Політична комунікація як об'єкт соціологічного дослідження




  • скачать файл:
  • Название:
  • Політична комунікація як об'єкт соціологічного дослідження
  • Альтернативное название:
  • политическая коммуникация как объект социологического исследования
  • Кол-во страниц:
  • 208
  • ВУЗ:
  • КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСТЕТ імені Тараса Шевченка
  • Год защиты:
  • 2007
  • Краткое описание:
  • КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСТЕТ імені Тараса Шевченка

    На правах рукопису

    ШИДЛОВСЬКИЙ
    ___________________
    Дмитро Олександрович
    УДК 316.35:39

    Політична комунікація
    як об'єкт соціологічного дослідження

    22.00.04 — спеціальні та галузеві соціології

    ДИСЕРТАЦІЯ
    на здобуття наукового ступеня
    кандидата соціологічних наук



    Даний примірник дисертації
    ідентичний іншим примірникам
    Вчений секретар спецради
    МП
    ________________С.Л.Катаєв
    Науковий керівник:
    доктор філософських наук,
    професор Гавриленко
    Іван Миколайович
    Київ — 2007








    ЗМІСТ

    ВСТУП.....4
    РОЗДІЛ 1
    ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ...11
    1.1. Пролегомени.........11

    1.2. Ознаки сучасної комунікативної ситуації...27

    1.3. Кентавристика......................43

    1.4. Філософський аспект пізнання сутності комунікації....51

    1.5. Функціональний підхід....58

    1.6.Тріадний аспект.65

    1.7. Теоретико-соціологічний аспект...69

    1.8. Організація фізичного простору для здійснення політичної комунікації
    (на прикладі геополітичного поля України)..83

    1.9. Соціокультурний контекст політичної комунікації......88
    Висновки до першого розділу........92

    РОЗДІЛ 2
    КОМПОНЕНТИ ПОЛІТИЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ
    ТА ЇЇ ОСНОВНІ МОДЕЛІ.................................................................................99

    2.1. Лінгвістичні компоненти..............101

    2.2. Підходи до систематики різновидів і компонент політичної комунікації..............................................................................................................113
    2.3. Мова та символи в політичній комунікації..................121
    Висновки до другого розділу.......156

    РОЗДІЛ 3
    ПОЛІТИЧНА КОМУНІКАЦІЯ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ
    ІМІДЖУ КРАЇНИ...158

    3.1. Особливості змісту поняття «імідж»158
    3.2. Середовище функціонування соціального образу.164
    3.3. Особливості іміджу країни як носія соціального образу..172

    Висновки до третього розділу.......184

    ВИСНОВКИ.188

    СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ..193







    ВСТУП

    Актуальність теми. В пострадянських країнах, на відміну від доби панування тоталітарного режиму управління суспільством, наявні нові риси. Виборчі кампанії з нагоди обрання президента певної країни, парламенту (Верховної Ради, Державної Думи, Меджлісі тощо) справді стали достатньо регулярними випробуваннями кожного політичного суб’єкта щодо можливості його виживання в сучасному суспільному житті. Звісно, не втратив своєї значущості загальновідомий вислів про те, що важливо не тільки раціонально робити вибір, а ще правильно вести облік електоральних виборів. Хоч і він все ж таки знаходить своє, якщо не повне, то часткове спростування в багатьох епізодах новітньої історії пострадянських країн. Обов’язковим правилом сучасного політичного життя визнано ведення перманентної підготовки до наступних виборів одразу після поточних. Поміж виборами не слід нехтувати думкою виборців, бо можна втрати швидко популярність. Також не слід забувати про випадки, коли різниця електоральних голосів поміж конкурентами була вельми мала (навіть менше десятої одного відсотка), а тому в цій справі нема підстав вважати, що є несуттєві дрібниці. Навпаки, саме увага до нібито другорядних аспектів здатна призвести до бажаного результату, хоч би перетнути певний бар’єр відсотків голосів виборців та потрапити до парламенту якомусь політичному блоку чи партії.
    Отже, в України регулярно йде обмін повідомленнями політичного змісту. Часом економічні, культурні чи навіть спортивні новини набувають політичного забарвлення. Проте напередодні виборів цей обмін набуває суттєво відмінної інтенсивності та гостроти. В зазначених обставинних представники різних сфер, а в науці окремих напрямків наукової діяльності ведуть пошуки засобів вдосконалення як шляхів демократизації суспільного життя взагалі, так і підвищення ефективності комунікативних дій, звісно, політичної комунікації в першу чергу. Сутність наукової проблеми в площині соціологічної науки полягає в наступному.
    Так, коли йдеться мова про політику як об’єкт наукового аналізу, то завжди визнають, що вона такою постає не тільки власне для політології, а ще й для філософії, соціології, психології, антропології, права, історії, культурології та політичної економії з ряду причин. Філософія вивчає політику як феномен світового розвитку та артефакт людської цивілізації. Право зосереджено на питаннях перетину всіх різновидів нормотворчої діяльності в контексті функціонування інституцій. Історію, звісно, цікавить питання дослідницько-хронологічного зібрання та опису емпіричних фактів розвитку інституцій та відповідних засадничих ідей. Політекономія вивчає виробничі відносини та економічні механізми як матеріальну основу політичної діяльності людей. Психологія, в свою чергу, звернута до механізмів і стереотипів політичної поведінки людей. Антропологія и культурологія, відповідно, звернуті до питань генезису владних відносин і політичних традицій, цінностей, норм.
    Соціологію ж цікавить вплив соціального середовища на політичну сферу (наприклад, взаємодія таких соціальних підсистем як власність та духовна культура зі сферою владних відносин тощо). Аналогічно, такий невід’ємний елемент політики як політична комунікація теж постає об’єктом наукового дослідження стосовно низки її характеристик, які достеменно встановити можливо тільки завдяки залученню комплексу дисциплін суспільствознавчого спрямування. Політична комунікація в демократичних країнах давно вже стали об’єктом уваги науковців різного предметного спрямування. Проте, оскільки з кожним десятиліттям комунікативні технології стають все більш витонченими, латентними за своїми задумами та втіленнями, то відомі нам спроби соціологів системно окреслити політичну комунікацію ще не знайшли свого повноцінного оформлення, що й спонукає здобувача включитися в розробку даної проблематики в межах цієї дисертації. Отже, на сучасному етапі розвитку соціології стан дослідженності шляхів підвищення ефективності політичної комунікації є далеким від вичерпаного.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами темами. Обраний напрямок дослідження пов'язаний з науковою діяльністю факультету соціології та психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. На замовлення МОН України в 2003-2004 рр. була здійснена НДР «Методологія та методика формування іміджу України в сучасному світі: соціально-психологічні проблеми» (номер держреєстрації: РК 0103U006739). Здобувач. здійснивши огляд літератури, зробив свій внесок в справу як щодо визначення сучасної інформаційної ситуації в Україні, що утворюється шляхом обміну повідомленнями політичного змісту, так і в розробку методики формування іміджу країни.
    Мета дослідження полягає в комплексній концептуалізації напрямків наукового дослідження політичної комунікації, спираючись на доробок суспільствознавців, оформляючи її на науковому полі соціології.
    Зазначена мета роботи обумовила постановку й вирішення таких дослідницьких завдань:
    · Надати опис обраного напрямку, а також окреслити основні етапи розвитку наукової думки щодо обраної теми, висвітлити праці попередників та уточнити завдання, що залишилися з авторської точки зору невирішеними.
    · Розкрити політичну комунікацію в контексті різних аспектів теоретико-методологічних розвідок минулого і сучасності.
    · Навести провідні характеристики сучасної комунікативної ситуації
    · Описати різновиди та компоненти політичної комунікації
    · Визначити основні шляхи розбудови позитивного іміджу політичного суб’єкта в перебігу політичної комунікації.
    Об’єкт дослідження політична комунікація як системоутворюючий елемент та водночас центральне явище світової політичної системи сучасності.
    Предмет дослідження форми, формати, різновиди політичної комунікації, а також механізми та умови її здійснення взагалі та, зокрема, модель оптимального здійснення політичної комунікації за тих чи інших умов, котрі не тільки властиві українському суспільству на сучасному етапі його розвитку, а й ще можуть акцентуватися (кожна окремо або декілька разом) вельми специфічно на певний момент конкретного акту політичної комунікації.
    Методи дослідження. Роботу виконано на засадах комплексного підходу до застосування наукових методів, а саме: загальнонаукові методи порівняльного аналізу та синтезу, індукції, дедукції; спеціалізовані соціологічні аналіз документів. В дисертаційному дослідженні також було використано метод вторинного аналізу матеріалів конкретних соціологічних досліджень, проведених провідними науковими центрами в Україні та за її межами.
    Названі методи були застосовані до такого матеріалу: наукова література суспільствознавчих наук, що безпосередньо пов’язана з темою спеціальна соціологічна література, присвячена комунікативній проблематиці; література, доробок в якій було залучено для більш повного розкриття змісту такого соціального явища як політична комунікація (комунікативістика, іміджелогія, семіологія, зв’язки з громадськістю тощо).
    Наукова новизна одержаних результатів полягає у здійсненні комплексного розгляду політичної комунікації як системно організованого соціального явища. У цьому контексті сформульовано такі основні результати даного дослідження, що мають наукову новизну, розкривають базову концепцію дисертації і виносяться на захист.
    n Вперше у вітчизняній соціології здійснено комплексний підхід до аналізу політичної комунікації; окреслено основне коло завдань, які складають теоретико-соціологічний та практично-прикладний зміст соціологічних досліджень політичної комунікації.
    n На відміну від лінійного, однозначно детермінованого тлумачення практики пізнання людиною світу шляхом огляду наукової літератури поглиблено розуміння того, що ця практика неухильно призводить до того, що в соціальному світі виявляють об’єкти у вигляді як кентаврів явищ, так і кентаврів образів, бо ці об’єкти суміщають риси, що взаємовиключні з точки зору представників певних концепцій. Тому, наприклад, політична комунікація це суперечливий процес, бо спрямований не тільки на інформування політичними суб’єктами населення про свої наміри в суспільному житті, але водночас є засобом навіювання, маніпулювання масовою свідомістю заради досягнення підтримки непопулярних рішень цих суб’єктів в зв’язку з їх ілетризмом (нездатністю до ефективного управління державними справами).
    n Дістало подальшого з’ясування загальні риси теоретичного бачення політичної комунікації як самостійного об’єкту соціологічного дослідження. Встановлено, що комунікативна діяльність у сфері політики має власну, відмінну від загальносоціальної та інших галузевих сфер логіку і динаміку розвитку та функціонування. Ця обставина дає підстави вважати її автентичною сферою соціальних відносин, розглядати її як окремий напрям політичної діяльності, що не є тотожнім іншим явищам політичного життя.
    n На тлі раніше суто описових рис сучасної комунікативної ситуації поглиблено аналіз її характеристик, зокрема, виявлено, що вона стає більш інтегрованою в соціальну структуру; зникає відмінність між інтерперсональною, масовою та соціогруповою інтеракцією, бо політична комунікація набуває самостійного значення у справі здійснення маніпулятивних та консенсуальних впливів на масову свідомість; водночас зростає інформаційна компетентність адресата, що з необхідністю веде до ускладнення структури політичної комунікації, більшої витонченості у формуванні соціальних образів політичних суб’єктів.
    n Дістало подальшого розвитку розуміння іміджу країни як цілісного образу, а сутність іміджетворення як цілеспрямованої свідомої діяльності, що орієнтована на певний, заздалегідь визначений результат, якому підпорядковані всі зусилля. Виходячи з цього запропоновано нове розуміння іміджу країни як об’єктивної сукупності умов та характеристик стану та розвитку державних структур в їх суперечливій взаємодії. Саме тому методологічно недолугим є підхід до формування іміджу країни як до маркетингу певного товару, тим більше, що неможливо контролювати усі реальні параметри його функціонування.
    n Здійснено подальше розкриття іміджетворення країни на перетині двох взаємозалежних площин усієї сукупності реальних фактів, подій та процесів, які стосуються країни та символічної площини, яка виступає інформаційним відображення цінностей, знаків, символів та статусів інтерпретації соціальної реальності країни. У відображенні складових іміджу країни реальні події, що відбуваються в різних сферах її суспільного життя взаємопов’язані між собою і відображають системний стан одночасно кількох сфер. Разом з тісним взаємозв’язком різних сфер суспільної практики країни між собою у їх системному розвитку, кожну з виділених сфер суспільного життя можна представити як складну систему інституціональних статусів, процесів та відносин, які можуть суттєво впливати на імідж країни в цілому.
    Обґрунтованість і достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій випливає з обраних методів, адекватних сформульованим завданням, а саме. Метод системного аналізу дозволив розглянути політичну комунікацію як складну систему із елементами, що існують у різних сферах суспільного життя і, взаємодіючи, утворюють певну цілісність, що перебуває під впливом амбіцій політичних суб’єктів, їх взаємостосунків. Метод структурного функціоналізму дав можливість виявити спільне та відмінне у концепціях та підходах до вивчення політичної комунікації. У рамках структурно-функціонального аналізу політична комунікація розглянута як скоординована взаємодія елементів, які утворюють її структуру й обумовлюють успішність виконання визначених нею функцій у соціумі. Культурологічний підхід дозволив простежити зв'язок між формуванням політичної комунікації і рівнем розвитку політичної культури суспільства. Нормативно-ціннісний метод дозволив встановити значення політичної комунікації для координації управлінських процесів в сучасному суспільстві. Історико-генетичний метод разом з цивілізаційним підходом дозволив встановити ґенезу як політичної комунікації, так і відповідних дотичних наукових досліджень, з урахуванням динаміки культурно-ментальних рис населення. Порівняльний метод застосовано для аналізу структури іміджетворчих технологій, їх змісту, принципів організації і функціонування в різних країнах. Описовий метод застосований для розгляду теоретичних підходів щодо визначення сучасної інформаційної ситуації. Технологічний підхід застосовано для з’ясування впливу на іміджетворчих процес різних компонентів комунікативних технологій.
    Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення та висновки розширюють простір для подальшого теоретичного дослідження проблематики політичної комунікації, сприяють виникненню нових шляхів формування політичної реклами, політичного маркетингу, іміджетворення політичних суб’єктів різних масштабів, з урахуванням рис компонент політичної комунікації, більш адекватних українським реаліям. Зазначене може сприяти підвищенню політичної культури як суб’єктів політики, так і пересічних громадян. Матеріали дисертації можуть бути використані не тільки для поглиблення подальших наукових розробок, а ще й також у навчальному процесі при підготовці курсів навчальних дисциплін з соціологічної проблематики. Зокрема, здобувачем це зроблено для студентів Енергодарського інститут Гуманітарного університету «ЗІДМУ».
    Публікації. Основні ідеї та результати дисертаційного дослідження викладені в трьох статтях, що надруковані у виданнях, затверджених ВАК України як фахові із соціології:
    1. Шидловський Д. Деякі аспекти політичної орієнтації та соціального почуття населення напередодні Всеукраїнського референдуму // Нова парадигма. Альманах наукових праць. Вип. 16. -- Запоріжжя, 2000. С. 219-225.
    2. Шидловський Д.О. Політична комунікація як соціальна технологія виживання суспільства // Соціальні технології. Актуальні проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць.. Вип. 8. Київ-Запоріжжя-Одеса, 2000. С. 174-185.
    3. Шидловський Д. Структура політичної комунікації // Вісник Київського національного університету. Серія: Соціологія, психологія, педагогіка. Вип. 14. К.: ВПЦ «Київський університет», 2002.. С.27-29.
    4. Шидловський Д.О., Тащенко А.К. Механізми соціальної комунікації // Нова парадигма. Альманах наукових праць. Вип. 29. Запоріжжя, 2003. С.215-221.
    Особистий внесок здобувача. В єдиній публікації у співавторстві (№ 4) здобувач здійснив узагальнення характеристик механізмів соціальної комунікації.
    Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження викладені на таких наукових заходах:
    n науково-практичних конференціях викладачів, докторантів, аспірантів та студентів факультету соціології та психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Дні науки факультету соціології та психології», 2000-2003 рр.;
    n науково-методологічних семінарах докторантів, аспірантів та здобувачів відділення соціології факультету соціології та психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 2003-2006 рр.
    n Харківських соціологічних читаннях 2001-2002 рр.
    Структура дисертації обумовлена специфікою її завдань, які, в свою чергу, сформульовані у відповідності з об’єктом, предметом та метою дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг основного тексту дисертації 193 сторінки, список використаної літератури обсягом 15 сторінок включає 304 найменування джерел.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ

    Викладаючи найважливіші наукові та практичні результати, що отримані в дисертації, нагадаємо наукову проблему та значення її розв’язання як для соціологічної теорії, так і для практики, зокрема творення іміджів політичних суб’єктів в перебігу політичної комунікації.
    Соціологію на відміну від інших суспільствознавчих наук цікавить вплив соціального середовища на політичну сферу.Тому такий невід’ємний елемент політики як політична комунікація (далі ПК) епізодично постає об’єктом наукового дослідження стосовно низки її соціологічних характеристик. Проте достеменно їх встановити можливо тільки завдяки залученню комплексу дисциплін суспільствознавчого спрямування. Хоч ПК в демократичних країнах давно вже привертала увагу науковців різного предметного спрямування, а комунікативні технології з кожним десятиліттям ставали все більш витонченими, латентними за своїми задумами та втіленнями, то відомі нам спроби соціологів системно окреслити ПК не отримували свого повноцінного оформлення, що й складає сутність проблеми даної роботи, водночас постаючи засобом спонукання здобувача включитися в розробку окресленої вище проблематики. В такому разі комплексна концептуалізація напрямків наукового дослідження ПК постає як загальна мета роботи. Її оформлення на науковому полі соціології призводить до результатів із теоретичним змістом, а разработка методичних рекомендацій щодо здійснення ПК, в перебігу котрої йде формування позитивного іміджу країни, отримує практичне значення для багатьох політичних структур чи суб’єктів. Отже, вже є підстави зробити ряд наступних узагальнень, що надалі для осіб, які будуть працювати за даним напрямком, послугують як відправні для теоретично- та практично орієнтованих розвідок.
    Тепер вже замало казати, що життєдіяльність будь-якого суб'єкта залежить від різноманітних ресурсів таких двох загальних різновидів як речовина та енергія. Соціальний суб’єкт в перебігу своєї життєдіяльності є, перш за все, живою системою, а тому здатен кожен акт соціальної дії як свій, так й іншого тлумачити ще як комунікативний, тобто як сигнал та ще й надавати його змісту певний сенс. Саме тому, незалежно від того, якими засобами безпосередньо в конкретний момент часу здійснюється вплив поміж суб’єктами та як він підкріплений певними ресурсами, то все ж таки він завжди пов'язаний з комунікацією, як актом передачі сигналів. Отже, в суспільстві кожен конкретний імпульс політично забарвленого управління (тобто впливу) від певного суб'єкта управління (одного індивіда чи групи індивідів) до певного об'єкта управління (тобто другого індивіда чи соціальної групи) потребує не тільки передачі змісту сигналу певним чином, скільки ще того, щоб така передача за певним критерієм була ефективною (наприклад, ресурсним). Це прагнення завжди є проблематичним, бо викликає того чи іншого ґатунку труднощі його реалізації, не в останню чергу через дефіцит ресурсу вельми конкретного типу, а все це в кінцевому підсумку завжди зачіпає інтереси людей, причетних до процесу ПК, бо остання є як формою, так і засобом прояву соціальних відносин.
    У дисертації зроблено узагальнення дослідження політичної комунікації в соціології. Внаслідок цього всупереч досить поширеним думкам, що політична комунікація стала об’єктом соціологічного осмислення досить запізно (у другій половигі ХХ ст..), автор встановив, що це відбулося значно раніше: у ХІХ ст.. в ряді країн Європи.
    У зв’язку з дискусійним характером обговорення сутності політичної комунікації зроблено порівняльний агаліз існуючих точок зору, зокрема, виділені основні напрямки досліджень у ХХ ст. До першого напрямку належать дослідження, в яких встановлено інформаційний характер ПК. Інший напрямок розглядає ПК як форму та засіб прояву соціальних відносин, встановлення соціального статусу керманича та виконавця, вдаючись до навіювання, інших комунікативних дій маніпулятивного змісту, а саме: здійснення прихованого впливу на соціальну свідомість адресата (реципієнта) з метою досягнення адресантом власної мети у взаємодії шляхом зміни думок, дій адресата. Соціологічна специфіка здійснення маніпуляції на відміну від психологічної, має на меті встановлення контролю не над свідомістю адресата, хоча скерована на нього, а над комунікативною ситуацією, в якій він знаходиться.
    Наукова діяльність має успіх спочатку завдяки методу аналізу, але виробленню інтегрального знання сприяє метод синтезу, що пов’язує розрізненні фрагменти знання в єдину цілісну картину. Кажучи про вивчення сучасних політичних комунікацій епохи перманентних інформаційних війн, слід чітко розуміти, що утворення методу їх комплексного розгляду має призвести до засобу виявлення латентної логіки їх здійснення. Кожен з наведених вище аспектів здатен підказати окремий напрямок міркувань щодо виявлення цієї латентної логіки. Отже, завдяки координації, зв’язуванню в одну системну єдність суттєво різних за своєю ґенезою елементів чи аспектів, в кінцевому підсумку твориться дійсність.
    В теорії комунікації вже накопичено чимало моделей соціальної комунікації, які можуть наповнюватися специфічним змістом, наприклад, згідно різновидам сенсу соціального змістом політичним, маркетинговим, педагогічним тощо. Але в першу чергу слід шукати ґенезу знаків, якими щось сигналізують один одному. Саме лінгвістичний аспект комунікації виявив себе в тому, що взаємодія між людьми в контексті пошуку ефективного засобу одним суб’єктом замотивувати іншого на певну соціальну дію має наслідком перехід від зовнішнього силового тиску до формування у індивідуальній свідомості такої картини світу, в межах якої поява певного знака активізує індивіда до відповідного певного життєвого кроку. Це відбувається завдяки формуванню символічних систем міфології, релігії, права, моралі, науки, політики тощо.
    Суспільні реформи як зараз, так і в минулому не могли проходити без пропагандистського супроводження. Але, на нашу думку, системного огляду цього ще відбулося або він нам не відомий. Причин цього може бути декілька. По-перше, назване стає найскоріш за все темами журналістських розслідувань. Але журналістам притаманна сенсаційність подання матеріалу та персоніфікація відповідних акторів, суб’єктів тощо, що закономірно призводить за умов тотальної криміналізації до фізичної розправи з майстрами пера (перелік імен загиблих журналістів загальновідомий). По-друге, розслідування наведеного ведуть компетентні органи, а їх матеріали є важкодоступними для наших коментарів. По-третє, колись (як кажуть, рано чи пізно) приступають до роботи науковці. Наш внесок полягає в окресленні соціологічного підходу до розуміння сутності пропагандистських кампаній сучасності, і не тільки, а ще й минулого та, можливо, майбутнього. По результатам наших міркувань у цьому розділі висновки такі.
    Коли розглядається будь-який об’єкт, то його кожна властивість розуміємо як кількісну або якісну характеристику. Оцінку характеристики отримують завдяки різним пізнавальним процедурам, а найпростіша це класифікація. Так, вона дозволяє будь-який об’єкт вважати явищем природним або соціальним за походженням. В свою чергу, соціальну спільноту можна диференціювати на, як мінімум, дві частини: Ми” та не-Ми”. Наприклад, керманичі та виконавці, володарі та дисиденти, експлуататори та експлуатовані, багаті та бідні, власники та користувачі, віруючі та невіруючі тощо.
    З приводу будь-якої діади можна сказати, що до неї можна застосувати тріадний підхід, бо поміж двома частинами цілого має бути якийсь зв’язок. Вже давно визнано призначення держави як право певної групи людей легітимно монополізувати насилля, тиск, вплив, маніпуляцію тощо, а тому політика виступає символічним посередником між владними структурами та рештою соціуму. Тут нам стає в нагоді функціоналізм, оскільки він є способом визначення відповідності між елементами (навіть коли їх всього два) цілого по певним правилам, завдяки яким вони (елементи) виокремлюються. Властивістю символічного поняття є ще й те, що воно трансформує чуттєві дані в символи, а отже, має спрямованість не стільки для віддзеркалення, скільки для конструювання соціального світу.
    Переосмислення сучасної соціальної реальності та відповідної рефлексуючої соціологічної теорії пропонується (згадаємо Т.Дрідзе) подолати завдяки ряду пропозицій. По-перше, дати нове визначення предметної області соціології як екоантропоцетристської орієнтованої науки, в фокусі якої не просто людина і (або) навколишнє середовище, а процеси обміну між ними (метаболізм). По-друге, в такому випадку нова парадигма соціології є наукою про засоби самоорганізації і відтворення речовини та форм соціальності, тобто людського співжиття. По-третє, парадигма має тоді сприяти вивченню механізмів і соціально значущих наслідків інтерактивного обміну (метаболізму) між людиною та його природним, культурним і соціальним середовищем, яке опосередковувається соціальними структурами та інфраструктурами.
    Враховуючи все вищенаведене, можна запропонувати думку щодо нового погляду на предмет соціологічного аналізу. Ним стає тріада: 1) людина, 2) навколишнє середовище в найширшому розумінні цього слова та 3) взаємодії між ними як специфічні форми комунікації. Для більш досконалого розуміння простору комунікації слід залучати розроблені П.Бурдьє поняття габітус, поле, капітал. Поняття габітус позначає сукупність стійких установок людини, які сформовані під впливом життєвого досвіду і несвідомо визначають те, яким чином людина у майбутньому буде організовувати свій досвід, будувати картини світу, формувати варіанти рішень та обирати один з них. Цікаво, що габітус є не просто способом розуміння буття, він водночас втілюється в увесь зовнішній облік людини. Під капіталом розуміємо деякі обмежені блага і ресурси, навколо яких формуються соціальні відносини. Боротьба за володіння цими ресурсами є ключем до розуміння соціальної стратифікації і соціальних змін.
    Поле це соціальна арена, на якій розгортається боротьба за певні ресурси. Тому габітус формується в певних полях в міру того як індивід визначає та інтерізує своє положення в боротьбі за конкретний вид капіталу. Кожна людина може мати стільки габітусів, в скількох полях вона діє. Завдяки цьому політична комунікація стає більш інтегрована в соціальну структуру. За умови її масовізації та інтенсифікації зникає принципова різниця між інтерперсональною, масовою та соціогруповою інтеракцією, яка набуває самостійного статусу у здійсненні маніпалютивних та консесуальних впливів на соціальну свідомість в перебігу політичної комунікації. Потреба таких впливів зумовлює ситуацію виробництва та репродукції соціальних образів політичних суб’єктів. Разом з тим, ідеологічні тенденції розвитку суспільства з одного боку, сприяють стратегіям здійснення стратегічних впливів в сфері політичної комунікації, внаслідок перенесення конкурентних відносин в інформаційний обмін, з іншого, завдяки тим самим тенденціям домінування норм демократії та громадянського суспільства в значній частині світового інформаційного простору створюють засади для розвитку моделі переконуючої консенсуальної комунікації, яка вирішує ту саму проблему здійснення впливу, орієнтуючись на потреби та цілі усіх учасників політичної комунікації.
    На останок викажемо таку нашу думку. В своїй більшості вітчизняні суб'єкти політичного життя разом із своїми групами наукової підтримки чи аналітичними штабами залишаються неусвідомленими стосовно, наприклад, форми і змісту мовних категорій ПК, а тому, подаючи сигнал або отримуючи сигнал від іншого політичного суб'єкта, вони не тільки утруднюються з приводу його можливого вторинного тлумачення, а навіть і з приводу первинного його застосування. Розробка методики кодування та розкодування політичних сигналів зараз все ще залишається вельми актуальним науковим завданням соціології комунікації та дотичних до неї галузей соціологічного знання.









    СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


    1. Абачиев С.К. Эволюционная теория познания. Опыт систематического построения. М.: Едиториал УРСС, 2004. 520 с.
    2. Аверинцев С.С. "Аналитическая психология" К.Г.Юнга и закономерности творческой фантазии. — М., 1972.
    3. Автономия кентавра Беседа с ректором РГГУ Ю.Н.Афанасьевым // Вестник РГГУ. Вып. 1. Кентавристика: Опыт сочетания несочетаемого / Под ред. Д.Данина и Д.Хубовой. М.: Российск. гос. гуманит. ун-т, 1996. С. 11-18.
    4. Алексеев И.С. Бородкин Ф.М. Принцип дополнительности в социологии // Моделирование социальных процессов. - М.: Наука, 1970. - C. 37-48.
    5. Алексеев И.С. Концепция дополнительности: Историко-метологический анализ. М.: Наука, 1978. 276 с.
    6. Афонін Е., Мартинов А. Ваймарські уроки України, або Універсалії перехідних періодів суспільного розвитку // Дзеркало тижня. - К., 2006а. 18 березня. С. 21.
    7. Афонін Е., Донченко О., Антоненко В. Психокультура України: «помаранчевий перехід» // Соціальна психологія. 2006б. №4. С. 77-93.
    8. Ахназаров Э.Б. Контуры эволюции. СПб.: Изд-во «Недра», 202. 440 с.
    9. Барт Р. Избранные труды. Семиотика. Поэтика. — М.: Прогресс, 1994.— 616 c.
    10. Бакиров В.С. Ценностное сознание и активизация человеческого фактора. - Харьков: Вища школа, 1988. - 152 c.
    11. Балакірева О.М., Валевський О.Л. Вплив політичної реклами на електорат // Маркетинг і реклама. - К., 1998. - № 4.
    12. Балабанова Н.В. Народ и власть: конфронтация или диалог? // Вісник Харківського державного університету. Ч. 4-5. Вип. 439. Харків, 1999 (а). С. 204-207.
    13. Балабанова Н.В. Социальный диалог и социальная политика государства // Вісник Харківського державного університету. Вип. 433. Харків, 1999 (б). С.115-119.
    14. Барт Р. Избранные работы. Семиотика, поэтика. -М.: Прогресс, 1994.
    15. Батыгин Г.С. Лекции по методологии социологических исследований: Учеб. для высш. учеб. заведений. — М.: Аспект Пресс, 1995. — 286 с.
    16. Бауман З. Мыслить социологически: Учеб. пособие / Пер. с англ. под ред. А.Ф. Филиппова. - М.: Аспект Пресс, 1996. - 255 с.
    17. Бекешкіна І. Українське Бородіно // Грані. 2002. № 19. 3 червня. С. 1, 3.
    18. Беккер Г., Босков А. Современная социологическая теория в ее преемственности и изменении. - М.: Изд-во иностр. лит., 1961. - 895 c.
    19. Белый О. Дискурс власти и типы элит // Политическая мысль. -К., 1994. № 2
    20. Беляев Ю. Второе пришествие Хама, или Уроки криминальной демократии // Президент. Парламент. Правительство. -М., 1998. -№3. -С. 9-13.
    21. Бенвенист Э. Заметки о роли языка в учении Фрейда // Бенвенист Э. Общая лингвистика: Пер. с фр. М.: Прогресс, 1974. С. 110 121.
    22. Бенвенист Э. Словарь индоевропейских социальных терминов. І.Хозяйство, семъя, общество; ІІ. Власть, право, религия: Пер. с фр. / Общ. ред. и вступ. ст. Ю.С.Степанова. — М.: Прогресс-Универс, 1995. — 456 с.
    23. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности: Трактат по социологии знания / Пер. Е.Руткевич. М.: Медиум, 1995. 333 с.
    24. Блакар Р. Язык как инструмент социальной власти // Язык и моделирование социального взаимодействия: Сб. статей / Под общ. ред. В.В.Петрова. М.: Прогресс, 1987. С. 88-120.
    25. Болинджер Д. Истина проблема лингвистическая // Язык и моделирование социального взаимодействия. М., 1987.
    26. Борев В.Ю., Коваленко А.В. Культура и массовая коммуникация / Отв. ред. А. И. Арнольдов; АН СССР, Ин-т философии. М.: Наука, 1986. 301 с.
    27. Борисов.А. Роскошь человеческого общения. М. 1998. 184 с.
    28. Браун Дж. Техники воздействия: от пропаганды до промывания мозгов // Почепцов Г.Г. Паблик рилейшнз, или как успешно управлять общественным мнением. М.: Центр, 1998. С. 302 304.
    29. Браун Э. Понимать чужого // Трансцедентально-герменевтичкский подход к проблеме межкультурного понимания // Социальные и гуманитарные науки. Отечественная и зарубежная литература: РЖ. Серия 11. Социология. М. 1996. № 4.
    30. Брюс Б. Маркетинг власти // Почепцов Г.Г. Паблик рилейшнз, или как успешно управлять общественным мнением. М.: Центр, 1998. С. 304 310.
    31. Булацкий Г.В., Прилюк Ю.Д. Социология общения. Минск. Изд-во «Университетское». 1987. 175 с.
    32. Бургин М.С., Кузнецов В.И. Аксиологические аспекты научных теорий. - К.: Наукова думка, 1991. - 183 c.
    33. Бургин М.С. Фундаментальные структуры ноосферы: достижение абсолюта. -К.: Украинская академия информатики, 1997. — 83 с.
    34. Бургин М.С. Информация как природный и технологический феномен // Інформатизація та нові технології. К., 1996. № 1.
    35. Бурдье П. Рынок символической продукции // Вопросы социологии. 1993. № 1-2. С. 49-62.
    36. Бурдье П. Рынок символической продукции // Вопросы социологии. 1993. № 3. С. 51-61.
    37. Бурдье П., Шампань П. Общественное мнение // 50/50: Опыт словаря нового мышления / Под ред. М.Ферро и Ю. Афанасьева. М.: Прогресс, 1989. 557с.
    38. Бурдье П. Социология политики: Пер. с фр. / Сост., общ. ред. и предисл. Н.А.Шматко. -М.: Socio-Logos, 1993. — 336 c.
    39. Бурдье П. Начала. М.: Socio-Logos, 1994. 288 с.
    40. Бурлачук В. Соціальне реформування як послання // Політична думка. -К., 1997. № 10; - С. 3 — 15.
    41. Бурлачук В.Ф. Символическая реальность и социальные изменения // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. Харків: Видавничий центр ХНУ ім. В.Н.Каразіна, 2001. С. 68-74.
    42. Быченков В.М. Институты: Сверхколлективные образования и безличные формы социальной субъектности. М.: Российская академия социальных наук, 1996. 976 с.
    43. Вежбицкая А. Понимание культур через посредство ключевых слов / Пер. с англ. А.Д.Шмелева. М.: Языки славянской культуры, 2001. 288 с.
    44. Вершинин М.С. Политическая коммуникация в информационном обществе. СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 2001. 253 с.
    45. Винер Н. Кибернетика, или Управление и связь в животном и машине: [Пер. с англ.] / Под ред. и с предисл. Г.Н. Поварова. — 2-е изд. — М. : Наука, 1983. — 343 с.
    46. Вместо, предисловия // Вестник РГГУ. Вып. 1. Кентавристика: Опыт сочетания несочетаемого / Под ред. Д.Данина и Д.Хубовой. М.: Российск. гос. гуманит. ун-т, 1996. С. 9-10.
    47. Войтович С. Соціальні інститути суспільства: Рід, влада власність.-К.: Ін-т соціології НАН України, 1998. 120с.
    48. Впереди ХХІ век: перспективы, прогнозы, футурологи. Антология современной классической прогностики. 1952-1999.—М.: Academia, 2000. 480 c.
    49. Гильдебранд, фон Д. Метафизика коммуникации. Исследование сущности и ценности общественных отношений. СПб.: Алетейа, 2000. 373 с.
    50. Гіденс Е. Соціологія / Пер. з англ. В.Шовкун, А.Олійник; Наук. ред. О.Іващенко. -К.: Основи, 1999. — 726 с.
    51. Гончаренко О.М. Глобальні моделі і футурологічні утопії. К.: Наук. думка, 1983. 158 с.
    52. Григорьев С.И., Растов Ю.Е. Начала современной социологии: Учебное пособие. М.: Изд-во «Магистр», 1999. 248 с.
    53. Григорьев С.И., Субетто А.И. Основы неклассической социологии (Новые тенденции развития культуры социологического мышления на рубеже ХХ-ХХІ веков). Барнаул: Изд-во АРНЦ СО РАО, 2000. 182 с.
    54. Грушин Б.А. Массовое сознание / Опыт определения и проблемы исслед. — М.: Политиздат, 1987. — 367 с.
    55. Давыдов А.А., Чураков А.Н. Модульный анализ и моделирование социума. М.: ИС РАН, 2000.
    56. Давыдов А.А. Модульный анализ и конструирование социума. М.: ИС РАН, 1994.
    57. Данин Д. Старт кентавристики // Вестник РГГУ. Вып. 1. Кентавристика: Опыт сочетания несочетаемого / Под ред. Д.Данина и Д.Хубовой. М.: Российск. гос. гуманит. ун-т, 1996. С. 19-52.
    58. Данэм Б. Герои и еретики. Политическая история западной мысли. - М.: Прогресс, 1967. - 504 c.
    59. Данэм Б. Человек против мифов. - М.: Изд-во иностр. лит., 1961. - 295 с.
    60. Дейк Т. ван. Анализ новостей как дискурса // Язык. Познание. Коммуникация: Сб. работ / Составление В. В. Петрова; Пер. с англ. яз. под ред. В. И. Герасимова, Ю. Н. Караулова. — М.: Прогресс, 1989. С. 111 154.
    61. Демидов А.Б. Главный философский труд Бенно Хюбнера (послесловие переводчика) // Хюбнер Б. Смысл в бес-СМЫСЛЕННОЕ время: метафизические расчеты, просчеты и сведение счетов. Пер. с нем. / А.Б.Демидов. Мн.: Эконопресс, 2006. С. 374-383.
    62. Дескриптор // Словник іншомовних слів / За ред. О.С.Мельничука. - К.: Головна редакція УРЕ, 1977. С. 202.
    63. Джонсон Т., Дандекер К., Эшуорт К. Теоретическая социология: условия фрагментации и единства // THESIS: теория и история экономических и социальных институтов и систем. - М.: НАЧАЛА-ПРЕСС. -1993. -Т. 1. Вып. 1. - С. 83-105.
    64. Донченко Е.А. Социетальная психика. К.: Наукова думка, 1994. 208 с.
    65. Дорожкина Т. Н. Речевой имидж политического лидера // Социологические исследования. — 1997. — № 8. С. 30-35.
    66. Дридзе Т. М. Социальная коммуникация и культура в экоантропологической парадигме // В контексте конфликтологии... — М., 1997. — Вып. 1. С. 74-84.
    67. Дридзе Экоантропоцентристская парадигма в социальном познании и социальном управлении // Человек.— 1998а.— № 2. — С. 93-102.
    68. Дридзе Т. М. Социальная коммуникация в управлении с обратной связью // Социологические исследования. — 1998б. — № 10. — С. 44 50.
    69. Дюркгейм Э. Социология. Ее предмет, метод, предназначение // Пер. с фр., составление, послесловие и примечания Гофмана А.Б. М.: Канон, 1995. 352 с.
    70. Дюркгейм Э.Социология религии и теория познания // Религия и общество: Хрестоматия по социологии религии / Сост. В.И.Гараджа, Е.Д.Руткевич. М.: Аспект Пресс, 1996 а. С. 111 145.
    71. Дюркгейм Э. Коллективный ритуал // Религия и общество: Хрестоматия по социологии религии / Сост. В.И.Гараджа, Е.Д.Руткевич. М.: Аспект Пресс, 1996 б. С. 438 441.
    72. Егорова Е. Психологические методики исследвания личности политических лидеров. М.: ИС АН СССР, 1988.
    73. Егорова-Гантман Е.В. и др. Политиками не рождаются: как стать и остаться эффективным политическим лидером.Психологическое пособие для политиков. М.: Антиква, 1993, в 2-х т.
    74. Жванія Д. Моє покаяння це новий майдан // Дзеркало тижня. - К., 2006. 18 листопада. С. 4.
    75. Засурский И.И. Масс-медиа второй республики. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1999. 272 с.
    76. Засурский Я.Н. Введение // Техника дезинформации и обмана / Под ред. Я.Н.Засурского. -М.: Мысль, 1978.- С. 3 5.
    77. Засурский Я.Н. Заключение // Техника дезинформации и обмана / Под ред. Я.Н.Засурского. -М.: Мысль, 1978. С. 239 244.
    78. Засурский Я.Н. Роль средств массовой информации в обществе // Вестник Московского Университета. М. 1995. № 2. С. 3-7.
    79. Зверинцев А.Б. Коммуникационный менеджмент: Рабочая книга менеджера PR: 2-е изд., испр. СПб: СОЮЗ, 1997. 288 с.
    80. Землянова Л.М. Современная американская коммуникативистика: Теоретические концепции, проблемы, прогнозы. М.: МГУ, 1995. 271 с.
    81. Землянова Л.М. Масс медиа и человеческое достоинство // Вестник Московского Университета. М. 1996. № 5. С. 63-75.
    82. Земская Е.А. Клише новояза и цитация в языке постсоветского общества // Вопросы языкознания. 1996. № 3.
    83. Зернецька О.В. Нові засоби масової комунікації. Київ. 1993. 130 с.
    84. Ильин М.В. Слова и смыслы. Опыт описания ключевых политических понятий. М.: РОССПЭН, 1997. 432 с.
    85. Ильясов Ф. Политический маркетинг. Искусство и наука побеждать на выборах. М.: Изд-во ИМА-пресс, 2000. 200 с.
    86. Ионин Л. Г. Социология культуры: Учеб. пособие для студ. гуманит. и социально-экон. напр. и спец. вузов / Институт «Открытое общество». — М.: Логос, 1996. — 280 с.
    87. Ионин Л. Консервативный синдром // Социологические исследования. 1987. -- №5.
    88. Іванов В.Ф. Теоретико методологічні основи вивчення змісту масової комунікації. К.: 1996, 200 с.
    89. Іванов В.Ф. Контент-аналіз: методологія і методика дослідження ЗМК: навч. Посібник / К. ун-т ім. Т. Шевченка. К. 1994, 112 с.
    90. Інформувати // Етимологічний словник української мови. У семи томах.- Т. 2 (Д — К). -К.: Наукова думка, 1985. — С. 313.
    91. Кабачная О.В. Социология массовой коммуникации // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. Харків: Видавничий центр ХНУ ім. В.Н.Каразіна, 1999 (а). С. 355-360.
    92. Кабачная О.В. К постановке проблемы коммуникационного конфликта // Вісник Харківського державного університету, № 433’99. Харків: ХДУ, 1999 (б). С. 83-88.
    93. Кабачная О.В. Политическая коммуникация в Украине: основные тенденции, противоречия, возможности анализа // Вісник Харківського національного університету, № 462’00. Харків: ХНУ, 2000 (а). С. 49-56.
    94. Кабачная О.В. Социологический анализ конфликтов в сфере массовой коммуникации: Дис. ... к.с.н. (22.00.07). - Харьков: ХНУ им.В.Н.Каразина, 2000 (б). — 205 с.
    95. Каган М.С. Философия культуры. СПб., 1996.
    96. Калайков И.Д. Теория отражения и проблема приспособления. - М., 1986. - 144 c.
    97. Кант И. Соч.: В 6 т. Т. 5. М., 1966.
    98. Каныгин Ю.М., Яковенко Ю.И. Введение в социальную когнитологию. - К., 1992. -107 c.
    99. Кара-Мурза С.Г. Манипуляция сознанием. М.: Алгоритм, 2000. 688 с.
    100. Карсанова Е. Gazeta.ru. Базар без фильтра // Столичные новости. — 1999. — 20 апр.
    101. Карнаух В.К. Волны цивилизации: Учебное пособие. СПб.: Из-во С.-Петербургского университета, 1998. 92 с.
    102. Картер Г. Ефективность реклами. М. 1998.
    103. Кассирер Э. Техника политических мифов // Октябрь. 1993. № 7.
    104. Кассирер Э. Факты и идеалы // Филос. и
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины


ПОСЛЕДНИЕ ДИССЕРТАЦИИ

Экспрессия молекул – маркеров нейродегенеративных заболеваний в головном мозге и периферических тканях у людей пожилого и старческого возраста Зуев Василий Александрович
Депрескрайбинг в комплексной профилактике гериатрических синдромов в косметологической практике Резник Анна Вячеславовна
Преждевременное старение женщин зрелого возраста: биологические основы концепта и его операционализация в геронтопрофилактике Малютина Елена Станиславовна
Динамика лабораторных показателей, отражающих функциональную активность макрофагальной системы, у пациентов с болезнью Гоше I типа на фоне патогенетической терапии Пономарев Родион Викторович
Особенности мобилизации и забора гемопоэтических стволовых клеток при аутологичной трансплантации у больных с лимфопролиферативными заболеваниями Федык Оксана Владимировна

ПОСЛЕДНИЕ СТАТЬИ И АВТОРЕФЕРАТЫ

Ржевский Валентин Сергеевич Комплексное применение низкочастотного переменного электростатического поля и широкополосной электромагнитной терапии в реабилитации больных с гнойно-воспалительными заболеваниями челюстно-лицевой области
Орехов Генрих Васильевич НАУЧНОЕ ОБОСНОВАНИЕ И ТЕХНИЧЕСКОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭФФЕКТА ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ КОАКСИАЛЬНЫХ ЦИРКУЛЯЦИОННЫХ ТЕЧЕНИЙ
СОЛЯНИК Анатолий Иванович МЕТОДОЛОГИЯ И ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ПРОЦЕССАМИ САНАТОРНО-КУРОРТНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ НА ОСНОВЕ СИСТЕМЫ МЕНЕДЖМЕНТА КАЧЕСТВА
Антонова Александра Сергеевна СОРБЦИОННЫЕ И КООРДИНАЦИОННЫЕ ПРОЦЕССЫ ОБРАЗОВАНИЯ КОМПЛЕКСОНАТОВ ДВУХЗАРЯДНЫХ ИОНОВ МЕТАЛЛОВ В РАСТВОРЕ И НА ПОВЕРХНОСТИ ГИДРОКСИДОВ ЖЕЛЕЗА(Ш), АЛЮМИНИЯ(Ш) И МАРГАНЦА(ІУ)
БАЗИЛЕНКО АНАСТАСІЯ КОСТЯНТИНІВНА ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ (на прикладі студентського самоврядування)