ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ ВОЄННОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА : ОСОБЕННОСТИ СОЦИАЛЬНЫХ ПРОБЛЕМ ВОЕННОЙ ОРГАНИЗАЦИИ УКРАИНСКОГО ОБЩЕСТВА

Краткое описание

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

На правах рукопису

Солнишкіна Аліна Анатоліївна

УДК 316:355

ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ ВОЄННОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
Спеціальність 22.00.04 – спеціальні та галузеві соціології

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата соціологічних наук

Науковий керівник –
Швидка Лідія Іванівна
кандидат соціологічних наук, доцент

Запоріжжя – 2009

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ЩОДО ВИВЧЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ ВОЄННОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ 10
1.1. Наукові інтерпретації та сутність воєнної організації в соціологічному дискурсі: компаративістський аналіз 10
1.2. Генезис та еволюція теоретико-методологічних підходів
щодо вивчення соціальних проблем у соціальних організаціях 23
Висновки до першого розділу 43
РОЗДІЛ 2. СПЕЦИФІКА РОЗРОБКИ АНАЛІТИКО-СИНТЕТИЧНОЇ МОДЕЛІ ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ
У РАМКАХ СТРУКТУРНО-ДІЯЛЬНІСНОГО ПІДХОДУ 46
2.1. Інноваційний потенціал теорій, що входять
до складу структурно-діяльнісного підходу 46
2.2. Конструювання аналітико-синтетичної моделі дослідження соціальних проблем у соціальних організаціях
у межах структурно-діяльнісного підходу 60
Висновки до розділу 2 78
РОЗДІЛ 3. ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ СОЦІАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ ВОЄННОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
В КОНТЕКСТІ СТРУКТУРНО-ДІЯЛЬНІСНОГО ПІДХОДУ 81
3.1. Соціологічний аналіз організаційної культури поля
воєнної організації 81
3.2. Соціологічні дослідження дій соціальних акторів
усередині воєнної організації українського суспільства 93
3.3. Дослідження соціальних проблем воєнної організації
в контексті теорії соціальних практик 120
Висновки до розділу 3 154
ВИСНОВКИ 158
ДОДАТКИ Ошибка! Закладка не определена.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 205

ВСТУП

Актуальність теми. Зміни, що відбуваються в українському суспільстві, мають глибокий характер: вони докорінно трансформують усі сфери громадського життя та загострюють проблеми в соціальних організаціях українського суспільства.
Сучасні соціально-політичні зміни в нашій державі не можуть не позначатися на соціальному становищі воєнної організації, яка на сучасному етапі розвитку українського суспільства набула особливого значення. Її роль полягає в соціалізації та патріотичному вихованні молоді, забезпеченні національної безпеки, захисті держави від зовнішніх та внутрішніх загроз.
У зарубіжних наукових виданнях, присвячених соціальним проблемам воєнної організації, головний акцент зроблено на дослідженні взаємодії воєнної організації з політичними інститутами суспільства, ролі тієї чи іншої армії в локальних війнах та збройних конфліктах. Безпосередньо соціальні проблеми воєнної організації досліджували відомі зарубіжні соціологи: С. Андрескі, Дж. Дейлі, Ч. Моск, С. Хантингтон, М. Яновіц.
Російські дослідники, аналізуючи проблеми воєнної організації, особливу увагу приділяють проблемам реформування армії та адаптації військовослужбовців до нових умов. Чимало публікацій присвячено соціальному захисту військовослужбовців та членів їх родин. Серед російських дослідників соціальних проблем воєнної організації можна виділити К. Баннікова, В. Бондаренко, В. Ведернікова, Ю. Дерюгіна, О. Дубограй, С. Образцова, І. Липського, Л. Певеня, В. Серебрянікова. В російській соціології переважають дослідження таких соціальних проблем воєнної організації, як соціальний захист військовослужбовців і взаємодія армії та релігійних установ.
Серед українських дослідників, які працюють над вивченням соціальних проблем воєнної організації, можна виділити: Е. Афоніна (реформування армії та соціально-психологічне самопочуття військовослужбовців), А. Ячного (конфлікти у воєнній організації), В. Галєєва (дослідження соціального статусу військовослужбовців), М. Требіна (реформування армії), Ю. Яременка (соціальна відповідальність військовослужбовців), А. Єрмоленко (статус та структура воєнної організації), Ю. Калагіна (професійний потенціал військовослужбовців), О. Мазурика (військова освіта), А. Пронозу (позастатутні відносини).
Однак, незважаючи на численні розробки як у галузі військової організації, так і в галузі вивчення соціальних проблем у соціальних організаціях українського суспільства, особливості соціальних проблем воєнної організації вивчені недостатньо. Дослідження причин виникнення та наслідків соціальних проблем усередині воєнної організації не набули належної систематизації.
Незважаючи на велику увагу науковців до окремих аспектів дослідження соціальних проблем воєнної організації українського суспільства, набуте знання формується в окремих дискурсивних просторах, бракує цілісного, комплексного підходу до дослідження цих проблем. Відтак, на сучасному етапі дослідження соціальних проблем воєнної організації виникла суперечність між необхідністю комплексного вирішення найгостріших соціальних проблем воєнної організації та сучасним станом знання про ці проблеми. Ця суперечність становить суть проблемної ситуації, вирішенню якої присвячено дане дисертаційне дослідження.
Наукове завдання дисертаційної роботи полягає у виявленні та обґрунтуванні на сучасній емпіричній базі нових теоретико-методологічних підходів до вивчення соціальних проблем воєнної організації, які б враховували не тільки особливості структури воєнної організації як цілого, але і соціальної характеристики діяльності акторів усередині неї, а також особливостей інтеракції воєнної організації з іншими соціальними організаціями українського суспільства.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах наукової теми “Соціальні зміни в структурному та соціокультурному контекстах” (СФГ-14-07) кафедри соціології Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара. Внесок автора полягає в розробці інструментарію соціологічних досліджень та аналізі отриманих даних
(2002-2009 рр.), підготовці пропозицій та рекомендацій щодо впровадження запропонованої моделі для аналізу соціальних проблем у соціальних організаціях (акти впровадження соціологічних досліджень в/ч 3054).
Мета та завдання дослідження. Мета дослідження – на основі комплексного підходу виявити особливості соціальних проблем воєнної організації українського суспільства.
Для досягнення зазначеної мети було поставлено такі завдання:
 визначити теоретико-методологічні засади дослідження особливостей соціальних проблем, зокрема у воєнній організації українського суспільства;
 проаналізувати структуру, функції та дисфункції української воєнної організації;
 сконструювати й теоретично обґрунтувати аналітико-синтетичну модель дослідження соціальних проблем, підтвердити можливість її застосування для вивчення особливостей соціальних проблем воєнної організації;
 визначити особливості соціокультурного поля воєнної організації українського суспільства;
 виявити особливості дій соціальних акторів та соціальних практик усередині соціокультурного поля воєнної організації українського суспільства;
 на емпіричній основі описати та дослідити головні риси й соціокультурні чинники виникнення та накопичення соціальних проблем у воєнній організації українського суспільства.
Об'єкт дослідження – воєнна організація українського суспільства.
Предмет дослідження – особливості умов появи та механізмів прояву соціальних проблем воєнної організації українського суспільства.
Методи дослідження. Мета та завдання роботи зумовили використання загальнонаукових методів: історичного (при дослідженні генезису концепцій з вивчення соціальних проблем), компаративістського аналізу (при виявленні специфічних особливостей теоретичних підходів до розгляду соціальних проблем воєнної організації, визначенні їх видів та рівнів, порівнянні особливостей соціальних проблем воєнної організації українського суспільства із соціальними проблемами воєнних організацій інших країн), моделювання (при конструюванні аналітико-синтетичної моделі дослідження соціальних проблем воєнної організації). Серед конкретно-соціологічних методів у рамках дослідження застосовано: методи експертного опитування, анкетування, метод глибинного інтерв'ю, контент-аналіз спеціалізованих періодичних видань і програм політичних партій.
У дисертаційній роботі використано структурно-діяльнісний підхід, на основі якого побудовано аналітико-синтетичну модель дослідження соціальних проблем воєнної організації.
Емпіричну базу дисертаційного дослідження становлять декілька суцільних опитувань військовослужбовців строкової служби Внутрішніх військ МВС у Дніпропетровській області, проведених у 2004, 2005, 2006 рр. (N = 307), суцільні опитування офіцерського складу військової частини 3054 ВВ МВС у 2005 р. (N = 57), суцільне опитування сержантського та офіцерського складу танкової бригади 6 армійського корпусу Сухопутних військ (N = 100), експертне опитування вищого командного складу Міністерства оборони, зокрема Головного управління з гуманітарних питань та соціального захисту Збройних Сил України та Генерального штабу Міністерства оборони (n = 24), контент-аналіз спеціалізованого періодичного видання “Військо України” за 2001-2009 рр. (n = 90 номерів), контент-аналіз програм політичних партій під час українських виборів 2006 (n = 20 програм політичних партій) та 2007 рр. (n = 15 програм політичних партій), глибинне інтерв'ювання солдат контрактної та строкової служби військової частини 3054 ВВ МВС влітку 2009 р. (n = 25, цільовий відбір).
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в комплексному вивченні особливостей соціальних проблем воєнної організації українського суспільства. Більш конкретно сутність та ступінь новизни роботи можна відобразити в таких положеннях:
 дістала подальшого розвитку практика дослідження соціальних проблем воєнної організації на основі інтеракціоністського та конструкціоністського методологічних підходів за рахунок концепцій “моральних панік” та “втоми співчувати” (с. 30-50);
 набула подальшого підтвердження й обґрунтування необхідність застосування структурно-діяльнісного підходу для визначення детермінант та особливостей умов виникнення соціальних проблем воєнної організації українського суспільства, що дасть змогу комплексно досліджувати весь спектр соціальних проблем, вивчати їх особливості та наслідки (с. 53-68);
 вперше запропоновано аналітико-синтетичну модель соціологічного дослідження соціальних проблем воєнної організації українського суспільства, яка включає основні етапи, на яких послідовно досліджуються: соціокультурне поле воєнної організації, соціальні характеристики та дії соціальних акторів, соціальні практики, класифікація соціальних проблем, способи й форми артикуляції та репрезентації соціальних проблем, наявні й можливі соціальні стратегії їх вирішення тощо (с. 68-87);
 удосконалено визначення соціальної проблеми в рамках структурно-діяльнісного підходу. Соціальна проблема – це соціальне становище організації, яке спричинено соціальними практиками, що утворилися внаслідок взаємодії соціокультурного поля організації та соціальних дій акторів усередині неї (с. 84);
 дістала подальшого розвитку класифікація соціальних проблем воєнної організації, яка передбачає їх виявлення відповідно до умов породження на трьох рівнях: 1) особливості соціокультурного поля воєнної організації; 2) дії соціальних акторів усередині воєнної організації; 3) взаємодія поля воєнної організації із соціальними полями інших організацій українського суспільства (с. 138-149);
 удосконалено в теоретико-емпіричній площині дослідження особливостей соціальних практик усередині воєнної організації, таких як: спілкування, регламентація поведінки та тотального контролю, дистанціювання воєнної організації від цивільного суспільства; набуло подальшого розвитку дослідження соціальних дій українських військовослужбовців, зокрема, соціальної мімікрії й екзистенційної самовіддачі (с. 102-128, 131-141);
 розкрито нові можливості управління та реформування військової організації на основі використання практики соціального управління та соціальних технологій впливу. Зокрема, удосконалено стратегії вирішення соціальних проблем воєнної організації українського суспільства, а саме традиційні стратегії цивільного контролю над армією й розвитку духовної сфери було запропоновано доповнити стратегіями соціального партнерства та соціального діалогу (с. 153-166).
Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення роботи полягає в розробці аналітико-синтетичної моделі комплексного дослідження соціальних проблем воєнної організації, яка дає змогу вивчати особливості соціальних проблем воєнної організації українського суспільства, ґенезу та розвиток соціальних проблем, а також їх причини, наслідки, стратегії вирішення і на цій основі виробляти конкретні пропозиції. Запропонована аналітико-синтетична модель може бути використана для дослідження особливостей соціальних проблем інших соціальних організацій – як військового, так і не військового типу.
Дані соціологічних досліджень доведені до рівня керівництва та активно використовуються під час організаційно-виховних заходів, у методичній роботі з профілактики позастатутних відносин, адаптації особистості військовослужбовця та покращення соціально-психологічного клімату у військовому колективі. Рекомендації та головні положення соціологічних досліджень активно використовуються в роботі офіцерів-психологів військових підрозділів (акт упровадження військової частини 3054 ВВ МВС в Дніпропетровській області).
Дані соціологічних досліджень стосовно вивчення життєвих шансів, соціальних проблем військовослужбовців та рекомендації щодо їх вирішення використовуються в роботі з особовим складом.
Головні положення та висновки проведених опитувань широко використовуються в роботі із цивільним населенням, призовною молоддю, а також під час організації заходів з підвищення іміджу військових підрозділів.
Загальнотеоретичні положення та емпіричні дані дослідження можуть бути використані під час викладання навчальних курсів: “Воєнна соціологія”, “Соціологія організацій” тощо.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертації були представлені на міжнародних науково-практичних конференціях: “Молодь в умовах нової соціальної перспективи” (Житомир, 2005, 2006, 2007, 2008, 2009 рр.); “Від конфлікту до порозуміння: теорія та практика громадянського суспільства” (Львів, 2007 р.); “Молодіжна політика: проблеми та перспективи” (Дрогобич, 2009 р.), “Управління в освіті” (Львів, 2009 р.), “Соціальні процеси в сучасній Росії: традиції та інновації” (Москва, 2007 р.), а також на Всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Соціальні трансформації та проблеми жінок в сучасній Україні” (Суми, 2005 р.), “Сучасні суспільні проблеми у вимірі соціології управління” (Донецьк, 2006, 2007, 2008, 2009 рр.). Результати досліджень були представлені на теоретико-методологічних семінарах кафедри соціології Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара.
Публікації. Основні положення та результати дисертаційної роботи викладено в 7 статтях, які опубліковано у виданнях, що затверджені ВАК України як фахові за напрямом соціологічні науки, а також в 9 доповідях на наукових конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи головні положення дисертаційного дослідження, можна зробити висновок про те, що соціальні проблеми воєнної організації вивчає широке коло дослідників: соціологи, політологи, психологи, соціальні працівники, військові діячі тощо. Незважаючи на певний прогрес в окремих сферах реформування, воєнна організація перебуває в стані системної кризи. Рівень професіоналізму, фінансового забезпечення та соціального захисту військовослужбовців і членів їх сімей залишається вкрай низьким. Найгостріші соціальні проблеми сучасної воєнної організації українського суспільства потребують негайного вирішення.
У дисертаційній роботі вирішено наукове завдання – виявлено та обгрунтовано на сучасній емпіричній базі новий теоретико-методологічний підхід до вивчення соціальних проблем воєнної організації, який враховує не тільки особливості структури воєнної організації як цілого, але і соціальні характеристики діяльності акторів усередині неї, а також особливості інтеракції воєнної організації з іншими соціальними організаціями українського суспільства.
У роботі окреслено зміст наукового дискурсу з приводу дослідження особливостей соціальних проблем воєнної організації. Він полягає в підкресленні складного характеру соціальних проблем, які виникають унаслідок соціальних практик, спричинених особливостями інтеракцій соціальних акторів та їх взаємодією із соціокультурним полем воєнної організації.
Реалізація дослідницьких мети та завдань дозволила зробити такі висновки.
1. У дисертаційній роботі проаналізовано теоретико-методологічні підходи щодо досліджень соціальних проблем воєнної організації. Компаративістський аналіз підходів та концепцій підкреслює складну структуру воєнної організації. Важливою складовою соціологічної інтерпретації воєнної організації є підкреслення її провідної ролі в розвитку українського суспільства. Вчені підкреслюють, що воєнна організація виступає поліфункціональною структурою. Структурні компоненти воєнної організації виконують функцію гаранта національної безпеки країни, захисту населення від внутрішніх та зовнішніх загроз. В умовах сучасної світової кризи й суспільних трансформацій військові формування воєнної організації не здатні надійно захищати державу.
Американські та європейські дослідники воєнної соціології досліджують воєнну організацію в її безперервному та тісному зв'язку з політичними інституціями суспільства, у контексті національної безпеки. Соціологічний аналіз теорій, які розглядають проблеми воєнної організації, дає підстави зробити висновок, що зарубіжні дослідники (Дж. Дейлі, Ч. Москос, М. Яновітц) робили акцент на дослідженні проблем професіоналізму військовослужбовців та їх соціального самопочуття в умовах певної політичної ситуації. Багато уваги приділяється дослідженню соціально-психологічних проблем військовослужбовців, які брали участь у збройних конфліктах та миротворчих операціях, а також реабілітації військовослужбовців, які перебувають у важкому психічному стані.
Російські військові соціологи (Ю. Дерюгін, Л. Певень, В. Серебряніков) роблять акцент на соціально-економічних наслідках реформування армії та соціально-психологічних проблемах адаптації військовослужбовців, як діючих, так і тих, що звільнилися в запас або вийшли у відставку. Виявлено, що російська воєнна соціологія має глибокі традиції дослідження соціального самопочуття офіцерів та членів сімей військовослужбовців. Багато уваги приділяється соціологічному аналізу зв'язку армії та релігійних установ (О. Дубограй).
Українська воєнна соціологія має унікальний досвід дослідження воєнної організації. Структурно-функціоналістський підхід досліджує воєнну організацію крізь призму її структури та функцій, проте, незважаючи на весь спектр досліджень, не може ретельно пояснити причини, внаслідок яких виникли гострі соціальні проблеми. Синергетичний підхід доводить, що воєнна організація не є самореферетною та самоорганізувальною системою, вона не здатна самостійно вирішувати власні соціальні проблеми та як аутопоезійна система замкнена сама на собі. Соціальні проблеми воєнної організації розглядаються в рамках дослідження проблем становлення армії як соціального інституту, соціологічного аналізу соціального статусу військовослужбовців, головний акцент робиться на соціально-психологічних проблемах та проблемах реформування армії, її переходу на контрактну основу. Розвиток вітчизняної військової соціології має історичну спадковість, соціологічні дослідження воєнної організації знаходяться на високому професійному рівні. Проаналізовано, що величезний внесок у розвиток вітчизняної воєнної соціології зробили: Е. Афонін, В. Галєєв, Ю. Калагін, О. Мазурик, М. Требін, В. Полюга. Проте слід констатувати, що дослідження соціальних проблем воєнної організації українського суспільства мають глобальний характер. З'ясовано, що для глибинного соціологічного аналізу необхідно враховувати досягнення різноманітних теоретико-методологічних підходів, які б досліджували комплексно причини, тенденції розвитку та наслідки соціальних проблем воєнної організації.
В дисертаційному дослідженні проаналізовані теоретико-методологічні підходи до вивчення соціальних проблем у соціальних організаціях, визначено їх переваги та недоліки.
З'ясовано, що в світовій науці, згідно з казанським дослідником І. Ясавєєвим, теоретико-методологічні підходи розподіляються на традиційні та альтернативні. До традиційних він відносить підходи соціальної патології, соціальної дезорганізації, функціоналістський та марксистський. До альтернативних – інтеракціоністський, конфліктно-ціннісний та конструкціоністський. В ході написання дисертації виявлено, що головними недоліками вищезазначених підходів є тлумачення соціальної проблеми як незадоволеної потреби або такої ситуації в організації, яка призводить до дисфункцій, патології та дезорганізації.
Зафіксовано, що представники структурного функціоналізму Р. Мертон та Р. Нісбет розглядали соціальні проблеми крізь призму соціальної аномії в структурі організації та зовсім не враховувався людський фактор. Підходи соціальної патології та дезорганізації (Ч. Ломброзо, Е. Дюркгейм, Ф. Знанецький та В. Томас) не обґрунтовували головні критерії норми в суспільстві та чіткої наукової детермінації того, що можна вважати нормою, а що – патологією. Ці підходи концентрувалися на дослідженні девіантної поведінки.
Конфліктно-ціннісний підхід (Р. Дарендорф, В. Валлер, К. Кейс, Р. Мюес та Р. Фуллер) занадто багато уваги приділяв дослідженню ціннісних та етичних аспектів соціальних проблем, але структура та функції залишалися поза увагою. Критичний підхід (К. Маркс та Ч. Міллс) робив надмірний акцент на тлумаченні соціальних проблем як особистісних труднощів. Послідовники цього підходу виділяли “проблеми для мене” та “проблеми для інших”, що ускладнювало процес дослідження. Послідовники інтеракціоністського підходу В. Томас, Г. Беккер та Е. Лемерт робили акцент на реакції індивідів на зміни в суспільстві, зосереджували увагу на людському факторі. Цікавим та позитивним аспектом цього підходу виступають проблеми “стигматизації” та “наклеювання ярликів”. Проте альтернативні підходи майже не враховували структури організації. Стрімкий розвиток суспільства викликав потребу в розвитку нових теоретико-методологічних підходів.
Доведено, що конструкціоністський підхід до вивчення соціальних проблем дає змогу конструювати модель соціальних проблем і визначати фактори, які спричинюють виникнення тієї чи іншої проблемної ситуації. Представники конструкціонізму (Г. Блумер, К. Кінник, Д. Кругман та Г. Камерон, Р. Фуллер та Р. Майєрс, С. Хілгартнер, Ч.Л. Боск, П. Бергер та Т. Лукман) вважають, що соціальні проблеми – це конструкції, які створюються тими чи іншими людьми для реалізації різноманітних цілей та завдань. Доведено, що конструювання соціальної проблеми здійснюється з метою зміни тієї чи іншої соціальної ситуації, а для цього необхідно викликати занепокоєність спільноти цією проблемою. Зафіксовано, що конструкціонізм є перспективним методологічним підґрунтям щодо створення загальної теорії соціальних проблем. За допомогою конструкціонізму досліджуються методи репрезентації соціальних проблем на публічні арени. Визначено такі головні переваги конструкціоністського підходу, як дослідження ефекту соціальних проблем у засобах масової інформації, феномену “втоми співчувати”, коли населення перестає співчувати тій чи іншій соціальній групі, про проблеми якої постійно дискутують у медіа-ресурсах.
Проте виявлено, що конструкціоністський підхід є недостатньо ефективним при вивченні соціальних проблем воєнної організації, оскільки система в стані соціальної дезорганізації перестає реагувати на ствердження-вимоги.
Наголошено на необхідності розробки авторської аналітико-синтетичної моделі в рамках теоретико-методологічного підходу, який буде в змозі пояснити в комплексі як проблеми, що спричинені структурою соціальної організації, так і проблеми, що виникли внаслідок дій тих чи інших акторів усередині неї.
2. Аналіз соціологічної літератури дав змогу виділити головні компоненти воєнної організації України. Збройні Сили України виступають як ядро воєнної організації та основа забезпечення військової безпеки країни. Вони містять у собі війська, які перебувають у розпорядженні Міністерства оборони – види Збройних Сил (Сухопутні війська, Військово-Повітряні сили, Військово-Морський флот), із спеціальними військами, які входять до їх складу (Ракетні війська стратегічного призначення, Повітряно – десантні війська, Космічні війська), органи військового управління та органи тилу. Інші війська, метою діяльності яких є оборона: Прикордонні війська, Внутрішні війська МВС, Залізничні війська, Війська цивільної оборони з надзвичайних ситуацій та ліквідації наслідків стихійних лих. До складу воєнної організації також входять військові формування та підрозділи для виконання окремих завдань у галузі охорони, війська спеціального призначення, податкова поліція, природоохоронна та екологічна служби, відділення медичної служби катастроф, а також органи управління воєнною організацією та військові навчальні заклади. Військові підрозділи, які застосовуються для виконання окремих завдань у галузі оборони: Служба зовнішньої розвідки України, Служба безпеки України, воєнізовані формування та органи, такі як Митна служба, Податкова поліція, Українське козацтво.
Дослідження функцій воєнної організації українського суспільства дало змогу виділити її зовнішні та внутрішні функції.
Зафіксовано, що до зовнішніх функцій належать: оборона України, захист суверенітету та територіальної цілісності держави, захист недоторканності кордонів, захист законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, зміцнення воєнно-політичної стабільності в регіоні та світі.
Виявлено, що внутрішніми функціями вважаються: захист конституційного ладу та територіальної цілісності, захист економічного, науково-технічного та оборонного потенціалу країни, боротьба з організованою злочинністю та тероризмом, забезпечення захисту населення на випадок катастроф, стихійного лиха, небезпечних соціальних конфліктів, епідемій, забезпечення внутрішньої політичної стабільності в країні.
Доведено, що сучасна воєнна організація внаслідок кризових явищ у суспільстві та невдалого реформування не здатна ефективно виконувати вищезазначені функції та потребує більш глибокого соціологічного аналізу її соціальних проблем. Дисфункції воєнної організації призводять до загострення соціальних проблем усередині неї.
3. Для конструювання та розбудови аналітико-синтетичної моделі дослідження соціальних проблем воєнної організації українського суспільства й визначення їх особливостей ретельно проаналізовано теорії й концепції, які входять до складу структурно-діяльнісного підходу. Теоретичні та наукові розробки й надбання Е. Гідденса, П. Штомпки, П. Бурдьє, Н. Лумана, М. Арчер, А. Турена та інших дослідників дали змогу побудувати аналітико- синтетичну модель соціологічного аналізу соціальних проблем у соціальних організаціях. Окреслено, що ці теорії мають інноваційний потенціал та широкі перспективи використання.
В дисертаційному дослідженні показано принципові переваги структурно-діяльнісного підходу для соціологічного аналізу соціальних проблем воєнної організації. Структурно-діяльнісний підхід дає змогу підійти до вивчення соціальних проблем воєнної організації як результату соціальних практик, які породжуються взаємодією соціокультурного поля та соціальних акторів. Організаційна культура виступає важливим інструментом для наукового аналізу поля організації.
Для розбудови аналітико-синтетичної моделі дослідження соціальних проблем воєнної організації українського суспільства визначено такі структурні компоненти та індикатори, які стали основою запропонованої автором моделі: соціокультурне поле, схема ІНІМ (INIO) П. Штомпки, соціальні актори, соціальний капітал, цінності соціальних акторів, дії соціальних акторів, соціальні шанси, соціальні практики, класифікація та артикуляція соціальних проблем, соціальні стратегії.
Запропонована модель дала змогу здійснити соціологічний аналіз соціальних проблем у воєнній організації українського суспільства в рамках структурно-діяльнісного підходу.
Сконструйована аналітико-синтетична модель складається із шести етапів соціологічного аналізу.
На першому етапі досліджується соціокультурне поле організації за допомогою схеми “ІНІМ (INIO)” П. Штомпки. Обґрунтовано дослідження на першому етапі таких параметрів: ідеального або ідеологічного рівня, нормативного рівня, інтеракційного рівня та рівня шансів і можливостей. Встановлено, що результатом першого етапу є соціологічний аналіз соціокультурного поля організації.
На другому етапі аналізуються дії соціальних акторів та їх характеристики. Автор дисертації доводить необхідність вивчення таких важливих показників, як: соціальний капітал, соціальні шанси, статусно-рольовий комплекс.
На третьому етапі аналізуються соціальні практики як результати взаємодії поля та організації, особливості їх артикуляції, реконфігурації або запозичення.
На четвертому етапі проводиться класифікація соціальних проблем організації за трьома рівнями: 1) особливості соціокультурного поля воєнної організації; 2) дії соціальних акторів усередині воєнної організації; 3) взаємодія поля воєнної організації із соціальними полями інших організацій українського суспільства.
На п'ятому етапі фіксуються особливості артикуляції та репрезентації соціальних проблем на різних суспільних рівнях: владними структурами, засобами масової інформації, безпосередньо соціальними акторами всередині соціальної організації.
На шостому етапі досліджуються шляхи та стратегії вирішення соціальних проблем, головні напрями їх мінімізації та оптимізації.
Виявлено, що запропонована аналітико-синтетична модель має евристичний та інноваційний потенціал та може використовуватися при дослідженні соціальних проблем у соціальних організаціях українського суспільства. Дослідження особливостей соціальних проблем у рамках запропонованої авторської аналітико-синтетичної моделі дасть змогу визначати чинники генезису, розвитку, особливостей прояву та наслідків соціальних проблем у соціальних організаціях українського суспільства.
4. Доведено необхідність визначення механізмів, що зумовлюють виникнення та накопичення соціальних проблем у воєнній організації українського суспільства. Особливості та тенденції розвитку соціальних проблем воєнної організації досліджені в теоретико-емпіричній площині.
При аналізі соціокультурного поля виявлено такі особливості організаційної культури воєнної організації: тотальний примусовий характер, ізольована, езотерична структура, регламентована статутами та наказами. При цьому зафіксовано, що поряд з офіційними регуляторами існують неформальні норми та ритуалізовані звичаї й традиції. Виявлено розбіжність між формальним та неформальним рівнем у структурі воєнної організації. Доведено, що воєнна організація має багатолінійну структуру в системі воєнних підрозділів та є поліфункціональною. Деякі функції воєнної організації дублюють одна одну та при подальшому реформуванні потребують злиття. В структурі організаційної культури воєнної організації зафіксовано субординаційні відносини. Виявлено, що саме ригідність, закритість та ізольованість воєнної організації призодять до виникнення соціальних проблем усередині неї.
5. В ході дослідження дій соціальних акторів усередині воєнної організації українського суспільства зафіксовано, що серед дій військовослужбовців превалює насильство як засіб соціальної комунікації. Встановлено, що військовослужбовці підлаштовують власну поведінку під норми, які панують упродовж багатьох років у воєнній організації українського суспільства. Серед соціальних характеристик військовослужбовців автором дисертації виявлено такі: криза ідентичності, конформність та підкорення, обмежені можливості для спілкування тощо. Зафіксовано, що у воєнній організації неформальне лідерство домінує над формальним та офіційним керівництвом. У дисертаційному дослідженні розглянуто роль воєнної організації як агента чоловічої соціалізації та її ролі в становленні справжнього чоловіка.
Систематизовано особливості соціальних дій військовослужбовців усередині тотальної воєнної організації, такі як: уявний саботаж, антисуспільства та імітація підкорення статутам і доктрині.
Соціальні дії всередині сучасної воєнної організації військовослужбовців відзначені такими особливостями: військовослужбовці мають дуже вузький соціальний ареал існування та низькі шанси й ресурси для вирішення своїх потреб; вони мають обмежені можливості щодо доступу до соціальних мереж. Доведено, що військовослужбовці перебувають у стані глибокої культурної травми й екзистенційної самовіддачі. Із захисників Вітчизни вони перетворилися на маргіналів з низьким соціальним статусом, які самі потребують соціального захисту з боку держави. Військовослужбовці соціально інертні та пасивно пристосовуються до існуючих умов соціальної реальності. На підставі аналізу наукових джерел зафіксовано, що в умовах кризи цінності офіцерської честі та гідності або зовсім нівелюються, або замінюються цінностями наживи та позаморальною мотивацією. Для адаптації до умов криз військового суспільства військовослужбовці використовують засоби мімікрії та примусової адаптації. Таким чином відбувається ексклюзія військовослужбовців із соціальної структури суспільства. Доведено, що сучасні військові відрізняються високим рівнем недовіри до владних структур і громадських організацій та віддають перевагу самостійному вирішенню власних соціальних проблем, звертаючись по допомогу лише до близьких людей. Проте низький рівень шансів та ресурсів соціального капіталу, роблять дії військовослужбовців малоефективними.
В ході дисертаційного дослідження обґрунтовано та систематизовано особливості соціальних практик усередині воєнної організації. Спираючись на провідні наукові розробки та наукові праці В. Волкова, О. Харходіна та Д. Арганата, автор дисертації виділив такі типи соціальних практик та їх особливості: ритуалізовані, що призводять до ригідності структури соціокультурного поля воєнної організації; криміналізовані практики або злочини, корупція та дисциплінарні порушення, які призводять до негативних наслідків та дисфункцій воєнної організації українського суспільства; дисциплінарні практики, які мають як наслідок конформізм та пасивність військових, мінімізують шанси на активну адаптацію військовослужбовців до умов українського суспільства, що постійно змінюється, реформаторські практики, які, за свідченням провідних як російських, так і українських учених, є малоефективними та не мають чітких орієнтирів і векторів розвитку, практики негативних суджень про воєнну організацію призводять до зниження престижу воєнної служби серед українського населення та появи непрофесійних публікацій у засобах масової інформації з негативним акцентом.
6. При проведенні класифікації соціальних проблем на першому рівні зафіксовано проблеми зниження принциповості й гідності серед корпоративної культури офіцерів, що призводить до зниження відповідальності та професійності й стану аномії всередині воєнної організації, коли цінності офіцерської честі часто виступають суто декларативними, а нові реформаторські цінності ще не знайшли належного застосування.
На другому рівні окреслено широкий спектр соціально-психологічних проблем та гендерної нерівності всередині воєнної організації українського суспільства. Це призводить до зростання таких девіантних форм поведінки, як позастатутні відносини, погіршення соціального самопочуття, особистісних деформацій у військовослужбовців тощо.
На третьому рівні класифікації автором дисертації виділено проблеми низького рівня соціального захисту та малоефективного реформування структурних підрозділів воєнної організації. Соціальні проблеми, визначені на третьому рівні, призводять до збільшення соціальної напруги та незадоволеності в суспільстві.
При дослідженні особливостей репрезентації соціальних проблем воєнної організації встановлено, що різні соціальні актори артикулюють різні соціальні проблеми. Зафіксовано, що представники вищої керівної ланки артикулюють такі соціальні проблеми: забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом, кадрові проблеми, проблеми соціального захисту та грошового забезпечення військовослужбовців. Офіцерський склад репрезентує проблеми соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, проблеми недофінансування структурних підрозділів воєнної організації, житлові проблеми та проблеми переходу воєнної організації українського суспільства на контрактну основу.
Військовослужбовці строкової служби та сержанти-контрактники зазначають, що головними проблемами для них виступають важкий графік роботи, важка праця та низька заробітна платня.
Доведено, що засоби масової інформації, зокрема інформаційно-аналітичний часопис “Військо України”, найбільше уваги приділяють проблемам української армії в контексті євроатлантичної інтеграції, розвитку окремих підрозділів Збройних Сил України, переходу армії на контрактну основу.
Проаналізовано, що програмні засади політичних партій та блоків, які стосуються воєнної організації українського суспільства, змінюються із площини проблем переходу армії на євроатлантичні стандарти у сферу соціального захисту українських військових та реформування української армії.
При дослідженні стратегій та шляхів вирішення актуальних соціальних проблем воєнної організації автором дисертації виявлено та проаналізовано такі: встановлення соціального партнерства та соціального діалогу, розвиток духовності, підвищення іміджу структурних підрозділів воєнної організації, впровадження ефективних механізмів цивільного контролю над воєнною сферою.
Виявлено, що українській воєнній організації притаманна конформістська модель соціального партнерства, яка характеризується надмірною бюрократизацією та ієрархізацією в комунікаціях, внаслідок чого не відбувається конструктивного соціального діалогу для вирішення актуальних та гострих соціальних проблем. Квазідіалог, який відбувається в сучасній воєнній організації, загострює існуючі соціальні проблеми та спричиняє появу нових. Відсутність компромісу не дає змоги соціальним акторам усередині сучасної української воєнної організації знаходити ефективні шляхи вирішення або оптимізації соціальних проблем.
Зафіксовано, що для вирішення соціальних проблем воєнної організації військовим доцільно налагоджувати зв'язки з громадськістю та набувати практичного досвіду інформування громадян у сфері public relations, щоб армія завжди залишалася в центрі суспільної уваги. Військовим необхідно залучати такі професійні та громадські інституції та об'єднання, як засоби масової інформації, університетські кола, науково-дослідні установи та недержавні організації, з метою налагоджування “прозорих відносин” із громадським населенням.
У сфері розв'язання актуальних соціальних проблем воєнної організації необхідно залучати фундаментальну науку до розробки концептуальних програм реформування української воєнної організації. Запропонована аналітико-синтетична модель дала змогу автору дисертації досліджувати соціальні проблеми воєнної організації в рамках структурно-діяльнісного підходу. Структурно-діяльнісний підхід є ефективним методологічним підґрунтям для комплексного аналізу соціальних проблем воєнної організації та пошуку шляхів їх розв'язання. Її практичне застосування дає змогу встановити пріоритети реформування воєнної організації, покращення соціального самопочуття військовослужбовців і підвищити їх шанси щодо адаптації до умов суспільства та пошуку ефективних засобів вирішення соціальних проблем.
Дисертаційна робота може слугувати основою для подальшого емпіричного дослідження механізмів прояву соціальних проблем воєнної організації українського суспільства. Систематичний моніторинг особливостей соціальних проблем уможливлює одержання якісної соціологічної інформації стосовно бажаних для населення країни векторів розвитку воєнної організації українського суспільства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамов В.І. Духовний потенціал Збройних Сил України: методологія системного вивчення та регулювання : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук : спец. 09.00.03 “Соціальна філософія та філософія історії” / В.І. Абрамов. – К. : Інститут освіти АПН України, 2005. – 19 с.
2. Алещенко В. Імідж війська – імідж держави / В. Алещенко // Військо України. – 2007. – № 5. – С. 8–11.
3. Алещенко В. Офіцерська корпоративність: стан єдності чи єдність долі? / В. Алещенко // Військо України. – 2009. – № 1. – С. 4–7.
4. Анисимов В.М. Гражданский контроль за военными структурами / В.М. Анисимов // Политические исследования. – 1995. – № 4. – С. 152–157.
5. Антоненко О. Нові виклики оборонній дипломатії / О. Антоненко // Національна безпека і оборона. – 2000. – № 7. – С. 34–39.
6. Арганат Д.Л. Этапы вторичной социализации личности в условиях военизированной организации: тезаурусный анализ / Д.Л. Арганат // Тезаурусный анализ мировой культуры : сб. науч. трудов. – М., 2007. – Вып. 13. – С. 27–34.
7. Афонін Е.А. Становлення Збройних Сил України: соціальні та соціально-психологічні проблеми : монографія / Е.А. Афонін. – К. : Інтерграфік, 1994. – 280 с.
8. Бабенко С.С. Социальный механизм постсоветской трансформации: деятельностно-структурный подход / С. Бабенко // Посткоммунистические трансформации: векторы, измерения, содержание : статьи. – Х., 2004. – С. 251–274.
9. Бабосов Е.М. Социология организаций / Е.М. Бабосов. – Минск : Тетра-Система, 2003. – 230 с.
10. Балушок В. “Вікові класи” та ініціації в армії (погляд етнографа на проблему нестатутних стосунків) / В. Балушок // Розбудова держави. – 1996. – № 4. – С. 32–35.
11. Банников К. Антропология экстремальных групп. Доминантные отношения военнослужащих срочной службы Российской Армии / К. Банников. – М. : Институт этнологии и антропологии РАН, 2002. – 150 с.
12. Барсукова С.Ю. Неформальные структуры в организациях как феномен и ресурс управления / С.Ю. Барсукова, В.В. Карачаровский // Журнал социологии и социальной антропологии. – 2004. – Т. 8. – № 3. – С. 99–115.
13. Басина Т.А. Социальный капитал как предмет социологической интерпретации: особенности теоретических подходов / Т.А. Басина // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства : зб. наук. пр. – Х. : ХНУ, 2003. – С. 65–68.
14. Бауман З. Мыслить социологически / З. Бауман. – М. : Аспект-Прес, 1996. – 220 с.
15. Бондаренко В.Ф. Диверсификация социальных функций организации / В.Ф. Бондаренко // Вестник военного университета. Серия: Социология и управление персоналом. – 2001. – № 1. – – С. 43–46.
16. Беккер Г. Современная социологическая теория / Г. Беккер, А. Босков. – М., 1961. – С. 386–416.
17. Бергер П. Социальное конструирование реальности: Трактат по социологии знания / П. Бергер, Т. Лукман. – М. : Медиум, 1993. – 270 с.
18. Бергер П. Приглашение в социологию. Гуманистическая перспектива / П. Бергер. – М. : Аспект-пресс, 1996. – 190 с.
19. Бест Дж. Ограничения строгой конструкционистской интерпретации социальных проблем / Дж. Бест // Социальные проблемы: конструкционистское прочтение / [ред. И.Г. Ясавеев]. – Казань, 2007. – С. 115–145.
20. Біла книга – 2006. Оборонна політика України. – К. : Міністерство Оборони України, 2007. – 80 с.
21. Біла книга – 2007: оборонна політика України. – К. : Міністерство Оборони України, 2008. – 90 с.
22. Біла книга – 2008. Оборонна політика України. – К. : Міністерство Оборони України, 2009. – 84 с.
23. Білий В.Я. Концепція професійного здоров’я військовослужбовців у Програмі будівництва та розвитку Збройних Сил України / В.Я. Білий, О.О. Сохін, М.М. Вовкодав, В.І. Варус // Наука і оборона. – 2000. – № 2. – С. 22–26.
24. Блумер Г. Социальные проблемы как коллективное поведение / Г. Блумер // Социальные проблемы: конструкционистское прочтение / [ред. И.Г. Ясавеев]. – Казань, 2007. – С. 11–26.
25. Блумер Г. Социальные проблемы как коллективное поведение / Г. Блумер // Контексты современности : хрестоматия / [ред. И.Г. Ясавеев]. – Казань, 2001. – Т. 2. – С. 66–67.
26. Бобро Н.В. Теоретико-методологічні аспекти дослідження соціального капіталу в роботах Р. Пантема, П. Бурдьє та Дж. Коулмена / Н.В. Бобро // Сучасні суспільні проблеми у вимірі соціології управління : зб. наук. праць. – Донецьк : ДоННУ, 2009. – Т. 10. – С. 138–143.
27. Бурдье П. Социология политики / П. Бурдье. – М. : Socio-Logos, 1993. – С. 57–59.
28. Бурдьё П. Практический смысл / П. Бурдье. – СПб. : Алетейя, 2001. –С. 548–562.
29. Бурдье П. Формы капитала / П. Бурдье // Экономическая социология. – 2002. – Т. 3. – № 5. – С. 60–74.
30. Бурдье П. Социальное пространство: поле и практики / П. Бурдье. – СПб. : Алетейя, 2005. – С. 472–473.
31. Воєнна реформа в Україні: старт чи черговий фальстарт? : аналітична доповідь УЕЦПД // Національна безпека і оборона. – 2000. – № 1. – С. 2–39.
32. Волков В. О концепции практик в социальных науках / В. Волков // Социологические чтения. – М., 1997. – Вып. 2. – С. 27–47.
33. Волков В. Теория практик / В. Волков, О Хархордин. – СПб., 2008. – 297 с.
34. Волянская Е.В. Адаптационные механизмы социальных систем в условиях фундаментальных изменений: структурно-функциональный подход к анализу / Е.В. Волянская // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. – Х. : ХНУ, 2006. – Т. 1. – С. 102–105.
35. Галанцева Н. Обіцянки – цяцянки або про те, чому протягом двох останніх років 9,5 тисяч військовослужбовців не отримують житла / Н. Галанцева // Військо України. – 2008. – № 3. – С. 14–16.
36. Галєєв В.А. Соціальний статус військовослужбовців в умовах трансформації суспільства : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. соціол. наук : спец. 22.00.04 / В.А. Галєєв ; Інститут соціології НАН України. – К., 1995. – 19 с.
37. Гидденс Э. Структура, структурация / Э. Гидденс // Контексты современности : хрестоматия / [ред. И.Г. Ясавеев]. – Казань : КГУ, 2000. – Т. 1. – С. 43–50.
38. Гидденс Э. Устроение общества: очерк теории структурации / Э. Гидденс. – М., 2003. – С. 356–358.
39. Говоруха В.В. До питання визначення функцій воєнної організації держави / В.В. Говоруха, Ю.П. Бабков, О.М. Попригін // Наука і оборона. – 2001. – № 2. – С. 14–19.
40. Голиков А.С. Повседневность в конструировании социальных неравенств: феноменология vs/& структурный конструктивизм / А.С. Голиков // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства : зб. наук. пр. – Х. : ХНУ, 2006. – Т. 1. – С. 200–209.
41. Головаха Є.І. Українське суспільство 1992–2008: соціологічний моніторинг / Є.І. Головаха, Н.В. Паніна. – К. : Інститут соціології НАН України, 2008. – 85 с.
42.Гофман И. Представление себя в повседневной жизни / И. Гофман // Человек и общество : хрестоматия / [ред. С.А. Макеев]. – Киев : Ин-т социологии НАН Украины, 1999. – С. 230–241.
43 Градосельская Г.В. Социальные сети: обмен частными трансфертами / Г.В. Градосельская // Социологический журнал. – 1999. – № 1/2. – С. 156–163.
44 Градосельская Г.В. Анализ социальных сетей : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. соц. наук : 22.00.01 / Г.В. Градосельская. – М., 2001. – 20 с.
45. Грановеттер М. Экономическое действие и социальная структура: проблема укорененности / М. Грановеттер // Экономическая социология. – 2002. – Т. 3. – № 3. – С. 54–56.
46. Данилова Н.Ю. “Срочники”, “пиджаки”, “профессионалы”: мужественность участников постсоветских войн / Н.Ю. Данилова // Журнал социологии и социальной антропологии. – 2005. – № 2. – Т. 8. – С. 110–126.
47. Девятко И.Ф. Социологические теории деятельности и практической рациональности / И.Ф. Девятко. – М. : Аванти-плюс, 2003. – 330 с.
48 Дегтярев А.К. Лидерство в курсантском подразделении: коммуникативный аспект / А.К. Дегтярев, И.А. Дьячук // Социально-гуманитарные знания. – 2005. – № 6. – С. 184–189.
49. Дзьобань О. Збройні Сили України: реформа назріла та перезріла / О. Дзьобань, О. Панфілов // Віче. – 2004. – № 5. – С. 50–55.
50. Дубограй Е.В. Религиозность военнослужащих России как фактор, обусловливающий их управленческое поведение в современных условиях / Е.В. Дубограй // Сорокинские чтения: Социальные процессы в современной России: традиции и инновации : международная научно-практич. конф., 2007 : тезисы докл. – М. : МГУ, 2007. – Т. 3. – С. 249–253.
51. Дюркгейм Э. Самоубийство: Социологический этюд / Э. Дюркгейм ; [ред. В.А. Базаров]. – М. : Мысль, 1994. – 399 с.
52. Дяченко О. “Амазонки” у війську або “плюси” та “мінуси” гендерної політики в Збройних Силах України / О. Дяченко // Військо України. – 2009. – № 3. – С. 7–9.
53. Єжеєв М. Аналіз стану комплектування Збройних Сил України особовим складом у сучасних умовах / М. Єжеєв, М. Левченко // Вісник УАДУ. – 2003. – № 2. – С. 518–521.
54. Єрмоленко А. Збройні Сили України як базовий компонент воєнної організації держави / А. Єрмоленко // Політичний менеджмент. – 2005. – № 3. – С. 16–27.
55. Заславская Т.И. Социетальная трансформация российского общества: деятельностно-структурная концепция / Т.И. Заславская. – М. : Дело, 2002. – 650 с.
56. Злобіна О.Г. Соціальні трансформації та рекомпозиція суб’єктивної картини світу / О.Г. Злобіна // Проблеми розвитку соціологічної теорії : матеріали Першої Всеукраїнської соціологічної конференції. – К. : Інститут соціології НАН, 2001. – С. 143–145.
57. Зиновьев А. Запад / А. Зиновьев. – М. : Эксмо : Алгоритм, 2003. – 530 с.
58. Ільницька У.В. Public relations Збройних Сил України як фактор демократизації цивільно-військових відносин : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук : 23.00.02. / У.В. Ільницька. – Л., 2006. – 20 с.
59. Калагин Ю.А. Направления реформирования социальной сферы Вооруженных Сил Украины / Ю.А. Калагин // Сорокинские чтения: Социальные процессы в современной России: традиции и инновации : международная научно-практич. конф., 2007 : тезисы докл. – М. : МГУ, 2007. – Т. 3. – С. 253–255.
60. Калагін Ю.А. Військова служба за контрактом (соціальний вимір) / Ю.А. Калагін ; за ред. професора Е.А. Афоніна. – Х. : ХУПС, 2008. – 278 с.
61. Калькова В.Л. П. Бурдье: Социальное пространство и символическая власть / В.Л. Калькова // Социология : реферативный журнал. – 1993. – № 3–4. – С. 19–35.
62. Каменская Т.Г. Тенденция развития социального конструирования / Т.Г. Каменская // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. – Х. : ХНУ, 2006. – Т. 1. – С. 39–43.
63. Качанов Ю. Социальная реальность – социальное отношение – габитус – позиция / Ю. Качанов // Социологические чтения. – М., 1997. – Вып. 2. – С. 90–111.
64. Качанов Ю.В. Начало социологии / Ю. Качанов. – СПб. : Алетея, 1999. – 240 с.
65. Качанов Ю.В. Что такое социологическая теория? / Ю.В. Качанов // Социологические исследования. – 2002. – № 12. – С. 15–23.
66. Кинник К. “Усталость сострадать”: коммуникация и чувство опустошенности по отношению к социальным проблемам / К. Киник, Д. Кругман, Г. Камерон // Средства массовой коммуникации и социальные проблемы : хрестоматия. – Казань, 2000. – С. 187–217.
67. Кириллов Н.П. Из опыта работы Московского центра занятости “Кутузовский”. Предложения по оптимизации деятельности в области социальной ада