БИШЕВЕЦЬ Олена Володимирівна КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ЗАСТОСУВАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО ВПЛИВУ У СФЕРІ СУДОЧИНСТВА : БИШЕВЕЦЬ Елена Владимировна КОНЦЕПТУАЛЬНЫЕ ОСНОВЫ ПРИМЕНЕНИЯ психологического воздействия в сфере судопроизводства

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

БИШЕВЕЦЬ Олена Володимирівна

УДК343.95.

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ
ЗАСТОСУВАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО ВПЛИВУ
У СФЕРІ СУДОЧИНСТВА

Спеціальність 12.00.09 кримінальний процес та криміналістика;
судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
КОТЮК Іван Ілліч,
доктор юридичних наук,
професор

Київ 2011

ЗМІСТ

ВСТУП.......................................................................................................

3

РОЗДІЛ1. Загальнотеоретичні засади застосування психологічного впливу у сфері судочинства

1.1.Загальна характеристика психологічного впливу як засобу вирішення завдань у сфері судочинства..................................................

13

1.1.1.Поняття, види та механізм психологічного впливу в умовах міжособистісної взаємодії.........................................................................

15

1.1.2.Правові засади застосування психологічного впливу у сфері судочинства................................................................................................

30

1.2.Характеристика окремих засобів психологічного впливу у сфері судочинства................................................................................................

39

Висновки до Розділу1...............................................................................

66

РОЗДІЛ2. Тактичні прийоми, засновані на методах психологічного впливу, у сфері судочинства

2.1.Поняття та види тактичних прийомів, заснованих на методах психологічного впливу..............................................................................

69

2.2.Передумови та завдання реалізації тактичних прийомів, заснованих на методах психологічного впливу, у сфері судочинства..

79

Висновки до Розділу2...............................................................................

96

РОЗДІЛ3. Практичні аспекти застосування тактичних прийомів, заснованих на методах психологічного впливу

3.1.Характеристика окремих тактичних прийомів, заснованих на методах психологічного впливу, та загальні засади їх реалізації.........

98

3.2.Особливості застосування тактичних прийомів, заснованих на методах психологічного впливу, в окремих видах судочинства..........

129

3.3.Актуальні проблеми застосування тактичних прийомів, заснованих на методах психологічного впливу, у сфері судочинства окремими його учасниками......................................................................

154

Висновки до Розділу3...............................................................................

172

ВИСНОВКИ..............................................................................................

179

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................................

188

ДОДАТКИ.................................................................................................

199

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Успішне вирішення завдань у сфері судочинства потребує не лише бездоганного знання норм права та особливостей їх практичної реалізації, а й застосування наукових засобів вирішення цих завдань, серед яких особливе місце посідають тактичні прийоми, засновані на методах психологічного впливу.
У правовій теорії тактичні прийоми традиційно розглядають у рамках науки криміналістики як засоби вирішення професійних завдань у сфері кримінального судочинства, і насамперед на стадії досудового слідства [1, с. 128]. І хоча є очевидним, що тактичні прийоми не повинні бути, і, напевне, не будуть засобами вирішення завдань, які виникають на стадії досудового слідства, їх розвиток, як правило, прогнозувався в напрямі або формування криміналістичної тактики як «слідчої» і «судової», або ж шляхом створення якихось загальних для суду і слідства прийомів розслідування [2, с. 56]. Водночас сучасне розуміння місця та значення криміналістичних засобів у системі засобів вирішення завдань у сфері судочинства орієнтує на те, що вони можуть і повинні використовуватися не лише у кримінальному, а й у цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві [3, с. 8]. А якщо в системі криміналістичних засобів особливе місце посідають тактичні прийоми, засновані на методах психологічного впливу, то це свідчить про те, що існує потреба у розробці комплексного вчення про засоби психологічного впливу в кожній із сфер судочинства і для всіх його суб’єктів та створенні універсальної системи тактичних прийомів, заснованих на методах психологічного впливу, принципів правомірності їх застосування та виробленні рекомендацій щодо їх практичної реалізації.
Окремої уваги в контексті дослідження проблем застосування тактичних прийомів, заснованих на методах психологічного впливу, потребує питання про співвідношення змісту зазначених прийомів та їх процесуальної форми, оскільки у науковій літературі з цього приводу висловлені різні погляди. Наприклад, О. М. Васильєв, вважає, що кримінально-процесуальний закон не містить тактичних рекомендацій, оскільки криміналістичний прийом, закріплений у законі, перетворюється в обов’язкову норму і втрачає ознаки тактичної рекомендації [4, с. 40]. На думку В. Ю. Шепітька, в кримінально-процесуальному законі не можуть міститися тактичні прийоми, оскільки, по-перше, тактичний прийом виходить з процесуальних норм і не повинен суперечити їм; по-друге, процесуальна норма, якщо вона навіть і альтернативна, не може бути тактичним прийомом тому, що має обов’язковий характер; по-третє, тактичний прийом більш гнучкий, його застосування визначається ситуаційною зумовленістю, яку законодавець у деталях передбачити не може, а може передбачити і приписати тільки загальний процесуальний порядок; по-четверте, тактичний прийом не може бути застосований «у всіх випадках», а його застосування буде оптимальним лише у визначених умовах, обставинах та відповідних ситуаціях [5, с. 28].
Водночас інші вчені вважають, що тактичний прийом, зафіксований нормою закону, не втрачає свого криміналістичного значення [6, с. 455], оскільки якщо кожний з елементів кримінально-процесуальних норм, які регламентують діяльність по доказуванню як до, так і після його процесуального закріплення, побудований на одних і тих же закономірностях, то процесуальне закріплення тактичних прийомів не змінює змісту таких прийомів [7, с. 32]. Тим більше це стосується тактичних прийомів, заснованих на методах психологічного впливу, що зумовлено їх особливим змістом і особливостями застосування. З огляду на зазначене та враховуючи те, що тактичні прийоми, засновані на методах психологічного впливу, не можуть бути детально регламентованими законом, необхідною є чітка і гнучка їх диференціація залежно від суб’єктів застосування, специфіки завдань, методів та способів реалізації.
Проблемам теорії і практики застосування психологічного впливу й заснованих на його методах тактичних прийомів у сфері судочинства значна увага приділялася у працях таких українських вчених, як, зокрема, В. П. Бахін, В. К. Весельський, В. Г. Гончаренко, В. О. Коновалова, М. В. Костицький, І. І. Котюк, В. Г. Лукашевич, М. В. Салтевський, М. І. Скригонюк, Ф. М. Сокиран, В. Ю. Шепітько тощо, а також у працях зарубіжних вчених Р. С. Бєлкіна, О. В. Дулова, О. М. Васильєва, Г. Г. Доспулова, О. Р. Ратінова, М. П. Хайдукова, Ю. В. Чуфаровського та ін.
Безумовно, проведені дослідження є вагомим внеском у розвиток теоретичних засад та удосконалення практики застосування психологічного впливу, його методів та заснованих на них тактичних прийомів, однак в опублікованих працях зосереджувалася увага, головним чином, на загальній характеристиці цих прийомів та їх класифікації. Що ж до методологічного, процесуального та криміналістичного аспектів їх реалізації, то вони досліджені недостатньо, що зумовлює як теоретичні дискусії стосовно їх правомірності у сфері судочинства, так і труднощі під час їх реалізації. Залишаються недослідженими й питання, що стосуються поняття, природи, історії виникнення та формування цих прийомів.
Наведені обставини зумовлюють актуальність наукової розробки означених аспектів проблеми з урахуванням сучасних загальнотеоретичних досягнень науки в цілому і криміналістики зокрема.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі криміналістики юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка в контексті держбюджетної теми «Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу» (номер теми 06БФ042-01), що виконується на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Робота спрямована на подальшу реалізацію Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів (затверджена Указом Президента України від 10 травня 2006 р. № 361/2006) та Концепції реформування кримінальної юстиції України (затверджена Указом Президента України від 8 квітня 2008 р. № 311/2008).
Досліджувані питання є складовими програм і тематичних планів із курсів криміналістики, кримінального процесу і юридичної психології, а також спецкурсів «Теорія судового пізнання», «Тактичні прийоми допиту», «Тактика допиту в конфліктній ситуації», «Психологічні аспекти слідчої діяльності», які викладаються на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка та на юридичних факультетах інших навчальних закладів.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є створення сучасного вчення про систему тактичних прийомів, заснованих на методах психологічного впливу, і вироблення практичних рекомендацій, спрямованих на вдосконалення механізмів їх застосування у сфері судочинства.
Означена мета зумовила потребу вирішення таких завдань:
­­ визначення сутності та співвідношення психічного і психологічного впливу, а також критеріїв розмежування понять «психологічний вплив», «психологічне насильство» та «маніпуляція»;
обґрунтування правових засад та загальнонаукових, організаційних, процесуальних і криміналістичних передумов застосування психологічного впливу у сфері судочинства, окреслення кола професійних завдань, які можуть вирішуватися за його допомогою;
з’ясування системи методів психологічного впливу, які використовуються у сфері судочинства, та уточнення гносеологічної, процесуальної і криміналістичної сутності тактичних прийомів, заснованих на них;
проведення розмежування між закріпленими і незакріпленими у законі прийомами, заснованими на методах психологічного впливу, та з’ясування історичних аспектів їх формування у пам’ятках права;
здійснення систематизації та класифікації цих прийомів і визначення особливостей їх застосування під час проведення окремих слідчих дій;
уточнення нормативної регламентації застосування тактичних прийомів у чинному законодавстві України та розробка пропозицій, спрямованих на його вдосконалення;
з’ясування проблемних питань і труднощів, які виникають у процесі практичного застосування прийомів, заснованих на методах психологічного впливу, та формулювання рекомендацій, спрямованих на їх подолання.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, пов’язані із застосуванням психологічного впливу у сфері судочинства.
Предметом дослідження є теоретичні та практичні аспекти застосування методів психологічного впливу та заснованих на цих методах тактичних прийомів у сфері судочинства.
Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження, його об’єкта та предмета в роботі використано: діалектичний метод, за допомогою якого проаналізовано тенденції й закономірності застосування психологічного впливу у сфері судочинства; історичний метод, на основі якого досліджено генезис застосування психологічного впливу у сфері судочинства; системно-структурний метод, на основі якого розкрито місце методів психологічного впливу в системі засобів вирішення завдань у сфері судочинства, здійснено їх порівняльний аналіз та визначено їх структуру; формально-логічний метод, за допомогою якого проаналізовано і визначено поняття «психічний вплив», «психологічний вплив», «психологічне насильство», «маніпуляція», «методи психологічного впливу», «тактичні прийоми, засновані на методах психологічного впливу» та сформульовано пропозиції щодо подальшого їх використання в судженнях і умовиводах, що виникають із правовідносин; логіко-юридичний метод з метою тлумачення правових норм і категорій, що пов’язані з регламентацією правил застосування методів психологічного впливу і заснованих на них тактичних прийомів та визначення ефективних шляхів їх реалізації у сфері судочинства.
Теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження стали праці таких вчених, як Ю. М. Антонян, Т. В. Варфоломеєва, М. Ф. Будіянський, М. І. Єнікеєв, Т. С. Кабаченко, В. О. Образцов, М. І. Порубов, С.Л.Рубінштейн, М. С. Строгович, В. П. Шейнов, Р. Чалдіні та ін.
Робота базується на чинному національному законодавстві України, міжнародно-правових актах та історичних пам’ятках права.
Емпіричною базою дослідження є вивчені й узагальнені кримінальні та цивільні справи (300), дані анкетування й опитування працівників органів внутрішніх справ (439), суддів (264) та адвокатів (256).
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що авторкою створено сучасне вчення про систему методів психологічного впливу та заснованих на них тактичних прийомів, що використовуються у сфері судочинства, та вироблено рекомендації, спрямовані на вдосконалення механізмів їх практичного застосування.
Сформульовано нові наукові положення, висновки і пропозиції, які мають важливе теоретичне та практичне значення, зокрема:
вперше:
визначено систему засобів психологічного впливу у сфері судочинства, що охоплює методи психологічного впливу та засновані на них тактичні прийоми;
з’ясовано співвідношення психічного і психологічного впливу, психологічного насильства і маніпуляції та доведено, що хоча всі вони спрямовані на те, щоб примусити іншу людину до бажаної поведінки, однак засоби досягнення цієї мети при застосуванні психологічного насильства та маніпуляції є такими, що позбавляють особу свободи вибору поведінки;
встановлено, що початок формування низки тактичних прийомів, заснованих на методах психологічного впливу, простежується вже в таких історичних пам’ятках права, як: «Руська Правда», Статути Великого князівства Литовського 1529, 1566, 1588 років, «Права, за якими судиться малоросійський народ» 1743 року, Статути кримінального та цивільного судочинства 1864 року;
обґрунтовано, що тактичні прийоми, засновані на методах психологічного впливу, є способом впровадження методів психологічного впливу у сферу судочинства, а також профілактики правопорушень;
визначено особливості тактичних прийомів, заснованих на методах психологічного впливу, якими є те, що, по-перше, джерелом їх формування є дані психології; по-друге, суб’єктами їх застосування у сфері судочинства можуть бути будь-які уповноважені на це законом особи;
з метою оперативного забезпечення практичної діяльності правоохоронних органів психологічними знаннями запропоновано створити у їх структурі відділи судових психологів, завданнями яких мала б стати розробка методик оптимізації проведення слідчих та судових дій і удосконалення профілактичної роботи на основі сучасних даних психології;
удосконалено:
поняття психологічного впливу, який реалізується працівниками правоохоронних органів за допомогою засобів психологічного впливу з метою змінити наміри, установки та інші психологічні регулятори поведінки учасників справи для вирішення завдань у сфері судочинства;
критерії правомірності застосування психологічного впливу у сфері судочинства, якими є не лише відсутність примусу, а й будь-яких обмежень у вільній реалізації людиною її прав та законних інтересів;
систему методів психологічного впливу та заснованих на них тактичних прийомів, що застосовуються у сфері судочинства;
передумови застосування тактичних прийомів, заснованих на методах психологічного впливу, до яких належать не тільки положення процесуального закону про те, що пізнавальна діяльність у сфері судочинства здійснюється у формі відповідних слідчих дій, у рамках яких і можуть застосовуватися тактичні засоби, у тому числі й тактичні прийоми, засновані на методах психологічного впливу, а й нездатність особи самостійно відтворити події минулого, свідоме приховування чи перекручування правдивої інформації про обставини справи, пасивність її учасників щодо встановлення істини;
набули подальшого розвитку:
рекомендації про необхідність при застосуванні тактичних прийомів, заснованих на методах психологічного впливу, у різних сферах судочинства враховувати психологічні особливості особистості;
положення про застосування тактичних прийомів, заснованих на методах психологічного впливу з метою подолання протидії встановленню істини у справі, отримання повної та правдивої інформації про її обставини та забезпечення добросовісного використання учасниками справи їхніх процесуальних прав;
рекомендації щодо застосування зазначених прийомів у ході розв'язання окремих процесуальних і тактичних завдань, зокрема доцільність залучати до участі у справі психологів, необхідність здійснювати вибір тактичних прийомів, заснованих на методах психологічного впливу, з урахуванням психологічного портрету відповідного учасника справи.
Практичне значення результатів дисертаційного дослідження полягає у тому, що викладені у ньому положення, узагальнення та рекомендації можна використати у:
науково-дослідних роботах з питань теорії судового пізнання, криміналістичної тактики, теорії доказів та юридичної психології;
роботі органів дізнання, досудового слідства, суду та адвокатів при застосуванні ними тактичних прийомів, заснованих на методах психологічного впливу, для вирішення їх професійних завдань (акт впровадження наукових розробок дисертаційного дослідження в роботу Головного слідчого управління МВС України від 07.09.2010 р. № 13/10-259; акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в роботу Київської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури № 331 від 16.08.2010 р.);
навчальному процесі при викладанні курсу криміналістики, кримінального процесу та юридичної психології, підготовці підручників, методичних матеріалів, посібників та довідкової літератури (акт впровадження наукових положень дисертаційного дослідження в навчальний процес кафедри публічно-правових дисциплін при викладанні курсів «Криміналістика» та «Юридична психологія» Білоцерківського національного аграрного університету № 01-12/359 від 30.04.2010 р.).
Розробки, підготовлені за матеріалами дисертаційного дослідження, використовуються в навчальному процесі кафедрою криміналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Особистий внесок здобувача. Дисертація виконана самостійно. Усі сформульовані в роботі положення і висновки є результатом особистих досліджень авторки, щодо яких вона є суб’єктом авторського права.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації доповідалися на засіданнях кафедри криміналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, яка рекомендувала дисертацію до захисту, та у наукових доповідях на науково-практичних конференціях, зокрема: ХІ регіональній науково-практичній конференції у Львівському національному університеті імені Івана Франка (м. Львів, 34 лютого 2005 р.); І Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів та аспірантів «Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку» у Волинському державному університеті імені Лесі Українки (м. Луцьк, 25 березня 2005 р.); науково-практичній конференції студентів та аспірантів «Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників» у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (м. Київ, 1314 квітня 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених «П’яті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 2728 жовтня 2006 р.); І Міжнародній науково-практичній конференції студентів і молодих вчених «Права людини в умовах сучасного державотворення: теоретичні і практичні аспекти» в Українській академії банківської справи Національного банку України (м. Суми, 89 грудня 2006 р.); ІІІ Міжнародній конференції аспірантів, студентів та здобувачів (м. Луцьк, 2324 березня 2007 р.); Х Всеукраїнській науково-практичній конференції «Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи» (м. Тернопіль, 11 квітня 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Актуальні правові питання очима молодих вчених» (м. Київ, 2324 квітня 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих вчених» (м. Київ, 23 квітня 2010 р.).
Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладені у 15 наукових публікаціях, сім з яких надруковані у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України, та вісім у збірниках тез доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації зумовлена предметом дослідження, метою і завданнями, складається зі вступу, трьох розділів, що містять сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації 201 сторінка. Обсяг основного тексту викладено на 165 сторінках, список використаних джерел на 11 сторінках, що містить 117 найменувань, 3 додатки на 3 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження процесуальних та криміналістичних аспектів застосування психологічного впливу та його засобів у сфері судочинства дає підстави для таких висновків:
1. Хоча традиційно психологічний вплив у сфері судочинства розуміють як діяльність працівників правоохоронних органів з метою стимулювати учасників справи до співробітництва та повідомлення правдивої та повної інформації про її обставини, однак його слід розглядати як особливу форму спілкування під час досудового слідства та судового розгляду справи, яка реалізується працівниками правоохоронних органів за допомогою методів психологічного впливу та заснованих на них тактичних прийомів з метою змінити наміри, установки та інші психологічні регулятори поведінки учасників справи для вирішення завдань у сфері судочинства.
2. Психологічний вплив застосовується для вирішення завдань судочинства в тому випадку, коли інші визначені законом засоби є не ефективними.
3. Оскільки психологічний вплив реалізується у формі спілкування, то у сфері судочинства він може проявлятися не лише у вигляді певних дій, що спрямовані на досягнення поставленої мети, а й через реакцію у відповідь об’єкта впливу на таку діяльність.
4. До елементів структури психологічного впливу у сфері судочинства, крім суб’єкта та об’єкта впливу, процесуальної ситуації, інформації про обставини справи, якою володіють суб’єкти і об’єкти впливу, слід відносити ще й засоби психологічного впливу як форму його об’єктивації у сфері судочинства та його результати у вигляді реакції об’єкта впливу у відповідь на нього.
5. Взаємодія елементів структури психологічного впливу зумовлює функціонування його механізму, що забезпечує ефективну реалізацію його можливостей у сфері судочинства.
6. Хоча для вирішення завдань у сфері судочинства застосовуються такі види психологічного впливу, як індивідуально-специфічний та функціонально-рольовий, безпосередній і опосередкований, прямий і непрямий, явний і прихований, стверджувальний, коригуючий, змінюючий (кардинальний), однак для ефективного розв’язання завдань у сфері судочинства доцільним буде використовувати одночасно декілька видів психологічного впливу.
7. Не слід ототожнювати психологічний вплив і маніпуляцію, оскільки вона є формою протиправного психологічного впливу, тобто психологічного насильства.
8. Оскільки засади реалізації можливостей психологічного впливу у сфері судочинства вбачаються у нормах чинного процесуального законодавства України і за своєю природою є тактичними прийомами, кожний з яких заснований на одному з методів такого впливу, то зводити психологічний впливу до насильства є необґрунтованим.
9. Правові засади застосування психологічного впливу містяться як у нормах національних, так і міжнародно-правових актів, відповідно до яких застосування психологічного впливу у сфері судочинства є законним у випадку, якщо воно не має ознак катування та жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, а також поневолення до давання свідчень проти самого себе чи до визнання себе винним.
10. Реалізація завдань психологічного впливу у сфері судочинства здійснюється через його засоби, до яких належать методи психологічного впливу і розроблені на їх основі тактичні прийоми, а також комбінації відповідних прийомів;
11. В основі застосування методів психологічного впливу у сфері судочинства лежить спілкування як форма міжособистісної взаємодії учасників справи.
12. Під методами психологічного впливу у сфері судочинства слід розуміти розроблені на основі теоретичних положень загальної психології і здійснювані працівниками правоохоронних органів відповідно до норм чинного законодавства України способи стимулювання психічних процесів учасників справи з метою вирішення завдань судочинства.
13. Особливостями методів психологічного впливу у сфері судочинства є те, що вони, по-перше, можуть застосовуватись лише при проведенні визначених законом слідчих і судових дій з урахуванням гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та громадянина; по-друге, їх реалізація є селективною, оскільки залежить від процесуальної ситуації; по-третє, результат їх застосування буде позитивним лише за умови врахування індивідуальних психологічних особливостей особи, яка є об’єктом впливу, та встановлення з нею психологічного контакту.
14. Система методів психологічного впливу почала формуватися у другій половині ХХ століття і на сьогодні включає методи передачі інформації, переконання, навіювання, постановки і варіювання мисленнєвих завдань, прикладу, керованих психологічних станів, емоційного експерименту, рефлексії, психологічних пасток.
15. Застосування методу передачі інформації може вирішувати такі завдання, як відновлення у пам’яті особи забутого, спростування неправдивих свідчень та з’ясування приховуваних фактів і полягає у тому, що інформація, зібрана і передана за певних умов та у визначеному порядку, включається в інтелектуальні, емоційні та вольові процеси особи, на яку здійснюється вплив, осмислюється нею та покладається в основу вибору її подальшої поведінки, що в свою чергу приводить до досягнення заздалегідь запланованого суб’єктом впливу завдання.
16. Хоча на сьогодні не існує єдиного підходу до визначення суті та співвідношення методів переконання і навіювання, однак за своєю природою вони є спорідненими і різняться тим, що метод переконання полягає у стимулюванні особи до переосмислення своєї поведінки та передбачає вплив виключно на інтелектуальну сферу особистості, а навіювання розраховане на підкорення волі особи зовнішньому впливу, внаслідок чого відбувається некритичне сприйняття нею отриманої інформації.
17. Метод постановки і варіювання мисленнєвих завдань спрямований на активізацію розумових процесів особи та здійснюється шляхом постановки особі запитань, надання відповідей на які вимагає проведення допитуваним аналізу повідомлених відомостей про обставини справи та зіставлення їх з наявними у слідства матеріалами і використовується для викриття неправдивих показань.
18. Метод прикладу базується на феномені наслідування та принципі соціального доказу і застосовується з метою спонукати відповідного учасника справи до реалізації обраної іншими особами поведінки.
19. Визначити характер поведінки учасника справи, його мотивацію, а також прогнозувати його майбутні вчинки дає змогу метод рефлексії, результативність якого забезпечується лише за умови наявності достатньої інформації про обставини справи і відповідного її учасника.
20. Суть методу емоційного експерименту полягає в раптовому пред'явленні учасникам справи матеріальних об’єктів, які зумовлюють у них реакцію у відповідь, яка в свою чергу є свідченням ставлення особи до відомостей, що перевіряються чи встановлюються.
21. Хоча в науковій літературі існують полярні погляди щодо застосування методу психологічних пасток, однак, як правило, раптовість викриття обману та обмаль часу для вигадування вірогідних пояснень спричиняють безвихідну ситуацію, в якій допитуваному нічого не залишається, крім повідомлення правдивої інформації про обставини справи.
22. Методи психологічного впливу реалізуються у сфері судочинства через тактичні прийоми.
23. Передбачені у законодавстві України засади здійснення психологічного впливу за своєю природою є тактичними прийомами, кожний з яких заснований на одному з методів психологічного впливу та застосовується з метою вирішення завдань у сфері судочинства.
24. Під тактичним прийомом, заснованим на методах психологічного впливу, слід розуміти спрямовану на розв’язання завдань, що виникають у сфері судочинства, абстрактно-ідеальну модель поведінки уповноваженої особи при проведенні тієї чи іншої процесуальної дії, що реалізується виключно за умови безпосередньої їх взаємодії з учасниками справи.
25. Особливостями тактичних прийомів, заснованих на методах психологічного впливу, є їх абстрактно-ідеальний характер; в основі їх змісту лежить науково обґрунтована та зумовлена завданнями судочинства комбінація психологічних та юридичних знань; метою їх застосування є отримання та оцінка доказової інформації у справі; вони є формою використання спеціальних знань у сфері судочинства; необхідною умовою їх реалізації є безпосередність спілкування слідчого з учасниками справи; домінуючу роль у процесі їх формування відіграє метод психологічного впливу, який виступає їх джерелом.
26. Основними завданнями реалізації тактичних прийомів, заснованих на методах психологічного впливу, у сфері судочинства є відновлення в пам’яті учасників справи забутого та нейтралізація їх намірів щодо приховування або повідомлення завідомо неправдивої інформації про обставини справи. Помилковим буде відносити до завдань вказаних прийомів перевиховання і виправлення злочинців, адже воно здійснюється в процесі відбування ними покарання і належить до завдань кримінально-виконавчого провадження, а не кримінального судочинства.
27. Вирішення зазначених завдань здійснюється через виконання тактичними прийомами, заснованими на методах психологічного впливу, таких функцій, як пізнавальна, комунікативна, прогностична, впроваджуюча.
28. Хоча в науці тактичні прийоми, засновані на методах психологічного впливу, класифікують за різноманітними критеріями, сформулювати єдину систему цих прийомів неможливо, оскільки вони є результатом інтелектуальної діяльності конкретного суб’єкта і в кожному випадку необхідності вирішити професійні завдання ним можуть бути змодельовані нові прийоми.
29. Передумовами застосування тактичних прийомів, заснованих на методах психологічного впливу, у сфері судочинства є неспроможність особи самостійно відтворити події минулого, свідоме приховування чи перекручування правдивої інформації про обставини справи, пасивність її учасників щодо допомоги слідству чи суду у встановленні істини у справі.
30. Серед тактичних прийомів, заснованих на методах психологічного впливу, які застосовуються у сфері судочинства, розрізняють встановлення психологічного контакту, роз’яснення положень закону, звернення до громадянської совісті; стимулювання позитивних якостей особи; спонукання до наслідування; створення неадекватного уявлення про хід розслідування і зібрані докази; непрямий допит; мислена реконструкція обставин злочину; словесна розвідка; демонстрація можливостей розслідування; прийом підтримання належного рівня стану емоційної напруженості; різка зміна стану емоційної напруженості; допуск легенди; нейтралізація особи; фінансові стягнення; процесуальні санкції; використання суперечностей між показаннями та іншими доказами, що є у матеріалах справи.
31. Засади формування тактичних прийомів, заснованих на методах психологічного впливу, які в сучасних умовах застосовуються у сфері судочинства, простежуються у пам’ятках українського права, зокрема «Руській Правд»і, Статутах Великого князівства Литовського 1529, 1566 та 1588 років, «Правах, за якими судиться малоросійський народ» 1743 року, Статутах кримінального та цивільного судочинства від 20 листопада 1864 року.
32. Спершу тактичні прийоми, засновані на методах психологічного впливу, почали застосовуватись у кримінальному судочинстві, оскільки при розслідуванні злочинів та судовому розгляді кримінальних справ конфлікт інтересів настільки безкомпромісний, що вимагає використання спеціальних психологічних знань з метою змінити позицію підозрюваного, потерпілого, свідків чи обвинуваченого і забезпечити їх співпрацю зі слідством і судом.
33. Для подолання протидії встановленню істини у справі, а також отримання правдивої і повної інформації про обставини справи законодавець передбачає застосування таких тактичних прийомів, заснованих на методах психологічного впливу: попередження свідків про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання та відмову від давання показань (ст. 167 КПК, ст. 180 ЦПК, ст. 141 КАС); створення неадекватного уявлення про хід розслідування та зібрані у справі докази через пропозицію слідчого перед обшуком видати зазначені в постанові предмети або документи, а також вказати місце, де переховується злочинець (ст. 183 КПК); прийом попередження про застосування процесуальних санкцій шляхом заміни обраного запобіжного заходу більш суворим (ст. 165-1 КПК); видалення свідків із залу судового засідання та вжиття заходів щодо того, щоб свідки допитані судом не спілкувалися з тими, яких суд ще не допитав (ст.ст. 165, 180 ЦПК, ст. 141 КАС); окремий допит свідків (ст. 180 ЦПК, ст. 141 КАС).
34. У профілактичній діяльності працівників правоохоронних органів доцільно застосовувати такі прийоми, засновані на методах психологічного впливу: інформування громадськості певної адміністративної одиниці (села, селища, районного центру, району міста) про скоєні на її території за визначений проміжок часу злочини, їх мотиви та умови, що сприяли їх вчиненню, наслідки; проведення серед громадян роз’яснювальної роботи щодо причин та умов злочинності, а саме тих злочинів, потерпілими від яких вони потенційно можуть стати тощо.
35. Застосування тактичних прийомів, заснованих на методах психологічного впливу, в сучасному українському судочинстві є проблемним, оскільки працівники правоохоронних органів не володіють достатньою мірою спеціальними психологічними знаннями та практичними навичками щодо реалізації можливостей цих прийомів.
36. З метою оперативного забезпечення практичної діяльності працівників правоохоронних органів психологічними знаннями слід створити в структурі цих органів відділи судових психологів.
37. На нормативному рівні слід встановити вимоги до осіб, що можуть бути призначеними на посаду судового психолога, а саме: вони повинні мати вищу освіту за спеціальністю «Психологія», освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройти відповідну підготовку, скласти кваліфікаційний іспит та отримати свідоцтво про право надавати психологічну допомогу у сфері судочинства.
38. Відмінність процесуального статусу судових психологів від експертів відрізняється тим, що їх рекомендації не є джерелом доказів, оскільки вони не встановлюють і не досліджують юридичні факти, а визначають вплив індивідуально-психологічних особливостей учасників справи на їх поведінку під час проведення слідчих дій.
39. До професійних завдань судового психолога належить впровадження у сферу судочинства психологічних знань з метою сприяти працівниками правоохоронних органів у вирішенні їх завдань, а також розробка на основі даних психологї методик, що забезпечать оптимізацію проведення слідчих та судових дій і удосконалення профілактичної роботи.
40. Профілактична робота у сфері судочинства має базуватися на застосуванні таких прийомів, заснованих на методах психологічного впливу, як роз’яснення положень закону, установлення психологічного контакту, звернення до громадянської совісті, стимулювання позитивних якостей особи, фінансові заохочення, фінансові стягнення у вигляді позбавлення премій та дисциплінарні санкції.
41. Техніка застосування тактичних прийомів, заснованих на методах психологічного впливу, залежить від сфери практичної діяльності юриста і включає в себе сукупність дій щодо створення умов, у яких реалізація можливостей тактичних прийомів буде ефективною (наприклад, вибір дати і часу доби для проведення слідчих дій, запрошення певних осіб, побачити яких відповідний учасник справи не очікує, підготовка засобів (речових доказів, документів, висновків експертів та спеціалістів), пред’явлення яких забезпечить досягнення бажаного результату від застосування тактичних прийомів), а також послідовність виконання вказаних дій під час застосування цих прийомів.
42. Не слід ототожнювати поняття «тактика захисту» і «адвокатська тактика», оскільки вони є різними за своїм змістом: перше обмежується сферою кримінального судочинства і є системою засобів здійснення захисної діяльності у кримінальному процесі, а друге включає всі види професійної діяльності адвоката у сфері судочинства.
43. Основним завданням адвокатської тактики є оптимізація професійної діяльності адвокатів шляхом розробки і вдосконалення їх тактичних прийомів у сфері судочинства.
44. Систему адвокатської тактики складають тактичні прийоми, застосування яких є ситуаційним і зумовлюється видом професійної діяльності адвоката та сферою судочинства, у якій вона здійснюється.
45. Діяльність по застосуванню всіх тактичних прийомів, в тому числі і заснованих на методах психологічного впливу, можна поділити на три етапи: підготовчий, робочий та заключний, кожний з яких характеризується власною технікою застосування цих прийомів.
46. Для забезпечення ефективної практичної реалізації прийомів, заснованих на методах психологічного впливу, слід приділяти окрему увагу поведінковим реакціям особи, що викликані застосуванням щодо неї цих прийомів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. БахинВ.П. Криминалистика: проблемы и мнения (19622002гг.) / БахинВ.П. К.: [б. и.], 2002. 268с.
2. КомиссаровВ.И. Теоретические проблемы следственной тактики / КомиссаровВ.И. Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1987. 154,[2]с.
3. КотюкІ.І. Теорія судового пізнання: [монографія] / КотюкІ.І. К.: Київський ун-т ім. Тараса Шевченка, 2006. 435с.
4. ВасильевА.Н. Следственная тактика / ВасильевА.Н. М.: Юрид. лит., 1976. 197с.
5. ШепитькоВ.Ю. Теория криминалистической тактики: [монография] / ШепитькоВ.Ю. Харьков: Гриф, 2002. 349с.
6. Криминалистика: учебник для вузов / [АверьяноваТ.В. и др.]; под ред. Р.С.Белкина. М.: НОРМА-ИНФРА, 1999. XVIII, 971с.
7. БаевО.Я. Содержание и формы криминалистической тактики / БаевО.Я. Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1975. 59с.
8. ОжеговС.И. Словарь русского языка: 70000 слов / С.И.Ожегов; [под ред. Н.Ю.Шведовой]. [22-е изд., стер.]. М.: Русский язык, 1990. 921,[2]с.
9. ЗагніткоА.П. Великий тлумачний словник. Сучасна українська мова від А до Я / А.П.Загнітко, І.А.Щукіна. Донецьк: БАО, 2008. 703с.
10. Словник української мови: в 11-ти т. / [за заг. ред. І.К.Білодіда]. К.: Наукова думка, 19701980.
Т.1. 1970. 799с.
11. ХайдуковН.П. Тактико-психологические основы воздействия следователя на участвующих в деле лиц / ХайдуковН.П. Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1984. 124с.
12. Словарь практического психолога / [сост. С.Ю.Головин]. Минск: Харвест, 1998. 798с.
13. Философский энциклопедический словарь / [ред.-сост.: Е.Ф.Губский и др.]. М.: ИНФРА-М, 2009 [т.е. 2008]. 568,[1]с. (Библиотека словарей «ИНФРА-М»).
14. Загальна психологія: підручник / [О.В.Скрипченко та ін.]. К.: Каравела, 2009. 464с.
15. КорнєвМ.Н. Вступ до соціальної психології: навч. посібник / М.Н.Корнєв, В.М.Фомічова. К.: Ін-т післядипломної освіти Київського нац. ун-ту імені Тараса Шевченка, 1995. Ч.1. 139с.
16. БандуркаА.М. Психология управления / БандуркаА.М., БочароваС.П., ЗемлянскаяЕ.В. Харьков: Фортуна-пресс; Симферополь: фирма «Реноме», 1998. 462,[1]с.
17. ВасильевВ.Л. Юридическая психология: [учебник для студ. вузов, обучающихся по спец. «Юриспруденция»] / ВасильевВ.Л. [5-е изд., доп. и перераб.]. СПб.[и др.]: Питер, 2002. 654с. (Серия «Учебник нового века»).
18. Юридична психологія. Альбом схем з коментарями: навч. посібник / [АндросюкВ.Г. та ін.]; за заг. ред. Я.Ю.Кондратьєва. К.: Ін Юре, 2000. 111с. (Національна академія внутрішніх справ України).
19. ГончаренкоВ.Г. Тактика психологічного впливу на попередньому слідстві: навч. посібник / В.Г.Гончаренко, Ф.М.Сокиран. К.: Укр. академія внутрішніх справ, 1994. 117с.
20. СокиранФ.М. Сучасні концепції психологічного впливу на досудовому слідстві: [монографія] / СокиранФ.М. К.: НАВСУ: НВТ «Правник», 2002. 172с.
21. СкригонюкМ.І. Криміналістична термінологія: [навч. посібник] / СкригонюкМ.І. К.: Київський ун-т ім. Тараса Шевченка, 2003. 125с.
22. ВесельськийВ.К. Сучасні проблеми допиту: (процесуальні, організаційні і тактичні аспекти) / ВесельськийВ.К. К.: НАВСУ: НВТ «Правник», 1999. 126с.
23. КоноваловаВ.Е. Психология в расследовании преступлений / КоноваловаВ.Е. Харьков: Вища школа, 1978. 143с.
24. КостицкийМ.В. Психологические методы в борьбе с правонарушениями / КостицкийМ.В. К.: Вища школа, 1981. 56с. (Библиотечка «Основы правовых знаний»).
25. РатиновА.Р. Судебная психология для следователей / РатиновА.Р. М.: Юрлитинформ, 2001. 347,[2]с. (Библиотека криминалиста).
26. Настольная книга следователя / [под ред. Г.Н.Сафонова]. М.: Госизд-во юрид. лит., 1949. 880с.
27. Проблемы судебной этики / [под ред. М.С.Строговича]. М.: Наука, 1974. 272с.
28. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28червня 1996р. / М-во юстиції України. [Офіц. вид.]. К.: Укр. правнича фундація : Право, 1996. 63с.
29. ЛукьянчиковЕ.Д. Тактические основы расследования преступлений / Е.Д.Лукьянчиков, В.С.Кузмичев. К.: [б. и.], 1989. 48с.
30. Большая психологическая энциклопедия: самое полное соврем. изд.: более 5000 психол. терминов и понятий / [А.Б.Альмуханова и др.]. М.: Эксмо, 2007. 542,[1]с.
31. Психология. Полный энциклопедический справочник / [сост. и общ. ред. Б.Мещерякова, В. Зинченко]. СПб.: Прайм-Еврознак, 2007. 896с.
32. Merriam Webster’s pocket dictionary / by Philip B. Gove, Edward Artin and H.Bosley Woolf. Springfield : Merriam-Webster, 1995. 405р.
33. Русско-англо-украинский толковый словарь по системам управления и автоматики / [АркадьевВ.Ю. и др.]; под общ. ред. В.Ю.Аркадьева. Херсон: Херсонский гос. техн. ун-т, 2000. 179с.
34. ФабриК.Э. Основы зоопсихологии / ФабриК.Э. М.: Изд-во Московского ун-та, 1976. 286с.
35. А modern dictionary of sociology / ed. George A. Theodorson and Achilles G. Theodorson. New York: Crowell, 1969. 756p.
36. ДоценкоЕ.Л. Психология манипуляции: феномены, механизмы и защита / ДоценкоЕ.Л. СПб.: Речь, 2004. 304с.
37. ДуловА.В. Введение в судебную психологию / ДуловА.В. М.: Юрид. лит., 1970. 159с.
38. ЛукашевичВ.Г. Криминалистическая теория общения: постановка проблемы, методика исследования, перспективы использования / ЛукашевичВ.Г. К.: Изд-во Укр. академии внутренних дел, 1993. 153с.
39. БиндюковаМ.В. Убеждение и внушение в структуре направленного влияния на обвиняемого / М.В.Биндюкова // Юридические записки. 1999. Вып.10: Криминалистические средства и методы исследования преступлений. С.7078.
40. БудіянськийМ.Ф. Використання психологічних знань у розслідуванні злочинів: [учеб.-метод. посібник для студ.-правознавців, психологів] / БудіянськийМ.Ф. Одеса: Астропринт, 2001. 95с.
41. МюнстенбергГ. Основы психотехники: в 2 т. / Гуго Мюнстенберг; [пер. с нем.]. СПб.: П.Э.Т., 19961996. (Библиотека ХХ века).
Т.2. Ч.12. 349,[3]с.
42. КабаченкоТ.С. Методы психологического воздействия: [учеб. пособие] / КабаченкоТ.С. М.: Пед. общ-во России, 2000. 539,[1]с.
43. ЧуфаровскийЮ.В. Юридическая психология: теоретические аспекты, практическое применение / ЧуфаровскийЮ.В. М.: Право и закон: Юнифир, 1996. 351с.
44. Кримінально-процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради УРСР. 1961. №2. Ст.87197.
45. Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини: Закон України вiд 23грудня 1997р. №776/97-ВР // Офіційний вісник України. 1998. №1. Ст.21.
46. КарпачоваН.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в України: доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини / КарпачоваН.І. К.: [б. и.], 2002. 412с.
47. KlitgaardR.E. Gandhi’s non-violence as a tactic / Robert E. Klitgaard // Journal of