ГОРБОВ ВЛАДИСЛАВ ВОЛОДИМИРОВИЧ. СОЦІАЛЬНИЙ АУДИТ ЯК ТЕХНОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ОСВІТНІХ ПОСЛУГ ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

Краткое описание

ГОРБОВ ВЛАДИСЛАВ ВОЛОДИМИРОВИЧ. Назва дисертаційної роботи: "СОЦІАЛЬНИЙ АУДИТ ЯК ТЕХНОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ОСВІТНІХ ПОСЛУГ ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ"

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
ГОРБОВ ВЛАДИСЛАВ ВОЛОДИМИРОВИЧ
УДК 316.354:351
СОЦІАЛЬНИЙ АУДИТ
ЯК ТЕХНОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ОСВІТНІХ ПОСЛУГ
ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата соціологічних наук
22.00.04 – спеціальні та галузеві соціології
Науковий керівник
Мазурик Олег Володимирович,
доктор соціологічних наук, доцент
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
ВСТУП …………….………………….………..…..…….….…….…………
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ТЕХНОЛОГІЙ
СОЦІАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ ВИЩИМ НАВЧАЛЬНИМ
ЗАКЛАДОМ …..……………………………………………………………...
1.1. Соціальне управління ВНЗ: особливості, зміст, моделі …….……...
1.2. Якість освітніх послуг в системі управління ВНЗ ………………….
1.3. Технології управління якістю освітніх послуг ВНЗ …….…….….....
Висновки до розділу 1 ……………………………………….....…….….…
РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНИЙ АУДИТ В СИСТЕМІ ТЕХНОЛОГІЙ
УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ОСВІТНІХ ПОСЛУГ ВНЗ ……………………
2.1. Процедури забезпечення якості освітніх послуг ВНЗ: міжнародний
контекст ……………………………………………………………………..
2.2. Виникнення, види та досвід впровадження соціального аудиту в
освітній сфері....................................................................................................
2.3. Технологічний алгоритм процедур соціального аудиту в освітній
сфері ……………………………………………………………………….….
Висновки до розділу 2 ………………………….………………..…………
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ТА МОЖЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ
ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОГО АУДИТУ В УПРАВЛІННІ ЯКІСТЮ
ПОСЛУГ ВНЗ ………………………………………………………………...
3.1. Емпіричний досвід застосування технології соціального аудиту в
освітній сфері …………………………………………………………….......
3.2. Соціальний контроль якості освітніх послуг як складова управління
в технології соціального аудиту ……............................................................
3.3. Проблеми та перспективи впровадження технології соціального
аудиту в управлінську практику вищих навчальних закладів
України………………………………………………………………………..
Висновки до розділу 3 ………………………….………………..…………
ВИСНОВКИ …………………….……………………………………………
4
14
14
35
52
71
75
75
87
104
117
120
120
138
150
164
168
3
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………….……………..
ДОДАТОК А. Етапи проведення соціального аудиту ВНЗ ………………
ДОДАТОК Б. Індикатори оцінки та заходи проведення соціального
аудиту в освітній сфері на основі стандартів ENQA…………………….
174
199
206
4
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. В останні десятиліття науковий
інтерес до управління освітою був обумовлений зростанням впливу
глобалізаційних і євроінтеграційних чинників на зміст освіти, інтенсивним
розвитком нових методик і практик менеджменту, концептуальним
розвитком теорій соціального управління і зміною структури
функціонування національної вищої школи. У даному випадку, зміна
пріоритетів діяльності вищих навчальних закладів (ВНЗ) виявила
необхідність кардинальної переоцінки особливостей управління та
позиціонування самої організації як у зовнішньому, так і у внутрішньому
середовищі. ВНЗ поставлені в ситуацію, в якій вдала адаптація до зовнішніх
викликів стає однією з небагатьох альтернатив ефективного функціонування,
що дозволяє успішно вести конкурентну боротьбу за державні замовлення,
абітурієнтів та інвестиції. Ця адаптація стає можливою тільки в умовах
побудови адекватної сучасним реаліям системи соціального управління.
Одним з основних завдань управління ВНЗ, на даний час, є досягнення
відповідної стандартам і запитам споживачів якості освітніх послуг.
Запит на підвищення якості освіти зумовлено не тільки тим, що освіта є
базисом ефективної економіки, але й зростанням впливу людського капіталу
на формування та специфіку освітніх послуг. Утім, конкурентоспроможність
є найбільш слабкою рисою нинішньої системи вищої освіти, непослідовне
реформування якої не тільки не поліпшує її ефективність, а й девальвує
статус національної вищої школи в міжнародному освітньому просторі. Для
подолання цих труднощів необхідне проведення виваженої освітньої
політики та розробка управлінських механізмів у самих ВНЗ. Основними
труднощами у функціонуванні української системи освіти можна вважати
відмінності між якістю наданої освіти й вимогами держави, ринку й
потенційних споживачів. Невідповідність змісту навчання тому, що вимагає
5
соціально-економічна ситуація, є одним із показників кризи освітнього
середовища та неефективності прийнятих управлінських рішень.
Університетське управління в рамках соціології управління передбачає
вибір нових теоретичних підвалин та стратегій розвитку системи вищої
освіти. У зв'язку з цим особливої актуальності набуває розробка інноваційних
соціологічних теорій і практик, що сприяють комплексній діагностиці якості
освітніх послуг і розробці управлінських рішень, які «на виході» нададуть
змогу забезпечувати ефективне та адекватне соціальним реаліям
функціонування ВНЗ. Відповіддю на цю потребу є розробка теорії та
практики соціального аудиту як технології управління якістю освітніх послуг
ВНЗ. Соціальний аудит постає комплексною технологією, яку можна
екстраполювати на різні сфери суспільного життя, у тому числі і на освітню.
Зростання конкуренції між вищими навчальними закладами, посилення
вимог з боку держави, студентів і працедавців до якості освітніх послуг
призвели до того, що орієнтація на споживача стає ключовим принципом в
організації освітнього процесу. Відповіддю на ці виклики в Європі стало
створення та розвиток незалежних експертних агентств з проведення
соціального аудиту в освітній сфері. Україна є єдиною країною
Європейського простору вищої освіти, де немає незалежних, недержавних
агентств з оцінки якості освіти, незважаючи на те, що вона є урядовим
членом Європейського реєстру забезпечення якості освіти. Необхідність
впровадження незалежної оцінки якості освіти наголошується в Законі
України «Про вищу освіту», згідно з яким держава повинна забезпечувати
широку участь незалежних експертів і представників громадськості,
роботодавців та студентів у підготовці та прийнятті управлінських рішень.
Закон підкреслює необхідність залучення ВНЗ до системи зовнішнього
забезпечення якості освітньої діяльності, але на добровільних засадах.
Основним механізмом оцінки в системі освіти України на сьогодні
залишається акредитація із досить застарілими формами контролю, які лише
побічно спрямовані на підвищення якості ефективності функціонування
6
організації, а насправді фіксують тільки деякі аспекти її стану на момент
перевірки. Існуюча національна система рейтингів заснована на загальних
показниках і не відображає усього комплексу характеристик якості освітніх
послуг. При проведенні рейтингів і перевірок такого роду фактично не
враховуються специфіка діяльності освітніх закладів та зворотній зв'язок між
вищими навчальними закладами і споживачами освітніх послуг. Відповідно,
актуальною видається розробка технології проведення соціального аудиту в
освітній сфері для ефективного управління та підвищення якості освітніх
послуг ВНЗ.
Таким чином, наукова проблема полягає в суперечності між
об’єктивною потребою управлінської практики в освітній сфері в
удосконаленні соціальних технологій оцінки якості освітніх послуг ВНЗ,
застосування соціального аудиту для оцінки якості і недостатньо розвинутим
соціологічним і соціально технологічним знанням щодо соціального аудиту
та його застосування в управлінні якістю освітніх послуг ВНЗ.
Зв’язок дисертації з науковими програмами, планами, темами.
Дисертацію виконано в межах науково-дослідних тем Донецького державного
університету управління «Соціально-гуманітарні аспекти державного
управління» (номер державної реєстрації 0106U005128), «Сучасні суспільні
проблеми у соціологічному вимірі» (номер державної реєстрації 011U006071)
та в межах науково-дослідної теми Київського національного університету
імені Тараса Шевченко «Тенденції структурної трансформації українського
суспільства в контексті глобалізації та європейської інтеграції» (номер
державної реєстрації 11БФ017-01).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження розробка
теоретико-методичних засад впровадження соціального аудиту як технології
управління якістю освітніх послуг ВНЗ.
Мета дослідження обумовила постановку й вирішення наступних
дослідницьких завдань:
• узагальнити й визначити основні характеристики, зміст, спільні
7
та відмінні риси форм соціального управління ВНЗ;
• проаналізувати й систематизувати теоретичні підходи та дані, що
висвітлюють якість освітніх послуг у системі управління ВНЗ.
• виявити сутнісні характеристики технологій управління якістю
освітніх послуг ВНЗ для обґрунтування доцільності застосування соціального
аудиту в освітній сфері;
• здійснити аналіз закордонного та національного досвіду
впровадження процедур забезпечення якості освітніх послуг ВНЗ;
• дослідити досвід впровадження соціального аудиту в діяльність
освітніх установ;
• з’ясувати функції та технологічний алгоритм соціального аудиту
в освітній сфері;
• на основі емпіричних досліджень розглянути діагностичну
складову соціального аудиту в освітній сфері.
• здійснити оцінку проблем та перспективи впровадження
соціального аудиту в управлінську практику вищих навчальних закладів
Україні.
Об'єктом дослідження є управління якістю освітніх послуг ВНЗ.
Предметом дослідження є соціальній аудит як елемент системи
управління якістю освітніх послуг ВНЗ.
Методи дослідження. Дослідження здійснено завдяки використанню
комплексу загальнонаукових методів пізнання: системний аналіз (для
характеристики теоретичних основ дослідження соціального управління та
соціального аудиту в їх теоретичній та практичній взаємозалежності);
генетичний метод (для аналізу процесів виникнення, становлення та
послідовності стадій розвитку соціального аудиту в освітній сфері);
соціологічні методи збору та аналізу даних (анкетування – для збору
емпіричної інформації, аналіз вторинних даних тощо).
Дослідження включає:
8
теоретико-методологічну складову – систематизацію і аналіз
концептуальних підходів до соціального аудиту; визначення місця
соціального аудиту в системі діагностики якості освітніх послуг;
співвідношення соціального аудиту в освітній сфері з релевантними
соціологічними конструктами (моніторинг, експертиза, діагностика, оцінка
тощо);
емпіричну складову – анкетування та аналіз вторинних даних для
виявлення сутнісних характеристик соціального аудиту, визначення його
ролі в забезпеченні якості освітніх послуг та підвищення ефективності
функціонування ВНЗ тощо.
Емпіричною базою дослідження стали результати авторського
соціологічного дослідження якості вищої освіти в ВНЗ Україні. У період з 15
лютого по 29 березня 2014 р. методом роздаткового анкетування опитано 608
студентів та 92 викладача ВНЗ міст Донецька, Львова, Харкова та Чернігова.
Вибірка суцільна для студентів 4-5 курсів та викладачів кафедр гуманітарних
й економічних дисциплін.
Дослідницькою позицією соціологічного теоретизування в дисертації
обрано стратегію теоретичної розробки практичної соціальної проблематики
(за М. Уотерсом). Основою для соціологічного теоретизування виступала
інтегрована соціологічна парадигма Дж. Рітцера та парадигма натуралізму
(«утилітаризму»), яку запропонувала І. Дев’ятко для аналізу проблематики
інструментальної (або практичної) раціональності, до якої і відносимо
соціальний аудит в освітній сфері. Також увага приділяється теорії
соціальних технологій, в рамках якої соціальний аудит в освітній сфері
постає як механізм діагностики. Теоретичні аспекти управлінських практик
представлені крізь призму концепції соціального управління ВНЗ. Основні
методичні висновки зроблені в рамках концепції соціального аудиту.
Особливості та складові соціального управління ВНЗ розкриті за
допомогою наукових доробок Дж. Болдриджа, М. Вебера, Т. Веблена,
Дж. Міллета, А. Пригожина, Т. Парсонса, Г. Спенсера та ін. Моделі побудови
9
та управління вищим навчальним закладом спираються на дослідження
С. Белякова, О. Грудзинського, Т. Демченко, К. Дрезінского, М. Жасімова,
А. Загородньої, В. Кострової, А. Пучкова, А. Смоленцевої, Г. Шатона, та
інших авторів. В межах концепції, запропонованої В. Бурегою, визначаються
сутнісні характеристики соціально адекватного управління вищим
навчальним закладом. Окрема увага приділяється вивченню соціальної
відповідальності (А. Андрущенко, К. Буслов, Є. Головаха, Г. Йонас,
В. Канке, В. Козирьков, О. Куценко та ін.), та соціальної відповідальності
вищої освіти (М. Абілова, А. Левко, М. Ніязова, І. Убоженко). Вивчення та
авторське визначення явища «якість освіти» спирається на загальні
дослідження якості Е. Демінга, Дж. Джуана, К. Ісікави, Ф. Кросбі,
міжнародні стандарти якості ІSО 8402-86, ІSО 8402-94, ІSО 9001, а також
роботи вчених, які досліджують якість освіти в різних аспектах:
В. Андрущенко, Р. Браун, Д. Коблі, М. Кісіль, О. Ляшенко, Д. Павлова,
Л. Сокурянська, О. Скідін, Л. Хижняк, С. Щудло та ін. Використання базової
для нас концепції соціального аудиту спирається на наукові доробки
Ф. Алієва, П. Кандо, А. Куре, О. Мазурика, Ю. Попова, О. Шулуса та ін.
Необхідність розвитку інституту соціального аудиту в сфері вищої освіти
актуалізується завдяки науковим розвідкам, проведеним В. Бесчастним,
В. Болотовим, Н. Єфремовою, О. Єрмолаєвим, О. Лінником, В. Луговим,
Т. Матвєєвою, Дж. Роджерсоном, Ю. Рубіним, В. Самойловим, С. Шевченко,
О. Фроловою та іншими вченими. Розгляд соціального аудиту в освітній
сфері як соціальної технології ґрунтується на працях М. Лукашевича,
М. Маркова, В. Патрушева, В. Подшивалкіної, В. Судакова, Ю. Саєнко,
М. Туленкова; як механізму соціального контролю – на роботах
І. Антоновича, В. Бакірова, Н. Бойко, С. Бардаша, Я. Гілинського, І. Попової,
А. Ручки та інших.
Наукова новизна роботи розкривається у наступних положеннях:
- в межах теорій соціального контролю здійснено соціологічну
концептуалізацію соціального аудиту як технології управління в освітній
10
сфері, що, на відміну від попередніх досліджень, дає змогу класифікувати
соціальний аудит як вид соціального контролю, спрямований на підвищення
якості функціонування освітніх установ на процесуальному, організаційному
та системному рівнях на основі базових характеристик цього типу контролю,
а саме: незалежності; добровільності; забезпечення формування зворотного
зв’язку між організацією та суспільством; відсутності санкцій; наявності
власної нормативної бази; надійності отриманої інформації;
- визначено технологічний алгоритм соціального аудиту в освітній
сфері, який передбачає виконання комплексу дослідницько-діагностичних
процедур, комплексний аналіз отриманих даних, розробку рекомендацій
технологічного характеру щодо регулювання методами управлінських
рішень якості освітніх послуг й спирається на застосуванні якісних і
кількісних соціологічних методів та використанні міжнародних або
національних стандартів якості.
Уточнено:
- поняття «соціальний аудит в освітній сфері» шляхом його інтерпретації
крізь призму теорій соціального контролю та соціальних технологій; на
відміну від поширеного соціально-економічного трактування аудиту як суто
стандартизованої процедури, уточнене поняття визначається як управлінська
технологія, що передбачає дослідження освітньої установи засобами
соціологічної діагностики на предмет відповідності її функціонування
уніфікованим стандартам і індикаторам, що дозволяє конкретизувати функції
соціального аудиту в освітній сфері, методичні засади проведення та
відмінності від існуючих систем діагностики і державних атестаційноконтрольних процедур;
- структуру поняття «технології соціального аудиту в освітній сфері»,
яке на відміну від поширених визначень понять технології управління якістю
освітніх послуг (оціночних технологій, відповідних понять на базі стандартів
якості ISO та на базі TQM) розширено за допомогою таких соціологічних
11
конструктів як «соціальна відповідальність освіти» і «соціально адекватне
управління якістю освітніх послуг»;
- методику проведення соціального аудиту в освітній сфері, яка, на
відміну від існуючих методик, заснованих виключно на аналізі документів,
передбачає введення у її діагностичну складову соціологічних методів збору
та аналізу інформації, що дозволило врахувати смислові інтерпретації та
співвіднести не тільки формальні, але й реальні результати освітньої
діяльності ВНЗ із міжнародними стандартами якості. Зазначене дає
можливість вважати соціальний аудит в освітній сфері більш адекватною та
дієвою технологією управління якістю освітніх послуг ВНЗ.
Дістало подальшого розвитку:
- класифікація соціального аудиту в освітній сфері в системі соціальних
технологій (аудит розглядається як універсальна технологія у разі
комплексної діагностики всієї організації, і як спеціальна – для вирішення
актуальних проблем функціонування конкретного структурного підрозділу),
які знаходять віддзеркалення у формах його проведення – комплексного або
вибіркового;
- обґрунтування функцій та технологічних можливостей соціального
аудиту як технології в управлінні якістю наданих освітніх послуг вищими
навчальними закладами України. На основі теоретичних та емпіричних
доробок виявлені чинники, які перешкоджають імплементації соціального
аудиту в український освітній простір.
Практичне значення отриманих результатів полягає в розширенні
практичних можливостей застосування технологій соціального управління
вищим навчальним закладом як складною соціальною організацією;
теоретичному та емпіричному обґрунтуванні основних положень й
особливостей проведення соціального аудиту в освітній сфері, його функцій
та принципів; розробці технологічного алгоритму проведення соціального
аудиту, який може бути використаний для управління якістю освітніх послуг
ВНЗ та соціологічного супроводу прийняття управлінських рішень.
12
Теоретичні та практичні положення дисертаційної роботи можуть бути
використані в рамках навчальних курсів: «Соціологія освіти», «Соціологія
управління», «Соціальний аудит» тощо, а також для удосконалення методик
та інструментарію при проведенні оціночних досліджень, соціальної
експертизи, діагностики, моніторингу та оцінки освітніх установ і стану
сфери освіти загалом.
Особистий внесок здобувача. Результати дисертаційного
дослідження, зокрема ті, що розкривають наукову новизну, отримані та
сформульовані автором самостійно. З наукових праць, опублікованих у
співавторстві, використано лише ті положення, що є результатом особистих
досліджень здобувача. Внесок автора в публікаціях у співавторстві
конкретизовано у списку опублікованих праць за темою дисертації.
Апробація результатів. Основні положення дисертації доповідалися й
обговорювалися на наукових і науково-практичних конференціях:
Міжнародна науково-практична конференція з соціології «Держава і
глобальні соціальні зміни: історія, теорія, ідеологія» (м. Київ, 2010 р.);
ІІІ Інтернет-конференція САУ з проблем сучасної соціологічної освіти
(2010 р.); VIII, IX, X Міжнародні наукові конференції «Сучасні суспільні
проблеми у вимірі соціології управління» (м. Донецьк, 2012, 2013, 2014 рр.);
VI Міжнародна науково-практична конференція «Викладання психологопедагогічних дисциплін в технічному університеті в контексті соціальної
відповідальності» (м. Київ, 2011 р.); VII, VIII, ІХ, Х Міжнародні наукові
конференції «Соціологія у (пост)сучасності». (м. Харків, 2010, 2011, 2012,
2013 рр.); ІІ, ІІІ Міжнародні науково-практичноі конференції молодих учених
і студентів «Теоретичні, методологічні і практичні проблеми соціології
управління» (м. Донецьк, 2013, 2014 рр.); Круглий стіл «Європейська
політика і моделі соціального партнерства» (м. Донецьк, 2013 р.);
I Міжнародна науково-методична конференція «Якість освіти - управління,
сертифікація, визнання» (м. Краматорськ, 2013 р.); І Міжнародна науковопрактична конференція «Політика корпоративної соціальної відповідальності
13
в контексті сталого соціально-економічного розвитку» (м. Донецьк, 2013 р.);
ІІІ Міжнародна наукова конференція «Зінов’ївські студії» (м. Донецьк,
2013 р.); I Міжнародна науково-практична конференція «Історія, проблеми та
необхідні умови становлення громадянського суспільства в Україні»
(м. Львів, 2015 р.); XII Всеукраїнська науково-практична конференція з
міжнародною участю «Проблеми розвитку соціологічної теорії: теорії
солідарності та конфлікту в пояснені сучасних суспільних процесів»
(м. Київ, 2015 р.); Міжнародна науково-практична конференція «Сучасні
суспільні проблеми в вимірі соціології управління» (м. Маріуполь, 2015 р.);
Всеукраїнська науково-методична конференція «Студентоцентризм у системі
забезпечення якості освіти в економічному університеті» (м. Київ, 2016 р.).
Публікації. Основні положення дисертації висвітлено у 21 публікації, у
тому числі: у 6 наукових статтях у фахових виданнях (з них 1 – у
зарубіжному), 4 публікації в інших виданнях (з них 1 – у зарубіжному) та 11
тез наукових конференцій.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів,
висновків, списку використаних джерел та додатків. Обсяг основної частини
дисертації – 173 сторінки. Список використаних джерел включає 210
найменувань і займає 21 сторінку.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У Висновках сформульовані основні результати дисертаційного
дослідження, що мають як теоретичне, так і практичне значення та
засвідчують досягнення мети роботи.
1. Аналіз та узагальнення теоретико-методологічних підходів до
вивчення соціального управління вищим навчальним закладом і соціального
аудиту надало підставу здійснити соціологічну рефлексію та уточнити
ключові поняття дослідження «соціальне управління навчальним закладом»,
«якість освіти», соціальний аудит. ВНЗ розглянуто як складну систему,
метою функціонування якої є надання освітніх послуг, якість і затребуваність
яких визначає життєздатність та конкурентоспроможність відповідних
організацій. Таке соціологічне бачення переважно знаходиться в рамках
інституційного підходу, використання якого дозволяє аналізувати ступінь
задоволеності якістю освіти з позицій різних соціальних суб’єктів, як
безпосередньо включених у систему освіти, так і опосередковано пов'язаних
із нею. У теоретичній площині системного підходу щодо вивчення ВНЗ
акцентована увага на функціональному навантаженні та призначенні
структурних підсистем ВНЗ як об’єктів управлінського впливу. Уточнено
параметри соціального управління якістю освітніх послуг, серед яких
принципове значення мають соціальна відповідальність та адекватність
інтересам, потребам споживачів і суспільному розвитку («соціальна
адекватність управління»). Розрізнено й порівняно технологічні моделі
управління якістю освітніх послуг у сучасних ВНЗ. Відповідно соціальне
управління ВНЗ передбачає теоретичне вибудовування концепції розвитку
організації, аналіз конкурентних переваг і визначення управлінської
стратегії, яка забезпечить якість освітніх послуг як цільової компоненти
діяльності ВНЗ.
169
2. Аналіз освітніх послуг як складного соціального явища дозволив
виокремити його тривимірну структуру, що знаходить відображення на рівні
особистості, підприємства/організації та держави. Якість освітніх послуг
визначено як сукупність їх сутнісних властивостей, що відрізняють освітні
послуги від інших аналогічного призначення і які визначають ступінь
задоволення суб’єктами соціальних взаємодій щодо надання і отримання
послуг відповідних актуальних і передбачуваних потреб і попиту на ці
послуги. Якість освітніх послуг може бути кількісно оцінена системою
соціальних і техніко-економічних показників. Зазначено, що в
соціологічному дискурсі якість освітніх послуг розглядається не тільки як
характеристика життєздатності та розвитку освітньої системи, але і як об’єкт
управління. Для визначення змістовних детермінант якості освітніх послуг та
на підставі застосування системного, багатопараметричного підходів
розвинуто відповідне теоретичне і технологічне уявлення, яке враховує
зовнішні і внутрішньо-системні прояви якості та можливості їх оцінювання.
Визначено індикатори задоволеності й затребуваності певних компонентів
якості освітніх послуг. Останнє стало можливим на основі застосування
системного і процесуального підходів та врахування нестабільної й
суб’єктивно-об’єктивної природи задоволеності якістю освітніх послуг.
Зазначено, що необхідним компонентом в забезпеченні якості освітніх послуг
є управління якістю, спрямоване на забезпечення трьохкомпонентної
відповідності освітніх послуг: (1) очікуванням основних груп їх споживачів,
(2) визначеним стандартам надання освітніх послуг (які є інституціонально і
культурно залежними) та (3) потребам суспільного розвитку. У забезпеченні
такої відповідності проявляються соціальна відповідальність та адекватність
управлінських технологій.
3. Застосування теоретичного конструкту «соціальна технологія»
дозволило досліджувати управління якістю освітніх послуг як
алгоритмізований, технологічний процес. Технології управління якістю
освітніх послуг мають виступати в ролі механізму досягнення
170
трьохкомпонентної відповідності надання освітніх послуг, прогнозування
певних змін в освітній сфері та активного впливу на них з метою досягнення
бажаного результату. В методичному плані сучасні технології управління
якістю освітніх послуг більше представлені нормативно-оціночними
різновидами, які не забезпечують комплексної (трьохкомпонентної)
соціальної відповідальності та соціальної адекватності управління. Так, у
сучасних практиках управління якістю освітніх послуг поширеними є:
а) власно оціночні технології, б) технології на базі стандартів якості ISO,
в) технології на базі TQM. Дані технології взаємодоповнюють одне одного,
однак, якщо стандарти ІSO призначені для регулювання взаємовідносин між
постачальником освітніх послуг та споживачами, то концепція TQM
призначена для внутрішніх потреб освітньої установи, так само, як і оціночні
технології спрямовані, переважно, на самооцінку. Існуюче теоретичне
розуміння технологій управління доповнено соціологічним змістом за
допомогою таких конструктів: як «соціальна відповідальність ВНЗ» і
«соціально адекватне управління якістю освітніх послуг і ВНЗ», що виводить
нас на обґрунтування значення соціального аудиту як оптимальної
комплексної технології соціального управління якістю в освітній сфері.
4. Завдяки аналізу закордонного та національного досвіду
впровадження процедур забезпечення якості освітніх послуг ВНЗ зроблено
висновок про те, що в сучасних практиках управління якістю домінують
оціночні методики і процедури (як-то акредитація, власно оцінка і аудит), які
уможливлюють загальну перевірку відповідності освітніх послуг, що
надаються ВНЗ, запитам сучасного споживача. Аналізуючи закордонний
досвід управління якістю освітніх послуг та діяльності ВНЗ, визначено, що
посилюється тенденція впровадження низки кількісних індикаторів і
відповідних рейтингів, що фрагментарно відображають стан функціонування
ВНЗ. Найбільш вдалим поєднанням стандартизованої перевірки й оцінки у
сфері вищої освіти стає соціальний аудит, оскільки має потужний як
діагностичний, так і управлінський потенціал.
171
5. Уточнено поняття соціального аудиту в освітній сфері, яким
запропоновано позначати управлінську технологію, засновану на визначенні
методами соціологічної діагностики відповідності освітніх послуг (1)
очікуванням основних груп їх споживачів, (2) визначеним стандартам
надання освітніх послуг (які є інституціонально і культурно залежними) та
(3) потребам суспільного розвитку. Соціальний аудит у ВНЗ може
проводитися як на рівні організації в цілому, так і на рівні її окремих
структурних підрозділів; вирізняють також аудит навчального процесу,
освітньої програми, системи менеджменту якості ВНЗ; аудит внутрішній та
зовнішній, комплексний та вибірковий. Кожен із наведених видів постає у
вигляді відносно самостійного механізму для вирішення конкретних
практичних завдань управління якістю.
6. Виокремлено функції соціального аудиту в освітній сфері
(інформаційна, світоглядно-аксеологічна, оціночно-діагностична, аналітична,
прогностично-проектувальна, контрольно-регулятивна), що можна вважати
внеском у розвиток соціологічних концепцій соціального аудиту і
соціального контролю. Визначено технологічний алгоритм соціального
аудиту освітніх послуг, який передбачає наступне: (а) виконання комплексу
дослідницько-діагностичних процедур (попереднє оцінювання якості
надання освітніх послуг на основі самооцінки їх суб’єктами; аналіз окремих
компонентів системи надання послуг на основі документації, експертопитувань та вивчення з допомогою соціологічних методів задоволеності
основних учасників взаємодій щодо надання та споживання послуг); (б)
комплексний аналіз отриманих даних на відповідність певним стандартам і
соціальним очікуванням; (в) розробка рекомендацій технологічного
характеру щодо регулювання методами управлінських рішень якості освітніх
послуг.
7. На основі результатів проведеного автором емпіричного
соціологічного дослідження проілюстровано застосування розширеної
методики соціального аудиту, яка передбачає включення до
172
стандартизованих методів і процедур власне соціологічних. Підтверджено,
що застосування міжнародних і національних стандартів якості в її
діагностиці є невід’ємною складовою аудиту. При цьому, соціологічні
методи дозволяють отримати інформацію суб’єктивного, інтерпретативного
характеру, яка не представлена в об’єктивних показниках стандартів, що є
вкрай важливим для комплексної оцінки якості освітніх послуг з позицій
різних суб’єктів соціальних взаємодій з приводу надання та споживання
освітніх послуг. Соціальний аудит ВНЗ, який проводиться незалежними
агенціями, здатний не тільки виявити факти надання споживачам неякісних
послуг, але й стати ефективним інструментом управління якістю освіти.
8. Обґрунтовано, що застосування соціального аудиту як технології
управління якістю освітніх послуг, безпосередньо залежить від якості
проведених етапів аудиту, які в свою чергою впливають на адекватність та
виваженість управлінських рішень. Дослідження управлінських аспектів
соціального аудиту в освітній сфері дозволило акцентувати увагу на одній із
базових функцій управління, а саме – функції соціального контролю.
Визначено принципові характеристики цього типу контролю, які постають
основою соціального аудиту в освітній сфері: незалежність; добровільність;
забезпечення формування зворотного зв’язку між організацією та
суспільством; відсутність санкцій; наявність власної нормативної бази
(стандартів, які забезпечують формальний тип контролю); надійність
отриманої соціально-значущої інформації.
9. Обґрунтована необхідність впровадження в український освітній
простір соціального аудиту, що обумовлюється такими чинниками:
суспільними потребами у розвитку незалежних механізмів соціального
контролю які здатні надавати достовірну інформацію про якість освітніх
послуг у ВНЗ; інтеграцією України в європейські та світові освітні ринки;
необхідністю діагностики якості освітніх послуг для підвищення
ефективності діяльності освітніх установ; актуальністю запобігання розвитку
силових (примусових) сценаріїв в освітній сфері тощо. Окреслено основні
173
перешкоди, які заважають імплементації соціального аудиту в освітній сфері
в Україні, а саме: відсутність нормативно-правових основ проведення
соціального аудиту в освітній сфері та відповідної законодавчої бази;
соціально-психологічне несприйняття керівниками ВНЗ аудиту через його
розуміння як додаткової форми контролю; повільне впровадження
європейських стандартів якості в управлінську практику та ін. Поширення
принципу соціальної відповідальності, який лежить в основі соціального
аудиту, надає можливість розбудувати дієву стратегію розвитку освітньої
сфери на рівні держави та ефективну діагностичну і управлінську технологію
на рівні ВНЗ.