальне явище і
як негативне. Наше дослідження дає підстави для розгляду бюрократії перш за
все як об’єктивного явища, яке органічно властиве суспільству і закономірно ви-
никає в процесі розвитку держави,розширення і ускладнення її владних функцій,
що з необхідністю актуалізує потребу в існуванні особливої соціальної групи
бюрократії з специфічними професійно-управлінськими функціями і знаннями,її
характер (позитивний чи негативний) обумовлюється в першу чергу характером
політичної влади, її можливостями організувати дійовий контроль за діяльністю
бюрократії, створенням умов, які б унеможливлювали абсолютизацію бюрокра-
тії”.
Це залежить від управлінської культури, яка знову ж таки відображає етос
суспільства. Тобто, етос є соціокультурною характеристикою бюрократії як уп-
равлінської соціальної групи чи організації.
Оскільки, бюрократії властивий дуже значний потенціал адаптованості, то
вона легко пристосовується до будь-яких нових умов. Наша дійсність і результа-
166

ти проведених соціологічних досліджень це підтвердили.
Із вищевисловленого видно,що загальна культура стає основою у побудові
держави, у створенні владних інститутів, у виробленні законів, за якими пови-
нен жити громадянин і суспільство. Це ще раз підтверджує думку, що етос, як
узагальнена характеристика культури будь-якого суспільства, стає соціокультур-
ною характеристикою бюрократії.
В сучасному суспільстві відбуваються трансформаційні зміни. Соціальні
трансформаційні зміни стають об’єктом пізнання багатьох наук, особливо соціо-
логії і політології, оскільки соціологічні й політичні умови існування людства
змінюються найбільш радикально. Це яскраво бачимо із результатів соціологіч-
них досліджень: ті зміни, які відбулися у суспільстві вплинули на світоглядні ви-
міри суспільства і на його культуру, доповнюючи збережену культуру набутою.
Вважаючи все-таки в цілому бюрократію суспільним злом, сучасна прав-
ляча еліта, (перш за все регіональна, згідно результатам нашого дослідження)
вважає, що бюрократія це не тільки влада стола” (сучасне уявлення бюрокра-
тії десь наближене до тлумачення його В.Далем), тобто, - це управління, де па-
нує чиноначаліє”; ступенева підпорядкованість, залежність кожної службової
особи від вищої, паперова творчість.Виходячи з цього, можна зробити висновок,
що бюрократія це вид управління, за якого існує єдиноначаліє, службова ієрар-
хія, підпорядкованість, чітке підпорядкування законам і певною фіксацією всьо-
го на папері. Це механізм, чи управлінський інструмент, який дає можливість
державі впливати на широкі верстви населення, використовуючи напрацьовані,
діючі закони. Дія законів відбувається у певному соціокультурному просторі,
що створюють спільноти, котрим притаманна культура. Тому сприйняття цих
законів, їхня ефективність і т.ін. багато в чому залежить від культурної компе-
тентності населення.
Отже, бюрократії властиві цінності і норми поведінки суспільства, його
етосу, бо вона і є етосом. Етос бюрократії продукт культурного розвитку. Бю-
рократія поєднує соціально-статусні риси групи і цінності та норми специфічно-
167

го етосу цієї групи. Соціокультурний феномен бюрократії зазнає постійних змін.
На нього впливають політичні, економічні і соціальні аспекти. Але являючись
етосною групою, яка володіє певною субкультурою, бюрократія постійно адап-
тується, водночас збільшуючись у кількісному розумінні і збільшуючи і розши-
рюючи свою владу (здійснюючи контроль над людськими відносинами). Таким
чином, можна сказати, що бюрократія завжди створює нову правлячу еліту.
Отже, підсумовуючи висловлене вище, можна сказати, що бюрократія по-
єднує соціально-статусні і субкультурні параметри, є соціокультурним феноме-
ном. Проведений емпіричний зондаж регіональної бюрократії показує, що в со-
ціально-статусному відношенні суть бюрократії майже не змінюється в часі. Во-
на залишається, як і раніше, адміністративно-управлінською групою, без якої ус-
пішне функціонування правлячої еліти в країні неможливе. Водночас в залежно-
сті від зміни характеру суспільної ситуації, соціально-політичного устрою змі-
нюється політична риторіка бюрократії, її зразки поведінки та технологія управ-
ління.
Таким чином, в дисертації реалізована основна ідея дослідження пред-
ставити й проаналізувати бюрократію як соціокультурний феномен. Враховуючи
те, що дана тема не розглядалась у сучасній соціології в такому розумінні, в ро-
боті неможливо було охопити всі аспекти проблеми. Так не вдалося детально
зупинитися на сутності критеріїв бюрократії на всіх абсолютно рівнях: політич-
них, профспілкових, великих і малих виробничих колективах, хоч в узагальнено-
му вигляді ці сторони розглядались. Це дає можливість для подальшого дослі-
дження цієї теми. Окрім вище названих, досить перспективними та актуальними
можуть бути дослідження своєрідності підприємницького етосу з точки зору су-
часного менеджера, як представника сучасної бюрократичної еліти, яка створює
механізми для розвитку економіки, політики, державотворення, культурного
розвитку суспільства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алтухов В. Политика и видение будущего // Общественные науки и современ-
ность. 1992, - №3. С. 38 46.
2. Анчел Е. Этос и история. М.: Прогресс, 1988. 128 с.
3. Аристотель. Педагогические воззрения Платона и Аристотеля. - П.Г.,1916.
486 с.
4. Арон Раймон. Этапы развития социологической мысли. М.: Прогресс. Уни-
верс, 1993. 606 с.
5. Ашин Г.К., Охотский Е.В. Курс элитологии / Рос. акад. Госслужбы при Прези-
денте РФ, Московский государственный институт международных отношений
(ун-т) МИД РФ. - М.: ЗАО Спортакадемпрес”, 1999. 368 с.
6. Бернар Гурке. Державне управління. К.: Основи, 1993. 165 с.
7. Битэм Д. Бюрократия // Социологический журнал. - 1997. - №4. - С. 165-185.
8. Блажнов Е.А. Плюс-минус бюрократизм. М.: Мысль, 1989. 172 с.
9. Большой толковый социологический словарь / Ред. Дэвид Джери, Джулия
Дэвид. Т.1. - М.: Вече Аст, 1999. 544 с.
10. Большой толковый социологический словарь / Ред. Дэвид Джери, Джулия
Дэвид. Т.2. М.: Вече Аст, 1999. 528 с.
11. Борев Ю.Б. Художественные направления в искусстве ХХ века. - К.: Мистец-
тво, 1986. 132 с.
12. Борьба с бюрократизмом? С бюрократией? С бюрократическим социализ-
мом? // Вопросы экономики. 1992. - №1. С. 148 - 153.
13. Бузгалин А.В., Колгаков А.И. Анатомия бюрократизма. - М.: Мысль, 1988.
64 с.
14. Бурлачук В. Віднесення до цінності”: зміст і соціальна зміна // Соціологія:
теорія, методи, маркетинг. 2001. - №3. С.100 110.
15. Бурдье П. Социология политики. - М.: Socio-Logos, 1993. 182 с.
169

16. Бутенко А.П. Власть народа посредством самого народа: о социалистическом
самоуправлении. М.: Мысль, 1988. 272 с.
17. Вебер М. Избранное. Образ общества. - М.: Юрист, 1994. 704 с.
18. Вебер М. Избранные произведения. - М.: Прогресс, 1990. 808 с.
19. Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму. - К.: Основи, 1994. 261 с.
20. Восленский М.С. Номенклатура. Господствующий класс Советского Союза.
- М.:Советская Россия совм. С МП Октябрь”, 1991. 256 с.
21. Гайденко П.П., Давыдов Ю.И. Проблема бюрократии у Вебера // Вопросы
философии. - 1991. - №3. С. 174 182.
22. Гальчинський А. Новый этап административной реформы // Зеркало недели.
- 1999, - №27. С. 1 - 8.
23. Гегель Г.Ф. Работы ранних лет. - М.: Политиздат, 1972. Т.1. 472 с.
24. Гегель Г.Ф. Философия права // Работы ранних лет. - М.: Мысль, 1990.
526 с.
25. Гегель Г.Ф. Философия религии. - М.: Политиздат, 1977. Т.2. 574 с.
26. Гегель Г.Ф. Енциклопедія філософських наук. - К.: Наукова думка, 1975. Т.2.
695 с.
27. Гель І. Грані культури. Львів: Атлас, 1993. 215 с.
28. Гельвецкий К. Сочинения. - М.: Прогресс, 1978, - 648 с.
29. Гіденс Ентоні. Соціологія. - К.: Основи, 1999. 726 с.
30. Гинзбург В. Против бюрократизма, перестраховки и некомпетентности //
Афанасьев Ю.И. Иного не дано. - М.: Прогресс, 1988. 736 с.
31. Головаха Е. Социологическая публицистика. К.: НАН Украины. Ин-т социо-
логии, 2001. 226 с.
32. Грищенко К.К., Слющинський Б. Влада // Соціологія: короткий енциклопе-
дичний словник. - К.: Український Центр духовної культури, 1998. 736 с.
33. Гудков Л., Левада Ю., Левинсон А., Седов Л. Бюрократизм и бюрократия:
необходимость уточнения // Коммунист. 1988. - №12. С. 30 38.
34. Гудков Л., Левада Ю., Левинсон А., Седов Л. Феномен бюрократии в истори-
170

ко-социологической перспективе // Мировая экономика и международные
отношения. 1989. - №4. С. 45 48.
35. Давыдов Ю. Тоталитаризм и бюрократия // Малкумян М.И. Драма обновле-
ния. - М.: - Прогресс, 1990. 578 с.
36. Давыдов Ю. Макс Вебер и современная теоретическая социология. Актуаль-
ные проблемы веберовского социологического учения. - М.: Мартис, 1998.
510 с.
37. Держава не буде донором корумпованих хапуг. Виступ Президента України
Л.Д.Кучми 14.12.1999 р. // Державність. - 1999. - №236. С. 3 4.
38. Дефо Д. Избранное. - М.: Прогресс, 1971. 326 с.
39. Донцов Д. Дух нашої давнини. - Дрогобич, 1991. 180 с.
40. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии. - М.:
Наука, 1991. 544 с.
41. Егоров А. Проблемы эстетики. - М.: Советский писатель, 1977. 462 с.
42. Ерошкин Н.П., Овруцкий Л.М., Подшелколдин А.М. Бюрократизм - тормоз
перестройки // Историки спорят. - М.: Мысль, 1998. 503 с.
43. Журавський В., Кучеренко О., Михальченко М. Політична еліта України:
теорія і практика трансформації. - К.: Логос, 1999. 264 с.
44. Злобіна О., Тихонович В. Суспільна криза і життєві стратегії особистості.
К.: Стилос, 2001. 238 с.
45. Зиновьев А. Бюрократия в советском обществе // Масловский М. Политичес-
кая социология бюрократии. - М.: Институт социологического образования,
1997 - 211 с.
46. Зомбарт Вернер. Буржуа: Этюды по истории духовного развития современ-
ного экономического человека: Пер. с немецкого. - М.:Наука, 1994. 443 с.
47. Иванов В.Н., Матвиенко В.Я., Патрушев В.И., Молодых И.В. Технология по-
литической власти: зарубежный опыт. - К.: Вища школа, 1994. 263 с.
48. Иголкин М.В. Бюрократизм: пути преодоления // Научный коммунизм. -
1990. - №2. С. 27 32.
171

49. Избранные произведения русских мыслителей второй половины ХУ111 века.
- М.: Госиздат, 1952. 253 с.
50. Ионин Л.Г. Социология культуры: учебное пособие. - М.: Издательская кор-
порация Логос”, 1996. 280 с.
51. Ионин Л.Г. Социология культуры: путь в новое тысячелетие. - М.: Издатель-
ская корпорация Логос”, 2000. 345 с.
52. Ісаєвич Я. Минуле, сучасне і майбутнє народу: проблема спадкоємності ук-
раїнської культури в творчості Шевченка. - Львів, 1990. Т.ССХХ1. 196 с.
53. Камінський А. На перехідному етапі // Гласніть. Перебудова і демократиза-
ція на Україні. - Мюнхен, 1990. 189 с.
54. Кант И. Сочинения в 6 томах. Т.3. - М.: Мысль, 1964. 458 с.
55. Карпинский Л. Бюрократия // Опыт словаря нового мышления. - М.: Мысль
1989. 740 с.
56. Колесник Н.В. Классический элитизм // История и современность: - Сб.науч-
ных трудов. - Сыктывкар, 1999, - С. 122-133.
57. Конфуций. Я верю в древность. - М.: Республика, 1995. 382 с.
58. Корельский В.М. Власть, демократия, перестройка.- М.: Мысль, 1990. 237 с.
59. Королько В. Основи паблик рілейшнз: Посібник. - Київ: Інститут соціології
НАН України, 1997. 334 с.
60. Косяков В.М., Митрошенков О.А. Бюрократические проявления и методы
борьбы с ними // Советское государство и право. - 1985. - №6. С. 23 28.
61. Кочубеев А.Г. В.И.Ленин о роли народных масс в преодолении пережитков