ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ СУЧАСНОГО МОЛОДІЖНОГО РУХУ УКРАЇНИ: ТЕНДЕНЦІЇ ТА ПРОБЛЕМИ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

Барабаш Володимир Васильович
УДК 316.346.32-053.6

ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ СУЧАСНОГО МОЛОДІЖНОГО РУХУ УКРАЇНИ: ТЕНДЕНЦІЇ ТА ПРОБЛЕМИ

Спеціальність 22.00.04 спеціальні та галузеві соціології

Дисертація на здобуття вченого ступеня
кандидата соціологічних наук

Науковий керівник
Соболєв Василь Олександрович
доктор соціологічних наук, професор

ХАРКІВ 2004

ЗМІСТ
Ст.
ВСТУП..3
РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні засади вивчення
інституціоналізації соціальних рухів.12
1.1. Теоретико-методологічний аналіз соціальних
інститутів та процесу інституціоналізації.13
1.2. Громадські рухи: поняття та функції.......34
1.2.1. Теоретичні підходи до аналізу соціальних рухів35
1.2.2. Класифікація громадських рухів та їх функції54
1.3. Етапи та тенденції розвитку сучасних громадських рухів.61
1.3.1. Виникнення, становлення та розвиток громадських рухів.61
1.3.2. Нові соціальні рухи” у сучасному соціальному просторі.66
РОЗДІЛ 2. Молодіжний рух в сучасній Україні:
основні напрямки інституціоналізації.73
2.1. Молодіжний рух: поняття та призначення
на перехідних етапах суспільного розвитку...73
2.2. Організаційно-правові основи
інституціоналізації молодіжного руху України.99
2.3. Формування громадських молодіжних організації
як суб’єктів молодіжної політики..110
РОЗДІЛ 3. Емпірико-соціологічний аналіз проблем та
тенденцій розвитку молодіжного руху в Україні.125
3.1. Соціологічний аналіз сучасного стану молодіжного руху:
експертна оцінка..125
3.2. Тенденції розвитку молодіжного руху як суб’єкту
соціальних перетворень..144
ВИСНОВКИ.....162
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...172
ДОДАТКИ....189

ВСТУП
Актуальність теми. Відомо, що інституціоналізація відіграє важливу роль в процесі становлення стабільного суспільства, яке відбувається на основі формування відносин злагоди, консенсусу, інтеграції між основними суб’єктами соціальних перетворень. Такі відносини базуються одночасно на об’єктивних універсальних тенденціях, що забезпечують відтворення певних соціальних спільнот, і на особливих закономірностях, які лежать в основі функціонування окремих соціальних груп і об’єднань. У той же час, взаємодія між соціальними утвореннями на основі злагоди, консенсусу, солідарності може відбутися при умові, якщо представники одних соціальних груп будуть впевнені, що інші групи в процесі взаємодії будуть враховувати як загальні, так і їх особисті потреби, інтереси, цілі, цінності, норми поведінки. Цей складний процес засвоєння представниками різних соціально-класових, соціально-демографічних, соціально-етнічних спільнот загальних і особистих потреб, інтересів, цілей, цінностей і норм, відповідних статусів і ролей відбувається завдяки процесу їхньої інституціоналізації. Ось чому дослідження останнього в суспільстві перехідного типу має важливе теоретичне і практичне значення.
Молодіжний рух як різновид соціальної ініціативи та громадської активності виконує низку функцій, серед яких однією з найважливіших є залучення молоді до суспільного життя, її соціалізація у складних соціальних процесах. Участь у організованій громадській діяльності дозволяє молодій людині відчути себе частиною суспільства, де вона живе, усвідомити свої можливості та корисність своїх дій, а успішне становлення та розвиток молодіжного руху є гарантією розвитку здорового суспільства.
На процес інституціоналізації молодіжного руху як каналу соціалізації молоді в усіх соціальних сферах та ідентифікації з відповідними стандартами поведінки впливає низка чинників: зовнішніх і внутрішніх, сприятливих і негативних. Виявлення і урахування дії негативних чинників дозволяє зменшити їхній вплив на означений процес.
Враховуючі, що на теренах пострадянських держав, у тому числі і України, інститути громадянського суспільства знаходяться в стані становлення, то в прискоренні інституціоналізації громадських рухів, у тому числі, і молодіжного, конструктивну роль має відігравати соціальна політика держави. Аналіз особливостей формування та реалізації молодіжної політики української держави дозволяє вивчити, наскільки вона сприяє соціалізації і ідентифікації молоді у суспільних сфер, які будуються на конкуренції, ринкових, товарно-грошових відносинах, повазі до закону і загальнолюдських цінностей.
Закони України Про внесення змін до Закону України Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”, Про молодіжні та дитячі громадські організації”, Укази Президента України Про забезпечення умов для більш широкої участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики”, а також Про додаткові заходи щодо реалізації державної молодіжної політики”, створюють правові засади участі молоді в різних сферах громадського життя, проте ці гарантії дійсного втілення не отримали. Так, загальний рівень зайнятості серед молоді скоротився з 53,2% в 1995 р. до 44,7% в 2001 р., лише 4% молодих людей у віці 18-28 років займаються сьогодні підприємницькою діяльністю, 3,5% є членами громадських організацій. Таким чином, склалася проблемна ситуація, суть якої полягає у протиріччі між існуючим законодавчим закріпленням принципів молодіжної політики і відсутністю механізму її реалізації, що виявляється у низькому рівні організованої участі молоді в основних сферах суспільного життя. Розв’язання цієї проблеми потребує ґрунтовного теоретичного та практичного аналізу процесу інституціоналізації молодіжного руху як одного з видів громадських рухів, котрі беруть участь у реформуванні суспільства перехідного типу, чому і присвячене дане дисертаційне дослідження.
Нарешті, події, які відбувалися протягом кінця листопаду початку грудня 2004 року, показали, що у перших рядах найбільш активної частини населення, яка виступала за демократизацію виборчого процесу в Україні, опинилась саме молодь. Сьогодні інституціоналізація молодіжного руху проявляється через усвідомлені бажання молодих людей сприяти демократичному розвитку України та використання шансу стати активним суб’єктом соціальних перетворень. Цим спростовується вже досить стала думка, що причиною відсутності у молоді інтересу до участі в роботі громадських організацій є неусвідомлення тих інтересів, які молодь повинна нібито відстоювати або невіра у здатність реально впливати на соціальні процеси, що відбуваються, та змінити соціальні відносини, що склалися в суспільстві.
Питання, що досліджуються у дисертації, є об’єктом аналізу представників багатьох наукових напрямків. Проблема соціальних інститутів та процесу інституціоналізації активно вивчалася Ю.Андрєєвим, В.Биченковим, С.Войтовичем, Е.Дюркгаймом, А.Зельмановим, Т.Заславською, Н.Костіною, І.Лукшиним, Р.Мертоном, О.Огурцовим, Т.Парсонсом, Р.Ривкіною, Г.Спенсером.
Вагомий внесок у розробку теорій соціальних рухів зробили як представники західної соціології (Р.Айерман, Г.Блумер, В.Гамсон, Т.Гарр, Е.Джемісон, Н.Зельд, Л.Кілліан, У.Корнхаузер, С.Ліпсет, Дж.Маккарті, К.Маркс, А.Мелуччі, А.Обершол, К.Оффе, Н.Смелзер, Ч.Тіллі, А.Турен, П.Штомпка), так і вітчизняні вчені (В.Березовський, І.Гавриленко, І.Зайцев, Л.Іонін, В.Кононов, М.Кротов, В.Лісовський, М.Малютін, С.Мітрохін, О.Нелюбін, О.Румянцев, М.Саппа, В.Семенова, О.Стогній, І.Сундієв, В.Чурбанов, О.Яницький).
Проблемі природи та діяльності молодіжних формувань присвячені роботи таких авторів, як О. Бастиркін, В. Березовський, О. Кузьмін. Б. Кагарлицький, В.Лісовський, О. Нелюбій, С. Плаксій, І. Фролов, М. Топалов, О. Яницький (соціально-економічна природа молодіжних організацій); І. Карпець, В. Пертцик, Г.Федоров, О. Ямпольська (нормативно-юридичний характер і особливості функціонування молодіжних формувань); О. Амбарцумов, Н. Бєхтєрєв, К.Волкова, Є. Личко, О. Попова (психолого-фізіологічні особливості діяльності молодіж­них об’єднань); О. Запісоцький, І. Ільїнській, В.Лісовський, Е.Ширяєв (морально-етичні аспекти у діяльності молодіжних об'єд­нань); В. Кантор, В. Колонтай, І. Лук’янова (філософський аспект самодіяльного молодіжного руху); Г. Бєлов, Ф. Бурлацький, О.Бутенко, Є.Здравомислова, О.Мігранян (загальнополітичний аналі­з молодіжних формувань).
Серед сучасних українських дослідників молодіжної проблематики вагомий внесок внесли О.Балакірєва, В. Бебик, М.Головатий, В.Головенько, І. Демченко, Н.Комарова, О. Корнієвський, В. Кулік, М. Пашков, В. Перебенесюк, В. Ребкало, В.Рябіка, В.Соколов, Н.Черниш, В. Єленський, В. Якушик, О. Яременко.
Проте, незважаючи на досить велику наукову розробленість проблеми молодіжних рухів, спостерігається відсутність комплексного соціологічного підходу до аналізу сучасного стану процесу інституціоналізації молодіжного громадського руху, практично відсутні дослідження внутрішньої динаміки ціннісних орієнтацій та установок лідерів молодіжного руху, особливостей оцінки статусу та ролей молодіжних формувань з боку їх учасників в сучасному українському суспільстві.
Зв'язок роботи з науковими програмами і планами. Дане дисертаційне дослідження проведено у рамках комплексної наукової теми кафедри прикладної соціології Національного університету внутрішніх справ Соціальні рухи як суб'єкт трансформації соціального порядку” (протокол № 15 від 20.03.2001 р.).
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є комплексне вивчення процесу інституціоналізації молодіжного руху в Україні, його сутності та чинників, що впливають на його розвиток в умовах перехідного суспільства.
Для досягнення поставленої мети вирішуються наступні задачі:
- систематизувати основні теоретичні підходи до аналізу таких понять, як соціальний інститут, інституціоналізація, соціальний рух, молодіжний рух, інституціоналізація молодіжного руху;
- визначити передумови формування молодіжного руху як суб’єкта соціальних перетворень;
- простежити основні етапи формування та розвитку інституціоналізації молодіжного руху, визначити його структуру та складові елементи;
- проаналізувати нормативну регламентацію діяльності молодіжного руху в Україні;
- визначити чинники, які сприяють інституціоналізації молодіжного руху і ускладнюють її;
- за допомогою аналізу показників динаміки залучення молоді до молодіжного руху, системи цінностей сучасної молоді, яка входить до молодіжного руху, ступеню її ідентифікації з молодіжною організацією та цілями її діяльності виявити сучасні тенденції розвитку молодіжних організацій.
Об’єкт дослідження сучасний молодіжний рух України.
Предмет дослідження процес інституціоналізації молодіжного руху в умовах перехідного суспільства.
Методи дослідження. В основу дисертаційного дослідження покладено такі методи:
· загальнонаукові (історико-порівняльний метод - для вивчення процесу становлення молодіжного руху в часовій перспективі; метод системного аналізу для дослідження молодіжного руху як системи, що складається з взаємозалежних елементів);
· конкретно-соціологічні (контент-аналіз законодавчої бази щодо забезпечення розвитку молоді України; анкетування молоді з метою вивчення рівня залучення членів до лав молодіжних організацій, діяльності цих організацій та оцінки їхньої ефективності; інтерв'ю та експертне анкетне опитування лідерів молодіжних громадських організацій для вивчення їх досвіду роботи та оцінки сучасного стану та ефективності діяльності молодіжного руху в Україні).
Теоретико-методологічні засади дослідження. Методологічним фундаментом дисертаційної роботи стали теорії масового суспільства і колективної поведінки (Г. Блумер, У. Корнхаузер, С. Ліпсет), тео­рії відносної депрівації (Т. Гарр, Л. Кілліан, Н. Смелзер), теорія мобілізації ресурсів (В. Гамсон, Н. Зельд, Дж. Маккарті, А. Обершол, Ч. Тіллі), парадигма ідентичності (А. Мелуччі, К. Оффе, А. Турен) та когнітивна теорія (Р. Айерман та Е.Джемісон). Також використані роботи таких науковців, як Е. Бенфілд, М. Бесінджер, Н. Грос, X. Кеслер, Л. Манконі, В. Лощь, В. Тольц, Р. Темпест, Р. Шарлет, які грунтовно розглядали методологічні аспекти молодіжного руху та його типологію.
Емпіричну базу дослідження складають матеріали проведених за участю автора соціологічних досліджень, а також результати вторинного аналізу матеріалів українських та російських соціологічних досліджень, що здійснювалися Українським інститутом соціальних досліджень (Київ, Україна), Харківським інститутом соціальних досліджень (Харків, Україна) та Фондом ”Общественное мнение” (Москва, Росія) у 1997 2003 роках.
Надійність і достовірність результатів дослідження забезпечувалася послідовністю реалізації теоретичних положень при розв'язанні емпіричних завдань, застосуванням методів, адекватних задачам дослідження, репрезентативною вибіркою досліджуваних.
Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційному дослідженні розв’язане важливе наукове завдання: обгрунтовано теоретичну і практичну значущість комплексного використання теоретико-методологічних і емпіричних підходів для вивчення процесу інституціоналізації молодіжного руху в умовах перехідного періоду суспільства. У процесі наукової розробки дисертаційної теми автором одержані такі наукові результати:
· вперше розкрито поліфункціональний зміст громадського руху як соціального інституту, тобто як: а) основи для виникнення спеціальної науково-пізнавальної теорії і окремого виду організаційної практики; б) засобу вирішення соціальних проблем шляхом розробки та впровадження відповідних соціально-економічних і політико-правових програм;
· вперше доведено, що визначальними чинниками молодіжного руху є: а) структурні соціальні нерівності у суспільстві; б) здібність молоді запропонувати альтернативні концепції і програми розвитку суспільного життя. Практичні потреби в гармонізації соціальної нерівності і в пошуках альтернативних шляхів організації суспільного життя стимулює, з одного боку, зростання соціальної активності молоді, а з іншого, намагання її до самоорганізації в різного роду об’єднаннях, організаціях, рухах;
· вперше здійснено дослідження системоутворюючих компонентів інституціоналізації молодіжного руху, що дозволило розробити теоретичну модель цього соціального феномену. Це дозволяє своєчасно реагувати, підтримувати або корегувати дії сучасних молодіжних об’єднань;
· вперше виявлено, що значна кількість сучасних молодіжних організацій орієнтована на такі цінності як демократична спрямованість, відкритість, гласність, толерантність, патріотизм, практичність;
· вперше обгрунтовано недоцільність і неефективність побудови молодіжних організацій на принципах патерналізму, а також доводиться, що для України найбільш перспективною є активістська модель розвитку молодіжного руху, яка базується на принципах самозабезпечення і саморозвитку;
· вперше виявлено стабілізуючі та дестабілізуючі чинники та умови розвитку молодіжного руху в Україні.
Теоретичне і практичне значення роботи обумовлюється актуальністю проблеми, недостатнім ступенем її розробленості і полягає в тому, що:
· основні ідеї і висновки роботи поширюють наукові уявлення про процес інституціоналізації молодіжного руху, а також можуть бути теоретичною базою для подальшого вивчення процесів трансформації і модернізації нової соціальної структури сучасної України;
· дослідження специфіки функціонування і тенденцій розвитку молодіжного руху в Україні дозволяє скорегувати основні концептуальні напрямки реформи загальнодержавної і регіональної молодіжної політики України.
Результати і висновки роботи можуть бути використані у роботі державних органів, в першу чергу, Міністерства у справах сім'ї та молоді, і в практичній діяльності комітетів у справах сім’ї та молоді міських рад народних депутатів.
Результати теоретичного аналізу і практичних досліджень можуть знайти застосування в підготовці лекцій і практичних занять з таких навчальних курсів, як Основи соціології”, Соціологія молоді”, Соціологія громадських рухів”, Теорія та методи паблік рілейшнз”.
Особистий внесок дисертанта. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до аналізу процесу інституціоналізації молодіжного руху на основі соціологічних досліджень, що виконані автором самостійно або у складі дослідницького колективу.
Апробація отриманих результатів.
Основні положення і висновки дисертації оголошувалися і обговорювалися на таких наукових науково-практичних конференціях: науково-практична конференція ”Харківські соціологічні читання”, м. Харків (28-29 листопада 2002 р.), міжнародна науково-практична конференція Молодь в умовах нової соціальної перспективи”, м. Житомир (13-14 вересня 2004 р.). Основні проблеми дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри прикладної соціології Національного університету внутрішніх справ та міжкафедральному науково-практичному семінарі.
Публікації. За результатами дослідження опубліковано 7 наукових праць, з них 5 у фахових виданнях, визначених ВАК України.
Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що діляться на підрозділи, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації складає 171 сторінка, обсяг основної частини 150 сторінок, список використаних джерел (216 найменувань) - 17 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Аналіз різноманітних теоретичних підходів щодо розгляду поняття молодіжний рух” дозволяє нам зробити висновок про те, що у вітчизняній соціології дотепер не сформувався єдиний концептуальний підхід до його вивчення, не розглянуто сукупність умов та чинників, що впливають на його стабілізацію та дестабілізацію у період трансформації українського суспільства. На жаль, відсутні й монографічні соціологічні дослідження саме процесу інституціоналізації молодіжного громадського руху. Спираючись на проведений аналіз, нами було розроблено власне визначення молодіжного руху як форми організованої діяльності молоді, яка відображає активну соціальну позицію щодо досягнення спільних цілей або задоволення спільних потреб, а також захисту, збереження, зміни або зміцнення системи цінностей або відносин, що склалися між членами молодіжної групи або об'єднання.
Для ефективного функціонування та відтворення суспільства велике значення мають різни форми соціальної активності. Сучасне демократичне громадянське суспільство потребує активної позиції його громадян, в тому числі і молоді. Однією з форм соціальної активності молоді є молодіжний громадський рух. Як показують тенденції його розвитку, він став невід’ємною частиною не тільки процесів соціального розвитку, соціальної динаміки, але й через форми та напрямки свого розвитку демонструє усі признаки елементу соціальної структури, або, за словами О.Конта, соціальної статики. Саме тому постала проблема вивчення молодіжного руху саме як соціального інституту.
Для теоретичного і методологічного вивчення феномена молодіжного руху нами була обрана структурно-функціональна парадигма. Саме це дозволило нам розглянути молодіжний рух в якості соціального інституту, що виконує в суспільстві певні функції, а також проаналізувати процес його становлення і розвитку. З цією метою були розглянуті основні соціологічні підходи до аналізу соціальних інститутів та інституціоналізації. Для подальшого дослідження були обрані такі визначення: соціальний інститут - це спосіб здійснення цілеспрямованої діяльності і суспільних відносин у процесі виконання організаційних, регулятивних і інших соціальних функцій, який включає в себе певну групу людей із їхнім об'єктивним положенням (статусом), ролями і нормами, котрі формалізують зв'язки між ними (І.Д.Андрєєв). Інституціоналізація - це процес формування соціального інституту, який складається з декількох послідовних етапів: виникнення значущої суспільної потреби, задоволення якої вимагає спільних організаційних дій; поява соціальних зразків, норм і правил поведінки в ході стихійної соціальної взаємодії; встановлення системи санкцій для підтримки норм і правил; створення системи статусів і ролей, що охоплюють всіх членів соціального інституту (С.С. Фролов).
Для аналізу молодіжного руху як певного типу соціального інституту було вирішено обрати два підходи. По-перше, це теорія мобілізації ресурсів (Дж.Маккарті, Н. Зельд, Ч. Тіллі, А. Обершол, В. Гамсон), яка центральним поняттям обрала організацію і визначає її як формалізовану структуру, яка ідентифікує свої цілі з тим чи іншим рухом або контррухом. Це дозволяє вивчати молодіжних рух через аналіз його формалізованих структур (організацій), якими переважно і представлений молодіжний рух в сучасній Україні. По-друге, це когнітивна теорія (Р.Айєрман, Е.Джеміссон), у відповідності до якої соціальний рух це констатація того факту, що соціальна система сконструйована не зовсім (або зовсім не) вдало. Саме тому, соціальний рух розглядається як виробник нового знання, успіх якого залежить від здатності його інтелектуалів (перш за все, лідерів) створювати та розповсюджувати альтернативні визначення соціальної ситуації. Однією з головних переваг цього підходу є те, що виникає можливість вивчати діяльність соціальних рухів на рівні індивідуальної свідомості, тобто за допомогою вивчення громадської думки та експертних оцінок.
Проведений аналіз теоретичних концепцій дозволяє систематизувати підходи до аналізу таких понять як соціальний інститут і інституціоналізація, і зробити висновок про те, що в цілому виділяються три типи процесу інституціоналізації: у стабільних соціальних системах, у конфліктних соціальних системах та у соціальних системах , що трансформуються.
Інституціоналізація в стабільних системах передбачає когерентність та несперечливість елементів системи та уявлень про устрій суспільства з виникаючими та функціонуючими інститутами.
Інституціоналізація у конфліктних системах характеризується ситуацією, коли уявлення про належність у діяльності впливових суб'єктів соціальних процесів різко розходяться з існуючими соціальними інститутами, і при достатньому накопиченні невдоволення призводять до революційних змін чинних інститутів, а при недостатніх можливостях змінити положення - до напруги між соціальними групами й інститутами і пошуку шляхів рішення такої напруги.
Нарешті, інституціоналізація у системі, що трансформуються, обумовлена ситуацією, коли соціальні інститути і відносини знаходяться в процесі становлення і їхні контури ще не чіткі. Як наслідок, на відміну від стабільних соціальних систем, де інститут виникає як реакція на чітко сформульовану соціальну потребу, трансформаційні процеси обумовлюють невизначеність цілей та цінностей суспільства. Це, у свою чергу, викликає необхідність постійного пристосування і, відповідно, перманентного перегляду цілей, завдань та функцій інституту, що затягує сам процес інституціоналізації, вимушуючи інститут постійно знаходитися на початкових його етапах.
Дослідження підтвердило гіпотезу, що становлення та розвиток сучасних молодіжних об'єднань в Україні можна віднести до інституціоналізації третього типу. Процес трансформації всіх соціальних відносин викликає потребу у активізації процесу інституціоналізації та реінституціоналізації існуючих інститутів суспільства, в тому числі і молодіжних рухів. Таким чином, відбувається зіткнення незрілих соціальних форм і, як правило, незрілих соціальних груп. Дана особливість принципово відрізняє соціальні структури, що трансформуються, від інших соціальних систем.
У нашій роботі ми відштовхувалися від ідей, покладених в основу парадигми колективної дії, що визнає організацію в якості одного з головних ресурсів соціального руху. Організаційний і організований початок втілює раціональний характер руху. В наслідок цього були виділені передумови росту числа молодіжних організацій і активізації молодіжного руху в цілому, до яких можна віднести:
1. незадоволеність існуючим становищем, бажання змін;
2. бажання колективно відстоювати ідеї, захищати свої права й інтереси;
3. процеси демократизації, формування громадянського суспільства (тут необхідно зазначити, що і зворотні процеси сприяють активізації протестного молодіжного руху).
До передумов зниження числа молодіжних організацій можна віднести:
1. аполітичність (неактивність) молоді;
2. тотальний контроль держави за видами організацій і їхньою діяльністю.
Дослідження дозволяє зробити висновок, що інституціоналізація молодіжного руху в Україні має як доцентрові, так і відцентрові тенденції. Доцентрові тенденції (направляються в середину самого молодіжного руху) виявляються через:
· усвідомлення інтересів молоді як особливої соціальної групи; відмову від колишніх форм поведінки;
§ появу форм взаємодії, що сприяють відстоюванню і реалізації інтересів молоді, а так само усвідомлення інтересів інших соціальних груп суспільства і співвіднесення з ними своїх власних;
§ кооперацію рухів у молодіжному середовищі.
Відцентрові виявляються насамперед у зростанні числа молодіжних організацій, їх залученні в політичні й управлінські процеси в якості суб'єкту, а також формуванні позитивного іміджу у свідомості як молоді, так і більш широких прошарків населення.
Дослідженням було зафіксовано показники зрілості процесу інституціоналізації, а саме:
§ виконання окремих функцій молодіжного руху;
§ достатня згуртованість або соціальна ідентичність, що перетворює їх в реальних агентів соціальних дій;
§ сформовані уявлення про сутність соціальних процесів і про своє положення в системі соціальних відносин;
§ розділення визначених цінностей і вироблення відповідних цільових настанов по відношенню до своїх соціальних намагань, можливостей їх реалізації, а також ідеальні уявлення щодо характеру соціальних відносин, сприятливих для досягнення цілей;
§ наявність стратегії дій і відстоювання своїх інтересів, а також формування організацій, що сприяють об’єднанню зусиль представників групи.
Молодіжний рух, як елемент соціальної структури, має свої певні функції, до яких відносяться:
§ функція цілепокладання (визначає параметри оптимального функціонування і розвитку молодіжного руху або модельного майбутнього стану);
§ регулятивна функція (забезпечує постійне відтворення зв’язків між молодіжними організаціями, спираючись при цьому на стандарти поведінки);
§ інтегративна функція (забезпечує згуртованість, взаємозв’язок, взаємовідповідальність молодіжних об’єднань, які відбуваються під впливом інституціоналізованих норм, правил, санкцій і систем ролей. Завдяки цієї функції молодь суб’єктивує себе, усвідомлює своє ми”);
§ транслююча функція (через яку відбувається передача досвіду від одних груп молоді іншим, від дорослих - молодим людям, тобто забезпечується спадкоємність поколінь);
§ комунікативна функція забезпечує прямий і зворотній зв’язок між молодіжними організаціями по вертикалі і горизонталі.
Практичне дослідження як громадської думки та експертних оцінок щодо діяльності молодіжних громадських організацій, так і фактичних даних щодо чисельності молодіжних організацій та декларованих ними напрямків діяльності, дозволяє також зробити низку висновків.
В Україні зафіксовано два типа організацій, які пов’язані з молоддю: по-перше, це безпосередньо молодіжні громадські організації, де членами є не менше 75 % молоді (віком від 14 до 28 років), а по-друге, організації, що мають за об’єкт діяльності молодь як соціальну групу або якісь з її категорій, але самі за складом фактично не є молодіжними.
Сучасний молодіжний рух в Україні характеризується наступними загальними тенденціями:
§ незначний вплив на суспільно-політичне життя держави в цілому;
§ велика кількість організацій співіснує з мізерно малою чисельністю членів кожної з них окремо й з відсутністю масової соціальної бази. Частіше за все соціальна база молодіжного об’єднання сходиться до його членів та нараховує від декількох десятків до декількох тисяч чоловік;
§ сьогодні в Україні головним чинником участі в соціально значущих проектах є адміністративний і політичний ресурси, тому спостерігається відповідна залежність молодіжних рухів, об’єднань від державних структур і політичних партій;
§ рівень такого ресурсу молодіжного руху як соціальний капітал в молодіжних об’єднаннях України ще недостатній для виконання ними функцій громадянського суспільства: забезпечення незалежного контролю діяльності державних структур з впровадження молодіжної політики, адекватного зворотного зв’язку з регіональними об’єднаннями тощо;
§ молодь України не в повній мірі пристосувалася до нових інституційних форм в молодіжному русі, але стійкою виявляється тенденція збільшення частини молоді, яка вступає у взаємодію з новими молодіжними організаціями не на підставі несприйняття соціальної дійсності, інстинкту руйнування чи страху, а на підставі використання цих організацій для досягнення власних цілей.
Фіксація функцій дозволила виділити та згрупувати низку основних цілей організаційних структур молодіжного руху сучасної України:
§ представництво своїх інтересів в офіційних органах та інших інституціях суспільства;
§ захист своїх прав та інтересів за допомогою політичних та юридичних механізмів;
§ організація діяльності (бюрократизація” у веберовському розумінні);
§ формалізація діяльності з метою легітимізації об’єднання;
§ об’єднання молоді зі схожими інтересами та цілями.
Отримані результати дозволяють говорити про суперечливість інституціоналізації молодіжного руху в соціальній системі, що трансформується, яка виражається у результатах трансформації дестабілізуючих чинників, а також появі чинників, що стабілізують, зм'якшують негативні наслідки дестабілізації. До дестабілізуючих чинників молодіжного громадського руху відносяться: відсутність механізмів впливу на важливі соціальні процеси та директивної функції; відсутність активної соціальної позиції у значної частини молоді в суспільстві; наявність взаємовиключних цілей у середині руху (відсутність єдності).
До стабілізуючих чинників молодіжного громадського руху відносяться такі: створення нормативно-правової бази; створення можливостей бути повноцінним суб’єктом у системі соціальних відносин; позитивна громадська оцінка молодіжного руху; постійне відтворення ініціативної частини молодіжного руху.
Взаємодія цих двох груп чинників забезпечує відповідне відтворення чотирьох основних типів учасників у складі молодіжного руху, які отримали умовні назви:
§ конформісти” (ті, хто входять до лав молодіжної організації лише за принципом краще бути членом організації, аніж не бути ним”);
§ попутники” (ті, хто використовує на деякий час молодіжну організацію виключно для досягнення індивідуальної мети, яка співпадає з загальноорганізаційною);
§ активісти” (ті, хто активно підтримує діяльність організації, підпорядковує та співвідносить свої інтереси з інтересами організації);
§ ініціатори” (лідери молодіжних організацій, які ведуть за собою основну масу).
Передбачається, що у чистому вигляді таки типи учасників зустрічаються досить рідко. Частіше буває співпадання двох або більше типів.
У випадку використання класифікації типів лідерів соціальних рухів, яку запропонували Р.Тернер і Л.Кілліан, більша частина сучасних лідерів молодіжних організацій України може бути віднесена до інтелектуалів та адміністраторів, а не до лідерів-агітаторів або харизматичних лідерів. Саме тому обгрунтованим може бути висновок про те, що сучасні молодіжні організації в Україні - це не емоційно-афективний, а інструментально-раціоналістичний тип соціального руху. Цей факт підкреслює достатньо високий рівень інституціоналізації молодіжного руху.
Дослідження показало, що розвиток сучасного молодіжного руху в Україні певним чином пов’язаний з напрямками та темпами державної молодіжної політики. Держава зацікавлена в тому, щоб молодіжні організації мали статус самостійних суб’єктів соціальних відносин. Вже зроблені кроки в цьому напрямку, які втілилися у прийнятті низки правових положень та започаткуванні багатьох програм та проектів з цього приводу. Проте поряд з цим актуальною є проблема визначення статусу молодіжних організації. Розв’язання проблем подальшого удосконалення та поглиблення відносин між державними інституціями та молодіжними громадськими організаціями треба шукати в площині постановки та рішення таких завдань:
§ уточнення статусно-функціонального призначення діючих молодіжних організацій, узгодження їх діяльності з тією молодіжною політикою, яку сьогодні ініціюють різні соціальні інституції стосовно молоді та її організацій. Це прискорить вихід із ситуації управлінської незабезпеченості та неузгодженості дій між різними суб'єктами молодіжного руху, з одного буку, та державних установ - з іншого, у формуванні й реалізації державної молодіжної політики;
§ подальше врегулювання правових питань взаємодії суспільства і молодіжних рухів та впровадження системи державних гарантій діяльності молодіжних громадських організацій та об'єднань у відповідності з їх потребами та державними інтересами;
§ здійснення перерозподілу функцій між державними структурами та молодіжними об'єднаннями як елементами громадянського суспільства, а також іншими суб’єктами формування молодіжної політики, вирішення спільними зусиллями питань подальшого розвитку та удосконалення галузі державного молодіжного управління;
§ розробка та впровадження соціального моніторингу стану та тенденцій розвитку державної молодіжної політики і молодіжного руху з метою оцінки ефективності відповідних соціальних програм, вчасного реагування на негативні тенденції та корегування спільної діяльності молодіжних організації та державних установ.
Наприкінці треба зазначити, що дослідження довело факт виникнення у новітній історії молодіжних організації, які приходять на зміну масовим традиційним молодіжним громадським рухам на зразок ВЛКСМ, відмітною рисою яких є те, що багато з них уже не репрезентують скільки-небудь широкого соціального прошарку. Вони не виникають на грунті єдиної політичної дії або конфронтації, але набагато більш - під впливом громадської думки, що формується на локальному регіональному рівні. Вони дифузійні, на відміну від ВЛКСМ, який був концентрованим. Саме тому потребують подальшої розробки теоретичні моделі нових молодіжних об’єднань, які репрезентують цінності та потреби сучасної молоді, а також принципи та механізми їх залучення до конструктивної участі у молодіжній політиці держави.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Агабабьян Э.М. Экономический строй социализма. - М.: Экономика, 1984. - 719 с.
2. Айриш Л.Й. Роль і призначення некомерційного сектора // Перехрестя. - 2000. - № 3(8). - С. 48-51.
3. Американская социологическая мысль: Тексты / Под ред. В.И.Добренькова. - М.: Издание Международного Университета Бизнеса и Управления, 1996. - 560 с.
4. Анастази А., Урбина С. Психологическое тестирование. - СПб.: Питер, 2002. - 688 с.
5. Андреев И.Д. Методологические основы познания социальных явлений. - М.: Высшая школа, 1977. - 328 с.
6. Андреев Ю.П. Категория ”социальный институт” // Философские науки. - 1984. - № 1. - С. 13-21.
7. Афанасьев В.Г. Общество: системность, познание, управление. - М.: Политиздат, 1981. - 432 с.
8. Балакірєва О. Особливості соціологічного аналізу молодого покоління в сучасному суспільстві // Вивчення молоді на сучасному етапі: питання методології і методики. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. - К., 1996. - С. 217-220.
9. Балакірєва О.М. Соціальний моніторинг як стратегія соціального дослідження // Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв’язання: Збірник наукових публікацій Українського інституту соціальних досліджень за підсумками виконаних наукових програм і проектів у 1997 році. Вип.7. - Х.: НВФ Студцентр”, 1998. - C. 80-81.
10.Белых А.К. Политическая организация общества и социалистическое управление. - Л.: ЛГУ, 1967. - 215 с.
11.Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. - М.: Медиум, 1995. - 323 с.
12.Блумер Г. Коллективное поведение // Американская социологическая мысль: Тексты / Под ред. В.И. Добренькова. - М.: Изд-во МГУ, 1994. - С. 166-212.
13.Бойко В.В. Авторитет дисциплины: опыт, мнения, практика психологов. - Л.: Наука, 1985. - 228 с.
14.Большая советская энциклопедия: В 30 т. / 3-е изд. - М., 1988. - Т.16. - 430с.
15.Бродель Ф. Материальная цивилизация, экономика и капитализм XV - XVIII в.в.: В 2 т. - М.: Прогресс, 1988. - Т.2. - 632 с.
16.Бронеев А.О., Ельмеев В.Я., Орлов В.И. О предмете социологии как общей науки об обществе // Социологические исследования. - 1991. - №5. - C. 35 - 39.
17.Бурдье П. Социология политики. - М.: ”Социологос”, 1993. - 250 с.
18.Буталецкий Ю.Е. Влияние демократической молодежи на межгосударственные отношения и международное право. - К., 1972. - 75 с.
19.Быченков В.М. Институты: сверхколлективные образования и безличные формы социальной субъективности. - М.: Рос.акад.социол.наук, 1996. - 975 с.
20.Васьков П.Г. Государственная дисциплина в СССР. - М.: Госюриздат, 1960. - 426 с.
21.Введение в курс политологии: Учебно-методическое пособие для преподавателей общественных наук. - Минск, 1991. - 245 с.
22.Вебер М. Основные понятия стратификации // Социологические исследования. - 1994. - №5. - С.147-156.
23.Вебер М. Избранные произведения: Пер. с нем. - М.: Прогресс, 1990. - 805 с.
24.Веблен Т. Теория праздного класса. - М.: Прогресс, 1984. - 367 с.
25.Виноградов В.Д., Головин Н.А. Политическая социология. - СПб., 1997. - 278 с.
26.Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1992. - № 34. - С. 504-516.
27.Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1993. - № 16. - С. 166-182.
28.Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1999. - № 1. - С. 2-21.
29.Войтович С.О. Соціальні інститути суспільства: рід, влада, власність. - К.: Інститут соціології НАНУ, 1998. - 170 с.
30.Волков Ю. Э. Высокая трудовая дисциплина и ответственность за порученное дело - залог успеха. - М.: Профиздат, 1972. - 63 с.
31.Вопросы теории и истории общественных организаций: Зб. наук. пр. - М., 1971. - 175 с.
32.Вятр Е. Социология политических отношений: Пер. с польского / Под ред. и с предисловием Ф.М. Бурлацкого. - М.: Прогресс, 1979. - 463 с.
33.Галаган А.А. Некоторые методологические проблемы изучения истории молодежного движения в СССР // Молодежь - 89. - М., 1989. - С. 15-22.
34.Гидденс Э. Социология // Социологические исследования. - 1994. - №2. - С. 129-139.
35.Гідденс Е. Соціологія: Пер. з англ. / Наук. ред. О.Іващенко. - К.: Основи, 1999. - 726 с.
36.Головатий М.Ф. Молодіжна політика в Україні: проблеми оновлення. - К.: Наук. думка, 1993. - 237 с.
37.Головатий М.Ф., Яременко О.О. Молодь України у дзеркалі соціально-економічних та політичних трансформацій суспільства (соціологічний вимір). - К.: Національний ін-т стратегічних досліджень, 1996. - 98 с.
38.Головенько В.А. Проблеми розвитку українського молодіжного руху на сучасному етапі // Український соціум: соціологічні дослідження та моніторинг соціальної політики. Науково-теоретичне видання. - К.: ВРЦ Українського інституту соціальних досліджень. - 2002. - №1.- С. 71-80.
39.Головенько В.А. Український молодіжний рух у ХХ столітті (історико-політологічний аналіз основних періодів). - К.: А.Л.Д., 1997. - 160 с.
40.Головенько В.А., Пашков М.Ю., Шаповал Ю.И. Правова інституціоналізація молодіжного руху: історія та сучасність // Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв’язання. Збірник наукових публікації УкрНДІ проблем молоді за підсумками виконання наукових програм і проектів у 1994 році. - Київ: Видавництво А.Л.Д, 1995. - Вип. 4. - С. 50-66.
41.Громов И.А., Мацкевич А.Ю., Семенов В.А. Современная западная социология. - С.-Пт.: Ольга, 1997. - 344 с.
42.Добреньков В.И., Кравченко А.И. Социология: В 3 т. / ИНФРА-М. - М., 2000. - Т.3: Социальные институты и процессы. - 530с.
43.Добровольные общества при социализме: Зб. наук. пр. - М., 1976. - 68 с.
44.Довідкові матеріали про становище молоді та хід реалізації державної молодіжної політики в Україні. - К.: УкрНДІ проблем молоді, 1997. - 149 с.
45.Доронина Т.П., Кондусова В.Ф., Аведян Л.И. Терминологический словарь финансового менеджера. - Х.: ХГИ Народная украинская академия, 1997. - 87 с.
46.Досвід та проблеми здійснення державної молодіжної політики в Україні на регіональному рівні (на прикладі Харківської та Хмельницької областей). К.: Український інститут соціальних досліджень, 1998. - 82 с.
47.Дюркгайм Е. Соціологія й соціальні науки. - Львів, 1910. - 315 с.
48.Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии. - М.: Наука, 1991. - 574 с.
49.Жданов И., Якименко Ю. Украина в ХХІ веке: вызовы для политической элиты // Зеркало недели. - 2003. - №44(469). - С. 3-4.
50.Закон України ”Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” // Україна молода. - 1992. - 5 березня.
51.Закон України ”Про молодіжні та дитячі громадські організації” // Час молоді. - 1998. - 6 грудня.
52.Закономерности возникновения и развития политико-юридических идей и институтов: Зб. наук. пр. - М.: ГПАН, 1986. - 152с.
53.Заславская Т.И., Рывкина Р.В. Социология экономической жизни: очерки теории. - Новосибирск: Наука, 1991. - 448с.
54.Здравомыслова Е.А. Парадигмы западной социологии общественных движений. - Санкт-Петербург: Наука, 1993. - 172 с.
55.Зельманов А.В. Понятие социального института и его место в системе исторического материализма // Методологические проблемы исторического материализма. - Барнаул, 1976. - С.181-184.
56.Злобіна О.Г. Безсуб’єктність порядку проти суб’єктності змін // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи”. - 2003. - №577. - С.18-23.
57.Иванов В.И. Социология сегодня. - М.: Наука, 1989. - 175с.
58.Ильинский И.М. ВЛКСМ в политической системе советского общества. - М.,1981. - 256 с.
59.История социологии: Учебное пособие / Елсуков А.Н., Соколова Г.Н., Румянцева Т.Г., Грицанов А.А. / Под общ. ред. ЕлсуковаА.Н. и др. - 2-е изд., перераб. и доп. - Мн.: Выш. Шк., 1997. - 382 с.
60.Кабыща А.В. Научный статус исторического материализма и предмет социологии // Социологические исследования. - 1990. - №4. - С.15-24.
61.Кагарлицкий Б. Глобализация и новые социальные движения // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Зб. наук. пр. - Харків: Видавничий центр Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, 2002. - С.172-178.
62.Карабиньош А. Зелений прапор Енді Воргола. Що об’єднує українську молодь? // Політика і культура. - 2000. - №43. - С. 3-4.
63.Карась А. Розвиток демократії як здійснення громадянського суспільства // Громадські ініціативи. - 2000. - №2, С.17-21.
64.Келле В.Ж. Институциональные аспекты науки как факторы ее развития // Социологические исследования. - 1981. - №4. - С.35-42.
65.Климова C. Возможны ли массовые общественные организации в России? // Десять лет социологических наблюдений. - М.: Институт Фонда ”Общественное мнение”, 2003. - С. 245-255.
66.Ковалева А.И. Социальный статус молодежи // Социология молодежи. Тезисы докладов и выступлений на ІІ Всероссийском социологическом конгрессе ”Российское общество и социология в ХХІ веке: социальные вызовы и альтернативы”: В 3 т. / Альфа-М. - М., 2003. - Т.3. - С. 36-48.
67.Комаров М.С. Размышления о предмете и перспективах социологии // Социологические исследования. - 1990. - №11. - С.33- 42.
68.Конвенция о правах ребенка // Нова освіта України. - 1992. - №3. - С. 5-8.
69.Константиновский Д.Л. Динамика неравенства. Российская молодежь в меняющемся обществе: ориентации и пути в сфере образования (от 1960-х годов к 2000-му). - М.: Эдиториал УРСС, 1999. - 344 с.
70.Конституционный статус общественных организаций в СССР. - М., 1982. - 145 с.
71.Корабельникова Л.К. Социализация молодежи в условиях деинституализации украинского общества // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Зб. наук. пр. - Харків, 2002. - С. 547-550.
72.Корнієвський О. Вибереш позицію - обереш долю // Віче. Теоретичний і громадсько-політичний журнал. - 1995. - №4(37). - С.85-92.
73.Косенко Е.И. Некоторые методологические вопросы изучения политических отношений молодежи в буржуазном обществе // Международное молодежное движение. Вопросы теории и методологии: Сб. науч. трудов. - М., 1983. - С. 66-78.
74.Костина Н.Б. Социальный институт как общественное явление: Автореф. дис канд. филос. наук: 09.00.09. - Свердловск, 1982. - 18 с.
75.Котляр М.Ф. Галицько-Волинський літопис XIII століття. - К.: Інститут історії, 1993. - 167с.
76.Коэн Дж. Структура социологической теории. - М., 1985. - 262 с.
77.Кравченко В. В. Добровольные общества в СССР и их правовое положение. - М., 1964. - 182 с.
78.Краткий словарь научного коммунизма. - 4-е изд. - М., 1989. - 296 с.
79.Кузьминець О.В., Мельниченко В.І., Немирівський Я.В., Погорілко В.Ф. Сучасна молодіжна політика в Україні: досвід розробки проблем практичної реалізації // Молодь України: стан, проблеми, шляхи роз