ВЛАСНИКИ ВЕЛИКОГО КАПІТАЛУ ЯК СУБ’ЄКТ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ В УКРАЇНІ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ СОЦІОЛОГІЇ

Олександр Рахманов

ВЛАСНИКИ ВЕЛИКОГО КАПІТАЛУ
ЯК СУБ’ЄКТ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ В УКРАЇНІ

Монографія

Київ – 2012

ББК

Рахманов О. Власники великого капіталу як суб’єкт соціально-економічних перетворень в Україні : монографія. – К. : Інститут соціології НАН України, 2012. – 376 с.

Rakhmanov O. Owners of Big Business as a Subject of Socio-Economic Transformation in Ukraine : Monograph. – Kyiv: Institute of Sociology, NAS of Ukraine, 2012 – 376 p.

ISBN

Монографія присвячена аналізу проблеми суб’єктності власників великого капіталу в постсоціалістичних перетвореннях. Суб’єктність великих власників розглядається в економічній, політичній та соціально-гуманітарній сферах життєдіяльності перехідного суспільства. Особливе ціннісно-нормативне тло навколо процесів масової приватизації в Україні вплинуло на перебіг формування національного великого капіталу. На основі аналізу біографічної інформації створено нарис до колективного портрету українських капіталістів за основними параметрами — окреслено демографічні та освітні характеристики, здійснено аналіз соціального походження, визначено масштаби політичної залученості, з’ясовано специфіку соціальних інтересів, цінностей та стилів життя.
Адресована науковцям, студентству, бізнесменам, державним службовцям, політикам.

The monograph is dedicated to analysis of the problem of the owners of big business as subjects in the post-socialist transformations. The subject character of big owners is considered in the economic, political and socio-humanitarian spheres of functioning of the transition society. A special value-normative background of the processes of mass privatization in Ukraine had taken influence on the process of formation of the national big business. An outline of the collective portrait of Ukrainian capitalists by the major parameters has been created as based on the analysis of biographic information. For this purpose the demographic and educational characteristics have been distinguished, an analysis of social origin has been performed, the scales of involving in politics have been determined, specificity of social interests, values and life styles has been elucidated.
The book is intended for researchers, students, businessmen, government servants, politicians.

ISBN

Наукові рецензенти:
А. О. Ручка, доктор філософських наук
Г. І. Чепурко, доктор соціологічних наук
В. С. Резнік, доктор соціологічних наук

Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту соціології НАН України. Протокол № 7 від 25 вересня 2012 рок

© О. Рахманов, 2012

© Інститут соціології
НАН України, 2012

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………………………. 3
Розділ 1
СУБ’ЄКТНІСТЬ ВЛАСНИКІВ ВЕЛИКОГО КАПІТАЛУ В СОЦІОЛОГІЧНОМУ ВИМІРІ…………………………………………………………... 12
1.1. Власники великого капіталу як соціальний суб’єкт: проблема категоріального охоплення……………………………………………………………………………………. 12
1.2. Соціологічні концепції формування верстви власників великого капіталу………. 22
1.3. Економічна суб’єкність власників великого капіталу: еволюція співвідношення контролю і власності………………………………………………………………………... 33
1.4. Політична суб’єктність власників великого капіталу за умов капіталістичних перетворень…………………………………………………………………………………. 46
1.5. Ідеологія та цінності власників великого капіталу: досвід теоретично-прикладних досліджень……………………………………………………………………………………... 56
Розділ 2
РЕГІОНАЛЬНІ ТА ІСТОРИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СУБ’ЄКТНОСТІ ВЛАСНИКІВ ВЕЛИКОГО КАПІТАЛУ………………………………………………………………….. 69
2.1. Особливості формування та відтворення буржуазного класу в країнах Західної Європи………………………………………………………………………………………… 69
2.2. Формування та відтворення буржуазного класу в США……………………………… 80
2.3. Капіталізм без капіталістів: постсоціалістичний досвід Центральної Європи……… 91
2.4. Наслідки приватизації в Росії: формування національної бізнес-еліти……………… 103
Розділ 3
СУБ’ЄКТНІСТЬ ВЕЛИКИХ ВЛАСНИКІВ У СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ТА ПОЛІТИЧНИХ ПЕРЕТВОРЕННЯХ В УКРАЇНІ……………………………………… 117
3.1. Первісне накопичення капіталу в контексті масової приватизації ……... 117
3.2. Роль власників великого капіталу в розвитку української економіки………………... 131
3.3. Формування політичної суб’єктності власників великого капіталу ………. 144
3.4. Суб’єктність великого капіталу в соціально-гуманітарній сфері України…………… 157
3.5. Власники великого капіталу як соціальна основа перехідного суспільства………… 168
Розділ 4
УКРАЇНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО І ВЛАСНИКИ ВЕЛИКОГО КАПІТАЛУ: ПРОБЛЕМИ ВЗАЄМОДІЇ……………………………………………………………….. 175
4.1. Особливості легітимації приватної власності у православ’ї………………………….. 175
4.2. Проблема формування приватного капіталу у громадській думці українців………... 189
4.3. Образ власників великого капіталу в масовій свідомості громадян України………. 197
4.4. Соціальні чинники підприємницьких домагань громадян України…………………. 205
Розділ 5
СОЦІОЛОГІЧНИЙ ПОРТРЕТ ВЕЛИКИХ ВЛАСНИКІВ В УКРАЇНІ………………. 215
5.1. Соціальна верства власників великого капіталу в українському суспільстві: проблема фіксації кількості…………………………………………………………………. 215
5.2. Демографічні та освітні характеристики великих власників......................................... 224
5.3. Соціальні передумови та способи створення капіталу великих власників………………………………………………………………………………………… 231
5.4. Прояви соціальної суб’єктності у ціннісних орієнтаціях українських капіталістів…. 237
5.5. Стилі життя українських капіталістів як демонстрація соціальної суб’єктності в суспільстві……………………………………………………………………………………. 247
Висновки…………………………………………………………………………………….. 259
Додатки……………………………………………………………………………………… 265
Список використаних джерел……………………………………………………………… 269

ВСТУП
У результаті кардинальних змін політичної, економічної й соціальної систем відбулася значна трансформація соціальної структури у постсоціалістичних суспільствах. За ринкових умов у перехідних суспільствах утворився новий прошарок власників великого капіталу, представники якого володіють прибутковими видами бізнесу, комерційною нерухомістю та цінними паперами (акціями й облігаціями). Саме цей прошарок здобув найбільший зиск від цих змін і зацікавлений у подальшому поглибленні економічних реформ. Статистичні дані й соціологічні дослідження фіксують з кінця 1990-х років усталену кількість великих та середніх власників в Україні. Економічна лібералізація, процес первісного накопичення капіталу та приватизація стали основними інструментами зміни суспільного устрою, за якого переважає недержавний сектор. Враховуючи зміни у структурах власності та зайнятості у секторах економіки, джерела наповнення державного бюджету з приватного сектору, а це податок на додану вартість, податок на прибуток підприємств та податок з доходів фізичних осіб, стали визначальними у функціонуванні українського суспільства. Формування соціальної верстви великих власників – природний процес виникнення і розвитку великого приватного капіталу в ринкових умовах, який не варто розглядати як якусь деформацію економічного розвитку суспільства. Динамічне й непередбачуване політичне життя в Україні спонукає великий капітал одночасно підтримувати різні політичні сили, що створює певний баланс у політичному розвиткові та запобігає узурпації влади лише одним політичним угрупованням. Неабияку роль національний капітал відіграє у соціокультурному житті країни: коштом бізнесменів фінансується спортивний сектор, медицина, реконструкція багатьох історичних пам’яток, мистецькі акції та наука. Таким чином, актуальність дослідження зумовлена практичною потребою врахування внеску великих власників у суспільні перетворення в Україні, а саме впливу верстви великих бізнесменів на соціальні зміни в економічному, політичному та культурному житті.
Проблема суб’єктності класу великих власників як здатності усвідомити свої соціальні інтереси й активно виступати творцем будь-якого виду суспільної реальності органічно висвітлена в економічних і соціальних вченнях А. Сміта, К. Маркса, В. Зомбарта та М. Вебера. Загальним для цих теорій є те, що виникнення заможної буржуазії було першим необхідним кроком до капіталізму. За цією моделлю первісне накопичення капіталу в руках приватних осіб повинно було передувати ринковому капіталізму. Саме заможна буржуазія була єдиним історичним актором, зацікавленим у поваленні феодального устрою і здатним завдяки своїм ресурсам втілити це в життя. Натомість теорія волюнтаристського впровадження капіталізму (Ю. Кокка) пояснює капіталістичні перетворення у країнах із запізнілою модернізацією, коли за умов існування слабкої буржуазії основними суб’єктами формування капіталізму стають держава та інтелігенція. Поліпшення свого становища у світовій торгівлі зумовило промислово відсталі країни Центральної Європи, Росію та Японію у ХІХ ст. цілеспрямовано впровадити капіталістичні відносини. З огляду на нерозвиненість класу великих приватних власників його основним партнером у впроваджені цих новацій стали небуржуазні соціальні агенти – чиновники, дрібнопомісні дворяни або інтелектуали. З іншого боку, розвиток капіталізму в другій половині ХХ ст. призвів до дифузії приватного капіталу. Внаслідок цього індивідуальні приватні власники володіли все меншим капіталом, поступаючись менеджерам контролем над управлінням виробничим капіталом та владою прийняття стратегічних рішень. Ряд вчених (А. Берлі, Г. Мінс, Й. Шумпетер, Д. Белл) почали сприймати цей процес як «менеджеральну революцію» та формування постіндустріального суспільства. Зрозуміло, що ці теорії не можуть пояснити проблему формування великого бізнесу за умов постсоціалістичних перетворень.
Не випадково дослідженню інституціональних перетворень в економіці, які відображають складні процеси розвитку капіталізму в Україні, зокрема, підприємницької діяльності, приватизації, легітимації приватної власності, формування бізнес-еліти та її ролі у суспільно-політичному та гуманітарному житті України присвячено праці багатьох вітчизняних і зарубіжних учених. У цій галузі вже накопичено значний теоретичний, методологічний і методичний досвід, широко представлений у працях К. Агеєвої, Л. Амджадін, А. Арсеєнка, І. Бурова, Л. Верховодової, О. Вишняка, В. Ворони, А. Зоткіна, А. Малюка, О. Пасхавера, Т. Петрушиної, В. Пилипенка, Ю. Привалова, В. Резніка, Є. Сірого, В. Смакоти, Л. Супліна, Є. Суїменка, М. Шульги та ін. Однак проблема формування соціальної верстви великих власників України, за винятком поодиноких випадків, залишається досі поза широкою науковою увагою. Незважаючи на вагомі досягнення в галузі пізнання суспільного тла навколо діяльності великого бізнесу, досі відсутні безпосередні теоретичні та емпіричні обґрунтування суб’єктності великих власників у соціально-економічному житті України, їхнього соціологічного портрета.
Сучасні теоретичні пояснення розвитку капіталізму за умов постсоціалістичних перетворень втілюються у двох підходах. Постсоціалістичні перетворення у країнах колишнього радянського блоку проходили за умов, коли впровадження ринкових механізмів відбувалося за відсутності класу приватних власників. У країнах Центральної Європи виник феномен, який називають «побудова капіталізму без капіталістів». Автори цієї концепції (І. Селеньї, Дж. Еял і Е. Тоунслі) виходили з того, що перехід до посткомунізму являє собою зрушення від соціалістичної статусної ієрархії до капіталістичної класової стратифікації. Тому за відсутності вагомої верстви приватних власників у Центральній Європі (у Польщі, Угорщині та Чехії) соціальним суб’єктом цього зрушення стала інтелігенція, яка взяла на себе історичну місію побудови буржуазного суспільства та ринкової економіки. Саме альянс дисидентської інтелігенції та пізньосоціалістичних технократів як поєднання ідеї громадянського суспільства та економічного раціоналізму став локомотивом ринкових перетворень. Водночас відкритість до зовнішніх інвестицій та можливість участі іноземного капіталу в приватизації пригальмували формування національного великого приватного бізнесу.
Натомість теорія політичного капіталізму (Я. Станішкіс, Е. Ганкіс, О. Криштановська), згідно з якою колишня комуністична номенклатура конвертувала політичний капітал в особисте збагачення і спробувала стати новою великою буржуазією. Нелегітимний процес отримання економічних активів змушує номенклатурних власників перебувати в координатах клієнтистських відносин з політократією, а не в умовах вільної конкуренції. Сформовані східноєвропейські посткомуністичні режими набули рис «системи капіталістів без капіталізму», а саме відсутності конкурентного ринкового суспільства, розквіту корупції, монополізації ринків, низької продуктивності праці та зрощення великого бізнесу з владою. Якщо в суспільствах західного типу модернізації політичні зміни були простимульовані класом власників – найбільш активною частиною суспільства, то у «політичних» суспільствах економічні актори не були серйозною соціальною силою. Головним видом капіталу був капітал політичний, який не тільки приносив дохід, а й був гарантом багатства. Таким чином, політична суб’єктність власників великого капіталу в «політичних» суспільствах є мінливою і нестабільною.
Незважаючи на те, що теорія політичного капіталізму була спробою змоделювати процеси стратифікації в країнах Центральної Європи, її втілення набуло більш виразного значення на пострадянському просторі, зокрема у Росії, де в результаті масової приватизації колишня радянська номенклатура виявилася набагато успішнішою її центральноєвропейських колег. Утім, якщо за умов слабкості демократичних інститутів великі власники пострадянського простору впродовж 1990-х років стали основним суб’єктом соціально-економічних перетворень, то в подальшому відмінності в процесах розвитку російського та українського суспільств наклали свій відбиток на формування верств великих власників. Вирісши з надр старої номенклатурної еліти, верства великих приватних власників Росії не перетворилася на окремий, незалежний соціальний клас. Втративши ініціативу в політичному та економічному житті, великі власники нівелювали власну суб’єктність і стали заручниками волі політичного режиму, який постав на патерналістських та постімперських очікуваннях російського суспільства. Ключовим соціальним тлом сучасного розвитку капіталізму в Росії є нелегітимність в очах громадськості наслідків приватизації та усвідомлення самими великими власниками того, що володіння приватизованими активами скоріше є умовним.
Натомість в Україні протягом 2000-х років боротьба фінансово-промислових груп за владу і ресурси співвідносилася з політико-електоральним розколом українського суспільства, що давало змогу великим власникам зберігати відносну суб’єктність у політичних та соціально-економічних процесах. Дезінтегрованість українського суспільства та олігархічна система взаємовідносин влади і капіталу сприяли тому, що економічні трансформації в Україні створили ситуацію, коли на роль соціальної основи суспільства може претендувати лише нечисленна верства населення, яка єдина отримала зиск від цих перетворень. На відміну від Росії, де суспільний запит привів до влади режим «силовиків» з харизматичним і популярним лідером, який знівелював суб’єктність російських олігархів, в Україні суспільно-політичне розмежування та відсутність достатніх економічних ресурсів для підвищення рівня добробуту громадян не дає можливості окремій фракції політичної еліти підпорядкувати собі великих приватних власників. Саме чинник слабкої інтегрованості українського суспільства, його недовіри до політичного класу й політичних інститутів не дає змоги владі консолідуватися та відтворити «російську» схему заміщення великих власників у соціально-політичній суб’єктності. Крім цього, інтереси великого бізнесу стали вирішальними у зовнішньополітичній спрямованості України. Отже, наукова проблема полягає у тому, що одержане на підставі наявних теорій формування капіталізму за умов постсоціалістичних перетворень наукове пояснення суб’єктності великих власників в Україні виявляє свої обмеження й увиразнює дефіцит знання про їхнє соціальне походження та феномен їхньої впливовості в суспільстві.
Основна мета цього дослідження – зрозуміти і пояснити, яким чином формування соціальної суб’єктності класу великих власників може започаткуватися і відтворюватися в суспільстві, де існує низька легітимність інституту приватної власності, панують антиринкові й патерналістські стереотипи, відсутність ініціативи та неготовність населення до особистої відповідальності. Все це відбувається на тлі нечисленного й аморфного середнього класу, відсутності усвідомлених соціальних інтересів дезінтегрованих нижчих прошарків та робітничого класу. Тому метою дослідження є розробка концепції формування суб’єктності великих власників у постсоціалістичних перетвореннях за умов дезінтегрованності та суспільної недовіри в суспільстві. Особливу увагу привертає процес формування класу великих власників як суб’єкта суспільних перетворень, спрямованість яких відбувається без основних інституціональних передумов. У науково-пізнавальному і прикладному сенсі винятковий інтерес становив аналіз соціального походження власників великого капіталу, їхніх соціальних інтересів, цінностей та життєвих стратегій і домагань. Приклад України та якість запропонованих у монографії даних щодо суб’єктності власників великого капіталу в соціально-економічних та політичних перетвореннях перехідного суспільства сприятимуть кращому розумінню капіталістичного транзиту в цілому та в Східній Європі зокрема.
У першому розділі проаналізовано явище суб’єктності власників великого капіталу в соціологічному вимірі. У концептуалізації соціальної суб’єктності великих власників використані теоретичні постулювання низки робіт П. Бурдьє щодо позиціонування активних суб’єктів у просторі соціальних взаємодій. Детермінація активності великих власників полягає у тому, що, маючи економічний капітал, вони як соціальні суб’єкти постають перед проблемою його конвертації в інші капітали, що дає змогу їм домінувати не тільки в економічній сфері, а й у політичній, ідеологічній, гуманітарній і т. д. Можливість такої конвертації залежить від суспільно-економічних та політичних умов розвитку суспільства.
Основний зміст економічної суб’єктності великих власників пов’язаний із процесом привласнення, збереження та передання у спадок своїм нащадкам економічних активів. Класичні капіталісти здійснювали владу через володіння засобами виробництва, оскільки власність могла розглядатися як інституціоналізована форма влади над іншими людьми. Значна кількість власників дрібних і середніх фірм та їхнього соціального оточення відігравали значну роль на виборах і були політичною опорою капіталізму. Процес акціонування підприємств та розмивання інституту власності змінив інституціональні основи капіталізму. Якщо метою класичних буржуа було накопичення прибутку, то сучасні капіталісти прагнуть у будь-який спосіб перетворити прибуток на ренту. Відповідно збереження легітимності ренти мусить гарантуватися політичними механізмами. Саме тому під впливом суспільних віянь великі власники загалом безболісно погодилися поділитися контролем над фірмами зі своїми менеджерами, частково відійшовши у тінь. На перший погляд відбулося зміщення економічної суб’єктності всередині корпорації від власності до компетенції, однак як власники, так і менеджери зрештою є гомогенною групою зі спільними інтересами та цінностями.
Сутність політичної суб’єктності великого приватного капіталу, як й економічної, полягає у контролі над економічними важелями функціонування суспільства, які забезпечують вплив на владу. Реалізація цих інтересів лежить у площині функціонування сприятливого політичного режиму та залежить від домінуючої політичної культури суспільства. У країнах із розвинутим громадянським суспільством та системою забезпечення прав власності капіталісти переважно не беруть безпосередньої участі в державному врядуванні, підтримуючи політичні партії та окремих політиків. Натомість у нестабільних чи авторитарних суспільства забезпечення прав власності часто вимагає або безпосередньої участі та прямих контактів з політичними лідерами країни, або ж формування власних політичних проектів.
У другому розділі пропонується порівняльний аналіз соціального походження та рівня суб’єктності великих власників у країнах Західної Європи та США часів промислового перевороту і відтворення капіталізму в ході постсоціалістичних трансформацій. Цей аналіз виокремив спільні та відмінні риси становлення буржуазного класу в межах окремих епох. Спільним стало те, що формування індустріальної буржуазії в Західній Європі базувалося на вже усталеній соціальній структурі, коли головним джерелом становлення став сегмент населення, який уже був залучений у промислову, торговельну чи ділову діяльність. Відмінності простежуються стосовно характеру суб’єктності нового класу відносин та його відносин із земельною аристократією: міцніша інтеграція буржуазії з великими землевласниками у Великій Британії і Франції сприяла поширенню буржуазних цінностей серед правлячих еліт та лібералізації цих суспільств, внаслідок чого вони безболісно пережили постімперські синдроми у ХХ ст. Натомість, відсутність інтеграції буржуазії з аристократичними колами в Німеччині призвела до політичного домінування юнкерів та їхніх цінностей у суспільстві, що у подальшому стало однією з причин формування нацистського суспільства. У Сполучених Штатах, де земельні аристократи були нечисленними, буржуазія одразу домоглася статусу панівного класу. Відсутність аристократичного способу життя сприяла тому, що буржуазія порівняно вільно сформувала свої цінності, свою культуру і спосіб життя та поширила їх серед усього суспільства.
Внаслідок зміни форми власності на державні об’єкти в країнах Центральної Європи було проведено найбільш ефективні на постсоціалістичному просторі ринкові перетворення: продаж державного майна здійснювався за умов відкритої конкуренції за ринковими цінами, що збагатило державні скарбниці і створило можливості для розв’язання соціальних проблем. Водночас політика люстрації та допуск до приватизації іноземного капіталу обмежили доступ комуністичної номенклатури до володіння власністю та пригальмували формування власної національної буржуазії. Нечисленні верстви місцевих власників великого капіталу сформувалися у процесі розвитку нових для постсоціалістичних економік секторів. Натомість сформована переважно з номенклатури соціальна верства власників великого капіталу в постсоціалістичній Росії шляхом непрозорої приватизації отримала у розпорядження великі ресурси і мала відносну незалежність від держави в 1990-х роках. Утім, спільне номенклатурне походження великих власників та політичного класу, який прагнув відновити контроль у державі над економікою та політичним життям, зумовило перемогу бюрократії в особі «силовиків», оскільки великий бізнес через своє походження не міг протистояти наступу держави. Внаслідок цього в 2000-х роках російський бізнес був взятий під контроль державою. Деякі найбільш впливові бізнесмени були вигнанні з Росії або ув’язненні. Втративши політичну суб’єктність, великий бізнес став заручником держави, яка за принципом лояльності підтримує чи карає великих бізнесменів.
У третьому розділі безпосередньо розглядається питання формування і суб’єктності великих власників у соціально-економічних і політичних перетвореннях в Україні. Визначальними у первісному накопиченні капіталу стали процеси приватизації. Домінування у громадській думці населення України «трудового» варіанта приватизації державної власності зумовило в подальшому процеси роздержавлення шляхом оренди державного майна трудовим колективом із правом його викупу або безпосередньо шляхом викупу середніх і великих підприємств (т. зв. робоча, або мала, приватизація). У результаті підприємства були фактично зосереджені в руках керівництва. Так само поширення «ізоляціоністських» переконань у суспільстві, коли населення було проти участі іноземного капіталу у приватизації, що зрештою дало переваги окремим вітчизняним бізнес-групам у вигляді пільг. Це спрямувало хід приватизації за сценарієм, коли післяприватизаційний перерозподіл власності в Україні призвів до концентрації власності серед декількох вітчизняних великих бізнес-груп. Крім цього, порівняно з Росією приватизація стратегічних підприємств реально розпочалася тоді, коли регіональні бізнес-групи вже накопичили необхідні інвестиційні ресурси для придбання права власності на контрольовані активи. І хоча сама процедура проведення аукціонів передбачала надання переваги наближеним до влади інвесторам, а не тим, хто пропонував більше, все ж це була не банальна передача власності наближеній номенклатурі, а грошова форма роздержавлення, коли до бюджету надходили певні кошти.
Саме з цього часу великий український капітал почав набувати суб’єктності в економічній та політичній сферах. Проникнення приватного капіталу в Україні набуло досить значного поширення в різних видах економічної діяльності: у 2011 р. частка приватного сектору у ВВП України зросла до 66%. Ставши повноправними власниками і залучивши банківський капітал для інвестицій на власні підприємства, великі власники змогли сконцентрувати ресурси для вирішення стратегічних завдань. Подібним чином великі власники набули політичної суб’єктності: на основі трейдерського і банківського капіталів за сприяння місцевої влади та «червоних директорів» були сформовані фінансово-промислові групи (ФПГ), які вийшли на політичну арену шляхом створенням власних партійних проектів. Набувши політичної суб’єктності за умов парламентсько-президентської республіки, надалі східноукраїнські ФПГ узяли під безпосередній контроль управління політичними та економічними процесами. Зрештою, одним із чинників формування особливого порівняно з Росією і країнами Заходу типу політичної суб’єктності власників великого капіталу стало суспільно-політичне розмежування українського суспільства, коли відмінні геополітичні та етнокультурні орієнтації громадян вдало експлуатуються великими власниками, залишаючи їх основними арбітрами у разі чергового політичного загострення. Задля легітимації неоднозначної діяльності великого капіталу в очах громадськості його представники активно впроваджують власну суб’єктність у соціально-гуманітарній сфері України.
У четвертому розділі аналізуються історичні й сучасні ціннісно-нормативні переконання щодо функціонування інституту приватної власності на території України. Внаслідок слабкого розвитку правових відносин та суперечливого ставлення до приватної власності у східному християнстві сформувався своєрідний соціокультурний феномен недовіри до праведності накопичення власності та водночас неворожого ставлення до великих власників. Незважаючи на негативне ставлення населення до приватизації великих підприємств і землі, українське суспільство прихильно ставиться до приватного підприємництва та лояльно сприймає приватних підприємців. У періоди погіршення економічної ситуації зростає частка населення, яка готова працювати у приватних підприємців. Сучасна поляризація українського суспільства на бідних і багатих актуалізує проблему ставлення населення до приватних власників. З’ясовано, що власники малих підприємств і власники землі, оброблюваної самотужки, викликають більші симпатії, ніж власники великих підприємств та власники землі, оброблюваної найманими працівниками. Більші симпатії до малих власників пов’язані з трудовим характером їхнього володіння засобами виробництва. Загалом переважає нейтральне або позитивне сприйняття приватних власників, яке зумовлюється молодим віком, вищою освітою, належністю до населення великих міст та високим матеріальним статусом. Крім цього, відбувається зростання підприємницьких домагань населення України упродовж останніх років. Загалом українські громадяни чітко вирізняють вітчизняних олігархів як найголовніших суб’єктів соціально-економічних перетворень у країні, переважна більшість населення вважає, що великий капітал має сьогодні забагато влади в українському суспільстві.
У п’ятому розділі проведено власний емпіричний аналіз соціальних характеристик великих власників України та створено їхній соціологічний портрет. Зокрема, виявлено відмінності у кількісних характеристиках тих показників, за якими можна побічно визначити масштаби верстви власників великого приватного капіталу в Україні. Проблема досяжності в соціологічних опитуваннях верстви великих власників дає змогу лише окреслити пропорції цієї частки. Для з’ясування соціальних характеристик верстви великих власників було сформовано список із 337 осіб. Для аналізу була розроблена анкета з такими показниками, як стать, вік, місце народження, соціальне походження батьків, рівень освіти, освітньо-кваліфікаційна спеціалізація, галузева основа бізнесу, способи створення капіталу та особистий досвід державної або політичної діяльності за роки незалежності. Аналіз цих даних дав змогу вперше в українській соціології зафіксувати демографічні та освітні характеристики великих власників України, з’ясувати соціальні передумови та способи створення їхнього капіталу. Це дало підстави констатувати особливий на пострадянському терені спосіб формування великого капіталу. Розгляд питання формування ціннісних орієнтацій великих власників зумовлює потребу звернути увагу на їхні особистісні характеристики, які були сформовані у шкільні роки. Крім цього, важливим стало з’ясування ступеня їхніх громадянської самоідентифікації, класової свідомості та геополітичних переконань. Для вирішення цього завдання був зроблений огляд українських друкованих та електронних ЗМІ за період 2005–2012 рр. До уваги бралися інтерв’ю самих власників великого капіталу, їхніх батьків, однокласників та вчителів. Усі фактичні матеріали відбиралися за принципом документальної доказовості й достовірності. Для більшого розуміння психологічних аспектів соціальної суб’єктності було проаналізовано стилі життя українських капіталістів.
Автор вдячний усім, хто при підготовці книги до друку надавав слушні та корисні поради.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Проведений аналіз дає підстави зробити висновок, що основним соціальним суб’єктом сучасного українського суспільства, його соціальною основою є власники великого приватного капіталу. Загальною метою дослідження було виявлення істотних характеристик суб’єктності великих власників України. Недостатня емпірична база в дослідженні соціальної верстви великих власників і процесу її становлення, зумовила необхідність комплексного підходу до вивчення постсоціалістичних перетворень, що описує всі багатогранні аспекти формування великого бізнесу та його групової свідомості. Концептуальне оформлення такого висновку засноване на наступних тезах, які розкривають причини та чинники формування суб’єктності великих власників у постсоціалістичних перетвореннях за умов дезінтегрованності та суспільної недовіри у суспільстві. Зокрема, встановлено причини, за яких багатим людям, попри інституціональну недосконалість формування капіталізму, вдалося активно виступати в соціальній, економічній та політичній сферах.
Первісне накопичення капіталу, що передувало запізнілій порівняно з Росією грошовій приватизації найбільших підприємств, дало змогу великому українському капіталові стати її рушійною силою. Внаслідок інституціональних перетворень недержавний сектор став переважним майже у всіх сферах економічної діяльності. Завдяки домінуванню власних коштів фінансування забезпечується платоспроможність і фінансова стійкість великих приватних підприємств. Саме тому обсяги реалізованої продукції (робіт, послуг) великими підприємствами домінують на тлі аналогічних показників середніх та малих підприємств. Той факт, що дві третини ВВП виробляється у приватному секторі, а сукупні активи найзаможніших українців становлять переважну частку річного ВВП країни, свідчить про зростаючу монополізацію великими власниками економіки України. У сформованій олігархічній системі були закладені протиріччя, що матимуть негативні наслідки для високотехнологічної модернізації економіки. Взяття великими власниками під контроль національної економіки стало ціною відновлення технологічних і коопераційних зв’язків між виробничими одиницями, раціоналізація руху ресурсів, зниження витрат тощо. Виявлено, що серед великих власників в Україні 57% належать до класу, що виробляє матеріальне багатство нації. Натомість до невиробничого класу, представники якого надають різні нематеріальні послуги, можна віднести 43% українських капіталістів. І хоча найбагатші великі власники розбагатіли на первинній обробці сировини (металургія), агробізнесі, перепродажі російських газу та нафти чи видобуванні вітчизняної сировини (вугілля, нафта, газ), все ж галузева основа бізнесу всієї верстви в цілому свідчить про ширшу картину: загалом простежується розосередження великого приватного капіталу за рахунок фінансово-банківської сфери (11,9%), будівництва та виробництва будівельних матеріалів (10,4%), харчової промисловості (13,4%) та роздрібної торгівлі (12,2%).
У перехідних суспільствах часто соціальним суб’єктом політичних і соціально-економічних перетворень стає політична еліта. Однак слабкість політичного класу в Україні зумовлена його роз’єднаністю та відсутністю тривалих державницьких традицій. Олігархічна система взаємовідносин корумпованої влади і капіталу, збіг інтересів яких виявився у забезпеченні собі тіньової ренти, сприяли тому, що на роль соціальної основи суспільства може претендувати лише нечисленна верства населення, яка єдина отримала вигоду від цих перетворень. Динаміка взаємовідносин української влади та великого капіталу за умов постсоціалістичних перетворень пройшла кілька етапів формування політичної суб’єктності великих власників.
Зокрема, зародження регіональних ФПГ розпочалося з піднесення «червоних директорів», які досить чисельно були представлені у парламенті на початку 1990-х років. На відміну від дискредитованих партійних керівників, директори великих промислових підприємств і голови колгоспів/радгоспів після розпаду Радянського Союзу зберегли і зміцнили свій вплив не тільки на економіку, а й перетворилися на носіїв електорального та протестного ресурсу, оскільки керували багатотисячними колективами робітників, які готові були за них голосувати на виборчому окрузі або йти маршами на Київ. З середини 1990-х років на політичну арену виходять представники трейдерського та банківського капіталів, які за сприяння влади використовують зовнішньоекономічні шляхи формування крупного капіталу. Наближеність до найвищих посадовців дала змогу сформували величезні капітали на постачаннях газу і нафти. Водночас на регіональному рівні бізнес-групи, що виникали у насичених промисловістю східних регіонах, за сприяння місцевої влади мали допуск до ще державних підприємств та місцевих фінансів. Унаслідок зрощення приватних структур і регіональної влади утворився альянс одержувачів рентних доходів.
З кінця 1990-х років представники великих ФПГ уже як власники великого капіталу почали активно проникати у парламент. Для представників великого капіталу статус народного депутата дав змогу безпосередньо проштовхувати вигідні закони задля реалізації власних корпоративних інтересів, впливати на виконавчу владу і, зрештою, забезпечувати персональний імунітет від можливих утисків влади. Для участі у виборах до Верховної Ради України 1998 р. найбільші бізнес-групи створили власні партії, які переважно підтримували чинну владу. Наявність власних фракцій у парламенті дала українським капіталістам додатковий ресурс – політичний, який не тільки забезпечував гарантії ведення бізнесу, а й ставав у нагоді у взаємовідносинах із владою, коли його можна було обміняти на економічні привілеї чи активи. Ці мотиви стали ключовими у підтримці великим бізнесом кандидатури Л. Кучми, який був обраний вдруге президентом України. На парламентських виборах 2002 р. великий капітал паралельно з провладними політичними силами активно підтримав опозиційні політичні проекти.
Наближення президентських виборів 2004 р. загострило боротьбу політичних і бізнес-інтересів та схилило владу до лобіювання інтересів наближених до президента та прем’єр-міністра бізнес-груп. Антиолігархічні настрої, які вилилися в «помаранчеву революцію», зрештою були каналізовані в політичну реформу 2004 р., у результаті якої було послаблено президентський інститут, який за «старих» повноважень ще міг обмежувати апетити великого капіталу. Політична реформа як результат компромісу політичних еліт стала своєрідним захистом великих власників. У результаті великий капітал став ще більш впливовим, оскільки парламентсько-президентська форма правління, конкурентна парламентська боротьба стали сприятливим середовищем політичної суб’єктності великих власників. Представники великого капіталу стали стабілізуючим чинником розв’язання політичних криз. Одним із чинників формування особливого порівняно з Росією і країнами Заходу типу політичної суб’єктності власників великого капіталу стало суспільно-політичне розмежування українського суспільства, коли відмінні геополітичні та етнокультурні орієнтації громадян вдало експлуатуються великими власниками, залишаючи їх основними арбітрами у разі чергового політичного загострення. Безпосередній прихід до влади представників великого капіталу у 2010 р. призвів до того, що наближені до президента великі власники безпосередньо посіли урядові посади і формують державні інститути відповідно до своїх економічних інтересів. Сформована в Україні неформальна інституціональна система за силою впливу на процес формування державної політики набагато перевищувала силу тиску з боку існуючих політичних партій. Про політичну залученість великого капіталу свідчить те, що 41,8% великих власників є чи були депутатами парламенту країни, а дві третини мають досвід політичної або державної діяльності.
Набувши економічної і політичної суб’єктності, власники великого приватного капіталу активно впроваджують свою суб’єктність у соціально-гуманітарній сфері України. Під контролем великих власників знаходяться переважна більшість як друкованих, так і електронних ЗМІ. Особливою наполегливо великий бізнес прагне оволодіти телевізійними каналами, оскільки перегляд телевізора є основною формою дозвілля українців. Це дає їм змогу активно висвітлювати як власну благодійницьку діяльність, так і ідеологічне забезпечення легітимації здобутої ними приватної власності. Створені за ініціативи великими власниками благодійні фонди спрямовують свою діяльність на ті сфери, де фінансування з державного бюджету є обмеженим: реставраційні роботи в «Мистецькому Арсеналі», у заповіднику «Софія Київська», відновлення палацу гетьмана К. Розумовського у Батурині, роботи по відтворенню архітектури Запорізької Січі тощо. Особливою підтримкою серед великих власників користуються найпопулярніші види спорту – футбол і хокей. І хоча основними стимулами активізації меценатства звичайно є прагматичні потреби капіталу у прихильності влади та суспільства, широке висвітлення підтримки великими власниками популярних видів спорту, де активність держави є мізерною, сформувало стереотип їхньої незамінності. Менш розвинутим є формування інтелектуального середовища задля ідеологічного обґрунтування соціально-економічної доцільності існування великого капіталу. Однак підтримка у 2004 р. антиолігархічної за гаслами «помаранчевої революції» недержавним громадянським сектором змусила великий бізнес звернути свою увагу і на цю проблему. Поступово представники великого капіталу починають вкладати кошти в аналітичні центри. Останнім часом окремі великі власники налагоджують тісне співробітництво з вітчизняною наукою, зокрема, з НАН України. Втім, у масовій свідомості населення України, хоча підприємцям та бізнесменам відводиться чільна роль у житті українського суспільства, все ж у громадській думці їх наділяють найбажанішою роллю як платників податків, iнвесторів у економiку та творців нових робочих місць, а не як спонсорів та меценатів.
Ставлення населення до інституту приватної власності та багатства загалом значною мірою визначається впливом різного роду ціннісно-нормативних переконань, які склалися в суспільстві історично. Передбачена православними догматами регуляція поведінки у сфері приватної власності не заклала духовних засад для створення людини буржуазного типу, однак завдяки співпраці з великими власниками православна церква набувала економічної незалежності й могла втримувати вплив ортодоксальних ідей християнства. Ця співпраця стала взаємовигідною: церква отримувала економічну та політичну підтримку, натомість власники набували легітимності в очах громадськості. Подібної, «фактологічної» легітимації набула технологія первісного накопичення капіталу у сучасній Україні, оскільки неприйняття громадською думкою населення грошової форми приватизації та залучення іноземного капіталу на початковому етапі стало однією з причин того, що масова приватизація сформувала великий національний капітал. У суспільстві переважає загалом нейтральне та позитивне сприйняття цієї соціальної верстви. Населення толерантніше ставиться до приватної власності загалом, особливо за умов трудового характеру її набуття, однак негативно ставиться до приватизації великих промислових підприємств та землі. Утім, рентоорієнтованість та неконсолідованість українського суспільства сприяли тому, що великі власники стали соціальною основою перехідного суспільства. Аналіз ціннісно-нормативного тла, яке історично склалося навколо проблеми функціонування інституту приватної власності та багатства, виявив суперечність: неоднозначна оцінка населенням володіння великим капіталом цілком свідомо поєднується з бажанням співпрацювати з багатими людьми. Формування позитивного образу приватних власників великих підприємств зумовлюється молодим віком, вищою освітою, належністю до населення великих міст, високими рівнями доходу та матеріальним статусом. Подібним чином, а саме молодим віком та позитивними настановами щодо різних аспектів ринкової економіки зумовлюються бажання відкрити власну справу.
Встановлено, що верства власників великого приватного капіталу в Україні становить 0,3–0,5% дорослого населення, або 0,5–0,7% загальної кількості українців. Динаміка частки великих власників у соціальній структурі свідчить про їхню стабільну кількість, усталеність та сформованість соціальної верстви. Емпіричним шляхом з’ясовано, що більшість українських капіталістів народилися у великому місті, на тепер перебувають у віці від 41 до 60 років, здебільшого мають інженерно-технічну освіту і кваліфікацію. Соціальна верства великих власників виявилася однією з найосвіченіших соціальних груп суспільства. Власне, це і не дивно, адже з переліку найбагатших людей в Україні більшість майбутніх мільярдерів навчалися у школі на «відмінно» або «добре». Також виявлено, що до приватизації підприємств більшою мірою були причетні бізнесмени, які «зробили самі себе» (43%); натомість частка номенклатурного походження капіталів, набутих великими власниками, виявилася значно меншою (26,2%). Той факт, що переважну більшість українських капіталістів становлять люди, які набули первісний капітал шляхом створення свого бізнесу з нуля чи шляхом кар’єрного зростання від керівника підрозділу до топ-менеджера, вирішальним чином вплинуло на формування класової свідомості великих власників. На відміну від своїх російських колег, які все частіше усвідомлюють умовний характер володіння приватизованими активами через номенклатурні механізми їх набуття, складний, тернистий і часто кримінальний шлях первісного накопичення власності українськими великими власниками, її утримання від хижацьких інстинктів своїх колег та чиновників, тривала участь у бурхливому політичному житті, яка навчила їх обстоювати свої інтереси некримінальними засобами, близькість до європейської правової системи та перспектива майбутнього входження в неї України сформували чітке усвідомлення приватизованої ними власності як своєї і тільки своєї. Саме це штовхає більшість великих власників у політику, про що свідчить високий рівень політичної залученості в законодавчу та виконавчу владу.
Більшість представників великого капіталу чітко ідентифікують себе з незалежністю та державністю України. У ціннісних орієнтаціях великих власників декларується власне самоусвідомлення того, що вони є соціальною основою української державності, яка цілком органічно відповідає їхнім класовим інтересам. Цим же інтересам підпорядковані геополітичні орієнтації більшості українських капіталістів, які переважно спрямовані на інтеграцію України з Європейським Союзом, оскільки європейський вектор приваблює насамперед інституціональними перспективами захисту набутої сумнівними шляхами приватної власності. Прагнучи інституціонально захистити вже завойовані економічні та політичні здобутки, великі власники декларують нові вимоги перед владою, нав’язуючи власне бачення перспектив розвитку суспільства. Свою соціальну суб’єктність великі власники в Україні демонструють через статусне споживання, коли за допомогою символічного значення придбаних розкішних товарів чи ексклюзивних послуг вони прагнуть посилити свою соціальну значущість. Основні сфери дозвілля, в яких зосереджені більшість багатіїв поза своїм бізнесом, це – спонсорування спорту, утримання спортивних команд, особливо футбольних; наукові дослідження, пов’язані зі сферою підприємництва; підтримка релігійних установ (церков, синагог, мечетей); мисливство і рибальство; екстремальна їзда на транспортних засобах; водні види дозвілля; гірські лижі; творчі експерименти в музиці, вокалі, поезії, прозі; заняття спортом і т.д. Унаслідок особливого стилю життя українських капіталістів сформувалась окрема інфраструктура, яка обслуговує їх. Задля самоствердження та підвищення соціального статусу з метою розширити межі своєї соціальної суб’єктності великі власники, маючи необмежені ресурси, культивують розкішне споживання, чим мимоволі показують неусталеність та «молодість» нової для постсоціалістичної України соціальної верстви.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Аваков Арсен: «Стратегический союз у меня только один – с Президентом» [Беседу вела О. Козак] // Главред. – 2008. – 4 ноября [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://glavred.info/archive/2008/11/04/115213-3.html.
Агеева Ю. Детство олигархов: харьковский миллиардер Ярославский пошел на комбайн в 9 лет / Ю. Агеева // Сегодня. – 2011. – 17 августа [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.segodnya.ua/news/14279534.html.
Аграрии становятся локомотивом украинской экономики // Корреспондент. – 2010. – № 8.
Аквінський, Тома. Коментарі до Арістотелевої «Політики» / Тома Аквінський ; пер. з латини О. Кислюка ; передм. В. Котусенка. – К. : Основи, 2000. – 794 с.
Акімова І., Осинкіна О. Бути чи не бути бізнесмену відповідальним перед суспільством? / І. Акімова, О. Осинкіна // Дзеркало тижня. – 2006. – № 9 (588). – 11–17 березня.
Александров А. Богатые и успешные / Алексей Александров [Электронный ресурс] // Инвестгазета. – 2011. – № 25. – 6 июля. – Режим доступа : http://www.investgazeta.net/blogi/bogatye-i-uspeshnye-161582/.
Алексей Георгиевич. Интервью с Алексеем Мартыновым // Корреспондент. – 2010. – № 35. – 17 сентября [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://korrespondent.net/business/1119313-aleksej-georgievich-intervyu-s-alekseem-martynovym.
Амджадін Л. М. Політична та фінансова роль бізнесу в парламентських виборах в Україні 2002 року: спроба соціального діалогу / Амджадін Л. М., Вишняк О. І., Привалов Ю. О. ; відп. ред. Ю. Саєнко.  К. : Стилос, 2003.  184 с.
Амосов А. И. Социально-экономическая эволюция России / Амосов А. И. – М. : Наука, 2004. – 104 с.
Арсеенко А. Г. Перераспределение богатства и трансформация классовой структуры в США в условиях неолиберальной глобализации / А. Г. Арсеенко // Проблеми розвитку соціологічної теорії. Трансформація соціальних інститутів та інституціональної структури суспільства : ІІІ Всеукр. соціол. конф. : наук. доп. і повідом.  К. : Соціологічна асоціація України ; Інститут соціології НАН України, 2003.  С. 236–240.
Аскеро М. Не в деньгах багатство / М. Аскеро // Корреспондент. – 2011. – № 1. – 14 января. – С. 27.
Бакай І. «Усі багаті люди України заробили свій капітал на російському газі»: [Бесіда з народним депутатом України, головою правління НАК «Нафтогаз України» / Розмову вів В. Тимошенко] / І. Бакай // Галицькі контракти.  1998.  № 43.  С.18.
Барановський О. Проблеми власності та легалізації капіталів і доходів в Україні / О. Барановський, В. Сіденко // Національна безпека і оборона.  2004.  № 2.  С. 213.
Бахматюк Олег: Нова криза буде набагато більшою, ніж у 2008 році [Розмову вели С. Лещенко і С. Лямець] // Українська правда. – 2011. – 27 жовтня [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.pravda.com.ua/articles/2011/10/27/6707208/.
Бекешкіна І. Ставлення населення до бізнесменів у політиці / І. Бекешкіна // Соціальні виміри суспільства. – К. : Інститут соціології НАН України, 2008. – Вип. 11. – С. 117–130.
Белинская Ю. Непоротое поколение / Ю. Белинская // Forbes. Украина. – 2011. – № 2. – Апрель. – С. 110–111.
Березовский Б. К олигархам и всему богатому сословию: выбор Украины зависит от вас / Б. Березовский // Українська правда. – 2009. – 10 грудня [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.pravda.com.ua/articles/4b20cc487c1a2/.
Бироваш М. Хозяин – барин. Национальная экономика переходит в руки узкого круга бизнесменов, вырываясь в мировые лидеры по уровню своей монополизации / М. Бироваш // Корреспондент. – 2011. – № 25 – 1 июля [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://korrespondent.net/business/1235610-korrespondent-hozyain-barin-ekonomika-ukrainy-perehodit-v-ruki-uzkogo-kruga-biznesmenov.
Біблія. Книги Священного Писання Старого та Нового Завіту ; в укр. пер. [з паралельними місцями та додатками]. – К. : Київська Патріархія Української Православної Церкви Київського Патріархату, 2007. – 1416 с.
Білоцерківець О. Приватизація в Україні: вибір моделі, структура і наслідки процеси / О. Білоцерківець, О. Кошик // Українська приватизація: плюси і мінуси / [Головаха Є. І., Дубровський В. І., Кошик О. М., Білоцерківець О.Г.] ; за ред. О. Й. Пасхавера. – К. : Альтерпрес, 2001. – С. 58113.
Блок М. Апология истории, или Ремесло историка / Блок М. ; пер. Е. М. Лысенко ; примеч. и ст. А. Я. Гуревича. – 2-е изд., доп. – М. : Наука, 1986. – 254 с.
Богатые украинцы по-прежнему предпочитают гостиницы Hilton и Hyatt – рейтинг Luxury Index 2012 // Интерфакс-Украина. – 2012. – 5 апреля [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.interfax.com.ua/rus/press-conference/100191/.
Богуслаєв В’ячеслав: У нас дві України – одна працює, а інша гуляє й хоче в Європу [Розмову вів С. Лещенко] / В. Богуслаєв // Українська правда. – 2011. – 29 вересня [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.pravda.com.ua/articles/2011/09/29/6620766/.
Бризе Б. Патронат. История, структура, стратегия / Б. Бризе // Буржуазия развитых капиталистических стран: Реферативный сб. – Ч. 1 : Структура, социальный облик, организации / К. Ю. Львунина и др. (подгот.) ; Ю. А. Борко и др. (отв. ред.). – М. : Институт научной информации по общественным наукам АН СССР, 1977. – С. 233–243.
Булгаков С. Н. Православие: Очерки учения православной церкви / Булгаков С. Н. – К. : Лыбидь, 1991. – 235 с.
Булгаков С. Н. Христианство и социальный вопрос // Два града : Исследования о природе общественных идеалов / Булгаков С. Н. – СПб. : Изд-во РХГИ, 1997. – 589 с.
Бунин И. Американская литература о новых явлениях в политической деятельности предпринимателей США / И. Бунин // Буржуазия развитых капиталистических стран: Реферативный сб. – Ч. 1 : Структура, социальный облик, организации / К. Ю. Львунина и др. (подгот.) ; Ю. А. Борко и др. (отв. ред.). – М. : Институт научной информации по общественным наукам АН СССР, 1977. – С. 244–268.
Бунин И. Буржуазные эмпирические исследования соотношения контроля и собственности (Обзор) / И. Бунин // Буржуазия развитых капиталистических стран: Реферативный сб. – Ч. 1 : Структура, социальный облик, организации / К. Ю. Львунина и др. (подгот.) ; Ю. А. Борко и др. (отв. ред.). – М. : Институт научной информации по общественным наукам АН СССР, 1977. – С. 75–112.
Бунин И. М. Новые российские предприниматели / И. М. Бунин // Бизнесмены России. 40 историй успеха. – М. : Изд-во АО “ОКО”, 1996. – С. 365–415.
Бурдье П. Социальное пространство и символическая власть / П. Бурдье // THESIS: Теория и история экономических и социальных институтов и система. – 1993. – T. I. – Вып. 2. – С. 137–150.
Бурдье П. Формы капитала / П. Бурдье // Экономическая социология. – 2002. – Т. 3, № 5. – С. 60–74.
Буржуазия // Научный коммунизм : Словарь / [Александров В. В., Архипов Б. В., Архипова В. В. и др.] ; под ред. А. М. Румянцева. – 4-е изд., доп. – М. : Политиздат,1983. – C. 348–352.
Буржуазия развитых капиталистических стран: Реферативный сб. – Ч. 1 : Структура, социальный облик, организации / К. Ю. Львунина и др. (подгот.) ; Ю. А. Борко и др. (отв. ред.). – М. : Институт научной информации по общественным наукам АН СССР, 1977. –– 270 с.
Буров И. В. Предприимчивое поведение / И. В. Буров // Промышленное предприятие и его люди: проблемы социально-экономического поведения / под общ. ред. В. М. Вороны, Е. И. Суименко. – К. : Институт социологии НАН Украины, 2001. – С. 138–155.
Буров И. В. Предпринимательство как классовое образование / И. В. Буров // Предприниматель Украины: эскизы к социальному портрету / отв. ред. В М. Ворона, Е. И. Суименко. – К. : Институт социологии НАН Украины, 1995. – С. 103–122.
Вайнштейн Г. Социологический портрет руководителя корпорации (обзор) / Г. Вайнштейн // Буржуазия развитых капиталистических стран: Реферативный сб. – Ч. 1 : Структура, социальный облик, организации / К. Ю. Львунина и др. (подгот.) ; Ю. А. Борко и др. (отв. ред.). – М. : Институт научной информации по общественным наукам АН СССР, 1977. – С. 149–187.
Валлерстайн И. Буржуа(зия) как концепция и реальность / И. Валлерстайн // Раса, нация, класс. Двусмысленные идентичности / Э. Балибар, И. Валлерстайн ; пер. с англ. – М. : Логос-Альтера ; Ессe Homo, 2003. – C. 160–181.
Вебер М. Основные понятия стратификации / М. Вебер // Хрестоматия. Политология / сост. проф. М. А. Василик, доц. М. С. Вершинин. – М. : Гардарики, 2000. – С. 255–272.
Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму / Вебер М. ; пер. з нім. О. Погорілого. – К. : Основи, 1994.– 261 с.
Веблен Т. Теория праздного класса / Веблен Т. ; пер. с англ., вступ. ст. С. Г. Сорокиной ; общ. ред. В. В. Мотылева. – М. : Прогресс, 1984. – 367 с.
Винахідник, друг і брат. Власник донецької бізнес-групи Андрій Клюєв знає, як з підшипника зробити мільйон [Бесіду вели Є. Дубогриз, Р. Кульчинський і О. Музиченко] // Контракти. – 2006. – № 20 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://archive.kontrakty.ua/gc/2006/20/28-izobretatel-drug-i-brat.html.
Відомості про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру Першого віце-прем’єр-міністра України Хорошковського Валерія Івановича та членів його сім’ї за 2011 рік // Урядовий кур’єр. – 2012. – № 67. – 12 квітня. – С. 22.
Власова О. Американская идея: от расцвета до заката / О. Власова // Эксперт. –2009. – № 1 (687) – 18 декабря [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.expert.ru/printissues/expert/2010/01/amerikanskaya_ideya/
Волков В. Правительство России спасает крупный бизнес и принимает меры по подавлению оппозиции [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.wsws.org/ru/2009/mar2009/russ-m05.shtml.
Ворона В. Клас, що виробляє матеріальне багатство нації (Замість передмови) / В. Ворона // Українське суспільство 19922010. Соціологічний моніторинг / за ред. д.ек.н. В. Ворони, д.соц.н. М. Шульги.  К. : Інститут соціології НАН України, 2010.  С. 3–22.
Ворона В. М. Введение / В. М. Ворона // Промышленное предприятие и его люди: проблемы социально-экономического поведения / под общ. ред. В. М. Вороны, Е. И. Суименко. – К. : Институт социологии НАН Украины, 2001a. – С. 3–8.
Ворона В. М. Современное промышленное предприятие в социальном измерении / В. М. Ворона // Промышленное предприятие и его люди: проблемы социально-экономического поведения / под общ. ред. В. М. Вороны, Е. И. Суименко. – К. : Институт социологии НАН Украины, 2001b. – С. 9–32.
Восленский М. Номенклатура: Господствующий класс Советского Союза / Восленский М. – М. : Советская Россия совм. с МП «Октябрь», 1991. – 624 с.
Гавриленко И. Н. Отчуждение личности при капитализме средствами образования и воспитания / Гавриленко И. Н. – К. : Вища школа, 1986. – 158 с.
Гаврилишин О. Капіталізм для всіх чи капіталізм для обраних? Розбіжні шляхи посткомуністичних перетворень / Гаврилишин О. ; пер. з англ. – К. : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2007. – 384 с.
Гальчинський А. С. Cуперечності реформ: у контексті цивілізаційного процесу / Гальчинський А. С.  К. : Українськi пропiлеї, 2001. – 320 с.
Герасимова О. Економічна самодостатність чи занепад / О. Герасимова // Економічна правда. – 11.10.2011 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.epravda.com.ua/publications/2011/10/11/301359/.
Глава податкової в минулому році заробив мало не менше за всіх // DT.UA. – 2012. – 21 квітня [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://news.dt.ua/ECONOMICS/glava_podatkovoyi_v_minulomu_rotsi_zarobiv_malo_ne_menshe_za_vsih-100924.html.
Глезерман Г. Е. Классы / Г. Е. Глезерман // Большая советская энциклопедия. – Т. 124 : КВАРНЕР–КОНГУР. – М. : Советская энциклопедия, 1973. – С. 280–283.
Глузман Семен: «Шлях до вільного суспільства лежить через перерозподіл страху, а за ним – і влади» [Бесіду вели О. Куриленко і А. Семиноженко] // Країна. – 2012. – № 31 (134). – 16 серпня. – С. 32–35.
Головаха Е. И. Исследование социальных феноменов эпохи постсоветизма: методология, теория, типология / Е. И. Головаха // Проблеми розвитку соціологічної теорії: Наукові доповіді і повідомлення першої Всеукраїнської соціологічної конференції. – К. : Інститут соціології НАН України ; Соціологічна асоціація України, 2001a.  С. 1319.
Головаха Е.И. Неосословное общество ХХІ столетия / Е.И. Головаха // Проблеми розвитку соціологічної теорії. Теоретичні проблеми змін соціальної структури українського суспільства: Наукові доповіді і повідомлення другої Всеукраїнської соціологічної конференції.  К. : Соціологічна асоціація України, Інститут соціології НАН України, 2002.  С. 42–48.
Головаха Є. Економічні реформи і масова свідомість / Є. Головаха // Українська приватизація: плюси і мінуси / [Головаха Є. І., Дубровський В. І., Кошик О. М., Білоцерківець О. Г.] ; за ред. О. Й. Пасхавера. – К. : Альтерпрес, 2001b. – С. 23–57.
Головаха Є. Українське суспільство 1992–2008: Соціологічний моніторинг / Є. Головаха, Н. Паніна.  К. : Інститут соціології НАН України, 2008. – 85 с.
Гончаров А. Давайте скинемось потрошки і держава зміниться – Д. Фірташ / А. Гончаров [Електронний ресурс]. – Українські Національні Новини. – 4.03.2012. – Режим доступу : http://www.unn.com.ua/news/634575-davayte-skinemos-potroshki-i-dergeava-zminitsya---d.firtash.
Граля Д. Процес приватизації в Польщі – вступний баланс здобутків та втрат / Д. Граля // Український журнал. – 2008. – №7–8.– С. 30–32.
Гришина К. Пинчук купил за рекордную цену особняк в Лондоне / К. Гришина // Сегодня. – 2008. – 3 марта. – С. 4.
Грищенко К. К. Власник в Україні: завдяки чи всупереч / К. К. Грищенко // Українське суспільство: десять років незалежності (соціологічний моніторинг та коментар науковців) / за ред. д.е.н. В. Ворони, д.соц.н. М. Шульги. – К. : Інститут соціології НАН України, 2001. – С. 30–36.
Грищук Н. Владельцы медиапространства / Н. Грищук // Marketing Media Review. – 2009. – № 13 (82) [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://mmr.ua/issues/year/2009/num/13/news/1269/.
Ґіденс Е. Соціологія / Ґіденс Е.  К. : Основи, 1999.  726 с.
Данилишин Б. Шлях розвитку – тільки через порозуміння / Б. Данилишин // Дзеркало тижня. Україна. – 2011. – № 23. – 24 червня [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://dt.ua/ECONOMICS/shlyah_rozvitku__tilki_cherez_porozuminnya-83356.html.
Дарендорф Р. У пошуках нового устрою: Лекції на тему політики свободи у ХХІ ст. / Дарендорф Р. ; пер. з нім. А. Орган.  К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006.  109 с.
Демченко И. Л. Приватизация малая – проблемы большие / И. Л. Демченко // Философская и социологическая мысль. – 1992. – № 10. – С. 67–75.
Дєнков Д. Ахметов і Кº не підтримали західних мільйонерів [Електронний ресурс] / Д. Дєнков. – Режим доступу : http://www.epravda.com.ua/publications/2011/09/7/297317/.
Джинчаридзе В. З. Экономическая история США : учебное пособие / Джинчаридзе В. З. – М. : Высшая школа, 1973. – 159 с.
Дзюба О. М. Міщани / О. М. Дзюба // Українська радянська енциклопед : у 12 т. 2-е вид. Т. 7 : Мікроклін-Олеум. – К. : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1982. – С. 50.
Директор «Евразхолдинга» назначен заместителем Совета нацбезопасности Украины // Новый регион. – 2006. – 11 декабря [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.nr2.ru/ekb/95776.html.
Діяльність суб’єктів господарювання 2009 : статистичний зб. – К. : Держкомстат України, 2010. – 424 с.
Дубровський В. Рушійні сили небажаних реформ: уроки українського перехідного періоду / В. Дубровський, Я. Ширмер, В. Грейвс-Третій, Є. Головаха. О. Гарань, Р. Павленко // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2010. – № 1. – С. 56–72.
Думки і погляди населення України. – квітень 2005 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.kiis.com.ua/txt/doc/press05052005.html.
Економічна активність населення України 2007 : статистичний зб. – К. : Держкомстат України, 2008. – 224 с.
Економічна активність населення України 2008 : статистичний зб. – К. : Держкомстат України, 2009. – 235 с.
Економічна активність населення України 2009 : статистичний зб. – К. : Держкомстат України, 2010. – 208 с.
Економічна активність населення України 2011 : статистичний зб. – К. : Держкомстат України, 2011. – 208 с.
Експерти: у Кабміні 5 офіційних мільйонерів і 2 «підпільних» [Електронний ресурс]. – 30.03.2011. – Режим доступу : http://www.unian.net/ukr/news/news-428391.html.
Емченко Н. «Роль крупного бизнеса большинству жителей страны непонятна»: [Интервью с директором по связям с общественностью и коммуникациям ЗАО “Систем Кэпитал Менеджмент” (СКМ)] / Н. Емченко // Коммерсантъ-Украина. – 2008. – №56 (647). – 1 апреля.
Енцикліка Папи Лева ХІІІ «Нові речі» (Rerum Novarum) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://sd.net.ua/2010/01/11/rerum_novarum.html.
Єранкін О. О. Маркетинг в АПК України в умовах глобалізації / Єранкін О. О. – К. : КНЕУ, 2009. – 419 с.
Єфременко Т. Економічна ментальність українського етносу / Т. Єфременко // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2007. – № 2. – С.103–207.
Жаліло Я. А. Корпоративні інтереси і вибір стратегічних пріоритетів економічної політики / Жаліло Я. А., Лупацій В. С., Сменковський А. Ю. – К. : НІСД, 1999. – 60 с.
Зарубина Н. Н. Религиозные ориентации постсоветского предпринимательства / Н. Н. Зарубина // Преподавание истории и обществознания в школе. – 2003. – № 3. – С. 11–19.
Затримка на старті // Український тиждень. – 2011. – № 24 (189) – 16 червня [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://tyzhden.ua/Politics/24771/PrintView.
Зв’язки Господні. Віра може впливати на економічну поведінку, але не завжди безпосередньо // Український тиждень. – 2011. – № 45 (210). – 4–10 листопада. – С. 26–27.
Золотая сотня // Кореспондент. – 2011. – № 22. – 10 июня. – С. 13.
Золотая сотня. Эпоха возрождения // Корреспондент. – 2010. – № 22. – 11 июня.
Зомбарт В. Буржуа: этюды по истории духовного развития современного экономического человека / Зомбарт В. – М. : Наука, 1994. – 444 с.
Зоткін А. Про соціальні основи українського суспільства: бажане та дійсне / А. Зоткін // Українське суспільство 19922008. Соціологічний моніторинг / за ред. д.ек.н. В. Ворони, д.соц.н. М. Шульги.  К. : Інститут соціології НАН України, 2008.  С. 360–367.
Зоткін А. Стилі життя правлячої еліти України / А. Зоткін // Стилі життя: панорама змін / за ред. М. О. Шульги. – К. : Інститут соціології НАН України, 2008. – C. 98–156.
Ильин В. И. Поведение потребителей / Ильин В. И. – СПб. : Питер, 2000. – 224 с.
Иоанн Златоуст. Полное собрание творений святого отца нашего Иоанна Златоуста : в 12 т. Т. 1–12 (13 книг) / Иоанн Златоуст. – Почаев : Свято-Успенская Почаевская Лавра, 2005. – 12000 с.
Исключительная мера // Ведомости. – 2008. – № 206 (2228) – 30 октября [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.vedomosti.ru/newspaper/article.shtml?2008/10/30/166770.
Іванющенко носить ексклюзивний Ulysse Nardin за $685 000 // Tablo ID. – 2012. – 25 квітня [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://tabloid.pravda.com.ua/brand/4f97c665aca52/.
Капелюшников Р. Политика, идеология, бизнес / Р. Капелюшников // Знание–сила. – 2010. – № 7. – С. 48–55.
Кара-Мурза С. Светлый миф о частной собственности [Электронный ресурс] / С. Кара-Мурза // Дуэль. – 2003. – № 41 (338). – Режим доступа : http://www.patriotica.ru/actual/kara_private.html.
Карпенко К. Искусство требует пожертвований. Главные филантропы Украины / К. Карпенко // Корреспондент. – 2011. – № 49 – 16 декабря [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://ua.korrespondent.net/journal/1296402-korrespondent-mistectvo-vimagae-pozhertvuvan-top-10-blagodijnikiv-ukrayini.
Кинсбурский А. В. Трансформация структуры российской политической элиты в оценках экспертов / А. В. Кинсбурский // Социологические исследования. – 2003. – № 9. – С. 91–94.
Киселева Е. Щедрый платит трижды / Е. Киселева, Р. Ямбаева, П. Нетреба, А. Шаповалов // Коммерсантъ. – 2008. – 30 октября. – № 198 (4015) [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.kommersant.ru/doc.aspx?DocsID=1049575.
Климент Александрийский. Кто из богатых спасется? / Климент Александрийский. – М. : Православный приход Храма иконы Казанской Божией Матери в Ясенево при участии ООО «Синтагма», 2000. – 64 с.
Клюев Андрей: Тимошенко мешают так же, как Януковичу в 2007-ом году [Беседу вели М. Найем и С. Лещенко] // Украинская правда. – 2008. – 3 июля [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.pravda.com.ua/rus/articles/4b1ab0b4bb384/.
Клюев Сергей: В Киеве меня шокирует, если пожали друг другу руки – это не значит, что договорились [Бесіду вели А. Притула і С. Лещенко] // Українська правда. – 2006. – 10 листопада [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.pravda.com.ua/rus/articles/4b1aaf28265a7/.
Коваль Т. Б. Личность и собственность. Христианство и другие религии мира / Т. Б. Коваль // Мир России. – 2003. – №2 – С. 3–45.
Колесников: Европейская интеграция – неизменный приоритет Украины // Первый деловой. – 2011. – 26 октября [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://fbc.net.ua/news/politic/kolesnikov_evropejskaja_integratsija.html.
Колесніков Борис: Чому зібрався в Києві податковий майдан? Це ж смішно! [Бесіду вели М. Найєм і С. Лещенко] // Українська правда. – 2011. – 22 квітня [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.pravda.com.ua/articles/2011/04/22/6133454/.
Коломойський Ігор: «Я казав Пінчуку: «Життя – це супермаркет, бери що хочеш, але каса – попереду» [Бесіду вели І. Маскалевич і Ю. Мостова] // Дзеркало тижня. – 2005. – № 32. – 20 серпня [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://dt.ua/ARCHIVE/igor_kolomoyskiy_ya_kazav_pinchuku_zhittya__tse_supermarket,_beri_scho_hochesh,_ale_kasa__poperedu-44338.html.
Коломойський Ігор: «Якщо президентом стане Тимошенко, я себе бачу в еміграції...» [Бесіду вели М. Найєм і С. Лещенко] // Українська правда. – 2008. – 28 березня [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.pravda.com.ua/articles/2008/03/28/3404080/.
Компания UMG создала первый в Украине рейтинг роскошных брендов Luxury Index // Интерфакс-Украина. – 2011. – 22 февраля [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.interfax.com.ua/rus/press-conference/61663/.
Коныгина Н. Капитал не любит шумихи / Н. Коныгина // Российск