ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ КАПІТАЛ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ: СТАН І ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ : ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНЫЙ КАПИТАЛ ГОСУДАРСТВЕННОГО УПРАВЛЕНИЯ: СОСТОЯНИЕ И ТЕНДЕНЦИИ РАЗВИТИЯ

Краткое описание

Дніпропетровський національний університет

На правах рукопису
Агарков Олег Анатолійович
УДК : [ 316.344.3: 321: 005] : 316. 344. 42

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ КАПІТАЛ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ:
СТАН I ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ

Спеціальність 22.00.04 - спеціальні і галузеві соціології

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата соціологічних наук

Науковий керівник :

кандидат філософських наук, доцент
Гілюн Олексій Василійович

Дніпропетровськ 2006

Стор.

ЗМІСТ

ВСТУП

4

РОЗДІЛ І Теоретико-методологічні аспекти розбудови концепції «Інтелектуальний капітал державного управління»

1.1. Обґрунтування поняття «Інтелектуальний капiтал державного управління»

12

1.2. Основи теорії поля інтелектуального капіталу державного управління

27

1.3. Структура поля інтелектуального капіталу державного управління

49

1.4. Функцiї, роль i місце інтелектуального капіталу державного управління в оптимізації соціального простору

68

Висновок по розділу І

97

РОЗДIЛ II Практичні можливості концепції «Інтелектуальний капітал державного управління»

2.1. Визначення концепції «Інтелектуальний капітал державного управління» та її теоретикометодологічних можливостей

103

2.2. Роль елiти в розбудові концепції «Інтелектуальний капiтал державного управлiння»

119

2.3. Моніторинг стану інтелектуального капіталу державного управління

140

Висновок по розділу ІІ

163

РОЗДIЛ IIІ Тенденцiї розвитку iнтелектуального капiталу державного управління в сучасному українському суспільстві

3.1. Стратегічне управління полем інтелектуального капіталу державного управління як механізм оптимізації соціального простору

168

3.2. Особливості формування i розвитку iнтелектуального капiталу державного управління

176

Висновок по розділу ІІІ

198

ВИСНОВКИ

202

ПЕРЕЛIК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

216

ДОДАТКИ

238

ВСТУП

. Актуальність теми дослідження. Розвиток сучасного українського суспільства характеризується внутрішньою суперечливістю, що виникла під впливом наступних факторів: крайнього динамізму та швидкості змін всіх соціальних процесів; глобалізацією простору, на фоні якого вони проходять, коли практично всі регіони світу соціально та інформаційно втягнуті у взаємодію один з одним; неусталеності сучасних інститутів, що трансформує характер їх взаємодії в просторі і часі. Ці процеси зумовлюють суспільні ризики різного рівня, масштабу та складності. Основним імперативом соціальних ризиків є, на думку автора, підвищення ефективності використання інтелектуального капіталу і, в першу чергу, інтелектуального капіталу державного управління, яка набула першочергового значення в період політичної і економічної трансформації нашого суспільства на рубежі ХХ-ХХІ століть. Адже різниця в соціально-економічному розвитку держав виникла в першу чергу завдяки різним підходам в стратегії його управління. Економічно розвинуті країни з високим рівнем інтелектуального капіталу, що забезпечує близько 75% приросту національного багатства і конкурентоспроможність на світових ринках, впевнено дивляться в майбутнє. Зрозуміло, що соціально-економічний розвиток держав детермінований ефективністю функціонування інтелектуального капіталу державного управління. Світовою практикою доведено, що інвестиції в інтелектуальний капітал найефективніші. Це сприятиме коригуванню загальної спрямованості трансформаційного процесу, знаходженню шляхів та механізмів входження у світову економіку, які нададуть змогу максимально скористатися позитивними наслідками глобального розвитку і водночас мінімізували економічні й особливо соціальні труднощі, пов'язані з адаптацією особистості, соціальний груп, соціальних спільнот до закономірностей світової господарської системи.
В свою чергу це потребує підвищення ефективності системи управління в Україні, яка визначається наявністю суб’єктивних і об’єктивних факторів. Серед об’єктивних детермінант перш за все слід відмітити ігнорування об’єктивних законів функціонування соціуму та закономірностей управління. А серед суб’єктивних − низький рівень інтелектуального капіталу державного управління, який повинен визначати ефективність управління і сприяти встановленню якісного зворотнього зв’язку між суспільством та державою.
На сьогодні методологічна база й понятійний апарат вітчизняної соціології є недостатніми для того, щоб передбачити можливості механізмів ефективності функціонування інтелектуальним капіталом державного управління, особливо в умовах нестабільності. Поки відсутня науково обґрунтована концептуальна модель розвитку соціального простору, який являє собою велике різномаїття соціальних процесів. Тому потрібен принципово новий погляд на роль інтелектуального капіталу державного управління у вирішенні науковими методами проблем оптимізації соціального простору.
Використання і розвиток ресурсів інтелектуального капіталу державного управління є принциповою основою сталого економічного і соціального розвитку України та її конкурентоспроможності. Зрозуміло, щоб мати можливість дати належну відповідь викликам часу, суб’єктивний фактор повинен бути належним чином розвинений і організований. У цьому контексті важливим завданням є розуміння стану і тенденцій розвитку інтелектуального капіталу державного управління, підвищення ефективності його управління, підготовка нової генерації керівних кадрів з «моральним законом всередині», високим рівнем професіоналізму й загальної культури, інноваційним та творчим стилем мислення.
Дана проблема через теоретико-методологічну нерозробленість потребує вивчення механізмів впливу інтелектуального капіталу державного управління на суспільство в цілому та окремих складових елементів, що сприятиме визначенню шляхів оптимізації управлінської діяльності, розробці механізмів впливу на об’єкт з метою забезпечення його розвитку, стабільності.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дослідження безпосередньо пов’язано з виконанням теми кафедри теорії та історії соціології «Людина в системі соціальних інститутів, що змінюються» за рішенням Ради факультету психології та соціології Дніпропетровського національного університету.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка соціологічної концепції «Інтелектуальний капітал державного управління», теоретико-методологічних підходів соціологічного аналізу цієї проблеми та технологій її реалізації в умовах сучасної України.
Реалізація цієї мети передбачає розв’язання таких завдань:
− обґрунтувати поняття «Інтелектуальний капітал державного управління»,
− розробити основи теорії поля інтелектуального капіталу державного управління,
− визначити структуру і функції інтелектуального капіталу державного управління,
− проаналізувати стан інтелектуального капіталу державного управління,
− розкрити роль еліти державного управління в оптимізації державного управління та підвищення його ефективності,
− виявити тенденції розвитку інтелектуального капіталу державного управління.
Об’єкт дисертаційного дослідження. Об’єктом дослідження обрано інтелектуальний капітал державного управління, його стан і тенденції розвитку в соціальному просторі сучасного українського суспільства.
Предмет дослідження специфіка процесу формування, функціонування і розвитку інтелектуального капіталу державного управління в умовах трансформації суспільства.
Теоретико-методологічні засади та емпірична база дослідження. Дослідження інтелектуального капіталу державного управління стало можливим перш за все завдяки фундаментальним дослідженням, що проводились науковцями в межах функціонування окремих сфер суспільства і базуються на теоріях К. Маркса[149-150], Е. Дюркгейма[87;267], М. Вебера[53;283], Т. Парсонса[276;277;278], Р.Мертона [273;274;275], Р.Дарендорфа[265;266], Р. Коллінза [264], Е. Гідденса[65;268;269], П. Сорокіна[201;202;203], О. Тофлера[113;218], Л. Туроу[104], К.Поппера[180;181;182] та інших провідних вчених , які торкаються соціальних проблем ключового значення, витримали перевірку часом та мають евристичний потенціал. Теоретичним підгрунтям даного дослідження є наукові роботи соціологів К. Маркса, Ф.Енгельса [151;152], присвячені визначенню сутності капіталу. Значний внесок в розробку структурно-конструктивістського розуміння капіталу зроблено П. Бурд’є [50;51;258;259;260].
Для розуміння сутності інтелектуального капіталу державного управління велике значення мають роботи повязані з структурно-генетичним підходом до інтелекту Ж. Піаже , когнітівістським підходом Ч. Спірмена. Вивченню інтелекту як психофізіологічних задатків загальних розумових здібностей особистості присвячені роботи Б. Теплова, В. Небиліцина, Є. Голубєвої, В. Русалова. Дослідження О. Тіхомирова, М. Холодної присвячені аналізу інтелекту як емоційнійної і мотиваційної регуляції інтелектуальної діяльності та дослідженню когнітивних стилей [49].
Проблемам людського капіталу присвячені дослідження М. Пула, М. Уорнера [228], В. Щєтініна [247], Я. Шірмєра [240], інтелектуального капіталу - Е. Брукінг [48], Л.Едвінссона, Т.Стюарта, Р.Шиллєра, Т.Сакайа [104], соціального капіталу - Д.Коулмана [128], Є. Гугніна [77], Л. Стрєльнікової [210], Р. Патнема [171], стратегічного управління − Д. Аакєра [1], В.Добрєнькова, І. Слєпєнкова [204]та інших.
Розробляли аспекти управлінської діяльності та удосконалення управління соціальною системою взагалі, і окремими інститутами зокрема, М.Вебер [53; 283], Д.Морено [157], Т.Парсонс [170;276;277;278;279;280], О.Пригожин [184;185], А.Турен [220]; з соціологічної точки зору управління соціальними організаціями розглядали Р.Арон [22], П.Блау [41], В.Іванов, В.Патрушев [101;101], М.Марков [148], Р.Міхельс[156], С.Паркінсон[168], П.Рабардель[188], Ф.Ріггс [194]; соціологічний підхід до впровадження соціальних технологій аналізували Є.Капітонов[116], Н.Стефанов[208], Ю. Сурмін, Н.Тулєнков [213]; різновиди технологій в управлінському процесі досліджені В.Беcпальком [38], Ф.Янушкевич[253]; діагностуванню, моделюванню, прогнозному проектуванню присвячені роботи І.Бестужева-Лади [39], І.Дев’ятко [81], Ю.Канигіна[114;115], П.Орлова[164], В. Хмелька [237] та інших.
Проблеми соціології управління досліджували Ф.Тейлор, Е. Мейо, А. Файоль, М.Блюмфілд, П.Дракєр, В. Іванов , В. Афанасьєв [165]
У руслі даного дослідження значний інтерес викликають роботи , що розглядають питання функціонування еліт − М.Вебера [53;283], Р.Мілса[155], Г. Моска, В. Парето [27;129], Р.Міхельса [156], А.Крестєвої [126], Г. Ашина [26] та інших.
Однак спостерігається відсутність комплексного соціологічного бачення сутнісних характеристик інтелектуального капіталу державного управління. Необхідним є обґрунтування його дефініції, визначення механізмів його функціонування, структури, функцій, Це надає можливість розробити концепцію «Інтелектуальний капітал державного управління», визначати критерії оцінки стану інтелектуального капіталу державного управління. З аналізу наукового стану проблеми можна зробити висновок, що тема нашого дослідження в науковій літературі не розроблена.
Емпіричною базою дослідження стану інтелектуального капіталу еліти державного управління став контент-аналіз Указів Президента України (2000-2005р., n=5391) та законів України (2000-2005 рр., n=1676) та експертне опитування державних службовців виконавчої влади, місцевого самоврядування в Запорізькій області (2001-2002 рр., n= 50).
Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що вперше в науковій літературі, і у вітчизняній соціології зокрема , визначена соціологічна концепція «Інтелектуальний капітал державного управління», розкрита її роль в оптимізації функціонування соціального простору.
Вперше в вітчизняній соціології проведено дослідження стану і тенденцій розвитку інтелектуального капіталу державного управління в Україні.
В межах розробленої концепції «Інтелектуальний капітал державного управління» отримані наступні результати, що становлять наукову новизну.
Обгрунтовано інтегральне соціологічне визначення поняття «Інтелектуальний капітал державного управління», як соціологічної категорії, що розглядається на трьох рівнях:
— на мікрорівні як сукупність знань, навиків, здібностей (креативних, пізнавальних, загальних розумових, комунікативних), досвіду, що невід’ємні від його носія, − особистості ,− що обумовлені культурно-історичними умовами і забезпечують адекватну взаємодію особистості з навколишньою дійсністю, її цілеспрямоване перетворення;
— на мезорівні — як система управління, що інтегрую і реалізує політичну волю суспільства шляхом отримання і використання стійкого, тривалого за часом додаткового прибутку для забезпечення конкурентноспроможності держави на світових ринках;
— на макрорівні як «колективний мозок» суспільства, що акумулює, враховуючи історичний досвід і національний контекст соціального простору, знання і досвід, забезпечуючи досягнення цілей соціальної системи і є засобом підтримки її цілісності та оптимального функціонування і розвитку.
(с.12-27).
Розроблені основи теорії поля інтелектуального капіталу державного управління розкривають інтегруючий характер поля інтелектуального капіталу державного управління та взаємодію в ньому різних полів з полем влади та між собою, які відображають структуру поля та причинно-наслідкову їх взаємодію, при цьому доведено, що поле влади, зокрема, концентрує і розподіляє капітал між цими полями. Структура поля інтелектуального капіталу державного управління є результатом боротьби між його агентами або інститутами за розподіл ресурсів (с.27-49).
Визначена, виходячи зі структурного функціоналізму, структура інтелектуального капіталу державного управління, яка включає в себе: людський капітал, владний капітал, соціальні, інформаційні, інноваційні технології та структурний капітал. Елементи його структури взаємодіють як між собою, так із структурами інших полів в процесі практичного використання можливостей інтелектуального капіталу державного управління в оптимізації соціального простору. Інтелектуальний капітал державного управління ретранслює інтелектуальному капіталу економіки можливості, з одного боку, створення соціального капіталу, а з іншого − у взаємодії з ними − створення нової якості життя. (с.49-68).
Виявлені функції інтелектуального капіталу державного управління як соціального інституту, які по суті розподіляються на явні, латентні, його роль і місце в періоди трансформації суспільства і розглянута динаміка його розвитку в Україні протягом ХХ століття , в контексті синергетичної парадигми, виходячи з категорій «хаос» і «порядок». (с.68-87, 93-97). Встановлено, що між його станом і соціально-економічним станом держави є кореляційний зв’язок, взаємозалежність і взаємодія, діалектична єдність, а їх стан відображає дію фундаментальних законів розвитку суспільства. (с.87-93).
Здійснено комплексне теоретико-методологічне визначення концепції «Інтелектуальний капітал державного управління». Визначена автором концепція повинна дати, використовуючи притаманні їй теоретико-методологічні можливості,− онтологічну, аксеологічну, гносеологічну, праксеологічну, акмеологічну,− еволюційному розвитку суспільства необхідну динаміку, спрямовану на оптимізацію соціального простору з метою створення нової «якості життя» (с.103-118).
Здійснено теоретико-методологічне обґрунтування тенденцій розвитку інтелектуального капіталу державного управління виходячи з поліпарадигмальних соціологічних підходів, які поєднують в собі системний, діатропічний, структурно-функціональний, (нео)інституційний, феноменологічний, етнометодологічний, структурно-конструктивістський, синергетичний підходи та інтегральну парадигму П.Сорокіна(с.177-182).
Досліджено стан інтелектуального капіталу еліти державного управління України. Виявлені, з одного боку, дисфункціональність та прогресуюче відставання інтелектуального капіталу державного управління у сукупності всіх чинників, що визначають розвиток, а, з іншого, встановлено, що інтелектуальний капітал еліти державного управління знаходиться в кризовому стані, не відповідає вимогам стратегічного розвитку суспільства, його діяльність, як і діяльність структур поля влади, в цьому контексті носить формальний характер, не відповідає вимогам часу і не сприяє оптимізації соціального простору. (с.182-198).
Практичне значення одержаних результатів.
Розроблена автором концепція «Інтелектуальний капітал державного управління» − це новий соціологічний підхід у вирішенні науковими методами проблем сучасного українського суспільства. Основні положення та висновки роботи можуть виступати основою для подальших теоретичних та прикладних соціологічних досліджень, а також використовуватись спеціалістами при розробці державних і регіональних програм підвищення рівня інтелектуального капіталу державного управління в оптимізації функціонування соціального простору .
Результати дослідження можуть бути використані в процесі читання курсів соціології, державного і соціального управління.

Апробація результатів дослідження. Принципові ідеї, теоретичні положення та висновки автора були викладені на міжнародних конференціях: «Актуальні проблеми державного управління та місцевого самоврядування»(Запоріжжя, 2002), «Соціальна політика і механізми інтеграції Українського суспільства»(Одеса, 2002), «Класичні університети центри освіти, науки і культури регіонів: традиції та сучасність»(Дніпропетровськ,2003), «Соціальні аспекти і проблеми управління»(Запоріжжя,2003), «Соціально-економічні проблеми сучасного суспільства та шляхи їх подолання»(Запоріжжя,2003), ІХ Міжнародна наукова конференція «Харківські соціологічні читання»((Харків, 2003), Х Міжнародна наукова конференція «Харківські соціологічні читання»(Харків, 2004), «Сучасні суспільні проблеми у вимірі соціології управління» (Донецьк, 2005), засіданнях методологічного семінару кафедри теорії і історії соціології Дніпропетровського національного університету. Публікації. З теми дисертації опубліковано 12 статей, у тому числі у фахових виданнях із соціології - 7.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Наукове дослідження стану і тенденцій розвитку інтелектуального капіталу державного управління вимагає розробки відповідної соціологічної методології стосовно розуміння його сутності, вияву специфіки механізмів стратегії розвитку і управління, ефективного застосування його ресурсів та наслідків його використання.
В свою чергу, це потребує визначення мети його розвитку, з’ясування стану соціального простору та інтелектуального капіталу державного управління, його структури і функцій, місця і ролі в процесі оптимізації соціального простору. У цьому аспекті потребує розвитку теорія і практика моніторингу стану інтелектуального капіталу державного управління, технологій стратегічного управління як можливої альтернативи безкризового розвитку суспільства і його підсистем з наступним з’ясуванням їх впливу на тенденції його розвитку.
Теоретичне осмислення нової ролі інтелектуального капіталу державного управління і вихідних засад його практичного застосування формуються на стику цілої низки соціальних наук: державне управління, економіка, менеджмент, соціальне управління, історія, соціологія, соціальна психологія, філософія, політологія та інших. У такому аспекті саме соціології належить провідна роль в розробці теоретико-метологічних і практичних шляхів участі інтелектуального капіталу державного управління в оптимізації соціального простору, використовуючи механізми упорядкування і стабілізації, координації і консолідації, віддаючи належну увагу таким деструктивним факторам як розмежування, конфлікти, боротьба і т.ін.
Аналіз цих проблем дозволив дисертантові зробити наступні теоретичні висновки.
Найбільш адекватною ідейно-методологічною основою аналізу стану і тенденцій розвитку інтелектуального капіталу державного управління є структурно-функціональний, неофункціональний, конструктивістсько-структурний, інституціональний і неоінституціональний підходи. Для аналізу окресленої проблеми найпридатнішими і найпродуктивнішими є такі категорії і поняття: капітал, людський капітал, інтелектуальний капітал, державне управління, інтелектуальний капітал державного управління, соціальний простір, стратегічне управління, соціальний капітал, якість життя.
Конкретний соціологічний зміст перерахованих понять, розкриття взаємозв'язку і взаємозалежності між ними дозволяє в кінцевому рахунку з’ясувати кризовий стан інтелектуального капіталу державного управління, його природу і наслідки, провести моніторинг стану і на цій основі побудувати адекватну модель оптимізації як інтелектуального капіталу державного управління так і соціального простору. Державне управління при цьому слід розуміти не тільки як сукупність дій по оптимізації соціального простору, але і як засіб підтримки цілісності поля інтелектуального капіталу державного управління, його оптимального функціонування і розвитку. Суб'єктом і об'єктом управління у дисертаційному дослідженні є еліта і висококваліфіковані фахівці державного управління, соціальна взаємодія між якими визначається їх місцем у полі влади та наявністю владного капіталу.
Обґрунтоване автором поняття «Інтелектуальний капітал державного управління» − це інтегральна соціологічна категорія, що відображає потребу держави в динамічному функціонуванні і розвитку соціальної системи на основі об’єктивних законів функціонування соціуму та закономірностей управління як соціального інституту шляхом отримання і використання обов'язкового стійкого, тривалого за часом додаткового прибутку, взаємної конвертації різноманітних форм капіталу з метою узгодження інтересів особистості, соціальних груп, нації, реалізації їх накопичуваних потенціалів і ресурсів, досягнення конкурентоспроможності держави, які формуються і виявляються в діяльності в обумовленому історичними, національними, культурними особливостями і традиціями суспільстві і можуть виступати в інкорпорованому, об'єктивованому, інституціоналізованому станах і бути механізмом підтримки цілісності будь-якої соціальної системи, і, в кінцевому рахунку, виступати рушійною силою розвитку суспільства.
Інтелектуальний капітал державного управління являє собою безкінечний процес, що самоорганізується становленням нових форм і якостей. Процес виробництва саморозвитку відбувається в контексті діалектичної єдності відносин відкритості і закритості його елементів. Неоднорідність середовища руху і його різновекторність продукують різної сили активності, що формують структури з принципово новими якісними характеристиками. Відкритість поля, що виникає при цьому, його нестійкість і біфуркація характеризують момент його переходу в нову якість.
Головна проблема, яка стоїть сьогодні перед інтелектуальним капіталом державного управління України, є, на погляд автора, виявлення латентних його ресурсів, створення умов для ефективної взаємодії та конвертації різноманітних форм капіталу і, в першу чергу, з капіталом поля влади та його ресурсами, у взаємодії з якими він відновить дію економічних законів розвитку суспільства, а, по-друге, шляхом введення стратегічного управління спрямує енергію інтелектуального капіталу суспільства на оптимізацію соціального простору на підставі інноваційного методу освоєння потенціалів соціальної системи.
Розроблені основи теорії поля інтелектуального капіталу державного управління − це наукова теорія про його інтегруючий характер та взаємодію в ньому різних полів з полем влади та між собою, які відображають структуру поля та причинно-наслідкову їх взаємодію, а поле влади, зокрема, концентрує і розподіляє капітал між цими полями. Ефективність взаємодії еліти і висококваліфікованих фахівців державного управління залежить, як з’ясовано дослідженням, від діалектичного, тобто приведеного у відповідність з інтересами держави, поєднання задоволення їх потреб і соціальних інтересів, з наявністю владного капіталу, ресурсів розвитку і мотивів та відповідного місця в полі влади.
На відміну від П. Бурд’є, який досліджував окремі поля лише у взаємодії з полем влади поза їх зв’язком з полем інтелектуального капіталу державного управління і тому не враховував його агент-структурну взаємодію з іншими полями, яка по суті повинна активно впливати на оптимізацію соціального простору, автор розглядає поле інтелектуального капіталу державного управління як суб’єкт управління, який координує взаємодію різних полів з полем влади з метою оптимізації соціального простору, і як об’єкт управління, який є частиною соціального простору.
З позиції закону діалектики «єдність і боротьба протилежностей» можна констатувати, що процес агент-структурної взаємодії в полі інтелектуального капіталу державного управління передбачає діалектичну єдність двох стратегій: з одного боку, це стратегія конфлікту між полями, який був закладений з моменту їх появи, а з іншого, стратегія співпраці, при цьому єдність агентів відносна, тимчасова, а боротьба між ними абсолютна і постійна. Це дає можливість не тільки проаналізувати взаємодію окремих полів або інституцій в полі інтелектуального капіталу державного управління, а і відслідкувати їх рух і перетворення. Власне тип суспільства залежить від того, яка інституція є домінантою, а конфігурація структур полів (або конфігурація фракцій політичних партій у Верховній Раді) та співвідношення інституцій визначають роз­ташування суспільства на уявній осі історії. Тим самим стає можливим спрогнозувати оптимальну взаємодію різних полів з полем влади і головною метою, що визначена концепцією.
Теорія поля інтелектуального капіталу державного управління дала змогу виявити сукупність сталих зв’язків, які забезпечують єдність компонентів поля, тобто його структуру. Визначена в дослідженні структура поля інтелектуального капіталу державного управління є станом, при якому співвідношення сил між агентами або інститутами є результатом їх боротьби за розподіл інтелектуального капіталу державного управління, та впливає на визначення його функцій, ролі і місця в період трансформації суспільства.
Структура поля інтелектуального капіталу державного управління, реалізуючі політичну волю суспільства і ресурси поля влади, повинна взаємодіяти, використовуючи науково обґрунтовані технології управління, з капіталами економічним, який відтворює соціальний капітал, науковим, який створює необхідні технології управління та юридичним, що створює необхідне законодавче поле. Саме ця взаємодія повинна призвести, на погляд автора, до оптимального його функціонування в процесі оптимізації соціального простору. Якість структурного капіталу повинна бути адекватна меті, яка стоїть перед інтелектуальним капіталом державного управління, і відповідати одному з основних принципів управління відповідності системи і методів управління реальному потенціалу об’єкта управління, який не можна порушувати, та впливати на стан і тенденції його розвитку.
Функції інтелектуального капіталу державного управління як соціального інституту безумовно повинні сприяти оптимізації соціального простору на основі інноваційного методу освоєння потенціалів соціальної системи, та забезпечувати постійно зростаючу його роль в пов’язаних з цим інтеграційних та інноваційних процесах. Це є визначальною умовою ефективності його функціонування та відкриває нові перспективи в розвитку суспільства і оптимізації соціального простору.
Крім виконання вищезгаданих явних функцій інтелектуальний капітал державного управління паралельно реалізує як соціальний інститут і латентні функції, які дають змогу не тільки створювати цілком вірогідну картину соціальної дійсності, але і можливість здійснювати контроль за розвитком агентів, структур та їх взаємодією, а також управляти процесами, які в них відбуваються.
Системну динаміку його стану автор розглядає, використовуючи категорії «хаос» і «порядок», якими оперує синергетична парадигма: етап I − перехід від капіталізму до побудови соціалізму − хаос, етап ІІ − розвиток і функціонування − порядок, етап ІІІ − перехід від соціалізму до побудови ринкової економіки − хаос, етап IV − відновлення дії законів розвитку суспільства − порядок. На І етапі поле інтелектуального капіталу державного управління зазнавало значного впливу включеного до нього суб’єктивного фактору, який виступав як в організаційному, так і в дезінтегративному значенні, коли відхилення в динаміці духовно-моральної діяльності групи людей, що належали до керівного ядра еліти державного управління колишнього СРСР від прийнятих норм в конкретному періоді часу неминуче привело до поразки владного інтелектуального капіталу.
Виявлені в ході дослідження структура, функції та ознаки інтелектуального капіталу державного управління є суспільно значущими, їх структура і номенклатура близькі до структури і номенклатури функцій, які виконують в суспільстві інші важливі соціальні інститути. Такий висновок автора заснований, з одного боку, на з’ясуванні функціональних ознак інтелектуального капіталу державного управління як найважливіших ознак соціальних інститутів а, з іншого боку, на розумінні того, що саме він поєднує всі соціальні інститути і створює єдиний структурний механізм, за допомогою якого він регулює соціальний гомеостазис і у разі потреби здійснює соціальні зміни.
Інституційний підхід до аналізу інтелектуального капіталу державного управління як соціального інституту ґрунтується на уявленні про те, що він є, з одного боку, продуктом розвитку всієї соціальної системи, але, з іншого боку, специфіка основних механізмів його функціонування залежить від внутрішніх закономірностей розвитку діяльності відповідного виду агент-структурної взаємодії соціальних інститутів.
Виходячи з відповідності функцій інтелектуального капіталу державного управління, його елементів і ознак вимогам як до соціального інституту, розробленим Дж. Хомансом, в якості наукової гіпотези можливо припустити, що інтелектуальний капітал державного управління є соціальним інститутом в широкому руслі системно-структурних побудов, використання якого ще не має достатньо розвиненої традиції в межах мультипарадигмального підходу в соціології.
Аналіз стану і динаміки його розвитку в період трансформаційних процесів суспільства дозволив автору зробити висновок, що між його станом і соціально-економічним розвитком держави існують кореляційний зв'язок, взаємозалежність і взаємодія, діалектична єдність, а їх стан є віддзеркаленням дії фундаментальних законів розвитку суспільства.
На основі соціологічного аналізу автором науково обґрунтована і запропонована концепція «Інтелектуальний капітал державного управління», її теоретико-методологічні − онтологічна, праксеологічна, гносеологічна, акмеологічна і аксеологічна, − і практичні можливості.
Виходячи з логіки конструктивістського структуралізму П. Бурд’є, автор розуміє розбудову концепції «Інтелектуальний капітал державного управління» як ідею соціального конструювання дійсності в межах суб’єктивістської традиції, коли ця ідея стає об’єктивним елементом соціальної структури або культури суспільства, а соціальні групи керуються в своїй діяльності її «вимогами» і вона стає «матеріальною силою», допомагаючи конструювати соціальну структуру навколишнього світу, фіксуючи її в поглядах і практиці. Умовою ефективної розбудови концепції «Інтелектуальний капітал державного управління» є необхідність вирішення протиріч суспільства на якісно вищому рівні і в площині, яка відповідає вимогам ринкової економіки, тобто необхідно відновити дію порушених перебудовою законів відповідності продуктивних сил і виробничих відносин, форми державного управління і нового змісту економічних відносин, які є одними з основних законів розвитку як суспільства, так і його інтелектуального капіталу.
Вищевказані теоретико-методологічні можливості концепції надали змогу автору зробити наступний принциповий висновок: інтелектуальний капітал державного управління − це надбудова ( при певній її закритості та активності) базису (матеріально-енергетичний рівень, який є відкритим), поєднуюча елементи її функціонально-організаційного та інформаційного рівнів, що знаходяться в діалектичній взаємодії, яка виходить з каузальності та спирається на фундаментальні закони економічного розвитку суспільства, закони і категорії діалектики. Ця взаємодія є визначальною в оптимізації соціального простору і розвитку, що повинно взаємно стимулювати розвиток духовних та економічних факторів. В процесі креативної взаємодії інтелектуального капіталу державного управління провідну роль відіграє ірраціональний рівень, тобто «інтуїція», що в кінцевому рахунку призводить до асиметричності та асинхронності процесів його саморозвитку. В залежності від фази розвитку, тобто від конкретних історичних та соціокультурних умов, − розвиток або функціонування, − випереджаючим в оптимізації соціального простору можуть бути актуалізація його можливостей як на матеріально-енергетичному , так і функціонально-організаційному рівнях.
Наслідки взаємодії базису і надстройки криються у діалектичному співвідношенні «закритості» еліти державного управління та «відкритості» економіки до адаптаційних процесів, нових вимог соціального простору, що приводить, з одного боку, до кризи інтелектуального капіталу державного управління, а, з іншого, до соціальних катастроф.
Інституціональна розбудова концепції має відбуватися в наступних напрямках:
- у часі − основним завданням еліти державного управління є впровадження і розбудова концепції в полі інтелектуального капіталу державного управління за мінімально можливий соціальний час;
- у просторі − реалізація концепції елітою державного управління на всіх рівнях структур поля влади;
- у агент-структурній взаємодії − мається на увазі органічне поєднання концепції з системою соціальних відносин суспільства.
Особливу увагу в дослідженні автор зосередив на з’ясуванні спроможності еліти державного управління відповідати на виклики часу, яка особливо важлива в періоди соціальної альтернації суспільства|товариства|. Необхідно, щоб процес оптимізації соціального простору відбувався, перш за все, з усвідомлення нею не тільки національної ідеї, національної культури та мети розвитку, яку визначає розроблена автором концепція «Інтелектуальний капітал державного управління», але і глибинне розуміння своїх функцій в цьому процесі, знання про можливі наслідки своєї діяльності або бездіяльності та втрати національної ідентичності.
Тому автор аналізує еліту з позицій структуралістсько-конструктивістської парадигми. Це означає розуміння еліти як частини соціального простору, де зосереджені позиції, наділені найвищим статусом. Їх ключова характеристика зосередження в них влади і ресурсів, наявних в даному полі. В сучасному українському суспільстві еліту сприймають, насамперед, як владну, а не інтелектуальну.
Безперервний розвиток еліти державного управління в контексті розгортання руху від минулого (потенціал) через сьогодення (дійсність) до майбутнього, і розуміння того, що можна від нього очікувати, вимагає не тільки постійного корегування знань, але і корінних парадигмальних трансформацій. Відсутність у еліти державного управління знань про закономірності цього процесу сутність помилок при нав’язуванні нею суспільству програм розвитку соціального простору.
Згідно структуралістської парадигми сучасна еліта державного управління України складається не з видатних людей, а з видатних крісел, заняття яких дозволяє їй здійснювати політичну, економічну або духовну владу. Виходячи з функціонального підходу та особливостей функціонування поля влади України виходить, що один і той же агент поля влади, володіючи капіталом і владними ресурсами, займаючи видатне крісло, вважається членом еліти державного управління, а позбувшись цих ресурсів, перестає бути таким.
Тому логічним є, що «національними особливостями»|межами| сучасної політичної еліти стала зневага|нехтування| до суспільних|громадськими| інтересів та неадекватне їх представництво, безконтрольність, безвідповідальність, непрозорість. В результаті між владою і суспільством|товариством| розростається глибока прірва|провалля,безодня|; влада звертається|обертається| до суспільства|товариства| виключно|винятково| тоді, коли виникає потреба в черговій суспільній|громадській| легітимації продовження її повноважень або підтримки її політичних рішень|розв'язань,вирішень,розв'язувань|. Виявлено, що нездатність еліти державного управління відповідати на виклики часу призводить в ринкових умовах до деперсоналізації відповідальності та втрати концептуальної влади, коли жодна з державних проблем, що постають перед суспільством, не може бути вирішена, і в кінцевому рахунку − до кризового стану суспільства.
В зв’язку з цим важливим чинником розбудови концепції має стати: глибинне усвідомлення елітою державного управління своєї ролі в інституціоналізації концепції; створення єдності та відкритості полів влади та інтелектуального капіталу державного управління і єдиного центру впливу на них, що повинно виключати політичну і економічну корисливість, наслідки яких можуть викликати штучно сплановану системну кризу влади і багато проблем в державі; встановлення відповідності між функціонально-інституціональним фактором і між структурою полів влади та інтелектуального капіталу державного управління і функціями еліти державного управління та корегування його стану як соціального інституту у відповідності з вимогами концепції; появи нових ознак і зміни векторів в інноваційності розвитку. Відповідність між новими ролями і функціями еліти державного управління обумовить ефективність розбудови концепції.
Автором розкриті значення і специфіка наукового моніторингу стану інтелектуального капіталу державного управління. Його використання дозволить прогнозувати можливі прояви кризових явищ і соціальних катастроф, що є наслідками його діяльності або бездіяльності, і надають дестабілізуючий вплив на економіку країни і суспільство, а також визначати заходи щодо запобігання або боротьби з ними. Тільки системний, комплексний погляд на сформульовані проблеми показує, із завданнями якого масштабу і складності зіткнулася в даний час Україна.
Запропоновані автором критерії моніторингу стану і тенденцій розвитку інтелектуального капіталу державного управління надають можливість зрозуміти, чи відповідають позиції, що займають еліти державного управління та інтелектуального капіталу державного управління, їх когнітивні структури та колективні агенти в соціальному просторі, символічні ресурси володарювання, що надаються цими позиціями, потребам стратегічного розвитку держави. Наукове використання результатів моніторингу повинно сприяти стійкому розвитку його структур, розбудові концепції «Інтелектуальний капітал державного управління» та оптимізації соціального простору.
Проблема організації наукового моніторингу, стратегічного управління інтелектуальним капіталом державного управління, прогнозу і попередження кризових явищ в його стані по своєму масштабу і важливості для країни може стати надзавданням для Національної Академії наук. Проблема настільки значуща, що її рішення починає набувати політичного значення для майбутнього розвитку країни. Вихід з кризи вимагає іншого рівня моніторингу, інших механізмів управління, інших соціальних технологій.
Прогноз і попередження кризового стану інтелектуального капіталу державного управління, оцінка пов’язаних з цим стратегічних ризиків самим ретельним чином корелюють з концепцією стійкого розвитку, тобто розвитку без криз, ідеєю якого є стабілізація споживання невідтворюваних ресурсів при переході до соціальних технологій, при якому майбутні покоління будуть мати стартові умови, порівнянні з тими, які мають нинішнє. Проте сьогодні Україна відноситься до країн, що володіють достатніми поки інтелектуальними, територіальними і природними ресурсами, щоб перейти до стійкого розвитку, що виключає виникнення несподіваних соціальних катастроф.
Нова філософія державного управління − це перш за все розуміння елітою і фахівцями державного управління значення політичної волі суспільства та її неодмінне виконання, принципово нової ролі інтелектуального капіталу державного управління, його ресурсів та інструментів в оптимізації соціального простору України, методології інноваційного управління його станом і розвитком. Виконання політичної волі суспільства − це ,перш за все, визначення елітою поля влади ключових характеристик розвитку, що необхідні при розробці програм в галузі розвитку інтелектуального капіталу, а також для випрацювання наукових і практичних механізмів розвитку на основі стратегічних потреб суспільства.
В якості складових елементів запропонованої автором концепції стратегічного управління інтелектуальним капіталом державного управління, що є найбільш ефективною соціальною технологією, виступають і функції поля влади і функції структур поля інтелектуального капіталу державного управління, які в своїй взаємодії виявляються особливо вагомим, могутнім інструментом в європейському контексті. Перевага такого підходу очевидна: ця концепція в більшій мірі відповідає реаліям України, традиціям суспільства і накопиченому досвіду вирішення проблем. Новий підхід враховує зовнішні фактори, кількість яких практично не обмежена, тому інтелектуальний капітал державного управління як соціальний інститут надає більшу свободу вибору, і завдяки цьому він має можливість приймати рішення відносно кількості, якості уваги, які треба уділяти тим чи іншим факторам розвитку.
Автор встановив каузальність між станом поля інтелектуального капіталу державного управління в соціальному просторі та ключовими характеристиками розвитку держави, її можливості і конкурентоспроможність. Виявлено, що кожному стану відповідають свої завдання розвитку, що роблять неможливим перехід до наступного рівня розвитку, не реалізувавши попередній. Первинні форми стану, - відповідність меті розвитку, відтворення законів розвитку суспільства, держава для громадянина, − слугують виключно соціально-економічним інтересам держави, в той час як наступні стани, − виконання програми розбудови концепції, соціальний простір нової якості, спроможність відповідати на виклики часу, − потребують узгодженості як внутрішнього стану інтелектуального капіталу державного управління, так і зовнішньоекономічної стратегії розвитку.
Тенденції розвитку інтелектуального капіталу державного управління автор розглядає в контексті синтезу поліпарадигмальних соціологічних підходів: системного, діатропічного, структурно-функціонального, інституціонального, феноменологічного, етнометодологічного, синергетичного. У відповідності з цими підходами розвиток інтелектуального капіталу державного управління характеризується наступними тенденціями: ускладненням системи інтелектуального капіталу державного управління; появою нових ознак і зміною векторів і інноваційності розвитку інтелектуального капіталу державного управління; встановленням відповідності між структурою та функціями інтелектуального капіталу державного управління, - корегування стану інтелектуального капіталу державного управління як соціального інституту у відповідності з вимогами концепції; інституціоналізація концепції; гуманізацією інтелектуального капіталу державного управління, виходячи з потреб особистості;
прозорістю і відкритістю у функціонуванні, що сприяє оптимізації соціального простору на мікро, − макро, − і мезорівнях; динамічна взаємодія структури поля інтелектуального капіталу державного управління сприятиме мінімізації соціальних ризиків.
Моніторинг стану інтелектуального капіталу еліти державного управління дали змогу виявити наступне: відсутня взаємодія еліти полів влади та інтелектуального капіталу державного управління, немає ясності в тому, які механізми будуть це забезпечувати і, як наслідок, їх функціонування за принципово важливими напрямками фактично паралізовано. Відсутність функціональності і механізмів взаємодії цих еліт, структур поля інтелектуального капіталу державного управління та поля влади ставить під питання не тільки можливості розбудови його концепції, але і стає загрозою національної безпеки. Це є наслідком того, що еліти державного управління та інтелектуального капіталу державного управління є закритими і тому механізми реалізації ресурсів їх динамічного розвитку не мали змоги сформуватися в зв’язку з відсутністю діалектичної єдності співвідношення соціальної самоорганізації і державного управління, коли соціальні інновації не спроможні, в зв’язку з цим, здолати супротив втрачаючих ефективність структур і процесів минулого, що не стимулює соціальні ініціативи на інших ділянках соціального простору і не супроводжується підвищенням рівня і якості життя.
Проведений моніторинг сучасного стану інтелектуального капіталу державного управління України ставить як першочергову проблему опису, класифікації, прогнозу і поперередження кризового стану інтелектуального капіталу державного управління та еліти державного управління. Саме це є необхідним етапом для виявлення його латентних ресурсів.
Виявлені, з одного боку, дисфункціональність та прогресуюче відставання інтелектуального капіталу державного управління у сукупності всіх чинників, що визначають розвиток, а, з іншого, встановлено, що інтелектуальний капітал еліти державного управління знаходиться в кризовому стані, не відповідає вимогам стратегічного розвитку суспільства, його діяльність, як і діяльність структур поля влади, в цьому контексті носить формальний характер, не відповідає вимогам часу і не сприяє оптимізації соціального простору. Вищезгадані аспекти відкрили невідповідність між старою структурою і новими функціями поля влади і соціальними процесами, наслідком якої і стали не тільки кризовий стан еліти державного управління і інтелектуального капіталу державного управління, соціальна катастрофа суспільства, але і помаранчева революція.
Дослідженням з’ясовано, що визначені автором тенденції розвитку iнтелектуального капiталу державного управління будуть сприяти вiдродженню якостi життя в сучаснiй Українi, яка є, по суті, фундаментальною проблемою людства на протязі його історії, а самому інтелектуальному капіталу стати чинником відродження «якості життя» в сучасній Україні. Тенденції розвитку інтелектуального капіталу державного управління можуть слугувати початком конструктивної переорієнтації соціальної практики в оптимізації соціального простору.
Все вищезазначене надає можливість зробити наступний принциповий висновок: вперше в науковій літературі автором розроблена теорія інтелектуального капіталу державного управління, виявлені її гуманістична суть і спрямованість, теоретико-методологічні та практичні можливості в створенні соціального простору нової якості.
Автор рекомендує:
− розробити «Державну національну програму розвитку інтелектуального капіталу державного управління України ХХІ століття»,
− використовувати матеріали дослідження при розробці програм і проектів пов’язаних з оптимізацією соціального простору та розбудовою концепції «Інтелектуальний капітал державного управління», а також для подальших соціологічних досліджень в галузі державного управління та його інтелектуального капіталу,
− ініціювати закони стосовно інституціоналізації і розбудови концепції «Інтелектуальний капітал державного управління»,
− використовувати результати дослідження в процесі викладання курсів загальної соціології, соціального управління, історії і теорії державного управління.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аакер Д.А. Стратегическое рыночное управление : Пер. с англ. Под ред. Ю.Н. Каптуревского.-СПб:Питер, 2003.-544с.
2. Абалкин Л. Использовать интеллектуальный и экономический потенциал для будущего России // Экономист. 1999.- № 8. - С. 3 9.
3. Абдеев Р.Ф. Механизм управления, его генезис и системообразующая роль // Философские науки. - 1990. - №4. - С. 105-113.
4. Аваков Р. Духовно-культурная доминанта развития//Международная экономика и международные отношения.-2001.-№12.-С.79-84.
5. Агабеков С.И. Проблема спроса на инновационный человеческий капитал// Общественные науки и современность.-2001.-№2.-С.136-141.
6. Агарков О.А. Вплив трансформаційних процесів суспільства на стан інтелектуального капіталу державного управління України // Вісник дніпропетровського національного університету .- 2004.-№ 9.- С.129-139.
7. Агарков О.А. Діагностична модель соціального об’єкта як стабілізуюча засада //Збірник доповідей міжнародної науково-практичної конференції.- Одеса , 2003.- Т.8, випуск 9.- С.242-248.
8. Агарков О.А. Еліта державного управління та «європейський вибір України»// Збірник тез доповідей науково-практичної конференції «Актуальні проблеми державного управління та менеджменту». - Запоріжжя,2003.- т.I ч.1.- С.5-6.
9. Агарков О.А. Визначення концепцiї «Інтелектуальний капiтал державного управління» // Персонал .- 2006.-№3.- С.72-78.
10.Агарков О.А. Інтелектуальний капітал як чинник відродження якості життя в Україні//Збірник тез доповідей науково-практичної конференції Соціальні аспекти і проблеми управління”.-Запоріжжя, 2003.- т.I ч.3.- С.4-5.
11.Агарков О.А. Оптимiзацiя управлiння людськими ресурсами в державному управлiннi//Держава та регiони.-2003.-№1.-С.6-9.
12.Агарков О.А. Інтелектуальний капітал державного управління України: структура і перспективи розвитку//Грані.-2004.- №2.-С.106-112.
13.Агарков О.А. Концепція стратегічного управління полем інтелектуального капіталу державних службовців //Грані.-2005.- №2.-С.82-88.
14.Агарков О.А. Інтелектуальний капітал державного управління і діагностика його стану Збірник наукових праць ДонДУУ: «Соціологія управління». Серія «Спеціальні та галузеві соціології». Донецьк: Дон ДУУ, 2005. - T.