СОЦІОСТРУКТУРНІ ЧИННИКИ ЕЛЕКТОРАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ УКРАЇНСЬКИХ ВИБОРЦІВ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису
УДК 316. 334.3 : 324

Литвин Анатолій Пантелійович

СОЦІОСТРУКТУРНІ ЧИННИКИ ЕЛЕКТОРАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ УКРАЇНСЬКИХ ВИБОРЦІВ

22.00.04 спеціальні та галузеві соціології

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата соціологічних наук

Науковий керівник:
Гавриленко Іван Миколайович
доктор філософських наук, професор

Київ-2003

ЗМІСТ

Вступ ...........3
Розділ 1
ВИБОРИ ЯК ПРЕДМЕТ СОЦІОЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ
1.1.Вибори як cуспільно-історична ситуація: теоретичні моделі
виборчого процесу...16
1.2. Поняття соціоструктурних чинників та їх вплив на електоральну
поведінку виборців......30
1.3. Соціальна структура українського електорату..42
Висновки до першого розділу.57
Розділ 2
ВИБОРИ ЯК СОЦІАЛЬНИЙ ПРОЦЕС
2.1. Демократичні засади виборчого процесу......58
2.2. Суб’єктна структура та ресурси електоральної взаємодії....76
2.3. Виборчі технології....89
Висновки до другого розділу.........104
Розділ 3
ВЗАЄМОДІЯ ПРЕТЕНДЕНТІВ І ЕЛЕКТОРАТУ НА ВИБОРАХ ДО
ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ 1998 ТА 2002 РОКАХ............. ....105
3.1. Соціоструктурні орієнтації українських партій у виборчому процесі
1998 року...............................................111
3.2. Етнокультурні, релігійні та регіональні чинники електоральної
поведінки...................................................................................130
3.3. Вибори 2002: трансформація та реструктуризація соціогрупової
структури та представницьких структур....150
Висновки до третього розділу.166
Висновки..167
Список використаної літератури....................170

ВСТУП

З часу перебудови СРСР та здобуття Україною незалежності у суспільне життя увійшло таке відносно нове для населення явище як демократичні вибори. У сучасному цивілізованому суспільстві вони визначають змагальність претендентів, вибір найбільш адекватної з точки зору виборців кандидатури, активний діалог політичних і соціальних суб’єктів, конкуренцію різного роду проектів майбутнього, втілених у програмах партій чи інших суб’єктів політичного життя.
Така політична взаємодія, допомагає активному залученню до їх обговорення найбільш динамічної частини виборців. Вибори суттєво активізують соціальний діалог, сприяють формуванню і використанню значних комунікативних ресурсів, здатності науковців до поглибленого аналізу сучасного і майбутнього суспільного життя. Вибори є суттєвою ознакою демократії. Форми та методи їх здійснення можна вважати критерієм загальної зрілості і цивілізованості суспільства, індикатором здатності його до формування і підтримання існуючого соціального порядку. У деяких випадках вони є найбільш надійним механізмом вибору нової історичної перспективи.
Актуальність теми дослідження визначена рядом об’єктивних і суб’єктивних факторів. Насамперед, певною новизною даного соціального явища для сучасного українського суспільства і відсутністю належного соціального досвіду співучасті в ньому політичних суб’єктів та основної маси населення. Деякий досвід, набутий за радянських часів, у нових умовах малопридатний. Це зумовлено не лише тим, що то були вибори без вибору, супроводжувані щільним адміністративно-бюрократичним наглядом і безсоромними маніпуляціями волею виборців. А ще й тому, що цей процес проходить в принципово інших історичних умовах. Актуальність обраної теми у цьому відношенні випливає із необхідності осмислення науковцями нового історичного досвіду, що включає і теоретичне усвідомлення генези даного соціального явища, яке є важливою передумовою для наступного поліпшення ефективності соціальної практики.
Вибори є також важливим, якщо не найважливішим, моментом загального демократичного процесу. У цьому контексті вони одночасно виступають критерієм загальної демократичності суспільства, і важливою школою демократії. Тому дане дослідження має сприяти подальшим соціологічним розвідкам в галузі теорії і практики розвитку демократизації українського суспільства.
Складність такого соціального як вибори та різноманітність форм його прояву зумовило те, що вони одночасно досліджуються з боку практично всіх соціальних наук. Суто соціологічний аспект полягає в тому, аби дослідити їх як результат взаємодії соціальних суб’єктів, коли аналізується досягнуте; розв’язуються найсуттєвіші для даного моменту проблеми; прогнозуються можливі результати. Особливе значення має також конкретно-соціологічний супровід даного соціального процесу.
На відміну від історії, яка є теоретичним усвідомленням минулого, соціологію інколи визначають як історію сучасності. Якщо це так, то соціологічний аналіз виборчого процесу покликаний зробити свій внесок у формування загальної картини сучасного українського суспільства та виявити тенденції і перспективи майбутнього.
Вибори, нарешті, є особливим моментом соціальної еволюції, одночасно це є завершення певного історичного періоду і початок нового поступу. Образно можна подати це як історичний крок, якими суспільство вимірює свій рух. У цей період відбувається не тільки зміна політичних персоналій, але й досить часто, самої влади його структури, функцій і змісту. У такому відношенні вибори є аналогом того, що в монархічних державах позначалось як період царювання, за якими історична наука структурує дійсний історичний процес. Досить часто це також момент біфуркації (роздвоєння), злет чи падіння суспільної еволюції. Все це має бути досліджено соціологічною наукою.
Тою мірою якою демократія є замінником агресивних політичних бунтів чи революцій, демократичні вибори є замінником насильницьких змін влади, як розриву соціального контракту, так і встановленням нового соціального консенсусу. Відтак, такий історичний момент не може пройти поза увагою соціології, бо саме тут суспільні тенденції і закономірності набувають особливо гострих, демонстративних і відчутно очевидних форм прояву. Ясна річ, що все це актуально лише у тому випадку, якщо всі ці аспекти ще не досліджені іншими авторами і не відображені в публікаціях.
Ступінь наукової розробки проблеми. Проблема дисертації включає дві відносно самостійні підпроблеми, поєднання яких зумовлює теоретичне поле, в межах якого здійснюється дослідження. Але відразу слід застерегти, що вони мають різну міру наукової розробленості. І це значною мірою зумовлює наступний аналіз літературних джерел.
Стосовно першої частини (соціогрупові чинники), - то вона розроблена достатньо всебічно. Тому ми зупинимось лише на тих аспектах, які мають безпосереднє відношення до теми даної дисертації, а саме: взаємозв’язок соціальної структури і соціальної дії. Проблема полягає в тому, щоб визначити: якою мірою дії електоральних суб’єктів зумовлені певними зовнішніми (соціоструктурними) чинниками, а якою внутрішніми (свідомісними) факторами. Зауважимо, що надалі ми аналізуватимемо лише суто соціологічні джерела, а також обмежимо часові параметри розглядом лише того, як вона тлумачиться у вітчизняній і новітній західній соціології. Заслуговує на увагу і суто теоретичний розгляд питань: яким чином результати виборів визначаються станом соціогрупової структури суспільства, коли вони є закономірними, а тому цілком передбачуваними, і коли є зумовлені зовнішніми, випадковими чи навіть ситуативними обставинами?
Стосовно до соціології питання взаємодії соціоструктурних і суб’єктивних чинників виглядає як співвідношення структури” (інколи системи”) та індивіда. У новітній час концептуалізація цього співвідношення розпочинається з критики структурного функціоналізму, зокрема, з боку інтеракціоналізму.
Інтеракціоналісти, зокрема, протиставили парсоновській теорії систем” своє бачення людини як активного творця і виконавця соціальної ролі, завдяки чому вона впорядковує своє найближче оточення. Соціальний порядок, у цьому контексті, є тим, що свідомо твориться людьми через погодження їхніх очікувань і поведінкових на них реакцій. При цьому ставиться мета повернути у соціологію веберівський підхід, який передбачає вивчення людських дій через дослідження їхніх мотивів і внутрішнього змісту. Щоправда, соціальні актори при цьому розглядаються лише як окремо взяті людські індивіди, які взаємодіють між собою віч-на-віч, тому простір їхніх дій обмежується рамками малих груп і найближчого суспільного оточення, а соціальна активність зводиться лише до виробництва конвенційних жестів”, тобто, знаків і змісту їхнього безпосереднього спілкування. Тому проблема індивід-структура” стала проблемою індивід-індивід”, що загалом лише трансформувало підхід, не розв’язавши саму проблему [1, с. 112; 3; 9; 41; 144 та ін.].
Введення Е.Гофманом поняття взаємодіючий порядок” теж не розв’язало питання співвідношення індивіда і структури. У його інтерпретації взаємодіючий порядок” є чимось таким, що суттєво відрізняється як від порядку взаємодіючих структур, так і порядку взаємодіючих індивідів. Він інтегрує взаємодіючі структури і взаємодіючих індивідів через створення нових системних” якостей, що не є ні властивостями індивіда, а ні структур. Проте будучи суто логічною і досить штучною абстракцією, це поняття не дозволяло вийти у сферу реальної соціальної взаємодії [10, с. 175].
Не дуже сприяла розгляду даного питання теорія обміну П.Блау. У нього соціальні відносини зводяться до продуктивного обміну всього на все” відповідно до потреб, ситуації, ресурсного потенціалу і встановлених правил. Взаємодія індивід-структура” при цьому зводиться до взаємодії позиція-позиції”, де взаємний вплив визначається ресурсним потенціалом, який у свою чергу визначається потребами, ситуацією і встановленими правилами гри”. З’являється зачароване логічне коло, де відсутні хоч би відносно визначені причинно-наслідкові зв’язки [144, с. 188].
Деякі передумови для виходу із цього теоретичного глухого кута знаходимо в теорії раціонального вибору [177]. Вона прагне подолати панхолізм і безсуб’єктність структурного функціоналізму, акцентуючи увагу на активних і раціональних началах соціальної взаємодії. Відштовхуючись від таких передумов, можна створити певну схему чи модель поведінки індивидів, груп, організацій та інститутів на тій підставі, що всім їм властиві деякі спільні механізми прийняття рішень та їх наступною реалізацією. На жаль чи на щастя, але не всі людські дії (у т.ч. і особливо електоральна поведінка) є настільки раціональними, щоб міститити в собі очевидний і доступний для спостереження попередній підрахунок витрат і здобутків [7, с. 191].
Виводить із цього теоретичного полону концепція подвійної структурації” Е.Гідденса [43; 44], хоча він і розпочинає свої Нові правила соціологічного методу” з підтримки суб’єктивістської традиції” в соціології і заперечує такий підхід до аналізу суспільства, згідно якого соціальний світ постає лише сукупністю зовні і наперед заданих структур. Тож суспільство в такій інтерпретації виглядає результатом постійно плинної взаємодії соціальних акторів і структур. Останні, будучи результатом людської діяльності, через їх усвідомлення стають у подальшому принципом творення нових структур, тобто визначають зміст і спрямованість людських проектів майбутнього. Основними у дослідженні Е.Гідденса стають зміст і спрямованість саме людських перспективно орієнтованих дій. Такий підхід витягує” окремо взятого індивіда із середовища соціальних структур. Проте, на нашу думку, не робить діяльність (для нас - це виборча активність) самоцінною і самодостатньою [43, с. 79].
Майже такої позиції дотримується і П.Бурдьє [15; 16]. Він поєднує структуру та індивіда через поняття габітус”, це є системою особистісних диспозицій, в яких інтегровані сприйняття, оцінка і поведінка у соціальній ситуації. Як суб’єктивна схильність (диспозиція), габітус знаходиться, так би мовити, всередині” діючої людини. Це породжує динамізм і доцільність. Разом з тим, габітус не є повністю свідомим і самостійним індивідуальним вибором, бо являє собою засвоєний особою досвід типових реакцій його групи походження чи приналежності. Це, іншими словами, ті ж соціальні структури, які, шляхом не цілком усвідомленої (стихійної) соціалізації, стали внутрішнім світом особи, фактором її сприйняття, почуття, оцінки, мотивів і дій. Проблема, т.ч., вирішується шляхом динамічного поєднання індивіда і структури. В результаті цього особа стає діючою структурою, а структура - результатом попередньої діяльності особи [15; 16; 34].
Досить повний, глибокий і всебічний аналіз наявних вітчизняних та зарубіжних літературних джерел знаходимо в монографії О.Вишняка Електоральна соціологія: історія, теорії, методи” [25]. Автор монографії дає детальний огляд публікацій у дослідженні технологій електорального процесу. Аналізуючи ці джерела, він приходить до висновку, що в Україні практично відсутні теоретичні концепції динаміки електоральної поведінки та факторів, що їх визначають” [25, с. 2], до якого ми повністю приєднуємось. Проте, О.Вишняк розглядає вибори як певну соціальну ситуацію, яка може бути всебічно досліджена шляхом переважно прикладних соціологічних досліджень. Дисертант же виходить з того, що вибори є також і особливим моментом історичного процесу. А це потребує використання ще інших, переважно загальнотеоретичних, методів дослідження.
У публікаціях інших українських дослідників вибори аналізуються у таких відношеннях: як певна соціальна технологія; як особливий вид соціальної комунікації; як ситуація і простір використання маніпулятивних технологій. Перший аспект висвітлено в роботах: В.Королькo Основи паблик рілейшнз” [78], О.Петров Соціологічні виборчі технології” [124]. Другий - у роботі авторського колективу ІС НАН України під керівництвом Н.Костенко Медіа у виборах: між політикою і культурою” [109]. Третій маніпулятивний аспект проблеми досить продуктивно досліджує Г.Почепцов [134; 135; 136; 137].
Підходи згаданих авторів розрізняються між собою не лише предметно, але й методологічно. Зокрема, В.Королько аналізує їх як такий момент публічних стосунків (паблик рілейшнз), успіхи в якому досягаються завдяки вдалій організації виборчого процесу. Тому його робота має переважно інструктивно-рекомендаційний характер: як консолідувати симпатиків”, поділити між ними функції і ресурси, контролювати і координувати взаємодію, домогтися взаємної довіри, доброзичливості і продуктивної діяльності тощо. Розглядаючи вибори як соціальну технологію, О.Петров акцентує увагу на тому, як добитися успіху шляхом дослідження електоральних масивів, їх позицій і диспозицій. виявляючи тенденції колективної поведінки [124; 125].
Дослідницьку групу Н.Костенко (Медіа у виборах: між політикою і культурою”) [109] вибори цікавлять передусім як різновид міжгрупової соціальної комунікації. Керуючись цим, основним предметом дослідження автори обирають мас-медіа, бо саме останні є найбільш очевидними соціальними комунікаторами”.
Презентований Г.Почепцовим та іншими напрямок міркувань (пошуки засобів маніпулятивного впливу) видається найменш продуктивним стосовно до обраного нами предмету дослідження. Частково тому, що такі концепції є теоретичною основою брудних” виборчих технологій. Ще більшою мірою тому, що вони фіксують лише поверхневий зріз даного явища, театральний” аспект процесу, не вникаючи в те, що за кулісами” [134; 135; 136; 137]. Зовнішній бік виборчого процесу у подальшому ми будемо розглядати переважно лише як явище”, в глибині якого прихована сутність соціотворчий процес, вибір історичної перспективи.
Принципова відмінність нашого підходу полягає у наступному:
1. Вибори аналізуються не стільки як особлива соціальна ситуація, скільки як особливий момент історичного процесу.
2. На відміну від аналізованих робіт, де розглядаються механізми впливу на поведінку виборців, автора дисертації цікавить стійкість (структурність”) колективної поведінки у виборі історичної перспективи, об’єктивна її (колективної поведінки) зумовленість. Тому предметом дослідження будуть не мотиви самі по собі, а фактори, які ці мотиви визначають.
3. Автор виходить не з аналізу українського електорату, а з дослідження соціогрупової структури та відповідних представницьких структур - політичних партій, громадських організацій та інших політико-ідеологічних структур.
4. Автор виходить з того, що на виборах діють три групи чинників:
- належність індивіда до певної великої соціальної групи: класу, етносу, конфесії, статево-вікові, територіальні і т.д. групи. Тут значення має не належність сама по собі, а ідентичність - суб’єктивне віднесення себе до певної групи;
- ефективність передвиборчої кампанії претендентів і політичних партій;
- маніпулятивні технології в окремих ситуаціях можуть відігравати навіть вирішальну роль, але вони не завжди є всесильними на політичному подіумі.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема пропонованого дослідження входить до тематичного плану науково-дослідної роботи ІЕСО (шифр проекту: м. Тернопіль ІЕСО-1.3-00-А”), а з 2002 року має державну реєстрацію (№0102 U 003511) з проблематики Теорія і методологія інноваційних соціосистем”. Роль автора полягає у розвитку ковітальних форм людського буття, шляхом вивчення поведінкових реакцій етносів, конфесій, партій тощо, а також описі комунікативних ресурсів виборів.
Мета та завдання дослідження. Мета проведеного дослідження полягає в систематизації соціоструктурних чинників виборчого процесу. Для досягнення вказаної мети треба було розв’язати наступні завдання:
- теоретично інтерпретувати поняття виборчого процесу як соціальної ситуації і особливого моменту історичного процесу;
- описати і класифікувати соціоструктурні чинники та ступінь їх впливу на електоральну поведінку виборців;
- співвіднести об’єктивну соціальну структуру суспільства і виборців для виявлення реальної діалектики об’єктивного і суб’єктивного, необхідного і випадкового у виборчому процесі;
- розкрити вплив демократичних процесів на спрямованість і ефективність електоральної поведінки;
- виявити природу основних соціальних суб’єктів виборчого процесу та ресурси їхньої електоральної взаємодії;
- розкрити зміст і відносну ефективність різних виборчих технологій;
- емпірично верифікувати і окреслити профіль основних суб’єктів електоральної взаємодії: класів, етносів, конфесій, професійних, територіальних, вікових та інших соціальних груп;
- дослідити взаємодію претендентів і електорату на виборах до Верховної Ради України в 1998 та 2002 роках;
- розкрити реальну динаміку електоральної взаємодії між претендентами та виборцям і виявити чинники, що визначають їх зміст і ефективність.
Об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження є електоральна поведінка в сучасному українському суспільстві.
Предметом дослідження виступають соціоструктурні чинники, спосіб та ступінь їхнього впливу на перебіг і результати виборчого процесу.
Теоретико-методологічною основою дослідження є основні принципи, поняття, категоріальний апарат соціології. Враховуючи ту обставину, що сучасна соціологічна теорія існує у вигляді сукупності напрямків, кожен з яких має власну філософську орієнтацію, методологію, набір основних понять, стиль теоретизування, технологію діагностування і практичних пропозицій, дисертант обрав той напрямок, який, на його думку, буде найбільш ефективним у контексті поставлених у дисертації мети і завдань. Керуючись цим, автор, насамперед, виходить із конфліктуалістської методології, так як вона має найбільше можливостей для розгляду історичного процесу взагалі, виборів як його особливого моменту, зокрема, як способу розв’язання соціальних конфліктів. Вагомим було також використання функціоналістської методології, виходячи з основних вимог якої, дисертант постійно тримав у полі зору стратегічну мету роботи: віднайти механізми продуктивного (в значенні - функціонального) розв’язання соціальних конфліктів, чим значною мірою і є виборчий процес. Це означає, що електоральна поведінка розглядається як специфічна форма прояву наступних конфліктів: економічних інтересів, етнічно-культурних орієнтацій, релігійних вірувань, перспективних ціннісних орієнтацій (уявлень про майбутнє українського суспільства). Отже, вибори аналізуватимуться як соціотворчий історичний процес - особливий, внутрішньо суперечливий і найбільш напружений момент переходу від однієї стадії історичної еволюції до іншої.
В основі даного підходу лежить діалектика як теорія пояснення і розв’язання суперечностей. Від марксистської матеріалістичної діалектики вона відрізняється наступними ознаками: джерело суперечностей не зводиться лише до матеріального становища колективних суб’єктів; боротьба протилежностей (у нашому випадку - колективних соціальних опонентів) відбувається у цивілізованій (мирній, законній і продуктивній) формі; найбільш ефективною формою розв’язання суперечностей визнається компроміс: взаємні поступки, баланс інтересів, взаємної вигоди; згода щодо історичної перспективи.
Методи дослідження. У дисертації використано загальнонаукові методи дослідження (аналіз, синтез, порівняльний аналіз, метод аналогій та ін.), загальносоціологічні методи (головним чином дисертант прагнув органічно поєднати конфліктуалістський підхід до класів Р.Дарендорфа та акціоналістський А.Турена), а також ряд методів конкретно-соціологічного дослідження (особливо змістовний контект-аналіз літератури і ЗМІ).
Наукова новизна отриманих результатів полягає у наступному:
- вперше у вітчизняній літературі з даної проблеми вибори розглянуто не як особливу соціальну ситуацію, що є простором застосування піарівських чи інших маніпулятивних технологій, а як момент історичного процесу, в якому через конфліктну взаємодію найбільш могутніх соціальних суб’єктів відбувається вибір історичної перспективи суспільства;
- у малоструктурованому суспільстві трансформаційного типу дія структурних чинників суттєво слабшає, а поведінка електоральних груп набуває більш ситуативного характеру;
- серед усієї сукупності соціоструктурних чинників найбільш очевидно у виборчому процесі проявляється дія соціогрупової структури, оскільки електорат об’єктивно виступає і суб’єктивно ідентифікує себе насамперед як відносно впорядкована соціальна група;
- виявлено співвідношення соціогрупової структури і електоральних масивів. Встановлено, що тут має місце як співпадання, так і відмінність об’єктивно існуючих соціальних груп і взаємодіючих електоральних масивів. Міра їх співпадання є емпіричним свідченням реальної структурованості суспільства; міра розбіжності його неструктурованості. Це може слугувати передумовою для відповідної діагностики електоральної ситуації;
- розкрита взаємодія соціогрупової структури з іншими соціоструктурними чинниками виборчого процесу: партіями, адміністративно-владним розшаруванням, демократичними механізмами соціальної взаємодії тощо;
- у дисертації обгрунтовується теза, що основним соціогруповим чинником виборчого процесу є класовий розподіл суспільства, так як класи є групами інтересів і природними суб’єктами конфліктної взаємодії. Але за деяких обставин певний чи навіть значний вплив на перебіг виборчого процесу та його наслідки можуть чинити також етноси, конфесії, територіальні, статеві та інші великі соціальні групи;
- автором здійснено емпіричну верифікацію соціокласового розмежування сучасного українського суспільства та вплив такого розмежування на результати виборів. У зв’язку із відсутністю у конкретно-соціологічних дослідженнях безпосередньої інформації щодо цього, аналіз робився шляхом опосередкованої інтерпретації непрямих показників;
- шляхом теоретичної інтерпретації інформації отриманої у конкретно-соціологічних дослідженнях у дисертації стверджується думка, що соціокласова ідентичність і пов’язана з нею електоральна поведінка у сучасному українському суспільстві є домінуючою, суттєво переважаючи інші форми ідентифікації (етнокультурні, релігійні, статево-вікові, соціопрофесійні, регіонально-територіальні тощо);
- у сучасному українському суспільстві відбувається становлення середнього класу як елементу соціальної структури та суб’єкта виборчого процесу. Проте ця тенденція яскравіше проявляється у виборах Президента, аніж у виборах до Верховної Ради. Пояснюється це недостатньою структурованістю політичної системи України (сукупності політичних партій). З одного боку, це є відображенням соціогрупової не структурованості самого суспільства, з іншого - її закріплення і відтворення через організаційну неструктурованість політичних суб’єктів;
- обґрунтована теза, що на виборах 1998 та 2002 років проявилась тенденція хоч і повільної, але неухильної соціальної структуризації сучасного українського суспільства з тенденцією зростання темпів даного процесу.
Наукове і практичне значення дисертації. Наукове значення дисертації обумовлено роллю виборчого процесу в історичній еволюції суспільства, особливо у трансформаційних процесах на теренах сучасної України. Запропонований автором підхід до розгляду виборчого процесу як не лише особливої соціальної ситуації, але й моменту історичного процесу закладає теоретичні основи подолання однобічного підходу до виборів як лише гри” маніпулятивних технологій, вдалих піарівських акцій та інших ситуативних факторів. У розглядуваному відношенні вибори постають результатом досягнутого суспільством рівня соціального розвитку.
Висновки проведеного дослідження можуть виступати теоретичним підгрунтям подальшого аналізу трансформаційних процесів у сучасному українському суспільстві, особливо стосовно подальшого становлення громадянського суспільства, розвитку демократії, формування політичної системи, практики самоорганізації і самоуправління.
Отримані результати можуть бути використані при розробці навчального курсу Соціології”, при вивченні теми Соціогрупова структура суспільства”, підготовці спецкурсу Соціологія виборів”, при дослідженнях актуальних проблем сучасного українського суспільства.
Апробація роботи. Основні результати дисертації були викладені на кафедрі галузевої соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка у 1999-2003 р.; третьому міжнародному симпозіумі Проблеми інтеграції науково-освітнього потенціалу в державотворчому процесі” (Севастополь, 2001); науково-практичній конференції Українське державотворення: уроки, проблеми, перспективи” (Львів, 2001); обговорювалась на теоретичних та методичних семінарах кафедри філософії та історії Тернопільської академії народного господарства.
Публікації. Основні положення дисертації було викладено у п’яти фахових виданнях:
1. Гавриленко І., Литвин А. Вибори як суспільно-історична ситуація:
теоретичні моделі виборчого процесу // Соціологія: теорія, методи,
маркетинг.- 2000.- № 3.- С. 119-129.
2. Литвин А. Маніпулятивні виборчі технології // Соціальні технології.
Актуальні проблеми теорії і практики: Міжвузівський збірник наукових
праць. Вип. 11.- К.: ДАКККім, 2001.- С. 47-56.
3. Литвин А. С

Список литературы

ВИСНОВКИ
Вибори є найбільш суттєвим виявом демократії, критерієм загальної зрілості і цивілізованості суспільства. Вони є показником здатності держави до формування і підтримання задовільного для основної маси народу соціального порядку. В деяких випадках вибори є найбільш надійним механізмом вибору історичної перспективи.
Вибори цілком адекватні своїй внутрішній сутності. Це передусім історичний вибір. Хоча при цьому відбувається також тимчасове скасування соціального контракту: перерозподіл влади, ситуативна диференціація й консолідація, оновлення політичного режиму та пов’язана із цим нова інтеграція; подання, розгортання і розв’язання соціальних конфліктів через політичну боротьбу тощо. Проте, будучи за своєю суттю історичним вибором, вибори характеризуються насамперед боротьбою різних культурних моделей майбутнього та пов’язаних з ними альтернативних соціальних проектів щодо його досягнення. Тому:
1. Вибори є водночас особливою соціальною ситуацією суспільства, моментом історичного процесу, соціальним простором міжсуб’єктної соціальної взаємодії. Вони здатні сприяти як диференціації, так і консолідації суспільства, виступаючи політичним механізмом розв’язання соціальних конфліктів, у першу чергу пов’язаних із вибором суспільством власної історичної перспективи.
2. Найвагомішими групами у соціальній структурі є класи, етноси і конфесії; вони багаточисельні, консолідовані і здатні бути самостійним суб’єктом електоральної дії. З інших груп вагомими є також професійні, територіальні, поселенські, вікові і статеві групи.
3. Найвпливовишими серед соціальних організацій у виборчій кампанії є політичні партії і профспілки; із інститутів - держава і церква. Комбінація всіх цих чинників складає електоральну структуру суспільства.
4. Вибори є наслідком і передумовою подальшої демократизації суспільства, механізмом набуття народом узвичайвленої практики демократичної взаємодії із владою. Їх рівень визначається балансом розподілу влад, місцем і питомою вагою судової влади, характером конституційного устрою (як соціального контракту, між народом і владою насамперед), незалежністю ЗМІ (четвертої” влади), освіченістю і політичною культурою основної маси населення, рівнем його соціальної активності (здатністю до соціальної роботи), характером панівного і підлеглого класів (їх подвійної діалектики”) керівної еліти і державницької групи. Демократичність виборів залежить також від рівня федералізації” суспільства (розподілу влади між центром і регіонами), економічного становища народної маси, яке визначає зміст, рівень і спрямованість протесту протестного” електорату.
5. Взаємодія основних суб’єктів виборчого процесу має конкретно-історичний і ситуативний характер. Конкретно-історичний у тому розумінні, що кожне окремо взяте суспільство має особливу модифікацію своєї соціогрупової структури, політичної системи (впорядкованої сукупності конкуруючих за владу політичних організацій), політичного режиму (рівня демократичності), загального інституційного порядку. Ситуативний в тому розумінні, що кожні окремо взяті вибори мають свою специфіку міжсуб’єктної електоральної взаємодії, яка повністю не накладається на іншу ситуацію. І фатально не визначає зміст і напрямок історичного процесу.
6. Домінуючим об’єктом соціологічного аналізу є виборчі технології, бо саме через вибори проявляється їх суть, внутрішня сутність чи латентна функція. У вітчизняній літературі виборчі технології розглядаються переважно з їх суто технічного, організаційно-маніпулятивного боку. Специфіка авторського підходу полягає в тому, щоб розглядати вибори як технологію” історичного руху, соціотворчий процес, момент відносно усвідомлених і певною мірою контрольованих соціальних перетворень через контрольований перерозподіл влади як основного ресурсу перспективно орієнтованих історичних дій.
Проведений аналіз засвідчує, що поведінка українського електорату, при всій відносній і ще незавершеній структуризації суспільства, визначається переважно структурними чинниками: соціокласовою й етнокультурною приналежністю, загальною специфікою території, рівнем освіти, віком, політико-партійною ідентичністю тощо. Поки що не діє лише статево-гендерний фактор, що взагалі є природнім для виборчої взаємодії. Порівняльний аналіз виборів до Верховної Ради України 1998 і 2002 р.р. показує також певне посилення структурних чинників і послаблення маніпулятивного фактору. Це виявилось в діях СДПУ(о) і блоку За Єдину Україну”, результати яких суттєво відмінні від потужності задіяних маніпулятивних ресурсів. З достатньою очевидністю можна констатувати також електоральну мобільність українського населення, що виявилося в участі в голосуванні, готовності до комунікативної взаємодії, відповідальності при визначенні власної позиції. Одночасно можна констатувати, що в Україні все ще залишається значний прошарок маргінального електорату: тих, хто не бере участі у виборах, тобто, байдужий до історичної перспективи суспільства; тих, хто піддається маніпулятивному впливу; тих, хто не може однозначно визначитись зі своєю політичною позицією, виборців останньої хвилини”. Усе це свідчить про те, що в сучасному українському суспільстві відбувається хоч і повільний, але незворотній процес економічної стратифікації і соціогрупової диференціації. Проте, він носить достатньо суперечливий характер, що відображається як в електоральній поведінці народу, так і у передвиборчій діяльності політичного авангарду суспільства. В загальному ж плані можна з деякою впевненістю стверджувати, що процес нормальної структуризації суспільства і правлячої верхівки переважає. І це породжує надію на те, що у перспективі політична взаємодія влади й народу набуде достатньо цивілізованого вигляду.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Американская социологическая мисль: Тексты / Под ред. В.И.Добренькова.-
М.: Издание Международного Университета Бизнеса и Управления, 1996.
560 с.
2. Американская социология. Перспективы, проблемы, методы.- М.:
Прогресс, 1972.- 392 с.
3. Ансор П. Современная социология // Социс.- 1996.- № 12.
4. Арон Р. Этапы развития социологической мысли.- М., 1992.- 608 с.
5. Асеев В.Г. Структура мотивации поведения // Мотивационная регуляция
деятельности и поведения личности. М., 1988.- 206.
6. Бебик В. Як стати популярним, перемогти на виборах і утриматися на
політичному олімпі.- К., 1993.- 127 с.
7. Беккер Г., Босков А. Современная социологическая теория в её
преемственности и развитии.- М., 1961.- 383 с.
8. Бекешкіна І. Вибори 98 як процес політичного самовизначення населення //
Політичний портрет України.- 1998.- № 21.- С. 18-28.
9. Бергер П. Приглашение в социологию: гуманистические перспективы /
Пер. с англ.- М., 1996. -212 с.
10. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование действительности / Пер.
с анг.- М., 1995.- 225 с.
11. Блок За Єдину Україну”: за словом діло.- К., 2002.
12. Большой толковый социологический словарь (Collins). Том 1. (А-О) / Пер. с
анг. М.: Вече, АСТ, 1999. - 544 с.
13. Большой толковый социологический словарь (Collins). Том 2. (П-Я) / Пер. с
анг. М.: Вече, АСТ, 1999.- 528 с.
14. Брукан С. Плюрализм и социальные конфликты / Пер. с анг.-
М.: Прогресс, 1990.
15. Бурдье П. Оппозиции современной социологии // Социс. 1996. - № 5.
С. 124-138.
16. Бурдье П. Социология политики / Пер. с франц.- М.: Socio-Logos, 1993.-
335 с.
17. Валіцький А. Марксизм і стрибок у царство свободи: історія комуністичної
утопії / Пер. з польськ. Д.Андрухів.- К.: Всесвіт, 1999.- 510 с.
18. Вебер М. Харизматическое господство // Социологические исследования.-
1988.- № 5.- С. 139-147.
19. Вибір України- 99. Що далі: Збірник статей і довідкових матеріалів / Упор.
Хобта Я., Тимчук Ю. та ін.- К., 1999.- 261 с.
20. Вибори 2002 і Адміністративний ресурс” // Корупція і боротьба з нею.
Вибори 2002 в Україні: перемога криміналітету чи демократичних сил?
Міжвідомчий науковий збірник / За ред. Комарової А.І. Відп. за вип. Білько
Т.А.- К., 2002.- Т. 27.- С. 270-299.
21. Вибори 2002: останні рейтинги і прогнози / Інформаційний прес-центр
IREX ПроМедіа.- К., 2002. -10 с.
22. Вибори ’98: документи, статистичні дані, аналіз, - К.: Форт, 1998.- 718 с.
23. Видрін Д. Пентаграма 2002 // Корупція і боротьба з нею. Вибори 2002 в
Україні: перемога криміналітету чи демократичних сил? Міжвідомчий
науковий збірник / За ред. Комарової А.І. Відп. за вип. Білько Т.А.- К.,
2002.- Т. 27.- С. 264-269.
24. Вишняк О.І. Аналіз передвиборчої ситуації президентських виборів в
Україні // Українське суспільство: моніторинг соціальних змін (1994-1998).
Інформаційно-аналітичні матеріали.- К.: Ін-т соціології НАНУ, 1999.-
С. 170-184.
25. Вишняк О.І. Електоральна соціологія: історія, теорії, методи. К.: Ін-т
соціології НАНУ, 2000. 310 с.
26. Вишняк О.І. Електоральна соціологія: історія, теорії, методи. Автореф. дис.
д-ра социол. наук. - К., 2001.- 29 с.
27. Вишняк О.І., Шевель І. Дослідження і прогнозування виборів в Росії та
Україні: досвід і проблеми (1990-1998).- К.: Стилос, 1998.- 150 с.
28. Вишняк О.І. Виборчі технології і електоральні перспективи парламентських
виборів 2002 року // Корупція і боротьба з нею. Вибори 2002 в Україні:
перемога криміналітету чи демократичних сил? Міжвідомчий науковий
збірник / За ред. Комарової А.І. Відп. за вип. Білько Т.А.- К., 2002.- Т. 27.-
С. 92-93.
29. Візниця Ю. Особливості українського електорату в процесі демократизації
та становлення національної державності. Автореф. дис. канд. політ. наук.-
К., 1994. 22 с.
30. Войтович С.О. Соціальні інститути суспільства: рід, влада, власність.- К.:
Інститут соціології НАНУ, 1998.- 170 с.
31. Волков О.М. Політична ідеологія: ретроспективний аналіз та принципи
функціонування в сучасній Україні. К.: Стилос, 1999.- 167 с.
32. Вопросы политического лидерства. - К., 1992.
33. Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритості: дослідження
категорії громадянське суспільство / Пер. з нім. А.Онишко.- Львів.: Літопис,
2000.- 318 с.
34. Гавриленко И.Н., Зацепин В.И. О единстве социологической теории //
Константы. Альманах социальных исследований.-1997.- № 4.- С. 112-118.
35. Гавриленко И.Н. Отчуждение личности средством образования при
капитализме. - Киев-Одесса: Вища школа, 1986. 189 с.
36. Гавриленко І.М. Історичний акціоналізм як методологія дослідження
історичного процесу // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 1999.- № 3.-
С. 101-118.
37. Гавриленко І.М., Литвин А.П. Вибори як суспільно-історична ситуація:
теоретичні моделі виборчого процесу // Соціологія: теорія, методи,
маркетинг.- 2000.- № 3.- С. 119-129.
38. Гавриленко І.М. Соціологічна діагностика конфліктів. К., 1994.-
С. 110-112.
39. Гавриленко І.М. Соціологія. Кн. 1: Соціальна статика.- К., 2000.- 336 с.
40. Гавриленко І.М. Соціологія. Кн. 2: Соціальна динаміка.- К., 2000.- 464 с.
41. Гавриленко І.М., Чепак В.В. Загальносоціологічна теорія: Науково-
методичні та інформаційні матеріали.- К.: КВГІ, 1998.
42. Гавриленко І.М. Чи потрібна державі ідеологія // Віче.- 1996.- № 4.-
С. 46-54.
43. Гиденс Э. Структура как правила и ресурсы. (Пер. з анг. С.А.Макеєва).- К.,
2001. С. 77-83.
44. Гіденс Е. Соціологія / Пер. з анг. В.Шовкун, А. Олійник; Наук. ред.
О.Іващенко. К.: Основи, 1999. 726 с.
45. Гилязитдинов Дж. Мотивы голосования на президентских выборах 1996
года // Социс.-1997.- № 8.- С. 20-24.
46. Головаха Е.И., Бекешкина И.Є., Небоженко В.С. Демократизация общества
и развитие личности. От тоталитаризма к демократии.-К.: Наукова думка,
1992.- 128 с.
47. Головаха Є.І., Паніна Н.В. Тенденція розвитку українського суспільства
(1994-1998 р.р.). Соціологічні показники (таблиці, ілюстрації, коментар).-
К., 1999.- 131 с.
48. Головаха Є.І. Партії очима виборців // Сучасність.-1992.- № 7.- С. 67-72.
49. Гончарук В.П. Політологічний аналіз еволюції виборчої системи сучасної
України // Вісник Київського національного університету імені Тараса
Шевченка. Філософія. Політологія. Вип. 34. 2001. С. 63-68.
50. Гончарук В.П. Проблема ефективності виборчої системи сучасної України //
Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Філософія. Політологія. Вип. 37. 2001. С. 16-20.
51. Гордієнко О. Новітні тенденції еволюціонування партій // Корупція і
боротьба з нею. Вибори 2002 в Україні: перемога криміналітету чи
демократичних сил? Міжвідомчий науковий збірник / За ред. Комарової А.І.
Відп. за вип. Білько Т.А.- К., 2002.-Т. 27.- С. 95-97.
52. Горшков М.К. Российское общество в условиях трансформации
(социологический анализ).- М.: РОССПЭН, 2000.- 384.
53. Грищенко Т. На 176 тисяч зеків адмінресурсу не так просто давити” //
Українська правда. - № 25 від 02.2002.- С. 2.
54. Громадська думка в Україні: березень 2002 року. Бюлетень Соціологічної
асоціації України.- К., 2002.- 24 с.
55. Громадська думка: теоретичні та методичні проблеми дослідження / За ред.
Оссовського В.Л.- К.: Стилос, 2001.- 168 с.
56. Грушевский М.С. Початки громадянства (генетична соціологія).- Б.М., 1921.
57. Давыдов А.А. Динамика доли участвующих в выборах: стохастическая
модель // Социс.- 1995.- № 2.
58. Дарендорф Р. Элементы теории социального конфликта // Социс.-1994.-
№ 5.- С. 64-83.
59. Державний комітет статистики. Економіка України у січні 2002 року //
Урядовий кур’єр.- 2002.- № 36.- С. 5.
60. Душин И., Сысун А., Ложкин Б. Выборы: технология избирательной
кампании.- Харьков, 1998.
61. Економічна ситуація України за джерелами Держкомстату // Дзеркало
тижня.- 2002.- № 16 (391).- С. 19.
62. Экстремальные ситуации, конфликты, согласие: Сб. ст. М., 1998.- 324 с.
63. Электоральные социологические исследования.- Кемерово,
Кузбассвузиздат, 2002.- 100 с.
64. Європейська соціал-демократія: Трансформація у прогресі / За ред.
Р. Куперуса, Й. Кендела / Пер. з анг. К.: Основні цінності, 2001.- 508 с.
65. Журавський В., Кучеренко О., Михальченко М. Політична еліта
України: теорія, практика трансформації. - К.: Логос, 1999.
66. Зайцев А.К. Социальный конфликт.- М.: Akademia, 2000.
67. За кулисами американской демократии.- Л., 1950.
68. Закон України. Про вибори народних депутатів України. За станом на 1
грудня 2001 року.- К.: Парламентське вид-во, 2001.- 94 с.
69. Золоторьов В. Партійна ідеологія по-українські // Аналітика.- 2001.- № 3.-
С. 43-47.
70. Зоткін А. Вибори 2002 року як етап формування політичної еліти України
та Криму // Соціологія: теорія, методи, маркетинг.- 2003.-№ 1.- С. 137-143.
71. Зущик Ю., Кривошеєнко О., Яблонський В. Фігури. Політичне лідерство в
сучасній Україні.- К.: Альтерпрес, 1999.- 275 с.
72. История социологии в Западной Европе и США. М.: Издательская группа
НОРМА ИНФРА .- М., 1999.- 536 с.
73. Каревіна О. Економічні чинники політичного успіху: аналіз на прикладі
останніх президентських виборів в Україні // Соціологія: теорія, методи,
маркетинг.-2001.- № 2.- С. 90-104.
74. Клюєнко Е. Вимірювання потенціалу і протесту соціальної напруженості //
Соціологія: теорія, методи, маркетинг.- 1999.- № 3.- С. 41-51.
75. Князєва О. В. Електоральна поведінка як соціокультурне явище.
Автореф. дис. канд. социол. наук.- Харків, 1997. - 23 с.
76. Колесников А. О роли предвыборной технологии в предвыборной борьбе //
Социологические исследования.- 1995.- № 10.- С. 27-30.
77. Конституція України. - К.: Просвіта, 1996. 64 с.
78. Королько В.Г. Основи паблик рілейшнз: Посібник. К.: Інститут соціології
НАН України, 1997.- 334 с.
79. Королько В.Г. Особливості виборчих технологій 2002 року // Політичний
портрет України.- К., 2002. - № 25. 37-50.
80. Королько В., Танчер В. Основні напрями сучасного соціологічного
теоретизування // Соціологія теорія, методи, маркетинг.-1999.- № 2.-
С. 139-143.
81. Костенко Н., Макеєв С. Вибори і медіа: легалізуючи публічну сферу //
Соціологія: теорія, методи, маркетинг.- 1999.- № 3.- С. 78-92.
82. Костенко О.О. Україна перед сфінксом третього тисячоліття.
Харків: Основа, 1993.
83. Краткий словарь по социологии.- М.: Политиздат, 1998. - С. 392.
84. Кремень В., Ткаченко В. Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної
трансформації.- К., 1998.- 447 с.
85. Крымский С.Б., Пилипенко В.Е., Салюк Ю.В. Верификация социальных
прогнозов (методологический аспект) / АН Украины. Ин-т социологии; Отв.
ред. Пахомов Ю.Н. - К.: Наукова думка, 1992.- 116 с.
86. Купцов А. Вибори в Україні в контексті теорії і практики політичного
маркетингу // Соціологія: теорія, методи, маркетинг.- 2003.- № 1.-
С. 125-136.
87. Левчик Д.А., Левчик Є.Т. Типы политического поведения // Социс.- 1997.-
№ 5.- С. 24-35.
88. Липинський В. Універсалізм у хліборобській ідеології. / Консерватизм:
Антологія / Упоряд.О.Проценко, В.Лісовий.- К.: Смолоскип, 1998.-
С. 252-256.
89. Липсет С.М. Политическая социология // Американская социология.-
М., 1972. С. 203-219.
90. Литвин А. П. Електоральний абсентиїзм 2002 року // Демократичний союз.-
2002.- № 3. С. 2.
91. Литвин А. П. Етно-культурна ідентифікація українських виборців
(соціологічний аспект) // Збірник наукових праць. Проблеми інтеграції
науково-освітнього потенціалу в державотворчому процесі. Випуск 2.-
Тернопіль Севастополь - Суми.- 2002.- С. 205-209.
92. Литвин А. П. Маніпулятивні виборчі технології // Соціальні технології.
Актуальні проблеми теорії і практики: Міжвузівський збірник наукових
праць. Вип. 11.- К.: ДАКККім, 2001.- С. 47-56.
93. Литвин А.П. Поведінка електорату на виборах до Верховної Ради України у
1998 та 2002 роках // Психологія і суспільство.- 2003.- № 1.- С. 103-109.
94. Литвин А. П. Політична орієнтація керівників підприємницькиї структур м.
Тернополя. (На основі соціологічних досліджень) // Генеза-Експрес.- 1999.-
Спецвипуск.- С. 80 - 85.
95. Литвин А.П. Політичні погляди підприємців Тернопільщини напередодні
Президентських виборів 1999 року (соціологічний аспект) // Вісник
Академії народного господарства: філософія, політологія, історія.-2002.-
№ 1.- С. 78-84.
96. Литвин А. П. Соціальна структура українського електорату // Вісник
Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Соціологія. Психологія. Педагогіка. Вип. 10.- 2001.- С. 20-23.
97. Литвин А. П. Суб’єктна структура та електоральна взаємодія у виборчому
процесі // Психологія і суспільство.- 2002.- № 2.- С. 83-92.
98. Литвин А. П.Теоретичні засади демократизації виборчого процесу //
Українське державотворення: уроки, проблеми, перспективи: Матеріали
науково-практичної конференції. Львів: ЛФ УАДУ, 2001.- Ч. 1.- С. 270-273.
99.. Луканов Ю. Третій Президент. (Політичний портрет Леоніда Кучми).- К.:
Такі справи, 1996.- 154 с.
100. Мазуренко Г.М. Теретичні засади взаємодії виборчої і партійної системи //
Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Філософія. Політологія. Вип. 38-41. 2002.- С. 134-139.
101. Макеев С.А., Оксамитная С.Н., Швачко Е.В. Социальные идентификации и
идентичности / НАН Украины, Ин-т социологии.- К.: Ин-т социологии,
1996.- 185 с.
102. Максимов А.А. Чистые ”и грязные” технологии выборов: Российский
опыт.- М.: Дело, 1999.- 448 с.
103. Малкин Е., Сучков Е. Основы избирательных техноглогий.- 2-е изд. М.:
SPSL Русская панорама”, 2000.- 384 с.
104. Малькова И.О. Власть в зеркале мнений электората // Социс.- 1998.- № 3.-
С. 9-13.
105. Манхейм К. Человек и общество в век преобразований.- М.: Инион, 1991.
106. Матвієнко В.Я. Соціальні технології.- К.: Українські пропілеї, 2001.- С.446.
107. Матусевич В.А., Оссовський В. Электоральное поведение: техника
социологического исследования // Философская и социологическая
мысль.- 1994.- № 11-12. С. 96-102.
108. Матусевич В.А. Проблемы исследования электорального поведения //
Проблеми розвитку соціології на сучасному етапі (теоретичні та методичні
питання). Матеріали міжнародної науково-практичної конференції.- К.,
1994.- С. 224-226.
109. Медиа в выборах: между политикой и культурой (контент-анализ) / Под
ред. Н.Костенко: - К.: Ин-т социологии НАН Украины, 1999. 218 с.
110. Мендра А. Основы социологии. М.: NOTA BENE, 1999.- 341 с.
111. Мертон Р. Социальная теория и социальная структура: фрагменты / Под
ред. В.Танчера.- К.: НАН Украины, Ин-т социологии,-Абрис, 1996.- 109 с.
112. Мид Дж. Аз и Я // Американская социологическая мысль. М., 1994.
113. Михальченко М. До питання про роль партій у політичній системі під
кутом зору парламентських виборів 2002 року // Корупція і боротьба з нею.
Вибори 2002 в Україні: перемога криміналітету чи демократичних сил?
Міжвідомчий науковий збірник / За ред. Комарової А.І. Відп. за вип.
Білько Т. А.- К., 2002.- Т. 27.- С. 85-88.
114. Михальченко М. Чи можлива інтегративна ідеологія в Україні? //
Соціологія:теорія, методи, маркетинг.- 1998.- № 6.
115. Мостова Ю., Рахманин С. Наша Україна”. Воспоминания и
рассуждения // Зеркало недели. - 2002. - № 6.- С. 4
116. Нельга О. Соціологія виборчого процесу: проблеми становлення //
Соціологія: теорія, методи, маркетинг.- 2000.- № 2.- С. 121-132.
117. Нельга О. Самосвідомість особистості та її етнічний зміст //
Філософська і соціологічна думка. - 1993.- № 7-8. - С. 111-129
118. Оссовський В. Проблема ідентифікації громадської думки //
Соціологія: теорія, методи, маркетинг.- 1998.- № 1-2.- С. 36-52.
119. Паниотто В.И. Качество социологической информации. К., 1986. 206 с.
120. Парламенты.- М.: Прогресс, 1967.
121. Передвиборча програма виборчого блоку політичних партій Блок
Віктора Ющенка Наша Україна” // Голос України.- 2002.- № 52.- С. 7.
122. Передвиборча програма виборчого блоку політичних партій За Єдину
Україну”// Голос України.- 2002.- № 55.- С. 7.
123. Петатков В.О. После выборов: итоги и прогнозы // США.- 1997.- № 2.
124. Петров О.В. Социологические избирательные технологии.-
Днепропетровск, 1998.- 164 с.
125. Петров О., Полторак В. Опитувальні технології у виборчій кампанії //
Соціологія: теорія, методи, маркетинг.- 1998.- № 4-5.- С. 56-75.
126. Петров О., Полторак В. Проблеми стратегічного планування
президентської виборчої кампанії // Соціологія: теорія, методи,
маркетинг.- 1999.- № 3.- С.41-51.
127. Показники Держкомстату // Дзеркало тижня.- 2002.- № 16 (391).- С. 6.
128. Политический процес: основные аспекты и способы анализа: Сб. уч. мат. /
Под ред. Мелешкиной Е.Ю. 304 с.
129. Політичні партії в Україні: Інформ.- довід. Вид./ Редкол.: М.М.Рябець
(голова) та ін.- К.: ЦЦВК, 2001.- 360 с.
130. Полохало В. Вибори 2002: Адмінресурс персоніфікується // Корупція і
боротьба з нею. Вибори 2002 в Україні: перемога криміналітету чи
демократичних сил? Міжвідомчий науковий збірник / За ред. Комарової А.
Відп. за вип. Білько Т.А.- К., 2002.- Т. 27.- С. 300-301.
131. Попова И.М. Повседневные идеологии. Как они живуть, меняются и
исчезают. К.: Ин-т социологии НАНУ, 2000. - 219 с.
132. Попович М. Європа Україна: праві і ліві. - К.: Київське братство, 1986.
133. Порушення під час виборчої кампанії загроза легітимності виборів 2002 //
Корупція і боротьба з нею. Вибори 2002 в Україні: перемога
криміналітету чи демократичних сил? Міжвідомчий науковий збірник / За
ред. Комарової А.І. Відп. за вип. Білько Т.А.- К., 2002.- Т.27.- С. 217-263.
134. Почепцов Г.Г. Имиджмейкер. К., 1995.- 235 с.
135. Почепцов Г.Г. Коммуникативные технологии двадцатого века. М.:
Рефл-бук”, К.: Ваклер”.- 2001.- 352 с.
136. Почепцов Г.Г. Теория и практика коммуникации. (От речей
президентов до переговоров с терорристами).- К.: Центр, 1998.
137. Почепцов Г.Г. Как становятся президентами: и