Соціологічна концептуалізація освіти осіб з функціональними обмеженнями здоров’я

Краткое описание

Класичний приватний університет

На правах рукопису

Дікова-Фаворська Олена Михайлівна

УДК 316.74: 37-056.26

Соціологічна концептуалізація освіти
осіб з функціональними обмеженнями здоров’я

22.00.04 спеціальні та галузеві соціології

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора соціологічних наук

науковий консультант
доктор соціологічних наук, професор
Єлізавета Ананіївна Подольська

Запоріжжя 2009

Зміст
ВСТУП.....4

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСІБ З ФУНКЦІОНАЛЬНИМИ ОБМЕЖЕННЯМИ ЗДОРОВ’Я.24
1.1. Інвалідізація як соціальне явище: категоріальний ряд і проблемне поле........24
1.2. Інституціональні аспекти медико-соціальної моделі інвалідності..45
1.3. Евристичний потенціал соціологічних підходів до вивчення
осіб з обмеженнями здоров’я...75
1.4. Віталістська модель соціальної роботи як ресурс подолання нерівності та стигматизації.97
Висновки до розділу І.....113

РОЗДІЛ ІІ. СОЦІОЛОГІЧНІ ВИМІРИ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ ОСІБ З ФУНКЦІОНАЛЬНИМИ ОБМЕЖЕННЯМИ ЗДОРОВ’Я...117
2.1. Соціальна ексклюзія як стан повсякденності людей з особливими потребами117
2.2. Функціональне покликання освіти у розвитку самоврядності осіб з вадами здоров’я....134
2.3. Критерії та бар’єри соціалізації людей з функціональними обмеженнями...149
2.4. Особистість з фізичними обмеженнями в системі соціальних зв’язків: мікро-, мезо- та макрорівень...171
Висновки до розділу ІІ...197

РОЗДІЛ ІІІ. СОЦІАЛЬНЕ САМОПОЧУТТЯ УКРАЇНСЬКОГО СТУДЕНТСТВА З ФУНКЦІОНАЛЬНИМИ ОБМЕЖЕННЯМИ ЗДОРОВ’Я: СОЦІОЛОГІЧНИЙ ДИСКУРС..200
3.1. Ціннісні координати і очікування осіб з функціональними обмеженнями: соціологічна інтерпретація....200
3.2. Можливості самореалізації як соціологічна характеристика життєвих стратегій особистості..222
3.3. Особливості розвитку соціальної суб’єктності осіб з вадами здоров’я....232
3.4. Студент з функціональними обмеженнями у вищому навчальному закладі: соціологічний контекст проблеми....242
Висновки до розділу ІІІ..254

РОЗДІЛ ІV. ОСВІТА ЯК ФАКТОР САМОРЕАЛІЗАЦІЇ ОСІБ З ФУНКЦІОНАЛЬНИМИ ОБМЕЖЕННЯМИ ЗДОРОВ’Я...258
4.1. Освіта як оптимальний механізм адаптації людей з інвалідністю 258
4.2. Соціальна інтеграція осіб з особливими потребами засобами освіти275
4.3. Проблеми розвитку безбар’єрності вищої освіти для осіб з вадами здоров’я....304
4.4. Інклюзивна освіта: гуманістичний сенс моделі взаємодії...319
Висновки до розділу ІV.333

РОЗДІЛ V. МОДЕЛЬ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ: РЕСУРСНІ МОЖЛИВОСТІ ДЛЯ ІНТЕГРАЦІЇ ІНВАЛІДІВ У СУСПІЛЬСТВО.338
5.1. Особистісно-діяльнісні засади розвитку креативності студентів з фізичними обмеженнями...............................................................338
5.2. Використання комп’ютерних технологій у навчанні людей з особливими потребами....351
5.3. Інклюзія: соціальні технології інтегрованої освіти.....................................357
Висновки до розділу V...371
ВИСНОВКИ374
ДОДАТКИ...385
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ414

ВСТУП
Актуальність теми. Серед усієї різноманітності рис та властивостей сучасного суспільства можна виявити такі тенденції, які набули останнім часом нової динаміки, масштабів, темпів розвитку. Проблеми інвалідності серед інших соціально-економічних і соціально-політичних проблем сучасного світу є достатньо актуальними для будь-яких країн і народів, що вимагає уваги урядів і громадськості різних держав у напрямку пошуку, розробки і впровадження адекватних моделей суспільного устрою, оптимально пристосованих до потреб осіб з функціональними обмеженнями здоров’я з урахуванням ресурсних та інших можливостей суспільств, в яких вони існують.
Актуальність дослідження соціальних проблем дітей-інвалідів пояснюється також стійкою динамікою підвищення інвалідності серед дітей. На сьогоднішний день в Україні інвалідність мають понад 2,65 млн. людей, з нихприблизно 168,12 тис.дітей. 1,6% дітей у нашій країні є недостатньо дієспроможними[23,с.208]. Важливу особливість цієї проблеми становить те, що близько 80% дітей з функціональними обмеженнями виховуються у сім`ях громадян, рештав інтернатних закладах[49;262].
Надзвичайної значущості набуває соціально-психологічна реабілітація людей з особливими потребами як спосіб їх інтеграції в суспільство, як механізм створення рівних можливостей інвалідам для того, щоб бути соціально затребуваними. Ця проблема актуалізується не тільки тому, що за останній час збільшилась кількість людей, що мають значні фізичні та психічні відхилення, а ще й тому, що дана категорія населення має низький рівень матеріального забезпечення, а також є морально незахищеною.
Проблемам соціалізації та зайнятості людей з функціональними обмеженнями здоров’я присвячуються щорічні Державні доповіді «Про становище інвалідів в Україні та основи державної політики щодо вирішення проблем громадян з особливими потребами»[246;247]. Один з основних висновків у них полягає в тому, що сучасна соціальна політика щодо інвалідів має ґрунтуватися на комплексному підході до розв’язання проблем інвалідності. Саме цей підхід, у поєднанні з активними діями, має забезпечити суттєве покращення освіти, працевлаштування та зайнятості вказаної категорії населення.
У сучасних умовах соціально-політичного розвитку України відкрилися нові перспективи змін у системі спеціальної освіти, пов'язані з новим ставленням до дітей з особливими потребами, з вирішенням питань їх самореалізації з урахуванням особливих потреб. Проте соціалізація та інтеграція осіб з відхиленнями у розвитку потребують суттєвого оновлення системи спеціальної освіти, її форм і змісту, введення нових педагогічних підходів і інноваційних технологій, психологічного супроводу навчального процесу, а також нових комплексних програм розвитку особистості дитини та її більш ефективної і оптимальної соціально-трудової адаптації. Слід відзначити, що останнім часом ставлення до людей з особливими потребами суттєво змінилося і інвалідність розглядається як соціальне явище. Проте підвищення інвалідизації дитячого населення зумовлює, передусім, необхідність визначення довгострокової державної стратегії стосовно розвитку умов самореалізації осіб з функціональними обмеженнями здоров’я. Пошук шляхів вирішення проблем українських дітей і молоді з функціональними обмеженнями потребує дослідження наявного стану задоволення їх особливих потреб у сферах освіти та працевлаштування.
Проте і на сьогоднішній день соціологія ще не «повернулася обличчям» до проблем самореалізації осіб з вадами здоров’я. Окремі публікації, розрізнені емпіричні дослідження ще не склались у самостійну наукову галузь з власним понятійним апаратом, методами дослідження. Не окреслені координати нової соціологічної дисципліни, предметом якої могли б бути соціологічні аспекти життєдіяльності інвалідів, не сформульовані її завдання, не осмислений об’єкт і предмет, а також не визначені принципи взаємодії з суміжними науками, що вивчають проблеми соціалізації інвалідів. За умов відсутності формальної частини проекту нової галузі соціології інвалідності, змістовна частина (дослідження проблем інвалідів за певними актуальними напрямками, наприклад, можливостей інтегрованої освіти) теж не отримує глибокого і повноцінного розвитку.
В цілому, актуальність даної теми обумовлюється комплексом проблем людей з функціональними обмеженнями здоров’я, що знаходять своє виявлення у соціальних відносинах, структурах, і загострюють професійний інтерес соціологів до змісту і наслідків процесів адаптації, самореалізації осіб з вадами здоров’я. Недостатньо масових опитувань населення і оприлюднення відповідних даних з проблем самопочуття інвалідів у сучасному українському суспільстві.
Слід враховувати, що в ході постійних соціальних трансформацій та кризових явищ попит громадянського суспільства на достовірну інформацію стосовно реального стану і тенденцій щодо можливостей самореалізації інвалідів постійно зростає. Тому розвиток соціології інвалідності в межах української соціології є назрілим питанням, вирішення якого дозволить вивчати проблеми самореалізації осіб з функціональними обмеженнями здоров’я у різних соціальних контекстах і матиме суттєве прикладне значення для організації ефективної діяльності державних служб і удосконалення соціальної роботи з даною категорією населення.
У кризовому суспільстві, яким є сучасна Україна, проблема самореалізації дітей-інвалідів, нерівного доступу до освіти людей з особливими потребами, адекватного використання їх кар’єрного ресурсу у відповідності до їх потреб і можливостей все більшою мірою потребує розробки спеціальної соціологічної теорії та підвищення ефективності соціальної роботи.
Ступінь наукової розробленості проблеми. У сучасному соціогуманітарному знанні вивчення проблем інтеграції осіб з вадами здоров’я у суспільство досліджувалися, в основному, у медико-соціальному (І.Каткова, В.Кузнєцов, С.Саричева, О.Чабан та інші), соціально-психологічному (О.Асмолов, І.Расюк, М.Семаго, О.Усанова та інші), педагогічному (С.Болтивець, Б.Гершунський, В.Журавський, І.Зязюн) та інших аспектах. Медико-соціологічний моніторинг здоров’я в Україні та Росії успішно здійснюють А.Андрух, С.Григор’єв, Л.Гуслякова, І.Журавльова, О.Селезньова та інші дослідники. Інституціональному аналізу проблем здоров’я присвячені праці Р.Волинець, О.Кириленка, О.Хаустової та інших авторів. Проте соціальні дослідження, які б охоплювали весь комплекс проблем зазначеної категорії населення, в Україні практично відсутні.
Соціологічні теорії, представлені працями Е.Еріксона, Т.Парсонса, Ж.Піаже, Г.Спенсера, Г.Тарда, орієнтовані на розуміння інвалідності як специфічного соціального стану індивіда . К.Девіс, Е.Дюркгейм, Р.Мертон проблему інвалідизації розглядали через призму стандартизованих та інституціональних форм соціальних відносин і соціальних інститутів. Ч.Кулі та Дж.Г.Мід аналізували стійкі стереотипи поведінки самих інвалідів і відношення до них соціуму. П.Бурдьє, М.Вебером, Н.Смелзером, П.Штомпкою та іншими дослідниками було сформульовано ідеї про суб’єктивно осмислену дію інваліда, орієнтованого на поведінку інших людей. Зрозуміти специфіку повсякденного сприйняття інвалідності дозволяють феноменологічні теорії П.Бергера, Т.Лукмана, і А.Шюца. Підходи психодіагностики щодо дітей-інвалідів розроблені у рамках біологізаторської концепції розвитку (Л.Божович, Л.Виготський та інші).
Проблеми соціалізації та адаптації осіб з вадами здоров’я, хоча і не як самостійний предмет соціологічного аналізу, все ж знайшли відображення у працях соціологів, присвячених дослідженню інших соціальних явищ і процесів: стратегій реформування освіти (В.Андрущенко, В.Астахова, В.Бакіров, Л.Бєлова, Л.Герасіна, М.Євтух, В.Кремінь), ціннісних орієнтацій (О.Балакірєва, Є.Подольська, А.Ручка, Л.Сокурянська), адаптації, соціалізації та самоменеджмету (В.Карпічев, М.Лукашевич, К.Михайльова, Н.Чибісова, Н.Шевченко).
Сукупність захисних стратегій та компенсаторних прийомів, які застосовує особа з вадами здоров’я у відповідь на вплив з боку найближчого соціального оточення, більшість дослідників позначають терміном «стиль життя» (У.Корнер, Г.Олпорт, А.Шюц та інші), який, за М.Вебером, виступає як фактор інтеграції. П.Бурдьє розглядає цей феномен через залежність культури і панування економічної нерівності. Як індивідуально-особистісну форму прояву типового, як своєрідний відбиток мікросередовища аналізують стиль життя Н.Паніна, О.Андрос та інші дослідники. Схеми відчуття особистісного і колективного місця у стратифікаційних порядках досліджують Г.Дилигенський, І.Нечитайло, Г.Бурова та інші. Мотивація і потреби осіб з функціональними обмеженнями здоров’я стали предметом досліджень М.Хижняк, А.Нагорної, О.Білослюдової та Т.Латишевої.
На жаль, у вітчизняній соціології не приділяється достатньої уваги проблемам самореалізації людей саме з функціональними обмеженнями. Певні перспективи розробки цієї актуальної проблеми намічені у працях Л.Акатова, Т.Альошиної, Ю.Блінкова, В.Бондаря, Д.Конопліцької, І.Пінчук, П.Таланчука, С.Толстоухової, А.Шевцова, де запроваджується комплексний підхід до освіти і соціальної реабілітації інвалідів. Проблемам інтеграції осіб з вадами здоров’я присвячені праці З.Багатової, Т.Добровольської, Д.Зайцева, А.Мірошниченко, Н.Шабаліної та інших.
В останні роки з’явились цікаві наукові і науково-методичні розробки, в яких напрацьовані підходи до вивчення проблем дітей з особливими потребами і сімей, де вони виховуються (Т.Багаєва, Д.Вернер, Л.Грачов, І.Дворянчикова, Н.Ісаєв, Н.Дємєнт’єва та ін.).
У системи організації соціальної роботи з особами, що мають вади здоров’я, частково дослідженими виявилися проблеми соціального захисту (М.Айшервуд, С.Богданов, І.Звєрева, І.Іванова, О.Мостіпан), соціальної незалежності інвалідів (Ю.Єланський, С.Пєшков, К.Шафранова), толерантності (О.Загорулько, Л.Сабурова та ін.), соціалізації (А.Капська, А.Ковальова, М.Суслова, О.Холостова та ін.).
Увагу дослідників зосереджено переважно на вивченні доступності вищої освіти для інвалідів (О.Ярська-Смірнова, П.Романов та ін.), використання дистанційного навчання у професійній підготовці людей з особливими потребами (С.Андрійчук, К.Ощепкова, Д.Шевченко), навчальних програм для людей з функціональними обмеженнями та особливостей позааудиторної роботи з ними (О.Горошко, З.Матвієнко, А.Якимчук та ін.). Питання профорієнтації осіб з інвалідністю стали предметом досліджень Г.Мулярчук, Г.Онкович, Л.Храпиліної, Р.Кравченко, С.Кавокіна, К.Бондарчука. Технологічні аспекти освіти знайшли своє відображення у працях М.Бірюкової, Н.Долматової, В.Подшивалкіної, О.Скідіна та інших дослідників. Суттєвим внеском у розробку медичних, інформаційних, правових, соціологічних, економічних, психологічних та педагогічних аспектів інтеграції осіб з особливими потребами у суспільство через отримання ними якісної вищої освіти стала колективна монографія «Особа з функціональними обмеженнями в колі проблем: здоров’янавчанняпрацевлаштування».
Проте, незважаючи на велику теоретичну базу і всебічний аналіз проблем освіти у цілому, науковий аналіз надання освітніх послуг особам з фізичними обмеженнями має фрагментарний характер, що перешкоджає розв’язанню практичних завдань розвитку інтегрованої освіти.
Недостатньо і емпіричної інформації, яка могла б стати основою теоретичних узагальнень і практично орієнтованих висновків. Цю прогалину у знаннях науковців і практичних соціальних працівників у деякій мірі змогли закрити кілька масштабних соціологічних досліджень, у ході яких самі діти і молодь з функціональними обмеженнями, батьки, що виховують таких дітей, експерти з цих питань із числа мешканців різних за кількістю населення областей і міст України конфіденційно і відверто висловили своє ставлення до наявного стану існуючих проблем, оприлюднили думки щодо доцільних шляхів їх вирішення.
Однак, соціологічний аналіз щодо проблем самореалізації осіб з функціональними обмеженнями здоров’я за допомогою освіти у вітчизняній науці в достатній мірі ще не розгорнутий: за рамками наукового осмислення залишаються проблеми дослідження спільноти інвалідів крізь призму можливостей їх діяльності, специфіка соціальної мобільності, труднощі адекватної адаптації, інтеграція людей з вадами здоров’я у суспільство, бар’єри і критерії їх соціалізації тощо. Потрібен опис і аналіз об’єктивних і суб’єктивних чинників процесу інтеграції інвалідів у суспільство, уявлень і оцінок осіб з вадами здоров’я і здорового оточення відносно можливостей спільного навчання, створення умов задоволення особливих потреб інвалідів, позитивних і негативних характеристик інтегрованої освіти в процесі самореалізації осіб з функціональними обмеженнями здоров’я. Це і створило проблемне поле дослідження.
Актуальність, теоретична і практична значущість проблеми, а також її недостатня розробленість обумовили вибір теми дослідження «Соціологічна концептуалізація освіти осіб з функціональними обмеженнями здоров’я». Необхідність і доцільність всебічного і систематичного вивчення особливостей інтегрованої освіти обумовили формулювання основної мети і завдань дисертаційної роботи, сприяли визначенню об’єкта і предмета дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертаційного дослідження пов’язаний з науковими темами «Розробка системи супроводу навчання студентів з особливими потребами в інтегрованому освітньому середовищі», реєстраційний № 0106U004545 та «Теоретико-методологічні та практичні засади соціалізації особистості студента з обмеженими можливостями» реєстраційний № 0107U011635 Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» за участю автора, з науковою темою «Задоволення освітніх потреб осіб з функціональними обмеженнями здоров’я як фактор їх інтеграції в суспільство» №0109U004138 Житомирського економіко-гуманітарного інституту, а також з науковою темою «Особливості соціальних перетворень в сучасній Україні» реєстраційний №0106U000729 кафедри соціології та соціальної роботи Класичного приватного університету (м. Запоріжжя) та власними ініціативними емпіричними дослідженнями проблем запровадження інклюзивної освіти у вищих навчальних закладах України.
Метою дисертації є соціологічна концептуалізація інтегрованої освіти осіб з фізичними обмеженнями і розробка моделі інклюзивної освіти.
Досягнення цієї мети зумовило необхідність постановки і вирішення таких завдань:
розкрити сутність соціальної обмеженості здоров’я у соціологічному вимірі та виявити функції соціальних обмежень; проаналізувати соціальну обмеженість як сукупність соціокультурних правил та моделей поведінки;
здійснити порівняльний аналіз моделей інвалідності, виявити інституціональні аспекти медико-соціальної моделі інвалідизації; проаналізувати можливості віталістської моделі соціальної роботи;
розкрити евристичний потенціал соціологічних підходів до вивчення осіб з обмеженнями здоров’я; дати історико-соціологічний нарис виникнення й розвитку соціології інвалідності у світовому контексті і таким чином визначити основні джерела для розвитку нової галузі вітчизняної соціології соціології інвалідності;
довести потребу розвитку нової галузі соціології шляхом визначення формальних атрибутів соціології інвалідності об’єкта і предмета, завдань і функцій, внутрішньої структури соціології інвалідності та її місця в системі наук, які вивчають проблеми осіб з вадами здоров’я;
з метою напрацювання змістовних атрибутів соціології інвалідності здійснити концептуалізацію інтегрованої освіти та уточнити категоріальний ряд осмислення проблем людини з функціональними обмеженнями здоров’я;
визначити критерії та бар’єри соціалізації людей з функціональними обмеженнями на мікро-, мезо- та макрорівнях, а також виявити об’єктивні та суб’єктивні фактори соціалізації та інтеграції людей з особливими потребами, їх інтеграції у здорове середовище;
дослідити стереотипи і соціальні аттитюди стосовно людей з відхиленнями від норми; визначити причини та форми стигматизації осіб з вадами здоров’я в колективі та можливості подолання стереотипів щодо сприйняття людей з інвалідністю;
вивчити потреби, можливості та законодавче забезпечення самореалізації людей з функціональними обмеженнями у сучасному українському суспільстві, а також основні підходи світової спільноти до вирішення проблем молоді з функціональними обмеженнями, створення безбар’єрності вищої освіти для осіб з вадами здоров’я;
розкрити сутність понять «соціальна ексклюзія» і «соціальна інклюзія», виявити їх вплив на самореалізацію особистості з вадами здоров’я;
визначити особливості стилю життя та світовідчуття молоді з інвалідністю;
уточнити поняття «рівні можливості» для осіб з вадами здоров’я; обгрунтувати функціональне покликання освіти в подоланні нерівності в суспільстві;
з метою обґрунтування теоретичної і практичної значущості нової галузі соціології інвалідності розробити модель інклюзивної освіти.
Об’єктом дослідження виступають специфічні групи осіб з функціональними обмеженнями здоров’я.
Предметом дослідження є механізм самореалізації осіб з функціональними обмеженнями здоров’я засобами освіти.
Методи дослідження. Теоретичними методами дослідження є загальнонаукові методи абстрагування для теоретичного узагальнення напрацювань в галузі освіти осіб з функціональними обмеженнями здоров’я та побудови моделі інклюзивної освіти, аналізу, синтезу для дослідження соціального явища інвалідності та специфіки інклюзивної освіти, індукції через дослідження соціального самопочуття осіб з інвалідністю виявлення закономірностей взаємодії із здоровим оточенням, структурно-функціональний метод для дослідження стану функціонування системи освіти осіб з особливими потребами, структури її складових, виявлення недоліків з метою побудови моделі інклюзивної освіти, історично-порівняльний метод при вивченні міжнародного досвіду надання освітніх послуг інвалідам та описуванні еволюції ставлення до інвалідів. Емпіричними методами, що використовувались для збору соціологічної інформації, були case studies, напівстандартизовані інтерв’ю, фокусовані групові інтерв’ю - для виявлення суб’єктивних оцінок носіїв соціальної ексклюзії та вироблення рекомендацій щодо удосконалення форм їх інтеграції у суспільство, експертні опитування для розробки підгрунття формування рекомендацій щодо вдосконалення форм інклюзивної освіти, опитування студентів для виявлення найбільш значущих проблем, потреб та потенційних можливостей студентства з особливими потребами, біографічний метод, соціальне обстеження при вивченні стилю життя осіб з інвалідністю та включене спостереження при виявленні бар’єрів та розробці критеріїв інтеграції при розробці моделі інклюзивної освіти.
Теоретико-методологічні засади дослідження.
Аналіз соціальних проблем інвалідизації здійснювався у проблемному полі двох концепцій: соціоцентристських теорій розвитку особистості, Г.Спенсера, Т.Парсонса, що дозволило проаналізувати соціальні проблеми конкретного індивіда засобами вивчення суспільства в цілому, і антропоцентриського підходу Ж.Піаже, Г.Тарда, Е.Еріксона, Л.Виготського, на основі якого стало можливим вивчати психологічні аспекти повсякденної міжособистісної взаємодії інвалідів і здорового оточення.
Теоретичну основу дисертації становлять: структурно-функціональний підхід (К.Девіс, Р.Мертон, Т.Парсонс), що дозволяє розглянути проблеми інвалідності як специфічний соціальний стан індивіда, соціальної реабілітації, соціальної інтеграції, соціальної політики держави по відношенню до інвалідів. Саме в рамках цього підходу обгрунтовується поняття «люди з обмеженими можливостями здоров’я»; соціально-антропологічний підхід (Е.Дюркгейм), в межах якого проблема інвалідизації розглядається через призму стандартизованих і інституціональних форм соціальних відносин (соціальна норма і девіація), соціальних інститутів, механізмів соціального контролю; символічний інтеракціонізм (Дж.Г.Мід, Ч.Кулі та інші), в якому розглядається становлення «Я» соціального інваліда, аналізується специфіка цієї соціальної ролі, стійкі стереотипи поведінки самих інвалідів і відношення до них соціуму; розуміюча соціологія (М.Вебер, Н.Смелзер та інші), на основі якої було сформульовано ідею про суб’єктивно усвідомлену дію інваліда, орієнтованого на поведінку інших людей, було розроблено специфічні механізми соціальної адаптації осіб з обмеженими можливостями, окреслено специфічне ставлення до реакції оточення на їх соціальну недосконалість; феноменологічні теорії П.Бергера, Т.Лукмана, А.Шюца, які дозволили дослідити процеси соціального конструювання реальності, зрозуміти специфіку повсякденного сприйняття інвалідності, виявити специфіку мислення і діяльності агентів конструювання, зважаючи на їх функціональні обмеження, а також адекватно оцінити продукт конструювання з урахуванням особливих потреб інвалідів; концепції соціалізованої норми, присвячені проблемі корекції соціалізації, що відхиляється або запізнюється, на рівні конкретних соціальних груп і окремих індивідів; біологізаторська концепція розвитку (Л.Виготський, Л.Божович) дитини, на базі якої відбувається формування підходів психодіагностики щодо дітей-інвалідів. Всі ці концепції соціалізації та інвалідизації являють собою методологічне підгрунтя для виявлення соціологічних аспектів діяльності осіб з функціональними обмеженнями і мають значний евристичний потенціал в удосконаленні форм соціальної взаємодії осіб з особливими потребами в суспільстві та способів виявлення і гармонізації повсякденного сприйняття інвалідності агентами конструювання соціальної реальності.
Емпіричну базу дисертації склали дослідження, що проводилися в межах наукових тем «Розробка системи супроводу навчання студентів з особливими потребами в інтегрованому освітньому середовищі», реєстраційний № 0106U004545 та «Теоретико-методологічні та практичні засади соціалізації особистості студента з обмеженими можливостями» реєстраційний № 0107U011635 Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» за участю автора, а також наукової теми «Задоволення освітніх потреб осіб з функціональними обмеженнями здоров’я як фактор їх інтеграції у суспільство» №0109U004138 Житомирського економіко-гуманітарного інституту та власних ініціативних емпіричних досліджень проблем запровадження інклюзивної освіти у вищих навчальних закладах України.
Були проведені експертні опитування:
1) всеукраїнське опитування фахівців у сфері освіти, що мають досвід інклюзивних методик, з високим статусом (не нижче проректора) (2007р.,n=35), присвячене вивченню проблем організації навчального процесу за інклюзивною моделлю;
2) опитування керівників відокремлених структурних підрозділів університету «Україна» (2006р.,n=29), присвячене вивченню організаційних проблем інтегрованої форми навчання;
3) всеукраїнське опитування експертівлідерів громадських об’єднань інвалідів (2006-2008рр.,n=17), присвячене вивченню сучасного стану проблем людей з інвалідністю та стратегії подолання перешкод інтеграції вищеозначеної соціальної групи;
4) опитування викладачів та допоміжного персоналу вищих навчальних закладів, що задіяні в роботі приймальних комісій Житомирського економіко-гуманітарного інституту, Полтавського інституту економіки та права, Хмельницького інституту соціальних технологій (2007р.,n=28).
Емпіричну базу даного соціологічного дослідження склали і численні опитування студентів, а саме: 1) моніторингове дослідження «Ви

Список литературы

ВИСНОВКИ
Завдяки соціологічній концептуалізації освіти осіб з функціональними обмеженнями здоров’я у дисертації розроблено змістовні аспекти нового соціологічного напрямку соціології інвалідності. Не маючи на меті конституювання цієї спеціальної соціологічної теорії, завдяки виділенню у ході вирішення дослідницьких завдань таких формальних аспектів, як об’єкт, предмет, завдання, взаємодія з суміжними дисциплінами, що вивчають можливості реалізації особливих потреб інвалідів, вдалося довести можливість і доцільність автономного існування галузі, осмислити джерельну базу для формулювання основних ідей і принципів соціології інвалідності, напрацювати її власний категоріальний апарат для аналізу особливостей самореалізації осіб з функціональними обмеженнями здоров’я.
Інвалідизація розглядається у дисертації як соціальне явище, що супроводжується стійкою втратою працездатності, тому інвалідність має не тільки медичне, так й соціально-економічне значення. Вона має свій категоріальний апарат, що включає поняття «вроджені аномалії у розвитку», «втрата здоров’я», «недуга», «порушення», «обмеження життєдіяльності», «соцiальна недостатнiсть», «фізичні відхилення у здоров’ї», «недієздатність» тощо. Враховуючи нечіткість існуючих базових категорій щодо інвалідизації, у дисертації запропоноване авторське обґрунтування сутності інвалідності, яке дозволяє трактувати її як стiйку соцiальну дезадаптацiю, що обумовлена хронiчними захворюваннями чи патологiчними станами i рiзко обмежує можливiсть включення в адекватнi до її вiку виховнi i педагогiчнi процеси, у зв’язку з чим вона потребує постiйного догляду, допомоги i нагляду.
Визначено базовий категоріальний ряд осмислення проблем людини з функціональними обмеженнями здоров’я. Доведено, що у найбільшій мірі специфіку самореалізації осіб з вадами здоров’я відображує термін «людина з функціональними обмеженнями здоров’я», який підкреслює специфічний стан здоров’я, неможливість виконання певних функцій, що призводить до здійснення атипових соціальних ролей, проте, не знижує цінності особистості як повноцінного актора соціальної взаємодії.
Окреслено проблемне поле інвалідизації як соціального явища, больовими точками якого є соціальні та фізичні умови життя, а саме: психологічний клімат оточення, наявність безбар’єрної інфраструктури, якість організації життя, побуту, навчання, праці, відпочинку, медичних послуг тощо.
З метою забезпечення умов успішної інтеграції інвалідів у суспільство серед основних моделей інвалідності ми ставимо акцент на моделі «культурний плюралізм», що характеризує інвалідність як проблему нерівних можливостей і орієнтується на всі засоби ліквідації фізичних і психологічних бар'єрів у соціальному середовищі. Саме сфера соціальної роботи, а не медичний аспект, є основною, де люди з особливими потребами отримують необхідні умови для соціальної адаптації, реабілітації та інтеграції у суспільне життя.
Стрижневою у колі всіх соціальних проблем інвалідизації є ідея соціальної нерівності, оскільки особам з обмеженими можливостями здоров’я в силу соціальної нерівності не створені умови для самореалізації відповідно до своїх особливих потреб та інтересів. Напрацьовані у соціології підходи до дослідження проблем осіб з функціональними обмеженнями здоров’я складають досить міцну теоретико-методологічну базу, яка дозволяє: 1) розглянути проблеми інвалідності як специфічний соціальний стан індивіда, соціальної реабілітації, соціальної інтеграції, соціальної політики держави по відношенню до інвалідів (структурно-функціональний підхідК.Девіс, Р.Мертон, Т.Парсонс); 2) вирішувати проблеми інвалідизації через призму стандартизованих та інституціональних форм соціальних відносин (соціальна норма і девіація), соціальних інститутів, механізмів соціального контролю (соціально-антропологічний підхідЕ.Дюркгейм); аналізувати становлення «Я» соціального інваліда, специфіку цієї соціальної ролі, стійкі стереотипи поведінки самих інвалідів і відношення до них соціуму (символічний інтеракціонізмДж.Г.Мід, Ч.Кулі та інші); виявляти суб’єктивно осмислену дію інваліда, орієнтованого на поведінку інших людей, специфічні механізми соціальної адаптації осіб з обмеженими можливостями, їх ставлення до реакції оточення на їх соціальну недосконалість (розуміюча соціологіяМ.Вебер, Н.Смелзер та інші); досліджувати процеси соціального конструювання реальності, розуміти специфіку повсякденного сприйняття інвалідності, виявляти особливості мислення і діяльності агентів конструювання, зважаючи на їх функціональні обмеження, а також адекватно оцінювати продукт конструювання з урахуванням особливих потреб інвалідів (феноменологічні теорії П.Бергера, Т.Лумана, А.Щюца) та інші. Всі ці концепції соціалізації та інвалідизації являють собою методологічне підґрунтя для виявлення соціологічних аспектів діяльності осіб з функціональними обмеженнями і мають значний евристичний потенціал в удосконаленні форм соціальної взаємодії осіб з особливими потребами у суспільстві та способів виявлення і гармонізації повсякденного сприйняття інвалідності агентами конструювання соціальної реальності.
На основі віталістської соціології, що дає можливість відновлювати і удосконалювати життя людини у сфері державного регулювання суспільного життя, аналізувати співвідношення життєвих сил і життєвого простору буття людини в плані їх диференціації, осмислення відмінностей, логіки взаємодій, ми позиціонуємо середовищну реабілітацію як вплив соціального оточення, що охоплюється в межах соціальної спільноти, соціальної групи, друзів, сім’ї, як той соціальний фон, котрий дає можливість індивіду перейти до самоорганізації свого власного життя у період соціальної реабілітації.
Реалізація в Україні рівних можливостей для інвалідів досліджується у таких цільових напрямах: фізична доступність освіти, зайнятість, соціальне забезпечення, сімейне життя та свобода особистості з функціональними обмеженнями здоров’я у задоволенні своїх особливих потреб. Ефективна інтеграція людей з інвалідністю у суспільне виробництво потребує системності, комплексності й послідовності зусиль державних органів і громадських організацій інвалідів по запровадженню державних програм і стандартів реабілітації людей з інвалідністю, їх психологічної підтримки. Причому, пануючим, на наш погляд, має бути принцип субсидарності, коли проблеми вразливої категорії осіб з інвалідністю допомагає вирішувати спочатку найближче оточення, місцева громада, і тільки на верхівці цієї складної піраміди соціальної допомоги перебуває держава. Головним завданням всіх структур, причетних до проблем людей з функціональними обмеженнями здоров’я, має бути перш за все формування неупередженого нестереотипізованого ставлення здорових членів суспільства до людей з інвалідністю.
Не секрет, що категорія осіб з функціональними обмеженнями здоров’я певним чином стигматизована, що сприяє формуванню у них заниженої самооцінки, призводить до її закритості у суспільстві. Оскільки людей з обмеженими можливостями здоров’я нерідко сприймають як «баласт» для суспільства, то вони перебувають у ситуації соціальної ексклюзії, так як не можуть скористатися правом на якісну освіту, працевлаштування, відчувають значні обмеження у наданні медичної та соціальної допомоги, у міжособистісному спілкуванні.
Процесом дестигматизації особи з особливими потребами виявляється її інтеграція у суспільство здорових людей, що означає процес і результат реалізації права людини, незалежно від ступеня її обмежень, брати участь у всіх сферах соціального життя на рівні зі здоровими людьми. Проте в силу дисфункцій соціальних інститутів і антигромадських практик нерідко порушується нормальне протікання соціалізації осіб з функціональними обмеженнями здоров’я, що на індивідуальному рівні характеризується як бар'єр соціалізації. Тому основним завданням спеціалістів у роботі з інвалідами стає сприяння реалізації творчого потенціалу особистості з урахуванням її особливих потреб та можливостей через соціальну адаптацію, ресоціалізацію та інтеграцію у суспільне життя. З таких позицій критерієм соціалізації виступає наявність вищої або спеціальної професійної освіти і можливість для індивіда реалізувати себе у будь-якій сфері суспільного життя за власним бажанням.
Однак, в Україні і сьогодні реалізується державна соціальна політика, що по суті орієнтована на ізоляцію дітей з проблемами розвитку від суспільства. Оптимальним варіантом їх соціалізації вважається інтернування, тобто розміщення у закритих установах інтернатного типу. Негативними моментами перебування дитини в таких установах виступає їх відірваність від родини, обмеженість у комунікації зі здоровими однолітками, занижений рівень освітніх послуг та подальша профорієнтація на спеціальності, які або не користуються попитом на ринку праці, або мають низький рівень оплати праці. Ця ситуація гальмує процес інтеграції людей з особливими потребами, обмежує їх соціокультурну мобільність та життєві шанси особистості. Тому необхідний серйозний соціологічний супровід процесу адаптації людей з обмеженими можливостями до мінливих соціальних умов, гуманізація відносин між здоровими людьми і особами з функціональними обмеженнями.
Проектуючи свій спосіб життя та його стиль, кожний індивід виходить з деяких припущень про дійсність цінностей, з розуміння сенсу життя і цілей життєдіяльності. Для людини з обмеженими можливостями суттєве значення має також і адекватна оцінка стану свого здоров’я, уявлення про способи задоволення своїх особливих потреб, а також світоглядна та методологічна установка на реалізацію своїх інтересів. «Габітус» осіб з функціональними обмеженнями здоров’я, відображуючи об’єктивно задані соціальні позиції, дозволяє здійснювати вибір між різними стратегіями адаптації і на цій основі конструювати схеми відчуття особистісного чи колективного місця у стратифікаційних порядках.
У ході проведених за участю автора соціологічних досліджень виявилося, що студенти з вадами здоров’я мають сильнішу мотивацію і більш дієві установки, ніж здорові студенти, на отримання якісної освіти і на формування необхідних компетенцій, що дозволило б їм бути конкурентоспроможними на ринку праці. Мотивація до вивчення іноземної мови як додаткових професійних навичок значно вища у студентів з вадами здоров’я (25%) у порівнянні зі здоровими студентами (19%). Студенти з фізичними обмеженнями більш охоче надають допомогу іншим, ніж здорові студенти. Як показали дослідження, їх протестний потенціал більший, ніж у здорових студентів, особливо, коли уражаються інтереси їх соціальної групи. У цілому, порівняльний аналіз сучасних проблем студентів-інвалідів та здорових студентів дозволяє зробити наступні висновки:
вибір навчального закладу та спеціальності, частіше за все, зумовлений випадковістю, слабкою обізнаністю щодо особливостей майбутньої спеціальності, і не в першу чергу пояснюється станом здоров’я;
викладацький склад і психологічно, і методично не готовий враховувати особливі потреби інвалідів;
рівень оснащеності навчальних аудиторій, комп’ютерних класів, бібліотек не відповідає сучасним вимогам; навчальні заклади мають архітектурні незручності щодо осіб з функціональними обмеженнями здоров’я;
студенти з вадами здоров’я використовують будь-яку можливість для самореалізації, залучаючись до всіх запропонованих у ВНЗ форм роботи, що сприятиме оптимізації інтеграційних процесів хворих людей;
студенти з вадами здоров’я проявляють байдужість до участі у студентському самоврядуванні і не прагнуть до громадської діяльності, що свідчить про певну ізольованість цієї групи студентів;
незадовільний рівень спілкування осіб з функціональними обмеженнями як в малих студентських групах, так і з ровесниками;
обмежене коло захоплень та уподобань осіб з функціональними обмеженнями, що пов’язано із специфічним стилем життя означеної групи респондентів та із складним матеріальним становищем сімей, яке не дозволяє виділяти кошти на відвідування кінотеатрів, нічних клубів, дискотек тощо;
проблеми із працевлаштуванням після закінчення вищого навчального закладу; невпевненість осіб з функціональними обмеженнями у своєму майбутньому; орієнтація на допомогу батьків і родичів.
Всі ці ситуації потребують негайної корекції через впровадження соціальної технології по підготовці до входження в інтегроване освітнє середовище.
У ході дослідження були визначені як позитивні, так і негативні чинники доступу до вищої освіти осіб з функціональними обмеженнями. Позитивні чинники сприяють підвищенню рівня доступності вищої освіти для інвалідів: по-перше, це державна і законодавча підтримка ВНЗ, які використовують інтегровану форму навчання студентів-інвалідів; по-друге, наявність у структурі життєвих планів випускників з обмеженими можливостями орієнтації на отримання вищої освіти, причомуразом із здоровими студентами, з надією надалі легко «вписатися» у конкурентне професійне середовище; по-третє, це наявність у навчальному закладі дистанційної форми навчання для студентів-інвалідів.
Серед негативних чинників, що роблять вищу освіту для осіб з обмеженими можливостями здоров'я недоступною, слід відзначити наступні: низький рівень толерантності суспільства через негативні стереотипи, що склалися, відносно інвалідів; залежність у доступі до вищої освіти від територіально-соціальних умов мешкання осіб з вадами здоров’я; відсутність доступного середовища для здобування освіти в масовому ВНЗ (одноповерхових навчальних корпусів і гуртожитків, пандусів, переобладнаних місць загального користуванняіт.д.) та спеціального персоналу, що може допомогти в адаптації осіб з вадами здоров’я до навчального процесу; невіра фахівців, що працюють з випускниками спеціалізованих шкіл, у реалізацію їх життєвої орієнтації на здобування вищої освіти у масовому ВНЗ; низький рівень профорієнтаційної роботи у школах-інтернатах і відсутність у випускників-інвалідів інформації про ВНЗ, що використовують інтегровану форму навчання осіб з обмеженими можливостями здоров'я; створюють можливості дистанційного навчання для людей з функціональними обмеженнями;
З метою дослідження особливостей освіти осіб з вадами здоров’я у соціології успішно використовується значний евристичний потенціал культурологічного, діяльнісного, системного, інституціонального, конфліктного, структурно-функціонального підходів. Велике значення має аналіз освітніх практик, спрямованих на забезпечення студентів з особливими потребами соціокультурними ресурсами для їх успішної адаптації до нових суспільних умов. З цією метою використовуються компетентнісна, соціокомунікативна і соціокультурна концепції.
Для забезпечення успішної інтеграції осіб з інвалідністю в освітнє середовище потрібне запровадження інтерактивної моделі навчання, коли навчальний процес відбувається за умови постійної активної взаємодії всіх його учасників. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання виробничих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Воно ефективно сприяє формуванню навичок, вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії.
Перспективним напрямом розвитку сучасної системи освіти в умовах трансформації суспільства, плюралістичних підходів до освіти і виховання особи у мінливому соціокультурному середовищі є варіативність освіти, що виявляється націленістю на забезпечення максимально можливого ступеня індивідуалізації освіти. До способів реалізації ідеї варіативності освіти відносяться: різноманіття освітніх програм і освітніх установ, що їх реалізовують; плюралізм і гнучкість навчальних програм, підручників; варіативність і можливість вибору програмно-методичного забезпечення, освітніх технологій тощо. Дистанційне навчання дає можливість здобувати освіту людям з особливими потребами, адже сучасні технології дистанційного навчання дозволяють вивчати будь-який предмет, не залишаючи власної кімнати, що є надзвичайно зручним для людей, які мають вади зору, слуху чи опорно-рухового апарату.
Свою продуктивність підтвердила організація навчального процесу в інтегрованих студентських групах, що дозволяє створити нове соціальне середовище, зорієнтоване на визнання рівних прав всіх людей у доступі до освіти, незалежно від їх особливих потреб. Взагалі, інтеграція в руслі концепції нетиповості являє собою процес об’єднання звичайних і нетипових студентів. При цьому для інвалідів не створюються спеціальні умови, адаптоване середовище. При інклюзії відбувається реформування навчальних закладів, перепланування приміщень таким чином, щоб вони відповідали потребам всіх без виключення осіб. Інклюзію доцільно розглядати як етап (або ступінь) інтеграції, її поглиблення і розширення.
До основних заходів щодо вдосконалення вищої освіти інвалідів слід віднести наступні: розробка методичного забезпечення дистанційної форми навчання інвалідів; створення при ВНЗ факультетів дистанційного навчання за модульною системою (відкрита форма навчання); розширення кількості спеціальних груп для осіб з обмеженою працездатністю та інвалідів з вадами зору, слуху, мовлення у ВНЗ І-IV рівнів акредитації і професійно-технічних навчальних закладах з конкурентоспроможних спеціальностей; організація моніторингу перспектив працевлаштування інвалідів, що отримують вищу освіту за певною спеціальністю з метою формування державного замовлення на вищу освіту і фахову підготовку інвалідів та інші.
Виявлення особливостей активної, пасивної та креативної адаптації, дає можливість охарактеризувати креативну модель адаптації як найбільш слушну для людей з особливими потребами, які мають адекватно оцінити свої можливості і зробити все можливе та неможливе для власної самореалізації, не розраховуючи на допомогу держави та близьких людей. Реалізація цієї моделі можлива за умов набуття індивідом з обмеженнями здоров’я високої кваліфікації через отримання вищої освіти за спеціальностями, що є затребуваними в умовах ринку.
Як показали дослідження, в громадській думці експертів домінує розуміння статичної адаптації, коли абітурієнт націлений лише на сприйняття моделей і відтворення загальноприйнятих алгоритмів поведінки. Динамічна ж адаптація припускає не тільки «вписування» у середовище, але і його зміну, підлаштовування під потреби студентів-інвалідів. Для цього важливо формувати у людей з обмеженими функціональними можливостями більш активну соціальну позицію, здатність осмислювати свої особливі потреби і інтереси та формулювати їх на рівні адміністрації ВНЗ. Саме така позиція дозволяє ініціювати певне переобладнання, перевлаштування приміщень з урахуванням потреб інвалідів, зміну характеру комунікацій здорових студентів і інвалідів у контексті розвитку толерантних відносин. З метою вирішення питань динамічної адаптації студентів з обмеженнями здоров'я важливо формувати органи студентського самоврядування у ВНЗ, де студенти-інваліди можуть в повному обсязі представляти інтереси людей з функціональними обмеженнями.
Інтегрована модель інклюзивної освітивключає такі складові: медичну (комплекс реабілітаційних заходів); психологічну (підтримка позитивного самопочуття індивіда); інформаційну (поширення знань про права та гарантії осіб з функціональними обмеженнями здоров’я); соціальну (трансформація соціального простору, розвиток технологій у подоланні бар’єрів інтеграції (архітектурних, транспортних, подолання соціальних стереотипів); педагогічну (розробка методик та технології інклюзивного та інтегрованого навчання); комунікативну ( створення умов для включення в комунікаційне середовище для задоволення потреби у спілкуванні, ут.ч.у віртуальному. Таким чином, логічним акцентами на шляху розвитку інклюзивної освіти є: діагнозустановкаінформаціясоціальний простіртехнологіїспілкування.
Модель інклюзивного навчання передбачає: 1) зміну самооцінки інвалідів, набуття впевненості в успішній самореалізації відповідно до своїх особливих потреб; 2) набуття професійних знань, якісної освіти, незважаючи на функціональні обмеження здоров’я; 3)подальше раціональне працевлаштування, успішну адаптацію і самореалізацію з урахуванням специфіки потреб і можливостей їх задоволення; 4) виведення осіб з інвалідністю на якісно новий соціальний щабель, що завдяки економічній незалежності принципово змінить життя на краще. Це дає поштовх до інновацій, креативних підходів до організації інклюзивної освіти за демократичною європейською моделлю, де людина з інвалідністю завдяки власній наполегливості за умов адекватної організації навчального процесу може досягти своєї мети, самореалізуватися з урахуванням своїх особливих потреб.

СПИСОК ВИКОРИСТAНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологии: Лекции по введению в психотерапию для врачей, психологов и учителей. — М.: Изд-во института психотерапии, 2002. — 214 с.
2. Айшервуд М.М. Полноценная жизнь инвалида. / Пер.сангл. М.: Педагогика, 1991. 112 с.
3. Акатов Л., Блинков Ю. О некоторых аспектах комплексного подхода к обучению и социальной реабилитации инвалидов. Режим доступу до джерелa: http://vobin.spb.osi.ru/Articles/Blinkov.htm.
4. Альошина Т.\cgi-binirbis64r_71cgiirbis_64.exe\cgi-binirbis64r_71cgiirbis_64.exe Песимістична трагедія [Текст] : (Інваліди в суспільстві) / Альошина Т. // Соціальна політика і соціальна робота. 1999. N2. С.56-65.
5. Альтернативы помещению детей в учреждения интернатного типа. Отчет семинара по Центральной и Восточной Европе. Рига, 1994.
6. Амосов А. М. Раздумья и здоровье. М.: Физкультура и спорт, 1987. 64с.
7. Андрійчук С. Використання технологій дистанційного навчання у професійній підготовці людей з особливими потребами // Реформування соціальних служб в Україні: сучасний стан і перспективи. Зб. Статей за матеріалами Міжнар. наук.-практ. конф. Львів, 5-7 червня 2002 р. Львів, 2003. С.114-119.
8. Андрух А.О. Моніторинг здоров’я в системі медичного страхування: соціологічний аспект // Наукові студії Львівського соціологічного форуму «Багатовимірні простори сучасних соціальних змін». Зб. наук. праць. Львів, 2008. С.263-275.
9. Асмолов А.Г. Социальная работа: ребенок из культуры достоинства. // Социальная работа. / Выпуск 6. М., 1992. С.9-11.
10. Астахова В.И. Гражданственность интеллигенции: пути формирования в кризисном социуме // Новый коллегиум. 2001. №1/2. С.3-12.
11. Астахова В.И. Формирование интеллигентности интеллигенции как социально-политическая проблема // Методологія, теорія і практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. К., 2001. С.224 228.
12. Астахова В.І. Ще раз про сутність гуманітаризації освіти // Вестник Харьковского госуд. политехнического ун-та. Вып. 22 Харьков, 1998. С.1118.
13. Астахова Е.В. Трансформация современных функций высшего образования в современных условиях. Х., 1999. 76с.
14. Бабепкова М.В., Ипполитова М.В., Мастюкова Е.М. Воспитание детей с церебральным параличем в семье. М.: Просвещение, 1981. 368с.
15. Багатова З.Б. Интеграция инвалидов. Режим доступу до джерелa: http://www.nl.dgu.ru/integration.htm.
16. Бакиров В.С. Идеологические диллемы современной Украины: в поисках новых смыслов // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. Зб. наук. праць. Х.: Вид. центр ХНУім.Каразіна, 2005 С.38.
17. Балакірева О.М. Трансформація ціннісних орієнтацій в українському суспільстві // Український соціум: соціологічні дослідження та моніторинг соціальної політики. 2002. № 1. С.2132.
18. Барулин В.С. Основы социально-философской антропологии. М.: ИКЦ Академкнига”, 2002. 455с.
19. Бауман З. Индивидуализированное общество. / Пер. с англ. под ред. В.Л.Иноземцева. М.: Изд-во "Логос", 2002. 390 с.
20. Бейтсон Г. Шаги в направлении экологии разума (в 3-х книгах) / Перевод с английского. (Первое издание вышло под названием «Экология разума»). Изд. 2, испр. и доп., 2005. 728с.
21. Бек У. Общество риска. / перевод с немецкого В. Седельникова и Н.Федоровой. М.: «Прогресс-Традиция", 2000. 384с.
22. Белл Д. Прихід постіндустріального суспільства // Сучасна зарубіжна соціальна філософія. К.: Либідь, 1996. С.194-251.
23. Белова Т. Ситуація з дітьми-інвалідами // Реформування соціальних служб в Україні: сучасний стан i перспективи. 3б. Статей за матеріалами Міжнар. наук.-практ. конф. Львів, 5-7 червня 2002 р. Львів, 2003. С. 207-211.
24. Белослюдова Е.А., Латышева Т.Х. Мотивация и потребности в системе социально-трудовой реабилитации инвалидов // Образование инвалидов. Межвуз. Сб. научн. тр. / Под ред. Л.Д.Саркисян. М, 1994.
25. Бергер П., Бергер Б., Коллинз Р. Личностно-ориентированная социология. М.: Академический проект, 2004. 608 с.
26. Бергер П., Лукмaн Т. Социaльное конструировaние реaльности. Трaктaт по социологии знaния М.: Медиум, 1995. 323 с.
27. Бердяев Н.А. Смысл истории. М.: ДЭМ, 1990. 336с.
28. Бєлова Л.О. Виховна система ВНЗ: питання теорії та практики. Х.: Вид. НУА, 2004. 264 с.
29. Бирюкова М.В. Социальные технологии и проектирование: (учебное пособие для вузов). Харьков: НУА, 2001. 399с.
30. Блонский П.П. Избранные психологические произведения. М.: Просвещение, 1964. 547с.
31. Блонский П.П. О так называемой моральной дефективности. Избранные психологические произведения: В 2 т. М.: Педагогика, 1979. т. 1.
32. Богданов С. Соціальний захист інвалідів. К.: 2003. 80с.
33. Бодрийяр Ж. Символический обмен и смерть. М.: "Добросвет", 2000. 38 с.
34. Болтивец С.И. Особенности организации учебно-воспитательного процесса в общеобразовательных санаторных школах-интернатах для детей с психоневрологическими заболеваниями : автореф. дис. на соискание учёной степени канд. пед. наук. / С.И.Болтивец. Киев, 1991. 18 с.
35. Большая энциклопедия. Словарь общедоступных сведений по всем отраслям знаний: в 20 т. // Под редакцией С. Н. Южакова. СПб.: Изд-во т-ва «Просвещение», 1900-1905. Т.10. 1900-1905. С.62-65.
36. Большой социологический словарь. (В 2-х томах; "COLLINS") / Сост. Д.Джери, Дж.Джери. М.: Вече, АСТ, 1999. 544с. (т.1: А-О), М.: Вече, АСТ, 1999. - 527с. (т.2: П-Я).
37. Бондар В.І. Діти з обмеженими фізичними та розумовими можливостями в системі корекційного навчання та виховання: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф., 27-28 трав., 1997 р.: Зб. наук. пр. / Редкол.: В.І.Бондар (відп. ред.), Л.С.Вавіна (відп. ред.) та ін. К., 1997. 225с.
38. Бондар В.І. Інтеграція навчання дітей-інвалідів та дітей з обмеженими фізичними і розумовими можливостями: За і проти // Діти з обмеженими фізичними та розумовими можливостями в системі корекційного навчання та виховання: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф., 27-28 трав., 1997 р.: Зб. наук. пр. К., 1997. С.7-9.
39. Бондарчук К.П. Сприяння зайнятості інвалідів // Економіка України. 2002. №9. С. 3744.
40. Бондарчук К.П. Стан і особливості працевлаштування та зайнятості інвалідів в Україні // Соціальний захист. 2002. № 11. С. 5354.
41. Бурдье П. Начала: [Сборник]: Пер.с фр. / П. Бурдье. М.: Socio-Logos: Фирма "Адапт", 1994. 287с.
42. Бурдье П. Прaктический смысл / Пер. с фрaнцузского: A.Т. Бикбов, К.Д. Вознесенскaя, С.М. Зенкин, Н.A. Шмaтко, Отв. ред. пер. и послесл. Н.A.Шмaтко. СПб: Aлетейя, 2001. 563с.
43. Бурдье П. Структура, габитус, практика / Пьер Бурдье // Журнал социологии и социальной антропологии. 1998. Том 1. №2. с.44-59.
44.