ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНІСТЬ ЯК ПРОБЛЕМА ПЕРЕКЛАДУ (НА МАТЕРІАЛІ АНГЛОМОВНИХ ПЕРЕКЛАДІВ УКРАЇНСЬКОЇ ПОСТМОДЕРНІСТСЬКОЇ ПРОЗИ)

Краткое описание

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

ГРЕК Лариса Володимирівна

УДК 81'225.4

ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНІСТЬ ЯК ПРОБЛЕМА ПЕРЕКЛАДУ
(НА МАТЕРІАЛІ АНГЛОМОВНИХ ПЕРЕКЛАДІВ УКРАЇНСЬКОЇ ПОСТМОДЕРНІСТСЬКОЇ ПРОЗИ)

Спеціальність 10.02.16 перекладознавство

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Коломієць Лада Володимирівна
кандидат філологічних наук, доцент

Київ 2005

ЗМІСТ

ВСТУП...

4

РОЗДІЛ І. ЛОКАЛІЗАЦІЯ ПОСТМОДЕРНІСТСЬКОЇ ІНТЕР-ТЕКСТУАЛЬНОСТІ: ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИХ ТА ПЕРЕКЛАДОЗНАВЧИХ КОНЦЕПЦІЙ

1.1. Інтертекстуальний вимір постмодерністської прози.

13

1.2. Можливості уніфікації структурних одиниць інтертекстуальності.

26

1.3. Перекладність структурних одиниць інтертекстуальності...

34

Висновки до першого розділу.

44

РОЗДІЛ ІІ. ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНА ПРИРОДА ІГРОВОГО ПРОСТОРУ ПОСТМОДЕРНІЗМУ В АСПЕКТІ ПЕРЕКЛАДУ

2.1. Іронічна гра з цитатою як принцип постмодерністського письма: межі варіативності перекладацьких рішень...

47

2.2. Контекст ігрового поля в оригіналі та перекладі: проблема міжкультурного розуміння..

53

Висновки до другого розділу..

70

РОЗДІЛ ІІІ. ФОРМИ ІСНУВАННЯ ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНИХ ОДИНИЦЬ В УКРАЇНСЬКІЙ ПОСТМОДЕРНІСТСЬКІЙ ПРОЗІ ТА ПРОБЛЕМИ ЇХ ПЕРЕКЛАДУ

3.1. Різновиди інтертекстуальних одиниць та способи їх відтворення при перекладі

73

3.1.1. Цитатні імена..

73

3.1.2. Цитати-біблеїзми

97

3.1.3. Цитати з національних літератур...

109

3.1.4. Цитати з тоталітарної мови радянського періоду.

126

3.1.5 Фольклорні цитати

145

3.1.6. Автоцитати...

153

3.2. Обґрунтування оптимальних перекладацьких рішень при відтворенні інтертекстуальних одиниць

159

Висновки до третього розділу..

165

ВИСНОВКИ..

172

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.

178

СПИСОК ДОВІДКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

202

СПИСОК ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ

203

ВСТУП

Введений у 1967 році теоретиком французького постструктуралізму Ю. Кристєвою термін „інтертекстуальність” став визначальним у літературі постмодернізму. Основний принцип теорії інтертекстуальності полягає в розумінні процесу літературного розвитку як постійної взаємодії текстів та світоглядів, внаслідок якої кожний новий твір певним чином засвоює та перевтілює попередній літературний і культурний матеріал.
Увага дослідників до такої міжтекстової взаємодії пов’язана з відмовою суспільства від будь-якої ціннісної ієрархії, коли дійсність починає сприйматися як умовний текст, що уособлює рівноцінний діалог різних культур. Саме цим пояснюється особливий характер викладу думки в постмодерністській літературі: поєднуються мови різних культурних епох, різних народів, залучаються стереотипи світобачення людей різних історичних часів тощо. Це, в свою чергу, зумовлює появу в текстах цитатності, явних або прихованих посилань, натяків тощо. Художній текст перестає бути самототожньою сутністю, а починає існувати в співвідношенні з різноманітними контекстами, що репрезентують інші культурно-історичні традиції. Принципом взаємодії з цими контекстами виступає іронія, що підкреслює і виправдовує відсутність загальноприйнятих ціннісних орієнтирів в постмодерністському письмі. Таким чином створюється своєрідне ігрове поле, яке включає, з одного боку, читача (як носія певних сенсів, культурних асоціацій, упереджень тощо), а з іншого розімкнутий авторський текст, що фактично існує в просторі цих інтерпретацій і втрачає сенс поза межами відповідних контекстів. Такі властивості інтертекстуальності в постмодерністському тексті роблять її відтворення в перекладі надзвичайно складною справою, адже інтертекстуальні одиниці є елементами національного менталітету і складають частину спільної для їх носіїв апперцепційної бази та втілюють когнітивний рівень асоціативно-вербальної мережі національної лінгвокультури. Головна складність при перекладі інтертекстуальних одиниць полягає в тому, що в перекладному тексті вони мають не лише впізнаватися як „чуже слово”, а й продукувати асоціативні зв’язки на полі культури-реципієнта.
Незважаючи на те, що явище інтертекстуальності в цілому багатосторонньо досліджене і досить детально висвітлене в численних працях (І. Арнольд [5], О. Астаф’єв [8], Р. Барт [12], [13], [14], Л. Біловус [28], Х. Блум [29], Н. Володіна [43], М. Гаспаров [49], Л. Гетман [51], Т. Денисова [63], [64], [65], І. Дітковська [71], У. Еко [74], [231], М. Епштейн [233], О. Жолковський [78], Д. Затонський [80], І. Ільїн [91], [92], [93], [94], [95], Н. Корабльова [118], Ю. Кристєва [125], В. Курицин [128], М. Липовецький [136], [137], Ю. Лотман [139], [140], [142], Н. Маньковська [145], Г. Мережинська [147], [148], О. Ронен [177], В. Руднєв [178], В. Рижкова [179], М. Самсонова [181], І. Скоропанова [187], І. Смирнов [190], [191], І. Старовойт [198], В. Халипов [216], Н. Фатєєва [207], Є. Циглер [220], М. Ямпольский [234]), на сьогодні доводиться констатувати існування невеликої кількості досліджень, присвячених можливостям і способам відтворення інтертекстуальності у перекладі, хоча переклад, вже за своєю суттю, є полем реалізації інтертекстуальних зв’язків, точкою поєднання інтертекстуальних просторів вихідного та перекладного текстів. Однак слід зазначити появу численних досліджень культурологічного характеру, особливо в західному перекладознавстві (S. Bassnett [240], [241], M.Bodkin [245], S. Budick [247], J. Clifford [248], S. Coen [249], R.Cölmer [250], J.Culler [251], A. Dingwaney [253], U. Eco [254], [255], I. Even-Zohar [256], E. Hall [259], T. Hermans [262], M. Irmscher [272], S. Johannson [264], H. Kelly-Holmes [284], A. Lefevere [265], [266], L. Liu [267], May R. [268], C. Moore [271], K.Mueller-Vollmer [272], T. Niranjana [277], S. Oksefjell [264], C. D. Robinson [279], [280], M. Rose [283], C. Schäffner [284], P. Talgery [285], G. Toury [286], L.Venuti [287], [288], S. Verma [285]), які окреслюють нову перспективу розгляду проблеми передачі інтертекстуальних елементів з позиції „переклад культура-реципієнт”, а не „оригінальний текст перекладний текст”.
Найбільш повно питання відтворення інтертекстуальності в перекладі висвітлене в працях П. Торопа [204] і Г. Денисової [62]. У своїй моделі перекладу П. Тороп дає розгалужену класифікацію типів інтекстів (під „інтекстами” П. Тороп розуміє „семантично насичені частини тексту, смисл і функція яких визначається принаймні подвійним описом” [204, c. 132]), які мають перекладатися у два способи у спосіб перекодування або у спосіб транспонування. Втім, така модель має загальнотеоретичний характер і є занадто складною для застосування на практиці. Г. Денисова за основу своєї концепції взяла класифікацію інтертекстуальних зв’язків, запропоновану Н. Фа-тєєвою, і наповнила її „перекладацьким” змістом, простеживши застосування різних стратегій на конкретних прикладах з перекладацької практики. Цінність роботи Г. Денисової, передусім, полягає в комплексному аналізі функціонування інтертекстуальних зв’язків у перекладі, проте широке розуміння дослідницею інтертекстуальності, яка включає власне інтертекстуальність, що створює конструкції „текст у тексті”, паратекстуальність, метатекстуальність, гіпертекстуальність та архітекстуальність, дозволяє лише окреслити перекладацькі підходи і зробити узагальнені висновки. Наша ж робота спрямована на вивчення конкретних способів відтворення інтертекстуальності у перекладі, для чого ми звузили діапазон досліджень і обмежились „власне інтертекстуальністю, що створює конструкції „текст у тексті”. У такому розумінні, інтертекстуальність це вкраплення в текст інших текстів у вигляді цитат, алюзій та ремінісценцій. В нашій дисертації запропоновано нову класифікацію інтертекстуальних зв’язків залежно від їх походження та проаналізовано способи їх відтворення.
Крім того, при визначенні перекладацьких підходів є необхідність чіткого розрізнення постмодерністської і непостмодерністської інтертекстуальності, адже в кінці ХХ століття в дослідженнях вчених Д.Затонського, Н. Ємельянової намічається тенденція розглядати постмодернізм як розумову ситуацію, що періодично виникає в світовій історії: „всі епохи, включаючи найдавніші, так чи інакше, породжують свій постмодернізм (переклад наш. Л.Г.)” [75, c. 117], а інтертекстуальність як явище, що завжди існувало в літературі. Ю. Лотман [140], М. Ямпольский [234], С. Руднєв [178], О. Ронен [177] відзначають, що проблема „тексту в тексті ”, що найгостріше постала в ХХ столітті, має глибокі корені і є дуже давньою.. Відтворення в перекладі саме постмодерністської інтертекстуальності не стало предметом окремого дослідження, а втім, саме теоретичні положення постмодернізму, які орієнтовані на множинність інтерпретацій, визначають умови функціонування інтертекстуальних зв’язків у перекладі. Все це зумовило поєднання теоретичного та практичного аспектів в нашій дисертації, визначивши її актуальність.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами кафедри. Тема дисертації відповідає профілю досліджень, що проводяться на кафедрі теорії та практики перекладу з англійської мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, науковим пріоритетом якої є дослідження методології перекладу з огляду на жанрово-стилістичну диференціацію перекладного матеріалу, напрацювання та введення для широкого практичного застосування сучасного теоретичного інструментарію.
Метою пропонованої праці є визначення способів відтворення інтертекстуальних одиниць в англомовних перекладах української постмодерністської прози; виявлення та обґрунтування оптимальних перекладацьких рішень, які зумовлюються специфікою постмодерністської поетики.
Для досягнення мети ставилися такі завдання:
- систематизувати основні принципи теорії постмодерністської інтертекстуальності, специфікуючи її до завдань перекладу;
- визначити перекладознавчий статус базових інтертекстуальних одиниць, уточнивши їх лінгвістичні та перекладознавчі параметри;
- розглянути ступінь дослідженості проблеми інтертекстуальності в перекладознавстві;
- з’ясувати основні принципи постмодерністської поетики, які є вирішальними у визначенні перекладацьких підходів;
- проаналізувати прозові твори українських авторів-постмодерністів та їх англомовні переклади на предмет виявлення інтертекстуальних одиниць;
- визначити форми й функції інтертекстуальних одиниць в українських постмодерністських текстах та ступінь їх відтвореності в англомовних перекладах;
- проаналізувати можливості збереження функцій інтертекстуальних одиниць в англомовних перекладах;
- проаналізувати способи відтворення інтертекстуальних одиниць в англомовних перекладах українських постмодерністських текстів;
- типологізувати фактори, що впливають на переклад інтертекстуальних одиниць;
- систематизувати способи перекладу інтертекстуальних одиниць.
Об’єктом дослідження є інтертекстуальні одиниці української постмодерністської прози та їх переклад.
Предметом дослідження є способи відтворення інтертекстуальних одиниць у перекладі.
Теоретико-методологічною основою дисертації є концепція М. Бахтіна про діалогізм художнього слова і ще остаточно не сформована теорія інтертекстуальності, фундамент якої був закладений французькими структуралістами Ю. Крістєвою та Р. Бартом. Оскільки концепція інтертекстуальності не лише базується на діалогізмі художнього слова, а й розвиває, доповнює та верифікує ці концепти з позицій постмодернізму, то методологія дослідження базується також на досягненнях в галузі літературознавства, які безпосередньо пов’язані з вивченням постмодерністської інтертекстуальності. Це й зумовило необхідність спиратися на ідеї та погляди таких літературознавців, як О. Астаф’єв [8], Х. Блум [29], Т. Гундорова [59], І. Дітковська [71], У. Еко [74], Н. Зборовська [82], [83], [84], Д. Затонський [80], І. Ільїн [91],[92], [93], [94], [95], Л. Калинська [100], Н. Корабльова [118], Г. Косиков [119], В. Курицин [128], Л. Лавринович [130], С. Лизлова [135], М. Липовецький [136], Н. Маньковська [145], Г. Мережинська [147], [148], О. Ронен [177], В. Руднєв [178], І. Скоропанова [187], І. Смирнов [190], [191], І. Старовойт [198], Н. Фатєєва [207] та ін.
Теоретико-методологічною основою перекладознавчого аналізу є інтерпретативна теорія перекладу, що розглядає процес перекладу як такий, що спирається на індивідуальне розуміння твору та його інтерпретацію (О. Чередниченко [222], [223], М. Новикова [159], [160], [161], В. Радчук [172] та ін.), а також лінгвокультурний підхід до перекладу, основою якого є концепція „очуження” / „одомашнення” (Ю. Найда [275], [276], С. Басснетт [240], [241], А. Лефевр [265], [266], У. Еко [255], Л. Венуті [287], [288], І. Лєвий [134], А. Попович [169], М. Гаспаров [48], [49], І. Клюканов [109] та ін.). Підґрунтям для перекладознавчого аналізу інтертекстуальних одиниць, які мають характер реалій (фольклорних цитат, цитат із тоталітарної мови радянського періоду), є концепція перекладу національних слів-реалій Р. Зорівчак [88], С. Влахова [42], С. Флоріна [42]. Аналіз способів перекладу цитатних імен базується на дослідженнях В. Виноградова [40], С. Влахова [42], С. Флоріна [42], А. Ґудманяна [57], О. Смирнова [192] та ін.
У роботі застосовувалися такі методи дослідження: метод зіставного аналізу, метод структурного аналізу, герменевтико-інтерпретативний метод, метод дескриптивного перекладознавчого аналізу, метод лінгвокультурологічного перекладознавчого аналізу.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше комплексно розглядається явище інтертекстуальності як проблеми перекладу. Визначається специфіка постмодерністської інтертекстуальності в аспекті мети і завдань перекладу. Встановлюються основні принципи перекладу інтертекстуальних одиниць, що зумовлюються характерними рисами постмодерністської поетики. Вперше проводиться дослідження конкретних способів та перспектив відтворення інтертекстуальних одиниць (цитат, алюзій, ремінісценцій) в перекладі. Аналізується специфіка перекладу інтертекстуальних одиниць у залежності від текстів-джерел з урахуванням національної своєрідності української постмодерністської прози. Напрацьовуються та пропонуються критерії вибору перекладачем оптимального способу перекладу інтертекстуальних одиниць. У зв’язку з визначеною метою вперше робиться спроба комплексного прочитання романів Ю. Андруховича на рівні культурного діалогу зі світовою та національною спадщинами з перекладацької перспективи. Здійснюється перекладознавчий аналіз інтертекстуальних одиниць у творах В. Діброви, О. Забужко, К. Москальця та інших представників українського постмодернізму. Все зазначене є особистим внеском дисертанта в розробку цієї проблеми.
На захист виносяться такі положення:
1. Інтертекстуальність, тобто вкраплення в текст інших текстів у вигляді цитат, алюзій, ремінісценцій, є найвиразнішою ознакою постмодернізму, не відтворення якої в перекладі порушує постмодерністську поетику.
2. На формування принципів перекладу інтертекстуальних одиниць впливає багатозначність постмодерністського тексту, яка породжує множинність інтерпретацій. Це надає перекладачеві широкі повноваження відтворювати інтертекстуальні одиниці відповідно до власної інтерпретаційної позиції.
3. Домінантою відтворення інтертекстуальних одиниць у перекладі є передача смислової напруги між „своїм” і „чужим” словом, сплетіння яких створює ігрове поле постмодерністського тексту, забезпечення впізнаваності „чужого” слова як „чужого” на цільовому інтертекстуальному полі, що призводить до виникнення у читача перекладу асоціативних вібрацій і складає основу для „генерування” смислів.
4. Спосіб перекладу інтертекстуальних одиниць зумовлюється їх належністю до універсальної, національної та індивідуальної енциклопедій.
Інтертекстуальні одиниці, що належать до універсальної енциклопедії, входять до спільного інтертекстуального простору як читача оригіналу, так і читача перекладу. Їх доцільно перекладати шляхом цитування канонічного перекладу, що функціонує в рамках культури-реципієнта або, якщо цитата належить до текстів національної літератури культури-реципієнта, шляхом відтворення відповідника безпосередньо з цитованого джерела.
Інтертекстуальні одиниці, що належать до національної та індивідуальної енциклопедій, доцільно перекладати так:
- шляхом точного відтворення лексичного матеріалу з коментарем (детерміновані культурною пам’яттю окремої особистості цитатні імена, цитати з творів маловідомих авторів, автоцитати, а також імена національних реально-історичних осіб та літературні імена національної літератури);
- шляхом підбору функціонального аналога в культурі-реципієнті (цитати з національної літератури та фольклорні цитати);
- шляхом експлікації змісту усічених інтертекстуальних одиниць (цитати з тоталітарної мови радянського періоду).
Теоретичне значення дослідження визначається тим, що воно суттєво доповнює понятійний апарат перекладознавства, насамперед у сфері можливостей застосування літературознавчих понять як термінологічного інструментарію перекладознавства; формулює методологію та обґрунтовує можливі й доцільні способи перекладу інтертекстуальних одиниць з урахуванням специфіки постмодерністської поетики. Запропоновану методологію та класифікацію на її основі перекладацьких стратегій при відтворенні інтертекстуальних елементів можна застосовувати для подальших теоретичних досліджень в галузі художнього перекладу.
Практичне значення одержаних результатів. Матеріали і висновки роботи можуть бути використані у курсах лекцій з теорії та практики перекладу у вищих навчальних закладах, спецкурсах з актуальних проблем художнього перекладу. Дослідження має також практичну цінність для перекладачів, що працюють в галузі художнього перекладу. В роботі не лише систематизовуються простежені нами способи перекладу інтертекстуальних одиниць, їх переваги і недоліки, а й пропонуються критерії вибору найбільш адекватного способу перекладу відповідно до характеру інтертекстуальної одиниці та її ролі в художньому тексті.
Структура і зміст роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (288 найменувань), списку довідкової літератури (14 найменувань), списку ілюстративного матеріалу (63 найменування). Повний обсяг дисертації складає 208 сторінок.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації викладено на третій міжнародній науково-методологічній конференції „Методологічні проблеми перекладу на сучасному етапі” (Суми, травень, 2002), на ХІІІ міжнародній науковій конференції ім. проф. Сергія Бураго „Мова і культура” (Київ, червень липень, 2004), на міжнародній науково-методичній конференції „Ювілейні четверті каразінські читання, присвячені 200-річчю Харківського національного університету: „Людина. Мова. Комунікація” (Харків, жовтень, 2004), на наукових читаннях „Український переклад від Зерова до сьогодення” (Київ, жовтень, 2004).

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано 5 статей основного і 2 статті додаткового характеру у спеціалізованих наукових виданнях і тези виступу на міжнародній конференції. Всі публікації є одноосібними.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Згідно з поставленою метою наше дослідження дозволило як теоретично осмислити форми та функції інтертекстуальних одиниць в українській постмодерніcтській прозі, так і визначити практичні шляхи відтворення цих інтертекстуальних одиниць у перекладі.
Зважаючи на визнання інтертекстуальності провідною ознакою постмодернізму, ми обмежили поле досліджень власне постмодерністською літературою, обравши для своєї дисертації найвиразніші з точки зору наявності інтертекстуальних зв’язків прозові твори українського постмодернізму та їх переклади. Перш ніж перейти до аналізу способів перекладу інтертекстуальних одиниць ми уточнили та звузили понятійний апарат інтертекстуальності, оскільки його розпливчастість та довільність трактування завадили б отриманню чітких результатів. В нашому дослідженні інтертекстуальність це вкраплення в текст фрагментів інших текстів у вигляді цитат, алюзій, ремінісценцій. Отже, ми розмежовуємо інтертекстуальність як семіотичний простір від конкретних вербалізованих контактів між текстами на рівні текстуальних зв’язків.
При намаганні визначитися з межами та об’ємами мовних механізмів інтертекстуальності (цитат, алюзій, ремінісценцій) ми зіштовхнулися з іншою проблемою наукою досі не вироблені чіткі критеріїі, які б дозволяли це зробити. Тому, виходячи з функціонального аспекту, статус родового поняття ми слідом за представниками тартусько-московської школи надали цитаті, що включає в себе власне цитату точне відтворення будь-якого фрагмента чужого тексту, алюзію натяк на історичну подію, побутовий або літературний факт, що повинні бути відомими читачу, та ремінісценцію небуквальне відтворення, несвідоме або свідоме чужих структур, слів, що наводить на спогад про інший твір. Отже, в нашому дослідженні під інтертекстуальними одиницями ми вважаємо власне цитату, алюзію та ремінісценцію, які в свою чергу є різновидами ширшого, родового поняття цитати.
Розглядаючи відтворення інтертекстуальних одиниць у перекладі, ми перш за все виходили з розуміння унікальної природи цитат, алюзій та ремінісценцій, що обумовлюється їх статусом „чужого” слова, фрагмента іншого тексту в своєму, авторському, з яким вони вступають в діалогічні стосунки і ця взаємодія породжуює нові смисли.
В перекладознавстві питання відтворення інтертекстуальних одиниць у постмодерністському тексті до цього часу не було об’єктом окремої уваги, а розглядалося в основному в рамках проблеми „очуження” та „одомашнення”. Основою прийому одомашнення щодо інтертекстуальних одиниць є заміна інтертекстуальної одиниці функціональним еквівалентом культури-реципієнта. Прийом очуження полягає у дослівному перекладі інтертекстуальної одиниці, що супроводжується коментарем.
Аналіз теоретичних досліджень літературознавчого та перекладознавчого характеру дозволив, по-перше, дійти висновку, що постмодерністський текст висуває свої вимоги до перекладу інтертекстуальних одиниць, а, по-друге, визначити провідні риси постмодерністської поетики, які зумовлюють перекладацькі рішення.
В результаті такого аналізу ми сформулювали принципи перекладу інтертекстуальних одиниць в постмодерністському тексті. Це:
1) множинність інтерпретацій постмодерністського тексту виправдовує розширення перекладацьких повноважень. Наше дослідження підтвердило, що відсутність правил гри в постмодерністському тексті вмотивовує надання перекладачу права творити такі значення тексту, які диктує йому власна інтерпретаційна позиція, оскільки заздалегідь відомо, що будь-яке прочитання не є остаточно правильним і може бути поставлене під сумнів наступним. Отже, по відношенню до постмодерністського тексту підтвердилась справедливість концепції про „видимість” перекладача, згідно з якою перекладач може відкрито вписувати себе в текст.
2) постмодерністський постулат про те, що текст не відображає реальності, а творить її з фрагментів інтертекстів в ігровому просторі, дав нам підстави твердити, що переклад інтертекстуальних одиниць постмодерністського тексту має відтворювати смислову напругу між „своїм” і „чужим” словом, забезпечувати здатність перекладеного тексту продукувати асоціативні зв’язки на інтертекстуальному полі культури-реципієнта, а отже, й здатність „генерувати” смисли.
3) тотально ігрова поетика постмодерністського тексту передбачає активну участь читача у смислобудуванні. Від читача очікується виняткова чуйність до ігрових нюансів тексту, здатність розгадати максимально велику кількість смислових таємниць. Тому переклад має надати читачеві простір для творчої співпраці, стимулювати виникнення в нього будь-яких смислових вібрацій, враховуючи модель як „наївного”, так і „освіченого” читача.
Іншим важливим чинником, що впливає на вибір перекладачем того чи іншого способу відтворення інтертекстуальних одиниць, є походження цитат з різних джерел, які ми виділили, зробивши комплексний інтертекстуальний аналіз першого роману Ю. Андруховича „Рекреації”. Це цитатні імена, цитати-біблеїзми, цитати з національних літератур, цитати з тоталітарної мови радянського періоду, фольклорні цитати та автоцитати.
Результатом дослідження способів відтворення інтертекстуальності в рамках кожного з вищевказаних типів текстів-джерел стало обґрунтування оптимальних перекладацьких рішень при перекладі інтертекстуальних одиниць в постмодерністському тексті. В основу нашого обґрунтування покладений принцип розподілу інтертекстуальних одиниць за фактом належності до універсальної, національної та індивідуальної енциклопедій. Розподіл саме за цим принципом зумовлений фактором важливості володіння читачем перекладу фоновою інформацією при розкодуванні інтертекстуальних вкраплень, оскільки володіння фоновою інформацією є передумовою реалізації універсальної функції інтертекстуальних одиниць у постмодерністському тексті творенні ігрового ефекту.
До універсальної енциклопедії ми віднесли загальновідомі цитатні імена, цитати-біблеїзми та широковідомі цитати зі світової літератури.
До національної енциклопедії цитатні імена (імена національних реально-історичних осіб, літературні імена національної літератури), цитати з національної літератури, цитати з тоталітарної мови радянського періоду, фольклорні цитати.
До індивідуальної енциклопедії ми віднесли детерміновані культурною пам’яттю окремої особистості цитатні імена, цитати з творів менш знаних авторів, автоцитати.
Як показало дослідження, основний вузол проблем, пов’язаних з відтворенням інтертекстуальних одиниць, криється саме у відмінностях між національною та індивідуальною енциклопедіями двох культур. Цитати ж, що належать до універсальної енциклопедії, входять до спільного інтертекстуального простору як читача оригіналу, так і читача перекладу. Вони перекладаються шляхом цитування канонічного перекладу, що функціонує в рамках культури-реципієнта або, якщо цитата належить до текстів національної літератури культури-реципієнта, шляхом відтворення відповідника безпосередньо з цитованого джерела.
Інтертекстуальні одиниці, що належать до національної та індивідуальної енциклопедії, можуть перекладатися так:
- шляхом точного відтворення лексичного матеріалу з коментарем і без нього;
- шляхом підбору функціонального аналога в культурі-реципієнті;
- шляхом експлікації змісту усічених цитат.
Супроводження коментарем у першу чергу потребують такі інтертекстуальні одиниці, які ми віднесли до індивідуальної енциклопедії, тобто детерміновані культурною пам’яттю окремої особистості, цитатні імена, цитати з творів національних нехрестоматійних авторів, автоцитати, а також імена національних реально-історичних осіб, літературні імена національної літератури.
Перевагою такого способу є те, що коментар зберігає інтригу оригіналу, яка спирається на фонові знання читача, заохочуючи його таким чином до інтерпретаційних зусиль. Найсуттєвішим недоліком коментаря є руйнування „радості впізнання” або „відкриття”, які вважаються елементами естетичної насолоди від читання постмодерністського тексту.
Найбільш придатним матеріалом для пошуку функціонального аналога в культурі-реципієнті є цитати з національної літератури та фольклорні цитати як їх складова. Перевагою цього способу, основою якого є орієнтація на національну енциклопедію культури-реципієнта, є збереження умов для „впізнання” адресатом інтертекстуальної одиниці, за яким очікується реакція, запрограмована автором.
Експлікація змісту усічених цитат, як засвідчив наш порівняльний аналіз, особливо ефективно може застосовуватися при перекладі цитат з тоталітарної мови радянського періоду. Такий спосіб дає можливість передати ідеологічну сему цитат, за рахунок чого відтворюється одна з провідних рис творів „східної варіації” постмодернізму, що полягає в руйнуванні тоталітарного дискурсу.
Отримані результати не вичерпують проблематики, що розглядалася в роботі. Подальші перспективи наукових розвідок з питань відтворення інтертекстуальності в перекладі передбачають виявлення в українській постмодерністській прозі тих типів інтертекстуальної взаємодії, згідно з класифікаціями Ж. Женетта та Н. Фатєєвої, що не розглядалися в нашій дисертації (паратекстуальність, метатекстуальність, гіпертекстуальність, архітекстуальність) та дослідження способів їх відтворення в перекладі; уточнення складу „сильних” та „слабких” текстів української лінгвокультури з перекладацької перспективи; вивчення шляхів відтворення в перекладі постмодерністської та непостмодерністської інтертекстуальності в порівняльному ракурсі; дослідження форм інтертекстуальної гри та їх передачі в перекладі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Андреев Л. Художественный синтез и постмодернизм // Вопросы литературы. 2001. №1. С. 3-38.
2. Андрусiв С. Модернiзм / постмодернiзм ланки безконечного ланцюга iсторико-культурних епох // Свiто вид. 1997. №1-2. С. 113-116.
3. Андрухович Ю. Повернення літератури? // Повернення деміургів / Плерома 3’98: Мала українська енциклопедія актуальної літератури. Івано-Франківськ: Лілея НВ, 1998. С. 14-21.
4. Андрухович Ю. Час і місце, або Моя остання територія // Андрухович Ю. Дезорієнтація на місцевості. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1999. С. 115-122.
5. Арнольд И.В.Семантика. Стилистика. Интертекстуальность: Сб. статей. СПб.: Изд-во Санкт-Петербургского ун-та, 1999. 444 с.
6. Архипова Л. Переклад як інтерпретація // Записки перекладацької майстерні. Львів: Центр гуманітарних досліджень ЛНУ ім. І. Франка, 2002. Т. 3. С. 19-48.
7. Архипова Л. Роль інтерпретації в культурі: Дис. ... канд. філол. наук: 09.00.04 / Ін-т філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України. Київ, 2002. 185 с.
8. Астаф’єв О. Інтертекстуальність як літературна стратегія // Дивослово. 2000. №2. С. 5-7.
9. Ахманова О.С., Гюббенет И.В. „Вертикальный контекст” как филологическая проблема // Вопросы языкознания. 1977. №3. С. 47-55.
10. Ашукин Н.С., Ашукина М.Г. Крылатые слова: Литературные цитаты; Образные выражения. 4-е изд., доп. М.: Худож. лит., 1987. 528 с.
11. Барабаш Ю. Підтексти петербурзького тексту (Гоголь і Шевченко) // Слово і час. 2001. № 3. С. 31-41.
12. Барт Р. S/Z / Г.К. Косиков, В.П. Муратов (пер. с фр.) 2-е изд. испр. М.: Эдиториал УРСС, 2001. 230 с.
13. Барт Р. Від твору до тексту // Слово. Знак. Дискурс: Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. С. 378-384.
14. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика: Пер. с фр. / Сост., общ. ред. Г.К. Косикова. М.: Прогресс, 1989. 615 с.
15. Бархударов Л.С. Язык и перевод. Вопросы общей и частной теории переводов. Москва: Международные отношения, 1975. 239 с.
16. Баткин Л. О постмодернизме и „постмодернизме” // Октябрь. 1996. №10. С. 176-188.
17. Бахтин М.М. К методологии литературоведения // Контекст.1974: Литературно-критические исследования. М., 1975. 250 с.
18. Бахтин М.М. Проблемы поэтики Достоевского. М.: Худож. лит., 1972. 470 с.
19. Бахтин М.М. Проблемы содержания, материала и формы в словесном художественном творчестве. Исследования разных лет // Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики. М.: Худ. Лит-ра, 1975. С. 6-72.
20. Бахтин М.М. Слово в романе // Вопросы литературы и эстетики. М., 1975. С.72-234.
21. Бахтин М.М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. М.: Художественная литература, 1965. 527 с.
22. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. 2-е изд. М.: Искусство, 1986. 444 с.
23. Бахтін М. Висловлювання як одиниця мовленнєвого спілкування // Слово. Знак. Дискурс: Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М. Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. С. 308-317.
24. Бенкендорф Г. Тоталітаризм та тоталітарна мова // Записки перекладацької майстерні. Львів: Центр гуманітарних досліджень ЛНУ ім. І. Франка, 2002. Т. 3. С. 83-87.
25. Березкина-Липина В.И. Проблемы изучения литературы постмодернизма конца 20 ст. // Вiд бароко до постмодернiзму. Днiпропетровськ: ДНУ, 1999. С. 161-167.
26. Бєляєва Н. Історична проза В. Шевчука в інтертекстуальному аспекті // Слово і час. 2001. №4. С. 58 -64.
27. Бігун Б.Я. Постмодерністський образ світу (за матеріалами західноєвропейських та американських романів 80-х рр. ХХ століття): Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.04 / НАН України, Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка. К., 1999. 20 с.
28. Біловус Л.І. Інтертекстуальність як модус новаторства (на матеріалі творчості І. Світличного та В. Стуса): Дис. ... канд. філол. наук: 01.01.06 / Тернопільський державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка. Т., 2003. 177 с.
29. Блум Х. Страх влияния. Теория поэзии. Карта перечитывания / С.А. Никитин (пер. с англ.) Екатеринбург: Изд-во Урал. ун-та, 1998. 352 с.
30. Бойченко М. Философия игры: Й. Хейзинга, Ф. Ницше и другие // Философская и социологическая мысль. 1994. №5-6. С. 209-220.
31. Бойченко О. „Московіада” Юрія Андруховича як мономіфологічна меніппея http://kapija.narod.ru/Translations/bojc-andrmosko2.htm
32. Бойченко О. Архетип самості в постмодерній літературі // Форма(р)т. 2001. №2. С. 38-41.
33. Болєцький В. Лови на постмодерністів // Критика. 2001. №7-8. С. 8-13.
34. Борис С. Дискурс іронії: дві моделі інтерпретації // Вісник Прикарпатського університету. Філологія. Івано-Франківськ: Плай”, 2000. Вип.V. С. 67-72.
35. Булкина И. И это все о нем: (Юрий Андрухович. Перверзия”. Роман.) // Новый мир. 2002. №10. С. 158-162.
36. Бухаркин П. О функции цитаты в повествовательной прозе // Вестн. ЛГУ. Сер. 2. История, языкознание, литературоведение. 1990. Вып. 3. С. 29-37.
37. Вежбицкая А. Язык. Культура. Познане. М.: Русские словари, 1996. 411 с.
38. Вербицкая М.В. К обоснованию теории вторинных текстов” в литературоведении // Филологические науки. 1989. №1. С. 30-36.
39. Виноградов В.В. О языке художественной литературы. М.: Гос. изд-во худож. лит., 1959. 653 с.
40. Виноградов В.С. Личные имена в художественном переводе // Вестн. Моск.ун-та. Сер. 10. Филология. 1973. №5. С. 42-53.
41. Владимирова Н.Г. Категория интертертекстуальности в современном литературоведении // Литературоведение на пороге XXI века. М.: Рандеву, 1998. С. 182-188.
42. Влахов С., Флорин С. Непереводимое в переводе. М.: Высшая школа, 1986. 416 с.
43. Володина Н.В. Явление интертекстуальности в аспекте типологии // Тр. Междунар. конф. „Взаимодействие литератур в мировом литературном процессе (Проблемы теоретической и исторической поэтики)”: В 2 ч. Гродно: ГрГУ, 1998. Ч.1. С. 29-38.
44. Вопросы теории перевода в зарубежной лингвистике: Сборник статей / Переводы. Вступительная статья и общая редакция В.Н. Комиссарова. Москва: Международные отношения, 1978. 229 с.
45. Гаврилів Т. Топографія сучасної української прози // Форма(р)т. 2001. №2. С. 26-28.
46. Ґадамер Г. Ґ. Істина і метод. Основи філософської герменевтики. К.: Юніверс, 2000. Т.1. 464 с.
47. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. Москва: Наука, 1981. 139 с.
48. Гаспаров М.Л. Брюсов переводчик. Путь к перепутью // Гаспаров М.Л. Избранные труды. Том ІІ: О стихах. М.: Языки русской культуры, 1997. С. 121-129.
49. Гаспаров М.Л. Литературный интертекст и языковой интертекст // Изв. РАН. Сер. лит. и языка. Т.61. №4. 2002. С. 3-9.
50. Гачечиладзе Г. Художественный перевод и литературные взаимосвязи. М.: Сов. писатель, 1972. 262 с.
51. Гетман Л.И. Интертекстуальность как явление культуры // Язык и культура. К., 1997. Т.2. С. 48-49.
52. Гнатюк О. Авантюрний роман і повалення ідолів // Андрухович Ю. Рекреації: Романи. К .: Час, 1997. С. 10-26.
53. Голозубов А. Игра в культуре ХХ века и литературная антиутопия // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. Харків: Око, 1995. Т. 4. С. 123-131.
54. Григорій Кочур і український переклад: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф., К.; Ірпінь, 27-29 жовтн. 2003р. / Редкол.: О. Чередниченко (голова) та ін. К.; Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2004. 208 с.
55. Гройс Б. Вечное возвращение нового // Искусство. 1989. №10. С. 1-3.
56. Гройс Б. Утопия и обмен. М.: Знак, 1993. 376 с.
57. Ґудманян А. Ґ. Відтворення власних назв у перекладі: Автореф. дис... д-ра філол. наук (10.02.16) / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. К., 2000. 40 с.
58. Гундорова Т. Постмодернізм і постструктуралізм: питання текстуальності // Світовид. 1996. № 1(22) С. 126-133.
59. Гундорова Т. Постмодерністська фікція Ю. Андруховича з постколоніальним знаком питання // Сучасність. 1993. № 9. С. 79-83.
60. Гюббенет И.В. Основы филологической интерпретации литературно-художественного текста. М.: Изд-во МГУ, 1991. 206 с.
61. Даирова К.Н. Структурно-семантические особенности цитаты и ее функционирование в тексте: Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.04. М., 1983. 22 с.
62. Денисова Г. В мире интертекста: язык, память, перевод / Предисловие С. Гардзонио; Предисловие Ю.Н. Караулова. М.: Азбуковник, 2003. 298 с.
63. Денисова Т. Феномен постмодернізму: контури й орієнтири // Слово і час. 1995. № 2. С. 18-27.
64. Денисова Т.Н. Коротко про історію та теорію постмодернізму // Сучасна американська література: проблеми вивчення та викладання: Матеріали семінару. Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2002. С. 53-60.
65. Денисова Т.Н. Лiтературний процес ХХ сторiччя. Вiд нонконформiзму до постмодернiзму // Вiкно в свiт. 1999. №5. С. 59-70.
66. Деррида Ж. О грамматологии / Перевод с французского и вступительная статья Наталии Автономовой. Москва: изд-во Ad Marginem”, 2000. 512 с.
67. Деррида Ж. Шпори: стили Ницше // Философские науки. 1991. №2. С. 118-145.
68. Дерріда Ж. Структура, знак і гра у дискурсі гуманітарних наук // Слово. Знак. Дискурс: Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М. Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. С. 457-477.
69. Дзера О. Жанри художнього перекладу // Записки перекладацької майстерні. Львів: Центр гуманітарних досліджень ЛНУ ім. І. Франка, 2002. Т. 1. С. 18-37.
70. Дзера О. Індивідуально-авторське трактування біблійних мотивів як перекладознавча проблема (на матеріалі українських перекладів творів Дж. Байрона): Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.16 / Нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. К., 1999. 21с.
71. Дітковська І.Ю. Інтертекстуальність прози В. Пелевіна: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 01.01.02 / Донецький національний університет. 2003. 18 с.
72. Дмитренко М. Українська фольклористика: історія, теорія, практика. К.: Ред. часопису „Народознавство”, 2001. 576 с.
73. Дядечко Л.П. Лингвистическая характеристика цитат-реминисценций в современном русском языке: Автореф. дис. ... канд. фил. наук: 10.02.01 / КГУ ім. Т.Г. Шевченка. К., 1989. 16 с.
74. Еко У., Рорті Р., Куллер Дж., Брук-Ровз К. Інтерпретація і надінтерпретація // Еко У. Маятник Фуко. Львів: Літопис, 1998. 637-718.
75. Емельянова Н.Н. Мыслительный эксперимент философии постмодерна // Міжвузівський зб. наук. праць. Вип. 9. Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2000. С. 114-124.
76. Ермолович Д.И. К вопросу о раскрытии содержательной структуры имен собственных при переводе // Тетради переводчика. М.: Междунар.отнош., 1981. Вып. 18. С. 64-74.
77. Жельвис В.И. Уроки Библии: заметки психолингвиста // Языковая личность: культурные концепты. Волгоград-Архангельск: Перемена, 1996. С. 201-204.
78. Жолковский А.К. Блуждающие сны и другие работы. М.: Сов. писатель, 1992. 432 с.
79. Забужко О. Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу. К.: Абрис, 1997. 142 с.
80. Затонский Д. Модернизм и постмодернизм: Мысли об извечном коловращении изящных и неизящных искусств. Харьков: Фолио; М.: Изд-во АСТ, 2000. 256 с.
81. Захаренко И.В. Прецедентное высказывание и прецедентное имя как символы прецедентных феноменов / И.В. Захаренко, Д.В. Багаева, Д.Б. Гудков, В.В. Красных // Язык. Сознание. Коммуникация. М., 1977. Вып. 1. С. 82-103.
82. Зборовська Н. В. Феміністичні роздуми на карнавалі мертвих поцілунків / Ред. М. Прихода, З. Рибчинська. Львів: Літопис, 1999. 336 с.
83. Зборовська Н. Реальність суб’єктивності та абсолют тексту // Слово і час. 1996. №11-12. С. 34-39.
84. Зборовська Н.В. Психоаналіз і літературознавство: Посібник. К.: Академвидав, 2003. 392 с.
85. Земская Е.А. Клише новояза и цитация в языке постсоветского общества // Вопросы языкознания. №3. 1996. С. 23-31.
86. Земская Е.А. Цитация и виды ее трансформации в заголовках современных газет // Поэтика. Стилистика. Язык и культура. М.: Наука, 1996. - С. 157-168.
87. Золян С.Т. О семантике поэтической цитаты // Проблемы структурной лингвистики, 1985-1987. М., 1989. С. 152-165.
88. Зорівчак Р.П. Реалія і переклад: На матеріалі англомовних перекладів української прози. Л.: Вид-во при Львівському ун-ті, 1989. 216 с.
89. Зубрицька М. Категорія читача в літературно-теоретичних дослідженнях ХХ століття // Львів: Центр гуманітарних досліджень ЛНУ ім. І. Франка, 2002. Т. 3. С. 53-63.
90. Иванов В.В. Значение идей М.М.Бахтина о знаке, высказывании и диалоге для современной семиотики // Труды по знаковым системам. Тарту, 1973. Вып. 6. С. 5-27.
91. Ильин И. П. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм. М.: Интрада, 1996. 256 с.
92. Ильин И.П. Стилистика интертекстуальности: теоретические аспекты // Проблемы современной стилистики. Сб. научно-аналитич. трудов. М., 1989. С. 24-40.
93. Ильин И.П. Постмодернизм”: проблема соотношения творческих методов в современном романе Запада // Современный роман: Опыт исследования. М.: Наука, 1990. С. 255-279.
94. Ильин И.П. Постмодернизм от истоков до конца столетия. М.: Интрада, 1998. 255 с.
95. Ильин И.П. Постмодернизм: Словарь терминов. М.: Интрада, 2000. 385 с.
96. Имаева Е.З. Метатекст как средство понимания текста // Филологические науки. 2002. №6. С. 70-77.
97. Іванов Вяч. Вс. О взаимоотношении динамического исследования эволюции языка, текста и культуры // Исследования по структуре теста. М.: Наука, 1987. С. 5-27.
98. Ігнатенко М. Жити мертвим для мертвих? (ігрова культура постмодерну або: вже не культура) // Слово і час. 1997. №8. С.6-13.
99. Ізер В. Процес читання: феноменологічне наближення // Слово. Знак. Дискурс: Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М. Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. С. 263-277.
100. Калинська Л. Прозова творчість Юрія Андруховича як феномен постмодернізму: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.01.01 / Національний пед. ун-т ім. М. Драгоманова К., 2000. 17 с.
101. Карабан В.І., Мейс Дж. Переклад з української мови на англійську мову. Навчальний посібник-довідник для студентів вищих навчальних закладів освіти. Вінниця: Нова книга, 2003. 608 с.
102. Карасев Л.В. Сегодня и завтра. Постмодернизм и культура. Материалы „круглого стола” // Вопроcы философии. 1993. №3. С. 12-15.
103. Караулов Ю.Н. Русский язык и языковая личность. М.: Наука, 1987. 263 с.
104. Кашкин И.А. В борьбе за реалистичный перевод // Вопросы художественного перевода. М.: Сов. Писатель, 1959. С. 120-164.
105. Кашкин И.А. Текущие дела (Заметки о стиле переводческой работы) // Мастерство перевода. Сборник I. Москва: Советский писатель, 1959. С. 106-152.
106. Квіт С. М. Основи герменевтики: Навч. посіб. К.: Вид. дім „КМ Академія”, 2003. 192 с.
107. Керквуд Г.В. Перевод как основа контрастивного лингвистического анализа // Новое в зарубежной лингвистике. Выпуск XXV. М.: Прогресс, 1989. - С. 341-349.
108. Кифер Ф. О пресуппозициях // Новое в зарубежной лингвистике. Выпуск VIII. М.: Прогресс, 1978. С. 337-369.
109. Клюканов И.Э. Динамика межкультурного общения. Системно-семиотическое исследование. Тверь, 1998. 205 с.
110. Коваль М. Гра в романі і гра в роман (про творчість Джона Барта). - Львів: Піраміда, 2000. 122 с.
111. Кожевникова Н.А. „Чужое слово” в романах И.С. Тургенева // Поэтика. Стилистика. Язык и культура. М.: Наука, 1996. 336 с.
112. Козицкая Е.А. Смыслообразующая функция цитаты в поэтическом тексте. Тверь, 1999. 140 c.
113. Коломієць Л.В. Концептуально-методологічні засади сучасного українського поетичного перекладу (на матеріалі перекладів з англійської, ірландської та американської поезії): Монографія. К.: ВПЦ „Київський університет”, 2004. 522 с.