ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ ПРОФІЛАКТИКИ НАРКОТИЗМУ В УКРАЇНІ : Институционализация ПРОФИЛАКТИКИ наркотизма В УКРАИНЕ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

Бєлоусов Юрій Леонідович
УДК 316.334

ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ ПРОФІЛАКТИКИ НАРКОТИЗМУ В УКРАЇНІ

Спеціальність 22.00.03 - Соціальні структури та соціальні відносини

Дисертація на здобуття вченого ступеня
кандидата соціологічних наук

Науковий керівник:
доктор соціологічних наук, професор
Соболєв Василь Олександрович.

ХАРКІВ 2003

ЗМІСТ

ВСТУП.................3

РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічний аналіз процесу інституціоналізації профілактики наркотизму.....................................................10
1.1. Аналіз соціальних інститутів і інституціоналізації в соціології.........10
1.2. Наркотизм як соціальне явище: сутність і види профілактики..................26
1.3. Інституціональні риси профілактики наркотизму....................41

РОЗДІЛ 2. Стан процесу інституціоналізації профілактики наркотизму в Україні.....................................47
2.1. Передумови виникнення соціального інституту профілактики наркотизму......................................47
2.2. Правові норми і санкції як основа соціального інституту профілактики наркотизму.............................53
2.3. Організаційний зміст соціального інституту профілактики наркотизму..................................74
2.3.1.Суб'єкти правової профілактики... .77
2.3.2. Суб'єкти медичної профілактики.......88
2.3.3. Суб'єкти соціальної профілактики.97
2.4. Оцінка ефективності функціонування соціального інституту профілактики наркотизму в Україні...................................114

РОЗДІЛ 3. Перспективи розвитку соціального інституту профілактики наркотизму в Україні.......................................147
3.1. Аналіз міжнародного досвіду профілактики наркотизму................147
3.2. Шляхи удосконалення організаційної структури соціального інституту профілактики наркотизму......................................... 154

ВИСНОВКИ .......................................................................167

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.......................175

ВСТУП
Актуальність теми дослідження.
Під час різких змін економічного та політичного стану суспільства посилюються різноманітні негативні явища до яких належить і наркотизм. Відповідно до статистичних даних, а також результатів соціологічних досліджень поширення в Україні наркоманії і пов'язаної з нею злочинності набуло характеру епідемії. Так, відповідно до відомчої статистики Міністерства охорони здоров’я, кількість осіб, які знаходяться на офіційному наркологічному обліку у 2002 році, склала 83 868 чол. (проти 24 042 у 1986р). Збільшення наркотизації населення спричинило зростання злочинності, пов'язаної з незаконним обігом наркотиків, з 37500 злочинів у 1997 р. до 58106 у 2002 р. Слід також враховувати той факт, що офіційна статистика не відбиває реальних масштабів поширення наркотизму в українському суспільстві у зв’язку із значною латентністю цього явища.
В якості реакції суспільства на поширення наркотизму виникають різноманітні державні та громадські організаційні утворення, які намагаються протидіяти подальшому розповсюдженню цього явища, з'являються нормативні акти, які регламентують їхню діяльність, санкції, що карають за вчинення дій, пов'язаних із незаконним обігом наркотиків. Все це свідчить про те, що в Україні йде процес формування соціального інституту профілактики наркотизму.
Вивченню проблем профілактики наркотизму присвячено цілу низку робіт вітчизняних і зарубіжних соціологів (А.Вілкса, А.Габіані, Л.Кессельмана, О.Кондратьєва, Б.Левіна, М.Левіна, Г.Лукачер, Н.Мокшанцевої, М.Позднякової, В.Попова, О.Поступного, І.Пятницької, І.Рущенка, Г.Сіласте, В.Соболєва, В.Чудновського) і юристів (О.Бандурки, С.Гарницького, С.Дідковської, К.Карпович, А.Козаченко, А.Колеснікова, В.Лихолоба, А.Музики, В.Омігова, А.Реджепова, Е.Фесенко, В.Філонова, М.Хруппи).
У той же час слід підкреслити, що на сьогодні відсутні монографічні соціологічні дослідження профілактики наркотизму як соціального інституту, який перебуває в процесі свого формування; не визначені етапи його інституціоналізації та перспективи розвитку. Крім того, досі не існує єдиного підходу до визначення понять наркотизм” та профілактика”. Це, в свою чергу, призводить до неузгодженості напрямків, форм та методів діяльності тих організаційних утворень, на які покладений обов’язок протидіяти поширенню наркоманії, та пов’язаної з нею злочинності.
Все вищесказане й обумовило обрання теми дисертаційного дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами і планами. Робота виконана в рамках «Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 рр.» (пп.66, 70, 71, 75, 77), «Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 рр.» - Розділ 6, п. 6.4 (схвалено вченою радою НУВС 23 березня 2001 р., протокол № 3), «Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на період 2002-2005 років» (затверджено наказом МВС України від 30 червня 2002 р. № 635), планів роботи науково-дослідної лабораторії соціальної і психологічної роботи в ОВС, кафедри прикладної соціології НУВС.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексне вивчення інституціоналізації профілактики наркотизму в Україні, виявлення чинників, які перешкоджають цьому процесу та розробка рекомендацій щодо їх усунення.
Для досягнення поставленої мети потрібно було вирішити такі завдання:
- класифікувати різноманітні теоретичні підходи до аналізу таких понять як соціальний інститут, інституціоналізація, наркотизм, профілактика;
- визначити потребу українського суспільства у створенні соціального інституту профілактики наркотизму;
- простежити основні етапи формування соціального інституту профілактики наркотизму, визначити його складові елементи;
- визначити фактори, які сприяють інституціоналізації профілактики наркотизму, а також фактори, які ускладнюють цей процес;
- проаналізувати нормативну регламентацію профілактики наркотизму в Україні;
- вивчити діяльність суб'єктів профілактики наркотизму, а також оцінити її ефективність;
- вивчити механізми взаємодії між суб'єктами профілактики наркотизму;
- розробити рекомендації щодо удосконалення діяльності суб'єктів профілактики наркотизму.
Об'єктом дослідження обрано профілактику наркотизму як соціальний інститут.
Предмет дослідження - інституціоналізація профілактики наркотизму.
Методи дослідження. В основу дисертаційного дослідження покладено такі методи:
· загальнонаукові (історико-порівняльний метод - для вивчення процесу становлення профілактичної діяльності в часовій перспективі; метод системного аналізу - дозволив розглянути профілактику як систему, що складається з взаємозалежних елементів, а також виявити роль кожного з них);
· конкретно-соціологічні (контент-аналіз відомчої документації Координаційної ради по боротьбі з наркоманією при Кабінеті Міністрів України, Департаменту по боротьбі з незаконним обігом наркотиків МВС України, Комітету по контролю за наркотиками Міністерства охорони здоров'я України, а також статутів і звітів низки громадських організацій, що здійснюють антинаркотичну діяльність; анкетування молоді з метою вивчення ступеня її охоплення профілактичними заходами, а також оцінки їхньої ефективності; інтерв'ю та фокус-групи з експертами - представниками наркологічних установ, відділів по боротьбі з незаконним обігом наркотиків, громадських організацій - з метою вивчення рівня їхньої взаємодії, а також виявлення бар'єрів, що перешкоджають їхній ефективній діяльності);
· статистичні (метод аналізу статистичної інформації для вивчення статистики Міністерства охорони здоров'я України про кількість осіб, що знаходяться на наркологічному і профілактичному обліку та статистики Міністерства внутрішніх справ України про кількість вчинених злочинів, пов'язаних із незаконним обігом наркотиків, виявлених злочинців, ліквідованих організованих злочинних груп).
Теоретична база дослідження.
Теоретичним підгрунтям дисертації послужили роботи вітчизняних і зарубіжних соціологів і юристів, присвячені вивченню генезису соціальних інститутів (Р.Мертон, Т.Парсонс, Дж.Хоманс, Е.Шилз, Я.Щепанський, І.Андреєв, В.Биченков, А.Бронєєв, С.Войтович, Т.Заславська, В.Іванова, А.Кабища, М.Комаров, Н.Лисиця, Р.Ривкіна, М.Саппа, В.Тарасенко, С.Фролов, А.Харчев, Л.Хижняк, В.Чорноволенко, В.Ядов й ін.), розгляду понять інституціоаналізація” (П.Бергер, Е.Гідденс, Р.Кьоніг, Т.Лукман, Б.Малиновський, В.Мюгльман, Дж.Тернер, Ю.Андрєєв, В.Добреньков, А.Кравченко, А.Пригожин, С.Фролов), наркотизм” (А.Вілкс, А.Габіані, У.Гелінас, Т.Іванова, Л.Кесельман, А.Козаченко, Б.Левін, М.Левін, В.Лихолоб, В.Омігов, М.Позднякова, О.Поступний, І.Рущенко, В.Смітенко, В.Соболєв, В.Філонов й ін.), аналізу структури і функцій профілактичної діяльності (О.Бандурка, В.Галіна, К.Ігошев, В.Кудрявцев, Б.Лазарєв, А.Музика, І.Шмаров).
Методологічним фундаментом дисертації є теорія структурного функціоналізму (Р.Мертон, Т. Парсонс, Е. Шилз).
Емпіричну базу дослідження складають матеріали проведених за участю автора соціологічних досліджень, результати міжнародних науково-дослідних проектів Організаційні і методологічні аспекти профілактики наркотичної залежності серед молоді” за підтримкою Фонду INCO COPERNICUS, Профілактика ін'єкційного вживання наркотиків. Фаза II”, Профілактика розповсюдження наркотиків серед молоді у харківському регіоні: методологічні, методичні, організаційні аспекти”, статистичні дані Міністерства охорони здоров'я і Міністерства внутрішніх справ України.
Надійність і достовірність результатів дослідження забезпечувалася послідовністю реалізації теоретичних положень при розв'язанні завдань емпіричного дослідження; застосуванням методів, адекватних завданням дослідження; репрезентативною вибіркою досліджуваних.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:
вперше:
- проаналізовано процес інституціоналізації на прикладі профілактики наркотизму;
- запропоновано соціологічне визначення терміну профілактика”;
- розроблено матрицю профілактичної діяльності, яка являє собою ідеальну модель системи профілактики наркотизму;
одержали подальший розвиток:
- поняття «інституціоналізація» і «наркотизм»;
- концепція комплексного вивчення ефективності функціонування різноманітних напрямків профілактики наркотизму;
запропоновано:
- рекомендації по організації структури центрів профілактики наркотизму, Департаменту по боротьбі з незаконним обігом наркотиків МВС, Державної наркологічної служби Міністерства охорони здоров'я;
- доповнення до нормативних актів, які регламентують здійснення профілактики наркотизму.
Теоретичне і практичне значення роботи.
Основні ідеї і висновки роботи розширюють наукові уявлення про профілактику наркотизму як специфічний вид діяльності, який набуває рис соціального інституту, а також служать теоретичною базою для її подальшого вивчення.
Висновки і рекомендації дисертації можуть бути використані в роботі Департаменту по боротьбі з незаконним обігом наркотиків МВС, Державної наркологічної служби, соціальних служб для молоді, громадських організацій, а також інших зацікавлених організацій і установ.
Результати теоретичного аналізу і практичних досліджень знайшли застосування в підготовці науково-методичних посібників з питань профілактики наркотичної залежності серед молоді, а саме:
1. Наши дети и наркотики: советы специалистов родителям/ Под ред. д.с.н. И.П.Рущенко. Х.: Финарт, 2002, - 48с.
2. Центр первичной профилактики наркотизма: методологическое и организационное обеспечение/ В.А.Соболев, Ю.Л.Белоусов, И.А.Нагорный.- Х.: Финарт, 2002. 80с.
Особистий внесок дисертанта. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до аналізу профілактики наркотизму на основі соціологічних досліджень, що виконані автором самостійно, або у складі дослідницького колективу. У виконаних автором у співавторстві наукових роботах авторові належить: у науково-методичному посібнику [183] розробка Концепції центру профілактики наркотичної залежності серед молоді; у статті [186] аналіз міжнародних конвенцій 1961 та 1971 років; у брошурі [188] Частина 4. Юридична консультація; у розділі 2 колективної монографії [189] аналіз діяльності центрів профілактики наркотизму на території СНД.
Апробація отриманих результатів.
Основні положення і висновки дисертації оголошувалися і обговорювалися на таких наукових науково-практичних конференціях: міська науково-практична конференція «Питання профілактики розповсюдження наркоманії в м. Харкові», м. Харків (5 жовтня 2001 р.); науково-практична конференція ад'юнктів та магістрантів Національного університету внутрішніх справ, м. Харків (17 травня 2002 р.); науково-практична конференція «Харківські соціологічні читання», м. Харків (28-29 листопада 2002 р.). Основні проблеми дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри прикладної соціології Національного університету внутрішніх справ та межкафедральному науково-практичному семінарі.
Публікації. За результатами дослідження опубліковано 8 наукових праць, 5 з них у фахових виданнях, визначених ВАК України.
Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що діляться на підрозділи, висновків і списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації складає 190 с., обсяг основної частини 174 с., список використаних джерел (190 найменувань) - 16 с.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Глибокий аналіз різноманітних теоретичних підходів щодо розгляду понять «наркотизм» і «профілактика» дозволяє нам зробити висновок про те, що у вітчизняній соціології дотепер не склався єдиний концептуальний підхід до вивчення наркотизму, не виділені його механізми, не розглянуто сукупність чинників, що впливають на його поширення в період трансформації українського суспільства. На жаль, відсутнє й однозначне визначення наркотизму як різновиду девіантної поведінки, і тим більше як соціального явища. Усі базові поняття дотепер є дискусійними. Спираючись на проведений аналіз, нами було розроблено власне визначення наркотизму як різновиду девіантної поведінки, яка виявляється в немедичному вживанні наркотичних речовин, що призводить до розвитку таких захворювань, як наркоманія і токсикоманія, а також у цілому спектрі діянь, пов'язаних із незаконним обігом наркотичних речовин (купівля, продаж, виробництво наркотиків і т.і.).
Розглядаючи наркотизм із соціологічної точки зору, ми ставили собі на меті, насамперед, дослідити поширеність цього явища в масштабах суспільства, а також оцінити його вплив на функціонування останнього.
Аналіз літератури з питань профілактики свідчить про те, що дане поняття переважно розроблялося в межах юридичних (кримінальне право і кримінологія) і медичних наук. Проте, на нашу думку, поняття профілактика” має виражений соціологічний зміст. Профілактика, у соціологічному смислі, - це діяльність, спрямована на зміцнення і збереження нормального функціонування соціальної системи, що здійснюється за допомогою виявлення, усунення або нейтралізації причин і умов, які викликають різноманітні девіації. Таким чином, профілактику наркотизму можна розглядати в якості окремого випадку загальнопрофілактичної діяльності суспільства. Отже, профілактика наркотизму - це діяльність, спрямована на виявлення, усунення або нейтралізацію причин і умов наркотизму, а також на послаблення його негативного впливу на суспільство як соціальну систему.
Для теоретичного і методологічного вивчення феномена профілактики наркотизму нами була обрана структурно-функціональна парадигма. Це дозволило нам розглянути профілактику наркотизму в якості соціального інституту, що виконує в суспільстві певні функції, а також проаналізувати процес його становлення і розвитку. З цією метою нами були розглянуті основні соціологічні підходи до аналізу соціальних інститутів та інституціоналізації. Для подальшого дослідження були обрані такі визначення: соціальний інститут - це спосіб здійснення цілеспрямованої діяльності і суспільних відносин у процесі виконання організаційних, регулятивних і інших соціальних функцій, який включає в себе певну групу людей із їхнім об'єктивним положенням (статусом), ролями і нормами, котрі формалізують зв'язки між ними (І.Д.Андреєв). Інституціоналізація - це процес формування соціального інституту, який складається з декількох послідовних етапів: виникнення значущої суспільної потреби, задоволення якої вимагає спільних організаційних дій; поява соціальних норм і правил у ході стихійної соціальної взаємодії; встановлення системи санкцій для підтримки норм і правил; створення системи статусів і ролей, що охоплюють усіх членів соціального інституту (С.С. Фролов).
Таким чином, стосовно профілактики наркотизму інституціоналізація являє собою процес, що полягає у визначенні і закріпленні соціальних норм, правил, статусів і ролей, приведенні їх у систему, здатну діяти в напрямку виявлення, усунення і нейтралізації причин і умов наркотизму, а також послаблення його негативного впливу на суспільство як соціальну систему. Результатом цього процесу варто вважати створення соціального інституту профілактики наркотизму.
З огляду на двояку природу наркотизму, який, з одного боку, являє собою немедичне вживання наркотичних речовин, що спричиняє розвиток наркоманії і токсикоманії, тобто захворювання, а з іншого - злочинність, пов'язану з незаконним обігом наркотиків, ми об'єднали дві класифікації видів профілактики, властиві медичним і юридичним наукам. Це дало нам можливість подати профілактику наркотизму у вигляді матриці (рис. 1.1.).
Подібне уявлення профілактики наркотизму, на наш погляд, має широке теоретичне і практичне значення, тому що дозволяє чітко визначити цільові групи профілактики, деталізувати види, форми і методи профілактичного впливу, окреслити коло її суб'єктів.
Дана матриця використовувалася нами в якості ідеальної моделі соціального інституту профілактики наркотизму. Для вивчення процесу становлення профілактики наркотизму в Україні, а також ступеня її відповідності до ідеальної моделі соціального інституту профілактики наркотизму, нами було використано низку методів, серед яких:
· загальнонаукові методи - порівняльно-історичний метод для вивчення процесу становлення профілактичної діяльності в часовій перспективі; метод системного аналізу дозволив розглянути профілактику як систему, що складається з взаємозалежних елементів, а також виявити роль кожного з них;
· метод аналізу статистичної інформації - було вивчено статистику Міністерства охорони здоров'я України про кількість осіб, що знаходяться на наркологічному і профілактичному обліку; статистику Міністерства внутрішніх справ України про кількість вчинених злочинів, пов'язаних із незаконним обігом наркотиків, виявлених злочинців, ліквідованих організованих злочинних груп;
· конкретно-соціологічні методи - масові опитування молоді з метою вивчення ступеня її охоплення профілактичними заходами, а також оцінки їхньої ефективності; напівструктуровані інтерв'ю і фокус-групи з експертами - представниками наркологічних установ, відділів по боротьбі з незаконним обігом наркотиків, громадських організацій з метою вивчення рівня їхньої взаємодії, а також виявлення бар'єрів, що перешкоджають їхній ефективній діяльності; контент-аналіз відомчої документації, що регламентує діяльність Координаційної ради по боротьбі з наркоманією при Кабінеті Міністрів України, Департаменту по боротьбі з незаконним обігом наркотиків МВС України, Комітету по контролю за наркотиками Міністерства охорони здоров'я України, а також Статутів і звітів низки громадських організацій, що здійснюють антинаркотичну діяльність.
Аналіз результатів проведеного дослідження дозволив нам зробити такі висновки:
1. В українському суспільстві назріла реальна потреба в протидії наркотизму, тому що його поширення, відповідно до статистики Мінздраву і МВС, прийняло характер епідемії. Слід також враховувати той факт, що офіційна статистика не відбиває всієї глибини проблеми, внаслідок латентності явища.
2. В Україні склалася досить чітка система соціальних норм, що регламентують здійснення профілактики наркотизму. Дані норми знайшли своє втілення в Законах України, Указах Президента, Постановах Кабінету Міністрів України й інших нормативних актів. У той же час відсутній спеціальний закон про профілактику наркотизму, який би чітко визначав поняття і сутність профілактики наркотизму, коло і повноваження її суб'єктів, основні напрямки їхньої діяльності, порядок фінансування, а також форми взаємодії.
3. На базі сформованої системи норм виникла система санкцій, що підтримують ці норми. Дані санкції одержали закріплення в Кримінальному й Адміністративному законодавстві України. Вони передбачають різноманітні види покарання за вчинення дій, пов'язаних із незаконним обігом наркотиків.
4. На основі соціальних норм і санкцій в Україні стали утворюватися суб'єкти профілактики наркотизму. Їх можна умовно розділити на три групи у залежності від домінуючого в їхній діяльності напрямку профілактики: суб'єкти правової профілактики (спецпідрозділи БНОН СБУ, Прикордонних військ, Митниці, МВС); суб'єкти медичної профілактики (Державна наркологічна служба Мінздраву, суспільні організації, що займаються реабілітацією наркозалежних осіб); суб'єкти соціальної профілактики (громадські організації, що здійснюють активну антинаркотичну пропаганду, Державні центри соціальних служб для молоді). Проте на сьогодні фактично цілком відсутні спеціалізовані суб'єкти правової профілактики наркотизму. У цьому зв'язку профілактичні функції виконуються правоохоронними органами, які ведуть боротьбу з наркозлочинністю. Це призводить до того, що через виконання своїх основних задач щодо розкриття злочинів і піймання злочинців, проведенню профілактичних заходів не приділяється належної уваги, вони носять епізодичний характер.
5. Суб'єкти кожної із зазначених груп зіштовхуються із низкою труднощів, що перешкоджають їхньому нормальному функціонуванню. Державні наркологічні служби - вкрай низьке фінансування; некомплект посад наркологів; відсутність при наркологічних установах служби психіатричної реабілітації хворих наркоманією. Громадські організації - фінансові проблеми; брак спеціальних знань в галузі наркології; неприйняття з боку державних органів. Підрозділи БНОН МВС - слабке фінансування і матеріально-технічна оснащеність; подвійне підпорядкування; неадекватна завданням підрозділу система показників ефективності його роботи.
6. Сукупність суб'єктів профілактики наркотизму на сьогодні не являє собою систему, тому що відсутні налагоджені внутрішні зв'язки між суб'єктами різних її напрямків. Координаційна рада при КМУ координує діяльність суб'єктів профілактики на рівні їхніх вищих керівних органів, тобто на рівні міністерств і відомств. Проте, на рівні рядових виконавців координація відсутня. Більш того, низка закріплених у законах України форм взаємодії негативно впливає на функціонування тієї або іншої складової профілактики наркотизму.
Нами була почата спроба оцінки ефективності кожного з напрямків профілактики наркотизму. Як ми вже говорили раніше, основна мета медичної профілактики - робота з групами ризику, лікування і реабілітація наркозалежних осіб. Проте, унаслідок причин, зазначених нами раніше, повне вилікування від наркоманії коливається в межах 2-3%.
Що стосується правової профілактики, то, як вже зазначалося вище, на сьогодні відсутні спеціалізовані суб'єкти правової профілактики наркотизму. Профілактичні функції були покладені на правоохоронні органи, які ведуть боротьбу зі злочинністю, що призвело до епізодичного характеру проведення профілактичних заходів. Більш того, неадекватна система показників ефективності роботи Управління по боротьбі з незаконним обігом наркотиків МВС України призводить до того, що основним об'єктом уваги даного підрозділу стали не наркоділки, наркокур'єри і виробники наркотиків, а їхні споживачі. Внаслідок цього виникли серйозні бар'єри, що перешкоджають ефективній взаємодії правоохоронних і медичних органів, тому що для перших споживачі наркотиків - це потенційні злочинці, а для других - люди, які потребують лікування.
Мета соціальної профілактики - формування у населення нетерпимого ставлення до вживання наркотиків, орієнтації на здоровий спосіб життя. Проте, результати дослідження свідчать про те, що більш ніж 80% молоді у віці від 14 до 28 років не можуть пригадати хоча б один захід щодо профілактики наркоманії, правопорушень, пропаганди здорового способу життя за останні 12 місяців. Це свідчить про вкрай низьке охоплення молоді профілактичними заходами. У той же час про їхню ефективність може свідчити той факт, що 60% респондентів, які брали участь у подібних заходах, змінили під їхнім впливом свою думку або поведінку стосовно наркотиків.
Підсумовуючи усе вищесказане хотілося б відмітити, що сьогодні говорити про цілком сформований соціальний інститут профілактики наркотизму в Україні було б передчасно. Формально профілактиці наркотизму в Україні притаманні всі елементи соціального інституту. Проте, аналіз кожного з етапів її інституціоналізації дозволив виявити проблеми, які заважають повноцінному функціонуванню соціального інституту. До них можна віднести:
· відсутність спеціалізованих суб’єктів правової профілактики наркотизму;
· відсутність єдиного закону про профілактику наркотизму, який би чітко регламентував основні напрямки профілактики, повноваження та міру відповідальності її суб’єктів, а також механізми взаємодії між ними;
· наявність протиріч в існуючих законах, які так чи інакше регулюють здійснення профілактичної діяльності.
· слабке організаційне та фінансове забезпечення діяльності суб’єктів профілактики наркотизму, що фактично призводить до дисфункції деяких напрямків профілактики.
· фактична відсутність багаторівневої координації діяльності суб’єктів різних напрямків профілактики наркотизму.
Всі ці недоліки призводять до того, що сукупність суб’єктів профілактики наркотизму не являє собою системи, яка б цілеспрямовано діяла у напрямку виявлення, усунення або нейтралізації причин та умов наркотизму і, відповідно, послабляла б його негативний влив на українське суспільство.
Наведені нами у третьому розділі рекомендації щодо вдосконалення нормативних актів, які регламентують здійснення профілактики наркотизму, організаційної структури суб’єктів профілактики, налагодження координації їх діяльності, нададуть, на нашу думку, можливість прискорити процес формування соціального інституту профілактики наркотизму, що, в свою чергу, призведе до більш ефективної протидії цьому негативному явищу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии. - М.: Наука, 1991. - 574с.
2. Дюркгейм Е. Соціологія й соціальні науки. - Львів, 1910. - 15с.
3. Спенсер Г. Основанія социологіи. Т.1-2. - С. - П., 1877. - 897с.
4. Танчер В.В., Ручка А.О. Г. Спенсер - перший гранд соціології// Філософська і соціологічна думка. - 1992. - №1. - с.92-99.
5. Ковалевский М. Социология. Социология и конкретные науки об обществе. Т.1. - С. - П., 1910. - 300с.
6. Ковалевский М. Социология. Генетическая социология. Т.2. - С. - П., 1910. - 296с.
7. Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество. - М.: Политиздат, 1992. - 543с.
8. Вебер М. О некоторых категориях понимающей социологии.// Вебер М. Избранные произведения. М.: Прогресс, 1990. С.47.
9. Парсонс Т. Общий обзор// Американская социология: Перспективы. Проблемы. Методы.- М.: Прогресс, 1972. - C.360-378.
10. Parsons T. The social system. N.Y., 1964.
11. Шилз Э. Общество и общества: макросоциологический подход// Американская социология: Перспективы. Проблемы. Методы.- М.: Прогресс, 1972. С.34-183.
12. Merton R. Social Theory and Social Structure. P. 125-126.
13. Homans G. Commentary// Social Inquiry, 1964.
14. Американская социологическая мысль: тексты/ Под ред. В.И.Добренькова. М.: Изд. межд. университета бизнеса и управления, 1996. 560 с.
15. Бронеев А.О., Ельмеев В.Я., Орлов В.И. О предмете социологии как общей науки об обществе// Социологические исследования. - 1991. - №5. - C.35 - 39.
16. Быченков В.М. Институты: сверхколлективные образования и безличные формы социальной субъективности/ Рос.акад.социол.наук. М., 1996. 975с.
17. Заславская Т.И., Рывкина Р.В. Социология экономической жизни: очерки теории. - Новосибирск: Наука, 1991. - 448с.
18. Иванов В.И. Социология сегодня. - М.: Наука, 1989. - 175с.
19. Кабыща А.В. Научный статус исторического материализма и предмет социологии// Социологические исследования. - 1990. - №4. - С.15-24.
20. Комаров М.С. Размышления о предмете и перспективах социологии// Социологические исследования. - 1990. - №11. - С.33- 42.
21. Руткевич М.Н. Диалектика и социология. - М.: Мысль, 1980. - 355с.
22. Тощенко Ж.Г. Возможна ли новая парадигма социологического знания// Социологические исследования. - 1991. - №7. - С.17- 25.
23. Черноволенко В.П. Про подалання спрощених уяв про соціальну структуру радянського суспільства// Філософська думка, - 1988. - №1. - С.3-10.
24. Харчев А.Г. Предмет и структура социологической науки// Социологические исследования. - 1981. - №2. - С.58-68.
25. Ядов В.А. Размышления о предмете социологии// Социологические исследования. - 1990. - №2. - С.3-16.
26. Пыхтина Т.Ф. Основные формы развития науки как социального института: Автореф. дис. канд. филос. наук. - Свердловск, 1981. - 18с.
27. Зельманов А.В. Понятие социального института и его место в системе исторического материализма// Методологические проблемы исторического материализма. - Барнаул, 1976. - С.181-184.
28. Лукшин И.И. Искусство как социальный институт// В кн.: Социология культуры. Выпуск 1. - М., 1974. - С.34-57.
29. Лисица Н.М. Реклама в современном обществе. Х.: «Основа», 1999, - 272с.
30. Человек и мир человека. - К.: Наукова думка, 1977. - 342с.
31. Лейман И.И. Наука как социальный институт. - Л.: Наука, 1971. - 179с.
32. Котляр М.Ф. Галицько-Волинський літопис XIII століття. - К.: Інститут історії, 1993. - 167с.
33. Ястребов В.И. Политическая система социалистического общества// Философские науки. - 1979. - №5. - С.3-12.
34. Бродель Ф. Материальная цивилизация, экономика и капитализм XV - XVIII в.в. Т.2. - М.: Прогресс, 1988. - 632с.
35. Белых А.К. Политическая организация общества и социалистическое управление. - Л.: ЛГУ, 1967. - 215с.
36. Закономерности возникновения и развития политико-юридических идей и институтов. - М.: ГПАН, 1986. - 152с.
37. Общественно-политические институты и движения: проблемы теории и истории. - Л.: Наука, 1991. - 163с.
38. Политико-правовые идеи и институты в их историческом развитии. - М.: ИГПАН, 1980. - 169с.
39. Шеметило Р.К. Социальные институты культуры. Особенности функционирования и развития: Автореферат дис. канд. филос. наук. - Свердловск, 1978. - 20с.
40. Социологический справочник. - К.: Политиздат Украины, 1990. - 382с.
41. Костина Н.Б. Социальный институт как общественное явление: Автореф. дис. канд. филос. наук, - Свердловск, 1982. - 18с.
42. Веблен Т. Теория праздного класса. - М.: Прогресс,1984. - 367с.
43. Миллс Р. Властвующая элита. - М.: Прогресс, 1959. - 543с.
44. Смелзер Н. Социология. Социальная структура (окончание)// Социологические исследования. - 1991. - №2. - С.115-132.
45. Андреев И.Д. Методологические основы познания социальных явлений. - М.: Высшая школа, 1977. - 328с.
46. Гидденс Э. Социология// Социологические исследования. - 1994. - №2. - С.129-139.
47. Современная Западная социология: Словарь. - М.: Политиздат, 1980. - 432с.
48. Тернер Дж. Структура социологической теории. - М.: Прогресс, 1985. - 471с.
49. Философский энциклопедический словарь. - М.: Советская энциклопедия, 1983. - 840с.
50. Щепанский Я. Элементарные понятия социологии. М.: Мысль, 1969. 240с.
51. Sociologicka encyklopedie. - Praha, 1991. - 480s.
52. Тарасенко В.И. Социология потребления: методологические проблемы. - К.: Наукова думка, 1993. - 165с.
53. Келле В.Ж. Институциональные аспекты науки как факторы ее развития// Социологические исследования. 1981. - №4. С.35-42.
54. Седов Л.А. Институт социальный// Совр.зап.социология: Словарь. М.: Политиздат, 1990. С.117
55. Огурцов А.П. Институт социальный// Философский энциклопедический словарь. 2 изд. М.: Советская энциклопедия, 1989. С.215
56. Pieper R. Institution// Sociologie-Lexikon. - Munchen, Wien: Oldenburg, 1991. - S.265-268.
57. Войтович С.О. Соціальні інститути суспільства: рід, влада, власність. К.: Інститут соціології НАНУ, 1998. 170с.
58. Malinowski M. Institytucja i institytucjonalizasija jako kategorie teoretyszne socjologii// Studia Socjologiszne. - 1989. - 675s.
59. Sociologie-Lexikon. - Munchen, Wien: Oldenburg, 1991. - 677s.
60. Гіденс Е. Соціологія/ Пер. з англ. В.Шовкун, А.Олійник; Наук. ред. О.Іващенко. - К.: Основи, 1999. - 726с.
61. Гиденс Э. Социология// Социологические исследования. 1994. - №2. С. 129-139.
62. В.И. Добреньков, А.И. Кравченко. Социология: В 3т. Т.3: Социальные институты и процессы. - М.: ИНФРА-М, 2000. - 530с.
63. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. - М.: Медиум, 1995. - 323с.
64. Пригожин А.И. Социология организаций. - М.: Наука, 1980. -256с.
65. Парсонс Т. Система координат действия и общая теория систем действия: культура, личность и место социальных систем// Американская социологическая мысль. М.: Издание международного университета Бизнеса и управления, 1996. 560с.
66. Фролов С.С. Социология: Учебник для высших учебных заведений, 2-е изд., переработанное и дополненное. М.: Издательская корпорация Логос”, 1996. 360с.
67. Official Records of the Economic and Social Council Fourteenth Session, Supplement n.1 (E/2331). P.12.
68. A. Porot, Les toxicomanies.- Paris, 1960, - P.36.
69. Большая Советская энциклопедия, 2-е изд. Том 29. - с. 128.
70. Курманов К.М. Наркомания: уголовно-правовые и криминалистические проблемы. Фругус, 1989. 50с., Яцков Л.П. Медицинские характеристики тунеядцев, алкоголиков и наркоманов// Социально-правовые и медицинские аспекты борьбы с тунеядством, пьянством и наркоманией. Владивосток, 1987. С.12.
71. Карпович К.А. Уголовно-правовые меры борьбы с распространением наркомании: Автореф.дис.канд.юрид.наук: 12.00.08/ Ростов н/Д, 1972. С.9.
72. Хруппа М.С. Правове поняття наркоманії: спірні питання// Право України. 1992. - №12. С.35-37.
73. Відомості Верховної Ради (ВВР), 1995, N 10, ст.62.
74. Аргупова Ю.Н., Габиани А.А. Правовые меры борьбы с наркотизмом. М., 1989. С.3.
75. Михлин В.М., Дюбин Е.А. Осторожно: белая смерть. Кишинев: Штиица, 1989. С.53.
76. Омигов В.И. Криминологические и правовые проблемы борьбы с наркоманией и наркотизмом. М.: Академия МВД РФ, 1992. 215с.
77. Козаченко А.В. Поняття предмету наркотизму і його кримінально-правове значення: Автореф.канд.юрид.наук, Одесса, 2000. 19с.
78. Лихолоб В.Г., Филонов В.П., Коваленко О.И., Михайлов А.Е.: Криминология: Учебник (для учебных заведений МВД Украины). Под ред. В.Г. Лихолоба и В.П. Филонова. Киев-Донецк, 1997. 398 с.
79. Влассоке Р., Страшин И.Д, Дейчман Э.И., Политов М.Г. Алкоголизм как научная и бытовая проблема. Москва-Ленинград: Государственное изд-во, 1928 290 с.
80. Гернет М.Н. Моральная статистика (уголовная статистика и статистика самоубийств). Пособие для статистиков и криминалистов. М.: изд. ЦСУ, 1928. 290с.
81. Герцензон А.А. Преступность и алкоголизм в РСФСР/под ред. Г.М. Сегола и Ц.М. Фейнберг. М.: Красный печатник, 1930. 148с.
82. Дейчман Э.И. Алкоголизм и борьба с ним. М.-Л.: О-во борьбы с алкоголизмом и «Московский рабочий», 1929. 224с.
83. Раппорт А.М. Алкоголь и производитель труда. М.-Л.: Гос. мед. изд-во, 1931. 62с.
84. Раппорт А.М. Диагностика алкогольного опьянения. М.: изд-во Наркомздрава РСФСР, 1928. 26с.
85. Раппорт А.М. Табак и его влияние на организм. М.: Гос. мед. изд-во, 1929. 48с.
86. Раппорт А.М., Болковский С.Е. Вред алкоголизма: конспект лекций М.: ин-т сан. просвещения, 1955. 38с.
87. Раппорт А.М., Болковский С.Е. Вред алкоголя: конспект лекций М.: ин-т сан. просвещения, 1958. 40с.
88. Гернет М.Н. Избранные произведения. М., 1974. 461с.
89. Габиани А.А. Кто такие наркоманы?// Социологические исследования. 1992. - №2. С.78-83.
90. Габиани А.А. Наркотизм: вчера и сегодня. Тбилиси: Сабчота Санартвелло, 1988. 89с.
91. Габиани А.А. На краю пропасти: Наркомания и наркоманы. М.: Мысль, 1990. 220с.
92. Иванова Т.В. Отклоняющееся поведение и употребление подростками наркотиков// Социологические исследования,1992. №7. с.78-86.
93. Левин Б.М., Левин М.Б. Наркомания и наркоманы. М., 1991. 160с.
94. Левин М.Б. Вероятные тенденции развития отклоняющегося поведения в условиях социальных перемен// За здоровый образ жизни (борьба с социальными болезнями). Книга 1. М.: Ин-т социологии АН СССР, 1991. с.32-43.
95. Силасте Г. Новая наркоситуация в России. Результаты исследования// Социологические исследования, 1994. - №6. с.42-47.
96. Вилкс А.Я. Наркотизм среди молодежи// За здоровый образ жизни (борьба с социальными болезнями). Книга1. М.: Ин-т социологии АН СССР, 1991. с.73-85.
97. Салагаев А.Л. Молодежные правонарушения и делинквентные сообщества сквозь призмуамериканских социологических теорий. Казань: Экоцентр, 1997. 156с.
98. Масленников В. Алкоголизация: разрушение человека и экономики России// Диалог. 1996, №2. с.45-53.
99. Монахов Н.А. О социобиологических механизмах формирования антиобщественного поведения молодежи// Советское государство и право. 1989. - №8. с.65-73.
100. Мелинсетян А.С. Отклоняющееся поведение несовершеннолетних// Сов. Педагогика. 1990. - №4. с.52-57.
101. Наркомания: ситуация, тенденции, проблемы. Под общ. ред. М.Е. Поздняковой. - : Изд-во «Институт социологии РАН», 1999. 88с.
102. Позднякова М.Е. Социологический анализ наркомании. М.: ИС РАН, 1992. 42с.
103. Соловей О.Э. Путь в никуда. Социология пьянства. Петропавловск-Камчатский, 1988. 94с.
104. Кесельман Л.Е. Социальные координаты наркотизма. СПб филиал Института социологии РАН. СПб., 1998. 120с.
105. Мокшанцева Н.В., Лукачер Г.Я., Чудновский В.Я. Социальная характеристика подростков, злоупотребляющих наркотическими и токсическими средствами// Некоторые проблемы наркоманий и токсикоманий. М., 1989. с.133-139.
106. Пятницкая И.Н. Наркомания как социальная и общемедицинская проблема// Российский медицинский журнал. 1996.-№4.- с.5-10.
107. Радченко А.Ф., Рохлина М.Л. Сем