УНІВЕРСИТЕТСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ В КОНТЕКСТІ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

Краткое описание

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

Тарапатова Наталія Миколаївна

УДК 316.74: 37

УНІВЕРСИТЕТСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ В КОНТЕКСТІ
ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

Спеціальність 22.00.04 - спеціальні та галузеві соціології

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата соціологічних наук

Науковий керівник
Яковенко Юрій Іванович
доктор соціологічних наук, професор

Київ - 2007

ЗМІСТ
ВСТУП..................................................................................................................................................4
РОЗДІЛ 1
Теоретичні засади розгляду університетських організацій...........................................................17
1.1.Перша версія еволюції інтерпретації університетської організації: сфера
діяльності акторів університету.......................................................................................................17
1.2. Друга версія еволюції інтерпретації університетської організації: сфера
організаційної діяльності...................................................................................................................20
1.2.1. Бюрократична модель..............................................................................................................21
1.2.2. Колегіальна модель..................................................................................................................23
1.2.3. Політична модель.....................................................................................................................25
1.2.4. Модель організованої анархії” або модель "корзини для сміття".....................................29
1.2.5. Сучасні інтерпретації організаційних моделей функціонування університетів............... 32
1.3. Третя версія еволюції інтерпретації університетських організацій: сфера
національних освітніх систем...........................................................................................................37
1.4. Четверта версія еволюції інтерпретації університетських організацій:
університетські конфігурації............................................................................................................42
1.4.1. Окреслення можливостей застосування концепції..............................................................45
1.4.1.1. Когнітивні можливості застосування концепції................................................................46
1.4.1.2. Методологічні імперативи застосування концепції..........................................................48
1.4.2. Університетська конфігурація і зміни...................................................................................50
1.4.2.1. Аналіз причин стабільності університетських конфігурацій...........................................51
1.5. П'ята версія еволюції інтерпретації університетських організацій: сфера державної освітньої політики..............................................................................................................................54
1.5.1. Державна освітня політика як зовнішній каталізатор змін..................................................54
1.5.2. Особливості здійснення змін в концепції "зміни парадигм"...............................................55
1.5.3. На шляху від нових практик до побудови нового "референту"..........................................57
1.5.2.1. Інноваційні практики, створювачі нового "референту"....................................................57
Висновок до першого розділу...........................................................................................................62

РОЗДІЛ 2
Особливості функціонування університетських організацій........................................................65
2.1. Функціональні особливості університетських організацій: підхід у межах
соціології економіки..........................................................................................................................65
2.1.1. Процеси автономізації та диверсифікації в університетському полі..................................68
2.1.1.1. Взаємовідносини університетів із зовнішніми акторами..................................................68
2.1.2. Модернізація організаційних форм продукування фахівців................................................73
2.1.2.1. Модернізація структур викладацької та дослідницької діяльності..................................73
2.1.3. Особливості організації праці.................................................................................................75
2.1.3.1. Кооперація як основа організації праці..............................................................................76
2.1.3.2. Проблема раціоналізації праці та синдром "часової інерції"...........................................78
2.2. Організаційна динаміка взаємовідносин між адміністрацією, викладачами
та студентами.................................................................................................................................81
2.2.1. Особливості розподілу завдань і сфер відповідальності.....................................................85
2.2.1.1.Залежний характер адміністративної діяльності................................................................86
2.2.1.2. Неоднозначність відносин надання послуг та їх інструменталізація..............................91
2.3. Правила навчання в університетській організації та локальні практики як наслідок
їх застосування...................................................................................................................................94
2.3.1. Виробництво, зберігання та застосування правил як основа регулятивної
діяльності в університетській організації......................................................................................102
2.3.1.1. Виробництво та забезпечення дотримання загальних (формальних) правил...............105
2.3.1.2. Адаптація загальних правил та їх локальне застосування..............................................106
2.3.1.3. Неформальні локальні правила та практики як основа регулятивної діяльності
в університетській організації.......................................................................................................108
2.3.1.4. Особливості застосування правил акторами університетської організації та
специфіка здійснюваних ними локальних практик.....................................................................115
2.4. Університет як середовище розгортання акторських стратегій
регулятивної діяльності..................................................................................................................118
2.4.1. Фактори, які обумовлюють відносини між акторами.......................................................120
2.4.1.1. Особливості функціонального розподілу обов'язків між акторами організації..........120
2.4.1.2. Специфіка соціогрупової взаємодії акторів: владний аспект........................................125
Висновок до другого розділу.........................................................................................................134

РОЗДІЛ 3
Університетські організації та їх користувачі - студенти в контексті державної
політики надання освітніх послуг.................................................................................................139
3.1. Політика реформування вищої освіти України та проблеми розвитку вітчизняної
освіти в оцінках освітян.................................................................................................................141
3.1.2. Особливості та наслідки процесу проникнення ринкових відносин в державні
освітні організації...........................................................................................................................144
3.1.3. Вплив процесів маркетизації сфери освіти на студентську когорту...............................146
3.2. Студенти як споживачі освітніх послуг................................................................................150
3.2.1. Соціальні фігури споживача суспільних послуг в західній соціології...........................154
3.2.2. Новітні підходи до визначення споживача суспільних послуг.......................................157
3.3. Поняття "користувача" освітніх послуг................................................................................159
3.3.1. Особливості співіснування різних логік сприйняття студентів як користувачів
освітніх послуг................................................................................................................................174
3.3.1.1. Причини множинного трактування поняття "користувач" освітніх послуг................175
3.3.1.2. Множинність репрезентацій "користувача" як основа просування
групових інтересів...........................................................................................................................177
Висновок до третього розділу........................................................................................................184
ВИСНОВКИ.....................................................................................................................................187
CПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ........................................................................................193

ВСТУП

Актуальність теми. Політичні та економічні зміни в Україні торкнулися і системи освіти, яка зазнає глибокого, а в деяких аспектах докорінного реформування. Внаслідок реформування системи освіти перед ВНЗ перманентно виникає завдання доганяючої модернізації”, а саме: у відповідь на виклики часу у формі нових політичних та соціальних завдань, знаходити чи пропонувати нові засоби чи механізми розв’язання нових завдань. Як правило, нові засоби та механізми знаходять своє оформлення у вигляді знань, навичок, технологій. Саме їх вдосконалення дає можливість дати відповідь на нові завдання, які виникають перед ВНЗ у зв’язку із зростанням кількості бажаючих отримати вищу освіту, зростаючою диверсифікацією вимог вступників щодо майбутніх спеціальностей, переорієнтуванням орієнтирів діяльності ВНЗ від виконання держзамовлень на реагування передусім на актуальний стан освітнього ринку, перевизначенням відносин із державою в особі її контролюючих сферу освіти органів, що пов’язане із наданням університетам деякої автономії у регламентаційній, фінансовій та педагогічній діяльності тощо.
Вагоме місце та роль в системі освіти виконують університети, специфіка яких відносно інших ВНЗ полягає в наступному: університет згідно чинного законодавства визначений як багатопрофільний вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації, що провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації широкого спектра природничих, гуманітарних, технічних, економічних та інших напрямів науки, техніки, культури і мистецтв, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, відповідний рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення, сприяє поширенню наукових знань та здійснює культурно-просвітницьку діяльність. Місце і роль університетів в системі освіти виходячи з існуючих завдань, які вони покликані виконувати дозволяє виокремити його специфіку як багатопрофільного ВНЗ, метою діяльності якого є забезпечення умов, необхідних для отримання особою вищої освіти, підготовка фахівців для потреб України.
Пошук шляхів вдосконалення формування системи освіти в цілому і університетів зокрема відбувається шляхом звернення до різних наукових дисциплін. Звернення до соціології звісно дає свої ракурси та акцентуації завдяки існуванню множини спеціальних та галузевих соціологій. Так, наприклад, звернення до корпусу знань, вироблених соціологією організацій стосовно аналізу діяльності освітніх організацій є досить традиційним у західній соціології організацій. Проте ці дослідження, ґрунтовно аналізуючи різні предметні аспекти університетського поля, поки не запропонували цілісної аналітичної моделі дослідження університетських організацій, що свідчить одночасно про складність такого об’єкту як університетські організації і недостатність розгляду університетських організацій виключно в межах тільки певного окремого підходу, якщо йдеться про визначення специфіки університетів як соціальних організацій.
Дослідження університетської проблематики привертає все більше уваги останнім часом у зв’язку із процесами перевизначенням ролі та місця університетів у суспільстві, що глобалізується. Так, останнім часом європейські та американські дослідники трансформаційних процесів в світовій освіті наголошують на загальносвітовій тенденції трансформації організаційної моделі університетів, який вони пов’язують із останніми соціальними трансформаціями на кшталт кількісно-якісних змін студентської когорти, загальним зростанням попиту на вищу освіту, диверсифікацією освітніх вимог до університету з боку майбутніх абітурієнтів, посилення ринкового впливу (формування глобального ринку освіти, посилення конкуренції в середині національних систем освіти внаслідок зменшення фінансової допомоги держави, поява нових освітніх організацій) та перевизначенням відносин університетів з державою в особі її органів, контролюючих сферу освіти (що сьогодні виражається перш за все у загальносвітовій тенденції до зменшення фінансової підтримки держави). Деякі дослідники вже наголошують на перетворенні північноамериканських та багатьох європейських університетів на освітні корпорації”, вказуючи на негативні наслідки поширення в них підприємницької” моделі функціонування. У пострадянських країнах, і зокрема, в Україні, де триває активний процес модернізації освітніх організацій і відбуваються активний процес комерціалізації державної освіти, постає нагальність з’ясування міри трансформації університетів в цьому напрямку, що акцентується включенням цих країн у європейський освітній простір (через приєднання до Болонського процесу). В цьому контексті доречним є звернення до соціології організацій, через призму якої можна побачити раніше не зафіксовані характеристики та властивості освітніх організацій. Ряд результатів вже отримано, як у вітчизняній соціології, завдяки працям І.Гавриленко, О.Скідіна, М.Лукашевича, В.Огаренко, О.Сидоренко, В.Воловича, О.Якуби, Ю.Яковенко, так і в ближньому зарубіжжі завдяки працям А.Смоленцевої, А.Грудзинського, А.Осіпова, С.Іванова, О.Пригожина та ін.
Отже, виходячи із непересічного значення для українського суспільства та системи освіти університетів, кількість яких неухильно зростає, перетворюючи саме ВНЗ цього типу на домінуючі в системі вищої освіти, то стає актуальним: 1) необхідність трактування університету як особливого типу освітніх організацій; 2) в соціологічних розвідках звертатися до соціології організацій, оскільки тільки ця галузь може запропонувати необхідну теоретико-методологічну основу для виявлення специфіки цього типу освітянських організацій. Таким чином, якщо тлумачити наукову проблему дисертації як актуальне завдання, для розв’язання якого ще не створено адекватних засобів, то наукова проблема даної роботи полягає у наявності суперечностей між інтерпретаціями університету у різних соціологічних концепціях, що й призводить до конфліктів у пошуках оптимального управління ними.
Метою дослідження полягає у створенні науково обґрунтованої картини функціонування університету як соціальної організації, що послугує базою подальшої розробки стратегії управління системою освіти.
Досягнення даної мети обумовило постановку та вирішення наступних завдань:
· Окреслені теоретичні засади розгляду університету як соціальної організації та визначений теоретичний підхід, який дозволив описати університет у множинності його організаційних проявів.
· Описані функціональні особливості університету як соціальної організації у порівнянні із господарськими організаціями та встановлена організаційна специфіка університетів.
· Розглянуті університетські організації та їх користувачі - студенти в контексті державної політики надання освітніх послуг.
· Окреслені сучасні тенденції розвитку університетських організацій та зроблена спроба оцінити перспективи їх подальших трансформацій.
Об’єктом є університет як соціальна організація, що знаходиться у активній взаємодії із навколишнім середовищем.
Предметом регулятивна діяльність в університеті як соціальній організації.
Методи дослідження. Для вирішення поставлених дослідницьких завдань у дисертаційній роботі використано комплекс методів дослідження: як загальнонаукових (порівняльного аналізу та синтезу, методи міждисциплінарного підходу досліджуваної проблеми, критичний метод), так і соціологічних (спостереження, інтерв’ю, методи аналізу документів).
Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що вперше в українській соціології знайшло вирішення актуальне завдання обґрунтування наукової картини впливу трансформаційних процесів, які відбуваються в сфері освіти та в суспільстві в цілому, на функціонування університету як соціальної організації. Конкретніше сутність та ступінь новизни можна відобразити у таких положеннях:
Уточнено поняття університетської організації” як соціальної організації, якій притаманна сукупність характеристик, властивих одночасно господарським організаціям, соціальним інституціям та адміністративним органам держави. Доведено, що суперечливе поєднання цих різних за своєю сутністю характеристик виступає основним конфлікт-утворюючим фактором в університетській організації. З’ясовано, що основними чинниками, які обумовлюють складність вимірювання результатів діяльності університетської організації, є такі властивості університетської організації, як неузгоджена множинність завдань та неоднорідність ресурсів для їх виконання.
· Вперше завдяки використанню міжгалузевого та міждисциплінарного підходів до дослідження університетської організації визначено специфіку її взаємодії з навколишнім середовищем, що полягає у здатності університетської організації існувати як незамкненої у своїх кордонах організації, результативність діяльності якої залежить від ефективності її взаємодії із зовнішніми акторами. З’ясовано, що найважливішими із множини зовнішніх акторів, які впливають на функціонування університетської організації, є держава в особі органів, що контролюють сферу освіти, та академічні професії. Доведено, що саме з’ясування особливостей взаємодії кожної окремо взятої університетської організації з цими акторами дозволяє визначити специфіку її взаємодії з навколишнім середовищем.
· Уточнено особливості взаємодії університетських організацій та студентів у контексті державної політики надання освітніх послуг. Зокрема, доведено, що вплив студентів як акторів в університетських організаціях поступово зростає і є чинником перетворення студентів з об’єктів освітньої політики на її суб’єктів. З’ясовано, що трансформація статусно-рольових позицій студентів в університетській організації у напрямку збільшення їх впливу обумовлене явищем комерціалізації сфери освіти, а саме одним з її наслідків: тенденцією інструменталізації освіти (перетворення її на товар).
· Вперше студентська когорта представлена як суб’єкт, який є не тільки кінцевим адресатом державної освітньої політики, а й користувачем” освітніх послуг, тобто сукупністю громадян, що мають гарантовану державою можливість отримати освіту і реалізовують цю можливість у межах конкретної університетської організації. Знайшла подальше уточнення роль студентської когорти у процесі здійснення освітньої політики, яка полягає у її здатності виступати з’єднувальною ланкою у налагодженні співпраці між розрізненими у своїй діяльності освітніми суб’єктами: державою в особі органів, що контролюють сферу освіти, керівництвом університетів, університетськими акторами та зовнішніми відносно сфери освіти суб’єктами.
· Вперше запропоновано пояснювальну модель репрезентацій користувача освітніх послуг у сфері освіти. Доведено, що множина репрезентацій користувача освітніх послуг обумовлюються наявністю множини професійних та групових інтересів у самих акторів освітньої сфери, кожен з яких пропонує власне бачення користувача та його потреб. Залучення до дискусії стосовно потреб користувачів освітніх послуг множини акторів як у сфері освіти, так і поза її межами з метою вироблення спільної позиції щодо користувача” освітніх послуг та його потреб визначено як один із основних механізмів регулювання в освітній сфері та показник демократичності системи освіти.
· Отримано уточнення головних факторів, що обумовлюють зміни у функціонуванні університетських організацій. Це по-перше, загальне зростання попиту на вищу освіту; по-друге, диверсифікація вимог до змісту вищої освіти; по-третє, комерціалізація вищої освіти. Виявлено, що тенденція до комерціалізації університетських організацій в Україні збігається з аналогічними тенденціями розвитку університетів в інших країнах, що дає підстави кваліфікувати українські університетські організації як такі, що перебувають на шляху поступового перетворення із адміністративних органів держави (з орієнтацією на держзамовлення) на соціальні організації особливого типу освітні корпорації (з орієнтацію на освітній ринок та споживачів освітніх послуг).
· Вперше запропоновано історичну типологізацію політики надання освітніх послуг в Україні. Зокрема, виокремлено три таких її типи: дорадянський, радянський і пострадянський. Їх запропоновано характеризувати виходячи із дослідження таких складових освітньої політики: домінуюча модель вищої освіти; орієнтири розвитку вищої освіти, визначені державою; домінуючий принцип надання освітніх послуг; принципові критерії виміру ефективності діяльності освітніх організацій; основний суб’єкт контролер ефективності діяльності університетських організацій; тип взаємодії держави з університетськими організаціями; домінуюча модель функціонування університетських організацій; тип відносин держави із користувачем освітніх послуг, тип домінуючої логіки сприйняття користувача. Доведено, що одночасне співіснування в сфері освіти різних історичних типів політики надання освітніх послуг є додатковим джерелом конфліктів в університетських організаціях.
Наукове значення отриманих результатів роботи зумовлено провідною роллю університетських організацій як провідних акторів передачі знань та суспільного досвіду у сучасному українському суспільстві. Результати даного дослідження створюють підґрунтя для розвитку організаційного підходу у дослідженні освітніх інституцій, збагачують можливості для удосконалення навчальних програм із соціології освіти та соціології організацій.
Практичне значення роботи обумовлено необхідністю теоретичного осмислення впливу сучасних трансформаційних процесів в освіті та суспільстві в цілому на роль, яку відіграють університети у суспільствах, що стають все більше глобалізованими. Оскільки отримані результати дають можливість виокремити університетські організації як окремий об’єкт соціологічного дослідження, а отже, уточнити понятійно-категоріальний апарат як соціології освіти, так і соціології організацій, то створена можливість отримати наукові основи для подальшого вдосконалення механізмів управління реформуванням університетів як складової частини системи освіти.
Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані: в роботі державних органів управління освітою, які займаються розробкою стратегії освіти та управлінням у сфері освіти, як теоретична основа для розробки урядових програм, законодавчих актів відносно процесу реформування системи освіти; в діяльності різних навчальних закладів з метою оптимізації їх діяльності, зокрема, щодо підвищення ефективності діяльності та управління. Результати дисертаційного дослідження також можуть бути корисні у процесі вироблення та впровадження реформ в освітній сфері, при впровадженні кредитно-модульно-рейтингової системи та інших елементів Болонської системи в українську освіту, при розробці стратегії розвитку української системи освіти.
Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути також використані при підготовці лекцій і при розробці таких спецкурсів як соціологія освіти”, соціологія організацій”, соціологія управління”, соціологія політики”.

Преамбула. Університетські організації традиційно в світовій соціології розглядають у двох аспектах. Перший аспект пов’язаний з їх аналізом як економічних організацій, тобто організацій, що мають відношення до ринку праці; другий - з їх аналізом як адміністративних державних організацій.
Економічний підхід не є новим. Вже І.Кант, який в своїй праці Суперечка факультетів”[1] порівнював розподіл університетських організацій на факультети з поділом праці, який існує у тому чи іншому суспільстві, заклав підвалини так званого індустріального підходу” до розгляду університетських організацій. М. Вебер вважав неминучою американізацію” німецьких університетів, тобто їх перетворення у великі капіталістичні університетські підприємства”[2], тоді як Т. Веблен, який одночасно досліджував американську систему вищої освіти, підкреслював формування конфлікту між ритуалізацією академічного життя та приходом до влади в університетах капітанів індустрії”[3].
Традиційне для американської соціології звернення позитивне чи негативне - до аналізу функціонування університетів за моделлю економічного підприємства має тенденцію до утвердження як у європейській, так і у вітчизняній соціологічній думці сьогодення у прикладних дослідженнях з раціоналізації, дослідження засобів та логіки управління, що дійсно запозичені з управлінських технологій і знаходять все більше поширення в університетських організаціях (інформатизація управління тощо)[4].
Проте, такий підхід, з огляду на свою специфіку, є евристично обмеженим[5], оскільки не надає пояснення сутності таких характеристик університетської організації як: бюрократичність та інституціональність; різноманітність та часто суперечливість вирішуваних завдань, а отже і відсутність чітко зазначеної мети діяльності, з допомогою якою результати діяльності можуть бути оцінені; проблематичність виміру стосунків з ринком; труднощі визначення понять продукту”, продукт” для наступного розуміння ефективності навчальної та наукової діяльності; суперечлива різноманітність акторів, їх статусів, логік дії, одночасне поєднання зовнішнього” та внутрішнього” характеру діяльності багатьох акторів в організації.
У Франції, роботи сучасних соціологів традиційно стосуються проблематики внеску університетів у соціальне відтворення та соціальну мобільність. Роботи П. Бурдьє та започаткована ним школа виступає основним референтом. Цікавим у сучасній проблематиці, що досліджує ця школа, є спосіб аналізу структурування соціальних та професійних траєкторій викладачів, дослідників, студентів тощо. Цей напрямок досліджень зберігає свою актуальність, бо дозволяє пов’язати внутрішню динаміку університетів з соцієтальною динамікою. Проте вона є недостатньою для того, щоб взяти до уваги організаційний аспект діяльності організації, управління та керівництва, які складають змістовну наповненість структурної організації діяльності в університеті та роблять її елементи ключовими в університетській динаміці. Складність та інституціональний аспект об’єкту вимагають, на наш погляд, поєднання лонгітюдінального розгляду стратегій акторів, що допомагає подолати деякі недоліки досліджень школи Бурдьє, з підходом соціології організацій.
Другий підхід до розгляду університетських організацій як до адміністративних державних організацій, застосовуваний у рамках досліджень з соціології організацій. Підвалини цього підходу були закладені дослідженнями бюрократичних організацій М.Вебером та Р.Мертоном, великий внесок у цю перспективу дослідження зробили П.Блау, Е.Гулднер, Ф.Селзнік, Т.Парсонс, які здійснили широкомасштабне дослідження особливостей функціонування американських державних організацій. У 1958 році Дж.Марч та Г.Саймон заклали основи дослідження власне університетських організацій, опублікувавши свою класичну сьогодні працю Організації”[6], проте основна дискусія стосовно особливостей функціонування університетських організацій та визначення організаційної моделі університетських організацій виникла у Сполучених Штатах Америки на початку 60-х років ХХст. з появою концепції Дж.Міллетта[7] про колегіальну модель функціонування організацій (влада зосереджена у руках професіоналів”, тобто професорсько-викладацького складу). Учасниками цієї дискусії стали: П.Блау[8] (обстоює бюрократичну модель, в якій підкреслюються бюрократичні риси функціонування університетської організації), Дж.Болдрідж[9] (обстоює політичну модель, яка на противагу колегіальній моделі, розглядає університет як сукупність різноманітних груп, які реалізують різноманітні інтереси, а отже, конфлікти виступають характерною рисою університетської діяльності) та M.Коген, Дж.Марч та Дж.Олсен[10] (модель організованої анархії”, або корзини для сміття” (garbage can model”) розглядає університетську організацію як таку, що являє собою організовану анархію” і характеризується одиничним (неповторним) способом прийняття рішень). У результаті цієї дискусії, соціологи США зробили висновок, що університетські організації являють собою слабко пов’язані системи”[11]. Саме таке визначення, на їхню думку, дозволяє повною мірою прийняти до уваги фундаментальну амбівалентність, яка існує між формальними структурами та неформальними процесами в університетській організації. Як і будь-яка організація, університет охоплений перманентними процесами регуляції, в якій змішуються з одного боку, структури та формальні приписи, і з іншого боку, неформальні процеси. Проте, університетська організація виступає в цьому контексті як приклад суперечливих парадоксів: 1) дуже формалізовані структури існують в слабко пов’язаних середовищах; 2) принцип автономії викладачів дослідників є сильним аж до поширення на всю систему; 3) вимога автономії т

Список литературы

ВИСНОВКИ

Зрозуміти динаміку пошуку компромісу за допомогою користувача” можливо лише за умови детального аналізу того, яким чином у процесі взаємодії між вищезазначеним категоріями формується механізм побудови уявлення про користувача. Історичний аналіз розвитку українських університетських організацій в контексті освітньої політики в Україні нам уявляється необхідним, оскільки дозволяє розкрити відокремити декілька типів політики надання освітніх послуг користувачам освітніх послуг студентству (Див. Таб. 3.1.).
Перший історичний тип, який можна виокремити, у період з початку формування університетів в Україні та до 1917 р., який ми умовно назвемо дорадянським” відносно існуючої в той час державної політики відносно ставлення до обраних” студентів, як до майбутньої еліти суспільства”. Цей тип політики ми називаємо селективним”, був пов’язаний із так званою гумбольдською” моделлю функціонування університетських організацій. На користувача, якому надався високий статус частини майбутньої еліти суспільства, ставилися дуже високі вимоги, обов’язкові для виконання, але при великій кількості обов’язків, університетські організації орієнтуючись на високу якість освітніх послуг і селективність як основний принцип діяльності, не ставила на меті максимальне забезпечення потреб користувачів як майбутніх професіоналів, а отже, їх роль в процесі прийняття рішень та формуванні освітньої політики була дуже обмеженою, оскільки держава із ідеологічних міркувань уникала надавати користувачам такі права.
Другий історичний тип, який умовно назвемо радянським” типом, оскільки державна освітня політика в СРСР була сконцентрована на формуванні радянського громадянина - будівельника Радянської держави” на принципах масовості освіти і рівного доступу всіх категорій населення до її отримання. Цей тип політики передбачав функціонування університетських організацій за принципом вищих професійних шкіл” (індустріальна модель[1]) із повною залежністю їх від держави, переважала кількісні” показники виміру ефективністю їх діяльності (рівень освіти на душу населення та міра доступності освіти для різних категорій населення через відбір за квотним принципом). Держава здійснювала повну фінансову та ідеологічну опіку за процесом надання освітньої послуги, а отже, тип відносин із користувачем в радянський період назвемо патерналіським[2] (опікунським).

[1] Ми називаємо цю модель індустріальною з огляду на той великий вплив, який здійснили у ХХ ст. на теорію і практику розвитку освіти фундаментальні принципи індустріального суспільства стандартизація, спеціалізація, синхронізація, концентрація, максималізація та централізація. Разом з гіпотезою про особливу ефективність наукової організації праці” вони призвели до перетоворення системи освіти у своєрідний продуктивний сектор, завданням якого було забезпечити інші сектори економіки і виробництва кадрами з потрібними спеціалізаціями та рівнями підготовки...” // Василюк А., Ляшенко Л. Нові підходи до планування і реформування освіти (зарубіжний досвід) // Освіта і управління. 2002. Т.5. - №1. С.59-68.

[2] Л.І. Бойко, аналізуючи соціальну поведінку російського студентства, виокремлює три її типи: патерналіську, індивідуально-кар’єрну та амбівалентну (невизначену)”, а О.В. Крухмалева вказує на процес формування трьох устроїв в освіті у відповідності із механізмами та джерелами фінансування: державно-гарантійного, індивідуально-приватного (недержавного) та змішано-інвестиційного” Див. Бойко Л.И. Трансформация функций высшего образования и социальные позиции студенчества. СОЦИС. - 2002. - №3. С.83, О.В. Крухмалева О.В. Современные тенденции в получении образовательных услуг. СОЦИС. 2001.- № . С.88. На жаль, автори не подають визначень кожного з цих типів та устроїв, але нам видається що вони формуються в залежності від типу існуючої в університетській конфігурації типу політики надання освітніх послуг.

CПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Базилевич В. Інтелектуалізація та індивідуалізація основа для формування нової парадигми класичної університетської освіти в галузі економіки та управління в контексті Болонського процесу // Вища школа. 2005. - №6. С.28-43.
2. Бойко Л.И. Трансформация функций высшего образования и социальные позиции студенчества // СОЦИС. 2002. - №3.-С.78-83.
3. Бондаренко Д.В. Концептуальні основи забезпечення економічного розвитку вищих навчальних закладів України // Автореферат на здобуття ступ. кандидата економ. наук. К.: В-во Київського національного авіаційного університету, 2006.- С. 1-18.
4. Василюк А., Ляшенко Л. Нові підходи до планування і реформування освіти (зарубіжний досвід) // Освіта і управління. 2002. Т.5. - №1. С.59-68.
5. Гавриленко І.М., Скідін О.Л. Соціологія освіти: Навчальний посібник. - Запоріжжя: "ЭТТА-ПРЕСС", 1998 - 396 C.
6. Гавриленко І.М. Соціологія. Кн.1. Соціальна статика: Навчальний посібник. К.: КНУ ім. Тараса Шевченка, 2000. 336С.
7. Герчиков В.И. Феномен работающего студента вуза // СОЦИС. 1999.- №8.- С.87-93.
8. Грішнова О. Розвиток вищої освіти в Україні: тенденції, проблеми та шляхи їх вирішення // Вища школа. Вип.2-3.- 2001.-С.41-48.
9. Грудзинский А.О. Университет как предпринимательская организация // СОЦИС. 2003. -№4. - С.113-119.
10. Дем’яненко А. Автономія університету: ретроспектива, модернізація // Вища освіта України. 2005.- №2.- С.42-49.
11. Дзвінчук Д. Засади управління і вибір цілей діяльності освітньої системи в контексті європейського виміру // Вища освіта України. - №2. 2006. С.20-26.
12. Добреньков В.И., Нечаев В.Я. Общество и образование.. - М.: ИНФРА-М, 2003 - 381 C.
13. Журавський В.С., Згуровський М.З. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти. К.: ІВЦ Видавництво політехніка”, 2003. 200С.
14. Загальноєвропейський простір вищої освіти: Комюніке Конференції міністрів країн Європи, відповідальних за сферу вищої освіти // Вища школа. 2005.- №4. С. 20-25.
15. Ідея університету: Антологія / За ред. М.Н. Зубринської. Львів: Літопис, 2002. - 304С.
16. Каленюк І. Фінансове управління системою освіти // Освіта та управління. 2002. Т.5. - №1. - С.85-94.
17. Карпенко М.П., Лапшов В.А., Кибакин М.В. Социальный потрет студента негосударственного вуза // СОЦИС. 1999. - №8. С. 101-103.
18. Квієк М. Глобалізація і вища освіта // Вища щкола. 2001.- № 4-5. - С.107-118.
19. Кипень В.П., Коржов Г.О. Викладачі вузів: соціологічний портрет”. Д. : Донецький національний університет, 2001. С.118-134.
20. Класичні університети - центри освіти, науки і культури регіонів: традиції та сучасність: Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., 16-17 грудня 2003р., м. Дніпропетровськ / Дніпропетровський національний ун-т — Д. : АРТ-ПРЕС, 2003. — 236С.
21. Коміренко В. Скільки коштує квиток до Болоньї? // Освіта та управління. - Т.9. Число 2. 2006. С.91-94.
22. Корсак К. Європейський простір вищої освіти і Україна у ХХІ столітті // Вища школа. 2005. - №1. С.47-56.
23. Красноженова Г.Ф. Высшая школа России. (Проблемы сохранения интеллектуального потенциала). - М.: Мысль, 1998. - 258 С.
24. Кремень В.Г. Освіта і наука України: шляхи модернізації (Факти, роздуми, перспективи).. - К.: Грамота, 2003 - 216 C.
25. Кремень В.Г. Освіта і наука в Україні інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати. К. : Грамота, 2005. С.431.
26. Крухмалева О.В. Современные тенденции в получении образовательных услуг // СОЦИС. 2001. - №9. 83-88.
27. Куценко В.І. Економіка освіти: навчальний посібник. К.: Міленіум, 2003. С. 16 21.
28. Лавренко О.В., Чепак В.В. Студенська молодь як суб’єкт процесу трансформації українського суспільства // Вісник Київського національного університета імені Тараса Шевченка. Серія Соціологія. Психологія. Педагогіка”. 2003. Вип.17. 15-18.
29. Лоншакова Н.А. Региональный вуз и рынок труда: проблемы адаптации // СОЦИС.- 2003.- С.69-71
30. Луговий В.І. Управління освітою: Навч. посібник для слухачів, аспірантів, докторантів спеціальності Держ. Управління” К.: Вид-во УАДУ, 1997. 302С.
31. Лукашевич Н.П., Солодков В.Т. Социология образования: Конспект лекцій / Под ред. Н.П.Лукашевича.. - К.: МАУП, 1997 - 224 C.
32. Магулін В., Бойко Р., Шкляр Л. ВАК України в контексті Болонського процесу // Вища школа. 2005.- №4. С. 26-32.
33. Макирян С.В. Демократизация системы образования как предмет социологического анализа // Розвиток демократії та демократична освіта в Україні: Матеріали ІІ Міжнародної наукової конференції (Одеса, 24-26 травня 2002 р.) / Укладач Л. Марголіна. К.: Ай бі, 2003.- С.641-649.
34. Марк Е. Генсон. Керування освітою та організаційна поведінка / Пер. З англ. Х. Проців Львів: Літопис, 2002. 384С.
35. Матеріали Всеукраїнської наради ректорів вищих технічних навчальних закладів "Вища технічна освіта України і Болонський процес" / Асоціація ректорів вищих технічних навчальних закладів України; Національний технічний ун-т "Харківський політехнічний ін-т". — Х.: НТУ "ХПІ", 2004. — 198С.
36. Михальченко М. Освіта і наука: пошук нових парадигм модернізації // Вища освіта України.- 2001.- №2. С.1-13.
37. Наука і вища освіта: Тези доп. учасників ХІІ міжвузів. студ. наук. конф., 20 травня 2004р., м. Запоріжжя: У 2 ч. / Гуманітарний ун-т "Запорізький ін-т держ. та муніципального управління"; Студентське наукове товариство / В.М. Огаренко (гол. ред.). — Запоріжжя : ГУ "ЗІДМУ", 2004. — 228С.
38. Науменко О. Маркетинг освіти в контексті Болонського процесу // Освіта і управління. 2006. Т.9. Число 2. - С. 94-98.
39. Нечаєв В., Шаронова С. Болонський процес: міфи, ілюзії, реалії // Вища школа. 2005. - №1. С.56-65.
40. Образование как фактор социальной дифференциации и мобильности («круглый стол») // СОЦИС. 2003.- №5.-С.89-99.
41. Образование, которое мы можем потерять. Сборник. / Под общей ред. ректора МГУ Акад. В.А.Садовничего.. - М.: МГУ им. М.В.Ломоносова; Ин-т компьютерных иссл-ний, 2002 - 288 C.
42. Образовательная и социально-профессиональная структура населения СССР.. - М.: Статистика, 1975 - 104 C.
43. Павловський К. Трансформація вищої освіти в ХХІ ст.: польський погляд. К.: Навч.- методич. Центр Консорціум із удосконалення менеджмент-освіти в Україні, 2005. 230 С.
44. Покликання університету: Зб. наук. пр. / Відп. ред. О. Гомілко. К.: РІА ЯНКО”; ВЕСЕЛКА”, 2005. 304 С.
45. Праздников Г. А. Болонский процесс в смысловом пространстве современного образования // socis.isras/ru/socls_Index.html
46. Приватная высшая школа в объективе времени: украинский вариант: Монография / Под общ. ред.В.И. Астаховой. Х.: М-во образования Украины / ХГИ «НУА», 2000. С. 38-39.
47. Огаренко В.М. Недержавна вища освіта в Україні: перше десятиліття: Історичний нарис. - Запоріжжя: РВП "Видавець", 2000 - 164 C.
48. Онокой Л.С. Россия на пути интеграции в общеевропейскую систему образования // СОЦИС. 2004. - №2. С. 80-85.
49. Осипов А.М., Иванов С.В. Университет как региональная корпорация. СОЦИС. 2004. - №11. С. 105-111.
50. Рарог Ю.В. Решение проблемы академической свободы в украинских университетах в 90-х годах // Розвиток демократії та демократична освіта в Україні: Матеріали ІІ Міжнародної наукової конференції (Одеса, 24-26 травня 2002 р.) / Укладач Л. Марголіна. К.: Ай бі, 2003 С. 657- 655.
51. Резник С.Д., Васин С.М, Сазыкини О.А. Заведующий кафедрой вуза: черты коллективного портрета // СОЦИС. 2003. - №6. С. 106-108.
52. Сергій Ю. В університеті має домінувати кафедра, а не випускаючий за фахом професор // Вища школа. 2005.- №4. С. 3-19.
53. Сорокина Н.Д. Перемены в образовании и динамика жизненных стратегий студентов // СОЦИС. 2003. -№10. С. 55-60.
54. Соціологія освіти: Навчальний посібник. Книга перша / За ред. О.Л. Скідіна, І.М. Гавриленка. Київ-Запоріжжя: ГУ ЗІДМУ”, 2005. 256С.
55. Cкидин О.Л., Огаренко В.Н. Социлогическое диагностирование в образовательном менеджменте: очерки теории и практики.- З.:ЗГУ, 2002.-С.126-179
56. Скідін О.Л. Основи використання соціальних технологій в управлінні вищими закладами освіти: Навчальний посібник.. - Запоріжжя: ЗДУ, 2003. - 277 C.
57. Смоленцева А.Ю. Организационный подход в изучении проблем вуза // СОЦИС. 1999.- №6.- С.83-87.
58. Старостина Т.В. Вузы на рынке образовательных услуг // СОЦИС.- 2003. №4.- С. 121-125.
59. Тарапатова Н.М. Університети і нові управлінські технології: проблеми впровадження та ефективності. - Сучасні суспільні проблеми у вимірі соціології управління”. Матеріали другої наукової конференції (Донецьк, 14 квітня 2006 р.). Донецьк: ДонДУУ, 2006. С.210-218.
60. Темненко В., Сайдаметова З. Тенденції вищої освіти ХХІ ст. десакралізація, інтернаціоналізація та інтернетизація // Освіта та управління. 2002. Т.5. №1. С. 95-98.
61. Управление качеством образования: Практико-ориентированная монография и методическое пособие / Под ред. М.М. Поташника. М.: Педагогическое сообщество России, 2004. 448С.
62. Фініков Т. В. Сучасна вища освіта: світові тенденції і Україна / Міжнародний фонд досліджень освітньої політики; Інститут економіки та права "Крок". — К. : Таксон, 2002. — 176С.
63. Хиту М., Генин В.Е. Инновационная образовательная деятельность вуза: модель и субъект // СОЦИС. 2003. - №10. С. 61-64.
64. Шевченко И.О., Гаврилов А.А. О теневых экономических отношениях в сфере высшего образования // socis. isras. Ru / SocIs Articles/ ListSocis 2005_7_12.htm
65. Шереги Ф.Э., Дмитриев Н.М., Арефьев А.Л. Научно-педагогический потенциал и экспорт образовательных услуг российских вузов (социологический анализ).. - М.: Центр социального прогнозирования, 2002 - 552 C.
66. Шпак Л.Л. Реформирование высшей школы: мнение преподавателя // http://socis.isras.ru/SocIsArticles/ListSocis2005_8_12.htm
67. Шиян О.Н. Соціальні цінності студентсва як специфічної соціальної верстви суспільства // Вісник Київського національного університета імені Тараса Шевченка. Серія Соціологія. Психологія. Педагогіка”. 2000. Вип.9. С.15-18.
68. Шиян О.Н. Соціальний статус навчальних закладів приватної форми власності в Україні // Автореферат на здобуття ступ. кандидата соціолог. наук. К.: В-во Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 2002.- С. 1-13.
69. Яблонський В. До історії освітніх реформ // Освіта та управління. 2002. Т.5. - №1. С. 75-84.
70. Яцків Я., Малицький Б., Бублик С. Трансформація наукової системи України протягом 90-х років ХХст.: період переходу до ринку // Освіта та управління. 2002. Т.5. - №4. С. 177-188.
71. Alter N. La gestion du désordre. Paris: L’Harmattan, 1990.
72. Alter N. La laissitude de l’acteur de l’innovation // Sociologie du travail. 1993. - №35(4). C. 447-467.
73. Akrich M., Callon M., Latour B. A quoi tient le succès des innovation // Gérer et comprendre - Les Annales des Mines. Juin-Septembre. - 1998.
74. Allègre C. L’âge de savoirs Pour une renaissance de l’université. - Paris: Galimard, 1993.
75. Antoine G., Passeron J.-C. La reforme de l'université.- Paris: Calmann-Lévy, 1966.
76. Areser. Quelques diagnostiques et remèdes urgents pour une Université en péril. Paris: Liber- raisons d'agir, 1999.
77. Bailey J. J. Students as clients in a professional client relationship // Journal of Management Education. - 2000. №24. - С. 353365.
78. Baldridge J.V. Power and Сonflict in the University. - New York: John Wiley and Sons, 1971.
79. Berrivin R., Musselin C. Les politiques de contractualisation entre centralisation et décentralisation :le cas de l'équipement et de l'enseignement supérieur // Sociologie du travail.- 1996. - № 38 (4). C. 575-596.
80. Blau P. The Dynamics of Bureaucracy. A Study of Interpersonal Relations in two Government Agencies. Chicago & London: The University of Chicago Press, 1955.
81. Blau P. The organization of Academic work. New York: John Wiley and Sons, 1972.
82. Blau P., Scott R. Formal Organizations. - San Francisco, CA: Chandler Publishing, 1962.
83. BoltanskiL., Thévenot L. De la justification. Paris: Gallimard, 1991.
84. Boltanski L., Chiapello E. Le Nouvel Esprit du capitalisme. Paris: Gallimard, 1999.
85. Boudon R. L'inégalité des chances. Paris: A. Colin, 1973.
86. Boudon R. Effets pervers et ordre social.- Paris: PUF, 1979.
87. Boudon R. Le juste et le vrai. Etudes sur l’objectivité des valeurs et des connaissances. Paris: Fayard, 1995.
88. Boudon R., Bourricaud F. Dictionnaire critique de la sociologie. Paris: PUF, 1990.
89. Bourdieu P. Homo Academicus.- Paris: Editions de Minuit, 1984.
90. Bourdieu P. Le sens pratique. Paris: Editions de Minuit, 1980.
91. Bourdieu P., Passeron J.-C. Les héritiers: les étudiants et la culture.- Paris: Editions de Minuits, 1964.
92. Bourdieu P., Passeron J.-C. La réproduction. Paris: Editions de Minuit, 1970.
93. Bourgeois E., Nizet J. Pression et légitimation. Une approche constructiviste du pouvoir. Paris: PUF, coll. «Sociologies», 1995.
94. Bourricaud F. Esquisse d’une théorie de l’autorité. Paris: Plon, coll. «Recherches en sciences sociales», 1970.
95. Bourricaud F. Universités à la dérive. France, Etats-Unis, Amérique du Sud. Paris: Stock, 1971.
96. Callahan R. E. Education and the Cult of Efficiency. - Chicago: Chicago University Press, 1962.
97. Callon M., Latour B. La science telle qu’elle se fait. Paris: La Découverte, 1991.
98. Cardi F., Chambon A. Métamorphoses de la formation. Paris: L’Harmattan, 1997.
99. Careil Y. De l’école publique à l’école libérale, sociologie d’un changement. Rennes: Presses universitaires de Rennes, 1998.
100. Cassier M. Les contrats de recherche entre l'université et l'industrie // Sociologie de travail. 1996. - №38 (3). - C. 377 390.
101. Castel R. Les métamorphoses de la question social. Chronique du salariat. Paris: Fayard, 1995.
102. Charle C. La république des universités, 1870-1940. Paris: Le Seuil, 1994.
103. Charle C., Verger J. Histoire des universités. Paris: PUF, Que sais-je?”, 1994.
104. Chauvière M. Les raisons de l’action publique. Entre expertise et débat. Paris: L’harmattan, 1993.
105. Chauvière M., Godbout J. Les usagers entre marché et citoyenneté. - Рaris: L’Harmattan, 1995.
106. Clark B. R. The organizational Saga in Higher Education // Administrative Science Quarterly. - №17 (2). 1972. С. 178-184.
107. Clark B.R. The Higher Education System: Academic Organization in Cross National Perspective. Berkely: University of California, 1983.
108. Clark B.R. Academic life, Small Worlds, Different Worlds. Princeton: Princeton University Press, 1987.
109. Clark B.R. Creating Entrepreneurial Universities. Oxford: Elsevier Science, 1998.
110. Clark T.N. Prophets and Patrons: The French university and the Emergence of the Social Sciences. Cambridge: Harvard University Press, 1973.
111. Coady T. (Ed.) Why universities matter. A conversation about values, means and directions. - StLeonards, NSW: Allen & Unwin, 2000.
112. Cohen M., March J., Olsen J. A Garbage Can Model of Organizational Choice // Administrative Science Quarterly. Vol.17. №1. 1972. - С.1 25.
113. Commaille J., Jobert B. Les metamorphoses de la régulation politique. Paris: L.G.D.J. 1998.
114. Compagnon A. Pourquoi la France n'a pas d'Université?// Critique.- 1998.- № 611. C.172- 192.
115. Collectivités locales et politiques universitaires. Les enjeux des délocalisations universitaires / Під ред. Filâtre D. Rapport dans le cadre du programme de recherche expérimentation « L'université et la ville ». Toulouse: Université de Toulouse-le Mirail, 1993.
116. Corvin Ronald