ЛІКУВАЛЬНИЙ ПРОЦЕС ЯК ОБ’ЄКТ СОЦІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Краткое описание

КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

Денісова Наталя Сергіївна

УДК 316.74: 614

лікувальний процес
ЯК ОБ’ЄКТ СОЦІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Спеціальність 22. 00. 04 спеціальні та галузеві соціології

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата соціологічних наук

Науковий керівник
Чепак Валентина Василівна
кандидат соціологічних наук,
доцент

Запоріжжя 2009

ЗМІСТ

ВСТУП

3

РОЗДІЛ 1. АНАЛІЗ ОСНОВНИХ КОНЦЕПЦІЙ СОЦІОЛОГІЇ МЕДИЦИНИ

13

1.1. Соціально-класовий підхід

13

1.2. Феміністична (гендерна) інтерпретація лікувального процесу

21

1.3. Медицина як інструмент тотального відчуження

25

1.4. Феноменологічний підхід до медицини

28

1.5. Інтеракціоналістська інтерпретація пацієнта

31

1.6. Соціальний аспект медицини як моделювання «досконалого тіла»

40

1.7. Проблеми медицини в постмодерністській соціології

47

Висновки до першого розділу

52

РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНИЙ МЕХАНІЗМ РОЗШАРУВАННЯ ХВОРИХ

54

2.1. Нові форми соціальної нерівності доступу хворих до медичних послуг

54

2.2. Етнорасові відмінності в медичному забезпеченні

71

2.3. Гендерна специфіка у лікувальному процесі

91

Висновки до другого розділу

112

РОЗДІЛ 3. УКРАЇНСЬКА МЕДИЦИНА В КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ СВІТОВИХ ТЕНДЕНЦІЙ

114

3.1. Суперечності новітньої модернізації медицини

114

3.2. Трансформація пацієнта в «клієнта» і лікаря в «бізнесмена»

137

3.3. Суперечності модернізації лікувального процесу в сучасному соціумі

158

3.4. Стан медичного обслуговування працівників ВАТ «НТЗ»

174

Висновки до третього розділу

190

ВИСНОВКИ

193

ДОДАТКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

200

ВСТУП

Актуальність теми. Активне формування спеціальних і галузевих соціологій розпочалося в середині минулого століття. Воно було зумовлене кризою у світовій соціології того часу, котра виникла внаслідок певної несумісності абстрактних загальних соціологічних теорій, предметом дослідження яких було «суспільство взагалі» і накопичена на той момент конкретно-соціологічна інформація, отримана завдяки емпіричним методам дослідження. На жаль, одна з соціологічних теорій середнього рівня соціологія медицини інтенсивно не розвивається, оскільки медицина поки що залишається недостатньо відкритою соціальною зоною, оскільки є мало доступною для наукових спостережень і формування відповідної емпіричної бази.
Останнім часом увагу соціологів усього світу зосереджено на дослідженні людського капіталу нації як робочої сили, складових її виробничого ресурсу. Соціологія, подібно до інших суспільних дисциплін, фактично все ще обертається навколо економічної та політичної складових відтворення людського потенціалу. Проте стан здоров’я нації першочергово визначає реальні можливості до її відтворення, а медичне забезпечення потреб населення дає змогу підтримувати рівень здоров’я продуктивних сил країни й у певний спосіб сприяє відтворенню потенціалу нації. Достатній рівень медичного забезпечення населення завжди був одним із найважливіших пріоритетів, які визначають статус держави. Ефективне управління цим процесом неможливе без отримання інформації про результати впливу на систему охорони здоров’я, без зворотного зв’язку, який має відображати результативність необхідного реформування.
На сучасному етапі західна та російська соціологія приділяє медицині все більше уваги, завдяки чому соціологія медицини як наукова дисципліна набуває відносної автономності. Аналіз напрацювань світової соціології доводить, що вже сформувалися необхідні теоретико-методологічні передумови й емпірична база.
Певні напрацювання в галузі соціології медицини представляє російська соціологія, переважно спрямована на розв’язання практичних завдань: подолання технологічних проблем лікувального процесу (Г.Зелькович, Н.Малахова); визначення ставлення до здоров’я індивіда та суспільства (І.Журавльова); вивчення теоретичних засад і оцінка наслідків запровадження страхової медицини (І.Поляков).
Не зважаючи на здобутки соціологів, поза їх увагою поки що залишаються такі проблеми, як: дослідження соціальних чинників, котрі обумовлюють розбіжності в якості медичних послуг; важко визначаються комплекси показників, що впливають на якість надання медичних послуг; достатньо складно стратифікуються за соціальними показниками люди (представники всіх соціальних прошарків), що потребують медичного забезпечення, хоча за медичними ознаками (характером, важкістю, специфікою захворювань) мають чітке структурування тощо.
Ситуація в Україні теж досить складна: з одного боку у галузі медицини накопичилось чимало проблем, що потребують невідкладного вирішення з відповідним науковим обґрунтуванням, з іншого вітчизняна соціологія медицини поки що знаходиться на початковій стадії становлення й неспроможна надати комплексне теоретичне осмислення й методику дослідження проблем цієї галузі. Стан медичної галузі в Україні викликає занепокоєння. Закріплюється тенденція послаблення стану здоров’я народів України під впливом численних факторів, що обтяжені успадкованою історичною «спадщиною»: безупинні модернізації та колективні мобілізації зусиль; технологічні катастрофи; погіршення стану екології на всій території держави; перманентно низька якість харчування; традиційна невлаштованість людського життя і побуту; постійна невпевненість у позитивній суспільній і особистій перспективі; відсутність якісної реабілітації, релаксації, змістовного відпочинку та дозвілля.
Системні трансформації визвали не тільки позитивні докорінні зміни у сфері медицини та негативні наслідки охорона здоров'я і медичне забезпечення втратили централізоване планування й повноцінне фінансування, відбулась реструктуризація системи медичних установ за формами власності, медичне забезпечення почало підпорядковуватись ринковим законам, відбулась диференціація медичних установ і послуг, але й деякі негативні наслідки охорона здоров’я і медичне забезпечення втратили централізоване планування і повноцінне фінансування.
Суспільна вага медицини і незадовільний стан медичного забезпечення в сучасному українському суспільстві актуалізують потребу переходу вітчизняної соціології до систематичного вивчення соціальних передумов, чинників і механізмів розв’язання накопичених проблем цієї галузі, зокрема: причин погіршення стану здоров’я українців; збільшення хворих; недостатньої організації охорони та захисту здоров'я населення; низького рівня задоволення населення якістю отриманих медичних послуг; неадекватної винагороди лікарів і медичного персоналу за здійснену працю; відсутності масштабних і ефективних реформ цієї галузі; нерівного доступу до отримання якісних послуг медичних установ тощо.
Погіршення стану здоров’я й одночасно недостатній рівень його компенсації сучасною організацією охорони й захисту здоров’я є актуальною соціальною проблемою й основною суперечністю між наявним рівнем колективних потреб і якістю їх задоволення.
Неблагополучна, напружена ситуація у сфері надання медичних послуг, забезпечення лікувального процесу громадян й мешканців країни вимагає комплексного дослідження з використанням можливостей соціології, методологія і методи якої здатні виявляти соціальні передумови, чинники і механізми розв’язання названих суперечностей. Формування окремого напрямку теорій середнього рівня соціології медицини вимагає і внутрішня логіка розвитку самої соціології, однією з очевидних тенденцій якої є перманентне освоєння периферійних сфер суспільного буття. При цьому, першочергового аналізу потребує практика і наслідки переходу вітчизняної медицини на ринкові механізми діяльності, наслідки процесу реформування вітчизняної системи охорони здоров’я.
Проте, українська соціологія знаходиться лише на підступах до системної розробки актуальних соціальних проблем вітчизняної медицини. Про це красномовно свідчить замала кількість наукових джерел і фрагментарність характеру досліджень у цій царині. До сфери аналітичної роботи потрапляють певні проблеми галузі медицини (О.Артюр, О.Балакірєва, Д.Дмитрук, І.Іванова, В.Компанієць, Н.Корольова, М.Рядова, О.Яременко та ін.): найбільш болючі в психолого-емоційному аспекті; проблеми, пов’язані з великими техногенними катастрофами; програми здоров’я і розвитку молоді; вивчення проблем здоров’я людини й її соціального оточення; фізична активність, раціональне харчування та складові фізичного здоров’я різних груп населення країни.
В українській соціології здійснено деякі спроби розгорнути низку досліджень, що фокусують увагу на галузі медицини (О.Вакуленко, К.Карпенко, Р.Моісеєнко, Л.Швидка, Л.Шнеренко та ін.). Розглянуто такі питання: інтерпретація моделей поведінки у сфері охорони здоров’я; соціально-психологічні проблеми дітей-інвалідів; психічне здоров’я людей похилого віку; репродуктивне здоров’я молодих сімей, жінок і дітей; професійне здоров’я та його відображення в науковому дискурсі; організаційні резерви вдосконалення медичної допомоги; соціологія медицини як галузь біоетики та медичного експерименту; здоров’я фізичних маргіналів в українському суспільстві тощо. Окремі праці (О.Бобильова, А.Сердюк та ін.) присвячено соціально-медичним наслідкам аварії на Чорнобильській АЕС. Здійснено спробу виявити і встановити державний соціальний стандарт охорони здоров’я України (Н.Ярош). Ситуативно окреслено проблеми лікувального процесу (В.Семиноженко, Ю.Фещенко), завдяки чому визначено соціально-медичні передумови попередження епідемій.
Останніми роками з’явились перші роботи узагальнюючого характеру, але про створення автономної, продуктивної й узагальненої теорії середнього рівня соціології медицини, яка б була акцентована на дослідженні власне соціологічних аспектів соціальних проблем у галузі медицини, ще не йдеться. Це зумовлюється як суттєвим запізнення в її становленні, так і відсутністю відкритої та необхідної статистики, залишковим принципом фінансування, що суттєво гальмує інвестування прикладних соціологічних досліджень.
Особливо непокоїть недостатній стан розробленості загальних теоретико-методологічних засад соціології медицини як теоретичної дисципліни, що дозволило б всебічно й адекватно має аналізувати лікувальний процес як складне і внутрішньо суперечливе явище, котре окреслює взаємодію пацієнтів і лікарів, системи підготовки кадрового потенціалу галузі, різних медичних закладів і установ, державних, політичних і навіть релігійних структур.
Тож є всі підстави стверджувати, що дисертаційна робота є актуальною, своєчасною, оскільки спрямована на визначення сутності, характеру, змісту, соціальних механізмів надання послуг у лікувальному процесі в сучасних умовах.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано в рамках наукової теми «Особливості соціальних перетворень в сучасній Україні» (шифр 0106U000729), яка розробляється колективом кафедри соціології та соціальної роботи Класичного приватного університету. Дисертантом підготовлено розділ звіту, що присвячено аналізу теоретико-методологічних засад соціології медицини та визначенню соціальних механізмів забезпечення лікувального процесу в Україні. Подано науковий звіт щодо підсумків проведеного автором у 2006-2007 рр. дослідження з визначення стану медичного обслуговування працівників промислових підприємств придніпровського регіону у порівнянні з результатами попередніх досліджень (2001-2006 рр.).
Мета та завдання дослідження. Мета дисертації полягає у обґрунтуванні соціальних чинників формування лікувальних потреб населення та особливостей реалізації медично-обслуговуючих практик у лікувальному процесі сучасної вітчизняної сфери охорони здоров’я.
Реалізація чітко окресленої мети передбачала розв’язання таких завдань:
1) систематизувати наукові концепції, що інтерпретують особливості формування медичних послуг і лікувального процесу в сучасних умовах ;
2) уточнити зміст лікувального процесу як об’єкту дослідження соціології медицини і з’ясувати ті категорії і поняття, які пояснюють його сутність на підставі порівняльного аналізу відповідних соціологічних концепцій;
3) визначити соціальні ознаки, за якими відбувається стратифікація хворих, а також схарактеризувати соціальні групи за критерієм пріоритетності надання їм медичних послуг;
4) виявити специфіку рольової поведінки «лікар-пацієнт» у ринкових умовах та з’ясувати рівень ефективності виконання ними своїх соціальних функцій у лікувальному процесі;
5) з’ясувати соціальні передумови, зиски і наслідки застосування сучасних технологій для ринкового реформування механізмів надання лікувальних послуг, зокрема переведення медицини на ринкові засади;
6) спрогнозувати тенденції та перспективи ринкової трансформації лікувального процесу в сучасному українському суспільстві.
Об’єктом дослідження є лікувальний процес у сфері охорони здоров’я.
Предметом дослідження є особливості реалізації медично-обслуговуючих практик у лікувальному процесі сучасної вітчизняної сфери охорони здоров’я.
Методи дослідження. У роботі застосовано комплекс загальнонаукових методів: описовий (розгляд теоретичних підходів дослідження медицини та проблем цієї галузі), аналіз і синтез (у визначенні основних положень концептуальних підходів до дослідження організації лікувального процесу), порівняння (визначення специфічних умов впровадження лікувального процесу в сучасному українському суспільстві на відміну від розвинених західних країн), аналогії (сутність організації лікувального процесу в розвинених країнах з ринковою економікою і в Україні), соціологічні методи опитування (індивідуальне анкетування для верифікації теоретичних конструктів і обґрунтування висновків); аналітичні методи та методи математичної статистики.
Емпірична база роботи ґрунтується на дослідницьких програмах Центру науково-прикладних досліджень «Соціо» (20012007 рр.) серед робітників трьох великих промислових підприємств півдня України (ВАТ «Нижньодніпровський трубний завод», м. Дніпропетровськ; ВАТ «Новомосковський трубний завод», м. Новомосковськ; «Нікопольський трубний завод «Нікотью», м. Нікополь). Дисертант брала участь у підготовці та проведенні досліджень на Новомосковському трубному заводі у 2006 році та Нижньодніпровському трубному заводі у 2006-2007 роках (n=2800, вибірка багатоступенева, гніздова; випадкові помилки від 1,28% до 2,35%).
Наукова новизна отриманих результатів полягає у соціологічному обґрунтуванні соціальних чинників формування лікувальних потреб населення та особливостей реалізації медично-обслуговуючих практик у лікувальному процесі сучасної вітчизняної системи охорони здоров’я.
За наслідками проведеного дослідження одержано такі конкретні результати:
- уперше у вітчизняній соціології систематизовано наукові концепції, що інтерпретують особливості формування медичних послуг та лікувального процесу в сучасних умовах, зокрема виокремлено три основні групи: радикально-критичні, інтеракціоналістські й постмодерністські;
- уточнено зміст лікувального процесу як складного циклічного процесу, що включає до себе збирання й обробку медико-біологічних даних, постановку діагнозу, вибір стратегії і тактики лікування, проведення лікувальної процедури та есплікується в соціології медицини такими поняттями: «медицина», «медичні послуги», «лікувальні потреби», «медичне забезпечення» тощо;
- уперше запропоновано соціальні ознаки, за якими відбувається стратифікація хворих у сучасному українському суспільстві: соціально-класова нерівність (за рівнем доходів, відношенням до сфери зайнятості, місцем у структурі влади), етнорасові відмінності, гендерні позиції, відповідно до чого виявлено соціальні групи, які диференціюються за якістю надання їм медичних послуг: «нові бідні», «новий пролетаріат», владні структури, мігранти, «класи-етноси», гендерні групи тощо;
- знайшло подальшого удосконалення моделювання процесу трансформації традиційної, елітної, «народної» медицини у нові інтегральні форми та проектування їх реальних можливостей щодо функціонування в ринкових умовах;
- виявлено основні особливості становлення ринку медичних послуг у сучасних промислово розвинутих суспільствах, зокрема: активний розвиток «менеджереалізму» у сфері надання медичних послуг; приватизація лікарської практики; комерціалізація лікувального сервісу та обґрунтовано їх вплив на розвиток лікувального процесу в Україні;
- доведено, що в умовах комерціалізації медичних закладів суттєво змінюються рольові функції «лікар-пацієнт», набуваючи суто формально-функціонально характеру, що має подвійний негативний ефект: неплатоспроможна (вона ж в основному і найбільш страдницька) частина населення стає небажаною клієнтурою; пріоритет у лікуванні надається заможним або привілейованим верствам населення (певним соціальним групам);
- виявлено основну суперечність практики модернізації надання послуг лікувального процесу в сучасному українському суспільстві, що виявляється в протиріччі між існуючою системою медичних послуг, що утілює в собі недоліки успадкованої тоталітарної бюрократії, слабко розвинутих ринкових відносин, перманентний інвестиційний дефіцит та залишкове бюджетне фінансування, з наявною потребою суспільства в запровадженні страхової медицини, формуванні нових професійних лікувальних практик, забезпечених високо технологічними засобами лікування та сучасним діагностичним обладнанням.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що дослідження сприяє кращому розумінню сутності та змісту лікувального процесу у сучасному українському суспільстві, пояснює механізм надання послуг медичними установами в ринкових умовах і визначає характер змін у поведінці головних суб’єктів лікувального процесу.
Наведений і систематизований досвід ринкової перебудови лікувального процесу дає змогу оцінити можливість його застосування до умов українського суспільства. Завдяки аналізу зарубіжних соціологічних концепцій медицини створена теоретико-методологічна й емпірична база для подальшого розвитку вітчизняної соціології медицини як спеціальної науки та дисципліни викладання.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювались на кафедрі соціології Енергодарського інституту державного та муніципального управління ім. Р.Г. Хеноха і на кафедрі соціології та соціальної роботи Класичного приватного університету, яка забезпечувала загальне керівництво та контроль за підготовкою дисертації, а також на міжкафедральному міжвузівському методологічному семінарі для аспірантів, докторантів і на наукових конференціях: Міжнародна науково-методична конференція «Проблеми та перспективи розвитку вищих навчальних закладів недержавної форми власності» (Запоріжжя, 2007), Міжнародній науковій конференції «Філософія гуманітарного знання: раціональність та духовність» (Чернівці, 2008), Міжнародній науково-практичній конференції «Релігія як форма ідентифікації українців» (Чернівці, 2008), ІІ Міжнародному Львівському соціологічному форумі «Багатовимірні простори сучасних соціологічних змін» (Львів, 2008), ХVII Міжнародна наукова конференція студентів і молодих учених (Запоріжжя, 2009), Міжнародний круглий стіл «Актуальні проблеми соціології права» (Запоріжжя, 2009), V Всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми розвитку соціологічної теорії: соціальна інтеграція та соціальні нерівності в контексті сучасних суспільних трансформацій» (Київ, 2007), Науково-практична конференція «Дні науки» (Запоріжжя, 2008).
Публікації: за темою дисертації опубліковано 4 статті у виданнях, які затверджені ВАК України як фахові з соціології.

РОЗДІЛ 1

КРИТИЧНИЙ АНАЛІЗ ОСНОВНИХ КОНЦЕПЦІЙ СОЦІОЛОГІЇ МЕДИЦИНИ

1.1. Соціально-класовий підхід

Подібно до того, як соціологія розрізняє традиційне й сучасне суспільства, варто також розрізняти традиційну і сучасну медицину. Зрозуміло, що здоров’я та хвороба є також соціальними явищами, і кожне суспільство, відповідно до особливого моменту його історичної еволюції, визначає їх зміст, оцінює, формує більш-менш очевидні критерії діагностування й технологію лікування. Окрім того, існує, так би мовити, соціальна географія розподілу хвороб: життя і діяльність певних груп населення обумовлює їх схильність до тих чи інших хвороб. Найпростішими і найочевиднішими прикладами є ожиріння (як хвороба одних) і дистрофія (як хвороба інших). Аргументовано можна стверджувати, що здоров`я, з одного боку, є наслідком тих соціальних ресурсів, котрі контролює та чи інша соціальна група, з іншого воно, власне, є досить-таки ефективним ресурсом у процесах соціальної взаємодії.
Очевидна риса традиційних суспільств у аналізованому аспекті тісна «прив’язка» медичної (радше квазімедичної чи протомедичної) ментальності і практики до релігії, міфічного, надприродного, езотеричного. Поряд з лікарем чи іншим працівником медичного закладу завжди був священик, шаман, маг, ясновидець, волхв тощо. Світоглядною методологічною основою такого підходу є первісний холізм, для якого характерний аналіз усього світопорядку як єдиного, цілісного та взаємопов’язаного процесу, де тіло і дух лише прояв того самого.
На думку Дж. Форста і Б. Андерсон (див.: [Forsters, р. 127-144; Андерсон, 1998]), у ті часи всі концепції здоров`я та хвороби ґрунтувались на таких засадних принципах:
- холістичний персоналізм, згідно з яким хвороби є наслідком невдалих чи негативних дій особи стосовно інших людей, богів або духів. У результаті цього ментальні порушення в її діяльності стають чинниками органічних деструкцій. Відповідно, лікувальна технологія зводилась до повернення особі втраченого нею позитивного контакту з вищими силами;
- холістичний натуралізм, тісно пов`язаний і прив`язаний до попереднього методу, скоріше концентрувався на вадах організму, задля оздоровлення якого пропонувалась сукупність настоянок, пахощів, зміна структури харчування або сукупність фізичних управ і дій. Концептуальною основою інтерпретації та діагностування хвороби розумілись деякі над-фізичні субстанції, зокрема інь і янь у давньокитайській медицині, види темпераменту в античній Греції (флегматичний, холеричний і т.д.) Мета лікування розуміється при цьому як пошук балансу між різними силами шляхом їх поєднання і належного комбінування.
Сучасна медицина базується переважно на натуралістичний інтерпретації людини як тіла та природному походженні хвороб. Інакше кажучи, йдеться про біомедицину. Вона виникає, поширюється й розвивається в промисловому суспільстві разом із наукою, особливо біологією та технікою, а також ґрунтується на певній сукупності чи то універсалістських світоглядних тверджень, чи то аксіом:
- науки (наукового пізнання й адекватної йому технології) достатньо, щоб зрозуміти природу всіх можливих хвороб і успішно їх лікувати;
- душа й тіло розглядаються як відокремлені між собою автономні субстанції, котрі жодним чином не впливають на функціонування одне одного;
- відповідно до цього душевні рухи, емоційні стани, психіка і загальна ментальність пацієнта є скоріше негативними, ніж позитивними факторами лікування, тому їх треба звести до мінімуму, а в ідеалі усунути взагалі;
- тіло при цьому інтерпретується як своєрідний механізм чи машина, у процесі функціонування якої трапляються прикрі поломки окремих деталей (органів), котрі і треба ремонтувати (лікувати). Звідси прогресуюча диференціація лікарського корпусу, кожен із підрозділів якого спеціалізується на відновленні особливої функції специфічної органічної структури. При цьому на загальний стан організму, а тим більше особи, або взагалі не звертається увага, або він є об`єктом дослідження лише через об`єктивну необхідність;
- причини захворювання, як і фактори лікування, інтерпретуються при цьому як переважно або виключно фізичні передумови та наслідки. Унікальність організму, а тим більше особи хворого, елімінується зовсім або зміщується у сферу психіатрії, котру основний контингент лікарського корпусу серйозно не сприймає, розглядаючи душевні хвороби тільки як такі, у яких фізична природа має містичний характер.
Така медицина (як теорія, так і практика) ґрунтується на досить широкій і різнобічній соціотехнічній базі, куди входять медична наука, мережа різноманітних лікарських закладів; професійна група лікарів і допоміжного медичного персоналу; поділені на державну і недержавну адміністрацію регулятивні формальні органи; право і правосвідомість, що мають регулювати відносини хворих з лікарнями, медичними структурами різного роду. Особливим підрозділом цієї структури є фармакологія, яка також має відповідні науково-виробничі структури, розподільчу мережу, адміністративний персонал та інші допоміжні ланки, включаючи рекламу та близькі до неї піар-структури. Варто при цьому зауважити, що клієнтура фармакології значно більша, ніж клієнтура формальних медичних установ, адже чимала маса населення займається самолікуванням або чимось подібним.
Сучасна медицина досить адекватно відповідає структурно-функціоналістській методології аналізу. Вона цілком гармонує з такими базовими засадами його мислення і діяльності, як раціоналізація, секуляризація, диференціація й адаптація. У своїй основі вони визначають вимогу базуватись на логічному аналізі, а не вірі; масовій експериментальній перевірці лікувальної технології (а не успіхові окремо взятого випадку); інтерпретації хвороби та здоров`я через причинно-наслідковий ряд обставин і відокремлення медичного знання від віри, а лікувального процесу від езотеричних маніпуляцій із свідомістю пацієнта; перетворення лікувального процесу на різновид професійних занять, а місця спостереження за пацієнтом на різновид формально організованої бюрократичної структури й процедури. У цілому ж соціологічна інтерпретація лікувального процесу визначається ідейно-методологічними засадами того чи іншого соціологічного напряму, зокрема тим, як тут визначається сутність і природа поточного історичного процесу, які основні проблеми й суперечності конкретного суспільства вважаються найбільш актуальними, а процес їх розв’язання не залежить від суб’єктивних намірів і бажань.
Найрадикальнішим критиком промислового суспільства, як відомо, є марксизм, який визначає сучасне суспільство як капіталізм. Його суттєвими ознаками є приватна власність, домінування товарно-грошових відносин, класова експлуатація, принципово не розв’язувані на існуючій основі класові суперечності, різноманітні форми відчуження (від праці, освіти, культури, технології, спілкування, щастя тощо) і самовідчуження людини. Зрозуміло, що при такому підході медицина може тлумачитись лише як знаряддя відтворення класової нерівності («здорових» експлуататорів і «хворих» експлуатованих), додаткового владного контролю та підпорядкування (лікарем пацієнта чи пацієнта лікареві), владного впливу. Це зумовлює служіння медицини увічненню існуючого соціального порядку через відтворення його базових відносин і характеристик.
У принципі класовий підхід характеризує чимало, переважно конфліктуалістського спрямування, напрямків соціології. Проте в марксизмі, рівнозначно як класичному, так і більш сучасному, він виражений у повнішому,

Список литературы

ВИСНОВКИ

У постмодерному (постпромисловому, інформаційному тощо) суспільстві медицина стає важливою сферою соціальної діяльності, зростаючих інвестицій, формування належної якості робочої сили, послуг, комерційних ініціатив, державного контролю і політичної роботи. Здоров’я в цих суспільствах є домінуючим елементом колективних потреб, органічно включене в структуру суспільного самоствердження, є одним із показників соціального становища (статусу) і загальної задоволеності людей власним життям, формує їх відношення до існуючого соціального порядку, індивідуальної та колективної перспективи. Тому не дивно, що медицина є одним із важливих об’єктів соціологічного аналізу. Окрім цих загальних передумов медицина посідає особливе місце в сучасному українському суспільстві, трансформаційні процеси якого з незворотністю зачіпають цю соціальну сферу як об’єкт соціальної перебудови, так і наслідок соціальних перетворень. Також потребує відповідного аналізу внутрішня логіка розвитку власне соціології, становлення якої не може вважатися завершеним без відповідного дослідження соціального аспекту медичних проблем.
Це передбачає критичний аналіз історичного стану світової (головним чином промислово розвинутих країн) соціології щодо медичної проблематики. Критичний аналіз наявної на даний момент наукової літератури дозволяє констатувати, що соціологія медицини, навіть у промислово розвинутих (постмодерних) суспільствах, помітно гальмує у своєму розвитку порівняно з іншими спеціальними і галузевими соціологічними теоріями. Найбільш очевидною та відносно виявленою причиною цього є традиційна замкненість такої інституції, специфічний характер соціальної взаємодії у цій сфері, її певна ізотеричність, традиційно бідне інвестування, соціально-класова, гендерна, етнорасова нерівність доступу хворих до медичних послуг і негативний вплив такої стратифікації на мотивацію і поведінку медичного персоналу.
Попри ці вже виявлені та деякі не виявлені обмеження зарубіжна соціологія останнім часом витрачає чимало зусиль на активізацію досліджень медицини. Свідченням цього є наявність певної множини конкуруючих концепцій, в яких здійснюється всебічний аналіз соціальних проблем медицини. Серед них особливо відрізняється соціально-класовий підхід, «феміністична» інтерпретація медичних проблем, розгляд медицини як інструменту тотального відчуження і квазірелігійної інституції, інтеракціоналістська і постмодерністська інтерпретація лікувального процесу.
У своїй сукупності всі ці концепції більш-менш чітко окреслюють сукупність соціальних проблем сучасної медицини, розмаїття ідейно-методологічних підходів, концептуального образу медицини, специфіку вживаних понять, термінології та глосарію, розбіжність, а інколи і пряму протилежність загальних оцінок (діагностики) і пропонованих проектів (технологій) реформування. Вони створюють необхідну предметну й ідейно-методологічну базу для відповідного соціального аналізу світової та вітчизняної медицини, тим самим започатковуючи формування вітчизняної соціології медицини.
Розмаїтість підходів, ідейно-методологічних засад, термінологічної бази, емпіричного матеріалу створює певні перепони для систематизації та класифікації даних концепцій. Проте, базуючись на самоідентифікації самих прибічників цих концепцій, результатах їх критичного аналізу та керуючись власними підходами, автор здійснила необхідну роботу. Усі розглянуті концепції поділені на три великі блоки: радикально-критичні, інтеракціоналістські та постмодерністські. У свою чергу, кожен із цих блоків має внутрішню структуру відповідно до їх загальної методології й одержаних результатів. У подальшому ця класифікація може бути доповнена і вдосконалена, проте отриманих результатів достатньо, аби на їх основі можна було провести самостійне дослідження заявленої в дисертації теми.
Загальною рисою розглянутих концепцій є критично-радикальна налаштованість по відношенню до можливостей забезпечити якісне та справедливе задоволення лікувальних потреб. Причину цього вони бачать по-різному. Класово орієнтовані концепції шукають її в економіко-політичній диференціації хворих. Завдяки цьому вони звертають увагу на специфічну особливість соціально-класового розшарування в сучасних промислово розвинутих суспільствах, де відбулося поєднання традиційних пролетаризованих прошарків населення з «новими бідними» вихідцями з постколоніальних і постсоціалістичних країн. Гендерна соціологія відшукує причину в несправедливому соціокультурному визначені щодо статевих розбіжностей людей. Концепції «тотального відчуження» звертають увагу на інституційне переродження медицини, інверсію її соціальних функцій, у результаті чого з’являється «зворотній ефект», тобто наслідок, протилежний проектованому. Деяка частина соціологів стверджує, що відбувається релігійне переродження медицини, перетворення її з науки та лікувальної технології на віру і маніпуляцію свідомістю хворих, специфічна соціально-психологічна ситуація яких створює для цього достатні передумови і можливості. Інтеракціоналістська методологія виходить з того, що сучасний лікувальний процес є додатковою перепоною для пошуку людиною своєї «самості» (дійсної ідентичності), нав’язує фальсифікований образ самосприйняття і самореалізації людського «Я». Постмодерністська соціологія акцентує на тому, що сучасна медицина є лише свого роду організованим «текстом», включеним до загального і властивого постмодерністському суспільству процесу фальсифікації, реїфікації та фрагментації як самої дійсності, так і людського досвіду. Автор спеціально підкреслює, що така «радикалізація» сучасної медицини зайвий раз свідчить, щонайменше сигналізує, про її невідповідність колективним потребам людей.
Аби виявити реальний стан, суттєві недоліки і розвинуті суперечності сучасної медицини, дисертант насамперед зосереджує увагу на її функціонуванні в промислово розвинутих країнах. Аналіз відповідної літератури, статистичних даних і результатів конкретно-соціологічних досліджень дозволяє обґрунтовано твердити, що попри деякі успіхи медицина має також значні обмеження, котрі суттєво переважають над позитивними досягненнями. Зокрема, якісне лікування, комфортне та відносно комфортне надання медичних послуг стосується насамперед відносно заможної частини населення. Водночас, на периферії медичної опіки залишаються бідні та маргінальні прошарки суспільства. Дослідженням виявлено основні верстви «медичного» чи то «лікувального» пролетаріату. До них, у першу чергу, відносяться такі маргіналізовані групи даного суспільства, як: «нові бідні», маргінальні етнорасові утворення та гендерні групи, головним чином жінки. Дослідження передумов, механізмів і наслідків стратифікації населення за їх доступністю до лікувальних послуг дозволяє зробити такі висновки:
- завдяки активній висхідній соціальній мобільності традиційні знедолені групи промислово розвинутих суспільств значно покращили своє соціальне становище, піднялися на більш високі його щаблі. Зважаючи на це, в основі соціальної піраміди утворились «соціальні порожнечі», які активно заповнюються вихідцями з колишніх колоніальних і пострадянських країн. Частково асимілювавшись та здобувши статус традиційного промислового пролетаріату, вони утворили специфічну соціогрупову структуру, яку умовно можна позначити як «клас етнос» (клас за економічними, етнос за культурно-ідентифікаційними ознаками). Разом із тим, вони утворюють і специфічний «медичний пролетаріат», осіб, або зовсім відторгнених від медичних послуг, або отримуючи її найнижчої якості і в найменшій кількості. Реально це проявляється в: перепонах (головним чином фінансових, але також культурно-символічних і організаційних) доступу до медичного закладу; зневажливому й упередженому ставленні до них медичного персоналу; несумісності соціокультурного досвіду, демонстративній байдужості до скарг і страждань хворих; недбалому огляді і непрофесійній постановці діагнозу, приписах і порушеннях технології лікування. Ця ситуація погіршується неадекватними діями самих пацієнтів, їх прагненням уникнути дискомфорту, пов’язаного з візитом до лікаря;
- для етнорасових мігрантських груп ситуація загострюються і погіршується через інший колір шкіри, несхожий культурно-символічний досвід, іншу віри, відмінності у звичаях, процедурах і манерах соціальної поведінки. У більшості випадків вони також відрізняються (досить часто навмисно і демонстративно) одягом та іншими рольовими моментами поведінки. Відторгнення з боку медичних працівників у цій ситуації доповнюються демонстративною самоізоляцією та самоусуненням від продуктивних контактів, що суттєво погіршує якість лікувальних послуг.
Певним чином обділеною за якістю медичних послуг виступає також гендерна група жіноча. У дисертації на основі значного масиву емпіричного матеріалу стверджується, що страдницькою групою в лікувальному процесі виступають усі жінки, хоча соціокультурна приналежність дещо модифікує цю ситуацію. Найбільш знедоленими чи обділеними при цьому є жінки-мігрантки відбувається накладання негативних моментів класу, етнорасової та гендерної приналежності. Особливим джерелом дискомфорту є також той момент, коли жінка-пацієнт лікує хвороби, пов’язані з її репродуктивної функцією: інтимні моменти свого життя вона змушена демонструвати лікарю-чоловіку особі протилежної статі, природному носієві всього того специфічного чоловічого «шовінізму», який формувався за довгу попередню історію «патріархату». Особливо гостро це позначається на пацієнтках азійського походження у зв’язку з принциповою несумісністю євро-американської й арабо-ісламської культур, де на одному боці культивується відносна відкритість жіночого тіла й інтимних моментів статевих стосунків, на іншому абсолютна закритість і непублічність усього спектру жіночої «гінекеї».
У дисертації обґрунтовано доводиться, що сучасна модернізація лікувального процесу, заснована на ринкових засадах, усуває нерівність у медицині переважно для забезпечених прошарків населення. Перехід до страхової медицини дещо пом’якшує її (нерівність), а також підвищує якість послуг завдяки покращенню фінансування, технічної модернізації та позитивної мотивації праці медперсоналу. Водночас, ринок відповідно до своєї сутності посилює наявну нерівність, бо враховує тільки ресурсоспроможність взаємодіючих сторін. Технізація лікувального процесу призводить до технологічного відчуження праці, уводить додаткові фактори жорсткої внутрішньої стратифікації лікарів, перетворює основну їх масу на простих бездушних виконавців приписів «експертів» і «консультантів». Незворотна за цих умов бюрократизація управління та монополізація компетенції знижує мотивацію і відповідальність, бо медичний працівник перетворюється лише на простого виконавця, гвинтик комплексної «фабрики здоров’я». Традиційні лікарні трансформуються у великі лікувальні корпорації, природним принципом діяльності яких стає прагнення до монополізації послуг, хворих, ліків і персоналу. Відносини лікаря і хворого стають формальними, ситуативними й анонімними, перетворюючи лікаря на «бізнесмена здоров’я», а пацієнта на його покупця, клієнта. Відносини між ними стають формальними і суто функціональними. Ускладнення лікувальних структур призводить до їх бюрократизації, як наслідок значна частка страхових інвестицій і державного фінансування осідає в «коридорах влади».
Дослідження умов функціонування вітчизняної медицини доводить, що основною її рисою є «розвиток недорозвитку». Це означає, що вона одночасно потерпає від надмірної формалізації та бюрократизації, характерної для державно-адміністративної медицини, а також від тіньового ринку медичних послуг, на ґрунті якого процвітають корупція, безвідповідальність і неправовий характер відносин між хворими і медичним персоналом. Конкретно-соціологічні дослідження показують, що така ситуація однаково не сприймається як лікарями, котрі хотіли б отримувати належну винагороду на правовій основі, так і пацієнтами, які б хотіли контролювати в межах власної компетенції витрати й якість медичних послуг. Проте до цього об’єктивно і суб’єктивно готова приблизно половина пацієнтів, що значно ускладнює можливу модернізацію сучасної української медицини на ринкових засадах.

Критичний аналіз досвіду західних суспільств при переході медицини на ринкові відносини та виявлені в дисертаційній роботі негативні наслідки такого переходу є певним досвідом та можуть застерегти вітчизняну медицину від їх повторення під час власної модернізації медичного обслуговування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абельс Х. Интеракция, идентификация, презентація: пер. с нем. / Х.Абельс. СПб.: Алетейя, 1999. 266с.
2. Актуальные проблемы социальной медицины. Днепропетровск: Медакадемия, 1994. 192 с.
3. Андерсон К. Молодые люди и алкоголь / К.Андерсон. Копенгаген: ВОЗ, 1998. 96с.
4. Антонов А.И. Социология рождаемоcти / А.И.Антонов М.: Статистика, 1980. 269 с.
5. Аренд Х. Джерело тоталітаризму: пер. з нім. / Х.Аренд. К.: Дух і Літера, 2005. 575с.
6. АрутюнянЮ.В. Этносоциология / Ю.В.Арутюнян, Л.М.Дробжева, А.А.Сусколов. М., 1998. 214с.
7. Атлас здоровья в Европе / [А.Г.Волков науч. ред.]. М.: Весь мир, 2004. 112с.
8. Барсукова С.Ю. Неформальная экономика и система ценностей россиян / С.Ю.Барсукова // Социологические исследования. 2001. №1. С.57-62.
9. Берн И. Игры, в которые играют люди и люди которые играют в игры / И.Берн. М.: Книга, 1988. 346 с.
10. Бодрийяр Ж. Символический обмен и смерть / Ж.Бодрийяр. 2-е изд. М.: Добросвет, КДУ, 2006. 389 с.
11. БойченкоГ.Е. Освітні програми формування здорового способу життя молоді / Г.Е.Бойченко. К.: УІСД, 2005 120с.
12. Бурдье П. Начала: пер. с франц. / П.Бурдье. М.: Socio-Logos, 1994. 288с.
13. Бурдье П. Понимать чужого / П.Бурдье // Социальные и гуманитарные науки. Серия 11. Социология. 1996. №4. С. 127.
14. Бурдье П. Рынок символической продукции / П.Бурдье // Вопросы социологии. 1993. №1-2. С.49-62.
15. Бурдье П. Социология политики / П. Бурдье. М.: Сocio-Logos, 1993. 336 с.
16. Бурлачук В. Влада і тіло: історія кохання / В. Бурлачук // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2006. №2. С. 24-38.
17. Влияние социальных факторов на состояние здоровья населения / С.Леонов ред. М.: РАН ИНИОН, 1999. 132 с.
18. ГавриленкоІ.М. Соціологія організацій / І.М.Гавриленко, В.І.Кузьменко, О.Л.Скідін. Київ; Запоріжжя: ГУ «ЗІДМУ»: АПОВ, 2007. 402 с.
19. Гавриленко І.М. Соціологія освіти / І.М.Гавриленко, О.Л.Скідін. Запоріжжя: ЕТТА-ПРЕС, 1998. 396с.
20. Гавриленко І.М. Соціологія та сучасне українське суспільство / І.М.Гавриленко. К.: АПСВФП України, 2007. 157 с.
21. Гавриленко І.М. Соціологія / І.М.Гавриленко // Соціальна статистика. К.: КНУ, 2000. Кн. 1. 335с.
22. Гавриленко І.М. Соціологія / І.М. Гавриленко // Соціальна динаміка. К.: КНУ, 2000. Кн.2. 464 с.
23. Галковская Т. Качество лекарств: написанному верить? / Т.Галковская // Зеркало недели. 2009. №7(735). 28 февраля. С. 16.
24. Голберг Д. Распространенные психические расстройства: пер. с англ. / Д.Голберг, П. Хаксли. К.: Сфера, 1999. 255с.
25. ГоловахаС.И. Демократизация общества и развитие личности. От тоталитаризма к демократии / С.И.Головаха, И.Э.Бекешкина, В.С.Небоженко. К.: Наукова думка, 1992. 216с.
26. Гофман И. Представление себя другим в повседневной жизни: пер. с англ. / И.Гофман. М.: Канон-ПРЕСС, 2000. 302 с.
27. Гофман И. Стигма: Заметки об управлении испорченной идентичностью / И.Гофман // Социологический форум. 2000. №3-4; 2001. №1-4. Гл.1-4.
28. Грабовський С.І. ХХІ століття та українська людина / С.І.Грабовський. К.: Стилос, 2000. 226с.
29. Гуваков В. И. Здравоохранительная деятельность / В.И.Гуваков. Нов-ск: Изд-во ун-та, 1991. 184с.
30. Дарендорф Р. У пошуках устрою: пер. з нім. / Р. Дарендорф. К.: КМА, 2006. 100 с.
31. Дартау Л. А. Феномен здоровья: концепция и прикладные аспекты / Л.А.Дартау // Проблемы управления. 2005. №5. С. 92-98.
32. Динаміка показників здоров’я населення України за 1995-2005 роки / В.М.Коваленко ред. К.: УК ім. М.Д. Стражеска, 2006. 72с.
33. Дубская И. Медиков уничтожают деньги в конвертах и коньяк от пациентов / И.Дубская // Факты. 2008. №68 (259). 11 апреля.
34. Екман П. Психологи лжи / П. Екман. СПб.: Питер, 2000. 270 с.
35. ЕлмановаТ.В. Организационно-правовое обеспечение муниципального здравоохранения в современных условиях / Т.В.Елманова // Главврач. 2006. № 1. С. 4-9.
36. Ефективні форми роботи з попередження епідемії ВІЛ-СНІДу серед дітей та молоді в Україні. К.: УІПМС, 2002. 149 с.
37. ЕфименкоС.А. Социальные аспекты взаимоотношений врача и пациента / С.А.Ефименко // Социология медицины. 2006. № 1. С. 9-14.
38. ЖуравкоА.В. Движение инвалидов в гражданском обществе / А.В.Журавко. К.: Ун-т стратегич. полит., 2006. 135 с.
39. ЖуравлеваИ.В. Отношение к здоровью индивида и общества / И.В.Журавлева. М.: Наука, 2006. 238с.
40. ЖуравлеваН.А. Динамика ценностных ориентаций личности в российском обществе / Н.А.Журавлева. М.: Изд-во «Институт психологии РАН», 2006. 335 с.
41. Здоров’я жінок та дітей в Україні. К.: ЮНІСЕФ, 1997. 152 с.
42. Здоровье и здравоохранение в условиях рыночной экономики / отв. ред. Л.С.Шилова, Л.В.Ясная. М.: Изд-во Ин-та социологии РАН, 2000. 182с.
43. ЗельковичГ.М. Менеджмент и маркетинг в здравоохранении / Г.М.Зелькович, Л.Е.Исакова, А.Н.Лебедев. Кемерово, 1996. Ч.1. 134с.; Ч.2. 187 с.
44. Злобіна О. Суспільна криза і життєві стратегії / О.Злобіна, В.Тихонович. К.: СТИЛОС, 2001. 232 с.
45. Ионин Л. Г. Основания социокультурного анализа / Л.Г.Ионин. М.: Рос. гос. гуманит. ун-т, 1995. 151с.
46. Іванова І. Б. Соціально-психологічні проблеми дітей-інвалідів / І.Б.Іванова. К.: Логос, 2000. 85 с.
47. КарпенкоК.І. Біоетика і медичний експеримент / К.І.Карпенко // Філософські та соціально-екологічні проблеми медицини: навч. посібник. Харків: ХДМУ, 2002. С. 48-81.
48. Карпенко К.І. Екофемінізм і біоетичні проблеми / К.І.Карпенко // Матеріали науково-практичної конференції «Філософія і медицина у світлі глобальних проблем сучасності». Харків, 2005.
49. Карпенко К.І. Здоров’я людини і фізичні маргінали в українському суспільстві / К.І.Карпенко // Філософські та соціально-екологічні проблеми медицини: навч. посібник. Харків: ХДМУ, 2002. С.155-175.
50. Карпенко К.І. Природа і жінка: Перспективи екофемінізму в Україні / К.І.Карпенко. Харків: Крук, 2005. 320 с.
51. Карпенко К.И. Проблема жизни и смерти в духовном опыте человека / К.И.Карпенко // Медицина сегодня и завтра / Харьковский государственный медицинский университет. 2006. №1. С.17-23.
52. Карпенко К.І. Проблеми сімейної медицини у контексті генної інженерії / К.І.Карпенко // Матеріали науково-практичної конференції «Сімейна медицина: проблеми і перспективи». Харків, 2006.
53. Карпенко К.І. Чоловіча та жіноча креативність: тенденції зміни ставлення до життя / К.І.Карпенко // Філософські обрії: науково-теоретичний часопис Інституту філософії ім.Г.С.Сковороди НАН України та Полтавського державного педагогічного університету ім.В.Г.Короленка. Вип.14. Полтава; Київ, 2005. С.56-67.
54. КостенкоВ.Н. Ценности и символы массовой коммуникации / В.Н.Костенко. К.: Наукова думка, 1993. 132 с.
55. ЛапинН.И. Ценности социальных груп и кризис общества / Н.И.Лапин. М.: Политиздат, 1991. 224 с.
56. ЛебедевА.А. Маркетинг в здравоохранении: пособие / А.А.Лебедев. М.: Мысль, 1995. 187с.
57. Лебедева Т. Ю. Искусство обольщения / Т. Ю. Лебедева. М.: МГУ, 996. 134 с.
58. Лобанова А.С. Феномен соціальної мімікрії / А. С. Лобанова. К.: ХНАНУ, 2004. 300 с.
59. Луман Н. Власть / Н. Луман. М.: Кучково поле, 2001. 236 с.
60. МакеевС.А. Социальные идентификации и идентичности / С.А.Макеев и др. К.: ИС НАНУ, 1996. 196 с.
61. МаксимоваТ.М. Социальный градиент в формировании здоровья населения / Т. М. Максимова. М.: ПЕР.-СЭ, 2005. 238 с.
62. Малахова Н. Г. Маркетинг медицинских услуг / Н. Г. Малахова. М.: Мысль, 1988. 237 с.
63. Мальцева Н. М. Опасные действия психически больных / Н.М.Мальцева, В. П. Котов. М.: Медицина, 1995. 256 с.
64. Мангейм К. Диагноз нашего времени / К. Мангейм. М.: Юрист, 1994. 620 с.
65. Маркс К. Экономические рукописи 1857 1859 годов (Первоначальный вариант «Капитала») / К. Маркс, Ф. Энгельс. Т.46, ч.ІІ. 526 с.
66. Мартинюк І. Символічна соціальна реальність: методологічні підходи та практичний досвід вивчення / І. Мартинюк // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2004. № 3. С. 126-147.
67. Матрос Л. П. Социальные аспекты проблемы здоровья / Л. П. Матрос. Нов-ск: Наука, 1992. 156 с.
68. Медицинские и социальные проблемы катастрофы на Чернобыльской АЭС. Указатель отечественной и зарубежной литературы (1986-1990). К.: ИНИ, 1991. 112 с.
69. Мертон Р. Социальная теория и социальная структура : пер. с англ. / Р.Мертон. К.: ИС НАНУ, 1996. 112 с.
70. Моніторинг епідемії ВІЛ-СНІДу. Оцінка ефективності протидії. К.: Фоліант, 2004. 416 с.
71. Московичи С. Век толпы. Исторический трактат по психологии масс / С.Московичи. М.: Центр, 1996. 211с.
72. Назарова И. Б. Доступность системы здравоохранения (медицинской помощи) и самосохранительная активность граждан / И. Б. Назарова // Социология медицины. 2006. № 2. С. 43-53.
73. НечипоренкоВ.Н. Ритуал (опыт социально-философского исследования) / В.Н.Нечипоренко. Р-н/Д, 2002. 290 с.
74. Охорона здоров’я в регіонах: влада і громада: збірник матер. К., 2007. 115 с.
75. Охрана здоровья: проблемы организации, управления и уровни ответственности: сборник статей по материалам Интернет-конференций. М.: «ИПЦ «Маска», 2008. 220 с.
76. Пересада О. А. Направления улучшения репродуктивного здоровья женщин и снижения материнской смертности в Республике Беларусь / О.А.Пересада // Здоровье населения основа благополучия страны: материалы V Республиканского съезда организаторов здравоохранения Республики Беларусь. Минск, 2006. С. 15-18.
77. Петракова А. Социально-классовые позиции и ценностные ориентации / А. Петракова // Социология: теория, методы, маркетинг. 2009. №1. С.169-185.
78. Петрушина Т. Здоров’я населення України за оцінками громадян / Т.Петрушина // Українське суспільство 1992 2008. Соціологічний моніторинг / за ред. д.ек.н. Н.Ворони, д.соц.н. М.Шульги. К.: Інститут соціології НАН України, 2008. С. 76-85.
79. Пилипенко В. Е. Социальная регуляция трудового поведения / В.Е.Пилипенко. К.: Наукова думка, 1993. 224 с.
80. Пітерс Дж.Д. Слова на вітрі: історія ідеї комунікації: пер. з англ. / Дж.Д.Пітерс. К.: КМ Акадімія, 2004. 302 с.
81. Погорілий О. І. Соціологічна думка ХХ століття / О. І. Погорілий. К.: Либідь, 1996. 219 с.
82. Поляков И. В. Маркетинг медицинских услуг в условиях медицинского страхования / И. В. Поляков, С. В. Уваров, К. А. Водяненко. Саратов, 1996. 227 с.
83. Пригожин А. И. Современная социология организаций / А.И.Пригожин. М.: Мысль, 1995. 218 с.
84. Решетников А. В. Медико-социологический мониторинг / А.В.Решетников. М.: КЗОТР-медиа, 2003. 203 с.
85. Решетников А. В. Медико-социологический подход к исследованию качества медицинской помощи / А.В.Решетников, Л.М.Астафьев // Социология медицины. 2005. №1(6). С. 32-38.
86. Решетников А. В. Методика проведения медико-социологических исследований / А.В.Решетников, С.А.Ефименко, Л.М.Астафьев. М.: КЗОТР-медиа, 2003. 83с.
87. РешетниковА.В. Методология исследований в социологии медицины / А.В.Решетников. М.: КЗОТР-медиа, 2000. 237 с.
88. Решетников А. В. Социология медицины / А. В. Решетников. М.: КЗОТР-медиа, 2006. 256 с.
89. Ричман Дж. Социальный порядок: палата для психопатов / Дж.Ричман // Социологичесские исследования. 1999. № 6. С. 53-91.
90. Росс Л. Человек и ситуация / Л. Росс, Р. Нисберт. М.: Аспект-Пресс, 1998. 430 с.
91. Ручка А. О. Курс історії теоретичної соціології / А.О.Ручка, В.В.Танчер. К.: Наукова думка, 1995. 222 с.
92. СаксМ. Социология профессий, медицина и рынок в Великобритании: пер. с англ. / www.Ecsocman.edu.ru.
93. Секач А.С. Современные тенденции изменения поведения населения Беларуси в сторону здорового образа жизни / А.С.Секач, И.М.Егорова, О.Н.