СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ В ОРГАНАХ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ (СОЦІОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ АНАЛІЗУ)



  • Название:
  • СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ В ОРГАНАХ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ (СОЦІОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ АНАЛІЗУ)
  • Альтернативное название:
  • СОЦИАЛЬНАЯ ЗАЩИТА В ОРГАНАХ ВНУТРЕННИХ ДЕЛ УКРАИНЫ (Социологический аспект АНАЛИЗА)
  • Кол-во страниц:
  • 203
  • ВУЗ:
  • ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
  • Год защиты:
  • 2005
  • Краткое описание:
  • ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

    На правах рукопису


    Пахар Ірина Володимирівна


    УДК 316.334.3:369:351.74(477)


    Соціальний захист в органах внутрішніх справ України
    (соціологічний аспект аналізу)

    22.00.04 спеціальні та галузеві соціології


    Дисертація на здобуття наукового ступеня
    кандидата соціологічних наук

    Науковий керівник
    Лапшина Вікторія Леонідівна,
    кандидат соціологічних наук,
    доцент




    Харків - 2005










    ЗМІСТ








    Стор.




    Вступ



    3




    Розділ 1 Теоретико-методологічні засади дослідження соціального захисту в суспільстві



    12




    1.1. Соціальний захист як елемент реалізації соціальної політики держави


    12




    1.2. Соціальний захист як об’єкт міждисциплінарного аналізу


    30




    1.3. Основні концептуальні підходи до аналізу соціального захисту в структурі інституту ОВС



    51




    Розділ 2 Організація і функціонування системи соціального захисту в ОВС України: сучасний стан і перспективи розвитку



    67




    2.1. Функціонально-рольовий зміст соціального захисту в ОВС України: макро-, мезо- і мікрорівні дослідження.


    67




    2.2. Механізм соціального захисту в ОВС України: основні елементи і принципи організації


    95




    2.3. Суб’єктивна оцінка стану соціального захисту працівників ОВС України і напрямки його удосконалення



    128




    Висновки


    182




    Список літератури


    190




    Додатки


    200









    ВСТУП
    Актуальність теми. У конституціях багатьох країн світу соціальний захист подається як одна з найважливіших функцій держави. Це означає визнання відповідальності держави не лише за життя своїх громадян, але й забезпечення процесу формування та розвитку повноцінної особистості, виявлення і нейтралізацію негативних чинників, які впливають на неї в системі соціальних зв’язків, створення умов для самовизначення і ствердження в суспільстві. Сучасна українська держава не є винятком. Більш того, з переходом до ринкових відносин з'явилися нові фактори соціального ризику, що в поєднанні з традиційними, створюють додаткові перешкоди для соціальної безпе­ки і суспільства в цілому, і окремих його соціальних груп та осіб.
    Щодо різ­них соціальних (в тому числі й професійних) груп соціальний захист має свої особливості. Специфіка його реалізації в органах внутрішніх справ зумовлена підвищеною ризикогенністю правоохоронної діяльності, з одного боку, і правовими обмеженнями, які негативно впливають на соціальний статус правоохоронців й роблять їх вразливими до певних соціальних подій, - з другого. Тому не викликає сумніву, що важливість цього виду діяльності для суспільства вимагає від держави прийняття додаткових зобов’язань щодо правоохоронців, не обмежуючись загальними гарантіями підтримки життєзабезпечення особи на рів­ні, необхідному для її виживання. Створення сприятливих умов для їх роботи і життя є одним із джерел боротьби з корупцією та зловживанням службовим становищем. Крім того, соціальний захист працівників органів внутрішніх справ повинен не лише компенсувати важкі умови праці і обмеження їх прав, зумовлених проходженням цього виду державної служби, але й стимулювати професійне зростання. Тому можливість залучення до ОВС висококваліфікованих фахівців, удосконалення рівня професійної підготовки правоохоронців значною мірою детермінована існуючим станом системи їх соціального захисту.
    Після здобуття Україною незалежності принципи та основні напрямки системи соціального захисту працівників ОВС, що склалася ще за часів Радянського Союзу, в цілому були адаптовані. Сьогодні у нашій країні прийнято цілу низку законодавчих актів, які створюють правові та організаційні засади захисту правоохоронців, проте на практиці ці гарантії не завжди реалізуються. Тобто, виникло протиріччя між існуючим законодавчим закріпленням принципів і напрямків соціального захисту працівників ОВС і відсутністю дієвого механізму їхньої реалізації, засобів контролю над цим процесом, що призводить до зниження соціального статусу правоохоронців, виникнення в них почуття незахищеності, незадоволеності службою і, кінець кінцем, позначається на рівні їх професіоналізму та результативності роботи ОВС загалом. Отже, соціальний захист працівників органів внутрішніх справ значною мірою перетворився з правової проблеми на соціальну. Розв’язання цієї проблеми потребує ґрунтовного соціологічного теоретичного та емпіричного аналізу основних напрямків і суб’єктів соціального захисту працівників ОВС, визначення очікувань працівників міліції від діяльності держави та органів внутрішніх справ щодо їх соціального захисту, розробки моделі аналізу рівня соціальної захищеності правоохоронців. Саме розгляду означених питань присвячене це дисертаційне дослідження.
    Ступінь наукової розробленості проблеми. Дослідженням проблем соціального захисту населення взагалі, його окремих складових, процесу організації соціального захисту, його специфіки щодо окремих груп населення традиційно займаються представники різних суспільних наук правознавці, економісти, соціологи. Проте аналіз цього явища досі був здебільшого прерогативою саме юристів і економістів. Ще з 20-х р. ХХ ст. соціальне забезпечення і соціальне страхування, до яких зазвичай зводився соціальний захист, були і є предметом аналізу юристів, а саме: В.С. Андрєєва, М.В. Баглая, К.С. Бадигіна, Н.А. Дурденевського, Л.В. Забєліна, Р.І. Іванової, А.В. Левшина, М.І. Полопанова, В.В. Рогожина, К.Г. Тучкової, В.Ш. Шайхатдінова та ін.
    В економічному аспекті соціальний захист громадян розглядається як два взаємопов'язаних поняття: надання всім громадянам рівних можливостей, заробляючи своєю працею, забезпечувати себе, з одного боку, і державна підтримка непрацездатних і соціально незахищених прошарків населення, з іншого. Серед вчених-економістів, які присвятили свої праці соціальному захисту, звертають на себе увагу роботи таких вчених, як І.К. Дрозд, О.Ю. Єрмоловська, Р.І. Куницький, І.К. Хом’як, А.Н. Савінов, А.М. Яценко, Л.М. Соловьева, К.О. Шишков, Т.Н. Кухтевич, Ю.Н. Козирєв та ін.
    Соціологи також зверталися до цієї проблематики. Так, соціальна сфера суспільства була одним з предметів теоретико-методологічних і емпіричних досліджень А.А. Богданова, М.Н. Михайловського, Ю.Є. Волкова. А.Н. Зайцева, Л.М. Когана, Г.М. Каца, М.І. Лапіна, А.С. Пашкова, Ж.Т. Тощенко, В.С. Баруліна, В.М. Іванова, А.К. Улєдова, Є.А. Подольської. Аналіз суспільних функцій соціального захисту в межах вивчення проблем соціальної політики проведений А. Райкевичем, Д. Гіллом, Т. Ганслі, П. Скіпером, Т.І. Заславською, В.О. Соболєвим, О.М. Балакірєвою та ін.
    Значний внесок у розробку методологічних і теоретичних питань сутності, змісту, закономірностей розвитку соціального захисту та реалізації соціальної політики в період становлення незалежності України зробили вчені: А.І. Андрущенко, В.С. Бакіров, Ю.А. Батман, І.К. Войнович, В.М. Ворона, В.Г. Городяненко, А.І. Крупник, О.Д. Куценко, С.А. Макєєв, Н.В. Паніна, В.Є. Пилипенко, В.І. Подшивалкіна, І.М. Сирота, М.М. Саппа, В.І. Тарасенко, М.О. Шульга, О.О. Якуба, О.О. Яременко.
    Особливо значне місце розгляд цього явища посідає в теоріях держави загального добробуту” і держави можливостей” (К. Еспін-Андерсен, Дж.В. Кольберг, Н. Гілберт, Б. Гілберт, Е. Гідденс). Ряд авторів вивчають соціальний захист у межах теорії соціальної безпеки (Н.В. Давлєшина, Б.Б. Кимлик, Р.Дж. Кларк, Д.У. Рей, О.Ф. Новікова, О.Г. Осауленко, І.В. Калачева, В.М. Паламарчук, В.О. Серебряніков, А.А. Хлоп'єв).
    Аналіз соціального захисту працівників ОВС відбувається у нерозривній єдності із правовим захистом, що простежується в роботах О.М. Бандурки, В.С. Венедиктова, В.Д. Сукенка, О.С. Лапка, М.Ю. Фролова, К.Ю. Мельника та ін.
    Однак, незважаючи на досить активну розробленість проблеми в цілому, власне комплексного соціологічного аналізу соціального захисту і, зокрема соціального захисту працівників ОВС, проведено ще не було. Незважаючи на детальне вивчення суміжних з ним явищ і процесів, зокрема, проблем соціальної політики, соціальної справедливості, соціальної роботи тощо, досі залишилося поза увагою визначення ролі соціального захисту для функціонування окремих соціальних інститутів, особливо державних, розгляд його як системи. Тому склалася необхідність системного дослідження структури соціального захисту, його елементів, специфіки реалізації кожного з них, а також з’ясування впливу соціального захисту на соціальні відносини як на рівні окремого соціального інституту (наприклад, ОВС), так і на рівні суспільства взагалі.
    Зв’язок з науковими програмами і планами. Тема дисертації відповідає науковим завданням, що стоять перед дослідницькими і навчальними закладами системи МВС України, зокрема, пріоритетним напрямкам фундаментальних і прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 рр., затверджених наказом МВС України від 30 червня 2002 р. №635. Тема дисертації є складовою Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ МВС України на 2002-2005 рр.
    Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є комплексний системний аналіз стану соціального захисту працівників ОВС України і визначення шляхів його вдосконалення.
    Для досягнення поставленої мети розв’язуються такі задачі:
    - систематизувати основні теоретичні підходи до аналізу поняття соціального захисту, визначити його мету, суб’єкти, об’єкти та основні складові;
    - обґрунтувати необхідність відокремлення працівників ОВС в окремий об’єкт соціального захисту з боку держави;
    - визначити роль соціального захисту в функціонуванні як окремого працівника, так і ОВС в цілому як соціального інституту;
    - виділити основні напрямки соціального захисту в ОВС, проаналізувати нормативну регламентацію їхньої реалізації;
    - за допомогою кількісних і якісних методів емпіричного соціологічного дослідження проаналізувати особливості функціонування системи соціального захисту в ОВС України на сучасному етапі;
    - визначити основні недоліки в механізмі сучасного соціального захисту працівників міліції України і накреслити напрямки його удосконалення.
    Об’єкт дослідження соціальний захист працівників ОВС як елемент соціальної політики держави.
    Предмет дослідження механізм функціонування системи соціального захисту в органах внутрішніх справ України.
    Методи дослідження. В основу дисертаційного дослідження покладено такі методи:
    - загальнонаукові (історико-порівняльний для вивчення процесу становлення соціального захисту в ОВС в часовій перспективі; метод системного аналізу для дослідження соціального захисту як системи взагалі і в ОВС зокрема);
    - конкретно-соціологічні якісні та кількісні (аналіз документів, а саме: законодавчої бази щодо забезпечення реалізації соціального захисту працівників ОВС, звітів УМВС України в Харківській області про проведену роботу з соціального захисту працівників міліції та членів їх сімей за 2001-2004 роки, статистичних даних за 2000- 2004 роки; анкетування працівників міліції для виявлення особливостей реалізації основних напрямків соціального захисту; метод фокус-груп для поглибленого вивчення за допомогою експертних оцінок сучасного стану соціального захисту в ОВС України і визначення шляхів його оптимізації).
    Теоретико-методологічним фундаментом дисертаційного дослідження став нормативно-рольовий напрямок інституційного аналізу суспільства, а саме: структурно-функціональна теорія Т. Парсонса і теорія соціального обміну П. Блау, які дозволили визначити роль соціального захисту на макро- та мезорівнях. Теорія ієрархічної системи потреб А. Маслоу була використана для вивчення ролі соціального захисту на мікрорівні.
    Соціальний захист в ОВС аналізувався з позицій системного підходу. Важливе методологічне значення для теоретичного осмислення досліджуваних явищ мали праці вітчизняних і зарубіжних соціологів, філософів, економістів і правознавців з питань соціальної політики (К. Еспін-Андерсен, Дж.В. Кольберг, Н. Гілберт, Б. Гілберт, Е. Гідденс, Д. Гілл, Т. Ганслі, П. Скипер, Т. Заславська, Н.А. Волгін, В.Г. Афанасьєв, А.О. Сіленко, О.О. Яременко), соціальних ризиків (Р.Дж. Кларк, Д.У. Рэй, А. П. Альгин, В.І. Зубков, Н.В. Давлєшина, Б.Б. Кимлик, М.М. Саппа, І.А. Євдокімова), соціальної безпеки (О.Ф. Новікова, О.Г. Осауленко, І.В. Калачева, В.М. Паламарчук). Також використані роботи таких науковців, як В.С. Венедиктов, К.Ю. Мельник, В.О. Соболєв, О.М. Бандурка, А.С. Курсаков, М.В. Павенкова, Р.Й. Куницький, О.Ю. Єрмоловська, які ґрунтовно розглядали теоретико-методологічні, в тому числі і правові, аспекти соціального захисту.
    Емпіричну базу дослідження складають матеріали трьох соціологічних досліджень, проведених науково-дослідною лабораторією соціальної та психологічної роботи в ОВС Харківського національного університету внутрішніх справ за участю автора: «Стан соціальної, психологічної та виховної роботи в органах та підрозділах УМВС України в Харківській області» (2000 р.), Оцінка ходу реалізації ”Комплексної програми кадрової політики в органах та підрозділах внутрішніх справ та забезпечення законності та дисципліни на 2001-2005 роки” (2003 р.), Стан соціального захисту працівників УМВС України в Харківській області” (2005 р.). Одним із завдань цих досліджень було вивчення стану соціального захисту в ОВС України. Порівнянність результатів досліджень забезпечується подібністю інструментаріїв, а їх надійність і достовірність послідовністю реалізації теоретичних положень при розв’язанні емпіричних завдань, застосуванням методів, адекватних задачам дослідження, репрезентативною вибіркою досліджуваних.
    Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дослідженні специфіки реалізації соціального захисту працівників ОВС у сучасних умовах застосовано комплексний соціологічний аналіз.
    У ході роботи було сформульовано низку нових наукових положень та висновків, які представлені на захист:
    - уточнено поняття соціальний захист” та соціальний захист працівників ОВС”. Зазначено, що його основною метою є попередження, пом’якшення і скасування наслідків соціальних ризиків і небезпек;
    - поглиблено обґрунтування необхідності виділення працівників ОВС як окремого об’єкта соціального захисту. Така необхідність обумовлюється не лише підвищеною небезпекою при виконанні правоохоронцями професійних обов’язків і несприятливими умовами праці, але й існуючими політичними та економічними обмеженнями, які негативно позначаються на їхньому соціальному статусі;
    - набула подальшого розвитку методологія класифікації основних напрямків соціального захисту працівників ОВС. Запропоновано використовувати такі класифікаційні ознаки: 1) види негативних наслідків соціальних ризиків та загроз, 2) особливості організаційних заходів, що можуть бути направлені на профілактику чи пом’якшення несприятливих соціальних умов;
    - вперше доведено, що в соціумі соціальний захист працівників ОВС є одним з механізмів підтримки справедливого соціального обміну між цим правоохоронним інститутом і державою, що дозволяє останній забезпечувати порядок у суспільстві;
    - вперше розкрито роль соціального захисту в функціонуванні органів внутрішніх справ, яка полягає у виконанні адаптивної функції для цієї системи, забезпеченні її енергетичним підживленням” (за Т. Парсонсом);
    - вперше проведено комплексну оцінку процесу реалізації основних напрямків соціального захисту в ОВС. Встановлено, що сучасна система соціального захисту в ОВС України не виконує повною мірою своїх інституціональних функцій. Основними причинами цього є відсутність чіткої стратегії і тактики, заснованої на вивченні нагальних потреб працівників, урахування соціальних факторів у здійсненні соціального захисту, декларативність деяких його напрямків (перш за все, пільгової системи), відсутність дієвого механізму контролю за реалізацією прийнятих законів і координаційного центру, а також багатосуб’єктність соціального захисту в ОВС України.
    - вперше встановлено вплив стану соціального захисту на соціальні почуття працівників, задоволеність працею та плинність кадрів в ОВС. Показано, що провідну роль в цьому відіграють регулювання режиму праці та відпочинку, вирішення житлового питання.
    Теоретичне і практичне значення роботи. Теоретичне значення отриманих результатів полягає в реалізації соціологічного підходу до аналізу соціального захисту, який забезпечує вивчення ролі цього соціального процесу в функціонуванні суспільства, окремих соціальних інститутів та особистості.
    Дослідження специфіки реалізації основних елементів соціального захисту працівників ОВС дозволяє скорегувати концептуальні напрямки реформування соціальної політики в органах внутрішніх справ, підвищити ефективність процесу роботи з персоналом.
    Результати і висновки роботи можуть бути використані в роботі державних органів, в першу чергу, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства праці та соціальної політики, управлінській діяльності органів внутрішніх справ для подальшого удосконалення механізму управління соціально-трудовими відносинами, зниження соціальної напруженості.
    Матеріали дисертаційного дослідження автора використовуються у процесі викладання курсу Система соціального захисту” в Харківському національному університеті внутрішніх справ і можуть знайти застосування у навчальному процесі з дисциплін: «Соціологія управління», «Економічна соціологія», «Соціальна політика», «Теорія і методи роботи з персоналом в ОВС» тощо.
    Апробація отриманих результатів. Основні положення і висновки дисертації були оприлюднені на таких науково-практичних конференціях: міжнародна науково-практична конференція Актуальні проблеми роботи з персоналом в ОВС” (м. Харків 1999 р.); Виховне, соціальне та психологічне забезпечення кадрової роботи політики в ОВС” (м. Харків 2000 р.); Харківські соціологічні читання” (м. Харків 2001 р.); науково-практична конференція ад’юнктів та магістрантів НУВС (м. Харків 2002 р.); науково-практична конференція Професіоналізм у діяльності ОВС: проблеми становлення та розвитку” (м. Харків 2004 р.). Основні проблеми дисертації обговорювались на засіданнях науково-дослідної лабораторії соціальної та психологічної роботи в ОВС і міжкафедральному науково-методичному семінарі.
    Публікації. За результатами дослідження опубліковано чотири наукових праці в фахових виданнях, визначених ВАК України.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ
    Соціальна політика переважної більшості сучасних держав спрямована на підтримку суспільного добробуту, створення умов досягнення гідного для всіх його рівня. Виступаючи її елементом, соціальний захист уже понад сторіччя привертає увагу вчених юристів, економістів, політологів, соціологів. Але власне соціологічного, комплексного аналізу цього соціального процесу досі зроблено не було. Це стосується як соціального захисту взагалі, так і його різновидів, спрямованих на конкретні об’єкти, до яких відноситься соціальний захист працівників ОВС.
    У сучасних умовах функціонування держави на перший план висувається її соціальна роль, головне призначення якої усунення або пом‘якшення можливої соціальної напруженості в суспільстві, якомога більше вирівнювання соціального становища населення, вільного розвитку особистості. Саме реалізація цієї функції пов‘язана з існуванням і вдосконаленням системи соціального захисту.
    Узагальнення теоретичних підходів до соціального захисту в соціології й інших науках дозволило дійти висновку, що найбільш прийнятною позицією є розгляд соціального захисту в межах системи соціальної безпеки. Соціальна безпека розглядається при цьому як така характеристика умов життєдіяльності суспільства, котра визначається стійкістю до впливу тих факторів, які створюють загрозу соціальної деформації і диспропорції в функціонуванні і розвитку людини, соціальної групи, інституту або суспільства в цілому. Досягнення соціальної безпеки відбувається через організацію і реалізацію заходів з соціального захисту в межах соціальної політики.
    Підтримуючи в цілому точку зору, що соціальний захист має на меті захист від негативних наслідків соціальних ризиків, ми вважаємо за потрібне доповнити це визначення ще й категорією соціальної небезпеки, відрізняючи останню від ризику.
    Ми вважаємо, що ризик має місце тоді, коли людина свідомо приймає рішення, наслідки якого можуть бути несприятливими. Якщо причини збитків знаходяться зовні, йдеться про небезпеку. Отже, ризик одних може стати небезпекою для інших.
    Розмежування ризиків і небезпек на практиці досить умовне. У кожному конкретному випадку одна і та ж подія може бути віднесена до різних категорій. Крім того, з соціологічної точки зору ризиковою дією може вважатися тільки соціальна дія. Відповідно, соціальний захист сукупність організаційно-правових заходів з попередження, пом’якшення і усунення наслідків соціальних ризиків і небезпек. Захищаючи від наслідків ризиків і небезпек, соціальний захист забезпечує активну і пасивну підтримку громадян. Активна міститься в соціальному страхуванні, а пасивна реалізується через соціальну допомогу.
    Для визначення ролі соціального захисту в суспільстві і в органах внутрішніх справ був розглянутий інституційний аспект функціонування соціуму і виділено найбільш оптимальні, з нашої точки зору, парадигми, які були використані як методологічна база подальшого аналізу. Для цього за класифікацією М.В.Павенкової з деякими уточненнями і доповненнями всі існуючі в соціології теорії інституціонального аналізу були розподілені на напрямки за критеріями поглядів на природу і роль інститутів у суспільстві. Ця класифікація дозволила виділити загальне в поглядах на соціальні інститути представників різних парадигм і тим самим послідовно здійснити синтез кількох різнопланових теорій при аналізі соціального захисту в органах внутрішніх справ, тобто використовувати мультипарадигмальний підхід.
    З трьох виділених напрямків ‑ інструментального, комунікативного і нормативно-рольового ‑ як методологічну базу було обрано останній, а саме: погляди Т.Парсонса і П.Блау.
    Концепція П.Блау дозволила вивчити роль соціального захисту на рівні складних систем обміну в процесі здійснення різних видів діяльності. Оскільки суб‘єктами взаємодії в даному випадку є не окремі індивіди, а соціальні системи, тобто соціальні організації і суспільство в цілому, то соціальний захист може розглядатись як система норм. Ця система ґрунтується на певних цінностях як партикуляристького, так і універсалістського характеру. Тобто, з одного боку, соціальний захист спрямований на забезпечення виживання і розвитку всіх верств населення, що диктується цінністю людини як такої, а з другого, в системі соціального захисту будь-якої країни передбачаються додаткові винагороди або пільги за виконання певних видів діяльності.
    Використання ідей Т. Парсонса у вивченні проблем соціального захисту дозволяє розглядати органи внутрішніх справ як соціальну систему, фізичною основою якої є персонал. Відповідно, ефективне функціонування цієї системи буде можливе тільки за умов інтеграції працівників, підтримання ними основних організаційних цінностей. Функція інтеграції реалізується керівництвом ОВС, а також відділом по роботі з персоналом у процесі управління. Однією зі складових управління є робота з соціального захисту працюючих. Тобто соціальний захист відіграє в ОВС роль підтримки людських ресурсів.
    Інакше кажучи, можна стверджувати, що на макрорівні соціальний захист працівників ОВС є одним з механізмів підтримки справедливого обміну між державою і цим правоохоронним інститутом, що дозволяє їй підтримувати певний порядок у суспільстві. В межах самих органів внутрішніх справ (тобто на мезорівні) соціальний захист виконує функцію адаптації, забезпечуючи всю систему енергією для збереження стабільності і розвитку. І, нарешті, на мікрорівні він сприяє задоволенню одних з найважливіших потреб фізіологічних і потреби у безпеці ‑ і цим відкриває особі шлях до розвитку і самоактуалізації.
    Соціальний захист в ОВС можна розглядати як сукупність організаційно-правових заходів з боку держави з метою створення і підтримки таких умов життєдіяльності працівників ОВС, які б сприяли підвищенню соціального статусу останніх, що забезпечить їх ефективну службову діяльність.
    Для виділення окремих напрямків соціального захисту нами було запропоновано дві основні класифікаційні ознаки: 1) за видами негативних наслідків соціальних ризиків і небезпек; 2) за метою організаційної дії ‑ попередження або пом‘якшення.
    Виходячи з цього, для працівників ОВС ми пропонуємо таку класифікацію:
    заходи попередження негативних наслідків соціальних ризиків і небезпек:
    · особливий порядок призначення грошового забезпечення;
    · регулювання праці і відпочинку;
    · соціальний захист у побутовій сфері.
    · медичне обслуговування і санаторно-курортне лікування;
    заходи пом’якшення і усунення негативних наслідків соціальних ризиків і небезпек:
    · державне обов’язкове особисте страхування;
    · державне пенсійне забезпечення і грошова допомога;
    · допомога сім‘ям з дітьми;
    · захист родин працівників ОВС;
    · захист працівників ОВС з особливим статусом.
    Звісно, виділення таких напрямків є досить умовним і не вичерпним. В реальному житті деякі заходи, спрямовані на захист і допомогу людині, можна віднести до кількох з них одночасно. Крім того, зустрічаються й такі, які важко віднести до жодного з перелічених напрямків. Чітке їх розмежування щодо працівників ОВС ускладнюється значною кількістю нормативно-правових актів, які його регулюють.
    Аналіз нормативно-правового і організаційного аспектів виділених напрямків дозволяє зробити висновок, що, фактично, немає жодного з них без вад, які позначаються на стані соціальної захищеності працівників ОВС.
    Для вивчення соціальної захищеності нами було проаналізовано матеріали трьох соціологічних досліджень, проведених науково-дослідною лабораторією соціальної і психологічної роботи в ОВС Національного університету внутрішніх справ за участю автора: „Стан соціальної, психологічної і виховної роботи в органах і підрозділах УМВС України в Харківській області (2000 р.), „Оцінка ходу реалізації „Комплексної програми кадрової політики в органах і підрозділах внутрішніх справ і забезпечення законності і дисципліни на 2001-2005 роки (2003 р.), „Стан соціального захисту працівників УМВС України в Харківській області (2005 р.). Порівнянність результатів досліджень забезпечується подібністю інструментаріїв.
    Було виявлено, що оцінки працівниками схильності до соціальних ризиків і небезпек, що виникають під час виконання ними службових обов‘язків залежать від їх місця служби (обласний центр чи периферія, підрозділ), віку, наявності особливого статусу (учасник бойових дії, ліквідації аварії на ЧАЕС тощо). Це має враховуватися при організації конкретних заходів соціального захисту. З усіх обмежень найбільш негативно впливають на рівень соціальної захищеності працівників ОВС обмеження на заняття підприємницькою діяльністю (56%) і обмеження на додаткову роботу за наймом (35%). Ці обмеження не компенсуються достатньою мірою системою соціального захисту, яка вже протягом п’яти років стабільно оцінюється працівниками як неефективна (так вважають від 95% до 98% працівників).
    Результати досліджень свідчать про те, що проблеми у сфері соціального захисту суттєво впливають на кадрове забезпечення і ефективність професійної діяльності, а через них на розповсюдженість корупційних діянь, зловживання владою і, в результаті, позначаються на сприйнятті міліції населенням.
    Найбільш гострими питаннями виявилися питання забезпечення достойної оплати праці (70%); виділення житла і пільгових кредитів під житлове будівництво (64%); дотримання режиму праці і відпочинку (48%), надання пільгових путівок до санаторіїв, будинків відпочинку і оплати проїзду під час відпустки (40%).
    Для поліпшення соціально-економічного стану 63% працівників пропонують запровадити нормований робочий день; 58% ‑ приділяти більшу увагу соціально-побутовим умовам проживання працівників, половина опитаних вважають за доцільне шукати альтернативні джерела фінансового забезпечення соціального захисту і близько 40% ‑ раціоналізувати систему заохочень і ліпше піклуватись про дітей співробітників. Тобто працівники прагнуть розглядати соціальний захист як можливість отримувати справедливу плату, більш-менш пристойні житлові умови, мати змогу (як часову, так і матеріальну) для відпочинку і можливість надавати освіту дітям.
    Але ані дотримання встановленого режиму праці, ані її справедливої оплати правоохоронці не отримують. Працівники міліції нерідко працюють понаднормово, часто без вихідних, в умовах недостатнього матеріально-технічного забезпечення, що ускладнює роботу і вимагає більших часових затрат на неї.
    Широка розповсюдженість понаднормової праці пов‘язана з необхідністю виконання міліціонерами багатьох не властивих їм функцій, а також значною кількістю „паперової роботи. В результаті вони змушені працювати в середньому зайвих 2 - 3 години на день. Найбільше потерпають від цього дільничні інспектори і працівники карного розшуку. Така практика отримала розповсюдження переважно в райвідділах великих міст.
    Недоліком системи грошового забезпечення є те, що немає зв’язку між мінімальним грошовим забезпеченням і величиною прожиткового мінімуму, що призводить до інертності системи оплати праці і її необґрунтованості. Крім того, значною прогалиною є практичне неврахування досягнень високих результатів у роботі (крім виплат премій, які мають разовий характер). Існуюча система надбавок за професійний рівень є досить формальною.
    Щодо вирішення житлових проблем, то спостерігається збільшення кількості тих, хто не має власного житла. Це пов‘язано з приходом до органів молодих спеціалістів, які змушені або жити в гуртожитку, або винаймати квартири. Якщо за даними опитування 2000 року таких було 13%, то в 2005 ‑ вже 22%. Вірогідність вирішення житлових проблем працівники міліції оцінюють досить низько, причому це стосується не тільки найближчої, але й віддаленої перспективи. Такий високий рівень песимізму спостерігається вже протягом п’яти років. Більше того, відсоток оптимістів з кожним роком зменшується.
    Для поліпшення своїх житлових умов усе більше працівників погодились би взяти кредит на будівництво чи купівлю житла (49%). Але оскільки плата у працівників міліції недостатня для отримання житлового кредиту в банку звичайним шляхом, потрібно розробити механізм вирішення цієї проблеми.
    Ще одним напрямком соціального захисту працівників ОВС є пільгова система, але вона має досить декларативний характер, оскільки дія багатьох існуючих пільг або призупинена, або вони перестали, власне, бути пільгами. Причому, якби працівники стояли перед вибором: отримувати високу плату і не мати додаткових пільг і компенсацій, або мати компенсацію недостатнього заробітку за допомогою системи різноманітних пільг, то 90 % з них обрали б саме перший варіант.
    Дещо кращий стан медичного обслуговування працівників, яке вони оцінюють у середньому на 3 бали за п’ятибальною шкалою. Але інший засіб піклування про їх життя і здоров’я обов’язкове державне особисте страхування ‑ оцінюється дещо нижче. Недоліки реалізації цього напрямку соціального захисту пов‘язані, по-перше, з недостатньою поінформованістю працівників про його умови, з тим, що в них страхових полісів, а по-друге, складним нормативним регулюванням відшкодування страхових випадків.
    Слід відзначити, що формально соціальний захист працівників ОВС, ототожнюючись з соціальною роботою, практично зводиться до заходів допомоги найменш захищеним категоріям чинних правоохоронців, пенсіонерам і членам родин обох категорій. Але доречно зауважити, що і ці види робіт, незважаючи на всі зусилля працівників відповідних відділів, знаходяться ще не на достатньому рівні через низку об‘єктивних причин: нестачу коштів, кваліфікованого персоналу тощо. Таким чином, більша частина працівників ОВС залишається поза увагою. На них переважно спрямовані заходи виховного і дисциплінарного характеру.
    Ми вважаємо, що головною причиною такого стану справ є те, що немає єдиного координуючого центру, який би опікувався різними напрямками соціального захисту в ОВС. На практиці кожним видом захисту займається кілька підрозділів або служб, інколи вони навіть не відносяться до системи ОВС. Проблема полягає в тому, що їх діяльність слабо координується, а також немає єдиної статистичної звітності, яка б віддзеркалювала стан справ по тому чи іншому напрямку.
    Проведене нами дослідження виявило, що ще одним недоліком багатосуб’єктності соціального захисту в ОВС є те, що працівники часто не знають, до кого конкретно і в яких випадках треба звертатись. Якщо окрему справу вирішують кілька служб, правоохоронці змушені витрачати значну кількість часу. В результаті люди навіть не намагаються розв‘язати свої проблеми і не отримують те, що могли б одержати по праву.
    Отримані результати соціологічних досліджень дозволили виділити напрямки діяльності для підвищення ефективності соціального захисту працівників органів внутрішніх справ у найближчій перспективі. Здійснений комплексний аналіз стану соціального захисту в ОВС може слугувати моделлю для дослідження ступеню соціальної захищеності працівників міліції на різних рівнях (від райвідділу до міністерства взагалі), що дозволить вчасно реагувати на проблеми, які виникають, підвищити задоволеність працею і попередити низку негативних явищ в роботі персоналу. Аналогічні дослідження повинні здійснюватись на постійній основі, набувши моніторингового характеру.









    CПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

    1. АлексеевС.С., АрхиповС.И., Корельский В.М. Теория государства и права Учебник для юридических вузов и факультетов. М. Издательство «Экзамен». 2003. 298с.
    2. Політологія: Навч. посібник для вузів/ Упоряд. та ред. М. Сазонова. Харків: Фоліо, 1998. 735с.
    3. Кистяковский В.П. Философия и социология права. Москва. ‑ Российский христианский гуманитарный институт, 1998. 348с.
    4. Сіленко А.О. Соціальна держава: територія перемін. Одеса: Вид центр УДАЗ, 2000. 277с.
    5. Ганслі Т. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки. - К.: Основи, 1996. 238с.
    6. Социальная политика Составитель и редактор А. Райкевич. Перевод с польского. Предисловие и общая редакция д.ф.н., проф. Ю.Е.Волкова. М.: Прогресс, 1977. 400с.
    7. Волков Ю.Є. Достижения и задачи социальной политики \ Социальная политика Составитель и редактор А. Райкевич. Перевод с польского. Предисловие и общая редакция д.ф.н., проф. Ю.Е.Волкова. М.: Прогресс, 1977. с. 366-399.
    8. Заславская Т. Перестройка и социализм // Постижение. ‑ М., 1981. С 145-167.
    9. Социальная политика: учебник / под. общ. ред. Н.А.Волгина. М.: Издательство „Экзамен”. 2003. 736с.
    10.Яценко А.М. Технологічні аспекти удосконалення управління соціальною сферою трансформаційного суспільства // Соціальні технології: актуальні проблеми теорії та практики. Міжвузівський збірник наукових праць. Вип.3. - Київ-Запоріжжя-Одеса, 1998. с. 23-28.
    11.Спікер П. Соціальна політика. Теми та підходи. К.: Фенікс,2000. 400с.
    12.Гаджиев К.С. Политическая наука. ‑ М., 1997. 287с.
    13.Wilensky Harold, and Charles Lebeaux. 1958. Industrial Society and Social Welfare. New York: Russell Sage. ‑ P. 23.
    14.Gilbert Neil. 1995. Welfare justice: Restoring Social Equity. Yale I University Press. New Haven and London. ‑ P. 150.
    15.Marshall, Will and Martin Schram, eds. 1993. Mandate for Change. New York: Berkley.
    16.Gilbert Neil and Barbara Gilbert. 1989. The Enabling State: Modern Welfare Capitalism in America. New York: Oxford University Press.
    17.Рынок труда и социальная политика в Центральной и Восточной Европе. Переходной период и дальнейшее развитие. ‑ М., 1997
    18.Reinventimo la sinistra: Dalla politica "Salvagente" alle proposte in futuro (Acura di David Miliband. Traduzione di Ballarmi. Milano, Marco Tropea ed., 1996.
    19.Конституционное (государственное) право зарубежных стран. В 4-х т. / Отв. ред. Б.А.Страшун. ‑ Т. 1-2. - М.: БЕК, 1996. ‑ с. 221.
    20.Валлерстайн И. Социальная наука и коммунистическая интерлюдия или К объяснению истории современности // Полис. 1997. ‑ №2. с. 6 15.
    21.Адамчук В.В., Ромашов О.В., Сорокина М.Е. Экономика и социология труда. М., 1999. 394с.
    22.Конституционное (государственное) право зарубежных стран. В 4-х т. / Отв. Ред. Б.А. Страшун. Т. 1-2. М., 1996. 396с.
    23.Бриттанс. Капитализм с человеческим лицом. с.Пб.: Изд. Санкт-Петербург. Ун-та, 1998. 353с.
    24.Барсуковас.Ю. Приватное и публичное: диалектика дипозиции // Полис. 1999. №1. с. 37-42.
    25.Єрмоловська О.Ю. Соціальний захист як фактор стабілізації життєвого рівня населення в умовах трансформаційної економіки: Автореферат дис. канд. економ. наук. Харків, 1996. 18с.
    26.Дрозд І.К. Формування механізму соціального захисту сільського населення в умовах ринкової економіки України: Автореферат дис. канд. економ. наук. Кіровоград, 1997. 21с.
    27.Хом’як І.К. Формування системи соціального захисту сільського населення в радіоактивних забруднених районах: Автореферат дис. канд. економ. наук. К., 1996. 20с.
    28.Куницький Р.Й. Соціальний захист населення в умовах переходу до ринкової економіки: Автореферат дис. канд. економ. наук. Львів, 1995. 19с.
    29.Приходькос. Держава і соціальний захист громадян // Право України. 1999. - №2. 20с.
    30.Забелин Л.В. Теория социального обеспечения. М., 1924. - 116с.
    31.Дурденевский В. Лекции по праву социальной культуры. М. Л., 1929.-84с.
    32.Семашко Н.А. Право на социальное обеспечение. М., 1938. 96с.
    33.Аралов В.А., Левшин А.В. Социальное обеспечение в СССР. - М.: Госполитиздат, 1959. 95с.
    34.Андреев В.С. Правовые проблемы социального обеспечения в СССР // Сов. гос. и право. М.: Наука, 1967. №2. 152с.
    35.Шайхатдинов В.Ш. Теория социального обеспечения: юридический анализ. Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1982. 156с.
    36.Иванова Р.И. Правоотношения по социальному обеспечению в СССР. М.: 1 Изд-во Моск. ун-та, 1986. 176с.
    37.Курсаков А.С. Соціальний захист населення як важливий фактор соціальної політики в Україні // Грані. Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. 2000, №6 (14), Дніпропетровськ
    38.Бандурка О.М., Соболєв В.О. Теорія та методи роботи з персоналом в органах внутрішніх справ. Х.: Вид-во ун-ту внутр. справ, 2000. 479 c.
    39.Савинов А.Н. организация работы органов социальной защиты. М.: Мастерство: Выс.шк., 2001. 185с.
    40.Соціальна захищеність населення України. / О.Ф. Новікова, О.Г. Осауленко, І.В. Калачова та ін.; НАН України, ін-т економіки пром-сті. Донецьк; Київ: ІЕП НАН України. 2001. 359с.
    41.Паламарчук В.М. Соціальна стратегія в Україні у період здійснення економічних реформ: Препр. Доп. / Нац. ін-т стратегічних досліджень. Київ, 1993. Вип. 11. 31с.
    42.Серебрянников В., Хлопьев А. Социальная безопасность России. М.: Инф.-изд. центр МНИИПУ, 1996. 352с.
    43.Скуратівський В., Палій О., Лібанова Е. Соціальна політика. Київ: Вид-во УАДУ, 1997. 360с.
    44.Концепція (основи державної політики) національної безпеки України // Відомості Верховної Ради України. 1997. - №10. Ст.85.
    45.Альгин А. П. Риск и его роль в общественной жизни. М.: Мысль, 1989. 187с.
    46.Петровский В.А. Активность субъекта в условиях риска: Автореф. дис. канд. псих наук. М., 1977. - 20с.
    47.Плотинский Ю.М. Риск в социальных реформах // Вест. Моск. ун-та. Сер. 18. Социология и политология. - 1996. - №2. - с. 24 - 33.
    48.Политический риск: анализ, оценка, прогнозирование, управление. М.: ИПЦ РАУ, 1992. 197с.
    49.Зорин Г.А. Криминалистическая эвристика. Гродно: Изд-во „Гродненский университет”, 1994.
    50.Гринберг М.С. Проблема производственного риска в уголовном праве. М.: Госюриздат, 1963.
    51.Собчак А. А. О некоторых спорных вопросах общей теории правовой ответственности //Правоведение. 1968. №1.с. 55 3. Зак. 5065.
    52.Котик М. А. Психология и безопасность. Таллин: Валгус, 1989.с. 254.
    53.Энциклопедический словарь Ф. А Брокгауза и И А. Эфрона. СПб., 1899. Т. 26ас. 804.
    54.Толковый словарь русского языка М: Гос. изд-во иностр. и нац. словарей, 1939. 1536с.
    55.Ожеговс. И. Словарь русского языка. М.: Рус яз., 1988. - 570с.
    56.Абчук В. А. Теория риска в морской практике Л.: Судостроение, 1983. 214с.
    57.Рудашевский В. Д. Риск, конфликт и неопределенность в процессе принятия решений и их моделирование// Вопросы психологии. 1974. №2.- с. 88-92.
    58.Психологические вопросы безопасной деятельности. Тарту, 1981.с. 16.
    59.Краткий психологический словарь. М., 1985.с. 308.
    60.Макаренко В. П. Риск при принятии решений в научной политике. М., 1977. с. 44.
    61.Зубков В.И. Риск как предмет социологического анализа // Социологические исследования. 1999. №4. с. 3-9.
    62.Саппа Н.Н. О социальной оценке экологического риска // Современное общество. 1994. №4. с.71-74.
    63.Євдокімова І.А. Соціальний ризик в період трансформації суспільства: до розробки спеціальної соціологічної теорії. Автореф. дис. канд. соц. наук. Харків. 1999. 16с.
    64.Евдокимова И.А. Риск как объект социологического исследования // Харьковские социологические чтения 98: сборник научных работ. Харьков: ЦЭПП „Радар”. 1998. с. 33-37
    65.Евдокимова И.А. Основные подходы к риску в современной науке: к разработке социологической концепции риска. //Вестник Харьковского государственного университета. «Социологические исследования современного общества: методология, теория, методы». 1999. №433. с. 79-83.
    66.ГАВРА Д. П. Социальные институты // Социально-политический журнал. - №2. 1998. Москва. с. 123-132.
    67.ДюркгеймЭ. О разделении общественного труда. Метод социологии. М., 1990. 426c.
    68.Homans G.S. The sociological relevance of behaviourism // Behavioural sociology/ - New York. - Associated book. 1986. 346 p.
    69.Глотов И. Б. Социальный институт: определение, структура, классификация. - Социс. - №10. 2003. с. 13-19.
    70.Павенкова М. В. Институт и институциональность как социологические категории // Вестник Санкт-Петербургского университета. Серия 6. Выпуск 3. 2001 год. с. 42-50.
    71.Быченков В.М. Институты: сверхколлективные образования и безличные формы социальной субъективности. М., 1996. 975с.
    72.Вебер М. О некоторых категориях понимающей социологии // Вебер М. Избранные произведения. М., 1990. С. 536-540.
    73. Кули Ч. X. Общественная организация. Изучение углубленного разума // Тексты по истории социологии ХІХ-ХХ веков. Хрестоматия. М., 1994. 415c.
    74.Фромм Э. Бегство от свободы. М., 1990 373c.
    75.МаркузеГ. Одномерный человек. М., 1994. 145c.
    76.Парсонс Т. Система современных обществ / Пер. С англ. Л.А.Седова, А.Д.Ковалева. М.: Аспект Пресс, 1998. 269с.
    77.Тернер Дж. Структура социологической теории. М.: Прогресс, 1985. 354с.
    78.Западная социология. И.А.Громов, А.Ю.Мацкевич, СеменовВ.А. Спб., 1997. 372с.
    79.Бандурка О.М. Основи управління в органах внутрішніх справ України: теорія, досвід, шляхи удосконалення. Х.: Основа, 1999. 438с.
    80.Організація управління персоналом в органах внутрішніх справ/ [СущенкоВ.Д., СмірновА.М., Коваленко О.І., СмірновА.А.] за ред. В.Сущенка К.: Нац. акад. внутр. справ України, 1999. 349с.
    81.Закон України „Про міліцію” від 20 грудня 1990р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №4. - Ст. 20.
    82.Сущенко В.Д. Сучасний процес управління в органах внутрішніх справ. К.: Нац. акад. внутр. справ України, 1999. 349с.
    83.Шишкін В. Чи готова держава до захисту прав громадян? (риторичні міркування)/ Право України. 1995. №12. с.28.
    84.Власенко Н.А. Личность и социалистическое правовое государство: принципы взаимоотношений // Советское государство и право. 1990.- №12. с.16.
    85.Соловьева Л. Социальная защита малообеспеченных слоев населения // Мировая экономика и международные отношения. ‑ 1991.‑ №12. ‑ с.16.
    86.Босенко М. Защита малоимущих // Народный депутат. ‑ 1991. ‑ №11. ‑ с. 3-4.
    87.Демин В. Социальная защита населения в условиях реформы розничных цен.// Хозяйство и право. ‑ 1991. №9. ‑ с. 133.
    88.Шишков К. Рынок и социальная защищенность // Наука и жизнь. ‑ 1991. ‑ №1. ‑ с.3.
    89.Кухтевич Т.Н., Козырев Ю.Н., Гегель Л.А. Социальная защита студенчества: должное и сущее // Социально-политические пауки. ‑ 1991. №10. ‑ с.94.
    90.Закон України „Про державну службу” 16 грудня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. ‑ 1993. ‑ №52. ‑ Ст.490.
    91.Закон України „Про боротьбу з корупцією” від 5 жовтня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. ‑ 1995. ‑ №34. ‑ Ст. 266.
    92.Бандурка О.М., КузніченкоС.О. Організація діяльності органів внутрішніх справ в умовах надзвичайних ситуацій техногенного, природного характеру. Х.: Вид-во ун-ту внутріш. справ, 2000. 115с.
    93.Матюхіна Н.П. Безпека життєдіяльності персоналу органів внутрішніх справ України (загальноуправлінські підходи). Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2001. 89с.
    94.Танчер В.В. Методологический кризис современной буржуазной социологии. К.: Наукова думка, 1985. 184с.
    95.История социологии в Западной Европе и США. // П.П. Гайденко, Л.Г. Ионин, Х. Йойч. М.: Наука, 1993. 24с.
    96.Баразгова Е.С. Американская социология: традиции и современностью Екатеринбург: Деловая книга, 1997. 175с.
    97.Овчаренок В.И., Грицаков А.А. Социологический психологизм: критический анализ- Минск: Вишэйша школа, 1990. 203с.
    98.Мельник К. Ю. Соціально-правовий захист працівників органів внутрішніх справ (проблеми теорії та практики): Дис. канд. юрид. наук. Харків, 2003.
    99.Проект Соціального Кодексу України.
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины