Соціальний простір бідності в старопромисловому регіоні (на прикладі Донбасу)

Краткое описание

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

УДК 316. 34: 316. 334. 52 (477.6) (043.3)

Лебідь Лілія Іванівна

Соціальний простір бідності в старопромисловому регіоні
(на прикладі Донбасу)

22. 00. 04 спеціальні та галузеві соціології

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата соціологічних наук

Науковий керівник Кононов Ілля Федорович, доктор соціологічних наук, професор

Луганськ 2008

ЗМІСТ

Вступ

3

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади дослідження проблеми бідності

12

1.1. Історія вивчення феномена бідності

12

1.2. Концептуальні засади дослідження проблеми бідності: аналіз основних категорій та визначення критеріїв

38

1.3. Концепція соціального простору як інструмент вивчення бідності: конструювання моделі для дослідження соціального простору бідності

61

1.4. Специфіка Донбасу як старопромислового регіону

85

Висновки до Розділу 1

103

Розділ 2. Соціологічний вимір соціального простору бідності

107

2.1. Матеріальне становище населення України (аналіз даних статистики та соціологічних опитувань)

107

2.2. Соціальний простір бідності старопромислового регіону (за даними соціологічного опитування)

138

2.3. Причини бідності в старопромисловому регіоні (за результатами якісного дослідження)

162

Висновки до другого розділу

177

Висновки

179

Список використаних джерел

187

ВСТУП
Актуальність теми. Проблема бідності є надзвичайно складною як в теоретичному, так і в прикладному аспектах. Бідності не вдається позбутися жодній країні світу, включаючи найбільш розвинуті. Прагнення населення України до незалежності своєї країни багато в чому було зумовлене сподіваннями на заможне життя. Але реальність для більшості громадян нашої держави виявилася несподіваною.
На початку 90-х років ХХ століття в Україні почалися радикальні суспільні зміни. Це був час перетворення соціалістичного соціуму на капіталістичний, командно-адміністративної економіки на ринкову. Впродовж перших десяти років незалежності господарство країни стрімко занепадало. Виявилося, що більшість колишніх радянських підприємств не здатні витримати конкуренцію, породжену капіталізмом та ринковою економікою. Безробіття та низькі зарплати стали звичним явищем. У результаті науковці констатували високу актуальність проблеми бідності на теренах нашої держави.
Сьогодні стан економіки поступово покращується. Зростає рівень життя населення. Проте висновки низки соціологічних досліджень та дані статистики свідчать, що проблема бідності є однією з найактуальніших для багатьох українських родин.
Соціальна актуальність даної проблеми стала поштовхом до наукових досліджень, але й на сьогодні відсутні повноцінні методики вимірювання бідності. Головна проблема полягає в тому, кого вважати бідними. В науковій літературі можна знайти різні оцінки масштабів бідності в Україні. Вони коливаються в межах від 1 % до 31 % (за даними звіту про виконання завдань програми, ухваленої на Самміті тисячоліття), а в деяких випадках навіть до 87% (за самооцінкою населення). Здебільшого бідних виокремлюють на основі аналізу доходів (межа бідності, прожитковий мінімум). Численні дослідження вказують на те, що бідність має поселенську (місто село) та регіональну (центр периферія) специфіку. Однакові доходи міського та сільського жителя по-різному характеризують їхній добробут. Отже, аналіз бідності вимагає багатокритеріального підходу. Лише на основі комплексного оцінювання матеріального становища людини (за декількома показниками) можливо розробити варіант методики вимірювання бідності, який претендував би на наукове та суспільне визнання.
Поширеною є практика, коли аналіз бідних обмежується лише врахуванням їхніх соціально-демографічних особливостей (вік, стать, рівень освіти). Ми вважаємо, що цього недостатньо. Щоб суттєво знизити рівень бідності, тобто розробити ефективну програму боротьби з даним явищем, необхідно ґрунтовно дослідити суб’єктивний світ бідних: визначити особливості їх ціннісних установок, стилю життя тощо. Це потребує створення відповідного інструментарію.
При вивченні бідності обов’язково необхідно враховувати також регіональні особливості. Наукової уваги потребує такий старопромисловий регіон, як Донбас. Економіка Донбасу ґрунтується на важкій промисловості. За радянських часів така спеціалізація зумовлювала високий рівень життя населення. Розпад СРСР призвів до стрімкого занепаду господарства регіону, передумови якого були закладені ще у 80-х роках ХХстоліття. Регіон став депресивним, а це негативно відбилося на матеріальному становищі пересічних громадян.
На сучасному етапі спостерігаємо позитивні зміни в економіці Донбасу, в добробуті його населення. Регіон залишається економічною основою країни. Саме за рахунок вкладу металургійної та вугільнодобувної промисловостей, які зосереджені на Донбасі, маємо високі показники ВНП. Регіон, у порівнянні з іншими областями України, характеризується нижчим рівнем безробіття та вищими заробітними платами. Водночас проблема бідності залишається актуальною для населення Донбасу. Все це зумовлює інтерес до вивчення феномена бідності в старопромисловому регіоні (на прикладі Донбасу).
Наукова проблема полягає у відсутності багатокритеріального розуміння бідності в сучасному українському суспільстві. Це заважає розробити комплексний інструментарій для вимірювання її рівня. Без нього важко проводити збалансовану соціальну політику, спрямовану на подолання бідності. Шлях до створення комплексного розуміння бідності відкриває просторовий аналіз. Саме він передбачає вивчення реальних спільнот у реальних умовах їх існування. Але до цього часу в соціології просторовий аналіз не застосовувався при вивченні бідності. Моделлю для його відпрацювання в нашій роботі виступає Донбас.
Осмислення проблеми соціальної нерівності пов’язується з іменами філософів античності (Ксенофонт, Платон, Аристотель). Розробка означеного концепту проводилася Т.Аквінатом, А.Больштедтом, Т.Мором. Результати наукового дослідження феномену бідності викладені в працях економістів А.Сміта, Т.Мальтуса, П.Ж.Прудона. Вони аналізували особливості проблеми бідності, вивчали її причини. Визначенням відповідальності за бідність (суспільна, індивідуальна), а також шляхів її подолання займалися такі соціологи, як Г. Спенсер (представник соціал-дарвіністського підходу до бідності, відстоював індивідуальну відповідальність за бідність, відзначав, що бідність рушійна сила розвитку особистості), Ф.Гіддінгс (представник соціал-дарвіністського підходу до бідності, відстоював індивідуальну відповідальність за бідність, відзначав, що бідність вічний супутник прогресу), Е. Реклю (представник егалітаристського підходу до бідності, відстоював суспільну відповідальність за бідність, відзначав, що вона наслідок несправедливого розподілу суспільних благ). Великого значення дослідженню означеного феномена надавали К.Маркс та Ф.Енгельс. Вони вважали, що бідність наслідок капіталістичної системи і вона соціальне зло, з яким необхідно боротися. Не менш цінними в розумінні проблеми бідності виявилися наукові результати вчених-емпіриків Е. Енгеля. Ч.Бута, С. Раунтрі та ін. Вони зібрали змістовний матеріал стосовно емпіричних засад вивчення бідності та визначення її критеріїв. У подальшому дослідження проблеми бідності проводилося А.Маршаллом (вказував, що бідність негативно вливає на особистість), Ф. Хайєком (відзначав, що бідність необхідне явище для суспільного блага). Сучасні вчені займаються осмисленням історії вивчення проблеми бідності (Г.Кербо, В. Сичова, С.Ярошенко, Г. Атаян), розробкою концепту критеріїв бідності (П.Таунсенд, М.Оршанські, Т.Шульц, Л.Прокоф’єва, Л.Овчарова, А.Маконей, Н.Бондаренко, Н.Тихонова), визначенням підходів до вимірювання бідності (Н. Давидова, Л. Волочкова, В.Мініна, Н. Харченко). З. Бауман та І.Валлерстайн занурюють проблему бідності у вивчення сучасних світових трансформацій.
З огляду на гостроту проблеми бідності на пострадянському просторі, дослідженням проблеми займаються російські вчені. Методологічні засади вивчення соціальної структури визначає Т.Заславська. Процеси соціальної стратифікації досліджує В. Ільїн. Н.Тихонова аналізує фактори соціальної нерівності в Росії. Т. Яригіна, Н.Черніна, Н. Римашевська, Л. Лучкіна та ін. досліджують феномен бідності в російському суспільстві.
Соціальну структуру українського соціуму вивчають С.Макєєв, О.Куценко, О.Симончук, С.Оксамитна, С.Бродська. Ґрунтовним дослідженням проблеми бідності займаються Е.Лібанова, Н.Харченко, Л.Черенько. У своїх працях торкаються означеної проблеми Ю.Саєнко, І.Прибиткова, Є.Головаха, Н.Паніна, Є.Суїменко, Т.Єфременко.
Емпіричним дослідженням матеріального становища українців займається Державний комітет статистики України. Інститут соціології НАН України проводить соціологічний моніторинг, в якому окремий блок питань присвячено вивченню матеріальної сторони буття населення країни.
Аналіз наукової розробленості проблеми бідності свідчить, що сьогодні у вітчизняній соціології відсутній комплексний розгляд проблеми бідності, зокрема соціального простору бідності.
Актуальність і недостатня розробленість проблеми бідності в українській соціології зумовили вибір теми даної дисертації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов’язаний з науковою темою кафедри філософії та соціології Луганського національного університету імені Тараса Шевченка „Стосунки Сходу та Заходу України: пошук історичного компромісу” (№ ДР 0108U007931), в якому автор є співвиконавцем.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є аналіз особливостей феномена бідності в старопромисловому регіоні (на прикладі Донбасу) на основі багатокритеріального підходу до вимірювання бідності та авторської моделі дослідження соціального простору бідності.
Для досягнення цієї мети необхідно вирішити такі завдання:
· проаналізувати стан наукової розробленості проблеми бідності та виявити основні точки зору дослідників представників різних епох та наукових шкіл;
· дати опис сучасних концепцій дослідження і вимірювання бідності та визначити критерії бідності;
· створити дослідницьку модель для вивчення соціального простору бідності;
· виявити характерні риси соціального простору старопромислового регіону (на прикладі Донбасу);
· визначити особливості феномена бідності в Україні в цілому та в старопромисловому регіоні (на прикладі Донбасу) зокрема;
· розкрити специфіку соціального простору бідності старопромислового регіону (на прикладі Донбасу);
· поглибити знання про соціальний простір бідності шляхом аналізу основних причин бідності в старопромислому регіоні.
Об’єктом дослідження виступає соціальний феномен бідності в Україні.
Предметом дослідження є соціальний простір бідності в старопромисловому регіоні (на прикладі Донбасу).
Методи дослідження. Головними теоретичними методами дослідження виступили комплексний та структурно-функціональний аналіз. Головними емпіричними методами, які були використані для збору первинної соціологічної інформації, стали стандартизоване інтерв’ю (комп’ютерна обробка даних здійснювалася за допомогою програми SPSS) та індивідуальне напівструктуроване інтерв’ю (для організації даних в концептуальні категорії використовувалося відкрите, осьове та вибіркове кодування, а для їх обробки метод поступової апроксимації). Для аналізу даних Держкомстату та соціологічних опитувань застосовувалися загальнонаукові методи індукції, класифікації, порівняння.
Теоретичну основу дисертації становлять, по-перше, наукові розробки проблеми бідності, а саме: концепція С.Раунтрі щодо визначення бідності та виокремлення її двох видів (суб’єктивна та об’єктивна), деприваційний підхід в оцінках бідності (П.Таунсенд, Н.Давидова), наукові розробки критеріїв бідності (Т.Шульц, Л.Прокоф’єва, Л.Овчарова, А.Маконей, Н.Бондаренко) та перетворення їх у показники бідності (Н. Тихонова, Є.Головаха, Н. Паніна); по-друге, концепції, в яких розробляється проблема соціального простору, а саме: підходи до визначення соціального простору (Г.Зіммель, П.Сорокін, П.Бурдьє, І.Кононов), індикаторів соціального простору (О.Куценко), концепція П.Штомпки про виміри соціальної структури, на основі якої стало можливим вивчення специфіки соціального простору бідності; по-третє, доробки вчених, що займаються історією старопромислового регіону (В.Курило, В.Подов, О.Горелік) та дослідженням особливостей Донбаського краю (І.Кононов, В.Гуляєв, Г.Куромія).
Емпірична основа дисертації базується на матеріалах Державного комітету статистики України, соціологічного моніторингу Інституту соціології НАНУ. При аналізі проблеми бідності в регіональному розрізі автор спиралася на результати досліджень Центру з вивчення суспільних процесів та проблем гуманізму кафедри філософії та соціології Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, проведених навесні 2005року (Луганськ n=593, Дрогобич n=365, квотна вибірка населення від 18 років), навесні 2007 року (Луганськ n=363, Стаханов n=300, сільська місцевість Луганської області n=100, Львів n=375, Дрогобич n=298, сільська місцевість Львівської області n=100, квотна вибірка населення від 18 років), а також на дані власних опитувань. Навесні 2005року автором дисертації було проведено пілотажне дослідження щодо окреслення специфіки бідності в різних типах поселенських структур (Луганськ n=400, Старобільськ n=200, село Старобільського району n=200, квотна вибірка населення від 18 років), восени 2007 року спеціальне соціологічне дослідження, що ставило на меті вивчити соціальний простір бідності старопромислового регіону (Луганська область n=1000, квотна вибірка населення від 18 років), навесні 2008 року дослідження причин бідності шляхом застосування якісного підходу (12індивідуальних напівструктурованих інтерв’ю з бідними).
Наукова новизна отриманих результатів. У дисертації вперше у вітчизняній соціологічній науці здійснено комплексний аналіз феномена бідності в старопромисловому регіоні (на прикладі Донбасу) крізь призму просторового підходу, розроблено модель для дослідження соціального простору бідності. Для вивчення бідності запропоновано використовувати комплексний показник забезпеченості, який є варіантом багатокритеріального підходу до вимірювання бідності. У межах здійсненого дослідження одержали результати, які мають наукову новизну:
вперше:
· на основі системного аналізу встановлено теоретичні зв’язки між поняттями „бідність”, „депривація”, „соціальна ексклюзія”, „маргінальність” та „андерклас”, доведено, що вони можуть співіснувати в рамках єдиного теоретичного цілого;
· проведено комплексний емпіричний аналіз бідності в Україні на прикладі Донбасу;
набули подальшого розвитку:
· концепція соціального простору, що дозволило на основі методології П.Бурдьє та П. Штомпки розробити модель для дослідження соціального простору бідності, яку використано для ґрунтовного аналізу феномена бідності;
· теорія соціального простору бідності та багатства, яка містить характерологічні особливості соціального простору бідності;
удосконалено:
· систематизацію критеріїв бідності, які пропонуються сучасними вченими, в результаті чого створено комплексний показник забезпеченості (КПЗ) як варіант багатокритеріального підходу до вимірювання бідності.
Практичне значення отриманих результатів. Розкриті в дисертації положення і сформульовані висновки є внеском в теоретичне та практичне вивчення бідності в Україні. Пропонований комплексний показник забезпеченості можна використовувати для державного соціологічного моніторингу бідності, а модель для дослідження соціального простору бідності для її ґрунтовного вивчення. Отримана в рамках дисертації інформація може стати основою для розробки програм боротьби з бідністю.
Дані про специфіку бідності в старопромисловому регіоні (на прикладі Донбасу) слід враховувати при визначенні пріоритетів регіональної соціальної політики.
Матеріали дисертації можна використовувати в процесі викладання навчальних курсів: „Теорія соціальної структури”, „Соціологія регіонів”, „Соціологія соціальних змін”, для створення спецкурсів.
Апробація результатів дослідження. Результати роботи обговорювалися на ХІ, ХІІ, ХІІІ Міжнародних конференціях „Харківські соціологічні читання” (Харків, 2005, 2006, 2007), ІІІ, ІV, V Міжнародних конференціях „Молодіжна політика: проблеми і перспективи” (Дрогобич, 2006, 2007, 2008), Міжнародній конференції „Ціннісно-смисловий вимір буття українського суспільства і перспективи українського націоналізму” (Івано-Франківськ, 2007), Всеукраїнській конференції „Стосунки Сходу та Заходу України: минуле, теперішнє, майбутнє” (Луганськ, 2006), Міжнародній конференції „Стосунки Сходу та Заходу України: суб’єкти, інтереси, цінності” (Луганськ, 2007).
Публікації. Основні положення дисертаційної роботи викладено в 3статтях наукових спеціалізованих видань з соціології, 6 статтях інших видань.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Ґрунтовне наукове вивчення бідності починається у XVIII столітті. Це пов’язано зі становленням індустріального суспільства і розвитком економічної та соціологічної думки. Капіталізм знищив станові відмінності між індивідами. Головним фактором стратифікації виступає матеріальне становище людини. За наявністю чи відсутністю капіталів оцінюється успішність людини. Розпочинаються дослідження означених процесів.
У ХІХ столітті активно розвивається думка, що відстоює індивідуальну відповідальність за бідність (соціал-дарвінізм).
У період утвердження капіталістичних відносин у світі мислителі звернули увагу на негативні наслідки, які породжуються даним процесом. Обговорюється проблема експлуатації робочого класу (марксизм). З’являється такий підхід до бідності, як егалітаризм, представники якого причину бідності вбачали в несправедливому розподілі суспільних ресурсів.
На сучасному етапі бідність невикорінене явище соціального життя (структурний підхід). Проблема полягає в тому, як максимально знизити рівень бідності. В результаті аналізу встановили, що це можливо зробити лише спільними зусиллями індивіда, який опинився в ситуації бідності, та держави, яка представляє суспільство в цілому.
Встановлені теоретичні зв’язки між поняттями „бідність”, „депривація”, „соціальна ексклюзія”, „маргінальність” та „андерклас”. Доведено, що проблемне поле понять „соціальна ексклюзія”, „маргінальність” та „андерклас” ширше, аніж у понять „бідність” та „депривація”. Незважаючи на те, що деякі з названих концепцій з’являлися як альтернативи одна одній, вони цілком можуть співіснувати в рамках єдиного теоретичного цілого. Якщо ми ставимо на меті дослідити феномен бідності в Україні, то необхідно використовувати власне концепцію бідності. Інші названі концепції торкаються проблеми бідності, проте вона не є центральною, акцент розсіюється й на інші проблеми. Якщо нас цікавить грунтовне дослідження феномену бідності, то виникає необхідність застосовування традиційної концепції бідності, під якою розуміємо вивчення даного феномену шляхом аналізу обмежень або депривацій, від яких потерпає індивід або группа індивідів.
Бідність визначаємо як стан повної або часткової неможливості підтримувати мінімальний соціально прийнятний рівень життя навіть за умови раціонального використання наявних ресурсів (бідність з об’єктивних причин) або через недоцільне використання наявних ресурсів (бідність з суб’єктивних причин). Конкретизація поняття „мінімальний соціально прийнятний рівень життя” відбулася в рамках концепту критерії бідності.
Критерії бідності стали основою для розробки комплексного показника забезпеченості. Ми проаналізували критерії бідності, які існують в сучасній науковій думці. З посиланням на теорію потреб А. Маслоу виокремили критерії, які стосуються споживання продовольчих товарів, споживання промислових товарів та споживання послуг. На основі доробків сучасних вчених (Н.Тихонової, Л.Овчарової, Л.Прокоф’євої, А.Маконея, Н.Паніної, Є.Головахи) розроблено уніфіковану шкалу їх оцінювання. Загальна оцінка критеріїв бідності відобразилася в комплексному показникові забезпеченості. За його допомогою можна виокремити такі групи матеріальної забезпеченості: злидарі, бідні, малозабезпечені та забезпечені. Він дозволяє не лише оцінити масштаби бідності в Україні, а й виокремити категорію бідних для їх ґрунтовного вивчення. Комплексний показник забезпеченості виступає соціологічною концепцією дослідження бідності. Він є варіантом багатокритеріального підходу до вимірювання бідності в Україні.
Концепція соціального простору надає можливість комплексно дослідити феномен бідності, встановити його специфіку. На основі методології П. Бурдьє та П. Штомпки було побудовано модель для дослідження соціального простору бідності. Вона акцентує увагу на вивченні позиції в соціальному просторі, габітусі та стилі життя бідних як одного з аспектів габітусу. Позиція бідних в загальному соціальному просторі встановлюється шляхом дослідження специфіки економічного, соціального, культурного та символічного капіталів, якими вони володіють. Розуміння габітусу та стилю життя бідних досягається за допомогою вивчення внутрішньої структури соціального простору бідності. Це стає можливим завдяки аналізу нормативного, інтеракційного, ідеального вимірів та виміру життєвих можливостей (за П. Штомпкою) соціального простору бідності.
Соціальний простір бідності визначаємо як простір, специфіка якого зумовлена взаємодіями бідних з небідними. Це простір відношень, який утворюється не лише бідними, а й багатими, які без цього простору не були б такими. Це простір, який обумовлює певний стиль життя, габітус і позицію в загальному соціальному просторі.
Донбас є старопромисловим регіоном. Його промислове освоєння у часі збігається з утвердженням індустріального суспільства. У рамках дисертації емпіричні дослідження проводилися на складовій частині Донбасу Луганщині. На теренах даної області знаходяться найстаріші осередки промисловості регіону. Луганщина по праву іменується колискою Донбасу. Отже, вона здатна представляти населення старопромислового регіону, яким є Донбас.
У результаті ґрунтовного аналізу соціального простору Луганської області встановили, що в її межах можна виокремити два підрегіони. Північний регіон характеризується сільськогосподарською спеціалізацією, низькими заробітними платами та високим рівнем безробіття, південний промисловою спеціалізацією, високими зарплатами та низьким рівнем безробіття. Отже, в промислових районах області, якщо порівняти з сільськогосподарськими, масштаби бідності будуть меншими. Дана теза підтвердилася в ході емпіричних досліджень соціального простору бідності в старопромисловому регіоні.
За результатами низки соціологічних досліджень було встановлено, що для жителів Луганської області доволі значимими є цінності „багатство”, „побутовий комфорт”, „високий суспільний престиж”. З цього ми опосередковано зробили висновок, що у населення сформовано відповідну систему цінностей, яка повинна змушувати їх працювати на покращення власного добробуту.
Щодо аналізу бідності в Україні, то її державний моніторинг починається у 2000 році після затвердження плану розвитку для нашої країни на Самміті тисячоліття. Дані статистики та соціології доводять, що найбільш критичним періодом для матеріального становища населення стала середина 90-х років ХХ століття. В цей час свого апогею досягнула економічна криза. Сьогодні поступово добробут українців покращується, проте бідність досі залишається актуальною проблемою. Науковці дають різні оцінки масштабів бідності від 1% до 31 % населення. За статистичними показниками близько 30 % (2006 рік) українців живуть за межею бідності. Встановлено, що матеріальне становище людини багато в чому обумовлюється регіоном проживання, родом занять та типом поселення.
За допомогою комплексного показника забезпеченості було підраховано, що на території Луганської області мешкає близько 20 % бідних та 0,5 % злидарів. Останніх, можливо, і більше, але, як відомо, найбідніші та найбагатші рідко потрапляють до вибіркової сукупності з огляду на їх недоступність. Ми припускали, що рівень бідності на Луганщині є вищим за офіційний (за статистичними показниками). На щастя, наша гіпотеза не підтвердилася. Що стосується просторової специфіки масштабів бідності, то на півночі області в сільськогосподарських районах рівень бідності в 1,5 рази вищий за південь області. Довели, що серед бідних можна виокремити два поширені типажі пенсіонери та представники робітничих спеціальностей (з низьким рівнем освіти).
У результаті аналізу було встановлено, що в старопромисловому регіоні категорії бідних (злидарі не аналізувалися через те, що їх мало), малозабезпечених та забезпечених суттєво відрізняються одна від одної рівнем прибутків та можливістю задовольняти певні потреби, які віддзеркалені в критеріях бідності. Це, на нашу думку, є статистичним підтвердженням доцільності використання комплексного показника забезпеченості як інструменту дослідження бідності.
Соціальний простір бідності в старопромисловому регіоні відрізняється від соціального простору забезпечених. Було доведено, що обсяги володіння економічним, культурним, соціальним та символічним (як символічний для відносної більшості і бідних, і багатих виступає економічний капітал) капіталів корелюють один з одним. Категорія бідних має в своєму розпорядженні менші об’єми зазначених капіталів, аніж забезпечені опитані. Це обумовлює специфічну позицію як низькозабезпечених, так і заможних в соціальному просторі старопромислового регіону.
Особливості нормативного, інтеракційного, ідеального вимірів та виміру життєвих можливостей надають змогу окреслити специфіку габітусу та стилю життя бідних. Габітус, на наш погляд, здатні характеризувати цінності, значимі соціальні інститути, уявлення про суспільство та власне місце в ньому (ідеальний вимір). Щодо його загальної характериситики, то бідні надають великого значення цінності багатства у житті сучасного соціуму. Серед них домінує думка, що за допомогою грошей можна отримати будь-що. Водночас вони засуджують багатство, особливо шляхи його надбання. Бідні вважають, що багаті здобули свої статки неправедною діяльністю. Серед значимих соціальних інститутів бідних фігурують засоби масової інформації, сім’я та коло друзів. Система цінностей і значимі соціальні інститути багато в чому обумовлюють схеми відтворення, сприйняття та оцінки практик. Бідні досить низько оцінюють рівні економічного, демократичного (політичного), культурного розвитку України. Наголошують на існуванні низки соціальних проблем. Доволі низькими виявилися оцінки економічної, політичної активності українців та їхнього рівня культури. Домінування означених думок в категорії бідних може зумовлювати пасивність їхньої поведінки. Якщо в державі все так погано, то що може змінити одна людина?
Сутнісні риси габітусу зумовлюють стиль життя людини. Габітус пропонує певний набір практик. Людина або группа людей, своєрідно поєднуючи їх, створюють власний стиль життя. Ми під стилем життя розуміємо сукупність усталених форм поведінки. За результатами соціологічного опитування встановили, що найприйнятнішою моделлю поведінки для бідних старопромислового регіону виступає конформізм. Вони, у відносній більшості, керуються принципом „не зашкодити іншим людям”. Рівень матеріальної забезпеченості не ставить нездоланної перешкоди при побудові інтеракцій бідної категорії населення з небідною. Незначний відсоток бідних зважають на рівень життя людини потенційного друга, знайомого, шлюбного партнера. У повсякденному житті більшість своїх взаємодій низькозабезпечені будують з людьми, які мають подібне до їхнього матеріальне становище. Життєві шанси бідних при порівнянні з багатими вкрай обмежені, особливо ті, які стосуються матеріального боку життя людини. При дослідженні схильності збільшувати обсяги власного економічного, культурного, соціального та символічного капіталів довели, що низькозабезпечені виявилися більш пасивними, аніж забезпечені. Це виступає ще однією характерною рисою стилю життя бідних.
Для поглиблення знань про соціальний простір бідності ми проаналізували причини бідності в старопромисловому регіоні. З цією метою були проведені індивідуальні напівструктуровані інтерв’ю з представниками поширених типажів бідних. Опитувалися жителі сільської місцевості. Такий вибір детерміновано тим фактом, що на селі рівень бідності на порядок вищий, аніж серед населення міст. Встановлено, що серед пенсіонерів причини бідності мають переважно об’єктивний характер. Низький розмір пенсійного забезпечення у поєднанні зі стрімким зростанням цін на продукти харчування та інші товари і відсутністю можливостей через поганий стан здоров’я підробляти детермінує незадовільне матеріальне становище осіб похилого віку. Безробіття та багатодітність також виступають причинами бідності в інтерпретації пенсіонерів. Представники робітничих спеціальностей (з низьким рівнем освіти) серед таких називають зростання цін, низькі зарплати, переважання приватної власності, неповні сім’ї (самотність).
Для всебічного осмислення соціального простору бідності, зокрема причин бідності, ми проаналізували думки не лише бідних, а й представників середнього класу України. Вони відмічають високу актуальність проблеми бідності серед пенсіонерів. Причинами бідності представники середнього класу називають нераціональне використання наявних ресурсів, а також пасивність поведінки в покращанні власного добробуту. Їхня думка узгоджується з нашими науковими висновками.
Ми вважаємо, що для вирішення проблеми бідності слід брати до уваги характеристики поширених типажів бідних. Якщо йдеться про пенсіонерів, то в даному разі доречними будуть усілякого роду субсидії, адресні допомоги. Це вимагає від уряду України перегляду політики нарахування пенсій. Звичайно, наша країна має дефіцитний бюджет, кількість осіб пенсійного віку щороку збільшується, тому підвищувати пенсії вкрай складно. Ми поки що не можемо перейняти досвід зарубіжних країн, де люди мають змогу впродовж життя накопичувати гроші для того, щоб безбідно дожити свій вік. На наш погляд, найближчим часом така практика для України нездійсненна. Зарплати більшості наших громадян настільки малі, що не дозволяють робити заощадження. Отже, поки що прийнятною альтернативою виживання для пенсіонерів, які опинилися в ситуації бідності, стають субсидії та адресні допомоги.
Для вирішення проблеми бідності серед представників робітничих спеціальностей (з низьким рівнем освіти) така практика не є ефективною, точніше вона не узгоджується з ідеями соціальної справедливості. Якщо людина працездатна, чому держава повинна витрачати на неї податки інших громадян? Щоб допомогти низькокваліфікованим робітникам вибратися з тенет бідності, потрібно удосконалити законодавство про мінімальну зарплату. Її розмір ні в якому разі не повинен бути меншим за прожитковий мінімум. На особливий контроль необхідно взяти проблему зарплати в „конвертах”, неофіційного працевлаштування. Це не лише зменшує надходження до Пенсійного фонду, але й звільняє працедавців від зобов’язань, встановлених законом, перед працівниками. Ще одна проблема це безробіття. Особливо актуальна вона в сільській місцевості. Часто людина має середню спеціальну освіту, проте влаштуватися за фахом через брак робочих місць не може. Альтернативою стає низькокваліфікована праця з невисоким рівнем зарплати.
Загалом констатуємо, що населення старопромислового регіону, незалежно від рівня матеріальної забезпеченості, прагне жити краще. Дану тезу було підтверджено в ході окреслення специфіки старопромислового регіону. Держава повинна посприяти громадянам в тому, щоб їх праця справедливо оплачувалася. Отже, створення робочих місць з гідним рівнем зарплати найефективніший засіб боротьби з бідністю в Україні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.

Абрахамсон П. Социальная эксклюзия и бедность // Общественные науки и современность. 2001. №2. С. 158166.

2.

Алексеева Л. С. Бездомные как объект социальной дискредитации // Социс. 2003. - № 9. С. 5261.

3.

Американская бедность // Время и деньги. 2003. 10 окт. Режим доступа: www.e-vid.ru/article.jsp?id=7282.

4.

Анакин А. В. Юность науки. Жизнь и идеи мыслителей-экономистов до Маркса. М.: Политиздат, 1971. 382 с.

5.

Андреев А. Две России: социальные пространства бедности и богатства // Москва. 2003. - № 8. С. 149160.

6.

Атаян Г. В. Бюджетные исследования рабочих в дореволюционной России // Социс. 2000. № 1. С. 121125.

7.

Атоян А.И. Социомаргиналистика: Моногр. Луганск: РИО ЛИВД, 1999. 456 с.

8.

Бауман З. Индивидуализированное общество / Пер. с англ. под ред. В.Иноземцева. М.: Логос, 2002. 390 с.

9.

Бачинин В. А. Психология. Энциклопедический словарь. СПб: Изд-во Михайлова В.А., 2005. 272 с.

10.

Бек У. Собственная жизнь в развязанном мире: индивидуализация, глобализация и политика. Режим доступа: www.soc.pu.ru/publications/pts/bek3.shtml.

11.

Белов А. А. Экономико-географический анализ Тульской области как депрессивного старопромышленного региона // Сборник тезисов докладов по материалам Международной конференции студентов и аспирантов по фундаментальным наукам „Ломомносов 99”, секция география. М., 1999. Режим доступа: www.ecoross.ru/article.php?id=478.

12.

Беляева Л. А. Материальное неравенство в России. Реальность и тенденции // Социс. 2007. № 11. С. 2941.

13.

Білецький В. Мовно-культурне поле Східної України. Режим доступу: www.kraina.org.ua/ua/document/811/.

14.

Біттнер О. Як подолати бідність? // Урядовий кур’єр. 2002. 11верес. С. 1, 4.

15.

Блау П. Различные точки зрения на социальную структуру и их общий знаменатель // Американская социологическая мысль. Тексты / Под ред. В. Добренькова. М., 1994. С. 846.

16.

Богословский В. В. Проблемы богатства и бедности в современном мире. М.: Междунар. отношения, 1979. 232 с.

17.

Бондаренко Н. Бедные экономят деньги, богатые собственное время: история имущественного накопления российских семей за последние десять лет // Вестник общественного мнения. 2005. - № 4 (78) июль авг. С. 5562.

18.

Бородкин Ф. М. Социальные эксклюзии // Социологический журнал. 2000. № 3/4. Режим доступа: www.nir.ru/socio/scipubl/sj/sj3-4-00brod.html.

19.

Бурдье П. Дух государства: генезис и структура бюрократического поля // Поэтика и политика. Альманах Российского французского центра социологии и философии Института социологии Российской академии наук. М.; СПб, 1999. Режим доступа: www.politanaliz.ru/articles_341.html?page=2.

20.

Бурдье П. Социальное пространство и генезис „классов” // Бурдье П. Социология политики / Пер. с фр. Н. Шматко. М., 1993. С. 5397. Режим доступа: www. bourdiev.narod.ru.

21.

Бурдье П. Социальное пространство и символическая власть // БурдьеП. Начала. Choses dites / Пер с фр. Н. А. Шматко. М., 1994. С. 181207.

22.

Вакулова Т. В. Цивілізаційний вимір регіонів та національні інтереси України // Стосунки Сходу та Заходу України: суб’єкти, інтереси, цінності: Зб. наук. пр. / Наук. ред. І. Ф. Кононов. Луганськ., 2007. С.2024.

23.

Валлерстайн И. Конец знакомого мира: Социология ХХІ века / Пер. с англ. под ред. В. Иноземцева. М.: Логос, 2004. 368 с.

24.

Вебер М. Основные понятия стратификации // В. И. Ильин. Теории социального неравенства в западной социологии: Хрестоматия. М., 2000. Режим доступа: www.socnet.narod.ru/library/authors/ilyin/hrest/webwr.htm.

25.

Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. К.; Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2007. 1736 с.

26.

Видяпина В. И. Бакалавр экономики: Хрестоматия: Т. 2. Режи доступа: www. lib.vvsu.ru/books/bakalavro2/page0013.asp.

27.

Віхрова Т. В. Формування етноструктури і особливості традиційних етнічних культутр Середнього Подінців’я // Стосунки Сходу та Заходу Украини: минуле, сьогодення та майбутнє: Матеріали Всеукр. конф., Луганськ, 25 26 трав. 2006 р. / Наук. ред. І.Ф.Кононов. Луганськ, 2006. С. 301310.

28.

Волочкова Л. Т., Минина В. Н. Стратегии социологического исследования бедности // Социс. 1999. № 1. С. 4956.

29.

Гаврилішин Б. Дороговкази в майбутнє: До ефективніших суспільств: Доповідь Римському клубові: Пер. з англ. К.: Основи, 1993. 238 с.

30.

Гиддингс Ф. Основания социологии // Американская социологическая мысль: Тексты / Под ред. В. И. Добренькова. М., 1994. С. 293316.

31.

Гогохія Н.Т. Урбанізаційні процеси в Донбасі в 30-х рр. ХХ ст. // Стосунки Сходу та Заходу Украини: минуле, сьогодення та майбутнє: Матеріали Всеукр. конф., Луганськ, 25 26 трав. 2006 р. / Наук. ред. І.Ф. Кононов. Луганськ., 2006. С. 310326.

32.

Голенкова З. Т., Игитханян Е. Д.,Казаринова И. В. Маргинальный слой: феномен социальной самоидентификации // Социс. 1996. № 8. С.1217.

33.

Головаха Е. И., Панина Н. В. Интегральный индекс социального самочувствия (ИИСС): конструирование и применение социологического теста в массовых опросах. К.: Ин-т социологии НАНУ, 1997. 64 с.

34.

Головаха Є., Паніна Н. Соціальне самопочуття населення України до і після помаранчевої революції // Українське суспільство 1994 2005. Динаміка соціальних змін / За ред. д. ек. н. В. Ворони, д. соц. н. М.Шульги. К., 2005. С. 95106.

35.

Голубев А. Социальная политика Англии в начале 20 века. Режим доступа: www. sun20.history.yar.ru/vestnik/novye_issledovaniy/11_8/.

36.

Горелик А. Ф., Вихрова Г. В., Красильников К. И. История родного края (Луганская область). Луганск: Лугань, 1995. Ч. 1: (с древнейших времен до начала 19в.). 238 с.

37.

Горелик А. Ф., Намдаров Г. М., Башкина В. Я. История родного края (Луганская область). Луганск: Лугань, 1997. Часть ІІ (XIX нач. ХХ ст.). 255 с.

38.

Градосельская Г. В. Анализ социальных сетей: Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата социологических наук: 22. 00. 01 теория, методология и история социологии М., 2001. 21 с.

39.

Громов И. А., Мацкевич А. Ю., Семенов В. А. Западная социология: Учеб. пособие для ВУЗов. СПб: ООО «Изд-во ДНК», 2003. 560 с.

40.

Гуляев В. Реструктуризация угольной отрасли и уровень социальной напряженности в шахтерских регионах // Социолония: теория, методы, маркетинг. 2003. № 3. С. 93107.

41.

Давыдов А. А. Геометрия социального пространства (постановка проблемы) // Социс. 1996. № 8. С. 9698.

42.

Давыдова Н. М. Депривационный подход в оценках бедности // Социс. 2003. № 6. С. 8896.

43.

Демкив О. Концепция группового социального капитала и ее адаптация к отечественным условиям // Социология: теория, методы, маркетинг. 2005. № 4. С. 104118.

44.

Доходи та витрати населення України та її регіонів у 2006 році // Статистична панорама. 2007. 15 черв. С. 810.

45.

Дугин А. Основы геополитики. М.: Арктогея, 2000. Режим доступа: http: // geopolitika.ru/geopoll.htm.

46.

Економічна енциклопедія: У 3 т. / Відп. ред. С.В.Мочерний. К.: Видавничий центр „Академія”, 2001. Т. 2. 848 с.

47.

Заблоцький В. П. Донбаська ментальність. Режим доступу: www.intellect.org.ua/index.php?lang=u&theme_id=0&material_id=46548.

48.

Зарвовський В. С. Порівняльний аналіз деяких показників економічного та соціального розвитку східних, центральних і західних регіонів України (на прикладі Луганької, Черкаської та Львівської областей) // Стосунки Сходу та Заходу України: суб’єкти, інтереси, цінності: Зб. наук. пр. / Наук. ред. І. Ф. Кононов. Луганськ, 2007. С.162167.

49.

Заробітна плата в Луганській області у квітні 2007 року // Статистична панорама. 2007. 15 черв. С. 10.

50.

Заславская Т. И. Современное российское общество: Социальный механизм трансформации: Учеб. пособие. М.: Дело, 2004. 400с.

51.

Захарченко М. В., Погорілий О. І. Історія соціології (від античності до початку 20 ст). К.: Либідь, 1993. 336 с.

52.

Зборовский Г. Е., Шуклина Е. А. Образование как ресурс информационного общества // Социс. 2005. - № 7. С. 107113.

53.

Зиммель Г. Как возможно общество? // Зиммель Г. Избранное. М., 1996. Т. 2: Созерцание жизни. С. 509 526.

54.

Зиммель Г. Социальная дифференциация. Социологческие и психологические исследования // Зиммель Г. Избранные. М., 1996. Т. 2: Созерцание жизни. С. 509 526.

55.

Ильин В. И. Социальная стратификаци. Сыктывкар: Ред.-изд. отдел Сыктывкарского ун-та, 1991. 221 с.

56.

История городов и сел Украинской ССР: В 26 т. / Под ред. В. М. Кулаковского. К.: Полиграфкнига, 1976. Ворошиловградская область. 727 с.

57.

История Луганского края: Учеб. пособие / Ефремов А. С., КурилоВ.С., Бровченко И. Ю. и др. Луганск: Альма-матер, 2003. 432 с.

58.

История экономических учений: Учебн. для экон. спец. вузов / Рындина М. Н., Василевский Е. Г., Голосов В. В. и др. М.: Высш. школа, 1983. 559 с.

59.

Інформаційне забезпечення державного та регіонального соціального управління: Моногр. / О. Г. Осауленко, О. Ф. Новікова, І.С.Власенко та ін. / НАН України Інститут економіки промисловості; Держкомстат України. Київ; Донецьк, 2004. 656 с.

60.

Кара-Мурза С. Г. Антисоветский проект. Режим доступа: www. antares.samlan.ru/index.fdds/kara/antisovet/as_proj36.htm.

61.

Карвацкий А., Антонович Д. Андеркласс и культура бедности в среде бывших государственных сельських хозяйств в контексте теоретических и интерпретационных дискуссий // Социология: теория, методы, маркетинг. 2005. № 1. С. 3670.

62.

Карпикова И. Экономическая маргинализация и формирование трудового потенциала // Человек и труд. 2001. № 2. С. 4548.

63.

Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура / Пер. с англ. под науч. ред. О. И. Шкаратана. М.: ГУВШЭ, 2000. 608с.

64.

Келле В.Ж. Человеческий потенциал: концепции и показатели // Человек. 1998. № 4. С. 112119.

65.

Классовое общество. Теория и эмпирические реалии / Под ред. С.Макеева. К.: Ин-т социологии НАН Украины, 2003. 258 с.

66.

Княжанский В. Риски бедности // День. 2007. 13 нояб. С. 1.

67.

Коваліско Н.