СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ: ПРОБЛЕМИ ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ

Краткое описание

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

Макаренко Віра Анатоліївна

УДК 364.01: 364.13

СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ: ПРОБЛЕМИ ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ

22.00.04 спеціальні та галузеві соціології

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата соціологічних наук

Науковий керівник
доктор історичних наук,
професор
Городяненко Віктор Георгійович

Дніпропетровськ - 2005

ЗМІСТ
Стор.
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні засади дослідження соціального захисту населення 16
1.1. Понятійно-сутнісна характеристика соціального захисту 16
1.2. Інституційний потенціал соціального захисту населення
в сучасному українському суспільстві 40
1.3. Проблеми соціального захисту населення в контексті теорії
соціальних практик 70
Висновки до першого розділу 96
РОЗДІЛ 2. Інституціоналізація соціального
захисту населення України в сучасних умовах 99
2.1. Обгрунтування структурно-діяльнісної моделі соціальної
політики 99
2.2. Механізм управління у сфері соціального захисту 131
2.3. Соціологічний аналіз регіональних та виробничих інноваційних
технологій соціального захисту населення 158
Висновки до другого розділу 193
ВИСНОВКИ 196
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 202
ДОДАТКИ

ВСТУП
Актуальність теми. Трансформація суспільства, як свідчить історична практика, завжди є суперечливим, доволі складним процесом, який супроводжується кризовими явищами у різноманітних сферах суспільного життя. Але ці явища можуть мати різні соціальні наслідки і вплив на протікання загального трансформаційного процесу.
Динаміка трансформації українського суспільства свідчить про кризу соціальної сфери, що з роками не проходить, як теоретично передбачалося, а, навпаки, у деяких напрямках поглиблюється. Погіршення таких показників української популяції, як народжуваність, середня тривалість життя, зростання дитячої та материнської смертності, зубожіння та різка диференціація доходів населення, породжує конфліктний соціальний простір, створює умови для подальшої дезінтеграції суспільства, заважає засвоєнню населенням нових моделей поведінки.
Підвищення потенціалу соціальної сфери в умовах зміни характеру участі держави в господарській діяльності та економічних відносинах, скорочення частки державної власності та злам старих механізмів управління стає найбільш значимою соціальною проблемою і все глибше усвідомлюється суспільством, політиками й управлінцями в Україні. В останні роки стала очевидною необхідність випереджаючого розвитку теорії і практики вирішення соціальних проблем, подолання дестабілізаційних процесів та явищ у соціальній сфері взагалі та сфері соціального захисту населення зокрема.
Теоретико-методологічні засади, на яких майже все перше десятиріччя незалежності ґрунтувалася соціальна політика держави, виявились малоспроможними й обмеженими стосовно ефективного розв’язання тих гострих соціальних проблем, що виникли в українському суспільстві за умов трансформації. Характерною особливістю таких складностей є те, що з ними пов’язаний цілий комплекс факторів, серед яких політичні, економічні, психологічні, правові, культурні тощо.
Багато років твердження про те, що соціальний розвиток суспільства, підвищення народного добробуту головна мета суспільного виробництва, було лише теоретичним постулатом, в значній мірі відірваним від реального життя. Соціальна політика колишнього СРСР ототожнювалася, в основному, з соціальним спрямуванням планування, яке розумілося, в свою чергу, занадто спрощено. Поряд з гаслами щодо пріоритету людини понад усе інше існувало так зване фінансування за залишковим принципом”, яке стосувалось саме цих потреб та пріоритетів. Тобто тоталітарна ідеологія не тільки сформувала, а й в багатьох ланках соціальної сфери життя суспільства укорінила протиріччя між теоретичним приматом піднесення інтересів і потреб населення та занедбанням цих інтересів і потреб у поточній соціальній практиці.
Перехід суспільства на шлях трансформації, не викоренивши до кінця цього протиріччя, додав до нього ще й протиріччя між підвищеними потребами населення в соціальному захисті, викликаними зниженням якості життя в умовах трансформаційних перетворень, і неможливістю задовольнити ці потреби через нестачу матеріально-фінансових ресурсів, а також відсутність чіткої концепції соціального захисту.
На сучасному етапі для розв’язання цього протиріччя зусилля суспільства повинні бути спрямовані на формування зовсім іншого принципу функціонування соціальної політики держави і, зокрема, системи соціального захисту громадян. Ці питання сьогодні є чи не найболючішими і тому широко дискутуються не тільки в науковій літературі, але й у засобах масової інформації, на рівні міжособистісного спілкування тощо. В пошуках скорішого вирішення завдань підвищення рівня соціального захисту населення вітчизняні законодавці звертаються до зарубіжного досвіду в цій сфері. На його основі вони прагнуть виробити стратегію соціального розвитку України в період реформування економіки. Нагальна необхідність створення науково обґрунтованої системи соціального захисту населення спонукає вітчизняних дослідників вести інтенсивний науковий пошук в даному напрямі.
Але на практиці, маючи за зразки дві протилежні моделі соціальної політики радянську, що мала чітко виражений патерналістський характер, та західну ліберальну модель соціальної політики, яка передбачає здебільшого особисту відповідальність громадян за рівень свого матеріального добробуту, держава не дійшла до остаточного висновку щодо обрання однієї з цих моделей, або створення власної моделі, яка б враховувала як загальні особливості перехідного суспільства, так і специфічні особливості України в сукупності історичних, соціально-економічних, соціокультурних та політичних чинників. Ця невизначеність не може не відбиватися на реаліях сучасної соціальної політики держави, які формують рівень соціального захисту її громадян.
В процесі переходу до змішаної економіки з елементами ринкових відносин рівень соціального захисту населення різко знизився. Реформування у цій сфері, пов’язане зі становленням нових відносин власності, відбувається здебільшого спонтанно. Недоліки в системі державного регулювання цін на товари народного споживання, пропорцій заробітної платні у різних сферах, а також руйнування відомчої соціальної інфраструктури, фактична відмова від безкоштовної охорони здоров’я, освіти, соціального забезпечення призводять до того, що систему традиційних соціальних гарантій практично знищено.
Так, за офіційними статистичними даними, у 2000 р. до категорії бідних в Україні належали 26,7% населення, вкрай бідних 14,7% [див.: 160, с. 82]. А протягом 2001-2002 рр. рівень бідності сягав 27% [179, с. 196.] Ще більш загрозлива ситуація складається на селі, де оплата праці українських селян у 30-50 разів нижча, ніж оплата робочої сили в аграрній сфері розвинутих країн, а рівень реальних доходів селян знизився у 8 - 10 разів порівняно з 1990 роком [181, с. 4 - 5].
Таким чином, на сучасному етапі розвитку нашої країни необхідно створювати систему соціального захисту населення, яка б, з одного боку, відповідала новим соціально-економічним та політичним відносинам, а з іншого боку, враховувала національні та суспільно-історичні особливості українського соціуму. Саме така, оптимальна технологія на основі моделі соціального захисту повинна стати основою управління реформуванням соціальної сфери суспільства, а створення її на підставі всебічного наукового аналізу набуває неабиякої актуальності.
Реформування управління соціальною сферою також набуває особливого значення, оскільки ефективна реалізація даного процесу дає змогу збалансувати стан керованого об’єкту за умов дії на нього ринкових механізмів. Проте, в сучасний період вплив органів влади на соціальну сферу, незважаючи на низку вже прийнятих законодавчих актів та указів Президента, поки що не носить визначального характеру, що обумовлено загальним станом системи державного управління в трансформаційному суспільстві.
Актуальність дослідження процесів реформування соціального захисту підкреслюється також необхідністю більш детального розгляду питань створення об’єктивних передумов для соціально-економічної та політичної стабільності та відтворення повноцінного життя членів суспільства. Складність цього завдання полягає в необхідності урахування багатоаспектних та різнопланових елементів, які у сукупності формують протиріччя між об’єктами та суб’єктами соціальної політики.
Тож, актуальність дослідження полягає у необхідності наукового аналізу соціального захисту з огляду на такі причини:
- незважаючи на деякі прояви стабілізації економіки, продовжується процес зниження рівня та якості життя більшості населення України, що призводить до подальшого соціального та майнового розшарування суспільства;
- не припиняється процес зростання рівня безробіття, яке сьогодні має здебільшого вигляд часткової” або, взагалі, віртуальної” зайнятості, що об’єктивно змушує частину населення до співучасті у сфері тіньової економіки”, а дана обставина автоматично зараховує цю частину до груп так званого соціального ризику;
- поглиблюється процес соціальних розбіжностей між містом і селом, промисловим і аграрним секторами економіки, реальним рівнем соціального захисту жителів цих типів поселенської мережі України;
- соціальне та майнове розшарування населення призводить до дисбалансу у можливостях вдоволення його основних соціальних потреб, серед яких потреби у належному медичному забезпеченні, у навчанні дітей, в організації дозвілля тощо.
Таким чином, враховуючи потреби сучасного суспільства та можливості соціологічної теорії, можемо констатувати необхідність подальшої розробки цієї актуальної наукової проблеми, що й обумовило вибір теми дисертаційної роботи Соціальний захист населення: проблеми та тенденції розвитку”.
Стан наукової розробленості проблеми. Системна основа розробки проблем соціальної сфери, включаючи з’ясування її сутності та змісту, була закладена, передусім, в роботах О.Конта. Фундаментальні ідеї про соціальний простір, здатний охарактеризувати суспільні відносини в особливому ракурсі, про соціальні системи, їх цілісність, різноманітність соціальних зв’язків всередині них, динамічну рівновагу соціальних систем містять труди Г.Спенсера, К.Маркса, Е.Дюркгейма, П.Бурд’є, В.Парето та ін. Побудовою теорії суспільства в подальшому займались такі соціологи, як Р.Мертон, Р.Мюнх, Ю.Хабермас, Н.Луман. В роботах цих дослідників простежується вживання категорії соціальна сфера” та категорій, близьких до неї за змістом.
Теорії суспільства, що заклали основу досліджень соціальної сфери, одержали свій розвиток у роботах вітчизняних вчених, таких як А.Богданов, М.Данилевський, П.Лавров, П.Лілієнфельд, Л.Мєчніков, М.Михайловський, П.Новгородцев, А.Стронін та ін.
В радянський період соціальна сфера як об’єкт досліджень також отримала певне визнання, яке після 20-х років відродилося в 70-х роках ХХ ст. Певним чином ефективними виявилися тоді дослідження соціальної сфери підприємств та організацій. Ці проблеми розробляли М.Антонов, Ю.Волков, В.Гєрчиков, В.Єльмєєв, А.Зайцев, Л.Коган, М.Лапін, П.Лузан, А.Пашков, В.Подмарков, Ж.Тощенко та інші дослідники.
Поруч із цим у вітчизняній філософсько-соціологічній літературі здійснювалась розробка управлінського підходу до розгляду соціальних процесів. Тут слід звернути увагу на роботи А.Аганбєгяна, В.Афанасьєва, В.Краснова, Е.Маркаряна, А.Омарова, Г.Осипова, Ю.Плєтнікова, В.Рожина та ін.
В 80-ті та 90-ті роки ХХ ст. продовжувалось вивчення соціальної сфери як на теоретико-методологічному, так і на емпіричному рівнях. З’явились роботи В.Баруліна, В.Іванова, Ж.Тощенко, А.Улєдова, С.Шавеля та деяких інших дослідників.
В цей період масштабні дослідження реальної ситуації в соціальній сфері та соціальній політиці були проведені В.Жуковим, Т.Заславською, В.Ковальовим, К.Мікульським, Г.Осадчою, Г.Осіповим, В.Расторгуєвим, Н.Рімашевською, Р.Ривкіною та ін.
При вивченні аспектів державного управління соціальною сферою регіону треба відзначити роботи таких авторів, як А.Авєрін, Г.Атаманчук, А.Бабіч, Д.Бахрак, В.Граждан, В.Добрєньков, Є.Єгоров, Є.Жильцов, Е.Зайнишев, Т.Котенко, Б.Курашвілі, К.Мікульський, А.Пригожин, У.Садова, В.Симоненко, І.Слєпєнков, Н.Слєпцов, М.Фащевський та ін.
Разом з тим, не дивлячись на велику кількість та різноманітність літератури, в якій розглядаються проблеми соціальної сфери та управління нею, недостатньо вивченими видаються деякі теоретико-методологічні засади та механізми методичного плану (особливо в регіональному аспекті) питань соціального захисту, державного впливу на соціальні процеси, визначення критеріїв та показників стану ефективності програм і окремих заходів з питань соціального захисту населення.
У розробку методологічних та теоретичних питань сутності, змісту, закономірностей розвитку соціального захисту та реалізації соціальної політики в період становлення незалежності України вагомий внесок зробили такі вітчизняні вчені, як А.Андрющенко, В.Бакіров, Ю.Бауман, І.Бондар, С.Войтович, В.Ворона, І.Гнибіденко, Л.Гончарук, В.Городяненко, М.Долішній, А.Крупник, О.Куценко, С.Макєєв, Н.Паніна, В.Пилипенко, В.Подшивалкіна, М.Шульга, І.Сирота, В.Соболєв, В.Тарасенко, О.Якуба та інші.
Окрім концептуальних питань (принципи, пріоритети, основні напрями, механізми реалізації тощо), в роботах цих та інших дослідників аналізується місцевий досвід та досвід зарубіжних країн в організації систем соціального захисту та соціальної політики, розглядаються окремі концепції соціальної політики, виявляються індикатори стану соціальної сфери суспільства та соціальної захищеності населення, вивчаються певні аспекти соціальної політики (пенсійне забезпечення соціальне та медичне страхування, безробіття, соціальна робота тощо).
Аналіз стану наукової розробленості теми дозволяє дійти висновків щодо необхідності подальшої наукової розробки проблеми у соціологічному аспекті, оскільки можна вважати, що основні концептуальні та практичні підходи до формування соціального захисту населення в умовах сучасного українського суспільства визначились поки ще не повною мірою: так, немає сталої дефініції соціальний захист”, відсутня єдність поглядів при визначенні її сутності та змісту.
Актуальні дослідження даної теми здебільшого не носять комплексного, інтегрального характеру, який би розкривав становлення та розвиток системи соціального захисту в Україні. В сучасних умовах виходу з кризи та становлення ринкових відносин значний інтерес як для теоретиків, так і для практиків, представляє становлення і розвиток соціального захисту населення на регіональному рівні та рівні господарських одиниць.
В такій ситуації науково обґрунтовані гіпотези і пропозиції з питань формування системи соціального захисту певних верств населення набувають ще більш важливого значення. Все це вплинуло на вибір теми дисертації, визначило мету та завдання дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась в межах наукової теми „Людина в умовах зміни соціальних інститутів”, над якою працює кафедра теорії та історії соціології Дніпропетровського національного університету, а також за технічними завданнями та в рамках держбюджетних тем, затверджених Міністерством освіти і науки України, що були реалізовані кафедрою теорії та історії соціології Дніпропетровського національного університету за безпосередньої участі здобувача: „Джерела формування духовних цінностей і соціальних орієнтацій молоді Дніпропетровського регіону” (керівник В.Г.Городяненко, № держреєстрації 019V026477, 1997); „Соціальний статус і особливості професійної соціалізації студентської молоді” (керівник В.Г.Городяненко, № держреєстрації С198V3753, 1999); „Соціальні стратегії та адаптивна поведінка студентської молоді” (керівник В.Г.Городяненко, № держреєстрації 0100U005234, 2002); а також Міжнародного дослідницького проекту INTAS „Молодь: соціокультурні орієнтації, зайнятість і безробіття, соціальний захист і адаптація” (№ 97-29468, 1999-2000).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в науковому обґрунтуванні та розробці концептуального підходу до визначення змісту і структури соціального захисту населення, особливостей і тенденцій його розвитку на центральному, регіональному та місцевому рівнях життєдіяльності українського суспільства в умовах ринкової трансформації економіки.
Для реалізації мети в дисертації поставлені і вирішувались такі основні завдання:
- проведення порівняльного аналізу теоретичних підходів до визначення понятійно-сутнісної характеристики соціального захисту в межах соціальної сфери;
- оцінка відповідності між розвитком інституційного потенціалу соціального захисту та змінами сучасних практик самозахисту населення;
- обґрунтування структурно-діяльнісної моделі системи соціального захисту населення;
- з’ясування особливостей механізмів управління та тенденцій розвитку соціального захисту на різних рівнях життєдіяльності суспільства;
- розробка рекомендацій щодо соціологічного аналізу та використання інноваційних технологій соціального захисту населення.
Об’єктом дослідження виступають процеси становлення та розвитку соціального захисту населення в умовах ринкових перетворень у сучасному українському суспільстві.
Предмет дослідження теоретичні, методичні та практичні аспекти реалізації соціального захисту населення, структурно-діяльнісний потенціал його реформування.
Методи дослідження. Теоретична і методологічна основа дисертації ґрунтується на використанні базових положень соціології соціальної сфери та соціальної роботи, наукових розробок українських та закордонних вчених з питань соціального захисту населення, а також законодавчих актів України.
Важливим методологічним положенням, прийнятим в даному дослідженні, є принцип конкретно-історичного підходу до процесу, що вивчається. Згідно цього принципу соціальна сфера та соціальний захист розглядаються в рамках певного соціально-історичного контексту, соціально-економічних обставин.
В роботі використовувались методи: системного та структурно-функціонального аналізу (теоретичні і методологічні узагальнення, визначення сутності соціальної сфери та соціального захисту); якісного аналізу документальних джерел (проблеми соціального захисту населення в контексті теорії соціальних практик); вторинного аналізу даних соціологічних опитувань та соціологічного моніторингу (оцінка інституційного потенціалу соціального захисту та визначення його співвідношення з соціозахисними практиками населення); соціологічного опитування населення й робітників підприємств шляхом анкетування, а також напівформалізованого фокусованого групового інтерв’ювання (аналіз регіональних та виробничих інноваційних технологій соціального захисту населення); моделювання та аналітичного прогнозування (обґрунтування структурно-діяльнісної моделі соціального захисту населення).
Емпіричну базу дисертації склали дані Держкомстату України за останні роки, що характеризують стан соціальної сфери, матеріали Міністерства праці та соціальної політики України, дані прикладних соціологічних опитувань та соціологічних моніторингів, виконаних провідними соціологічними установами та центрами України, а також матеріали досліджень на регіональному рівні, виконаних за участю дисертанта.
Наукова новизна одержаних результатів: полягає в системно-структурному дослідженні та подальшому розвитку теоретичних, методичних і практичних положень соціального захисту населення, узагальненні сукупності причин та факторів, які визначають ступінь участі соціологічної науки у формуванні загальних засад соціальної політики й конкретних соціозахисних технологій в умовах трансформації суспільства.
У дисертації вирішено важливе наукове завдання соціології соціальної сфери і одержані результати, які становлять наукову новизну та визначаються наступним:
- набули подальшого розвитку узагальнення теоретичних аспектів соціального захисту населення в умовах ринкової трансформації суспільства, сутність яких зводиться до використання структурно-діяльнісної парадигми як моделі постановки та вирішення проблеми динаміки суспільства і процесів його самовідтворення;
- запропоновано авторське визначення понять соціальна сфера” та соціальний захист населення”. Соціальна сфера визначена як простір відтворення реального повсякденного життя, розвитку і самореалізації соціальних суб’єктів, яке відбувається шляхом взаємообумовленого діалектичного поєднання елементів соціальної структури та сукупності соціальних практик. Соціальний захист це сукупність інституційних утворень і соціальних практик, спрямованих на забезпечення задоволення потреби людей у соціальній допомозі та захисті шляхом дотримання найважливіших соціальних прав і досягнення прийнятного рівня життя громадян;
- удосконалено оцінку стану соціального захисту населення та деформацій соціального розвитку: чинниками демографічної сфери, соціальної інфраструктури, структури споживання та індикаторами соціального самопочуття населення;
- набуло подальшого розвитку обґрунтування невідповідності між інституційним потенціалом соціального захисту та необхідністю змін практик самозахисту населення, що полягає у відставанні розвитку першого від реальних життєвих потреб громадян;
- запропоновано авторську структурно-діяльнісну модель системи соціального захисту з виділенням наступних рівнів: законодавче забезпечення, державний механізм реалізації, здійснення на підприємствах, в установах та закладах різних форм власності, недержавні організації та діяльність населення з самозабезпечення соціального захисту.
Практичне значення одержаних результатів. Основні положення, що розроблені за результатами досліджень, надають можливість застосовувати матеріали дисертації при прийнятті управлінських рішень щодо функціонування системи соціального захисту населення в умовах розвитку ринкової економіки.
Наведені в дисертації положення і висновки складають необхідну передумову подальшого розвитку таких галузевих теорій, як соціологія соціальної сфери, соціологія управління та соціальної роботи. Матеріали дисертації можуть бути використані для формулювання рекомендацій зі створення програм соціального захисту населення.
Результати дослідження можуть бути покладені в основу розробки спеціального навчального курсу для студентів вузів, а також організації та проведення теоретико-практичних семінарів для робітників системи соціального захисту. Запропоновані автором пропозиції можуть представляти певний інтерес для керівників органів управління соціальної сфери органів місцевого самоврядування.
Наведені у додатку до дисертації фрагменти звітів соціологічних досліджень, присвячених соціологічному аналізу інноваційних соціозахисних технологій на муніципальному рівні і рівні підприємства, можуть бути використані для розробки аналогічних досліджень у інших регіонах й на інших підприємствах України.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації викладалися на наступних науково-практичних конференціях: V Міжнародна конференція Франція та Україна. Науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур” (Дніпропетровськ, 1998); Міжнародна науково-практична конференція Соціологія міста: наукові проблеми та соціальні технології” (Дніпропетровськ, 2001); Міжнародна наукова конференція Україна в контексті процесів глобалізації: нові реалії та національна стратегія” (Дніпропетровськ, 2001); Харківські міжнародні соціологічні читання, присвячені 150-річчю від дня народження Максима Ковалевського (Харків, 2001); Харківські міжнародні соціологічні читання, присвячені пам’яті засновника харківської соціологічної школи, д. філос. н., професора Якуби О.О. (Харків, 2002); Третя Всеукраїнська соціологічна конференція Проблеми розвитку соціологічної теорії. Трансформація соціальних інститутів та інституціональної структури суспільства” (Київ, 2003); Перша Міжнародна науково-практична конференція Науковий потенціал світу ‘2004” (Дніпропетровськ, 2004); Наукова конференція Сучасні суспільні проблеми у вимірі соціології управління” (Донецьк, 2005), а також на семінарах працівників управлінь та відділів соціального захисту населення, які проводилися протягом 1999-2004 років Міністерством праці та соціальної політики України та обласними управліннями соціального захисту Запорізької та Дніпропетровської облдержадміністрацій.
Публікації. Дисертація є самостійною науковою розробкою здобувача. Основні її положення були викладені в 14 наукових працях, з них 8 у виданнях, що входять до переліку фахових видань з соціологічних наук, затверджених ВАК України.
Структура дисертації і послідовність викладення матеріалу визначається головною метою й основними завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. Повний обсяг дисертації 224 сторінки, з яких 201 сторінка основного тексту, 21 сторінка використаних джерел (230 найменувань). Дисертація містить 23 таблиці, 13 рисунків та схем. Додаток до дисертації на 59 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Логіка позитивної орієнтації соціального життя потребує побудови нової концепції і розробки на її основі моделей соціальної сфери, які б сприяли оптимізації соціальних процесів в суспільстві. Моделі покликані забезпечити достатній з точки зору прогресу суспільного розвитку рівень добробуту, доступність основних життєвих благ для більшості населення, гарантувати необхідний рівень соціального захисту, створити рівні можливості соціальної мобільності для всіх груп та верств населення, їх участі в управлінні суспільством, прояву соціальної, трудової та підприємницької активності, самореалізації здібностей особистості.
В останній час приходить розуміння важливості комплексного дослідження соціальної сфери, пізнання закономірностей її життєдіяльності і механізмів управління. Це пов’язане з визнанням значимості принципу ефективного державного регулювання ринку, на якому базується практика найбільш розвинутих в економічному відношення країн світу, необхідності підвищення ефективності функціонування і розвитку соціальної сфери, зменшення соціальних витрат при проведенні реформ. У зв’язку з цим виникає необхідність повноцінної професійної участі спеціалістів-соціологів в управлінні соціальним відтворенням населення, визначенні пріоритетів побудови реалістичної стратегії соціального розвитку, забезпеченні його інформаційних потреб на основі застосування інноваційних технологій, в прирощенні фундаментальних та конкретних знань про будову та механізми функціонування соціальної сфери, методи її аналізу.
Стратегія виходу суспільства з кризи передбачає активну діяльність державних та суспільних інститутів по забезпеченню стабільності соціального відтворення дійсного життя, цілеспрямованому розвитку сталих соціальних відносин, що потребує постійного зв’язку між дослідниками, політиками, аналітиками та управлінцями.
Вирішити теоретичні проблеми, відповісти на поставлені практикою запити можна, якщо здійснити комплексний підхід до дослідження соціальної сфери, орієнтуватися на глибокий аналіз реалій в галузі соціального відтворення суб’єктів історичного процесу, що емпірично реєструються, на вирішення конкретних соціальних проблем, на підвищення ефективності управління процесами та відношеннями в суспільстві; розкривати найбільш адекватні способи та методи аналізу змін стану конкретного соціального процесу, соціальної ситуації.
У даній роботі подані результати дослідження системи соціального захисту населення як чинника реформування соціальної сфери в ситуації кардинальної трансформації економічних і соціальних засад українського суспільства, виконаного в рамках системного соціологічного підходу.
В представленій дисертації автором здійснені спроби проаналізувати й узагальнити наявні теоретичні підходи до розуміння сутності соціальної сфери, соціального захисту та соціальної політики держави і позначити авторський підхід до зазначених проблем.
1. Використання структурно-діяльнісної парадигми дозволяє визначити соціальний захист як поєднання певних структурних та діяльнісних компонентів. Сутність його полягає в діалектичній єдності інституційних утворень та соціальних практик населення, спрямованих на забезпечення задоволення потреби громадян у соціальній допомозі та захисті.
2. У структурному аспекті соціальний захист це соціальний інститут, завдання якого забезпечувати встановлений мінімум необхідних для процесу соціального відтворення умов для тих соціальних груп, спільнот та індивідів, які з об’єктивних і незалежних від них причин цього потребують. У діяльнісному аспекті соціальний захист виступає як специфічна соціальна поведінка населення, яка реалізує взаємозалежність індивідів у систему взаємодії стосовно забезпечення певного рівня та якості життя.
3. Концептуальна модель соціального захисту на державному рівні, яка відповідає умовам розвитку сучасного українського суспільства, знаходиться між ліберальною та патерналістською альтернативами її функціонування та розвитку і покликана забезпечити двохцільову орієнтацію: по-перше, на розвиток соціальної динаміки та вплив на соціально активних, динамічних, адаптованих до ринку людей, по-друге, на забезпечення соціальної стабільності та підтримку малозабезпечених груп населення. В якості суб’єктів управління така модель включає не тільки державу, але й різноманітні структури громадянського суспільства, яке формується. Вона повинна поєднувати в собі державні, колективні та приватні засади.
4. В інструментальному плані особливості соціального захисту в українському соціумі визначаються зберіганням старих (із державного бюджету, на безоплатній основі) і становленням нових, ринкових (з акцентом на індивідуальну активність, самостійність і відповідальність кожного) засобів забезпечення людьми свого матеріального добробуту.
5. Визначено, що основними індикаторами, які характеризують рівень соціального захисту, є: демографічні коефіцієнти народжуваності і смертності, показники, пов’язані зі станом здоров’я населення, а також з його інтелектуальним потенціалом, освітньо-професійним рівнем, культурно-моральними цінностями та девіаціями тощо.
6. Встановлено, що соціальна політика в змістовному плані являє собою: діяльність, спрямовану на гарантовану реалізацію економічних, соціальних і культурних прав людини та досягнення і підтримку узгодженої взаємодії всіх елементів і сфер життєдіяльності суспільства з метою забезпечення ефективного соціального захисту.
7. В умовах ринкового розвитку українського соціуму набувають поширення два типи соціальної політики, які доповнюють один одного: перспективна і коригувальна. Вони різняться з погляду змісту, обсягу, спрямованості заходів, широти охоплення ними різноманітних соціальних груп об’єктів соціальної політики. Обсяг діяльності з реалізації виділених типів соціальної політики розрізняється: у перехідний період збільшується вага і потреба в коригувальній складовій, яка передбачає домінування заходів соціальної підтримки, адресність і диференційованість об’єктів соціального захисту населення.
8. Вирішення проблеми підвищення ефективності соціального захисту населення потребує перерозподілу відповідальності і ресурсів, які виділяються на соціальні цілі, між центром і регіонами, а також розвитку регіональних та виробничих структур соціального захисту.
9. Структурно-діяльнісна модель соціального захисту на різних рівнях управління включає законодавче забезпечення, державний механізм реалізації, здійснення заходів на підприємствах, установах та в закладах різних форм власності, діяльність недержавних організацій та практики населення з самозабезпечення соціального захисту. Реалізація моделі створює умови оптимального вибору механізмів та інструментів відповідної соціальної політики.
10. Спеціалізація рівнів державного управління при наявності загальних завдань соціального розвитку може забезпечити формування інтегральної системи соціальної політики і соціального захисту, що спирається на всі ланки державної влади, місцевого самоврядування й активність громадян. У рамках інтегрованої системи відповідальності за реалізацію соціальних цілей і завдань необхідно виділити основні рівні: центральний регіональний органи місцевого самоврядування виробничі структури громадяни.
11. Орієнтиром у вирішенні завдань з розподілу відповідальності між державою і регіонами на найближчу перспективу повинно стати, насамперед, спрощення структури цієї відповідальності. Відповідальність держави, пов’язана з діяльністю її центральних і регіональних ланок, концентрується, перш за все, на таких функціях соціальної політики, як соціальне забезпечення і соціальна підтримка, і в тій мірі, в якій місцеве самоврядування і самі громадяни об’єктивно не спроможні самостійно справлятися зі своїми труднощами.
12. В системі соціального захисту і реалізації відповідної соціальної політики органами державної влади на центральному рівні необхідно вирішувати наступні питання: пріоритетне фінансове забезпечення; розробка нормативно-правової бази, що регулює розмежування компетенції в сфері соціального захисту між центральними, регіональними і муніципальними органами виконавчої влади; розробка чітких механізмів реалізації законів, підвищення розмірів пенсійного забезпечення, прискорення пенсійної реформи на страховій основі; розвиток недержавного пенсійного забезпечення; впровадження сучасних технологій обробки інформації в соціальній сфері; упорядкування пільг і соціальних гарантій на засадах адресності; створення сприятливих податкових умов для розвитку благодійної допомоги, недержавних закладів соціально-побутового обслуговування населення.
13. На регіональному рівні основними перспективними напрямками удосконалення соціального захисту населення повинні бути: розробка і реалізація пріоритетних програм соціальної підтримки сім’ї, дітей, жінок; створення єдиного регіонального інформаційного простору, підвищення якості статистичних досліджень, організація моніторингу показників стану соціальної сфери регіону; розмежування повноважень у сфері соціального захисту населення на регіональному і муніципальному рівнях; забезпечення стабільного фінансування адресної соціальної допомоги; підвищення якості наданих соціальних послуг і сприяння розвитку платних послуг та недержавних закладів соціального обслуговування.
14. На рівні виробничих структур з метою удосконалення соціального захисту працівників доцільно поєднувати грошові компенсації та надання пільг та послуг соціально-побутовими підрозділами підприємства. Крім того, необхідно активно залучати до соціальної роботи профспілки та стимулювати індивідуальну активність персоналу в забезпеченні самозахисту та розвитку соціальної інфраструктури за допомогою інноваційних соціальних технологій. Розробка, апробація та впровадження технологій повинні супроводжуватись докладним соціологічним аналізом.
15. Для підвищення ефективності соціального захисту та більш раціонального використання державного і місцевого бюджетів, призначених на соціальні потреби, доцільно створювати єдину службу соціальних компенсацій і гарантій малозабезпеченим громадянам і сім’ям на різних рівнях: загальнодержавному, обласному, міському, районному, а також на рівні підприємств стосовно ветеранів праці. Поступово цим службам можуть бути передані функції призначення громадянам усіх видів допомоги і субсидій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція України. Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 1996. 48 с.
2. Акимов Д.И. Гражданская активность как проблема социологического анализа // Муниципальное управление и местное самоуправление. Сборник научных трудов. Выпуск 2 / Отв. ред. Л.Б. Истомина. Москва-Тула, 2002. С. 173-176.
3. Андрющенко А.І. Система соціального захисту населення в Україні: проблеми ефективності // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. 2000. № 492. С. 140-146.
4. Ансофф И. Стратегическое управление. М.: Экономика, 1989. 414 с.
5. Афанасьев В.Г. Системность и общество. М.: Политиздат, 1980. 398 с.
6. Бабенко С.С. Трансформирующееся общество как тип общественного устройства России и Украины// Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. Збірник наукових статей. Харків: Видавничий центр Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна, 1999. С. 20-25.
7. Бабич А. Социальная сфера в условиях перехода к рынку. М., 1993. С.76-78.
8. Бакиров В.C. Социальное познание на пороге постиндустриального мира // Общественные науки и современность. М., 1993. № 1. С. 68-72.
9. Бакиров В.С. Социальные проблемы Харьковского региона и роль науки в их решении // Вісник Харківського державного університету. Наука і соціальні проблеми суспільства. Збірник наукових статей 1998. № 414. С. 17-22.
10. Барзилов С.И. Социальная сфера и самоуправление. Саратов: Приволжское книжное издательство, 1989. 142 с.
11. Барулин В.С. Диалектика сфер общественной жизни. М.: Изд-во Московского ун-та, 1982. 230 с.
12. Барулин В.С. Социальная жизнь общества: Вопросы методологии. М.: Изд-во МГУ, 1987. 184 с.
13. Бауман З. Индивидуализированное общество. М.: Логос”, 2002. 326 с.
14. Бауман Ю.А. Противоречия социальной сферы и их роль в развитии социалистического общества // Автореф. дис. на соискание учёной степени к. ф. н. К., 1989. 15 с.
15. Бекешкіна І.Е. Динаміка довіри населення України до різних соціальних інститутів та владних структур / Українське суспільство: моніторинг соціальних змін (1994-1999 рр.). Інформаційно-аналітичні матеріали / Під ред. В.М. Ворони, А.О. Ручки. К.: Ін-т соціології НАНУ, 1999. С. 75-78.
16. Білоусов С.А. Об’єктивна основа і суб’єктивні фактори електорального вибору населення в умовах суспільства, що трансформується. Автореф. дис. канд. політ. наук. К.: 2003. 15 с.
17. Божик С.М., Надточій Б.О. Піклування про малозабезпечених непрацездатних громадян // Соціальний захист. 1999. № 4. С. 47-50.
18. Бондар І., Соколенко Н. Концептуальні положення соціальної політики: основні напрями // Праця і зарплата. 1995. № 15. С. 11-12.
19. Бондарь И.К., Бидак В.Я., Копыстянская К.Р. Социальная защита на переходном этапе // Человек и работа. 1994. № 12 . С. 36-44.
20. Бурдье П. Начала / Перевод Н.А. Шматко. M.: Socio-Logos, 1994. 256с.
21. Бурега В. Проблеми соціально-економічної трансформації українського суспільства // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 1999. № 4. С. 70-76.
22. Бурков В.И., Ириков В.А. Модели и методы управления организационными системами. М.: Наука, 1994. 167 с.
23. Бусова Н. Проблема кризиса правового регулирования в свете теории социальных систем Н. Лумана // Социология: теория, методы, маркетинг. 2000. № 1. С. 52-61.
24. Буткевич О.Г. Диференціація соціального управління в суспільстві // Вісник КНУ ім. Т.Г. Шевченка. Філософія. Політологія. 2001. № 36. С.41-42.
25. Васильєва О. Стратегія соціальної політики в Україні // Соціальний захист. 1996. № 3. С. 42-45.
26. Введение в управление / Под науч. ред. Гладышева А.Г., Иванова В.Н., Масловой Н.В. М.: АНСТ и МС, 2002. 358 с.
27. Вегера С. Європейські соціальні стратегії і Україна // Україна: аспекти праці. 2001. № 6. С. 29-35.
28. Вейт-Уилсон Дж. Государство благосостояния: проблема в самом понятии // Pro et Contra. Том 6. № 3. Лето 2001. С. 128-157.
29. Величко О. Соціальний захист населення в системі бюджетного забезпечення // Україна: аспекти праці. 1999. № 6. С. 40-43.
30. Войтович С. Проблема соціальних інститутів у соціології // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 1999. № 2. С. 151-165.
31. Волков В. О концепции практик в социальных науках // Социологические чтения: выпуск 2. М., 1997. С. 27-49.
32. Волков В.В. Советская цивилизация как повседневная практика: возможности и пределы трансформации // Куда идёт Россия?.. Общее и особенное в современном развитии / Под общ. ред. Т.И. Заславской. М.: Интерцентр, 1997. С. 323-333.
33. Волновые процессы в общественном развитии / В.В. Василькова, И.П. Яковлев, И.Н. Барыгин и др. Новосибирск: Изд-во Новосибирского Ун-та, 1992. 215 с.
34. Ганслі Т.М. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки. К.: Основи, 1996. 237 с.
35. Гладышев А.Г. Развитие местного сообщества: теория, методология, практика. Монография. М.: Граница”, 1999. 384 с.
36. Главная политика стабилизации общественной системы: управленческий механизм реализации. / Основы современного социального управления. М., 1999. С. 208-216.
37. Гнибіденко І.Ф. Особливості сучасного етапу соціального захисту населення України у відповідності до ринкових відносин // Зайнятість та ринок праці. 2000. № 11. С. 141-152.
38. Головаха Е.И. Посткоммунистическое развитие Украины и России (сравнительный анализ социально-политических процессов) // Куда идёт Россия?.. Социальная трансформация постсоветского пространства. М.: Аспект Пресс, 1996. С. 43-52.
39. Головаха Е.И. Трансформирующееся общество. Опыт социологического мониторинга в Украине. К.: Ин-т социологии НАНУ, 1996. 143 с.
40. Головаха Є.І., Паніна Н.В. Готовність до соціального протесту: динаміка, регіональні особливості і чинники формування / Українське суспільство: десять років незалежності (соціологічний моніторинг та коментар науковців) / За ред. В.М. Ворони, М.О. Шульги. К.: Інститут соціології НАНУ, 2001. С. 188-200.
41. Головаха Е., Панина Н. Постсоветсткая деинституционализация и становление новых социальных институтов в украинском обществе // Социология: теория, методы, маркетинг. 2001. № 4. С. 5-22.
42. Гонтмахер Е.Ш. Современная модель социальной политики // Проблемы социально-психологической адаптации населения в период трансформации общества: Материалы вторых Мильнеровских чтений (Москва, декабрь, 1998г.)/ Науч. ред. Э.Б. Гименская, С.Н. Смирнов. М.: ГУ ВШЭ, 1999. С.6-8.
43. Гончарук Л.І. Буковина: досвід нетрадиційних методів соціального захисту // Соціальний захист. 1999. № 2. С. 27-30.
44. Горбачик А. Восприятие экономических изменений и стратегии выживания домохозяйств // Социология: теория, методы, маркетинг. 2001. № 4. С. 23-45.
45. Гордон Л.А. Недовольное общество // Проблемы социально-психологической адаптации населения в период трансформации общества: Материалы вторых Мильнеровских чтений (Москва, декабрь, 1998 г.) / Науч. ред. Э.Б. Гименская, С.Н. Смирнов. М.: ГУ ВШЭ, 1999. С. 82-86.
46. Гринберг Р., Рубинштейн А. Трудности рыночной адаптации: цены, доходы, социальная защита // Общественные науки и современность. 1992. № 5. С. 39-45.
47. Гугнин Э., Чепак В. Феномен социального капитала // Социология: теория, методы, маркетинг. 2001. № 1. С. 49-56.
48. Дегтярёв А.А. Основы политической теории. М.: Высшая школа, 1998. 239 с.
49. Долішній М. Регіональна соціально-економічна політика // Регіональна економіка. Львів: ІРД НАНУ. 1997. № 2. С. 16-27.
50. Духонченко А. Сучасні інформаційні технології соціальної сфери // Соціальний захист. 2000. № 2. С. 45-49.
51. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии. М.: Наука, 1991. 572 с.
52. Економічна активність населення за 9 місяців 2001р. (за матеріалами щоквартальних вибіркових обстежень населення з питань економічної активності) / Статистичний бюлетень за 2001 рік / Відп. за вип. П.П. Забродський. К.: Державний комітет статистики України, 2002. С.197-205.
53. Жернаков В.В. Соціальне партнерство як форма реалізації соціально-трудових відносин // Соціальний захист. 1999. № 7. С. 53-58.
54. Заславская Т.И. О социальном механизме посткоммунистических преобразований в России // Социологические исследования. 2002. № 8. С. 3-16.
55. Заславская Т.И. Социетальная трансформация российского общества: Деятельностно-структурная концепция. М.: Дело, 2002. 568 с.
56. Заславская Т.И., Рывкина Р.В. Экономическая социология: исторические предпосылки и объекты изучения / Экономическая социология и перестройка. М., 1989. 246 с.
57. Захарченко М.В., Погорілий О.І. Історія соціології (від античності до початку ХХ ст.). К.: Либідь, 1993. 336 с.
58. Зінчина О.Б. Категорія інституціоналізація” в системі соціологічного знання // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. Збірник наукових праць - Харків, 1999. - С. 74-78.
59. Злобіна О., Тихонович В. Суспільна криза і життєві стратегії особистості. К.: Стилос, 2001. 238 с.
60. Иванов В.Н. Социальные технологии в современном мире. М.: Славянский диалог, 1996. 335 с.
61. Иванов В.Н., Патрушев В.И. Инновационные социальные технологии государственного и муниципального управления. М.: Экономиздат, 2001. 326 с.
62. Іванова О. Передумови формування соціальної політики в Україні / Соціальна робота в Україні: перші кроки. К., 2000. С. 87-111.
63. Изменение социально-классовой структуры общества в условиях его трансформации. Харьков: Основа”, 1997. 230 с.
64. Иноземцев В.Л. Судьбы индивидуализированного общества / Бауман З. Индивидуализированное общество. М.: Логос”, 2002. С. ІХ-XXXV.
65. Калагін Ю.А. Теоретична модель вивчення соціального відтворення // Соціологія міста: наукові проблеми та соціальні технології. Збірник наукових праць. Дніпропетровськ, ДНУ, 2001. С. 112-114.
66. Калинин И.К. К дискуссии о гражданском обществе // Социологические исследования. 2001. № 4. С. 112-122.
67. Кангас О., Рітакалліо В.-М. Різні методи різні результати? Підходи до багатостороннього аналізу бідності. University of Turku: Department of Social Policy. Series B:16, 1997. 41 c.
68. Касымова М.С. Новые подходы к исследованию социальной сферы // Вестник Московского ун-та. Сер. 6. Экономика. 1993. № 4. С. 51-59.
69. Кац Г.М. Методологические проблемы изучения социальной сферы жизни общества: Автореферат дис. на соискание учёной степени д. ф. н. М., 1988. 28 с.
70. Кир’ян Т. Світовий досвід застосування соціальних стандартів // Соціальний захист. 1999. № 3. С. 66-73.
71. Ковалёв В.Н. Социология социальной сферы. М.: Наука, 1993. 167 с.
72. Конституційне право України / За ред. В.Ф.Погорілко. К.: Наукова думка, 1999. 736 с.
73. Концепция социальной политики в России (из доклада Института социально-экономических проблем народонаселения РАН // Общественные науки и современность. 1994. № 6. С. 24-26.
74. Краткая философская энциклопедия. М.: Издательская группа ”Прогресс”-Энциклопедия”, 1994. 489 с.
75. Крупник А. Соціальне замовлення нова технологія розв’язання соціальних проблем в Україні // Соціальна політика і соціальна робота. 2000. № 3-4. С. 3-12.
76. Куда идёт Россия?.. Власть, общество, личность / Под общей редакцией Т.И. Заславской. М.: Интерцентр, 2000. 451 с.
77. Куда идёт Россия?.. Социальная трансформация постсоветского пространства. М.: Аспект Пресс, 1996. 512 с.
78. Куда идёт Россия?.. Трансформация социальной сферы и социальная политика / Под общей редакцией Т.И. Заславской. М.: Дело, 1998. 384 с.
79. Култыгин В.П. Социальная управляемость как явление и как проблема // Личность. Культура. Общество. 1999. Т. 1. Вып. 1. № 1-2. С.167-193.
80. Курченко Т.П. Анализ системы социальной защиты и социального обеспечения как структурных элементов социальной политики // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. Збірник наукових праць Харків: Видавничий центр харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна, 1999. С. 131-135.
81. Куценко О.Д. Деятельностная перспектива в понимании общества: попытка деятельностно-структурного синтеза // Социология: теория, методы, маркетинг. 2001. № 1. С. 27-41.
82. Куценко О.Д. К вопросу о философии социальной политики // Вісник Харківського державного університету. Наука і соціальні проблеми суспільства. Збірник наукових статей 1998. № 414. С. 37-40.
83. Куценко О.Д. Классовый анализ трансформации украинского общества: к вопросу о методологии // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. Харків: Видавничий центр Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, 2001. С. 47-53.
84. Куценко О.Д. О некоторых социоструктурных последствиях институциональных изменений в украинском обществе // Социология: теория, методы, маркетинг. 2000. № 2. С. 26-32.
85. Лашина М.В. Взаимосвязь основных сфер развитого социалистического общества. М., 1983. 154 с.
86. Левадный О.М., Жук И.Д. Самоуправление стратегический ресурс устойчивого развития местного сообщества // Муниципальное управление и местное самоуправление. Сборник научных трудов. Выпуск 2 / Отв. ред. Л.Б.Истомина. Москва-Тула , 2002. С. 149-162.
87. Левцун А., Лысак Н. Показатели социального неблагополучия украинских регионов // Социология: теория, методы, маркетинг. 2000. № 1. С.99-107.
88. Легитимность власти // Полис. 1993. № 5. С. 135-143.
89. Лібанова Е. Проблеми майнового розшарування населення України (аналіз, прогноз і можливі шляхи вирішення) // Україна: аспекти праці. 1999. № 1. С. 24-30.
90. Луман Н. Формы помощи в процессе изменения общественных условий // Социологический журнал. 2000. № 1-2. С. 16-35.
91. Макаренко В.А. Бідність та її вплив на формування субкультури // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. 2000. № 489. С. 213-215.
92. Макаренко В.А. Глобальні та регіональні аспекти реалізації соціальної політики // Світова цивілізація і міжнародні відносини. 2002. № 1. С.207-210.
93. Макаренко В.А. Деякі питання інституціоналізації соціального захисту в сучасному українському суспільстві // Проблеми розвитку соціологічної теорії. Трансформація соціальних інститутів та інституціональної структури суспільства. Наукові доповіді і повідомлення ІІІ Всеукраїнської соціологічної конференції / Соціологічна асоціація України, Інститут соціології НАН України. За ред. М.О. Шульги, В.М. Ворони. К., 2003. С. 199-202.
94. Макаренко В.А. До питання соціологічного визначення соціального захисту // Вісник Дніпропетровського університету. Соціологія. Філософія. Політологія. Випуск . Дніпропетровськ: РВВ ДНУ, 2005. С. 173-177.
95. Макаренко В.А. Засади формування регіональної соціальної політики як механізму регулювання соціальної сфери // Вісник Дніпропетровського університету. Соціологія. Філософія. Політологія. Випуск 8. Дніпропетровськ: РВВ ДНУ, 2002. С. 124-129.
96. Макаренко В.А. Основні засади формування нової концепції соціального захисту населення України в умовах ринкових відносин // Грані. 2000. №1. С. 63-66.
97. Макаренко В.А Основні показники якості життя населення в Дніпропетровському регіоні // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. Харків: Видавничий центр харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна, 2002. С. 423-425.
98. Макаренко В.А. Особливості становлення інноваційних технологій соціального захисту населення (на прикладі технології соціального замовлення) // Социальные технологии: Актуальные проблемы теории и практики. Международный Межвузовский сборник научных работ. Запорожье: Изд-во ГУ ЗИГМУ”, 2004. Вип. 23. С. 190-200.
99. Макаренко В.А. Принципові механізми реалізації соціальної політики // Матеріали Першої науково-практичної конференції Науковий потенціал світу ‘2004”. Том. 56. Соціологія. Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. С.39-40.
100. Макаренко В.А. Проблеми соціального захисту сільського населення в трансформаційний період // Грані. 2000. № 2. С. 112-116.
101. Макаренко В.А. Проблеми трансформації соціальної сфери в сучасному українському суспільстві // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. Харків: Видавничий центр Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, 2001. С. 299-304.
102. Макаренко В.А. Проблемы формирования системы социальной защиты населения Украины на современном этапе // V Міжнародна конференція Франція та Україна. Науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур. Том 2. Тези доповідей в трьох частинах. Частина 2. Дніпропетровськ: Арт-Прес, 1998. С. 26-27.
103. Макаренко В.А. Соціологічні аспекти розробки та впровадження виробничих технологій соціального захисту пр