ЗАПЕРЕЧЕННЯ ТА СФЕРИ ЙОГО ДІЇ: СЕМАНТИКА, СИНТАКТИКА, ПРАГМАТИКА, ПРОСОДИКА

Краткое описание

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ІВАНА ФРАНКА

На правах рукопису

ПАСЛАВСЬКА АЛЛА ЙОСИПІВНА

УДК 811.11’362 + 81’362

ЗАПЕРЕЧЕННЯ ТА СФЕРИ ЙОГО ДІЇ: СЕМАНТИКА, СИНТАКТИКА, ПРАГМАТИКА, ПРОСОДИКА

Спеціальність 10.02.15 загальне мовознавство

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора філологічних наук

Науковий консультант
ПОМІРКО РОМАН СЕМЕНОВИЧ
доктор філологічних наук, професор

Львів 2006

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ.................................................. 4
ВСТУП.................................................................................................. 7
РОЗДІЛ 1. ЗАПЕРЕЧЕННЯ З ПОГЛЯДУ ОНТОЛОГІЇ, ГНОСЕОЛОГІЇ ТА
МЕТОДОЛОГІЇ.................................................................................. 18
1.1. Логіко-філософські концепції заперечення............................... 18
1.2. Лінгвістичні концепції заперечення........................................... 32
1.3. Методологія дослідження.......................................................... 55
Висновки до розділу 1........................................................................ 78
РОЗДІЛ 2. ВЕРБАЛЬНЕ ТА НЕВЕРБАЛЬНЕ ЗАПЕРЕЧЕННЯ У МОВІ Й
МОВЛЕННІ........................................................................................ 82
2.1. Класифікація видів заперечення................................................ 82
2.2. Структурна типологія предикатного заперечення.................... 87
2.3. Засоби вираження заперечення................................................. 90
2.3.1. Заперечні афікси..................................................................... 93
2.3.2. Заперечні частки................................................................... 113
2.3.3. Заперечні займенники та прислівники................................. 118
2.3.4. Заперечні сполучники та прийменники............................... 132
2.3.5. Лексичні еквіваленти заперечних речень............................ 138
2.3.6. Імпліцитне заперечення....................................................... 141
2.3.7. Заперечні фразеологізми...................................................... 159
2.3.8. Невербальне заперечення в міжкультурній комунікації.... 179
Висновки до розділу 2...................................................................... 187
РОЗДІЛ 3. ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ ЗАПЕРЕЧЕННЯ.................. 192
3.1. Моно- та полінегація в мові..................................................... 192
3.2. Циклічний розвиток заперечення в германських, романських та слов’янських мовах................................................................. 201
3.3. Набуття навичок заперечення в процесі оволодіння мовою. 216
Висновки до розділу 3...................................................................... 226
РОЗДІЛ 4. ЗАПЕРЕЧЕННЯ ТА СФЕРИ ЙОГО ДІЇ....................... 230
4.1. Семантична сфера дії заперечення.......................................... 230
4.1.1. Широка та вузька сфери впливу заперечення..................... 241
4.1.2. Нейтральне та контрастне заперечення............................... 253
4.2. Синтаксична сфера дії заперечення......................................... 277
4.2.1. Структура речення як модель генеративного синтаксису.. 278
4.2.2. Заперечення в синтаксичній структурі речення.................. 295
4.3. Прагматична сфера дії заперечення........................................ 331
4.3.1. Заперечення та пресупозиції................................................ 333
4.3.2. Cильне та слабке заперечення............................................. 334
4.4. Просодична сфера дії заперечення.......................................... 343
4.4.1. Інформаційне структурування речення.............................. 344
4.4.2. Вплив заперечення на інформаційну структуру речення... 346
Висновки до розділу 4...................................................................... 352
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ.................................................................. 357
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ......................................... 362

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

& кон’юнкція
v диз’юнкція
Þ імплікація
$ квантор існування
" універсальний квантор
= еквівалентність
¬ заперечення
??? відхилення від граматичної норми
* порушення граматичної норми
ГГ генеративна граматика
ЗК заперечний квантор
НПЕ негативний полярний елемент
УГ універсальна граматика
A/Adj прикметник
Adv прислівник
AdvP прислівникова фраза
Agr узгодження
AgrO узгодження прямого додатка
AgrOP фраза узгодження прямого додатка
AgrS узгодження підмета
AgrSP фраза узгодження підмета
AP прикметникова фраза
Art артикль
AspP аспектуальна фраза
Aux ауксиліар
C комплементайзер
CI концептуальноінтенціональна система
Comp/C підрядний сполучник
CP фраза комплементайзера
Det/D детермінатор
DS глибинна структура
Fok фокус
GB теорія принципів та параметрів
I словозміна
IP фінітна фраза
ipfv імперфектив
LF логічна форма
N іменник
NEG заперечення
NP іменна фраза
Num, Q числівник
P/Präp прийменник
PF фонетична форма
pfv перфектив
PolP фраза полярності
PP прийменникова фраза
PrädP предикатна фраза
Pron займенник
QR підняття об’єкта
s ситуація
S суб’єкт
Spec специфікатор
SS поверхнева структура
SVO порядок слів суб’єктдісловооб’єкт
t слід
Tns час
Top топік
TP темпоральна фраза
V дієслово
VP дієслівна фраза
Xi коіндексований елемент

ВСТУП

Дослідження мовних універсалій належить до пріоритетних напрямів сучасної лінгвіс­тики, тому що дає змогу при всій різноманітності природних мов виявити ознаки, явища, закономірності, притаманні усім або більшості мов світу. Серед інших універсалій заперечення вирізняється особливим місцем у багатьох галузях людського знання філософії, логіці, психології, математиці, мовознавстві.
Заперечення належить до фундаментальних логіко-граматичних категорій, однак на запитання, що саме формує його універсальність, немає одностайної відповіді [158; 245; 267; 295; 299; 300; 310; 347; 351; 373; 382; 413; 455; 475; 566; 569]. Залежно від теоретичного підходу, заперечення класи­фікують як синтаксичну (Н. О. Булах [29]), морфо-синтаксичну (О.М.Пєшковскій [167]

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

1. Відповідно до поставленої мети у дисертації запропоновано багато­аспект­ний аналіз заперечення як мов­ної універ­салії, що охоплює особливості його синтаксичної реалізації, семантичної ін­тер­претації, пресупозиціонування та інформаційного структурування запе­реч­них речень. Докладний розгляд заперечення та його універсальних властивостей дозволив з’ясувати специфічні ознаки цієї категорії з погляду логіки, філософії та лінгвістики. Відправною точкою стала теза про те, що ядром мовного заперечення є його формально-логічний корелят. Тому заперечення в мові можна, подібно до логічного, схарактеризувати як оператор, що має властивість змінювати зміст на протилежний, перетворюючи істинне речення на хибне і навпаки. Умовна ідентифікація мовного заперечення з формально-логічним дала змогу виявити його типологічні ознаки та механізми дії, властиві усім природним мовам, і підтвердити правомірність віднесення заперечення до універсальних мовних категорій. Поряд з цим, логіка не завжди в змозі повноцінно пояснити ті унікальні мовні вияви заперечення, які не вписуються у логічні схеми. І на рівні системи мови, і на рівні функціонування, можна зафіксувати варіативні випадки, у яких логіка безсила перед конкретними мовно-мовленнєвими фактами.
2. У мові заперечення разом зі своїм протичленом ствердженням формує універсальну бінарну опозицію, маркованим протичленом якої виступає заперечення. Маркованість заперечення виявляється і в плані формальної репрезентації у вигляді складніших лексичних та граматичних конструкцій, і в плані семантично насиченішої інтерпретації та процесу сприйняття адресатом заперечних структур. Незважаючи на певну вторинність заперечних речень порівняно зі стверджувальними в плані інформативності, вони відіграють дуже важливу, а інколи й вирішальну роль у пізнавальному процесі. Нарівні зі стверджувальними, заперечні речення містять інформацію про довколишній світ, оскільки якщо вони істинні, то вони його описують. За умови хибності, ні стверджувальні, ні заперечні речення цієї функції не виконують.
3. Як універсальна мовна категорія, заперечення реалізується за допомогою низки різнорівневих мовних одиниць, а також позамовних засобів. Одне лише предикатне заперечення, яке можна застосувати до більшості мінімальних та базових речень, здатне експлікуватися в мовах у вигляді афікса в складі повнозначного дієслова, частки, спеціального допоміжного заперечного дієслова, комбінації із заперечної частки та допоміжного дієслова, спеціального дієслова-оператора.
4. Залежно від специфіки поширення семантичного впливу, можна виокремити абсолютне, предикатне, контрастне, зміщене та лексичне заперечення, кожне з яких характеризується своїми механізмами семан­тичної дії. Абсолютне заперечення, як і його формально-логічний аналог, позначає хибність цілого речення, тоді як предикатне поширює свій вплив суто на предикацію. Реалізація контрастного заперечення супроводжується специфічним логічним наголосом, який у взаємодії з відповідним порядком слів та інтонацією відкриває клас можливих альтернатив щодо елемента, який зазнав протиставлення. Лексичне заперечення оперує значенням окремої лексичної одиниці. Зміщене заперечення характеризується синтаксичним підпо­ряд­куванням елементові структури, до якого воно семантично не відноситься.
5. Відповідно до того, чи марковані запереченням неозначені займенники та прислівники вживаються автономно, чи в супроводі заперечної форми предиката, індоєвропейські мови можна умовно поділити на моно- та полінегативні. Генетична та типологічна спорідненість германських, романських та слов’янських мов не стала на заваді формуванню в кожній із них специ­фічної системи запере­чення: мононегативної в германських мовах, полінегативної в слов’ян­ських та перехідної в романських, де моно- чи полінегативність пов’я­зана з визначеним порядком слів негація предиката передує ін­дефінітному елементові. Однак моно- чи полінегативність мови змінні величини. У процесі своєї еволюції кожна мова має можливість змінити одну систему негації на іншу. Що більше, зазначений мовно-історичний процес виявляє чіткий циклічний характер: формальне і, як наслідок, функціональне ослаблення первинного заперечення, вимагає його підсилення іншим словом, яке поступово десемантизується, а з часом цілком витісняє архаїзоване заперечення. Відсутність окремих циклів у системі заперечення результат особливого розвитку кожної мови.
6. Дослідження поетапного формування навичок заперечення в дитячому віці дозволило провести певні паралелі між індивідуальним процесом становлення системи заперечення та загальною схемою еволюції мовного заперечення: лише зі здобуттям нижчого рівня заперечної компетенції, зокрема мононегації, можна опанувати складнішим типом, полінегації. Становлення навичок заперечення в дитячому віці відображає глибинні процеси формування заперечних речень. Так само, як на рівні абстрактної репрезентації ментальних структур заперечення займає позицію перед комплексом предиката, в дитячому мовленні воно є первинним у вигляді заперечного слова-речення. Набуття навичок структурних пересувань елементів речення дозволяє реалізувати предикатне заперечення.
7. Різновекторний аналіз заперечних речень дав змогу розмежувати чотири, відносно автономні сфери дії заперечення семантичну, синтаксичну, прагма­тичну та просодичну, в рамках кожної з яких заперечення не лише отримує відповідну специ­фічну характеристику, але й верифікує статус універсальної мовно-мовленнєвої категорії.
8. У переважній більшості випадків значення реченнєвого заперечення мож­на описати за допомогою логічного оператора хибно, що p, який завжди опе­рує пропозитивним змістом речення. Предикат без аргументів чи аргу­менти без пре­диката не під­лягають запереченню в ізоляції. Сирконстанти ж мо­жуть потрапляти під вплив заперечення, або поширювати на нього свій се­мантичний вплив.
9. Нейтральне та контрастне заперечення характеризуються наявністю конвер­гентних та дивергентних ознак. Конвергентність проявляється по лінії заперечення предиката: і нейтральне, і контрастне заперечення оперують змістом висловлення. Дивергентність має місце в спе­цифічних комунікативних, семантичних, син­так­сичних та сполучувальних ознаках реалізації цього процесу.
10. Універсальні якості заперечення послідовно виявляються в позиціонуванні заперечення в синтаксичній структурі речення. Для заперечення характерна чітко визначена структурна позиція, яка семантично продиктована необхідністю поширення впливу на предикацію. Однак у своїй базовій позиції заперечення перебуває в більшості випадків лише на рівні прихованого синтаксису. На поверхневому рівні простежується послідовна асиметрія між структурною позицією експонента заперечення та місцем, яке воно займає в семантичній інтерпретації речення.
11. Заперечення є сильним або слабким, залежно від того, зберігаються чи нейтралізуються під його дією пресупозиції речення. Фраза хибно, що p завжди виражає заперечення, яке нейтралізує наявні в підрядному до неї реченні пресупозиції. Будь-які заперечні твердження з нейтра­лізованими пресупозиціями можна описати за допомогою експлікатора зовнішнього заперечення фрази хибно, що p.
12. Заперечення активно впливає на формування просодичної структури речення і є одним із основних чинників перерозподілу його інформаційного навантаження. У комунікативній структурі речення заперечення тяжіє до правої периферії, формуючи, залежно від комунікативної ситуації, мінімальний, меді­альний або максимальний фокус висловлення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адмони В. Г. Теоретическая грамматика немецкого языка. М.: Просвещение, 1986. 333 с.
2. Акуленко В. В. Вопросы интернационализации словарного состава языка. Харьков: Харьков. унт, 1972. 108 с.
3. Алексидзе Э. Г. Место частиц отрицания в предложении в санскрите // Языки Индии, Пакистана, Непала и Цейлона. М.: Наука, 1968. 493 c.
4. Апресян Ю. Д. Современная лексическая семантика. Синонимические средства языка и правила перефразирования // Рус. яз. в нац. школе. 1972. №3. С. 1927.
5. Апресян Ю. Д. Лексическая семантика (Синонимические средства языка). М.: Наука, 1974. 366 с.
6. Апресян Ю. Д. О Московской семантической школе // Вопросы языкознания. 2005. №1. С. 330.
7. Аристотель. Соч.: В 4 т. Т. 1. М.: Мысль, 1976. 550 с.
8. Аристотель. Соч.: В 4 т. Т. 2. М.: Мысль, 1978. 687 с.
9. Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов. М.: Сов. энциклопедия, 1966. 607 с.
10. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М.: Изд-во иностр. лит., 1955. 416 с.
11. Баранов А. Н., Юшманова С. И. Отрицание в идиомах: семантико-синтаксические ограничения // Вопросы языкознания. 2000. Т. 1. С. 46-65.
12. Басова Г. Д., Качура О. В., Кіхно О. В. та ін. Сопоставительная грамматика русского и украинского языков. К.: Наукова думка, 2003. 534 с.
13. Бахарев А. И. Отрицание в логике и грамматике. Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1980. 77 с.
14. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної девіатології. Львів: Вид. центр Львів. нац. унту ім. І. Франка, 2000. 236 с.
15. Бацевич Ф. С. Нариси з комунікативної лінгвістики. Львів: Вид. центр Львів. нац. унту ім. І. Франка, 2003. 280 с.
16. Бевзенко С. П. т. і. Історія української мови. Морфологія. К.: Наукова думка, 1978. 539 с.
17. Безпалько О. П. т. і. Історична граматика української мови. К.: Радянська школа, 1962. 510 с.
18. Бенвенист Э. Общая лингвистика. М.: Прогресс, 1974. 477 с.
19. Бєлова А. Д. Нові тенденції у вивченні мов і комунікації // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. пр. К., 1999. С. 98103.
20. Білецький А. О. Про мову і мовознавство. К.: АртЕК, 1997. 224 с.
21. Богуславский И. М. Исследования по синтаксической семантике: сферы действия логических слов. М.: Наука, 1985. 175 с.
22. Бондаренко В. Н. Отрицание как логико-грамматическая категория. М.: Наука, 1983. 212 с.
23. Бондарко А. В., и др. Теория функциональной грамматики. Введение. Аспектуальность. Временная локализованность. Таксис. Л.: Наука, 1987. 347 с.
24. Борисюк И. В. Интонация риторического вопроса во французском языке (в сопоставлении с украинским): Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.05. Киев, 1968. 17 с.
25. Бродский И. Н. Категория небытия в древнегреческой философии // Вестник Ленингр. унта. Сер. экономики, философии и права. 1959. № 11. Вып. 2. С. 6169.
26. Бродский И. Н. Отрицательные высказывания. Л.: Издво Ленингр. унта, 1973. 104 с.
27. Брызгунова Е. А. Интонация // Русская грамматика. АН СССР, Ин-т рус. языка. М.: Наука, 1980. С. 96-120.
28. Булах Н. А. К вопросу о выражении грамматической категории отрицания в индоевропейских языках // Уч. зап. Ярославского пед. инта. 1957. Вып. XXX (XL). Иностр. языки. С. 3985.
29. Булах Н. А. Средства отрицания в немецком литературном языке // Уч. зап. Ярославского пед. инта. 1962. Вып. 57. Иностр. языки. 334 с.
30. Бурдин С. М. Старославянский язык. Ташкент: Учитель, 1966. ­ 273 с.
31. Буслаев Ф. И. Историческая грамматика русского языка. М.: Издво бр. Салаевых, 1869. Т. 2. 394 с.
32. Васильев Н. Воображаемая (неаристотелева) логика // ЖМНП. - СПб., Нов. сер. 1912. Т. 40, август. С. 207246.
33. Васильева С. А. К вопросу о природе отрицания // Сб. работ Ленингр. технологического института пищевой промышленности. Л., 1958. С. 137-157.
34. Васютина Н. В. Онтология каритивных прилагательных в современном английском языке (к вопросу о презумпции наличия): Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.04. М., 1986. 23 c.
35. Вежбицкая А. Семантические универсалии и описание языка / Пер. с англ. А. Д. Шмелева под ред. Т. В. Булыгиной. М.: Языки русской культуры, 1999. 780 с.
36. Великий тлумачний словник сучасної української мови. Уклад. і Голов. ред. В. Т. Бусел. К.: Ірпінь, 2002. 1440 с.
37. Вендлер З. Иллокутивное самоубийство // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. XVI. М.: Прогресс, 1985. С. 238250.
38. Верещагин Е. М., Костомаров В. Г. Язык и культура: лингвострановедение в преподавании русского языка как иностранного. М.: Русский язык, 1983. 233 с.
39. Виндельбанд В. Прелюдии. Спб.: 1904. 316 с.
40. Виноградов В. В. Современный русский язык. М.: Учпедгиз, 1938. Вып.2. 591 с.
41. Виноградов В. В. Русский язык. Грамматическое учение о слове. М.; Л.: Учпедгиз, 1947. 784 с.
42. Виноградов В. В. Основные принципы русского синтаксиса в "Грамматике русского языка" АН СССР // Исследования по русской грамматике. М.: Наука, 1975. С. 221-230.
43. Виноградов В. В. Об основных типах фразеологических единиц в русском языке // Избр. труды: Лексикология и лексикография. М.: Наука, 1977. С. 140161.
44. Винокур Г. О. Заметки по русскому словообразованию // Избр. раб. по русскому языку. М.: Учпедгиз, 1959. С. 419-442.
45. Вихованець І. Р. Система відмінків української мови. К.: Наук. думка, 1987. 232 с.
46. Войшвило Е. К., Дегтярев М. Г. Логика. М.: ВЛАДОС-ПРЕСС ИМПЭ им. А. С. Грибоедова, 2001. 527 с.
47. Вольф Е. В. Функциональная семантика оценки. М.: Наука, 1985. 232с.
48. Вондрак В. Древнецерковнославянский синтаксис. Казань, 1915.
49. Габучан К. В. Отвлеченный грамматический образец и возможности его лексического наполнения (на материале отрицательных схем) // НДВШ. Филол. науки. 1972. №1. С. 7989.
50. Гаврись В. І., Пророченко О. П. Німецькоукраїнський фразеологічний словник. В 2х т. К.: Радянська школа, 1981.
51. Галкина-Федорук Е. М. Суждение и предложение. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1956. 73 с.
52. Гвоздев А. Н. Вопросы изучения детской речи. М.: Изд-во АПН РСФСР, 1961. 459 с.
53. Гетманова А. Д. Отрицание в системах формальной логики. М.: МГПИ, 1972. 139 с.
54. Гловинская М. Я. Семантические типы видовых противопоставлений русского глагола. М.: Наука, 1982. 155 с.
55. Головнин И. В. Введение в синтаксис японского языка. М.: Издво МГУ, 1979. 376 с.
56. Голубовская И. О. Этно-психологический компонент семантики слова и подходы к его исследованию // Мова і культура / Наукове видання. Сер. Філологія. 2001. Вип. 3. Т. III. С. 3237.
57. Горский Д. П. Логика. М.: Учпедгиз, 1963. 292 с.
58. Грамматика русского языка. Ред. коллегия В. В. Виноградов, Е. С. Истрина. М.: Наука, 1954. Т. 2. Ч. 1. 704 с.
59. Грамматика русского языка. М.: Изд-во АН СССР, 1960. Т. 1. 719 с.
60. Гудков Д. Б. Теория и практика межкультурной коммуникации. М.: Гнозис, 2003. 286 с.
61. Гулыга Е. В. Теория сложноподчиненного предложения в современном немецком языке. М.: Высш. шк., 1971. 206 с.
62. Д’яков А. С., Кияк Т. Р., Куделько З. Б. Основи термінотворення: Семантичні та соціолінґвістичні аспекти. К.: Вид. дім "КМ Academia", 2000. 218 с.
63. Дейк Т. А. ван Эпизодические модели в обработке дискурса // ван Дейк Т. А. Язык. Познание. Коммуникация. М.: Прогресс, 1989. С. 68-110.
64. Денисенко С. Н. Фразообразование в немецком языке (Фразеологическая деривация как системный фактор фразообразования. Львов: Вища шк., 1988. 198 с.
65. Денисова С. П. Текстова реалізація символу: семіотико-концептуальний аспект // Вісник Київського лінгвістичного університету. Сер. Філологія. 2004. Т. 7. №1. С. 55-63.
66. Дондуа К. Д. Грамматическое отрицание // Труды Ин-та языка и мышления АН СССР. М.; Л. 1948. Т. XI. С. 162185.
67. Еливанова В. А. Отрицание на этапе двухкомпонентных высказываний // Тез. докл. науч. конф. ИЛИ РАН на тему: "Детская речь как предмет лингвистического исследования". 31 мая - 2 июня 2004. М.: http://iling.nw.ru/grammatikon/child/contence.html, 2004. С. 9193.
68. Есперсен О. Философия грамматики. М.: Изд-во иностр. лит., 1958. 404 с.
69. Жабина Л. В. Имплицитное отрицание в английской и русской фразеологии // Университетские чтения 2006. Симпозиум 1. Сек. № 1-20. Актуальные проблемы языкознания и литературоведения. 2006. http://pn.pglu.ru/index.php?module=subjects&func=printpage&pageid=1706&scope=page
70. Жайворонок В. В. Слово в етнологічному контексті // Мовознавство. 1996. Т. 1. С. 714.
71. Желеско П. С., Роговин М. С. Исследование отрицания в практической и познавательной деятельности. Кишинев: Штиинца, 1985. 136 с.
72. Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Донецьк: Академія, 1996. 433 с.
73. Зигварт Х. Логика. СПб: Изд-во т-ва "Общественная польза", 1908. Т.1. 481 с.
74. Зограф Г. А. Отрицания при глаголе в хиндустани // Краткие сообщения ин-та востоковедения АН СССР. Вып. XVIII (языкознание). Москва, 1956. С. 74-78.
75. Золотова Г. А. Коммуникативные аспекты русского синтаксиса. М.: Наука, 1982. 368 с.
76. Иваницкая С. С. Именные префиксы со значением отрицания и противопоставления в современном французском языке: Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.05. М., 1976. 28 с.
77. Иванова В. Ф. Трудные вопросы орфографии. М.: Просвещение, 1975. 175 с.
78. Илек Б. О. О некоторых особенностях русского отрицания в сравнении с чеш­ским // Sbornik vysokè skoly pedogogickè. Volomouci, 1954. S. 23-36.
79. Инголлс Д. Г. Х. Введение в индийскую логику навьяньяя. М.: Наука, 1974. 238 с.
80. Исаченко А. О грамматическом порядке слов // ВЯ. 1966. № 6. С.2734.
81. Калиущенко В. Д. Типология отыменных глаголов. Донецк: 1994. 422с.
82. Кант И. Критика чистого разума. Пг.: 1907. 464 с.
83. Карабан В. І., Верба, Л.Г. Порівняльно-типологічне дослідження мовлення українською та англійською мовами: деякі особливості формування пропозицій // Іноземна філологія на межі тисячоліть. Вісник Харк. ун-ту. 2000. Т. 471. С. 108117.
84. Караулов Ю. Н. Общая и русская идеография. М.: Наука, 1976. 355 с.
85. Карневская Е. Б., Голикова Т. И. Место отрицания в системе коммуникативных типов высказываний // Методика обучения иностранным языкам: Респ. сб. Минск: Вышэйшая школа, 1986. С. 116-121.
86. Картуннен Л. Логика английский конструкций с сентенциальным дополнением // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. XVI. М.: Прогресс, 1985. С. 303332.
87. Кацнельсон С. Д. Типология языка и речевое мышление. Л.: Наука, 1972. 216 с.
88. Кжижкова Е. Количественная детерминация прилагательных в русском языке. (Лексикосинтаксический анализ) // Синтаксис и норма. М.: Наука, 1974. С. 122144.
89. Киклевич А. К. Язык и логика. Лингвистические проблемы квантификации. München: Otto Sagner, 1997. 298 с.
90. Кислякова Л. И. Глаголы с имплицитным значением отрицания в современном немецком языке // Іноземна філологія. Львів, 1986. Вип. 82. С. 52-57.
91. Кияк Т. Р. Форма і зміст мовного знаку // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. Харків: Константа, 2004. С. 75-78.
92. Кияк Т. Р. Ще раз про проблему мовного знаку // Наукові записки Київського національного університету. Інститут філології. Т. 13. К.: Педагогіка, 2004. С. 48-57.
93. Климов Г. А. Типология языков активного строя. М.: Наука, 1976. 319с.
94. Кобозева И. М. Отрицание и пресуппозиции (в связи с правилом перенесения отрицания в русском языке): Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.21. Москва, 1976. 31 с.
95. Кобозева И. М. Лингвистическая семантика. М.: Эдиториал УРСС, 2000. 352 с.
96. Ковтунова И. И. Современный русский язык. Порядок слов и актуальное членение предложения. М.: Просвещение, 1976. 239 с.
97. Колмогоров А. Н. О принципе tertium non datur // Математический сборник. М. 1925. Т. 32. №4. С. 646667.
98. Колшанский Г. В. Объективная картина мира в познании и языке. М.: Наука, 1990. 108 с.
99. Конверський А. Є. Логіка. К.: Четверта хвиля, 1998. 272 с.
100. Кононенко І. В. Національно-мовна картина світу: зіставний аспект (на матеріалі української та російської мов) // Мовознавство. 1996. № 6. С. 3946.
101. Костецкая Е. О., Кардашевский В. И. Грамматика французского языка. М.: Изд-во лит. на иностр. яз., 1954. 330 с.
102. Костромина Т. История развития средств выражения отрицания в английском языке с VII по XVII век // Сб. науч. студ. работ Свердл. гос. пед. ин-та. Филол. заметки. Свердловск: Свердл. гос. пед. ин-т, 1975. С. 6370.
103. Котарбиньский Т. Избр. произведения. М.: Издво иностр. литры, 1963. 911 с.
104. Кочерган М. П. Слово і контекст: Лексична сполучуваність і значення слова. Львів: Вища шк, Видво при Львів. унті, 1980. 182 с.
105. Кочерган М. П. Загальне мовознавство. К.: Вид. центр "Академія", 2003. 463 с.
106. Крушельницкая К. Г. Очерки по сопоставительной грамматике немецкого и русского языков. М.: Издво литры на иностр. языках, 1961. 265 с.
107. Крылова О. А., Хавронина С. А. Порядок слов в русском языке. М.: Рус. язык, 1984. 239 с.
108. Кубрякова Е. С. Основы морфологического анализа. М.: Наука, 1974. 319 с.
109. Кулинич М. А. Отрицание в системе словообразования современного английского языка: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.04. М., 1978. 23 с.
110. Лайонз Д. Введение в теоретическую лингвистику. М.: Прогресс, 1978. 543 с.
111. Лалаянц И. А., Милованова Л. С. Новейшие исследования механизмов языковой функции мозга // ВЯ. 1992. №2. С. 112-122.
112. Левин Ю. И. О семантике местоимений // Проблемы грамматического моделирования. М.: Наука, 1973. С. 108121.
113. Левицький В. В. Лексична полісемія та квантитативні методи її дослідження // Мовознавство. 2003. №4. С. 1725.
114. Леонтьев А. А. Психология общения. М.:: Смысл, 1999. 365 с.
115. Леонтьева С. Ф. Отрицательные аффиксы в современном английском языке. Учеб. пособие по лексикологии англ. яз. для интов и фактов. иностр. яз. М.: Высш. шк., 1974. 103 с.
116. Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В. Н. Ярцева. М.: Сов. энциклопедия, 1990. 685 с.
117. Лурия А. Р. Основные проблемы нейролингвистики. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1975. 253 с.
118. Луценко Н. А. Заметки о современной украинской философии языка // Іноземна філологія на межі тисячоліть. Вісник Харк. ун-ту. 2000. Вип. 471. С. 144153.
119. Луценко Н. А. Из материалов к Объяснительному словарю фразеологизмов // Восточноукраинский лингвистический сборник. 2004. Вып.9. С. 187-200.
120. Луценко Н. А. Так где же зимуют раки? (Об этимилогии фразеологизмов со словом РАК) // Филологические исследования: Сб. науч. тр. Донецк: ДонНУ, 2002. Вип. 5. С. 158-169.
121. Ляховицкая Л. М. Структура и семантика имен существительных с отрицанием (на материале украинского и других славянских языков): Автореф. дисс. канд. филол. наук: 10.02.21. К., 1976. 24 с.
122. Маковский М. М. Английская диалектология. М.: Высш. шк., 1980. 192 с.
123. Малина Г. В. Заперечення у давніх германських мовах: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.04. Харків, 1998. 18 с.
124. Матезиус В. О так называемом актуальном членении предложения: Язык и стиль // Пражский лингвистический кружок. М.: Прогресс, 1967. С.239245.
125. Медведева И. Л. Опыт психолингвистического анализа антонимии // Психолингвистические исследования в области лексики и фонетики. Калинин: Изд-во Калин. ун-та, 1981. С. 68-81.
126. Мейе А. Общеславянский язык. М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1951. 491с.
127. Мельчук И. А. Опыт теории лингвистических моделей "Смысл <=> Текст". Семантика, синтаксис. М.: Наука, 1974. 314 с.
128. Мескон М. Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. М.: Дело, 1998. 702 с.
129. Михайлов В. А. Генезис антонимических оппозиций (антонимия и отрицание). Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1987. 79 с.
130. Национально-культурная специфика речевого поведения. М.: Изд-во Ун-та Дружбы народов, 1992. 65 с.
131. Никитин М. В. Основы лингвистической теории значения. М.: Высш. шк., 1988. 168 с.
132. Никитина Ф. А. Влияние аналогии на словообразование. К.: Изд-во Киев. ун-та, 1973. 197 с.
133. Новиков Е. А. Аффиксы современного немецкого языка со значением отрицания: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.04. М., 1976. 22 с.
134. Новиков Л. А. Антонимия в русском языке (Семантический анализ противоположности в лексике). М.: Изд-во Моск. ун-та, 1973. 290 с.
135. Новиков Л. А. Семантика русского языка. М.: Высш. шк., 1982. 272 с.
136. Новое в зарубежной лингвистике. Вып. XVI: Лингвистическая прагматика. М.: Прогресс, 1985. 501 с.
137. Озерова Н. Г. Средства выражения отрицания в русском и украинском языках. K.: Наукова думка, 1978. 118 с.
138. Орлова М. Н. О лингвистической сущности отрицания и типах отрицательных предложений в русском языке // Уч. зап. Башкир. ун-та. 1973. Вып. 75. Сер. филол наук. № 25 "Синтаксис и интонация". С. 19-26.
139. Осовська І. М. Висловлювання-відмова: структурно-семантичний та комунікативно-прагматичний аспекти (на матеріалі сучасної німецької мови): Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.04. К., 2003. 20 с.
140. Падучева Е. В. О семантике синтаксиса (материалы к трансформационной грамматике русского языка). М.: Наука, 1974. 292 с.
141. Падучева Е. В. Об одной проблеме логического анализа языка: сфера действия кванторов // Логический анализ естественных языков. М.: ИФАН, 1979. С. 7477.
142. Падучева Е. В. Высказывание и его соотнесенность с действительностью. М.: Наука, 1985. 271 с.
143. Падучева Е. В. Отрицание // Языкознание. Большой энциклопедический словарь / Под ред. Ярцевой В. Н. М.: БРЭ, 1998. С. 354355.
144. Панфилов В. З. Грамматика и логика. М.; Л.: Издво АН СССР, 1963. 80 с.
145. Панфилов В. З. Отрицание и его роль в конституировании структуры простого предложения и суждения // ВЯ. 1982. № 2. С. 3649.
146. Паславская А. И. Эксплицитное и имплицитное отрицание в современном немецком языке (на материале производной и непроизводной лексики): Дисс. ... канд. филол. наук: 10.02.04. Львов, 1990. 209 с.
147. Паславська (Сладік) А. Номінативний аспект заперечення у сучасній німецькій мові // Іноземна філологія. 1989. Вип. 96. С. 3944.
148. Паславська А. Про асиметрію антонімічної опозиції та заперечення як її маркер // Іноземна філологія. 1995. Вип. 108. С. 4249.
149. Паславська А. Генеративна граматика як теорія мови: основні положення та методика дослідження // Вісник Львів. унту. Сер. іноз. мови. Львів: Вид. центр Львів. нац. унту ім. І. Франка, 2001. Вип. 9. С. 1121.
150. Паславська А. Заперечення, негація, негатор (типологічне дослідження на матеріалі німецької, української та ін. мов // Вісник КНЛУ. Сер. Філологія. К.: Вид. центр КНЛУ, 2001. Т. 4, №1. С. 119125.
151. Паславська А. Типологічний аспект способів репрезентації заперечення в різноструктурних мовах // Вісник Львів. унту. Сер. іноз. мови. Львів: Вид. центр Львів. нац. унту ім. І. Франка, 2002. Вип. 10. С. 3641.
152. Паславська А. Категорія заперечення як мовна універсалія // Мотивація, кваліфікація, якість: питання теорії і практики. Матеріали ХІ міжнар. конф. АУГ 2526 листопада 2004 р. Харків: Харківський університет, 2004. С. 7174.
153. Паславська А. Невербальне заперечення в комунікації: типологічний аспект // Соціокультурні аспекти навчання іноземних мов // Соціокультурні аспекти навчання іноземних мов. Тези міжнар. наук.-практ. конференції. Тернопіль: ТДПУ, 2004. С. 61-62.
154. Паславська А. Семантична сфера дії заперечення: універсальне та унікальне // Актуальні проблеми романо-германської філології в Україні та Болонський процес: Матеріали міжнар. наук. конф. (24-26 листопада 2004 р.). Чернівці: Рута, 2004. С. 226228.
155. Паславська А. Зіставно-типологічний аналіз афіксального заперечення у германських, романських та слов’янських мовах // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики: Зб. наук. пр. К.: КНУ ім. Т. Шевченка, 2004. Вип. 4. С. 66-78.
156. Паславська А. Заперечення як мовна універсалія та сфери його дії // Мова і культура / Наук. вид. Сер. Філологія. К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2004. Вип. 7. Т. IV, ч. 1: Лінгвокультурологічна інтерпретація тексту. С. 6368.
157. Паславська А. Типологічний аналіз нейтрального та контрастного заперечення // Типологія мовних значень у діахронічному та зіставному аспектах: Зб. наук. пр. Донецьк: ДонНУ, 2004. Вип. 10. С. 31-42.
158. Паславська А. Заперечення як мовна універсалія: принципи, параметри, функціонування. Львів: Вид. центр Львів. нац. унту ім. І. Франка, 2005. 290 с.
159. Паславська А. Синтаксична організація заперечних речень: генеративна модель // Вісник Львівського університету. Сер. іноземні мови. Львів: Вид. центр Львів. нац. унту ім. І. Франка, 2005. Вип. 12. С. 4958.
160. Паславська А. Про вплив заперечення на формування інформаційної структури речення // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. пр. КНЛУ. К.: Вид. центр КНЛУ, 2005. Вип. 13. С. 238-244.
161. Паславська А. Міжкультурний аспект невербального заперечення // Проблеми семантики слова, речення та тексту. Зб. наук. праць. К.: Вид. центр КНЛУ, 2005. Вип. 15. С. 309313.
162. Паславська А. Невербальне заперечення в комунікативній поведінці: типологічний аспект // Studia Germanica et Romanica: Інозeмні мови. Зарубіжна література. Методика викладан