ЛЕКСИКА НА ПОЗНАЧЕННЯ ПАРАВЕРБАЛЬНИХ ДІЙ У СЕМАНТИЧНОМУ І ФУНКЦІОНАЛЬНОМУ АСПЕКТАХ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА ім. О.О.ПОТЕБНІ

На правах рукопису

Ганєчко Вероніка Володимирівна

УДК 81’37115+811=11=16

ЛЕКСИКА НА ПОЗНАЧЕННЯ ПАРАВЕРБАЛЬНИХ ДІЙ

У СЕМАНТИЧНОМУ І ФУНКЦІОНАЛЬНОМУ АСПЕКТАХ

Спеціальність 10.02.15 загальне мовознавство

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Радзієвська Тетяна Вадимівна
доктор філологічних наук

Київ 2006

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ..................................................................6

ВСТУП........................................................................................................................7

РОЗДІЛ 1. СЕМАНТИКА ДІЄСЛІВ НА ПОЗНАЧЕННЯ УСМІШКИ ТА СМІХУ..................................................................................................................22
1.1. Загальні зауваження до семантичних особливостей дієслів усмішки
та сміху.......................................................................................................................22
1.2. Семантичні характеристики дієслів на позначення усмішки..............28
1.2.1. Синонімічні ряди дієслів в українській, російській, англійській,
німецькій мовах та їх домінанти..............................................................................28
1.2.2. Фізичний аспект дії в семантиці дієслів на позначення усмішки..............32
1.2.3. Емоційний стан суб’єкта і його відбиття в семантиці дієслів на
позначення усмішки..................................................................................................35
1.2.4. Актантна структура дієслів на позначення усмішки та
особливості її заповнення.........................................................................................39
1.2.4.1. Особливості вираження суб’єкта при дієсловах на позначення
усмішки......................................................................................................................40
1.2.4.2. Особливості вираження адресованості дії при дієсловах на позначення
усмішки......................................................................................................................43
1.2.5. Сирконстантні детермінанти при дієсловах на позначення
усмішки та їх роль у характеризації дії як референтного об’єкта ......................47
1.2.5.1. Детермінанти фізичного аспекту дії..........................................................47
1.2.5.2. Детермінанти психосеміотичного аспекту дії..........................................50
1.2.5.2.1. Детермінанти психологічного стану суб’єкта дії..................................50
1.2.5.2.2. Детермінанти комунікативних інтенцій суб’єкта дії............................52
1.2.5.2.3. Детермінанти метафоричного опису дії.................................................55
1.3. Семантичні характеристики дієслів на позначення сміху..................60
1.3.1. Синонімічні ряди дієслів в українській, російській, англійській,
німецькій мовах та їх домінанти.............................................................................60
1.3.2. Фізичний аспект дії в семантиці дієслів на позначення сміху...................62
1.3.2.1. Звукові характеристики дії.........................................................................62
1.3.2.2. Часові характеристики дії...........................................................................66
1.3.3. Емоційний стан суб’єкта і його відбиття в семантиці дієслів на
позначення сміху......................................................................................................68
1.3.4. Актантна структура дієслів на позначення сміху та
особливості її заповнення.......................................................................................71
1.3.4.1. Особливості вираження суб’єкта при дієсловах на позначення
сміху..........................................................................................................................72
1.3.4.2. Особливості вираження адресованості дії при дієсловах на позначення
сміху .........................................................................................................................73
1.3.5. Сирконстантні детермінанти при дієсловах на позначення сміху
та їх роль в характеризації дії як референтного об’єкта......................................77
1.3.5.1. Детермінанти фізичного аспекту дії.........................................................77
1.3.5.2. Детермінанти психосеміотичного аспекту дії..........................................78
1.3.5.2.1. Детермінанти психологічного стану суб’єкта дії..................................78
1.3.5.2.2. Детермінанти комунікативних інтенцій суб’єкта дії............................80
1.3.5.2.3. Детермінанти метафоричного опису дії ................................................81
Висновки.........................................................................................................86

РОЗДІЛ 2. ДІЄСЛОВА НА ПОЗНАЧЕННЯ УСМІШКИ ТА СМІХУ
В ФУНКЦІОНАЛЬНО-КОМУНІКАТИВНОМУ АСПЕКТІ..............................88
2.1. Дієслова на позначення паравербальних дій усмішки та сміху в
авторських ремарках наративу...............................................................................88
2.1.1. Загальні зауваження до особливостей вживання дієслів на
позначення паравербальних дій усмішки та сміху в авторських
ремарках наративу....................................................................................................88
2.1.2. Ремарки з ПД Усмішки та ПД Сміху і мовленнєві акти ............................99
2.1.2.1. Загальні зауваження до питання теорії мовленнєвих актів та
особливості функціонування ремарок з ПД Усмішки чи
ПД Сміху, що коментують висловлення ................................................................99
2.1.2.2. Ремарки з ПД Усмішки та мовленнєві акти ............................................102
2.1.2.3. Ремарки з ПД Сміху та мовленнєві акти..................................................114
2.1.3. Автономне функціонування ПД Усмішки та ПД Сміху в
комунікативному акті..............................................................................................120
2.2. Дієслова на позначення паравербальних дій усмішки та сміху
в ремарках драматичного тексту............................................................................128
2.3. Дієслова на позначення паравербальних дій усмішки та сміху
в ремарках текстів-інтерв’ю...................................................................................134
Висновки........................................................................................................140

РОЗДІЛ 3. СЕМАНТИКА КОНЦЕПТІВ УСМІШКА ТА СМІХ ......................142
3.1. Концептуальний аналіз та загальні особливості концептів
УСМІШКА та СМІХ...............................................................................................142
3.2. Концепт УСМІШКА..............................................................................147
3.2.1. Усмішка в контексті психологічних, фізіологічних та
семіотичних студій..................................................................................................147
3.2.2. Образ усмішки у мовній картині світу........................................................148
3.2.2.1. УСМІШКА як засіб вираження відчуттів................................................149
3.2.2.2. УСМІШКА в контексті комунікації ........................................................151
3.2.2.3. Метафоричні особливості концепту УСМІШКА....................................157
3.2.2.4. Особливості зовнішнього виявлення усмішки........................................164
3.3. Концепт СМІХ.......................................................................................167
3.3.1. Сміх у контексті філософських, естетських, соціологічних,
психологічних та медичних студій.......................................................................167
3.3.2. Образ сміху в мовній картині світу............................................................169
3.3.2.1. СМІХ як засіб вираження відчуттів..........................................................170
3.3.2.2. СМІХ в контексті комунікації ..................................................................177
3.3.2.3. Метафоричні особливості концепту СМІХ..............................................182
Висновки........................................................................................................189

ВИСНОВКИ...........................................................................................................191

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..........................................................194

ВСТУП

Дисертаційну роботу присвячено вивченню одиниць на позначення паравербальних дій усмішки та сміху в семантико-синтаксичному і комунікативному аспектах. Лексика на позначення паравербальних дій представляє собою особливий клас одиниць, що репрезентують комунікативно значущі дії учасників комунікативної ситуації: жести, міміку, пози, фонації тощо. Неоднорідність поля лексем, що позначають паравербальні дії, обумовлює необхідність звернення до окремих лексико-семантичних груп, зокрема іменних і дієслівних лексем на позначення усмішки та сміху, а також опису їх семантичних і функціональних властивостей.
Вибір матеріалу і векторів його дослідження пов’язаний з сучасними напрямами теоретичного мовознавства. Це, по-перше, комплексне вивчення механізмів взаємодії семантики мовних одиниць, їх референційних властивостей, синтаксичних функцій в реченні і тексті, сполучуваності з іншими мовними одиницями, яке залишається актуальним завданням сучасного загального мовознавства. Різні аспекти такої взаємодії досліджувалися за останні десятиліття в працях з загальної семантики, семантичного і функціонального синтаксису (В.Г.Гак, Н.Д.Арутюнова, О.В.Падучева, Ч.Філмор, Дж.Болінджер, Дж.Лакофф, У.Чейф, А.Богуславський, Б.Комрі та ін.), де ті чи інші проблеми семантики і синтаксису слова та речення вивчалися на різносистемному матеріалі. Лексиці паравербальних дій в цьому контексті присвячено поодинокі праці в межах германістичних студій (Л.І.Бєлєхова, А.Ш.Джангірова, О.Я.Янова), лексикографічного опису російської мови (О.В.Урисон), семантико-синтаксичних досліджень (Г.Ю.Крейдлін, О.О.Чувіліна), які, проте, не вичерпують проблеми загальнолінгвістичного опису цього класу лексем і не дають достатнього уявлення про його семантико-синтаксичну специфіку з огляду на сучасну лінгвістичну парадигму.
По-друге, звернення до лексики паравербальних дій пов’язане також з тим напрямом теоретичної лінгвістики, що отримав назву „мова про мову” [149], в межах якого мова і мовна діяльність вивчаються через мовну свідомість, відрефлектовану в значенні металінгвістичних термінів, тобто шляхом аналізу концептів мовної, і ширше комунікативної, семіотичної, сфери та мовних стереотипів, які існують у реченні і тексті. Цей напрям сучасної семантики і концептуального аналізу розбудовують праці А.Вєжбицької, А.А.Залізняк, Г.Ю.Крейдліна, Т.М.Ніколаєвої, С.М.Толстої, І.М.Кобозевої, В.З.Дем’янкова, І.Б.Левонтіної, Н.Б.Мечковської та ін., в яких аналізуються такі концепти як мова, мовлення, голос, тон, значення, смисл у синхронічному, діахронічному, порівняльному та інших аспектах. Інтерес у сучасному мовознавстві до паралінгвістичних компонентів мовлення слід пояснювати і еволюцією у другій половині ХХ ст. поглядів на речення як основну мовну одиницю, яка відзначалася послідовним перенесенням фокусу уваги з формально-синтаксичної на семантико-синтаксичну будову і згодом на функціонально-комунікативний аспект речення. Звернення дослідників до реального функціонування висловлення в мові, мовленнєвого акту, діалогічного спілкування та дискурсу в контексті загальної антропологізації мовознавства сприяло поступовому формуванню уявлення про комунікативний акт (висловлення) як поєднання вербального і паравербального складників, кожний з яких має своє семантичне навантаження в акті соціальної інтеракції. Поштовхом до формування таких уявлень стали сучасні праці з невербальної семіотики, в яких експліцитно показано роль паралінгвістичних жестів у мовній поведінці комунікантів (Г.Ю.Крейдлін, Н.В.Григор’єв, С.А.Григор’єва, Ф.Пойатос, Є.Леві, Д.Мак Ніл та ін.).
По-третє, вивчення лексики паравербальних дій, норми відносно яких кристалізуються в межах певної культурної спільноти, передбачає щільний зв’язок з етнолінгвістичним напрямом сучасного мовознавства, зосередженим на вивченні взаємовпливу мови і культури, що найвиразніше виявляє себе в зіставному аналізі рядів концептів, належних різним мовам і культурам. Завдяки працям А.Вєжбицької, а також Дж.Лакоффа, О.С.Кубрякової, Ю.С.Степанова, Т.В.Радзієвської, Г.М.Яворської, С.Г.Тер-Мінасової, І.А.Стерніна, етнолінгвістичні дослідження такого типу отримали процедурну базу, метамову і стали реальним продовженням розробок, започаткованих Е.Сепіром і Б.Л.Уорфом. Концепти паравербальних дій в різних мовах, які слід визнати мовно- і культурно-специфічними, не були досі об’єктом зіставного аналізу в аспекті їх метафоризації та створення певного образу в мові, а також в аспекті стереотипів мовної поведінки в різних соціокомунікативних ситуаціях, які характеризують певну культурну традицію та припустимі в ній форми невербальної поведінки.
Таким чином, актуальність роботи зумовлюється тим фактом, що комплексне дослідження семантики, функціональних і мовно-специфічних властивостей іменної і дієслівної лексики на позначення паравербальних дій усмішки та сміху відповідає сучасним завданням й перспективам принаймні трьох напрямів загального мовознавства, які інтенсивно розвиваються в наш час. Вивчення семантики лексем на позначення паравербальних дій та їх позицій в реченні є актуальним також і тому, що дає змогу висвітлити роль паравербального компонента в мовній поведінці людини та виявити вироблені культурою стереотипи його відбиття в художньому тексті.
Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертацію виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи відділу загального мовознавства Інституту мовознавства ім.О.О.Потебні НАН України. Проблематика дисертації входить до кола питань, досліджуваних згідно з науковою темою „Типологія розвитку мов” (тему затверджено вченою радою Інституту мовознавства ім.О.О.Потебні НАНУ, протокол №8 від 30 листопада 2000р.)
Мета дисертаційного дослідження полягає у розкритті семантико-синтаксичної і концептуальної природи лексичних одиниць на позначення усмішки і сміху шляхом комплексного вивчення їх значення та ролі у формуванні речення і тексту в українській, російській, англійській та німецькій мовах.
Поставлена мета передбачає необхідність розв’язання таких завдань:
- дати якісну та кількісну характеристику груп дієслів на позначення усмішки та сміху в українській, російській, англійській та німецькій мовах;
- виявити основні семантичні компоненти в значенні дієслівних лексем та класифікувати їх;
- визначити співвідношення мовноспецифічних та найбільш типових семантичних компонентів для дієслів у досліджуваних мовах;
- окреслити особливості функціонування дієслівних лексем у реченні у зв’язку з завданням опису, характеризації та інтерпретації паравербальних комунікативних дій;
- описати синтаксичні засоби (синтаксичні стереотипи) репрезентації паравербальних дій, що входять до складу діалогічних та інших комунікативних подій в художньому наративі, драматичному тексті та інтерв’ю;
- здійснити концептуальний аналіз основних іменних лексем на позначення усмішки та сміху з виявленням їх семантичних ролей та образів у відповідних мовних картинах світу.
Об’єктом дослідження є дієслівні та іменні лексеми, що позначають паравербальні дії усмішки та сміху в українській, російській, англійській та німецькій мовах: укр. усміхатися / осміхатися / всміхатися, посміхатися, оскалюватися / оскалятися, сміятися, підсміхатися / підсміхуватися / підсміюватися, шкіритися, зубоскалити, кихкати, гигикати / хихикати/ хіхікати / хехекати, підхихикувати, пирскати / порскати, реготати / реготатися / вирегочуватися, гиготати / гиготіти, гоготати / гоготіти, хихотати / хихотіти, іржати, заливатися, сміх, усмішка, рос. улыбаться, усмехаться, ухмыляться, осклабляться / оскаляться / скалиться / лыбиться, смеяться, хохотать, заливаться, закатываться / покатываться, хихикать, фыркать, прыскать, ржать, гоготать, смех, улыбка, англ. smile, beam, grin, simper, smirk, laugh, cachinnate, cackle, chortle, chuckle, giggle, guffaw, snicker / snigger, titter, нім. lächeln, schmunzeln, grinsen / grienen, feixen, lachen, kichern, prusten / pruschen, quieken, gackern, wiehern, Lachen, Lächeln[1].
Предметом дослідження є семантико-синтаксичні і концептуальні властивості лексики на позначення дій усмішки та сміху в сучасній літературній мові в її функціонуванні в реченні і тексті для відбиття (репрезентації) паравербального складника комунікативної події.
Матеріалом для дослідження стали фрагменти текстів з художніх прозових та драматичних творів ХІХ-ХХІ ст. (зокрема текстів Г.Хоткевича, П.Куліша, О.Гончара, В.Набокова, М.Булгакова, М.Рощина, Е.Ремарка, Г.Белля, Б.Брехта, Ш.Бронте, Б.Шоу, Ф.Фіцджеральда та ін.) і текстів-інтерв’ю сучасних періодичних видань, що представляють функціонування досліджуваних одиниць в українській, російській, англійській та німецькій мовах. Для аналізу сполучуваності залучався матеріал національних корпусів української, російської та англійської мов, а для виявлення семантичної специфіки лексичних одиниць використовувались також дані словників (тлумачних, синонімічних, тезаурусів, фразеологічних, перекладних тощо). Загалом проаналізовано понад 2500 контекстів вживання лексичних одиниць на позначення паравербальних дій усмішки та сміху.
Для вирішення поставлених завдань при аналізі фактичного матеріалу застосовувався комплекс апробованих у сучасній дослідницькій практиці методів, який включає методи контекстуального аналізу, концептуального аналізу, функціонально-семантичної інтерпретації речення, порівняльно-зіставний, описовий, а також елементи компонентного аналізу.
Наукова новизна полягає у тому, що вперше у вітчизняному мовознавстві було здійснено аналіз семантичної, функціональної і концептуальної специфіки дієслівних і іменних одиниць на позначення усмішки та сміху на матеріалі чотирьох європейських мов слов’янських і германських. Новими є результати опису функціонування лексем у складі висловлення, що репрезентує комунікативну подію, та виявлення семантико-синтаксичних стереотипів її репрезентації у тексті. Новим у роботі є також встановлення мовноспецифічних і спільних складників значення досліджуваних одиниць у чотирьох мовах. У межах даного дослідження вперше стосовно паралінгвістичного аспекту комунікації дістав розвитку підхід до вивчення природи комунікативної дії через опис семантики відповідних одиниць.
Теоретичне значення роботи полягає у тому, що в ній розроблені актуальні питання вивчення механізмів взаємодії семантики і синтаксису мовної одиниці. Зроблений аналіз сприятиме глибшому розумінню гетерогенної природи паравербальних дій та їх ролі в міжособистісній інтеракції. Дисертація доводить подібність мовних стереотипів, вироблених в межах текстової практики, представленої чотирма європейськими мовами щодо репрезентації в тексті комунікативної події. Її висновки можуть бути використані у різних галузях лінгвістики: загальної семантики, семантичного синтаксису, теорії нарації, теорії дискурсу, концептуальному аналізі мови, а також паралінгвістики та вербальної і невербальної семіотики.
Практичне значення отриманих результатів дослідження полягає у тому, що вони можуть бути використані у лекціях із загального мовознавства та спецкурсах із лексичної семантики, етнолінгвістики, лінгвокультурології, теорії мовних картин світу, культури мовлення та теорії комунікації, у практиці перекладу, а також у наукових дослідженнях студентів і аспірантів.
Апробація результатів дослідження. Теоретичні положення та практичні результати дисертації обговорювалися на національних та міжнародних конференціях: „Мова та культура” (Київ, червень 2003), „Актуальні проблеми менталінгвістики” (Черкаси, травень 2003; травень 2005), „Російська мова і література: проблеми вивчення та викладання в Україні” (Київ, жовтень 2004), „Мовні механізми комізму” (Москва, вересень 2005); наукових семінарах відділу загального мовознавства Інституту мовознавства ім.О.О.Потебні НАН України (Київ, 2004 - 2005).
Публікації. Положення дисертаційного дослідження висвітлено в 7 статтях, 5 з яких опубліковано у фахових виданнях наукових праць.
Структура дисертації складається з вступу, трьох розділів з висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаної наукової та довідкової літератури. У вступі обґрунтовується актуальність та наукова новизна роботи, формулюється її мета та завдання, визначається об’єкт, предмет, матеріал дослідження та методи аналізу, розкривається теоретичне та практичне значення, наводиться огляд літератури з теми.
У першому розділі досліджується семантика дієслів на позначення паравербальних дій усмішки та сміху, надається їхня класифікація, проводиться зіставний аналіз лексичних одиниць в українській, російській, англійській та німецькій мовах з метою виявлення співвідношення підгруп за мовами, визначаються мовноспецифічні семантичні компоненти у дієсловах досліджуваних мов.
У другому розділі описується функціонування дієслівних лексем у реченні в зв’язку з завданням опису, характеризації або інтерпретації невербальної комунікативної дії, тобто в залежності від типу предикату та семантико-синтаксичної структури речення. Також розглядаються синтаксичні стереотипи при репрезентації комуніканта у наративному і драматичному текстах та інтерв’ю, що складається з вербального і невербального компонентів.
У третьому розділі проводиться концептуальний аналіз основних іменних лексем паравербальної дії усмішки та сміху у зіставному аспекті, виявляються їхні семантичні ролі і образи та метафорична репрезентація у відповідній мовній картині світу.
У висновках надаються основні результати дослідження, зазначаються шляхи подальшої роботи у цьому напрямку, можливості застосування отриманих результатів на практиці у різного роду лінгвістичних спецкурсах та спецсемінарах.

* * *

Сучасна лінгвістика характеризується двома традиціями вивчення паралінгвістичних дій усмішки та сміху, як і інших невербальних засобів комунікації. Перша традиція виникла завдяки студіюванню паралінгвістичних дій (жестів, рухів руками, очима, мімічних дій тощо) та їх ролі у мовній діяльності, смислотвірна функція яких у людському спілкуванні була усвідомлена у працях класиків мовознавства ХХ ст. (Е.Сепір, Ш.Баллі та ін.). Друга традиція пов’язана з вивченням мовних (і ширше знакових) засобів для позначення паралінгвістичних дій, їх семантики, номінації в тексті при репрезентації різноманітних ситуацій спілкування, в зв’язку з проблемою перекладу. Якщо перша традиція приділяє основну увагу екстенсіональним (референтним) ознакам суб’єкта, пов’язаним з паравербальною „емпірикою”, то друга зосереджена на інтенсіональних ознаках, відрефлектованих мовною свідомістю комуніканта і належних до семантики відповідних мовних одиниць. Розглянемо докладніше основні напрями досліджень в межах цих двох аспектів.
Традиційне для вітчизняного мовознавства розуміння поняття та природи паралінгвістики відбиває дефініція Т.М.Ніколаєвої у Лінгвістичному енциклопедичному словнику, де термін „паралінгвістика” визначається як розділ мовознавства, що вивчає невербальні (немовні) засоби, які залучаються до мовленнєвого повідомлення і разом з вербальними засобами виражають смислову інформацію, а також як сукупність невербальних засобів, що беруть участь у мовленнєвій комунікації [92]. Невербальними засобами мовленнєвого спілкування вважаються різного роду жести, фонації, міміка, зміна кольору шкіри, характеру дихання та ін., а також виразні засоби писемного мовлення. Значення паралінгвістичних компонентів у комунікації не можна недооцінювати, адже вербальна діяльність є більш контрольованою свідомістю і тому містить у собі інформацію щодо свідомих цілей, бажань, прагнень людини. Невербальні дії більшою мірою вільні від контролю свідомості, і тому через них можуть виявлятися несвідомі наміри та імпульси. Вербальна і невербальна інформація пов’язані, але не тотожні за змістом. Вони далеко не завжди несуть одне і те саме семантичне наповнення. Отже, вивчення процесів вербального передавання інформації завжди повинне спиратися як на мовні, так і на немовні фактори, тому слід погодитися з думкою Г.В.Колшанського про те, що „лише за умови урахування кореляції вербального і невербального у комунікації можна вилучити з мовної структури справжній зміст” [68, с.5].
Не зважаючи на різний підхід до класифікації паралінгвістичних засобів, усі дослідники розрізняють фонаційні, кінетичні та графічні невербальні компоненти комунікації. До фонаційних паралінгвістичних явищ належать звукові параметри мовлення: тон, тембр, темп, гучність, різного роду мелодійні явища. Жести, особливості міміки та пози складають кінетичні компоненти комунікації, а різноманітні способи оформлення тексту (використання певного шрифту чи символів, почерк тощо) до графічних.
Розглянемо основні етапи становлення паралінгвістики як окремого розділу мовознавства. Поняття паралінгвістики в науковому обігу було запроваджене у 40-х роках ХХ ст. американським лінгвістом А.Хіллом. Остаточно наука сформувалася у 50-60-х роках ХХ ст. на підставі теоретичних положень Е.Сепіра, Ш.Баллі, Р.Бедвістела, Дж.Болінджера, А.Хілла, Е.Холла, А.Брауна, Дж.Трейгера, Л.Веста, В.Стоко, П.Екмана, науковців Празької лінгвістичної школи. Так, Е.Сепір зазначав, що жест це набагато більше, ніж рухи рук чи інших видимих і здатних рухатися частин тіла. Він писав, що „інтонація нашого мовлення може з таким же успіхом позначати відношення та відчуття, як і стиснуті кулаки чи підняті брови”, а „логічно побудоване повідомлення може не відповідати системам жестів, що складаються з рухів рук та голови, інтонації та дихальної символіки” [112,с.211]. Ранні роботи з дослідження невербальних аспектів комунікації проводилися під кутом зору семіотики. Так, Е.Холл намагався відокремити від мови зоосеміотику проксеміку (науку про комунікативний простір, його структуру та функції), Р.Бедвістел проводив аналіз системи рухів людини кінесики (наука про жести, жестові процеси та системи), Дж.Трейгер докладно інтерпретував звукові засоби, що не входять у словесну мову і затвердив сам термін „паралінгвістика” [68]. Останній дослідник більш чи менш чітко визначив межі нової сфери досліджень і запропонував розглядати паралінгвістичні явища звукового характеру, що супроводжують мовлення [180].
У радянському мовознавстві окремі види паралінгвістичних засобів вивчалися у 30-х роках ХХ ст. (експериментальні дослідження з екстранормальної фонетики М.В.Юшманова). Основного розвитку паралінгвістика отримала з початком 60-х років ХХ ст., коли мовознавство вийшло за межі вивчення суто мовних явищ. На думку Г.Ю.Крейдліна, вітчизняна традиція надає поняттю „паралінгвістики” різні інтерпретації, від дуже вузької до надмірно широкої. Це підтверджується працею Г.В.Колшанського „Паралінгвістика”, адже під словом, що є назвою книги, автор розуміє широку сферу знань, що сьогодні відносять до компетенції невербальної семіотики [71,с.27]. Незважаючи на це, книга Г.В.Колшанського є першим доробком серед вітчизняних вчених, в якому автор розглядає питання співвідношення особистості та суб’єкта з парамовою, визначає її види та функції, аналізує паралінгвістичні засоби у мовній системі. Він зазначає, що інтенсивне вивчення взаємодії власне лінгвістичних та паралінгвістичних засобів у процесі спілкування допомагає глибше ставити питання, що стосуються природи мови, її структури та функціонування у живому мовленні. Дослідник наполягає на розмежуванні двох понять: паралінгвістики та парамови, першого як науки про невласне мовні засоби, а другого як сукупності засобів, що беруть участь у мовній комунікаці

Список литературы

ВИСНОВКИ

У результаті аналізу семантичних та функціональних особливостей лексики на позначення паравербальних дій усмішки та сміху в українській, російській, англійській та німецькій мовах зроблено наступні висновки:
1. Дієслова на позначення паравербальних дій усмішки та сміху складають у кожній з досліджуваних мов окремі лексико-семантичні групи, причому якщо кількість синонімів зі значенням усміхатися” у розглянутих мовах майже збігається, то кількість дієслів на позначення сміху виявляє коливання: вона найбільша в українській мові (тринадцять) і найменша в німецькій (шість).
Досліджені дієслова мають спільний двоплановий тип значення, що охоплює фізичний і психосеміотичний аспекти дії. Фізичний аспект у семантиці дієслів усмішки найбільше пов’язаний зі ступенем розтягнутості губ і відбивається завдяки компонентам розтягувати губи сильно”, розтягувати губи слабо” чи розтягувати губи параметрично”. Психосеміотичний аспект значення лексем охоплює знакові особливості дії та емоційний стан суб’єкта і представлений семантичними компонентами виявляти позитивне ставлення чи відчуття”, виявляти негативне ставлення чи відчуття”, виявляти параметричне ставлення чи відчуття”. Фізичний аспект дієслів сміху пов’язаний з ознаками гучності, відкритості роту та часових властивостей, що відбиваються у семантичних компонентах: відповідно видавати голосні звуки”, видавати тихі звуки”, видавати параметричні за гучністю звуки” та тривала дія”, короткотривала дія”, дискретна дія”, недискретна дія”. Психосеміотичний план значення цих дієслів стосується смислового навантаження дії та інтенсивності переживань суб’єкта, що знаходить відображення у семантичних компонентах виявляти ставлення чи відчуття інтенсивно”, виявляти ставлення чи відчуття помірно”, виявляти параметричне ставлення чи відчуття”. Відтак двоплановий тип значення дієслів паравербальної дії виявляє і розкриває складну гетерогенну природу референтного об’єкта паравербальної дії. До релевантних семантико-синтаксичних характеристик дієслів усмішки та сміху належать їх актантна структура, що включає два основні актанти суб’єкт” і адресат”, які на поверхнево синтаксичному рівні мають різноманітну маніфестацію, проте відбивають комунікативну природу референтного об’єкта.
2. Дієслова усмішки та сміху фіксують у своєму значенні певні особливості фізичної реалізації дії (ступінь розтягнутості губ, якість звуку) та особливості психосеміотичного аспекту дії (характер, інтенсивність виявленого ставлення чи відчуття). В ході аналізу встановлено мовноспецифічні компоненти в семантиці окремих лексем. Серед дієслів усмішки такими є регулярність” + прихованість” для укр. підсміхатися / підсміхуватися / підсміюватися; оцінка дії як дурної” для англ. smirk, simper; ненатуральність, вимушеність дії” для англ. grin, smirk, simper; примітивність суб’єкта дії” для рос. ухмыляться; зверхність” для англ. smirk. Стосовно дієслів сміху виділено семантичні компоненти, які мають одиничне представлення: оцінка дії як дурної для англ. giggle; оцінка дії як нечемної” для англ. snicker/snigger; суб’єкт відчуває сором” для англ. giggle; періодично” для укр. підхихикувати; на підвищених тонах” для англ. cackle; переможно” для англ. chortle; істерично” для англ. cachinnate; раптово” для укр. пирскати / порскати, рос. прыскать, фыркать, нім. prusten/pruschen.
3. Аналіз функціонування дієслів усмішки і сміху у складі ремарок, які коментують конкретне висловлення в прозовому тексті, демонструє їх здатність сполучатися з реченнями-висловленнями, які представляють широкий спектр мовленнєвих актів репрезентативи, директиви, декларативи, експресиви, комісиви, що в сукупності охоплюють значний сегмент міжособистісної, приватної, неофіційної і напівофіційної взаємодії комунікантів. Регулярність репрезентації у художньому прозовому тексті висловлення (мовленнєвого акту) через номінацію його вербального і паравербального компонентів (репліка + ремарка”) не засвідчує істотних відмінностей у чотирьох мовах і дає підстави твердити про наявність синтаксичного стереотипу репрезентації комунікативної події, виробленого в контексті функціонування європейських мов і культур. Нами продемонстровано, що в межах даного стереотипу відбувається розвиток мовної техніки, пов’язаної переважно з лінійним розгортанням тексту, для відображення послідовності або симультанності в реалізації вербальної і паравербальної дій.
4. Драматичний твір і сучасний текст-інтерв’ю представляють інший синтаксичний стереотип, в якому наявність паравербальної дії у складі комунікативного акту відбивається парентетично оформленою номінацією паравербальної дії (переважно дієслівною лексемою), яка має функцію констатації. Стереотип презентації дії усмішки чи сміху в сучасному тексті-інтерв’ю, який за синтаксичним оформленням дублює відповідний стереотип драматичного тексту, постає як результат дії фактора аналогії.
5. Виявлення кореляції паравербальних дій усмішки і сміху з широким спектром мовленнєвих дій та загальна частотність вживання їх номінацій в прозових текстах при описі (репрезентації) ситуації спілкування доводять, що ці паравербальні дії (особливо це стосується усмішки) виступають в комунікації як носії релевантної для її перебігу інформації і здатні передавати прагматично значущі смисли: прихильність до адресата, зацікавленість у збереженні комунікативного контакту, впевненість, зневагу тощо.

6. При дослідженні концептів УСМІШКА та СМІХ встановлено, що за своєю природою вони є необ’єктивними, оскільки їх актуалізація в мовленні залежить від особливостей перцепції явищ усмішки та сміху людиною. Образи усмішки та сміху у мовній картині світу обумовлені їхньою двоїстою природою. З одного боку, обидві паравербальні дії мають фізіологічно висхідні, симптоматичні ознаки, з другого реалізуються як засоби вираження емоцій. Образний вимір концептів УСМІШКА та СМІХ проаналізований на основі конвенціональних метафоричних виразів. У метафоричному представленні концептуальні референти УСМІШКА та СМІХ мають стійкі асоціативи із живою істотою (людиною, твариною, нечистою силою), стихіями та явищами природи (світлом, рідиною), смаком, а також з предметом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Акулова О.О. Семантичні особливості концепту гроші у національних мовних просторах // Проблеми зіставної семантики: Зб. наук. ст. К.: Вид.центр КНЛУ, 2003. Вип. 6 С. 149152.
2. Ананьева Н.А. Структурно-композиционные особенности текста печатного интервью как формы массовой коммуникации // Стилистические аспекты устной и письменной коммуникации: Сб. науч. тр. М.: Гос. пед. ин-т ин. яз. им. М.Тореза, 1987. Вып. 286. С. 412.
3. Анисимова Е.Е. Лингвистика текста и межкультурная коммуникация (на материале креализованных текстов): Учеб. пособие для студ. фак. иностр. яз. вузов. М.: Издательский центр „Академия”, 2003. 128 с.
4. Анисимова Е.Е. Паралингвистика и текст: К проблеме креализованных и гибридных текстов // ВЯ. 1992. №3. С.7177.
5. Апалат Г.П. Структура, семантика і прагматика текстів-інтерв’ю (на матеріалі сучасної англомовної преси): Дис. ...канд. філол. наук: 10.02.04. К.: КНЛУ, 2002. 173 с.
6. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика. Синонимические средства языка. М.: Наука, 1974. 368 с.
7. Апресян Ю.Д. Проблема синонима // ВЯ. 1957. №6. С. 8788.
8. Арутюнова Н.Д. Диалогическая цитация // ВЯ. 1986. №1. С. 5065.
9. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл: Логико-семантические проблемы. М., 1976. 383 с.
10. Ахманова О.С. Очерки по общей и русской лексикологии. М., 1957. 295 с.
11. Балли Ш. Французская стилистика. М.:Изд-во иностр.лит, 1961. 394 с.
12. Бальвег-Шрамм А., Шумахер Г. Словарь глагольных валентностей на семантической основе // НЗЛ. М.: Прогресс, 1983. Вып. 14: Проблемы и методы лексикографии. С. 201226.
13. Баранов А.Н., Крейдлин Г.Е. Структура диалогического текста: лексические показатели минимальных диалогов // ВЯ. 1992. №3. С. 8495.
14. Басова А.И. Межкультурная коммуникация в диалоге европейских культур // Русское слово в мировой культуре. Материалы Х Конгресса Международной ассоциации преподавателей русского языка и литературы. Россия в мировом культурном пространстве. СПб.: Политехника, 2003. С. 711.
15. Бахтин М.М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. М.: Худож. лит., 1990. 543 с.
16. Бацевич Ф.С., Космеда Т.А. Очерки по функциональной лексикологии. Львов: Свит, 1997. 392 с.
17. Бергсон А. Смех. М.: Искусство, 1992. 127 с.
18. Бєлєхова Л.І. Про вживання дієслів-синонімів, що мають спільне семантичне значення „сміху” // Питання романо-германської філології та методики викладання іноземних мов. К., 1977. С. 8790.
19. Блинова А.В. Структурно-семантический анализ невербальных средств коммуникации и их отражение в языке и речи: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.01 / Российск. ун-т дружбы народов. М., 1994. 16 с.
20. Блинушова Г.Е. Взаимодействие вербальных и невербальных факторов при реализации побуждения в современном немецком языке: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.04. М.: МГЛУ, 1995. 19 с.
21. Богданов В.В. Функции вербальных и невербальных компонентов в речевом общении // Языковое общение: Единицы и регулятивы. Калинин: Изд-во Калининск. гос. ун-та, 1987. С. 1825.
22. Богданова Л.И. Эмоции и оценки в семантической структуре русского глагола // Русское слово в мировой культуре. Материалы Х Конгресса Международной ассоциации преподавателей русского языка и литературы. Русский текст и русский дискурс сегодня. СПб.: Политехника, 2003. С. 419425.
23. Борев Ю.Д. Комическое или о том, как смех казнит несовершенство мира, очищает и обновляет человека и утверждает радость бытия. М.: Искусство, 1970. 269 с.
24. Брагина А.А. Синонимы в литературном языке. М.: Наука, 1986. 127 с.
25. Будянская О.О. Мягкова Е.Ю. Сопоставление средств описания эмоций в английском и русском языках (на примере страха) // Язык, коммуникация и социальная среда: Межвузовский сборник научных трудов. Воронеж: ВГТУ, 2002. Вып.2. C. 7987.
26. Булаховский Л.А. Введение в языкознание. М., 1953. 178 с.
27. Вакуров В.Н., Коктев Н.Н., Солганик Г.Я. Стилистика газетных жанров. М.: Высшая школа, 1978. 181 с.
28. Вансяцкая Е.А. Роль невербальных и вербальных компонентов коммуникации в текстах, отражающих эмоциональные реакции человека, и их соотношение (на материале английского языка): Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.04., 10.02.19 / Ивановск. гос. ун-т. Иваново, 1999. 22 с.
29. Васильева Е.Л. Невербальные компоненты коммуникации и речевые акты (на материале современного английского языка): Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.19 / Минский гос. лингв. ун-т. Минск, 2003. 21 с.
30. Вежбицкая А. Выражение эмоций в русском языке: Заметки по поводу „Русско-английского словаря коллокаций, относящихся к человеческому телу”/ Семантические универсалии и описание языка. М.: Языки русской культуры, 1999. С. 526546.
31. Вежбицкая А. Понимание культур через посредство ключевых слов. М.: Языки славянской культуры, 2001. 287 с.
32. Вежбицкая А. Речевые акты // НЗЛ. М., 1985. Вып. 16: Лингвистическая прагматика. С. 251275.
33. Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание. М.: Русские словари, 1996. 411 с.
34. Вендлер З. Иллокутивное самоубийство // НЗЛ. М., 1985. Вып. 16: Лингвистическая прагматика. С. 238250.
35. Верещагин Е.М., Костомаров В.Г. О своеобразии отражения мимики и жестов вербальными средствами // ВЯ. 1981. №1. С. 3647.
36. Вилюман В.Г. Английская синонимика. М.: Высшая школа, 1980. 128с.
37. Виноградов В.В. Русский язык: Грамматическое учение о слове. М.: Высш. школа, 1972. 614 с.
38. Воркачев С.Г. Методологические основания лингвоконцептологии // Теоретическая и прикладная лингвистика. Аспекты метакоммуникавной деятельности: Межвузовский сборник научных трудов. Воронеж, 2002. Вып. 3. С. 1119.
39. Гак В.Г. К проблеме семантической синтагматики // Проблемы структурной лингвистики. М.: Наука, 1972. С. 367395.
40. Гаценко І.О. Типологічні особливості звуконаслідувальних слів (на матеріалі української, російської та англійської мов): Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.15 / НАН Ін-т мовозн. ім. О.О.Потебні. К., 2003. 20 с.
41. Гордон Д., Лакофф Дж. Постулаты речевого общения // НЗЛ. М.: Прогресс, 1985. Вып. 16: Лингвистическая прагматика. С. 276302.
42. Горелов И.Н. Невербальные компоненты коммуникации. М.: Наука, 1980. 104 с.
43. Горелов И.Н. О неязыковых средствах речевого общения // Русск. яз. в школе. М., 1984. №4. С. 2832.
44. Горелов И.Н., Енгалычев В.Ф. Безмолвный мысли знак: Рассказы о невербальной коммуникации. М.: Мол. гвардия, 1991. 238 с.
45. Грайс Г.П. Логика и речевое общение: Пер. с англ. // НЗЛ. М.: Прогресс, 1985. Вып. 16: Лингвистическая прагматика. С. 217237.
46. Греймас А.-Ж. Структурная семантика: Поиск метода. М.: Академический проект, 2004. 368 с.
47. Гудков Д.Б. Теория и практика межкультурной коммуникации. М.: ИТДГК «Гнозис», 2003. 288 с.
48. Гумбольдт В. О различии организмов человеческого языка и о влиянии этого различия на умственное развитие человеческого рода. СПб., 1859. 366 с.
49. Девкин В.Д. Немецкая разговорная речь в сопоставлении с русским. М.: Высш. школа, 1981. 160 с.
50. Дейк ван Т.А., Кинч В. Язык. Познание. Коммуникация: Пер.с англ. М.: Прогресс, 1989. 312 с.
51. Демъянков В.З. «Теория речевых актов» в контексте современной зарубежной лингвистической литературы // НЗЛ. М., 1986. Вып. 17: Теория речевых актов. С. 223234.
52. Джангирова А.Ш. Улыбка как паралингвистическое средство в русской и английской версиях романа Владимира Набокова «Лолита» // Актуальні проблеми менталінгвістики. Черкаси, 2005. С.124127.
53. Дмитриев А.В. Социология юмора: Очерки. М., 1996. 214 с.
54. Ельмслев Л. Пролегомены к теории языка // Новое в лингвистике. М., 1960. Вып. 1. С. 264389.
55. Зализняк А. Семантика глагола бояться в русском языке // Изв. АН СССР. Серия литературы и языка. М., 1983. Том 42. №1. С. 5967.
56. Изард К.Э. Психология эмоций. СПб.: Питер, 2000. 464 с.
57. Канторчик У. Разные культуры, разные языки разные речевые акты? // Материалы Х Конгресса Международной ассоциации преподавателей русского языка и литературы. Русский текст и русский дискурс сегодня. СПб.: Политехника, 2003. С. 3842.
58. Каптур Г. Семантика дієслів негативної поведінки людини в сучасній українській мові // Проблеми славістики. Луцьк, 2003. Число 2. С.4751.
59. Карасев Л.В. Философия смеха. М.: РГГУ, 1996. 214 с.
60. Карасик В.И. Анекдот как предмет лингвистического изучения // Жанры речи. Саратов: Колледж, 1997. С. 144153.
61. Карасик В.И. Язык социального статуса. М.: ИТДГК „Гнозис”, 2002. 333 с.
62. Карцевский С.И. Из лингвистического наследия. М.: Языки русской культуры, 2000. 344 с.
63. Кедрова Е.Я. Вербальное обозначение жестов персонажей при передаче прямой речи в художественном тексте (на материале прозы А.П.Чехова): Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.01 / Ростовск. ордена трудового крас. знамени гос. ун-т. Ростов-на-Дону, 1980. 29 с.
64. Кирилкова А.А. Структурно-семантические и коммуникативно-прагматические особенности комплексов прямой и авторской речи в художественном тексте (на материале совр. англ. яз.): Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.04 / Киев. гос. пед. ин-т иностр. яз. К., 1991. 18 с.
65. Клобуков П.Е. Метафора как концептуальная модель формирования языка эмоций // Язык. Сознание. Коммуникация. М., 1997. Вып. 2. С. 4147.
66. Кобозева И.М. Лингвистическая семантика. М.: Эдиториал УРСС, 2000. 352 с.
67. Ковалев В.П. Выразительные средства художественной речи. К.: „Радянська школа”, 1985. 136 с.
68. Колшанский Г.В. Паралингвистика. М.: Наука, 1974. 80 с.
69. Конрад Р. Вопросительные предложения как косвенные речевые акты // НЗЛ. М., 1985. Вып. 16: Лингвистическая прагматика. С. 349383.
70. Крейдлин Г.Е. Национальное и универсальное в семантике жеста // Логический анализ языка. Образ человека в культуре и языке. М.: «Индрик», 1999. С. 170185.
71. Крейдлин Г.Е. Невербальная семиотика: Язык тела и естественный язык. М., 2002. 592 с.
72. Крейдлин Г.Е. Невербальное поведение людей в деловом общении // Компьютерная лингвистика и интеллектуальные технологии. М., 2002. Т.1. С. 227240.
73. Крейдлин Г.Е., Чувилина Е.А. Улыбка как жест и как слово (к проблеме внутриязыковой типологии невербальных актов) // ВЯ. 2001. №4. С.6693.
74. Кронгауз М.А. Текст и взаимодействие участников в речевом акте // Логический анализ языка. Язык речевых действий. М.: Наука, 1994. С.2230.
75. Крылова И.А. Лексико-семантическая характеристика глаголов шутки и насмешки // Семантика языковых единиц: Доклады V Международной конференции. М., 1996. С. 7577.
76. Кубрякова Е.С. Части речи в ономастическом освещении. М.: Наука, 1978. 115 с.
77. Кулиш Л.Ю. Неязыковые средства коммуникации // Вестник Киевского университета: Серия «Романо-германская филология». 1983. Вып.17. С. 2935.
78. Лагутин В.И. Проблемы анализа художественного диалога. Кишинев: «Штиинца», 1991. 99 с.
79. Лакофф Дж. Женщины, огонь и опасные вещи: Что категории языка говорят нам о мышлении. М.: Языки славянской культуры, 2004. 792с.
80. Левина Г.М. Вербальная и невербальная составляющие инженерного дискурса // Русское слово в мировой культуре. Материалы Х Конгресса Международной ассоциации преподавателей русского языка и литературы. Русский текст и русский дискурс сегодня. СПб.: Политехника, 2003. С. 201210.
81. Лексико-семантические группы русских глаголов. Иркутск.: Из-во Иркутского университета, 1989. 179 с.
82. Лихачев Д.С. Избранные работы: В 3 т. Л.: Худож. лит., 1987. Т.2: Смех в Древней Руси. 493 с.
83. Логический анализ языка. Образ человека в культуре и языке. М.: Изд-во «Индрик», 1999. 424 с.
84. Маєвська Л.І. Макромовленнєвий акт взаєморозуміння: засоби об’єктивації та прагматичний контекст (на матеріалі сучасної німецької мови): Автореф. дис. ...канд. філол. наук: 10.02.04 / Київськ. нац. універс. ім. Т.Г.Шевченка. К., 2004. 20 с.
85. Матюхіна Ю.В. Розвиток системи фатичної метакомунікації в англійському дискурсі XVI-XX ст.: Автореф. дис. ...канд. філол. наук: 1