ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОСТОРУ СУСПІЛЬСТВА ЯК ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Краткое описание

Київський національний університет
імені Тараса Шевченка

На правах рукопису
Малес Людмила Володимирівна
УДК 316.334.3

ОРГАНІЗАЦІЯ простОРУ СУСПІЛЬСТВА
ЯК ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

22.00.04 спеціальні та галузеві соціології
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
соціологічних наук

Науковий керівник
Яковенко Юрій Іванович
доктор соціологічних наук, професор

Київ - 2002

ЗМІСТ

Вступ
1. Історико-теоретичні засади аналізу організації простору суспільства
1.1. З історії вивчення простору суспільства
1.1.1. Трактування соціального значення простору в класичній соціологічній теорії.
1.1.2. Поняття соціального та фізичного просторів у постструктуралізмі П.Бурдьє.
1.2. Теорія просторової організації суспільства
1.2.1. Розгортання соціальних відносин у просторі та їх символічне вираження.
1.2.2. Спеціальні теорії просторової організації суспільства.
2. Просторовий ресурс суспільства у політичній діяльності
2.1. Організація простору в політичних практиках різного рівня
2.1.1. Міжнародний та загальнодержавний рівень організації простору у стратегіях суб’єктів політики.
2.1.2. Простір міста як арена розгортання структуруючих практик.
2.1.3. Використання простору на мікрорівні та у повсякденному житті.
2.2. Роль символічного капіталу у використанні простору як інструменту політичної діяльності.
2.2.1. Символьне маркування простору в рамках державної ідеології.
2.2.2. Політичний вплив символічного простору: взаємодія фізичного та знакового планів.
2.3. Соціальне управління через організацію простору суспільства в державній політиці
2.3.1. Державне управління в організації простору суспільства.
2.3.2. Політико-правові механізми контролю соціальних груп.
3. Сучасні тенденції організації простору суспільства
3.1. Самоорганізація у процесі організації простору суспільства
3.1.1. Традиції самоорганізації і самоврядності в Україні та за рубежем.
3.1.2. Територіальні об’єднання процесів самоорганізації.
3.2. Зміни в просторовій організації сучасного суспільства
3.2.1. Відповідність соціальної та просторової структур суспільств у соціології модерну.
3.2.2. Поліфонічність просторів постмодерного суспільства.
Висновки
Список використаних джерел

ВСТУП
Актуальність теми. Сучасне українське суспільство переживає період глобальних трансформацій. Це час, коли, на відміну від стану відносної стабільності з малопомітними поступовими змінами, відбувається формування засад нового суспільного устрою, що призводить до кардинальних зрушень у всіх сферах життєдіяльності. Корені цих масштабних змін лежать не лише у внутрішніх економічних чи політичних труднощах нашої країни, як то перехід від планової економіки з адміністративно-командним управлінням до ринку. Вони тісно вплетені у трансформаційні процеси, які охопили всі країни Заходу: збільшення ролі культурних факторів; виникнення якісно нових форм комунікації; зміна принципів соціальної структурації. Тому навіть на тлі нестабільного ХХ століття вступ у третє тисячоліття характеризується особливою мінливістю та непередбачуванністю наслідків соціальних перебудов, бо відбувається накладення змін на національному та глобальному рівнях.
Зміни в організації простору українського суспільства викликані, з одного боку, розпадом налагодженої в СРСР системи державного регулювання соціального простору, що виявляється через втрату свого колишнього значення інституту прописки, зміну статусу кордонів, складність контролю внутрішньої та зовнішньої міграції, і тому посилення ентропійних процесів. З іншого боку, посилюється організація простору на рівні громадянського суспільства, що сприяє структурованій впорядкованості та консолідації населення через утворення таких соціальних спільнот, які об’єднують членів соціуму спільним простором та стратегією реалізації соціальних практик.
Як наслідок, сьогоднішня просторова конфігурація суспільства несе у собі сліди попередніх найрізноманітніших переміщень людей, організації їх поселень, економічної та культурної діяльності вони відображають, окрім всього іншого, політичні процеси і рівень розвитку тогочасних суспільств. Тож сьогодні всі суб’єкти поля політики мусять враховувати існуючу просторову організацію суспільства, використовуючи її як середовище та ресурс розгортання власних політичних стратегій.
Започаткована державно-адміністративна реформа, активна діяльність громадських організацій, неоднозначні стихійні та керовані тенденції до регіоналізації всі ці, часом різнонаправлені, процеси безпосередньо виходять з просторової організації суспільства і впливають на неї ж, що робить тему дисертаційного дослідження особливо важливою для сучасного етапу розвитку українського суспільства, такою, що потребує грунтовного наукового аналізу з метою пошуку ефективного розв’язання численних проблем породжених зрушеннями у всіх сферах суспільного життя.
У цій ситуації вітчизняні соціологи намагаються пояснити хід та спрогнозувати наслідки трансформацій у країнах, що постали на теренах колишнього СРСР, звертаючись при цьому і до соціологічних схем, розроблених на Заході. Тут пошуки української соціології співпадають із радикальною зміною горизонту соціальних досліджень у світовій науці. Тому сьогодні відбувається і активно дискутується процес формування нової інтегруючої соціологічної теорії, яка б мала пізнавальні можливості відповідні сучасній ситуації. Актуальнішою стає потреба поєднання різних підходів до пізнання реальності.
Аналіз суспільства під кутом зору його просторової організації є одним із тих підходів до вивчення соціуму, яким приділялося, як правило, найменше уваги, які перебували на маргінесах соціологічної теорії. Між тим, розгляд соціальних процесів з точки зору їх просторової організації дозволяє повніше і глибше пізнати їх суть. Необхідність і важливість цього зумовлена, зокрема, такими причинами:
прагнення системного розгляду головного об’єкта соціології суспільства, що означає врахування всіх можливих способів його аналізу;
проблема денатуралізації” простору суспільства (тобто зменшення частки природного), яка набуває все більшої актуальності у сучасному світі, оскільки поряд з природним довкіллям, залежність від якого нібито зменшується, інтенсивно формується так зване штучне довкілля, структуру і вигляд якого задає сама людина;
збільшення суб’єктивного фактору при виборі соціальним агентом місця проживання, планування помешкання, розташування підприємства, загалом, просторової організації нею свого місця в інформаційних потоках, що, з одного боку, диверсифікує і мультиплікує кількість суб’єктів просторових відносин, а з іншого вимагає від індивіда формувати спеціальні стратегії поведінки у просторі суспільства для досягнення своїх цілей;
проблемністю як визначення, так підвищення ефективності зростаючої кількості соціальних та політичних технологій, які пов’язані із використанням простору суспільства.
Отже, враховуючи потреби сучасного суспільства та можливості соціологічної теорії, можна зробити висновок про існування наукової проблеми: в умовах модернізації управління соціальними процесами українського суспільства через соціопросторові відносини виявилося, що накопичений досвід та наявні теоретичні розробки просторового аналізу суспільства недостатні, неадекватною є рефлексія щодо простору суспільства.
Ступінь наукового опрацювання теми. Проблематика простору суспільства була введена до суспільних наук ще представниками географічної школи у ХVІІІ-ХІХ ст. Ш.Монтеск’є, К.Ріттером, Ф.Ратцелем, Г.Боклем, Л.Мечниковим.
Розвиток теоретичних положень географічної школи призвів до появи ряду самостійних дисциплін: значенням географічного простору для держави почала займатися політична географія (Р.Хартшорн, І.Лакост, Ж.Леві, Д.Грегорі, В.Колосов); взаємодією природи і суспільства, їх наслідками соціальна екологія (В.Каттон, В.Вернадський, Г.Бачинський, О.Яніцький, Є.Суїменко); вивченням територіальних організацій соціально-економічна географія (Б.Хорєв, А.Анохін, Т.Райтвійр).
У класичній західній соціології розвиток поняття простору суспільства був тісно пов’язаний з концепціями суспільства і визначенням соціального простору. Е.Дюркгейм, Г.Зіммель, П.Сорокін власне простором спеціально не займалися, але їх трактування просторової організації суспільства як продукту і моделі соціальних відносин стає загальноприйнятим і базовим для авторів, які в подальшому звертатимуться до цієї теми. Особливо слід зазначити цінність описаного Зіммелем у праці "Соціальна диференціація" механізму формування соціальних кіл.
На рубежі століть проблемами великих міст і міських агломерацій, їх просторовою структурою активно займалися американські соціологи засновники Чиказької школи Р.Парк, Е.Берджесс, Л.Вірт. Успішно працювали у цій сфері П.Мерлен, В.Пароль, В.Рукавішніков та інші.
Для висвітлення всіх можливих форм практичного використання просторової організації суспільства важливе значення мають розробки галузевих теорій: соціологія села та соціологія регіону (Т.Заславська, Р.Ривкіна, О.Стегній, М.Чурилов), а також міждисциплінарних теорій, тісно пов’язаних із даною темою соціально-економічної географії, урбаністики, демографії, досліджень міграційних процесів та сегрегації (Б.Урланіс, Ю.Пивоваров, Є.Перцик, І.Прибиткова, М.Шульга, О.Трущенко).
Власне тема організації простору суспільства досить нова у вітчизняній соціології і ще не стала предметом спеціального теоретичного дослідження. Разом з тим, при вивченні соціально-структурних, міграційних, соціально-політичних процесів, проблем державного управління були розроблені теоретичні положення, які зробили істотний внесок у формування низки тез дисертаційного дослідження. Слід відзначити праці С.Макеєва, О.Куценко, А.Доценко, С.Войтовича, С.Оксамитної, А.Арсеєнка та інших.
Зрозуміти специфіку радянських суспільств, долучитися до вже існуючих традицій розробки теми, розуміння просторової організації автору допомогло використання здобутків радянської соціальної філософії 70-х років (Г.Зборовський, В.Черніков, В.Потьомкін).
Серед авторів, які аналізують політику у всіх притаманних їй соціальних зв’язках та процесах, слід зазначити політичну соціологію Д.Кола, окремо виділяється "соціологія політики" П.Бурдьє, яка викликала жваве обговорення і справила помітний вплив на розвиток і розуміння цієї дисципліни. Саме в ній знаходимо обгрунтування необхідності просторового аналізу політичних практик через зв’язок фізичного та соціального просторів.
Тож на початок ХХІ сторіччя накопичилося достатньо матеріалу з проблем взаємодії просторової та соціоструктурної компоненти життя суспільства. Було сформульовано поняття простору суспільства, та його аналіз здійснюється фрагментарно, без розробки належної системи понять і зв’язків між ними, по різних дисциплінах і галузях. А в моделях соціального простору просторовій організації не відводилася роль безпосередньо діючого чинника. В результаті чого не було сформульовано завершеної концепції стосовно характеру взаємозв’язків між соціальною структурою і характером облаштування соціумом простору власної життєдіяльності, організації простору суспільства як політичної діяльності.
Теоретико-методологічні засади дослідження. Сучасний розвиток соціологічної думки характеризується, з одного боку, поширенням мікроаналізу, з іншого прагненням вибудовувати загальну соціологічну теорію, по можливості об’єднуючи суб’єктивні та об’єктивні її ракурси, долаючи їх обмеженість. Оскільки просторові відношення в міжособистісній комунікації теж відіграють немалу роль, у роботі були використані набутки феноменологічної, етнометодологічної, інтеракціоналістської парадигм. Все ж опора на другу тенденцію більш евристична для дослідження даної теми.
Постструктуралістські концепції, які завжди включають просторові відношення до переліку чинників суспільного розвитку уже хоч би тому, що претендують на всебічність аналізу суспільства, найближче підійшли до просторової проблематики у даному контексті. Згадаємо розподіл на аллокативні та авторитарні ресурси Е.Гіденса чи роль, яку відводить Н.Луман просторовим межам, що мають відображати внутрішнє структурування соціальної системи. Хоча цього теж не достатньо для того, щоб вважати творчість даних авторів цілісною теоретико-методологічною основою подальшого аналізу просторових відносин.
Помітно вирізняються своєю схопленістю соціального у фізичному просторі суспільства праці ще одного з класиків постструктуралізму П’єра Бурдьє. У соціологічній літературі творчість П.Бурдьє оцінюється як одна із найвпливовіших у розвитку сучасної теоретичної думки. Наукові погляди Бурдьє формувалися під впливом К.Маркса, Е.Дюркгейма, М.Вебера, екзистенціалізму і французького структуралізму. Водночас він солідаризується з функціоналістами у тому, що соціологічна теорія має виходити з уявлення про людину як дійову істоту. Його концепція соціального простору узагальнює ряд моментів веберівської соціальної дії як дії, зміст якої орієнтований на інших, та дюркгеймівської концепції соціальних фактів і колективних уявлень. Сам Бурдьє класифікує свою теорію як конструктивістський структуралізм чи структуралістський конструктивізм.
Але окресливши основні напрямки аналізу простору суспільства, помістивши його у концептуальне поле своєї теорії суспільства, Бурдьє далі зосередився на власне політичних практиках, на трансформації капіталів у полі політики і звертався до розпочатої теми лише за прикладами. Це свідчить, з одного боку, про нерозробленість проблеми фізичного простору в рамках його концепції, а з іншого, про визнання вченим значного соціологічного потенціалу теми.
Таким чином, теоретичними засадами на загальносоціологічному рівні аналізу суспільства для даної роботи виступатиме постструктуралізм, зокрема теорія полів та капіталів з концепції класика французької соціології П’єра Бурдьє. Саме вона задаватиме онтологічну картину суспільства і понятійно-категоріальний апарат, оскільки П.Бурдьє дав чітке визначення принципів просторової організації суспільства через втілення у ній соціальних структур, задав політичний контекст їх аналізу.
При розробці власного бачення просторової організації суспільства автор спирається на здобутки класичної соціології щодо соціального простору та загального розуміння просторовості соціальної взаємодії, зокрема, принцип дистанціювання, запропонований Г.Зіммелем, положення соціології міста М.Вебера, генези соціального Е.Дюркгейма. Також до роботи були залучені поняття та їх соціологічний контекст процесів символізації та симулякризації соціального простору, вироблені теоретиками постмодерністської парадигми: Ж.Бодрийяром, Ф.Ліотаром, М.Кастельсом.
Тож, виходячи із зазначеної актуальності теми організації простору суспільства, недостатності її розробки саме через призму політичної діяльності, стає очевидною необхідність подальшого комплексного вивчення просторової організації як необхідного елементу будь-якого соціального утворення, впливу характеристик простору суспільства на соціальний простір, можливостей використання цього зв’язку при реалізації політичних стратегій, спираючись на теоретичні засади такого аналізу, представлені у соціологічній концепції П.Бурдьє.
Таким чином, мета дисертації полягає у розробці теоретичних засад аналізу просторової організації суспільства. Для досягнення поставленої мети необхідно послідовно вирішити такі завдання:
- дослідити традицію аналізу простору суспільства в історії соціологічної теорії;
- проаналізувати соціологічну концепцію П.Бурдьє, зокрема, розвиток поняття фізичного простору, виявити, які можливості дає залучення цього поняття до аналізу політичної діяльності;
- систематизувати знання про сутність та функціонування простору суспільства, накопичені у галузевих та спеціальних соціологічних теоріях;
- здійснити аналіз політичної діяльності на різних рівнях просторової організації суспільства;
- визначити специфіку управління соціальною структурою через організацію простору суспільства;
- описати основні форми об’єктивації соціальної структури, самоорганізацію та рівень включеності територіальних спільнот як соціальних суб’єктів у політичну діяльність;
- виявити особливості символізації просторових відносин, її використання у політичних практиках;
- охарактеризувати сучасні тенденції організації простору суспільства.
Об'єктом дослідження є організація простору суспільства як політична діяльність. Як предмет виділяються принципи та механізми взаємодії соціального простору і простору суспільства, вплив політичного чинника на процеси організації простору суспільства, управління просторовою диференціацією суспільства.
Методи дослідження. Основними методами дослідження є метод аналізу та синтезу, критичний і міждисциплінарний підхід до досліджуваної проблеми, метод ідеального типізування, залучені методи соціологічного дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у формулюванні нових теоретичних засад просторового аналізу суспільства, потенціал яких дозволяє розглядати політичну діяльність через використання механізмів управління простором суспільства.
Вперше обгрунтовано і розширено застосування принципів постструктуралізму П.Бурдьє до процесів, які відбуваються у просторі суспільства, та до взаємодії соціальних і фізичних його структур; інтегровано знання соціологічних та суміжних дисциплін у концепцію простору суспільства як результату накладення геометричного, географічного, антропо-психологічного та соціокультурного рівнів структурування.
Вперше системно застосовано просторовий підхід до аналізу політичної діяльності, зокрема її соціоструктурних ефектів, виділені мега-, мезо-, мікрорівні організації простору суспільства; з цих позицій досліджено структурні наслідки різних видів державного управління, встановлено, що за централізованого управління, на відміну від процесів самоорганізації, ставлення до просторової організації схоже із маніпулюванням природними об'єктами, які розглядаються лише як засіб діяльності, а їх внутрішні процеси ігноруються.
Удосконалено трактування новітніх тенденцій соціопросторової структурації та визначення її особливостей: обгрунтовано збільшення ролі субкультурних груп, територіальних громад та інших самоорганізаційних утворень у загальній структурі суспільства, їх включення у політичні відносини, що підвело основу під нові напрямки правової і нормотворчої діяльності.
Подальший розвиток отримав аналіз сучасного стану соціальної структурації: завдяки розгляду його у контексті діалектичного поєднання процесів глобалізації та локалізації, системного бачення набуло розуміння сутності зміни модерних принципів організації простору постмодерними, де вирівнювання за традиційними характеристиками супроводжується диференціацією стилів життя, яка, проявляючись символічно, реалізується у просторі суспільства.
Досліджено нові соціопросторові особливості структур символічного середовища і показано їх задіяність у полі політики, як то: ідеологізоване маркування території розміщення соціальних агентів; організація текстового простору у його репрезентації структур поля політики.
Наукове і практичне значення роботи обумовлене роллю соціопросторових відносин у суспільстві, їх включеністю у трансформаційні процеси сучасного українського суспільства. Запропонований у роботі концептуальний підхід до визначення просторової організації суспільства здатний слугувати теоретичною базою для розробки методики емпіричних досліджень соціальної структури та політичної діяльності.
Висновки дослідження можуть стати теоретичним підгрунтям концепції громадянського суспільства у її сприянні розвитку самоорганізаційних процесів та самоуправління, відродження громад, інших об’єднань громадян, їх активнішій участі у політичному житті країни.
Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані при розробці практичних рекомендацій по вдосконаленню державного управління, зокрема різних аспектів соціальної політики. Матеріали дисертації можуть використовуватися як доповнення та ілюстрація багатьох тем у викладанні базових курсів: "загальносоціологічна теорія", "соціологія політики", "соціальна структура", "соціологія міста" тощо.
Апробація результатів дисертації. Головні положення дисертації були виголошені та обговорені на таких наукових конференціях:
Міжвузівська наукова молодіжна конференція "Гра як спосіб існування культури", Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 1999;
Наукова конференція "Харківські соціологічні читання 2000": "Сучасна соціологічна думка і соціологічна освіта", Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна, Харків, 2000;
Наукова конференція студентів та аспірантів факультету соціології та психології, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2000;
Міжнародна наукова конференція "Геополітичні та геоекономічні проблеми російсько-українських відносин (оцінки, прогнози, сценарії)", Інститут управління та економіки, Російське географічне товариство, Санкт-Петербург, 2001;
Міжнародна наукова конференція "Репрезентація тілесності: дослідницькі практики", Російський державний гуманітарний університет, Москва, 2002.
Публікації. Основні результати дисертації відображені у восьми публікаціях: з них у фахових виданнях 5 публікацій; у інших наукових збірках 3 публікації.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (345 найменувань). Повний обсяг дисертації 168 сторінок.

Перебіг даної дискусії відображений у публікаціях вітчизняних та зарубіжних авторів [133; 227; 256; 258].

Список литературы

Висновки
Поняття простору суспільства має досить тривалу традицію в соціології. При огляді різних соціологічних концепцій розуміння простору простежено перехід від переважання географічного середовища, чиї природно-кліматичні чинники були зовнішніми стосовно пояснюваного соціального простору, до розгляду екологічного середовища, яке вже формується на межі взаємодії соціуму з природою, з виходом до розуміння соціально наповненого простору як середовища протікання суспільних процесів. Попри виявлену неповноту задіяння понять просторової організації у соціологічній теорії та фрагментарність їх розгляду різними спеціальними теоріями, можна говорити про вже певну історію застосування аналізу простору суспільства в соціології, накопичений досвід його використання.
При цьому найменше розробленим і однозначним залишається власне поняття простору в суспільстві, тож його наповнення потребувало залучення положень суміжних дисциплін. Структура простору суспільства постає як результат взаємного накладення геометричних, географічних, антропо-психологічних та соціокультурних класифікуючих принципів. Геометрія як основа формалізації простору суспільства не в змозі адекватно оперувати вимірами уречевленого простору, вона вимагає для своїх законів "пустого простору", що суттєво звужує коло її використання, робить його значно меншим за фактичне. Це породжує численні невідповідності та конфлікти, адже саме геометрія стала основою формалізації відносин, пов’язаних із земельними, а далі більшістю виробничих та юридичних відносин.
Загалом простір суспільства охоплює адміністративну, промислову, поселенську та інші територіальні системи весь життєвий простір, а не лише його природне середовище. Близькими до нього виступають більш традиційні для вітчизняної соціології поняття просторової чи територіальної організації суспільства, але їх використання до цього часу не передбачало спеціального аналізу саме соціальної складової, тож і не потребувало свого обгрунтування в рамках соціологічної теорії. Ця ситуація зумовила значний розрив у вивченні суспільства, зокрема між аналізом поведінкових та об’єктивованих аспектів соціального.
Застосування постструктуралістської концепції простору П’єра Бурдьє дозволяє розглядати простір суспільства як об’єктивацію соціального простору статусів та відносин у локусах об’єктивованого та інкорпорованого капіталів. Уречевленість соціальних відносин породжує як необхідну просторову прив’язаність та упорядкованість їх самих і задіяних соціальних агентів. Це робить вельми привабливим, досить очевидним та наочним використання організації простору суспільства як інструменту соціальної регуляції з боку держави, інших політичних суб’єктів.
Саме політична діяльність у своєму загальносоціологічному трактуванню постає всеохопним контекстом для різноманітних проявів організації простору суспільства. Саме правила поля політики дозволяють зрозуміти структури простору суспільства, логіку просторових стратегій різних суб’єктів, зрештою, стають основою для виділення рівнів організації простору суспільства: міжнародного і загальнодержавного, регіонального і локального просторів, простору дому (інтер’єр).
Розгляд організації простору в політичних практиках різного рівня виходить з розуміння відносин у просторі суспільства як прагнення здобути особливий просторовий ресурс, знання про властивості якого використовуються для маніпулювання ним у ході реалізації соціальних технологій. При цьому існує пов’язаність просторового ресурсу з різними видами соціального капіталу, тобто зрушення першого призведе до змін у решті, причому в неоднаковій мірі. Ця залежність вже давно з успіхом використовується у соціальній практиці.
Політичні практики на мегарівні задають лише загальні принципи і рамки організації простору суспільства. Так геополітичні стратегії як об’єкт беруть простір міжнародних відносин, тож не оперують специфічними для простору суспільства категоріями. Хоча рефлексія глобалізації призводить до появи таких концепцій, де весь світ розглядається у термінах єдиного суспільства (світ-система І.Валлерстайна, ідеї транснаціональних класів та страт).
Адміністративно-територіальні одиниці, розглянуті на прикладі міста, району, демонструють весь спектр можливостей управління соціальними процесами через організацію простору їх протікання це і зміна меж, символічне маркування місця, його інфраструктурне забезпечення та конституційне наповнення. На цьому рівні реалізуються можливості здійснення влади, управлінських функцій, визначеної соціальної політики за умовами та правилами загальнодержавного чи міжнародного рівнів - політичний, економічний та символічний капітали досягають найтіснішого переплетення.
Рівень повсякденної взаємодії у малому просторі найменше асоціюється із політичною діяльністю. Але саме тут на прикладах гінекею, комунальної квартири, келії схимника, камери в’язня тощо бачимо як створення, контроль чи обмеження конкретних параметрів умов існування зумовлює габітуальні структури, задає політичну поведінку лояльності чи бунту соціальних агентів. У застиглих просторових формах чи поведінкових моделях різних поколінь проглядають сліди минулої активності та змістовної наповненості місцевої та централізованої політик.
На сьогодні більшість простороорганізуючих практик йдуть від державних органів влади або ж регулюються встановленими ними нормативними актами. Аналіз конкретної державної політики у цій сфері найперше мусить враховувати визначення принципів, базових як для існування держави, так і для організації простору суспільства - це адміністративно-територіальний устрій країни та співвідношення процесів централізації і децентралізації.
Максимальна централізація всіх рівнів управління породила ту тотальність, у якій і перебувало наше суспільство за часів СРСР. Соціоструктурно це проявлялося у здійснюваному до кінця 80-х років в Україні (як частині Радянського Союзу) курсі на стирання граней та створення "єдиного монолітного радянського народу". Територіальна організація суспільства повністю контролювалася органами влади і будувалася за принципом змішання всіх груп населення і підконтрольності кожного. Перший постулат реалізовувався за допомогою міграційної і житлової політик (принцип розподілу молодих спеціалістів, рекрутування на комсомольські будівництва, ущільнення житлової площі і т. д.); другий за допомогою паспортної системи, прописки, прикріпленості до місця роботи і т. д.
Трансформаційні процеси, що визначають сучасний стан нашого суспільства, зумовлені світовим контекстом глобалізації, тож зазнають тих же структурних зрушень, накладаючи їх на національну основу. Так, на зміну детермінації соціальної структури економічним та політичним капіталом, сьогодні все більшу роль починає відігравати символічний капітал, що знімає в собі прояви всіх попередніх і об’єктивується як у знаковому, так і у фізичному просторі суспільства. Ці характеристики символізації значущого (у соціальному просторі) та значущої символізації (у просторі суспільства) особливо добре вписуються у постмодерний погляд на суспільство.
До таких самоорганізаційних форм соціальної структури, які уособлюють розподіл різних джерел інкорпорованих капіталів у просторі суспільства, можна віднести як традиційні для українського суспільства гуртування задля відстоювання власних інтересів (територіальні громади, братства, земляцтва), так і ті, що з’явилися в умовах глобальних інформаційних потоків (соціальні мережі, інтернет спільноти, субкультурні утворення), а також такі, що покликані сприяти розбудові громадянського, правового, демократичного суспільства, (недержавні громадські організації, органи самоорганізації населення, інші соціально-політичні та економічні об’єднання громадян в рамках правового поля держави).
Всі ці процеси, що творять нову організацію простору суспільства, значно ослабляють традиційні методи політичної боротьби і адміністрування, вимагаючи, поза прямим маніпулюванням соціальними та фізичними параметрами населення, опосередкований вплив на інституційному рівні чи взаємодію з громадянами через їх безпосередню включеність у певні локалізовані соціально-культурні спільноти.
Зафіксувавши появу нових тенденцій у просторовій організації сучасного українського суспільства, постає потреба подальшого їх дослідження, а, враховуючи виявлений тісний зв’язок з політичними практиками різного рівня, також необхідність розробки адекватних стратегій та технологій управління ними задля ефективнішого використання соціального потенціалу розвитку України.

Список використаних джерел
1. Алексюк Р.П. Аппарат управления и власти как общесоциологическая категория. Воронеж, Изд-во Воронежского ун-та, 1974. 174 с.
2. Амелин В.Н., Бейтер Дж., Дегтярев А.А. Территориальный аспект социальной дифференциации в Москве // Вестник Московского ун-та. Сер. 18, Социология и политология. М., 1995. № 2. С. 16-29.
3. Ананьев Б.Г. Пространственное различение. Л.: Издательство Ленинградского ун-та, 1955. 188 с.
4. Андерсон Б. Уявлені спільноти. Міркування щодо походження й поширення націоналізму: Пер. з англ. В.Морозова / 2-е, перероблене видання. К.: Критика, 2001. 271 с.
5. Андрухович Ю. Остання територія // День. 1999. № 4. С. 7.
6. Антропоэкологическая оценка и формирование оптимальной городской среды: Сб. научн. работ / Отв. ред. Е.П.Борисенков Л.: АН СССР Зоол. ин-т, 1988. 144 с.
7. Арнхейм Р. Новые очерки по психологии искусства. М.: Прометей, 1994. 352 с.
8. Арон Р. Этапы развития социологической мысли / Общ. ред. и предисл. П.С.Гуревича. М.: Издательская группа Прогресс Политика, 1992. 608 с.
9. Арсеєнко А.Г. Глобалізація: соціальні зміни і наслідки напередодні ХХІ століття // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 1999. № 1. С. 42-58.
10. Арсеєнко А.Г. Соціальна поляризація світу наприкінці ХХ століття: Рецензія [Bradshow Y.W., Wallace M. Global Inequalities. Thousand Oaks (Cal.); London; New Delhi: Pine Forge Press, 1996. XV; 223p.] // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 1999. № 4. С. 149-154.
11. Ахундов М.Д. Концепции пространства и времени: истоки, эволюция, перспективы. М.: Наука, 1982. 222 с.
12. Багно Е.Е. Граница как категория культуры // Русская литература. СПб., 1995. № 3. С. 6-12.
13. Баньковская С.П. Эрнст Берджесс // Современная американская социология / Под ред. В.И.Добренькова. М.: Изд-во МГУ, 1994. С. 20-32.
14. Баран Я.В. Слов’янська община (за матеріалами поселення Рашків 1): Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.06 / АН України, Ін-т археології. К., 1992. 24 с.
15. Баранов А.В., Ядов В.А. Городской образ жизни как объект планирования // Общественные науки. 1981. № 1. С. 62-76.
16. Барбаш Н.Б. Методика изучения территориальной дифференциации городской среды. М.: Ин-т геогр. АН СССР, 1986. 181 с.
17. Барзилов С. Провинция: элита, номенклатура интеллигенция // Свободная мысль. М., 1996. № 1. С. 44-56.
18. Барзыкина А.И. Социальное пространство: сущность и проблемы диагностики (социологический анализ): Автореф. дис... канд. соц. наук: 22.00.01 / Рос. акад. гос. службы. М., 1997. 23 с.
19. Барт Р. Мифологии. М.: Изд-во им. Сабашниковых, 1996. 312 с.
20. Батанов О. Функції територіальних громад як специфічних суб’єктів конституційного права // Право України. 1998. № 8. С. 21-24.
21. Батыгин Г.С. Лекции по методологии социологических исследований: Учеб. для студентов гуманит. вузов и аспирантов. М.: АО Аспект-пресс, 1995. 285 с.
22. Бауман З. Власть без места, Место без власти // Социологический журнал. 1998. № 3/4. С. 86-100.
23. Бауман З. Социологическая теория постмодерна // Человек и общество: Хрестоматия / Под ред. С.А.Макеева. К.: Ин-т социологии НАН Украины, 1999. С. 254-267.
24. Белов В. Построение империи: время, пространство, власть // Русский журнал. Вне рубрик. 7 Сентября 2000. Available from: http://www.russ.ru/ist_sovr/20000907.html.
25. Бестужев-Лада И.В. Окно в будущее. Современные проблемы социального прогнозирования. М.: Мысль, 1970. 269 с.
26. Бжезінський З. Велика шахівниця: Американська першість та її стратегічні імперативи / З англ. пер. О. Фешовець. Львів Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2000. 236 с.
27. Білокінь С. Більшовизм: механіка тотального винищення населення // Сучасність. 1998. № 5. С. 71-95.
28. Богорад О.Д. До питання про адміністративне районування великих міст // Роль столиці у процесах державотворення: історичний та сучасний аспекти: Матеріали наук.-практ. конф., 28 лют. 1996 р., Київ / Під ред. Ю.П.Лебединського. К.: НАН України Ін-т історії, 1996. С. 112-115.
29. Бодрийяр Ж. О совращении // Ad Marginem`93. М.: Ad Marginem, 1994. С. 324-332.
30. Бодрийяр Ж. Система вещей. М.: Рудомино, 1995. 168 с.
31. Бодрийяр Ж. Соблазн: Пер. с фр. А.Гараджи. М.: Ad Marginem, 2000. 318 с.
32. Бурдье П. За рационалистический историзм // Социо-Логос постмодернизма'97: Альманах Российско-французского центра социологических исследований Ин-та социологии РАН. М.: Ин-т экспериментальной социологии, 1996. С. 9-29.
33. Бурдье П. Начала. Choses dites. М.: Socio Logos, 1994. 288 с.
34. Бурдье П. Оппозиции современной социологии // Социологические исследования. 1996. № 5. С. 36-50.
35. Бурдье П. Практический смысл: Пер. с фр. А.Бикбов, К.Вознесенская / Отв. ред. Н.Шматко. СПб.: Алетея, 2001. 562 с.
36. Бурдье П. Рынок символической продукции // Вопросы социологии. 1993. № 1/2. С. 49-62, № 3. С. 50-61.
37. Бурдье П. Социальное пространство и символическая власть // THESIS: Theory a. history of econ. a. social institutions a. systems: Almanac. М. 1993. Vol. 1, № 2. С. 137-150.
38. Бурдье П. Социология политики: Пер. с фр. / Сост., общ.ред. и предисл. Н.А.Шматко. М.: Socio logos, 1993. 336 с.
39. Былов В.Г. Проблемы американских городов: (Сводный реф.) // Социальные и гуманитарные науки. Отеч. и зар. л-ра. Серия 2, Экономика: РЖ. М., 1994. № 2. С. 155-158.
40. Валлерстайн И. Исторические системы как сложные системы // Философские перипетии. Вестник ХГУ. № 409. 1998. С. 198-203.
41. Васильева Э.П. Социальная структура и социальная стратификация: (Сводный реф.) // Социальные и гуманитарные науки. Отеч. и зар. л-ра. Серия 11, Социология: РЖ. М., 1994. № 1. С. 95-103.
42. Вебер М. Основные понятия стратификации // Социологические исследования. 1994. № 4. С. 147-156.
43. Величко В. "Париж сходу", або Шанхай, де не буде "Шанхайчиків" // Всесвіт. 1999. № 8 (847). С. 147-154.
44. Весна 89: География и анатомия парламентских выборов / Под ред. В.А.Колосова М.: Прогресс, 1990. 380 с.
45. Ветрова С.С. Социология территориальных общностей // Вісник Харківського національного ун-ту ім. В.Н.Каразіна. № 462. 2000. С. 154-162.
46. Виноградский В.Г. Социальная организация пространства: философско-социологический анализ. М.: Наука, 1987. 187 с.
47. Вишняков В.Г. К вопросу о понятиях территория”, территориальная целостность”, самоопределение народов” в конституции Российской Федерации. http: // www.hist.msu.ru/NIISS/Publications/Mag/13/questterrr.htm.
48. Власов А.В. Этническая сегрегация в современном в городе. Проблемы гармоничного сосуществования. http://www.niurr.gov.ua/ukr/dialog_1999/ vlasov.htm.
49. Власть: Очерки современной политической философии Запада / Отв. ред. В.Мшевениерадзе; АН СССР, Ин-т философии. М.: Наука, 1989. 325 с.
50. Внешняя политика СССР 1917-1944 гг.: Сборник документов в 4 т. / Сост. А.С.Тисменец. М., 1944. Т.1: 1917-1920 гг. 572 с.; Т.4: 1935 июнь 1941 г. 647 с.
51. Войтович С.О. Світ соціальних відносин в українській культурі (історико-соціологічне дослідження). К.: Ін-т соціології НАНУ, 1994. 145 с.
52. Войтович С.О. Соціальні інститути суспільства: рід, влада, власність. К.: Ін-т соціології НАНУ, 1998. 170 с.
53. Волович В.І. Сучасна транзитна міграція в Україні // Вісник Київского ун-ту. Серія: Соціологія. Психологія. педагогіка. 1995. Випуск 1. С. 3-15.
54. Всемирный банк в Украине: исправляя ошибки прошлого. Интервью с Лукой Барбоне, директором всемирного банка по Украине и Белорусии // Траснформация. № 6. ноябрь 2000 январь 2001. С. 1-3.
55. Вулиці Києва: Довідник / За ред. А.Кудрицького. К.: Українська енциклопедія ім. М.П.Бажана, 1995. 352 с.
56. Вульф В. Простір власної кімнати. К.: Альтернативи, 1999. 112 с.
57. Геополитическая роль независимых интеллектуальных центров / Издание первого Независимого интеллект. центра. К.: Независимый интеллект. центр, 1996. 14 с.
58. Геополитические и геоэкономические проблемы России: Труды симпозиума / Отв. ред. С.Б.Лавров. СПб.: Русское географическое общество, 1995. 230 с.
59. Гиденс Э. Последствия модернити // Новая постиндустриальная волна на Западе: Антология / Под ред. В.Л.Иноземцева. М.: Academia, 1999. С. 101-122.
60. Гіденс Е. Соціологія: Пер. з англ. В.Шовкун, А.Олійник / Наук. ред. О.Іващенко. К.: Основи, 1999. 726 с.
61. Гладкий Ю.Н., Чистобаев А.И. Основы региональной политики: Учебник. СПб.: Изд-во В.А.Михайлова, 1998. 659 с.
62. Глазычев В.А. Социальная жизнь города на молекулярном уровне // Свободная мысль. М., 1995. № 5. С. 113-124.
63. Глазычев В.Л. Социально экологическая интерпретация городской среды. М.: Наука, 1984. 179 с.
64. Гнатишин І.М. Регіон як територіальна система в світогосподарських зв'язках країни: Дис... канд. екон. наук (08.10.02; 08.05.03) / Чернівецький ун-т ім. Ю.Федьковича. Чернівці, 1995. 173 с.
65. Головаха Е.И., Бекешкина И.Э., Небоженко В.С. Демократизация общества и развитие личности. От тоталитаризма к демократии. К.: Наукова думка, 1992. 125 с.
66. Голофаст В.Б. Элита Петербурга глазами населения // Мир России = Universe of Russia. М., 1995. Т.4. № 2. С. 91-106.
67. Голубець М.А. Місто як екологічна соціальна система // Вісник АН УРСР. 1989. № 12. С. 47-58.
68. Горбачевич К.С. О городской топонимике // Вопросы культуры речи. 1964. Вып. 5. С. 91-104.
69. Горбачик А.П., Жулькевська О.В. Сіткові методи в аналізі соціальних явищ // Вісник Київского ун-ту. Серія: Соціологія. Психологія. Педагогіка. 1995. Вип. 1. С. 80-87.
70. Горинь Г. Громадський побут сільського населення Українських Карпат (ХІХ 30-ті роки ХХ ст.). К.: Наукова думка, 1993. 200 с.
71. Городская среда: Технология развития / Глазычев В.Л., Егоров М.М., Ильина Т.В. и др.; Под ред. В.Л.Глазычева. М.: Ладья, 1995. 239 с.
72. Громов И., Мацкевич А., Семенов В. Западная теоретическая социология. СПб.: Ольга, 1996. 286 с.
73. Гурбик А.О. Еволюція соціально-територіальних спільнот в середньовічній Україні (волость, дворище, село, сябрина спілка). К.: Наукова думка, 1998. 213 с.
74. Гурне Б. Державне управління: Пер. з фр. В.Шовкуна. К.: Основи. 165 с.
75. Даренмарк Б. Рынок или государство: какой путь избрать для жилищной политики // Евроград = Eurograd. СПб., 1995. № 5. С. 41-44.
76. Дацюк С., Грановский В. Геополитика, хронополитика и культурополитика // Зеркало недели. 1999. 16 января. С. 23.
77. Демони миру та боги війни. Соціальні конфлікти посткомуністичної доби / С.Макеєв (кер. авт. колективу). К.: Політична думка, 1997. 508 с.
78. Довбищенко М.В. Регіональна та соціальна структура уніатської церкви кінця ХVІ першої пол. ХVІІ ст. (на матеріалах Волинського воєводства): Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Київський ун-т ім. Т.Шевченка. К., 1998. 18 с.
79. Доценко А.І. Регіональне розселення: проблеми та перспективи. К.: Наукова думка, 1994. 194 с.
80. Драгомощенко А. Предместье. Провинция. Коллегия воды и песка // Митин журнал / Ред. Д.Волчек. 1994. - Вып. 51. С. 175-180. Available from: http://www.vavilon.ru/metatext/mj51/dragomot.html.
81. Драченко В.И. Законы сохранения и симметрии, асимметрии на уровне общественной организации / Норил. индустр. ин-т. Норильск, 1995. 9 с. Рукопись деп. в ИНИОН РАН от 28.08.95, № 50693.
82. Дридзе Т.М. Социально-диагностическое исследование города // Вестник российского гуманитарного научного фонда. М., 1996. № 1. С. 95-103.
83. Друзюк С. Громада велика сила. Та можливості обмежені // Віче. 1998. № 5. С. 41-46.
84. Душков Б.А. География и психология. Подход к проблемам. М.: Мысль, 1987. 285 с.
85. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда: Пер. с фр. А.Б.Гофман. М.: Канон, 1996. 432 с.
86. Дяченко М., Частик О. Простір і час фольклорних світів: пам’ять генерацій // Філософська думка. 1999. № 1-2. С. 64-79.
87. Жизненное пространство человека и общества: Сб. науч. тр. / Под общ. ред. В.Б.Устьянцева. Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1996. 129 с.
88. Журавлев О.В. О понятии пограничной этнической идеологии // Русская литература. СПб., 1995. № 3. С. 23-80.
89. Закон України "Про біженців" № 2557-ІІІ від 31.07.2001 // Голос України. 2001. 31 липня. С. 4-6.
90. Закон України "Про вибори народних депутатів" № 2766-ІІІ від 18.10.2001 // Голос України. 1997. 25 жовтня. С. 4.
91. Закон України "Про імміграцію" № 2491-ІІІ від 13.07.2001 // Голос України. 2001. 13 липня. С. 6.
92. Закон України "Про органи самоорганізації населення" № 2625-ІІІ від 11.07.2001 // Голос України. 2001. 15 серпня. С. 4-5.
93. Замятин Д.Н. Феноменология географических образов // Социологические исследования. 2001. № 8. С. 12-21.
94. Заставний Ф.Д. Населення України. Львів: Просвіта, 1993. 224 c.
95. Зборовский Г.Е. Пространство и время как формы социального бытия. Свердловск: Свердловский юридич. ин-т, 1974. 223 с.
96. Здравомыслов А.Г. Власть и общество // Социологический журнал. 1994. № 2. С. 4-17.
97. Здравомыслов А.Г. Социология конфликта: Россия на путях преодоления кризиса: Учебн. пособие для студентов высших учебных заведений. М.: Аспект Пресс, 1995. 317 с.
98. Земельний кодекс України № 2768 від 25.10.2001 // Голос України. 2001. 20 листопада. С. 7-18.
99. Зиммель Г. Избранное. Т. 2. Созерцание жизни. М.: Юристъ, 1996. 607 с.
100. Зиммель Г. Философия денег: (фрагмент) // Теория общества. Сборник: Пер. с нем., англ. / Общая ред. А.Ф.Филиппова. М.: КАНОН-пресс-Ц, Кучково поле, 1999. С. 309-383.
101. Зіллер Ж. Політико-адміністративні системи країн ЄС: Порівнял. аналіз / Пер. з фр. В.Ховхуна. К.: Основи, 1996. 420 с.
102. Знанецкий Ф. Исходные данные социологии // Американская социологическая мысль: Тексты / Под ред. В.И.Добренькова. М.: Изд-во МГУ, 1994. С. 62-77.
103. Иванников И.А. Специфика русского государственно правового провинциального сознания // Провинциальная ментальность России в прошлом и настоящем. Самара, 1995. С. 60-63.
104. Ильин В. Социальное неравенство. М.: Ин-т социологии РАН, ЦСО, 2000. 280 с.
105. Ионин Л.Г. Новая магическая эпоха // Постмодерн: новая магическая эпоха: Сб. статей / Под ред. Л.Г.Ионина. Харьков: Харьковський национальный ун-т им. В.Н.Каразина, 2002. С. 221-236.
106. Ионин Л.Г. Основания социокультурного анализа: Учебн. пособие. М.: Рос. гос. гуманит. ун-т, 1996. 151 с.
107. Исаров Г.З. Справочник квартиросъемщика в вопросах и ответах. М.: Изд-во Министерства коммунального хозяйства РСФСР, 1962. 99 с.
108. История теоретической социологоии. В 4-х т. Т. 1. / Ответ. ред. и составитель Ю.Н.Давыдов. М.: Канон, 1997. 496 с.
109. Ісаєвич Я.Д. Браства та їх роль в розвитку української культури ХVI XVII ст. К.: Наукова думка, 1966. 251 с.
110. Каганский В. Культурный ландшафт и советское обитаемое пространство: Сб. статей. М.: Новое литературное обозрение, 2001. 576 с.
111. Кандрашина Е.Ю., Литвинцева Л.В., Поспелов Д.А. Представление знаний о времени и пространстве в интеллектуальных системах. М.: Наука, 1989. 326 с.
112. Капралов Г. Працювати громадою, відповідати ж персонально // Віче. 1998. № 1. С. 81-85.
113. Кассирер Э. Человеческий мир пространства и времени // Философская и социологическая мысль. 1991. № 5. С. 65-85.
114. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура: Пер. с англ. под науч.ред. О.И.Шкаратана. М.: ГУ ВШЭ, 2000. 608 с.
115. Кастельс М. Становление общества сетевых структур // Новая постиндустриальная волна на Западе. Антология / Под ред. В.Л.Иноземцева. М.: Academia, 1999. С. 492-505.
116. Качанов Ю.Л. Агенты поля политики: позиции и идентичность // Вопросы социологии. 1992. № 2. Т1. С. 61-82.
117. Качанов Ю.Л. Опыты о поле политики: [Интерференция]. М.: Ин-т эксперим. социол., 1994. 158 с.
118. Качанов Ю.Л. Политическая топология: Структурирование политической действительности. М.: Ad Marginem, 1995. 223 с.
119. Качанов Ю.Л. Практическая топология социальных групп // Socio-Logos'96. М.: Socio-Logos, 1996. С. 49-93.
120. Качанов Ю.Л., Шматко Н.А. Как возможна социальная группа? // Социологические исследования. 1996. № 12. С. 90-105.
121. Кейзеров Н.М. Власть и авторитет. Критика буржуазных теорий. М., Юрид. л-ра., 1973. 264 с.
122. Клочкова О.Н. Аксиологические аспекты сохранения архитектурно-исторического наследия // Культура. Власть. Идентичность: новые подходы в социальных науках. Саратов, Издательско-комерческое пр