Могдальова Ірина Валеріївна. Особливості формування та розвитку маргінальних процесів у середовищі української інтелігенції

Краткое описание

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ

На правах рукопису

МОГДАЛЬОВА ІРИНА ВАЛЕРІЇВНА

УДК 316.334:7

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ МАРГІНАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ У СЕРЕДОВИЩІ УКРАЇНСЬКОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ

Спеціальність – 22.00.04 – спеціальні та галузеві соціології

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата соціологічних наук

Науковий керівник:
доктор філософських наук,
професор
Пасько Ярослав Ігорович

Донецьк – 2013

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ПРОБЛЕМИ МАРГІНАЛІЗАЦІЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ ЯК СОЦІАЛЬНОЇ СПІЛЬНОТИ
1.1. Інтелігенція як соціальна категорія: прояви маргінальності….......15
1.2. Інтелігенція як об’єкт консервативного та неоконсервативного дискурсів: перша половина ХХ ст. ..……..…………………………………….32
1.3. Передумови виникнення “нового класу” інтелігенції: друга половина ХХ ст. ……………….………………………….………..……….…...48
Висновки до 1 розділу ..……………………………………………....................66
РОЗДІЛ 2. СПЕЦИФІКА МАРГІНАЛІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПРОФЕСІЙНОЇ ГРУПИ
2.1. Маргінальне становище пострадянської інтелігенції: соціальна трансформація ……………………………………………………………. …….69
2.2. Місце інтелігенції в професійній структурі сучасного українського суспільства……………………………………………………………………….86
2.3. Криза самоідентифікації сучасної української інтелігенції як показник її маргіналізації …………………………...……….…...…………...101
Висновки до 2 розділу.……………………………………..…………..............121
РОЗДІЛ 3. МАРГІНАЛІЗАЦІЯ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ НА ПРИКЛАДІ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ М. ДОНЕЦЬК
3.1. Регіональна ідентичність сучасної української інтелігенції: показники маргінальності .…………………………………………………….124
3.2. Маргінальне становище донецької інтелігенції в умовах сучасного українського суспільства…......……….…………...……................138
3.3. Соціальний портрет сучасної інтелігенції Донецька ……..……159
Висновки до 3 розділу. …………………………………….…………………..174
ВИСНОВКИ……………………………………………………….....................177
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……….………………………….....187
ДОДАТКИ… ……………………………………………………………….......217

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. У період переходу України до нових соціально-економічних відносин важливо враховувати проблему маргінальності, оскільки, з одного боку, вона є проявом нестійкості, нестабільності суспільного життя, а з іншого – передумовою формування нових відносин. Загалом маргінальність – це стан людини, соціальної групи, характерний для трансформаційних процесів суспільного життя.
Вона являє собою прикордонну зону, необхідну для подальшого розвитку. Таким чином, процес розвитку неможливий без прояву маргінальності.
Під час змін суспільства постає питання про зміну й ціннісних орієнтацій, оскільки вони багато в чому забезпечують функцію соціального захисту, спрямовану на усунення почуття тривоги, фрустрації, пов’язаних з усвідомленням нестійкості соціального становища кожного члена суспільства. Виникають нові групи лідерів і аутсайдерів, які визначаються не тільки відповідно до їх уміння виконувати ті чи інші соціальні ролі, а й за їх ставленням до держави, влади. Отже, у суспільстві виникає криза цінностей, яка виражається в зіткненні старих норм, цінностей та ідеалів з новими соціокультурними орієнтаціями суспільства. У такому стані невизначеності, нестабільності опинилася сучасна українська інтелігенція, яка під впливом трансформаційних суспільних процесів змінює свої статусні та професійні характеристики.
Діяльність інтелігенції є важливою та соціально значущою, оскільки сприяє творчому вирішенню практичних проблем у тій або іншій галузі знань. В історії людства найчастіше саме інтелігенція виконувала роль неформального лідера, оскільки, з одного боку, вона впливала на різні сфери життя суспільства, виражаючи погляди та настрої широких верств населення, а з іншого – сама перебувала в стані роздвоєної свідомості, невизначеності, неоднозначності, тобто маргінальності.
Сучасна українська інтелігенція поповнює лави малозабезпечених людей, які живуть на межі бідності. Її низьке матеріальне становище не відповідає рівню культурного внеску, який вона робить у розвиток суспільства. Відсутність коштів для існування, стабільності та соціальних гарантій змушує представників інтелігенції змінювати професію, місце роботи й навіть місце проживання. Та, незважаючи на це, більшість її представників пишається своєю окремістю та соціальним статусом. Потенціал представників інтелігенції як висококваліфікованої, духовно розвиненої й моральної частини суспільства безпосередньо пов’язаний з питаннями самосвідомості нації, вибором шляху подальшого розвитку та морально-духовною атмосферою суспільства загалом.
Попри наявність досить ґрунтовних досліджень певних аспектів маргінальності, пов’язаних з вивченням феномену інтелігенції, на сьогодні недостатньо уваги приділено питанню взаємозв’язку цих категорій, що й зумовлює актуальність дослідження.
Характерні особливості інтелігенції, зокрема соціально-етичні критерії виокремлення її як певної соціальної групи, були предметом вивчення представників філософської, історичної та літературної думки Російської імперії середини XIX–початку XX ст., з-поміж яких М. Бердяєв, Б. Боборикін, С. Булгаков, О. Герцен, М. Гершензон, Б. Добринін, Р. Іванов-Разумник, О. Ізгоєв, І. Ільїн, Б. Кистяківський, В. Ключевський, С. Кривенко, П. Лавров, Д. Мережковський, П. Мілюков, М. Михайлівський, П. Струве, Г. Федотов, С. Франк. Саме вони започаткували традицію інтерпретації інтелігенції як такого прошарку суспільства, що бере на себе соціальну функцію громадської самосвідомості від імені та в ім’я народу.
Епістемологічною передумовою залучення поняття маргінальності до соціологічного тезаурусу стало вивчення таких суспільних явищ, як відчуження, соціальна аномія, соціальна мобільність, у працях Г. Зіммеля, Ф. Знанецького, Е. Дюркгейма, К. Маркса та Ф. Енгельса, Г. Маркузе, П. Сорокіна. Згодом американські соціологи, культурологи й психологи ввели в науковий обіг поняття “маргінал”, що вживають для позначення людини, яка перебуває в проміжному, периферійному становищі між двома групами – носіями різних культурних цінностей. У межах cтруктурного функціоналізму маргінальність розробляли Е. Бержесс, Т. Веблен, М. Голдберг, Г. Дікі-Кларк, О. Люїс, Р. Макайвер, Р. Макензі, Р. Мертон, Р. Парк, Х. Родман, Е. Стоунквіст, Е. Х’юз, Т. Шибутані.
У СРСР посилення інтересу до цієї проблематики пов’язано з початком “відлиги” 1960-х рр., коли спостерігається пожвавлення культурного життя, виходить ряд праць, присвячених проблемі визначення соціокультурних функцій інтелігенції. У цьому напрямі працювали Б. Балуєв, Л. Булгакова, М. Главацький, Л. Єрман, Л. Іванова, М. Курмачова, М. Пирумова, С. Федюнін, С. Хасанова, М. Штранге. Водночас зароджується радянська маргіналістика, яка сягає піку свого розвитку у 80-х рр. ХХ ст. До найбільш значущих її праць належать дослідження С. Авєрінцева, В. Баруліна, О. Гуревіча, М. Злобіна, В. Межуєва, Л. Новікової, Е. Орлової, М. Полякова, М. Семіряги, Є. Старикова, Е. Соколова, М. Тьомкина, В. Толстих, В. Федотової, В. Шапинського, К. Шапинської, Б. Шапталова, які аналізують різні аспекти маргінальності: політологічний, релігійний, культурологічний, економічний тощо.
У 90-х рр. ХХ ст., з розпадом тоталітарної імперії на пострадянському науковому просторі, виникає новий науково-дослідний напрям – “інтелігентознавство”, який було створено зусиллями вчених різних галузей знань, що зумовило його міждисциплінарний характер. У межах зазначеного підходу проблему маргіналізації інтелігенції висвітлено в працях Л. Бєляєвої, В. Давидовича, О. Єригіна, Р. Жданова, Е. Золотухіна, І. Осинського, М. Покровського, М. Руткевича, Р. Ривкіної, Р. Шипілової. Е. Баразгова та О. Шабурова вважають інтелігенцію різновидом бюрократії. Перші спроби дослідження інтелігенції як “міфу” зробили Д. Ванюков, К. Кисельов, С. Орлов та Ю. Пивоваров. Співвідношення інтелігенції й класу інтелектуалів, або інтелектуальної еліти, розглядали В. Іноземцев, Н. Закревська, А. Квакін, О. Панченко, А. Севастьянов, В. Соколов, Я. Щепаньський.
За умов української незалежності, у зв’язку з актуалізацією пошуків національної ідеї й нової культурної ідентичності проблема інтелігенції та її соціокультурної ролі активно переосмислюється, що відображено в публікаціях А. Авакова, В. Астахової, М. Богачевської-Хом’як, О. Богуславського, В. Бондаренко, С. Гнитько, Т. Гончарук, О. Грекова, В. Жарких, М. Згуровського, Г. Касьянова, І. Коминярської, К. Копистянської, А. Кураєва, О. Кустарьова, О. Шановської, О. Шумилова.
Процес розвитку суспільства неможливий без проявів феномену маргінальності, але дослідники наголошують, що сьогодні небезпечними стають масштаби та темпи маргіналізації. Тут необхідно відзначити праці А. Атояна, І. Бабак, Є. Головахи, І. Кального, Л. Кемалової, Н. Коваліско, А. Лантух, С. Макєєва, В. Мандибура, О. Маслова, А. Матєєвої, М. Михальченко, В. Муляр, І. Прибиткової, О. Свящук, О. Ходус, О. Цвєткова, М. Шульги. Разом з тим цілеспрямовано явище маргіналізації в середовищі української інтелігенції вітчизняна соціологія досі не вивчала.
Отже, наукове завдання дослідження зумовлено необхідністю переосмислення ролі та функцій інтелігенції, яка внаслідок незатребуваності ризикує й надалі рухатися до стану маргінальності. Оскільки поняття “маргінальність” є багатогранним та неоднозначним, проблема маргіналізації інтелігенції потребує ґрунтовного соціологічного аналізу.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах планової науково-дослідної теми кафедри соціології управління Донецького державного університету управління (ДонДУУ) “Сучасні суспільні проблеми у соціологічному вимірі” (номер державної реєстрації 0111U001496), в якій автор є співвиконавцем (довідка № 01-12/129 від 16.01.2013 р.).
Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є виявлення особливостей процесу маргіналізації в середовищі української інтелігенції.
Для досягнення зазначеної мети поставлено такі завдання:
– проаналізувати та систематизувати наукові напрацювання з проблеми маргінальності інтелігенції в суспільствознавчих дисциплінах;
– визначити специфіку інтерпретації категорії “інтелігенція” в консервативному та неоконсервативному дискурсах першої половини ХХ ст.;
– проаналізувати передумови виникнення “нового класу” інтелігенції другої половини ХХ ст.;
– з’ясувати причини й тенденції маргіналізації пострадянської інтелігенції та її соціальної трансформації;
– визначити й проаналізувати місце інтелігенції в соціальній структурі сучасного українського суспільства;
– здійснити аналіз кризи самоідентифікації української інтелігенції як прояву її маргіналізації;
– довести поширення процесів маргіналізації в середовищі сучасної української інтелігенції;
– на основі емпіричних даних виявити типові соціальні характеристики сучасної інтелігенції Донецька.
Об’єкт дослідження – процеси маргіналізації інтелігенції.
Предмет дослідження – особливості виникнення та розвитку маргінальних процесів у середовищі української інтелігенції.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої в роботі мети використано такі методи дослідження: комплексний аналіз, проведений у межах системного підходу, – для дослідження проблеми маргінальності; порівняльний – для зіставлення понять “інтелігенція”, “інтелектуал”, “середній клас”, “професіонал”, “новий клас”, “нові бідні” та визначення особливих рис інтелігенції як соціального прошарку; історичний аналіз – для висвітлення соціально-історичного аспекту виникнення й розвитку маргінальних процесів у середовищі інтелігенції та логічної послідовності пізнання проблеми маргіналізації інтелігенції в історії соціології; біографічний – для отримання конкретної інформації щодо певних аспектів життя представників донецької інтелігенції. Розгляд загальних закономірностей функційної дії інтелігенції як соціальної групи здійснено з позицій структурно-функціональної парадигми.
В основу роботи також покладено загальнонаукові принципи об’єктивності та конкретності, універсальні методи теоретичного пізнання (аналіз, синтез, узагальнення й порівняння), зіставлення філософських, психологічних, соціологічних та літературознавчих підходів до поняття інтелігенції, які дають змогу повніше розкрити сутність досліджуваної проблеми.
Емпіричну базу дисертації становлять матеріали ряду соціологічних досліджень, зокрема проведених Інститутом соціології НАН України у межах програми “Прикладні розробки у сфері розвитку галузей економіки” Кабінету Міністрів України (2006–2011 рр., n = 5958); результати “Європейського соціального дослідження (ESS)” (2008–2011 рр., n = 4505); результати “Міжнародних програм соціальних досліджень (ISSP)” (2010–2011 рр., n = 1200); результати “Європейських досліджень цінностей (EVS)” (2002 р., n = 800; 2010 р., n = 750); результати наукового проекту “Україна: образи регіонів та міжрегіональні відносини” (квітень – травень 2005 р., n = 958; березень 2007 р., n = 1536), стосовно даних яких було проведено вибірковий вторинний соціологічний аналіз.
Також використано дані якісного соціологічного дослідження, проведеного особисто дисертанткою в липні 2012 р. (n = 200) методом напівформалізованого автобіографічного інтерв’ю, яке мало на меті встановити особливості сучасної донецької інтелігенції, її життєві цінності та культурні орієнтири.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в розширенні соціологічного знання щодо вивчення чинників виникнення та особливостей розвитку маргінальних процесів у середовищі української інтелігенції. Результати дисертаційної роботи, що відзначаються науковою новизною, викладено в таких положеннях:
уперше:
– проаналізовано та систематизовано наукові напрацювання з проблеми маргіналізації інтелігенції в суспільствознавчих дисциплінах і запропоновано визначати інтелігенцію як соціальну групу, що створює, зберігає та транслює інформацію, котра є носієм культурних символів, ідей і цінностей та забезпечує підґрунтя для соціальної взаємодії. З’ясовано, що до інтелігенції належать люди, які мають високі моральні цінності, ідеали, орієнтири. Головним суспільним призначенням інтелігенції є активна участь у розвитку суспільства. Інтелігенція відрізняється критичністю мислення, альтруїстичною мораллю та є взірцем ціннісно-нормативної поведінки. Представники цієї соціальної групи породжують нові ідеї та символи;
– доведено, що в середовищі сучасної української інтелігенції поширюються процеси маргіналізації, характерними наслідками яких є відчуття апатії, соціально-психологічного дискомфорту; значна частина представників зазначеної соціальної спільноти перебуває в стані дисбалансу між суб’єктивним відчуттям своєї соціальної позиції та об’єктивним статусом; відбуваються істотні зміни у сфері зайнятості інтелігенції, що полягають у неможливості працевлаштування за фахом, серед пріоритетних цінностей фактично відсутні громадянські, натомість домінують цінності родина та здоров’я, спостерігається постійна апеляція до радянського минулого;
– запропоновано соціальний портрет сучасної інтелігенції Донецька, який сформовано в результаті дослідження об’єктивних і суб’єктивних аспектів способу діяльності представників інтелігенції, на основі отриманих емпіричних даних. Виявлено, що донецьку інтелігенцію представляють люди з різною освітою, духовним світом та соціальними потребами. Водночас представників сучасної донецької інтелігенції об’єднує ряд сутнісних характеристик: з одного боку, маргіналізація її більшої частини в результаті низхідної соціальної мобільності, апатія, байдужість до соціальних подій, втрата надії на краще майбутнє, пасивність у діях; з іншого – наявність значного культурного капіталу, прагнення до професійної реалізації та соціального престижу, намагання адаптуватися до вимог ринку праці шляхом підвищення власного професіоналізму;
удосконалено:
– історіографічні напрацювання щодо консервативного та неоконсервативного підходів першої половини ХХ ст. стосовно проблеми інтелігенції, представники яких звертають увагу, насамперед, на її інтелектуальну діяльність. З’ясовано, що головна увага дослідників була зосереджена на важливості формування почуття відповідальності в інтелектуалів, які безпосередньо пов’язані зі збереженням та вдосконаленням соціальних інститутів. Маргінальність інтелігенції цього періоду є духовною, оскільки пов’язана з відсутністю можливості виконувати свої духовні функції, низькою престижністю інтелектуальних професій, невисокою зарплатнею, усуненням з процесів прийняття державних рішень тощо;
– концепцію ґенези явища маргінальності в середовищі інтелігенції, згідно з якою чинниками маргіналізації пострадянської інтелігенції є інституційні зміни початку 90-х рр. ХХ ст., що пов’язані зі змінами стратифікаційної структури, виникненням нових ідей та цінностей, а також зі зниженням суспільної потреби щодо чисельності інтелігенції з одночасним зростанням вимог до її професійних параметрів, модернізацією її культурного призначення в суспільстві. Більшість цієї соціальної групи була змушена змінити спосіб життя та мислення, знизивши рівень своїх матеріальних статків, соціального статусу й втративши кар’єрні можливості;
– підхід до визначення місця інтелігенції в професійній структурі сучасного українського суспільства; обґрунтовано необхідність зіставлення поняття “інтелігенція” з поняттям “професіонал”, з якого випливає, що сукупність фахівців, зайнятих розумовою працею в сучасному українському суспільстві, може бути позначена поняттям “інтелігенція” лише з певними застереженнями, бо останнє ширше за термін “професіонали”, оскільки передбачає наявність характерної соціокультурної духовної складової;
дістало подальший розвиток:
– теорія “нового класу” інтелігенції, яка розглядає інтелігента як рушійну силу конструктивного прогресу та носія багатого культурного капіталу й гуманістичних цінностей. Головну свою функцію – соціальну трансформацію суспільства – клас інтелігентів виконує через культуру критичного дискурсу, професіоналізм та мобілізацію соціальних рухів. Наголошено на ймовірному зростанні загрози втрати “новим класом” креативності, перетворення його представників на експертів і технологів, які вже не продукують нових для громадянського суспільства ідей, а концентрують увагу на маніпулюванні актуальністю;
– характеристика кризи самоідентифікації української інтелігенції, головними рисами якої є: відсутність цілісності, розірваність свідомості як результат перебування в культурному конфлікті із суспільством; специфічні стратегії адаптації до нових соціокультурних умов, домінування адаптивно-захисної поведінки, ескапізму; переживання культурного шоку, який супроводжується почуттями самотності, безпорадності та пригніченості; схильність ідентифікувати себе як політично нейтрального фахівця, зосередженість на вузькопрофесійній діяльності. Доведено, що колишні механізми самоідентифікації інтелігенції поступово втратили своє значення, а оскільки система нових механізмів та інститутів ще не склалася, квазікомпенсаторну функцію виконують процеси маргіналізації, що продовжують набувати поширення.
Практичне значення одержаних результатів. Основні положення й результати роботи допомагають усвідомити багатогранність та складність феномену маргіналізації інтелігенції, а також роль і місце інтелігенції в історичному розвитку суспільства. Зокрема, окремі теоретичні положення та загальні висновки використовували в навчальному процесі Автомобільно-дорожнього інституту Державного вищого навчального закладу “Донецький національних технічний університет” під час викладання дисциплін “Соціологія”, “Політологія”, “Культурологія” та “Філософія” протягом 2009–2012 рр. (довідка № 42-01/694 від 03.09.2012 р.). Результати прикладної частини дисертаційної роботи використано під час проведення соціологічного дослідження проблеми маргіналізації в сучасному українському суспільстві Регіональним філіалом Національного інституту стратегічних досліджень у м. Донецьк (довідка № 53/04 від 03.09.2012 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною науковою роботою. Концепція дослідження, головні положення та висновки, тексти дисертації, статей і тез викладені автором самостійно.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дослідження доповідались та обговорювалися на ХХІ Міжнародній науково-практичній конференції “Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості” (м. Донецьк, 2007 р.); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Розвиток наукових досліджень – 2007” (м. Полтава, 2007 р.); VI Міжрегіональній конференції молодих учених та аспірантів “Дослідження молодих науковців у галузі гуманітарних наук” (м. Горлівка, 2008 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Перший крок у науку” (м. Луганськ, 2009 р.); VII Міжрегіональній конференції молодих учених та аспірантів “Дослідження молодих науковців у галузі гуманітарних наук” (м. Горлівка, 2009 р.); ІІІ Міжнародній науковій конференції молодих учених, аспірантів, студентів “Сучасна інформаційна Україна: інформатика, економіка, філософія” (м. Донецьк, 2009 р.); IV Міжнародній науково-практичній конференції “Наукові дослідження – теорія та експеримент’ 2009” (м. Полтава, 2009 р.); ІХ Міжнародній науковій конференції студентів та молодих учених “ПОЛІТ – 2009. Сучасні проблеми науки” (м. Київ, 2009 р.); V Міжнародній науково-практичній конференції “Розвиток наукових досліджень – 2009” (м. Полтава, 2009 р.); V Всеукраїнській науково-практичній конференції “Перспективні досягнення – 2010” (м. Миколаїв, 2010 р.); V Всеукраїнській науково-практичній конференції “Перший крок у науку” (м. Луганськ, 2010 р.); VI Всеукраїнській науково-практичній конференції “Перший крок у науку” (м. Луганськ, 2011 р.); VІ Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції “Простір і час сучасної науки” (м. Київ, 2011 р.).
Публікації. Основні положення та результати дослідження викладено у 21 публікації, з яких 6 – статті в наукових фахових виданнях України із соціології.
Обсяг і структура роботи. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертаційної роботи – 220 сторінок, з яких основний текст – 186 сторінок, список використаних джерел (271 найменування, з яких 30 – іноземною мовою) – 30 сторінок, 4 додатки – 4 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проаналізувавши особливості формування та розвитку маргінальних процесів у середовищі української інтелігенції, можна зробити наступні висновки.
1. У дисертаційній роботі здійснено комплексний аналіз наукового доробку з проблеми маргінальності інтелігенції як соціальної категорії на матеріалах американських, європейських, російських, радянських та українських дослідників. Варто звернути увагу на те, що для європейської та американської соціологічної думки характерним є синонімічне використання понять “інтелігенція” та “інтелектуали”, на відміну від руської, радянської та пострадянської соціології, де ці два терміни мають принципове розмежування. Так, з одного боку, обов’язковими показниками, що відрізняють представників інтелігенції постають критичний тип мислення, особлива альтруїстична мораль, чесне виконання своїх професійних обов’язків, громадське призначення, самостійність думки від соціально-політичних процесів, наявність високих морально-етичних норм, прагнення до вдосконалення наявного порядку. Історія розвитку інтелігенції свідчить, що поняття “інтелігенція” визначає, передусім, громадське призначення людини, яка є носієм нормативних цінностей й форм поведінки.
Але, з іншого боку, представники інтелігенції часто опиняються у маргінальному становищі, відчувая внутрішній дискомфорт, самотність, обмеження власних прав. Серед них проявляється невдоволеність певною формою влади, відчуження від держави, спостерігається відсутність єдиної громадської позиції, що впливає на формування плюралізму та соціальної невизначеності. Критичне ставлення до влади найчастіше має місце серед вузьких кіл інтелігенції. Внаслідок цього формується маргінальна культура, яка відокремлює інтелігенцію від традиційних культурних цінностей, ідей та відчужує від влади, держави. Зауважимо, що інтелігенція може претендувати лише на культурний капітал, який пов’язано зі знаннями, інтелектуальними, освітніми та морально-етичними надбаннями, та на обмежений вузькою соціальною спільнотою соціальний капітал.
2. Результатом вивчення специфіки розуміння соціальної категорії “інтелігенція” в консервативному та неоконсервативному дискурсах першої половини ХХ ст., стало визначення, що консервативна соціологія зосереджує увагу на важливості формування відповідальності інтелектуалів, які безпосередньо пов’язані зі збереженням та вдосконаленням соціальних інститутів та укоріненням їх у національній культурі. Інтелігенція повинна виконувати культурні та освітні функції, а не критикувати або, тим паче, руйнувати соціальну систему. Маргінальність інтелігенції цього періоду є скоріше духовною, ніж соціальною чи економічною, оскільки пов’язана з відсутністю можливості виконувати свої духовні функції.
Неоконсерватизм зберіг критичний пафос у контексті зміни деяких акцентів, що стали актуальними у першій половині ХХ ст. Ці акценти пов’язані з соціальними змінами й виходом на авансцену історії веберівського західного технократа та бюрократизованого чиновника. Ці постаті стали домінантними в індустрійній цивілізації після Другої світової війни. Представники європейської інтелігенції почали розглядатись як “безвідповідальні критикани”, “торгівці застарілими ідеями”, які репрезентували думки, що значною мірою не співпадали з національними культурними традиціями. Спостерігається критика інструментального розуму інтелігентів, звертається увага на малий престиж інтелектуальних професій, низьку зарплатню представників інтелігенції, усунення з процесів прийняття рішень тощо. Неоконсерватори критикують моралізм інтелігентів / інтелектуалів, їх пасивність, натомість соціальний прогрес вимагає рішучих дій.
3. Проаналізовані передумови виникнення “нового класу” інтелігентів / інтелектуалів, які виникли як реакція на суперечливу соціальну реальність західного суспільства. Разом із тим, “новий клас”, як базова сила модернізації, проявив себе у трансформаціях суспільств державного соціалізму. Саме у Центральній Європі було чітко окреслено таку особливість інтелігенції: як ідентифікація з політичною владою, що може виникнути лише за умов перехідного періоду, з якими пов’язані кризи влади, панівного класу та суспільства в цілому. Головну ж свою функцію – соціальну трансформацію суспільства – клас інтелектуалів / інтелігентів виконує через культуру критичного дискурсу, соціальну рефлексію, професіоналізм та мобілізацію соціальних рухів. Так відбулося в Центральній Європі, де “новий клас” акумулював свій соціальний потенціал на основі чинників розвитку гуманістичних цінностей освіти та культурного капіталу.
У другій половині ХХ ст. було збагачено теорію “нового класу”. Інтелігенція як представник “нового класу” перетворилася на експертів та технологів, які вже не продукують нових для громадянського суспільства ідей, перетворившись на позбавлених універсалізму “часткових” персонажів. Інтелектуальна діяльність піддається інструменталізації та втрачає свою справжню суть. Зникає автономія інтелігенції, а, натомість, центральною фігурою постає політичний технолог, який загубив зв’язок із цінностями та ідеалами, сконцентрувавши увагу на маніпулюванні актуальністю. Найчастіше вона навіть не намагається змінити політичний порядок, прилаштовуючи його до реалізації політичної істини. Таким чином, більшість дослідників другої половини ХХ ст. презентують ідею виникнення “нового класу” інтелігентів як класу суспільних експертів та політичних технологів.
4. Нами було удосконалено теорію соціальної трансформації пострадянської інтелігенції та визначено, що процеси інституційних змін початку 90-х рр. ХХ ст. пов’язані зі змінами стратифікаційної структури, виникненням нових ідей та цінностей, які сприяли зниженню чисельності інтелігенції та зміненню її універсального культурного призначення в суспільстві. Очікування інтелігенції від нової економічної системи не виправдалися, оскільки більшість цієї соціальної групи була змушена змінити спосіб життя та мислення, понизивши рівень свого матеріального прибутку та втративши кар’єрні можливості. Змінилася також і самосвідомість цієї соціальної групи. Як наслідок – інтелігенція “радянського типу” припиняє своє існування та починає реалізовуватися у нетрадиційних формах, набуваючи нових рис та функцій.
У пострадянський період поняття “інтелігенція”, як і раніше, продовжує використовуватись суспільством, але пов’язується вже, переважно, з радянським минулим. Інтелігенція розглядається як архаїчний особливий соціокультурний феномен, формування й розвиток якого були можливими лише за певних історичних умов та зовсім непристосовані до нових. Ці умови багато в чому й визначили образ радянської, російської та української інтелігенції, її специфіку та внутрішню сутність. Особливості історичного розвитку наділили вітчизняну інтелігенцію власними унікальними характеристиками, які багато в чому є відмінними від характеристик західних інтелектуалів.
Зазначимо, що специфіка соціальної трансформації пострадянської інтелігенції пов’язана зі стратегіями адаптації до нових умов. Одні, шляхом зміни професій, знайшли себе у бізнесі в якості підприємців. Інші, чиї знання, досвід та соціальні зв’язки були високо оцінені й виявилися конкурентоспроможними у ринковій системі, змогли вдало працевлаштуватися в якості найнятих робітників приватних підприємств. Треті – мігрували за кордон з метою професійної самореалізації та пошуків гідної матеріальної винагороди за власну працю. Четверті, не бажаючи зраджувати своїй професії та покликанню, зберегли попередні трудові позиції. Остання стратегія була найпоширенішою серед основної маси інтелігенції, ті, хто зберегли інтелектуальний і професійний рівень, постраждали найбільш: їх статусні та матеріальні ресурси значно скоротилися, цінність праці, рівень та якість життя знизилися.
5. Нами було проаналізовано сучасну статусну ситуацію в українському суспільстві та визначено місце інтелігенції у професійній структурі. Впровадження на пострадянському просторі ринкових відносин зробило закономірним процес зіставлення поняття “інтелігенція” з поняттям “професіонал”, а ця позиція вписується в рамки функціональної парадигми. Відповідно до цього підходу, до професіоналів відносять фахівців певних видів діяльності, що мають диплом про вищу освіту, володіють професійною компетентністю, керуються етичним кодексом і мають високий ступінь автономії та самоконтролю. Незатребуваність творчої праці й високого професіоналізму, відсутність стійкого становища стають причиною маргіналізації значної частини професіоналів. Для забезпечення себе і своєї родини велика частина інтелігенції вимушена шукати другу, третю роботу, часто невідповідну її професійно-освітньому статусу. Не обмежуючись завданнями просвітництва людей, активна частина професіоналів йде в політику.
Зауважимо, що при порівнянні понять “інтелігенція” та “професіонал” існує небезпека втратити важливі соціокультурні особливості кожного з них. У межах нашої роботи сукупність професіоналів у сучасному українському суспільстві з певними застереженнями може бути позначена поняттям “інтелігенція”. Тому, що воно ширше за термін “професіонали”, оскільки містить соціокультурну духовну складову. Кожне з розглянутих нами понять (“новий клас”, “експерт” тощо) стосується важливих аспектів досліджуваної соціальної групи, однак саме поняття “професіонали” найповніше розкриває її внутрішні характеристики та є найбільш адекватним у зв’язку з метою й завданнями нашої роботи.
6. Під час дослідження нами було виявлено особливості формування самоідентифікації сучасної інтелігенції, її соціальний статус, на механізмах якого відбивається економічна та політична ситуація й перехід до нових соціальних стосунків. Серед головних особливостей формування самоідентифікації інтелігенції слід виділити: відсутність цілісності, розірваність як результат перебування у культурному конфлікті з суспільством; криза ідентичності, часткова втрата самоідентифікації; специфічні адаптивні стратегії до нових соціокультурних умов, домінування адаптивно-захисної поведінки; нестабільність та нечіткість структури життєвого світу; переживання культурного шоку, який супроводжується почуттями самотності, безпорадності та пригніченості; ностальгічні почуття за радянською системою цінностей та ідеалів; відмова від комунітарних цінностей та схильність ідентифікувати себе в якості самостійного фахівця, зосередженість на вузькопрофесійній діяльності; аномічний стан самосвідомості.
Доведено, що колишні механізми самоідентифікації інтелігенції поступово втратили своє значення, а система нових механізмів та інститутів ще не склалася (ще один з показників маргінальності). Чинники освіти, культури, якісного споживання, на основі яких раніше здійснювалася самоідентифікація інтелігенції стають елементом самоорганізації та самоідентифікації нових середніх прошарків. Тим самим інтелігенція перестає бути самодостатньою і самовідтворюваною громадською групою, а її функції носять більшою мірою службовий, допоміжний характер. Якщо раніше високий статус освіти і культури як символів й предметів самоідентифікації традиційних середніх шарів підтримувалися і забезпечувалися переважно владою, політико-адміністративними заходами, то в сучасних умовах це здійснюється значною мірою за рахунок зв’язку освіти і культури з підприємництвом.
7. Обґрунтовано регіональну ідентичність сучасної донецької інтелігенції та визначено, що регіональна ідентичність зазначеної соціальної спільноти передбачає об’єктивний стан, що ґрунтується на почутті самототожності с певним регіональним соціумом. Регіональна ідентичність є значущою системою координат та цінним психологічним компенсатором для сучасної української інтелігенції, оскільки підтримує необхідні для її самоідентифікації символічні опори. Помічено, що у середині регіонів спостерігається відносна культурна однорідність, проте, культурні контрасти між регіонами є вельми істотними. У результаті обробки вторинних даних, можна зробити висновки, що саме донецька та львівська інтелігенція має принципові розбіжності між у політичних, національно-етнічних, соціально-економічних поглядах, у системі ціннісних орієнтацій та особливостях самосвідомості.
Формування регіональної ідентичності інтелігенції стає пріоритетом регіональної політики і соціально-економічного розвитку, головними цілями яких є підвищення капіталізації регіону і залучення інвестицій у розвиток регіону (реалізація культурних, соціальних, спортивних проектів). На наш погляд, найбільш адекватним є визначення регіональної ідентичності інтелігенції як результату когнітивного, ціннісного, емоційного процесів усвідомлення приналежності до свого регіонального співтовариства, що проявляються в творчій діяльності на благо свого міста, в зміцненні його місця і ролі в системі територіальних спільнот, у формуванні іміджу міста.
8. Уперше емпірично досліджено особливості самоідентифікації донецької інтелігенції в умовах сучасного українського суспільства за допомогою біографічного методу, спрямованого на отримання конкретної інформації про певні аспекти життя представників зазначеної соціальної спільноти. У результаті використання біографічного методу, представники сучасної донецької інтелігенції самі визначали власні особливості: з одного боку, це розірваність, або фрагментальність, самосвідомості; маргіналізація значної частини інтелігенції в результаті розпаду традиційних для інтелігенції загальносоціальних функцій, недостатня участь у матеріальному виробництві, в процесі прийняття рішень та в розподілі ресурсів; значні зміни в системі зайнятості; відсутність налагодженої комунікації між представниками різних інтелектуальних професійних груп; відсутність взаємовідносин з владою через неможливість впливу на прийняття державних рішень; а з іншого – прагнення до професійної реалізації та соціального престижу, намагання адаптуватися до вимог ринку праці через підвищення власного професіоналізму.
У цілому криза сучасної української інтелігенції визначається, передусім, втратою довіри до нової демократичної влади, проявляється в моральній спустошеності, зубожінні й навіть інтелектуальній деградації, у «розмиванні» тих основних рис, якими характеризується в суспільстві ця соціальна група. Якщо інтелігенція пострадянського періоду вступала в протиріччя з колишнім комуністичним режимом, маючи на увазі чітко виражений моральний імператив (вона хотіла покінчити з подвійними стандартами старої політичної еліти, які, з одного боку, декларували ідеали соціальної справедливості й рівності, а з іншого – оточували себе привілеями, узурпували владу та краще рухоме й нерухоме майно), то сучасна українська інтелігенція мріє про затвердження громадянського суспільства та правової держави.
9. Уперше запропоновано соціальний портрет сучасної інтелігенції Донецька, та визначено, що, незалежно від різниці в рівні освіти, духовному світі, соціальних потребах та цінностях, представників зазначеної групи об’єднують певні специфічні риси, що формуються під впливом наступних чинників. По-перше, це соціальна та економічна нестабільність, яка обумовлює незавидність місця та ролі інтелігенції в соціальній структурі. Серед сучасної донецької інтелігенції росте недовіра до влади та пасивність мислення і поведінки. Спостерігається відсутність впевненості у власних силах і можливостях, нездатність до швидкої та успішної адаптації до нових соціокультурних умов. Недостатність економічного капіталу призводить до економічної маргіналізації. Погіршення фінансового капіталу інтелігенції в цілому призводить до зниження її соціальної активності.
По-друге, це специфіка соціальної мобільності, особливо в професійній діяльності. Відбуваються зміни у структурі зайнятості, збільшується чисельність малозабезпечених та безробітних. Виникають нові групи, наприклад, “нові бідні”, до яких належать висококваліфіковані фахівці, що живуть на межі бідності. Спостерігається професійна диференціація серед інтелігенції: одна частина цієї соціальної групи зуміла знайти престижну роботу та отримати кар’єрні перспективи, інша не змогла пристосуватися і втратила свій попередній статус та отримала новий, більш низький. Незважаючи на це, кожен представник досліджуваної групи повинен бути інтелігентним, тобто людиною з високою розумовою та моральною культурою.
По-третє, аномічний стан самосвідомості сучасної донецької інтелігенції, при якому відбувається дезінтеграція та розпад традиційної системи цінностей та норм, що гарантували порядок. Однією з головних умов виникнення аномії серед інтелігенції є розбіжність між потребами та інтересами цієї соціальної групи та можливостями їх задовольнити. Перебування в такому стані сприяє формуванню депривації через відчуття недостатності задоволення власних потреб. Наслідками цього виступають відчуття соціально-психологічного дисбалансу, почуття невизначеності та непотрібності.
Доведено, що сучасна соціально-економічна ситуація обумовлює істотну зміну соціальної бази української інтелігенції, а це в свою чергу позначається і на її внутрішньогруповій організації, на взаємодії з іншими спільнотами, на механізмах і символах самоідентифікації. Змінюється система професійних ознак інтелігенції. З суб’єкта громадського процесу вона поступово стає об’єктом державного експерименту по перевлаштуванню суспільства. Її адаптація до нових економічних умов відбувається переважно в межах існування маргінальних прошарків. Вона стає несистемним елементом соціальної структури. Символами і атрибутами самоідентифікації інтелігенції є вже не стандарти престижної праці й споживання, а пристосування до елементарного виживання.
Таким чином, ми бачимо, що сучасний стан і перспективи розвитку України визначаються повнотою і характером участі в цьому процесі різний категорій професіоналів, що складають основу модернізаційного потенціалу країни. Від їхньої ролі в економічних, політичних та культурних процесах, активності в реалізації планів по створенню сучасної науки і культури залежать результати тих змін, які переживає українське суспільство. У зв’язку з цим, надзвичайно важливою для держави стає проблема адаптації професіоналів до дійсності, що динамічно змінюється, як найголовнішої умови самореалізації найбільш кваліфікованої частини населення.
Радикальні перетворення, які розгорнулися в Україні на межі ХХ та ХХІ ст., викликали необхідність вироблення професіоналами нових адаптаційних стратегій, освоєння ними нових моделей соціального пристосування, які відповідали б реаліям сучасності. У сучасному українському суспільстві існує замовлення на професіоналів особливого психологічного складу, які б змогли не втратити свої позиції та утриматися в своїй соціальній групі. Тому професіоналу необхідно культивувати певні особові якості – здатність швидко адаптуватися до соціальних і професійних умов, що оновлюються, високу міру навчання і легкість позбавлення від застарілих навичок і знань, стійкість в ситуації стресу від швидкої зміни інформації, нестабільності положення.
Незважаючи на те, що інтелігенція виступає творцем, джерелом нових ідей та теорій, є пропагандистом і тлумачем накопичуваного суспільством досвіду, доводиться констатувати, що сучасна українська інтелігенція найчастіше перебуває в тяжкому стані невизначеності. Її низьке матеріальне становище не відповідає рівню культурного вкладу, який вона робить у громадський розвиток. Відсутність коштів для існування, стабільності та соціальних гарантій змушує представників інтелігенції змінювати професію, місце роботи і навіть місце проживання. Та, незважаючи на це, більшість її представників пишається своєю окремістю та соціальним статусом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андреева Т. А. Изменения ценностных ориентаций в переходные периоды истории человечества / Т. А. Андреева // Філософія. Культура. Життя. – 2000. – № 9. – С. 171–182.
2. Арон Р. Опій інтелектуалів / Арон Р. ; [пер. з фр. Г. Філіпчук]. – К. : Юніверс, 2006. – 272 c.
3. Арон Р. Эссе о свободах / Арон Р. ; [пер. с фр. Н. А. Руткевич]. – М. : Праксис, 2005. – 196 с.
4. Астахова В. И. Закат интеллигенции? : [беседа с ректором ХГУ «НУА» Валентиной Астаховой об итогах Междунар. науч.-практ. конф. по проблемам современной интеллигенции ; беседу вела Елена Зеленина] // Время. – 2009. – от 13 марта.
5. Астахова В. И. О возрастании роли и ответственности интеллигенции в современной Украине [Электронный ресурс] / В. И. Астахова. – Режим доступа:
http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Mtpsa/2008/articles/Astahova.pdf
6. Атоян А. И. Социальная маргиналистика : [монография] / Атоян А. И. – Луганск : РИО ЛИВД, 1999. – 456 с.
7. Бабак І. М. Ідентифікація особистості як соціально-психологічний механізм подолання бідності / І. М. Бабак // Грані : [науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах]. – 2008. – № 4. – С. 92–94.
8. Бабак І. М. Об’єктивне відчуття бідності як передумова втрати прецездатності / І. М. Бабак // Матеріали ІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції «Соціологія праці та зайнятості: шляхи інституалізації та перспективи розвитку» (червень, 2011 р.). – Київ, 2011. – С. 21–23.
9. Бабак І. М. Регіональна нерівність рівня життя українського населення: соціологічний вимір / І. М. Бабак // Психологія і суспільство. – 2009. – № 3. – С. 116–122.
10. Бабак І. М. Соціальна діагностика чинників бідності: регіональний вимір / І. М. Бабак, А. Є. Дроздік // Грані : [науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах]. – 2010. – № 4. – С. 128–132.
11. Бабак І. М. Соціальні механізми формування когорти бідних / І. М. Бабак // Збірник матеріалів Міжнародного соціологічного форуму «Україна – правова держава» (березень, 2010 р.). – Запоріжжя, 2010. – Т. 1. – С. 11–12.
12. Бабак І. М. Субкультура бідних: специфіка українського суспільства / І. М. Бабак // Проблеми розвитку економіки, науки і освіти в сучасних умовах : [колективна монографія / за заг. ред. О.О. Шумейко]. – Дніпропетровськ : Біла К.О., 2012. – 268 с. – С. 170–180.
13. Батыгин Г. С. Дело жизни: биографические горизонты профессионалов / Г. С. Батыгин // Городские профессионалы: Ценности и правила игры среднего класса. 20 рефлексивных биографий ; [под ред. В. И. Бакштановского, С. М. Киричука]. – Тюмень : Издание администрации г. Тюмени и Центра прикладной этики, 1999. – С. 89–104.
14. Бауман З. Законодатели и толкователи: Культура как идеология интеллектуалов [Электронный ресурс] / Бауман З. ; [пер. с англ. С. Силаковой] // Неприкосновенный запас. – 2003. – № 1 (27). – Режим доступа:
http://magazines.russ.ru/nz/2003/1/baum-pr.html
15. Бауман З. Индивидуализированное общество / Бауман З. ; [пер. с англ. ; под ред В. Л. Иноземцева ; Центр исслед. постиндустр. о-ва, журнал «Свободная мысль»]. – М. : Логос, 2002 – 390 с.
16. Бауман З. Свобода / Бауман З. ; [пер. с англ. Г. Дашевского]. – М. : Новое издательство, 2005. – 129 с. – (Библиотека Фонда «Либеральная миссия»).
17. Бек У. Общество риска. На пути к другому модерну / Бек У. ; [пер. с нем. В. Седельника и Н. Федорой ; послесл. А. Филиппова]. – М. : Прогресс-Традиция, 2000. – 384 с.
18. Беленький В. Х. Оппозиционность интеллигенции как социологическая проблема / В. Х. Беленький // Философия и общество. – 2009. – № 1 (январь – март). – С. 83–97.
19. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования / Белл Д. ; [пер. с англ. ; под ред. В. Л. Иноземцева]. – М. : Academia, 1999. – 949 с.
20. Белл Д. Социальные рамки информационного общества / Д. Белл // Новая технократическая волна на Западе ; [ответ. ред. Гуревич П. С.]. – М. : Прогресс, 1986. – С. 330–342.
21. Белл Д. Эпоха разобщенности: размышления о мире XXI века / Белл Д., Иноземцев В. – М. : Центр исследований постиндустриального общества, 2007. – 304 с.
22. Беляев В. А. Интеллигенция как субъект российского политического процесса: федеральный и региональный аспекты : автореф. дис. на соискание учен. степени док. полит. наук : спец. 23.00.02 «Политические институты, этнополитическая конфликтология, национальные и политические процессы и технологии» / В. А. Беляев. – Казань, 2007. – 31 с.
23. Беляева Л. А. «Новые средние» в России / Л. А. Беляева // Свободная мысль. – 1998. – № 7. – С. 29–37.
24. Бергер П. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания / Бергер П., Лукман Т. ; [пер. и вступ. Е. Д. Руткевич]. – М. : Academia-Центр : Медиум, 1995. – 323 с.
25. Бердяев Н. А. Самопознание (опыт философской автобиографии) / Бердяев Н. А. – М. : Изд-во МГУ, 1990. – 186 с.
26. Боборыкин П. Д. Русская интеллигенция / П. Д. Боборыкин // Русская мысль. – 1904. – № 12. – С. 80–81.
27. Большой толковый социологический словарь (Collins) ; [пер. с англ. ; Т. 1 (А-О) ; Дэвид Джери, Джулия Джери]. – М. : Вече : АСТ, 1999. – 544 с.
28. Бродецька Ю. Ю. Феномен маргінальності в сучасному українському суспільстві: теоретико-методологічний аналіз : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. соціол. наук : спец. 22.00.01 «Теорія та історія соціології» / Ю. Ю. Бродецька. – Харків, 2003. – 19 с.
29. Бургос М. История жизни. Рассказывание и поиск себя / М. Бургос // Вопросы социологии. – 1992. – Т. 1. – № 2. – С. 124–129.
30. Бурдье П. Социология политики / Бурдье П. ; [пер. с фр. ; сост., общ. ред. и предисл. Н. А. Шматко]. – М. : Socio-Logos, 1993. – 336 с.
31. Бурдье П. Структуры, habitus, практики / П. Бурдье // Современная социальная теория: Бурдье, Гидденс, Хабермас ; [учеб. пособие ; сост., пер. и вступ. ст. А. В. Леденевой]. – Новосибирск : Изд-во Новосиб. ун-та, 1995. – С. 23–64.
32. Бурдье П. Формы капитала / Бурдье П. // Западная экономическая социология: Хрестоматия современной классики ; [сост и научн. ред. В. В. Радаев ; пер. М. С. Добрякова]. – М. : РоССРЭН, 2004. – С. 519–536.
33. Бурдьє П. Інтелектуали ХХ століття. Заангажоване знання / Бурдьє П. ; [пер. з нім.]. – Львів : Кальварія, 2010. – 76 с.
34. Вебер М. Избранное. Образ общества / Вебер М. ; [пер. с нем.]. – М. : Юрист, 1994. – 704 с.
35. Вебер М. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика / Вебер М. ; [пер. з нім. Олександра Погорілого]. – К. : Основи, 1998. – 534 с.
36. Вехи. Сборник статей о русской интеллигенции. Из глубины. Сборник статей о русской революции / [АН СССР, Ин-т философии, Филос. о-во СССР ; сост., подгот. текста А. А. Яковлева, авт. примеч. М. А. Колеров и др.]. – М. : Правда, 1991. – 608 с. – (Из истории отечественной философской мысли).
37. Візірякіна Н. І. Вплив інтелігенції на державотворчі процеси в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук : спец. 23.00.03 «Політична культура та ідеологія» / Н. І. Візірякіна. – Київ, 2000. – 18 с.
38. Габермас Ю. Залучення іншого. Студії з політичної теорії / Гамермас Ю. ; [пер. з нім. Андрій Дахній ; наук. ред. Борис Поляруш]. – Львів : Астролябія, 2006. – 416 с.
39. Габермас Ю. Про суб’єкта історії. Деякі міркування щодо хибних альтернатив / Ю. Габермас // Єрмоленко А. М. Комунікативна практична філософія : [підручник] / Єрмоленко А. М. – К. : Лібра, 1999. – С. 346–355.
40. Гайденко П. П. История и рациональность: социология Макса Вебера и веберовский ренессанс / Гайденко П. П., Давыдов Ю. Н. – М. : Политиздат, 1991. – 387 с.
41. Гегель Г. В. Ф. Философия права / Гегель Г. В. Ф. ; [пер. с нем. ; ред. и сост. Д. А. Керимов и В. С. Нерсесянц ; авт. вступ. ст. и примеч. В. С. Нерсесянц]. – М. : Мысль, 1990. – 524 [2] с., 1 л. порт. – (Филос. наследие).
42. Гидденс Э. Модерн и самоидентичность / Э. Гидденс ; [реф. Е. В. Якимовой] // Современная теоретическая социология: Энтони Гидденс ; [реф. сб. / под ред. Ю. А. Кимелева]. – М. : ИНИОН РАН, 1995. – С. 95–113.
43. Голенкова З. Т. Маргинальный слой: феномен социальной самоидентификации / З. Т. Голенкова, Е. Д. Игитханян, И. В. Казаринова // Социологические исследования. – 1996. – № 8. – С. 12–17.
44. Голенкова З. Т. Процессы интеграции и дезинтеграции в социальной структуре российского общества / З. Т. Голенкова, Е. Д. Игитханян // Социологические исследования. – 1999. – № 9. – С. 22–33.
45. Голиниченко Т. Интеллектуалы в фокусе современных французских социологических, политологических и исторических исследований / Т. Голиниченко // Социология: теория, практика, маркетинг. – 2004. – № 2. – С. 42–63.
46. Головаха Е. И. Социальное безумие: история, теория и современная практика / Головаха Е. И., Панина Н. В. – К. : Абрис, 1994. – 168 с.
47. Гордієнко-Мітрофанова І. В. Інваріанти аксіосфери маргінального (на прикладі пенітенціарних установ) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук : спец. 09.00.03 «Соціальна філософія та філософія історії» / І. В. Гордієнко-Мітрофанова. – Харків, 1999. – 20 с.
48. Гофф Ж. Интеллектуалы в средние века [Электронный ресурс] / Гофф Ж. ; [пер. А. М. Руткевича]. – С.-П. : Издательский дом Санкт-Петербургского государственного университета, 2003. – Режим доступа:
http://www.fidel-kastro.ru/history/le_goff/le_goff.htm
49. Грамши А. Возникновение интеллигенции / Грамши А. ; [пер. с итал.] // Грамши А. Искусство и политика : В 2-х т. Т. 1. / Грамши А. ; [пер. с итал.]. – М. : Искусство, 1991. – С. 168–184.
50. Грицак Я. І. Україна – це модерний продукт [Електронний ресурс] / Я. І. Грицак // Український тиждень. – 25 січня 2008. – Режим доступа:
http://tyzhden.ua/Publication/2860
51. Гришина Е. А. Научная интеллигенция: противоречия социальной идентификации / Е. А. Гришина // Социологические исследования. – 2008. – № 3. – С. 60–70.
52. Губогло М. Н. Идентификация идентичности: этносоциологические очерки / Губогло М. Н. – М. : Наука, 2003. – 764 с.
53. Гудков Л. Д. Интеллигенция. Заметки о литературно-политических иллюзиях / Гудков Л. Д., Дубин Б. В. – М. : «ЭПИцентр», Харьков : «Фолио», 1995. – 187, [2] с.
54. Давыдов Ю. Н. Макс Вебер и современная теоретическая социология. Актуальные проблемы веберовского социологического учения / Давыдов Ю. Н. – М. : Мартис, 1998. – 510 с.
55. Данилова Е. Н. Нестабильная социальная идентичность как норма современных обществ / Е. Н. Данилова, В. А. Ядов // Социологические исследования. – 2004. – № 10. – С. 27–30.
56. Дарендорф Р. Современный социальный конфликт. Очерк политики свободы / Дарендорф Р. ; [пер. с нем. Л. Ю. Пантиной ; ред. перевода М. Н. Грецкий]. – М. : Издательство «Росспэн», 2002. – 289 с.
57. Дебре Р. Інтелектуальна влада у Франції / Дебре Р. ; [пер. з фр. В. Артюх ; наук. ред. А. Рєпа ; Нац. ун-т «Києво-Могилянська академія» ; Центр європейських гуманітарних досліджень]. – К. : Дух і Літера, 2008. – 312 с.
58. Дигиленский Г. Г. Люди среднего класса / Дигиленский Г. Г. – М. : Институт Фонда «Общественное мнение», 2002. – 285 с.
59. Донскіс Л. Збентежена ідентичність і сучасний світ / Донскіс Л. ; [в пер.]. – К. : Факт, 2010. – 312 с.
60. Економічна активність населення України 2006 : [стат. зб.]. – К. : Держкомстат України, 2007. – 240 с.
61. Економічна активність населення України 2007 : [стат. зб.]. – К. : Держкомстат України, 2008. – 258 с.
62. Заславская Т. И. Социально-трансформационная структура России / Т. И. Заславская // Общество и экономика. – 1999. – № 3–4. – С. 17–27.
63. Заславская Т. И. Социокультурный аспект трансформации российского общества / Т. И. Заславская // Социологические исследования. – 2001. – № 8. – С. 3–11.
64. Ильин И. А. Путь к очевидности / Ильин И. А. – М. : Республика, 1993. –431 с. – (Мыслители ХХ века).
65. Иноземцев В. Л. «Класс интеллектуалов» в постиндустриальном обществе / В. Л. Иноземцев // Социологические исследования. – 2000. – № 6. – С. 67–77.
66. Каганский В. Вопросы о пространстве маргинальности / В. Каганский // Новое литературное обозрение. – 1999. – № 37 (3). – С. 52–62.
67. Кадієвська І. А. Українська наукова інтелігенція в умовах трансформації суспільства : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук : спец. 09.00.03 «Соціальна філософія та філософія історії» / І. А. Кадієвська. – Одеса, 2004. – 20 с.
68. Кальной И. И. Проблема идентичности в условиях трансформации современного украинского общества / И. И. Кальной, Ю. Д. Парунова, О. К. Шевченко // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия: «Философия». – 2004. – Том 17 (56). – № 2. – С. 110–124.
69. Каневский П. С. Интеллигенция и культурный капитал в российской политике: точки пересечения [Электронный ресурс] / П. С. Каневский // Научный общественно-политический журнал. – 2007. – № 3 (5). – Режим доступа:
http://beztemy.usu.ru/?base=mag/0005%2803_2007%29&xsln=show
Article.xslt&id=a05&doc=../content.jsp
70. Касьянов Г. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960 – 80-років / Касьянов Г. – К. : Либідь, 1995. – 224 с.
71. Касьянов Г. В. Українська інтелігенція 1920-х – 30-х років: соціальний портрет та історична доля / Касьянов Г. В. – К. : Глобус, Вік ; Едмонтон : Канад. ін-т Укр. Студій Альберт. ун-ту, 1992. – 176 с.
72. Качанов Ю. Социальная идентичность как базовая метафора рефлексивного жизнеописания / Ю. Качанов, Н. Шматко // Социальная идентификация личности. – М. : Из-во Института социологии РАН. – 1993. – С. 238–266.
73. Кемалова Л. І. Маргінальність в умовах трансформаційних процесів сучасного суспільства : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук : спец. 09.00.03 «Соціальні філософія та філософія історії» / Л. І. Кемалова. – Сімферополь, 2006. – 20 с.
74. Климова С. Интеллигенция глазами народа [Электронный ресурс] / С. Климова // Социальная реальность: журнал социологических наблюдений и сообщений. – 2008. – №2. – С. 5–19. – Режим доступа:
http://socreal.fom.ru/?link=ARTICLE&aid=485
75. Клячкина Н. Л. Гуманитарная интеллигенции в современном обществе / Н. Л. Клячкина // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Верданского. Серия «Философия. Социология».– 2008. – Том 21 (60). – № 3. – С. 157–163.
76. Коваліско Н. Сучасне українське суспільство: стратифікаційний вимір великого міста / Коваліско Н., Савчинський Р. – Львів : Видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2008. – 236 с.
77. Коваліско Н. В. Динаміка змін соціально-професійної структури сучасного українського суспільства / Н. В. Коваліско // Соціологічні дослідження. – 2011. – № 11. – С. 28–40.
78. Коваліско Н. В. Життєві стратегії та мобільний потенціал соціальних страт у регіональному вимірі / Н. В. Коваліско // Вісник Харківського національного університету ім. В. Каразіна. – 2010. – № 889. – С. 92–97.
79. Коваліско Н. В. Маргінальність у контексті соціоструктурних змін в українському суспільстві / Н. В. Коваліско // Грані : [науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах]. – 2007. – № 4 (54). – С. 100–105.
80. Коваліско Н. В. Регіональна специфіка соціально-стратифікаційних процесів (на прикладі міст Львова та Донецька) / Н. В. Коваліско // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства : [зб. наук. пр.]. – 2010. – Вип. 16. – С.250–256.
81. Коваліско Н. В. Соціально-класова самоідентифікація, життєві стратегії та типи мобільної поведінки львів’ян та донеччан / Н. В. Коваліско // Соціальна психологія. – 2010. – №5 (43). – С. 53–64.
82. Коваліско Н. В. Соціально-статусна та класова ідентичності страт у регіональному вимірі / Н. В. Коваліско // Соціальні виміри суспільства. – 2010. – Вип. 2 (13). – С. 322–335.
83. Коваліско Н. В. Специфіка соціально-професійної структури сучасного українського суспільства / Н. В. Коваліско // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія : “Економічна” : [збірник наукових праць]. – Львів : ЛьвівДУВС, 2012. – Вип.1. – С. 255–267.
84. Коваліско Н. В. Специфіка структурування та особливості соціально-економічного потенціалу Донецького та Львівського регіонів / Н. В. Коваліско // Сучасні суспільні проблеми у вимірі соціології управління. Серія : “Спеціальні та галузеві соціології” : [збірник наукових праць ДонДУУ]. – 2010. – Т. Х. – Вип. 146. – С. 37–45.
85. Коваліско Н. В. Стратифікаційні порядки суспільства: методики та емпіричні розвідки в регіональному розрізі / Н. В. Коваліско // Український соціум. – 2010. – № 3 (34). – С. 7–16.
86. Кононов И. Гражданское общество: идея, наследие социализма и современная украинская реальность : [коллективная монография / науч. ред. И. Ф. Кононов]. – Луганск : Альма-матер, 2002. – 284 с.
87. Кононов И. Донбасс и Галичина в зеркалах региональных сознаний (по материалам фокусированных групповых интервью) / И. Кононов // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства : [зб. наук. пр.]. – 2009. – Вип. 15. – С. 435–455.
88. Кононов И. Донбасс и Галичина в региональной системе Украины / И. Кононов, С. Хобта, С. Щудло // Социология: теория, методы, маркетинг. – 2008. – № 3. – С. 73–98.
89. Кононов И. Донбасс и Галичина: межрегиональное взаимодействие и изменения пространственных характеристик украинского общества / И. Кононов // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства : [зб. наук. пр.]. – 2005. – Вип. 19. – С. 276–287.
90. Кононов И. Донбасс: этнические характеристики региона / И. Кононов // Социология: теория, методы, маркетинг. – 2003. – № 2 – С. 72–97.
91. Кононов І. Донбас