СЕКУЛЯРИЗАЦІЯ ЯК ОБ’ЄКТ СОЦІОЛОГІЧНОЇ РЕФЛЕКСІЇ : СЕКУЛЯРИЗАЦИЯ как объект социологического РЕФЛЕКСИИ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

УДК 316.334:261.7

ШАНДОР ФЕДІР ФЕДОРОВИЧ

СЕКУЛЯРИЗАЦІЯ ЯК ОБ’ЄКТ СОЦІОЛОГІЧНОЇ РЕФЛЕКСІЇ

22.00.03 соціальні структури та соціальні відносини

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата соціологічних наук

Науковий керівник:
Мигович Іван Іванович
доктор філософських наук, професор

Ужгород 2006

ЗМІСТ

ВСТУП..........................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1
СТАНОВЛЕННЯ ТЕОРЕТИЧНИХ ПОГЛЯДІВ НА
РОЗВИТОК МІЖІНСТИТУЦІЙНИХ ВЗАЄМОВПЛИВІВ МІЖ
ДЕРЖАВОЮ ТА РЕЛІГІЄЮ..................................11
1.1. Соціологічна інтерпретація хроніки секуляризаційних процесів.............11
1.2. Генеза основних теоретичних концептів секуляризації .........................28
1.3. Тенденції змін у процесі секуляризації........................................46
Висновки до першого розділу...................................................................................64

РОЗДІЛ 2
ЕВОЛЮЦІЯ ЗМІСТУ ТЕРМІНА СЕКУЛЯРИЗАЦІЯ ЯК
ХАРАКТЕРИСТИКА ЇЇ ЕКСПАНСІЇ У СУЧАСНИХ МІЖІНСТИТУЦІОНАЛЬНИХ ВЗАЄМОВІДНОСИНАХ ................67
2.1. Вплив процесів секуляризації на основні соціальні інститути...................67
2.2. Секуляризація і сакралізація: взаємодія у процесі формування
новітніх релігійних течій.........................................................................................101
2.3. Евристичний потенціал терміну секуляризації...............................140
Висновки до другого розділу.................................................................................. 184
ВИСНОВКИ............................................................................................................... 187
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ...................................................... 192

ВСТУП

Актуальність теми. В ХХІ столітті динамічні процеси відбуваються у всіх суспільствах, але в українському суспільстві є ознаки системної кризи, що проявляється у всіх його сферах: політичній, соціальній, економічній, духовній тощо. Звісно, водночас відбуваються зміни у соціальній структурі суспільства, в соціальних інститутах стосовно перерозподілу значущості їх провідних функцій та в процедурах відображення цих змін у суспільній свідомості. Відбувається також перерозподіл впливовості кожної соціальної інституцій на ефективність суспільного життя, що відбивається на характері взаємовпливів поміж ними та призводить до певної невизначеності у цій площині. Зокрема, оскільки відбулись суттєві зміни щодо значущості окремих функцій інституту релігії, то позиції традиційних вірувань (християнства, мусульманства, іудаїзму тощо) були дещо порушені з появою новітніх релігійних рухів і течій. Це, в свою чергу, відбилося на характері змін у суспільній свідомості щодо місця та ролі в суспільстві релігії як соціального інституту . З’явилися ознаки конфесійної невизначеності також серед віруючих та втрата їх довіри до тої чи іншої церкви як провідної соціальної організації в певній країні. В такому контексті тлумачення суспільними науками, зокрема, соціологією секуляризації як соціального процесу виходить за усталені парадигмальні межі.
Загалом зазначена ситуація призводить до зростання соціальної напруги в суспільстві на релігійному підґрунті, що безумовно актуалізує увагу до цього всіх зацікавлених організацій та осіб як практиків, так і теоретиків. Отже, в свою чергу, розгляд стану пізнання тенденцій змін ролі інституту релігії у сучасних суспільствах і, зокрема, в українському засвідчує, з одного боку, невизначеність щодо повноти теоретичних та методологічних засад його соціологічного дослідження, а, з іншого боку, емпірично валідно не зафіксовані тенденції змін змісту секуляризації релігії на сучасному етапі та впливу цього на взаємозв’язок поміж основними соціальними інститутами. Така наша думка не суперечить точці зору відомого фахівця із соціології релігії В.Гараджі щодо загального стану соціологічної рефлексії серед науковців пострадянського простору. «І до сьогодні соціологія релігії в Росії не являє собою таку, що має значну наукову вагу дисципліну, яка опирається на багату традицію, наукові школи, які були б здатні достатньо повно досліджувати релігійне життя суспільства...» [25, 305]. Нема підстав заперечувати, що така точка зору не може не бути перенесена й на оцінку стану дослідження релігії й в українській соціології та, зокрема, стану рефлексії впливу процесу секуляризації на взаємозв’язок поміж соціальними інститутами. На нашу думку, спостереження процесів соціальних змін (і змін змісту секуляризації, зокрема) має супроводжуватись когнітивними змінами в соціології задля більш адекватного пізнання соціальних механізмів таких трансформацій, особливо щодо їх усталеності чи спонтанності.
Отже, таким є обґрунтування постановки в даній роботі наукової проблеми з приводу необхідності постнеокласичного розуміння секуляризації релігії завдяки врахуванню як глобалізаційного контексту, так і становлення в суспільствознавстві синергетичної концепції, яка в розвиток системного підходу надає ще більш глибокого розуміння змісту взаємовпливів соціальних інституцій в цілісному соціальному організмі та наслідків, що їх супроводжують.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проведено як підтема „Соціальна робота з віруючими залученими до деструктивних та тоталітарних релігійних сект» в рамках наукової теми кафедри соціальної роботи УжНУ „Розвиток соціальної роботи в Україні та підготовка фахівців соціальної роботи». Роль автора в тому, що було охарактеризовано специфіку соціальної роботи з адептами неорелігійних напрямів які формуються під впливом секуляризаційних процесів внаслідок чого модернізуються цінності та трансформується взаємовплив з інститутами суспільства.
Мета роботи полягає у втіленні в практику соціологічного пізнання релігії комплексного проекту дослідження як процесу секуляризації, так і тенденцій його впливу на характер взаємозв’язків поміж соціальними інститутами сучасного суспільства. Досягнення такої мети можливе завдяки розв’язанню наступних наукових завдань:
·визначити тенденції щодо еволюції сенсу секуляризаційних процесів у ретроспективі, а також їх впливу на формування розуміння терміна секуляризація;
·виявити та описати евристичні можливості терміну секуляризація в соціологічному дослідженні взаємозв’язків поміж соціальними інститутами в сучасному суспільстві.
·встановити основні соціологічні інтерпретації секуляризації як теоретичного концепту;
·встановити основні тенденції змін, що відбувалися в соціумі завдяки секуляризації як соціального процесу в контексті розвитку міжінституціональних відносин;
·виявити характер впливів секуляризації на основні функції соціальних інститутів;
·здійснити розгляд співвідношення секуляризації та сакралізації як соціальних процесів у перебігу формування новітніх релігійних рухів.
Об’єктом дослідження є секуляризація як соціальний процес.
Предметом дослідження є соціальні механізми впливів процесу секуляризації на взаємозв’язок поміж соціальними інститутами сучасного суспільства.
Методи. В дисертаційному дослідженні застосовано методи формалізації та моделювання, які дозволяють на підставі запропонованих критеріїв розглянути евристичний потенціал секуляризаційних процесів. Суттєвим доповненням є порівняльний метод дослідження еволюційних особливостей інституціональних ідентифікацій процесу секуляризації.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в концептуальному осмисленні впливу секуляризації як об’єкту соціологічної рефлексії на соціальну діяльність в різних суспільствах за умов нових глобалізаційних викликів. У дослідженні були отримані наступні результати:
· уточнено основні тенденції секуляризації в ретроспективі та виявлено, що вони видозмінюють функції основних соціальних інститутів, видозмінюють світогляд, призводять до модернізації та комерціалізації, профанізації традиційних цінностей, а також окреслено вплив даних тенденцій на формування сучасного розуміння поняття «секуляризація»;
· досліджено основні соціологічні версії поняття «секуляризація», за результатами чого виділено структуровану модель можливих напрямів вивчення секуляризаційних аспектів конфліктності та толерантності, адекватне тлумачення яких вирішальною мірою залежить від суспільного ставлення до секуляризаційного та сакралізаційного процесів;
· окреслено основні тенденції змін сутності секуляризації в контексті розвитку міжінституціональних відносин, що відповідно і стало результатом подальшого розвитку як розуміння поняття «секуляризація», так і змісту впливу цього процесу на соціальну значущість чинників різної модальності в контексті основних соціологічних парадигм. Зокрема показано, що основними причинами відносин, що є підставити назвати секуляративними, постають зміни політичних режимів, прискорений розвиток науки, урбанізація соціуму, модернізаційні та комерційні тенденції, а також зміни функціональної домінанти в основних соціальних інститутах;
· охарактеризовано макро-, мезо- та мікро- рівні впливів процесу секуляризації на основні інститути суспільства. На макрорівні одні інститути втрачають домінуюче значення своїх функцій, а інші їх перебирають, а також йде посилення організаційних позицій останніх інститутів, бо на мезорівні йде модернізація функцій, а отже й самих інститутів, а на мікрорівні змінюються моральні критерії до розуміння тих чи інших явищ, пов’язаних з процесом секуляризації;
· вперше доведено, що вибудовуються основні парадигми взаємодії секуляризаційних та сакралізаційних впливів на процеси формування новітніх релігійних рухів внаслідок чого власне й видозмінюються функції основних інститутів, модернізуються цінності та трансформується взаємовплив, задіяних у цих процесах інститутів та організацій ;
· розвинуто уявлення щодо евристичних можливостей терміну секуляризації в дослідженні взаємозв’язку поміж соціальними інститутами в сучасному суспільстві. Визначено оновлене евристичне значення поняття «секуляризація», яке полягає у такому відображенні процесу охорони прав та обов’язків громадянина та громадянського суспільства, ще виправдовує втручання не тільки зі сторони релігії чи держави, а й з боку будь-якого іншого соціального інституту.
Обґрунтованість і достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій забезпечена залученням до дослідження основних методологічних засад дослідження проблем соціології релігії відображених у сукупності класичних та сучасних теорій і методів дослідження релігійних процесів і, зокрема, процесу секуляризації. До процесу дослідження залучені, зокрема, основні роботи класичного спадку з вивчення релігії у вигляді праць М.Вебера, Е.Дюркгейма, Г.Зіммеля, В.Зомбарта, Р.Мертона, Д.Міда, Т.Парсонса, П.Сорокіна, М.Шелера та посткласичного етапу розвитку соціології у вигляді праць У.Бека, П.Бергера, Е.Гіденса, Н.Еліаса, Т.Лукмана, А.Мая, Р.Пайпса, А.Тойнбі, Е.Тоффлера, С.Гантінгтона, П.Штомпки, І.Валлерстайна та інших зарубіжних вчених.
Зважаючи на те, що теоретико-методологічна рефлексія соціологічного пізнання в значній мірі спирається на філософські засади, то в дисертації використаний категоріально-понятійний апарат філософської концепції символічних форм Е.Касірера на тій підставі, що культуру можна уявити як спосіб суспільного життя, а секуляризація є органічним компонентом культури як символічного світу, що оточує людину. Також були використані теоретичні положення Р.Белла щодо розуміння як функціональної, так і символічної сутності релігійних систем, що послугувало основою для уточнення значення релігії в соціумі як символічно заданої, ментальної структури світосприйняття. До уваги були взяті теоретичні положення та висновки парадигм об’єднувального спрямування, які сформувались у рамках функціонування сучасної зарубіжної та вітчизняної соціології. Фундаментом дослідження взаємодії соціальних інститутів послугували соціологічні теорії щодо місця та роді соціальних інститутів, що розроблені представниками різних наукових шкіл: позитивістська - О.Контом, Е.Дюркгеймом, М.Вебером, функціоналістська - Б.Маліновським, структурно-функціоналістська - Р.Мертоном, структуралістська - Е.Гіденсом, деідеологічна - Д.Беллом. Також були використані теоретико-методологічні засади концепції соціальних інститутів В.Биченкова та концепції інституціональної матриці С.Кірдіної, а також соціосинергетичної парадигми, розробку якої не можна уявити без внесків Л.Бевзенко, В.Василькової, І.Пригожіна, І.Стінгерса та інших. Також залучені праці вітчизняних вчених, які досліджували зміни соціальної структури та взаємозв’язок поміж соціальними інститутами, а саме: В.Бурлачука, С.Войтовича, І.Гавриленко, Є.Головахи, О.Донченко, В.Єленського, Н.Костенко, І.Грабовець, А.Єришева, В.Лубського, М.Лукашевича, С.Макеєва, Н.Паніної, М.Паращевіна, Ю.Пахомова, Н.Побєди, І.Миговича, А.Ручки, Є.Суїменка, В.Танчера, Г.Удода, Л.Хижняк, В.Хмелька, О.Яременка, Ю.Яковенка та інших.
Достовірність теоретичних висновків і узагальнень підтверджуються результатами авторських конкретно соціологічних досліджень вибірка яких забезпечує похибку 3%, а також використання результатів визнаних міжнародних соціологічних досліджень угорських та хорватських соціологів з похибкою в 2,7%.
Практичне значення роботи в тому, що її результати, пройшовши апробацію в перебігу викладання в УжНУ навчальних курсів зі спеціальних та галузевих соціологій, культурології, релігієзнавства, сектанствознавство, можуть бути використані далі в навчальних курсах у інших вищих навчальних закладах. Основні напрями дослідження впровадженні політичними партіями, громадськими організаціями, управлінням у справах релігії Закарпатської облдержадміністрації при розробці програми акцій, «круглих столів» з представниками релігійних організацій, а отже, можуть пройти апробацію для подальшого використання у інших регіонах України. Вони зорієнтовані на конструювання моделей врегулювання міжконфесійних конфліктів, зняття суперечностей, що виникають внаслідок конкурентної діяльності релігійних організацій.
Апробація результатів дисертації. Основні положення були представлені на міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів, яка проходила в м. Вроцлав (Польща) 3 березня 1998 року; «Літній школі» Харківського НУ ім. В.Н.Каразіна, що проходила 14-19 вересня 2001 року; а також на «круглому столі» з теми «Трансформація суспільства» під час роботи Школи молодих соціологів в Києві 29 січня - 10 лютого 2001 року; на третьому міжнародному семінарі „Ідентичність та толерантність в поліетнічній громадянській спільноті» (11-14 травня 2004 року у місті Алушта). Апробація положень роботи здійснювалась також на науково-практичній конференції викладачів, співробітників та студентів Ужгородського національного університету, що відбулася 2 березня 2004 року. Матеріали доповідей на конференціях опубліковано в "Науковому віснику Ужгородського національного університету" та збірнику доповідей „Ідентичність та толерантність в поліетнічній громадянській спільноті».
Матеріали дисертації обговорювались і отримали схвалення на засіданнях кафедри соціальної роботи в Ужгородському національному університеті та постійно діючого методологічного семінару відділення соціології факультету соціології та психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Структура дисертації містить вступ, три розділи (в межах яких шість підрозділів), висновки, список використаної літератури із 179 пунктів. Основа частина має 198 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У житті суспільства релігія постає в першу чергу як суспільно-функціонуючий феномен. Складна і багаторівнева структура релігійного комплексу, а також особливість тих сфер суспільного життя, в яких він реалізується в якості рушійних сил або умов, зумовлює різноманітні вияви і сфері реалізації його функціональності. Вона, залежно від місця і ролі самого релігійного фактора у соціумі, може здійснюватися в різних суспільних ситуаціях. Функціонування релігії може сприяти розвитку, стабільності чи, навпаки нестабільності життя людської спільноти. В практичному житті це відбувається через релігійні ідеї, концепції, систему цінностей, які лежать в основі діяльності релігійних інституцій та організацій. Цьому слугують соціальні та політичні позиції різних груп духовенства, релігійність мас.
Функціональність релігії, її вплив на суспільне життя не є раз і назавжди дані. В історії людства еволюція функціональності релігії є плавним і поступовим процесом витіснення простих вірувань та обрядів більш складними. Загалом така зміна мала і має прогресивний характер, оскільки дозволяє релігійному комплексу адаптуватися до вимог часу і продовжувати виконувати у суспільстві цілий ряд соціально значимих функцій.
Водночас за умов секуляризованого суспільства Церква почала втрачати риси сакральності. Цьому слугувало і те, що держава не тільки відокремилася від Церкви, але й при цьому перебрала на себе ті соціальні функції, які раніш відносилися до релігійної сфери. Отож, остання втратила монополію на реалізацію основних соціальних функцій (світоглядну, особистісно-формуючу, інтегративну, легітимну, регулятивну, компенсаційну, культуро-транслюючу і т. д.). Більше того, сама держава постала як інституція, яка законодавчо регулює діяльність релігійних організацій, що саме по собі суттєво звужує сферу реалізації їх функціональності. За таких умов її реалізація об’єктивно витісняється із сфери суспільного життя у сферу приватного життя.
Тому упорядкування життя суспільства зумовило створення реального механізму соціального захисту найменш захищених людей. За таких умов захисна” функція релігії суттєво втрачається, оскільки жодна Церква не може дати своїм прибічникам, скажімо, здоров’я. Звідси масове звернення до цілителів, язичництва і т.д. Через те вона змушена йти в сферу побуту і моралі, хоча й тут релігійні цінності та норми продовжують втрачати свою сакральність.
Основна причина поширення секуляризації в сучасних умовах полягає в тому, що перехід до ринкових умов господарювання порушив засади стабільності соціуму, оскільки зумовив його велику соціальну і майнову диференціацію, що створює досить сприятливі умови для функціонування релігійних організацій. В секулярному світі релігія і Церква з метою виживання змушені шукати себе”, тобто віднаходити ту соціальну нішу, де вони ще здатні в тому чи іншому обсязі функціонально реалізуватися. Через те Церква, з одного боку, прагне стати структурною частиною громадянського суспільства, щоб через віруючих впливати на діяльність державних органів, а з іншого - поширює благодійну, комерційну та інші форми діяльності. Зокрема, здійснюється спроба певною мірою повернути собі просвітницько-освітню діяльність, що виявляється у відкритті недільних шкіл, вищих навчальних закладів тощо. Створенню такої ситуації слугує і те, що певні конфесії не бажають відмовлятися від середньовічного догматизму, не змінюють систему обрядів (тижневий, річний), що об’єктивно не відповідає потребам і інтересам більшості урбанізованого населення. Цьому сприяє і те, що частина священиків не хочуть йти до людей, оскільки продовжують жити спогадами про пільгове становище державної Церкви. Звідси й вимоги підтримки автохтонної церкви з боку державних структур.
За умов глобалізації і поширення світогляду постмодерну відбувається трансформація функціональності релігійного комплексу, яка зумовлює перегляд багатьох елементів віровчення (особливо християнського) з метою адаптації їх до потреб реального життя. В результаті відбувається переорієнтація функціональної ролі релігійного комплексу в суспільстві через включення у релігійну діяльність економічних, політичних, правових, медико-біологічних, духовно-моральних, благодійницьких, екологічних та інших сфер. Продовжує поглиблюватися процес приватизації релігійної справи, що отримало своє виявлення в існуванні домашньої церкви”, електронної церкви”.
Сфери та обсяги функціонального впливу релігійного феномену на суспільство та особистість зумовлюються історично, соціально і конфесійно. Процес виникнення нових релігій має об’єктивний характер, оскільки постає реакцією на те, що попередня релігія в умовах постійної трансформації суспільства вичерпала свою здатність задовольняти новий рівень духовних запитів соціуму і людей. Із-за цього попередня змістовна функціональність втрачає суспільну значимість. За сучасних умов релігійні інституції та організації у своїй діяльності все більше виходять за межі того, що характеризує їх як власне релігійні, оскільки у своїй діяльності вони все більшою мірою змушені переорієнтовуються з вертикального підпорядкування відносин Бог людина” на горизонтальне Людина людина”, що веде до зменшення в них сакральних моментів. В такий ситуації об’єктивно отримує розвиток процес змирщення” функцій релігійних організацій, що відображає подальше поглиблення процесу входження людини у світ”.
На сьогодні секуляризація має форму звільнення суспільства і особистості від впливу релігії через десакралізацію відносин. Тому вона певною мірою є специфічною реакцією на процес сакралізації. Сам секуляризаційний процес виступає актом внутрішнього якісного трансформування релігійного комплексу, в ході якого відбувається розмивання межі між релігією і тим, що нею, власне, не є. В підсумку це істотно звужує сфери реалізації її функціональності.
Використання евристичного потенціалу теорій „секуляризації суспільства” дозволяє залучити в модель динаміки розвитку нерелігійних рухів, у сучасному українському суспільстві як статистичні так і комунікативні знання і виділити на основі їх взаємовпливів реальних суб’єктів взаємодії у ситуаціях криз та розробити цілісну структурно-функціональну модель системи індикаторів ризику у складній суспільній системі.
Аналіз процесів, які визначали еволюцію релігійного феномену секуляризації в контексті гео- та суспільно-політичних, культурних, і соціально-психологічних катаклізмів мегаареалу, чиї цивілізаційні моделі значною мірою питомі іудео-християнської традиції, дозволяє говорити про дуже масштабні трансформації, які впродовж ХХ в. спричинилися до гранично серйозних перемін у конфесійній конфігурації ареалу, релігійно-культурній парадигмі, ціннісних орієнтаціях, формах релігійної маніфестації і вияву релігійності, ролі інституйованої релігії в різних суспільних сферах, але не призвели до втрати релігією її головних функцій.
Передбачення, згідно з якими релігія ще наприкінці ХХ в. мала б стати цілковито маргінальним явищем, а релігійні символи і мислення втратити не лише суспільне, але й особистісне значення, не справдилися. Релігія лишається інтегратором індивідуальності, що робить людське буття фінально осмисленим, конституює його моральну архітектуру, дозволяє перевищити біологічну даність” (Т.Лукман), ритуалізує оптимізм, підтримує віру в перемогу надії над страхом (Б. Маліновський). Не справдилися також прогнози щодо полишення релігією публічної арени внаслідок процесів модернізації, урбанізації, індустріалізації та інформатизації Суспільно-політичний і культурний розвиток другої половини ХХ в. не дозволяє говорити про остаточне зміщення релігії у секуляризовану сферу, вона виявляє достатню вітальність на політичній і громадській сцені, в мобілізації великих людських спільнот, збереженні старих і наданні нових ідентичностей цим спільнотам.
В той же час у поняття «секуляризація» з’явилося інше евристичне значення це охорона громадянина та громадянського суспільства від агресії з боку будь-якого суспільного інституту.
Оскільки в сучасній соціології розробляють концепції еволюції релігії як двоєдиного процесу — її впливу на суспільство і розвиток самої релігії під впливом соціальних факторів, зміни суспільства в перебігу суспільного розвитку, то поняття секуляризації дає досить надійну основу для аналізу ролі релігії в сучасному світі. Цей аналіз плідний ще й у тому випадку, якщо він виключає суто оціночний” підхід на зразок питання: що краще, зберегти чи відкинути релігію? Тому дане дослідження спрямоване на виявлення реальних функцій і можливостей релігії сьогодні, у контексті головних тенденцій світового розвитку — переходу до більш високого, глобального рівня людської організації, новому світовому співтовариству з розвинутою планетарною свідомістю”. Релігія виступає в цьому контексті як один з засобів об'єднання діяльності людей поряд з такими співтовариствами, як національні, науково-економічні, регіональні, кожне з який здатне полегшувати чи гальмувати процес розвитку суспільства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Алаев Э.Б. Социально-экономическая география. Понятийно-терминологический словарь. М., 1983.
2. Арсеєнко А.Г. Глобалізація: Основний зміст та соціально-економічні й політичні наслідки напередодні ХХІ століття Українське суспільство на порозі третього тисячоліття / Під ред. М.О.Шульги. К.: Інститут соціології НАН України, 1999. С. 23-50.
3. Атеистический словарь. - М.: Политиздат, 1983. - 558 с.
4. Афанасьев В.Г. Мир живого: системность, эволюция и управление. М.: Политиздат, 1986. 334 с.
5. Батыгин Г.С. Социальные науки как текст // Социальные науки в постсоветской России. М.: Академический проект, 2005. С. 6 17.
6. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности: Трактат по социологии знания. М.: Медиум, 1995.
7. Бек У. Общество риска. На пути к другому модерну. / Пер. с нем. М.: Прогресс-Традиция, 2000. 384 с.
8. Бек У. Что такое глобализация? / Пер. с нем. М.: Прогресс-Традиция, 2001. 304 с.
9. Белла Р. Религия как символическая модель, формирующая человеческий опыт // Религия и общество: Хрестоматия по социологии религии / Состав. В.И.Гараджа, Е.Д.Руткевич. М.: Аспект Пресс, 1996. С. 190-193.
10. Бурдье П. Социология политики: Пер. с фр. / Сост., общ. ред. и предисл. Н.А.Шматко. - М.: Socio-Logos, 1993. — 336 c.
11. Бурдье П. Начала. М.: Socio-Logos, 1994. 288 с.
12. Бурдье П. Социальное пространство и символическая власть // Он же. Начала. М., 1994. 185-186.
13. Быченков В.М. Институты: Сверхколлективные образования и безличные формы социальной субъектности. М.: Российская академия социальных наук, 1996. 976 с.
14. Валлерстайн И. Конец знакомого мира: Социология XXI века. / Пер. с англ. М.: Логос, 2003. 368 с.
15. Василькова В.В. Порядок и хаос в развитии социальных системах: Синергетика и теория социальной самоорганизации СПб.: Издательство «Лань», 1999. 480 с.
16. Васильчук Ю.А. Религиозная сфера и проблема общечеловеческих ценностей в условиях глобализации // Религиозная сфера и интеллектуальные ресурсы глобального человеческого развития. Материалы постоянно действующего междисциплинарного семинара Клуба ученых «Глобальный мир». Выпуск 1(24). М.: ООО «НОВЫЙ МИР»; Институт микроэкономики, 2003. С. 28-31.
17. Виговський Л.А. Змирщення” функцій релігійних організацій як закономірний результат засвоєння людиною світу // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В.В. Лях. Вип. 41. К.: Український центр духовної культури, 2003. С. 125-133. (0,5 д. а.).
18. Выговский Л.А. Субъекты и объекты общественной функциональности религиозного комплекса // Вестник Полоцкого государственного университета. Серия А. Гуманитарные науки. 2003. № 10. С. 23-27. (0,5 д. а.).
19. Виговський Л.А. Сакралізація та секуляризація як чинники змін сфер функціонування релігійного комплексу // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В.В. Лях. Вип. 43. К.: Український центр духовної культури, 2004. С. 129-137. (0,5 д. а.).
20. Виговський Л.А. Соціально-організаційна функціональність релігії // Актуальні питання соціально значущої діяльності церков і релігійних організацій в Україні. Збірник матеріалів за загальною редакцією В.Бондаренка та А.Колодного. Київ, 2004. С. 27-34. (0,5 д. а.).
21. Виговський Л.А. Секуляризація як фактор звуження сфери функціонування релігійного комплексу // Державно-церковні відносини в Україні у контексті сучасного європейського досвіду. Зб. наук праць Редколегія: відп. ред. Бондаренко В.Д., члени редколегії: Волинка Г.І., Єленський В.Є., Закович М.М., Колодний А.М. та ін. К.: ВІП”, 2004. С. 305-311. (0,5 д.а.).
22. Веремчук В.И. Социология религии. М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2004. 254 с.
23. Вернадский В.И. Труды по истории науки. М.: Наука, 2002.
24. Власов Ю.Н. Феномен реформаторства в переломные эпохи: культурологический аспект. М.: Юрайт, 1998. 149 с.
25. Гальчинський А. Віртуальна економіка в Україні: механізм і соціальні корені // Дзеркало тижня. -К., 1999. -№3. С. 3.
26. Гараджа В. Социология религии // Социология в России / Под ред. В.А.Ядова. 2-е изд., перераб. и дополн. М.: Издательство Института социологии РАН, 1998. С. 304-323.
27. Гедді К., Айкес Б. По той бік допомоги: час прозріння (Віртуальна економіка в Росії) // День. -К., 1999, №4. С. 4.
28. Гоббс Т. Бегемот, или Долгий парламент // Соч.: В 2 т. М., 1991. Т. 2.
29. Головаха Е.И., Панина Н.В. Социальное безумие: история, теория и современная практика. - К.: Абрис, 1994 (а). - 168 c.
30. Головаха Є. Соціальні патології посткомуністичного суспільства // Політична думка. 1994 (б). - № 4.
31. Головаха Є. Соціологічне знання специфіка, критерії науковості та перспективи розвитку // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2004. №1. С. 5-14.
32. Государство и экономика: Факторы роста А.Г.Зельднер, И.Ю.Ваславская, В.К.Южелевский и др.; Ин-т экономики. М.: Наука, 2003. 214 с.
33. Гудков Л. Негативная идентичность. Статьи 1997 2002 годов. М.: Новое литературное обозрение, «ВЦИОМ-А», 2004 (а). 816 с.
34. Гудков Л. Глобализация и национальная идентичность в России // Он же. Негативная идентичность. Статьи 1997 2002 годов. М.: Новое литературное обозрение, «ВЦИОМ-А», 2004 (б). С.769-799.
35. Гуревич П.С. Страх как экзистенциальное переживание // Он же. Философская антропология: Учебное пособие. М.: Вестник, 1997. С. 341-359.
36. Гьофнер Й. Християнське суспільне вчення / Пер. з нім. Львів: Свічадо. 1999. 304 с.
37. Давиденков С.М. Психофизиологические корни магии // Природа. 1975. -№8.
38. Давыдов А.А. Модульный анализ и конструирование социума. М.: ИС РАН, 1994.
39. Давыдов А.А., Чураков А.Н. Модульный анализ и моделирование социума. М.: ИС РАН, 2000.
40. Джонсон Т., Дандекер К., Эшуорт К. Теоретическая социология: условия фрагментации и единства // THESIS: теория и история экономических и социальных институтов и систем. -М.: НАЧАЛА-ПРЕСС. -1993. -Т. 1. Вып. 1. - С. 83-105.
41. Долгов К.М. Философия истории, религии и наука в эпоху глобального развития // Религиозная сфера и интеллектуальные ресурсы глобального человеческого развития. Материалы постоянно действующего междисциплинарного семинара Клуба ученых «Глобальный мир». Выпуск 1(24). М.: ООО «НОВЫЙ МИР»; Институт микроэкономики, 2003. С. 32-53.
42. Донченко О.А., Романенко Ю.В. Архетипи соціального життя і політика. К.: Либідь, 2001.
43. Дрикер А.С. Эволюция культуры: информационный отбор. СПб,: Академический проект, 2000. 184 с.
44. Дубин Б.В. Интеллектуальные группы и символические формы: Очерки социологии современной культуры. М.: Новое издательство, 2004. 352 с.
45. Ерышев А.А., Лукашевич Н.П. Социология религии: Учебное пособие. К.: МАУП, 1999. 120 с.
46. Єленський В.С. Релігія після комунізму. Релігійно-соціальні зміни в процесі трансформацій центрально- і східноєвропейських суспільств: фокус на Україні. К.: НПУ імені М.П.Драгоманова, 2002. 419 с.
47. Злобіна О., Мартинюк І., Соболєва Н., Тихонович В. Соціальний простір життя як суб’єктна символічна реальність. К.: Інститут соціології НАНУ, 2004. 299 с.
48. Золян С. Проблема и конфликт (опыт логико-семантического анализа) // Полис. -М., 1996. - № 4. - С. 95 — 105.
49. Ильин М.В. Слова и смыслы. Опыт описания ключевых политических понятий. М.: РОССПЭН, 1997. 432 с.
50. Иноземцев В. Л. За пределами экономического общества. (Постиндустриальные теории и постэкономические тенденции в современном мире). - М, 1998.
51. Ионин Л. О Книге и Авторе // Канетти Э. Масса и власть: Пер. с нем. и предисловие Леонида Ионина. М.: Изд-во «Ad Marginem», 1997. С. 9-17.
52. Кабачная О.В. Социологический анализ конфликтов в сфере массовой коммуникации: Дис. ... к.с.н. - Харьков: ХНУ им.В.Н.Каразина, 2000. — 205 с.
53. Каган М.С. Человеческая деятельность (Опыт системного анализа). М.: Политиздат, 1974. 328 с.
54. Кайтуков В.М. Эволюция диктата. Опыты психофизиологии истории. - М.: Наука, 1994. - 415 c.
55. Канетти Э. Масса и власть: Пер. с нем. и предисловие Леонида Ионина. М.: Изд-во «Ad Marginem», 1997. 528 с.
56. Кара-Мурза С.Г. Манипуляция сознанием. К.: Оріони, 2000. 448 с.
57. Карнаух В.К. Волны цивилизации: Учебное пособие СПб., Издательство С.-Петербургского университета, 1998. 92 с.
58. Кассирер Э. Познание и действительность. СПб., 1912.
59. Кассирер Э. Философия символических форм. Том 1. Язык. М.; СПб.: Университетская книга, 2002а. 272 с.
60. Кассирер Э. Философия символических форм. Том 2. Мифологическое мышление. М.; СПб.: Университетская книга, 2002б. 280 с.
61. Кассирер Э. Философия символических форм. Том 3. Феноменоменология сознания. М.; СПб.: Университетская книга, 2002в. -398 с.
62. Кирдина С.Г. Институциональные матрицы и развитие России. Изд. 2-е, перераб. и доп. Новосибирск: ИЭиОПП СО РАН, 2001. 308 с.
63. Кирдина С.Г. X- и Y- экономики: Институциональный анализ / С.Г.Кирдина; Ин-т экономики. М.: Наука, 2004. 256 с.
64. Клейнер Г.Б. Эволюции институциональных систем / Г.Б.Клейнер; ЦЭМИ РАН. М.: Наука, 2004. 240 с.
65. Кнабе Г.С. Историческое пространство и историческое время в культуре Древнего Мира // Культура Древнего Рима: В 2-х т. М., 1985. Т.2. С. 108-166.
66. Князева Е. Н., Курдюмов С. П. Синергетика как новое мировидение: диалог с И. Пригожиным // Вопросы философии. 1992. - № 12.
67. Козловский В.В. Слово к читателю // Журнал социологии и социальной антропологии. СПб., 1998. Т. 1. - № 1. С. 5-7.
68. Кола Д. Политическая социология / Пер. с фр.; Предисловие А.Б.Гофмана. М.: Издательство «Весь Мир», «ИНФРА-М», 2001. XXII, 406 c.
69. Коллингвуд Р. Идея истории. Автобиография. - М., 1980.
70. Коллинз Р. Социология: наука или антинаука? // THESIS: Теория и история экономических и социальных институтов и систем. -М.: НАЧАЛА-ПРЕСС. -1994. -Т. 2. Вып. 4. - С. 71-97.
71. Кононов І. Соціологія і проблеми просторової організації суспільства // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2004. №4.
72. Коротаев А.В. Социальная эволюция: факторы, закономерности, тенденции. М.: Вост. лит., 2003. 278 с.
73. Коротич В. Страшно, аж жуть! // Бульвар Гордона. К., 2005. №14. С. 4.
74. Крадин Н.Н. Политическая антропология: Учебник. 2-е изд., испр. и дополн. М.: Логос, 2004. 272 с.
75. Кривин Ф. Антология Сатиры и Юмора России ХХ века. Т. 18. М.: Издательство Эксмо, 2004. 672 с.
76. Кульчицький С. Технологія незалежності-2: уроки минулого століття // День. 2002. № 97. 1 червня. С. 5.
77. Кутуєв П.В. Концепції розвитку та модернізації в соціологічному дискурсі: еволюція дослідницьких програм. К.: Сталь”, 2005. 500 с.
78. Кучевский В.Б. Социальная философия: общество и сферы его жизнедеятельности. М.: МЗ Пресс, 2003. 152 с.
79. Лапицкий М.И. Несколько замечаний по поводу доклада Е.Б. Рашковского // Религиозная сфера и интеллектуальные ресурсы глобального человеческого развития. Материалы постоянно действующего междисциплинарного семинара Клуба ученых «Глобальный мир». Выпуск 1(24). М.: ООО «НОВЫЙ МИР»; Институт микроэкономики, 2003. С. 54-57.
80. Ласло Э. Постижение изменяющегося мира. Век бифуркации (предисловие И. Пригожина) // Путь, — М., 1995. -№7.
81. Літвінов С.В. До перспективи соціології простору // Методологія, теорія і практика аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. Харків: ВЦ ХНУ ім. В.Н.Каразіна, 2004. С. 572-576
82. Лобок А. Антропология мифа. Екатеринбург: Банк культурной информации, 1997а. 688 с.
83. Лобок А. Искушение социальностью // Он же. Антропология мифа. Екатеринбург: Банк культурной информации, 1997б. С. 394 436.
84. Лоренц К. Оборотная сторона зеркала: Пер. с нем. — М.: Республика, 1998. — 393 с.
85. Лосев А.Ф. Миф. Число. Сущность. М.: Мысль, 1994. 919 с.
86. Лотман Ю. М. Избранные статьи: В 3 т. Т. 1. Таллинн, 1993.
87. Лукашевич М.П. Соціологія економіки. К.: Каравела, 2005. 283 с.
88. Луман Н. Власть как средство коммуникации // Он же. Власть / Пер. с нем. А.Ю.Антоновского. М.: Праксис, 2001.
89. Маковский М.М. Сравнительный словарь мифологической символики в индоевропейских языках: Образ мира и миры образов. М.: Гуманит. изд. Центр ВЛАДОС, 1996. 416 с.
90. Маркс К., Энгельс Ф. Собр. соч., 2-е изд. Т. 37 (Письмо Ф. Энгельса И. Блоху, сентябрь 1890 г.).
91. Мелик-Гайказян И. В. Информационные процессы и реальность. М., 1997.
92. Мещерякова Н.Н. СТЭ и номогенез: логические возможности и эволюционистские притязания // Методология биологии: новые идеи (синергетика, семиотика, коэволюция). М.: Эдиториал УРСС, 2001. С. 131-150.
93. Мисливець // Етимологічний словник української мови. У семи томах. Том 3-й. К.: Наукова думка, 1989. С. 465.
94. Моин В.Б. Асимметрия приписывания в социологических опросах // Социс. 1991. №5. С. 40-52.
95. Моисеев Н.Н. Современный антропогенез и цивилизационные разломы. Эколого-политический анализ // Вопросы философии. 1995. -№1.
96. Момджян К. Ч. Человек и общество. Закономерности исторического» процесса. М., 1992.
97. Мотузенко Б.І. Соціокультурні аспекти маніпулятивного впливу: Дис. ... канд.. соціол. наук. К., 2003.
98. Назаретян А.П. Мораль и кризисы в развитии мировой культуры. (Синергетика исторического прогресса): Курс лекций. Изд. 2-е, доработанное и дополненное. М.: «Наследие», 1996. 184 с.
99. Назаретян А.П. Цивилизационные кризисы в контексте Универсальной истории: Синергетика, психология и футурология. М.: Издательство «ПЭР СЭ», 2001. 239 с.
100. Найденова Л.И. Социологические теории конфликтов и их разрешения // Социально-политический журнал. - М., 1994. - № 1-2.
101. Непростые проблемы религии // Аргументы и факты. 1990. -№7.
102. Николаенко Л.Г. Страх и устрашение в структуре культуры (социально-технологический аспект анализа). Статья первая: Социология страстей как наука о социальных технологиях // Соціальні технології: актуальні проблеми теорії та практ