СОЦІАЛЬНА МІМІКРІЯ ЯК АДАПТИВНИЙ СПОСІБ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

Краткое описание

Міністерство освіти і науки України
Криворізький державний педагогічний університет

На правах рукопису

Лобанова Алла Степанівна

УДК 316.475+316.625

Соціальна мімікрія
як адаптивний спосіб життєдіяльності

22.00.04 спеціальні та галузеві соціології

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора
соціологічних наук

Науковий консультант:
Суїменко Євген Іванович,
доктор філософських наук,
професор

Кривий Ріг 2004

ЗМІСТ

Вступ............................................................................................................................4
Розділ 1 Теоретико-методологічні засади дослідження соціальної мімікрії...17
1.1. Специфіка адаптації людей в періоди суспільних трансформацій...............17
1.2. Соціальна мімікрія як універсальний соціальний феномен..........................42
1.3. Сутність соціальної мімікрії як адаптивного способу життєдіяльності.......75
Висновки до розділу 1..............89
Розділ 2 Соціальна мімікрія в контексті соціологічної теорії..............................92
2.1. Експлікація поняттєвого апарату соціальної мімікрії....................................92
2.2. Соціальна мімікрія як пристосувальний процес ..........................................115
2.3. Призначення соціальної мімікрії у суспільному житті та житті
особистості...............................................................................................................128
Висновки до розділу 2.............................................................................................140
Розділ 3 Зміст і структура соціальної мімікрії..............................................143
3.1. Форми соціальної мімікрії за їх цільовим призначенням
та основні способи їх реалізації в повсякденному житті.....................................143
3.2. Характеристика суб’єктів-носіїв соціальної мімікрії....................................163
3.3. Особливості прояву соціальної мімікрії у різних сферах життєдіяльності суспільства................................................................................................................170
3.4. Індивідуально-особистісний та соціально-груповий рівні соціальної мімікрії......................................................................................................................186
3.5. Просторово-часовий вимір функціонування соціальної мімікрії................208
Висновки до розділу 3.............................................................................................218
Розділ 4 Процес соціального мімікріювання та його складові....................221
4.1. Ціннісно-нормативні регулятори мімікрійної поведінки соціальних суб’єктів....................................................................................................................223
4.2. Засоби соціального мімікріювання та їх характеристика.............................234
4.3. Соціальна технологія мімікріювання..............................................................247
Висновки до розділу 4............................................................................................256
Розділ 5 Соціальна мімікрія в сучасному українському суспільстві.................258
5.1. Емпірична фіксація соціальної мімікрії в життєвому світі..........................258
5.2. Модернізація соціально-історичних типів соціальної мімікрії в сучасних умовах.......................................................................................................................288
5.3 Специфіка прояву соціальної мімікрії в новітній період історії („перебудовчі” та пострадянські роки)..............................................................312
Висновки до розділу 5.............................................................................................321
Висновки...................................................................................................................325
Список використаних джерел.................................................................................339

ВСТУП
Актуальність теми. Трансформаційні процеси, а разом з тим стрімкість суспільного розвитку, реформування політичних і соціально-економічних систем у пострадянських країнах суттєво вплинули на адаптаційні практики як окремих індивідів, так і таких соціальних утворень як група, спільнота, соціум. З одного боку, технологізація, комп’ютеризація, глобальні інформаційні мережі спростили комунікаційні зв’язки і полегшили осмислення Людиною свого місця у суспільстві, збагативши її інформаційно, але з іншого ускладнили як міжособистісні, так і міжнаціональні та міжнародні стосунки. Тож сучасне життя, стан та структура якого вибудовується необмежено розвинутими розумовими здібностями людей, пов’язаних між собою певними інституціональними або неформально узгодженими соціальними зв’язками, примушує їх, зокрема, раціоналізувати свою поведінку та адаптаційні технології або з метою виживання або задля досягнення життєвих благ. Дуже часто адаптаційні технології носять маскувальний (імітаційний) характер, що породжує соціальну мімікрію, яка, в свою чергу, може призвести до деструктивних, а подекуди і згубних для суспільства явищ.
Тож наукова проблема дослідження виявляється у двох аспектах: онтологічному та гносеологічному. По-перше, в суспільному житті існує протиріччя: з одного боку, інтелектуальний розвиток людей сприяє відкритості і „справжності” стосунків між людьми в процесі їх пристосування до соціального простору, який постійно змінються, з іншого - спричиняє поширення мімікрійних (маскувальних-імітаційних) адаптивних технологій, які призводить до гараздування окремих особистостей та соціальних груп. По-друге, наукове пояснення сутності і механізмів цих маскувальних адаптивних практик не вкладається у рамки існуючих теоретичних уявлень про пристосувальні процеси і відстає від темпів їх використання і укорінення в суспільному житті.
Тому актуальність дослідження соціальної мімікрії як адаптаційного способу життєдіяльності обумовлюється передусім суспільною потребою з’ясування детермінант, проявів і наслідків соціальної мімікрії як маскувальної (імітаційної) поведінки людей, що здійснюється ними в процесі їх пристосування до змін, трансформацій, криз. Не менш важливою є також наукова необхідність теоретичного обґрунтування і методологічного забезпечення теорії соціальної мімікрії як адаптивного способу життєдіяльності людей, оскільки в контексті соціологічної теорії це явище поки що залишається недостатньо дослідженим.
Бібліографічні пошуки, аналіз соціологічної літератури засвідчили, що соціальна мімікрія не знайшла свого всебічного висвітлення в наукових доробках соціологів. На початковому етапі дослідження дисертантом цього явища (1997 р.) термін „соціальна мімікрія” було зафіксовано в обмеженому колі наукових праць, зокрема, Р.Кайуа, О.Сухова, Б.Міштала, Л.Корель, в енциклопедичному словнику „Політологія”. Французький вчений Р.Кайуа був одним із перших, хто, аналізуючи мімікрію як біологічне явище, у 1937-1939 рр., здійснив припущення про її існування також і в людському житті, але розглядав її як якусь магічну силу, котра існує у вигляді захисту живих істот від тиску природного та людського простору. Радянський філософ О.Сухов у 1983 р. розглядав соціальну мімікрію як засіб приховування традиційних явищ під новими або навпаки. Польський соціолог Б.Міштал, досліджуючи авторитарні режими, зазначав про наявність у них мімікрії (1989р.). Російський фахівець в галузі адаптаційних технологій Л.Корель розглядала соціальну мімікрію (1995-1996 рр.) як один із захисних засобів адаптації різних соціальних верств і прошарків населення за несприятливих умов. Перше авторське наближення до розуміння соціальної мімікрії як адаптивного способу життєдіяльності було здійснено у 1999 р. (А.Лобанова). Останніми роками поглибилися дослідження соціальної мімікрії в науці і поширилося використання цього поняття в мас-медіа, публічних виступах і літературних творах. М.Панов і Л.Герасіна крізь призму соціальної мімікрії досліджують корупцію. М.Ромм, аналізуючи адаптацію особистості в соціумі, розглядає мімікрійні адаптаційні технології як досить розповсюджені в умовах трансформації. Є.Головаха і Н.Паніна використовують цей термін для характеристики маскування соціальних інститутів радянського періоду під новими демократичними інституціональними утвореннями. Разом з тим у зазначених працях термін „соціальна мімікрія” використовується метафорично або розглядається здебільш як захисний спосіб виживання людей в нових і несприятливих для них умовах і не обґрунтовується її сутність та зміст, не досліджується генеза та форми існування, не розглядається механізм функціонування в суспільному житті. Тож наукова спроба розробки теорії соціальної мімікрії та її методологічного забезпечення в контексті соціологічної науки дисертантом здійснюється уперше.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації не пов’язується з науковими програмами, планами і темами науково-дослідної роботи Криворізького державного педагогічного університету.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка теорії соціальної мімікрії в контексті соціологічної науки. Для досягнення цієї мети були поставлені наступні завдання :
уточнити особливості пристосувальних практик людей до мінливого соціального простору та визначити роль і місце соціальної мімікрії серед них, ґрунтуючись на аналізі наукових підходів до пояснення адаптивних процесів в періоди суспільних трансформацій;
з’ясувати сутність і специфіку соціальної мімікрії засобом встановлення її генези та розкриття соціологічного змісту як універсального соціального феномена;
обґрунтувати методологічні засади експлікації поняття „соціальна мімікрія” і споріднених з ним понять в контексті соціологічної теорії;
з’ясувати призначення соціальної мімікрії у суспільному житті та житті особистості за її функціонально- цільовим призначенням;
здійснити типологізацію соціальної мімікрії за суб’єктами-носіями, сферами, рівнями і термінами функціонування і кінцевим результатом;
з’ясувати ціннісно-нормативні регулятори і обґрунтувати засоби мімікрійної поведінки соціальних суб’єктів;
встановити соціальний механізм і соціальну технологію мімікріювання;
визначити й апробувати емпіричні показники для фіксації соціальної мімікрії в життєвому просторі регіонального соціуму;
здійснити аналіз модернізації історичних типів соціальної мімікрії в сучасних умовах і з’ясувати специфіку їх проявів в новітній період історії („перебудовчі” і пострадянські часи).
Поставлені завдання дозволяють окреслити об’єкт і предмет дисертаційного дослідження.
Об’єкт дослідження адаптивна поведінка соціальних суб’єктів (індивідів, груп, спільнот, соціумів).
Предметом дисертаційного дослідження є соціальна мімікрія як спосіб адаптивної поведінки та життєдіяльності людей.
Головною гіпотезою дослідження є наукове припущення про те, що соціальна мімікрія є специфічним адаптивним способом життєдіяльності, сутність якого полягає у свідомому намірі людини (групи) винятково уподібнюватися оточуючому середовищу з метою виживання або гараздування шляхом приховування своєї справжньої системи ціннісних орієнтацій та дійсних намірів.
Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використано як теоретичні, так і емпіричні методи дослідження. Теоретико-методологічну базу дисертації складають концепції закордонних та вітчизняних дослідників щодо сутності адаптації людей та її специфіки у періоди трансформацій у поєднанні із сукупністю таких загальнонаукових та спеціальних методів пізнання, як діалектичний, історичний, структурно-функціональний, системний, факторний, порівняльний, описовий, вибірковий, кореляційний, прогностичний. Емпіричну базу дослідження складають результати соціологічних досліджень адаптивних процесів в періоди трансформацій, що проводилися автором і кафедрою соціології Криворізького державного університету за авторськими методиками упродовж 1990 -2003 рр. у Криворізькому регіоні, а також результати моніторингів соціальних змін, що запропоновані для соціологічного аналізу фахівцями Інституту соціології НАН України з 1992 р.
Специфічність соціальної мімікрії як адаптивного способу життєдіяльності зумовила необхідність використання міждисциплінарного підходу до тлумачення її генези та сутності. Дослідження генези соціальної мімікрії та її історичних типів ґрунтувалося на світоглядних принципах діалектичної єдності механізмів філогенези, онтогенези, соціогенези. Для з’ясування мімікрії як фенотипового явища використовувалися теорії походження та сутності біологічної мімікрії, що знайшли своє висвітлення в наукових працях Г.Бейтса, Г.Карпентера, Є.Форда, Ф.Мюллера.
Логіка дослідження соціальної мімікрії як універсального соціального феномена будувалася на еволюційних законах історичного розвитку онтогенези та соціогенези - природному відборі, спадковості, мінливості, що обґрунтовувалися у теоріях позитивізму (Г.Спенсер, Е.Дюркгейм, Л.Гумплович, В.Парето); наслідування (Ж.Тард).
Емпірична доказовість існування соціальної мімікрії в історії людської цивілізації ґрунтувалася на історико-фактологічних здобутках Д.Ліндсея, Е. Тейлора, А.Дж.Тойнбі, М.Костомарова, В.Ключевського та ін.
Для з’ясування сутності соціальної мімікрії як ситуативно-модифікованої атрибутивної властивості людського розуму використовувалися філософські ідеї раціоналізму та емпіризму (М.Монтень, Ф.Бекон, Д.Локк); німецького класицизму (І.Кант, Г.Гегель); історичного матеріалізму (К.Маркс, Ф.Енгельс); нейробіологічного конструктивізму (Г.Рот), а також теорії функціонування інтелекту М.Амосова.
Для розуміння психологічної природи мімікріювання використовувалися теорії психологічної та соціальної регуляції поведінки людини (Д.Узнадзе, Д.Ольшанський, А. Петровський); психологічного еволюціонізму (Л.Уорд, Ф.Гідденс), символічного інтеракціонізму (Ч.Кулі, У.Томас, Дж.Мід), життя як творчості (Л.Сохань).
Методологічними засадами для дослідження соціальної мімікрії як адаптивного способу життєдіяльності стали наукові ідеї фахівців у галузі соціальної адаптації Р.Лінтона, Т.Парсонса, Т.Ньюкомба, Л.Бєляєвої, А.Бистрової Г.Готліб, Л.Гордона, Є.Євдокімової, Л.Корель, К.Рубчевського, М.Ромма, М.Шабанової, В.Ядова В.Воловича, О.Злобіної, М.Лукашевича, О.Соболєвої, Ю.Сурміна, В.Тихоновича, В.Шульги, Ю.Яковенка.
З’ясування детермінації мімікрійної поведінки та механізму її реалізації грунтувалося на теорії соціальної дії М.Вебера, структурному функціоналізмі Т.Парсонса, символічному інтеракціонізмі Дж.Міда, теорії соціального обміну Дж.К.Хоманса і П.Блау, етнометодології Г.Гарфінкеля, соціодраматургії І.Гоффмана, теорії комунікативної дії Ю.Хабермаса, теорії соціальних систем П.Бергера і Н.Лумана, соціології символічних форм П.Бурдье, теорії соціальних феноменів Є.Головахи.
Для розуміння функціонування соціальної мімікрії в умовах трансформації використовувались теорія індивідуалізованого суспільства З.Баумана, а також наукові ідеї стосовно специфіки трансформації пострадянських суспільств Т.Заславської, Л.Іоніна, Ю.Левади, Г.Осіпова, Ж.Тощенка, В.Ворони, О.Донченко, С.Макєєва, В.Євтуха, М.Михальченка, В.Оссовського, І.Попової, В.Пилипенка, А.Ручки, О.Скідіна, В.Судакова, Ю.Сурміна, В.Танчера, В.Тарасенка.
Маскувально-рольовий аспект мімікрійної поведінки розглядався на основі теорій гри Р.Лінтона, Й.Хейзинги, Е.Берна, Т.Парсонса, Т.Шибутані, І.Кона, І.Мартинюка, Н.Соболєвої.
Для пошуку емпіричних показників функціонування соціальної мімікрії в суспільному житті методологічними засадами виступали наукові доробки Я.Щепанського, В.Ядова, В.Воловича, В.Ворони, В.Городяненка, В.Бурлачука, М.Міщенка, Н.Паніної, В.Підшивалкіної, В.Полторака, Є.Суїменка, М.Чурілова та ін. Для емпіричної експлікації соціальних фактів мімікрії у дослідженні також використовувався контент-аналіз публіцистично-літературних джерел, зокрема творів зарубіжних та вітчизняних письменників і регіональних мас-медіа.
Наукова новизна одержаних результатів. Вирішуючи поставлену в дослідженні мету, дисертант уперше запропонував теорію соціальної мімікрії в контексті соціологічної науки. В процесі розв’язання основних завдань, отримані наступні принципово нові результати, що у формі положень виносяться на захист:
з’ясовано, що в періоди суспільних трансформацій, коли порушується усталений життєвий простір, люди використовують активну і пасивну форми адаптації та уточнено, що кожна з них за критерієм збігу/незбігу ціннісно-нормативної системи адаптанта та легітимно-домінуючої ціннісно-нормативної системи соціуму може набувати: соцієтально-адекватного, соцієтально-неадекватного та мімікрійного характеру. У суспільстві, що трансформується, особливого поширення набувають суспільно-неадекватні та мімікрійні пристосувальні практики, останні (предмет дослідження) реалізуються завдяки функціонуванню соціальної мімікрії;
уперше обґрунтовано, що соціальна мімікрія є універсальним соціальним феноменом, оскільки вона: по-перше, має просторово-часову інваріантність (для неї як для адаптивного способу життєдіяльності завжди є місце в соціальному просторі та часі); по-друге, її зародження обумовлено дією законів суспільного відтворення, пристосування та наслідування і розвиток здійснювався через такі історичні типи, як ритуальний, магічний (чаклунський), міфічно-театралізований, містифікаторський, революційно-романтичний та інформаційно-модерністський, зміст яких визначався і удосконалювався завдяки розвитку розуму людини; по-третє, носить всеохоплюючий характер (існує як соціальне явище від передумов суспільних відносин до їх можливих трансформацій у майбутньому, маючи також аналоги в природному світі біологічну та фенотипову мімікрії);
уперше здійснено експлікацію поняття „соціальна мімікрія” як такої ситуативно модифікованої атрибутивної властивості людини, що поєднує в одне ціле родову характеристику (людини) - хитрість розуму із специфікою її прояву в критичних, складних, небезпечних (або ж навпаки - сприятливих для досягнення успіху, гараздування) умовах і доведено, що вона є специфічним адаптивно-адаптуючим способом життєдіяльності, сутність якого полягає у свідомому намірі людини (групи) винятково уподібнюватися оточуючому середовищу з метою виживання або гараздування шляхом приховування своєї справжньої системи ціннісних орієнтацій та дійсних намірів;
уперше з’ясовано специфіку соціальної мімікрії, яка виявляється у тому, що вона: по-перше, є адаптивним способом життєдіяльності переважно тих соціальних суб’єктів, ціннісно-нормативні системи яких не співпадають (суперечать) легітимно-домінуючій системі соціуму; по-друге, з одного боку, вона є вужчим поняттям, ніж адаптація, адже вона є одним з її способів, а з іншого ширшим, тому, що носить універсальний характер, вона властива певним соціальним суб’єктам у будь-якому суспільстві, на будь-яких фазах та етапах його розвитку, в усіх сферах життєдіяльності: політичній, соціально-економічній, трудовій, родинно-побутовій тощо; по-третє, це не тільки спосіб пристосування, а ще й певний спосіб досягнення успіху, гараздування;
уперше визначено поняттєвий апарат соціальної мімікрії, який складають такі соціологічні категорії і поняття, як соціальний процес, соціальна поведінка, соціальний факт, соціальна дія, пристосування, хитрість, хитромудрість, подвійна мораль, амбівалентність, імітація, соціальна роль-маска, імітаційна рольова гра, ідентифікація, функція, дисфункція, конструктивність, деструктивність, соціодіагностика, а також мімікріант, мімікракт, міметит - суб’єкти-носії різних за змістом форм соціальної мімікрії;
уперше виокремлено і обґрунтовано за змістом такі основні форми соціальної мімікрії: мімікрію-захист - це змушено-адаптаційний спосіб життєдіяльності, за якого соціальний суб’єкт (мімікрін), свідомо, всупереч своїм ціннісним орієнтаціям, прилаштовує власну поведінку під узвичаєні в певний історичний проміжок часу суспільні норми та цінності, не сприймаючи їх як імператив, і реалізує в повсякденному житті імітаційну технологію адаптаційної поведінки; мімікрію-гараздування (досягнення успіху) - такий спосіб життєдіяльності певної категорії людей (мімікрактів), за якої вони виробляють і утілюють в життя гнучку технологію поведінки, що дає їм змогу, майстерно маскуючи свою справжню мету, яка суттєво різниться від суспільних настанов і вимог, досягати наміченого, за будь-яку ціну набувати бажаного соціально значущого статусу, успіху; соціальний міметизм, за якого людина (соціальний міметит) прагне якомога точніше копіювати поведінку та образ інших людей, загальновизнаних у даному соціальному середовищі авторитетів і лідерів, набуваючи як зовнішньої, так і внутрішньої ціннісно-орієнтаційної (псевдоціннісної для себе) подібності до них;
уперше доведено, що соціальна мімікрія за своїм структурно-функціональним призначенням і кінцевим результатом для суспільства може бути функціонально-конструктивною, функціонально-деструктивною, дисфункціонально-конструктивною, дисфункціонально-деструктивною та нон-функціональною; за рівнем функціонування - індивідуально-особистісною і соціально-груповою; терміном дії - епізодичною, ситуативною, стаціонарною, а також виявлятися в економічній, політичній, професійно-трудовій, військовій, міжнародній, науковій, родинно-побутовій та ін. сферах життєдіяльності людей;
уперше доведено, що основною ідеєю мімікрійної поведінки є цілераціональність, спонукою прагматизм, основними регуляторами - існування в свідомості мімікріанта та реалізація ним у соціумі одночасно двох ціннісно-нормативних систем: нелегітимної особистісної (справжньої), яку він приховує тому, що вона суперечить загально визнаним стандартам, характеризується відсутністю морального стрижня, флуктуаційністю, не сприймається схвально соціальним оточенням, що не дозволяє йому досягати бажаної мети і легітимної (псевдоціннісної для нього), яку він прагне реалізувати у соціумі, тому, що вона відповідає суспільним експектаціям та є загально прийнятною;
уперше обґрунтовано, що основними засобами реалізації мімікрійної поведінки є з’ясування (діагностика) мімікріантом смислових значень соціальних дій як окремих людей так і груп в цілому; інформаційні експресії вербальні та візуальні, які відповідають фоновим очікуванням того соціуму, до якого прагне адаптуватися мімікріант; зовнішні атрибути мімікрійної поведінки: соціальна маска-роль, імітаційна рольова гра з відповідними їм інструментами реалізації;
уперше обґрунтовано, що мімікрійна поведінка як процес маскування (послідовність імітаційних дій, що супроводжують утілення суб’єктом певної соціальної маски-ролі), має конкретну мету і відповідний до неї соціальний механізм (мімікріанти; маскувально-імітаційна поведінка (діяльність) та її ціннісно-нормативні регулятори; засоби, за допомогою яких здійснюється мімікріювання), який реалізується через соціальну технологію таку алгоритмізовану модель впливу мімікріанта (одного чи групи) на інших людей, що являє собою апробовані, взаємопов’язані, процедури, операції, способи, які придатні для маскування ним своєї ціннісно-нормативної системи під загальноприйняту в соціумі, до якого він прагне пристосуватися;
уперше визначено і апробовано емпіричні показники соціальної мімікрії: 1) оцінне судження про те, наскільки часто оточуючі люди говорять одне, а думають по-іншому; 2) можливості людиною вільно висловлювати власні погляди; 3) оцінне судження про те, з якою метою оточуючі люди вдаються до хитрої” маскувальної поведінки; 4) експектації стосовно маскувальної або імітаційної поведінки людей; 5) оцінне судження про те, як часто життя вимушує говорити одне, а чинити зовсім інше; 6) преференції щодо адаптивного способу життєдіяльності в незвичних або несприятливих умовах; 7) оцінне судження про людей, які удаються до маскувальної поведінки як адаптивного способу життєдіяльності, а також соціальні показники: 1) непродуктивна для соціуму діяльність, що здійснюється під виглядом реформ і нововведень, але лише імітує їх; 2) інноваційна діяльність, що здійснюється в межах усталеної політичної, економічної чи будь-якої іншої соціальної системи під гаслами її удосконалення, а насправді спрямовується на реконструкцію або реформацію її змістовної та функціональної структури;
доведено, що в регіональному соціумі в періоди трансформацій, криз, порівняно із періодами відносної суспільної стабільності, з’являється тенденція на зростання кількості людей, які схильні використовувати мімікрійні практики і/або для виживання і/або для досягнення успіху (гараздування);

уперше визначено специфічні ознаки функціонування соціальної мімікрії в новітній період історії („перебудовчі” та пострадянські часи), до яких віднесено: її реалізацію у ролі чинника функціональної стабільності радянського суспільства; своєрідну легітимізацію, метаморфізм, ”протеєвізм” і спадкоємливість;
доведено, що в сучасних умовах відбувається процес модернізації історичних типів соціальної мімікрії і вони набувають більш витонченого характеру, адже людський розум, постійно розвиваючись, відшукує та створює інноваційні модифікації мімікріювання, котрі найефективніше сприяють досягненню соціальним суб’єктом (індивідом, групою, спільнотою) своїх конструктивних або, навпаки, деструктивних цілей.
Практичне значення одержаних результатів. Отримані в ході дослідження теоретичні висновки, методологічні розробки, проаналізований значний емпіричний матеріал численних соціологічних опитувань можуть слугувати підґрунтям для подальших соціологічних досліджень мімікрійної (маскувально-імітаційної) поведінки людей в періоди суспільних трансформацій. Матеріали цієї дисертації можуть бути включені в учбову програму соціологічних факультетів вищих навчальних закладів як модуль спецкурсу Соціальна адаптація”, розробка якого є нагальною потребою з огляду на ускладнення адаптаційних процесів. Соціологічні підходи для фіксації соціальної мімікрії в суспільстві можуть бути корисними для діяльності представників державних органів і політичних партій в періоди загальнодержавних політичних подій, таких як вибори, референдуми тощо.
Обґрунтованість і достовірність наукових положень, висновків, рекомендацій є наслідком застосування методологічно обґрунтованих висхідних теоретичних положень, а також адекватних меті і завданням дослідження методів: проведення емпіричних досліджень у Криворізькому регіоні (протягом 1990-2003 рр.); включене спостереження за соціально-професійною поведінкою працівників гірничовидобувної сфери, партійних органів влади (радянський період), органів місцевого самоврядування, сфери підприємництва, науки і освіти; контент-аналіз засобів масової інформації (Криворізька загальноміська газета „Червоний гірник”, 2001-2004 рр.). Характеристики якості емпіричного матеріалу визначаються обсягом вибірки (1400 респондентів, репрезентативна за статтю, віком, сферою зайнятості). Вибірка квотна, багатощаблева, комбінована. Похибка вибірки складає 5%.
Особистий внесок здобувача. У публікації „Інфлайтність як провідна ідея наступної виборчої кампанії в Україні” (Лобанова А.С., Прилипенко В.Д.) особисто здобувачеві належить методологічне обґрунтування мімікрійності політичних процесів у виборчий період та соціальна технологія створення інфлайтної (конструктивно орієнтованої) політичної діяльності з метою забезпечення демократичності передвиборчих перегонів. У публікації „Формування системи соціодіагностичного моніторингу динаміки трудового потенціалу Кривбасу” (Мокряк В.Л., Лобанова А.С.) особисто дисертантові належить аналіз адаптаційних процесів соціально-професійних груп Криворізького регіону в умовах реструктуризації промислового комплексу.
Апробація результатів дисертації. Основні положення, результати та висновки дисертації доповідались на XIму Всепольському з’їзді соціологів (Жешув, 2000) та наступних конференціях: міжнародних - «Актуальні проблеми духовності» (Кривий Ріг, 1997, 2000); „Людина: мова, культура, пізнання» (Кривий Ріг, 1999); „Проблеми психолінгвістики і теорій комунікацій» (Кривий Ріг, 1999); „Синергетика в сучасному світі» (Белгород, 2000); „Інформоенергетичні технології адаптаційних процесів життєдіяльності на початку III тисячоліття” (Кривий Ріг, 2001); «Проблеми іміджелогії» (Кривий Ріг, 2000); «Продуктивність. Конкуренція. Інтеграція» (Ополє, 1999); «IX соціологічні харківські читання” (Харків, 2003); всеукраїнських - „Управління в перехідному суспільстві на порозі XXI століття” (Київ, 1999); „Проблеми розвитку соціологічної теорії. Теоретичні проблеми змін соціальної структури українського суспільства” (Київ, 2002); „Проблеми розвитку соціологічної теорії. Трансформація соціальних інститутів та інституціональної структури суспільства” (Київ, 2003); „Проблеми розвитку соціологічної теорії. Соціальні процеси в Україні” (Київ, 2004); регіональних - „Суспільне життя Криворіжжя на межі століть” (Кривий Ріг, 2000); „Соціальні технології регіонального розвитку” (Дніпропетровськ, 2002).
Публікації. Зміст дисертації достатньо повно відображено у монографії, 20 статтях у наукових фахових виданнях, 3 статтях у наукових журналах, 7 статтях у збірках наукових праць, 2-х тезах конференцій.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження уможливило теоретичне обґрунтування і методологічне забезпечення наукової концепції соціальної мімікрії, основними положеннями і принципами якої є наступні.
Повсякденне життя як перманентно мінливий у часі і суспільних відносинах простір змушує людей постійно шукати і застосовувати найрізноманітні шляхи і способи пристосування до соціуму. А в періоди суспільних трансформацій (змін) адаптація ще більш ускладнюються, оскільки незвичними і непередбачуваними стають соціальні зміни: простежується формування двох основних її форм: активної (постійний діяльнісний пошук і запровадження людиною (групою) усе нових і нових засобів і шляхів пристосування) і пасивної (інерційної: використання людиною випробуваних засобів та шляхів пристосування).
За критерієм збігу/незбігу ціннісно-нормативної системи адаптанта та легітимно-домінуючої ціннісно-нормативної системи соціуму як активна, так і пасивна форми соціальної адаптації можуть набувати: соцієтально-адекватного, соцієтально-неадекватного та мімікрійного характеру. Специфіка адаптаційних процесів у суспільстві, що трансформується, полягає у поширенні суспільно-неадекватних та мімікрійних їх форм.
Мімікрійна адаптація (предмет нашого дослідження) здійснюється через соціальну мімікрію, під якою слід розуміти такий специфічний адаптивний спосіб поведінки соціальних суб’єктів, коли вони, не сприймаючи легітимно-домінуючої ціннісно-нормативної системи того соціуму, до якого прагнуть пристосуватися, маскують свою особистісну ціннісно-нормативну систему, приховуючи справжні наміри, цінності, цілі, щоб у такий спосіб вижити чи досягти бажаної мети або успіху. Тож логічна субординація соціальної мімікрії та адаптації виявляється у тому, що: по-перше, соціальна мімікрія є адаптивним способом життєдіяльності переважно тих соціальних суб’єктів, ціннісно-нормативні системи яких не збігаються (суперечать) легітимно-домінуючій системі соціуму; по-друге, соціальна мімікрія це не тільки адаптація, а ще й певний спосіб досягнення успіху, гараздування; по-третє, з одного боку, соціальна мімікрія є вужчим поняттям, ніж адаптація, оскільки вона є одним з її способів; а з іншого ширшим, тому що має універсальний характер: вона властива певним соціальним суб’єктам у будь-якому суспільстві у різних сферах життєдіяльності (політичній, економічній, професійно-трудовій, науковій, військовій, міжнародній, міжнаціональній, родинно-побутовій). Ми визначаємо соціальну мімікрію як уявно розроблену особистістю чи групою імітаційну рольову гру, завдяки якій вони, прилаштовуючись до суспільно визнаних соціокультурних стандартів і зразків поведінки, вводять в оману інших людей, опосередковано зіштовхуючи їх між собою, прагнучи захиститися від несприятливих зовнішніх умов (пережити їх), або досягти бажаного соціального статусу, успіху чи гараздування під певною машкарою, яка найкраще сприймається соціумом в даному ціннісно-нормативному часовому просторі.
Сутність соціальної мімікрії полягає у тому, що вона є ситуативно модифікованою атрибутивною властивістю людини, яка поєднує в одне ціле таку родову характеристику людини як хитрість розуму із специфікою її прояву в критичних, складних, небезпечних для людини умовах або в ситуаціях, що уможливлюють досягнення нею успіху, гараздування. Саме хитрість розуму пов’язує соціальну мімікрію з адаптацією в усіх її проявах, а здатність людини до мімікріювання лише побічно, опосередковано, модифіковано пов’язується з її сутністю. А звідси витікає, що соціальна мімікрія є не різновидом адаптації, а одним із способів її формування, структурування та функціонування. Саме в ситуації адаптивної поведінки невід’ємна властивість людини хитрість розуму модифікується в соціальну мімікрію, яка тим самим виконує інструментальну роль в пристосування людини до певних соціальних умов або ситуацій.
У зародженні та розвитку соціальної мімікрії ми виокремили і довели існування таких її історичних типів: ритуального (первісне суспільство); магічного (чаклунського) та міфічно-театралізованого (епоха рабовласництва); містифікаторського (феодалізм); революційно-романтичного та інформаційно-модерністського (капіталізм і соціалізм). В кожному суспільстві і в кожний історичний період, поруч з домінуючими типами, виявлялися й інші, але вони мали свою специфіку та своєрідність.
Специфіка соціальної мімікрії полягає у тому, що поява кожного наступного історичного типу мімікрії обумовлювалася рівнем розвитку розумової діяльності людей як істот суспільних, при цьому механізм реалізації кожного наступного типу був більш удосконалений, ніж попередній, оскільки він враховував характер суспільних змін. Отже соціальна мімікрія є універсальним соціальним феноменом, який: по-перше, має просторово-часову інваріантність, суть якої полягає в тому, що для соціальної мімікрії як для адаптивного способу життєдіяльності завжди є місце в соціальному просторі та часі; по-друге, має певні історичні типи на всіх етапах розвитку людства, які змінюються, удосконалюються завдяки розвитку розуму людини в конкретних історичних умовах; по-третє, носить всеохоплюючий характер: існує як суспільне явище від передумов суспільних відносин до їх можливих трансформацій у майбутньому, маючи також аналоги в природному середовищі біологічну та фенотипову мімікрії.
Поява, розповсюдження і укорінення соціальної мімікрії у житті людства в різні епохи детермінувалася як об’єктивними, так і суб’єктивними факторами. До об’єктивних чинників можна віднести: природне середовище, в якому крилася небезпека від не передбачуваних людиною проявів сил природи; фенотипову мімікрійну поведінку тварин, яку первісні люди спостерігали і намагалися копіювати; ступінь соціально-економічного розвитку суспільства та рівень його цивілізованості, що виявлялися у наявності та реалізації певної суспільно-виробничої технології і визначали соціокультурні умови життєдіяльності соціуму; політичний устрій суспільства, який визначав характер його відкритості закритості”, а також систему законотворчої діяльності та припустимий ступінь прав і свобод членів суспільства; соціо- та етнокультурні умови, що характеризували стан розвитку культури, моралі, міжособистісних та групових стосунків в соціумах.
Найважливішими суб’єктивними детермінантами виникнення і функціонування соціальної мімікрії можна вважати: рівень інтелектуального розвитку людини та особливості його проявів в природному та соціальному середовищах; особистісну систему потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій та стереотипів поведінки; психологічні установки людини на маскування своєї ціннісно-нормативної системи задля реалізації визначених потреб та інтересів; погодження самооцінок і прагнень суб’єкта (індивіда, групи) з його можливостями із вимогами соціального середовища, що включає як наявні, так і потенційні тенденції розвитку суб’єкту і його оточення.
У контексті соціологічної теорії соціальна мімікрія експлікується рядом загальносоціологічних категорій (соціальний процес, соціальний стан, соціальна поведінка, соціальний факт, соціальна дія, соціальний акт, ідентифікація, інтеріоризація, соціальна аномія) і низкою соціологічних і психологічних понять : соціальна роль, маска, подвійна мораль, амбівалентність, хитрість, імітація, соціальна гра, конструктивність, деструктивність, функція, дисфункція.
„Хитрість розуму” є родовою характеристикою людини, яка і уможливлює мімікріювання. Проте як філософська абстрактна категорія, вона позбавлена ідеологічного змісту, тому є морально нейтральною і не спричиняє мімікрію. А породжує мімікрію „хитрість людини” і хитромудрість, які, ґрунтуючись на хитрості розуму, забарвлюються емоційним і моральним змістом і визначають кінцеву мету мімікріювання та її структурно функціональну доцільність в суспільстві.
Мімікріюючи, людина вдається до подвійної моралі” такого стану своєї моральної свідомості, за якого вона „думає одне, а навмисне говорить та робить інше”, не оприлюднюючи (не розкриваючи) своїх справжніх цінностей та моральних принципів, тобто її реальні, справжні ціннісні орієнтації залишаються поза лаштунками вербальної комунікації та соціальної поведінки і діяльності.
Носіям мімікрії-захисту властива амбівалентність, адже вони, як правило, знаходяться в стані двоїстості оцінювання навколишньої ситуації: вони неначебто сприймають і схвалюють зовнішній ціннісно-нормативний простір (адже вони підкоряють йому свою поведінку), але насправді вони не можуть його визнати, залишаючись у полоні свого власного світобачення.
Поведінковий аспект соціальної мімікрії уможливлюється завдяки таким поняттям, як, маскування, імітація, соціальна роль-маска та імітаційна рольова гра. У теорії соціальної мімікрії соціальна роль-маска пов’язується нами з процесом імітації (удаванням видимості наслідування) і розглядається як сукупність обманних (маскувальних) дій, які здійснює суб’єкт, який мімікріює, для досягнення бажаної позиції чи статусу в суспільстві. Соціальна роль-маска, яку реалізує мімікріант, за системою соціальних дій і цінностями-нормами „de jure” відповідає суспільним очікуванням і вимогам, а „de facto” носить мімікрійний характер.
Мімікрійна поведінка у своїй сутності передбачає родову властивість людини ідентифікувати себе з конкретними соціально-психологічними типами, яким відповідають певні соціальні статуси. У всіх, без винятку, випадках вона набуває характерних рис соціального процесу: ідентичності, безперервності та структурно-функціональної залежності, проте кожний соціальний акт, який здійснює мімікріант є сурогатним, адже він тільки ззовні відповідає соціально-визнаним стандартам і цінностям, а насправді суперечить їм.
Мімікрійний процес являє собою адаптацію соціального суб’єкта (індивіда або групи) до певного соціуму через такі послідовні етапи (серії змін) своєї поведінки (діяльності): соціодіагностику (аналіз й оцінювання) соціального простору; первинну адаптацію до соціуму (перебудову особистісної системи цінностей і норм, пристосування до її соцієтальних стандартів; створення уявної маски-ролі, яку можна розіграти” в соціумі, щоб задовольнити одночасно і його експектації, й особистісні інтереси); вторинну адаптацію, або персоналізацію маски-гри; дезінтеграцію/інтеграцію (суб’єктивне виключення/включення себе з даного середовища (або в нього), досягнення мети і задоволення особистісних інтересів).
Наслідки мімікрії можуть бути і конструктивними, і деструктурними. У першому випадку соціальна мімікрія орієнтується на суспільно-корисний результат, у другому навпаки, на деструктивно егоїстичний і руйнівний, а подекуди нищівний для соціальної системи. Синтетичність цих форм мімікрії за двома ознаками одночасно породжує її поліваріативність. Морально виправданим, можна навіть сказати, патріотичним типом соціальної мімікрії стосовно її впливу на вибудову й підтримку соціальної структури суспільства в життєздатному стані і за позитивним кінцевим результатом (метою) є функціонально-конструктивний. До незворотних руйнівних результатів щодо соціальної структури суспільства та соціально-психологічного стану соціуму може призвести дисфункціонально-деструктивна мімікрія.
Соціальна мімікрія, яка перероджується в органічну форму, стає характерною для людини соціальною роллю, і не впливає на соціальну структуру групи, є нон-функціональною: вона не порушує і не вдосконалює соціальну структуру та соціально-психологічний стан соціуму.
У дослідженні доведено, що у суспільстві можуть функціонувати за цільовою ознакою три основні форми соціальної мімікрії: мімікрія-захист, мімікрія-гараздування та соціальний міметизм.
Соціальна мімікрія-захист являє собою такий тип соціальної поведінки, коли соціальний суб’єкт свідомо, усупереч своїм ціннісним орієнтаціям, пристосовує власну поведінку під узвичаєні в певний історичний період часу суспільні норми та цінності, не сприймаючи їх як імператив, і реалізує в повсякденному житті імітаційну технологію адаптаційної поведінки. Її сутнісною особливістю є тактика виживання людей за несприятливих (або нестерпних для них) зовнішніх умов. Вона може бути інтроспективною (мімікріант корегує лише свою поведінку) та екстраспективною (мімікріант, коригуючи себе, підлаштовує під себе навколишнє середовище).
Мімікрія-гараздування (досягнення успіху) такий спосіб життєдіяльності певної категорії людей, коли вони розробляють і втілюють в життя хитру модель своєї соціальної поведінки, що дає їм можливість, майстерно маскуючи свою справжню мету, яка суттєво різниться від суспільних настанов і вимог, досягти бажаного, іноді навіть будь-якою ціною. Це стратегія реалізації людиною своїх егоїстичних інтересів під маскою дотримання і виконання найвищих за суспільною значущістю і соціальною схвальністю ролей і функцій.
Соціальний міметизм являє собою таку специфічну форму соціальної мімікрії, за якої людина прагне якомога точніше копіювати поведінку та образ інших людей, загальновизнаних у певному соціальному середовищі авторитетів і лідерів, набуваючи як зовнішньої, так і внутрішньої ціннісно-орієнтаційної (псевдоціннісної для себе) подібності до них. Життєве кредо суб’єкта-носія соціального міметизму „стати і бути чужим Я”.
Кожна із обґрунтованих форм соціальної мімікрії може мати неоднаковий за своїм кінцевим результатом та функціональною роллю характер для суспільства, виявляючись у різноманітних типах і різновидах, термінах та рівнях дії, що у свою чергу, залежить від конкретно-історичних умов, особливостей соціального середовища, ціннісно-нормативних систем середовища та мімікріанта. Характерною особливістю соціальної мімікрії є те, що одна її форма (за цільовою ознакою) може перероджуватися в іншу або набувати безперервного (хронічного) характеру, що може призвести до соціомутації спадкової соціальної мімікрії, яка є досить небезпечним для суспільства явищем.
Будь-якого соціального суб’єкта індивіда, групу, спільноту, суспільство який у певний час, у відповідному соціальному просторі знаходиться у стані соціальної мімікрії або у процесі мімікріювання, ми називаємо мімікріантом, суб’єкта-носія мімікрії-захисту мімікріном, мімікрії-гараздування мімікрактом, соціального міметизму соціальним міметитом, соціомутації соціомутантом.
На конкретних життєвих прикладах ми обґрунтували і довели, що немає жодної сфери життєдіяльності суспільства, де б окремі люди чи групи не знаходили причин чи не виявляли просто прагнення мімікріювати через неможливість пристосуватися і досягти мети, легалізуючи свою справжню ціннісно-нормативну систему за невідповідності її загальноприйнятій. Найбільш поширена соціальна мімікрія (різні її форми і типи) в таких сферах, як економічна, політична, професійно-трудова, наукова, сімейно-побутова, військова, міжнародних відносин, національна, мистецька та ін.
Соціальна мімікрія має два основні рівні свого функціонування: індивідуально-особистісний та соціально-груповий. На індивідуально-особистісному це відбувається тоді, коли структура особистості мімікріанта не має власних переконань, тобто не усвідомлює своєї самобутності. У зв’язку із постійним носінням маски, він завжди знаходиться у стані духовної маргінальності, утрачаючи свою ідентичність: концепція його особистості визначається конструктом Не Я” або Чуже Я”.
На соціально-груповому рівні соціальна мімікрія функціонує тоді, коли наявні або потенційні мімікріанти об’єднуються на основі єдиної мети й однакових шляхів її досягнення у групи, які формально ідентифікують себе з соціумом та його вимогами і приписами, а насправді характеризуються псевдоінтеграцією та квазієдністю.
Основними способами реалізації всіх форм соціальної мімікрії є імітація (підробка), лицедійство та містифікації, які запроваджуються шляхом обманних вербальних кодів, і відповідного одягу, жестів, рухів, міміки. Базовим обманним вербальним кодом є неправда (брехня), що складає основу вигадок, лестощів, фальсифікацій, жартів тощо, які використовуються людьми під час мімікріювання.
Як специфічний спосіб адаптації окремих соціальних суб’єктів (індивідів, груп) соціальна мімікрія у своєму просторово-часовому вимірі реалізується шляхом індивідуальних та групових соціальних практик, які об’єктивуються чи то епізодично, чи то ситуативно, чи то стаціонарно в таких соціальних середовищах, ментальність яких уможливлює мімікріювання. У першому випадку соціальна мімікрія не визначає лінію поведінки соціального суб’єкта, а є одноразовим актом маскування ним своєї ціннісно-нормативної системи, намірів та цілей. У другому повторюється лише в певних стереотипних ситуаціях, а в останньому - виявляється як життєва стратегічна лінія його адаптивної поведінки.
Мімікрійна поведінка як спосіб пристосування людини до соціального середовища шляхом реалізації уявної або скопійованої ролі-маски є специфічним різновидом соціальної поведінки. Залежно від кінцевої мети (конструктивної чи деструктивної), а також від умов реалізації вона може являти собою як „власне соціальну поведінку”, так і „поведінкове формоутворення”.
Мімікрійна поведінка як процес маскування (послідовність імітаційних дій, що супроводжують утілення суб’єктом певної соціальної маски-ролі), має певну мету і відповідний до неї механізм мімікріювання, який носить цілераціональний і традиційний характер та являє собою сукупність наступних елементів:
1) мімікріанти (мімікріни, мімікракти, соціальні міметити, соціомутанти) та їхня поведінка (діяльність);
2) ціннісно-нормативні регулятори мімікрійної поведінки;
3) засоби, за допомогою яких здійснюється мімікріювання;
Реалізація соціального мімікріювання уможливлюється завдяки соціальній технології такій алгоритмізованій моделі, впливу мімікріанта (одного чи групи) на інших людей, що являє собою взаємопов’язані, апробовані емпірично людьми процедури, операції, способи, які придатні для маскування ним своєї ціннісно-нормативної системи під загальноприйняту в соціумі, до якого він прагне пристосуватися.
Мета процесу мімікріювання визначається життєвою позицією мімікріанта, яка не вирізняється усталеністю, а має, так би мовити, флуктуаційний характер: вона може реалізуватися як шляхом послідовного та принципового дотримання індивідом своїх переконань у соціальній поведінці (конструктивно-функціональна мімікрія), так внаслідок хитромудрого пристосування з метою задоволення особистісного чи групового егоїстичного інтересу або лицемірної комунікативної інтеракції (дисфункціональна, деструктивна мімікрія).
Основною ідеєю мімікрійної поведінки є цілераціональність, спонуканням - прагматичність. Диспозиції мімікріанта цілераціонально ієрархізовані і вмотивовані очікуванням певної поведінки інших людей та предметів зовнішнього світу з використанням їх як умов” або засобів” для досягнення своєї раціонально визначеної та продуманої мети.
Регуляторами мімікрійної поведінки є існування у свідомості мімікріанта та реалізація ним у соціумі одночасно двох ціннісно-нормативних систем: нелегітимної особистісної (справжньої), яка приховується тому, що суперечить загальновизнаним стандартам, характеризується відсутністю морального стрижня, флуктуаційністю, не сприймається схвально соціальним оточенням, що не дозволяє йому досягати бажаної мети, і легітимної (псевдоціннісної для нього), яка реалізується в соціумі, оскільки вона відповідає суспільним експектаціям та є загальноприйнятною.
Засобами реалізації мімікрійної поведінки є діагностика фонових очікувань (смислових значень соціальних дій) як окремих людей, так і груп в цілому; інформаційні експресії вербальні і візуальні, що відповідають фоновим очікуванням того соціуму, до якого прагне адаптуватися мімікріант; зовнішні атрибути мімікрійної поведінки - соціальна маска-роль та імітаційна гра.
Соціальна технологія процесу мімікріювання складається із таких основних фаз (етапів):
1) усебічного аналізу (соціодагностики) потенційним мімікріантом соціального середовища та його фонових очікувань;
2) саморефлексії і визначення мети і способу формалізації маскувальної поведінки;
3) створення структурно-функціональної технології маскувальних (імітаційних) дій в обраній соціальній системі, тобто операційного механізму мімікріювання;
4) вибору засобів та інструментів (вербальних та візуальних експресій) для реалізації імітаційної маски-ролі;
5) власне мімікріювання в обраному соціумі за допомогою уявно створеної маски-ролі та відповідної до неї імітаційної рольової гри;
6) здійснення зворотного зв’язку з об’єктами впливу та, за необхідністю, самокорекція маскувальної поведінки для продовження мімікріювання;
7) повторне мімікріювання з урахуванням результатів зворотного зв’язку з соціальним середовищем доти, доки не буде досягнута мета або зникне необхідність.
Ґрунтуючись на феноменологічному підході до пізнання усвідомлення одними людьми поведінки інших, ми виокремили і емпірично апробували для фіксації і реєстрації соціальної мімікрії у життєвому світі такі основні показники: (вони можливість зафіксувати шляхом соціологічних опитувань існування соціальної мімікрії, проте як post factum, тобто як габітус, історичний досвід, який існував у минулому, існує й сьогодні буде існувати в майбутньому, але що люди відчувають і помічають скоріше в поведінці інших, ніж у власній): оцінне судження про те, як часто оточуючі люди говорять одне, а думають по-іншому; можливість людиною вільно висловлювати власні погляди; оцінне судження про те, з якою метою люди вдаються до хитрої” маскувальної поведінки; експектації стосовно маскувальної або імітаційної поведінки людей; оцінне судження про те, як часто життя змушує говорити одне, а робити зовсім інше; преференції щодо адаптивного способу життєдіяльності в незвичних або несприятливих умовах; оцінне судження про людей, які удаються до маскувальної поведінки як адаптивного способу життєдіяльності.
Основними показниками, які уможливлюють фіксацію і реєстрацію фактів поточної (теперішньої) соціальної мімікрії як псевдодійства псевдодіяльності (імітації, підробки), є такі: непродуктивна для соціуму діяльність (економічна, політична, військова, професійно-трудова, соціально-побутова тощо), яка відбувається під виглядом реформ і нововведень, але лише імітує їх; інноваційна діяльність, що реалізується в межах певної соціальної системи під гаслами її вдосконалення, а насправді спрямовується на реконструкцію або реформацію її змістовної та функціональної структури.
Результати досліджень, які проводилися в Криворізькому регіоні протягом останніх чотирнадцяти років, (вибірка 1400 респондентів, репрезентативна за статтю, віком, сферою зайнятості) засвідчили фактичність існування тих чи інших форм і різновидів соціальної мімікрії у соціальному житті, це підтвердили до 70 % опитаних.
Трансформаційні процеси, кризи, радикальні реформи, що характерні сучасній Україні, спричинили зростання проявів мімікрії-гараздування (динаміка зростання 9,7%: від 34,4% у 1990 р. до 43,1% у 2003 р.). Рівень проявів мімікрії-захисту у 2003 р. залишився на рівні 1990 р. в складає від 44% до 47% опитаних.
Кожному другому опитаному властиві приписувальні експектації стосовно використання соціальної мімікрії; майже 40% респондентів визнають у своїх стосунках і взаємовідносинах з іншими людьми наявність передбачувальних експектацій стосовно мімікрії-гараздування і близько 70,0% щодо мімікрії-захисту; кожний другий опитаний радше обере розумне поєднання неприховування (відкритий шлях) і ситуативного приховування (мімікріювання) своїх справжніх намірів у небезпечних для життя умовах. Разом з тим простежується тенденція (10% у 2003 р. проти 14,6% у 1990 р) до зменшення кількості респондентів, які ніколи не вдаються до мімікріювання.
Здатність людей до використання мімікрії-гараздування реалізується шляхом непродуктивної для соціуму, насамперед, економічної діяльності, що лише імітує реформ і нововведення, являючи собою дисфункціонально-деструктивну діяльність задля задоволення особистісних або ж кланових (корпоративних) інтересів. Про це свідчать результати приватизаційних процесів і олігархізація економічної системи.
В сучасних умовах різні форми і соціально-історичні типи соціальної мімікрії (ритуальний, магічний (чаклунський), міфічно-театралізований, містифікаторський, революційно-романтичний та інформаційно-модерністський набувають нового змісту, модернізуються, адже людський розум, постійно розвиваючись, відшукує та створює все нові і нові хитрі модифікації мімікріювання, що найефективніше сприяють досягненню соціальним суб’єктом (індивідом, групою, спільнотою) своїх конструктивних або, навпаки, деструктивних цілей.
В „перебудовчі” часи соціальна мімікрія мала такі специфічні особливості:
а) своєрідна легітимізація (за часів радянської соціальної системи мімікрійні дії (у цілому або частково) майже в усіх сферах життєдіяльності стандартизувалися і практично стали нормативними: кожна людина і кожен колектив виконували певні соціальні ролі, але не ті, справжні, які вони хотіли б грати, а маскувальні щоб вижити або досягти певного успіху);
б) здатність забезпечувати функціональну стабілізацію суспільства (мімікрійна законодавча влада забезпечувала відносну стабільність структури радянської системи, користуючись наданими їй привілеями);
в) метаморфізм (кожна з її змістовних форм могла за власним бажанням її носія перетворюватися на іншу в більш удосконаленому (модернізованому) вигляді);
г) ”протеєвізм” (наявність у мімікріантів ситуативного арсеналу ролей-масок для різних форм і різновидів соціальної мімікрії на „кожен день”, на кожен випадок, на кожну соціальну дію з відповідними для них вербальними кодами та поведінковими атрибутами);
д) спадкоємність (наступними поколіннями наслідується не тільки життєво конструктивний та ціннісно-моральний досвід попередніх поколінь, а вся його поліваріативна гамма з пристосувальним способами, соціальними ролями та масками, хитрими та гнучкими моделями виживання в соціально несприятливих або небезпечних умовах).
У пострадянський період названі нами специфічні особливості соціальної мімікрії не тільки не зникли, а, навпаки, виявилися ще виразніше, адже кризові явища, невизначеність соціально-економічного устрою ще більше поглибили суперечності між бажанням людей адаптуватися до суспільних змін і можливостями реалізації цього бажання. Цей висновок підтверджується емпіричною фіксацією проявів соціальної мімікрії, її форм, типів, видів та експектацій респондентів стосовно наявності мімікрійної поведінки в оточуючих, оскільки кожній людині властиве прагнення вижити і пережити будь-які несприятливі умови, а частині використати ці умови для досягнення власних амбітних цілей.
Запропонована в дисертації концепція соціальної мімікрії:
1) збагачує теорію адаптацій новими науковими ідеями для розуміння та пояснення специфіки та особливостей застосування соціальними суб’єктами (індивідами, групами, соціумами) маскувальних пристосувальних способів життєдіяльності в постійно мінливому суспільному житті, розкриваючи більш широкі перспективи для подальшого соціально-психологічного аналізу соціальної адаптації в періоди трансформацій;
2) забезпечує своєчасну соціодіагностику як функціонально-конструктивних, так і дисфункціонально-деструктивних для суспільства форм мімікрійної поведінки людей з метою здійснення превентивної державної соціальної політики, яка упереджувала б руйнівні для суспільства мімікрійні дії псевдоекономічного, псевдополітичного, псевдоморального характеру і сприяла відкритості та гуманізації міжособистісних стосунків, стабілізації морально-психологічного клімату у сфері майже всіх, без винятку, інституціональних структур;
3) сприяє вдосконаленню політичної діяльності різних політичних партій та рухів з громадськістю як під час політичних кампаній (виборів, референдумів тощо), так і в періоди розгортання повсякденної роботи з широкими верствами населення;
4) уможливлює формування нових міждисциплінарних дослідницьких проектів стосовно адаптаційних технологій життєдіяльності соціумів; запровадження нових навчальних курсів для професійної підготовки соціологів, психологів, педагогів, правознавців, інших фахівців з проблем соціальної адаптації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Готлиб А.С. Социально-экономическая адаптация россиян: фактор успешности-неуспешности // Социс. 2001. №7. С.5157.
2. Штомпка П. Социальное изменение как травма (статья первая) // Социс. 2001. №1. С.616.
3. Сурмин Ю. Методологические аспекты и проблемы информационной адаптации / Інформоенергетичні технології адаптаційних процесів життєдіяльності на початку III тисячоліття: Зб. наук. праць. Київ-Кр.Ріг: ЗАТ „ЗТНВФ „КОЛО”, 2001. С.2234.
4. Рубчевский К. Социализация личности: интериоризация и социальная адаптация // Общественные науки и современность. 2003. №3. С. 147151.
5. Ольшанский Д.В. Адаптация социальная // Философский энциклопедический словарь. М. 1989. С.233234.
6. Волович В. І. Адаптація соціальна / Соціологія : короткий енциклопедичний словник. Уклад. В.І. Волович, В.І.Тарасенко, М.В. Захарченко та ін.: Під заг. ред. В.І.Воловича. К.: Укр. Центр духовної культури, 1998. 736 с.
7. Лукашевич Н.П. Социология воспитания: Краткий курс лекций. К.: МАУП, 1996. 180 с.
8. Пуляев В.Г. Человек: единство природы и социума // Социально-гуманитарные знания. 1999. №5. С.133149.
9. Мухина В.С., Петровский А.В. Сознание. / Введение в психологию / Под общ. ред. А.В.Петровского. М.: Академия, 1995. С.362384.
10. Корель Л.В. Социология адаптаций на исходе ХХ-го века: необходимость и трудности институционализации. Новосибирск, 1995. Препринт. 76 с.
11. Щепанський Я. Элементарние понятия социологии. М.: Прогресс, 1969. 240 с.
12. Корель Л.В. Классификация адаптаций. Словарь основных понятий. Новосибирск, 1996. 82 с.
13. Головаха Е.И. Трансформирующееся общество. Опыт социологического мониторинга в Украине. К: Инс-т социологии НАН Украины, 1996. 146 с.
14. Злобіна О.Г., Тихонович В.О. Особистість сьогодні: адаптація до суспільної нестабільності. К.: Інститут соціології НАНУ, 1996. 100 с.
15. Гордон Л.А. Социальная адаптация в современных условиях // Социс. 1994. №8-9. С.315.
16. Корель Л.В. Генезис и механизм адаптации в постсоциалистической России: теоретико-методологический подход // Социальная траектория реформируемой России. Н. 1999. С.211223.
17. Беляева Л.А.Стратегии выживания, адаптации, преуспевания // Социс. 2001. №6. С.4453.
18. Шабанова М.А. Ценность и «цена» свободы в процессе социальной адаптации к рынку // Социс. 1995. №4. С.8897.
19. Быстрова А., Евдокимова Е. и др. Стратегия выживани