ОРОС Олександра Богданівна СОЦІАЛЬНІ ЧИННИКИ ФІЗИЧНОГО НАСИЛЬСТВА СЕРЕД ДІТЕЙ СТАРШОГО ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ

Краткое описание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету і задачі
дослідження, розкрито наукову новизну отриманих результатів та їх практичне
значення, подано відомості про їхню апробацію та наукові публікації автора.
В першому розділі – «Теоретико-методологічні основи дослідження
насильства та агресії» розкрито зміст, взаємозв’язки та взаємообумовленість
основних понять і категорій дисертації: «насильство», «соціальне насильство»,
«фізичне насильство», «соціальний порядок», «соціальне відхилення»,
«епістемологія доброчинності», «соціальний конструкт», «методи
опосередкування проблемної ситуації», що дозволило сформувати
концептуальну модель дослідження соціальної детермінації проявів
насильства дітьми в сучасному українському суспільстві.
Теоретичне обґрунтування дослідження базується на опрацюванні
наукових досліджень вітчизняних та зарубіжних фахівців, з точки зору
акцентів у дослідженнях на питаннях соціального порядку, соціальних
відхилень, соціального та фізичного насильства, можуть бути класифіковані
наступним чином. По-перше, дослідники, які зосередили свої розробки на
теоретико-методологічному рівні, зокрема: О. Конт, Г.Спенсер, Е.Дюркгейм,
Ф.Тьоніс, В.Вундт, В.Зомбарт, М.Вебер, Г.Зіммель, Г. Тард, По-друге,
представники емпіричного підходу: А. Кетлє А. Геррі, А. Паран-Дюшатле,
М. Сміт, Є. Тарновський, М. Гернет, К.Герман, А.Анучін, В. Міхневич,
Н. Карєєв, Е. Феррі, Ф. фон Лист, Д. Дріль, А.Кістяківський, І. Фойницький,
М. Духовський, М. Чубинський, С. Гогель, А. Жижиленко, Х. Чарихов,
Т. Знанецький, Р. Парк, Ф. Трашер, К. Тіббетс, Е. Сазерленд.
Насильство, як фундаментальний соціальний феномен, потрібно
визначати в широкому і вузькому сенсі. Насильство у широкому сенсі – це
один із способів задоволення потреб, який може бути застосованим на різних
рівнях соціальних взаємодій. На макрорівні насильство може бути цілком
легітимним та інституціализованим примусом, або протизаконним способом
дії (як-то військове загарбництво, тощо). Насильство на мезорівні припускає
як різного роду види спровокованого колективного самозахисту, так і
7
невиправдані конфлікти між окремими соціальними групами і спільнотами.
Насильство на мікрорівні проявляється у формі свідомого впливу на особу
поза її волею та бажання, що призводить до обмеження чи втрати особою
можливостей для реалізації власних потреб та інтересів, забезпечення
власного життя.
У вузькому значенні, насильство – це завдання особі будь якої шкоди.
Насильство у вузькому сенсі – це, перш за все, заподіяння особі прямої
фізичної або психічної шкоди. Значні розбіжності між широким і вузьким
сенсами розуміння насильства вимагають певних засобів інтеграції цих
інтерпретацій.
В протосоціологічний період соціальний порядок і насильство
розглядалися наслідком долання природної нерівності. Проголошуючи
справедливість всього лише обов’язком виконання укладених договорів,
науковці і правознавці Нового часу зробили дуже важливий крок на шляху до
деонтологізації права. Тенденції до деонтологізації (грец. deontos — належне і
logos — вчення) позбавляють правові явища об’єктивного статусу.
Прибічники деонтологічно-суб’єктивістського підходу (Г. Грійенз, Дж. Фінніс,
Дж. Байль, В. Мєй, П. Лі) відмовляються від пошуків метафізичних, або
онтологічних основ насильства, критерій же істинності положень в
нормативній етиці і політичній теорії вони убачають в їх самоочевидності.
Засновники класичної соціології поклали бінарну опозицію «порядок» –
«прогрес» в основу теорії суспільства, яка, за гіпотезою І.П. Рущенка, стала
дискримінаційною по відношенню до іншої бінарної опозиції, «порядок» –
«відхилення (порушення)». Завдяки цьому, спеціальні галузі соціології
розпочали розвиватися у двох паралельних напрямках: дослідженні
нормативної діяльності, що утворює соціальний порядок, і асоціальної – що є
відхиленням від норми. При цьому, дослідження соціальних відхилень
отримали більш низький статус у порівнянні з дослідженнями соціального
порядку.
Механізмом, здатним пояснити трансгресію сучасних соціальних
порядків, стала концепція дослідницької групи Стенфордського університету
під керівництвом Дугласа С. Норта. На думку американських дослідників,
дійсною альтернативою насильству є соціальні порядки відкритого доступу,
які виникли під час другої соціальної революції. На відміну від порядків
закритого типу, особисті стосунки для них є менш значимими. Для соціальних
порядків відкритого доступу більш характерні безособові стосунки між
громадянами, які можливі завдяки морфології великих громад. Індивідуальна
ідентичність громадян нівелюється тільки в умовах великих урбанізованих
спільнот сучасного міста. Соціальні порядки відкритого доступу здатні
підтримувати безособові відносини. Безособовість фундаментально змінює
природу конкуренції. Саме такі безособові відносини відкривають суспільству
нові можливості. Рівень насильства в соціальних порядках відкритого доступу
значно менше за рахунок зменшення «війн ідентичностей», які є найбільш
гострими в невеликих населених пунктах. Незважаючи на неоднозначність
8
фактів, існує припущення, згідно якого невеликі спільноти страждають від
більш високого рівня насильства, ніж великі. Обґрунтовано припущення, що в
сучасному суспільстві рівень насильства в сільській місцевості вище ніж в
містах.
Міждисциплінарні дослідження насильства концентрують увагу як на
об’єктивній природі насильства, так й на його суб’єктивних проявах, а
консеквентні підходи закономірно доповнюються деонтологічними
напрямками дослідження насильства.
Важливим недоліком поняття фізичного насильства є дистанціювання
процесів пояснення і його розуміння як суспільного феномену. Фізичне
насильство і злочинність в цілому реалізуються не в рамках онтологічного, а
виключно в рамках аксіологічного підходу. Це виключає або зменшує вартість
когнітивних стратегій, а соціальний феномен фізичного насильства оцінюється
суто в контексті мовної реальності. У свою чергу, це невиправдано
трансформує проблему дослідження проявів фізичного насильства в проблему
інтерпретації понять та оцінок їх шкоди.
З метою створення адекватних концептуальних координат соціологічного
дослідження соціальних чинників насильства потрібний його розгляд у більш
широкому соціальному контексті, межі якого визначаються тезаурусом
понять: інтерес – насильство – легітимність. Концептуальною схемою більш
широкого контексту є система понять: одиничний факт – особистісний прояв –
закономірність. Зв’язуючою ланкою концептуальної схеми є поняття: збіг
потреб – підпорядкування потреб – узгодження потреб.