ОСОБЛИВОСТІ ДЕКОДУВАННЯ ЗНАЧЕНЬ ЛЕКСИКИ І ВИСЛОВЛЕННЯ (ЦІЛЬОВІ, МОДАЛЬНІ, ТЕМПОРАЛЬНО-ПРОСТОРОВІ ТА ОЦІННІ АСПЕКТИ) : ОСОБЕННОСТИ ДЕКОДИРОВАНИЯ ЗНАЧЕНИЙ Лексики и выражения (Внебюджетные, модальных, темпоральных-ПРОСТРАНСТВЕННЫЕ и оценочные аспекты)

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

На правах рукопису

Труб Володимир Михайлович

УДК 801.562:808.2

ОСОБЛИВОСТІ ДЕКОДУВАННЯ ЗНАЧЕНЬ
ЛЕКСИКИ І ВИСЛОВЛЕННЯ
(ЦІЛЬОВІ, МОДАЛЬНІ, ТЕМПОРАЛЬНО-ПРОСТОРОВІ ТА ОЦІННІ АСПЕКТИ)

Спеціальність 10.02.15 загальне мовознавство

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора філологічних наук

Київ 2007

ЗМІСТ
Список умовних скорочень 5
ВСТУП 7
РОЗДІЛ I. КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНА ПАРАДИГМА
ДОСЛІДЖЕННЯ 12
РОЗДІЛ II. ЕЛЕМЕНТИ СЕМАНТИЧНОГО
ОПИСУ ЦІЛЕСПРЯМОВАНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 40
2.1. До проблеми семантичного опису бажань 40
2.1.1. Про «параметри» особи 43
2.1.2. Оцінні шаблони 46
2.1.2.1. Шаблон ХОТІТИ (1) 53
2.1.2.2.Шаблон ХОТІТИ (2) 59
2.1.2.3. Шаблон НЕ ХОТІТИ (1) 61
2.1.2.4. Шаблон ХОТІТИ (3) 66
2.1.2.5. Шаблон НЕ ХОТІТИ (2) 68
2.1.2.6. Загальний сумарний стан 68
2.1.3. Бажання як початкова стадія цілеспрямованої діяльності 69
2.2. Лексика цілеспрямованої діяльності (зразок опису) 74
2.2.1. Відображення специфіки проходження етапів ЦД
у значеннях лексичних одиниць 76
2.2.2. Діалогічні предикати 92
2.3. Семантична структура предикатів пошукової діяльності 97
2.3.1. Пошукова діяльність як компонент цілеспрямованої
діяльності 97
2.3.2. Група ППД1 103
2.3.3. Група ППД2 106
2.3.4. Взаємозв’язок між типом референції об’єкта
ПД та комунікативними властивостями висловлення 114
2.3.5. Особливості експлікації валентності критерію
добору при різних ППД 119
РОЗДІЛ Ш. ПРО ДВОЇСТУ СЕМАНТИЧНУ ПРИРОДУ 132
РЕПЛІК З ПРЕДИКАТИВОМ НЕ МОЖНА
3.1. Типи ілокутивних функцій досліджуваних структур 138
3.2. Функції семантичного компонента ‘можна’ 146
3.2.1. Розмежування потенційного” та правового”
значень можна 146
3.2.2. Приклади різних типів вживання ‘можна’ 148
3.3. Особливості функціонування правил інтерпретації
конструкцій з не можна 157
РОЗДІЛ IV. КОМУНІКАТИВНА СТРУКТУРА
ПРЕДИКАТІВ МЕНТАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 181
4.1. Предикати ментальної діяльності та заперечення 181
4.1.1. МП знання 182
4.1.2. МП думки 186
4.1.3. Співвідношення зовнішнього та внутрішнього
заперечення при МП думки 201
4.1.4. Про властивість квазіфактивності” МП думки 211
4.1.5. Ментальні предикати і непряме питання 218
4.2. Про комунікативну структуру предикатів віри 226
РОЗДІЛ V. ФУНКЦІОНУВАННЯ МОВНИХ ОДИНИЦЬ
НА ПОЗНАЧЕННЯ ТЕМПОРАЛЬНИХ
І ПРОСТОРОВИХ ЗНАЧЕНЬ 241
5.1. Семантична інтерпретація висловлювань
з темпоральними частками ще, поки що, вже 241
5.1.1. Темпоральні частки як засоби відбиття
розвитку описуваної ситуації 241
5.1.2. Типи значень канонічних структур
з темпоральними частками 244
5.1.3. Типи інтерпретацій неканонічних вживань
темпоральних часток 254
5.1.4. Особливості інтерпретації висловлень з
заповненими темпоральними валентностями часток ще та вже 274
5.1.4.1. Структури з ТВ часовою координатою 278
5.1.4.2. Інші типи точок відліку 294
5.1.4.3. Структура вже (ще) давно Р 303
5.1.5. Структури з імпліцитним предикатом ‘достатньо’ 309
5.2. Порівняльний аналіз семантичних властивостей
низки темпоральних прикметників 314
5.3. Про значення прикметників глибокий мілкий
в українській мові 328
5.3.1. Прямі значення прикметників глибокий мілкий 329
5.3.2. Метафоричні вживання прикметника глибокий 341
5.4. Семантичний аналіз параметричних словосполучень
оцінки розмірів частин тіла 352
РОЗДІЛ VI. ФУНКЦІОНУВАННЯ ОЦІНОК
У ЗНАЧЕННЯХ ЛЕКСИЧНИХ ОДИНИЦЬ 363
6.1. Оцінка у значеннях нестандартизованих елементів
літературної мови 373
6.2. Емоційний компонент оцінки 391
6.3. Формантні засоби вираження оцінки 394
6.4. Про кількісні градації у значеннях прикметників
оцінки професійної діяльності 406
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 430
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 437

ВСТУП
Друга половина ХХ початку ХХI ст. позначилися посиленою увагою мовознавців до найрізноманітніших аспектів моделювання семантичного аналізу лексики і висловлення. Як відзначав більш як 30 років тому Ю.Д.Апресян, «Сучасна епоха розвитку лінгвістики це, безперечно, епоха семантики». Її центральне положення в колі лінгвістичних дисциплін безпосередньо випливає з того факту, що людська мова за своєю основною функцією є засобом спілкування, кодування та декодування певної інформації.
Актуальність вирішення подібних проблем стала повсюдно очевидною близько 50 років тому, коли спроби реалізації найрізноманітніших прикладних завдань на хвилі досягнень технічного прогресу призвели до переосмислення своїх об'єктів цілою низкою гуманітарних дисциплін. В першу чергу це стосується лінгвістики, яка (насамперед у зв'язку з численними дослідженнями з машинного перекладу) прийшла до розуміння, якою має бути лінгвістична теорія, що відповідає поставленим завданням, і усвідомила, що одним з центральних об'єктів її досліджень має стати побудова теоретичних моделей класу «Зміст <=> Текст». Ця проблематика знайшла відображення насамперед у піонерських працях Ю.Д.Апресяна, І.О. Мельчука, О.К. Жолковського, Ю.С. Мартем’янова, О.В.Падучевої, Н.Д.Арутюнової, Т.В. Булигіної, Ч. Філмора, А.Вежбицької, Л. Теньєра, З. Вендлера, Р. Джекендофа та багатьох інших
В цій праці ми з необхідністю спираємось на цілу низку фундаментальних категорій та понять, які стали базовими для даних моделей. До них насамперед належать такі поняття як ситуація, в рамках якої розмежовуються такі її види як дії, діяльності, процеси, властивості, стани, події, оцінки і деякі інші, семантичний актант, предикат, семантична валентність, конверсив, семантичне тлумачення предиката, пресупозиція, асерція, модальна рамка, модель керування предиката, лексичні функції, семантичне подання, яке репрезентує зміст речення тощо.
Як відзначає О.В. Падучева, зараз відповідність зміст ó текст” мислиться, головним чином, як перехід від тексту до змісту. Тому ключовим терміном стає інтерпретація, установка на яку дає можливість встановлювати відповідність текст => зміст” у локальному плані на рівні окремих слів чи конструкцій, але так чи інакше рухаючись вперед”.
Дана настанова і визначає мету нашого дисертаційного дослідження, яке, з необхідністю спираючись на більшість з перерахованих фундаментальних категорій та понять, зосереджене на моделюванні особливостей декодування (семантичної інтерпретації) цільових, модальних, темпорально-просторових та оцінних значень лексики і висловлення.
Досягнення поставленої мети передбачало розв’язання таких окремих завдань:
дослідження семантики цілеспрямованої поведінки (аналіз категорії бажання як універсального джерела будь-якої цільової діяльності; семантичний опис значного фрагмента лексики цілеспрямованої діяльності, принципи якого ґрунтуються на системній узагальненій схемі відповідної предметної галузі”; опис значення і функціонування предикатів пошукової діяльності, яка розглядається як один з підготовчих етапів цільової діяльності);
дослідження функціонування адвербіального предикатива не можна Р з урахуванням видового протиставлення інфінітивних форм предиката Р, що відбиває співвіднесеність відповідних реплік з різними етапами цілеспрямованої діяльності;
аналіз значень і властивостей ментальних предикатів знання, думки та віри, а також особливостей їхньої взаємодії з запереченням;
розгляд низки мовних одиниць, що виражають темпоральні та просторові значення (дослідження функціонування часток ще, поки що, вже, порівняльний аналіз семантичних властивостей ряду темпоральних прикметників, аналіз просторових та метафоричних значень прикметників глибокий і мілкий, вивчення функціонування параметричних прикметників, які характеризують позначення частин тіла);
опис функціонування категорії оцінки у значеннях лексичних одиниць, співвіднесених з різними мовними регістрами, у формантних засобах, а також кількісних градацій у значеннях прикметників оцінки професійної діяльності.
Актуальність теми дисертації зумовлена тим, що для сучасної лінгвістики є на часі побудова моделей, які імітують мовну поведінку людей в плані їхньої здатності вилучати зміст із заданого тексту.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах цільової теми Інституту української мови НАН України Українська мова на початку XXI-го століття”.
Об’єктом дослідження є лексичні одиниці, приклади з творів художньої літератури ХIX XX століть, з наукових, публіцистичних текстів, а також приклади, сконструйовані автором, які слугують засобами вираження різноманітних цільових, модальних, темпоральних, просторових та оцінних значень.
Предметом дослідження є властивості семантичної структури мови, притаманні її цільовим, модальним, темпорально-просторовим та оцінним аспектам.
Вирішення поставлених завдань базується на застосуванні інтуїтивно-логічного методу, що використовує синонімічне перифразування, яке дозволяє повніше експлікувати смисл аналізованої мовної одиниці чи висловлення. Крім того широко використовується обгрунтований Л.В.Щербою принцип лінгвістичного експерименту, який, як відомо, передбачає повсякчасне звертання до негативного мовного матеріалу. Аномальність висловлення звичайно сигналізує про порушення змістової сполучуваності, тобто про те, що певні елементи реченнєвого фрагмента суперечать значенню мовної одиниці, а це сприяє встановленню того, яким чином влаштовано” її значення, допомагає, за висловом Ю.Д.Апресяна [11], розкриттю семантичного секрету” даної одиниці.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що аналіз семантичних явищ на глибинному рівні проведено з урахуванням логічних, когнітивних, семантико-синтаксичних аспектів мовної одиниці та орієнтацією на сучасні вимоги до рівня досліджень у світовій практиці семантичного аналізу. Запропоновано семантичний опис цільової діяльності розмежування різних типів бажання, вираженого предикатами волевиявлення, проведено системний семантичний аналіз лексики цілеспрямованої діяльності та пошукової діяльності зокрема. Розглянуто семантичні властивості речень з модальними предикативами можна / не можна, які в сполученнях з протилежними видовими дієслівними формами реалізують відповідно потенційне та «правове» значення. Виявлено співвідношення між презумпцією та асерцією у реченнях з ментальними предикатами знання, думки та віри, які проаналізовано з погляду вираження ними вірогідності ситуації, позначеної різними видами пропозиціональних актантів. Проведено семантичний аналіз речень з одиницями різних граматичних класів, об’єднаних темпоральними та просторовими значеннями. Продемонстровано реальне співвідношення між різними типами поверхневих речень, що містять темпоральні частки, та їхніми глибинними структурами. Досліджено також низку прикметників з темпоральними та просторовими значеннями, притаманну їм властивість емпатії” та характер сполучуваності з іменниками. Розглянуто різноманітний мовний матеріал, який проаналізовано з погляду вираження дискретного та шкалярного оцінного значення. Виявлено цілу низку параметрів, важливих для семантичної інтерпретації оцінної лексики.
Теоретичне значення роботи визначається тим, що вона долучається до багатьох сучасних досліджень з лінгвістичної семантики, які спираються на логічний аналіз численних фактів мови, націлений на виявлення глибинних механізмів формування значення мовних одиниць різного рівня, що сприяє накопиченню нових знань про структуру плану змісту природної мови.
Практичне значення. Результати дослідження можуть бути використані в лексикографічній практиці, при створенні словників активного типу, тлумачних словників, словників сполучуваності, а також у читанні теоретичних курсів з лінгвістичної семантики для студентів мовознавців. Вони можуть бути застосовані у машинному перекладі, а також в різноманітних системах, в яких відбувається оброблення текстів.
Апробація роботи. Основні теоретичні положення та результати роботи викладено в доповідях на міжнародній конференції Symposium of grammars of analysis and synthesis and their interpretation in computational structures” (Tallinn 1983 р.), на 3-му міжнародному семінарі з машинного перекладу (Москва, грудень 1983 р.), міжнародних конференціях Логічний аналіз мови” (Москва 1991, Москва 1992, Москва 1995, Москва 1997, Москва 1999, Москва 2000, Москва 2001, Москва 2002, Москва 2003, Москва 2004, Москва 2006), міжнародних конференціях Моделі спілкування” (Сангасте, Естонія 1985; Янеда, Естонія 1987), міжнародному семінарі Діалог” з комп’ютерної лінгвістики та її застосувань (Москва Пущино 1996, Казань 1998, Москва Протвино 2000, Москва Аксаково 2001, Москва Протвино 2002, Москва Протвино 2003, Москва Верхньоволзький 2004, Москва Звенігород 2005), мiжнародній науковій конференцii "Проблеми зiставної семантики” (Київ-1999), на семінарах міжнародної робочої групи з зіставної семантики (Варшава 1996, Варшава 1998, Варшава 1999), міжнародній науковій конференції Наукова спадщина професора Семчинського i сучасна фiлологiя” (Київ 2001), в науковій доповіді, виголошеній на засіданні Вченої ради Інституту української мови НАН України 22 листопада 2007 р.
Публікації. Проблематику та практичні результати дисертаційної роботи висвітлено у двадцяти дев’яти публікаціях.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, шести розділів та загальних висновків, списку використаної літератури (обсягом 261 позицій), джерельної бази та списку умовних скорочень. Загальний обсяг дисертації становить 466 сторінок.

Список литературы

Загальні висновки
1. В рамках раціонального компонента бажання, яке розглядається як джерело будь-якої цілеспрямованої діяльності, виявлено кілька типів оцінних уважань, в яких позитивно чи негативно оцінюється перспектива виникнення певної ситуації, її уникнення або ж припинення. Запропоновано також поняття загального сумарного стану” (ЗСС), яке співвідноситься з загальною (холістичною) оцінкою поточного або можливого стану суб’єкта і відіграє визначальну роль у прийнятті ним рішень про прийнятність / неприйнятність тих чи інших його бажань або про участь у певній цілеспрямованій діяльності чи відмову від неї.
2. Подано зразок системного витлумачення лексики цілеспрямованої діяльності (ЦД) з урахуванням узагальненої схеми відповідної „предметної галузі”, в якій розмежовується низка етапів (стандартних стадій), через які проходить будь-яка цільова діяльність: 1) бажання як джерело ЦД; 2) практичне міркування (ПМ) співвіднесення бажаної ситуації зі шляхами, способами її досягнення та можливостями, якими володіє суб’єкт; 3) обмірковування (зважування”) оцінка неминучих чи можливих негативних сторонніх ефектів від діяльності, спрямованої на задоволення бажання; 4) рішення як позитивний чи негативний результат „зважування”; 5) намір стадія, яка відділяє момент прийняття позитивного рішення про діяльність від початку докладання реальних зусиль для досягнення бажаного результату; 6) дія. Запропонований принцип тлумачення лексики ЦД виходить з того, що для будь-якої тлумачуваної одиниці можна вказати:
а) перейшла чи не перейшла описувана нею діяльність через всі стадії;
б) перебіг якої саме стадії перебуває у фокусі уваги даної одиниці та його специфіку.
3. Пошукова діяльність як один зі складників будь-якої цілеспрямованої діяльності пов’язана з особливостями етапу практичного міркування. Однією з необхідних умов опису значення даних предикатів є врахування всіх необхідних учасників типової пошукової ситуації суб’єкта пошуку, його об’єкта, множини вибору, вторинної мети (функції, що її має виконувати об’єкт пошуку в ситуації кінцевої мети), критерія добору ознаки або сукупності ознак, які свідчать про придатність певного об’єкта для його участі в ситуації вторинної мети. Важливим інструментом виявлення їхньої семантики є також аналіз протипоставлених видових форм відповідних дієслів. Розглянуто особливості експлікації валентності критерію добору при різних пошукових предикатах.
4. Адвербіальний предикатив не можна Р часто набуває різного значення залежно від видової ознаки інфінітивної форми дієслова Р. Джерелом неоднозначності конструкцій з не можна Р є неоднозначність предиката можна, який має два значення: ‘можна1 Р’ (потенційне), яке вказує на можливість реалізації, досягнення певної ситуації Р; ‘можна2 Р’, яке позначає той чи інший вид правової” можливості те, що виконання Р є дозволеним, правомірним. Таким чином, видове протиставлення інфінітивної форми Р є регулярним засобом маркування реалізації потенційного або правового значення компонента можна. Сформульовано обмеження, які накладаються на функціонування правил інтерпретації конструкцій не можна Р з різними видовими формами Р. Якщо предикат Р містить змістові компоненти, не узгоджені з загальним значенням відповідної конструції, то фраза стає або аномальною, або ж дістає інтерпретацію, нормативно притаманну структурі з протилежною видовою формою.
5. Різноманітні ментальні предикати (МП)) знання і думки є засобами експлікації ступеня вірогідності висловлення, що виступає як пропозиціональний актант даного предиката. Проведено порівняльний аналіз функціонування МП думки в контексті внутрішнього та зовнішнього заперечення. Розмежовуються різні комунікативні статуси (повідомлення / оцінка істинності) підпорядковуваної пропозиції - ментального результату” міркування, позначеного МП. Проаналізовано та пояснено властивість логічної еквівалентності внутрішнього та зовнішнього заперечення для деяких предикатів думки. Виявлено характер обмежень, які унеможливлюють таку логічну еквівалентність.
Одним з альтернативних засобів вираження пропозиціонального актанта (як при МП знання, так і при МП думки) є непряме питання (НП), яке неявно вказує на інформацію, що є відповіддю на пряме питання (окреме або загальне), що його маніфестує дане НП. НП найчастіше є альтернативним засобом вираження тематичної валентності, яка вказує на загальну тему міркування і характеризує його як процес, що розгортається у часі. За таких умов НП маніфестує питання, одержання відповіді на яке і є темою розпочатого міркування.
6. Функція предикатів віри полягає у віддзеркаленні результату оцінки істинності (верифікації) певних явищ дійсності. Розглянуто два значення дієслів віри вірити1 і вірити 2. Вірити1 вказує на позитивний результат верифікації суб’єктом повідомлення, адресованого йому певним інформатором. Натомість вірити2 не має валентності інформатора і слугує засобом вираження власної думки суб’єкта, яка здебільшого грунтується на його уявленнях про добре влаштування” світу. Розмежовано три комунікативні типи вживання вірити2, які відповідно маніфестують віру у здійснення чогось доброго, віру у нездійснення поганого, відсутність віри у здійснення доброго. Додаткові чинники, які сприяють однозначному розмежуванню значень вірити1 і вірити2, виявляються у їхній сполучуваності з інтенсифікаторами та волітивними предикатами.
7. Cемантична інтерпретація різноманітних висловлень, які містять вживання темпоральних часток ще, поки що, вже, має виходити з настанови, що описувана ними ситуація повинна розглядатися з урахуванням її розвитку. Для цього використовуються кілька типів простих співвіднесених канонічних структур, кожна з яких має своє тлумачення і передбачає чи то неодмінність, чи то можливість ситуативних переходів на зразок ‘Р=>не P” ’ або ‘ не Р” => Р’. Разом з тим ідеальна відповідність між поверхневими та канонічними структурами реально має місце далеко не завжди, що спричиняється до розбіжностей між поверхневою та глибинною структурою. Завдання семантичного аналізу полягає в тому, щоб продемонструвати, як насправді співвідноситься поверхневе речення з його глибинною структурою, в якій лексеми ще, вже можуть фігурувати у складі тільки тих канонічних конструкцій, які експлікують реальний зміст поверхневого речення.
Глибинна структура поверхневих речень із загальною структурою на зразок Р ще в ТВ або Р вже в ТВ, де ТВ темпоральна валентність часток ще, вже, насправді містить принаймні дві канонічні конструкції, які маркують два типи взаємозалежних стадіальних процесів:
а) еволюцію певної динамічної ситуації (у статусі асерції чи презумпції);
б) чергування / нечергування часових інтервалів, в межах яких розгортається дана еволюція. Часові інтервали можуть бути зорієнтовані відносно точок відліку різних типів, які прямо чи опосередковано позначаються через ТВ..
Сруктури з частками ще та вже, в яких у функції ТВ виступає прислівник давно, характеризують тривалість нового стану розглядуваної ситуації або ж давність її попереднього стану. Частими є випадки, коли у сфері дії темпоральних часток опиняється імпліцитний предикат ‘достатньо’, а низка поверхневих елементів, які фігурують в аналізованих реченнях, заповнює валентності цього елідованого предиката.
8. Важливою особливістю темпоральних прикметників давній, давнішній, колишній, нинішній, одвічний, горезвісний тощо. є те, що вони виражають не просто ознаку об’єкта чи ситуації, названих означуваним іменником, а характеризують дану ситуацію з погляду одного з її учасників або спостерігача (зокрема й мовця), здійснюючи у такий спосіб емпатію до нього. Розглянуто комунікативні особливості даних прикметників, а також семантичні типи іменників, які можуть ними означуватися.
9. Аналіз функціонування прямих (просторових) значень українських співвіднесених прикметників глибокий мілкий спирається на умовний поділ вживань даних прикметників на три основні групи: а) ”контейнери”; б) шари”; в) дистантні. Метафоричні вживання прикметника глибокий слугують засобом вираження високої інтенсивності найрізноманітніших процесів, явищ чи їх наслідків і передбачають наступні типи метафоризації:
- контейнери, заповнені важкою рідиною з глибоким змістом”;
- дистантне проникнення в об’єкти довільної природи (у сутність досліджуваного явища, всередину об’єкта, що виконує ту чи іншу функцію);
- порожні контейнери (заглиблення в земній поверхні), які виступають у якості певної перешкоди;
- дистантне / недистантне проникнення в посудину душі” суб’єкта речовини, з якою асоціюється певна позитивна чи негативна емоція.
- дистантне (глибоке) занурення самого суб’єкта у шар речовини, до якої уподібнюється стан суб’єкта.
10. Аналіз функціонування базових параметричних прикметників, які оцінюють розміри різноманітних частин тіла, має спиратися на врахування занальноприйнятого уявлення про топологічний тип, до якого тяжіє форма тієї чи іншої частини тіла людини. Розрізняються частини тіла, що мають універсальні, постійні аналоги форми, і, з іншого боку, такі, що лише ситуативно, але не завжди можуть бути уподібнені до тієї чи іншої геометричної фігури або її фрагмента. Крім топологічного типу об’єкта суттєвою є ознака його фіксованого чи не фіксованого положення у просторі, а також матеріальна” ознака (твердість - м’якість, суцільність порожнистість).
11. Аналіз функціонування різноманітних оцінних компонентів у значеннях лексичних одиниць (ЛО) має спиратися на сучасні уявлення про структуру тлумачень ЛО та особливостей оцінного судження, яке передбачає наявність таких необхідних компонентів: а) суб’єкт оцінки; б) об’єкт оцінки; в) її вид (окрема або загальна оцінка); г) її знак (позитивний чи негативний) і т.ін.
До функціональних типів номінацій, які містять у своєму значенні оцінні компоненти насамперед належать предикати зі значенням схвалення / несхвалення, назви відповідних учасників ситуацій, власне оцінна лексика, зокрема стилістично маркована, формантні засоби вираження оцінки, прикметники на позначення оцінки професійної діяльності тощо.
Для семантичної ітерпретації оцінної лексики є важливими такі додаткові параметри як: кількість оцінних суджень усередині значення ЛО; розрізнення окремої та загальної оцінки, а також ситуативної та постійної оцінки; напрямок транзитивності оцінок за наявності більш ніж одного оцінного судження; тип локалізації оцінки у тлумаченні оцінні компоненти можуть міститися в презумпції дескриптивної (описової) частини тлумачення, в її асерції, в презумпції модальної рамки мовця, а також в асерції цієї модальної рамки. Суб’єктом оцінки в одних випадках може бути довільна особа (зокрема і мовець), соціум, до якого належить мовець (або соціум разом з мовцем), або ж тільки сам мовець.
12. Розмежовано оцінний та емоційний компоненти значення та вироблено рекомендації для їхнього лексикографічного опрацювання.
До формантних засобів вираження оцінних значень належать насамперед українські демінутивні суфікси -еньк та -есеньк. Виявлено кілька типів взаємодії суфіксів зі значенням прикметникової основи, що виражає ту чи іншу окрему оцінку (естетичну, етичну, утилітарну тощо), а також зі значенням іменника, який вказує на певний об’єкт чи особу носія ознаки, позначеної прикметником. Розглянуто різні типи розподілу окремої, загальної оцінок та перформативного вираження емоції в тлумаченнях похідних форм прикметників.
13. Різноманітні прикметники оцінки професійної чи суспільно-корисної діяльності певної особи, значення яких співвідноситься з різними позитивними величинами на аксиологічній шкалі, вказують на ступінь загальної позитивної оцінки, з якою соціум оцінює відповідного діяча. Важливою особливістю цих прикметників є те, що вони одночасно відбивають і рівень винятковості” діяча на тлі інших представників тієї ж професії. Їхня комунікативна функція полягає в тому, що всі вони можуть виконувати інтродуктивну функцію першого згадування, яке має на меті ознайомити слухача з певною людиною, галуззю її професійної діяльності та ступенем її визнання соціумом. Разом з тим більшість прикметників на позначення найвищого ступеня соціального визнання допускають і інший анафоричний режим вживання, слугуючи засобами першого нагадування, яке передбачає, що слухач добре знає про відповідну особу, вид її професійної діяльності та про високий ступінь її суспільного визнання.
В цілому дослідження засвідчує складний і в багатьох відношеннях нетривіальний характер інтерпретації синтаксичних одиниць, поверхнева структура яких відзначається простотою та позірною прозорістю.