СТРУКТУРА, ТИПОЛОГІЯ І ФУНКЦІОНУВАННЯ ОНІМНОЇ ЛЕКСИКИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ : СТРУКТУРА, ТИПОЛОГИЯ И ФУНКЦИОНИРОВАНИЯ онимной лексики УКРАИНСКОГО ЯЗЫКА



  • Название:
  • СТРУКТУРА, ТИПОЛОГІЯ І ФУНКЦІОНУВАННЯ ОНІМНОЇ ЛЕКСИКИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
  • Альтернативное название:
  • СТРУКТУРА, ТИПОЛОГИЯ И ФУНКЦИОНИРОВАНИЯ онимной лексики УКРАИНСКОГО ЯЗЫКА
  • Кол-во страниц:
  • 504
  • ВУЗ:
  • Київський національний університет імені Тараса Шевченка
  • Год защиты:
  • 2010
  • Краткое описание:
  • Київський національний університет імені Тараса ШевченкаrnІнститут філологіїrnrnrnrnrnНа правах рукописуrnrnrnТорчинський Михайло МиколайовичrnrnrnУДК 811.161.2:81’373.2rnrnrnСТРУКТУРА, ТИПОЛОГІЯ І ФУНКЦІОНУВАННЯ rnОНІМНОЇ ЛЕКСИКИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИrnrnrnСпеціальність 10.02.01 – українська моваrnrnДисертація rnна здобуття наукового ступеня доктора філологічних наукrnrnrnrnrnrnrnКиїв – 2010rn rnЗМІСТrnrnПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ............................................................5rnВСТУП..............................................................................................................6rnРОЗДІЛ І. УКРАЇНСЬКА ПРОПРІАЛЬНА ЛЕКСИКА: ПРОБЛЕМИ НАУКОВОГО ВИВЧЕННЯ.................................................................................19rn1.1. Сутність і диференційні ознаки власних назв.....................................19rn1.2. Методика аналізу онімів: стан і пошуки..............................................33rn1.3. Типології власних назв у працях вітчизняних і зарубіжних дослідників.............................................................................................................61rnВисновки до розділу І...................................................................................85rnРОЗДІЛ ІІ. СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВЛАСНИХ НАЗВ ЗА ХАРАКТЕРОМ ІМЕНОВАНИХ ОБ’ЄКТІВ…………………..……………......…………..…….90rn2.1. Денотатно-номінативна структура онімного простору......................90rn2.1.1. Вітоніми................................................................................................93rn2.1.2. Топоніми.............................................................................................102rn2.1.3. Космоніми..........................................................................................111rn2.1.4. Прагматоніми.....................................................................................114rn2.1.5. Ідеоніми..............................................................................................124rn2.1.6. Ергоніми.............................................................................................150rn2.2. Денотатно-квалітативна типологія пропріативів…......…................158rnВисновки до розділу ІІ................................................................................175rnРОЗДІЛ ІІІ. СТАНОВЛЕННЯ ВЛАСНИХ НАЗВ ЯК СПЕЦИФІЧНОГО КЛАСУ МОВНИХ ОДИНИЦЬ..........................................................................180rn3.1. Мотиваційна структура ономастикону..............................................180rn3.2. Локативно-темпоральні атрибути пропріальної лексики.................195rn3.2.1. Походження онімів……………………..……………….......……...195rn3.2.2. Шляхи виникнення власних назв……...…………….….....…...….206rn3.2.3. Хронологічна типологія онімних одиниць…….……....…...…….211rn3.3. Етимологія пропріативів......................................................................220rn3.4. Особливості творення власних назв...................................................225rn3.4.1. Дериваційна структура онімного простору…………....................225rn3.4.2. Будова пропріальних конструкцій...................................................240rn3.4.3. Продуктивність онімних словотвірних типів.................................247rn3.4.4. Семантика пропріальних твірних основ.........................................254rnВисновки до розділу ІІІ...............................................................................267rnРОЗДІЛ ІV. ФУНКЦІОНУВАННЯ ОНІМІВ У МОВНОМУ ПРОСТОРІ............................................................................................................270rn4.1. Стилістичні особливості власних назв...............................................270rn4.1.1. Функції пропріальних одиниць........................................................270rn4.1.2. Особливості використання власних назв у різностильових текстах..................................................................................................................278rn4.1.3. Мовні засоби образності пропріативів............................................287rn4.1.3.1. Оніми як компоненти фоностилістичних конструкцій….….....287rn4.1.3.2. Лексико-стилістичні особливості використання пропріальних одиниць………...…………………………………………………….......……...290rn4.1.3.3. Конотація онімної лексики………………………….........……...299rn4.1.3.4. Асоціативне функціонування власних назв……………….........304rn4.1.3.5. Символізація і концептуалізація пропріативів………..........…..308rn4.1.3.6. Етнокультурна знаковість власних назв………………....….….320rn4.1.3.7. Граматичні особливості побутування онімів………….........…..326rn4.1.4. Емоційно-експресивні ознаки пропріальних одиниць………......336rn4.1.5. Додаткові стилістичні нашарування в ономастиконі....................342rn4.2. Сфера вживання онімів........................................................................350rn4.2.1. Пропріативи як складники активного і пасивного словника...............................................................................................................351rn4.2.2. Квантитативні характеристики функціонування пропріальних одиниць.................................................................................................................357rn4.2.2.1. Групування власних назв за частотністю їх вживання...............357rn4.2.2.2. Поширення онімів у мовному просторі.......................................360rn4.2.2.3. Градація онімів у зв’язку з дихотомією „мова - мовлення”.......366rn4.2.2.4. Побутування онімів в офіційній та неофіційній ситуації...........371rn4.3. Групування власних назв за їхньою формою…………........…........377rn4.4. Кодифікація у системі пропріальних одиниць..................................385rn4.4.1. Проблемні питання правопису власних назв…………..................391rn4.2.2. Відмінювання онімів……….…………………………........………400rnВисновки до розділу ІV…………………………………..........................407rnЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ............................................................................413rnСПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.............................................419rn rnrnrnrnrnrnrnПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬrnrn rnангл. – англійськеrnараб. – арабськеrnАФ – антропоформулаrnбукв. – буквальноrnВН – власна назваrnг. – гораrnгрец. – грецькеrnГТ – географічний термінrnєвр. – єврейськеrnзаст. – застарілеrnЗН – загальна назваrnісп. – іспанськеrnітал. – італійськеrnлат. – латинськеrnЛХА – літературно-художній антропонімrnм. – містоrnнапр. – наприкладrnН. в. – називний відмінокrnн. п. – населений пунктrnнім. – німецькеrnо. – острівrnоз. – озероrnОН – особова назваrnособ. ім. – особове ім’яrnперен. – переносноrnпор. – порівняйтеrnпортуг. – португальськеrnр. – рікrnР. в. – родовий відмінокrnрозм. – розмовнеrnрос. – російськеrnс. – сторінкаrnскор. – скороченоrnслов. – слов’янськеrnсмт. – селище міського типуrnст. – століттяrnТЗ – товарний знакrnукр. – українськеrnфранц. – французькеrn rn rnrnrnrnrnrnrnrnВСТУПrnrnВласні і загальні назви, як відомо, є мовною універсалією, оскільки вони характерні для мови в цілому: таким чином вирізняються найменування одиничних предметів або класів однотипних об’єктів.rnОніми як специфічні мовні одиниці мають диференційні ознаки, характерні в цілому для всього класу пропріативів, певних розрядів власних назв або окремих номінацій. З’ясування особливостей онімів, засвідчених у їх творенні, семантиці, відмінюванні, функціонуванні тощо, є безпосереднім завданням ономастичних студій протягом більш ніж двохтисячолітнього періоду вивчення онімної лексики.rnАнтичний етап, проте, не відзначився ґрунтовним опрацюванням назвотворчого процесу, як і часи Середньовіччя, коли домінування церкви і схоластика не сприяли утвердженню нових поглядів на природу номінації. Проте згодом (особливо в XVII – XIX ст.) розмежуванню онімів на різні класи відповідно до певних критеріїв було приділено серйозну увагу, підтвердженням чого можуть слугувати дослідження А. Гардінера, Т. Гоббса, Г. Лейбніца, Дж. С. Мілла та інших західноєвропейських учених [див.: 139; 473; 986 – 988; 990; 995]. Класифікації онімної лексики (насамперед топонімів), створені у ХІХ – першій половині ХХ ст. польськими, чеськими і словенськими мовознавцями (Ф. Буяком, Т. Войцехівським, Ф. Міклошичем, К. Мошинським, Ф. Палацьким, С. Роспондом, В. Ташицьким та ін.), уже ґрунтуються на семантичних, словотвірних, морфологічних, хронологічних, екстралінгвальних ознаках власних назв [див.: 966; 969; 985 – 988; 992; 993; 995; 998; 1007; 1009; 1026; 1034].rnУкраїнська ономастика започатковувалася насамперед на рівні антропонімічних студій В. Ю. Охримовича, І. І. Срезневського, М. Ф. Сумцова, І. Я. Франка і багатьох інших науковців [див.: 566; 744; 891]. Аналіз топонімів (структурно-семантичну класифікацію і стратиграфію окремих власних географічних найменувань) виконав М. М. Кордуба [див.: 351]. У 20-х роках ХХ ст. починається систематичне збирання української онімної лексики, уніфікується написання пропріативів, проводиться їх первинне наукове опрацювання. rnУ цілому ж ХІХ ст. і початок ХХ ст. характеризуються домінуванням ономастичних студій описового характеру, причому у значній частині таких праць активно використовується „народна етимологія”. Відсутність класифікаційних засад компенсується насамперед обсягом розглянутого матеріалу. Намагання об’єднати в одній систематизації різні критерії визнається як їхній недолік, водночас перед дослідниками ставиться завдання створення комбінованих (універсальних) типологій.rnПісля другої світової війни на проблеми ономастики звертається більш серйозна увага (з’являються вагомі наукові праці Н. П. Дзятківської, А. С. Кара-Моско, О. М. Селіщева, В. К. Чичагова [див.: 196; 276; 277; 688; 912], зокрема перші дисертаційні роботи В. М. Михайлова, О. Ф. Ріпецької, О. В. Суперанської [див.: 479; 657; 750] ), що у перспективі сприяло активізації ономастичних досліджень. rnПісля створення в 1959 р. Української ономастичної комісії епізодичні спостереження над пропріальними одиницями трансформуються в системне вивчення антропонімів і топонімів, пізніше – поетонімів, ергонімів, хрононімів та інших розрядів онімів. У практику ономастичних студій вводяться нові засади групування власних назв, що дозволило певною мірою унормувати критерії передусім етимолого-дериваційної і частково функціональної типології пропріативів. rnОснови такої систематизації онімів були розроблені В. В. Німчуком у проекті „Українська ономастична термінологія” [див.: 524]. У 300 словникових статтях описано передусім загальні особливості онімної лексики, а також денотатно-номінативні, словотвірні, мотиваційні і семантичні типи власних назв. Менш детально характеризуються хронологія, форма, походження, структура онімних одиниць, епізодично звертається увага на етимологію, шляхи виникнення, продуктивність словотвірного типу, частотність і сферу вживання, відомість власної назви, розміри і кількість іменованих об’єктів, емоційно-експресивні, стилістичні та деякі інші додаткові лінгвістичні ознаки пропріативів (які насамперед характеризують лексико-семантичну структуру ономастикону). Значна частина понять поки що залишається без відповідних термінопозначень або перебуває у стадії становлення.rnА. О. Білецький [див.: 43] запропонував оригінальну схему групування власних назв (топонімів), яка є багатоаспектною, оскільки включає географічні ознаки, лінгвістичну, тематичну і семантичну класифікації, статистичну й історичну типології та морфологічний аналіз. Автор зазначив, що „першочерговим завданням ономастики є саме вивчення типів ономастичних систем, оскільки кожен тип відбиває сполучення відомих лінгвістичних і культурно-історичних стихій” [43, с. 10]. Загальна характеристика ономастикону, а також частковий опис секторів, полів та більш дрібних структурних одиниць онімного простору сприяють усталенню онімії як цілісної, взаємопов’язаної, багатогранної системи. Класифікація А. О. Білецького стала новою віхою у структуруванні онімної лексики, хоч питання типологічного опису онімів, пов’язаності семантики термінів з реаліями позначених об’єктів тощо вимагають подальшої розробки, а значна частина запропонованих дослідником термінопозначень не набула застосування у вітчизняній ономастиці.rnБеручи до уваги лінгвальні й екстралінгвальні характеристики власних назв, О. В. Суперанська [див.: 751] виділила такі систематизації пропріальної лексики (які одночасно можна вважати і схемою аналізу онімів): 1) за зв’язком з іменованими об’єктами; 2) за шляхом створення назв, їхнім призначенням і дихотомією „назви в офіційному і неофіційному вживанні”; 3) по лінії „мікро – макро”; 4) структурну; 5) хронологічну; 6) за мотивацією й етимологічну; 7) за обсягом закріплених в онімах понять; 8) відповідно до дихотомії „мова – мовлення”; 9) стилістичну й естетичну.rnВідносно комплексною є і типологія власних географічних назв, яку пропонує В. А. Жучкевич [див.: 229], включивши до її складу групування топонімів за належністю до певної мови, морфологічними, етимологічними, історичними, територіальними, семантичними та іншими ознаками і членуючи розряди на менші структурні одиниці. rnУ довіднику „Основна система і термінологія слов’янської ономастики” [див.: 556] звернено увагу і на загальні проблеми ономастики, і на різнопланові особливості пропріальних одиниць (денотатно-номінативні, стильові й емоційно-експресивні ознаки, словотвір, структуру, форму, семантику, мотивацію, походження, функціонування тощо). В цілому можна констатувати, що і в загальнослов’янському масштабі систематизація пропріальних одиниць не відзначається комплексністю, системністю та впорядкованістю, оскільки не всі оніми в типології мають своє мотивовано визначене місце, немає єдності у поглядах на окремі групи пропріативів, а до складу найменувань, кваліфікованих на основі співвіднесення з іменованими об’єктами, часто належать розряди власних назв, що виокремлюються за іншими ознаками.rnСвоєрідним алгоритмом аналізу онімів можна вважати і послідовність способів та прийомів, які пропонують автори „Теорії і методики ономастичних досліджень” [див.: 792], виокремлюючи мовну атрибуцію зібраного онімного матеріалу, текстологічний, стратиграфічний, генетичний, етимологічний, словотвірний, структурний, формантний і статистичний аналізи, інвентаризацію онімії, класифікацію найменувань, реконструкцію іменних форм, аналіз основ і варіантів назв, вияв онімних ареалів, ономастичне картографування, імовірнісну перевірку, виявлення онімних універсалій та експериментальні дослідження. Систематизації ономастикону сприяє і виокремлення аспектів ономастичних досліджень (лексикологічного, лексикографічного, логічного, семасіологічного, термінологічного, типологічного, психологічного, соціологічного, історичного, географічного і культурологічного).rnН. В. Подольська у „Словнику російської ономастичної термінології” [див.: 598] основну увагу звертає на структурування ономастикону на підставі співвіднесення номінацій з особливостями іменованих об’єктів, причому наявні класи власних назв майже повністю увійшли до складу онімного простору української мови. Як компоненти комплексної характеристики власних назв також виокремлюються їхні хронологія, етимологія, походження, шлях виникнення, словотвір, частотність, семантика твірної основи, мотивування, структура, відмінювання, особливості денотатів, стилістика, варіативність, функціонування тощо. Проте, наприклад, кількість зафіксованих денотатно-номінативних різновидів власних назв значно менша, ніж є насправді (орієнтовно у десять разів), а терміни „аналіз”, „систематизація”, „схема” і подібні відсутні навіть у згаданому виданні, тому не слід дивуватися ігноруванню цього питання іншими дослідниками.rnВ енциклопедії „Слов’янська ономастика” [див.: 1012], надзвичайно вагомому і об’ємному дослідженні, присвяченому характеристиці пропріальної лексики, теж простежуються окремі недогляди у пропонованих групуваннях пропріальних одиниць. Так, у систематизації онімів російської мови за характером іменованого об’єкта подаються як планетоніми власні назви на поверхні будь-якої планети, але ж для цього існують топоніми (на Землі) або інші терміни (марсоніми – на поверхні Марса тощо). Частково перетинаються поняття, які лежать в основі тих чи інших термінів (і хороніми, й агрооніми – найменування земельних ділянок). Недоцільно ідентифікувати одним термінопозначенням різні об’єкти (наприклад, пелагоніми – назви і морів, і заток). Невідомо, чому абіонімами вважаються лише топоніми і стратоніми. Відсутні ергоніми, а теоніми, міфоніми й агіоніми необов’язково розглядати як складник ідеонімів. Астроніми неправильно ідентифікуються як назви космічних тіл (це номінації зірок); астротопоніми – як назви об’єктів на поверхнях планет (правильно – космотопоніми). В українській ономастиці здавна засвідчені майже всі різновиди пропріативів, виокремлені на основі денотатно-номінативного критерію. Докорінного перегляду потребує лише структурування мікротопонімія та хрематонімія, а усі сектори онімного простору – доповнення іншими типами власних найменувань.rnСеред новітніх проектів типологізації онімів слід відзначити погляди О. Ю. Карпенко [див.: 287], яка, за даними когнітивної ономастики, у мові, залежно від типів денотатів, способів їх пізнання й номінації, власні назви у ментальному лексиконі поділила на дев’ять фреймів: антропонімічний, топонімічний, теонімічний, ергонімічний, зоонімічний, космонімічний, хрононімічний, хрематонімічний та ідеонімічний. Кожен фрейм складається з кількох субфреймів, або доменів. Запропоновано й інші критерії систематизації онімів (на кшталт поділу власних назв на загальномовні й індивідуальні, з виокремленням у складі першої групи ядра та периферії [див.: 288, с. 6 – 7] ). Безумовно, наведена градація пропріальних одиниць на підставі вказаних чинників заслуговує на увагу і може бути використана при структуруванні онімного простору, а окремі термінопозначення (як-от: планетоніми, кометоніми тощо) стануть складниками певних класів власних назв, хоч дещо інший підхід до виокремлення онімних полів (шести, а не дев’яти, як пропонує О. Ю. Карпенко) та інших компонентів ономастикону не дозволяє застосувати її повністю. rnНа початку ХХІ ст. з’явилися й інші наукові студії, присвячені насамперед вивченню етимолого-словотвірної структури антропонімів, творення, семантики і структури топонімів, функціонування і стилістично-виражальних можливостей поетонімів. Епізодично характеризуються структурно-семантичні ознаки ергонімів, етимологія етнонімів, екстралінгвальні, семантичні, етимологічні та хронологічні особливості міфонімів. rnРазом з тим, більш поглибленого студіювання, на наш погляд, потребують: денотатно-номінативна структура онімного простору; функціональні та кодифікаційні особливості антропонімів; денотатно-квалітативні, функціональні, стилістичні та кодифікаційні властивості багатьох різновидів власних географічних назв, а також етимолого-словотвірні ознаки значної частини топонімів; денотатно-квалітативні, твірні та кодифікаційні характеристики поетонімів; денотатно-характеристичні та функціональні особливості інших класів власних назв. Немає єдності в ідентифікації тих чинників, які можуть бути покладені в основу систематизації усіх онімів; не простежується ієрархія типологічних особливостей найменувань; відсутні також узагальнювальні тенденції у процесі класифікації власних назв.rnНа нашу думку, основними критеріями структурування онімного простору, які в цілому забезпечують комплексну характеристику будь-якої пропріальної одиниці, слід вважати:rn1) характер іменованих об’єктів (вважається, що ономастикон у своєму первинному розподілі власних назв повторює членування світу, який існує навколо людини, тому всі зафіксовані у певній мові пропріативи розташовані на певній території відповідно до місцезнаходження тих об’єктів, які вони номінують [див.: 792, с. 202 – 203] ). Така класифікація найменувань насамперед ототожнюється з поняттям „структура онімної лексики”;rn2) особливості творення власних назв (не лише власне спосіб деривації, а й семантика твірних основ, мотив номінації, продуктивність словотвірного типу, етимологія, шлях, походження, час виникнення і структура онімної лексики, тобто ті ознаки, які цілком можуть вказати, де, коли і як утворена та чи інша пропріальна одиниця). Оскільки такі атрибути є стабільними, постійними, незалежними від дослідницьких підходів до власних назв, вказана градація онімів кваліфікується як їхня типологія;rn3) функціонування пропріативів (враховуються стилістичні особливості найменувань, сфера і форма їх уживання, а також кодифікаційні ознаки, зокрема правопис та відмінювання). Таке групування онімів екстралінгвальне і суб’єктивне, проте в цілому науково достовірне, оскільки ґрунтується на принципах, здатних певною мірою унормувати надзвичайно багатогранні функціональні атрибути власних назв.rnПоєднання трьох зазначених чинників розв’язує проблему неузгодженості численних спроб типологізації власних назв на підставі одного чи багатьох критеріїв і забезпечує створення стрункої, логічної, послідовної систематизації онімів, чому сприяє і виважена, мотивована, узгоджена із сучасними вимогами термінологія, пов’язана з денотатно-характеристичними, твірними та функціональними особливостями найменувань, відповідна характеристика яких уже виконувалася багатьма дослідниками.rnЗокрема, структурування онімного простору за характером іменованих об’єктів ґрунтується на поглядах В. Д. Бєлєнької, В. Д. Бондалєтова, В. А. Жучкевича, Ю. О. Карпенка, Е. М. Мурзаєва, В. А. Никонова, В. В. Німчука, Н. В. Подольської, О. І. Попова, О. В. Суперанської, В. І. Супруна, Л. М. Щетиніна та інших науковців [див.: 41 – 42; 64; 229; 230; 290; 294; 300 – 303; 497; 498; 516; 523; 524; 551; 556; 597; 598; 608 – 610; 751; 754; 761; 766; 769; 770; 792; 940; 943; 1012].rnСпецифіку творення українських пропріативів відбито в наукових працях А. О. Білецького, Д. Г. Бучка, В. А. Бушакова, К. Й. Галаса, В. О. Горпинича, І. М. Желєзняк, О. П. Карпенко, Ю. О. Карпенка, А. П. Коваль, М. М. Кордуби, А. П. Корепанової, Ю. М. Кругляка, О. А. Купчинського, В. В. Лободи, В. В. Лучика, Л. Т. Масенко, С. М. Медвідь-Пахомової, І. В. Муромцева, В. А. Никонова, Є. С. Отіна, Т. І. Поляруш, Ю. К. Редька, С. А. Реммера, О. С. Стрижака, О. В. Суперанської, М. І. Сюська, В. М. Топорова, О. М. Трубачова, З. Т. Франко, М. Л. Худаша, П. П. Чучки, В. П. Шульгача, М. Т. Янка та ін. [див.: 43; 81; 82; 84; 86; 122; 124; 154 – 160; 162 – 163; 165 – 170; 172; 208; 224; 225; 283 – 285; 290; 294; 303; 331; 332; 351 – 353; 381; 394, 396; 422; 423; 434 – 437; 450; 451; 463; 464; 499; 500; 519; 522; 559; 564; 565; 605; 649 – 651; 653; 730 – 735; 745 – 749; 755 – 763; 780 – 784; 792; 809; 853; 867; 889; 890; 896 – 899; 915 – 917; 933 – 936; 956; 957].rnФункціональні ознаки онімів ґрунтовно висвітлено в наукових студіях Л. О. Белея, О. О. Белея, Є. М. Бєліцької, А. М. Василенко, В. М. Галич, І. Герус-Тарнавецької, М. В. Горбаневского, О. П. Горенко, А. Г. Гудманяна, Л. І. Дуки, В. В. Жайворонка, В. І. Ільченка, В. М. Калінкіна, О. Ю. Карпенко, Ю. О. Карпенка, Т. Ю. Ковалевської, Н. С. Колесник, Т. Н. Кондратьєвої, Т. І. Крупеньової, Е. Б. Магазаника, С. М. Медвідь-Пахомової, В. М. Михайлова, В. А. Никонова, Є. С. Отіна, Н. Ф. Попович, М. І. Романюк, М. Е. Рут, О. В. Суперанської, М. В. Фененка, І. В. Хлистун та ін. [див.: 33 –40; 49; 94; 125 –127; 134; 145; 147; 151; 152; 180 – 182; 206; 217; 257 – 259; 268 – 273; 286 – 289; 291; 297; 299; 300; 327; 338 – 340, 346; 347; 383; 384; 439; 440; 452; 465; 475 – 479; 517; 518; 560; 561; 563; 613; 663; 664; 679; 680; 750 –754; 764; 792; 881; 894].rnНаявність значної кількості ономастичних студій засвідчує високий рівень опрацювання теорії власних назв, який підтверджується і якісним показником, зокрема створенням науково достовірної, багатоаспектної типології онімів. Водночас констатуємо відсутність спільних підходів до групування пропріальних одиниць, що унеможливлює універсалізацію аналітики онімної лексики.rnОтже, у працях вітчизняних і зарубіжних учених постійно звертається увага на питання систематизації власних назв, що пов’язано з його важливістю як своєрідного індикатора, який свідчить про рівень розвитку ономастики. Водночас засвідчено, що класифікаційні схеми, призначені для їхнього обслуговування, вимагають удосконалення, оскільки наявні на сьогодні типології онімів не відповідають передусім вимогам комплексності, а основним недоліком названих та інших систематизацій онімної лексики є, по-перше, їх неточність і недостатня глибина, по-друге, змішування різних аспектів і рівнів ономастичних досліджень. Потреба розробити нові засади систематизації онімної лексики на основі денотатно-характеристичних, етимолого-словотвірних і функціональних ознак, що дозволить упорядкувати надзвичайно розгалужений ономастичний континуум й уніфікувати визначальні типи пропріативів, зумовлює актуальність теми дослідження.rnЗв’язок праці з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах наукової теми „Актуальні проблеми філології” (номер державної реєстрації 02БФ044-01). Тема дисертації затверджена вченою радою Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 8 від 17 березня 2008 р.).rnМета дослідження – подати системний опис онімної лексики української мови за характером іменованих об’єктів та особливостями творення і функціонування пропріальних одиниць. rnВідповідно до мети праці ставляться такі завдання:rn• проаналізувати погляди вітчизняних і зарубіжних дослідників на природу та диференційні ознаки пропріативів; запропонувати уточнену дефініцію власної назви;rn• описати методологію аналізу онімів і створити універсальну схему їхньої характеристики;rn• доповнити наявні типології пропріальних одиниць;rn• удосконалити денотатно-номінативну структуру онімної лексики, що дозволить конкретизувати об’єкт вивчення ономастики;rn• систематизувати онімну лексику за денотатно-квалітативними ознаками;rn• упорядкувати етимолого-словотвірну класифікацію власних назв;rn• схарактеризувати стилістичні особливості пропріативів; rn• внести пропозиції щодо кодифікації онімної лексики.rnОб’єктом дослідження є корпус власних назв, які функціонують в українській мові.rnПредмет дослідження – денотатно-характеристичні, етимолого-словотвірні та функціональні особливості онімної лексики української мови як основа для систематизації пропріальних одиниць.rnМатеріалом для дослідження стали проекти типологій онімної лексики вітчизняних і зарубіжних учених, словники, довідники, реєстри, каталоги й інші зібрання власних назв, різностильові тексти, зокрема художні твори, тощо, які прямо або опосередковано сприяли структуруванню онімного простору української мови (всього проаналізовано понад 25 000 власних назв).rnМетодологія і методика дослідження. Методологія дослідження ґрунтується на положеннях про взаємозв’язок мови, мислення і реалій довкілля, діалектичний підхід до мови як до цілісної і взаємопов’язаної системи, що перебуває у постійному розвитку та русі, усвідомлення мови як суспільного явища; на філософських універсаліях про взаємозв’язок і специфіку стосунків між змістом і формою, суб’єктивним та об’єктивним, емоційним і раціональним, загальним і частковим. Використовуємо методи: класифікації і систематизації (при групуванні онімної лексики), описовий із використанням стратиграфічного, генетичного, етимологічного, словотвірного, формантного, статистичного, порівняльного, лінгвогеографічного та інших прийомів (для характеристики власних назв, зафіксованих у текстовій структурі української мови), порівняльний (при зіставленні певних ознак пропріальних одиниць), кількісних підрахунків (при визначенні продуктивності різних типів власних назв) і соціальної типізації (при вивченні фактів і явищ мови в їхніх зв’язках із соціальними чинниками та історією народу).rnНаукова новизна дослідження полягає передусім у тому, що вперше здійснено спробу комплексної уніфікації численних проектів структурування українського онімного простору (як наявних типологій пропріальних одиниць, так і методик їх аналізу); запропоновано уточнену дефініцію власної назви і конкретизовано її диференційні ознаки; розроблено універсальну схему визначення загальних та специфічних рис оніма за відповідним алгоритмом; доповнено ономастичну терміносистему лексемами для позначення раніше відсутніх в ономастиці понять; створено нову систематизацію пропріативів на основі таких їхніх визначальних ознак, як денотатно-характеристичні, етимолого-словотвірні та функціональні особливості; внесено пропозиції щодо кодифікації власних назв.rnТеоретичне значення дисертації окреслюється розробкою концепції, на основі якої можна структурувати онімний простір української мови, встановити спільні критерії для аналізу денотатно-номінативних, денотатно-квалітативних, структурних, твірних, стилістичних, екстралінгвальних та інших атрибутів власних назв, виявити диференційні ознаки українського ономастикону на спільнослов’янському тлі. Типологія власних назв, яка ґрунтується на означених вище критеріях, дозволить укласти комплексну схему характеристики будь-якого оніма. Отримані результати дадуть можливість поглибити аналітику власних назв, розширять межі об’єктів дослідження ономастики як науки, сприятимуть збагаченню знань про особливості українського ономастикону. Належність окремої власної назви до певної групи дасть змогу передбачати властивості, заплановані її статусом у системі онімів у цілому. На основі створеної систематизації уможливиться опрацювання нової ономастичної терміносистеми, яка може бути використана не тільки в українській, а й в інших споріднених і неспоріднених мовах.rnПрактичне значення. Результати дослідження можуть бути використані для створення узагальнювальних праць із теорії номінації, проблем ономастики та поетики; під час викладання у вищій школі курсів сучасної української мови, стилістики, лексикології, лінгвістичного аналізу художнього тексту, при читанні спеціалізованих ономастичних спецкурсів та проведенні тематичних спецсемінарів; при підготовці магістерських і дипломних робіт; у лексикографічній практиці. Така систематизація сприятиме порівнянню і зіставленню різних класів онімів, оскільки відповідне розмежування здійснюватиметься за подібними критеріями. Пропоноване групування може бути підставою і для аналізу пропріативів за певним алгоритмом. Внесені пропозиції сприятимуть кодифікації власних назв. rnОсобистий внесок здобувача. Систематизацію онімної лексики української мови виконано автором самостійно; основні результати дослідження опубліковано у фахових наукових виданнях без співавторства.rnАпробація результатів дослідження. Основні положення дисертації викладалися на 48 наукових конференціях, зокрема 24 міжнародних (Кам’янець-Подільський, 1994, 2007; Умань, 1994, 1996, 2002, 2007; Київ, 2004 – 2008; Горлівка, 2005, 2006; Донецьк, 2005; Черкаси, 2005, 2006; Вінниця, 2006; Гомель, 2006; Хмельницький, 2007, 2009) і 21 всеукраїнській (Умань, 1999, 2002, 2005; Київ, 2002, 2004 – 2007, 2009; Тернопіль, 2003; Одеса, 2005; Хмельницький, 2005; Черкаси, 2005, Запоріжжя, 2006; Івано-Франківськ, 2007; Чернівці, 2007, Ужгород, 2009). Результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри сучасної української мови Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2005 – 2007), звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (2005 – 2006) та Хмельницького національного університету (2007 – 2009).rnПублікації. Основні положення дисертації викладено у 53 публікаціях: монографіях „Структура онімного простору української мови” і „Структура онімного простору української мови. Частина ІІ. Функціонування власних назв”, 27 статтях, опублікованих у наукових виданнях, затверджених ВАК України як фахові, бібліографічно-інформаційному довіднику, словнику власних географічних назв, 14 статтях, надрукованих у нефахових виданнях, 8 матеріалах тезового характеру.rnСтруктура дисертації. Дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаної літератури. Загальний обсяг праці 502 сторінки, з яких 413 сторінок основного тексту. Список використаної літератури нараховує 1038 найменувань (84 сторінки).
  • Список литературы:
  • ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИrnrn1. Аналіз суттєвих ознак ВН дозволяє розширити перелік їхніх диференційних особливостей, що підкреслюють специфічність цього лексико-граматичного класу слів, і сформулювати нову дефініцію пропріальних одиниць, яка ґрунтується на таких визначальних ознаках: 1) оніми є кількісно найбільш поширеними мовними і мовленнєвими конструкціями, які, проте, в основному залишаються невідомими широкому загалу через перебування їх на лексичній периферії; 2) ВН є іменники або слова і сполуки слів, вжиті у їхньому значенні; 3) оніми використовуються для індивідуального називання одиничних денотатів; 4) ВН з’являються в об’єктів, коли виникає потреба у їхньому розмежуванні, що реалізується за допомогою номінації певних денотатів і закріплюється практикою мовленнєвої діяльності; таким чином забезпечуються соціальна зумовленість і суспільна закріпленість назвотворчого процесу; 5) пропріативи вважаються вторинними, генетично похідними від апелятивів мовними одиницями; 6) ВН виконують передусім номінативну й інформаційну функції; 7) опосередкований зв’язок пропріальних одиниць із поняттям виявляється у вказівці власних назв на різновид об’єктів, до яких належить її денотат, а також у відбитті у свідомості людини додаткової інформації про онім та його носія; 8) завдяки цьому забезпечується енциклопедичність семантики ВН, що є однією з його специфічних мовних особливостей, до яких також слід віднести інші диференційні граматичні та функціональні ознаки; 9) врахування таких особливостей пропріальних одиниць необхідне для створення їхньої загальної характеристики, яка може бути реалізована при виконанні комплексного аналізу онімів за універсальною схемою.rn2. Вивчення історії дослідження загальномовних особливостей власних назв та індивідуально-мовних ознак окремих класів пропріативів засвідчують відсутність певних стандартів, на основі яких можна було б розробити критерії, що дозволили б детально, чітко і послідовно охарактеризувати онім як особливу мовну одиницю. З метою усунення вказаних недоліків пропонується оновлений алгоритм аналізу власних назв. rn3. Систематизація пропріальних одиниць в ономастиці має давні традиції вивчення, започатковані ще в античному світі і плідно продовжені в ХІХ –ХХ ст. зарубіжними та вітчизняними дослідниками. Певне унормування передусім основних типологічних критеріїв градації пропріативів (словотвірного, семантичного і частково функціонального) здійснено у ІІ половині ХХ ст. На початку ХХІ ст. теж з’явилося чимало нових наукових праць, де, поряд з аналізом антропонімів і топонімів, увагу звернено на характеристику прагматонімів, ергонімів та ідеонімів. Проте недоліком таких класифікацій онімів є відсутність комплексності, що можна усунути лише шляхом поєднання трьох взаємопов’язаних градацій онімної лексики: денотатно-характеристичної структури, етимолого-словотвірної типології і функціональної характеристики.rn4. За характером іменованих денотатів власні назви структуровано на основі денотатно-номінативних і денотатно-квалітативних ознак. rnГрупування за типом іменованих об’єктів має особливе значення для ономастики, оскільки, по-перше, надає стрункості, послідовності й логічності процесу дослідження таких лексем; по-друге, дозволяє визначити продуктивність різних класів власних назв; по-третє, є основою для зіставно-порівняльних висновків, які можна робити на матеріалі однієї або кількох мов. Саме тому всі інші систематизації пропріальних одиниць безпосередньо пов’язані з предметно-номінативною.rnУвесь онімний простір сучасної української мови розчленовано на 6 полів (143 вітоніми, 159 топонімів, 51 космонім, 143 прагматоніми, 456 ідеонімів та 90 ергонімів), 20 підполів, 36 секторів, 32 підсектори, 84 сегменти, 35 підсегментів, 614 елементів, 215 піделементів – усього 1 042 структурні компоненти. Таким чином уточнено (значно розширено) перелік власних назв, які є об’єктом вивчення ономастики, зокрема запропоновано ввести 912 нових термінопозначень, а також замінити новими або включити до складу інших градацій 27 різновидів власних назв, трансформувати семантику (у бік розширення або звуження значення) 22 терміносполук, частково змінити фонетичну структуру 3 термінів.rnУ складі денотатно-номінативної терміносистеми зафіксовано наявність 123 зовнішніх омонімів (функціонують у межах різних онімних полів, передусім у прагматонімії та ергонімії) та 40 внутрішніх (побутують у межах одного онімного поля, передусім – топонімії). rnУ сучасних умовах більше уваги звернено на утворення нових термінів на інтернаціональній основі, а це, у свою чергу, передбачає залучення до термінології ономастики не лише латинізмів та грецизмів (серед новотворів – 207 грецьких термінів, 281 латинський, 186 греко-латинських композитів), а й запозичень з інших західноєвропейських мов (65 франкізмів, 22 англіцизми, 15 германізмів тощо).rn5. Денотатно-квалітативна градація ВН ґрунтується на описі біологічних властивостей об’єктів номінації (розрізнено біоніми, абіоніми та гіпобіоніми), реальності їх існування (виокремлено реалоніми, фантастоніми та гіпотетоніми), розмірах (диференційовано макро-, мезо- та мікрооніми) і кількості (розмежовано групові та індивідуальні найменування) денотатів, а також на низці особливостей, кваліфікованих нами як екстралінгвальна інформація про них, що включає просторові, часові, якісні і кількісні відомості, а також інші фрагменти, які допоможуть з’ясувати походження оніма. rn6. Етимолого-словотвірна типологія пропріативів передбачає їх систематизацію за мотивом номінації (виокремлено більш продуктивні квалітативні, сутнісні, локативні, меморіальні, ідеологічні, номінальні, символічні й асоціативні найменування; менш поширені темпоральні, патронімічні, посесивні, апотропейні і ситуативні). Локативно-темпоральні ознаки власних назв – це їх походження (розрізнено питому, запозичену (засвоєння, власне запозичення і варваризми) та гібридну онімну лексику з такими способами запозичення онімів, як вкраплення, транслітерація і практична транскрипція, а також переклад, зокрема калькування і напівкалькування), шлях і час виникнення (оніми поділено на штучні та природні; архаїчні, давні, нові та новітні). За етимологічними ознаками кваліфіковано групи власних назв із відомою, невідомою та гіпотетичною; прозорою, непрозорою, хибною та народною етимологіями. З огляду на будову виділено прості, складні та складені пропріальні одиниці. rnРозмежовано два основні словотвірні типи – морфологічний (в ономастиці продуктивні такі різновиди, як суфіксація, власне складання й абревіація; менш поширені конфіксація, конверсія, усічення та зрощення; епізодично зустрічаються префіксальний і флексійний підвиди деривації, а також контамінація та гібридизація) і лексико-семантичний (переважають власне семантизація (онімізація і трансонімізація) та синтаксичний спосіб (функцію найменування виконують передусім словосполучення, рідше – словосполуки і предикативні конструкції); менш продуктивні плюралізація й універбизація; епізодично фіксується акцентуація).rnЗа поширеністю певного словотвірного типу в якийсь конкретний часовий зріз виділено гегемонійну, максимальну, високу, середню, низьку, мінімальну і нульову, а протягом усього задокументованого періоду існування онімів – зростальну, спадну, зростально-спадну, спадно-зростальну, стабільну, епізодичну, спорадичну і хвилеподібну продуктивність.rnЗа семантикою твірного слова ВН поділено на дві групи простих пропріативів: відапелятивні (відіменникові, відприкметникові, відзайменникові, відчислівникові, віддієслівні і відприслівникові) та відонімні (відвітонімні, відтопонімні, відкосмонімні, відпрагматонімні, відідеонімні та відергонімні) і три групи складних і складених (відапелятивні, відонімні та відапелятивно-відонімні); також фіксуються оніми, семантика твірних основ яких невідома.rn7. Типові для мови функції (комунікативна, мислеоформлювальна, пізнавальна, експресивна, імпресивна, інформаційна й естетична) в цілому є характерними і для пропріальних одиниць.rnОсобливості мовної поведінки носіїв визначаються стилем мовлення, який активізує відповідні власні назви і зумовлює їхню продуктивність та способи введення у текстову структуру. Серед пропріативів найбільшою частотністю вирізняються антропоніми і топоніми (поширені практично в усіх стильових жанрах), а також ергоніми й окремі різновиди ідеонімів, засвідчені у більшості функціональних стилів. rnЗалежно від використаних мовних ресурсів виокремлено фонетичні, лексичні та граматичні засоби стилістики, до складу яких, реалізуючи різні стилістично-виражальні потенції, входять оніми. Додаткові смислові відтінки, наявні у власних назвах, виявляються, зокрема, на конотативному, асоціативному, символічному та концептуальному рівнях і характеризуються етнокультурною знаковістю, яку найяскравіше засвідчують пропріативи, визначальні для певного етносу. Побічні стилістичні нашарування власних назв пов’язані насамперед із такими категоріями, як омонімія, полісемія, синонімія, паронімія й антонімія. Також розмежовано емоційно нейтральну та емоційно забарвлену (позитивно або негативно) пропріальну лексику.rnСфера вживання онімної лексики передбачає аналіз її ознак, пов’язаних із побутуванням у мовному середовищі (виділено власні назви як складники активного і пасивного словника, а також домінувального, активного, нейтрального, пасивного або потенційного кіл на рівні індивідуальної, корпоративно-територіальної або загальномовної сфер), належністю до мови чи мовлення (розмежовано оніми, які побутують у мові чи мовленні або водночас у мові і мовленні), офіційністю / неофіційністю використання (розрізнено офіційні та неофіційні найменування, що вживаються в офіційних та неофіційних ситуаціях), частотністю (виокремлено високо-, середньо- і низькочастотні оніми, а також популярні (модні) і рідкісні (раритетні) власні назви) та ступенем відомості номінацій (класифіковано загальновідомі, регіонально і локально відомі та маловідомі пропріативи).rnЗа формою розрізнено основні і варіантні номінації; алоніми на основі відповідних критеріїв поділено на синхронічні та діахронічні; одно- і різносистемні; орфографічні, фонетичні, фонологічні, лексичні, морфологічні, словотвірні, синтаксичні, графічні й комбіновані.rn8. Серед основних проблем, пов’язаних із кодифікацією в системі ВН, своєю актуальністю і недостатнім опрацюванням насамперед вирізняються питання, пов’язані з написанням пропріальних одиниць з великої літери, передачею іншомовних найменувань засобами рідної мови та відмінюванням онімів.rnУніфікація правил вживання великої літери (на рівні полів і секторів онімного простору української мови) сприятиме поліпшенню грамотності в цілому. Пропозиції щодо написання з великої або малої літер власних назв або відонімних дериватів насамперед стосуються прецепторонімів, етнонімів, прагматонімів та ергонімів. При передачі українською мовою іншомовних власних назв слід керуватися особливостями вимови пропріативів там, де назва побутує, незважаючи на спорідненість чи неспорідненість мов.rnУпорядковано словозміну онімів, що знайшло свій вияв у виокремленні незмінних, відмінювано-незмінних і відмінюваних структур, представлених насамперед іменниковим, прикметниковим та іменниково-прикметниковим, а також сингулярним, сингулярно-плюральним або плюральним типами відмінювання. rn9. Подальших наукових студій потребують паралелі, які можна провести між розрядами онімів, виділеними на основі вказаних вище ознак (на кшталт встановлення відповідностей між окремими класами власних назв і денотатно-номінативними різновидами найменувань, як це практикується у нашому дослідженні). Звичайно, до цієї справи має бути залучена численна група ономастів, і лише після завершення повного опису ономастикону за визначеними критеріями та встановлення всіх можливих взаємовідношень між підвидами пропріальних одиниць можна буде говорити про комплексну характеристику онімної лексики української мови.rn rnrnrnrnrnrnrnrnСПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИrnrn1. Абдула Ю. А. Становлення ойконімії Слобожанщини (на матеріалі Харківщини) : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01 – укр. мова / Ю. А. Абдула. – Чернівці, 2008. – 20 с.rn2. Абкадиров Р. Р. Геотопонімічна індифікація господарсько-культурних типів освоєння Криму : автореф. дис. ... канд. географ. наук : 11.00.02 – економічна та соціальна географія / Р. Р. Абкадиров. – К., 2001. – 19 с.rn3. Авдєєва С. Л. Становлення системи словозміни ойконімів української мови : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01 – укр. мова / С. Л. Авдєєва. – Дніпропетровськ, 1997. – 16 с.rn4. Агеева Р. А. Происхождение имен рек и озер / Р. А. Агеева ; отв. ред. Э. М. Мурзаев. – М. : Наука, 1985. – 243 с.rn5. Агеева Р. А. Социолингвистический аспект имени собственного / Р. А. Агеева, К. В. Бахнян. – М., 1984. – 60 с.rn6. Азимов Айзек. Слово на карте. Географические названия и их смысл / А. Азимов; А. В. Кровякова (пер. с англ.). – М. : Центрполиграф, 2007 . – 367 с.rn7. Азнаурова Э. С. Стилистический аспект номинации словом как единицей речи / Э. С. Азнаурова // Языковая номинация (Виды наименований). – М. : Наука, 1977. – С. 86 – 128.rn8. Аксёнов С. С. Проблема семантической организации русских прозвищ (на материале советской художественной прозы 60 – 80-х годов): автореф. дис. ... канд. филол. наук : 10.02.01 – русский язык / С. С. Аксёнов. – Одесса, 1988. – 16 с.rn9. Актуальні питання антропоніміки : збірник матеріалів наукових читань / відп. ред. І. В. Єфименко. – К., 2005. – 272 с.rn10. Актуальные вопросы русской ономастики : сборник научных трудов / отв. ред. Ю. А. Карпенко. – К. : УМК ВО, 1988. – 260 с. rn11. Аллендорф К. А. Проблема имени собственного на материале топонимических наименований Франции / К. А. Аллендорф // Ученые записки І МГПИИЯ. – 1953. – Т. 5. – С. 123 – 134.rn12. Анамастычны слоўнік твораў Якуба Коласа / пад рэд. М. В. Бірылы. – Мінск : Навука і тэхніка, 1990. – 638 с.rn13. Англо-український словник власних назв та імен / уклад. Т. Олійник. – Тернопіль : Підручники @ посібники, 2000. – 206 с.rn14. Андрієнко О. Ю. Комунікативно-прагматичний потенціал власних назв у науково-фантастичному тексті : автореф. дис. … канд. філол. наук : 10.02.01 – рос. мова / О. Ю. Андрієнко. – Одеса, 1992. – 17 с. rn15. Аникина М. Н. Лингвострановедческий анализ русских антропонимов (личное имя, отчество, фамилия) : автореф. дис. … канд. филол. наук : 10.02.01 – русский язык / М. Н. Аникина. – М., 1988. – 24 с.rn16. Античные теории языка и стиля / под ред. О. М. Фрейденберг. – М. –Л., 1936. – 467 с.rn17. Антропонимика : [сборник научных трудов / под. ред. В. А. Никонова, А. В. Суперанской]. – М. : Наука, 1970. – 360 с.rn18. Аристотель. Этика. Политика. Риторика. Поэтика. Категории / Аристотель. – Минск : Литература, 1998. – 1392 с.rn19. Аркушин Г. Л. Українська ономастика : робоча навчальна програма для студентів спеціальності „українська мова і література” / Г. Л. Аркушин. – Луцьк : Вежа, 2006. – 100 с.rn20. Афанасьева Н. С. Диахроническая обусловленность фонологической структуры неаффиксальных ойконимов : автореф. дис. ... канд. филол. наук : 10.02.02 – языки народов СССР (укр. язык) / Н. С. Афанасьева. – К., 1977. – 24 с.rn21. Афанасьєв О. Є. Географічні дослідження топонімії України : автореф. дис. … канд. геогр. наук : 11.00.11 – конструктивна географія і раціональне використання природних ресурсів / О. Є. Афанасьєв. – К., 2006. – 19 с.rn22. Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов / О. С. Ахманова. – М. : Советская энциклопедия, 1966. – 607 с.rn23. Бабишин С. Д. Топоніміка в позакласній роботі з географії / С. Д. Бабишин. – К. : Радянська школа, 1968. – 93 с.rn24. Бабишин С. Д. Топоніміка в школі : на матеріалах Хмельницької області / С. Д. Бабишин. – К. : Радянська школа, 1962. – 122 с.rn25. Бабій Ю. Б. Прізвища сучасної Середньої Наддніпрянщини : дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01 – укр. мова / Ю. Б. Бабій. – Миколаїв, 2007. – 242 с. rn26. Бабічева О. Л. Інверсійний словник мікротопонімів Чернігівсько-Сумського Полісся / О. Л. Бабічева . – К., 2005. – 102 с.rn27. Бакастова Т. В. Семантизация имени собственного в целом художественном тексте (на материале английского языка) : автореф. дис. ... канд. филол. наук : 10.02.04 – германские языки / Т. В. Бакастова. – Одесса, 1987. – 16 с.rn28. Барт Р. Мифологии / Р. Барт [пер. с франц.] – М. : Изд-во им. Сабашниковых, 1996. – 312 с.rn29. Балкански Тодор. Местните имена от пещерского краище / Т. Балкански, К. Цанков. Велико Тырново: Университетско изд-во „Св. Кирил и Мефодий”, 2007. – 371 с.rn30. Барцова Н. А. Ономастика в цикле рассказов М. Горького „По Руси” / Н. А. Барцова, Н. П. Гусарова. – Рига, 1980. – 35 с.rn31. Баскаков Н. А. Русские фамилии тюркского происхождения / Н. А. Баскаков. – М. ׃ Наука, 1979. – 279 с. rn32. Бачинська Г. В. Антропонімікон переселенців з Польщі на Тернопільщину : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01 – укр. мова / Г. В. Бачинська. – Івано-Франківськ, 2001. – 19 с.rn33. Белей Л. Е. Вариативность антропонимов на разных уровнях украинского языка : автореф. дис. ... канд. филол. наук : 10.02.02 – языки народов СССР (укр. язык) / Л. Е. Белей. – Ужгород, 1986. – 23 с. rn34. Белей Л. О. Ім’я для дитини в українській родині : словник-довідник / Л. О. Белей. – Ужгород : Просвіта, 1993. – 116 с.rn35. Белей Л. О. Нова українська літературно-художня антропонімія : проблеми теорії та історії / Л. О. Белей. – Ужгород, 2002. – 175 с.rn36. Белей Л. О. Українська літературно-художня антропонімія кінця XVIII – XX ст. : дис. ... доктора філол. наук : 10.02.01 – укр. мова / Л. О. Белей. – Ужгород, 1996. – 394 с.rn37. Белей Л. О. Функціонально-стилістичні можливості української літературно-художньої антропонімії ХІХ – ХХ ст. / Л. О. Белей. – Ужгород, 1995. – 120 с.rn38. Белей О. О. Сучасна українська ергонімія: власні назви підприємств Закарпаття / О. О. Белей. – Ужгород, 1999. – 111 с.rn39. Белей О. О. Сучасна українська ергонімія (на матеріалі власних назв підприємств Закарпатської області) : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01 – укр. мова / О. О. Белей. – Львів, 2000. – 17 с.rn40. Белей О. Трансформація українського ономастикону посттоталітарного періоду на загальнослов’янському тлі / О. О. Белей. – Wrozław, 2007. – 248 с.rn41. Беленькая В. Д. Очерки англоязычной топонимии / В. Д. Беленькая. – М. : МГУ, 1977. – 168 с.rn42. Беленькая В. Д. Топонимы в составе лексической системы языка / В. Д. Беленькая. – М. : Изд-во МГУ, 1969. – 168 с.rn43. Белецкий А. А. Лексикология и теория языкознания : ономастика / А. А. Белецкий. – К. : Изд-во КГУ, 1972. – 227 с.rn44. Бендзар Б. П. Українська фонографічна передача антропонімів античної, англо-, німецько- і франкомовної літератур / Б. П. Бендзар, С. С. Бобинець. – Ужгород : Закарпаття, 2000. – 172 с.rn45. Бережна М. В. Ономастикон романів Дж. К. Роулінг циклу „Гаррі Поттер” в українському та російському перекладі : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.16 – перекладознавство / М. В. Бережна. – К., 2008. – 20 с.rn46. Березович Е. А. Русская топонимия в этнолингвистическом аспекте / Е. А. Березович. – Екатеринбург : Изд-во УралГУ, 2000. – 530 с.rn47. Беспалова А. В. Принципы и способы номинации в английской эргонимии (на материале названий фирм и компаний) / А. В. Беспалова // Вопросы ономастики. – Выпуск 19. – Свердловск, 1991. – С. 158 – 167.rn48. Беспалова А. В. Структурно-семантические модели эргонимов и их употребление в современном английском языке : автореф. дис. ... канд. филол. наук : 10.02.04 – германские языки / А. В. Беспалова. – Одесса, 1989. – 16 с.rn49. Бєліцька Є. М. Конотонімізація онімів як лексико-семантичний процес : дис. ... канд. філол. наук : 10.02.15 – загальне мовознавство / Є. М. Бєліцька. – Горлівка, 2000. – 185 с.rn50. Беценко Т. Етюди з топонімії Сумщини. Походження географічних найменувань / Т. Беценко. – Суми : Собор, 2000. – 86 с.rn51. Бияк Н. Я. Особливості найменувань осіб в українській художній прозі та збереження їх функцій у німецькомовних перекладах : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01 – укр. мова / Н. Я. Бияк. – Івано-Франківськ, 2004. – 19 с.rn52. Біла Л. В. Структурно-семантичні та функціональні особливості антропонімів у сатиричній прозі М. П. Булгакова : автореф. дис... канд. філол. наук : 10.02.02 – рос. мова / Л. В. Біла. – К., 1997. – 20 с.rn53. Біла Л. В. Структурно-семантичні та функціональні типи антропонімів у сатиричній прозі М. Булгакова / Л. В. Біла. – К., 1997. – 19 с.rn54. Бірыла М. В. Анамастычныя словаўтваральныя элементы ва ўсходне- і заходнеславянскіх мовах (Адантрапанімічныя айконімы) / М. В. Бірыла, В. П. Лемцюгова. – Мінск : Навука і тэхніка, 1973. – 62 с.rn55. Бірыла М. В. Беларуская антрапанімія. 2. Прозвішчы, утвораныя ад апелятиўнай лексікі / М. В. Бірыла. – Мінск : Навука і тэхніка, 1969. – 505 с. rn56. Бірыла М. В. Беларуская антрапанімія. 3. Структура ўласных мужчынскіх імён / М. В. Бірыла. – Мінск : Навука і тэхніка, 1982. – 320 с.rn57. Бірыла М. В. Беларуская антрапанімія: Уласныя імёны, імёны-мянушкі, імёны па бацьку, прозвішчы / М. В. Бірыла. – Мінск : Навука і тэхніка, 1966. – 328 с. rn58. Бірыла М. В. Беларускія антрапанімічныя назвы ў їх адносінах до антрапанімічных назваў інших славянскіх моў (рускай, українскай, польскай) / М. В. Бірыла. – Мінск, 1963. – 57 с.rn59. Близнюк Б. Б. Сучасні гуцульські прізвища в історичному розвитку : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01 – укр. мова / Б. Б. Близнюк. – Львів, 1997. – 23 с.rn60. Богданов В. В. Русь, славяне, аризанты, скифы, готы, гунны, пины, варяги / В. В. Богданов. – М. : Белые альвы, 2001. – Вып. 1 – 2.rn61. Боєва Е. В. Антропонімія повістей М. В. Гоголя : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01 – рос. мова / Е. В. Боєва. – Одеса, 1993. – 16 с.rn62. Бойко Л. Б. Особенности функционирования заглавий в текстах с различными коммуникативными заданиями : автореф. дис. ... канд. филол. наук : 10.02.04 – романские языки / Л. Б. Бойко. – Одесса, 1989. – 14 с. rn63. Бойчук І. В. Адаптація французьких онімів в українській та російській мовах : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.15 – загальне мовознавство / І. В. Бойчук. – Донецьк, 2002. – 20 с.rn64. Бондалетов В. Д. Русская ономастика : учебное пособие для студентов / В. Д. Бондалетов. – М. : Просвещение, 1983. – 224 с.rn65. Борев Ю. М. Эстетика / Ю. М. Борев. – М. : Политиздат, 1988. – 496 с.rn66. Борисович О. В. Лінгвокогнітивний аспект онімів та їх дериватів у англомовній літературній рецензії : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.04 – германські мови / О. В. Борисович. – К., 2009. – 20 с.rn67. Ботвина Н. В. Коннотативные антропонимы в русской художественной речи (на материале сатирических произведений послевоенного периода) : автореф. дис. ... канд. филол. наук : 10.02.01 – русский язык / Н. В. Ботвина. – К., 1988. – 24 с.rn68. Бочарова І. В. Лексико-семантичні та граматичні параметри назв релігійних свят у сучасній українській мові : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01 – укр. мова / І. В. Бочарова. – К., 1999. – 17 с. rn69. Брага І. І. Мовна репрезентація образу держави у пресі України (кінець 1970-х – початок 2000-х років) : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01 – укр. мова / І. І. Брага. – К., 2002. – 20 с.rn70. Бражнік Л. М. Процеси освоєння німецьких топонімів у російській мові ХVІІІ століття : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.02 – рос. мова / Л. М. Бражнік. – Дніпропетровськ, 2006. – 20 с.rn71. Брайченко С. Л. Антропонімічні уподобання мешканців Одеської області України: лінгвістичний аналіз : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01 – укр. мова / С. Л. Брайченко. – Одеса, 1999. – 18 с.rn72. Булава Н. Ю. Сучасні українські прізвища північної Донеччини : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01 – укр. мова / Н. Ю. Булава. – Одеса, 2005. – 20 с.rn73. Булгаков С. Философия имени / С. Булгаков. – СПб. : Наука, 1998. – 448 с. rn74. Бурда-Лассен О. В. Переклад як процес декодування ментальної ідентичності нації (на матеріалі українських і німецьких етнолексем міфологічного походження) : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.16 – перекладознавство / О. В. Бурда-Лассен. – К., 2005. – 18 с.rn75. Буркат В. П. Оригінальні козацькі прізвища / В. П. Буркат. – К., 2005. – 208 с.rn76. Бурыкин А. А. Историко-этнографические и историко-культурные аспекты исследования ономастического пространства региона (топонимика и этнонимика Восточной Сибири). – СПб. : Петербургское Востоковедение, 2006. – 224 с. rn77. Бурячок А. А. Правописний словник імен і найпоширеніших прізвищ / А. А. Бурячок. – К.: Манускрипт, 1996. – 106 с.rn78. Бучко А. Е. Фамилии Бойкивщины в период их становления и в наши дни : автореф. дис. ... канд. филол. наук : 10.02.02 – языки народов СССР (укр. язык) / А. Е. Бучко. – Ужгород, 1986. – 20 с.rn79. Бучко Д. Г. Інверсійний словник ойконімів України / Д. Г. Бучко. – Lublin : Redakcja Wydawnictw KUL, 2001. – 325 с. rn80. Бучко Д. Г. Класифікація ойконімів України (словотвірно-мотиваційний аспект) / Д. Г. Бучко // Наукові записки. – Випуск 37. – Кіровоград : РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2001. – С. 10 – 13. – (Серія : Філологічні науки (мовознавство) ).rn81. Бучко Д. Г. Ойконімія Покуття : автореф. дис. ... доктора філол. наук : 10.02.02 – укр. мова / Д. Г. Бучко. – Чернівці, 1992. – 35 с.rn82. Бучко Д. Г. Походження назв населених пунктів Покуття / Д. Г. Бучко. – Львів : Світ, 1990. – 143 с.rn83. Бучко Д. Г. Проблемні питання української ономастичної термінології / Д. Г. Бучко // Науковий вісник Чернівецького університету : збірник наукових праць. – Випуск 356 – 359. – Чернівці : Рута, 2007. – С. 255 – 260. – (Слов’янська філологія).rn84. Бучко Д. Г. Украинские топонимы на -івці, -инці : автореф. дис. ... канд. филол. наук : 661 – языки народов СССР (укр. язык) / Д. Г. Бучко. – Львов, 1972. – 22 с.rn85. Бушаков В. А. Історична топонімія Криму : автореф. дис. ... доктора філол. наук : 10.02.13 – мови народів Азії, Африки, аборигенних народів Америки та Австралії / В. А. Бушаков. – К., 2005. – 37 с.rn86. Бушаков В. М. Лексичний склад історичної топонімії Криму / В. М. Бушаков. – К., 2003. – 226 с.rn87. Буштян Л. М. Стилистическая коннотация: на материале русской советской поэзии : дис. ... канд. филол. наук : 10.02.01 – русский язык / Л. М. Буштян. – Одесса, 1985. – 203 с.rn88. Валеев Г. К. Антропонимия „Повести временных лет” : автореф. дис. … канд. филол. наук : 10.02.01 – русский язык / Г. К. Валеев. – М., 1982. – 16 с.rn89. Валюх З. О. Оттопонимические і отапелятивные прилагательные из суффиксом -ьск- в древнерусском языке : автореф. дис. ... канд. филол. наук : 10.02.01 – русский язык / З. О. Валюх. – Одесса, 1990. – 16 с.rn90. Ванагас А. П. Проблема древнейших балто-славянских отношений в свете балтийских гидронимических лексем / А. П. Ваганас. – Вильнюс, 1983. – 31 с.rn91. Варбот Ж. Ж. Древнерусское именное словообразование / Ж. Ж. Варбот. – М. : Наука, 1969. – 230 с.rn92. Вартаньян Э. А. В честь и по поводу: Ономастика / Э. А. Вартаньян. – М. : Советская Россия, 1987. – 143 с.rn93. Вартаньян Э. А. История с географией, или Жизнь и приключения географических названий / Э. А. Вартаньян. – М. : Детская литература, 1986. – 238 с.rn94. Василенко А. М. Українська міфологічна лексика в художній літературі ХІХ ст. : дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01 – укр. мова / А. М. Василенко. – Ніжин, 2003. – 222 с.rn95. Васильева Н. В. Собственное имя в мире текста / Н. В. Васильева. – М. : Академия гуманитарных исследований, 2005. – 224 с. rn96. Василюк Л. Л. Топоніми Волині як джерело фізико-географічних досліджень / Л. Л. Василюк. – Луцьк, 1999. – 130 с.rn97. Василюк Л. Л. Фізико-географічна зумовленість топонімії Волинської області : автореф. дис. ... канд. географічних наук : 11.00.01 – фізична географія, геофізика і геохімія ландшафтів / Л. Л. Василюк. – К., 2000. – 17 с.rn98. Введенская Л. А. От названий к именам / Л. А. Введенская, Н. П. Колесников. – Ростов-на-Дону : Феникс, 1995. – 534 с.rn99. Введенская Л. А. От собственных имен к нарицательным / Л. А. Введенская, Н. П. Колесников. – М. : Просвещение, 1981. – 144 с.rn100. Ведина Т. Ф. Словарь личных имен / Т. Ф. Ведина. – М. : ООО Фирма „Издательство АСТ”, 2000. – 416 с.rn101. Вежбицкая А. Сопоставление культур через посредство лексики и прагматики / Анна Вежбицкая; пер. с англ. А. Д. Шмелева. – М. : Языки славянской культуры, 2001. – 272 с.rn102. Вербич С. О. Гідронімія басейну Верхнього Дністра : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01 – укр. мова / С. О. Вербич. – К., 1999. – 16 с.rn103. Вербич С. О. Гідронімія басейну Верхнього Дністра : етимологічний словник-довідник / С. О. Вербич. – К. : Пульсари, 2007. – 120 с.rn104. Вересаєв В. А. Номінації міфічних об’єктів російського фольклору (у зіставленні з сербським фольклором) : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01 – рос. мова / В. А. Вересаєв. – Одеса, 1993. – 16 с.rn105. Веселовский С. Б. Ономастикон. Древнерусские имена, прозвища и фамилии / С. Б. Веселовский. – М. : Наука, 1974. – 382 с. rn106. Винокур Г. О. О некоторых явлениях словообразования в русской технической терминологии / Г. О. Винокур // Труды МИФЛИ : сборник статей по языковедению. – Т. 5. – М., 1939. – С. 3 – 54.rn107. Винокур Г. О. О языке художественной литературы / Г. О. Винокур. – М. : Высшая школа, 1991. – 447 с.rn108. Вінарєва О. В. Структурний, семантичний і прагматичний аспекти англомовних торгових назв (на матеріалі веб-сайтів мережі Інтернет) : автореф. дис. … канд. філол. наук : 10.02.04 – германські мови / О. В. Вінарєва. – К., 2005. – 19 с.rn109. Вінтонів Т. М. Реальна онімія як засіб образності в історичній оповіді : автореф. дис. … канд. філол. наук : 10.02.15 – загальне мовознавство / Т. М. Вінтонів. – Донецьк, 2008. – 19 с.rn110. Войтович В. Українська міфологія / В. Войтович. – К. : Либідь, 2002. – 664 с.rn111. Воркачев С. Г. Лингвокультурология, языковая личность, концепт: Становление антропоцентрической парадигмы в языкознании / С. Г. Воркачев // Филологические науки. – 2001. – № 1. – С. 64 – 72. rn112. Воронин С. В. Основы фоносемантики / С. В. Воронин. – Л. : Наука, 1982. – 244 с.rn113. Воронюк О. В. Паронимическая аттракция в заголовке текстов англоязычной массовой коммуникации : дис. … канд. филол. наук : 10.02.04. – германские языки / О. В. Воронюк. – Одесса, 1998. – 190 с. rn114. Восточнославянская ономастика : исследования и материалы / отв. ред. А. В. Суперанская. – М. : Наука, 1979. – 250 с. rn115. Восточнославянская ономастика : сборник статей / отв. ред. А. В. Суперанская. – М. : Наука, 1972. – 367 с. rn116. Габорак М. М. Гідронімія Івано-Франківщини : словник-довідник / М. М. Габорак. – Снятин : ПрутПринт, 2003. – 284 с.rn117. Габорак М. М. Назви гір Івано-Франківщини : словник-довідник / М. М. Габорак. – Івано-Франківськ, 2005. – 136 с.rn118. Габорак М. М. Назви поселень Івано-Франківщини (Бойківщина, Гуцульщина та Опілля) : історико-етимологічний словник / М. М. Габорак. – Івано-Франківськ : ОІППО; Снятин : ПрутПринт, 2007. – 200 с.rn119. Габорак М. М. Семантико-словотвірні типи ойконімів Прикарпаття (ХІІ – ХХ ст.) : дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01 – укр. мова / М. М. Габорак. – Івано-Франківськ, 1999. – 290 с. rn120. Гаврилова Т. А. Словообразование катойконимов в говорах Среднего Поднепровья : автореф. дис. ... канд. филол. наук : 10.02.02 – укр. язык / Т. А. Гаврилова. – К., 1988. – 17 с. rn121. Гак В. Г. К типологии лингвистических номинаций / В. Г. Гак // Языковая номинация (Общие вопросы). – М. : Наука, 1977. – С. 230 – 293.rn122. Галас К. И. Топонимика Закарпатской области (названия населенных пунктов) : автореф. дис. ... канд. филол. наук / К. И. Галас. – К., 1960. – 15 с.rn123. Галас К. Й. Назва як мовна одиниця (на матеріалі української мови) / К. Й. Галас. – Ужгород, 1985. – 46 с. rn124. Галас К. Й. Українська топонімія Закарпаття в лінгвістичному аспекті / К. Й. Галас. – Ужгород : УжДУ, 1979. – 119 с.rn125. Галич В. М. Антропонімія Олеся Гончара: природа, еволюція, стилістика : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.02 – укр. мова / В. М. Галич. – К., 1993. – 24 с.rn126. Галич В. М. Антропонімія Олеся Гончара: природа, еволюція, стилістика / В. М. Галич. – Луганськ : Знання, 2002. – 212 с.rn127. Галич В. М. Поетика публіцистичного тексту (на матеріалі творчості Олеся Гончара) : навчальний посібник / В. М. Галич. – К. : Шлях, 2006. – 200 с. rn128. Гальперин И. Р. Текст как объект лингвистического исследования / И. Р. Гальперин. – М. : Наука, 1981. – 139 с. rn129. Географическая среда и географические названия : сборник статей. – Л., 1974. – 721 с.rn130. Географические названия : сборник статей / под ред. Э. М. Мурзаева, В. А. Никонова // Вопросы географии. – № 58. – М. : Географиздат, 1962. – 91 с.rn131. Географический энциклопедический словарь. Географические названия / под ред. А. Ф. Трешникова. – М. : Советская энциклопедия, 1989. – 591 с.rn132. Герасимчук В. А. Антропоніми: історія і сучасність : навчальний посібник / В. А. Герасимчук, А. Ф. Нечипоренко. – Кам’янець-Подільський : Абетка, 2002. – 151 с.rn133. Герета Н. М. Ойконімія північної Хмельниччини : дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01 – укр. мова / Н. М. Герета. – К., 2004. – 209 с.rn134. Герус-Тарновецька І. Назовництво в поетичному творі / І. Герус-Тарновецька. – Мюнхен; Вінніпег, 1986. – 144 с.rn135. Гідроніми Нижнього Подністров’я / ред. Ю. О. Карпенко. – К. : Вища школа, 1981. – 112 с.rn136. Гідронімія України в її міжмовних і міждіалектних зв’язках : [зб. наук. праць] / І. М. Желєзняк, А. П. Корепанова, Л. Т. Масенко та ін. – К. : Наукова думка, 1981. – 263 с.rn137. Глинський І. В. Твоє ім’я – твій друг / І. В. Глинський. – К. : Веселка, 1985. – 238 с. rn138. Глущик С. В. Українська антропонімія у Генеральному описі Лівобережної України 1765 – 1769 рр.: словотвірна і морфологічна структура (на матеріалі Київської сотні Київського полку) : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01 – укр. мова / С. В. Глущик. – К., 2003. – 20 с.rn139. Гоббс Т. Учение о теле / Т. Гоббс // Избранные сочинения. – Ч. 1. – Л., 1926. – 273 с.rn140. Головчак Н. І. Німецькі прізвища Закарпаття : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.04 – германські мови / Н. І. Головчак. – Одеса, 2003. – 20 с.rn141. Голомидова М. В. Искусственная номинация в русской ономастике / М. В. Голомидова. – Екатеринбург : Урал. гос. пед. ун-т, 1998. – 231 с. rn142. Голомидова М. В. Искусственная номинация в топонимии : автореф. дис. … канд. филол. наук : 10.02.01 – русский язык / М. В. Голомидова. – Свердловск, 1987. – 20 с.rn143. Голубовська І. О. Душа і серце в національно-мовних картинах світу: на матеріалі української, російської, англійської та китайської мов / І. О. Голубовська // Мовознавство. – 2002. – № 4 – 5. – С. 40 – 47.rn144. Гонца І. С. Ойконімія Черкащини : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01 – укр. мова / І. С. Гонца. – К., 2006. – 18 с. rn145. Горбаневский М. В. В мире имен и названий / М. В. Горбаневский. – М. : Знание, 1983. – 192 с. rn146. Горбаневский М. В. Москва : кольца столетий. Из истории названий местностей и районов, улиц и переулков столицы / М. В. Горбаневский. – М. : Олимп, 2007. – 446 с.rn147. Горбаневский М. В. Ономастика в художественной литературе: Филологические этюды / М. В. Горбаневский. – М. : Изд-во Ун-та дружбы народов, 1988. – 88 с.rn148. Горбаневский М. В. Русская городская топонимия: Методы историко-культурного изучения и создания компьютерных словарей / М. В. Горбаневский. – М. : Принт, 1996. – 247 с.rn149. Горбаневский М. В. Русская городская топонимия: Проблемы историко-культурного изучения и современного лексикографического описания : автореф. дис. … канд. филол. наук : 10.02.01 – русский язык / М. В. Горбаневский. – М., 1994. – 23 с.rn150. Горбачевич К. С. Русские географические названия / К. С. Горбачевич. – М.; Л. : Наука, 1965. – 64 с.rn151. Горенко О. П. Антропонімічний вимір американського романтизму : монографія / О. П. Горенко. – К. : ТОВ „ПанТот”, 2008. – 312 с.rn152. Горенко О. П. Літературний антропонім : концепт та інтерпретація (на матеріалі творів американських романтиків) : автореф. дис. ... доктора філол. наук : 10.01.06 – теорія літератури; 10.01.04 – германська література / О. П. Горенко. – К., 2009. – 36 с. rn153. Горожанкина Л. В. Проблемы динамики топонимической системы : автореф. дис. … канд. филол. наук. / Л. В. Горожанкина. – Минск, 1979. – 22 с. rn154. Горпинич В. А. Антропонимия древнегреческого языка : монография / В. А. Горпинич. – Дніпропетровськ : ДНУ, 2006. – 333 с. – (Ономастика і апелятиви. – Вип. 27).rn155. Горпинич В. А. Образование прилагательных и названий жителей от топонимов в восточнославянских языках : дис. ... канд. филол. наук / В. А. Горпинич. – Глухов, 1965. – 354 с.rn156. Горпинич В. А. Оттопонимическая деривация в восточнославянских языках : монография / В. А. Горпинич. – Днепропетровск, 2007. – 274 с.rn157. Горпинич В. А. Оттопонимическое словообразование в украинском языке : автореф. дис. ... доктора филол. наук : 10.02.02 – языки народов СССР (укр. язык) / В. А. Горпинич. – К., 1974. – 68 с.rn158. Горпинич В. О. Антропонімія Дніпровського Припоріжжя і суміжних районів України : монографія / В. О. Горпинич, І. А. Корнієнко. – Дніпропетровськ, 2006. – 237 с.rn159. Горпинич В. О. Відтопонімні прикметники в українській мові: питання теорії і історії словотвору / В. О. Горпинич. – К. : Вища школа, 1976. – 142 с.rn160. Горпинич В. О. Власні назви і відтопонімні утворення Інгуло-Бузького межиріччя / В. О. Горпинич, В. В. Лобода, Л. Т. Масенко. – К. : Наукова думка, 1977. – 192 с.rn161. Горпинич В. О. Вся Гуляйпільщина в іменах та прізвищах : словник / В. О. Горпинич. – Дніпропетровськ : ДНУ, 2007. – 382 с. – (Ономастика і апелятиви. – Вип. 29).rn162. Горпинич В. О. Катойконімія української мови : монографія / В. О. Горпинич, С. Прийменко. – Дніпропетровськ, 2008. – 214 с. – (Ономастика і апелятиви. – Вип. 38).rn163. Горпинич В. О. Назви жителів в українській мові. Питання словотвору, слововживання та нормування / В. О. Горпинич. – К. : Вища школа, 1979. – 158 с.rn164. Горпинич В. О. Нариси з контрастивної топоніміки (новгородсько-рязансько-українські паралелі) : монографія / В. О. Горпинич. – Дніпропетро
  • Стоимость доставки:
  • 200.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины