САМООСВІТА ЯК ІНТЕГРУЮЧА ДЕТЕРМІНАНТА САМОРЕАЛІЗАЦІЇ МОЛОДИХ ФАХІВЦІВ У ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Краткое описание

Криворізький державний педагогічний університет

Грабовець Ірина Володимирівна

УДК 316.6
На правах рукопису

САМООСВІТА ЯК ІНТЕГРУЮЧА ДЕТЕРМІНАНТА САМОРЕАЛІЗАЦІЇ МОЛОДИХ ФАХІВЦІВ У ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

22.00.04 спеціальні та галузеві соціології

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук

Науковий керівник:
кандидат соціологічних наук, доцент
Лобанова Алла Степанівна

Кривий Ріг

2004

ЗМІСТ
Вступ 3
Розділ 1. Теоретико-методологічне обґрунтування
сутності процесу самоосвіти особистості 16
1.1. Наукові підходи до вивчення самоосвіти
як складової освітнього процесу особистості 16
1.2. Методологічні засади соціологічного дослідження
сутності процесу самоосвіти особистості та його ролі
у суспільстві 24
Розділ 2. Самоосвіта як невід’ємна складова професійної
самореалізації молодих фахівців 38
2.1. Молоді фахівці як соціально-статусна група, її
специфіка і роль у системі суспільних відносин 38
2.2. Характер і особливості процесу професійної
самореалізації в сучасному українському суспільстві 53
2.3. Самоосвіта як автономний вид діяльності в процесі
професійної самореалізації молодих фахівців 63
Розділ 3. Соціальна роль самоосвіти в удосконаленні
особистості молодих фахівців та їх професійній самореалізації 85
3.1. Стан та специфіка процесу самоосвіти молодих фахівців
в сучасній Україні (на прикладі Дніпропетровської області) 85
3.2. Соціально-функціональна структура процесу
самоосвіти в професійній самореалізації молодих фахівців 112
3.3. Соціальні системи удосконалення самоосвітнього
процесу молодих фахівців 122
Висновки 137
Список використаних джерел 145
Додатки 158

ВСТУП

Актуальність теми дисертаційного дослідження визначається, по-перше, тим, що підвищення та раціональне використання інтелектуально-освітнього потенціалу суспільства безпосередньо залежить від стану і розвитку освіти. Розвиток освіти є стратегічним ресурсом для подолання кризових процесів, покращення людського життя, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності української продукції на міжнародній арені. Як зазначено у Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, освіта і наука є найголовнішими умовами утвердження України на світовому ринку високих технологій”. У цьому напрямку Урядом та Міністерством освіти і науки України зроблено немало. За роки незалежності в Україні визначено нові пріоритети розвитку освіти, створено відповідну правову базу (прийнято Закон Про освіту”), розпочато практичне реформування освітньої галузі на основі прийнятої Урядом програми Україна ХХІ століття.” Державна національна програма Освіта”. В планах на майбутнє зазначено, що в Україні має стверджуватися стратегія прискореного, випереджувального розвитку освіти і науки, фізичних, інтелектуальних, моральних та інших сутнісних сил особистості, які забезпечують її самоствердження і самореалізацію. Провідна роль у самоствердженні, самореалізації, самовдосконаленні особистості належить самоосвіті.
По-друге, прискорення соціально-економічного розвитку України, посилення інтенсифікації економіки на базі широкого упровадження науково-технічних досягнень у виробництво потребують безперервного зростання культурно-освітнього та професійного рівнів усіх працівників народного господарства, докорінного поліпшення кваліфікації кадрів. Від сучасного фахівця вимагаються не лише високі професійні знання, але й розуміння сутнісного стану та динаміки змін суспільного життя, високі моральні якості, суспільна активність, організаторські навички, вміння працювати в колективі та будувати свої взаємини з ним, а також багато інших якостей.
Формування означених якостей молодого фахівця процес тривалий і багатобічний, він починається з того моменту, коли юнак чи дівчина усвідомлюють свій професійний вибір. Важливе місце в ньому посідають професійна освіта та професійна самореалізація молодого фахівця. Але система підготовки професійних кадрів не може повністю забезпечити виробництво новою робочою силою ні в кількісному, ні в якісному відношенні. Певною мірою обмежені й можливості перерозподілу кваліфікованих робітників між підприємствами, а тому перепідготовка і підвищення кваліфікації кадрів стає внутрішньою проблемою підприємства. Необхідно також пам’ятати і про зростаючу потребу фахівців в постійному оновленні професійних знань, а також в професійному самовдосконаленні та самореалізації. І тут не викликає сумніву той факт, що удосконалення особистості та її самореалізація в будь-якій сфері діяльності відбувається не лише під час навчання в учбовому закладі, левова частка його припадає на самоосвіту, на вміння особистості самостійно знаходити необхідні знання в сучасному науково-технічному просторі інформації.
Соціальна проблема полягає в тому, що, по-перше, у молодих людей завдяки систематизованому процесу навчання у вищому навчальному закладі не завжди формується достатній рівень навичок самостійного навчання; по-друге, на більшості сучасних українських підприємств не створені належні умови для самостійної освітньої роботи працівників; по-третє, сучасні темпи розвитку науки та техніки ставлять зрослі вимоги перед фахівцями, викликають у них потребу в постійному оновленні професійних знань, підвищенні свого кваліфікаційного рівня.
Проблема нашого дослідження полягає в тому, що у сучасному суспільстві самоосвіта не реалізується як інтегруюча детермінанта професійної самореалізації молодих фахівців у зв’язку з відсутністю у них навичок самостійної освітньої діяльності і умов на виробництві для їх професійного самовдосконалення, а складна економічна ситуація в Україні вимагає постійного підвищення загальноосвітньої і професійної підготовки кожного працівника.
Отже, актуальність теми дисертаційного дослідження визначається зростаючою роллю самоосвіти особистості в процесі її професійної самореалізації та в розвитку соціально-економічного прогресу суспільства.
Аналіз ролі самоосвіти в професійній самореалізації молодого фахівця важливий не лише з позицій її сучасного стану, а й з точки зору прогнозування її тенденцій у майбутньому, оскільки самоосвіта вже практично сформувалася як самостійний вид діяльності фахівця і в майбутньому носитиме масовий характер, притаманний практично всім соціальним групам. Цьому сприяє ряд характеристик інформаційного суспільства, в першу чергу, затвердження пріоритету особистості та її певної незалежності від суспільства як найважливішої цінності. Глобальні процеси індустріалізації, інформатизації суспільства призводять до поглиблення й удосконалення процесів соціальної диференціації, а постійно виникаючі передові технології сприяють появі нових професій, що потребують більш високої кваліфікації та серйозної підготовки фахівців. Отже освіта і самоосвіта перетворюються на усе більш виразний диференціюючий чинник у формуванні та удосконаленні соціальної структури суспільства. Треба також зазначити, що найбільшу потребу в самоосвіті мають молоді фахівці, тому що під час навчання студент не завжди може в повному обсязі ознайомитися з усіма науковими та технічними досягненнями навіть у своїй галузі, він пізнає лише основи, початкові знання стосовно своєї майбутньої професії. І якщо в цілому професійна освіта та професійна адаптація молодих фахівців є предметом дослідження і вивчення багатьох вчених, то дослідження ролі самоосвіти у професійній самореалізації молодих фахівців залишається науковою проблемою і потребує свого вирішення.
Самоосвіта є складовою механізму соціальної адаптації особистості, її повноцінної професійної реалізації та інтелектуального зростання. Соціальна активність молодого фахівця повністю залежить від усвідомлення ним свого місця в суспільстві, наявної у нього твердої світоглядної позиції, чіткого особистісного самовизначення, бажання самовдосконалюватись. В соціологічній літературі поки що не розроблено науково обґрунтованого підходу до вивчення самостійної реалізації молодим фахівцем своїх внутрішніх резервів. Саме з цих причин необхідно поглибити дослідження соціального механізму процесу самоосвіти молодих фахівців, яким необхідно постійно відшліфовувати і розвивати різноманітні грані своєї соціально-професійної діяльності.
Ступінь наукової розробки теми. Самоосвіта як складова освітнього процесу особистості розглядалася в контексті соціології освіти зокрема в наукових К.Мангейма (теорія обумовленості знання соціально-історичними умовами їх опанування); Р.Мертона (інтерпретація поняття знання” як такого, що включає у себе практично усю гаму продуктів культури”); М.Шелера (вищі аксіоми” соціології знання, пов’язані з мотивованим особистісним вибором індивідом тих знань, що необхідні йому для подальшої життєдіяльності); А.Шюца (теорія інтерсуб’єктивного світу”); Т.Парсонса (аксіологічний підхід до аналізу знання) та ін. Звернення до теорій соціології знання необхідне, оскільки саме знання являє собою зміст та сферу реалізації суб’єкта самоосвіти.
Теоретичні розробки інтеграції самоосвіти та освіти були закладені в роботах Л.Уорда, Е.Дюркгейма, А.Турена, а також російських вчених: М.Руткевича, Л.Когана, Ф.Філіппова, В.Шубкіна, Г.Зборовського, О.Шукліної та ін.
Соціальні проблеми самоосвіти як організаційної структури, підсистеми” інституту освіти всебічно аналізуються у працях вітчизняних авторів: В.Астахової, М.Лукашевича, В.Солодкова, О.Якуби, М.Головатого, І.Гавриленко, В.Лугового та ін.
Витоки сучасних соціологічних теорій дослідження стосовно проблем соціалізації та професійного становлення молодих фахівців закладені в роботах К.Мангейма (механізм соціальної спадкоємності як необхідний цивілізаційний процес, що включає і переоцінки цінностей, і пошук нових шляхів розвитку), Е.Еріксона (логіку проходження кожним індивідом в суспільстві життєвих етапів), Р.Розенмайера (загально соціологічна теорія молоді) та ін.
Правова незахищеність та соціальні проблеми працюючої молоді знайшли своє висвітлення у працях І.Янджула, А.Бернштейна-Когана, М.Бернштейна, В.Зайцева, Я.Каца, Б.Когана, П.Курківа, С.Кугеля, О.Нікандрова.
Проблеми професійної адаптації та професійного самовизначення молодих фахівців широко представлено в науковому доробку таких соціологів, як: Л.Сохань, Є.Головаха, М.Чурилов, Л.Сокурянська, О.Балакірєва, Л.Швидка, О.Вишняк, С.Макєєв, В.Піча, В.Оссовський, С.Катаєв, І.Мартинюк, Є.Суїменко, В.Мокряк, І.Зязюн, Н.Ничкало, Н.Тименко, В.Полторак, В.Мішуренко, Р.Онуфрієва, О.Тихонов, М.Сакада, Р.Шакуров, І.Буров, Н.Шуст, В.Абрамов, В.Данюк, А.Колот та ін.
Такі дослідники, якВ.Андрєєв, А.Кочетов присвятили свої праці аналізу шляхів саморозвитку та самовдосконалення менеджерів у сучасному суспільстві. Так, В.Андрєєв, вивчаючи саморозвиток менеджера як необхідний елемент його ділової кар’єри, дає аналіз розвитку ділових особистісних якостей в залежності від віку, шляхів визначення здібностей до саморозвитку та пропонує методики саморозвитку деяких особистісних якостей та здібностей [5]. А.Кочетов [62] пропонує практичні методики, які містять у собі принципи і правила саморозвитку, порядок розробки програм самовдосконалення, але без наукового їх обґрунтування.
Разом з тим у зазначених працях недостатньо дослідженою і з’ясованою залишається проблема ідентифікації молодих фахівців як самостійної соціально-професійної групи в контексті соціологічної теорії, не обґрунтовано зміст і специфіку самоосвітнього процесу як інтегруючої детермінанти їх самореалізації в умовах трансформації та інформатизації суспільного життя.
Отже недостатня повнота і системність досліджень проблем самоосвіти молодих фахівців під час їх професійної самореалізації та необхідність розробки підходів до її сьогоденного осмислення зумовили та визначили тему дисертаційного дослідження, його мету і завдання.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження пов’язана з науково-дослідною роботою Проблеми адаптації населення України до трансформації суспільних відносин”, що виконувалася кафедрою соціології Криворізького державного педагогічного університету протягом 1995-2003 років і була затверджена вченою радою КДПУ 07 грудня 1995 року (протокол № 5). Роль автора полягала у розробці програми дослідження ролі самоосвіти у соціально-професійній адаптації молодих фахівців в Дніпропетровській області; організації і проведенні соціологічного дослідження за цією темою, отриманні первинних соціологічних даних, їх аналізі за допомогою ЕОМ та в інтерпретації отриманих результатів.
Метою даного дисертаційного дослідження є виявлення сутності та особливостей реалізації самоосвітнього процесу молодими фахівцями різних професій задля їх професійної самореалізації, а також розробки системи заходів для оптимізації та удосконалення цього процесу.
Гіпотеза нашого дослідження полягає у тому, що в сучасній українській суспільній думці склався стійкий стереотип, у відповідності до якого високий рівень освіти особистості є одним з важливих критеріїв її життєвих досягнень. Але процес самоосвіти молодих фахівців сучасного українського суспільства недостатньо стимулюється суб’єктивними і об’єктивними чинниками. Ми вважаємо, що активізація стимулювання процесу самоосвіти уможливлюється освітнім та організаційно-діловим рівнем підготовки молодого фахівця до самостійної трудової діяльності; ціннісними орієнтаціями молодого фахівця; чітко визначеними бажаними перспективами його кар’єрного зростання та життєвими цілями.
Досягнення мети зумовило постановку і вирішення таких взаємопов’язаних завдань, що визначаються станом і рівнем розробки проблеми в науковій літературі:
1) обґрунтувати теоретико-методологічні засади соціологічного дослідження процесу самоосвіти у професійній самореалізації молодих фахівців;
2) обґрунтувати поняття молоді фахівці” як соціально-статусної групи та виявити її специфіку і роль у системі суспільних відносин;
3) з’ясувати характер і особливості процесу професійної самореалізації молодих фахівців в сучасному українському суспільстві;
4) визначити поняття самоосвіта” і дослідити його зв’язок з іншими поняттями та категоріями соціології, зокрема в контексті професійної самореалізації молодих фахівців;
5) здійснити соціологічний аналіз чинників, що оптимізують процес професійної самореалізації молодих фахівців через самоосвіту, та тих, що перешкоджають цьому;
6) дослідити соціальну роль самоосвіти в удосконаленні особистості молодих фахівців та в процесі їх професійної самореалізації;
7) розкрити особливості процесу самоосвіти молодих фахівців під час їх професійної самореалізації;
8) визначити головні труднощі у здійсненні процесу самоосвіти молодих фахівців у сучасній Україні;
9) оцінити взаємозалежність соціальних та професійних орієнтирів молодих фахівців у процесі їх професійної самореалізації;
10) розробити оптимальні засоби удосконалення самоосвітнього процесу у професійній самореалізації молодих фахівців.
Об’єктом дослідження є сучасні молоді фахівці з вищою освітою, які здійснюють професійну самореалізацію на підприємствах України.
Предметом дослідження є стан і особливості самоосвітнього процесу молодих фахівців як системи саморегуляції їх особистісних знань в період професійної самореалізації.
Для розв’язання поставлених завдань використано як теоретичні, так і емпіричні методи дослідження. Теоретико-методологічну базу дисертації складають концепції та ідеї класиків світової соціології щодо сутності процесів освіти і професійної самореалізації молодих фахівців; праці сучасних науковців в поєднанні із сукупністю методів загальнонаукового (системний підхід, порівняльний аналіз) пізнання. Основними емпіричними соціологічними методами дослідження предмету дисертаційної роботи були: анкетне опитування працюючої молоді, інтерв’ю з керівниками підприємств, вивчення документів щодо сучасного статусу молодих фахівців та можливостей їх працевлаштування; та методи для обробки й аналізу соціологічних даних: дисперсійний аналіз, кластерний аналіз, регресійний аналіз, контент-аналіз даних. Графічну інтерпретацію даних проведено за методикою С.Тихомирова.
Методологічним підґрунтям для розробки програми соціологічного дослідження стали праці Н.Паніної, Є.Суїменко, Є.Головахи, В.Паніотто, В.Ядова, М.Чурілова, Ю.Яковенка.
Емпірична база та етапи дослідження. Емпіричною базою є польове соціологічне дослідження, що проводилося протягом березня-травня 2003 року у Дніпропетровській області. Вибірка 1420 респондентів. Репрезентативна за віком (працююча молодь від 20 до 30 років), рівнем освіти (обов’язково - вища), статтю (60,1% опитаних чоловіки, 39,9 - жінки) - за статистичними даними обласного центру зайнятості, в Дніпропетровській області серед працюючої молоді з вищою освітою 60% чоловіків, місцем роботи та проживання (в опитуванні брали участь лише мешканці міст). Вибірка двощаблева комбінована, ймовірнісна. Перший щабель вибір типових підприємств, другий щабель вибір одиниць спостереження. Шляхом власне випадкового відбору було відібрано 12 типових підприємств різних галузей промисловості та 15 типових відомчих установ Дніпропетровської області. Ознаками серії вибірки обирались стать, сфера зайнятості молодих фахівців (працівники металургійних підприємств, будівничої сфери виробництва, легкої промисловості, медичні працівники, працівники юридичної сфери, економісти, працівники освіти тощо), рівень освіти, стаж роботи. Такий вибір пояснюється тим, що соціальний склад молодих фахівців вищеназваних сфер зайнятості Дніпропетровської області репрезентує соціальний склад молодих фахівців країни.
Анкета складається з 8 блоків питань, а також соціально-демографічного блоку.
Програма дослідження передбачала комплексне вивчення соціологічних проблем реалізації самоосвіти молодими фахівцями у процесі професійної самореалізації. Об’єктивним критерієм якості підготовленості молодих фахівців до самоосвітньої діяльності виступає ступінь їх підготовленості до активної участі у виробничій, дослідницькій та науковій діяльності, тому методика дослідження була розроблена таким чином, щоб аналіз рівня вузівської підготовки проводити на основі узагальнення досвіду виробничої діяльності молодих фахівців, вивчення тих труднощів, з якими вони стикаються у процесі самоосвітньої діяльності. Такий підхід дозволяє з’ясувати ставлення молодих фахівців до самоосвітньої діяльності у процесі їх професійної самореалізації з різним стажем роботи та різними сферами зайнятості.
У роботі використані статистичні матеріали районних та міських державних адміністрацій по працевлаштуванню випускників вищих навчальних закладів, матеріали конкретно-соціологічних досліджень щодо професійної адаптації фахівців, які проводилися науковцями кафедри соціології Криворізького державного педагогічного університету протягом 1994-2004 років, а також результати соціологічних досліджень, що оприлюднювалися у наукових виданнях.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у наступному:
1) уточнено розуміння категорії молоді фахівці” як такої соціально-статусної групи, до якої належить працююча молодь віком від 20 до 30 років, що знаходиться на стадії професійної соціалізації та професійної самореалізації, праця якої носить творчий характер або має характер виконавчих функцій з елементами творчого їх опрацювання та потребує постійного оновлення професійних знань;
2) з’ясовано характер процесу професійної самореалізації особистості, який полягає у свідомому виборі нею тієї чи іншої орієнтаційної можливості власної професійної реалізації серед їх певної сукупності, що, як правило, представляється самими обставинами життя та професійної діяльності; і особливостей цього процесу, які полягають у матеріалізації” суспільно значущих дій та професійної поведінки індивіда, спрямованих на задоволення інтересів інших людей;
3) уперше ієрархізовано зовнішні соціальні чинники, що оптимізують процес професійної самореалізації молодих фахівців шляхом самоосвіти, зокрема встановлена їх певна зумовленість: соціально-зумовлені (чинники зовнішнього впливу на людину та її свідомість) та особистісно-цілеспрямовані (морально-етичні, статусно-престижні, матеріальні);
4) за результатами аналізу соціологічних даних проаналізовано динаміку преференцій молодих фахівців у процесі професійної самореалізації і доведено, що домінуючими чинниками їх змін є не лише зміни в системі суспільних відносин, але й насамперед розвиток самої людини, зміни в її суб’єктивному сприйнятті соціальних ситуацій, життєвому досвіді, рівні освіченості та культури;
5) уперше розроблено типологізацію активності молодих фахівців за рівнями професійної самореалізації: активний (високий рівень особистісної активності у різноманітних сферах професійної діяльності); споглядальний (характерний для людей, які зосереджені переважно на своїх особистісних відчуттях, недостатньо вольових, як правило, замкнених); індиферентний (переважання пристосовницьких форм поведінки, стихійність у роботі, ситуативність, перевага обставин над індивідуальним самовираженням особистості);
6) уперше на основі дослідження соціальних функцій освіти виокремлено групи функцій самоосвіти у суспільстві: власне соціальні (ре-соціалізації, соціального захисту та соціальної інтеграції) та особистісні (самореалізації, самовдосконалення, самоствердження);
7) уперше здійснено класифікацію самоосвіти за різними ознаками: за сферою реалізації особистістю здобутих знань; за ознакою часу, швидкістю здійснення; за мірою послідовності; за масштабністю;
8) уперше визначено функціональну структуру самоосвітнього процесу як детермінанти професійної самореалізації молодих фахівців та з’ясовано її місце у системі безперервної освіти особистості;
9) запропоновано шляхи оптимізації самоосвітнього процесу молодих фахівців під час їх професійної самореалізації з урахуванням специфіки сучасних соціально-економічних умов розвитку українського суспільства та ціннісних орієнтацій молодих фахівців.
Обґрунтованість і достовірність наукових положень, висновків, рекомендацій є наслідком застосування методологічно обґрунтованих висхідних теоретичних положень, а також адекватних меті і завданням методів проведення емпіричного етапу соціологічних досліджень: анкетного опитування працюючих молодих фахівців; інтерв’ю з керівниками підприємств щодо проблем професійної самореалізації молодих фахівців; формалізований аналіз стану молодих фахівців на ринку праці у 1999-2003 рр. в Дніпропетровській області. Характеристики якості емпіричного матеріалу визначаються обсягом вибірки (1420 респондентів) та її репрезентативністю за статтю, віком, місцем роботи та проживання. Вибірка багатощаблева, комбінована, ймовірнісна. Похибка вибірки складає 5%.
Наукове і практичне значення роботи обумовлене роллю, яка належить процесу самоосвіти в професійній самореалізації молодих фахівців, розвитком й динамікою перебігу соціально-економічних, політичних, духовних, культурних процесів у світі та країні, впливом, який вони справляють на її зміст і характер. Одержані результати дозволяють уточнити понятійний апарат соціології освіти, більш конкретно враховувати діалектику зовнішніх і внутрішніх чинників при дослідженні процесу самоосвіти, створити наукові засади для подальшого теоретичного осмислення механізму професійної самореалізації молодих фахівців.
Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані, по-перше, як теоретичне підгрунття для розробки урядових програм, законодавчих актів щодо створення належних соціальних умов для самоосвіти молодих фахівців в сучасних соціально-економічних умовах; по-друге, для покращення сучасного становища молодих фахівців на підприємствах всіх галузей народного господарства з різними формами власності, по-третє, для удосконалення самостійної роботи студентів при запровадженні рейтинго-модульної системи освіти у вищих навчальних закладах України.
Матеріали дослідження також дозволяють удосконалити викладення таких соціологічних курсів, як Соціологія молоді”, Соціологія освіти”, Соціологія праці”.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертації були представлені на 8-ми міжнародних, республіканських і регіональних науково-практичних конференціях: Суспільне життя Криворіжжя на межі тисячоліть” (Кривий Ріг, 2000); Актуальні проблеми духовності - III” (Кривий Ріг, 2000); Інформоенергетичні технології адаптаційних процесів життєдіяльності на початку ІІІ-го тисячоліття” (Кривий Ріг, 2001); Актуальні проблеми духовності IV” (Кривий Ріг, 2002); Інформоенергетика ІІІ-го тисячоліття: соціально-синергетичний та медико-екологічний підходи” (Кривий Ріг, 2003); Проблеми розвитку соціальної теорії. Трансформація соціальних інститутів та інституціональної структури суспільства” (Київ, 2003); Євро наука - YI” (Кривий Ріг, 2003); Харківські соціологічні читання - 2003” (Харків, 2003).
Публікації за темою дисертації оприлюднені у 10-ти наукових статтях і тезах, зокрема у 4-х фахових виданнях.
Структура та обсяг дисертації зумовлені метою й основними завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел (176 найменувань), основна частина дисертації має 144 сторінки, в цій частині наведено 3 таблиці та 11 ілюстрацій. Окрім зазначеного ще є 2 додатки, які займають 30 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Узагальнюючи усе вище зазначене, можна зробити наступні висновки.

1. Молоді фахівці це соціально-статусна група, до якої належить працююча молодь віком від 20 (вік, коли особистість закінчує навчання у вузі ІІ-ІV рівня акредитації) до 30 років, що знаходиться на стадії професійної соціалізації та професійної самореалізації, праця якої носить творчий характер або має характер виконавчих функцій з елементами творчого їх опрацювання та потребує постійного оновлення професійних знань. Характерними рисами молодих фахівців є: недостатність професійного досвіду; єдине просторово-хронологічне співіснування; зростання в єдиних умовах політичного, економічного та соціального розвитку, а також сучасних змін техніки, технології, організації та умов виробництва; сформованість життєвого світу під впливом одних і тих самих історичних подій; вироблення свого власного стилю мислення”, що істотно відрізняється від стилю мислення” інших поколінь працівників і служить вихідним моментом у всій діяльності молодих фахівців у виробничій сфері; розвинена професійна мобільність, що полягає в швидкій реакції на зміни у конкретних ситуаціях, великій віддачі психічних сил, а також у залученості у сам процес праці та управління виробництвом на різних рівнях; пов’язування своєї професійної діяльності з надіями на майбутнє; схильність скоріше приймати, ніж відкидати цінності і критерії дорослих; здатність до оперативного засвоєння нових ідей, наполегливе прагнення проведення їх у життя, а це, в свою чергу, дозволяє говорити про схильність молоді до самоосвіти та самовиховання більше, ніж представників старшого покоління; соціальна активність та прагнення до самовизначення та самореалізації як у професійній так і соціальній та матеріально-побутовій сферах.
2. Професійна самореалізація молодого фахівця включає в себе наступні фази: професійне самовизначення; професійну адаптацію; професійне самоствердження.
Професійна самореалізація індивіда матеріалізується” у суспільно значущих діях та професійній поведінці, що торкаються інтересів й інших людей. Вона може проявлятися як в діяльності (соціально-професійній активності), так і в бездіяльності (соціально-професійній пасивності). Конкретний зміст та співвідношення цих типів професійної самореалізації зумовлюється соціально-економічними відношеннями у даному суспільстві, конкретними суспільними ситуаціями, що виникають у процесі функціонування та розвитку суспільних відносин. Професійна самореалізація це процес та результат свідомого вибору особистістю тієї чи іншої можливості серед їх певної сукупності, що, як правило, представляється самими обставинами життя та професійної діяльності.

3. Самоосвіта є природним і необхідним продовженням освітнього процесу особистості.
Самоосвіта це самостійна, системоутворююча, індивідуально-особистісна діяльність людини, яка спрямована на задоволення її потреб в ідентифікації, соціалізації, самореалізації, самовдосконаленні для досягнення життєвих цілей відповідно до суспільних вимог. Змістом та сферою реалізації суб’єктом процесу самоосвіти є знання, то самоосвіта виступає як соціальна детермінанта знання, як форма саморегуляції взаємодії знання та соціальної сфери. Самоосвіту можна представити і як процес постійного включення особистості в інформаційну реальність та інтеграцію до неї. Якщо соціальна реальність, до якої прагне адаптуватися людина, відносно стабільна, то розвиток самоосвітньої діяльності підпорядковується внутрішнім соціально-психологічним закономірностям цього процесу.
Самоосвітній процес особистості як вид діяльності людини має психосоціальну природу, адже людина наділена свідомістю, почуттями, емоціями, інстинктами і багатоцільовим характером їх прояву у різних сферах суспільних відносин. Людина відчуває необхідність у самоосвіті в результаті впливу на неї середовища, в якому вона живе, коли оточуючий її світ ставить підвищенні вимоги до вдосконалення її інтелектуального розвитку.
Професійна самоосвітня діяльність відрізняється від освітнього процесу ускладненістю та суперечливістю у зв’язку з тим, що домінуюча у сучасному суспільстві орієнтація на відтворення знання в межах традиції суперечить постійно зростаючим темпам інформатизаційного валу.

4. Дослідження підтвердило доцільність виокремлення двох груп мотиваторів самоосвітнього процесу особистості: соціально-зумовлених та особистісно-цілеспрямованих. До першої групи можна віднести чинники зовнішнього впливу на людину та її свідомість: постійно зростаюча потреба суспільства у висококваліфікованих кадрах відповідно до темпів інформатизації, зацікавленість керівників підприємств у конкурентоспроможних фахівцях; підвищення вимог суспільства до збагачення особистістю свого інтелектуального та інформаційного потенціалу; виховання національної свідомості та патріотизму молоді. Внаслідок дії цих чинників, вважаємо, що у людини з’являється потреба у професійній самореалізації та самовдосконаленні, але це не означає, що для її задоволення вона обов’язково звернеться до засобів самоосвіти. Необхідна ще й дія групи особистісно-цілеспрямованих мотиваторів.
На відміну від організованого академічного навчання, в самоосвіті не існує зовнішнього контролю. а зовнішній вплив досить обмежений, відсутні регламентовані заняття, обов’язок відвідування їх. Спрямування навчання, його зміст, глибину та обсяг знань, якими необхідно оволодіти, молодий фахівець встановлює сам для себе, проте йому властиві певні атрибути академічного навчання: цілеспрямованість, наполегливість, системність, вольові зусилля, деякі методи тощо.
На сучасному етапі соціального розвитку дія соціально зумовлених мотиваторів самоосвітньої діяльності особистості (тобто дія чинників зовнішнього впливу на особистість) неоднозначна і має різний вплив на рішення особистості займатися самоосвітою. Велике значення для молодих фахівців особистісних чинників, зокрема матеріальної винагороди їхньої праці, можна пояснити соціально-економічною нестабільністю нашого суспільства, відсутністю впевненості молоді у завтрашній день, а також невідповідністю заробітних плат на деяких підприємствах визначеному прожитковому мінімуму та характеру праці фахівців.
Характер праці, науково-технічна активність молодих фахівців мають неабияке значення для їх особистісної самоосвітньої діяльності, але не менш важливе значення мають і ціннісні орієнтації молоді, їх життєві цілі та перспективи кар’єри. У самоосвітній професійній діяльності особистості її ціннісні орієнтації відіграють важливу роль, адже від цього залежить і ефективність праці молодого фахівця, і вибір ним шляхів професійного зростання, і вибір шляхів самоосвіти.

5. Самоосвіта становить багатопланове явище і, на нашу думку, може бути класифікована за різними ознаками:
1) за сферою реалізації особистістю здобутих знань політична, економічна, правова, військова, культурна, релігійна і т.д.;
2) за ознакою часу, швидкістю здійснення короткотермінова (що не потребує багато часу від одного дня до одного місяця), поступова (до одного року), довготривала (протягом усього періоду професійної чи будь-якої іншої діяльності індивіда, яка триває понад рік);
3) за мірою послідовності послідовна (стабільна) й непослідовна (епізодична, нестабільна);
4) за масштабністю вузькопрофесійна, галузева, загальноосвітня.
6. Результати дослідження підтвердили висунуту гіпотезу про те, що процес самоосвіти молодих фахівців у сучасному українському суспільстві доцільно стимулювати, виходячи з наступних критеріїв:
1) якість підготовки молодого фахівця до самостійної трудової діяльності;
2) ціннісні орієнтації молодого фахівця;
3) бажані перспективи кар’єрного росту молодого фахівця;
4) перспективні життєві цілі молодого фахівця.
Переважаюча кількість молодих фахівців вважають освіту важливою умовою досягнення успіху та благополуччя в житті. Це означає, що в суспільній думці склався стійкий стереотип, у відповідності до якого високий рівень освіти є одним з важливих критеріїв життєвих досягнень. А сутність будь-якого стереотипу полягає в тому, що він входить до масової свідомості, як правило, минаючи бар’єри критичності. І дійсно, навіть важко запідозрити, що така позитивна соціальна цінність, як високий рівень освіти, який у професійній діяльності найчастіше досягається через самоосвіту, може бути в чомусь неприйнятним.
Молодих фахівців в залежності від ступеню їх активності у професійній самореалізації можна поділити на такі групи: молоді фахівці з діяльним (активним); споглядальним; індиферентним (пасивним) типами професійної самореалізації. Для активного типу у професійній самореалізації характерний високий рівень особистісної активності у різноманітних сферах професійної діяльності, прагнення індивіду реалізуватися в конкретних діях, достатньо високий рівень особистісних прагнень. Споглядальний тип у професійній самореалізації характерний для людей, що зосереджені переважно на своїх особистісних відчуттях, недостатньо вольових, здебільшого замкнених. Індиферентний тип у професійній самореалізації характеризує своїх представників наступним чином: переважання пристосовницьких форм поведінки, стихійність у роботі, ситуативність, перевага впливу зовнішніх обставин над індивідуальним бажанням в процесі самореалізації.
Професійна самореалізація молодих фахівців засобами самоосвіти в умовах сучасного виробництва є складним, суперечливим та багаторівневим процесом, що зумовлений об’єктивними та суб’єктивними чинниками. Тривалість цього процесу, його структура, ступінь професійної самореалізації молодих фахівців залежать від організації роботи на підприємстві та рівня сприяння його керівництва професійній адаптації, професійній самоідентифікації та професійному самовдосконаленню своїх працівників.

7. Враховуючи сучасний економічний стан українського суспільства, визначили ще кілька функцій самоосвіти, які вона, за даними дослідження, виконує у суспільстві: ре-соціалізації: за допомогою самоосвіти особистість здатна переорієнтуватися на нові наукові погляди, сформувати новий світогляд, змінити життєві переконання, які не відповідають вимогам часу; соціального захисту: в умовах жорсткої конкуренції на ринку праці завдяки постійній самоосвіті молоді фахівці, здатні тривалий час підтримувати свою конкурентоспроможність та професіоналізм; соціальної інтеграції: завдяки самоосвіті задовольняється потреба особистості у повноцінних та різнобічних знаннях під час її входження у самостійне життя.
Виходячи з того, що до самоосвітньої діяльності особистість спонукає бажання (потяг) до найповнішої та найефективнішої реалізації своїх здібностей та можливостей, ми пропонуємо, крім соціальних, виділити ще й особистісні функції самоосвіти. До них, на наш погляд, можна віднести: самореалізацію особистості у професійній діяльності: самоосвіта виступає головним чинником самореалізації особистості в освітній та пізнавальній сферах, а професійна діяльність у даному випадку виступає базою розвитку її освітніх та пізнавальних інтересів; самовдосконалення особистості: самоосвіта це той засіб, який допомагає особистості усвідомити, прийняти, розвинути та реалізувати свої здібності у професійній та будь-якій іншій сферах діяльності; самоствердження особистості: самоосвіта допомагає особистості залучатися до суспільних відносин, послідовної зміни способів життєдіяльності та самовизначатися як творець власного життєвого шляху.

8. У сучасному суспільстві самоосвіта є підсистемою особистісного розвитку молодих фахівців, в якому зацікавлені не лише самі фахівці, а й їх керівництво. Професійна самоосвіта фахівців є планомірним, послідовним і наперед спроектованим процесом, який дає змогу забезпечувати потреби підприємств у кадрах робітників відповідного професійно-кваліфікаційного складу, з необхідною мобільністю, а також підготувати їх до зміни типу праці у відповідності з технічним та інформаційним вдосконаленням виробництва.
Професійний самоосвітній процес включає в себе наступні елементи: формування потягу до професійної самореалізації шляхом самоосвіти формування мотиваційного кола молодого фахівця до самоосвітньої діяльності формування потреби в самоосвіті вибір шляхів самоосвіти безпосередній самоосвітній процес молодого фахівця досягнення поставленої мети і отримання бажаних результатів формування нової потреби у продовженні самоосвіти і т.д. Модель самоосвіти не обмежена віковими рамками, вона працює” протягом усієї кар’єри молодого фахівця, оскільки освітні потреби особистості постійно зростають, розширюється мотивація його самоосвіти, а отже, кожне наступне коло самоосвіти завжди має бути більшим за попереднє. Разом з тим мотивація самоосвіти значною мірою особистісно визначений елемент, вона досить індивідуальна, не завжди відкрита, соціальна, усвідомлена, а часто прихована, інтуїтивна.
9. Ми пропонуємо для розгляду і запровадження в практичну сферу таку систему роботи з молодими фахівцями щодо стимулювання їх самоосвітньої діяльності:
1) керівництво підприємства, організації, установи розробляє для молодих фахівців індивідуальну програму їх адаптації до професії, яка має включати до себе певний обсяг і зміст необхідних професійних знань та навичок, які необхідно опанувати за період стажування молодого фахівця, а також регламентувати терміни проходження стажування;
2) запровадити постійно діючі семінари-зустрічі молодих фахівців, на яких вони могли б ділитися особистісним досвідом вирішення практичних виробничих завдань та дискутувати з приводу власних раціоналізаторських пропозицій;
3) систематично проводити конкурси раціоналізаторських ідей серед молодих фахівців.

Однією з форм самоосвітньої діяльності молодих фахівців може виступати самоменеджмент. Ми пропонуємо реалізацію самоменеджменту як форму самоосвітньої діяльності особистості тому, що для успішного саморозвитку себе як творчої особистості необхідно не лише знати, які якості та здібності треба у собі виховувати, а й вміти визначати, яких теоретичних знань та практичних навичок недостатньо для успішного виконання своїх професійних обов’язків, а також вміти ставити перед собою самоосвітні завдання, організувати самоосвітній процес так, щоб він був систематичним та безперервним, постійно оновлювати мотивацію особистісного процесу самоосвіти та правильно використовувати джерела інформації. Навчати самоменеджменту необхідно у вищих навчальних закладах.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абашкіна Н.В. Принципи розвитку професійної освіти в Німеччині. К.: Вища школа, 1998. 207с.
2. Абрамов В.М., Данюк В.М., Колот А.М. Мотивація і стимулювання праці в умовах переходу до ринку. К: Наукова думка, 1999. 312с.
3. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. М.: Мысль, 1991.- 299 с.
4. Американская социологическая мысль: Тексты / Под ред. В.И.Добренкова. М.: Изд-во МГУ, 1994. 542с.
5. Аналитический отчет о результатах комплексного социологического исследования Труд и быт металлургов Криворожстали”. Часть 1. Трудовая мотивация / Исследовательская работа И.С.Семенюка, Л.В.Бояровой под научно-методическим руководством к.ф.н. В.Л.Мокряка. Кривой Рог: КМК Криворожсталь” им.В.И.Ленина, 1991.- 155с.
6. Андреев В.И. Саморазвитие менеджера. - М.: Народное образование, 1995. 247с.
7. Антология педагогической мысли. В 3 т. Т.1. Прогрессивная западная мысль о трудовом воспитании и профессиональной подготовке. М.: Мысль, 1988. 645с.
8. Аристотель. Политика //Аристотель. Сочинения: В 4-х томах / Пер. С древнегреч.; Общ.ред. А.И.Доватура. М.: Мысль, 1983. Т.4. 830с.
9. Артемов С.Д. Социальные проблемы адаптации молодого рабочего на промышленном предприятии // Молодежь и труд. М.: Мысль, 1970. С.134-138.
10. Астахова В.И. Роль высшей школы в повышении социальной активности тружеников промышленных предприятий. Харьков: Изд-во харьковского гуманит. инст-та, 1988. 164с.
11. Астахова Е.В. Трансформация социальных функций высшего образования в современных условиях / Харьковский гуманитарный институт Народная украинская академия”. Харьков, 1999. 74с.
12. Афанасьев В.Г. Человек и управление обществом. М.: Просвещение, 1977. 127с.
13. Бакштановский В.И. Моральный выбор личности: альтернативы и решения. М.: Политиздат, 1983. 224с.
14. Балашов Ю.К., Рыжов В.А. Профессиональная подготовка кадров в условиях капитализма. М.: Высш.шк., 1987. 176с.
15. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. М.: Медиум, 1995. 281с.
16. Бержанин А.Л. Жизненные планы сельской молодежи в сфере труда. // Философская и социологическая мысль. 1996. - № 3-4. С.142-152.
17. Бестужев-Лада И.В. Молодость и зрелость. - М.: Мысль, 1984. 200с.
18. Биологическое и социальное в развитии человека. М.: Просвещение, 1977. 243с.
19. Бляхман Л.С. Производственный коллектив. М.: Политиздат, 1988. 287с.
20. Бляхман Л.С., Здравомыслов А.Г., Шкаратан О.И. Движение рабочих кадров на индустриальных предприятиях. М.: Экономика, 1985. 214с.
21. Боженко О. Молодь не треба захищати. Їй лише варто забезпечити умови для самореалізації // Віче. 1995. - № 9. С.76.
22. Большая советская энциклопедия. Т.18.- М.: Научная мысль, 1982. С.270.
23. Боршевський М.Й. Духовні цінності в становленні особистості-громадянина // Педагогіка і психологія. 1997. - № 1. С.144150.
24. Боряз М.Н. Молодежь. Методологические проблемы исследования. - Л.: Наука, 1973. 104с.
25. Буева Л.П. Социальная среда и сознание личности. М.: Просвещение, 1968. 271с.
26. Буржуазная социология на сходе 20-го века: Критика новейших тенденций. М.: АН СССР Институт социологических исследований, 1986. 226 с.
27. Бутенко Н.Ю. Воспроизводство специалистов с высшим образованием. К.: Изд-во КГУ, 1990. 133с.
28. Бушмарин И.В. Использование трудовых ресурсов в США. М.: Дело, 1987. 204с.
29. Васильєв В.В. Система адаптації робітників до професійної діяльності: Наукове видання. Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетровського ун-ту, 1999. 300с.
30. Васильєв В.В., Мокряк В.Л. Соціологічний моніторинг трудової діяльності: Навч.посібник. Дніпропетровськ: РВВ ДНУ, 2001. 92с.
31. Вебер М. Основные социологические понятия // Избранные произведения. М.: Просвещение, 1990. 552с.
32. Вершинина Т.Н. Взаимосвязь текучести и производственной адаптации рабочих / Отв.ред. З.В.Куприянова; АН СССР, Сибирское отделение, Ин-т экономики и организации производства. Новосибирск: Наука, Сиб. отделение, 1986. 164с.
33. Вершинина Т.Н. Роль производственной адаптации в решении кадровых проблем // Проблемы функционирования заводских служб адаптации и стабилизации кадров. Новосибирск: ИЭОПП, 1984. С.513.
34. Виляховченко Э. Социально-профессиональное развитие человека в производстве передовых стран // Международная экономика и международные отношения. 1997. - № 9. С.8793.
35. Волков Г.Н. Социология науки. Социологические очерки научно-технической деятельности. М.: Политиздат, 1968. 328с.
36. Вундерер Р. Маркетинг персонала искусство создания благоприятных условий труда // Проблемы теории и практики управления. 1992. - № 5. С.11114.
37. Выбор молодежью жизненного пути. Опыт междисциплинарного социологического исследования / Е.М.Бабосов, М.Х.Титма, Т.И.Адула и др. Мн.: Наука и техника, 1988. 158с.
38. Гельбух Ф.Н. Некоторые социально-экономические проблемы управления развитием инженерно-технических кадров промышленности. М.: Мысль, 1988. 160с.
39. Гершунский Б.С. Философия образования для ХХI века. М.: Знание, 1998. 152с.
40. Головаха Е.И. Жизненная перспектива и профессиональное самоопределение молодежи. - К.: Наукова думка, 1988. 149с.
41. Грейсон Д., О’Доннел С. Американский менеджмент на пороге ХХI века. М.: Экономика, 1991. 496с.
42. Гурьянов С.Т. Социальные методы управления производством. Саранск: Изд-во Мордв.ун-та, 1982. 571с.
43. Гуссерль Е. Криза європейського людства і філософія // Сучасна зарубіжна філософія. Течії і напрями К.: Наукова думка, 1996. С.62-94.
44. Дайновський А. Ефективність вищої освіти // Освіта. 20 квітня 1998 року.
45. Державна Національна Програма Освіта. /Україна. ХХI століття./” К.: Радуга, 1993. 18с.
46. Дикарева А.А., Мирская М.И. Социология труда. М.: Высш.шк., 1989. 304с.
47. Дмитренко В.Я., Люрья Н.А. Образование как социальный институт. (Тенденции и перспективы развития). Красноярск: Изд-во НОРМА”, 1989. 80с.
48. Донцов И.А. Самовоспитание личности: философско-этические проблемы. М.: Политиздат, 1984. 285с.
49. Ерасов Б.С. Социальная культурология. В 2-х ч. Ч.2. М.: Наука, 1994. 304с.
50. Життєві кризи особистості: У 2-х ч. / За ред. В.М.Донія, Г.М.Несен, Л.В.Сохань та ін. К.: Наукова думка, 1998. 368с.
51. Займитесь собой: Пособие по саморегуляции и самосовершенствованию. М.: Дело, 1995. 356с.
52. Заславский И. Безработица зло и важное условие повышения эффективности производства? // Человек и труд. 1993. - № 3. С.79.
53. Зборовский Г.Е. Образование: научные подходы к исследованию // Социологические исследования. 2000. - № 6. С.21-29.
54. Зборовский Г.Е. Общая социология: Курс лекций. Екатеринбург: ИСЭ УГПУ, 1999. 394с.
55. Зборовский Г.Е. Социология образования и социология знания: поиск взаимодействия // Социологические исследования. 1999. - №2. С.3-17.
56. Зборовский Г.Е., Шуклина Е.А. Самообразование как социологическая проблема // Социологические исследования. 1997. - № 10. С.7-12.
57. Зитдинова Ф.Г. Социальные проблемы образования. М.: Российский гос. Гуманитарный университет, 1999. 282с.
58. Зязюн І.А. Молодь світу і України напередодні ХХI століття // Трибуна. 1997. - № 5/6. - С.20-22.
59. Иванов В.П. Мировоззрение как форма сознания, самоопределения и культуры личности // Мировоззренческая культура личности. К.: Наукова думка, 1986. С.16-19.
60. Изложение учения А.Сен-Симона. М.: Изд-во АН СССР, 1990. 600с.
61. Иконникова С.Н. Молодежь. Социологический и социально-психологический анализ. Л.: ЛГУ, 1974. 166с.
62. Ильинский И.М. Наш молодой современник // Социологические исследования. 1987. - № 2. С. 17-21.
63. Исикава К. Японские методы управления качеством продукции. М.: Экономика, 1988. 143с.
64. Каган М.С. Мир общения: Проблема межсубъектных отношений. М.: Политиздат, 1988. 319с.
65. Как провести социологическое исследование. М.: Политиздат, 1990. 267с.
66. Каргіна О. Обрії інженера // Освіта. 29 серпня 2000 року.
67. Катаев С.Л. Жизненные ценности некоторых социокультурных групп молодежи // Культурологічний вісник. Запоріжжя: Запорізький державний університет, 1996. Вип..3. С.102-104.
68. Коган Л.Н. Социология культуры. Екатеринбург: ИСЭ УГПУ, 1992. 312с.
69. Коган Л.Н. Цель и смысл жизни человека. М.: Мысль, 1984. 252с.
70. Кодлюк Я. З історії розвитку теорії шкільного підручника // Шлях освіти. 2000. - № 4. С.50-53.
71. Колесников Л.Ф., Турченко В.Н, Борисова Л.Г. Эффективность образования. М.: Знание, 1991. 96с.
72. Коломінський Л.Н. Теоретико-методологічні підходи щодо дослідження мотивації керівних кадрів освіти до вдосконалення професійної діяльності // Актуальні проблеми теорії і практики післядипломної освіти керівних кадрів і педагогічних кадрів: Матеріали звітної наукової конференції, 5-6 березня 1998 року / М.Дрібноход та ін.(редколегія); Державна академія керівних кадрів освіти. К., 1998. Ч.1. С.124-128.
73. Комплексная система подбора, профессионального роста, стимулирования трудовой и творческой активности кадров руководителей, развитие демократических начал в управлении производством: Проект. Кривой Рог: КМК Криворожсталь”, 1989. 33с.
74. Кон И.С. В поисках себя. Личность и её самосознание. М.: Политиздат, 1984. 425с.
75. Кон И.С. Социология личности. - М.: Политиздат, 1967. 288с.
76. Кондорсе Ж.-А. Доклад об общей организации народного образования // Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. М.: Просвещение, 1971. С.289-292.
77. Констатиновский Д.Л., Шубкин В.Н. Молодежь и образование: Методологические вопросы и опыт социального прогнозирования на материале социологических исследований в Новосибирске. М.: Наука, 1977. 160с.
78. Конт О. Дух позитивной философии. СПб: СПб Університет, 1910
79. Косолапов В.В. Методология социального прогнозирования. М.: Высш.шк., 1981. 144с.
80. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. К.: Віща шк.., 1989. 187с.
81. Кочетов А.И. Как заниматься самовоспитанием. Мн.: Вышейш.шк., 1991. 127с.
82. Кравченко А.И. Социология труда в ХХ веке: Историко-критический очерк. М.: Наука, 1987. 182с.
83. Кряжева И.К. Социально-психологические факторы адаптированности рабочего на производстве // Прикладные проблемы социальной психологии. - М.: Мысль, 1983. 266с.
84. Кугель С.А., Никандров О.М. Молодые инженеры. Социологические проблемы инженерной деятельности. М.: Мысль, 1971. 207с.
85. Куценко В. Освіта на порозі ХХI століття (соціально-економічні проблеми) // Економіка України. 1995. - № 12. С.60-67.
86. Левко А.И. Социальные проблемы образования. История и современность. Минск: Вышейшая школа, 1993. 137с.
87. Личность в ХХ столетии. М.: Мысль, 1979. &