Н.Л. БІЛИК СТРАТЕГІЇ КОМПАРАТИВІСТИКИ В СЕРБСЬКОМУ РОМАНІ ПОРУБІЖЖЯ ХХ–ХХІ СТОРІЧ : Н.Л. Билык СТРАТЕГИИ компаративистики В сербских романе Рубеже ХХ-ХХI веков N.L. WHITE STRATEGIES OF COMPARATIVISTS IN THE SERBIAN NOVEL THE BORDER OF THE XX – XXI CENTURIES

Краткое описание

Міністерство освіти і науки України Київський національний університет імені Тараса Шевченка Н.Л. БІЛИК СТРАТЕГІЇ КОМПАРАТИВІСТИКИ В СЕРБСЬКОМУ РОМАНІ ПОРУБІЖЖЯ ХХХХІ СТОРІЧ Монографія Київ «Освіта України» 2018

ЗМІСТ: ВСТУП .. 6 РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади й категоріально-систематизаційні координати стратегій компаративістики: історичні парадигми й сучасний дискурс ... 20 1.1. Динаміка і прагматика диференціювання стратегій компаративістики 20 1.2. Універсальні системні параметри актуалізації стратегій компаративістики в дослідженні сербського роману кінця ХХ початку ХХІ сторіччя 42 РОЗДІЛ 2. Сербський роман ХХХХІ сторіч як поле компаративістичних прецедентів. 52 РОЗДІЛ 3. Міжтекстовізв’язки у сербському романі помежів’я ХХХХІ сторіч: художні рішення М. Продановича . 106 3.1. Теоретична «ритмобудова» міжтекстової парадигми: дефінітивні чинники, поняттєво-термінологічні виміри, класифікаційні критерії, аналітичні моделі 106 3.2. Форми і смисли системної інтертекстуальності: «Червона хустка з чистого шовку» 121 3.3. Інтертекстуальні зв’язки у формосмисловому вимірі роману «Сад у Венеції».. 134 3.4. «Епіграф долі»: паратекстуальний простір із перспективи смислотворення.. 158 3.5. Пізнаний світ: смислові імпровізації гіпертекстуальності «Саду у Венеції». 170 РОЗДІЛ 4. «Синтез міжтекстових форм і функцій»: досвід системного симбіозу . 189 4.1. Композиційність міжтекстових зв’язків у доробку М. Продановича: теоретико-методологічні акценти.. 189 4.2. Симбіотичні системи роману «Сад у Венеції» із перспективи міжтекстових зв’язків.. 193 4.3.Метатекстуальність у міжтекстовому симбіозі: формальні та смислові метаморфози. 211 4.4. Амбівалентність міжтекстових функцій: смислова активність симбіозу в «обрамленні» твору.. 227 4 РОЗДІЛ 5. Інтермедійність у сербському романі на межі тисячоліть . 254 5.1. Теорія і методологія літературної інтермедійності: ідентифікаційні та класифікаційні чинники, поняттєвий зміст 254 5.2. І вкотре про екфразис. 260 5.2.1. Категоріальні та методологічні прикмети екфразису в системі синкретизму мистецтв 260 5.2.2. Смислова ідентифікація екфразису в романі М. Продановича «Сад у Венеції»: досвід комплексних «компромісів» 265 5.2.2.1. Семантичний код ансамблю арт-екфразису 265 5.2.2.2. Образні імпровізації сценічно-концертного екфразису 319 5.2.2.3. Художній потенціал синтетичних видовищних мистецтв у просторі екфразису 340 5.2.2.4. Смислотворчий резонанс одиничного нульового екфразису .. 350 5.3.Романи М. Продановича у перспективі інтермедіальності 363 5.3.1. Інтермедіальність: методологічна стратифікація в координатах форми і смислу .. 363 5.3.2. Поетика синтезу пластичних мистецтв у форматі письменницьких рефлексій: архітектурний пейзаж «Саду у Венеції»365 5.3.3. «Картина життя»: дискурс живопису в інтермедіальній панорамі роману «Вечеря у Святої Аполлонії».. 381 5.4. Синестезія на вістрі художнього слова: досвід компаративістичного увиразнення .. 405 5.4.1.Синестезія роману: простори форми та обрії смислу 405 5.4.2. «Кольори всередині нас»: синестезія в образній природі «Ультрамарину» .. 409 РОЗДІЛ 6. Інтермедійно-міжтекстові модифікації у фокусі інтердискурсивності: практика комплементарногомоделювання ... 434 6.1. Комплементарні інтермедійно-міжтекстові сполуки в дефінітивноідентифікаційному та методологічному вимірах 434 6.2. Інтермедійно-міжтекстовий код: від прецеденту до універсуму (літературні експромти М. Продановича) 445 6.2.1. Паратекстуально-інтермедіальний дискурс: концепція форми і квінтесенція змісту... 445 5 6.2.2. Інтермедійно-міжтекстова комплементарність роману М. Продановича «Еліша в країні Святих коропів» 458 6.2.2.1. «Весь світ театр»: привілеї інтермедіального змісту в інтермедійно-міжтекстовій морфології твору 458 6.2.2.2. Досвід інтертекстуального синтезування: семантика змісту і зміст семантики. 487 6.2.2.3. Субверсійність автоінтертекстуальних зв’язків у смислогенезі інтермедіальної системи 524 6.2.2.4. Урбаністичний екфразис у системі компенсаторної взаємодії . 537 6.2.2.5. Змістовність літературного екфразису. 551 6.2.2.6. Портретний екфразис у синтагматичних межах світу образів 560 6.2.2.7. Смислорух архітектурного екфразису. 577 6.2.2.8. «Якщо дорога веде до храму»: релігійний екфразис на образній авансцені «постколоніальної оперети». 593 6.2.2.9. Гіпотипозис у художньому дискурсі: текст і контекст. 600 6.2.2.10. Особливості «місць доданків» у константі комплементарної «суми» «Еліші».. 608 РОЗДІЛ 7. Імагологічна проекція в поетиці сербського роману нового міленіуму 616 7.1. Ескіз етнообразу: поняттєві координати, класифікаційний аспект . 616 7.2. Галерея етноіміджів у «великій» прозі М. Продановича .. 619 ВИСНОВКИ .. 634 ДОДАТКИ . 657 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ .. 659

Список литературы

ВИСНОВКИ Сучасною літературою мотивується дедалі осяжніша й розгалуженіша внутрішня ієрархія стратегій компаративістики. Їхні константи і варіанти виструнчуються з вирізненням міжтекстових зв’язків (і типів інтертекстуальності, автоінтертекстуальності, паратекстуальності, метатекстуальності, гіпертекстуальності, архітекстуальності), із передбаченням інтермедійності (відповідно, екфразису, інтермедіальності, синестезії) і з виокремленням імагології (зосередженої на оприявленні етнообразів). На теоретичному та емпіричному ґрунті даного ареалу ствердилося панорамне виявлення образних відповідностей типам стратегій у художніх субстанціях «великої» прози, що виявляється плідним і для системного комплексного висвітлення образного розмаїття сербського роману помежів’я ХХХХІ сторіч. Сформованою протягом ХХ століття художньою парадигмою даних образних відповідностей у репрезентативних творчих здобутках відомих представників сербського красного письменства, які значно передують зламу тисячоліть, засвідчується помітна схильність до подолання фрагментарності, схематичності, іконічності в образних співмірностях стратегіям компаративістики показовою повноформатністю й корелюваццям із комплексом таких стратегій. Із їхньої позиції в епіці вражає розмаїттям образна матерія, контрастна в аспекті інтертекстуальності (як, наприклад, у творах Б. Пекича, М. Павича, Г. Петровича), екфразису та інтермедіальності (найрозлогіші з них притаманні романам І. Андрича, Б. Чосича, Д. Кіша, М. Павича, Г. Чир’янич, Г. Петровича, А. Гаталиці, В. Баяца С. Срдича, М. Шелича), синестезії (її ескізи помітні у Д Кіша, М. Павича, Г. Петровича, С. Срдича, В. Стевановича й обриси у В. Тасича, Л. Арсич). Воднораз прикметна й художня актуалізація програмними романами літературних діячів ХХ сторіччя, зокрема М. Црнянського, М. Олячі, М. Селімовича, Г. Петровича, рельєфніших, з огляду на імагологію, дихотомічних образів «Свого» та «Свого-як-Чужого», чиї контекстуальні плани містять системні згадки в позитивних конотаціях Києва або України. Досвід їхньої актуалізації в сербському романі, поряд із образним втіленням категорії патріотизму й поціновуванням рис національної самобутності, засвідчує в масштабах цих рис порух авторів сягнути поза обрії етнічної специфіки, й передусім ментальності, до метафізичних вершин аксіологічних констант. Усім ансамблем оригінальних рішень ладнається передвістя для формування в національному літературному процесі кінця ХХ початку ХХІ сторіччя * ВИСНОВКИ * 635 продуктивної та плідної розмаїтої організації зображально-виражальних форм структурування дійсності за принципами, рівноцінними стратегічним напрямам компаративістики, себто долається спорадичність і започатковується системність образної емпірики, відповідної цим стратегіям. В обріях спільного досвіду образного потенціювання стратегічних для компаративістики типів і форм індикаторами інтертекстуальності, інтермедійності та імагології, явленими на рівні елементів внутрішньої форми, переконливо вияскравлюється й вагомість репрезентативних для сербського роману своєрідних прецедентів поцінованих творів представника сучасних письменницьких лав М. Продановича, переконливих для окреслення тенденції компаративістичних стратегій у сербському романі. З огляду на місткий контекст національної літературної творчості, для програмних романів митця «Вечеря у Святої Аполлонії», «Червона хустка з чистого шовку», «Сад у Венеції», «Еліша в країні Святих коропів», «Ультрамарин», «Аркадія» стає стратегічною актуалізація міжтекстових зв’язків, інтермедійності, імагології, ефективних у вирізненні своєрідних формальних і смислових моделювань образів. Плацдарм стратегій компаративістики дає змогу скласти стійке достеменне уявлення про імпровізації з образним матеріалом, які співвідносяться і з класичними, традиційними типами та формами арсеналу стратегій, і з їхньою своєрідною комбінаторикою, якою, відтак, підновлюються набутки сербського роману помежів’я ХХХХІ сторіч. У такій органічній єдності аналітичних можливостей втілюється особливий спосіб побудови художнього світу з опорою на змістовий і виражальний потенціал різних видів мистецтва. У досвіді оформлення в Продановичевих творах образних відповідностей стратегіям компаративістики на рівні сюжету, образів, персонажів тощо, спостерігається своєрідність, принципова для зміцнення смислоутворювального ресурсу. У фокусі міжтекстових зв’язків творчі рішення М. Продановича безпосередньо корелюють передусім із канонічними рафінованими типами та формами міжтекстовості. З-поміж передбаченого арсеналу виявляються масштабними декілька традиційно усталених типів інтертекстуальність, гіпертекстуальність (змодельована на внутрішній відсилковості, урізноманітнена послідовним укладанням із різноспрямованістю інтерпретанти) і паратекстуальність (оформлена поетапністю реалізації епіграфа). Обриси форми та компоненти змісту творів виявляються такими індикаторами інтертекстуальності, зосередженими на транслюванні домінант прототекстів, з-поміж яких значна частина апелювань належить, за прийнятою Стратегії компаративістики в сербському романі порубіжжя ХХХХІ сторіч 636 класифікацією, до цитації, ремінісценції та алюзії (потенційованої синонімізацією маркерів спільної прототекстової сфери і комплексною полінасиченістю образних контрапунктів інтертекстуальними маркерами). Зауважимо, що чисельність і багатоманітність даних перегуків позначені як їхньою неускладненістю, лінійністю («Червона хустка з чистого шовку», «Сад у Венеції»), так і складеністю (розгалуженістю та багатокомпонентністю) й нелінійністю конструкцій суто інтертекстуальних посилань, розбудованих за моделлю «один в іншому» («Сад у Венеції», «Еліша в країні Святих коропів»). На ґрунті Продановичевого досвіду стає істотнішою змога зімкнути прототекстові кореляти в окремий ареал. За внутрішнім варіюванням у «жанровому» діапазоні інтертекстуальності фігурують:
культурологічна інтертекстуальність,
міфологічна інтертекстуальність: звернення до загальнолюдських міфів, апелювання до суспільних міфів,
теологічна інтертекстуальність,
історична інтертекстуальність,
суспільно-політична інтертекстуальність,
філософська інтертекстуальність,
фольклорна інтертекстуальність,
архетипна інтертекстуальність (адресована до ідеологічних міфологем масової свідомості),
літературна інтертекстуальність (різнотипні масштабні й нерідко розлогі апелювання до творчості класиків світової літератури Т. Манна, Л. Керролла, М. Булгакова і сербської, приміром, А. Ісаковича). Поетика сербського роману суттєво збагачується й насиченою палітрою перегуків із інтермедійністю в таких типах як екфразис, інтермедіальність та синестезія. Помітну роль відіграє їхнє промовисте унаочнення в художній матерії Продановичевих романів. Контури й рельєфи образних втілень інтермедійності відзначаються контрастною чіткістю вітражного штибу, яка, зрештою, виокремлює їхні формальні та смислові плани й тим самим посилює образну виразність. У сербському романі на межі ІІ міленіуму частішають самостійні описи, не лише фрагментарно задіяні в конструюванні образного матеріалу творів, а й визначальні для змісту загалом. У романах М. Продановича набувають ваги співмірні екфразису численні змалювання творів різних видів мистецтв із несинтетичною та синтетичною природою. Формальними характеристиками словесного вираження візуального образу підтверджується актуальність повного спектра усталених класифікаційних версій, де стає переконливішою * ВИСНОВКИ * 637 практика традиційних структур, з-поміж яких розширюється діапазон одиничних нульових міметичних екфраз. Між тим Продановичів досвід засвідчує в дискурсі сербської романістики і специфіку, визначену образною співмірністю такому екфрастичному формату, що має потенціал багаточленної різносполучуваної ускладненої комбінаторики. У його оперативному плані фіксується блок прямих психологічних екфраз із двома утвореними в їхній системі компонентами зведеного, первинного, згорнутого, цілісного, умовно міметичного, умовно атрибутованого, тлумачного, монологічного типу з поєднанням одного з них зі зведеним, простим, згорнутим, дискретним, міметичним, атрибутованим, тлумачним, монологічним варіантом, а також локального компактного двочленного комплексу простого, первинного, прямого, згорнутого, неміметичного, умовно атрибутованого, монологічного, цілісного, тлумачного, психологічного типу, суміщеного з варіантом простого, первинного, нульового, цілісного, міметичного, атрибутованого, дескриптивного, монологічного опису. Емпірична своєрідність багатокомпонентності розвивається прецедентним інтегруванням даних конфігурацій до ускладненого комплексу єднання простих, прямих психологічних екфраз первинного згорнутого дескриптивного монологічного типу з ознаками дискретного, міметичного, атрибутованого та дискретного, неміметичного неатрибутованого, бінарно зічленованого з непрямою, нульовою, атрибутованою, міметичною екфраземою кінострічки і цілісного, неміметичного, неатрибутованого, монологічного, тлумачного описів, а також первинного, технічного в комбінації із вторинним, повним цілісних, неміметичних, неатрибутованих, дескриптивних, монологічних класифікаційних версій і комплексу цілісних, повних, діалогічних, дескриптивних, неміметичних із умовною атрибутованістю первинної екфрази, розгалуженої нульовим, міметичним, монологічним включенням опису скульптурного твору, і вторинної, фрагментарно урізноманітненої мікроекфрастичним включенням-покликанням, а також помітною несимультанністю («Сад у Венеції»). Між тим, посутня й відповідність триномній екфрастичній конструкції із повних, прямих, цілісних, неміметичних первинного, монологічного та вторинного, діалогічного складників зведеного, тлумачного екфразису з умовною атрибутованістю та включенням нульового, міметичного, монологічного опису музичного явища («Сад у Венеції»), а також комплекс, змодельований прямим, повним, умовно атрибутованим, неміметичним, монологічним, дискретним, зведеним, первинним, тлумачним змалюванням з актуалізацією неодноразового прямого, нульового, міметичного, атрибутованого, монологічного, первинного, дескриптивного посилання («Сад у Венеції»). Стратегії компаративістики в сербському романі порубіжжя ХХХХІ сторіч 638 Продановичевою творчою емпірикою в сербському романі засвідчується й декілька інших експромтів із екфразисом. Йдеться про умовну атрибутованість, притаманну описам арт-перформансу та творам фото-, сценічно-концертного синтетичного видовищного мистецтва («Сад у Венеції»), і про прецедент умовної міметичності. Вони вмотивовані, відповідно, визначенням авторства та прототипів явлених екфразами творів, власне, в художній (а не в реальній позатекстовій) дійсності реалізованих змалюванням фоторепродукції і фотоавтопортретів, видовищних мистецтв («Сад у Венеції»). У певних (відповідних екфразису) описах перформансу, робіт художньої фотографії, творів сценічно-концертного та синтетичного видовищного мистецтва розроблена й прецедентна неміметичність. У художньому просторі роману пропонується переважно опис зорового образу не мистецького твору або заходу, відомого в реальній історії культури, що, за спостереженнями Т. Бовсунівської, характеризує переважну більшість відомих в літературній практиці екфраз [Бовсунівська 2013 ІІ], а натомість, вигаданого письменником артефакту. Між тим, в екфразах фігрують усі ознаки, що дефінітивно вирізняють в образному полі кожної з них доволі впізнавані риси, формально і семантично завершені, цілісні результати творчості в різних жанрах мистецтв, сформовані за законами цих жанрів і явлені з урахуванням їхньої виражальної специфіки. А отже, моделювання значеннєвого зв’язку і його результату, на якому розбудовується яскрава образна система кожної з таких екфраз, своєрідно варіюється уникненням референтності. Наразі не відбувається конкретизація явища з-поміж усіх однотипних. І з суто денотативною актуальністю, покликаною до загальної типізації явища, замість референта виступає денотат або ансамбль показових жанрових рис і перебирає на себе основну функцію з подальшим принциповим розширенням змістового поля й увиразненням семантичної поліфонії. Дане художнє рішення суттєво урізноманітнює сербський романний дискурс. Саме такі неміметичні описи переважно наснажуються включеним зічленовуванням із нульовими міметичними екфразами, спроможним не лише урізноманітнити екфрастичний матеріал, а й посилити достовірність змальованих змістових моделей. Із позиції діапазону стратегій компаративістики романний доробок М. Продановича привносить до неміметичного екфрастичного фонду сербського постмодерністського роману вагомий досвід актуалізації своєрідних екфраз-експромтів і поглиблює його художню проникність. Істотним для даних ускладнених багаточленних прецедентів виявляється своєрідний характер композиційно-смислового комбінування компонентів, який, попри свою ключову атрибутованість, не набуває в ній остаточного позначення, а супроводжується умовними орієнтовними рисами. Показовими для сутності цього характеру виявилися моделі принципу єднання. З-поміж * ВИСНОВКИ * 639 імовірних схем для поетики романів актуальна низка рішень. Зокрема колаж (властивий образам бієнале, арт-перформансу, балагана, мистецтва художньої фотографії, художньої мініатюри, скульптури і включена до його структури локалізована і відокремлена в ній конфігурація, з’єднана за принципом мозаїки (простежується в блоці образів фоторепродукцій, фотоавтопортрету, художньої фотографії та енкаустики в романі «Сад у Венеції»). Присутнє й класичне зіставлення (за ним розбудований триєдиний комплекс концертного і вокально-виконавського мистецтва «Саду у Венеції»). В окремих випадках стає репрезентативним тип комбінування й взаємопроникнення складників описового комплексу, приміром, у романі «Сад у Венеції», ідентичного жанротворчим ознакам фрески (в образності біномної конфігурації екфраз-перформансів колажного комплексу артекфразису), а також принципам типології (простежується в матеріалі фоторепродукцій та художньої фотографії мозаїчного блоку колажного комплексу арт-екфразису). Поряд із наведеним розмаїттям взаємного корелювання в жанровій палітрі описів спостерігаються й інші приклади, складні та ускладнені за формою і різні за поліваріантністю екфрастичного комбінування, а відтак, і за полівалентністю в них видів і жанрів мистецтва (концерт і вокальна виконавська діяльність і, крім того, в іншій модифікації постановка альтернативного театру та явища театрального, кіно- і коміксового мистецтва в романі «Сад у Венеції»). У змістових параметрах, за критерієм обраного прототипу або аналога, превалює образний стрій, розбудований видами зображального мистецтва, репрезентованими описом художньої фотографії та скульптури, особлива зображальна група пластичних видів мистецтв представлена фотоілюстрацією і, зокрема, фоторепродукцією, художньою фотографією та мініатюрою, група прикладного мистецтва описом енкаустики, видовищне мистецтво оприявлене змалюванням балагана, види просторово-часового напряму представлені творами кіномистецтва й музики з перевагою її рокнапряму. Помітну варіативність засвідчує образна відповідність екфразису синтезу мистецтв, де з-поміж жанрів групи синтетичних мистецтв, за мистецьким відповідником, домінують приклади локальної актуалізації та масштабного змалювання арт-перформансу, концерту й вокальної виконавської діяльності. Очевидна і практика жанрового розмаїття референтів. З виокремленого арсеналу «носіїв» екфрастичного зображення твори з груп синтезу мистецтв і видовищ не згадуються з-поміж критеріїв у класифікації, постульованій для даного дослідження, що засвідчує емпіричну прецедентність даного досвіду для сформованої теоретичної «конвенції». Із-поміж механізмів образної реалізації домінує одинична відповідність, за якої екфрастичний образ розкривається на матеріалі конкретного зразка чи Стратегії компаративістики в сербському романі порубіжжя ХХХХІ сторіч 640 абстрактної моделі єдиного жанру і виду мистецтва певної національної культурної скарбниці. Водночас екфрастичний дискурс прикладів сербського постмодерністського роману збагачений і важливими іншими оригінальними ситуаціями жанрової мобільності в полі референта або денотата. Ідеться про формування системи вербалізованого зорового образу або приналежного їй (чи дотичного і лише частково явленого в ній) певного персонажа із залученням множинної активності кількох різних зразків різних видів мистецтва нетотожних національних парадигм («Сад у Венеції», образ Ліни Девелич з екфрастичним залученням зразків традиції латиноамериканського співу та французького крюотичного театру). Між тим фігурують і відмінні зображення неоднотипних видів мистецтва, але в повторній актуалізації спільної для них єдиної парадигми конвенції виду мистецтва, національного або історичного типу культури в різних художніх пунктах суцільного характеротворення цих образів (наприклад, у ситуації несинхронної різножанрової, наразі корельованої з енкаустикою та скульптурою актуалізації мистецтва давньогрецького світу для оформлення певного образу «Саду у Венеції»). Суттєва продуктивність і результативність даної практики пов’язана з функціональною різноспрямованістю її проявів, очевидною в їхній ефективності задля урізноманітнення значеннєвого забарвлення і водночас для його наскрізної системної синкретизації. Привертають увагу і випадки множинності у форматі іншої кореляції, окресленої формально ідентичними описами, координованими з неізоморфними референтами або денотатами для формування образу (такою стає ефективність нульової тлумачної екфрази мистецтва художньої фотографії та скульптури у позначенні характерної риси образу «Саду у Венеції»). У полі словесних описів явищ мистецтва спостерігається й жанрове розмаїття, продуковане селективністю художніх творів. Із пріоритетом змістових принципів змалювання актуалізується потенціал рекламних плакатів із парадигми популярної друкованої продукції, кіномистецтва, музики та музичного виконавства («Сад у Венеції»), а також живопису (секундарні вкраплення в романах «Вечеря у Святої Аполлонії», «Ультрамарин») у форматі одиничних нульових екфраз і взаємного корелювання їхніх результатів. На відміну від цілком очікуваної дифузності у структурах творів, вони, натомість набувають типологічної спільності в гуртуванні окремою доцентровою смисловою силою. Для такої супозиції характерна орієнтація на образне оформлення релевантних у просторі кожного твору визначальних якостей певного образу або нюансів самостійного мотиву. У цій інтегральній моделі «класичний» нульовий екфразис, подібно до інших авторських версій описів візуальних образів і мистецьких здобутків, так само відзначається суттєвою * ВИСНОВКИ * 641 своєрідністю. Вона простежується в наборі формальних рис, групованих варіантами комплектів психологічного, атрибутованого, міметичного, прямого, та психологічного, неатрибутованого, неміметичного, непрямого типу, а також у його ситуативній схильності до творення суположень бінарного нелінійного і трискладового лінійного характеру із двоядерною структурою референта («Сад у Венеції») або чотирискладової зведеної конфігурації («Еліша в країні Святих коропів»). Дана скоординованість художньої субстанції відзначається виваженням у ній образної альтернативи колажу, чий візуальний аналог, за Л. Меренік [Меrenik 2011: 138], привілеює зпоміж образотворчих здобутків митця. У місткому образному матеріалі, відповідному суто інтермедіальній парадигмі, позбавленому будь-яких внутрішньовидових та інтердискурсивних перетинів і включень, виняткова активність притаманна саме онтологічному типу. З огляду на жанровий критерій, вона оприявлена в сербському романі переважно виражальністю знакових систем видів мистецтв із несинтетичною та синтетичною природою. Принципова продуктивність розвинена інтермедіальністю виражальних засобів літератури й нелітературної знакової системи, зокрема літератури й синтезу мистецтв, де серед жанрів групи синтетичних мистецтв актуалізується архітектурний пейзаж-ведута й оперета. Специфічне варіювання в романах сукупності формальних особливостей образного світу, відповідного інтермедіальності, з’являється в прецедентах збігу системності, осяжності та розповсюдженості, які в аспекті стратегій компаративістики видаються переконливими прикметами диференціювання поетики інтермедіального роману-метафрески («Вечеря у Святої Аполлонії»). Запропоноване поняттєве відгалуження, безумовно, не спричиняє змін у жанровій типології постмодерністського роману. Водночас із даним ідентифікуванням набуває рафінованішої деталізації і суттєво урізноманітнюється фактичне підґрунтя емпіричного виміру його художнього еволюціонування в сербському національному літературному процесі. Крім того, образні відповідники інтермедіальності, подібно до екфразису, в романній творчості М. Продановича мають потенціал різносполучуваної складної комбінаторики у форматі колажної модифікації й на її системних смислових рівнях. Із появою «Ультрамарину» в сербському романі помежів’я ХХХХІ сторіч зміцнився досвід синестезії, де митцем викристалізувався власний кольоровоемоційний синестетичний фонд із ефективністю в ньому не лише моноскладового, а й комбінаторного плану: подвійного однорідного та контрастного і полікомпонентного сполучення кольорів. Між тим, заснована на потенціалі асоціативності образна відповідність синестезії в Стратегії компаративістики в сербському романі порубіжжя ХХХХІ сторіч 642 цьому творчому експромті поряд із «класичним» оприявленням і сама виступає еквівалентним мірилом в образному матеріалі, співмірному іншій стратегії компаративістики дефінітивній суті екфразису, в чиєму явленні синестетичний образний матеріал набуває потужності в подвійному кодуванні формосмислу. Відтак, весь ансамбль розмаїття образного матеріалу, відповідного інтермедійній стратегії компаративістики, скеровує до вирізнення в романах М. Продановича посутнього досвіду організації поетикиформи літературного твору. Водночас із перспективи окремих поєднань стратегій компаративістики, через творчі імпровізації М. Продановича для сербського роману (поряд із моноформним підходом) виявилися характерними й особливі образні транспозиції дискурсів, якими культивуються специфічні трансформації сполучення художнього матеріалу, співмірного такому поєднанню, яким вияскравлюються прецеденти побудови двох варіантів структурно й семантично складних комбінацій. З метою оптимізації їхнього висвітлення в дослідженні запропоноване введення додаткових ідентифікаційних типізаційних категорій в усталених класифікаційних кордонах. З огляду на критерій формального принципу їхньої оригінальної авторської образної реалізації, ідеться про специфічні сходження міжтекстових зв’язків із поєднанням двох і більше форм у формально-смислових габаритах складних симбіотичних конструкцій лінійного, а також нелінійного типу. В їхній ситуативній типології вирізняються дворівневі модифікації симбіотичних конструкцій із багатократним членуванням, утворені інтертекстуальним і гіпертекстуальним типами міжтекстових зв’язків, трирівневі конфігурації несимультанного подвоєння інтертекстуальності та її суміщення з метатекстуальним типом міжтекстовості. Крім того, в Продановичевих рішеннях потенціалом обох компаративістичних стратегій, розвиненим своєрідними проявами взаємного інтегрування відповідного їм образного матеріалу, в теоретикометодологічному аспекті вивершується помітний арсенал інтердискурсивних практик, вартих ототожнення з комплементарними сполуками, в чиєму дискурсі уможливлюється окреме внутрішнє диференціювання за критерієм механізму і компонентності формальної реалізації.