ПРОФІЛАКТИКА НАРКОТИЗМУ ЯК СОЦІАЛЬНА ТЕХНОЛОГІЯ: РЕГІОНАЛЬНИЙ РІВЕНЬ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

ВІЦЬКО ОЛЕНА ВІКТОРІВНА

УДК 316.624:364.272:364.048.2

ПРОФІЛАКТИКА НАРКОТИЗМУ ЯК СОЦІАЛЬНА ТЕХНОЛОГІЯ: РЕГІОНАЛЬНИЙ РІВЕНЬ

Спеціальність 22.00.04 – спеціальні та галузеві соціології

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата соціологічних наук

Науковий керівник:
кандидат соціологічних наук,
доцент
Сердюк Олексій Олександрович

Харків – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………………………….. 3
Розділ 1. Теоретико-методологічні основи дослідницької та практичної діяльності у галузі профілактики поширення наркотизму ……………………………………………………………...…

13
1.1. Явище наркотизму та його профілактика у контексті наукових досліджень ………………………………………………………………….
13
1.2. Теоретико-соціологічна інтерпретація явища наркотизму та його профілактики …………………………………………..…………………...
37
Висновки до Розділу 1……………………………………………………... 62
Розділ 2. Емпірико-соціологічний аналіз розповсюдження наркотиків та організації профілактичних заходів (Харківський регіон)……………………………………………………………………….

66
2.1. Емпірична перевірка епідеміологічної гіпотези…………....……….. 67
2.2. Організація профілактичних заходів: огляд регіональних практик.. 100
Висновки до Розділу 2……………………………………………………... 119
Розділ 3. Технологізація профілактичної діяльності з попередження поширення наркотизму у молодіжному середовищі..
124
3.1. Основні види профілактичних програм та технологій у контексті світового досвіду…………………………………...………………..……...
125
3.2. Концептуальна основа побудови соціальної технології з профілактики наркотизму регіонального рівня……………...………...…
140
Висновки до Розділу 3……………………………………………………... 163
ВИСНОВКИ……………………………………………………………….. 168
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………. 181
ДОДАТКИ...……………………………………………………………….. 206

ВСТУП

Актуальність теми. Поширення різних форм адиктивної поведінки є глобальною проблемою, викликом більшості держав і націй. Сучасна людина отримала багато свобод, яких не мали пересічні громадяни навіть сто або двісті років тому, натомість, потрапляє у добровільний полон до алкоголізму, наркоманії, гемблінгу, Інтернет-залежності тощо. В багатьох країнах світу у відповідь поширилися різні державні та недержавні інституції, програми, методики, що націлені на протидію адиктивній поведінці: профілактичні, лікувальні, реабілітаційні.
Наркотична залежність як соціальний феномен є порівняно новим явищем для українського суспільства. Проблема гостро постала наприкінці 1980-х рр., і надалі розповсюдження нелегальних наркотиків набуло епідемічних форм. Суспільство виявилося не готовим до нового виклику, на самому початку епідемічного процесу не вдалося мобілізувати соціальні ресурси для ефективної боротьби із загрозливим явищем. За різними експертними підрахунками, на сьогодні загальна кількість регулярних споживачів наркотиків, хворих на наркоманію в Україні сягає від 250 тис. до 1 млн. осіб. Кожна така доля є індивідуальною трагедією, а разом – це гостра соціальна проблема.
В останні роки в Україні спостерігається стабілізація та деяке зниження споживання наркотиків серед молоді. Це фіксують і соціологи, і наркологи, і працівники міліцейських підрозділів БНОН. Соціологічні спостереження свідчать, що масова мода на наркотики у молодіжному середовищі начебто минає, але сама проблема не втрачає соціальної гостроти, бо поряд з цим є тривожна тенденція: на тлі зменшення «епізодичних» споживачів психоактивних речовин зростає частка «регулярних» споживачів наркотиків (переважно – синтетичних), також зростає поєднане вживання кількох психоактивних речовин.
Зниження загальної кількості споживачів наркотиків пов’язано з низкою соціальних, культурних та демографічних факторів. Одним з цих факторів є профілактика наркотизму. Зокрема, первинна профілактика має своїм основним завданням недопущення початку споживання адиктивних речовин, її варто розглядати як важливе завдання процесу виховання учнів шкіл та перших курсів вищих навчальних закладів. Проте є підстави критично оцінювати внесок профілактичних програм у загальну протидію поширенню нелегальних наркотиків у молодіжному середовищі, тут залишаються значні невикористані резерви, які можна задіяти завдяки розробці та впровадженню спеціальних соціальних технологій.
В останні роки в Україні робилися різні за масштабом та характером спроби протидії наркоепідемії. З одного боку, існують державні програми та державні інститути, на які держава перекладає завдання боротьби із загрозою наркотизації молоді, з іншого – діють недержавні інституції: релігійні організації, недержавні громадські об’єднання, різні благодійницькі фонди. Деякі суб’єкти антинаркотичної діяльності намагаються запровадити зарубіжні методики, інші – базуються на власних методичних розробках та ідеях українських дослідників, соціальних працівників. Важко виділити з цього числа кращі або найпоширеніші розробки. Тут панує еклектика і принцип – «краще робити щось, ніж залишатися спостерігачем». Актуальним завданням залишається технологізація профілактичної діяльності, яка за логікою розробки та впровадження соціальних технологій мусить починатися з наукових розвідок і формулювання методологічних засад. Соціологія в цій галузі має пріоритетне значення як наука, що оперує методами дослідження соціальних процесів, соціально-експертним та соціально-інженерним знаннями.
Важливою ланкою антинаркотичної стратегії є регіональний рівень з точки зору управління програмами, фінансування, координації зусиль державних і недержавних інституцій. В Україні – це 24 області і АР Крим. Державні адміністрації є провідниками загальнодержавної політики, у т.ч. і антинаркотичного спрямування. У Харківському регіоні, який обрано для відповідних досліджень та розробки концептуальних основ антинаркотичної технології, на початок 2012 р. мешкало 2.734.517 тис. осіб, у вищих навчальних закладах всіх рівнів акредитації на початок 2011/2012 навчального року навчалися 238,3 тис. студентів, у загальноосвітніх навчальних закладах – 224,6 тис. осіб, у професійно-технічних навчальних закладах – 17,2 тис. осіб. Тобто, це є доволі великий соціальний простір для організації профілактичних програм із перспективою отримати позитивний ефект. На разі актуальним науковим завданням є розробка концептуальних основ впровадження інтегрованої соціальної технології наскрізного типу, яка мусить «працювати» у навчальних закладах від перших класів середньої школи до вищих навчальних закладів. Координуючі та управлінські функції стосовно розробки та впровадження технології об’єктивно здатне виконувати Головне управління освіти і науки Харківської обласної державної адміністрації.
Таким чином, актуальність обраної теми, з одного боку, обумовлена проблемною ситуацією, що полягає в епідемічному поширенні споживання наркотичних речовин передусім молодими людьми, а з іншого – відсутністю відповідної сучасним умовам соціальної технології профілактики наркотизму регіонального рівня.
Соціологічному аналізу наркотизму у радянський період були присвячені роботи таких вчених як М.Н.Гернет, А.А.Габіані, Б.М. Левін, М.Б. Левін, А.Я.Вілкс, В.Є. Гелінас, Н.А. Монахов, А.С. Меліксетян, В.В. Гульдан, О.Л. Романова, О.Г. Данілін, О.К. Сіденко та ін.
Алкогольну ситуацію досліджували А.М. Рапопорт, А.А. Герцензон, Т.Г. Заіграєв, О.Е. Соловей, І.А. Голосенко, М.С. Мацковський, О.І. Рибаков, В.Є. Хвощов, Ф.Е. Шерегі та ін.
Серед сучасних російських соціологів проблеми наркотизму вивчають Я.А.Гілінський, Г.Г.Сілласте, М.Б. Левін, М.Є. Позднякова, Л.Е. Кессельман, Л.Д. Мірошніченко, Т.В. Іванова, А.Л. Салагаєв, С.О. Биков, Ш.Е. Джаманбалаєва, Л.О. Журавльова, Г.Я. Лукачер, Н.В. Мокшанцева, В.О. Чудновський, Н.Н. Малікова, В.О. Попов, О.Ю. Кондратьєва, І.М. Кирилов, Ю.В. Шиленко, О.В. Немцов та ін.
В Україні соціологічному аналізу наркотизму присвячені роботи харківських соціологів – В.О. Соболева, І.П. Рущенко, О.О. Сердюка, О.М. Поступного, Ю.О. Свеженцевої, Ю.Л. Бєлоусова та ін.; одеських соціологів – В.Н.Подшивалкіної, Т.Г.Каменської, М.В.Левинского, Н.А.Мирошниченко та ін.; київських соціологів – О.М.Балакіревої, О.О. Яременко та ін.; луганських соціологів – І.Ф. Кононова, В.І. Поклада.
Соціотехнологічний підхід до профілактики наркотизму закладено у роботах сучасних українських соціологів В.Н. Подшивалкіної, О.Л. Скідіна, М.М. Саппи, О.О. Сердюка та ін.
Віддаючи належне їх внеску у соціологію наркотизму, можна зазначити, що праці вітчизняних вчених стосуються різних аспектів пізнавальної діяльності та методологічних аспектів розробки профілактичних методик, проте, не підіймають тем створення наскрізної інтегрованої соціальної технології, яка мала б «працювати» в освітніх закладах різних типів та рівнів, і бути керованою регіональними державними структурами управління.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційна робота виконана у межах науково-дослідної теми «Соціальний порядок і соціальні відхилення», яка входить до переліку наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2010–2014 рр. (із доповненнями, внесеними відповідно до наказу ХНУВС від 26.04.2011 № 202), що з 2010 року розробляється колективом кафедри соціології та масових комунікацій Навчально-наукового інституту права та масових комунікацій ХНУВС.
Мета та завдання дослідження. Метою даної роботи є концептуалізація процесу поширення наркотиків у молодіжному середовищі на основі мережевої теорії соціальних епідемій та розробка методологічних основ соціальної антинаркотичної технології з первинної профілактики наркотизму для застосування у навчальних закладах на регіональному рівні.
Досягнення поставленої мети здійснюється шляхом вирішення таких дослідницьких завдань:
1. Розглянути наукові підходи, праці, ідеї, що торкаються проблеми наркотизму, його профілактики у дисциплінарному та історичному аспектах.
2. Здійснити теоретико-соціологічну інтерпретацію процесу поширення наркотиків у молодіжному середовищі на базі мережевої концепції соціальних епідемій.
3. Дослідити емпірико-соціологічними методами закономірності наркоепідемії у Харківському регіоні.
4. Проаналізувати існуючі профілактичні практики у Харківському регіоні.
5. Розглянути основні види існуючих профілактичних методик, програм, форм роботи з молоддю у контексті побудови антинаркотичної технології.
6. Розробити концептуальні основи антинаркотичної соціальної технології регіонального рівня для використання у навчальних закладах.
Об’єкт дослідження – соціальна епідемія наркотизму в молодіжному середовищі.
Предмет дослідження – закономірності розгортання епідемії наркотизму та методологія технологізації антинаркотичної профілактичної роботи з учнівською та студентською молоддю.
Методи дослідження.
У роботі використовуються загальнонаукові методи і соціологічні методи. Зокрема, історичний метод використано для аналізу поширення наркотизму у світі та виявлення певних закономірностей цього процесу; метод типології дозволив впорядкувати бібліографічний масив, що охоплює праці з наркотизму; метод моделювання є основою для інтерпретації наркоепідемії як сигма-подібної кривої. З арсеналу соціологічних методів збору, обробки, аналізу соціальної інформації використано метод масового опитування і метод вторинної обробки соціальної статистики. Для аналітичної обробки отриманих даних використовувалися методи математичної статистики (описова статистика, аналіз зв’язків та залежностей, кореляційний аналіз). Валідність і надійність отриманих результатів забезпечується репрезентативністю вибіркової сукупності опитувань 1995–2011 років (її обсяг складав від 1000 до 2500 ос.), а також підтвердженням основних результатів соціологічних опитувань даними статистичної звітності.
Методологічним фундаментом дисертації є наступні теоретичні традиції:
• сучасні девіантологічні ідеї і теорії, присвячені адиктивній поведінці, та теоретичні здобутки в межах нового напрямку вітчизняної соціології – соціології наркотизму;
• мережева теорія соціальних епідемій, у рамках яких автор розглядає поширення наркотизму як соціальну епідемію;
• теорія соціальних технологій та соціо-технологічний підхід до побудови і здійснення профілактичний програм.
У рамках першої наукової традиції використовуються ідеї, підходи, праці А.А. Габіані, Я.А. Гілінського, Б.М. Левіна, Г.Г. Сілласте, Л.Є. Кессельмана, І.П. Рущенка, О.О. Сердюка, інших соціологів та девіантологів.
Залучення теорії соціальних епідемій спирається на праці як класиків соціології та кримінології (ідеї Г. Тарда, Е. Сазерленда, Д. Крессі), так і сучасних авторів – Н. Крістакіса, Дж. Фаулера, М. Гладуелла та ін.
Для розробки концептуальних основ антинаркотичної технології використовуються праці К. Поппера, В.Г. Афанасьєва, Н.С. Данакіна, Л.С. Дятченко, Г.Д. Нікредіна, В.Н. Іванова, В.І. Патрушева, М.М. Саппи, В.Н. Подшивалкіної, О.Л. Скідіна та ін.
Емпіричну базу роботи склали матеріали:
• Масового опитування студентів вищих навчальних закладів міста Харків, проведеного за участі автора у 2011 р. (N=1000) як чергового етапу моніторингу «Молодь і наркотики».
• Ретроспективного соціологічного дослідження п’яти вікових груп харків’ян, проведеного соціологами Харківського національного університету внутрішніх справ 1999 р.
• Вторинного аналізу даних моніторингу розповсюдження наркотиків у молодіжному середовищі Харкова «Молодь та наркотики», який проводився соціологами Харківського національного університету внутрішніх справ протягом 1995–2011 років.
• Державної служби статистики України та Головного управління статистики у Харківській області, Міністерства охорони здоров’я України (статистичні звіти).
• Головного управління освіти і науки Харківської обласної державної адміністрації (архівні матеріали і поточна службова документація).
Наукова новизна одержаних результатів визначається отриманими у ході дослідження теоретичними та практичними результатами, що становлять предмет захисту, зокрема:
уперше:
 здійснена концептуалізація процесу розповсюдження наркотиків у молодіжному середовищі протягом 1950–2010-х рр. в Україні на прикладі Харківського регіону на базі мережевої теорії соціальних епідемій, визначено історичний зміст і хронологічні рамки елементів сигма-подібної кривої, що графічно відображає перебіг наркоепідемії;
 розроблено концептуальні основи і блок-схему регіонально-спрямованої наскрізної соціальної технології профілактики наркотизму інтегрованого типу, яка розрахована на використання у навчальних закладах різних рівнів для роботи з дітьми та молоддю у категоріях від молодшого шкільного віку до студентів вищих навчальних закладів України;
дістало подальшого розвитку:
 типологія та аналіз соціальних технологій, які діють в сфері профілактики наркотизму, з урахуванням потреб системи освіти на регіональному рівні, у т.ч. розглянуто наступні різновиди – поширення систем санкцій і заборон; організація міжвідомчої взаємодії; своєчасне виявлення та встановлення на облік; програма «рівний-рівному»; профілактика наркотизму через ЗМІ; розповсюдження інформаційних та методичних матеріалів із профілактики наркотизму; організація та проведення масових заходів; сімейна профілактика наркотизму; індивідуальна профілактична робота практичних психологів, педагогів та соціальних педагогів у навчальних закладах;
 формулювання статистичних закономірностей епідемічного процесу поширення наркотиків у молодіжному середовищі на базі вторинного аналізу даних моніторингових досліджень 1995–2011 рр., зокрема, виявлено: зменшення епізодичних споживачів психоактивних речовин і одночасне зростання частки регулярних споживачів; збільшення частки епізодичних споживачів алкоголю за рахунок тих, хто робив одиничні проби або вживав його регулярно; зміну структури споживання молоддю спиртних напоїв; стабілізацію контактів молоді з суб’єктами нелегального обігу наркотиків; зменшення контактів зі споживачами наркотиків та знаходження у ситуації вживання наркотиків; збільшення уявної соціальної дистанції з наркоманами (по шкалі Богардуса) та існування «негативного стереотипу» споживача наркотиків; зростання суб’єктивної оцінки гостроти алкогольних та наркотичних проблем;
удосконалено:
 понятійно-категоріальний апарат соціології наркотизму, у т.ч. наркотизм пропонується розглядати як статистично визначене мінливе соціальне явище, що полягає у масовій адиктивній поведінці, яка спричиняє формування специфічних статистичних і реальних соціальних груп, виникнення особливої субкультури та специфічних соціальних відносин поміж агентами «наркополя»; наркоепідемія трактується як вибухоподібне поширення у суспільстві моди на споживання наркотиків, певних зразків поведінки, відповідних соціально-психологічних настроїв тощо, що можна пояснювати на базі теорій наслідування Г. Тарда, диференціальної асоціації Е. Сазерленда або сучасної теорії соціальних мереж; «первинна» епідемія розглядається як поширення моди на споживання наркотиків у молодіжному середовищі; «вторинну» епідемію визначено як класичну «медичну» епідемію, що проявляється у масовій захворюваності на наркоманії різного роду в залежності від типу наркотичної речовини;
 опис основних соціальних груп і суб’єктів у молодіжному середовищі, які мають властивості діяти «Pro» чи «Соntra» епідемічного процесу.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що отримані результати можуть бути основою для впровадження антинаркотичної соціальної технології у навчальні заклади на регіональному рівні. Матеріали дисертації використовуються в роботі Головного управління освіти і науки Харківської обласної державної адміністрації, зокрема, при виконанні Комплексного плану спільних дій на 2012 рік щодо попередження негативних явищ у дитячому середовищі (правопорушень та профілактики дитячої злочинності, запобігання безпритульності та бездоглядності, попередження пияцтва і наркоманії) Головного управління МВС України в Харківській області, управління МВС України на Південній залізниці, Головного управління у справах сім’ї, молоді та спорту Харківської обласної державної адміністрації, Головного управління освіти і науки Харківської обласної державної адміністрації, Головного управління охорони здоров’я Харківської обласної державної адміністрації, а також Комплексної Програми профілактики правопорушень у Харківській області на 2011–2015 роки.
Зміст дисертації, теоретичні положення можуть бути використані при викладанні низки навчальних дисциплін на соціологічних факультетах, зокрема, при розробці курсів девіантології, соціології девіантної поведінки, соціології комунікацій.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до аналізу наркотизму та шляхів його первинної профілактики у навчальних закладах на основі соціологічних досліджень, що виконані автором у складі дослідницького колективу. В дисертації не використані ідеї або розробки, що належать співавторам друкованих праць, окрім програми та методики, за якими проводилися емпіричні дослідження. У виконаній у співавторстві статті [191] автору належить аналіз даних емпіричних досліджень в аспекті динаміки профілактичної роботи з попередження наркотизму у молодіжному середовищі.
Апробація результатів дослідження. Результати дослідження доповідалися та обговорювалися на Міжвузівській конференції «Молодь та злочинність» (м. Луганськ, 2011р.), Міжнародній науковій конференції «Харківські соціологічні читання» (м. Харків, 2011р.); Міжвузівський науково-практичній конференції «Девіантна поведінка: соціологічний, психологічний, юридичний аспекти» (м. Харків, 2012р.).
Публікації. Основні ідеї та положення дисертаційної роботи викладено у 5 наукових публікаціях, з яких 4 – статті у фахових з соціології наукових виданнях, 1 – стаття в інших наукових виданнях.
Структура й обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (256 найменувань) та додатків. Обсяг дисертації складає 219 сторінок, із них обсяг основного тексту дисертації складає 180 сторінок, список використаних джерел займає 25 сторінок, додатки – 14 сторінок. Робота містить 24 таблиці, 11 рисунків.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Аналіз соціологічних досліджень явища наркотизму та його профілактики дозволяє зробити висновок, що у вітчизняній соціології досі не склався єдиний концептуальний підхід стосовно його вивчення, не виділені внутрішні механізми наркотизму, не розглянута сукупність чинників, які визначають динаміку наркотизму в період трансформації українського суспільства. Більшість базових понять дотепер є дискусійними, відбувається їхня синонімізація. Проте, існує доволі широкий спектр досліджень, концепцій, практичних методик із профілактики наркотизму. Виникла окрема соціологічна галузь – соціологія наркотизму, яку можна умовно віднести до окремого дослідницького напрямку в межах соціології девіантної поведінки.
В Україні, у Харкові, з середини 1990-х рр. беруть початок дослідження молодіжного наркотизму. Шляхом поглиблення наукових знань у галузі наркотизма йдуть вчені Харківської соціологічної школи. Соціологічному аналізу наркотизму присвячені роботи В.О. Соболева, І.П. Рущенка, О.О. Сердюка, Ю.О. Свєженцевої та ін. дослідників Харківського національного університету внутрішніх справ. Також варто відзначити праці одеських соціологів – В.Н. Подшивалкіної, Т.Г. Каменської, М.В. Левинського, Н.А. Мирошниченко. У Києві проблематику наркотизму з середини 1990-х рр. розробляли О.О. Яременко, О.М. Балакірева та ін. В Луганську – наукові осередки, що очолюють професор І.Ф. Кононов та доцент В.І. Поклад.
Дослідження наркотизму є по суті міждисциплінарною сферою, соціологічні розвідки мусять враховувати підходи та дані суміжних дисциплін. У тому числі:
• у рамках медичного підходу дається визначення адиктивної поведінки як початкової стадії хвороби, що називається «залежність»;
• незважаючи на те, що психологічний підхід не має достатньої цілісності в оцінці адиктивної поведінки і характеризується різноманіттям теорій і поглядів на природу залежності, для соціологічного розуміння природи наркотизму і послідовного втілення соціальної технології профілактики наркотизму необхідно використовувати усі здобутки психології адиктивної поведінки;
• також варто спиратися на юридичну догматику та відповідні дефініції й підходи, особливо враховуючи факт криміналізації адиктивної поведінки, що обумовлює закріплення (посилення) такого специфічного інституту як інститут профілактики наркотизму.
Наркотизм – це мінливе соціальне явище, що полягає у масовій адиктивній поведінці, яка спричиняє формування специфічних статистичних і реальних соціальних груп, виникнення особливої субкультури та специфічних соціальних відносин поміж агентами «наркополя».
Наркотизм може приймати дві основні форми:
1) експериментування й періодичне споживання психоактичних речовин без суттєвої залежності,
2) наркотичні практики людей, що мають психологічну або фізичну залежність.
Швидке хвилеподібне поширення наркотизму, яке мало місце після Другої світової війни в розвинутих країнах, а у наступному – на теренах колишнього СРСР, можна розглядати як специфічну соціальну епідемію поведінкового змісту.
Соціальні епідемії – це вибухоподібне поширення у суспільстві певної моди, зразка поведінки, звички, соціально-психологічного настрою тощо, що можна пояснювати на базі теорій наслідування Тарда, диференціальної асоціації Сазерленда або сучасної теорії соціальних мереж.
Наркоепидемії можуть мати локальний, національний, міжнародний характер, а також за своїм змістом підрозділяються на первинні (поширення моди на споживання наркотиків у молодіжному середовищі) і вторинні (медичні епідемії, що означають масові захворювання на наркоманії різного роду в залежності від типу наркотичної речовини).
Наркоепідемія як і будь яка розгорнута соціальна епідемія (така що відбулася й пройшла усі фази) має сигмо-подібний графік. Перша фаза – «протоепідемічна», характеризується динамічною рівновагою: явище наркотизму вже існує, уряди і зацікавлені організації приймають певні заходи аби його стримувати, але існують локальні вогнища епідемії головним чином у соціальному андеграунді, кримінальному світі, тюремному соціумі або в етнічних спільнотах, де є традиційне вживання наркотичних речовин. Друга фаза – «динамічна», означає швидке збільшення «неофітів», зростання процентної частки молоді, яка має проби наркотичних речовин. Третя фаза – «фаза втоми», гальмування поширення наркоепідемії, нова динамічна рівновага. За цим починається спад епідемії, інтерес до наркотиків у молодіжному середовищі падає. Відбувається дзеркальне сигмо-подібне зменшення, хоча повної симетрії немає, бо, як показує досвід західних країн, повернути ситуацію до епідемічного мінімуму, що існував на початку, не вдається.
Важливим рубежем запуску епідемії є «переломний момент», який визначає початок динамічної фази. «Злам», якщо взяти до уваги події не тільки в Україні, а і у розвинутих країнах (США, Західна Європа), настає як наслідок збігу історичних обставин та соціально-психологічних процесів у молодіжному середовищі. Важливими епідемічними передумовами були: перехідний стан суспільства і криза суспільної моралі, поява чисельного соціального прошарку, толерантного до наркотиків, виникнення моди на наркотики, яку підсилювали ідеологи молодіжного андеграунду, а також сформований нелегальний ринок із його пропозицією психоактивних речовин та неформальною рекламою.
Особливу негативну роль у запуску наркоепідемії відіграють два фактори: 1) тимчасова мода на наркотики, яка може охопити молодіжне середовище за певними закономірностями масової свідомості, що укорінені у ірраціональних пластах соціальної психології; 2) вплив кримінального бізнесу, мережі наркодилерів, що створюється з розрахунку на молодь як цільову аудиторію.
Теорія соціальних мереж вказує на те, що запуск наркоепідемії може бути образно кажучи справою невеликої кількості осіб та молодіжних осередків за умови, що вони посідають центральні позиції у соціальній мережі, є впливовими, з чисельними соціальними зв’язками та гарними здібностями пропагандистів наркоспоживання.
Стратегія і тактика профілактики наркотизму мусить враховувати мережеві закономірності. Особливу увагу треба звернути на контрзаходи щодо моди на наркотичні речовини, застосовуючи увесь арсенал критичної роботи та пошуку замісників згубної моди. Профілактичну роботу в соціумі потрібно орієнтувати на неформальних лідерів, які займають центральні позиції у соціальних мережах навчальних закладів чи за місцем проживання.
Навіть закінчення масової соціальної епідемії не знімає питання наркотиків із порядку денного, оскільки, по-перше, залишається інерція захворювань на наркоманії, триває «медична» епідемія, по-друге, загальне епідемічне вогнище розпадається на дрібні осередки – традиційні локальні співтовариства, де зосереджена наркокультура, можуть доповнюватися стихійно спалахуючими «вогниками» у навчальних закладах або за місцем проживання, що робить надзвичайно актуальним продовження інформаційного контролю і профілактичного втручання з боку батьків, педагогів, соціальних служб.
Емпірико-соціологічний аналіз із використанням опитувальних технологій та даних медичної статистики підтверджує теоретичну гіпотезу щодо розповсюдження наркотиків у молодіжному середовищі як соціальної сигмо-подібної епідемії, що включає мережеві механізми поширення психоактивних речовин.
В Україні «переломний момент», яким позначено початок найбільш активної фази епідемії починається у середині 1980-х рр., зростаюча фаза триває до кінця 1990-х рр., що приблизно становить 15 років. З початку 2000-х рр. відбувається стабілізація та зниження показників первинної наркотизації, отже, можна вважати, що епідемія ввійшла у зворотну фазу.
Епідемічний процес в Україні розпочався із «затримкою» приблизно у 20 років порівняно зі США та Західною Європою, «переломний момент» припав на початок системних суспільно-політичних трансформацій, але відмінність полягає і у тому, що фактор моди не спрацював у повному обсязі. Навіть у 1990-х рр. не існувало авторитетних і масових молодіжних соціальних рухів, що пропагують наркотики, рок-музиканти та різні знакові та культові постаті на загал трималися від цієї теми подалі. Ідеологічного підсилення не відбулося. Власне, найбільший тиск відчувався з боку андеграунду, у т.ч. зі сторони злочинного світу, який почав заробляти великі гроші на продажі наркотиків.
Щодо динаміки наркотизму в Харківському регіоні нами відмічено наступне.
На фоні зменшення епізодичних споживачів психоактивних речовин частка їх регулярних споживачів росте. На ринку наркотиків спостерігається внутрішня трансформація. Якщо 1999 р. фіксувалися регулярні споживачі по 8 позиціях списку адиктивних речовин, у 2001 р. – по 5, то у 2005 р. – по 13 позиціях, у 2008 р. – по 20 позиціях, а у 2011 р. вже по 23 позиціях запропонованого респондентам списку наркотиків.
«Лідерами» незаконного масового обігу наркотичних речовин є препарати коноплі, курильні суміші, чифір, аптекарські лікувальні засоби (димедрол, преоральні опіоїди), що використовуються не за призначенням. Саме на цих речовинах і препаратах «тримається» епідемія першого роду. Щодо епідемії другого роду, то тут домінують традиційні для регіону важкі наркотики – ін’єкційні опіоїди.
Алкоголь зараз вживає 86,8% молодих харків’ян. За останні роки загальна кількість споживачів алкоголю практично не змінювалася. Відбулося структурне збільшення частки епізодичних споживачів алкоголю (53,7%) за рахунок тих, хто робив одиничні проби або вживав його регулярно (7,5%), у той час як відсоток тих, хто вживав алкоголь кілька разів протягом останніх років залишається незмінним до десятих долей відсотків. Дещо змінилась і структура споживаних молоддю спиртних напоїв. Зросла середня кількість споживаного молоддю міцного та сухого вина. Зменшилась кількість вживаних молоддю міцних спиртних напоїв та пива. Споживання молоддю слабоалкогольних коктейлів у 2011 році також зменшилося.
Тютюнопаління залишається розповсюдженою і, нажаль, стабільною формою адиктивної поведінки. Ми спостерігаємо незначні коливання кількості споживачів тютюнових виробів, так у 1999 р. курило 59,2% молодих харків’ян, у 2001 р. – 64,3%, в 2005 р. – 66,4%, у 2008 р. – 64,8%; а у 2011 р. – 66,8%. Кількість регулярних споживачів тютюну серед молоді повільно зменшується.
Щодо контактів молодих людей із суб’єктами нелегального обігу наркотиків, то можна говорити про несуттєве зменшення або, скоріше, про стабілізацію контактів молоді з суб’єктами нелегального обігу наркотиків. Всього, за даними останнього етапу моніторингу, з продавцями наркотиків зустрічалися 22,4% респондентів, тоді як в 2001 р. – 31,4%; в 2005 р. – 22% а в 2008 р. – 24,5%.
Серед молоді відбувається зменшення групи тих, хто мав контакти зі споживачами наркотиків, передусім, з числа так званого «ближнього кола», що повністю відповідає суті зворотної фази епідемії з точки зору соціальних мереж. Також зменшується кількість тих, хто попадав у ситуацію коли в його присутності вживали наркотики.
Протягом останніх років спостерігається зростання суб’єктивної оцінки гостроти алкогольних та наркотичних проблем, причому, проблема наркоманії оцінюється як більш серйозна, ніж проблема алкоголізму, не дивлячись на більші масштаби розповсюдження останнього.
У свідомості молодих харків’ян існує «негативний стереотип» споживача наркотиків. У цілому молоді харків’яни формують тенденцію до збільшення соціальної дистанції з наркоманами (індекс соціальної дистанції за шкалою Богардуса зріс до 6,49), і прагнуть обмежити контакти зі споживачами наркотиків. Ця тенденція збільшується з кожним роком.
Аналіз медичної статистики демонструє подібні до епідемії першого роду закономірності. Але сигмо-подібний профіль є більш притаманним динаміці захворюваності на наркоманії. Вторинна епідемія не припиняється так, як це може відбутися стосовно простих споживачів та «неофітів», не обтяжених залежністю. Якщо захворюваність, дійсно, може суттєво коливатися, то діаграма поширеності має іншу форму, вона показує, що в суспільстві тривалий час кількість хворих є приблизно однаковою. Людина, яка захворіла на наркоманію, не може швидко позбутися хвороби. Таким чином, певна кількість наркоманів залишиться в суспільстві, навіть якщо гіпотетично уявити повне закінчення первинної епідемії. Наявні наркомани створюють і власні канали поширення згубної пристрасті, бо здатні впливати на молодь, виступати у ролі «вчителів».
Поміж факторів, що призводять до зниження споживання наркотиків серед молоді, профілактика наркотизму посідає не перше місце. Але саме первинна профілактика має своїм основним завданням недопущення початку споживання адиктивних речовин. Тому потрібно включати профілактику наркотизму, як важливе завдання процесу виховання, до соціально-психологічної роботи з учнями перших, середніх, старших класів шкіл та перших курсів вищих навчальних закладів.
В Харківському регіоні існує певна традиція антинаркотичної роботи на двох рівнях: державному і не державному. Аналіз роботи Головного управління освіти і науки Харківської обласної державної адміністрації з питань профілактики вживання наркотичних речовин показує, що основними принципами, напрямами і методами роботи є:
• Використання системи санкцій і заборон.
• Міжвідомча взаємодія.
• Своєчасне виявлення та встановлення на облік.
• Програма «рівний-рівному».
• Профілактика наркотизму через ЗМІ.
• Розповсюдження інформаційних та методичних матеріалів із профілактики наркотизму.
• Масові заходи.
• Індивідуальна профілактична робота практичних психологів, педагогів та соціальних педагогів навчальних закладів.
• Сімейна профілактика наркотизму.
Виявлені антинаркотичні заходи і практики можуть бути використані при розробці концепції профілактики як інтегрованої соціальної технології регіонального рівня.
Дані моніторингових досліджень дають додаткову інформацію щодо профілактичних зусиль у регіоні. Найбільш усталеними формами профілактики в Харківському регіоні є: розповсюдження наглядної агітації (68% респондентів відмітили цей вид профілактичної діяльності) та розповсюдження профілактичних брошур (68%), проведення групових занять (44%), зустрічей із лікарями-наркологами (37%). Слабко засвоєні такі технології як організація зустрічей із колишніми наркоманами (18%) у останні роки спостерігається зменшення кількості таких зустрічей. Найменш використовується проведення індивідуальних занять (13%), але, на нашу думку, їх заміняє все більш зростаюча кількість проводимих психологічних тренінгів (33%). Насторожує зниження активності лікарів-наркологів у проведенні профілактичних консультацій. Активність працівників міліції залишається стабільною (24%).
Молоді люди хочуть мати об’єктивну і не упереджену інформацію щодо наркотиків. Частота звернень молоді до інституційних джерел інформації, таких як ЗМІ, педагоги, психологи та лікарі у навчальних закладах, батьки, а також до мережі Інтернет постійно зростає. За останні 5 років частота звернень до мережі Інтернет за інформацією про наркотики зросла більше ніж у тричі – з 23% у 2005 році до 78% у 2011 році. Мережа Інтернету перетворюється на найбільш впливове джерело інформації про наркотики. Звернення до ресурсів Інтернету може бути не однозначним, бо вони відкривають фактично неконтрольований і необмежений доступ до будь якої інформації стосовно наркотичних речовин. Частота звернень до спеціальної літератури у останні 10 років залишається відносно стабільною: приблизно 55% молоді отримують інформацію про наркотики з подібної літератури. А частота звернень до своїх друзів та знайомих споживачів наркотиків повільно зменшується з 1999 року. Це – позитивна закономірність, і вона відображає те, що молоді люди знаходять для себе усе більше інформації серед інституційних джерел, а інформація від споживачів наркотиків оцінюється як менш валідна.
Емпіричні дані свідчать про існування запиту молоді на об’єктивну інформацію щодо наркотиків та проведення профілактичних заходів. Ця запитуваність постійно зростала протягом епідемічного процесу. Натомість відповідна антинаркотична робота ведеться доволі часто без врахування наукових підходів, спорадично. Загальна велика кількість звітів про успішно проведені заходи не повинна затуляти собою той факт, що немає логічної системи профілактичної роботи, розрахованої на усі вікові групи молоді. Актуальним залишається розробка соціальної технології профілактичної роботи з учнівською молоддю, яка б мала наскрізний характер і охоплювала усі вікові групи.
Аналіз світового та вітчизняного досвіду профілактики наркотизму свідчить, що на сьогоднішній день як в Україні, так і в усьому світі, найбільш широко використовується медична модель профілактики, яка поділяється на первинну, вторинну і третинну профілактику. При розробці регіонально-спрямованої соціальної технології профілактики наркотизму ми використовуємо саме цю модель, з урахуванням того факту, що серед учнівської молоді третинна профілактика застосована бути не може за визначенням.
Освітні профілактичні програми (антиалкогольні, антинаркотичні й антинікотинові) є найпоширенішими на сьогодні і такими, що мають досить тривалу історію. Основним місцем їхньої реалізації є школа (або інший навчальний заклад), тому й агентами освітньої профілактики є вчителі, шкільні психологи, самі учні та їхні батьки, які також залучені до процесу навчання своїх дітей. Багатий досвід їхнього проведення (більше сторіччя) показав, що їхня ефективність залежить від того, як подається інформація і якими методами. Так, програми, що акцентують увагу на негативних наслідках наркотизму, виявилися малоефективними, а програми, котрі роблять акцент на навчанні «адаптивному стилю життя, навичкам спілкування, критичному мисленню, умінню приймати рішення і протистояти в ситуаціях пропозиції адиктивних речовин тощо» показали свою ефективність.
Вчені виділяють дві основні моделі навчальних програм первинної профілактики: програма досягнення соціально-психологічної компетентності (основна мета – виробити навички ефективного спілкування) і програма навчання життєвим навичкам (основна мета – виробити навички відповідального прийняття рішень). Ці моделі за різноманітних культурних умов і у різних країнах приймають різні форми і найчастіше змішуються. Ці превентивні моделі мають подібні задачі, ними є розвиток соціальної й особистісної компетентності, вироблення навичок самозахисту, попередження виникненню проблем.
Ідейно-теоретичні основи наукового технологізму в сфері суспільного життя почали формуватися у результаті виникнення соціологічної науки вже на її класичному етапі. На сучасному етапі існує багато підходів до визначення соціальних технологій. Соціотехнологічний підхід реалізований у роботах таких соціологів як К. Поппер, Л.Я. Дятченко, Н.С. Данакін, Г.Д. Нікредін, В.І. Подшивалкіна, М.М. Саппа, О.Л. Скідін та ін.
Технологізація діяльності передбачає перехід від неупорядкованої діяльності до соціальної технології, упорядкування послідовності процесів соціальної діяльності в часі та просторі, формування сукупності навичок, методів, засобів та прийомів, зорієнтованих на досягнення поставлених цілей. Регіональна політика профілактики наркотизму концептуально повинна розроблятися з урахуванням реальних місцевих умов, накопичених традицій антинаркотичної діяльності, а її кінцева мета – підняти профілактичну роботу до рівня спеціальної соціальної технології.
Технологізація профілактики наркотизму означає її стандартизацію і можливість ефективного застосування в різних регіонах і умовах. Інша концептуальна умова – системність та охоплення основних вікових груп дітей та юнацтва. Визначена послідовність дій – чотири етапи вікової диференціації – складають зміст технології (їм відповідають основні технологічні блоки видів антинаркотичної діяльності). Технологізація антинаркотичної діяльності розрахована на досягнення не випадкового, а спланованого успіху.
Для практичного вжитку пропонується регіонально-спрямована наскрізна соціальна технологія профілактики наркотизму інтегрованого типу. Вона структурована у часі та розрахована на чотири вікові генерації, що зумовлюють різноспрямовані змістовні блоки діяльності. Технологія є «наскрізною» у тому сенсі, що вона розрахована на використання у навчальних закладах різних рівнів для роботи з дітьми та молоддю у категоріях від молодшого шкільного до студентських вікових груп. Відповідно до об’єктів профілактичної роботи (вікові групи) пропонується диференційований методологічний підхід, що означає використання для кожного вікового блоку окремо визначеного змістовного блоку.
Вікова диференціація передбачає виділення чотирьох вікових груп, отже, концепція технології включає чотири етапи цілеспрямованої антинаркотичної діяльності.
1. Перший етап – молодший шкільний вік (1–4 класи). На цьому етапі застосовуються виключно технології первинної профілактики – освітні, відволікаючі та діагностичні, які містять тільки інформацію загального характеру про шкідливі звички (тютюнопаління, вживання алкоголю, надмірний час за комп’ютером та ін.).
2. Другий етап – середній шкільний вік (5–9 класи). На цьому етапі також застосовуються тільки технології первинної профілактики, але з включенням тематичних освітніх та діагностичних блоків, які стосуються адиктивних речовин.
3. Третій етап – старший шкільний вік (10–11 класи). Застосовуються як технології первинної профілактики, так і адресні індивідуально-корекційні технології вторинної профілактики, спрямовані на тих учнів, стосовно яких діагностовано наявність адиктивної поведінки.
4. Четвертий етап – студентський вік (вищі навчальні заклади). У повному обсязі застосовуються як технології первинної профілактики, так і індивідуально-корекційні технології вторинної профілактики, спрямовані на студентів, у яких виявлено наявність адиктивної поведінки.
До основних технологічних блоків антинаркотичної діяльності віднесено:
1. Освітні технології, що є технологіями надання спеціальних знань та формування навичок здорової поведінки, які дозволяють молоді успішно протистояти тиску мікросоціального середовища, утримуватися від спроб адиктивних речовин та вести здоровий спосіб життя.
2. Відволікаючі технології – технології заповнення дозвілля молоді видами діяльності, що є альтернативними по відношенню до адиктивної поведінки. До цих технологій відносяться програми функціональних еквівалентів та загальна організація дозвілля молоді як альтернативи для потенційно небезпечної адиктивної поведінки.
3. Діагностичні технології, що належать як до первинної так і до вторинної профілактики – призначено для раннього виявлення адиктивної поведінки, своєчасного виявлення супутніх поведінкових розладів та моніторингу наркоситуації в молодіжному середовищі (що включає моніторинг ефективності профілактичних втручань). Діагностичні технології на перших двох етапах стосуються виключно гармонійного розвитку особистості і потребують неспецифічного психологічного супроводження загального характеру (в рамках звичайних обов’язків шкільного психолога).
4. Індивідуально-корекційні технології відносяться до технологій вторинної профілактики, вони спрямовані на тих підлітків, у яких діагностовано наявність адиктивної поведінки або супутні поведінкові розлади.
5. Адміністративно-координаційні технології реалізуються в рамках управлінської підсистеми – це управлінські технології, які спрямовані на здійснення координації зусиль різних відомств та установ, що повинні займатися профілактикою наркотизма. На регіональному рівні у рамках профілактики наркотизму найбільшою мірою можливо реалізувати весь потенціал «міжвідомчої взаємодії». Пропонується створити управлінський контур, що включає Координаційну обласну раду з профілактики поширення психоактивних речовин у молодіжному середовищі (створюється за ініціативи голови обласної державної адміністрації та наділяється потрібними управлінсько-розпорядчими повноваженнями), а також відповідні ради на районному та міському рівнях.
Дисертаційне дослідження, отримані результаті та висновки дозволяють надати низку рекомендацій щодо технологізації соціальної діяльності у галузі профілактики наркотизму:
• Міністерству освіти і науки, молоді та спорту України, Національній академії наук України та Інституту соціології НАН України пропонується впровадити в Україні національний моніторинг наркотичної ситуації, який би охоплював усі регіони країни з метою дослідження динаміки розповсюдження наркотизму, оцінювання масштабів, характеру, актуальних завдань профілактичної роботи та визначення оптимальних шляхів її здійснення;
• Міністерству освіти і науки, молоді та спорту України пропонується впровадити у системі підвищення кваліфікації педагогічних працівників Україні викладання спецкурсу з освітньої профілактики наркотизму для післядипломної педагогічної освіти (Додаток 2).
• Харківській обласній державній адміністрації утворити Координаційну обласну раду з профілактики поширення психоактивних речовин у молодіжному середовищі, запропонувати започаткувати подібні інституції в районах та містах області.
• Суб’єктам антинаркотичної діяльності пропонується переглянути стратегії первинної профілактики наркотизму та об’єднати свої зусилля у рамках інтегрованої наскрізної регіонально-спрямованої соціальної технології профілактики наркотизму.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Актуальные проблемы социологии девиантного поведения и социального контроля / [Отв. ред. Я.И. Гилинский] – М.: ИС РАН, 1992. – 282 с.
2. Александров А.А. Употребление наркотиков при психопатиях и акцентуациях характера у подростков / А.А. Александров // Проблемы бреда, пограничные состояния и вопросы организации психиарической помощи. –М., 1975, с.213–215
3. Андреева Т.И. Интернет и профилактика наркотических проблем / Т.И. Андреева. – Казань: Экоцентр, 1999. –36 с.
4. Андреева Т.И. Как сделать эффективными школьные программы профилактики курения / Т.И. Андреева, К.И. Красовский. – Киев: УИЦПАН, 2000. – 40 с.
5. Андреева Т.И. Что потребляют ваши пациенты кроме воздуха, воды и пищи? Книга для врача / Т.И. Андреева, К.И. Красовский. – Киев: УИЦПАН,1999. – 199 с.
6. Анисимов Л.Н. Наркотики: правовой режим. Международно – правовые и внутригосударственные проблемы регулирования производства, применения и распространения наркотических и психотропных веществ / Л.Н. Анисимов. – Л.: ленинградский ун – т, 1974. – 144 с.
7. Аргунова Ю.Н. Правовые средства борьбы с незаконным оборотом наркотичских средств в Федеративной Республике Германия / Ю.Н. Аргунова // Некоторые проблемы наркоманий и токсикоманий. – М., 1989. – С.3 – 10.
8. Аргунова Ю.Н. Правовые меры борьбы с наркотизмом / Ю.Н. Аргунова, А.А. Габиани. – М.: Юридическая литература, 1989. – 63 с.
9. Арнаудов Г.Д. Медицинская терминология / Г.Д. Арнаудов. – София, 1969, – 150 с.
10. Афанасьев В.С. Эволюция концепции аномии в современной социологии девиантного поведения / В.С. Афанасьев // Рубеж. Альманах социальных исследований. –Сыктывкар: ИПО СГУ, 1991.– №2. – С. 69 – 81.
11. Афанасьев В.С. Девиантное поведение и социальный контроль в условиях кризиса российского общества / В.С. Афанасьев, Я.И. Гилинский. – СПб.: СПбФ ИС РАН, 1995. – 186 с.
12. Афанасьєв В.Г. Человек в управлении обществом. / В.Г. Афанасьев. – М., 1977. – С. 23 – 46.
13. Бабаян Э.А. Учебное пособие по наркологии / Э.А. Бабаян, М.Х. Гонопольский. – М.: Медицина, 1981, – 304 с.
14. Бабаян Э.А. К вопросу о применении метадона / Э.А. Бабаян // Український вісник психоневрології. Том 6, вип. 3 (18), Харків 1998., С. 13 – 15.
15. Балакірєва О.М. Соціологічний дискурс дослідження соціальних епідемій / О.М. Балакірєва // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. Вип.16. – С. 587–593.
16. Балакірєва О.М. Рівень розповсюдження та структура вживання алкоголю та інших наркотичних речовин серед підлітків в Україні: соціологічний вимір / О.М. Балакірєва, О.О. Яременко. – Київ, 1998. – 86 с.
17. Бехтель Э.Е. Донозологические формы злоупотребления алкоголем / Э.Е.Бехтель. – М.,1986. –272 с.
18. Бирюкова М.В. Социальные технологи и проектирование: Учеб. пособие для высш. учеб. завед. / М.В. Бирюкова; Нар. укр. акад. – Х., 2001. – 400 с.
19. Битенский В.С. Исследование мотивации при токсикоманиях у подростков как путь профилактики общественно опасных действий / В.С.Битенский, А.ЕЛичко // Профилактика общественно опасных действий у психически больных. –Калуга, 1988. С. 58 – 60
20. Битенский В.С. Мотивировка и условия, способствующие злоупотреблению опиатами у подростков / В.С.Битенский, Б.Г. Херсонский // Психологические исследования и психотерапия в наркологии. – Л., 1989, С. 47 – 50.
21. Битенский В.С. Наркомании у подростков / В.С.Битенский, Б.Г. Херсонский, С.В.Дворняк и др. – Киев: Здоров’я, 1989. – 216 с.
22. Бобров А.Е. Алкогольный скрининг – тест: его валидность и структура / А.Е. Бобров, А.Н. Шурыгин // Психологическая диагностика для нервно–психических и психосоматических заболеваниях. – Л., – 1985. – С. 33 – 36.
23. Богомолов А.Г. «Но всех бунтарей ожидает тюрма…» / А.Г. Богомолов // Совершенно секретно. – 2012. – №06/277. – 15 с.
24. Братусь Б.С. «Аномалии личности» / Б.С. Братусь. – М., «Мысль», 1988. – 301 с.
25. Братусь Б.С. «Психологический анализ изменений личности при алкоголизме» / Б.С. Братусь. – М., 1974. – 96 с.
26. Быков С.А. Наркомания среди молодежи как показатель дезадаптированности / С.А. Быков // Социологические исследования. –2000. – №4. – С. 48–52.
27. Валентик Ю.В. Принципы и мишени психотерапии больных алкоголизмом / Ю.В. Валентик // Вопросы наркологии, 1995. – № 2, С. 65–69.
28. Влассак Р.С. Алкоголизм как научная и бытовая проблема / Р.С. Влассак, И.Д. Страшин, Э.И. Дейчман. – М.; Л.: Государственное изд–во, 1928. – 290 с.
29. Габиани А.А. Кто такие наркоманы? / А.А. Габиани // Социологические исследования. –1992. – №2. – С. 78–83.
30. Габиани А.А. На краю пропасти: Наркомания и наркоманы / А.А. Габиани. – М.: Мысль, 1990. – 220 с.
31. Габиани А.А. Наркомания: горькие плоды сладкой жизни / А.А. Габиани // Социологические исследования. –1987. – №1. – С. 48–83.
32. Габиани А.А. Наркотизм (конкретно–социологическое исследование по материалам Грузинской ССР) / А.А. Габиани. – Тбилиси: Сабчота Сакартвело, 1977. – 46 с.
33. Габиани А.А. Наркотизм: вчера и сегодня / А.А. Габиани. – Тбилиси: Сабчота Сакартвело, 1988. – 76 с.
34. Габиани А.А. Наркотики в среде учащейся молодежи / А.А. Габиани // Социологические исследования. – 1990. – №9. – С. 84–91.
35. Гаврильченко А.И. Если вы решили освободиться от курения…/ А.И. Гаврильченко. – Казань: Медицина, –1999. – 24 с.
36. Гасанов Э.В. Наркотическая преступность как вид организованной преступности / Э.В. Гасанов // Законность. –1997. –№11. –С. 27–30
37. Гернет М.Н Моральная статистика (уголовная статистика и статистика самоубийств). Пособие для статистиков и криминалистов / М.Н. Гернет. – М.: Изд–во ЦСУ, 1922. – 270 с.
38. Гернет М.Н. Избранные произведения / М.Н. Гернет. – М.: Юридическая литература, 1974. – 640 с.
39. Герцензон А.А. Преступность и алкоголизм в РСФСР / [Под ред. Г.М. Сегала и Ц.М. Фейнберг]. – М.: Красный печатник, 1930. – 148 с.
40. Гилинский Я.И. Девиантология: социология преступности, наркотизма, проституции, самоубийств и других «отклонений» / Я.И. Гилинский. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2004. – 520 с.
41. Гилинский Я.И. Девиантное поведение в Санкт–Петербурге: на фоне российской действительности эпохи перестройки / Я.И. Гилинский // Мир России.– 1995.– №2. – С. 118–131.
42. Гилинский Я.И. Наркотизм: мифы и реальность / Я.И. Гилинский // Молодежь. Цифры, факты, мнения. – 1996.– №1.– С. 80–84.
43. Гилинский Я.И. Социология девиантного поведения и социального контроля / Я.И. Гилинский // Социология в России / [Под ред. В.А. Ядова]. – М: Издательство Института социологии РАН, 1998. – С. 587–609.
44. Гилинский Я.И. Социология девиантного поведения как специальная социологическая теория / Я.И. Гилинский // Социологические исследования. – 1988. – №4. –С.74–82.
45. Гилинский Я.И. Творчество: норма или отклонение? / Я.И. Гилинский // Социологические исследования. –1990. – №2.– С. 13.
46. Гилинский Я.И. Социология девиантного поведения / Я.И. Гилинский, В.С. Афанасьев. – СПб.: СПбФ ИС РАН, 1993. – 270 с.
47. Гладуэлл М. Переломный момент. Как незначительные изменения приводят к глобальным переменам. / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://startrazvitiu.org .
48. Головаха Е. Социальное безумие: история, теория и современная практика / Е. Головаха, Е. Панина. – К.: Абрис, 1994. – 168 с.
49. Голосенко И.А. «Русское пьянство»: мифы и реальность / И.А. Голосенко // Социологические исследования. – 1986. – №3. – С. 64–71.
50. Гришко А.Я. Правовое регулирование принудителього лечения хронических алкоголиков и наркоманов при назначении и исполнении уголовных покараний / А.Я. Гришко // Советское государство и право. –1990. –№12. – С. 64–68.
51. Гульдан В.В. Наркомания с точки зрения социолога, врача, правоведа и журналиста (обсуждение за «круглым столом» редакции) / В.В. Гульдан, О.Л. Романова, А.Г. Данилин и др. //Социологические исследования. – 1989.– №2.– С. 37–51.
52. Гульдан В.В. Психологическое исследование запугивания на установку подростков по отношению к наркотикам / В.В. Гульдан, О.Л. Романова, А.В. Дрынков // Вопросы наркологии. – 1990. – №4. – С. 45–51.
53. Гурски С. Внимание – наркомания! / С. Гурски [пер. с польск]. – М.: Медицина, 1988. –144 с.
54. Гусев С.И. Актуальные проблемы борьбы с наркоманией / С.И. Гусев // Советское государство и право. – 1988, – №5, С. 35–41.
55. Данакин Н.С. Социальная технология как наука: состояние, проблемы, перспективы / Н.С. Данакин // Современные социальные технологии: сущность, многообразие форм и внедрение (материалы Международной научно–практической конференции в городе Белгороде 18–20 апреля 1991 года). – 1991. – Ч.2. – С. 120.
56. Данакин Н.С. Теоретические и методические основы разработки технологий социального управления:автореф. дис. на соискание науч.степени д–ра социол. наук: спец. 22.00.05 «Политическая социология» / Н.С.Данакин. – М., 1994. – 46 с.
57. Девиантность и социальный контроль в России (XIX–XX вв): тенденции и социологическое осмысление / [cост. Я.Гилинский]. – СПб.: Алетейя, 2000. – 384 с.
58. Дейчман Э.И. Алкоголизм и борьба с ним / Э.И. Дейчман. – М.–Л.: Об–во борьбы с алкоголизмом и «Московский рабочий», 1929. – 224 с.
59. Джаманбалаева Ш.Е. Проблемы наркотизации и алкоголизации в республике / Ш.Е. Джаманбалаева // Социологические исследования. – 1998. – №3. – С.42–44.
60. Дупленко П.Ю. Особливості мотиваціі первинного наркоспоживання / П.Ю. Дупленко //Український вісник психоневрології. –Харків, 1996, том №4, вип. 4(11), С. 222–223.
61. Дятченко Л.Я. Проблема технологизации социального действия / Л.Я. Дятченко // Современные социальные технологии: сущность, многообразие форм и внедрение (материалы Международной научно–практической конференции в г. Белгороде 18–20 апреля 1991 г.), 1991. – Ч.3. – С. 112.
62. Дятченко Л.Я. Социальные технологии в управлении общественными процесами / Л.Я. Дятченко. – Белгород : Центр социальных технологий, 1993. – 343 с.
63. Епідемії алкоголізму та нарко–токсикоманій в дзеркалі медичної статистики МОЗ України (Аналітично–статистичний довідник 1990–2008 рр.): [кол.авт./наук. редактор І.Сударєв]. – Х.: вид–во «Плеяда». – 2009. – 168 с.
64. Журавлева Л.А. Факторы и условия наркотизации молодежи / Л.А. Журавлева // Социологические исследования. – 2000. – №6. – С. 43–48.
65. Завьялов В.Ю. Психологические аспекты формирования алкогольной зависимости / В.Ю. Завьялов. – Новосибирск: Наука, 1988. – 198 с.
66. Заиграев Т.Г. Алкогольная ситуация – объект профилактического воздействия / Т.Г. Заиграев // Социологические исследования. – 1985. – №4. – С. 47–54.
67. Заиграев Т.Г. О некоторых особенностях профилактики пьянства / Т.Г. Заиграев // Социологические исследования. – 1983. – №4. – С. 96–105.
68. Зайцев А. Внедрение социальных технологий в практику управления / А.Зайцев // Социальное развитие предприятия и работа с кадрами. – М., 1989. – С. 6–19.
69. Закон України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів» та Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними»». Відомості Верховної Ради (ВВР) 1995, N 10, С. 64.
70. Закон України «Про заходи протид