ПОЛІТИЧНА САМОІДЕНТИФТКАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ СТАНОВЛЕННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА : ПОЛИТИЧЕСКАЯ САМОИДЕНТИФТКАЦИЯ ЛИЧНОСТИ В УСЛОВИЯХ СТАНОВЛЕНИЯ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА

Краткое описание

Національна академія наук України Інститут соціології

На правах рукопису

Резнік Олександр Станіславович Л - л і/г-^
УДК 316. 334. З
ПОЛІТИЧНА САМОІДЕНТИФТКАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ СТАНОВЛЕННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
22.00.03 — соціальна структура, соціальні інститути та соціальні відносини
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук
Науковий керівник Шульга Микола Олександрович, доктор соціологічних наук
Київ-2001

ЗМІСТ
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1 Особистісні підвалини громадянського суспільства 12
1.1. Особистість і громадянське суспільство: діалектика онтологічної 12 взаємообумовленості індивідуального та колективного
1.2. Проблема становлення громадянського суспільства в Україні: 32 інституційні та особистісні виміри
1.3. Політична культура особистості як фактор побудови 50 громадянського суспільства
Висновки до розділу 1 64
РОЗДІЛ 2 Політична самоідентифікація особистості 66
2.1. Теоретичні підходи до вивчення політичної самоідентифікації 67 особистості
2.2. Соціалізація І самоідентифікація особистості у сфері політики 82
2.3. Криза та зміна політичної ідентичності у суспільстві, що 97 трансформується
2.4. Концептуальна модель структури політичної самоідентичності та 110 психологічного механізму політичної самоідентифікації особистості
2.5. Ціннісно-ідеологічна ідентичність, політико-ідеологічна 125 самоідентичність та політична поведінка
Висновки до розділу 2 132
РОЗДІЛ 3 Емпірична верифікація концептуальної моделі політичної 135 самоідентичності
3.1. Методичні аспекти дослідження політичної самоідентифікації та 135 аналіз емпіричних показників ціннісно-ідеологічної ідентичності
3.2. Взаємозв’язок між політико-ідеологічною самоідентичністю та 166 ціннісно-ідеологічною ідентичністю
з
Висновки до розділу 3 181
ВИСНОВКИ 183
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 190
Додаток А. Схема політичного вибору особистості 206
Додаток Б. Показники розвитку політичної культури населення України 207 Додаток В. Складові, які відповідають диспозиційним рівням 209
Додаток Г. Динаміка геополітичного розподілу ідентичностей 210
Додаток Д. Розташування політико-ідентифікованих груп відносно 212
перетину осей ставлень до політичного, економічного та геополітичного розвитку України

ВСТУП
Актуальність теми. Однією із найважливіших запорук тривалого лідерства західних суспільств у світовому розвитку є їхня оптимальна соціально-інституційна архітектура. Оптимальність останньої полягає насамперед у наявності громадянського суспільства як системи незалежних неурядових самоврядних інституцій, що реалізують приватні, групові та корпоративні інтереси. Саме це забезпечує найбільш ефективне вирішення проблеми підтримання стану внутрішньосуспільної упорядкованості (порядку”) за умов свободи” (тобто відсутності надмірних і тотальних регламентацій), а відтак зумовлює спроможність даних суспільств вчасно і результативно реагувати на різноманітні внутрішні і зовнішні виклики та розвиватися з випереджаючими темпами.
Незважаючи на те, що політична еліта, прагнучи стати впливовим і конкурентноспроможним суб’єктом в межах світового співтовариства, загалом достатньо виразно продемонструвала наміри і робить відповідні спроби трансформуватися у напряму саме західної моделі соціально- інституційної архітектури, українське суспільство ще остаточно не визначилося у даному питанні. Тому наслідки цих модернізаційних потуг еліти та невизначеність суспільства щодо напряму подальшої трансформації - неочікувано повільні та суперечливі процеси розбудови незалежної правової соціальної держави і становлення громадянського суспільства. Однією з причин таких труднощів і, відповідно, нагальною соціальною проблемою українського сьогодення є соціально-психологічна неготовність більшості людей бути активними учасниками вказаних трансформаційних та інноваційних процесів внаслідок цілої низки чинників. Серед останніх чи не няйиажливі іттим слід вважати недостатню спроможність громадян адекватно позиціюватися (самовизначатися) у новому, мінливому політичному континуумі, усвідомлювати свої реальні політичні інтереси в ньому та солідаризуватися із зацікавленими партнерами для їх реалізації.
Тому у науково-пЬнавальному і прикладному сенсі винятковий інтерес становить процес політичного самовизначення (самоідентифікації) особистості в умовах суспільно-політичної трансформації. Це викликано тим, що успішність будь-яких суспільних перетворень залежить від наявності відповідних особистісних підвалин, і незворотність соціально-інституційних змін остаточно забезпечується успішною легітимацією останніх на особистішому рівні, тобто тим, якою мірою індивіди можуть відшукати себе у новій або оновленій соціально-просторовій композиції суспільства, а отже прийняти її, визнати нормальною і бажаною для себе. Невипадково дослідженню самоідентифікації особистості у різних царинах суспільного життя і соціальних практик присвячено роботи багатьох вітчизняних і зарубіжних вчених, у яких накопичено значний теоретичний, методологічний і методичний досвід. Однак актуальна наукова проблема, одна із спроб вирішення якої здійснюється у даній дисертаційній роботі, полягає у тому, що при наявності відповідного вищезгадуваного досвіду відсутній комплексний аналіз процесу політичної самоідентифікації особистості саме в умовах становлення громадянського суспільства в Україні. Тобто, дослідження цього особистісного психологічного процесу досі здійснювалося поза контекстом вивчення згаданих умов.
Проблема політичної самоідентифікації особистості в умовах оновлення політичної системи та генези громадянських інституцій у посттоталітарному суспільстві, що трансформується, залишається недостатньо розробленою в українській соціології. Водночас є достатньо робіт зарубіжних і вітчизняних вчених, в яких опрацьовано різні аспекти даної актуальної наукової проблеми.
Зокрема, питання щодо ролі особистісних підвалин громадянського суспільства і демократії заторкнули у своїх роботах західні науковці: Т.Гоббс, Дж.Локк, Ж.-Ж.Руссо, А. де Токвіль, Дж.С.Мілль, Г.В.Ф.Гегель,

Т.Парсонс, Е.Геллнер, Дж.Сорос. Дана проблематика активно опрацьовується такими вітчизняними соціологами, як Є.Головаха, І.Бекешкіна, В.Небоженко та ін. Соціальну солідарність як механізм соціальної інтеграції особистості в громадянське суспільство, а також у різноманітні групові і корпоративні утворення в його межах аналізували К.Маркс, Е.Дюркгейм, Е.Макінтайр, М.Волзер, Ч.Тейлор, Дж.Александр. Проблеми соціальної солідарності в українському суспільстві торкався В.Тихонович. Політична культура як чинник розвитку політичної системи і громадянського суспільства вивчалася такими західними дослідниками, як Г.Алмонд, С.Верба, Г.Пауелл, Н.Петро та вітчизняними дослідниками, як Є.Головаха, Н.Паніна, М.Чурілов, В.Матусевич та ін.
Розробку теоретичних і методологічних засад вивчення явищ соціальної ідентифікації та ідентичності здійснили З.Фрейд, Е.Фромм, Е.Еріксон, Г.Блумер, Р.Дженкінс, П.Таджфел, Д.Марсіа, П.Бергер, Т.Лукман,
B. Ядов та ін. В Україні дана проблематика, зокрема, характер і властивості різних видів соціальних ідентифікацій та ідентичностей розроблялася такими соціологами, як В.Павленко, М.Шульга, О.Злобіна, В.Тихонович, С.Макеєв,
C. Оксамитна, О.Швачко, О.Симончук та ін. Дослідженням вищезгаданих явищ власне у сфері політики займались С.Ліпсет, С.Роккан, А.Кемпбелл, С.Реншон, Р.Інглхарт, Г.Лассуел, О.Вишняк, С.Веселовський, М.Міщенко,
В.Оссовський, А.Ручка, Ю.Качанов.
Віддаючи належне науковій і практичній значущості праць, в яких окремо розглядаються різні аспекти визначеної вище актуальної наукової проблеми, необхідно підкреслити очевидну відсутність у вітчизняній науці її цілеспрямованого комплексного аналізу, який би об’єднував у собі висвітлення її теоретичних, методологічних, методичних та емпіричних сторін. Також недостатньо (передусім у соціологічному контексті) узагальнено теоретичний досвід вивчення особистісних підвалин громадянського суспільства. З огляду на перманентні зміни у політичному житті, потребують нового аналізу інституційні та особистісні виміри процесу становлення громадянського суспільства в Україні. Бракує комплексної, узагальнюючої попередні напрацювання у даному напрямку, концептуальної моделі структури політичної самоідентичності та психологічного механізму політичної самоідентифікації особистості. Недостатньо опрацьовані питання криз і змін політичної ідентичності в суспільстві, що трансформується, взаємозв’язків соціалізації і самоідентифікації, самоідентичності і поведінки особистості у сфері політики. Вкрай необхідний емпіричний аналіз особливостей політичної самоідентичності в сучасному українському суспільстві. Таким чином, актуальність даної проблематики на етапі суспільної трансформації в Україні і недостатня розробленість згаданих вище наукових питань зумовили звернення автора до даної теми.
Тема дисертації пов’язана з науковим планом відділу соціальної психології Інституту соціології НАН України, де виконувалася науково- дослідна робота Маргіналізація в умовах перехідного суспільства: соціально-психологічний та культурологічний аспект” ( № 02010005697). Автор підготував розділ Зміна політичної ідентичності особистості в суспільстві, що трансформується”
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка узагальнюючої концепції механізму політичної самоідентифікації особистості в умовах формування плюралістичного суспільства.
Реалізація даної мети спричинила розв’язання наступних завдань:
- узагальнити у соціологічному контексті філософсько-теоретичний досвід вивчення особистісних підвалин громадянського суспільства;
- проаналізувати політико-культурну детермінанту та інституційні і особистісні виміри процесу становлення громадянського суспільства в Україні;
- розкрити сутність феномену політичної самоідентифікації особистості через систематизацію і аналіз наявних концептуальних підходів до його вивчення;
- дослідити кризи і зміни політичних самоідентичностей, взаємозв’язки між політичною соціалізацією і самоідентифікацією, між політичною самоідентичністю і поведінкою;
- створити комплексну модель політичної самоідентичності та механізму політичної самоідентифікації особистості;
- виявити зміст і тенденції політичних ідентичностей в процесі становлення громадянських інституцій в Україні.
Об’єктом дослідження є дорослі громадяни України як активні або пасивні учасники суспільно-політичної трансформації.
Предметом дослідження є політична самоідентифікація особистості в умовах становлення громадянського суспільства в Україні.
Методи дослідження. В ході аналізу явища політичної самоідентифікації використано метод системного аналізу, а під час соціологічного опису політичної самоідентичності особистості використовувався метод вторинного аналізу даних соціологічного дослідження.
У дисертаційному дослідженні автор, по-перше, керується висновками і положеннями теорій громадянського суспільства стосовно особистісних підвалин і передумов останнього. По-друге, визначення сутності феномену політичної самоідентифікації особистості та окреслення його статичних і динамічних параметрів здійснено з урахуванням відповідних концепцій, створених у межах різних напрямів соціології та соціальної психології. По- третє, комплексна концептуальна модель політичної самоідентифікації та структури політичної самодентичності розроблена на основі принципів і положень диспозиційної концепції В.Ядова.
Емпіричною базою дисертаційної роботи є вторинний аналіз даних загальнонаціонального щорічного моніторингового дослідження Українське суспільство на межі XXI століття”, проведеного Інститутом соціології ПАН України та компанією СОЦИС в 1994-2001 роках за єдиною програмою та інструментарієм, розробленими Н.Паніною та Є.Головахою. Генеральну сукупність становить доросле населення України (старше 17 років). Вибіркова сукупність (квотна вибірка) репрезентує генеральну з головних соціально-демографічних ознак (стать, вік, освіта, регіональна структура). Методом анкетування щорічно було опитано 1800 респондентів.
Наукова новизна одержаних результатів. Вперше у вітчизняній політичній соціології та соціальній психології здійснено комплексну концептуалізацію процесу політичної самоідентифікації особистості в умовах становлення громадянських інституцій в Україні.
У дисертаційному дослідженні було отримано такі нові результати:
- на основі узагальнення в соціологічному контексті філософсько- теоретичного досвіду вивчення особисті сних підвалин громадянського суспільства з’ясовано, що одним із важливих чинників життєдіяльності останнього є психологічний процес ідентифікації індивідів з його різними складниками - незалежними від держави і конкуруючими між собою соціальними (груповими, корпоративними, інституційними, організованими та ін.) утвореннями. Саме така ідентифікація сприяє інтегруванню особистості у вказані соціальні утворення та у суспільство загалом, а відтак - оптимальному (без примусу) вирішенню проблеми їх цілісності та упорядкованості відносин як всередині них, так і між ними за умов свободи (с.12-31);
- обґрунтовано поняття політичної самоідентифікації особистості як процесу самовизначення себе (своєї позиції, статусу і ролей) у неоднорідному континуумі опанованої одночасно в ході соціалізації політичної культури і практики, солідаризації (антагонізації, відчуження) себе з певними політичними ідеологіями, символами. Результатами цього процесу є формування політичних ідентитетів (окремих політичних самоусвідомлень, самоуявлень, самоототожнень, самовизначень) та самоідентичностей як сукупностей ідентитетів (с.67-110);
- розроблено комплексну модель політичної самоідентифікації та самоідентичності особистості, згідно якої процес політичної самоідентифікації трактується як формування або актуалізація соціальних установок на себе як суб’єкта політичних відносин, спричинені суб’єктивною потребою інтеграції у політичний простір та наявною в останньому соціально-політичною ситуацією. Сукупність вказаних установок-ідентитетів становлять політичну самоідентичність, яка структурно диференційована на три ієрархічні рівні: вищий — ціннісно-ідеологічна ідентичність; середній - політико-ідеологічна ідентичність; нижчий - ситуативна політична ідентичність (с. 110-125);
- запропоновано тривимірну критеріальну систему для виявлення типів та вимірювання параметрів вищого рівня моделі, який диференціює ціннісно- ідеологічний континуум сучасного українського суспільства за допомогою трьох взаємопересічених шкал через полярність ставлень особистості до: 1) політичного устрою; 2) політико-економічного устрою; 3) національно- культурного та геополітичного розвитку (с. 125-132);
- з’ясовано, що системоутворюючий характер в структурі ціннісно- ідеологічних ідентичностей в сучасному українському суспільстві мають зовнішньополітичні (геополітичні) преференції. Характерними типами цілісних ціннісно-ідеологічних ідентичностей є ті, які поєднують: 1) західні” і незалежницькі” зовнішньополітичні преференції з ліберально- економічними та авторитарними цінностями; 2) незалежницькі” преференції з ліберально-економічними та ліберально-політичними цінностями; 3) євразійські” преференції з етатистсько-економічними та авторитарними цінностями; 4) євразійські” преференції з етатистсько-економічними та ліберально-політичними цінностями (с.132-162);
- встановлено наявність у сучасному українському суспільстві типів політичної самоідентичності, в структурі яких присутня певна змістовна відповідність ціннісно-ідеологічного та узагальненого політичного (політико-ідеологічного) рівнів. Зокрема, у ціннісно-ідеологічному континуумі сучасного українського суспільства, диференційованому запропонованою тривимірною критеріальноою системою, праві” більшою мірою позиційовані в межах квандранта політичний авторитаризм - економічний лібералізм - західний вектор”, ліві” - в межах квадранта політичний авторитаризм - економічний етатизм - східний вектор”, а неідентифіковані” та центристи” переважно зосереджені в ділянці біля перетину осей критеріальної системи (с. 166-180).
Практична значущість одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані у методологічних цілях для вирішення ряду проблем політичної та електоральної соціології і соціальної психології; обумовити розробку додаткових розділів навчальних курсів соціології та політології, створення нових відповідних спецкурсів. Матеріали дисертації також мають вихід у практику політичної діяльності і можуть використовуватися для удосконалення політичних технологій, а також у практичній діяльності політиків.
Апробація результатів. Основні результати дослідження доповідались на круглому столі Реструктурація особистості в нестабільному суспільстві: зміна життєвих світів, руйнація ідентичностей, маргіналізація” (Київ, 2000), на першій Всеукраїнській соціологічній конференції (Київ, 2000), на науково-теоретичних конференцііях співробітників Подільської державної аграрно-технічної академії (Кам’янець-Подільський, 2000,2001).
Зміст основних положень дисертаційної роботи викладено у 3 статтях у наукових фахових виданнях та 2 доповідях.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Громадянське суспільство - це система незалежних неурядових конкуруючих між собою соціальних утворень, що реалізують приватні, групові та корпоративні інтереси індивідів у різних сферах суспільного життя. Основоположний принцип функціонування громадянських інституцій - індивідуальна свобода, самоцінність та право на самореалізацію кожної особистості. Кожна конкретна особистість — базовий вихідний елемент у конструкції громадянського суспільства, і генеза останнього пов’язана із змінами на особистісному рівні. Узагальнюючий у соціологічному контексті аналіз ідейно-теоретичних підходів до питання щодо особистісних підвалин громадянського суспільства дав змогу виявити наступні, концептуально продуктивні (з огляду на мету дисертаційного дослідження) засадничі ідеї: а) відносини особистість - громадянське суспільство” опосередковані різними колективними суб’єктами проміжних масштабів, як наприклад, станами філософів, воїнів і виробників (Платон), групами заможних середніх” і бідних (Арістотель), громадянськими особами (Гоббс), станами І корпораціями (Гегель), класами (Маркс), професійними спільнотами (Дюркгейм); б) розшарування громадянського суспільства на різні види колективних утворень відбивається на особистості. Остання ототожнює себе не тільки з цілісним суспільством (т.з. механічна солідарність” за Дюркгеймом; соціальна солідарність в тлумаченні філософів-комунітаристів Тейлора і Александера), а також з окремими, причому не виключно, з одним, його колективними суб’єктами (органічна солідарність” за Дюркгеймом, модулярна особистість” за Геллнером); в) міра такого ототожнення (ідентифікації) може коливатися між двома полюсами: відчуженням” (за Марксом) та солідарністю” (за Дюркгеймом); г) ступінь диференційованості (розгалуженості) даного ототожнення (ідентифікації або модулярності”) певною мірою відображає ступінь зрілості громадянського суспільства: між ними (ступенями) існує прямий пропорційний зв’язок. Для громадянського суспільства, як і для суспільства в цілому (за соціологічною інтерпретацією), важливою є проблема упорядкованості відносин між різними суб’єктами за умов свободи; д) вказане самоототожнення (ідентифікація) сприяє інтегруванню особистості у суспільство та в його окремі складники, а відтак - оптимальному (без примусу) вирішенню проблеми їх цілісності та упорядкованості відносин як всередині них, так і між ними за умов свободи.
За сучасних процес становлення громадянського суспільства в Україні набув певної формальної інституціоналізації завдяки конституційному процесові, в ході якого законодавчо закріпились правові принципи функціонування громадянського суспільства. Водночас соціальна інституціалізація вищезгаданих принципів (тобто формування відповідних соціальних механізмів їх реалізації у суспільстві через соціальну активність громадян, пов’язану з їхньою відповідною функціональною компетентністю та готовністю) ще не тільки незавершена, але й уповільнилася. Про це опосередковано свідчить, зокрема, зменшення прихильників ринкових перетворень та інституту багатопартійності, низький рівень політичної залученості та політичної ефективності.
Одним із найважливіших соціальних механізмів реалізації вищезгаданих правових принципів громадянського суспільства є процес політичного вибору особистості за умов ціннісно-ідеологічного та політичного плюралізму. Головна детермінанта цього процесу - політична культура особистості, ключовими складниками якої є соціальні установки (аттітюди) суб’єкта на самого себе (Я”) у контексті політичних відносин. Таке політичне самовизначення (самоідентифікація) є вихідним моментом політичного вибору, позаяк саме воно дає змогу суб’єктивно вбудувати” себе в архітектуру політичної системи, виявити свої координати в ній, розпізнати свої політичні інтереси і визначити своє відношення до інших політичних суб’єктів та об’єктів. Аналіз даних вищезгадуваного соціологічного моніторингу досліджено особливості сучасної політичної культури населення України показує, що: а) політична культура (і політична самоідентифікація як її складник) в суспільстві, що трансформується, має аномічний, змістовно суперечливий характер; б) в дослідженнях як політичної культури, так і політичних орієнтацій доцільне використання особистісно-типологічного підходу.
Таким чином, політична самоідентифікація особистості - важливий показник і водночас чинник розвитку політичної культури, а відтак - і процесу становлення громадянського суспільства.
Формування політичної ідентичності відбувається упродовж двох фаз: а) опанування політичних цінностей, ідеалів, норм; б) позиціювання у політичному просторі з урахуванням власних ціннісно-ідеологічних уподобань. Узагальнені політичні ідентитети виражатимуться політико- ідеологічною самоідентичністю, а ситуативні політичні установки - політичною поведінкою індивіда. Аналіз електоральних голосувань показує, що політична поведінка індивіда визначається не тільки відповідним рівнем політичної ідентичності, її установочними компонентами, а й специфікою вищого рівня, його окремими складниками, кожен з яких в свою чергу, залежно від ситуації, стає пріоритетним і формує політико-ідеологічну самоідентичність, а потім акцентує політичний вибір; у випадку відсутності або розмитості політико-ідеологічної Ідентичності, вищий рівень, а саме актуалізований ситуацією складник, буде безпосередньо визначати політичну поведінку.
Основні складники ціннісно-ідеологічної ідентичності є групи ідентитетів-ставлень особи до 1) політичного устрою (показник авторитарності), 2) політико-економічного устрою та 3) національно- культурного і геополітичного розвитку.
Для виявлення типів та вимірювання параметрів вищого рівня запропонованої моделі необхідно використати тривимірну критеріальну систему, яка диференціює ціннісно-ідеологічний континуум сучасного
українського суспільства за допомогою трьох взаємопересічених поляризованих шкал ставлень Феномен політичної самоідентифікації особистості можна визначити як процес солідаризації останньої з політичним лідером, певною політичної спільнотою, ідеологією соціальної групи, її символами. Ідентифікуючись, особистість обирає певну політичну роль із обов’язковим набором прав, привілеїв та зобов’язань, засвоює та відтворює політичні цінності, погляди, ідеали. Соціальна сутність політичної самоідентифікації полягає в тому, що: а) соціально-політичні рамки солідаризації індивіда встановлюються суспільством; б) політична ідентифікація особи визначається її соціальним статусом і класовою ідентичністю; в) індивід ототожнює себе з декількома групами, найзначущіша з яких буде мати вирішальний вплив на його політичну ідентифікацію. Психологічними факторами феномена політичної самоідентифікації є: а) неусвідомлювані індивідуально-мотиваційні
механізми (т.з. Едіпів комплекс, перенесення, раціоналізація); б) когнітивні процеси соціальної категорізації, ідентифікації і порівняння; в) ієрархізована та субординована сукупність особистісних потреб. З огляду на таку складну природу вищезгаданого феномена, необхідний узагальнюючий теоретичний синтез.
Політична соціалізація як процес інтегрування індивіда у політичну систему через оснащення його накопиченим політичним досвідом попередніх поколінь (власне політичною культурою) закладає в особистості ті властивості, які спрямовують її політичну самоідентифікацію. Основні детермінанти цього процесу є: а) позитивна чи негативна самооцінка, що залежить від взаємин у сім’ї та пубертального розвитку індивіда; б) соціальний та освітній статус сім’ї індивіда; в) адаптивність чи дезаптивність індивіда у суспільстві; г) агенти та інститути конкретної історичної епохи; д) економічні та політичні процеси епохи.
Особливості процесів кризи і зміни політичної ідентичності полягають у тому, що: а) політична ідентичність дворівнево структурується на ціннісно- ідеологічний та політико-прагматичний рівні; б) мінливість цих двох складників має певного мірою відмінний характер, зокрема, зміна ціннісно- ідеологічних переконань відбувається переважно у когнітивній площині, а зміна партійної ідентичності - шляхом раціонального вибору, виходячи в основному із власних ціннісно-ідеологічних переконань; в) процес зміни політичної ідентичності залежить як від індивідуальних особливостей особистості, так і від соціально-політичних чинників суспільства, проходячи через фази розпаду колишньої ідентичності, кризи, зародження нової ідентичності та досягнення нової ідентичності; г) у період трансформації суспільства виникають певні кризові (маргінальні) типи політичних ідентичностей.
Згідно комплексної концептуальної моделі політичної самоідентифікації та самоідентичності особистості, розробленої на основі диспозиційної концепції В.Ядова із врахуванням всіх попередніх узагальнень, процес політичної самоідентифікації трактується як спричинені суб’єктивною потребою інтеграції у політичний простір та наявною в останньому соціально-політичною ситуацією формування або актуалізація соціальних установок на себе як суб’єкта політичних відносин. Сукупність вказаних установок-ідентитетів становлять політичну самоідентичність, яка структурно диференційована на три ієрархічні рівні: 1) вищий - ціннісно- ідеологічна ідентичність або ціннісно-політичні орієнтації; 2) середній - узагальнена політична ідентичність або узагальнені політичні установки- ідентитети; 3) нижчий - ситуативна політична ідентичність або ситуативні політичні установки.
Для виявлення типів та вимірювання параметрів вищого рівня запропонованої моделі необхідно використати тривимірну критеріальну систему, яка диференціює ціннісно-ідеологічний континуум сучасного українського суспільства за допомогою трьох взаємопересічених поляризованих шкал ставлень особистості до: 1) політичного устрою політичний лібералізм - політичний авторитаризм”; 2) політико- економічного устрою економічний лібералізм - економічний етатизм”; 3) національно-культурного та геополітичного розвитку західний (західноєвропейський) вектор — східний (євразійський) вектор”.
Аналіз двовимірних розподілів відповідей респондентів за 2001 рік на питання-індекатори вищеподаних шкал показав, що: 1) системоутворюючий характер в структурі ціннісно-ідеологічних ідентичностей в сучасному українському суспільстві мають зовнішньополітичні (геополітичні) преференції; 2) превалюючими цілісними типами (наявність позиціювання на всіх трьох шкалах) ціннісно-ідеологічних ідентичностей є ті, які поєднують: а) західні” і незалежницькі” зовнішньополітичні преференції з ліберально- економічними та авторитарними цінностями; б) незалежницькі” преференції з ліберально-економічними та ліберально-політичними цінностями; в) євразійські” преференції з етатистсько-економічними та авторитарними цінностями; г) євразійські” преференції з етатистсько-економічними та ліберально-політичними цінностями. Динаміка ціннісно-ідеологічних ідентичностей за 1994 та 1998 роки в порівнянні з превалюючими типами, які простежуються в 2001 році полягає в тому, що: а) для ціннісно-ідеологічних ідентичностей, які поєднують відповідно ліберально-економічні ідентитети з авторитарними та ліберально-економічні ідентитети з ліберально- політичними, характерна певна зовнішньополітична переорієнтація з євразійських” орієнтирів на західноєвропейські” та незалежницькі”; б) для ціннісно-ідеологічних ідентичностей, які поєднують відповідно етатистсько- економічні ідентитети з авторитарними та етатистсько-економічні ідентитети з ліберально-політичними, характерні лише зміни в межах євразійського” вектору, а також значна орієнтація на незалежницьку” альтернативу. Слід зауважити, що виявлені цілісні ціннісно-ідеологічні ідентичності є лише сегментом українського політичного континууму, бо існують ще неповні” (в рамках цієї моделі) та амбівалентні Ідентичності, які засвідчують незавершеність політичного структуруванпя українського суспільства. Виявлені зрушення у ціннісно-ідеологічній царині загалом є позитивним моментом стосовно перспектив становлення громадянського суспільства в Україні, позаяк засвідчують наявність ідеологічного плюралізму та процесу політичного структурування.
Аналіз двовимірних таблиць, де залежними та незалежними змінними почергово були різні ціннісно-ідеологічні ідентитети, з одного боку, та позиціювання респондентів в межах певної політико-ідеологічної групи, з Іншого, було виявлено, що у ціннісно-ідеологічному континуумі сучасного українського суспільства, диференційованому запропонованою тривимірною критеріальною системою, праві” більшою мірою позиційовані в межах квандранта політичний авторитаризм - економічний лібералізм - західний вектор”, ліві” - в межах квадранта політичний авторитаризм - економічний етатизм - східний вектор”, а неідентифіковані” та центристи” переважно зосереджені в ділянці біля перетину осей критерІальної системи. Виявлені типи політичної самоідентичності свідчать про своєрідний стан динамічної рівноваги політичної ідентифікації українського суспільства. Чинниками цієї рівноваги є відносно нейтральне ціннісно-ідеологічне позиціювання центристів” та неідентифі кованих”. Перспективи становлення громадянського суспільства в Україні залежатимуть від подальшої динаміки ціннісно-ідеологічної самоідентифікації останніх.
Практичне використання запропонованої концептуальної моделі процесу політичної самоідентифікації та структури політичної самоідентичності для інтерпретації даних загалом засвідчило її еврістичний потенціал в плані вирішення завдань подібного типу. Принаймні ключові аспекти моделі не були спростовані в ході вторинного аналізу, а гіпотеза щодо ієрархічної структурованості політичної самоідентичності певною мірою була підтверджена. Це дає підстави стверджувати про достатню обґрунтованість моделі в цілому. Для більш ґрунтовного аналізу необхідне спеціальне аналітичне соціологічне дослідження, при чому з використанням біографічного методу для більш повного і цілісного урахування індивідуально-особистісних факторів політичної самоідентифікації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Адлер А. Наука жить. Пер. с англ. и нем. - K.: Port-Royal, 1997. - 288 с.
2. Адорно Т. Типы и синдромы. Методологический подход. Главы из книги Авторитарная личность” // Социологические исследования. - 1993. -№3. -С. 75-85.
3. Александер Дж.С. Парадокси громадянського суспільства // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 1999. - №1.- С.27-41.
4. Алмонд Г., Верба С. Гражданская культура и стабильность демократии//Полис. - 1992 - №4. - С.122-135.
5. Антонов А.Б. Политический выбор личности в гражданском обществе. // Гражданское общество и правовое государство: предпосылки формирования. - М., 1991. — С.88-95.
6. Арато А. Концепция гражданского общества: восхождение, упадок и воссоздание // Полис. - 1995. - №3. — С. 48-57.
7. Аристотель. Политика // Аристотель. Сочинения: В 4-х т. Т. 4. / Пер. с древнегр.; Общ. ред. А.И. Доватура. М.: Мысль, 1983. - 830 с.
8. Аронсон Э. Теория диссонанса: прогресси проблемы // Современная зарубежная социальная психология. Тексты / Под ред. Г.М.Андреевой, Н.Н.Богомоловой, Л.А.Петровской. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984.-С.111-126.
9. Барков В.Ю. Соціально-політичне становлення громадянського суспільства в Україні: Автореф. дис. д-ра політ, наук: 23.00.02. - K., 1999.- 38с.
10. Басина Е.З. «Научно-техническая» интеллигенция и реформа // Мировая экономика и международные отношения. - 1995. - № 3. - С. 35-52.
11. Бекешкіна І. Вибори-98 як процес політичного самовизначення населення // Політичний портрет України. Бюлетень фонду Демократичні ініціативи”. - 1998. - №21. - С.18-28.
12. Бекешкіна І., Кучерів І. Народні обранці проголосували всупереч бажанню своїх виборців // Політичний портрет України. Бюлетень фонду Демократичні ініціативи”. - 2001. - №23. - С.49-60.
13. Белецкий М.И., Толпыго А.К. Национально-культурные и идеологические ориентации населения Украины. По данным социологических опросов // Полис. - 1998. - №4. - С.74-89.
14. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания.—М.: Медиум, 1995. — 333 с.
15. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание / Москва: Прогресс, 1986.-424 с.
16. Білоус А. Політичні об’єднання України. — К.: Україна, 1993. - 112с.
17. Бозрикова Л., Семенов А. Аттитюды и их связь с поведением: обзор исследований в США // Социальная психология за рубежом. - М., 1974. Вып. 1.-С. 78-91.
18. Бурдье П. Социология политики. - М.: Socio-Logos, 1993. - 336 с.
19. Веселовський С.Г. Роль символічних чинників у формуванні зовнішньополітичних ідентифікацій мешканців України // Акт. Проблеми міжн. відносин: Збірник наук, праць. Вип. 17 (ч. II). -К.: Київський нац. ун-т ім. Т.Шевченка Інститут міжнародних відносин, 2000. - С. 189-205.
20. Витюк В.В. Состав и структура гражданського общества ка особой сферы социума // Гражданское общество: теория, история, современность / Отв. ред. З.Т.Голенкова.-М.: Ин-т социологии РАН.
1999. -С. 44-49.
21. Вишняк О.І. Електоральна соціологія: історія, теорії, методи. - К.: Ін-т соціології НАНУ, 2000. -310с.
22. Волзер М. Безпека і добробут І І Сучасна політична філософія: Антологія / Пер. з англ. - Упоряд. Я.Кіш. -K.:Основи, 1998. - С.486- 523.
23. Выготский Л.С. Сознание как проблема психологии поведения // Выготский Л.С. Психология развития как феномен культуры. Избранные психологические труды. Под ред. М.Г.Ярошевского. - М.: Институт практической психологии, Воронеж: НПО МОДЭК”, 1996. - С.24-47.
24. Гавра Д.П., Соколов Н.В. Исследование политических ориентаций // Социс. - 1999. - №1. - С.66-77.
25. Гаджиев К.С. Концепция гражданского общества: идейные истоки и основные вехи формирования // Вопросы философии. - 1991. - №7. — С.18-23.
26. Гегель Г.В.Ф. Философия права. Пер. с нем.: Ред. и сост. Д.А.Керимов и В.С.Нерсесянц.-М.: Мысль, 1990. - 524с.
27. Геллнер Э. Условия свободы. Гражданское общество и его исторические соперники. - М.: Ad Marginem, 1995. - 222 с.
28. Гнатенко П.И., Павленко В.Н. Идентичность: философский и психологический анализ. -К., 1999. - 466с.
29. Гоббс Т. Левиафан, или материя, форма и власть государства церковного и гражданского // Гоббс Т. Сочинения в 2т. Т.2 / Сост., ред., авт. примеч. В.В.Соколов; Пер. с лат. и англ. - М.: Мысль, 1991.-731с.
30. Гозман Л.Я., Шестопал Е.Б. Политическая психология.—Ростов- на-Дону: Феникс, 1996. - 448 с.
31. Голдінг В. Володар мух = Lord of the fites / C. Д. Павличко (пер. з англ.); С. Д. Павличко передмова. K.: Основи, 2000. - 254 с.
32. Голенкова З.Т., Игитханян Е.Д., Казаринова И.В. Маргинальный слой: феномен социальной самоидентификации // Социс. — 1996. - №8. - С.12-17.
33. Головаха Е.И., Бекешкина И.Э., Небоженко B.C. Демократизация общества и развитие личности. От тоталитаризма к демократии. - К.: Наукова думка, 1992. - 128 с.
34. Головаха Е.И., Панина Н.В. Социальное безумие: история, теория и социальная практика. -К.: Абрис, 1994. - 168 с.
35. Головаха Є. Демократія чи авторитаризм: який вибір найвірогідніший для України сьогодні та в оглядній перспективі // Політичний портрет України. Бюлетень фонду Демократичні ініціативи”. - 1996. - №17. - С. 37-45.
36. Головаха Є. Конфлікт масової і елітарної ціннісної свідомості як фактор розвитку держави і суспільства в Росії та Україні // Політичний портрет України. Бюлетень фонду Демократичні ініціативи”. - 1997. - №18. - С.24-28.
37. Головаха Є.І. Суспільство, що трансформується. Досвід соціологічного моніторингу в Україні. - К.: Ін-т соцілогії НАН України, 1997. - 156 с.
38. Горбачик А. Політичні орієнтації та соціальні самопочуття населення України // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. -1998. - №1.-С. 49-55.
39. Грабовсысий С. Великий проект: відкрите суспільство, мас-медіа та свобода слова. // Сучасність. - 1998. - №12. - С. 101-106.
40. Гражданское общество: теория, история, современность / Отв. ред.
З.Т.Голенкова.-М.: Ин-т социологии РАН. 1999. - 165 с.
41. Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХ-ХХ століття.:[Навч. посібник для учнів гуманіт. гімназій, ліцеїв, вчителів].-К.: Генеза, 1996. - 360 с.
42. Громадянське суспільство в Україні: проблеми становлення /В.Ф.Сіренко, ВЛ.Тимошенко, Т.І.Ковальчук та ін. -К.: Логос, 1997. - 124с.
43. Громадянське суспільство: ідеологія і реальність / Відп. ред. док. філософ, наук М.М. Мокляк. — К.: Ін-т філософії НАНУ, 1997. - 59 с.
44. Дворкін Р. Свобода, рівність, спільнота // Сучасна політична філософія: Антологія / Пер. з англ. - Упоряд. Я.Кіш. -К.: Основи,
1998. -С.313-343.
45. Дилигенский Г.Г. Социально-политическая психология./Учебное пособие для высших учебных заведений. - М.: Новая школа, 1996. - 352 с.
46. Доній О. Покоління оксамитової революції // Сучасність. - 1999. - № 1.-С. 71-78.
47. Дюркгейм Э. Разделение общественного труда. Метод социологии. -М.: Наука, 1991.-575 с.
48. Ерышев А.А., Ребкало В.А. Политическая культура личности.- Киев.: Вища школа, 1985. - 144 с.
49. Жизненный путь личности: (Вопрсы теории и методологии социально-психологического исследования) / Л.В. Сохань, Е.Г. Злобина, В.А. Тихонович и др.; АН УССР. Ин-т философии. - К.: Наук, думка, 1987. - 279 с.
50. Задоянчук О.І. Політичні аспекти становлення громадянського суспільства в Україні: Автореф. дис. канд. політ, наук: 23.00.02 - К.,
1999. -16 с.
51. Злобіна О.Г., Тихонович В.О. Особистість сьогодні: адаптація до соціальної нестабільності / НАН України, Ін-т соціології. - Київ, 1996.-100 с.
52. Инглхарт Р. Постмодерн: меняющиеся ценности и изменяющиеся общества // Полис, 1997, №4. - С.6-32.
53. Ионин Л.Г. Основание социокультурного анализа: Учебн. пособие. - М.: Рос.гос.гуманит. ун-т, 1996. - 152 с.
54. Каревіна О. Економічні інтереси та соціально-економічні орієнтації населення України на етапі переходу до нового соціально- економічного устрою // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 1998.-№4/5.-С. 176-186.
55. Качанов Ю.Л. Опыты о поле политики. - М.: Институт эксперементальной социологии, 1994. - 159 с.
56. Ковалевська Л. Розвиток не наша ідея? // День, 10 листопада 2000. №206.
57. Кон И.С. В поисках себя. Личность и ее самосознание. - М.: Изд-во полит, л-ры, 1984. - 336с.
58. Кон И.С. Введение в сексологию. - М.: Медицина, 1989.-336с.
59. Корнілов Ю.П. Громадянське суспільство та особистість (соціально-політичний аналіз): Автореф. дис. канд. пол. наук: 23.00.02-K.,1998.
60. Короткова Н.В. Розработка Г.Д. Лассуэлом методов политического психоанализа// Соц.-полит.журнал. - 1998. - № 4. - С. 193-209.
61. Кравченко О. Концепция гражданского общества в философском развитии // Полис. - 1991. - №5.
62. Кремень В.Г., Табачник Д.В., Ткаченко В.М. Україна: альтернативи поступу (критика історичного досвіду). - K.: ARS- UKRAINE, 1996.- 783 с..
63. Кун М., Макпартлэнд Т. Эмпирическое исследование установок на себя // Современная зарубежная психология.Тексты./Под ред. Г.М. Андреевой, Н.Н.Богомоловой, Л.А.Петровской. - М.: Изд-во Моск.ун-та, 1984. - С-180-187.
64. Левин И.Б. Гражданское общество на Западе и в России // Полис. -
1996. - №5. - С. 117-118.
65. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. - М.: Политиздат, 1975. - 304 с.
66. Локк Дж. Два трактата о правлении // Джон Локк. Сочинение: В Зт. // Пер.с англ. и лат. Т.З / Ред. и сост., авт. примеч. А.Л.Субботин. - М.: Мысль, 1988. — 668 с.
67. Магун B.C. Потребности и психология социальной деятельности личности. - Л.: Наука. Ленингр. отд-ние, 1983. - 176 с.
68. Макеев С. Процеси соціальної структурації в сучасній Україні // Політична думка, 1998, № 2. - С.70-87.
69. Макеев С. Сучасна Україна: громадянська свідомість і політична участь населення / Україна і Росія після президентських виборів. Матеріали українсько-російсько-німецького експертного семінару.// Політична думка. — 2000. - № 2. - С. 10-16.
70. Макеев С.О., Оксамитна С.М. Громадянська компетентність населення України // Українське суспільство: моніторинг - 2000 р. Інформаційно-аналітичні матеріали / За ред. члена-кореспондента В .М.Ворони, д-ра філософ, н. А.О.Ручки. - К.: Ін-т соціології НАН України, 2000. - С.95-113.
71. Макиавелли Н. Государь.- М.: Планета, 1990. - 79 с.
72. Макінтайр Е. Чи е патріотизм чеснотою? // Сучасна політична філософія: Антологія / Пер. з англ. - Упоряд. Я.Кіш. -К.: Основи, 1998.- С.524-543.
73. Маркс К. Економічно-філософські рукописи 1844 року // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. Т.42. -К.: Політвидав України, 1980.- С. 81-93.
74. Маркс К., Энгельс Ф. Избранные произведения. ВЗ-х т. Т.1.- М.: Политиздат, 1986.-IV, - 635 с.
75. Мартинюк І.О. Криза довіри в сучасному українському суспільстві // Українське суспільство: моніторинг - 2000 р. Інформаційно- аналітичні матеріали / За ред. члена-кореспондента В.М.Ворони, д- ра філософ, н. А.О.Ручки. - К.: Ін-т соціології ПАН України, 2000. - С.191-195.
76. Маслоу,