КОМАРОВА ОЛЕНА ОЛЕКСІЇВНА СОЦІАЛЬНІ ТРАНСФЕРТИ ЯК ЧИННИК ЖИТТЄЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ (на прикладі Дніпропетровської області)

Краткое описание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, представлено ступінь її
розробленості; поставлена наукова проблема, сформульовано об’єкт, предмет, мету
й завдання дослідження; визначено його теоретичну та емпіричну базу; викладено
основні положення, які розкривають новизну роботи, визначено її практичне
значення, подано відомості про апробацію результатів, наведено дані про публікації
автора, структуру та обсяг дисертаційного дослідження.
У першому розділі «Соціальні трансферти: теоретичні засади досліджень і
сутність явища» здійснено смислове визначення соціальних трансфертів у
контексті економічних і соціологічних теорій, з’ясовано їх соціальну сутність та
функціональне призначення в сучасному українському суспільстві.
Аналіз теоретичних засад дослідження трансфертів, який здійснено у економічній,
правовій, соціологічній літературі (В. Андрущенко, Е. Лібанова, І. Бабак, М. Макаренко,
Т. Савченко, Г. Волинський, О. Новікова, І. Сирота, В. Скуратівський, Г. Філюк,
П. Шевчук, Л. Черенько, Н. Якуненко, Н. Кривенко, Л. Слюсар, В. Тарасенко, В. Савка,
В. Макаренко, О. Ярош та інші), незважаючи на наявність різних точок зору щодо
тлумачення поняття «соціальних трансфертів» виявив домінування економічного
підходу. На думку автора, редукція соціальних трансфертів тільки до економічної їх
сутності не є продуктивною, оскільки знецінює їх соціальну складову.
Аналіз існуючих інтерпретацій поняття «трансфертів» дозволив розподілити їх
на трансферти економічного та соціального спрямування. Тому запропоновано
уточнити поняття «соціальні трансферти» як гарантованих державою безвідплатних
платежів (у різних формах) малозабезпеченим верствам населення, (що вже / або не
працюють), що забезпечують підтримку на належному рівні особистісне
відтворення та добробут громадян. При їх розподілі державні органи враховують
реальний рівень цін і прожиткові мінімуми.
Соціальні трансферти є важливим чинником соціального захисту населення та
опосередкованим результатом соціально-економічного розвитку держави. Автор
розглядає їх комплексно, на основі таких соціологічних та економічних теорій: теорії
добробуту В. Парето, А. Пігу; теорії обміну Дж. Хоманса; концепції укоріненості
М. Грановеттера; теорії потреб А. Маслоу; концепції якості життя Д. Кейнса,
Ж. Гардена, Дж. Гелбрейта; теорії людського капіталу Г. Беккера; теорії
справедливості Дж. Роулса, І. Бентама. На основі аналізу соціальних трансфертів за
допомогою системного та структурно-функціонального підходів у роботі виокремлено
такі їх ознаки: націленість на суспільний та індивідуальний добробут населення,
реалізація принципів соціальної справедливості, соціальна укоріненість, спрямованість
на відтворення людського потенціалу та гуманізація відносин соціального обміну
між працюючим і непрацюючим населенням.
Виявлено соціальну сутність соціальних трансфертів, яка полягає у їх здатності
забезпечувати можливість задоволення особистих потреб та відтворення особистісного
потенціалу тих соціально-демографічних груп населення, які на даному етапі свого
життєвого циклу за певних обставин (навчання, непрацездатність, інвалідність,
вихід на пенсію, каліцтво тощо) не здатні самостійно це зробити, з метою їх
соціального захисту і запобігання зниження матеріального рівня і якості їх життя.
7
З’ясовано, що cоціальна сутність соціальних трансфертів виявляється у взаємозв’язку
таких компонентів як: внутрішні властивості, підстави, за якими вони надаються, їх
функціональне призначення, джерела формування і коло суб’єктів, які їх отримують.
На підставі аналізу наукової літератури у дисертації пояснено функціональне
призначення соціальних трансфертів. Відомі з спеціальної літератури функції:
підтримуюча та реабілітаційна, доповнено наступними функціями: 1) відтворення
особистісного потенціалу населення (система соціальних трансфертів з метою
забезпечення відтворення людського потенціалу країни за рахунок гідних пенсійних
виплат, а також заслужених пільг та допомог сприяє безперервному відтворенню
можливостей особистості та суспільства в цілому); 2) мотиваційна (гідне
забезпечення старості в майбутньому є досить сильним мотивом для трудової
діяльності); 3) регулююча (держава здійснює регулювання, контроль раціонального
співвідношення надання соціальних трансфертів окремим категоріям громадян);
4) стимулювання людей похилого віку до активної ресоціалізації (соціальні
трансферти виступають одночасно інструментом психологічного захисту і
механізмом надання матеріальної підтримки).
У другому розділі «Життєзабезпечення людей похилого віку: соціологічний
вимір» уточнено періодизацію старіння людей похилого віку як соціально-
демографічної групи та суб’єкту отримання соціальних трансфертів, а також
виявлено їх характерні риси і досліджено існуючий стан їх життєзабезпечення в
України. Здійснено аналіз структури соціальних трансфертів відповідно до потреб
людей похилого віку. Аналітичне осмислення різних наукових позицій, зокрема:
Б. Ананьєва, М. Єрмолаєвої, Р. Яцемирської, К. Вишневської-Рошковської, Є. Головахи,
Е. Еріксона, О. Краснової, В. Абрамова, О. Холостової, В. Болтенко, Н. Щукіна,
Г. Хойфт та інших стосовно трактування процесу старіння виявило недостатність
його соціологічних обґрунтувань в залежності від певних соціально-економічних умов
країни. Тому систематизація існуючих наукових поглядів, переосмислення сучасних
тенденцій змін демографічного розвитку дозволило розглядати процес старіння як
поступовий, невід’ємний природний період у розвитку особистості, який в сучасних
умовах характеризується суттєвою різницею в тривалості життя у чоловіків та
жінок, а також нестійкими психоемоційними настроями людей похилого віку.
Зважаючи на демографічну ситуацію в Україні, зростанням частки осіб похилого
віку серед населення, у дисертації пропонується ґрунтуватися на наступній
періодизації старіння для жінок та чоловіків: період початкового або раннього
старіння – 50–60 років; період середнього старіння – 60–65 років; період глибокого
або пізнього старіння 66–79 років, період довголіття – з 80 років і більше.
Аналіз сучасних українських реалій дав змогу уточнити характерні риси людей
похилого віку, яких можна розглядати як особливу соціально-демографічну групу
населення, вікова межа якої починається з 50 років. По-перше, вони є колишніми
суб’єктами трудових відносин і теперішніми суб’єктами отримання соціальних
трансфертів, права яких захищаються Конституцією України та низкою нормативно-
правових актів, а сучасні принципи політики по відношенню до них містяться в
Міжнародних планах дій ООН з проблем старіння. По-друге, з плином часу у цих
людей відбуваються вікові фізіологічні та психологічні зміни. По-третє, люди
похилого віку мають певні специфічні соціально-економічні та духовні потреби та
8
право на їх задоволення. По-четверте, вони прагнуть до ресоціалізації після зміни
соціального статусу зайнятості. По-п’яте, не зважаючи на те, що в минулому ця
категорія людей створювала значний соціальний, виробничий, науково-технічний та
інтелектуальний потенціал держави, більшість з них є малозабезпеченими та
потребують соціальної підтримки з боку нашого суспільства та держави .
Тенденції збільшення питомої ваги людей похилого віку у структурі населення,
погіршення їх матеріального забезпечення, зміни соціального статусу, формування
нових потреб у товарах та послугах, які не задовольняються достатньою мірою,
складні умови життя, свідчать про незадовільний існучий стан життєзабезпечення
людей похилого віку в Україні. Якість життя людей звичайно залежить як від
об’єктивних так і суб’єктивних чинників. Життєзабезпечення людей похилого віку
здійснюється за рахунок виплат, рівень яких не задовольняє їх життєвих потреб.
Результатом діючої соціальної політики у сфері соціального забезпечення людей
похилого віку є загальна соціальна напруженість не тільки цієї верстви, а й
суспільства взагалі, оскільки, як свідчать статистичні дані з кожних 10 громадян
України четверо мають статус пенсіонера, що свідчить про високий рівень
демографічного навантаження на працездатне населення особами пенсійного віку.
Результати авторського соціологічного дослідження, проведеного у Дніпропетровській
області, також свідчать, що останнім часом у людей похилого віку фіксується
погіршення стану соціального самопочуття та впевненості у власному майбутньому,
а також низька інформаційна та юридична обізнаність щодо своїх конституційних
прав. До того ж встановлені законодавством державні соціальні гарантії
недостатньою мірою відповідають міжнародним стандартам, що, в свою чергу,
призводить до невиконання основних офіційно задекларованих принципів
соціальної політики і не сприяє досягненню її цілей. Реформування пенсійної
системи відбувалося без урахування інтересів більшості населення України.
При аналізі структури системи соціальних трансфертів для людей похилого
віку виявлено, що соціальні трансферти реалізуються у трьох основних формах:
готівковій, натуральній та безготівковій. До готівкових (грошових) соціальних
трансфертів відносяться: пенсійні виплати, які являють собою форму реалізації
договірних відносин між державою та населенням і носять гуманістичний характер;
державні соціальні допомоги, які надаються диференційовано, в залежності від
матеріального рівня забезпеченості людей, можливостей держави, а також певних
обставин, які, як правило, не залежать від особи; субсидії готівкою, що спрямовані
на захист малозабезпечених пенсіонерів, які проживають у віддалених районах, де
майже відсутні нормальні умови для проживання; індексація пенсій, як захисний
механізм доходів громадян від інфляційних процесів. До соціальних трансфертів у
натуральній формі відноситься соціальне обслуговування. До безготівкової форми
соціальних трансфертів належать житлові субсидії та пільги для людей похилого
віку. Доведено, що існуюча в сучасній Україні система пільг потребує реформування.
У третьому розділі «Особливості соціальних трансфертів у життєзабезпеченні
людей похилого віку: емпіричний аналіз (на прикладі Дніпропетровської
області)» представлено аналіз результатів емпіричного соціологічного дослідження
процесу надання, розподілу та використання соціальних трансфертів для людей
похилого віку у Дніпропетровській області; виявлено характер взаємодії працівників
9
органів місцевого самоврядування та людей похилого віку; представлено проект
удосконалення процесу надання та розподілу соціальних трансфертів.
Результати оціночних суджень людей похилого віку, які проживають в
Дніпропетровській області, свідчать про низьку юридичну обізнаність більшості з них
щодо своїх конституційних прав стосовно розмірів пенсії, існуючих видів допомог та
системи соціального забезпечення. У процесі дослідження виявлено, що для
більшості людей похилого віку (61 % респондентів) – пенсія є основним і здебільш
єдиним джерелом матеріального забезпечення, при цьому практично половина з них
(до 50 % респондентів) не задоволені розмірами своєї пенсії, а майже 45 % опитаних –
не мають можливості матеріально допомагати своїм близьким, зокрема дітям та
онукам. Варто підкреслити, що більшість опитаних (до 75 %) незадоволені ставленням
до них з боку суспільства і відчувають це не тільки з боку оточуючих їх людей, але,
насамперед, державних органів, зокрема органів місцевого самоврядування.
Аналізуючи морально-психологічний настрій, який властивий опитаним людям
похилого віку, варто підкреслити, що більшість з них налаштовані скоріше
песимістично ніж оптимістично. У ході дослідження виявлено, що розмір пенсії, який
би хотіли отримувати люди похилого віку для нормального життєзабезпечення, в
середньому становить 5 000 грн., що значно більше існуючого нині середнього
розміру пенсії у Дніпропетровській області (станом на 2014 рік він становить
1664 грн.). Невипадково, тільки 1 % опитаних людей похилого віку мають
фінансову можливість для мандрування.
Стосовно пільг або їх грошової компенсації, позиція респондентів виявилася
неоднозначною: значна частка з них готова користуватися соціальними пільгами
(40 %), а більше половини (55 %) згодні отримувати гроші за неодержані протягом
року пільги. До підвищення Урядом пенсійного віку 83 % опитаних ставляться
негативно і вважають за необхідне внести нові зміни до пенсійного законодавства.
Результати дослідження підтвердили припущення про те, що чим старша людина,
тим гірше її здоров’я і тим частіше вона потребує регулярної медичної допомоги.
Виявлено, що за останній рік (перед опитуванням) у лікарнях відновлювали
здоров’я близько 55 % респондентів, однак майже всі вони оплачували лікування
самостійно або за допомогою родини, тоді як державну допомогу отримали тільки
2 % опитаних, серед яких в основному ветерани війни. Таким чином, сучасна система
соціального забезпечення людей похилого віку в Україні є недостатньо дієвою.
За оцінками людей похилого віку організація роботи органів місцевого
самоврядування недосконала і неефективна. Взаємодія органів місцевого
самоврядування з людьми похилого віку має бути двостороннім процесом, який
впливає на вирішення більшості конкретних соціальних проблем цієї групи
населення, зокрема з приводу забезпечення їх соціальними трансфертами.
За період дослідження (вересень 2011 – серпень 2012) було виявлено низку
негативних тенденцій у соціальній сфері у Дніпропетровської області: незадовільний
стан надання пільг для проїзду людям похилого віку; низька якість надання соціальних
послуг та обслуговування; незадовільне забезпечення їх необхідними ліками;
недостатня професійність соціальних працівників при наданні соціальної допомоги для
подолання кризових життєвих ситуацій; недостатньо прозора система надання деяких
видів пільг; застарілість матеріальної, інформаційної та технічної бази соціальних
10
служб тощо. Про наявність цих негативних змін свідчать численні звернення людей до
місцевих засобів масової інформації, скарги та обурення пенсіонерів в громадських
місцях, а також спілкування під час проведення соціологічного опитування.
На основі опитувань і спостережень у роботі обґрунтовується необхідність
удосконалення взаємодії працівників органів місцевого самоврядування з людьми
похилого віку за допомогою таких заходів, як: підвищення та удосконалення
кваліфікації посадових осіб органів місцевого самоврядування; дотримання
принципу адекватності пільг та фактичного трудового внеску; створення належних
умов для прийому громадян з обмеженими фізичними можливостями; забезпечення
професійної соціальної допомоги для подолання кризових життєвих ситуацій та
труднощів адаптації осіб похилого віку; удосконалення та оновлення матеріальної,
інформаційної та технічної бази соціальних служб; поширення найкращого досвіду
роботи місцевих рад тощо.
Практичним результатом дисертаційного дослідження стала розробка проекту
удосконалення процесу надання та розподілу соціальних трансфертів для людей
похилого віку з метою покращення їх життєдіяльності. Головними завданнями цього
проекту є: реформування системи соціальних пільг для людей похилого віку;
сприяння самореалізації потенціалу літніх людей та стимулювання їх до активної
ресоціалізації в після трудовий період життя; покращення якості соціального
обслуговування літніх людей; удосконалення процедури призначення окремих видів
державної соціальної допомоги; підвищення ефективності використання державних
коштів, які спрямовані на виплату окремих видів допомоги людям похилого віку.
Для ефективної їх реалізації необхідно: сформувати єдину базу даних осіб, які
потребують державної соціальної допомоги та Єдиного реєстру осіб, які мають
право на пільги; упорядкувати збір, аналіз, узагальнення та моніторингу інформації;
здійснювати ретельний добір кадрів та підготовку відповідних фахівців;
удосконалити правовий механізм надання соціальних трансфертів; визначити
конкретні завдання та показники виконання бюджетних програм соціального
захисту населення на регіональних рівнях та здійснювати їх контроль тощо.
Запровадження названого проекту сприятиме поширенню позитивних
тенденцій у сфері соціального захисту людей похилого віку через систему
соціальних трансфертів. Так, для людей похилого віку значно спроститься процедура
призначення окремих видів державної соціальної допомоги та пільг; суттєво
розширяться можливості щодо проведення дозвілля, що призведе до покращення їх
психоемоційного стану та соціального самопочуття; покращиться якість їх
соціальної підтримки; розширяться можливості задоволення потреб тощо та
зменшиться ступінь їх розшарування за рівнем доходів тощо. Реалізація проекту у
сфері соціальної політики країни дозволить покращити матеріальний добробут та
якість життя населення; використання коштів Пенсійного Фонду країни буде
відбуватися більш раціонально; більш збалансованою та стійкою стане система
соціального захисту людей похилого віку; буде відбуватися поступове створення
сприятливого середовища для функціонування і зміцнення соціальної політики як
неодмінної складової розвитку демократії. Крім того підвищиться ступінь довіри з
боку людей похилого віку до органів місцевого самоврядування; покращиться
ефективність їх взаємодії; більш дієвою стане система адміністративного управління
11
соціальним захистом населення. Підвищення обізнаності громадян щодо своїх прав
у соціальній сфері сприятиме зміцненню порозуміння і поваги з боку суспільства та
молодих поколінь до людей похилого віку, зниження у них утриманських настроїв
та формування у суспільній свідомості розуміння того, що дбати про свої майбутнє
необхідно ще у працездатному віці.