РИНОК ПРАЦІ ВЕЛИКОГО МІСТА В УМОВАХ ТРАНЗИТИВНОГО СУСПІЛЬСТВА

Краткое описание

Харківський національний університет внутрішніх справ

На правах рукопису

Борюшкіна Оксана Володимирівна

УДК 316.334.22 : 316.4

РИНОК ПРАЦІ ВЕЛИКОГО МІСТА
В УМОВАХ ТРАНЗИТИВНОГО СУСПІЛЬСТВА

22.00.04 – спеціальні та галузеві соціології

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
соціологічних наук

Науковий керівник
Рущенко Ігор Петрович
доктор соціологічних
наук, професор

Харків – 2012

ЗМІСТ
Вступ 3
Розділ 1. Теоретико-методологічні основи дослідження ринку праці 15
1.1. Ринок праці в контексті наукових досліджень 15
1.2. Теоретико-соціологічна інтерпретація ринку праці 39
Висновки до розділу І 60
Розділ 2. Аналіз ринку праці великого міста засобами емпіричної соціології 64
2.1. Зайнятість населення як інтегральний показник ринку праці
(статистичний аналіз) 65
2.2. Мотивація професійного вибору: престиж професії та її привабливість (соціологічний вимір на прикладі ринку праці Харкова) 93
Висновки до розділу ІІ 116
Розділ 3. Упровадження соціальних технологій у систему управління ринком праці великого міста 122
3.1. Соціологічна компонента соціальних технологій на ринку праці великого міста 122
3.2. Технологізація функціонування служби зайнятості на ринку праці великого міста 144
Висновки до розділу ІІІ 163
Висновки 166
Список використаних джерел 176
Додатки 195

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Становлення ринкової економіки в Україні передбачає формування розвиненого ринку праці. Ринок праці є помітним соціальним явищем, що дотичне як економіці, так і життєвим стратегіям та способу життя економічно активного населення. З початком ринкових перетворень в Україні у 1990-х рр. автоматично починає формуватися і ринок праці, але на сьогодні не можна ще говорити про остаточну його інституціоналізацію, вирішення комплексу проблем, пов’язаних з працевлаштуванням різних верств та категорій населення.
Права та обов’язки громадян у сфері зайнятості населення регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України, законами України «Про зайнятість населення» та «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», а також законодавством про освіту, оплату праці, організації роботодавців, професійні спілки, місцеві державні адміністрації, місцеве самоврядування, правовий статус іноземців та осіб без громадянства тощо. Таким чином, законодавці створили правову базу для функціонування ринку праці, хоча це не означає автоматичного вирішення низки проблем, що закономірно постають на шляху виведення відносин між роботодавцями і найманими працівниками з «тіні» та перетворення ринку праці на «цивілізовану» інституцію.
Український уряд також розуміє важливість та необхідність удосконалення механізмів державного регулювання у сфері зайнятості населення відповідно до сучасних вимог соціально-економічного розвитку країни, гармонізації законодавства про зайнятість населення з міжнародними правовими нормами. Поглиблення економічних реформ, розвиток різних форм власності, конкурентних відносин, вільний вибір зайнятості, лібералізація візового режиму вимагають від нього формування адекватної політики зайнятості та ефективних механізмів її регулювання. Зокрема, за словами міністра соціальної політики С. Тігіпко, пріоритетом для дій стає концентрація зусиль державних органів, соціальних партнерів та інших суб’єктів ринку праці на охопленні офіційною зайнятістю всіх працездатних громадян, особливо, безробітних, створенні нових робочих місць та підвищенні конкурентоспроможності робочої сили [146].
На нашу думку, до основних проблем, що потребують вирішення для забезпечення стабільного функціонування вітчизняного ринку праці та, зокрема, ринку праці великого міста спільними зусиллями держави, органами місцевого самоврядування, профспілками, громадськими об’єднаннями, належить наступне:
• високий рівень тіньової зайнятості. За даними завідуючої відділом економіки праці Інституту демографії та соціологічних досліджень НАН України Л. Лісогор на кінець 2011 року у «тіні» працювало 4,6 млн. чоловік або 22,6% економічно активного населення віком 15–70 років [68]. Громадяни, які працюють у неформальному секторі економіки, позбавлені соціального захисту у разі настання страхового випадку. Починаючи з 2009 року, кількість застрахованих працівників зменшилась на 1,37 млн. осіб – майже на 10%. До того ж, на даний час чисельність офіційно працюючих зрівнялася з чисельністю пенсіонерів, відповідно збільшується навантаження на державний бюджет, унеможливлюється забезпечення гідних пенсій та інших соціальних виплат. [59];
• високий рівень економічно неактивного населення працездатного віку – майже 8 мільйонів. За умови створення сприятливого середовища на ринку праці 40% з них може розглядатися як суттєвий ресурс для сповнення трудового потенціалу держави [59];
• відставання якості робочої сили від потреб сучасної економіки. На сьогодні лише 9 % облікової кількості штатних працівників (або 1 млн. осіб) охоплюються системою професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників. Періодичність підвищення кваліфікаційного рівня працівників становить у середньому 11 років, тоді як у країнах Євросоюзу – близько 5 років [60];
• дисбаланс між попитом та пропозицією робочої сили практично за всіма групами професій. Особливо позначається нестача кадрів на високотехнологічних промислових виробництвах. Як наслідок, у середньому по Україні наприкінці 2011 року на одну вакансію претендувало 8 осіб. Майже у двох третинах регіонів ситуація була ще більш напруженою [60];
• суттєвий рівень безробіття серед молоді (особливо до 25 років). У 2011 рівень безробіття у віковій категорії 15–24 становив майже 20% [60]. Це пов’язано, зокрема, із недоліками існуючої системи професійного навчання, відсутністю належної співпраці між навчальними закладами, роботодавцями та місцевими органами виконавчої влади, незадовільними умовами праці, недостатньою мотивацією молодих громадян до оволодіння робітничими професіями, низьким рівнем їх професійної адаптації на виробництві тощо;
• на фоні недостатньо сприятливого інвестиційного клімату, відчутно низьким залишається рівень підприємницької ініціативи громадян, що, зокрема, свідчить про необхідність приділити більшої уваги механізмам державної підтримки підприємницької діяльності громадян;
• відсутність механізмів співпраці та взаємодії між Державною службою зайнятості та приватними кадровими агентствами, база вакансій та шукачів роботи яких у п’ять разів перевищує відповідну базу Державної служби зайнятості, спотворює систему ефективної підготовки кадрів, яких потребує економіка. При цьому інформація, яка міститься в Єдиній інформаційно-аналітичній системі державної служби зайнятості, обмежується вільними вакансіями з непривабливою заробітною платою, мабуть, у розрахунку на пошукувачів роботи з числа неконкурентоспроможних осіб. Разом із тим, діяльність приватних агентств з працевлаштування (близько 14,5 тис.) відбувається в умовах недостатнього правового регулювання, що негативно впливає на захист прав та гарантій громадян.
В цілому перед українським суспільством, державою стоїть питання щодо створення ефективного механізму сприяння повній, продуктивній і вільно обраній зайнятості населення в контексті забезпечення конституційних прав і гарантій громадян на працю та соціальний захист від безробіття. Розв’язання цього питання гальмує загальна слабкість інституційного ладу, що є типовою обставиною для суспільств транзитивного типу. Перехід від економіки планового соціалістичного типу до вільних ринкових відносин завершився в Україні лише у тій частині, що держава дійсно відмовилася від переважної більшості регулюючих функцій. Та чи виникли ефективні механізми ринкового змісту? Аналіз ситуації на ринку праці, зокрема, великого міста у порівнянні з практиками, які є вкоріненими в європейських країнах, доводить, що ми маємо справу з доволі аморфними і до кінця не сформованими механізмами та новими інституціями. Правових ініціатив або державних заходів тут замало, бо їм мають передувати глибокі наукові розвідки та рекомендації, зокрема, в плані технологізації стихійно виниклих практик. Наприклад, це стосується поведінки суб’єктів ринку на різних етапах кризових циклів.
На ринку праці постійно відбуваються коливання, які тісно пов’язані як із загальною економічною ситуацією, так і з локальною кон’юнктурою ринку. Так, за офіційною статистикою в Україні з початку 2009 року ситуація на ринку праці суттєво погіршилася, зросли соціальна напруга та рівень безробіття, але вже протягом 2010–2011 рр. спостерігалося істотне поліпшення, що супроводжувалося підвищенням економічної активності населення, ростом зайнятості та скороченням безробіття. Таким чином, відповідно до виходу світової економіки з рецесії зазнала покращення ситуація і на ринку праці України. Ці коливання можна ілюструвати за допомогою кількох діаграм (Див. Рис. 1, 2). Подібні флуктації є додатковим фактором, що ускладнює функціонування механізмів пошуку праці, з одного боку, і розподіл трудових ресурсів за секторами економіки, галузями, суб’єктами економічної діяльності.
Український ринок праці, на наше переконання, усе ще недостатньо зорганізований. Недостатньо розвинені інфраструктура та інституційні чинники, що покликані підготувати роботодавця та працівника до встановлення контакту, надати всебічну взаємну допомогу з метою максимально можливого скорочення розриву між попитом та пропозицією робочої сили; скоординувати діяльність систем зайнятості. Відсутня достатня, всебічна та якісна інформація щодо попиту на робочу силу, яка необхідна для організації праці установ та спеціалістів із забезпечення зайнятості населення у рамках офіційного ринку праці.
Рис. 1.

Рис. 2.

На жаль, додатковим фактором, який негативно впливає на розвиток ринкових відносин у сфері зайнятості в Україні, є атрофована до сприйняття ринку психологія суспільства, де переважають застарілі або неадекватні мотиваційні стереотипи в сфері праці. Усе це вимагає більш розробленого механізму пошуку праці та більш ефективних заходів для рішення проблем зайнятості. Саме тому сьогодні без сумнівів стає зрозуміло, що найважливішою складовою частиною переходу до ефективної ринкової економіки є розроблення та забезпечення ефективних та дієвих соціальних технологій функціонування ринку праці.
Наукова проблема полягає у тому, що проблематика ринку праці як складної соціальної системи не одержала належного розгляду у соціології. Відсутнє комплексне дослідження ринку праці, не розроблено теоретико-методологічних основ створення спеціальних соціальних технологій, які б ефективно діяли на українському ринку праці великих міст.
Ступінь розробленості проблеми. Перші кроки в осмисленні різних аспектів проблем праці пов’язано з іменами філософів античності (Аристотель, Ксенофонт, Платон) та середньовіччя (Ф. Аквінський). До нового рівню аналізу поняття «праця» наукова думка піднялася у роботах соціологів-економістів світового рівня А. Сміта, К. Маркса, У. Петті, Д. Рікардо, які в своїх студіях поклали початок наукового розуміння ринку праці. Вони за допомоги понять ринку та розподілу праці визначають основи функціонування ринку праці.
Важливий внесок у формування уявлень про ринок праці зробили такі класики економічної соціології як М. Вебер, Е. Дюркгейм, Т. Парсонс, П. Сорокін, А. Токвіль, Ю. Шумпетер.
Дослідження, присвячені аналізу професії, професійних груп здійснювали, зокрема, Т. Заславська, М. Лукашевич, С. Матвєєв, В. Погрібна, В. Радаєв, Р. Ривкіна, О. Шкаратан. Актуальні проблеми соціології праці у своїх роботах підіймали А. Здравомислов, О. Кашепов, В. Подмарков, В. Полторак, Т. Разумова. До теоретичних та прикладних проблем розвитку ринку праці значний внесок зробили І. Бушмарін, В. Васильченко, О. Гришнова, Е. Лібанова та інші.
Проблема розбалансованості ринку праці, трудових ресурсів, людського капіталу, які безпосередньо взаємодіють із функціонуванням трудового потенціалу, проблеми зайнятості, у тому числі й молоді, проблеми трудової міграції досліджуються багатьма російськими та вітчизняними науковцями. Серед них, на наш погляд, варто відзначити С. Вакуленко, B. Брич, І. Васильєва, Б. Генкіна, І. Долішнього, В. Зарицьку, Р. Капелюшникова, С. Калініну, М. Ким, І. Маслову, Ю. Одегова, В. Онікієнко, К. Пашиніну, В. Пилипенко, О. Рофе, В. Секретарюка, Л. Хіжняк, М. Шаленко та ін.
Велику увагу мотивам вибору, престижності та привабливості професії, професійній структурі ринку праці у своїх дослідженнях приділяють українські вчені – А. Ачкасов, М. Мартиненко, Г. Мімондусова, А. Нікіфорова, С. Оксамитна, В. Приймак, І. Прибиткова, О. Сємашко, О. Симончук, С. Сонько, О. Темницький, Ю. Чернецький, В. та ін.
Також серед вітчизняних учених, що досліджували проблеми розвитку регіональних ринків праці, можна виділити наукові розробки Н. Коваліско, В. Іванілова, В. Оніщука, Л. Семів, У. Садової, які розглядають розвиток ринків праці у контексті регіонального розвитку, аналізують проблеми безробіття та трудової міграції на регіональному рівні.
Емпіричне дослідження питань зайнятості українців здійснюють Державний комітет статистики України та Інститут соціології НАН України, який проводить соціологічний моніторинг, де висвітлюються конкретні питання означеного напрямку.
Аналіз наукової розробленості проблеми ринку праці свідчить, що сьогодні у вітчизняній соціології відсутній комплексний розгляд ринку праці, його складових елементів, зокрема у регіональному аспекті. Ринок праці здебільшого інтерпретується як економічна категорія, а не складний соціальний механізм, процес чи соціальне поле. Поза увагою залишаються широкі можливості технологізації практичної діяльності інституцій ринку праці, а розробка теоретико-методологічних основ соціальних технологій є, як відомо, базовою функцією саме соціологічної науки.
Актуальність та недостатня розробленість проблеми в українській соціології визначають вибір теми, об’єкта та предмета дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційна робота виконана у межах науково-дослідної теми «Соціальний порядок і соціальні відхилення», яка входить до переліку наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2010–2014 рр. (із доповненнями, внесеними відповідно до наказу ХНУВС від 26.04.2011 № 202), що з 2010 року розробляється колективом кафедри соціології та масових комунікацій Навчально-наукового інституту права та масових комунікацій ХНУВС.
Мета та задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є теоретичне осмислення та емпіричне вивчення ринку праці великого міста (на прикладі Харкова) та розробка рекомендацій, спрямованих на подальшу технологізацію ринку праці великого міста.
Загальна мета зумовила розв’язання наступних дослідницьких завдань:
1. Проаналізувати наукові уявлення, теоретичні концепції, провідні праці, які присвячені ринку праці;
2. Розробити теоретичну модель ринку праці у термінах теорії соціального поля П’єра Бурдьє та провести класифікацію агентів ринку праці;
3. Розглянути динаміку показників зайнятості населення на етапах кризового циклу з використанням даних офіційної статистики за період 2007–2011 років, що відповідає хронології світової фінансової кризи;
4. Дослідити окремі фактори мотивування працевлаштування пошукувачів праці (престиж та привабливість професій) з використанням даних емпіричних соціологічних досліджень, починаючи з 2006 року;
5. Визначити місце та роль як соціальних технологій в цілому, так і соціологічних досліджень, зокрема, у контексті впорядкування ринку праці великого міста;
6. Окреслити основні типи та напрямки впровадження соціальних технологій у діяльність служб зайнятості на ринку праці великого міста.
Об’єктом дослідження обрано ринок праці великого міста (на прикладі Харкова) як специфічний соціальний феномен у контексті процесів трансформації українського суспільства.
Предметами дослідження є динаміка ринку праці великого міста та соціальні технології, що допомагають оптимізувати ринок праці в умовах сучасної України.
Методи дослідження. В роботі використовуються загальнонаукові методи та підходи (методи аналізу та синтезу, історико-логічний підхід, комплексний підхід), специфічні соціологічні підходи та теорії як методологічна основа дослідження та низка авторських емпірико-соціологічних методик збору первинної соціальної інформації, що були розроблені на основі традиційних соціологічних методів (контент-аналіз харківської преси, де надаються оголошення щодо набору персоналу, вибіркове опитування найманих робітників, якісні індивідуальні інтерв’ю з експертами на ринку праці, вторинний аналіз даних Держкомстату України).
Теоретичну основу дисертації складають, по-перше, класичні теоретичні праці політекономічного та соціологічного спрямувань, присвячені ринку праці, які відображають його як соціальний феномен, що сприяє фіксації певного роду відносин або практик, безпосередньо пов’язаних із працею, її пошуком, знаходженням та втратою; по-друге, теорія соціального поля П’єра Бурдьє, що дала можливість інтерпретувати основні елементи ринку праці у термінах соціального поля (ринок праці розглядаємо як специфічне соціальне поле, для якого характерним є наступне: автономізація, локалізація у просторі, наявність специфічних агентів та їх особливих інтересів та практик, ієрархічний розподіл поля на класи позицій та уявлення про легітимність цієї ієрархії).
Емпіричну базу дослідження становлять, по-перше, дані власних соціологічних опитувань, у тому числі вибіркове опитування найманих робітників організацій м. Харкова (n=460), якісні індивідуальні інтерв’ю з експертами на ринку праці (n=15), контент-аналіз харківської преси, де надано оголошення щодо набору персоналу, по-друге, дані Державного комітету статистики України та матеріали Головного управління статистики у Харківській області, по-третє, вторинний аналіз даних, отриманих Інститутом соціології НАН України протягом реалізації проекту «Українське суспільство: моніторинг соціальних змін» у 2009 р.
Формування та реалізацію вибіркової сукупності здійснено на підставі багаторівневої квотної вибірки з випадковим відбором респондентів на її завершальному етапі. Репрезентація найманих робітників забезпечувалася шляхом квотування їхнього територіального розміщення, питомої ваги зайнятих у різних галузях економіки, співвідношення працівників організацій приватної, державної та муніципальної форм власності, а також гендерного та вікового складу опитуваних.
Наукова новизна одержаних результатів визначається отриманими у ході дослідження теоретичними та практичними результатами, що є предметом захисту:
вперше:
• запропоновано класифікацію пошукувачів праці за двома критеріями: запитуваність та спосіб поведінки на ринку праці (зокрема, поділ за ознаками нормальної та девіантної поведінки);
• запропоновано певним чином корегувати діяльність агентів ринку праці відповідно до типу поведінки на ринку праці та фаз флуктації ринку праці в умовах циклічного коливання попиту на робочу силу;
удосконалено:
• теоретичну модель ринку праці великого міста шляхом застосування теорії соціального поля П’єра Бурдьє, що дозволяє розглядати феномен ринку праці як специфічне соціальне поле, для якого характерним є наступне: автономізація, локалізація у просторі, наявність специфічних агентів та їх особливих інтересів та практик, ієрархічний розподіл поля на класи позицій та уявлення про легітимність цієї ієрархії;
• класифікацію соціальних технологій, які діють на ринку праці та спрямовані на оптимізацію співвідношення попиту та пропозиції робочої сили;
набуло подальшого розвитку:
• теоретичні основи застосування соціолограм професій, які спрямовані на вивчення та представлення найбільш перспективних професій з метою технологізації управління ринком праці;
• класифікація наукових праць та досліджень з проблематики ринку праці за хронологічним та дисциплінарним критеріями, за допомогою яких здійснено розподіл авторів та їх концепцій, по-перше, за історичними періодами, по-друге, за економічним та соціологічним напрямами досліджень.
• ідея та способи практичного впровадження соціальних технологій у діяльність служб зайнятості, зокрема, обґрунтовано характер змін до організаційної структури державної служби зайнятості, застосування емпірико-соціологічних технологій, що у сукупності сприятимуть швидкому реагуванню на коливання ринку праці та робить можливим оперативний аналізу ринку праці великого міста, а також прогнозування професійно-кваліфікаційної структури попиту та пропозиції на робочу силу.
Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що, по-перше, матеріали дисертації можна використати у навчальному процесі на соціологічних факультетах вищих навчальних закладів для викладання навчальних спецкурсів «Соціологія ринку» та «Економічна соціологія». По-друге, запропоновану теоретичну інтерпретацію ринка праці доцільно застосовувати у подальшу науково-дослідницьку діяльність з метою розробки методів вимірювання окремих елементів ринку праці. По-третє, результати дослідження пропонується впроваджувати у практичну діяльність служб зайнятості, аби змінити та оптимізувати орієнтири діяльності агентів ринку праці великого міста (наприклад, для поліпшення профорієнтаційної роботи серед старшокласників та студентів перших курсів ВНЗ тощо).
Особистий внесок автора. Основні положення дисертації розроблені автором самостійно. Усі статті написані автором особисто.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження доповідалися та обговорювалися на Міжнародній науковій конференції «Харківські соціологічні читання» (м. Харків, 2005 р.); Міжнародній конференції «Харківські міжнародні Сковородинівські читання» (м. Харків, 2006 та 2007 рр.), Міжнародній науковій конференції «Сучасні суспільні проблеми у вимірі соціології управління» (м. Донецьк, 2011), Міжвузівський науково-практичній конференції «Девіантна поведінка: соціологічний, психологічний, юридичний аспекти» (м. Харків, 2012).
Публікації. Основні ідеї та положення дисертаційної праці викладено у 7 наукових публікаціях, з яких 3 – статті у наукових виданнях, затверджених ВАК України як фахові з соціології, 4 – статті в інших наукових виданнях.
Структура й обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел (207 найменувань). Обсяг дисертації – 175 сторінок, список використаних джерел займає 17 сторінок, додатки – 10 сторінок. Робота містить 19 таблиць, 7 рисунків.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Дослідження категоріального апарату з проблематики ринку праці показує, що в наукових колах не існує консенсусу щодо поняття «ринок праці». Формально існує розподіл на економічні і соціологічні роботи з тематики ринку праці, але економічний підхід не оминає соціальної проблематики, автори відповідних робіт активно використовують соціологічну термінологію – «поведінка», «інтереси», «цінності» тощо. Тому розподіл на економічні та соціальні підходи до вивчення ринку праці є доволі умовний та пов’язаний здебільшого з належністю автора до певного наукового співтовариства. У соціологічній науці існує доволі ґрунтовна традиція вивчення «ринку праці», проте у вітчизняній соціології ця проблематика є по суті новою, залишається низка аспектів, які потребують і теоретизування, і розробки практичних рекомендацій. Існує соціальне замовлення на розробку соціально-технологічного аспекту ринку праці, який, зокрема, обрано предметом нашого дисертаційного дослідження.
Для наукового аналізу ринка праці нами запропоновано інтегративний підхід, що узагальнює економічні та соціологічні концепції, який найбільш повно реалізувався у межах соціологічної теорії соціального поля П. Бурдьє. З точки зору обраної концепції ринок праці постає як специфічне соціальне поле, для якого характерно наступне: автономізація, локалізація у просторі, наявність специфічних агентів та їх особливих інтересів та практик, ієрархічний розподіл поля на класи позицій та уявлення про легітимність цієї ієрархії. Відносини на ринку праці регулюються мережею правил та визнанням індивідами їхньої легітимності.
Концепція Бурдьє представляє кожного індивіда як носія певного капіталу, означеного не тільки його фінансовими можливостями, але й соціальним виміром, наприклад, престиж його професії, досвід, репутація, соціальний статус соціальної групи, до якої він належить. Таким чином, соціальну історію та риси групи, до якої належить людина, можна розуміти як певний багаж, що впливає на його позиції на ринку праці.
Нами наведено типологізацію агентів на ринку праці: по-перше, за певними номінальними (демографічними) ознаками; по-друге, за рівнем запитуваності на ринку праці: топ-група (найзапитуваніша група на ринку праці, найенергійніша за пошуків праці, спеціалісти у вузьких та найприбутковіших спеціальностях), масово запитувана група (високий рівень запитуваності на ринку праці, мають достатній рівень енергійності, але використовують лише традиційні методи пошуку праці), група без обмежень (середній рівень запитуваності на ринку праці, мають високий рівень енергійності при пошуку праці, використовують обмежені технології на ринку праці через не дуже високий рівень соціального капіталу), група з окремими обмеженнями (низький рівень запитуваності на ринку праці, не високий рівень енергійності при пошуку праці), група з системними обмеженнями (найменш запитувана група на ринку праці, найменш енергійніша при пошуку праці). По-третє, за особливостями поведінки на ринку праці. В українському суспільстві діють певні моральні норми, які «зобов’язують» економічно активну особу працездатного віку мати спрямованість на працю та виявляти енергійність щодо її пошуку. Саме таку модель поведінки ми можемо вважати за соціальну норму, а усі інші розглядаємо як певні ступені відхилення або девіації. Розподіл агентів тепер набуває такого вигляду: (1) активні пошукувачі (нормальний тип поведінки на ринку праці, висока направленість на працю, висока енергійність її пошуку), (2) пасивні пошукувачі (девіантна поведінка на ринку праці, що характеризується високою направленістю на працю, але не дуже високою енергійністю пошуку), (3) «соціальщики» (девіантна поведінка на ринку праці, відповідні агенти мають не орієнтовані на працю як таку, але демонструють занадто високою направленість на гроші у вигляді різних державних виплат та виявляють винахідливість їх пошуку), (4) бунтарі (девіантна поведінка, яка складається з високої направленості на працю, високої енергійності її пошуку, але через великі системні обмеження агенти потрапляють до тіньового або кримінального сектору ринку праці), (5) зневірені (не мають а ні направленості на працю, а ні енергійності щодо її пошуку).
Ринок праці великого міста має свої специфічні ознаки: (1) значний обсяг та ємкість, що у кінцевому підсумку виражається у обсягу транзакцій, тобто кількості працевлаштувань за певний проміжок часу; (2) багатопрофільність з точки зору професій, спеціальностей, запитаних компетенцій; (3) велика територія (ознака фізичної локалізації), (4) значний обсяг ресурсів, у т.ч. наявність певної чисельності посередників та інформаційних ресурсів; (5) є особливо привабливим як для населення, що постійно проживає у місті, так і щодо потенційних трудових мігрантів.
Привабливість великого міста у сфері зайнятості ми визначаємо як здатність залучення активного працездатного населення на вільні робочі місця з більшими ставками заробітної плати, можливістю підвищення свого соціального та інтелектуального рівнів, що у свою чергу посилює потенціал конкурентоспроможності агентів на сучасних ринках праці. Саме тому, ринок праці великого міста, крізь призму методології Бурдьє постає не як мережа економічних або соціальних відносин, а як певного роду набір практик, властивих тим або іншим соціальним групам. Незважаючи на те, що ці практики не є застиглими, а схильні змінюватися, зрощуватися та взаємодіяти, їх необхідно та треба досліджувати.
Проаналізовано структурні трансформації ринка праці великого міста на прикладі Харкова. За часів СРСР (1960–1991 рр.) ринок праці м. Харкова мав наступний вигляд: дуже розвинений первинний або промисловий сектор, вторинний або аграрний сектор – мав середнє значення для соціально-економічного розвитку міста та не був дуже розвинений, третинний сектор або сфера послуг та торгівля – був представлений наявністю великої кількості ВНЗ та наукових центрів (військової належності). За часи незалежності України (1991–2011 рр.) ринок праці дуже трансформувався: первинний сектор зменшився, вторинний залишився незмінним, а третинний дуже зріс та Харків ідентифікується серед інших міст насамперед як головний торговий центр.
Таким чином, ми визначаємо ринок праці великого міста крізь призму методології Бурдьє, не як мережу економічних або соціальних відносин, а як певного роду набір практик, властивих тим або іншим соціальним групам. Незважаючи на те, що ці практики не є застиглими, а схильні змінюватися, зрощуватися та взаємодіяти, їх необхідно та треба досліджувати.
Умовою реалізації працівником своїх здібностей та функцій на ринку праці стає зайнятість. Зайнятість – це діяльність громадян, пов‘язана із задоволенням особистих та суспільних потреб, що приносить їм дохід у грошовій або іншій формі. Вона характеризується системою економічних відносин щодо забезпечення громадян робочими місцями та визначення форм участі у суспільному господарстві з метою одержання засобів до існування. Найпоширенішими серед них є наймана праця за трудовою згодою у державному секторі, на об'єктах колективної або приватної власності без розпорядження її індивідуальною частиною; особиста праця на об'єктах, де робітник має свою частку акцій, пайовий внесок, тобто є співвласником; особиста праця власника засобів виробництва, коли він є і власником, і працівником; праця на орендованих об’єктах виробництва; праця на загальному підприємстві; надомна робота; суспільна робота та інше.
Економіка України має тенденцію розвиватися не лінійним чином, постійно мають місце цикли різного рівня, які зумовлюють розвиток через спади та підйоми, тобто ми стикаємося з циклічною формою соціально-економічних процесів. Економічний цикл являє собою періодичні спади та підйоми в економіці, коливання ділової активності в усіх її складових елементах, на ринку праці у тому числі. Економічний цикл у свою чергу обертається коливаннями соціальної сфери, що призводить до згортання господарської діяльності, безробіття, спаду, кризи. Циклічність одночасно вельми чутлива до державного впливу на соціально-економічні процеси.
В дисертаційному досліджені розглянуто поняття циклічності зайнятості населення, яке відбиває циклічний характер розвитку ринкової економіки та водночас є одним із його критеріїв. Коливання фаз економічного циклу (криза, депресія, пожвавлення, піднесення; або рецесія та піднесення) супроводжується суттєвими змінами у структурі економіки, обсягах виробництва та зайнятості, динаміці цін, співвідношенні продуктивності праці та доходів. При цьому процеси економічної активності повторюються з певною періодичністю у часі, а циклічність розвитку відбувається на тлі довгострокового економічного зростання (зростаючий тренд).
Економічна криза – це дисбаланс попиту та пропозиції всередині країни на товари та послуги. Економічні фінансові кризи проявляються в абсолютному падінні виробництва, скороченні капітальних вкладень, зростанні безробіття, збільшенні кількості банкрутств фірм, падінні курсу акцій та інших економічних потрясіннях. Хоча причини економічної кризи є більш-менш однаковими, кожна криза має свої специфічні риси, обумовлені конкретними історичними умовами, в яких вона розвивається. На перебіг кризи мають вплив і особливості епохи, і рівень розвитку капіталізму, і весь комплекс економічних та політичних факторів, які діють у той чи іншій країні на момент розгортання кризи.
Сучасна світова фінансова криза 2008–2009 рр. відрізнялася як глибиною, так і розмахом. Першою причиною, яку зазначають експерти як початок активації кризового механізму, стали проблеми на ринку іпотечного кредитування США. Проте існують більш фундаментальні причини кризи, включаючи макроекономічні, мікроекономічні та інституційні. З соціологічного погляду – це закономірні наслідки кількадесятилітнього функціонування суспільства масового споживання, прищеплення населенню практик життя у борг та втягування до масового споживання соціально безвідповідальних прошарків населення.
Також світова економічна криза 2008–2009 років мала суттєвий вплив на економіку України. У 2009 році, згідно аналізу Світового банку, економіка України різко погіршилася через негативне зовнішньоторговельне сальдо, зовнішній борг, негативні умов торгівлі та перепрофілювання потоків капіталу, а найбільшим ризиком для України був фіскальний дисбаланс, викликаний падінням бюджетних доходів, витратними бюджетними зобов‘язаннями та значними фінансовими потребами Нафтогазу.
Проведено аналіз ринку праці як складової частини інституціональної системи українського суспільства, розглянуто досвід економічної кризи в Україні, а також сучасної світової фінансової кризи та всі закономірності циклічних коливань, які супроводжують ці кризи. За допомогою статистичних даних протягом 2007–2011 рр. проілюстровано всі чотири фази циклічного розвитку ринку праці. А саме: кризу (спад); депресію (дно); фази пожвавлення (експансія) та, нарешті, підйому, за якого відбувається швидке зростання виробництва та зайнятості.
Ринок праці великого міста, як це має місце в Харкові, щільно пов‘язаний з внутрішнім станом економіки країни та не в останню чергу залежить від ситуації у світовій економіці, він є чуттєвим до політичних інструментів його регуляції і розвивається за циклічною схемою. Складність процесів руху робочої сили на різних етапах циклу вимагає вже найближчим часом створення нової системи регулювання зайнятості. Ця система мусить узяти на озброєння взаємозалежні економічні, соціальні, правові організаційні заходи, що сприятимуть досягненню бажаного стану зайнятості відповідно до цільових настанов суспільства.
На сьогодні основною проблемою, яка перешкоджає ефективній діяльності служб зайнятості, є організація їх роботи, функціональний консерватизм та низькі адаптаційні можливості. Основним фігурантом таких служб залишається інспектор, який частіше не має спеціальної підготовки та використовує стандартний набір технології працевлаштування для різних типів пошукувачів праці. На наш погляд, акцент у діяльності служби зайнятості необхідно зробити на аналізі ринку праці на кожному з етапів циклу та прогнозах щодо професійно-кваліфікаційної структури попиту та пропозиції на робочу силу. Проводити моніторинг розвитку нових соціальних технологій та використовувати ці циклічні соціальні технології, які будуть властиві тільки для певного етапу та максимально ефективно допомагатимуть у забезпеченні соціальною допомогою та працевлаштуванні пошукувачів праці різних категорій.
Престиж та привабливість професії є важливими чинниками мотивування професійного вибору. Під поняттям «престиж професії» розуміємо оцінку соціальної позиції представника професії у контексті громадської думки. Оплата праці тут займає чільне місце. Привабливість професії є суб’єктивним відображенням, передусім, змісту праці. Одночасно професія може бути привабливою, але не престижною, та навпаки. Оцінки престижу професій у цілому визначаються соціально схваленими цінностями, а оцінки привабливості – потребами, інтересами людини. Оцінки престижу та привабливості професій переважно мають суб’єктивний характер. Проте вони безпосередньо спричинені об’єктивними матеріальними умовами, є відбиттям у свідомості людини об’єктивної реальності.
Наприкінці 90-х років склалася наступна соціально-професійна ієрархічна структура за ознакою престижу: перші три місця посіли юридичні спеціальності (прокурор, суддя, адвокат). Дипломатична діяльність, знаходилася на четвертій позиції, і була популярна й престижна серед усіх категорій населення. Детермінантами такої ієрархії визначено: можливість мати досить високий рівень доходу, доступ до влади, повага оточення, можливість мати достатній рівень самостійності у діяльності й можливість самореалізації.
Аналіз більш сучасних тенденцій, дав можливість виявити, що найбільшим попитом у вищих навчальних закладах України 2009 р. користувалися наступні спеціальності: міжнародні економічні відносини, міжнародне право, правознавство, англійська, німецька та французька філологія, соціальна педагогіка і практична психологія, економіка підприємств, екологія, журналістика, облік та аудит. За допомогою даних нашого дослідження підтверджуємо: розуміння престижу професії в уявленнях майбутніх фахівців не збігаються із реальними потребами ринку праці в Україні. З точки зору роботодавців, дефіцитними сьогодні залишаються робітничі (насамперед будівельні) та інженерно-технічні спеціальності. Але лише п‘ята частина претендентів на отримання спеціальності у вищих навчальних закладах віддають перевагу згаданим професіям.
Проведено аналіз ситуації, яка складається на ринку праці, зокрема, мотивації трудової діяльності, її стимулювання, змінення співвідношення кількості працюючих та непрацюючих, безробітних тощо. За отриманими нами даними, переважна більшість найманих працівників, втрачає надію, що їх сумлінна та творча праця може бути адекватно поцінованою й достойно винагородженою.
Нами визначено, що сучасна ситуація на ринку праці містить тенденцію до переваги найманої праці за «економічним примусом» й значно менше – за внутрішнім бажанням. Майже дві третини працюючого населення вважає, що їхній соціальний стан не відповідає особистим досягненням в освіті та професійній підготовці. Вертикальна мобільність, що залежить не від професійних якостей працівника, а від «уміння влаштовуватися у житті» зумовлює поширення у масовій свідомості почуття несправедливості, перешкоджає формуванню мотивів сумлінної та якісної праці, підвищенню професійної кваліфікації за необхідними для суспільства, але не престижними професіями. У незадовільному стані у багатьох організаціях, особливо приватної форми власності, знаходиться соціально-побутова інфраструктура трудової діяльності, що не в останню чергу детермінує як сам вибір робочого місця, так і мотивує власне саму працю. Тривалий час не віршується проблема підвищення кваліфікації працівників масових професій. Це безпосередньо впливає на стан творчої мотивації праці: чим нижче реальний рівень кваліфікації працівників, тим менш суттєвою для мотивації праці є орієнтація на цікаву роботу та ознаку її корисності для суспільства.
У нашому дисертаційному досліджені розглянуто можливості застосування соціальних технологій у сфері оптимізації співвідношення потреби та пропозиції на ринку праці великого міста. Ми відокремили дві ключові соціальні групи, які стають об'єктами застосування соціальних технологій. Це, передовсім особи, що не працювали раніше (у більшості випадків – молодь) та ті особи, які мають певний досвід трудової діяльності. Подібний розподіл на основі досвіду трудової діяльності, постає найбільш раціональним, тому що саме ці дві групи істотно відрізняються у своїх цілях під час пошуку праці.
Особливості сучасної соціальної практики у сфері ринку праці спричиняють необхідність використання концентрованих знань та інноваційних технологій, які повинні опиратися на наукове програмування результату, соціальну експертизу і проектування. Це у свою чергу вимагає більш інтенсивного застосування соціологічних методів, спрямованих на організацію роботи із пошукувачами праці.
Ми пропонуємо для посилення соціальних технологій у діяльності державних та недержавних організацій, які виступають агентами ринку праці великого міста використовувати соціологічний метод «соціолограм професій» як компоненту відповідних технологій на ринку праці. Соціолограми професій базуються на оцінках та думках тих професіоналів, які займаються відповідною діяльністю у реальних умовах та можуть заповнювати вакуум актуальних уявлень про стан ринку праці великого міста, зокрема, структуру професій на ньому. Використання стандартизованих соціолограм професій допоможе проаналізувати ринок праці та освітніх послуг. Зокрема, це стає можливим завдяки використанню наступних розділів соціолограми: «причини вибору професії», «шляхи отримання професійного освіти», «суміжні професії». Використання методики соціолограм професій може істотно доповнити традиційні кількісні технології дослідження ринку праці, його просторових та динамічних характеристик.
Також нами визначено зростання значення інформаційного поля над фізичним, що призводить до поступового формування електронного ринку праці. На сьогодні інтенсивно створюються нові технології пошуку та одержання роботи, засновані виключно на роботі з інтернет-простором. Пропонуючи нові можливості, такі технології несуть і нові ризики, які пов‘язані, у першу чергу, із соціальним захистом працівників та нерівним доступом до Інтернету та інформації.
Запропоновано нову структуру служб зайнятості на ринку праці великих міст, яка відрізняється потрібною «гнучкістю» для реагування відповідно до фаз циклічних коливань на ринку праці, орієнтована на застосування новітніх соціальних технологій, включає соціологічну компоненту, що забезпечує розширення інформаційного поля та об’єктивізацію уявлень про актуальний стан структури попиту та пропозиції робочої сили.
Взаємодія підприємств у особі керівників зі службою зайнятості допоможе, з одного боку, краще оцінювати стан підприємств різних форм власності в аспекті кількісних та якісних параметрів їх персоналу, отже, своєчасно виявляти кадрові проблеми, з іншого – розуміти дійсний стан державної служби зайнятості щодо питань маркетингу послуг та фактичної ролі на ринку праці великого міста. Вивчення соціальної та професійної мобільності робочої сили на ринку праці великого міста сприятиме розпізнанню процесів її природного руху на різних етапах циклового розвитку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аболафия М. Конструирование рынков / М. Аболафия. – К. : 1998. – 157 с.
2. Абрамов Р. Н. Толкот Парсонс о профессиях и профессионализме [Електронний ресурс] / Р. Н. Абрамов – Режим доступу: http://club.fom.ru/books/doc2307071331.pdf
3. Аквинский Ф. Сумма теологии / Ф. Аквинский. – К. : Эльга, 2003. – 335 с.
4. Алан X. Экономические преобразования в странах Центральной и Восточной Европы / Алан X. Гелб, Черил У. Грей пер. англ. – М.: «Прогресс», 1995. – 112 с.
5. Анализ рынка труда Харьковской области [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://rabota.ria.ua/article–181.html
6. Антология русской классической социологии / Д. С. Климентьева, Л.Н.Панкова [под ред. Д. С. Климентьевой]. – М. : 1995. – 200 с.
7. Аристотель. Политика / Аристотель. Соч. в 4–х томах. Т. 4. – М. : Мысль, 1983.– 830 с.
8. Арон Р. Этапы развития социологической мысли / Р. Арон. – М., 1993. – 606 с.
9. Арсеенко А. Г. Социально-экономический механизм регулирования трудовых отношений (на примере США, Канады, Великобритании) / А. Г. Арсеенко. – К. : Наукова думка, 1995. – 182 с.
10. Атаян И. М. Биржи труда в 20–е годы: опыт государственного трудового посредничества / И. М. Атаян // Социс. – 2000. – № 4. – С. 117–122.
11. Аудит рынка труда г. Харькова и г. Изюма. Аналитический отчет по результатам исследовательского проекта. – Харьков : Восточноукраинский фонд социальных исследований, 2000.– 23 с.
12. Ачкасов А.Є. Стратегія регулювання зайнятості населення України. Теорія і практика / А.Є. Ачкасов. – Ж., 2002. – 512 с.
13. Бабосов Е. М. Общая соціологія / Е. М. Бабосов. − Минск. : ТетраСистемс, 2004. – 640 с.
14. Башнянин Г. І. Політична економія : в 2-х ч.: Підручник для вузів. / Г. І. Башнянин, П. Ю. Лазур, В. С. Медведєв. – К.: Ніка-Центр, 2000. – 528 с.
15. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество: Опыт социального прогнозирования / Д. Белл; пер. с англ. В. Л. Иноземцева [ред. и вступ. ст.]. – М. : Academia, 1999. – 956 с.
16. Бендюков М. А. Азбука профориентации. Как молодому человеку преуспеть на рынке труда? – [изд. 2-е, доп. и дораб.] / М. А. Бендюков, И. Л. Соломин, М. И. Ткачев. – СПб. : ЗАО «Литера плюс», 1997. – 336 с.
17. Блажко М. Ринок праці в аграрному секторі: проблеми мотивації зайнятості / М. Блажко, В. Пилипенко, О. Сапєлкіна [наук. ред. В. Є. Пилипенко]. – К. : ПЦ «Фоліант», 2008. – 175 с.
18. Богиня Д. П. Основи економіки праці : навчальний посібник / Д. П. Богиня, О. А. Грішнова. – К. : Знання-Прес, 2001 – 313 с.
19. Бондар І. Концепція повної зайнятості – суть, реалії, шляхи оновлення / І. Бондар, Н. Юрлова // Україна: аспекти праці. – 1999. – №2. – С. 35–42.
20. Борисов Е. Ф. Экономическая теория [Електронний ресурс] / Е. Ф. Борисов. – Режим доступу: http://uamconsult.com/book_555.html
21. Борюшкіна О. В. Визначення поняття «ринок праці» в економічній та соціологічній науках / О. В. Борюшкіна // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. – Харків : Видавничий центр Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, 2005. – С. 206–210.
22. Борюшкіна О. В. Відмова від зайнятості різних соціальних груп як девіація на ринку праці / О. В. Борюшкіна // Девіантна поведінка: соціологічний, психологічний та юридичний: матеріали науково-практичної конференції / МВС України, ХНУВС. – Х. : ХНУВС, 2012. – С. 45–48.
23. Борюшкіна О. В. Місце соціальних технологій у системі управління ринком праці великого міста / О. В. Борюшкіна // Сучасні суспільні проблеми у вимірі соціології управління: Збірник наукових праць ДонДУУ. – Донецьк : ДонДУУ, Т. ХІІ, вип. 211, Серія «Соціологія», 2011. – С. 71–78.
24. Борюшкіна О. В. Соціальна відповідальність держави за формування ринку праці в Україні / О. В. Борюшкіна // Демократичні цінності, громадянське суспільство і держава: Матеріали ХІІІ Харківських міжнародних Сковородинівських читань. – Харків: ТОВ «ПРОМЕТЕЙ–ПРЕС», 2005. – С. 175–178.
25. Борюшкіна О. В. Соціальні технології як шлях оптимізації співвідношення потреби та пропозиції на ринку праці / О. В. Борюшкіна // Наукові записки Харківського економіко-правового університету: Збірник наукових статей. – Харків, 2011. – № 1(10). – С. 108–116.
26. Борюшкіна О. В. Соціологічна інтерпретація ринку праці у категоріях теорії поля П’єра Бурдьє / О. В. Борюшкіна // Право і безпека. – Харків, 2005. – Т.4. – № 6. – С. 186–189.
27. Борюшкіна О. В. Теоретичний огляд міжнародних моделей ринку праці / О. В. Борюшкіна // Наукові записки Харківського економіко-правового університету: Збірник наукових статей. – Харків, 2005. – № 2(3). – с. 134–140.
28. Брич В. Я. Регулювання ринку праці: регіональні аспекти / В. Я. Брич. − К. : НЦ ЗРП, 1997. – 214 с.
29. Бурдье П. Начала / Пьер Бурдье ; [пер. с франц.; отв. ред. перевода Н. А. Шматко]. – M. : Socio-Logos, 1994. – 288с.
30. Бурдье П. Социология социального пространства / Пьер Бурдье ; [пер. с франц.; отв. ред. перевода Н. А. Шматко]. – М. : Институт эксперементальной социологии ; СПб. Алетейя, 2007. – 288 с.
31. Бурдье П. Структуры, habitus, практики // Современная социальная теория: Бурдье, Гидденс, Хабермас / Пьер Бурдье ; [под ред. A. Леденевой]. – Новосибирск, 1995. – 243 с.
32. Бурдье П. Социология политики / Пьер Бурдье ; [пер. с франц.; отв. ред. перевода Н.А. Шматко]. – M. : Socio–Logos, 1993. – 336 с.
33. Бутенко Н. В. Основи маркетингу [Електронний ресурс] : учебник / Н. В. Бутенко – Режим доступу : http://books.efaculty.kiev.ua/mrk/3/t3/3.htm
34. Бушмарин И. В. Современный рынок труда: шведский вариант / И. В. Бушмарин. // Проблемы теории и практики управления. – 1992.– №6. – С. 61–66.
35. Бушмарин. И. В. Современные требования к использованию трудовых ресурсов в свете мирового опыта / И. В. Бушмарин. // Общество и экономика.– 1995.– № 1.– С. 37–41.
36. Васильев И. Н. Ориентация молодежи на рабочие профессии как соціально-психологическая проблема / И. Н. Васильев – Л. : Знание., 1988. – 16 с.
37. Васильченко В. С. Вплив перехідного періоду в Україні на ринок праці / В. С. Васильченко // Україна: аспекти праці. – 1998. – № 8. – С. 3–6.
38. Васильченко В. С. Ринок праці: теоретичні основи і державна практика: посібник [для працівників державної служби зайнятості] / В. С. Васильченко, П. М. Василенко. – Т. 1. – К., 2000. – 560 с.
39. Вебер М. «Объективность» социально–научного и социально–политического познания / М. Вебер // Избранные произведения: пер с нем. / сост., общ. ред. и послесл. Ю. Н. Давыдова; предисл. П. П. Гайденко. – М. : Прогресс, 1990. – 808 с. – С.345–415.
40. Вебер М. Основные понятия стратификации / М. Вебер // Социс. – 1994. – № 5. – С. 147–156.
41. Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма / М. Вебер // Избранные произведения: пер с нем. / сост., общ. ред. и послесл. Ю. Н. Давыдова; предисл. П. П.Гайденко. – М. : Прогресс, 1990. – 808 с. – С. 61–344.
42. Веблен Т. Теория праздного класса / Т. Веблен : пер. с англ., вступ. ст. С. Г. Сорокиной, общ. ред. В. В. Мотылева. – Прогресс, 1984. – 367 с.
43. Верховин В. И. Экономическая социология [монография] / В. И. Верховин, В. И. Зубков. – М. : РУДН, 2002. – 459 c.
44. Верховин В. И. Экономическая социология: Учебное пособие для вузов. / В. И. Верховин, В. И. Зубков [под ред. В.И. Верховина]. – М.: 2006.— 736 с.
45. Вишневский Д. Профессионально–квалификационная структура рабочей силы в странах с развитой рыночной экономикой (опыт и перспективы) / Д. Вишневский // Труд за рубежом. – 2003. – № 1 – С. 19–38.
46. Волкова О. В. Ринок праці / О. В. Волкова [навчальний посібник]. – К. : Центр учбової літератури, 2007. – 624 с.
47. Гаузнер Н. Методы регулирования занятости в странах Запада / Н. Гаузнер // Проблемы теории и практики управления. – 1993. – № 1. – С. 97–102.
48. Генеза ринкової економіки (політекономія, мікроекономіка, макроекономіка, економічний аналіз, економіка підприємства, менеджмент, маркетинг, фінанси, банки, інвестиції, біржова діяльність): Терміни, поняття, персоналії / [уклад. : В. С. Іфтемічук, В. А. Григорьєва та ін. / [за наук. ред. Г. І. Башнянина, В. С. Іфтемічука]]. – К. : Магнолія плюс, 2004. – 688 с.
49. Гимпельсон В. Дефицит квалификации и навыков на рынке труда / В. Е. Гимпельсон // Вопросы экономики. – 2004. – № 3. – С. 76–94.
50. Гимпельсон В. Е. Спрос на труд и квалификацию в промышленности: между дефицитом и избытком / В. Е. Гимпельсон, Р. И. Капелюшников, А. Р. Лукьянова // Экон. журнал ВШЭ. – 2007. – № 2. – C.163–199.
51. Гоббс Т. «Левиафан, или Материя, форма и власть государства церковного и гражданского / Т. Гоббс. – М., 1936. – 503 с.
52. Головаха Е. И. Жизненная перспектива и профессиональное самоопределение молодежи / Е. И. Головаха. – К. : Наук, думка, 1988. – 312 с.
53. Гонта Л. Трудный рынок / Л. Гонта // Профиль. – 15 августа 2009. – № 29 – 30 (98 – 99). – С. 44–46.
54. Гордон Л. А. Социальные эффекты и структура безработицы в России / Л. А. Гордон, Э. В. Клопов // Социс. – 2000. – № 1. – С. 24–34.
55. Гуревичев М. М. Государственное регулирование в условиях рыночной экономики (исследование эволюции) / М. М. Гуревичев.– X. : Основа, 1993.– 240 с.
56. Данакин А. С. Теоретические и методические основы разработки технологий социального управления. Автореф. дис. ... д–ра социол. наук. — М., 1994. – 46 с.
57. Джери Д. Большой толковый социологический словарь (Collins) / Д. Джери – Том 2 (П–Я). – Вече, ACT, 1999. – 528 с.
58. Долішній М.І. Трудовий потенціал, зайнятість і ринок праці (теорія і практика) / М.І.Долішній., С. М. Злупко, Т. Б. Токарський. – Львів : Вид-во Львів, ін.-ту внутрішніх справ, 1997. – 340 с.
59. Доповідь «Про соціально-економічне становище України» [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://ukrstat.gov.ua/
60. Доповідь «Ринок праці» [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://ukrstat.gov.ua
61. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда [Електронний ресурс] / Э. Дюркгейм – Режим доступу: http://www.ckp.ru/biblio/d/dur_labour.htm
62. Дятченко Л. Я. Социальные технологии в управлении общественными процесами / Л.Я. Дятченко. – Белгород : Центр социальных технологий, 1993. – 343 с.
63. Економічна енциклопедія: [у трьох томах] / Редкол.: С. В. Мочерний (відп. ред) [та ін.]. Т. 3. – К.: Видавничий центр «Академія», 2002. – 952 с.
64. Жук М. В. Регіональна економіка: підручник / М. В. Жук – К. : ВЦ «Академія», 2008. – 416 с.
65. Зайнятість та ринок праці // Міжвідомчий науковий зб. – Вип. 6. – 1998. – 279 с.
66. Зайнятість та рівень життя в міських домогосподарствах України // Аналітичний звіт. – К. : Центр «Соціальний моніторинг», 1998. – 85 с.
67. Занятость отдельных социально-демографических групп населения в переходной экономике России / Под ред. Колосовой Р. П. Разумовой Т. О. – М. : ТЕИС, 1998. – 183 с.
68. Занятая Украина: кто в работе всех нужнее? [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://timeua.info/newspaper/080512/index.html
69. Зарицкая В. Дефицитные и профицитные рынки [Електронний ресурс] / В. Зарицкая – Режим доступу: http://prostosales.com.ua/b2b–sales/deficitnye–i–proficitnye–rynki.html
70. Заславская Т. И. Социология экономической жизни / Т. И. Заславская, Р. В. Рывкина. – Новосибирск, 1991. – 486 с.
71. Златин П. Н. Социология и психология труда. Часть 1. [учебное пособие] / П. Н.Златин. – М.: Московский государственный индустриальный університет, 2007. – 425 с.
72. Иванилов А. С. Региональное управление трудовыми ресурсами (теоретико–методологические и практические проблемы) / А. С. Иванилов .– X., 1995. – 278 с.
73. Иванов В. Н. Социальные технологии в современном мире / В. Н. Иванов. – М. : Славянский диалог, 1996. – 335 с.
74. Институциональный подход к анализу рыночных и нерыночных хозяйственных систем [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://razdatok.narod.ru/BESSONOVA/b3/2.html
75. Інформаційна записка. Аналіз попиту та пропозиції на професії на ринку праці у 2008–2009 рр. за освітньо-кваліфікаційними рівнями магістр та спеціаліст [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.lir.lg.ua/
76. Історія економічних учень: Підручник [Електронний ресурс] / Л. Я. Корнійчук, Н. О. Татаренко, А. М. Поручник та ін.; за ред. Л. Я. Корнійчук, Н. О. Татаренко. – К. : КНЕУ, 1999. – 564 с. – Режим доступу : http://studentbooks.com.ua/content/view/133/50/1/104/
77. Калініна С. П. Ринок праці і зайнятість: теоретико-методологічний аспект / С. П. Калініна. – Донецьк : ДНУ, 2005. – 227с.
78. Капитонов Э. А. Социология XX века / Э. А. Капитонов. – Ростов н/Д : Феникс, 1996. – 512 с.
79. Кареев Н. И. Основы русской социологии / Н. И. Кареев. – СПб.: Изд-во Ивана Лимбаха, 1996. – 245 с.
80. Карл Поланьи. Великая трансформация: политические и экономические истоки нашего времени / Перевод с английского А. А. Васильева, С. Е. Федорова и А. П. Шурбелева. Под общей редакцией С. Е. Федорова. – СПб.: Алетейя, 2002. – 320 с.
81. Катвалюк А. Л. Социальные технологии / А. Л. Катвалюк. – Тернополь : Экон. думка, 2001. – 284 с.
82. Кашепов А. В. Рынок труда России: некоторые проблемы конъюнктуры / А. В. Кашепов // Общество и экономика. – 1995. – № 1. – С. 21–35.
83. Кашепов А. Об оценке эффективности политики на рынке труда / А. Кашепов // Общество и экономика. – 2001. – № 6. – С. 55–81.
84. Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег / Дж. М. Кейнс. – М., 1936. – 241 с.
85. Кенэ Ф. Избранные экономические произведения / Ф. Кенє – М. : Соцэкгиз, 1960. – 178 с.
86. Ким. М.Н. Трудовой потенциал и занятость / М. Н. Ким : Учебное пособие. – Х., 1993. – 133 с.
87. Кількість зареєстрованих безробітних за причинами незайнятості у 2000–2010 рр. [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.donetskstat.gov.ua/statinform/rinok_praci_6.php
88. Климов Е. А. Как выбрать профессию / Е. А. Климов. – М.: Просвещение, 1990. –159 с.
89. Князев В. Н. Человек и технология / В. Н. Князев. – К. : Лыбидь, 1990. –175 с.
90. Ковалевский М. М. Социология / М. М. Ковалевский // Сочинения: В двух томах. – Т. 1. – СПб : Алетейя, 1997. – 341 с.
91. Коваліско Н. В. Методичні аспекти соціологічного аналізу трудової мобільності в умовах регіонального ринку праці // Вісник Харківського національного університету ім. В.Каразіна. Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи. №462. – Харків : ХНУ, 2000 – С. 61–68.
92. Коваліско Н. В. Регіональна трудова мобільність / Н. В. Коваліско, А. Г. Хоронжий. – Львів : ЛНУ ім. І. Франка, 2002. – 165 с.
93. Коваліско Н. В. Регіональні аспекти зайнятості та безробіття в соціологічному вимірі / Н. В. Коваліско, Ю. Ф. Пачковський // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1999. –№2. – С. 89–96.
94. Коваліско Н. В. Соціально-економічна поведінка індивіда: концептуальні підходи / Н. В.Коваліско, А. І. Кудринська // Соціальна психологія. – № 1(27). – 2008. – С. 60–66.
95. Коваліско Н. В. Специфіка стратегій економічної поведінки на регіональному рівні / Н. В.Коваліско, А. І. Кудринська // Вісник Львівського університету. Серія соціологічна. – Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2008. – Випуск 2. – 372 с. – С. 266–278.
96. Ковальський В. Регіональний ринок праці та особливості його формування і регулювання / В. Ковальський, А. Коверзнев // Україна: аспекти праці. – 2003. – № 4. – С. 3–7.
97. Кодекс законів про працю України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=322–08&test=dCCMfOm7xBWMZJdEZiMWddbAHdlWQsFggkRbI1c
98. Константинов С. А. На смену профессиограмме приходит социолограмма / С. А. Константинов // Служба занятости. – 2005. – № 12. – С. 24–29.
99. Константинов С. А. Структурирование социального и профессионального сознания / С. А. Константинов. – Саратов: Научная книга, 2004. – 96 с.
100. Константинов С. А. Социальные процессы на рынке труда: региональный мониторинг / С. А. Константинов. – Саратов : Научная книга, 2005. – 16 п.л.
101. Константинов С. А. Социолограмма профессий / С. А. Константинов // Высшее образование в России. – 2004. – № 11. – С. 75–76.
102. Ксенофонт «Економікос» [Електронний ресурс] : Режим доступу: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Culture/Article/ksen_dom.php
103. Кузнецова Р. Напрямки вдосконалення механізмів розвитку самозайнятості населення / Р. Кузнецова // Соціальний захист. – 2000. – №3. – С. 47–54.
104. Курбатов В. И. Социальное проектирование. / В. И. Курбатов, О. В. Курбатова. – Ростов н/Д: Феникс. 2001. – 461 с.
105. Лем С. Сумма технологий / С. Лем. – М. : Мир, 1968. – 607 с.
106. Либанова Э. М. Рынок рабочей силы (методы анализа и возможности регулирования) / Э. М. Либанова. Учебн. пособие. – К. : ИПК ГСЗУ, 1994. – 106 с.
107. Лібанова Е. М. Ситуація на ринку праці в контексті новітніх макроекономічних змін / Е. М. Лібанова // Україна: аспекти праці. – 1996. – №6. – С. 3–10.
108. Лібанова Е. М. Ринок праці / Е. М. Лібанова : навч. посібник. – К., 2003. – 224 с.
109. Лукашевич М. П. Соціологія економіки / М. П. Лукашевич : підручник для ВНЗ. – К. : Каравела, 2005. – 288 с.
110. Лукашевич М.П. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії / М. П. Лукашевич, М. В. Туленков. : Навч. посібник. – К. : МАУП, 1999. – 289 с.
111. Лук’янецъ В. С. Філософський постмодерн / В. С. Лук’янецъ, О М .Соболь : навч. посібник. – К. : Абрис, 1998. – 352 с.
112. Лукьянченко Н. Д. Регулирование рынка труда региона / Н. Д. Лукьянченко, С. П. Калинина, В. М. Моложавый. – Донецк, ДонГУ, 1999. – 202 с.
113. Людський розвиток регіонів України: аналіз та прогноз (колективна монографія) [Електронний ресурс] / за ред. Е. М. Лібанової. – К.: Ін-т демографії та соціальних досліджень НАН України, 2007. – 367 с. – Режим доступа : http://www.idss.org.ua/monografii/rozvitok_regioniv.pdf
114. Лютов А. А. Некоторые аспекты современного состояния рынка труда в США / А. А. Лютов // США – Канада: экономика, политика, культура. – 2007.–№ 3. – С. 79–86.
115. Маркарян Э. Теория культуры и современная наука: логико–методологический аналіз / Э. Маркарян. – М.: Из-во МГУ, 1983. – 296 с.
116. Маркс К. Капитал. Критика политической экономии. Кн. 1. Проц