ІВАНКОВА-СТЕЦЮК Оксана Борисівна. КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ЗМІН ОРГАНІЗАЦІЙНИХ ФОРМ РЕЛІГІЙНОГО ЖИТТЯ: УКРАЇНСЬКИЙ КОНТЕКСТ : ИВАНКОВА-СТЕЦЮК Оксана Борисовна. КОНЦЕПТУАЛИЗАЦИЯ ИЗМЕНЕНИЙ ОРГАНИЗАЦИОННЫХ ФОРМ РЕЛИГИОННОЙ ЖИЗНИ: УКРАИНСКИЙ КОНТЕКСТ IVANKOVA-STETSIUK Oksana Borysivna. CONCEPTUALIZATION OF CHANGES IN ORGANIZATIONAL FORMS OF RELIGIOUS LIFE: UKRAINIAN CONTEXT

Краткое описание

ІВАНКОВА-СТЕЦЮК Оксана Борисівна. Назва дисертаційної роботи: "КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ЗМІН ОРГАНІЗАЦІЙНИХ ФОРМ РЕЛІГІЙНОГО ЖИТТЯ: УКРАЇНСЬКИЙ КОНТЕКСТ"

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
На правах рукопису
ІВАНКОВА-СТЕЦЮК Оксана Борисівна
УДК 316.45—054.72:[27—78+061.23—027.564.2]
КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ЗМІН ОРГАНІЗАЦІЙНИХ ФОРМ
РЕЛІГІЙНОГО ЖИТТЯ: УКРАЇНСЬКИЙ КОНТЕКСТ
22.00.03 – соціальні структури та соціальні відносини
ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
доктора соціологічних наук
Науковий консультант: Аза Лариса Олександрівна,
доктор соціологічних наук
Київ—2015
2
ЗМICТ
ВСТУП……………………………………………………………………….. …4
Р О З Д І Л І. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
ДОСЛІДЖЕНЬ ОРГАНІЗАЦІЙНИХ ФОРМ РЕЛІГІЙНОГО ЖИТТЯ….. ..15
1.1.Аналітичний огляд теоретичних підходів до вивчення релігійного
життя та його організаційних форм ………………………………………... ..16
1.2. Актуалізація додаткових пояснювальних ресурсів системного
розгляду структурно-організаційних аспектів релігійного життя ……….. ..46
Висновки за розділом І………………………………………………………. ..69
Р О З Д І Л ІІ. УНІВЕРСАЛЬНІ МЕХАНІЗМИ СИСТЕМНИХ ЗМІН
В ОРГАНІЗАЦІЙНІЙ СТРУКТУРІ РЕЛІГІЙНОГО ЖИТТЯ ………….. ..70
2.1. Організаційні форми релігійного життя в статиці і динаміці ……….
2.1.1 Понятійна конструкція організаційних форм релігійного життя як
відображення тенденцій розвитку суспільно-релігійних відносин……....
2.1.2. Теоретичні моделі універсальних механізмів системних змін в
організаційній структурі релігійного життя ……………………………….
..71
..71
..84
2.2. Алгоритми емпіричної ідентифікації та концептуалізації змін в
організації релігійного життя ………………………………………………. ..96
Висновки за розділом ІІ……………………………………………………… 117
Р О З Д І Л ІІІ. СИСТЕМНО-СТРУКТУРНІ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНІ
ЗМІНИ В ОРГАНІЗАЦІЇ РЕЛІГІЙНОГО ЖИТТЯ В УКРАЇНІ………...... 119
3.1.Трансформації суспільно-релігійних відносин в українських
реаліях………………………………………………………………………... 120
3.2. Зміни в організації релігійного життя України на рівні окремих
структурних компонентів…………………………………………………… 148
3.2.1. Функціональні трансформації в конфесійних громадах…………… 148
3.2.2. Реформування структурно-організаційних засад суспільнорелігійних об’єднань молоді……………………………………………... ... 177
Висновки за розділом ІІІ…………………………………………………….. 205
3
Р О З Д І Л ІV. ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРНО-ОРГАНІЗАЦІЙНОГО
ОФОРМЛЕННЯ РЕЛІГІЙНОГО ЖИТТЯ ЗА УМОВ «ЧЕТВЕРТОЇ»
ХВИЛІ УКРАЇНСЬКОЇ МІГРАЦІЇ…………………………………………. 206
4.1. Специфіка структурування соціальної взаємодії українців за умов
інтенсифікації соціальних переміщень. Актуальні моделі інтеграції
сучасних переселенців в рамках церковної громади……………………… 207
4.2. Особливості змін організаційних форм релігійного життя
українських мігрантів «четвертої» хвилі…………………………………... 240
4.2.1. Зміни в структурно-територіальній локалізації церковних громад
українських емігрантів на зламі тисячоліть……………………………….. 241
4.2.2. Актуалізація адаптаційного та інтеграційного потенціалу
прорелігійних та суспільно-релігійних об’єднань українських
реемігрантів …………………………………………………………………. 269
Висновки за розділом ІV……………………………………………………... 298
Р О З Д І Л V. СТРАТЕГІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ
СУСПІЛЬНО-РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ: ПРИКЛАД КАРІТАСУ
УКРАЇНИ…………………………………………………………………….. 299
5.1. Актуальні стратегії розвитку Карітасу України як суспільнорелігійної організації………………………………………………………… 300
5.2. Зміни форм участі соціолога в проектній діяльності суспільнорелігійних організацій: кейс автора………………………………………… 321
Висновки за розділом V……….……………………………………………... 347
ВИСНОВКИ………………………………………………………………….. 348
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………… 353
ДОДАТКИ …………………………………………………………………… 399
4
ВСТУП
Актуальність теми. Релігійне життя в Україні після припинення
існування радянського атеїстичного режиму значно активізувалося. Уже на
початку 1990-х рр. було відновлено старі храми та розпочато будівництво
нових, навколо яких сформувалися громади різних конфесій. Кількість їх
особливо зросла у великих містах, куди з малих містечок і сіл почав
поступово зміщуватися фокус релігійного життя. Проголошуючи свою
позицію щодо суспільно значущих питань, підтримуючи благодійництво,
здійснюючи лобіювання інтересів незахищених верств населення, Церква
відновила статус впливового учасника соціальних процесів, втрачений за
роки насильницької атеїзації. Церкви традиційних для України
християнських конфесій розширили поле діяльності із формування структур
місіонерського душпастирства в країнах Заходу, беручи в такий спосіб
опосередковану участь у «розмиванні» національних кордонів (К. Баде,
Дж. Уррі), сприянні процесам транснаціоналізації (В. Євтух) та
транскомунікації (У. Бек).
За певною мірою короткий, у декілька десятиліть, термін відбулися
зміни й у структурно-організаційному оформленні релігійного життя
сучасних українців. На фоні порівняно незначного рівня соціального запиту
секуляризованого суспільства – а українське, попри певну ревіталізацію
релігійних цінностей (А. Ручка), залишається саме таким – підвищується
суб’єктність об’єднань, для яких характерні відносно невисокий ступінь
формалізації та релігійної (конфесійної) ангажованості і які націлені на
соціальне служіння – добровільну працю на благо інших, мотивовану
бажанням дієво стверджувати світоглядні переконання. Коло їх учасників
охоплює небайдужих до потреб суспільства людей, зокрема й тих, які, не
будучи релігійними, відчувають потребу в налагодженні взаємодії для
підтримання культурних традицій, розширення середовища комунікацій,
застосування своїх знань для суспільно корисних цілей, участі в розбудові
5
соціальної держави тощо. Прикладом таких об’єднань є служби соціальної
опіки, благодійні фонди, спільноти взаємодопомоги, які тою чи іншою мірою
підтримуються Церквою, громадські (зокрема, християнські) організації,
рухи, партії. Зважаючи на притаманні їм гетерогенність,
поліфункціональність та схильність до модифікацій, нагальною умовою є
застосування окремого інструментарію дослідження з урахуванням розвитку
соціології як науки. Це націлює дослідника на пошук нових інтерпретацій
смислових характеристик соціального зв’язку в різних онтологічних
параметрах.
Отже, актуальність дослідження визначається потребою в
науковому осмисленні із соціологічної перспективи змін у структурноорганізаційному оформленні релігійного життя, які відбуваються в
умовах суспільних трансформацій, у руслі двох взаємовиключних і
водночас взаємодоповнюючих тенденцій – секуляризації та ревіталізації
релігійних цінностей. З огляду на інтенсифікацію процесів соціальних
переміщень протягом останніх десятиліть та активізацію діяльності
традиційних для українців церков за кордоном український контекст
дослідження передбачає аналіз не лише того, що відбувається в
пострадянській Україні, але й того, що відбувається поза її
територіальними межами, в осередках українських мігрантів «четвертої»
хвилі.
Джерельна база досліджень релігії як соціального феномену є досить
значною. Її основу становлять праці зарубіжних соціологів, антропологів,
філософів, психологів, істориків (П. Беєр, Г. Бекер, П. Бергер, В. Бейнбрідж,
М. Бердяєв, С. Брюс, М. Вебер, Б. Вілсон, Е. Дюркгайм, Г. Зіммель,
Дж. М. Йнгер, Х. Касанова, О. Конт, Н. Луманн, Б. Малиновський,
К. Манхгейм, К. Маркс, Д. Мартін, В. Розанов, Е. Трельч, М. Уолцер,
Л. Фейєрбах, П. Флоренський, Е. Фром, Дж. Фрезер, З. Фрейд, Ю. Хабермас,
О. Шпенглер, А. Шопенгауер та інші) та вітчизняних (В. Антонович,
М. Грушевський, І. Крип’якевич, О. Левицький, В. Липинський, М. Шаповал,
6
М. Шлемкевич, В. Янів та інші). Вагомим доповненням до цієї бази слугують
наукові роботи сучасних українських дослідників (В. Бондаренко,
О. Доброєр, В. Єленський, Р. Кирчів, О. Козловський, А. Колодний,
Л. Кондратик, М. Маринович, Д. Миронович, М. Паращевін, В. Пилипенко,
Л. Рязанова, Я. Тарас, М. Туленков, Л. Филипович, Ю. Яковенко та інші). Та
попри високий евристичний потенціал їм бракує достатньої уваги до
структур мезорівня. А втім саме останні вважаються первинною основою
організації діяльності і взаємодій, через які індивід поєднується з рештою
суспільства (Т. Заславська, Н. Смелзер, Дж. Тернер, Ф. Тьонніс, Н. Черниш),
зокрема, входить у систему суспільно-релігійних відносин. Така система
наділена певними рисами, що змінюються з появою нових соціальних
зв’язків, які визначають відносини між об’єктами, або зв’язків всередині них,
тобто зміни мають системний характер. Це зумовлює доцільність
використання системних ідей соціологів (І. Куліано, Т. Парсонс, П. Сорокін
та інші) для пояснення релігійних процесів у різних суспільствах, а відтак –
актуалізації евристичного потенціалу системології (Н. Вінер, У. Ешбі, Дж.
Касті, І. Резник, Б. Флейшман та інші) та її складової – теорії соціальних
систем з орієнтацією її на інтеграцію системних знань про навколишній світ.
Ключовим при цьому постає поняття організаційної форми як способу
упорядкування взаємодій індивідів у межах соціальної системи залежно від
виду соціальних зв’язків у ній. Такий підхід є підставою для предметного
виокремлення змін організаційних форм релігійного життя та включення їх
до сфери досліджень соціальної структури й соціальних відносин, що до
цього часу не застосовувалося в соціології. Найімовірніше, це відбувається
через усталені стереотипи сприйняття релігійного життя як об’єкта
релігієзнавства та / або соціології релігії, хоча саме долання стереотипів
сприйняття дисциплінарних особливостей соціології визнається в сучасних
наукових студіях (В. Судаков) умовою її дальшого розвитку.
Отже, наукова проблема, яка розв’язується в дисертації, полягає в
наявності суперечностей у пізнавальних практиках дослідження структурно-
7
організаційних аспектів релігійного життя. Це визначає об’єктивну потребу в
розробленні концепції для пояснення логіки змін його організаційних форм
та виявлення стимуляторів таких змін для подальшого соціологічного аналізу
їхніх впливів на характер взаємозв’язків у внутрішній будові суспільства.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження відповідає науково-дослідному напряму
«Тенденції й механізми структурування соціальних відносин в
пострадянському українському суспільстві» кафедри соціальних структур та
соціальних відносин Київського національного університету імені Тараса
Шевченка, де виконувалась робота, та частково пов’язане з державними
науково-дослідними темами відділу етнології сучасності Інституту
народознавства НАН України: «Традиційна культура українців в умовах
новочасних соціокультурних трансформацій» (№ 0106U011004) та
«Традиційна культура в системі етнокультурного простору давньої і сучасної
України» (№ 011U001064), в рамках яких було зібрано фактологічний
матеріал для дисертаційної роботи.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є
створення узагальнюючої концепції змін організаційних форм релігійного
життя в секуляризованому суспільстві, яке виявляє тенденцію до ревіталізації
релігійних цінностей. Поставлена мета зумовила необхідність вирішення
таких завдань:
- оцінити гносеологічний потенціал теоретичних підходів до вивчення
релігійного життя, його організаційних форм та їхніх змін;
- сконструювати понятійний апарат досліджень організаційних форм
релігійного життя з урахуванням сучасного контексту розвитку суспільнорелігійних відносин;
- побудувати теоретичні моделі універсальних механізмів системних
змін в організаційній структурі релігійного життя;
- визначити алгоритми емпіричної ідентифікації та концептуалізації змін
в організації релігійного життя;
8
- розкрити характер трансформацій суспільно-релігійних відносин в
сучасних українських реаліях;
- встановити закономірності змін в організації релігійного життя України
на рівні окремих структурних компонентів;
- виявити специфіку структурування соціальних взаємодій в умовах
інтенсифікації соціальних переміщень на зламі тисячоліть;
- ідентифікувати характер змін організаційних форм релігійного життя
українських мігрантів «четвертої» хвилі;
- протестувати ефективність стратегій розвитку суспільно-релігійних
організацій екуменічної орієнтації;
- розробити науково-практичні рекомендації щодо оптимізації діяльності
соціолога в суспільно-релігійних організаціях і загалом у «третьому секторі».
Об'єктом дослідження є організація релігійного життя в сучасному
суспільстві.
Предметом дослідження є актуальні зміни організаційних форм
релігійного життя.
Методи дослідження. У дисертаційній роботі використано критичний та
аналітичний способи оцінювання гносеологічного потенціалу теоретичних
підходів до вивчення релігійного життя; методи типологізації та формалізації
для визначення специфіки організаційних форм релігійного життя; метод
моделювання (побудова блок-схем) для створення теоретичних моделей
механізмів змін у релігійному житті; метод класифікації для
диференціювання практик дослідження емпіричної ідентифікації та
концептуалізації змін у системі суспільно-релігійних відносин; структурнофункціональний метод для виявлення взаємозалежностей організаційних
форм релігійного життя в рамках єдиного цілого та визначення їхніх функцій
у підтримці й зміні соціальної системи; використано елементи
організаційного й мережевого аналізу для вивчення стратегій та перспектив
розвитку суспільно-релігійних організацій.
9
Емпірична база дисертації сформована автором у 2000–2014 рр. у три
етапи. На першому етапі було зібрано емпіричний матеріал для аналізу змін в
організації релігійного життя України. Було проведено 8 фокус-груп серед
представників конфесійних громад – православних Київського і
Московського Патріархатів, греко-католиків та протестантів; зібрано
автобіографічні повідомлення (близько 70) молодих людей з різних регіонів
України про їхні духовні шукання та конструювання середовищ споріднених
ціннісних орієнтацій. На другому етапі було зібрано емпіричні дані для
виявлення характеру змін в організації релігійного життя в умовах
«четвертої» хвилі української міграції. Було проведено напівструктуровані
інтерв’ю з українськими емігрантами (30) та реемігрантами (45),
лейтмотивом яких є виявлення участі цих осіб у діяльності об’єднань різного
ступеня формалізації і релігійної ангажованості; було також реалізовано
множинно-цілісне кейс-стаді (2 кейси) для вивчення організаційних форм
взаємодопомоги мігрантів під егідою Церкви (основний метод – соціологічне
спостереження). На третьому етапі отримано емпіричні дані для аналізу
актуальних стратегій розвитку суспільно-релігійних організацій. Були
проведені гнучкі інтерв’ю (15) з експертами від державних, громадських та
релігійних організацій, які мають досвід співпраці із суспільно-релігійною
організацією (Карітас України). Концептуалізація емпіричних даних
здійснювалась через їх категоризацію, субкатегоризацію та кластеризацію із
застосуванням процедури тріангуляції за рахунок доповнення даних
інформацією з інших джерел; як додатковий метод у дослідженні
використано фотоопис (для аналізу змін у храмовому будівництві як елементі
громадського простору).
Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації вперше
розроблено та подано у вигляді формально-логічної системи послідовностей
нову концепцію змін організаційних форм релігійного життя. В рамках
запропонованої концепції зміни розглядаються як результат упорядкування
зв’язків та функцій частин соціальної системи, поведінка якої
10
характеризується адаптивністю та інтегративністю. Найважливішими
результатами дисертації є такі:
вперше:
- розроблено понятійний апарат досліджень організаційних форм
релігійного життя із урахуванням екуменічних процесів та зростання
суб’єктності об’єднань, націлених на соціальне служіння; доведено, що
каркас понятійної конструкції утворюють три організаційні форми –
релігійні, прорелігійні та суспільно-релігійні об’єднання (організації), які,
маючи подібні властивості, відрізняються мірою їх вираження; в основу
типологічної матриці закладено способи структурування взаємодій для
забезпечення духовно-релігійних і соціальних потреб індивіда та соціальної
групи;
- створено нові теоретичні моделі універсальних механізмів системних
змін в організаційній структурі релігійного життя: по-перше, механізму
функціональної лабілізації, дія якого визначає розширення форм соціальної
активності релігійних організацій, та, по-друге, механізму структурної
гібридизації, дія якого стимулює поєднання традиційних організаційних
форм релігійного життя із сучасними організаційними формами
громадського життя; обґрунтовано, що лабілізація та структурна гібридизація
зумовлюють тенденцію до комунітаризації релігійного життя;
- встановлено закономірності змін в організації релігійного життя
України на основі диференційованого розгляду окремих суб’єктів –
конфесійної громади та суспільно-релігійного молодіжного об’єднання;
доведено, що такі зміни відбуваються поступово, у міру того як
урізноманітнюються форми міжособистісних взаємодій для реалізації
суспільно значимих цілей;
- ідентифіковано характер змін у способах організації релігійного життя
в умовах «четвертої» хвилі української міграції як таких, що відбуваються в
інтенсивному режимі і зумовлені поширенням практик соціального служіння
в прорелігійних спільнотах українських мігрантів; доведено, що такі
11
об’єднання стрімко набувають ознак асоціативних спільнот громадського
типу, які сповідують принцип добровільного колективізму;
удосконалено:
- теоретико-методологічні засади досліджень структурно-організаційних
аспектів релігійного життя через розширення площини цих досліджень
завдяки доповненню традиційних теоретичних підходів інноваційними
ідеями щодо розуміння зв’язків і змін у системі суспільно-релігійних
відносин;
- теоретичне бачення трансформації соціальної системи як зміни її стану
внаслідок ціннісно-поведінкових переорієнтацій щодо механізмів досягнення
соціального порядку; виявлено принципову можливість здійснення
соціальної адаптації периферійними інститутами, тобто трансформації
суспільно-релігійних відносин можуть розглядатися як перехід суспільства зі
стану упорядкованості за рахунок ізоляції релігійних організацій до стану,
коли упорядкованість є результатом підвищення їхньої суб’єктності;
- теоретичне уявлення про процес комунітаризації як акумуляцію
індивідуальних дій і трансформацію їх (цих дій) на колективні внаслідок
залучення людей до реалізації їхнього прагнення до взаємодопомоги; це
положення розвинуте через доповнення даними про механізми розбудови
партнерських мереж благодійними суспільно-релігійними організаціями; у
розширеному контексті комунітаризація розглядається як ефективна
стратегія розвитку благодійних організацій екуменічної орієнтації;
дістали подальший розвиток:
- положення про доцільність застосування алгоритму «аналітичний опис
– категоризація – класифікація – виявлення зв’язків залежності –
конструювання кластерів – концептуалізація та / або конструювання
“ідеально-типових” понять» для емпіричної ідентифікації та концептуалізації
явищ і процесів з не остаточно сформованими внутрішніми й зовнішніми
зв’язками; положення поширено на процеси структурування взаємодії
суб’єктів суспільно-релігійних відносин;
12
- концепції соцієтальної інтеграції, які пояснюють процеси взаємодії
індивідів їхнім прагненням до поліпшення життєвих можливостей через
посилення ідентичності; розвиток концепцій здійснюється через
ідентифікацію проявів та наслідків структурування соціальної взаємодії
переселенців, яка відбувається завдяки дії двох механізмів: дистанціювання
від минулого як тенденції до його смислового знецінювання, з одного боку,
та входження до об’єднань, які забезпечують комфортну інтеграцію в
домінантний соціум, як результат прагнення до збереження ідентичності в
умовах універсалізації / секуляризації – з другого;
- перспективи використання методології Action Research як базової
моделі участі соціолога в проектній діяльності суспільно-релігійних
організацій та інших структур «третього сектору» з огляду на її
інтеграційний потенціал.
Практичне значення отриманих результатів. Результати
дисертаційного дослідження можуть бути використані (і були використані)
для: теоретичних та прикладних соціологічних досліджень структур
громадянського суспільства, аналізу їхнього досвіду як медіаторів між
індивідом та державою; оцінювальних досліджень, соціальної експертизи,
діагностики та моніторингу проблем і потреб соціально вразливих верств
населення; розробки соціальних проектів і програм із залученням
соціального капіталу суспільно-релігійних організацій та інших структур
«третього сектору»; формування навчальних програм (соціальні структури та
соціальні відносини, соціологія релігії, методологія аналізу нечислових даних
тощо) у навчальному процесі.
Запропоновані в дисертаційному дослідженні схеми проведення
соціологічної діагностики проблем та потреб вразливих верств населення (як
основи практичної діяльності суспільно-релігійних організацій з розвитку
благодійництва) використані Міжнародним благодійним фондом «Карітас
України» в ході реалізації соціально орієнтованих проектів (довідка № 120/15
від 16.08.2014) та Львівською обласною державною адміністрацією в процесі
13
оперативної роботи з громадянами, тимчасово переселеними з АР Крим та
Сходу України (довідка № 01-92 від 03.12.2014). Окремі результати
дослідження використані при написанні посібника, в якому дано практичні
поради з організації громад
1
, та в навчальному процесі вищої школи, при
розробці програми та лекційних матеріалів курсу з якісних методів
соціологічних досліджень2
.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною
науковою працею. Наукові результати і висновки, що містяться в дисертації,
отримані автором особисто. Із наукових праць, опублікованих у
співавторстві, використано ті ідеї, які стали результатом особистої роботи
автора дисертаційного дослідження.
Апробація результатів дисертації відбувалась під час обговорення
на наукових конференціях у 2002–2015 рр. Зокрема, це ІІІ, VIII, ІХ, X, XI,
ХІІ Всеукраїнські науково-практичні конференції «Проблеми розвитку
соціологічної теорії» (Київ, 2003, 2011, 2012, 2013, 2014, 2015 рр.);
Міжнародні конференції «Одеські соціологічні читання» та з 2011 р. –
«Одеські читання з соціальних наук» (Одеса, 2002, 2007, 2008, 2011,
2013 рр.); Міжнародні Львівські соціологічні форуми (Львів, 2008, 2011,
2012, 2014 рр.); Міжнародна науково-практична конференція «Місто як
чинник демократичного розвитку України» (Київ, 2009 р.); Всеукраїнська
науково-практична конференція «Сучасні процеси в релігійному житті
світу та України» (Одеса, 2009 р.); Міжнародна науково-практична
конференція «BrainNet-working: experiences of institutional collaboration for
the enhancement of circular migration» (Кишинів, 2010 р.; пленарна
доповідь); Міжнародна науково-практична конференція
«Транснаціональні сім’ї як наслідок української трудової еміграції:

1 Спільнота як Дім. Практичні поради з організації громад українських трудових мігрантів / [М. Бондаренко,
О. Іванкова-Стецюк, Г. Селещук, М. Школяр] ; за ред. О. Іванкової-Стецюк ; Комісія УГКЦ у справах
мігрантів, кафедра соціології та соціальної роботи НУ «Львівська політехніка». – Л., 2011. – 96 с.
2
Іванкова-Стецюк О. Трудова міграція: аналіз життєвого досвіду / О. Іванкова-Стецюк // Якісні дослідження
в соціологічних практиках : навч. посіб. / за ред. Н. Костенко, Л. Скокової. – К. : Ін-т соціології НАН
України, 2009. – С. 320–342.
14
проблеми та шляхи їх розв’язання» (Львів, 2012 р., пленарна доповідь);
ІІ Міжнародна науково-практична конференція «Міграційні процеси в
Україні: сучасні виклики та регіональна специфіка» (Львів, 2013 р.) та ін.
Апробація відбувалась і на інших публічних заходах в Україні та за
кордоном, за участю представників науки, влади, громадських
організацій, Церкви, мас-медіа, зокрема: під час проведення круглих
столів «Соціальна діяльність релігійних організацій: проблеми і
перспективи» (Одеса, 2008 р.); «Відчуваючи серцебиття мігранта: Хто і
що чекає на українського емігранта після його повернення?» (Київ,
2009 р.); «На роздоріжжі: куди прямує українська міграція» (Київ,
2009 р.); «Обличчям до Людини: Церква і Держава у служінні мігрантам»
(Київ, 2012 р.); «“Рух кордонів через людей”: виклики формування
української міграційної системи» (Київ, 2013 р.); під час панельної
дискусії «Перспективи євродіалогу у міграційній сфері: участь Церкви»
(Львів, 2010 р.) та презентації міжнародного проекту «BrainNet-Working»
(Брюссель, 2010 р.). Основні положення і висновки дисертації
презентовано на методологічних семінарах факультету соціології
Київського національного університету імені Тараса Шевченка та
кафедри соціальних структур та соціальних відносин (2012–2015 рр.)
Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладено у 45
публікаціях. Праць, які відображають основні наукові результати дисертації,
– 27, із них індивідуальна наукова монографія – 1, статей в українських
фахових виданнях із соціологічних наук – 22, статей у закордонних
періодичних наукових виданнях (Австрія, Молдова, Росія, Румунія) – 4.
Праць, які додатково відображають результати дисертації, – 18, у тому числі
3 колективні монографії, з яких виданих в Україні – 2, за кордоном (Італія) –
1.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Презентована в дисертації концепція змін організаційних форм
релігійного життя зміщує акцент в інтерпретаціях реалій при вивченні
соціальних аспектів релігії на аналіз способів упорядкування взаємодії
індивідів. Враховано тенденцію до підвищення в секуляризованому
суспільстві суб’єктності об’єднань екуменічної орієнтації, націлених на
реалізацію соціального служіння. Концепцію збудовано у вигляді
формально-логічної системи послідовностей, що дають змогу поетапно,
через здійснення мультирівневого аналізу, розкрити сутність системних змін
в організації релігійного життя. Такі зміни розглядаються як результат дії
універсальних механізмів функціональної лабілізації та структурної
гібридизації, які визначають тенденцію до комунітаризації релігійного життя.
Система суспільно-релігійних відносин при цьому постає такою, що має
адаптаційні й інтегративні ресурси, а організаційна структура релігійного
життя – як складна й рухлива. Висновки, отримані за результатами аналізу
змін організаційних форм релігійного життя, полягають у такому.
1. Аналітичний огляд досліджень соціальних аспектів релігійного життя
дає підстави для виділення двох провідних пізнавальних тенденцій. Першою
є намагання соціологів адаптувати традиційні підходи у вивченні релігійних
явищ та процесів до сучасного контексту. Друга проявляється в актуалізації
системного розгляду релігії, зокрема, у використанні системних ідей
соціальних теоретиків для пояснення актуальних змін у релігійній сфері.
Соціологічна концептуалізація в руслі лише однієї з означених тенденцій
може мати наслідком фрагментарність наукового знання, натомість у
поєднанні, як взаємодоповнювальні, вони забезпечують перспективу
підвищення гносеологічного потенціалу теоретичних підходів до вивчення
релігійного життя через дифузію соціальних знань та їх інтеграцію. У такий
спосіб формується наукове підґрунтя для розгляду релігійного життя як
сукупності процесів взаємодії соціальних суб'єктів.
349
2. При розробленні аналітичного апарату досліджень організаційних
аспектів релігійного життя слід враховувати зміст загальних та специфічних
закономірностей розвитку суспільно-релігійних відносин як сукупності
складових релігійного життя, пов’язаних між собою та із зовнішнім
середовищем. Організація релігійного життя тут постає як процес
структурування (побудови), функціонування й розвитку системи цих
відносин, яка здатна якісно змінюватися. Урахування тенденції до
підвищення суб’єктності об’єднань екуменічного характеру, націлених на
соціальне служіння, створює простір для інтерпретації реальності водночас зі
структурної та діяльнісної перспектив. Актуальною в даному випадку є
типологія, яка передбачає виокремлення трьох організаційних форм
релігійного життя – релігійних, прорелігійних та суспільно-релігійних
об’єднань, які подібні за своїми властивостями й функціями, але
відрізняються мірою їх вираження, і яким притаманні постійні модифікації.
3. Зміни в організаційній структурі релігійного життя, з огляду на їх
системний характер, визначаються дією певних універсальних механізмів.
У результаті цих дій упорядковуються зв’язки та функції частин
соціальної системи, для якої характерні адаптивність та інтегративність.
Так, завдяки механізму функціональної лабілізації відбувається
розширення форм соціальної активності релігійних організацій. Механізм
структурної гібридизації стимулює поєднання традиційних
організаційних форм релігійного життя із сучасними організаційними
формами громадського життя. Під дією цих механізмів відбувається
поступова комунітаризація релігійного життя. Таке розуміння механізмів
змін його організаційних форм відповідає тенденції розвитку
структурного підходу, в руслі якої соціальна структура визначається як
така, що стає все складнішою й рухливішою. При цьому формується
настанова на переорієнтацію з аналізу організаційних форм у їх статиці
на аналіз у їх динаміці.
350
4. Розмаїття практик соціологічного дослідження суспільно-релігійних
відносин не знімає з порядку денного питання щодо доцільності та
перспектив застосування «м’яких» методів емпіричної ідентифікації та
концептуалізації змін у структурно-організаційному оформленні релігійного
життя. З одного боку, відносно низький рівень об’єктивізації даних,
отриманих з допомогою цих методів, ставить під питання вихід з описового
рівня дослідження на аналітичний. А з другого – саме такі методи
уможливлюють пошук індивідуального в соціальних структурах і,
відповідно, без них не виявити внутрішніх і зовнішніх зв’язків у системі
суспільно-релігійних відносин. Застосування алгоритму «аналітичний опис –
категоризація – класифікація – виявлення зв’язків залежності –
конструювання кластерів – концептуалізація та / або конструювання
“ідеально-типових” понять» може пом’якшити означені суперечності у
способах генерування соціологічного знання.
5. Для сучасної соціології характерним є переосмислення концептів
відповідно до зміни реалій. Не є винятком і концепт трансформації як
один із ключових при аналізі змін у всіх сферах суспільного життя.
Виявлення принципової можливості здійснення соціальної адаптації
периферійними інститутами дає змогу розглядати трансформації
суспільно-релігійних відносин як перехід суспільства зі стану
упорядкованості за рахунок ізоляції релігійних організацій до стану, коли
упорядкованість є результатом підвищення їх суб’єктності. Таке
розуміння змін уможливлює розгляд трансформації як зміни стану
соціальної системи внаслідок ціннісно-поведінкових переорієнтацій щодо
механізмів досягнення соціального порядку.
6. Виявлення взаємозалежностей організаційних форм в рамках
єдиного цілого та визначення їхніх функцій у підтримці й зміні
соціальної системи є апробованим у соціології способом встановлення
закономірностей змін системи на рівні окремих компонентів. Його
застосування при вивченні змін в організації релігійного життя України
351
дає можливість стверджувати, що такі зміни зумовлені динамікою потреб
індивідів, зростанням їхньої зацікавленості в пошуку середовищ
споріднених ціннісних орієнтацій та життєвих цілей і відбуваються в
результаті інтенсифікації міжособистісних взаємодій для реалізації
суспільно значимих цілей.
7. Урахування процесів останніх десятиліть, якими є активізація
соціальних переміщень, а відтак актуалізація транснаціоналізації та
транскомунікації, важливе для здійснення системного аналізу змін
організаційних форм релігійного життя. Високий евристичний потенціал
тут мають концепції соцієтальної інтеграції, які пояснюють процеси
взаємодії прагненням індивідів до поліпшення життєвих можливостей
через посилення ідентичності. З іншого боку, визначення специфіки
структурування соціальних взаємодій в умовах інтенсифікації соціальних
переміщень на зламі тисячоліть сприяє розвитку таких концепцій.
8. Аналіз видів діяльності та механізмів взаємодій, завдяки яким
мігранти інтегруються між собою та в суспільство перебування,
підтверджує, що зміни, які при цьому відбуваються в релігійному житті,
мають стрибкоподібний характер. Це виявляється, серед іншого, у
стрімкому набутті прорелігійними об’єднаннями мігрантів характеристик
асоціативних спільнот громадського типу, які сповідують принцип
добровільного колективізму. Такі зміни є взаємозумовленими і
взаємопроникними феноменами процесу комунітаризації релігійного
життя; вони актуалізують потребу в аналізі з позицій соціології
діяльності суспільно-релігійних організацій як таких, що можуть бути
медіатором між людиною і суспільством.
9. Ефективність стратегій розвитку благодійних суспільнорелігійних організацій екуменічної орієнтації визначається вагомістю
результатів, значимістю здобутків та рівнем впливу на суспільство. У
цьому сенсі розбудову партнерських мереж можна вважати ефективною
стратегією, зорієнтованою на комунітаризацію суспільства через
352
акумуляцію індивідуальних дій із трансформацією їх у колективні. Її
ефективність визначається широкими можливостями включення
механізмів соціальної взаємодії і виявляється на різних рівнях, з різними
партнерами. Відбувається оптимізація міжсекторної співпраці за участю
громадських, державних та релігійних організацій, формуються підстави
для налагодження суспільного діалогу. Розуміння розбудови
партнерських мереж як складової комунітаризації удосконалює
теоретичне уявлення про даний процес.
10. Опрацювання теоретичних та методологічних засад діяльності
суспільно-релігійних організацій та інших структур «третього сектору»
уможливлює вироблення рекомендацій щодо активнішого використання
їхніх здобутків у розвитку суспільства, яке претендує на те, щоб його
називали демократичним. Участь у цьому соціолога може бути відчутною
в разі актуалізації дослідження-впровадження (Action Research), яке має
інтеграційний потенціал та створює ситуації одночасного творення й
модифікації соціальної системи, що є умовою трансформації соціальних
структур і соціальних відносин.
Таким чином, запропонована в дисертації концепція змін
організаційних форм релігійного життя має евристичний потенціал як
така, що окреслює шляхи виходу за межі усталених стереотипів
сприйняття дисциплінарних особливостей соціології та її структурних
компонентів і визначає перспективу подальших досліджень соціальних
змін через аналіз можливостей з налагодження діалогу в межах
соціального партнерства.