ІНСТИТУЦІАЛІЗАЦІЯ СПОРТУ. ДИНАМІКА СТРУКТУРНИХ ЗМІН : Институциализация СПОРТА. ДИНАМИКА СТРУКТУРНЫХ ИЗМЕНЕНИЙ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні підходи до визначення спорту як соціального інституту
1.1. Проблема соціальної інституціалізації суспільних явищ 10
1.2. Соціологічні концепції спорту як соціального інституту 26
1.3. Основні функції спорту як соціального інституту 40
Висновки до 1-го розділу 62
РОЗДІЛ 2. Етапи інституціалізації та структурування спорту
2.1. Становлення спорту як соціального інституту 64
2.2. Інституціалізація сучасного спорту 77
2.3. Інституційна структура спорту 94
Висновки до 2-го розділу 104
РОЗДІЛ 3. Тенденції розвитку та критерії інституціалізації
сучасного спорту в українському суспільстві
3.1. Динаміка стану спорту як соціального інституту в українському суспільстві 108
3.2. Експертна оцінка стану спорту як соціального інституту в Україні 135
3.3. Перспективи та тенденції розвитку сучасного інституту спорту 171
Висновки до 3-го розділу 182
ВИСНОВКИ 185
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 188

ВСТУП

Спорт є складним багатофункціональним явищем, у якому фокусуються та переплітаються процеси соціального, культурного й економічного характеру.
Соціологія розглядає спорт як важливий елемент у системі суспільних відносин. Сучасний спорт функціонує як економічний, політичний, моральний інститут. У поданій роботі предметом наукового інтересу є саме його соціальна складова, яку ми не можемо розглядати відокремлено від решти форм його прояву.
Спорт у соціологічному вимірі виступає важливим феноменом, оскільки у ньому поєднуються процеси інституційного та позаінституційного самовизначення великих груп людей та організацій. Однак варто зазначити, що стан сучасної структури інституту спорту малодосліджений.
Багатоплановість і багатофункціональність спорту, як особливої форми соціального буття індивідів і соціальних організацій, дає багато підстав розглядати його як окремий соціальний інститут. Закріплення та здійснення соціалізованої діяльності, наявність суб’єктів спорту (тренерів, спортсменів, викладачів фізичної культури та спорту), системи організацій і закладів, що здійснюють керівництво, наявність у його структурі численних інструкцій, правил, норм, заборон, системи заохочень і доган, державного законодавства – усе це свідчить про те, що спорт як соціальний інститут необхідно розглядати у контексті історичної й культурної динаміки розвитку суспільства.
Актуальність теми.
Проблемна ситуація полягає в тому, що загальні соціологічні теорії спорту не дають достатніх наукових даних про чинники й закономірності розвитку спорту як соціального інституту, які є необхідною умовою прогнозування напрямів його розвитку та прийняття управлінських рішень щодо організації спортивної діяльності як одного з найдинамічніших і значущих компонентів соціального життя суспільства.
Проте, недостатньо розробленими залишаються питання інституціалізації спорту, соціальних умов зміни форм організації спортивної діяльності. Зокрема, відкритим залишається визначення чинників і механізмів становлення й розвитку спорту як соціального інституту. А це, в свою чергу, актуалізує проблему структуризації спорту, яка пов’язана з процесом становлення та розвитку структурних елементів спорту; впливу соціальних чинників на його структурування, дії механізмів становлення спорту як соціального інституту; трансформації його інституційних структур за сучасних умов ринкових відносин і конкуренції. Відповіді на ці питання сприяють розв’язанню багатьох проблем у цій сфері.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язане з науковими розробками, що проводилися на факультеті соціології та психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, в рамках науково-дослідної теми: “Морально-ціннісні орієнтації інноваційної поведінки молоді в період становлення українського суспільства” (№ 01БП017-02 ДП-03).
Мета і завдання дослідження.
Мета - визначити чинники та механізми змін структурних компонентів спорту як соціального інституту та встановити основні напрями його розвитку в Україні. Для досягнення мети необхідно вирішити такі завдання:
- проаналізувати теоретичні підходи до визначення спорту як соціального інституту та його соціальні функції;
- розглянути історичні етапи інституціалізації спорту як суспільного явища;
- розробити теоретичну модель структури сучасного спорту як соціального інституту;
- розробити соціологічні критерії оцінки змін у структурі спорту як соціального інституту та визначити рівень інституціалізації спорту в сучасному українському суспільстві;
- визначити провідні прогнозовані напрями розвитку інституту спорту в сучасному українському суспільстві.
Об’єкт дослідження – спорт як соціальний феномен.
Предмет дослідження – особливості інституціалізації спорту, динаміка його структурних змін.
Методи дослідження.
Для вирішення поставлених завдань ми використовували метод теоретичного аналізу; методи емпіричного дослідження (аналіз статистичних даних, законодавчих актів, документів планування, експертне опитування, фокусоване групове інтерв’ю, напівстандартизоване інтерв’ю).
Емпіричну базу дослідження складають дані експертного опитування. Критеріями відбору експертів були: керівна посада в громадських організаціях і державних установах у галузі спорту; стаж роботи за фахом не менше 10 років; спортивне минуле. У ході дослідження було опитано такі групи експертів: президенти, віце-президенти, генеральні секретарі, голови виконкомів, виконавчі директори (на рівні федерацій олімпійських і неолімпійських видів спорту); генеральний секретар, начальники управлінь (на рівні Національного Олімпійського комітету України); директори департаментів, заступники директорів департаментів, начальники управлінь, директор всеукраїнського центру фізичного здоров’я населення "Спорт для всіх", директор центру ліцензування, начальники відділів (на рівні Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту). Загальна кількість експертів – 25 чол. Дослідження проводилося у 2005–2006 рр. у м. Києві.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:
- вперше показано, що спорт як суспільне явище існує у трьох провідних формах, а саме, як інституційна, неінституційна (аматорська) і позаінституційна (індивідуально-групова, фізкультурна) форми спортивної діяльності особистості та соціальних груп. Соціальні, економічні й культурні протиріччя, що проявляються у взаємодії цих трьох форм існування спорту визначають динаміку їхнього розвитку та становлення спорту як соціального інституту;
- вперше визначено основні критерії інституціалізації спорту: наявність суспільних норм спортивної діяльності та змагань, що виражаються у певних ідеалах фізичного й духовного розвитку людини; утворення управлінських структур, які забезпечують суспільне сприйняття цих норм; наявність організаційних форм проведення спортивних змагань; система суспільного визнання спортивних досягнень;
- вперше доведено, що система цінностей, яка переважає у суспільстві, утворює базові умови щодо інституціалізації спорту та визначає специфічні ознаки і особливі форми його соціального функціонування на різних історичних етапах. На цій підставі виокремлено етапи становлення спорту як соціального інституту, починаючи від первинних (ритуальні та воїнські змагання та Грецькі Олімпійські ігри) до сучасних форм олімпійського та професійного спорту:
- подальшого розвитку набула соціологічна теорія інституціалізації спорту. Виділені основні структурні компоненти сучасного інституційного спорту: олімпійський (і похідні від нього – пара-, деф-) спорт; професійний спорт; система органів державного планування та регулювання розвитку спорту; самоорганізовані спортивні товариства; комерційні заклади та система організації спортивних змагань. Показано, що в сучасних умовах України розвиток спорту визначається двома основними протиріччями: між олімпійським і професійним спортом та між системою державного регулювання і самоорганізованими спортивними товариствами. Вказані протиріччя викликані змінами у ступені популярності та видовищності виду спорту, кількості вболівальників та комерційної ефективності організації змагань;
- уточнено, що основними об’єктивними чинниками, що обумовлюють процес інституціалізації спорту в Україні виступають: спрямованість державної підтримки; джерела фінансування; ступінь залучення інших соціальних інститутів до спортивної діяльності. Основними суб’єктивними чинниками інституціалізації спорту виступають: суспільні інтереси щодо різних видів спорту; мотивація спортивної діяльності; рівень спортивної підготовки тощо;
- визначено основні тенденції розвитку спорту як соціального інституту, а саме: поєднання професійного та олімпійского спорту, посилення орієнтації на комерційну складову спорту та спортивних змагань, зростання престижу та значущості клубного спорту, інституціалізація аматорських видів спорту та дозвіллєвих форм фізичної активності, зростання рівня доступності занять спортом;
- рекомендовано напрямки бажаних для суспільства інституційних змін в галузі соціальних відносин та процесів розвитку спорту: пропорційний взаємозбагачувальний розвиток фізкультури і спорту; розширення можливостей масового доступу до спорту та фізкультури; посилення видовищності спорту та фізкультури, пафосу змагальності; здешевлення спортивних послуг для громадян; підвищення рівня культури, престижу та збагачення системи цінностей фізкультури і спорту.
Практичне значення дослідження полягає у визначенні основних чинників, що обумовлюють динаміку процесів інституціалізації спорту в Україні, рівня і спрямованості державної підтримки, категоризації видів спорту, встановленні пріоритетності видів спорту, обсягів фінансування, системи забезпечення підготовки тренерських кадрів і тренування, джерел фінансування та ступінню залучення інших соціальних інститутів. Отримані дані сприяють розробці конкретних шляхів удосконалення функціонування інституту спорту на рівні змісту соціальної політики й удосконалення роботи управлінських структур. Результати дослідження можуть бути впроваджені у роботу Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту. Матеріали дисертації можуть бути використані в навчальних курсах: "Соціологія спорту", "Соціологія культури" та "Теорія спорту та фізичної культури".
Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження висвітлювалися у доповідях на таких конференціях: Шоста Міжнародна конференція молодих науковців "Проблема особистості в науці: результати та перспективи досліджень", факультет соціології та психології, Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2003; VII Всеукраїнська конференція молодих науковців "Проблема особистості в науці: результати та перспективи досліджень", Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ 2004; Науково-теоретичний семінар аспірантів факультету соціології та психології, Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2004, 2007 та на засіданнях кафедри теорії та історії соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Публікації. Основний зміст та результати дослідження подано у п'яти одноосібних публікаціях, чотири з яких надруковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Доведено, що у своїй історії спорт як особлива соціальна діяльність особистості та соціальних груп пройшов процес інституціалізації, яка продовжується у деяких новітніх формах ще й досі. На відміну від існуючих концептуальних уявлень, які обмежують образ спорту як суспільного явища, його модель варто конструювати у трьох формах, а саме: інституційна; неінституційна (аматорська); позаінституційна (індивідуально-групова, фізкультурна). Протиріччя у взаємодії між цими формами визначають динаміку розвитку та становлення спорту як соціального інституту.
2. Використаний метод історико-соціологічного аналізу особливостей становлення спорту як соціального інституту на різних історичних етапах розвитку суспільства дав можливість виокремити 12 етапів становлення спорту як соціального інституту та визначити основні критерії розвитку спорту як соціального інституту. Такими критеріями є: зафіксовані суспільні норми спортивної діяльності та змагань; адміністративні структури управління спортивною діяльністю; організаційні форми проведення спортивних змагань; система суспільного визнання спортивних досягнень; нормативна система визнання видів спорту та їх категоризації; соціальна політика держави в галузі спорту.
3. Проведене експертне дослідження дозволило визначити структурні компоненти сучасного інституційного спорту, до яких належать: олімпійський (і похідні від нього: пара-, деф-) спорт; професійний спорт; система державного планування, регулювання та підтримки розвитку окремих видів спорту; самоорганізовані спортивні товариства; комерційні заклади та система організації спортивних змагань.
4. Основними чинниками, що обумовлюють процес інституціалізації спорту в Україні виступають: рівень і спрямованість державної підтримки (категорізація видів спорту, визначення пріоритетності видів спорту, обсяги фінансування, система забезпечення підготовки тренерських кадрів і тренування), джерела фінансування та ступінь залучення інших соціальних інститутів (культура, політика, реклама). Для інституційного спорту важливим чинником розвитку є також наявність зворотного процесу, де спорт використовується як інструмент для досягнення цілей бізнесу, медицини, фармакології. На сьогодні в Україні на інституційному рівні найпотужнішим є олімпійський і параолімпійський спорт, а професійний спорт лише набуває ознак завершеної інституціалізації. Зміни у змістовному наповненні інституціонального спорту окремими видами спорту відбуваються за рахунок двох протилежних процесів, з одного боку через вилучення тих чи інших видів спорту із Олімпійської програми (тобто через вплив міжнародних спортивних організацій), з іншого – через включення нових видів спорту до програм Олімпійських ігор чи професійних змагань тих видів, які традиційно входили у сфери неінституційного (на кшталт карате), чи позаінституційного (наприклад, пляжний волейбол) спорту. Провідними соціальними критеріями вказаних змін у змістовному наповненні та структурі інституційного спорту виступають: популярність певного виду спорту, ступінь видовищності певного виду спорту, кількість вболівальників і комерційна ефективність організації змагань. Таким чином, саме соціальні чинники на сьогодні стали провідними умовами розвитку спорту як соціального інституту. У соціологічному плані можна констатувати, що ознаками сучасного спорту як соціального інституту є: наявність чітко структурованої ієрархічної системи управління спортом; залучення до зайняття спортом як професійною діяльністю значної кількості людей (тренерів і спортсменів), існування постійного контингенту вболівальників; переважання комерційних засад фінансування спортивної діяльності та змагань.
5. Достовірність отриманих результатів підтверджено експертами, на цих підставах розроблено прогноз тенденцій розвитку спорту як соціального інституту в Україні пов’язаний з урахуванням багатьох суспільних чинників, однак основним серед них є соціальна політика держави у галузі спорту. Сьогодні вона неоднозначна своїми акцентами, спрямовуючи їх на підтримку переважно спорту вищих досягнень і меншою мірою – на розвиток масової фізичної культури. З нашого погляду, вона має виходити з ідеї забезпечення необхідної гармонії між цими напрямами фізкультурно-спортивної зайнятості громадян України.
6. Спираючись на зафіксовані тенденції, можна подати загальні рекомендації щодо бажаних для суспільства прогресивних змін у галузі фізкультури та спорту в країні:
- пропорційний взаємозбагачувальний розвиток фізкультури та спорту;
- розширення можливостей масового доступу до спорту та фізкультури;
- посилення видовищності спорту та фізкультури, пафосу змагальності;
- здешевлення спортивних послуг для громадян;
- підвищення рівня культури, престижу та збагачення системи цінностей фізкультури і спорту.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Акофф Р., Эмери Ф. О целеустремленных системах. - М.: Советское радио, 1974. – 269 с.
2. Александров С.Э. Социальные функции физической культуры как составной общечеловеческой культуры // Теория и практика физической культуры. – 1990. – № 11. – С. 51–54.
3. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. – Л., Изд. Ленингр. ун-та. - 1968. – 339 с.
4. Апинян Т.А. Кризис буржуазной культуры и концепция игры И. Хайзинги // Философские науки. – 1982. – № 4. – С. 78 -85.
5. Арвисто М.А. Конкретно-социологические исследования некоторых субъективных аспектов участия в спортивной деятельности. Автореф...канд.пед.наук / Тартуский ГУ. – Тарту, 1972. – 26 с.
6. Артемьев В.А. Об изучении социологического аспекта физической культуры // Теория и практика физической культуры. – 1970. – № 11. –С.24-27.
7. Ачер Р. Журнал "Америка Illustrated". – http://www.amerika-illustrated.ru/number 01 june2000/article/fantasy.shtml
8. Бабабанова В.Б., Васильева О.С. О соотношении спорта и физической культуры // Физическая культура: воспитание, образование, тренировка. – 2005. – № 2. – С. 61–63.
9. Бальсевич В.К., Лубышева Л.И. Физическая культура: молодежь и современность // Теория и практика физической культуры. – 1995. – № 4. – С. 2-7.
10. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания / Е. Руткевич (пер. с англ.). – М.: Медиум, - 1995. – 333 с.
11. Беленок О. Інституціональні системи крізь призму соціологічного аналізу // Соціологія: теорія, методи. маркетинг. – 2003. – № 2. – С. 218–223.
12. Боген М.М. Физическое совершенство как основное понятие теории физической культуры // Теория и практика физической культуры. – 1997. – № 4. – С.18-20.
13. Бугреев А.Н. Международный олимпизм на пороге XXI // Молодежь – Наука – Олимпизм: Международный форум. – М., 1998. – С. 61–64.
14. Бурдье П. Программа для социологии спорта. Начала. Choses dites. /Пер.с фр. Шматко Н.А./ - М.: Socio Logos, 1994. – 285 с.
15. Быченков В.М. Институты: сверхколлективные образования и безличные формы социальной субъективности. – М.: РАСН, 1996. – 976 с.
16. Вебер М. Избранные произведения. - М.: Прогресс, 1990. – 804 с.
17. Веблен Т. Теория праздного класса. – М.: Прогресс, 1984. – 367 с.
18. Вествебер М.О. О рекламной эффективности спорта // Международное спортивное и олимпийское движение. – М., 1990. – Вып. 8. – С. 27-31.
19. Визитей Н.Н. Образ жизни. Спорт. Личность / Отв. ред. В.И.Столяров. – Кишинев: Штинца, 1980. – 160 с.
20. Визитей Н.Н. Социальная природа современного спорта / Отв. ред. А.Ц.Пуни. – Кишинев: Штиинца, 1979. – 84 с.
21. Визитей Н.Н. Олимпизм и его место в системе ценностей современной культуры // Труды международного научного конгресса. Современный олимпийский спорт. – К., 1993. – С. 24–27.
22. Визитей Н.Н. Физическая культура и спорт как социальное явление: Филос.очерки / Отв.ред. П.С. Степовой. – Кишинев: Штиинца, 1986. – 160 с.
23. Визитей Н.Н. Курс лекции по социологии спорта: Учеб. пособие для студентов вузов. - М.: Физкультура и спорт. – 2006. – 318 с.
24. Виноградов П.А., Гуськов С.И., Коростелев Н.Б. Слагаемые здоровья. Рекреация по-американски. - М.: Знание, 1980. – 192 с.
25. Власов А.А. Эволюция современного отечественного спорта // Человек в мире спорта (Новые идеи технологии, перспективы) : Тезисы докл. Международного конгресса. – М., 1998. – Т. 2. – С. 331–332.
26. Воль А. Спорт и качество жизни // Спорт и образ жизни : Сб. статей / Сост. В.И. Столяров, З. Кравчик. – М.: Физкультура и спорт, 1979. – С. 22–35.
27. Воннебергер Г. Общественные функции большого спорта / Спорт и образ жизни : Сб. статей / Сост. В.И. Столяров, З. Кравчик. – М.: Физкультура и спорт, 1979. – С. 144-152.
28. Вострокнутов Л.Д. Фізична культура в Україні з часів Київської Русі до початку ХХ ст.: Соціально-нормативний аспект: Автореф. дис...канд. юрид. наук / Університет внутрішніх справ. – Х., 1999. - 16 с.
29. Выдрин В.М. Спорт в современном обществе. – М., 1980.
30. Выдрин В.М. Теория физической культуры (культуроведческий аспект): Учебное пособие / Ин-т физической культуры им. П. Ф. Лесгафта. – Л., 1988. – 45 с.
31. Гататуллин А.Г. Современные тенденции развития спорта // Науч. обоснование физ. воспитания, спортивной тренировки и подготовки кадров по физ. культуре и спорту. – Минск, 2004. – С. 342–343.
32. Гидденс Э. Устроение общества: Очерк теории структурации / И.Тюрина (пер.) . – М.: Академический Проект, 2003. – 525 с.
33. Головаха Є., Паніна Н. Пострадянська деінституціоналізація і становлення нових соціальних інститутів в українському суспільстві // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2001. – № 4. – С. 5–22.
34. Головцев В. "Panem et circenses" или размышления о философии современного спорта./ http:/ www.abris.iptelecom.net/ua/golovtsev/panem/phtml
35. Григорьев В.И. Кризис физической культуры студентов и пути его преодоления // Теория и практика физической культуры. – 2004. – № 2. – С. 54-61.
36. Гурвич С.С., Морозов В.А. Методологические основы социологии физической культуры и спорта // Социальные основы физической культуры и спорта. – Киев, 1983. – 142 с.
37. Гуськов С.И. Спортивный маркетинг. – К.: Олимпийская лит., 1996. – 296 с.
38. Гуськов С.И. Из истории вопроса о любительстве. Любительство и профессионализм в спорте // Спортивная жизнь России. – 1987. – № 6. – С. 19–20.
39. Гуськов С.И. О современных концепциях любительства и профессионализма в спорте // Теория и практика физической культуры. – 1987. – № 8. – С. 53–55.
40. Гуськов С.И. О современных тенденциях развития профессионального спорта США // Теория и практика физической культуры. – 1993. – № 7. – С. 43–47.
41. Гуськов С.И., Панков В.А., Женщина. Физическая активность. Здоровье. – М.: Полиграф сервис, 2000. – 259 с.
42. Данилов А. Некоторые проблемы социологии спорта // Молодежь – Наука – Олимпизм : Международный форум. – М., 1998. – С. 89–90.
43. Державна програма розвитку фізичної культури і спорту на 2007–2011 роки http://www.kmu.gov.ua/sport
44. Дивина Г.В. О социальной сущности кампании „спорт для всех” в капиталистических странах западной Европы // Теория и практика физической культуры. – 1985. – № 9. – С. 58–61.
45. Дивина Г.В., Жолдак В.И. Проявление общих тенденций развития науки в массовой физической культуре (на примере стран Западной Европы) // Теория и практика физической культуры. – 1986. – № 6. – С. 53–55.
46. Дим Л. Проблемы мотивации игровой и двигательной активности юношества / Спорт и образ жизни : Сб.статей / Сост. В.И. Столяров, З. Кравчик. – М.: Физкультура и спорт, 1979. – С. 244–250.
47. Дячкова Н.М. Українська ментальність і спорт // Гуманізм і людина в контексті культури. Матеріали людинознавчих читань. – К., 1995. – Кн. 3. – 159 с.
48. Дюркгейм Є. О разделении общественного труда. Метод социологии / Изд. подгот. А.Б.Гофман. – М.: Наука, 1991. – 574 с.
49. Егоров А.Г. Философское значение современного олимпизма // Теория и практика физической культуры. – 2001. – № 7. – С. 18–23.
50. Єдина спортивна класифікація України http://www.kmu.gov.ua/sport
51. Энциклопедический социологический словарь / Г.В.Осипов (ред.); РАН, Институт социально-политических исследований. – М., 1995. – 940 с.
52. Эльконин Д.Б. Психология игры. – М.: Педагогика, 1978. – 304 с.
53. Энциклопедия современного олимпийского спорта / В.Н.Бегунов, Ж.А.Белокопытова и др..; В.Н.Платонов (ред). – К.: Олимпийская литература, 1998. – 599 с.
54. Жемильски А. Скептический взгляд на спорт / Спорт и образ жизни: Сб. статей / Сост. В.И. Столяров, З. Кравчик. – М.: Физкультура и спорт, 1979. – С. 101–112.
55. Завацький В.І., Дутчак М.В. Характерні зміни в спорті ХХ століття // Слобожанський науково-спортивний вісник. – Харків, 2000. – Вип. 3. – С. 96–97.
56. Задворнов К.Ю. Исследования процесса становления новых (нетрадиционных) видов спорта // Теория и практика физической культуры. – 1999. – № 12. – С. 17–22.
57. Злотников А.А. Проблема социализации в современном спорте // Научное обоснование физического воспитания, спортивной тренировки и подготовки кадров по физической культуре и спорту. – Минск, 2004. – С. 179–180.
58. Зотова Л. К вопросу о современных тенденциях развития спорта // Теория и практика физической культуры. – 2001. – № 2. – С. 39–42.
59. Ингхем А., Лоу Дж. Структура игровой деятельности / Спорт и образ жизни: Сб. статей /Сост. В.И. Столяров, З. Кравчик. – М.: Физкультура и спорт, 1979. – С. 65–84.
60. Иорданская Ф.А. Физическая культура и спорт в жизни российских женщин // Теория и практика физической культуры. – 1998. – № 9. – С. 45-48.
61. Исаев А. Социальные параметры спортивной политики. К концепции социального моделирования спорта // Спорт для всех. – 2002. – № 1-2. – С. 11–14.
62. История физической культуры и спорта: [Учеб. для студентов ин-тов физ.культуры / В.В. Столбов, Г.Д. Харабуга, Н.И. Пономарев и др.] Под общ.ред. В.В. Столбова.- М.: Физкультура и спорт, 1983. – 359 с.
63. Кеньон Г., Макферсон Б. О путях исследования проблемы спортивной социализации / Спорт и образ жизни : Сб. статей / Сост. В.И. Столяров, З. Кравчик. – М.: Физкультура и спорт, 1979. – С. 163–173.
64. Кириленко О.М. Спортивна діяльність особистості: специфіка, форми, цінності (соціологічний аналіз) Автореф.дис … канд. соціол. наук / НАН України. Ін-т соціології. – К., 1994. – 19 с.
65. Киселев Р.М. США: спорт и общество. – М.: Физкультура и спорт, 1978. – 356 с.
66. Коакли Дж. О некоторых аспектах коммерциализации спорта // Международный спорт и олимпийское движение. – М., 1991. – Вып 3. – С. 16–23.
67. Коган О.С. Проблемы профессионального спорта: правовой аспект // Теория и практика физической культуры. – 2002. – № 8. – С. 60–62.
68. Коммерческая революция европейского футбола // Международный спорт и олимпийской движение. – М., 1992. – Вып. 3. – С. 37–38.
69. Кон И.С. Социология личности. – М.: Политиздат, 1967. – 383 с.
70. Коровин П.О. Функции профессионально-прикладной физической культуры // Теория и практика физической культуры. - 1997. - №2. – С. 44-46.
71. Коротаева Н.В., Мельникова Н.Ю. Программа и организация конкретного социологического исследования в сфере физической культуры и спорта : Лекция для студентов аспирантов и слушателей ВШТА / РГАФК. – М., 1993. – 26 с.
72. Кошелева А.В. Теория элит и элитарный спорт в российском обществе // Юбилейный сборник трудов ученых РГАФК, посвященный 80-летию академии. – М. - 1998. - Т. 4. – С. 86-90.
73. Кравчик Б. Социальная роль и участие женщин в спорте / Спорт и образ жизни: Сб. статей / Сост. В.И. Столяров, З. Кравчик. – М.: Физкультура и спорт, 1979. – С. 208–219.
74. Критика буржуазной "социологии спорта" (сборник статей). Под ред. А.А. Френкина. – М.: Физкультура и спорт, 1965. – 148 с.
75. Кузьмак Б.С. Социально-экономические проблемы физической культуры и спорта. – М.: Физкультура и спорт, 1965. – 207 с.
76. Кун Л. Всеобщая история физической культуры и спорта: Пер. с венг. / Под общ. ред. В.В.Столбова. – М.: Радуга, 1982. – 399 с.
77. Ларшина Н.В. Спорт – к вопросу о понятии // Современный олимпийский спорт и спорт для всех: VII международный научный конгресс. – М., 2003. – Т. 1. – С. 148–149.
78. Ленк Г. Отчуждение и манипуляция личностью спортсмена / Спорт и образ жизни : Сб. статей / Сост. В.И. Столяров, З. Кравчик. – М., 1979. – С. 112–125.
79. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М.: Политиздат, 1977. – 304 с.
80. Леонтьев А.Н. Человек и культура. – М.: Политиздат, 1961. – 115 с.
81. Лисицин Б.А. Буржуазная физическая культура на службе милитаризма. – М.: Физкультура и спорт, 1968. – 78 с.
82. Лубышева Л.И. Социальная роль спорта в развитии общества и социализации личности // Теория и практика физической культуры. – 2001. – № 4. – С. 11–15.
83. Лубышева Л.И. Социология физической культуры и спорта в системе физкультурного образования // Теория и практика физической культуры и спорта. – 1998. – № 11-12. – С. 20-23.
84. Любомиров Н.И. От Афин до Рима. – М.: Советская Россия, 1960. – 511 с.
85. Люшен Г. Взаимосвязь между спортом и культурой / Спорт и образ жизни: Сб. статей / Сост. В.И. Столяров, З. Кравчик. – М.: Физкультура и спорт, 1979. – С. 35–51.
86. Макєєв С. Соціальні інститути: класичні тлумачення і сучасні підходи до вивчення // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2003. – № 4. – С. 5–20.
87. Макешина Ю.В. Понятие "физическая культура и спорт" и его место в социологической науке // Спортивний вісник Придніпров’я : Наук.-метод. журнал. – Дніпропетровськ, 1999. – С. 68–69.
88. Матвеев Л.П. Прикладность физической культуры: понятийные основы и их конкретизация в современных условиях // Теория и практика физической культуры. – 1996. - №7. – С. 42-47.
89. Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры: Общ. основы теории и методики физического воспитания; теоретико-методологические аспекты спорта и профессионально-прикладных форм физической культуры: [Учеб. для ин-тов физ.культуры]. – М.: Физкультура и спорт, 1991. – 542 с.
90. Матвеев Л.П. Опыт анализа и систематизации форм и функций физической культуры / Очерки по теории физической культуры. – М.: Физкультура и спорт, 1984. – 248 с.
91. Матусевич В. Соціальний інститут: функція, генеза, структура // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – К., 2004. – № 4. – С. 43–56.
92. Мерзликіна О.А. К проблеме социологических исследований // Концепція розвитку галузі фізичного виховання і спорту в Україні: Зб. наукових праць. – Рівне, 1999. – С. 221–224.
93. Миртовю М. "Бесчинства на стадионах и попытки научного подхода к проблеме социологии спорта" //Теория и практика физической культуры – 1992. – № 2. – С. 42-44.
94. Мічуда Ю.П. Ринкові відносини та підприємство у сфері фізичної культури і спорту: Навч.посібник для вузів фіз.виховання і спорту. – К.: Олімпійська література, 1995. – 150 с.
95. Моченов В.П. Физическая культура и спорт в профилактике наркомании и преступности среди молодежи // Теория и практика физической культуры. – 2001. - № 8. – С.60-63.
96. Нація і спорт: Матеріали міжнародної наукової конференції присвяченої 80-річчю СТ. "Україна" / Українська спорт асоціація. Українська спортова централя Америки і Канади. – Львів, 1991. – 154 с.
97. Національна доктрина розвитку фізичної культури і спорту. Державний комітет України з питань фізичної культури і спорту. – К., 2004.
98. Неверович С.Д., Столяров В.И., Танаев В.П. Международный форум "Молодежь – Наука - Олимпизм" // Теория и практика физической культуры. – 1999. – № 1–2. – С. 54–60.
99. Неминущий Г.П. Генезис и становление социального института физической культуры // Актуальные проблемы физической культуры : Материалы конф. Проблемы философии, социологии и истории физической культуры и олимпийского движения. – Ростов н/Д., 1995. – Т. 1. – С. 59–65.
100. Неминущий Г.П. Социальный институт физической культуры как развивающаяся система // Актуальные проблемы физической культуры : Матер. конф. – 1995. – С. 65–70.
101. Нива Т. Функции спорта в современном обществе / Спорт и образ жизни: Сб. статей / Сост. В.И. Столяров, З. Кравчик. – М.: Физкультура и спорт, 1979. – С. 125–134.
102. Николаев Ю.М. О культуре физической, ее теории и системе физкультурной деятельности // Теория и практика физической культуры. – 1997. – № 2. – С.2-10.
103. Никсон Х.Л. Спорт, социализация и молодежь / Спорт и образ жизни: Сб.статей / Сост. В.И. Столяров, З. Кравчик. – М.: Физкультура и спорт, 1979. – С. 198–208.
104. Олимпийские игры. Маленькая энциклопедия. - Ред. коллегия: К.А.Андрианов (Глав.ред.) М.: Советская эндиклопедия, 1970. – 351 с.
105. Олексюк М.М. Фізична культура та спорт у системі тоталітарного суспільства // Науково-практична конф. Фізична культура та спорт – важливий фактор виховання особливостей та зміцнення здоров’я населення. – Львів, 1983. – С. 17–18.
106. Олимпийский справочник /Сост. В.Н.Гаврилов. Х.: Вища школа. Изд-во при Харьков. Гос. ун-те, 1980. – 80 с.
107. Олімпійська Хартія: Набуває силу з 3 вересня 1997 року зі змінами та доп. 1999 року (В.Куліш та ін. (пер. з англ.) Міжнар. Олімпійський комітет (МОК); Національний Олімпійський комітет України. – 1. Офіц. вид. – К.: Олімпійська література, 1999. – 95 с.
108. Олимпийская энциклопедия / Гл. ред. С.П. Павлов. – М.: Сов. энциклопедия, 1980. – 415 с.
109. Оссовський В. Соціальна організація та соціальна інституція // Соціологія: теорія. методи, маркетинг. – К., 1998. – № 3. – С. 131–148.
110. Очерки по теории физической культуры / Под ред. Л.П. Матвеева. – М.: Физкультура и спорт, 1984. – 248 с.
111. Парсонс Т. Система современных обществ – The system of modern societies/ T.Parsons/ (пер. с англ..); М.: Аспект пресс, 1998. – 270 с.
112. Парсонс Т. Понятия общества: компоненты и их взаимоотношения // Американская социологическая мысль. Тексты / И.Банштейн и др. (пер. с англ.). – М., 1996. – С. 494–596.
113. Парсонс Т. О структуре социального действия. 2 изд., М.: Академический Проект, 2002. – 878 с.
114. Переверзин И.И. Менеджмент спортивной организации: Учеб. пособие для студ.высших и средних спец.учеб. заведений физ.культуры. – 2 изд./. перераб. и доп. – М.: СпортАкадемПресс, 2002. – 244 с.
115. Перелік видів спорту, що визнані в Україні http://licence.com.ua/content/view/7433/146
116. Петровский А.В. Краткий психологический словарь / Л.А.Карпенко (ред. сост.): А.В. Петровский, М.Г. Ярошевский (ред.) 2 изд., расшир. и испр. и доп. – Ростов на Дону; Феникс, 1998. – 512 с.
117. Печерський Н.В. Социально-политические функции физической культуры и спорта : Учеб. пособие / Волгогр. гос. ин-т физ. культуры. – Волгоград: Упрполиграфиздат, 1990. – 93 с.
118. Пилоян Р.А. Исторические аналогии в судьбе современного спорта // Научно-информационные основы физкультурного образования. – Малаховка, 1995. – Вып. 1. – С. 24–32.
119. Платонов В.Н, Гуськов С.И. Олимпийский спорт : Учебник : для студ. вузов физ.воспитания спорта. – К.: Олимпийская литература, 1994. – 496 с.
120. Пономарев Н.И. Возникновение и первоначальное развитие физического воспитания. – М.: Физкультура и спорт, 1970. – 248 с.
121. Пономарев Н.И. Социальные функции физической культуры и спорта. – М.: Физкультура и спорт, 1974. – 310 с.
122. Пономарев Н.И. Спорт – феномен культуры. Лекция / Гос. ин-т физ.культуры им.П.Ф.Лесгафта. – Л.: ИГПИ, 1987. – 22 с.
123. Пономарчук В.А., Винник В.А. Взгляд на арену // Социологические исследования. – 1991. – № 5. – С. 68-75.
124. Пономарчук В.А. Физическая культура и становление личности. – М.: Физкультура и спорт, 1991. – 157 с.
125. Пономарчук В.А. Физическая культура, спорт, личность: Стенограмма лекции. – М.: Знание, 1988. – 40 с.
126. Профессионализация большого спорта и рыночные отношения // Теория и практика физической культуры. – 1991. – № 9. – С. 21–24.
127. Профессиональный спорт / С.И. Гуськов, В.Н.Платонов, М.М. Линец, Б.Н. Юшко: - К.: Олимпийская литература, 2000. – 392 с.
128. Пуни А.Ц. Проблема личности в психологии спорта: Лекция для слушателей фак.повышения квалификации. – М.: ГЦОЛИФК, 1980. – 28 с.
129. Радаев В. Новый институциональный поход и деформация правил в российской экономике // Экономическая социология: Новые подходы к институциональному и сетевому анализу. – М., 2002. – С. 157–210.
130. Радугин А.А., Радугин К.А. Социология: курс лекций. – М.: Центр, 1996. – 208 с.
131. Саппа Н.Н. Социология спорта: проблемы научного и деятельного развития // Слобожанський наук. спортивний вісник : Зб. наук. статей. – Харків, 1999. – Вип. 2. – С. 119–120.
132. Сараф М.Я. "Спорт в культуре ХХ века" // Теория и практика физической культуры. – 1997. – № 4. – С. 5-12
133. Серебряков А.В., Пономарев Н.И. Социология спорта США на службе капитализма . – М.: Физкультура и спорт, 1987. – 221 с.
134. Смирновская Л.В. Физкультурно-спортивные ценности как фактор социализации // Современный олимпийский спорт и спорт для всех : VII Междунар. научн. конгресс. – М., 2003. – Т. 1. – С. 169–170.
135. Социально-философские и методологические аспекты массовой физической культуры и спорта: Тезисы докл.респ.науч.- практ. конф. 19-21 ноября 1990 г. / Ред.кол. В.А. Запорожанов (председ) и др. – Хмельницький, 1990. – 378 с.
136. Сорокин П. А.Человек, цивилизация, общество. – М.: Политиздат, 1992. – 544 с.
137. Соціологія: Короткий енциклопедичний словник / За ред. В.І. Воловича. – К.: Укр. Центр духовної культури, 1998. – 728 с.
138. Соціологія : Навч. посіб. / С.О.Макеєв, В.П.Чорноволенко, В.Л.Оссовський та ін., С.О.Макеєв (ред.) – 2 вид. і доп., К.: Знання, 2003. – 454 с.
139. Спорт, духовные ценности, культура / Теория и практика физической культуры и спорта. – 1998. – № 9. – С. 60–63.
140. Спортивна карта України. До національного плану дій щодо реалізації державної політики у сфері фізичної культури і спорту http://www.kmu.gov.ua/sport
141. Степовой П.С. Спорт и общество (Некоторые методологические и социальные проблемы). – Тартуский. Гос.ун-т, Тарту. - 1972. – 224 с.
142. Столяров В.И., З. Кравчик / Спорт и образ жизни : Сб.статей. – М.: Физкультура и спорт, 1979. – 278 с.
143. Столяров В.И. Проект СпАрт и новая комплексная система физкультурно-спортивной работы с целью духовного и физического оздоровления населения России // Теория и практика физической культуры. – 1993. – № 4. – С. 10-14.
144. Столяров В.И. Спорт и современная культура: Методологический аспект // Теория и практика физической культуры. – 1997. – № 7. – С. 2–5.
145. Столяров В.И. Спорт, культура, гуманизм // Философско-социологические исследования физической культуры и спорта. – М., Советский спорт. – 1988. – С. 11–27.
146. Сьюэне Л. Спорт и его гуманизирующее или дегуманизирующее воздействие на человека / Спорт и образ жизни: Сб. статей / Сост. В.И. Столяров, З. Кравчик. – М.: Физкультура и спорт, 1979. – С. 134–140.
147. Талалаев Ю.А. Спорт – фактор мира и дружбы между народами. -М.: Физкультура и спорт, 1976. – 113 с.
148. Твой олимпийский учебник / Учеб. пособие для учреждений образования России/ Олим.ком.России; (В.С.Родиченко). - М.: Советский спорт: Физкультура и спорт, 1996. – 135 с.
149. Физическая культура и спорт в жизни общества: Материалы международной научн.-метод. конф., посвященной 30-летия Урал. ГАФК. / Под ред. Камалетдинова В.Г. – Челябинск: УралГАФК, 2000. – 95 с.
150. Фізичне виховання, спорт і культура здоров’я у сучасному суспільстві : Зб. наукових праць Волинського державного університету ім. Л. Українки / Волинський державний ун-т ім. Л.Українки. Інститут фізичної культури і здоров’я ВДУ. – Луцьк.: 2002. – 96 с.
151. Философия и социология спорта в ХХI веке "Круглый стол" журнала "Теория и практика физической культуры" совместно с кафедрой философии и социологии РГАФК (29 марта 2000 г.) // Теория и практика физической культуры. – 2000. – № 6. – С. 46-55
152. Флигстин Н. Поля, власть и социальные навыки: критический анализ новых институциональных течений // Экономическая социология: Новые подходы к институциональному и сетевому анализу. – М., 2002. – С. 119–156.
153. Человек и общество. Хрестоматия /Под ред. Макеєва С.А. – К.: Ин-т социологии НАН Украины, 1999. – 272 с.
154. Чернецький Ю. Сучасний інституціоналізм як напрям соціологічного теоретизування // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2003. – № 2. – С. 33–45.
155. Чернов К.Л., Кузнєцов В.К., Каширцев Ю.А. Проблемы массового спорта // Теория и практика физической культуры. – 1993. – № 1. – С. 34–36.
156. Шамардіна Г., Долбишева Н. Новий підхід до розгляду структури фізичної культури // Теорія і методика фізичного виховання і спорту. – 2002. – № 2–3. – С. 19–23.
157. Щепанский Я. Элементарные понятия социологии. Новосибирск, Сиб.отд-ние., М.: Наука, 1967. – 247 с.
158. Ядов В.А. Размышления о предмете социологии / Социологические исследования. – 1990. – № 2. – С. 12–18.
159. Якуба О.О. Соціологія : Навч. посіб. для студентів. – Харків: Константа, 1996. – 192 с.
160. Huizinga J. Homo Ludens: a study of play elements in culture. Int. Libr.of Sociology. – London, 1980. - 396 р.
161. Kenyon G.S., McPherson B.D. Am approach to the study of sport socialization. Intern. Review of Sport Sociology. – 1971. – Р. 45-56.
162. Luschen K. Sociology of Sport: development, present state and prospects. Annual Review of Sociology. – 1980. – Р. 2-8.
163. McIntoshe P.S. The Sociology of sport in the Ancient World. In: Luschen G., Sage G.: Handbook of Social Science of Sport. Champaign, Illinois, Stripes Publishing Co. – 1981. – Р. 94-96.
164. Paund R. The commercialization of sport: dilemma or deliverance? // Olympic Congress. – 1994. – Р.34-35.
165. Tomlinson A., Young D., Baker W., Krasevec J. The Olympic Folders
166. and Commercialism // Prod. International Conf. On World Sport Management. – Atlanta: IOC, 1996.- Р.111 -115.