ДИСФУНКЦІОНАЛЬНІ ЯВИЩА В ОСВІТІ ЗА УМОВ РЕФОРМУВАННЯ ВИЩОЇ ШКОЛИ: РЕГІОНАЛЬНИЙ ВИМІР

Краткое описание

КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

Северинюк Антоніна Вікторівна

УДК 316.74:37(043.3)

ДИСФУНКЦІОНАЛЬНІ ЯВИЩА В ОСВІТІ ЗА УМОВ РЕФОРМУВАННЯ ВИЩОЇ ШКОЛИ: РЕГІОНАЛЬНИЙ ВИМІР

22.00.04 спеціальні та галузеві соціології

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
соціологічних наук

Науковий керівник −
Швець Дмитро Євгенович,
доцент, кандидат соціологічних наук

Запоріжжя 2008

ЗМІСТ

ВСТУП...................................................................................................... 4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДИСФУНКЦІОНАЛЬНИХ ЯВИЩ У ВИЩІЙ ОСВІТІ...................................................................................................... 7
1.1. Стан вивчення сучасних проблем освіти у соціологічній площині................................................................. 7
1.2. Категоріально-понятійний апарат та концептуальні засади дослідження дисфункціональних явищ в освіті............................. 7
1.3. Функції та дисфункції освіти: теоретичний аналіз................. 7
Висновки до першого розділу........................................................ 7
РОЗДІЛ 2. ФУНКЦІОНУВАННЯ ВИЩОЇ ШКОЛИ УКРАЇНИ ЗА УМОВ РЕФОРМУВАННЯ................................................................. 7
2.1. Соцієтальні передумови трансформаційних процесів у вищій освіті України.................................................................... 7
2.2. Криза в освіті як джерело та наслідок дисфункціональних явищ............................................ 7
2.3. Концептуальні засади подолання та попередження дисфункціональних явищ в освіті.................................................. 7
2.3.1. Соціологічний супровід та соціальні технології в прийнятті управлінських рішень в установах освіти........... 7
2.3.2 Інставрація як механізм попередження та подолання дисфункціональних явищ у вищій освіті......... 7
Висновки до другого розділу......................................................... 7
РОЗДІЛ 3. РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ДИСФУНКЦІОНАЛЬНИХ ЯВИЩ В ОСВІТІ........................................ 7
3.1. Сучасний стан вищої освіти за оцінками викладачів ВНЗ Придніпровського регіону.............................................................. 7
3.2. Девіації та тіньові практики у вищій освіті: регіональний вимір................................................................................................ 7
3.3. Болонський процес з погляду викладачів регіону.................. 7
Висновки до третього розділу........................................................ 7
ВИСНОВКИ.............................................................................................. 7
ДОДАТКИ................................................................................................ 7
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.................................................. 7

ВСТУП

Актуальність теми. Освіта завжди займала важливе місце в життєдіяльності суспільства й окремої людини. Стан освіти в суспільстві відображає готовність держави підтримувати необхідний рівень культури та професійної компетентності населення. Становлення суспільства знання підвищує значущість освіти, сприяє збільшенню її фінансування, забезпечує престиж освіченої людини. Освіта в Україні в цілому відповідає зростаючим потребам суспільства. Збільшується кількість навчальних закладів та студентів. Масштаби прийому до ВНЗ достатні для забезпечення інтересів майже всіх, хто бажає здобути вищу освіту. Підвищується рівень інформатизації освіти. Для забезпечення якості навчання поступово застосовується незалежне тестування та контроль знань. Україна після підписання Болонської декларації реформує вищу освіту в напрямі досягнення умов, необхідних для повноцінного входження в європейський освітній простір.
Проте, як і будь-які реформи, зміни в системі освіти супроводжуються певними труднощами, помилками, неузгодженостями. Перш за все, мова йде про появу певного дисбалансу між різними складовими системи освіти. Виникають класичні суперечності між консерватизмом і прогресивними устремліннями, традиціями та новаторством, інертністю й динамізмом, вищою адміністрацією системи освіти та рядовим викладацьким корпусом. Не в усьому й не завжди освітня спільнота сприймає нововведення доброзичливо. Деякі аспекти реформ набувають викривленого характеру через те, що на зміни в освіті накладаються риси ментальної матриці. Певні труднощі виникають через непідготовленість до реформ, недостатнє матеріальне та методичне забезпечення нового, більш високого рівня освітньої системи.
Соціологія освіти використовує свої засоби для дослідження процесу реформування вищої освіти. Перш за все, слід звернути увагу на соціальні та соціокультурні аспекти, що супроводжують реформи. Цікавими для соціолога є латентні явища та процеси, що виникають у процесі реформування освіти. Вкрай важливим є дослідження того, якою мірою освіта забезпечує виконання своїх головних функцій, що може завадити їй у цьому. Природним для процесу змін є тимчасове виникнення дисфункціональних явищ.
Тематично в дисертації мова йде про недоліки та негативні явища в системі освіти, але це не означає, що вся освіта України перебуває в стані кризи. Навпаки, вища освіта в Україні переживає піднесення, розвиток, прогресивні зміни. Але предметом цього дослідження є особливості прояву саме дисфункціональних явищ, тому вони спеціально виокремлюються й вивчаються, абстрагуючись від цілісного аналізу системи освіти. Своєчасне дослідження цих питань дає змогу вжити адекватних заходів для зменшення соціальної напруги в освіті, зменшення витрат та пом’якшення конфліктів, що супроводжують реформування вищої освіти. Тобто критичні положення, що містяться в дисертації, мають конструктивний характер і мають на меті сприяти реформуванню вищої освіти та її органічному включенню в європейській освітній простір з урахуванням усього цінного, що є в національних традиціях освіти. У процесі дослідження було здійснено збір фактичних даних щодо кризи в освіті, виявлено тенденції, властиві цьому процесові, розглянуто стратегії для боротьби з кризою.
Важливою передумовою розвитку освіти є суперечність між якістю та масовістю в освіті. У стратегії розвитку освіти в попередній період була закладена поміркована модель, що поєднує принципи доступності та якості. Проте останнім часом принцип масовості почав переважати. Реакцією на нього в 2008р. стали рішучі зміни в організації освітнього процесу для покращення контролю якості навчання. Але намагання прискорити та радикалізувати процес входження України в європейський освітній простір наштовхується на стійке та фронтальне протистояння викладацького корпусу, який реально оцінює можливості вітчизняної освіти набути європейського вигляду. Неготовність студентства, викладачів та освітньої інфраструктури до радикальних реформ виявляється в численних явищах, які можна охарактеризувати як освітні девіації. Соціологічні дослідження громадської думки та конкретних явищ, що притаманні освітньому процесові, допомагають сформувати зворотні зв’язки між керівництвом системи освіти та суб’єктами освітнього процесу. Це допоможе виробити більш адекватну стратегію й тактику трансформаційних перетворень у вищій освіті Україні.
Проблеми реформування в освіті є предметом дослідження багатьох представників соціології освіти в нашій країні та за кордоном. Класичним представником аналізу кризи в освіті є сучасний американський дослідник Філіп Кумбс, який ще сорок років тому чітко окреслив кризові явища в освіті, причини та шляхи їх подолання. З того часу система освіти значно змінилася, але закладені Ф.Кумбсом методологічні підходи до аналізу проблеми допомагають аналізувати й сучасні процеси.
Питання розвитку освіти та розгляд проблем, що виникають у зв’язку із цим, порушували ще в XIXст. засновники соціології освіти: Е.Дюркгейм, У.Уорд і Д.Дьюї. У західній соціології процеси змін в освіті розглядали також соціологи: Р.Будон, У.Буковер, М.Вебер, Н.Гросс, З.Коллінз, Т.Парсонс. У наш час ці питання досліджують вітчизняні та російські вчені: А.Єлсуков, Г.Зборовський, В.Курбатов, В.Лісовський, В.Собкін, Ф.Шерегі. Ці проблеми лягли в основу емпіричних досліджень таких учених, як: В.Водзинська, Р.Гурова, С.Іконнікова, Д.Константиновський, В.Лісовський, Л.Лєсохіна, Ж.Малахова, Є.Міхайлева, В.Овсянніков, В.Оссовський, В.Огаренко, Є.Подольська, Л.Сокурянська, М.Тітма, В.Чорноволенко та ін.
Функціональний зміст освіти як соціального інституту суспільства активно досліджувало багато вчених. Серед них: В.Андрущенко, В.Анурін, С.Васильєв, Ю.Вовканич, М.Горунов, Т.Гурченко, О.Зинов’єв, Е.Ільєнков, А.Кравченко, Г.Красноженова, А.Лосєв, І.Малаха, М.Михальченко, В.Овчинников, А.Огурцов, Н.Парфенцева, М.Петров, І.Ушаков, Б.Фірсов, Б.Чемериський. Проблемами трансформації інституту освіти, соціологічними аспектами освіти в Україні активно займаються В.Астахова, В.Бакіров, В.Волович, І.Гавриленко, В.Городяненко, О.Долженко, Я.Зоська, Г.Клімова, П.Куделя, В.Луговий, М.Лукашевич, О.Навроцький, С.Оксамитна, В.Пінчук, Л.Сіднєв, В.Солодков, А.Фурман й ін.
Соціальні технології та механізми управління в закладах освіти досліджують М.Лукашевич, В.Паніотто, В.Подшивалкіна, О.Скідін, Є.Суїменко, Ю.Яковенко.
Науковою проблемою є суперечність між прагненням освітянської еліти до включення вітчизняної вищої школи в європейський освітній простір та недостатнім усвідомленням невідповідності соціокультурних, матеріальних і методичних передумов для повноцінного здійснення освітньої євроінтеграції. Численні дисфункціональні явища, що притаманні українській вищій школі, ускладнюють реалізацію Болонського процесу. Дисертаційна робота присвячена дослідженню цих явищ і вирішенню наукового завдання, яке полягає в розробці пояснювальної моделі сутності дисфункціональних явищ в освіті за умов реформування вищої школи та виявлення чинників, що ускладнюють процес реформування вищої освіти.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами темами. Дисертаційне дослідження є складовою комплексної теми Особливості соціальних перетворень в сучасній Україні” №0106U000729 державної реєстрації, яку виконує кафедра соціології та соціальної роботи Класичного приватного університету (м.Запоріжжя). Здобувачем розроблено розділ Кризові явища в системі вищої освіти та шляхи їх подолання” (довідка №934 від 06.05.2008р.).
Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є концептуалізація в соціологічному дискурсі дисфункціональних і кризових явищ у системі освіти України за умов реформування вищої школи. Для досягнення сформульованої мети в дисертації було поставлено такі завдання:
визначити теоретико-методологічні засади дослідження дисфункціональних і кризових явищ в освіті;
проаналізувати функції та дисфункції освіти як соціального інституту;
дослідити соцієтальні передумови виникнення дисфункціональних явищ в освіті України;
визначити засади подолання дисфункціональних явищ в освіті та запобігання їм;
дослідити в теоретико-емпіричній площини дисфункціональні явища в освіті та шляхи їх подолання;
здійснити соціологічне дослідження думки викладачів регіону щодо стану вищої освіти, освітніх реформ і надати аналіз результатів цього дослідження.
Об’єкт дослідження дисфункціональні явища в освіті за умов реформування вищої школи.
Предмет дослідження особливості механізмів проявів дисфункціональних явищ у вищій освіті регіону за умов її реформування.
Методи дослідження. Теоретичне дослідження здійснювалось на основі синтезу методів філософського, соціологічного та загальнонаукового аналізу, зокрема, методів індукції та дедукції, аналізу та синтезу, систематизації, порівняльного аналізу, типологізації тощо. У роботі використовувалися також методи: структурно-функціонального аналізу (для визначення дисфункцій в освіті), об’єкторієнтованої соціології (для визначення соціальної ролі диплома про освіту). Для вирішення завдань емпіричного етапу дослідження використовувалися соціологічні методи: опитування (для виявлення думки викладачів щодо освітніх реформ), інтерв’ю (для отримання первинної інформації щодо освітніх девіацій), статистичні методи (для побудови аналітичних таблиць), порівняльний аналіз (для виявлення різниці між думкою викладачів державних і недержавних ВНЗ).
Емпіричну базу дослідження становлять матеріали опитування викладачів ВНЗ за випадковою вибіркою (обсяг 520респондентів), яке було здійснене автором у 2008р. у закладах вищої освіти IIIIV рівня акредитації Придніпровського регіону, зокрема в містах: Запоріжжя, Дніпропетровськ, Мелітополь, Кривий Ріг.
Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційній роботі здійснено розробку пояснювальної моделі сутності дисфункціональних явищ в освіті за умов реформування вищої школи та виявлення чинників, що ускладнюють процес реформування вищої освіти.
1.Подальшого розвитку набула соціологічна концепція дисфункцій в освіті за рахунок отримання результатів аналізу негативних наслідків неповноцінної реалізації функцій освіти, що виявляється в наявності освітніх девіацій у суб’єктів освітнього процесу, відтворенні консервативних норм, які не відповідають сучасності, неготовності до самостійної професійної діяльності певної частки випускників, збільшенні соціальної нерівності у сфері вищої освіти. Підкреслюється, що ці явища не є притаманними системі вищої освіти в цілому, а є лише латентною складовою певної її частини (с. 2853).
2.Удосконалено модель реформування вищої освіти завдяки застосуванню концепції інставрації, сутність якої полягає в поверненні деяких рис, що були притаманні вітчизняній вищій школі до реформ, але в новій формі та за нових умов; у використанні досвіду минулого в сучасних умовах. Інставрація не консервативна, має конструктивний сенс, вона намагається вирішити ті проблеми, що не були вирішені в попередній період, завдяки перетворенням, що спираються на кращі досягнення минулого у вітчизняній системі освіти в поєднанні з досвідом європейської освіти. Змістовно інставрації може підлягати спеціалітет, співвідношення аудиторних і самостійних занять. Процеси інставрації супроводжуються деконструкцією, поліцентризмом, неформальними відносинами, нормативною невизначеністю, децентрацією (с. 8799).
3. Вперше в соціологічній літературі застосовано об’єктцентристський підхід для аналізу диплома про освіту як соціального об’єкта. Диплом розглядається як річ, яка має соціальну сутність, є символічною репрезентацією соцієтальних конвенцій та повноправним актором у соціальних мережах. Зазначено, що через появу диплома-підробки порушуються фундаментальні конвенції, які стосуються системи освіти, що слугує одним із джерел дисфункціональних явищ в освіті (с. 4652).
4.Подальшого розвитку набула концепція кризи освіти, яка полягає в суперечності між якістю та масовістю вищої освіти, неготовності до докорінних освітніх реформ, що ускладнюється наявністю в українській вищій школі рис і практик, які несумісні з Болонським процесом. Зокрема, згідно з емпіричним дослідженням, доведено, що в студентів занижена мотивація до навчання, недостатньо розвинуті навички до самостійної навчальної роботи, знижені вимоги до студентів із боку викладачів; методична, матеріальна та фінансова бази об’єктивно не готові до впровадження сучасних форм навчальної діяльності (с. 6380).
5.Розглянуто в теоретико-емпіричній площині тіньові практики у вищій освіті, які полягають у масових випадках несамостійного виконання навчальних завдань студентами, списування під час контрольних заходів, випадках використання тіньових схем у процесі прийому іспитів, захисту курсових і дипломних робіт, отримано конкретні емпіричні дані щодо ступеня поширення цих явищ у регіоні (с. 119135).
6.Подальшого розвитку набув теоретико-емпіричний аналіз процесів входження України в європейський освітній простір із застосуванням дослідження громадської думки викладачів регіону, які здебільшого негативно оцінюють такі зміни, зокрема через зменшення аудиторних занять і збільшення обсягів самостійної роботи, скасування спеціалітету й інші нововведення, які, на думку викладачів, призводять до погіршення якості навчання; отримано конкретні емпіричні дані щодо оцінки освітянською громадою регіону процесу реформування вищої школи (с. 104119, 135154).
Практичне значення роботи. Представлені в роботі матеріали і сформульовані положення, висновки та рекомендації можуть бути використані для подальшої розробки навчальних посібників і матеріалів із соціології освіти та для підготовки й викладання нормативних і спеціальних навчальних курсів із соціології у вищих навчальних закладах ІІІІV рівнів акредитації.
Аналіз соціокультурних аспектів реформування освіти також може реально послужити основою для уточнення методів перетворень у вищій освіті та корекції моделі її реформування.
Результати дослідження слугують джерелом інформації для сприяння подальшому впровадженню реформи освіти, зокрема розробці соціальних технологій, вдосконаленню навчального процесу з урахуванням соціальних і культурних аспектів, досліджуваних у дисертації.
Апробація результатів дослідження. Основні результати дисертаційного дослідження були викладені здобувачем у доповідях на: Міжнародній науково-практичній конференції Болонський процес очима студентів” (м.Київ, 2007р.), Міжнародній науково-практичній конференції Патріотичне виховання молоді” (м.Запоріжжя, 2007р.), ХМіжнародній науково-практичній конференції Молодь в умовах нової соціальної перспективи” (м.Житомир, 2008р.), XVIМіжнародній науковій конференції молодих науковців (м.Запоріжжя, 2008р.), VIМіжнародній науковій конференції студентів та аспірантів Соціологія у (пост)сучасності” (м.Харків, 2008р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції Вища школа України в умовах глобалізації та інтеграції” (м.Черкаси, 2008р.), IIЛьвівському соціологічному форумі Багатовимірні простори сучасних соціальних змін” (м.Львів, 2008р.).
Публікації. Основні результати викладені в п’яти статтях, опублікованих у виданнях, що затверджені ВАК України як фахові з соціології, двох статтях у інших виданнях, а також у шести опублікованих доповідях і тезах виступів на наукових конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Розвиток вищої освіти в Україні має бути прискорений та набути конкретного вектору завдяки приєднання України до Болонського процесу. Але очевидним є протиріччя між прагненням освітянської еліти до включення української вищої школи до європейського освітнього простору та недостатнім усвідомленням невідповідності соціокультурних, матеріальних та методичних передумов для повноцінного здійснення освітньої євроінтеграції. Численні дисфункціональні явища, що притаманні українській вищій школі, ускладнюють реалізацію Болонського процесу. В дисертаційній роботі знайшли теоретико-емпіричне обґрунтування наявні дисфункціональні явища у вищій освіти.
Для аналізу функцій та дисфункцій освіти були застосовані положення структурно-функціонального аналізу, перш за все вчення Р.Мертона щодо структури функцій, розподілу їх на латентні, явні, дисфункціональні. Для розгляду відповідності освіти запитам сучасності було застосовано інституціональний підхід.
Дисфункціональні явища класифікуються за відповідними функціями освіти, оскільки дисфункції з’являються через брак та неповноту реалізації освітніх функцій. В роботі проаналізовано дисфункціональні наслідки неповноцінної реалізації кожної з існуючих функцій освіти. Функція відтворення, котра забезпечує передачу культурних норм від покоління до покоління, в умовах суспільної й інституціональної трансформації приводить до парадоксальних процесів. Адже та ідеологія й соціальні норми, котрі складалися протягом десятиліть, зараз вважаються неприйнятними. Виходить, функція відтворення насправді відтворює консервативні норми соціалізму, які, на сьогоднішній день, уже є минулим. Зокрема, через недоліки функції соціального контролю, студенти привчаються порушувати норми (шпаргалки, списування, виконання завдань на замовлення, хабарі тощо), тобто відбувається поширення «девіантних норм».
Незадовільне виконання виховної функції системою освіти все частіше приводить до формування споживчого типу особистості. У більшості сучасних молодих людей ціннісні орієнтації перекручені убік егоїзму й прагматизму, а соціальні обов'язки по можливості ними ігноруються.
Незадовільне ж виконання системою освіти своїх функцій в цілому приводить до неповноцінного, «сурогатного» результату.
Вивчення латентних процесів дозволить судити про реальний прогрес у сфері освіти й уникнути зайвої самовпевненості та невиправданого оптимізму у зв'язку з дійсно прогресивною й розвиваючою роллю освіти. Багато процесів, котрі, як зазвичай вважається, руйнують освіту, насправді розхитують її від зашкарублої стабільності і дають можливість набагато ефективніше пристосуватися до змінних соціальних, економічних та політичних умов.
З розвитком системи освіти виникло також протиріччя між необхідністю підготовки фахівців для різних галузей народного господарства і підвищенням рівня освіченості широких прошарків населення, яке претендувало на здобуття відповідної освіти і соціального статусу. Такі функції освіти, як професійна підготовка і соціокультурна стали між собою конкурувати.
Завдяки поширенню вищої освіти у суспільстві забезпечується соціокультурне підґрунтя сучасної держави, однак без достатньої економічної і технічної основи Звичайно, це породжує певні протиріччя. Але саме цей засіб єдино можливий в умовах нашої країни.
Створення середнього класу, як одне із стратегічних завдань сучасного українського суспільства, можливе завдяки поширенню вищої освіти. Наявність же останньої є важливою ознакою середнього класу, і якщо вищу освіту отримає більшість дорослого населення, можна очікувати реальне формування середнього класу.
Україна є комбінованим суспільством, у якому поєднуються риси традиціоналізму, модерну, пізнього модерну та постмодерну. Оскільки соціальний інститут освіти є органічною складовою суспільства, освіта теж характеризується комбінованими рисами, до складу яких входять традиційні, модерні та постмодерністські явища. Постмодернізм потребує відповідної методології, до складу якої входить сучасна об’єктцентристська соціологія речей. Важливим для освіти є така річ, як диплом. В роботі проведений аналіз концепту «диплом» з позиції соціолінгвістики, та вивчено його як соціального об’єкту. У рамках даного підходу, диплом розглядається як річ, яка має соціальну сутність. Документ про освіту є символічною репрезентацією соцієтальних конвенцій та є у якості повноправним актором соціальних мереж, які складаються із системи освіти, людини з дипломом і наймачів робочої сили. Якщо в таку мережу запущений вірус підробки, уся мережа починає працювати на цю підробку як справжню річ. Спотворена мережа з корисної конструктивної складової частини суспільного організму, перетворюється в джерело зараження соцієтальних мереж, через що порушуються фундаментальні конвенції, котрі стосуються системи освіти.
Більшість викладачів, які приймали участь у досліджені, відмічають наявність у вищій освіті Україні кризових явищ. Однією з причин кризи освіти є протиріччя між якістю та масовістю вищої освіти. Криза проявляється у неготовності до корінних освітніх реформ, що ускладнюється наявністю в українські вищій школі рис та практик, несумісних з Болонським процесом. Зокрема, у студентів занижена мотивація до навчання, відсутні навички до самостійної навчальної роботи, зниженні вимоги до студентів з боку викладачів; методична, матеріальна та фінансова база не готові до впровадження сучасних форм навчальної діяльності.
В роботі розглянуті у теоретико-емпіричній площині тіньові практики вищої освіти, які полягають в масових випадках несамостійного виконанні учбових завдань студентами, списування під час іспитів, випадках використання тіньових схем у прийому іспитів, захисту курсових та дипломів. Усе це призводить до часткового знецінення диплому про вищу освіту. Ці явища знайшли відображення у емпіричній частини роботи.
Дисфункціональні та кризові явища, про які йде мова в дисертаційній роботі, відображені у громадській думці викладацького корпусу. Було опитано 520 викладачів за випадковою вибіркою у великих, провідних ВНЗ придніпровського регіону, зокрема в університетах Запорізької та Дніпропетровської областей.
Інтегральна оцінка викладачами регіону системи освіти в Україні та в своїх ВНЗ негативна. Гарний стан системи освіти в Україні бачиться тільки 7% опитаних. Трохи краще викладачі оцінюють стан власних ВНЗ: у цілому хороший стан зазначили 22% викладачів. Можна відзначити досить високий рівень відчуження рядового викладацького корпуса від вищих органів управління освітою. Базове відношення викладачів до стану системи освіти негативне. Такий негативізм позначається і на оцінці окремих компонентів освітнього процесу, і студентів, як найважливіших акторів цього процесу.
Безумовно, масовість освіти підвищує культурний, і в кінцевому рахунку, економічний потенціал суспільства, дозволяє більшій кількості людей реалізовувати себе через культуру й освіту, сприяє зменшенню культурних розходжень між соціальними групами. Масовість освіти сприяє демократії і самосвідомості суспільства. Негативною стороною масовості є зниження інтелектуального потенціалу студентства. У суспільстві немає в такій кількості молодих людей, здатних повною мірою відповідати вимогам, необхідним для студента вищого навчального закладу. Особливо добре це видно викладачам ВНЗ. Не дивно, що тільки чверть опитаних викладачів вважають, що серед студентів, з якими вони працюють, багато здібних, розвинутих людей. Більшість викладачів вважають, що здібних студентів від половини до чверті у загальній їх кількості, в залежності від спеціальності й особливостей набору.
Більшість викладачів вважають, що студентів, які хочуть насправді навчатися дуже мало. Розуміючи відсутність у студентів бажання навчатися, викладацький корпус розробляє такі методи викладання, які «втягують» студентів у процес навчання, формують у них стимули до одержання знання. Сам заклад освіти створює ситуації, де людина одержує знання та інтелектуально розвивається, навіть якщо цієї потреби в неї немає. Навіть тільки для цього необхідно залишити ті масштаби вищої освіти, що склалися на цей час і ні в якому разі не скорочувати, що може статися через незалежне тестування.
У рядових викладачів неоднозначна оцінка Болонського процесу. Надзвичайно мало викладачів однозначно позитивно оцінюють наслідки Болонського процесу. Третина викладачів вважає, що «Позитивних і негативних наслідків буде приблизно порівну». На думку викладачів, самою серйозною перешкодою для успішного проведення реформ є розходження державних освітніх стандартів України і країн Євросоюзу. Перебороти таку несумісність дуже складно і для здійснення цього потрібно досить великий період часу, серйозні зміни не тільки в організаційних питаннях, але й у ментальності учасників освітнього процесу студентів та викладачів. Викладацький корпус вважає, що конкретне здійснення болонських реформ зараз передчасно: на сьогоднішній день першочерговим завданням має стати підготовка учасників освітнього процесу до цих змін. Зайва поспішність у приєднанні України до Болонського процесу може обернутися суттєвим недоліком.
Перешкоди Болонському процесу можна класифікувати за кількома групами. Згідно з дослідженнями, на першому місці за значущістю знаходяться фактори, безпосередньо пов'язані з освітнім процесом. Другою за значущістю є група факторів, пов'язаних з острахом негативних наслідків. Далі розташовуються причини ментального і психологічного характеру. Останнє за значущістю місце займають загальнополітичні й соцієтальні фактори.
Стосовно шляхів подолання кризи у роботі пропонується концептуальне обґрунтування необхідності соціологічного забезпечення управління освітою та застосування соціальних технологій. Використання соціологічного знання в процесі управління персоналом в освітній організації може мати різний обсяг, межі та форми. Для його позначення є можливим застосування таких термінів, як: «соціологічне забезпечення», «соціологічний супровід», «соціологічний моніторинг», «використання соціальних технологій» тощо. Формами соціологічного забезпечення реформ та перетворень в освіті можуть бути такі: інформаційна й інтелектуальна підтримка інноваційних управлінських рішень керівних органів за допомогою надання результатів соціологічних досліджень та підготовлених на їхній основі матеріалів; використання соціології у формі науково-теоретичного обґрунтування окремих дій і видів соціоінженерної діяльності; використання повного чи обмеженого циклу застосування соціальних технологій, таких як: соціальне діагностування моделювання прогнозування проектування конструювання; система аналітичних і соціально-управлінських заходів, проведених на основі соціологічного бачення управлінських процесів в освітній організації, спрямованих на оптимізацію її функціонування; використання у повсякденній діяльності більшою частиною управлінських структур досягнень сучасної соціологічної методології, теорії та практики.
Концептуальним положенням, щодо подолання та попередження дисфункціональних явищ є запровадження інставрації у вищій освіті. Інставрація це особливий тип історичної дії, практика реактуалізації нереалізованих історичних можливостей. Інставрація вищої освіти припускає перетворення, які спираються на кращі досягнення минулого у вітчизняній системі освіти. Стверджується, що реформи вищої школи, покликані покращити якість навчання, мають неочікуваний протилежний результат. Руйнівний характер реформ вищої освіти призводить до зменшення її потенціалу. Для виправлення ситуації потрібна інставрація вищої освіти, яка передбачає часткове повернення до принципів організації навчального процесу, котрі були раніш, але одночасно оновлення методичного багажу за рахунок численних засобів інформатизації та комунікації. Оскільки у студентів основною метою навчання є майбутня кар'єра і зарплата, а не одержання знань студентам скоріше потрібний диплом, ніж знання. Тому в умовах, що склалися, необхідно по-іншому відноситися до процесу навчання, а саме: не знижувати контроль, а підвищувати його; не зменшувати регламентацію навчальної діяльності, а посилювати її; не надіятися на самостійну роботу поза ВНЗ, а організовувати її під контролем викладача в аудиторії. Усі ці елементи були притаманні нашій колишній системі освіти, що руйнується під впливом реформ.
Реальний запит ринку, якому підкоряється на сьогоднішній день вища освіта, полягає в тому, щоб не тільки отримати диплом, а й отримати справжні знання. Інставрація передбачає урахування особливостей національної ментальності учнів при організації навчання, а не механічне копіювання систем освіти, що склалися у інших культурних умовах.
У процесі інставрації необхідно припинити тенденцію зниження інтелектуального потенціалу викладачів через падіння престижу викладацької праці. Зараз аспірантами і викладачами стають не кращі, а середні випускники. Знижується відповідальність викладачів за результати навчання. Це приводить до потурання в процесі навчання, особливо на заочному відділенні. Значна частина студентів на заочному відділенні контрольні і курсові не виконують самі, а замовляють численним приватним структурам. У місцях скупчення студентів, відзиваючись на запит ринку, виникла маса фірм, котрі спеціалізуються на виконанні контрольних, курсових і дипломних робіт. Користуються ними не тільки заочники, але значна частина студентів денного відділення. Дійсно, навіщо витрачати час і зусилля на виконання завдання, коли за відносно невелику плату можна одержати готову роботу, якщо її не вдасться безкоштовно скачати з Інтернету. Це ще один аргумент на користь не зменшення, а збільшення аудиторних занять, коли студент може одержувати знання з перших рук. Варто створювати навчальні ситуації, при яких студент потрапить у такі умови, що змушують його одержати знання, використовувати свій творчий потенціал, самостійно виконувати завдання. Такі умови можна створити тільки в навчальній аудиторії. Покладатися на «самостійну роботу» у позааудиторних умовах стосовно наших студентів марна і шкідлива утопія.
Принциповим положенням стосовно подолання кризи є поєднання реформ із вдосконаленням вже існуючих форм організації освітньої діяльності. Болонська система має сприяти збільшенню розмаїтості форм підготовки і контролю, а не призводити до домінуванню якогось одного підходу до навчання та контролю знань. Монополізація європейських стандартів так само шкодить вітчизняній системі освіти, як і збереження в незмінному вигляді традиційних освітніх стереотипів.
Українські ВНЗ не закриті для новацій, співробітництва, координації, повноцінного засвоєння досягнень загальноєвропейської культури. Разом з тим вони готові запропонувати свої випробувані форми і методи організації вищої освіти. Треба враховувати, що в поспішних реформах можна втратити вагомий потенціал вітчизняної освіти.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. АванесовГ.А. Криминология и социальная профилактика / Г.А.Аванесов. М., 1980. С.257.
2. АлексееваЕ. Деконструкция / Е.Алексеева, Т.Тузова // История философии. Энциклопедия. Минск, 2002. С.292293.
3. АндрущенкоВ.П. Роздуми про освіту: статті, нариси, інтерв’ю / В.П.Андрущенко. К.: Знання України, 2004. 804с.
4. АртамоноваМ.В. Преподаватели и руководители вузов об интеграции в европейское образовательное пространство / М.В.Артамонова // Социс. 2008. №1.
5. АстафьевЯ.У. Социология образования / Я.У.Астафьев, В.Н.Шубкин // Социология в России / под ред. В.Я.Ядова. 2-е изд., перераб. и доп. М.: Изд-во ин-та социологии РАН, 1998. 696с.
6. АфанасьевВ. Эволюция концепции аномии в социологии девиантного поведения / В.Афанасьев // Рубеж. Альманах социальных исследований. 1992. №2.
7. АфанасьевВ.С. Девиантное поведение в условиях тотального кризиса: особенности, тенденции, перспективы / В.С.Афанасьев, Я.И.Гилинский // Образ мыслей и образ жизни. М., 1996. С.147162.
8. АфонинЕ. О Болонской системе [Электронный документ] / Е.Афонин. Режим доступа:
http://community.livejournal.com/mss2006/9443.html
9. БажинИ.И. Управление изменениями: компакт-учебник / И.И.Бажин. Харьков: Консум, 2006. 384с.
10. БарсуковаС.Ю. Политические инвестиции” теневой экономики / С.Ю.Барсукова // Пути России: проблемы социального познания / под общ. ред. Д.М.Рогозина. М.: МВШСЭН, 2006. С.267281.
11. БарсуковаС.Ю. Неформальная экономика: уточнение понятие и сравнительная специфика сегментов / С.Ю.Барсукова // Общество и экономика. 2006. №
12. БарсуковаС.Ю. Неформальные способы регулирования трудовых отношений / С.Ю.Барсукова // ЭКО. 2006. №5.
13. БарсуковаС.Ю. Сращивание теневой экономики и теневой политики / С.Ю.Барсукова // Мир России. 2006. Т.XV. №3. С.158179.
14. БарсуковаС.Ю. Стратегии сращивания бизнеса и власти / С.Ю.Барсукова // Свободная мысль. 2006. №3. С.514.
15. БергерП. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания / П.Бергер, Т.Лукман. М.: МЕДИУМ, 1995. С.92.
16. БергерП.Л. Социология. Биографический подход / П.Л.Бергер, Б.Бергер // БергерП.Л. Личностно ориентированная социология / П.Л.Бергер, Б.Бергер, Р.Коллинз. М.: Академический проект, 2004. С.209.
17. Бестужев-ЛадаИ.В. Моделирование в социологических исследованиях / И.В.Бестужев-Лада, В.Н.Сарыгин, В.А.Малахов. М.: Политиздат, 1978. 170с.
18. БирюковаМ.В. Социальные технологии и пректирование: учеб. пособ. для высших учебных заведений / М.В.Бирюкова; Нар. укр. акад. Х., 201. 400с.
19. БодрийарЖ. Прозрачность зла / Ж.Бодрийар; пер. Л.Любарской, Е.Марковской. М.: Добросвет, 2000. 257с.
20. БойкоЛ.И. Трансформация функций высшего образования и социальные позиции студенчества / Л.И.Бойко // Социологические исследования. 2002. №3.
21. Болонський процес у фактах і документах (Сорбонна-Болонья-Саламанка-Прага-Берлін) / упоряд.: М.Ф.Степко, Я.Я.Болюбаш, В.Д.Шинкарук, В.В.Грубінко, І.І.Бабін. К., 2004. 250с.
22. БондаренкоЕ.Б. Средний класс: возможности становления и развития в Украине / Е.Б.Бондаренко // Харьковские социологические чтения-97: сборник научных работ. Харьков, 1997. Ч.ІІ. С.130134.
23. БыстроваА.С. Феномен коррупции, некоторые исследовательские подходы / А.С.Быстрова, М.В.Сильверстрос // Журнал социологии и социальной антропологии. 2000. Т.III. Вып.1.
24. ВайнштейнО.Б. Философские игры постмодернизма / О.Б.Вайнштейн // Апокриф. 1991. №2. С.1232.
25. ВакарчукИ. Я не буду Робеспьером. Мое оружие” убеждение и контроль / И.Вакарчук // Зеркало недели. 2008. №4.
26. Вища освіта в Україні: навч. посіб. / за ред. В.Г.Кременя, С.М.Ніколаєнка. К.: Знання, 2005. 327с.
27. Внерыночные механизмы получния преимуществ в сфере образования [Электронный ресурс]. Режим доступа:
http://epravda.com.ua/news/2007/12/10/58431.htm
28. Воронков В. За пределами публичного пространства (рефлексия социолога) / В.Воронков // Неформальная экономика. Россия и мир / под ред. Т.Шанина. М., 1999.
29. Гавриленко І.М. Соціологія освіти / І.М.Гавриленко, В.М.Огаренко, О.О.Сидоренко, О.Л.Скідін, Ю.І.Яковенко. К., 2006.
30. Гавриленко І.М. Соціологія освіти: навч. посіб. / І.М.Гавриленк, О.Л.Скідін. Запоріжжя: ЭТТА-ПРЕСС, 1998. 396с.
31. ГалицкийЕ.Б. Коррупция в системе образования / Е.Б.Галицкий, М.И.Левин // Transition. Экономический вестник переходной экономики. 2004. №2. С.1820.
32. Гидденс Э. Девять тезисов о будущем социологии / Э.Гидденс // THESIS. 1993. Т.1. Вып.1.
33. Гилинский Я. Социология девиантного поведения и социального контроля: краткий очерк / Я.Гилинский // Рубеж. Альманах социальных исследований. 1992. №2.
34. ГилинскийЯ. Девиантность и социальный контроль в России (XIXXXвв.). Тенденции и социологическое осмысление / Я.Гилинский. СПб.: Алетейя, 2001. 384с.
35. ГилинскийЯ.И. Социология девиантного (отклоняющегося) поведения: учеб. пособ. / Я.И.Гилинский, В.С.Афанасьев. СПб.: СПбФ РАН, 1993. 248с.
36. ГилинскийЯ.И. Социология девиантного поведения как социологическая теория / Я.И.Гилинский //Социс. 1991. №4. С.7278.
37. ГлушаковВ.Е.Методология принятия управленческих решений / В.Е.Глушаков // Веснік Беларускага дзяржаунага універсітэта. Мінск: Універсітэцкає, 1997. Серыя3. №3. С.4452.
38. ГородяненкоВ.Г. Социология образования в зеркале историографического знания / В.Г.Городяненко // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: збірник наукових праць. Харків: Видавничий центр Харківського національного університету ім.В.Н.Каразіна, 2001. 569с.
39. ГородяненкоВ.Г. Соціологія / В.Г.Городяненко. К.: Академія, 2002. С.180.
40. Гофман И. Анализ фреймов: эссе об организации повседневного опыта / И.Гофман; под ред. Г.С.Батыгина, Л.А.Козловой. М.: Институт социологии РАН, 2003.
41. ГофманИ. Стигма: Заметки об управлении испорченной идентичностью / И.Гофман [Электронный ресурс]. Режим доступа:
www.ecsocman.edu.ru/images/pubs/2003/11/20/0000132063/goffman_final.doc
42. ГреймасА.Ж. Семиотика. Объяснительный словарь / А.Ж.Греймас, Ж.Курте // Семиотика / сост. Ю.С.Степанова. М.: Радуга, 1983.
43. ГригорьевС.И. Неклассическая социология образования начала XXI века / С.И.Григорьев, Н.А.Матвеева. Барнаул, 2000.
44. ГригорьевС.И. Основы построения виталистской социологической парадигмы: контекст развития культуры и социальной жизни / С.И.Григорьев // Проблемы теоретической соци­ологии: межвуз. сб. / отв. ред. А.О.Бороноев. СПб.: Астерион, 2005. Вып.5.
45. ГригорьевС.И. Социология образования как отраслевая теория в современном социологическом витализме / С.И.Григорьев, Н.А.Матвеева. Барнаул, 2002.
46. ДевяткоИ.Ф. Модели объяснения и логика социологического исследования / И.Ф.Девятко. М., 1996. 174с. (Библиотека серии Специализированные курсы в социологическом образовании”).
47. Деконструкция // Википедия. Виртуальная энциклопедия [Электронный ресурс]. Режим доступа:
http://ru.wikipedia.org/wiki/
48. Деррида Ж. О грамматологии / Ж.Деррида; пер. с фр. и вст. ст. Н.Автономовой. М.: Ad Marginem, 2000. 512 с.
49. ДжамалудиновГ.М. Эволюция социальных функций высшего образования в изменяющемся российском обществе: дис д-ра социол. наук / Г.М.Джамалудинов. М., 2005. 308с.
50. ДобреньковВ.И. Общество и образование / В.И.Добреньков, В.Я.Нечаев. М.: ИНФРА-М, 2003.
51. ДобреньковаЕ.В. Социальная морфология образовательного дискурса: историко-социологические аспекты / Е.В.Добренькова. М.: Альфа-М, 2006. 335с.
52. ДридзеТ.М. К преодолению парадигмального кризиса в социологии / Т.М.Дридзе // Обще­ственные науки и современность. 2000. №5.
53. ДридзеТ.М.Экоантропоцентрическая модель социального познания / Т.М.Дридзе // Социо­логические исследования. 2006. №2. С.2028.
54. Дюркгейм Э. Норма и патология / Э.Дюркгейм // Рубеж. Альманах социальных исследований. 1991. №2.
55. ДюркгеймЭ. Общественное разделение труда. Метод социологии / Э.Дюркгейм. М.: Наука, 1991. C.413.
56. ДюркгеймЭ. Социология образования / Э.Дюркгейм; пер. с франц. Т.Г.Астаховой; науч. ред. В.С.Собкин, В.Я.Нечаєв. М.: ИНТОР, 1996.
57. ЗавражинС.А. Новое поколение на периферии: конформисты или девианты? / С.А.Завражин, К.В.Хартанович // Социс. 1993. №8. С.5557.
58. Законодавчі акти України з питань освіти // Верховна Рада України. Комітет з питань науки і освіти: офіц. вид. К.: Парламентське вид-во, 2004. 404с.
59. ЗборовскийГ.Е. Образовательные потребности студентов в малом городе / Г.Е.Зборовский, Н.Е.Тейтельман, Е.А.Шуклина // Высшее образование в России [Электронный ресурс]. 2004. №9. С.1829. Режим доступа:
http://www.ecsocman.edu.ru/db/sect/124.html?jr=2194
60. ЗборовскийГ.Е. О периодизации истории социологии / Г.Е.Зборовский // Журнал социологии и социальной антропологии. 2003. Т.VI. №4. С.2339.
61. ЗборовскийГ.Е. Образование: научный подход к исследованию / Г.Е.Зборовский // Социология образования перед новыми проблемами. М.; Омск: Журнал РАН Социоло­гические исследования”, Омский государственный университет.
62. ЗборовскийГ.Е. Подходы к определению задач социологии образования / Г.Е.Зборовский // Ак­туальные проблемы образования: сборник научных трудов / науч. ред. Д.Л.Константиновский, Г.А.Чередниченко. М.: Реглант, 2003.
63. ЗборовскийГ.Е. Социологическая теория и отраслевое знание / Г.Е.Зборовский // Проблемы те­оретической социологии. СПб.: ТООТКПетрополис”, 1994.
64. ЗборовскийГ.Е. Социология образования: учеб. пособ. / Г.Е.Зборовский, Е.А.Шуклина. М.: Гардарики, 2005.
65. ЗборовскийГ.Е.Еще раз о проблемах современной социологии / Г.Е.Зборовский // Социологи­ческие исследования. 1999. №6.
66. ЗоськаЯ.В. Соціокультурні чинники споживання послуг вищої освіти у регіоні: автореф. дис канд. соц. наук / Я.В.Зоська. Запоріжжя, 2008.
67. ИвановВ.И. Девиантное поведение: причины и масштабы / В.И.Иванов // Социально-политический журнал. 1995. №2. С.4757.
68. ИвановН.Г. Нравственность, безнравственность, преступность / Н.Г.Иванов // Государство и право. 1994. №11. С.46.
69. Инставрация [Электронный документ]. Режим доступа:
http://www.traditio.ru/index.php/
70. КазаковА.Н. Социальная обусловленность отклоняющегося поведения в современном российском обществе: автореф. дис канд. соц. наук / А.Н.Казаков. Казань, 1996.
71. КалимуллинТ.Р. Российский рынок диссертационных услуг / Т.Р.Калимуллин // Экономическая социология. 2006. Т.7. №1. С.1436, Т.6. №4. С.1438.
72. КамеронК. Диагностика и изменение организационной культуры / К.Камерон, Р.Куини; пер. с англ. под ред. И.В.Андреевой. СПб.: Питер, 2001. 320с.
73. КатаевС.Л. Подделка как социокультурное явление / С.Л.Катаев // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: збірник наук. праць. Харків: Видавничий центр ХНУ ім.В.Н.Каразіна, 2007. С.125128.
74. КатаевС.Л. Праздник методологии: постмодернистские игры в новые смыслы / С.Л.Катаев // Грані. 2002. №4. С.6064.
75. КатаєвС.Л. Социальная аргументология как направление социологических исследований / С.Л.Катаєв // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: збірник наук. праць. Харків: Вид-во центру ХНУ, 2006. Т.1. С.5559.
76.&nb