ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ ВОЛОНТЕРСЬКОГО РУХУ В УКРАЇНІ : Институционализация ВОЛОНТЕРСКОГО ДВИЖЕНИЯ В УКРАИНЕ

Краткое описание

Інститут соціології Національної академії наук України

На правах рукопису

Юрченко Ірина Вадимівна

УДК 316.354.4

ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ ВОЛОНТЕРСЬКОГО РУХУ В УКРАЇНІ

22.00.03 соціальні структури та соціальні відносини

Науковий керівник
Макеєв Сергій Олексійович
д.с.н., професор

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата соціологічних наук

Київ 2009

ЗМІСТ

Вступ......... . . . . . . . . . 4
Розділ 1. Зміст та етапи інституціоналізації соціальних рухів . 13
1.1. Соціологічні концепції соціальних інститутів та процесу інституціоналізації . . . . . . . . 13
1.2. Особливості інституціоналізації соціальних рухів . . 37
1.3. Дослідження волонтерства: існуючий досвід . . . 56
Висновки до розділу 1 . . . . . . . .......... 83
Розділ 2. Програма дослідження волонтерства як соціального явища 85
2.1. Становлення волонтерського руху в Україні . . . 85
2.1.1. Історичні корені волонтерської діяльності . . . 87
2.1.2. Волонтерство як соціальне явище . . . . 91
2.1.3 Волонтерський рух в Україні . . . . . 94
2.2 Обгрунтування методу дослідження . . . . . 105
2.3. Проблемна ситуація та концептуалізація дослідження . . 113
Висновки до розділу 2 . . . . . . . . 120
Розділ 3. Умови та фактори інституціоналізації волонтерського руху 123
3.1. Особливості мотивації волонтерської діяльності . . . 123
3.2. Ціннісно-нормативна структура волонтерської діяльності . 133
3.3. Символічно-смислова структура та ресурси волонтерського руху 142
3.4. Статусно-рольова структура і механізми соціального контролю 155
3.5. Особливості легітимації волонтерського руху . . . 167
3.6. Елементи легалізації волонтерського руху . . . . 175
3.7. Формування колективної ідентичності . . . . 182
Висновки до розділу 3 . . . . . . . . 189
Висновки . . . . . . . . . . 193
Додаток А. Кодекс честі волонтера” і розшифрування слова
волонтер” . . . . . . . . . . 199
Додаток Б. Розшифрування слова волонтер”, які запропонували
представники Ресурсного центру розвитку громадських організацій
Гурт” та працівники і волонтери мережі центрів соціальних служб
для сім’ї, дітей та молоді . . . . . . . 200
Додаток В. Обітниця соціального працівника на громадських засадах (волонтера) центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді . 201
Додаток Д. Гімн волонтерів центрів соціальних служб для сім’ї,
дітей та молоді . . . . . . . . . 202
Список використаних джерел . . . . . 203

ВСТУП

Актуальність теми. Проголошення незалежності України дало поштовх початку трансформаційних процесів в усіх сферах життя суспільства, що у свою чергу поставило питання актуальності досліджень його нових реалій. Завершення епохи колективних форм участі у громадському та суспільно-політичному житті, трансформація суспільного устрою, переорієнтація на засади ринкової економіки, суспільно-політична та економічна нестабільність призвели до занепаду або часткової трансформації старих і появи нових видів соціальних відносин та соціальних інститутів, одним із яких і виступає волонтерство. Так, за часів Радянського Союзу добровільна допомога та взаємовиручка підтримувалися на державному рівні: добровільна праця у вигляді шефської допомоги, комуністичних суботників або соціалістичних змагань була піднесена до рівня почесного обов’язку і мала ідеологічно-примусовий характер. Після розпаду СРСР добровільна діяльність перестала залежати від державних структур, а будь-яка участь у суспільному-політичному та громадському житті суспільства виступає виключно добровільною ініціативою його членів.
Сучасний стан українського соціуму визначається особливостями функціонування і взаємодії трьох підсистем: ринкової економіки, правової держави та громадянського суспільства. Оцінюючи перспективи розвитку ініціативної індивідуальної та колективної активності в Україні, Є.Головаха та Н.Паніна наголошують на необхідності нових ґрунтовних досліджень інституціоналізації суспільних процесів у цій галузі: Перспектива переходу українського суспільства до внутрішньо несуперечливої інституціональної системи пов’язана з можливістю розвитку так званої неінституціональної політики”, ґрунтованої на активності самодіяльних соціальних рухів та організацій, які сприяють освоєнню неінституціонального простору і формуванню соціального капіталу і нових форм демократичної правової, політичної, економічної й духовної культури. Оцінювання потенціалу українського суспільства у цьому контексті й досі не здійснене і, на наш погляд, є найактуальнішим напрямом подальшого вивчення процесів інституціоналізації в Україні”[31][1]).
Наприкінці ХХ ст. особливе місце волонтерської діяльності в процесі суспільного розвитку було офіційно визнано міжнародним співтовариством. За останнє десятиріччя тема волонтерства неодноразово обговорювалось на засіданнях Генеральної Асамблеї ООН і залишається актуальним питанням порядку денного у досягненні Цілей Розвитку Тисячоліття”. Волонтерство є суспільно-корисною безоплатною діяльністю, яка є чинником формування духовних, морально-етичних, культурних, суспільно-політичних та економічних цінностей і може набувати будь-яких форм від традиційних інститутів обопільної допомоги до мобілізованої суспільно-корисної праці під час криз або стихійного лиха, від проявів альтруїзму до структурованої організації волонтерського руху міжнародного масштабу. Волонтерство - спосіб акумуляції соціального капіталу, потужний інструмент соціального, культурного та економічного розвитку суспільства, який в ринкових умовах сприяє збереженню балансу в суспільних відносинах та їх гармонізації; ефективний засіб об’єднання зусиль громадянського суспільства та органів державної влади щодо вирішення ряду соціальних проблем; базисна передумова і основа діяльності більшості громадських організацій та об’єднань.
З часів появи соціологічної науки соціальні інститути посіли місце однієї з її основних категорій. В західній соціології інститути досліджували Г.Спенсер, Е.Дюркгейм, М.Вебер, Т.Парсонс, Г.Зіммель, Р.Мертон, Дж.Мід, Дж.Хоманс, Р.Дарендорф, Н.Смелзер, Е.Гіденс, П.Бергер, Т.Лукман, Дж.Тернер, Я.Щепаньский, П.Штомпка, К.Касторіадіс, Н.Флігстін, Д.Норт, Д.Уільямсон, П.ДіМаджіо та ін. В російській соціології проблематикою соціальних інститутів та процесу інституціоналізації займались В.Ядов, С.Фролов, В.Добреньков, А.Кравченко, І.Андреєв, Т.Заславська, Р.Ривкіна, О.Бессонова, М.Шабанова, С.Кірдіна, В.Радаєв, Ю.Резник, Р.Нуреєв та ін. Серед вітчизняних науковців слід назвати імена таких соціологів як Є.Головаха, Н.Паніна, С.Макеєв, В.Тарасенко, С.Войтович, О.Стегній, Ю.Чернецький, О.Куценко, О.Резнік та ін. Схеми процесу інституціоналізації пропонували Т.Парсонс, Дж.Хоманс, П.Бергер і Т.Лукман, П.Штомпка, С.Фролов.
Теорію соціальних рухів у західній соціології розробляли Г.Блумер, Р.Тернер, У.Корнхаузер, С.Ліпсет, Е.Фромм, Н.Смелзер, Т.Гарр, Е.Хоффер, Д.Еберл, Л.Кілліан, Дж.Маккарті, М.Зальд, Ч.Тілі, А.Турен, А.Мелуччі, Д.Стокдейл, С.Тарроу, Ф.Нулльмайер, Й.Рашке, Р.Айєрман, Е.Джемісон, В.Гемсон, Д.Дела Порта, М.Діані. Дослідженням механізмів появи та схем розвитку соціальних рухів займались Е.Гіденс, Г.Блумер, П.Штомпка, Р.Тернер, Н.Смелзер, Л.Іонін, С.Фролов, Д.Стокдейл, О.Рамштедт. В радянській соціології до проблематики соціальних рухів звертались Л.Іонін та В.Яровий, а на пострадянському просторі - Т.Заславська, Р.Ривкіна, Г.Погосян, І.Халій, В.Костюшева, М.Назарова, В.Воронкова, Л.Гордон, Е.Клопова, А.Темкіна, А.Кравченко, В.Тишкова, О.Яницький, О.Здравомислова, Т.Константинова, А.Посадська, Т.Клименкова, О.Вороніна та ін. Серед вітчизняних дослідників соціальних рухів слід вказати імена таких науковців як О.Стегній, О.Симончук, В.Барабаш, В.Головенько, В.Рябіка, О.Балакірєва, М.Головатий, О.Яременко, Р.Вайнола, А.Капська, І.Зверєва, Н.Комарова.
В основі класичних підходів до дослідження проблематики добровільної діяльності лежать ідеї альтруїзму (О.Конт, І.Кант, Г.Гегель, П.Сорокін, Д.Майерс, В.Єфроімсон), лібералізму (Дж.Бентам, Г.Спенсер, Ф.Хайєк), марксизму (К.Маркс, Ф.Енгельс, В.Ленін), християнських релігійних цінностей (А.Сміт, М.Вебер, А. де Токвіль). На сучасному етапі проблематика добровільної діяльності досліджується в межах трьох підходів: соцієтального (Р.Корнюєл, Ф.Хайек), економічного (Л.Саламон) і трудового (К.Бідерман, Л.Кудринська).
Особливості волонтерства як соціального феномену сучасності були предметом дослідження ряду науковців. Зокрема, тенденції та перспективи розвитку волонтерської діяльності у Європі та Великобританії розглядали Дж. Девіс Сміт, М.Харріс, К.Рочестер, Р.Хедлі, у США - С.Елліс, К.Кемпбел; проблеми менеджменту волонтерських програм та управління діяльністю волонтерів вивчали Л.Ремрайк, Л.Графф, С.Маккарлі, Р.Лінч, С.Вінйард, Б.Стайлінгс, К.Бідерман, Дж.Нобл, Л.Роджерс. Сектор роботи з волонтерами досліджували С.Маккарлі, Р.Лінч, С.Вінйард, С.Елліс, К.Кемпбел, К.Вейсман, А.Вейсборд, К.Нойс, Б.Вітіч.
На теренах колишнього СРСР російські дослідники одними з перших звернулись до проблематики волонтерської діяльності. С.Синецький та М.Львова досліджували соціальний портрет російських волонтерів та ставлення населення і спеціалістів високої кваліфікації до волонтерської діяльності, приділивши значну увагу проблемам залучення до волонтерства і мотивації; їх вивчали також О.Веліканова, В.Гараніна, В.Кочеткова, Н.Черепанова, Г.Бодренкова, яка також узагальнила і проаналізувала ряд досліджень волонтерського сектору. Л.Кудринська розглядала сутність, функції та специфіку добровільної діяльності з позицій трудового підходу. С.Шиндаулетова проаналізувала нормативну базу ряду держав і проблеми правового регулювання волонтерської діяльності.
Дослідження елементів волонтерського руху в Україні можна знайти в роботах Р.Вайноли, А.Капської, Н.Комарової, О.Безпалько, О.Карпенко, І.Звєрєвої, Г.Лактіонової. Однак, зазначені дослідження ґрунтуються переважно на узагальненнях досвіду практичної реалізації волонтерських проектів у галузі соціальної роботи з їх детальним, часто поетапним, описом. Тому оцінюючи рівень розробленості проблематики щодо волонтерської діяльності і волонтерського руху в Україні, варто вказати на відсутність комплексних соціологічних досліджень у даній галузі.
Таким чином наукова проблема полягає в тому, що за наявності надійних знань про мотиви участі у волонтерській діяльності, механізми рекрутації волонтерів та засади менеджменту волонтерських програм відсутні концептуальні уявлення про особливості інституціоналізації волонтерства як соціального руху.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження не пов’язане з науковими програмами, планами, темами організації, де виконувалась робота.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є виявлення загального механізму та етапів становлення волонтерства як соціального інституту, а також концептуалізація і виявлення емпіричних характеристик інституціоналізації волонтерського руху в Україні, з’ясування особливостей цього процесу на прикладі різних типів організацій, які використовують працю волонтерів.
Для досягнення поставленої мети потрібно розв’язати наступні завдання:
- проаналізуватити соціологічні концепції соціальних інститутів, розглянути й описати основні етапи процесу інституціоналізації та їхні особливості на основі аналізу процесу інституціоналізації соціальних рухів;
- обґрунтувати застосування якісної методології та біографічного методу у дослідженні процесу інституціоналізації волонтерського руху в Україні, розробити інструментарій емпіричного дослідження;
- узагальнити накопичені знання і достовірні відомості щодо характеристик волонтерського руху, які стосуються його основних структур (мотиваційних аспектів, ціннісно-нормативної, символічно-смислової та статусно-рольової структур, елементів легітимації та легалізації, формування колективної ідентичності тощо), та результати досліджень даного соціального феномену;
- дослідити емпіричні особливості та факти становлення волонтерського руху як соціального інституту, які обумовлені сучасним етапом розвитку волонтерської діяльності в Україні; емпірично виявити відмінності, що виникають у процесі становлення і розвитку структур волонтерського руху залежно від соціально-демографічних характеристик та індивідуальних особливостей волонтерів та соціального середовища (зокрема, типу та напряму роботи організацій), в якому реалізується їх діяльність.
Об’єкт дослідження волонтери соціальних служб, державних установ, громадських організацій та об’єднань, груп взаємо- та самодопомоги.
Предмет дослідження особливості становлення волонтерського руху в Україні як соціального інституту.
Методи дослідження. Метод аналізу документів був використаний для вивчення нормативно-правової бази та уставних документів щодо волонтерської діяльності, а біографічний метод для виявлення емпіричних показників предмету дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів. В Україні вперше здійснено емпіричне дослідження особливостей інституціоналізації волонтерського руху та формування основ волонтерської діяльності.
У дисертації отримано такі нові результати:
- вперше здійснена концептуалізація механізму інституціоналізації та сформульована аналітична схема даного процесу, яка включає сім етапів: 1. поява потреби, задоволення якої потребує організації спільних дій, її розповсюдження та усвідомлення багатьма членами суспільства, формування спільних цілей, поява в ході стихійної взаємодії соціальних норм і правил; 2. формування ціннісно-нормативної структури, початок формування ідеологічних засад діяльності; 3. створення символічно-смислової структури через відтворення в часі і просторі системи символів, дій, правил поведінки, наділення соціального інституту необхідними для підтримки її систем ресурсами; 4. створення статусно-рольової структури та системи соціального контролю; 5. легітимація соціального інституту через створення його історії та міфології, виокремлення постатей видатних особистостей, формування стереотипів у масовій свідомості; 6. формальна легалізація у нормативно-законодавчій галузі; 7. формування колективної ідентичності та інституціональної поведінки через передачу знань наступному поколінню; відповідно до зазначеної схеми було проаналізовано процес інституціоналізації соціальних рухів в цілому та волонтерського руху зокрема;
- систематизовано та конкретизовано умови і фактори становлення волонтерського руху в Україні, основні з яких це - вплив суспільно-політичних, економічних та ідеологічних трансформацій на цей процес; відродження історичних коренів волонтерства як різновиду благодійницької діяльності та привнесення і розвиток основ інституту міжнародного волонтерства; наявність кількох типів організацій, що використовують працю волонтерів;
- встановлено, що основні відмінності між трьома основними типами організацій (державні установи, громадські організації, групи взаємодопомоги), які використовують волонтерську працю, залежать від рівня формалізації відносин між організацією, волонтерами та клієнтами; джерел залучення ресурсів, рівня структурної організації; розвиненості інституціональної інфраструктури;
- доведено, що інституціоналізація волонтерської діяльності у зазначених типах організацій, що використовують працю волонтерів, відбувається нерівномірно. Інституціональні елементи (складові символічно-смислової та статусно-рольової структур, процедури формалізації та контролю, обізнаність з нормативною базою, система навчання тощо) найкраще розвинені в державних установах. В громадських організаціях набагато менше формалізована інфраструктура. Групи взаємодопомоги характеризуються найнижчим рівнем розвитку інфраструктури та інституціональних елементів, а ті, хто входить до цих груп, демонструють найстійкішу мотивацію до волонтерської діяльності;
- з’ясовано, що статусно-рольова позиція волонтера, його ставлення до волонтерської діяльності, її сприйняття та оцінка залежать від: соціально-демографічних характеристик волонтера, тривалості та періодичності роботи волонтером, досвіду, знань, навичок, особистих якостей, типу організації, в якій він добровільно працює.
Теоретичне значення результатів дослідження полягає у тому, що здійснено концептуальну реконструкцію процесу формування основ волонтерської діяльності, запропоновано авторську аналітичну схему процесу інституціоналізації, відповідно до якої емпірично виявлено та розглянуто особливості становлення волонтерського руху в Україні як соціального інституту.
Висвітлені положення поглиблюють наукові знання про суспільні трансформації та розвиток громадських добровільних ініціатив в українському суспільстві.
Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження можуть бути використані у якості основи для подальших досліджень волонтерського руху в Україні, підготовки навчально-методичних матеріалів, вдосконалення соціальної політики у галузі розробки і впровадження програм підтримки волонтерських ініціатив та розвитку волонтерського руху з метою підвищення ефективності соціальних послуг, розвитку здібностей, відродження духовних основ українського суспільства, а також для підвищення ефективності волонтерської діяльності та роботи з волонтерами.
Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертації були представлені на Третій Всеукраїнській соціологічній конференції Проблеми розвитку соціологічної теорії. Трансформація соціальних інститутів та інституціональної структури суспільства” (Київ, 2003), Четвертій Всеукраїнській соціологічній конференції Проблеми розвитку соціологічної теорії. Соціальні процеси в Україні” (Київ, 2004).
Особистий внесок здобувача. Всі публікації підготовлені автором самостійно.
Публікації. Результати дослідження відображено у трьох статтях у провідних наукових фахових виданнях, двох тезах доповідей.

[1])[31] Головаха Є., Паніна Н. Пострадянська деінституціоналізація і становлення нових соціальних інститутів в українському суспільстві // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2001. - № 4. С.21.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Розглянувши існуючі соціологічні концепції та підходи до вивчення соціальних інститутів та процесу інституціоналізації, теорії соціальних рухів та дослідження волонтерського руху автор роботи дійшла наступних висновків.
Перше. В соціологічній теорії соціальні інститути розглядаються в межах чотирьох основних перспектив як: функції, регулятори поведінки, статусно-рольові комплекси та символічні комплекси. В результаті аналізу наукової спадщини представників різних соціологічних підходів щодо розгляду соціальних інститутів та процесу їх становлення було визначено три спільні для різних точок зору на природу і особливості процесу інституціоналізації моменти, відповідно до яких інституціоналізація представляє собою процес: а) визначення і закріплення системи соціальних норм і правил, статусів і ролей; б) впорядкування, формалізації і стандартизації суспільних зв’язків і відносин; в) формування стійкого комплексу нормативно-правового регулювання поведінки. В широкому розумінні інституціоналізація виступає складним історичним процесом формування і відтворення соціальної структури суспільства, який у своєму розвитку проходить ряд етапів, щодо послідовності яких серед соціологів не склалося єдиної думки. Після розгляду і узагальнення різних поглядів на процес інституціоналізації та його етапи, було запропоновано аналітичну схему даного процесу, яка представлена наступним чином:
- поява, розповсюдження та усвідомлення багатьма членами суспільства потреби, задоволення якої потребує організації спільних дій, формування спільних цілей, поява в ході стихійної взаємодії соціальних норм і правил;
- формування ціннісно-нормативної структури, поява процедур пов’язаних з нормами і правилами, початок формування ідеологічних засад діяльності;
- створення символічно-смислової структури через відтворення в часі і просторі системи символів, дій, правил поведінки, наділення соціального інституту необхідними для підтримки її систем ресурсами;
- створення статусно-рольової структури та системи соціального контролю;
- легітимація соціального інституту, формування стереотипів та уявлень-репрезентацій у масовій свідомості;
- формальна легалізація у нормативно-законодавчій галузі;
- формування колективної ідентичності та інституціональної поведінки через передачу знань наступному поколінню.
Друге. Історичним прототипом волонтерства, як соціального явища, виступає благодійництво, корені якого на території сучасної України почали формуватися у VI ст. і яке має в основі християнські настанови милосердя та любові до ближнього. Волонтерська діяльність на даний час класифікується за чотирма типами (взаємодопомога, філантропія, захист інтересів та участь в управлінні), кожен з яких має місце в структурі волонтерської діяльності нашого суспільства.
Розвиток волонтерського руху та реалізація волонтерської діяльності в Україні здійснюється на основі і за рахунок функціонування трьох типів організацій, які використовують працю добровільних помічників і представлені державними установами, громадськими об’єднаннями і групами взаємодопомоги. Ці організації розрізняються за рівнем формалізації відносин між організацією, волонтерами та клієнтами, джерелами залучення ресурсів, рівнем структурної організації, розвиненістю інституціональної інфраструктури. Реалізація волонтерської діяльності в межах зазначених організацій здійснюється за трьома напрямами: творчо-культурним, соціальним та правовим.
Третє. Інституціоналізація волонтерської діяльності у зазначених типах організацій, що використовують працю волонтерів, відбувається нерівномірно: інституціональні елементи (складові символічно-смислової та статусно-рольової структур, процедури формалізації та контролю, обізнаність з нормативною базою, система навчання тощо) найкраще розвинені в державних установах; у громадських організаціях інституціональні елементи теж досить розвинені, але їх інфраструктура набагато менше формалізована; групи взаємодопомоги характеризуються найнижчим рівнем розвитку інфраструктури та інституціональних елементів, при цьому саме їх представникам притаманна найпотужніша і найстійкіша мотивація до волонтерської діяльності.
Четверте. В ході дослідження було виявлено залежність ставлення волонтера до добровільної діяльності, її сприйняття та оцінки від ряду факторів, до яких входять: соціально-демографічні характеристики, тривалість та періодичність роботи волонтером, досвід, знання, навички, реалізовані заходи, особисті якості, типу організації, в якій він волонтерує. Ще одна особливість українського волонтерства полягає в тому, що процеси відродження основ волонтерської діяльності, становлення і розвитку волонтерського руху на території нашої держави відбуваються за рахунок внутрішніх і зовнішніх ресурсів. Перші представляють собою державну підтримку та громадські ініціативи у галузі волонтерської діяльності, другі - підтримку міжнародних волонтерських та благодійницьких організацій. Розвитку волонтерського руху також сприяв ряд об’єктивних умов, до яких належать: стабілізація суспільно-політичної ситуації, підвищення рівня життя, покращення суспільних відносин, впровадження міжнародних програм з реалізації волонтерської діяльності, відродження релігійних засад християнства.
П’яте. В результаті емпіричного дослідження умов та факторів інституціоналізації волонтерського руху автор роботи виявила ряд особливостей, притаманних цьому процесу, які поетапно можна визначити наступним чином.
1) Мотиваційні аспекти залучення до волонтерства відрізняються залежно від віку волонтерів: молодь переважно прагне до розширення власних можливостей, особистісного розвитку і росту, комунікації, а люди старшого віку до стабілізації психологічного стану та/або існуючої особистісної ситуації.
2) Головною цінністю волонтерської діяльності була названа людина, її потреби та інтереси. В основі волонтерської діяльності більшість респондентів вбачають загальнолюдські духовні та релігійні цінності (віра, надія, любов до ближнього, чесність, чуйність, порядність, справедливість, повага, безкорисливість, неупередженість, гуманність, толерантність тощо). Ціннісно-нормативна структура волонтерського руху закріплюється через прийняття декларацій, кодексів та обітниць, які введені у практику більшості організацій.
3) На даний час український волонтерський рух не має єдиної символіки і атрибутів, формування ж словникового запасу, як одного із символічних елементів, відбувається у єдиному руслі із незначними особливостями залежно від специфіки та напрямку діяльності організації. Наприклад, файндрайзинг це робота по залученню ресурсів волонтерського руху, які поділяються на матеріальні, фінансові, людські, інформаційні, інтелектуальні та організаційні. Окремо виділено рекрутацію роботу по залученню людських ресурсів, які загальновизнано найголовнішими.
4) Людські ресурси волонтерського руху слугують заповненню позицій його статусно-рольової структури, складність якої залежить від рівня формалізації відносин між волонтером і організацією. Серед процедур формалізації відносин в структурі волонтерського руху застосовують проведення співбесіди (єдина процедура, яка одностайно визнана корисною як для волонтера, так і для організації), створення волонтерських посад, призначення випробувального терміну, укладання угоди або договору про роботу волонтером. Виділено три механізми рекрутації: через особисті контакти, в ході реалізації програм та заходів організації та посередництвом третіх сторін. З’ясувалося, що статусно-рольова структура, на думку більшості респондентів, призначена більше для координації волонтерської діяльності, а не її формалізації. Крім того, в системі соціального контролю неформальним механізмам було надано більше ваги ніж формальним. Статус волонтера виявився один з домінуючих, але жоден з респондентів, розповідаючи про себе, не назвав його головним.
5) До процесу легітимації волонтерського руху, який здійснюється шляхом формування позитивних стереотипів та уявлень-репрезентацій в масовій свідомості залучені самі волонтери, їх організації, державні структури, засоби масової інформації та відомі особистості політики, спортсмени, зірки естради тощо. Завдяки об’єднанню зусиль акторів різних рівнів в масовій свідомості нашого суспільства формується позитивний образ волонтера.
6) Встановлено, що у галузі легалізації волонтерського руху до цього часу не створено ефективної нормативно-законодавчої бази, яка б забезпечувала правові основи волонтерського руху та регулювання волонтерської діяльності. Процес легалізації волонтерського руху частково здійснюється за рахунок розвитку його вторинних елементів: легалізації об’єднань громадян, державної підтримки волонтерських ініціатив та програм навчання волонтерів, конкурсів та проектів, державного та суспільного визнання волонтерської праці, залучення волонтерів до роботи в державних установах та реалізації програм державної соціальної політики.
7) Результатами дослідження було виявлено наявність самоідентифікації респондентів у якості волонтерів та колективної ідентичності, що підтверджує факт існування волонтерської спільноти, однак на даний час вона не представляє собою єдину організаційно-структурну одиницю, всі підрозділи якої підпорядковані єдиному центру. Таких центрів існує принаймні три: Державна соціальна служба для сім’ї, дітей та молоді, в структурі якої створена і ефективно працює система навчання волонтерів, яка слугує основою формування інституціональної поведінки; Громадський центр Волонтер” та Центр волонтеріату Добра воля”.
Дані, отримані в ході даного дослідження, представляють інтерес як для науковців, так і для керівників волонтерських програм та організацій, представників державних структур тощо. З позиції теоретичного значення результатів дослідження його основні положення можуть бути основою для подальших досліджень елементів та структур волонтерського руху в Україні, розвитку науково-теоретичного знання щодо особливостей процесу його інституціоналізації.
Практичне значення даного дослідження полягає у можливості використання його результатів для вдосконалення, розробки і впровадження програм державної соціальної політики у галузі підтримки волонтерських ініціатив та розвитку волонтерського руху з метою підвищення ефективності та розширення спектру соціальних послуг, відродження духовних основ українського суспільства. Також результати дослідження можуть бути використані для підвищення ефективності волонтерської діяльності та роботи з волонтерами в усіх видах організацій, що використовують їх працю, більш ефективного залучення людських ресурсів до волонтерського руху та підготовки навчально-методичних матеріалів щодо волонтерської діяльності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авуєва І.В. Інституціоналізація соціальних рухів / І.В.Авуєва // Проблеми розвитку соціологічної теорії. Трансформація соціальних інститутів та інституціональної структури суспільства: наукові доповіді і повідомлення ІІІ Всеукраїнської соціологічної конференції, 18 квітня 2003 р., Київ / Соціологічна асоціація України, Інститут соціології НАН України. За ред. М.О.Шульги, В.М.Ворони. К., 2003. - С. 156 158.
2. Авуєва І. Соціальний портрет членів соціальних рухів, громадських організацій та політичних партій // Українське суспільство 2003. Соціологічний моніторинг / За ред. д.е.н. В.Ворони, д.с.н. М.Шульги / Ірина Авуєва. К.: Інститут соціології НАН України, 2003. С. 283 291.
3. Альмодавар Ж.П. Рассказ о жизни и индивидуальная траектория: сопоставимость масштабов анализа / Ж.П. Альмодавар // Вопросы социологии. 1992. Т.1. - №2. С. 98 104.
4. Андреев И.Д. Методологические основы познания социальных явлений / И.Д. Андреев. М.: Высшая школа., 1977. 328 с.
5. Арон Р. Этапы развития социологической мысли / Арон Р.; [общ. ред. и предисл. П.С.Гуревича]. М.: Издательская группа Прогресс”-Политика”, 1992. 608 с.
6. Батыгин Г.С. Миф о качественной социологии” / Г.С. Батыгин, И.Ф. Девятко // Социологический журнал. 1994. - №2. С.28 42.
7. Бауман З. Индивидуализированное общество / Бауман З.; [пер. с англ.]; под ред. В.Л. Иноземцева. М.: Логос, 2002. 390 с.
8. Белановский С.А. Глубокое интервью: учебное пособие / Белановский С.А.. М.: Никколо-Медиа, 2001. 320 с.
9. Белановский С.А. Свободное интервью как метод социологического исследования / С.А. Белановский // Социология 4М. 1991. №2. С. 5 19.
10. Бергер П. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания / П. Бергер, Т.Лукман. М.: Медиум, 1995. 323 с.
11. Бидерман К. Координация работы и менеджмент волонтерских программ в Великобритании / Бидерман К.; [пер. Санникова М., Мюллер И.]. Джойнт, Иерусалим, 1999 36 с.
12. Биографический метод в социологии: история, методология и практика / [под. ред. Е.Ю.Мещеркиной, В.В.Семеновой]. М.: ИС РАН, 1994. 148 с.
13. Блумер Г. Коллективное поведение // Американская социологическая мысль: тексты / Под ред. В.И.Добренькова / Г.Блумер. М.: Изд-во МГУ, 1994. С. 168 215.
14. Бодренкова Г.П. Добровольчество как фактор повышения эффективности государственной политики: международный и российский опыт / Г.П.Бодренкова // Общественные институты реальная социальная сила развития гражданского общества в России”: Сборник статей по материалам заочной Международной научно-практической конференции / Под ред. О.А. Копцевой. М., 2006. С.34-41.
15. Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму / М. Вебер; [перекл. з німецької О.Погорілого]. К.: Основи, 1994. 261 с.
16. Великанова Е.В. Особенности организации добровольческих студенческих отрядов в сфере досуга [Електронний ресурс] / Е.В. Великанова, И.Н. Григорьев Режим доступу до статті: http://tsu.tmb.ru/culturology/journal/6/velikanova_5-2006-2.htm
17. Веселкова Н.В. Методические принципы полуформализованного интервью / Н.В. Веселкова // Социология: методология, методы, математическое моделирование. 1995. - № 5-6. С.28 48.
18. Веселкова Н.В. Полуформализованное интервью / Н.В. Веселкова // Социологический журнал. 1994. - №3. С.103 110.
19. Войтович С.О. Соціальні інститути суспільства: рід, влада, власність / С.О. Войтович К.: Інститут соціології НАНУ, 1998. 170 с.
20. Войтович С. Проблема соціальних інститутів у соціології / С.Войтович // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 1999. - № 2. С. 152165.
21. Волонтери в соціальній роботі / [упоряд. О.Главник та ін.]. - К.: Главник, 2006. - 127 с. (Серія Бібліотечка соціального працівника”)
22. Волонтеры и волонтерское движение: сборник реферативных материалов / [общ.ред. В.Данович, Л.Чернова]. - Днепропетровск: ДИСОР. 1999. 128 с.
23. Волонтёрская работа: Британский опыт [Електронний ресурс] / Режим доступу до статті:
http://www.dobroedelo.ru/vrc/seminar/seminar_volonteering.htm
24. Волонтерство: поклик душі чи професія. Методичні матеріали [Електронний ресурс] / Укладач Федотова Л.М. - Режим доступу до статті:
http://www.library.kharkov.ua/lib_druk.php?topic=metod/volunt
25. Волонтерська служба недержавної організації соціальної сфери /[керівник проекту Р. Кравченко]. - К.:Сфера,2000. - 92 с.
26. Волонтерський рух в Україні: тенденції розвитку / [Р.Х.Вайнола, А.Й.Капська, Н.М.Комарова та ін.]. - К.: Академпрес, 1999. - 112 с.
27. Гаранина В.В. Волонтеры некоммерческих организаций Нижнего Новгорода [Електронний ресурс] / В.В.Гаранина // Сборник научных статей студентов ФСН Надежды”. Режим доступу до статті:
http://www.unn.ru/rus/f14/k2/students/hopes/3.htm
28. Гіденс Е. Соціологія / Ентоні Гіденс; [пер. з англ. В.Шовкун, А.Олійник]; наук. ред. О.Іваненко. К.: Основи, 1999. 726 с.
29. Гидденс Э. Социология. / Э.Гидденс // Социологические исследования. 1994. № 2. С. 129 139.
30. Гидденс Э. Структура как правила и ресурсы // Человек и общество. Хрестоматия / Под ред. С.А.Макеева / Энтони Гидденс. К.: Ин-т социологии НАНУ, 1999. С.77 83.
31. Головаха Є. Пострадянська деінституціоналізація і становлення нових соціальних інститутів в українському суспільстві / Є. Головаха, Н.Паніна // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2001. - № 4. С. 522.
32. Добреньков В.И. Социлогия: в 3 т. / В.И.Добреньков, А.И. Кравченко. М.: ИНФРА-М, 2000 . Т.3: Социальные институты и процессы. 2000. 520 с.
33. Добреньков В.И., Кравченко А.И. Фундаментальная социология: в 15 т. / В.И.Добреньков, А.И. Кравченко. М.: ИНФРА-М, 2004 . Т.5.: Социальная структура. 2004. VIII, 1096 с.
34. Дослідження волонтерства:практичний посібник /[упоряд. В. Дибайло]. - К. :РЦ "Гурт",2001. - 57 с.
35. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии / Эмиль Дюркгейм. М.: Наука, 1991. 574 с.
36. Дюркгейм Э. Социология. Ее предмет, метод, предназначение / Эмиль Дюркгейм; [пер. с фр., составление, послесловие и примечания А.Б.Гофмана]. М.: Канон, 1995. 352 с.
37. Закон України Про соціальні послуги” [Електронний ресурс] / Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №45, ст. 358. Режим доступу до сторінки:
http://www.zakon.rada.gov.ua/cgi_bin/laws/main.cgi?nreg=2558-14
38. Закон України Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю” [Електронний ресурс] / Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, №42, ст. 213. Режим доступу до сторінки:
http://www.zakon.rada.gov.ua/cgi_bin/laws/main.cgi?nreg=966-15
39. Заславская Т. Поведение массовых общественных групп как фактор трансформационного процесса / Татьяна Заславская // Мониторинг общественного мнения: экономические и социальные перемены. 2000. - № 6. С. 14 19.
40. Здравомыслова Е.А. Социологические подходы к анализу общественных движений / Елена Здравомыслова // Социологические исследования. 1990. № 7. С. 88 94.
41. Іващенко О. Новий інституціоналізм в економічній соціології: теоретичні підвалини дослідницьких можливостей / Ольга Іващенко // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2003. - № 1. С. 60 70.
42. Изучение основных проблем волонтеров в Казахстане и отношения к ним населения. Январь-Апрель, 2002. Финальный отчет [Електронний ресурс] / Режим доступу до збірки: http://www. worldvolunteerweb.org/fileadmin/docs/old/pdf/2002/KAZ021007_IYV_National_Report.rus.pdf
43. Ионин Л. Свобода в СССР: [статьи и эссе] / Леонид Ионин. СПб.: Фонд Университетская книга”, 1997. 368 с.
44. Ионин Л.Г. Социология культуры: учебное пособие / Ионин Л.Г. - [2-е издание]. М.: Издательская корпорация Логос”, 1998. 280 с.
45. Касториадис К. Воображаемое установление общества / К.Касториадис; [пер. с франц. Г.Волковой, С.Офертаса]. М.: Гнозис; Логос, 2003. 480 с.
46. Кирдина С.Г. Теория институциональных матриц: в поисках новой парадигмы / С.Г.Кирина // Журнал социологии и социальной антропологии. 2001. Том IV. - №1. С. 101 114.
47. Ковалев Е.М. Качественные методы в полевых социологических исследованиях / Е.М.Ковалев, И.Е.Штейнберг. М.: Логос, 1999. 384 с.
48. Кочеткова В.И. Опыт волонтерского движения в решении социальных проблем (О работе центра по развитию благотворительности От сердца к сердцу” Поволжской академии государственной службы имени П.А.Столыпина) / В.И.Кочеткова // Общественные институты реальная социальная сила развития гражданского общества в России”: Сборник статей по материалам заочной Международной научно-практической конференции / Под ред. О.А. Копцевой. М., 2006. С. 129-131.
49. Кудринская Л.А. Добровольческий труд: сущность, функции, специфіка / Л.А.Кудринская // Социс. 2006. - №5 - С.15-22.
50. Лаперони Д. Социология социальных движений / Д.Лаперони // Современная французская социология. Специальный выпуск. Журнал социологии и социальной антропологии. 1999. Т.2. С. 60 73.
51. Макеев С.А., Социальные идентификации и идентичности / Макеев С.А., Оксамитная С.Н., Швачко Е.В. Киев.: Инт социологии НАН Украины, 1996. 185 с.
52. Макеєв С.О. Соціальні інститути: класичні тлумачення й сучасні підходи до вивчення / С.О.Макеєв // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2003. - № 4. С. 5 20.
53. Маккарлі С. Управління діяльністю волонтерів: як залучити громадськість до вирішення проблем суспільства / С. Маккарлі, Р. Лінч. К.: Ресурсний центр розвитку громадських організацій Гурт”, 1998. 160 с.
54. Маслова О.М. Качественная и количественная социология: методология и методы (по материалам круглого стола) / О.М.Маслова // Социология: методология, методы, математическое моделирование. 1995. - № 5-6. С.5 15.
55. Мид Дж. Аз и Я // Американская социологическая мысль: тексты / Под ред. В.И.Добренькова / Дж.Мид. М.: Изд-во МГУ, 1994. С.227 237.
56. Мид Дж. От жеста к символу // Американская социологическая мысль: тексты / Под ред. В.И.Добренькова / Дж.Мид. М.: Изд-во МГУ, 1994. С. 215 224.
57. Мозаика российского добровольчества: факты, ресурсы, мнения / [сост. и ред. Слабжанин Н.Ю.]. - Ростов н/Д: Старые русские, 2003 - 191 с.
58. Молодіжний рух України: історія та сучасність: збірник матеріалів / [ред.кол. В.А.Головенько (голова), В.І.Березовський, В.Л.Рябіка, О.Й.Ярема, О.О.Яременко]. Київ: НВФ Студцентр” / НІКА Центр, 1998. 120 с.
59. Норт Д. Інституції, інституційна зміна та функціонування економіки / Даглас Норт; [пер. з англ. І. Дзюб]. К.: Основи, 2000. 198 с.
60. Нулльмайер Ф. Социальные движения / Ф.Нульмайер, Й.Рашке // Общественные науки за рубежом. Серия 4. Государство и право. М., 1990. - № 6. С.14-20.
61. Парсонс Т. Пролегомены к теории социальных институтов // Человек и общество. Хрестоматия / Под ред. С.А.Макеева / Т.Парсонс. К.: Ин-т социологии НАНУ, 1999. С.136 147.
62. Парсонс Т. Функциональная теория изменения // Американская социологическая мысль: Тексты / Под ред. В.И.Добренькова / Т.Парсонс. М.: Изд-во МГУ, 1994. С. 464 480.
63. Підготовка волонтерів до роботи у службі Телефон Довіри” / [ред. Петрочко Ж.В.]. К.: ДЦССМ, 2003. 116 с. - (Серія Бібліотечка соціального працівника”)
64. Підготовка волонтерів до соціальної роботи: навч.-метод. посіб. / [А.Й.Капська, О.Г.Карпенко, Н.М.Комарова та ін.]; за ред. А.Й.Капської. - К., Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова, Держ. соц. служба для сім’ї, дітей та молоді, 2005. - 149 с.
65. Підготовка волонтерів та їх роль у реалізації соціальних проектів / [під заг. ред. І.Звєрєвої та Г.Лактіонової; упоряд. І.Звєрєва; пер. з англ. В.Каневської]. - К.: Наук. світ, 2001. - 49 с. - (Серія Бібліотечка соціального працівника / соціального педагога”)
66. Підготовка соціальних працівників до роботи з волонтерами: Метод. розробки до програми Діди Морози-волонтери” та Інтерактивний театр” / [упор. Короткова Р.І., Петрочко Ж.В., Мирук С.В.] / Ліга соц. працівників м. Києва, Соц. служба для молоді м. Києва. - К.: Вид-во НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2001. - 56 с.
67. Попович Г.М. Інституціоналізація соціальної роботи в Україні / Попович Г.М. Ужгород: Гражда, 2003. 184 с.
68. Погосян Г.А. Парадигмы западной социологии общественных движений / Г.А. Погосян, Е.А. Здравомыслова // Социологический журнал. 1994. - № 3. С. 190-192.
69. Постанова Кабінету Міністрів України Про затвердження Положення про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг” [Електронний ресурс] / Офіційний вісник України. - 2003. - № 51. - частина 1. С. 144 146. Режим доступу до ресурсу:
http://www.zakon.rada.gov.ua/cgi_bin/laws/main.cgi?nreg=1895-2003-%EF
70. Радаев В.В. Новый институциональный подход и деформализация правил в российской экономике // Экономическая социология: Новые подходы к институциональному и сетевому аналізу / В.В.Радаев. М.: "Российская политическая энциклопедия" (РОССПЭН), 2002. - С. 157 209.
71. Резник Ю.М. Институционализация как исходная проблема и предметная область социальной теории // Введение в социальную теорию. Социальная эпистемология. Пособие / Ю.М.Резник. М.: Институт востоковедения РАН, 1999. С.208 216.
72. Розширення можливостей недержавних організацій через залучення волонтерів та створення мереж / [В.Дибайло, Ш.Малеріус, Л.Гривняк, С.Бартоломеюссен]. - К.: Б. в., 2004. - 98 с.
73. Ручка А.О. Курс історії теоретичної соціології / А.О. Ручка, В.В. Танчер. К.: Наукова думка”, 1995. 223 с.
74. Синецкий С.Б. Пространство - мегаполис. Или волонтеры глазами нормальных людей [Електронний ресурс] / С.Б.Синецкий, М.Л.Львова // Вестник благотворительности, 2000 - №3 (45) - C. 8-10. Режим доступу до статті: http://www.volunteers.blogseo.ru/2007/03/01
75. Синецкий С. Странные люди в странное время или активисты третьего сектора кто они? / С.Синецкий, М.Львова // Вестник благотворительности, 2000. - № 1-2 (43-44). С. 8 - 10.
76. Синецкий С.Б. Досуг и общественная деятельность. Социально-психологические характеристики российских волонтеров [Електронний ресурс] / С.Б.Синецкий // Культура на пороге третьего тысячелетия в свете культурологического знания. Челябинск, ЧГАКИ, 2001 - C. 71-77. Режим доступу до статті: http://www.infoblago.ru /press/survey/article.wbp? content_type=print&article-id=C38F09A5-D891-49D6-BCD0-DFB05058A5D1
77. Синецкий С.Б. Российские волонтеры: черты социального портрета (Часть 1) // Благотворительность в России. 2001: Социальные и исторические исследования / Под общ. ред. О.Л. Лейкинда / С.Б.Синецкий. - СПб.: Лики России, 2001 - C. 646-654.
78. Синецкий С.Б. Специалисты высокой квалификации: отношение к добровольному труду и готовность к добровольческой деятельности [Електронний ресурс] / С.Б.Синецкий // Вестник Челябинской государственной академии культуры и искусств. Серия 3: Культурологические науки. Челябинск: ЧКАГИ. 2003. № 3. - С. 61-69. Режим доступу до статті: http://www.infoblago.ru /press/survey/article.