СОЦІОЛОГІЯ ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ ЯК ГАЛУЗЬ СОЦІОЛОГІЇ: ОНТОЛОГІЧНІ, ЕПІСТЕМОЛОГІЧНІ, ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ (на прикладі діяльності органів внутрішніх справ України)

Краткое описание

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

ПОГРІБНА ВІКТОРІЯ ЛЕОНІДІВНА

УДК 316.614:351.74 (477)

СОЦІОЛОГІЯ ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ ЯК ГАЛУЗЬ СОЦІОЛОГІЇ: ОНТОЛОГІЧНІ, ЕПІСТЕМОЛОГІЧНІ, ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ (на прикладі діяльності органів внутрішніх справ України)

Спеціальність 22.00.04 спеціальні та галузеві соціології

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора соціологічних наук

Харків 2009

ЗМІСТ

ВСТУП.....4

РОЗДІЛ 1. СОЦІОЛОГІЯ ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ ЯК НОВИЙ ГАЛУЗЕВИЙ НАПРЯМОК СОЦІОЛОГІЇ..16
1.1. Сучасний стан і проблеми розвитку соціології як передумова створення її нових галузевих напрямків .....16
1.2. Система соціологічних парадигм як теоретична база соціології професіоналізму.....................32
1.3. Об’єкт, предмет, функції і проблемне поле соціології професіоналізму.49
Висновки до розділу 1.......59

РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ СТРУКТУРАЛІЗАЦІЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.65
2.1. Онтологічна сутність понять «професія» і «професіонал»...65
2.2. Епістемологічний зв’язок професійної діяльності і професіоналізму.....104
2.3. Методологічні засади процесу професіоналізації137
Висновки до розділу 2.........................170

РОЗДІЛ 3. ІНСТИТУЦІАЛІЗАЦІЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЯК ОСНОВА ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ.........................176
3.1. Зв’язок понять «інституція» і «інститут» з точки зору соціології професіоналізму.........176
3.2. Інституціональний та неінституціональний рівні організації діяльності професіонала.......211
3.3. Ефективність професійної діяльності як результат її інституціалізації: загальні принципи та критерії оцінки......232
Висновки до розділу 3.........266
РОЗДІЛ 4. ОСОБИСТІСТЬ ПРОФЕСІОНАЛА: СТРУКТУРА І ОСОБЛИВЛИВОСТІ РОЗВИТКУ.....270
4.1. Основні напрямки дослідження особистості в соціології професіоналізму і структура особистості професіонала....270
4.2. Професійний розвиток особистості професіонала...........294
4.3. Позитивні та негативні результати і наслідки процесу професіоналізації особистості...331
Висновки до розділу 4.359

ВИСНОВКИ............364

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ......377

ВСТУП
Актуальність теми. Високий професіоналізм і творча майстерність спеціалістів один із найважливіших власне людських ресурсів, який стає чинником оптимального вирішення насущних проблем суспільства. Епоха модернізму, і особливо постмодернізму, привнесла в соціум нове явище явище масового професіоналізму.
Сьогодні не викликає сумніву, що виявлення сутності професіоналізму, бачення і розуміння шляхів, що ведуть до нього, має не тільки сугубо теоретичне, але і велике практичне значення. В Україні існує велика кількість людей, що працюють в політиці, економіці, сфері управління, науці, правоохоронних інститутах, у багатьох інших галузях діяльності і не являються при цьому професіоналами у повному значенні цього слова. Особливо суспільно небезпечним є таке закріплення непрофесіоналів у соціально значущих структурах, коли це відбувається на реформаційних або кризових етапах розвитку соціуму, тобто таких, що проходить зараз Україна.
Аналіз специфіки розвитку українського суспільства дозволяє зафіксувати одну дуже небезпечну тенденцію: в періоди стабілізації на передній план висувається вимога професіоналізму в діяльності основних соціальних інститутів, а в кризисні моменти розвитку місце професіоналізму впевнено займає те, що називається «політичною доцільністю». В результаті створюється «панування непрофесіоналізму», що призводить до величезних втрат у становленні громадянського суспільства, провокує напруженість у функціонуванні всіх сфер суспільства. Непрофесіонали прирікають себе і мільйони залежних від них співгромадян на моральне падіння, зниження добробуту, погіршення здоров'я і підрив основ нормального існування суспільства взагалі, тобто усе досягнуте дестабілізується і держава підштовхується до регресу, якщо справою починають правити непрофесіонали.
Об’єктивно всі розуміють значення професіоналізму для суспільства, але на сьогодні не існує чітких механізмів формування його соціальної затребуваності, які зроблять професіоналізм усталеним показником прогресивного розвитку суспільства. У вирішення цієї задачі можуть і мають внести свій внесок усі галузі суспільство- і людинознавства і, безумовно, нова його гілка соціологія професіоналізму.
Розвиток соціологічної науки відбувається сьогодні в процесі її діалогу із суміжними соціально-гуманітарними дисциплінами. В межах такого діалогу обговорюється як загальний концептуальний вигляд сучасного й майбутнього суспільства, так і стани й тенденції розвитку окремих його сфер, провідне місце серед яких займає професійна. Внаслідок цього здійснюється взаємне збагачення категоріального апарату наук поняттями, які раніш вважалися специфічними. Саме до таких категорій відноситься феномен професіоналізму як ключове поняття соціології професіоналізму.
В той же час, незважаючи на активний процес взаємопроникнення соціальних і гуманітарних наук, виникнення і теоретичне оформлення нових галузевих напрямків соціології відбувається на підґрунті базових фундаментальних соціологічних парадигм, хоча і проходить досить складно. Сучасні соціологи, дотримуючись певної парадигми можуть, з одного боку, спеціалізуватися на різноманітних напрямках соціологічних досліджень, а, з іншого, в рамках того ж самого напрямку використовувати підходи й положення, що відносяться до різних соціологічних парадигм. Іншими словами, відкривається можливість для появи нових галузевих соціологічних теорій, які розроблюються при більш високому рівні співробітництва і взаємодії різних шкіл соціологів як між собою, так і з представниками інших наукових дисциплін.
Отже, доцільність формування нового галузевого напрямку соціологічної науки соціології професіоналізму є очевидною і знов підтверджується відома аксіома, що суттєві зміни у будь-якій теорії відбуваються не лише внаслідок появи і виявлення нових даних, але й завдяки новому погляду на ті дані і факти, які є в розпорядженні дослідника.
Ступінь наукової розробленості проблеми. Феномен професіоналізму і споріднені з ним явища досить активно розглядалися багатьма науковцями, які представляють різні галузі науки. Так, аналіз поняття «професія» ми знаходимо в роботах як класичних соціологів: К.Маркса, Г.Спенсера, Е.Дюркгейма, Г. Зіммеля, В.Зомбарта, П.Сорокіна, М.Вебера, Т. Парсонса, так і сучасних С.Г. Струміліна, В.Г. Подмаркова, О.І. Шкаратана, Г.Н. Соколової, Т.Л. Александрової, В.В. Адамчука, О.В. Ромашова, М.Є. Сорокіної, В.М. Шубкіна, В.І. Паніотто, Г.А. Чередніченка, А.Мендра, Д.Л. Томпсона, Д. Пристлі та інших. Серед психологів суттєвий внесок в розробку цього поняття внесли Є.О.Клімов, А.В. Петровський, Г.С. Никифоров, Е.Ф. Зеєр, О.М. Іванова, Я.М. Рощина, А.К. Маркова, І.В. Кузнєцова та ін.
Ще більш широко представлені в науковій літературі дослідження, пов’язані з аналізом проблеми професійної діяльності. Значну увагу приділяли їй психологи О.М.Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн, Б.Ф. Ломов, В.Д. Шадриков, К.А. Абульханова-Славська, О.М. Іванова, Л.М. Корнєєва, С.В. Фирсова, Г.С. Никіфоров та ін. Проте особливе значення для нашого дослідження мають роботи соціологів, а саме: учення про професійний комплекс Т. Парсонса, про професійну етику і професійний дух Е. Дюркгейма, теорія життєвого шансу П. Бурдьє, а також доробки в галузі даної проблематики сучасних науковців І.І. Чанглі, М.І. Дряхлова, А.І. Кравченка, В.О. Томілова, Ж.Т. Тощенко, А.С. Афоніна, В.І. Верховіна, Ю.П. Авєріна та інших.
Безпосереднє відношення до аналізу професійної діяльності в аспекті її спрямованості на процес професіоналізації має дослідження феномену ефективності, представлене у науковій спадщині Р.Ентоні, Д.Янга, Дж. Кемпбела, Е. Яхтмена, С. Сішора, Р. Стірза, Р. Квіна, К. Камерон, С. Робінса.
Категорії «професіонал» і «професіоналізм» найбільше своє наукове обґрунтування отримали в роботах класиків акмеології О.О. Деркача, О.О. Бодальова, Н.В. Кузьміної, Л.О. Рудкевича, В.Г. Зазикіна, А.К. Маркової, Є.І. Степанової, Г.С. Михайлова, І.М. Семенова. Саме в них представлені закономірності розвитку людини як суб’єкта професійної діяльності і досягнення в цьому розвитку найвищого рівня, тобто перетворення спеціаліста в професіонала.
Окремої уваги заслуговує дослідження соціологами поняття «престиж», насамперед, у визнанні такої умови престижності, як функціональна значимість соціально-професійної групи. Саме в такий спосіб підходять до вивчення даного феномену Т. Парсонс, П.А. Сорокін, Л. Корнер, Ф. Паркін, Р. Дарендорф, Т. Веблен, П. Бурдьє, Г.Е. Ленскі, О.О. Кардамонов.
Великий сектор наукового знання пов’язаний з аналізом теоретичних та практичних аспектів формування та розвитку особистості професіонала. К.К. Платонов, Б.Г. Ананьєв, Л.С. Виготський, С.Г. Геллерштейн, М.О. Рибаков О.Г. Асмолов, І.С. Кон, Л. Хьєлл, Д. Зінглep, Л.М. Мітіна, Н.Ф.Наумова, О.М. Борисова та багато інших дослідників вивчали особистість на різних етапах її соціалізації. В останні десятиліття дослідження особистості професіонала ведуться в двох напрямках. Так, велика кількість робіт, В.Д. Шадрикова, Ю.Л. Трофимова, В.П. Зінченка, В.М. Муніпова, О.Г. Носкова, присвячена вивченню окремих індивідуальних особливостей особистості в праці, тобто спирається на концепцію професійно важливих якостей особистості. Л. Тайлер, Д. С’юпер, В.О. Ядов, І.С. Кон, Е.З. Брончієва є прихильниками синтетичного підходу, який розглядає структуру особистості в професійній діяльності, тобто виходить на аналіз професійних типів особистості.
Серед сучасних досліджень питань, що входять до проблемного поля соціології професіоналізму, окремим блоком стоять розробки проблем професійних деформацій (С.П. Безносова, В.С. Медведєва, Є.Ф. Зеєра), професійної етики (В.І. Бакштановського, Ю.В. Согомонова), професійного маргіналізму (О.П. Єрмолаєвої), формування типів професійної еліти (В.Є. Пилипенка, А. Романовського), розвинення сучасної системи професійної освіти (Є.А. Подольської, В.І. Астахової, Н.М. Лисиці), соціотехнічних аспектів моделювання професійної кар’єри (В.І. Подшивалкіної).
Таким чином, на сьогодні вже накопичено вагому теоретико-методологічну базу для вивчення професіоналізму як соціального феномену, механізмів його формування та розвитку. Проте ця база має дещо «розмитий» характер, оскільки спирається на дослідження, які проводилися фахівцями в різних галузях науки соціології (професій, праці, освіти, економічної), психології (соціальної, вікової, праці, професій), соціальної філософії, акмеології, що не дозволяє здійснити системний, комплексний аналіз проблеми. Такий аналіз може забезпечити проведення його в рамках окремої галузі соціології соціології професіоналізму.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у відповідності до наукових завдань, що стоять перед дослідницькими і навчальними закладами системи МВС України, зокрема, п. 1.2. Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність ОВС на 2004-2009 рр. та п. 3.3. Пріоритетних напрямків наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 рр.
Мета і завдання роботи. Метою дослідження є концептуалізація феномена професіоналізму і виявлення онтологічних, епістемологічних та практичних механізмів його формування і розвитку в рамках нового соціологічного напрямку соціології професіоналізму.
Відповідно до поставленої мети у дисертаційному дослідженні розв’язуються такі завдання:
1. На основі аналізу сучасного стану розвитку соціології визначити соціологічні парадигми, що виступають теоретичною базою соціології професіоналізму.
2. Окреслити проблемне поле та сформулювати об’єкт, предмет і функції соціології професіоналізму.
3. Охарактеризувати онтологічну сутність та виявити епістемологічний зв’язок понять «професія», «професіонал», «професійна діяльність» та «професіоналізм» як ключових категорій соціології професіоналізму.
4. Розкрити методологічні засади процесу професіоналізації.
5. Проаналізувати інституціональний та неінституціональний рівні організації діяльності професіонала.
6. Дослідити структуру особистості професіонала та основні напрямки її розвитку.
7. Визначити характер та розкрити сутність об’єктивних та суб’єктивних результатів і наслідків процесу професіоналізації особистості.
Об’єктом дослідження виступає соціологія професіоналізму як галузевий напрямок соціології.
Предметом дослідження є онтологічні, епістемологічні та практичні аспекти соціології професіоналізму як міждисциплінарної наукової галузі.
Методи дослідження. Для вирішення поставлених у дисертаційному дослідженні завдань були використані загальнонаукові методи (аналізу і синтезу, логічного узагальнення, індукції і дедукції, теоретичного моделювання, систематизації), а також конкретно-соціологічні: анкетування (для оцінки ефективності професійної діяльності працівників органів внутрішніх справ України; гендерних проблем, що виникають в процесі професіоналізації правоохоронців), глибинних інтерв’ю (для аналізу специфіки професійної самоідентифікації професіоналів-правоохоронців), фокус-груп (для визначення особливостей формування і розвитку особистості працівника ОВС як суб’єкта службової діяльності).
Теоретико-методологічна база дослідження. Для досягнення поставленої в роботі мети використовувалася методологія поєднання макро- і мікросоціологічних підходів, зокрема структурно-функціональної, етнометодолічної парадигм, теорій символічного інтеракціонізму й раціонального вибору.
Теоретико-методологічну базу дослідження проблеми професій складали роботи К.Маркса (визначення об’єктивного критерію розмежування професії та спеціальності), Г.Спенсера (дослідження інституту професій), Е.Дюркгейма (обґрунтування висновку про уподібнення професії професійній групі), П.Сорокіна (вплив професії на розвиток особи), М.Вебера (співвіднесення поняття професії з поведінкою індивіда, його життєвим світом та системою цінностей). При аналізі феномена професіоналізму ми спиралися на учення про професійний комплекс Т.Парсонса, про професійну етику і професійний дух Е.Дюркгейма, теорію збагачення праці Ф. Херцберга та М.У. Майнера, теорію життєвого шансу П. Бурдьє. У дослідженні інституціонального та неінституціонального рівнів організації діяльності професіонала ми посилалися на теорії класичного інституціоналізму (Т. Веблен) та неоінституціоналізму (Д. Норд, Д. Пуфферт, П. Девід, Б. Артур та ін.). Вивчення та аналіз особистості професіонала та закономірностей її розвитку ми проводили, спираючись на розробки Л. Тайлера, Д. С’юпера, В.О. Ядова, І.С. Кона, К.К. Платонова, Б.Г. Ананьєва, Л.С. Виготського, Л. Хьєлла, Д. Зінглepа, В.Д. Шадрикова та ін.
Емпірична база дослідження. Емпіричну базу складають дослідження, проведені науково-дослідною лабораторією соціальної та психологічної роботи в ОВС та кафедрою соціології і соціальної роботи Харківського національного університету внутрішніх справ під керівництвом та за участю автора «Ефективність виконання Комплексної програми кадрової політики в органах та підрозділах внутрішніх справ України на 2001-2005 рр.» (2004 р., n=2400, фокусовані експертні інтерв’ю n=400); «Ефективність та якість підготовки молодого слідчого» (1997 р., n=350); «Жінка в чоловічому колективі (на прикладі ОВС України)» (1998 р., n=120); «Гендерні стереотипи в професійній сфері (на прикладі правоохоронної діяльності)» (2005 р., n=620); «Професійні деформації працівника міліції» (2008 р., n=360); експертне опитування керівників вищої ланки МВС України методом глибинного інтерв’ю «Успішний професіоналізм в ОВС» (2006 р., n=9), а також вторинний аналіз даних дослідження «Протизаконне насильство в ОВС: соціологічний та історико-правовий аналіз» (2005 р., n=2000), проведеного НДЛ СПР в ОВС Харківського національного університету внутрішніх справ.
Наукова новизна отриманих результатів полягає у вирішенні комплексної проблеми науковому обґрунтуванні онтологічних, епістемологічних та практичних аспектів соціології професіоналізму як галузевого напрямку соціологічних досліджень. Наукова новизна конкретизується у наступних положеннях:
Вперше:
o сформульовано об’єкт, предмет та функції соціології професіоналізму; доведено, що її об’єктом є професіоналізм як соціальний феномен, предметом соціальні механізми, що обумовлюють процес професіоналізації особистості, соціальні явища, зв’язки і відносини, які виступають його наслідком, а основними функціями онтологічна, епістемологічна, методологічна, інструментальна, транслююча (або просвітницька);
o визначено проблемне поле соціології професіоналізму, до якого входять такі дослідницькі напрямки, як «професіоналізм і його основні характеристики»; «механізми формування особистості професіонала», «соціальні умови і чинники досягнення вершин професійного і соціального розвитку», «соціальні причини та наслідки професійного маргіналізму», «шляхи запобігання професійній деформації особистості» тощо;
o проведено аналіз феномену професіоналізму з системних позицій, а саме з точки зору підсистем професіоналізму діяльності, професіоналізму особистості, нормативності діяльності й поведінки професіонала та продуктивної Я-концепції;
o виділено інтегральні (ефективність професійної діяльності, її процесуальні характеристики, розвиненість професійного спілкування та зрілість особистості професіонала) і конкретні (висока стабільна продуктивність або ефективність діяльності; високий рівень кваліфікації і професійної компетентності працівника; оптимальна інтенсивність і напруженість праці; висока організованість діяльності; низька опосередкованість, креативність; можливість розвитку працівника як особистості; спрямованість на досягнення позитивних соціально-значимих цілей соціально схвалюваними методами) показники професіоналізму, спираючись на які останній може бути виміряний;
o сформульовано комплексні критерії ефективності професійної діяльності, до основних з яких віднесено ступінь узгодженості основних напрямків професійної діяльності з іншими елементами соціального життя; внутрішня несуперечливість цієї діяльності; позитивність наслідків реалізації основних організаційних функцій для всіх соціальних груп населення; якісний рівень надання відповідних послуг. Це дало змогу запропонувати авторське визначення ефективності професійної діяльності як ступеню досягнення короткотривалих (результати) та довготривалих (засоби) її цілей, вибір яких відображає узгодженість інтересів основних впливових сил суспільства та суб’єктів професійної діяльності;
o проведена систематизація педагогічних, акмеологічних, соціально-економічних та соціологічних визначень поняття «професіоналізація», на основі чого запропоновано авторське визначення цього поняття, під яким розуміється процес, в результаті якого у працівника формується об’єктивна (наявність знань, умінь, навичок та професійно важливих якостей) і суб’єктивна (усталена адекватна мотивація) готовність до професійної діяльності. Доведено, що при цьому професіоналізм є результатом даного процесу, показником його успішності, якісною характеристикою фахівця, тобто виступає як певна соціальна перспектива, більшою або меншою мірою доступна кожному фахівцеві.
Набули подальшого розвитку:
o соціологічна концепція професій, в рамках якої обґрунтовано висновок, що в сучасних умовах професія стала універсальним соціальним інститутом, а приналежність до професійної групи головним засобом соціальної ідентифікації;
o концепція професійної ідентичності і професійного маргіналізму, переломлення якої крізь призму концепції «зони найближчого розвитку» Л.С. Виготського дозволило сформувати цілісне розуміння зони найближчого розвитку як детермінанти професійної ідентифікації й самореалізації, подолання професіоналом кризи маргіналізму;
o теорія професійного розвитку, яка доповнена концептуальними положеннями про простір професійного розвитку особистості, який є відкритою системою, що характеризується розмаїтістю, нелінійними співвідношеннями вікового розвитку, освіченості (включаючи професійну кваліфікацію) та багатоплановістю видів провідної діяльності.
Удосконалено:
o методологію дослідження феномену професійних деформацій, що дозволило виділити діяльнісні ознаки професійної деформації, які можна вважати властивими абсолютній більшості професій типу «людина-людина»;
o розуміння сутності професійної моралі. Доведено, що розвиток змісту і форми професійної моралі детермінується зовнішніми і внутрішніми цілями професійної групи.
Теоретичне і практичне значення отриманих результатів. Результати проведеного автором дослідження забезпечують прирощення наукового знання, оскільки започатковують категоріально-методологічне оформлення нової галузі соціологічної науки соціології професіоналізму. Позиціювання її як міждисциплінарної інтегративної науки дає можливість більш високого рівня співробітництва і взаємодії соціологів із представниками інших наукових дисциплін, в межах якого обговорюється як загальний концептуальний вигляд сучасного й майбутнього суспільства, так і стани й тенденції розвитку окремих його сфер. Це призводить до взаємного збагачення категоріального апарату наук поняттями, які раніш вважалися специфічними. Саме до них відноситься феномен професіоналізму, який був комплексно досліджений в дисертаційній роботі.
Розроблені в дисертації теоретичні положення, понятійний апарат, основні ідеї та висновки можуть скласти основу для подальших досліджень питань, що входять до проблемного поля соціології професіоналізму, а отримані результати використовуватися для проведення занять в рамках навчальних курсів «Соціологія праці», «Соціологія освіти», «Соціологія культури», «Соціологія особистості», «Соціологія організацій», «Основи акмеології», а також для викладання окремого курсу «Соціологія професіоналізму».
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні результати дисертаційної роботи пройшли апробацію та знайшли відображення у виступах і повідомленнях на міжнародних, всеукраїнських, регіональних та відомчих конференціях і семінарах, серед яких «Харківські соціологічні читання» (1998, 2002, 2003, 2004, 2006 рр.), «Виховне, соціальне та психологічне забезпечення кадрової роботи в органах внутрішніх справ: методи та технології» (Харків, 1999, 2000), «Сучасний стан вищої освіти в Україні: стан та перспективи» (Київ, 2000), «Сучасні проблеми управління» (Київ, 2001), «Формування гендерного паритету в контексті сучасних соціально-економічних перетворень» (Київ, 2002), «Виховна, соціальна та психологічна робота в органах внутрішніх справ України» (Харків, 2003), «Професіоналізм в діяльності ОВС: проблеми становлення та розвитку» (Харків, 2004), «Теорія та практика виховної роботи в органах внутрішніх справ України» (Харків, 2004), «Соціалізація особистості в умовах системних змін: теоретичні та прикладні проблеми» (Київ, 2006), «Институциональные изменения и поиск новой идентичности» (Одеса, 2007), «Сучасні суспільні проблеми у вимірі соціології управління» (Донецьк, 2008), «Актуальні проблеми соціальної, психологічної та виховної роботи в ОВС» (Харків, 2008), «Багатовимірні простори сучасних соціальних змін» (Львів, 2008), «Девіантна поведінка: соціологічний, психологічний, юридичний аспекти» (Харків, 2009) та ін.
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено у 64 публікаціях, серед яких 1 монографія, 1 підручник, 2 розділи у колективних навчальних посібниках, 2 брошури, 38 статей (28 з них опубліковані у спеціалізованих виданнях із соціології, що входять до переліку, затвердженого ВАК України), 8 науково-методичних розробок, 10 тез.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, дванадцяти підрозділів, висновків і списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації 421 сторінка, з яких 376 основного тексту. Список використаних джерел становить 549 найменувань (в тому числі 76 іноземною мовою) і представлений на 45 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Сучасний розвиток соціологічної науки характеризується одночасним рухом «вглиб» і «вшир». В останнє десятиліття двадцятого сторіччя з'явилася й набула активного розповсюдження концепція так званої публічної соціології (public sociology), прихильники якої виступають за розширення меж соціології як академічної дисципліни, включення в розробку нових соціологічних теорій і практик.
Проведений нами аналіз свідчить, що сучасні соціологічні теорії відрізняються дещо іншою дослідницькою перспективою, ніж концепції минулого, новими оцінками соціальної дійсності. Вони містять у собі результати наукових дискусій і дебатів щодо питань, які раніше залишалися поза увагою представників класичної й академічної соціології. Яскравим прикладом цього є звернення до проблеми професіоналізму як соціального феномену. Сьогодні можна констатувати, що закінчується стадія розвитку соціології як «корпоративної науки» і відкривається можливість для появи нових соціологічних (в тому числі і галузевих) теорій, які розроблюються при більш високому рівні співробітництва і взаємодії соціологів із представниками інших наукових дисциплін. Однією з таких галузевих соціологій, на наш погляд, є соціологія професіоналізму.
В той же час, незважаючи на активний процес взаємопроникнення соціальних і гуманітарних наук, виникнення і теоретичне оформлення нових галузевих напрямків соціології відбувається на підґрунті базових фундаментальних соціологічних парадигм. Для становлення соціології професіоналізму таку базу складають кілька парадигм. По-перше, це парадигма структурного функціоналізму, або парадигма соціальних систем, бо, привертаючи увагу до проблеми ефективності процесу соціалізації і адаптивного потенціалу індивіда, її прибічники розмірковували про можливості досягнення відповідності індивіда і соціальної групи на різних (стабільних і кризових) етапах розвитку соціуму, що цілком природно виводить на проблематику, пов’язану з феноменом професіоналізму і особистістю професіонала як носія креативного мислення. По-друге, це етнометодологічна парадигма й парадигма символічного інтеракціонізму, оскільки саме етнометодологія вчить не сприймати повсякденність як таку, що сама собою розуміється, а пропонує виявляти приховані механізми, за допомогою яких конструюється буття. Цей напрямок розвитку соціологічної думки дозволяє досліднику проаналізувати епістемологічні аспекти соціології професіоналізму, визначивши, чи не будує він свої наукові теорії на підґрунті повсякденних уявлень пересічних громадян про феномен професіоналізму. Парадигма символічного інтеракціонізму передбачає конкретні дослідження процесів соціальної взаємодії індивідів, у рамках яких формуються й модулюються приватні й загальні думки, моделі, шаблони й звички соціальної поведінки, ієрархічна структура суспільства, а також те, що інтеракціоністи називають «своїм Я» (self), тобто здатністю сприймати себе як діючу особу. Така здатність відіграє значну роль у формуванні «Я-концепції» як однієї з підсистем професіоналізму, що, безумовно, дозволяє розглядати її також як одну із базових теоретичних засад соціології професіоналізму. По-третє, це парадигма раціонального вибору, що позиціонує соціальну поведінку індивідів як таку, що заснована на об'єктивних інтересах останніх і їхній усвідомленій взаємодії з метою досягнення максимальної корисності. Ця парадигма може відігравати активну роль у методологічному обґрунтуванні процесу формування особистості професіонала.
Здійснення аналізу сучасної системи соціологічних парадигм дозволило нам дійти висновку, що соціологія професіоналізму як наука, що зараз формується на стику суспільних і гуманітарних дисциплін, має вирішувати цілу низку дослідницьких завдань, основними серед яких є наступні. Перше соціологія професіоналізму не може зосереджуватися лише на аналізі індивідуально-особистісних характеристик людини та її «зони найближчого розвитку», вона повинна вивчати всю систему причинно-наслідкових зв’язків, що супроводжують процес становлення та соціального розвитку особистості професіонала. Другим важливим завданням соціології професіоналізму є вивчення дій професіоналів в різних галузях діяльності, пошук спільних моментів, що їх об'єднують, розкриття змісту категорії професіоналізму з методологічною та операціональною розробкою відповідних понять. Третє завдання це аналіз залежностей між особливостями професіоналізму працівника й іншими проявами останнього поза сфери професійної діяльності, тобто в процесі соціалізації. Четверте завдання соціології професіоналізму визначається тим, що спостереження за професіоналами нерідко фіксують на певних етапах діяльності припинення професійного розвитку, а іноді, навіть, деформацію особистості самого професіонала. Тому опис подібних феноменів, їхня класифікація, відстеження причин, що їх викликають, та можливих особистісних і соціальних наслідків, визначення способів попередження, діагностики та корекції теж є задачею соціології професіоналізму. Ще одним завданням соціології професіоналізму є розробка оптимальної «стратегії і тактики» організації і практичного здійснення процесу просування спеціаліста-початківця на усе більш високі рівні професіоналізму. Вирішення цієї дуже трудомісткої задачі зажадає інтеграції в цілісну систему результатів конкретно-соціологічних, економічних, педагогічних, соціально-психологічних та інших видів досліджень, що дасть змогу шляхом аналізу та узагальнення даних, що отримуються, здійснювати зведення їхніх конструктивних елементів у цілісні системи і моделі.
Проведений теоретичний аналіз дозволив також визначити, що об’єктом соціології професіоналізму є професіоналізм як соціальний феномен, а предметом соціальні механізми, що обумовлюють процес професіоналізації особистості, соціальні явища, зв’язки і відносини, які виступають його наслідком. Основними функціями даної галузі соціологічної науки є 1) онтологічна, 2) епістемологічна, 3) методологічна, 4) інструментальна, 5) транслююча (або просвітницька).
Розгляд онтологічної сутності понять «професія» і «професіонал» як ключових категорій соціології професіоналізму, довів, що професія це соціальний механізм диференціації та спеціалізації трудової діяльності на видовому та внутрішньовидовому рівні, який функціонує як засіб розвитку змісту праці. В умовах, коли процес професіоналізації охопив практично всі сфери трудової діяльності, професія стала універсальним соціальним інститутом, а приналежність до професійної групи головним засобом соціальної ідентифікації.
Ключовою категорією соціології професіоналізму є поняття «професіонал», проте у жодному класичному енциклопедичному соціологічному словнику воно не представлене. В той же час соціологічна спільнота (як західна, так і пострадянська) не обходить увагою цей феномен, але пропонує надто широке його бачення: більшість соціологів сходиться у тому, що професіонали це люди, які мають професію. При цьому їх відносять до тих учасників суспільного виробництва, з числа яких формуються вертикальні (лінійні) ієрархічні структури суспільства.
Ми вважаємо, що для того, щоб доповнити уявлення про професіонала, варто вийти за рамки проблеми праці й особливостей її поділу в суспільстві. До структуроутворюючих факторів цієї категорії слід відносити і витрати людиною в процесі роботи енергії організму, що виражаються у швидкості виконання працівником своїх дій і в темпі його спільної з іншими професійної діяльності. З цього випливає, що непрофесіонали і професіонали мають не тільки різні сукупності умінь і навичок, але також і швидкість їхньої практичної реалізації. Тому стійкий розвиток сучасного суспільства визначається тим, як взаємодіють одна з одною темпорально-ергічні (лат. tempus час + гр. ergon робота) групи в ході їхньої спільної діяльності в умовах поділу суспільної праці. І в цьому випадку сучасний носій універсальних якостей − це людина-професіонал.
Дослідники, що вивчали особистість професіонала, практично одностайно фіксували ще один тісний взаємозв'язок: з одного боку, особливості особистості працівника чинять істотний вплив на процес і результати професійної діяльності, з іншого боку, саме формування людської особистості в значній мірі відбувається в ході професійної діяльності і під її впливом. При цьому професійна діяльність розглядалася ними як система взаємозалежних дій (операцій) працівників, виконуючи які, вони отримують навмисні результати (необхідні для життя людей предмети споживання або інші корисні продукти). Продовжуючи цю ідею, ми в роботі довели, що мірою навмисної оптимізації професійної діяльності як системи дій (операцій) є рівень їхньої погодженості. Оцінка останнього, як і визначення засобів зростання ефективності професійної діяльності людини в суспільстві, передбачає аналіз формальних і неформальних (інституціональних і неінституціональних) засобів узгодження професійних дій (операцій) працівників у складі трудової організації і суспільному виробництві в цілому, а це може розглядатися як передумова професіоналізму.
В роботі показано, що феномен професіоналізму досить складний за своєю природою і його доцільно розглядати з системних позицій: з точки зору підсистем професіоналізму діяльності, професіоналізму особистості, нормативності діяльності й поведінки професіонала та продуктивної Я-концепції. Підсистема професіоналізму діяльності характеризується гармонічним сполученням високої професійної компетентності і професійних умінь і навичок на рівні майстерності, а також соціальних інваріантів професіоналізму, які характеризують спеціальні базисні уміння. Професіоналізм особистості досягається в процесі і в результаті розвитку здібностей і їхнього збагачення. Розвиток підсистеми нормативності діяльності і поведінки є важливою складовою професіоналізму особистості і становлення професіонала. Справжній професіонал, у якого високі еталони якості професійної діяльності і стосунків, має досить жорстку систему нормативної регуляції, що спонукає його постійно дотримуватися цих еталонів і стандартів, тобто дані норми виступають ще і як моральний регулятор поведінки і стосунків. І, нарешті, індивідуально-професійний розвиток працівника до рівня професіонала можливий при наявності продуктивної Я-концепції, яка являє собою усвідомлену систему усталених уявлень працівника про самого себе, свої можливості і перспективи, на основі чого він будує свої стосунки і взаємодії. Адекватні уявлення дозволяють сформувати реалістичні індивідуально-професійні стандарти, програми розвитку і саморозвитку, будувати гармонічну і продуктивну систему професійних взаємодій і стосунків.
Проведений нами аналіз епістемологічного зв’язку між поняттями «професійна діяльність» і «професіоналізм» дозволив виділити інтегральні і конкретні показники професіоналізму, спираючись на які останній може бути виміряний. До інтегральних показників професіоналізму відносяться ефективність професійної діяльності, її процесуальні характеристики, розвиненість професійного спілкування та зрілість особистості професіонала. Конкретні показники професіоналізму включають критерії, по яких можна здійснювати його оцінювання, а саме: високу стабільну продуктивність або ефективність діяльності; високий рівень кваліфікації і професійної компетентності працівника; оптимальну інтенсивність і напруженість праці; високу організованість діяльності; низьку опосередкованість (залежність від зовнішніх чинників); креативність; можливість розвитку працівника як особистості; спрямованість на досягнення позитивних соціально-значимих цілей соціально схвалюваними методами.
Характеризуючи методологічні засади процесу професіоналізації, ми провели систематизацію педагогічних, акмеологічних, соціально-економічних та соціологічних визначень поняття «професіоналізація», на основі чого дійшли висновку, що у широкому значенні професіоналізація являє собою процес, в результаті якого у працівника формується об’єктивна (наявність знань, умінь, навичок та професійно важливих якостей) і суб’єктивна (усталена адекватна мотивація) готовність до професійної діяльності. При цьому професіоналізм є результатом даного процесу, показником успішності його здійснення, якісною характеристикою фахівця. Отже, професіоналізм виступає як певна соціальна перспектива, більшою або меншою мірою доступна кожному фахівцеві, а професіоналізація як процес становлення і розвитку професіоналізму.
В роботі доводиться, що професіоналізація особистості в широкому плані припускає два взаємозалежних компоненти психологічний та соціальний. Психологічний аспект професіоналізації, відбитий у понятті «професійний розвиток», характеризує становлення професійної самосвідомості, розвиток внутрішніх особистісних структур працівника, які забезпечують ефективне виконання ним своїх професійних функцій. Соціальний аспект, відбитий у понятті «професійна соціалізація», пов’язаний з накопиченням професійних знань, умінь, навичок, засвоєнням соціально-професійних норм, становленням особистості як суб’єкта професійної діяльності. Обидва ці аспекти спрямовані на формування у суспільстві усталеного шару ідентичних професіоналів і скорочення зони професійного маргіналізму.
Дослідження процесу інституціалізації професійної діяльності свідчить, що для його аналізу в якості теоретичної бази доцільно використовувати так званий «новий» інституціоналізм, або неоінституціоналізм, який виник всередині неокласичної течії в 50−60-і рр. XX століття і виходить з того, що теоретичні абстракції, запропоновані Т. Вебленом родоначальником «старого» інституціоналізму, мають бути замінені аналізом явищ реального життя, де основним методологічним прийомом є раціональний індивідуалізм. Виходячи з цього доведено, що інституціональний рівень організації професійної діяльності (і професіоналізму як її наслідку) пов'язаний з розвитком суспільства, котре має само себе відтворювати і робить це більш-менш ефективно в залежності від рівня витрат інституціональних ресурсів на регулювання поведінки людини в усіх сферах її життєдіяльності, і, насамперед, професійній. При цьому, чим більше примусу до праці, точніше, чим вище витрати на оптимізацію інституціонального рівня її організації, тим менше працівник бачить сенсу в тім, щоб «грати» за інституціональними правилами. Тому варто звернути увагу на роль неінституціонального рівня організації професійної діяльності людини, тобто такого рівня, на якому «грають» по тих або інших правилах уже не «середні», а цілком реальні люди. Перехід на зазначений рівень аналізу відбиває процес, який можна позначити як «повернення до людини». В будь-якому разі результатом (цільовою ознакою) процесу інституціалізації професійної діяльності може вважатися її ефективність.
Проведений в роботі дискурс щодо існуючих у сучасній науковій літературі теорій вимірювання ефективності теорії ефективності як досягнення цілей, системного та інтегративного підходів до аналізу критеріїв ефективності, теорії ефективності як визначення основних впливових сил оточення та концепції конкуруючих цінностей дозволив, по-перше, сформулювати вихідні положення кожної з них, по-друге, охарактеризувати механізм вимірювання ефективності з позицій представлених теорій і, по-третє, виявити їхні недоліки з точки зору як теоретичної обґрунтованості, так і можливостей практичного застосовування.
Представлені в якості приклада оцінювання ефективності професійної діяльності матеріали авторського емпіричного дослідження з оцінки ефективності реалізації Комплексної програми кадрової політики в органах та підрозділах внутрішніх справ України зафіксувало низку проблем, що ускладнюють процес інтерпретації отриманих даних, проте можуть, на нашу думку, вважатися спільними для всіх досліджень ефективності професійної діяльності або засобів її оптимізації. Найбільш вагомими серед них є такі:
· у деяких випадках якісні результати практично не відрізнялися від кількісних, а той же самий кількісний результат міг спричинити кілька якісних результатів;
· зміни у свідомості та діяльності працівників можуть наставати через певний час після завершення реалізації Програми, відбуватися поступово, тому безпосередньо під час дослідження їх зафіксувати досить складно;
· існує ймовірність того, що позитивні і негативні зміни (в нашому випадку у стані кадрової роботи) могли бути викликані іншими причинами, а не дією Комплексної програми;
· довгострокові результати, які є наслідками дії Програми, можуть виходити за рамки цілей, тому визначити їх досить складно;
· при науковому аналізі отриманих даних необхідно враховувати не тільки позитивні, але і можливі негативні результати дії програми, а також її латентний вплив на діяльність органів внутрішніх справ в цілому.
Теоретичний і емпіричний аналіз проблеми ефективності професійної діяльності показав, що будуватися система її оцінювання має за єдиними принципами, але в ній треба виділити різні підсистеми, які мають таку структуру, котра була б зорієнтована на конкретні потреби певної групи користувачів. Тому для того, щоб система критеріїв і показників задовольняла таким різноманітним вимогам, необхідно закласти в її основу чіткі принципи. Ці принципи повинні мати конкретний характер для того, щоб ними користуватися при плануванні будь-якого виду професійної діяльності, при оцінці отриманих результатів. З цією метою для кожного принципу має складатися система правил і рекомендацій з розробки критеріїв оцінювання та методик їхнього застосування. Правила і рекомендації виводяться з принципів та утворюються шляхом конкретизації останніх. Виходячи з цього нами виділено та охарактеризовано основні принципи оцінювання ефективності професійної діяльності, а саме: принципи конструктивності, точності, відповідності, структурованості, функціональної повноти, системності, доступності, відкритості. При цьому комплексними критеріями ефективності професійної діяльності запропоновано вважати ступінь узгодженості основних напрямків професійної діяльності з іншими елементами соціального життя; внутрішню несуперечливість цієї діяльності; позитивність наслідків реалізації основних організаційних функцій для всіх соціальних груп населення; якісний рівень надання відповідних послуг громадянам. Це дало змогу сформулювати авторське визначення ефективності професійної діяльності як ступеню досягнення короткотривалих (результати) та довготривалих (засоби) її цілей, вибір яких відображає узгодженість інтересів основних впливових сил суспільства та суб’єктів професійної діяльності.
В роботі доведено, що існує тісний взаємозв’язок: з одного боку, особливості особистості працівника здійснюють істотний вплив на процес і результати професійної діяльності, з іншого боку, саме формування людської особистості в значній мірі відбувається в ході професійної діяльності і під її впливом. Сьогодні можна констатувати підвищення уваги дослідників (психологів, акмеологів, соціологів) до проблем особистості професіонала.
В останні десятиліття дослідження особистості професіонала ведуться в двох напрямках. Перший з них присвячено вивченню окремих індивідуальних особливостей особистості в праці. Другий це синтетичний підхід, що розглядає структуру особистості в професійній діяльності, бо синтетичний підхід це не просто урахування індивідуальних особливостей особистості в професійній діяльності, але насамперед вивчення шляхів становлення цілісної особистості професіонала. Саме цей підхід пропонується нами як основний для використання в соціології професіоналізму.
Основними формами професійного розвитку особистості є професійне становлення, професіоналізація (професійна соціалізація) та індивідуально-професійний розвиток. При дослідженні цих процесів визначальне значення традиційно надавалося позитивним змінам, менша увага приділялася деструктивним тенденціям професійного розвитку: кризам, дезадаптації, стагнації, деформації. Ми в роботі намагалися певною мірою заповнити цю прогалину, визначаючи позитивні та негативні результати і наслідки процесу формування професіонала.
Найбільш яскравим проявом позитивних результатів професіоналізації є професійна кар’єра. При аналізі кар’єри необхідно розрізняти дійсну кар’єру, коли професійне просування і успіхи, що досягаються, визначаються суто особистісним і суб’єктно-діяльнісним (насамперед професійним) розвитком працівника, і формальну, яка не підкріплюється об’єктуванням особистісного і професійного потенціалу, що відповідає задачам виконуваної їм діяльності. Чи зробив працівник блискучу кар’єру або вона в нього не відбулася, чи досяг він справжніх успіхів у своїй діяльності або ці успіхи ілюзорні вирішує і оцінює не тільки сам працівник, але і люди, які оточують його, працюють у тій самій сфері, що і він, а з їхньої подачі і всі інші. Отже, кар’єра це об’єктивно-суб’єктивний феномен.
Протилежне змістовне значення має феномен професійної деформації, який, по суті, може розглядатися як «данина», яку платить працівник за надто активне захоплення своєю професійною діяльністю. За своїм впливом на подальшу долю професіонала професійні деформації займають одну з провідних негативних позицій. В роботі доводиться, що професійна діяльність здійснює більш міцний (де)формуючий вплив на особистість працівника, ніж непрофесійні види діяльності, і призводить до не випадкових, а закономірних розбіжностей в професійних типах особистості. Отже, професійна деформація особистості це об’єктивне явище, негативні ефекти якого можуть бути еліміновані лише через інші, непрофесійні чинники (соціалізація, виховання тощо). Це є процесом і результатом впливу суб’єктних якостей людини, що сформовані у відповідності зі специфікою певної професійної праці, на особистісні властивості професіонала.
Аналіз проблеми показав, що дослідження феномену професійних деформацій можна проводити з позицій двох основних підходів діяльнісного та феноменологічного (натуралістичного). Діяльнісний аналіз професійних деформацій показав, що будучи одним з найбільш поширених видів соціальної деформації особистості, професійна деформація не може виникнути з однаковою долею ймовірності у будь-якого професіонала. Для цього необхідна наявність двох чинників особистісної схильності, визначеної об’єктивними та суб’єктивними умовами формування та діяльності професіонала, та наявності зовнішніх умов для девіацій. Механізм (де)формуючого впливу предметних властивостей об’єкта професійної діяльності на особистість її суб’єкта визначається процесом інтеріоризації. Інтеріоризувати знання про об’єкт, засвоїти їх це значить зробити їх своїм надбанням, внутрішньою властивістю. В результаті такого засвоєння суб’єктом діяльності не тільки відображаються, але й немов би запозичуються характеристики об’єкта, що може призводити до професійної деформації особистості професіонала. Тому, якщо необхідність ідентифікувати себе з іншим є основою повноцінної професіоналізації, то має бути вироблений і задіяний протилежний механізм здатність подолання ототожнення з іншою людиною для того, щоб зберегти власне «Я» і не припуститися професійної деформації своєї особистості. З позицій феноменологічного підходу загальним чинником професійної деформації особистості виступає розподіл праці. Диференціація професійної праці, яка продовжує поглиблюватися, є характерною рисою розвитку цивілізації, що крім відомих позитивних моментів мітить в собі низку суттєвих протиріч, які здійснюють негативний вплив на особистість, дегуманізують як саму особистість, так і стосунки між людьми. Соціальний ефект розподілу праці часто буває протилежним економічному, а розчленування праці, підвищуючи її продуктивність, може перешкоджати гармонічному розвитку особистості, тобто людина стає «частковою» (за К.Марксом). Отже, об’єктивно розподілена професійна праця, з одного боку, і принципова обмеженість внутрішнього потенціалу і всіх ресурсів окремої людини, з іншого, це два основних чинника професійної деформації особистості.
Проведений нами аналіз дозволив виділити діяльнісні ознаки професійної деформації, які можна вважати властивими абсолютній більшості професій типу «людина-людина», а саме: 1) усталені прояви перевищення прав і повноважень, прямого невиконання обов’язків або зловживання службовим становищем; 2) егоїстичний характер професійних дій, спрямований на реалізацію виключно особистих інтересів на шкоду колективним, або прояви «групового егоїзму»; 3) поведінку, пов’язану зі збереженням консервативних звичок і традицій, які стримують ініціативу, творчість, новаторство; 4) імітаційні дії, що камуфлюють істинні мотиви діяльності та породжують феномен псевдоактивності; 5) прояв у професійній діяльності асоціальних звичок і схильностей або таких зразків поведінки, які засуджуються суспільством.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Абельс Х. Проблема социального порядка в социологии Т.Парсонса [Электронный ресурс] / Х.Абельс. Режим доступа: http: //www.soc.-pu.ru:8101/publications/pts/abels.html.
2. Абрамова Г.С. Введение в практическую психологию. / Г.С. Абрамова Екатеринбург: 1995. 213 с.
3. Абульханова-Славская К.А. Деятельность и психология личности. / К.А. Абульханова-Славская. - М., 1981. 194 с.
4. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. / К.А. Абульханова-Славская. - М., 1991. 286 с.
5. Аверин В.А. Психология способностей: Учебное пособие / В.А.Аверин. СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 1999. 337 с.
6. Аверин Ю.П. Люди управляют людьми: модель социологического анализа. / Ю.П. Аверин М.: 1996. 170 с.
7. Аверьянов В.Г. Системное познане мира / В.Г.Аверьянов. М.: Изд-во МГУ, 1985. 98 с.
8. Агапов B.C. Становление Я-концепции личности: теория и практика / В.С. Агапов - М.: Ин-т молодежи, 1999. 215 с.
9. Агапов B.C. Я-концепция в структуре управленческой деятельности / В.С. Агапов. - М.: ГУУ, 1999. 178 с.
10. Агеев А. Организационная структура современной корпорации / А. Агеев, М. Грачев // МЭМО. - 1990. №6. С. 34-41.
11. Айзенк Г.Ю. Проверьте свои интеллектуальные способности / Г.Ю. Айзенк. Рига: 1992. 73 с.
12. Акмеология: учебное пособие / [ответ. за ред. А.Деркач, В.Зазыкин]. СПб.: Питер, 2003. 253 с.
13. Александров Ю.В. Профессиональная деформация, проявляющаяся у сотрудников органов внутренних дел, и пути ее преодоления. / Ю.В. Александров. // Актуальные проблемы нравственного воспитания слушателей высших учебных заведений и практических работников в условиях развитого социализма. К.: КВШ МВД СССР, 1979. С. 48-52.
14. Александрова Т.Л. Методологические проблемы социологии профессий / Т.Л. Александрова // СОЦИС 2000. №8. С. 11-17
15. Александрова Т.Л. Экономическое поведение и профессия: методология исследования: автореф. дис. на соискание научной степени докт. социол. наук / Т.Л. Александрова. Екатеринбург, 2000. 40 с.
16. Алишев Н.В. Общие основы построения исследования / Н.В. Алишев, В.Д. Широков // Профориентация и профотбор молодежи на рабочие профессии. М., 1987. 167 с.
17. Американская социологическая мысль: Р.Мертон, Дж.Мид, Т.Парсонс, А.Шюц / [ под редакцией В.И.Добренькова]. М.: Изд-во МГУ, 1994. 496 с.
18. Ананьев Б.Г. Избранные психологические труды: в 2 т. / Б.Г.Ананьев. М., Т. 1. - 1980. 317 с.
19. Ананьев Б.Г. Проблемы современного человекознания / Б.Г. Ананьев. М.: 1976. 439 с.
20. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания / Б.Г. Ананьев. Л., 1969. 298 с.
21. Андросюк В.Г. Профессиональная психология в ОВД: курс лекций [общая часть] / В.Г. Андросюк, Л.И. Казмиренко, В.С. Медведев. Киев: УАВС, 1995. 92 с.
22. Андреева Г.М. Социальная психология: учебное пособие / Г.М. Андреева. М., 1980. 278 с.
23. Анисимов В.М. Кадровая служба и управление персоналом организации: практическое пособие кадровика / В.М. Анисимов. М.: Экономика, 2003. 97 с.
24. Анисимов О.С. Основы общей и управленческой акмеологии: учебное пособие / О.С. Анисимов. - М.: РАГС, 1995. 264 с.
25. Антонян А.И. Социомаргиналистика: монографія / А.И. Антонян. Луганск: РИО ЛИВД, 1999. 456 с.
26. Ануфрієв М.І., Бандурка О.М., Ярмиш О.Н. Вищий заклад освіти МВС України / М.І. Ануфрієв, О.М. Бандурка, О.Н. Ярмиш. - Харків: Ун-т внутр. справ, 1999. - 369 с.
27. Ануфриев Е.А. Социальный статус и активность личности (Личность как объект и субъект общественных отношений) / Е.А. Ануфриев. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. 148 с.
28. Аристотель. Риторика / Аристотель // Античные риторики