ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ СУБСТРАТУ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ МОВОЗНАВСТВІ ХІХ – ХХ СТ.

Краткое описание

СЛОВ’ЯНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

Холодов Олексій Вікторович

УДК 81.1 81’286

ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ СУБСТРАТУ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ МОВОЗНАВСТВІ ХІХ ХХст.

Спеціальність 10.02.15 загальне мовознавство

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Глущенко Володимир Андрійович,
доктор філологічних наук, професор

Слов’янськ 2007

ЗМІСТ
ЗМІСТ. 2
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ. 4
ВCТУП.. 5
РОЗДІЛ 1
ЛІНГВІСТИЧНА ІСТОРІОГРАФІЯ ПРО ТЕОРІЮ СУБСТРАТУ. МЕТОД І НАПРЯМИ ДОСЛІДЖЕННЯ.. 12
1.1. Огляд лінгвоісторіографічних досліджень з теорії субстрату. 12
1.2. Теорія субстрату та порівняльно-історичний метод. 31
1.3. Метод і напрями дослідження. 39
1.4. Висновки. 44
РОЗДІЛ 2
ТЕОРІЯ ЕТНОМОВНОГО СУБСТРАТУ В ЄВРОПЕЙСЬКІЙ ЛІНГВІСТИЦІ ХІХст. 46
2.1. Теорія мовних контактів та етнічних впливів у студіях компаративістів 20-х 60-хрр. ХІХст. 46
2.2. Теоретичні твердження Г.І.Асколі про субстрат. 54
2.3. Теорія субстрату в європейському мовознавстві кінця ХІХст. 62
2.4. Висновки. 68
РОЗДІЛ 3
РОЗВИТОК ТЕОРІЇ СУБСТРАТУ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ МОВОЗНАВСТВІ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХст. 72
3.1. Методологічна цінність теорії субстрату в індоєвропеїстиці на початку ХХст. 72
3.2. Методика субстратних досліджень у західноєвропейському мовознавстві першої половини ХХст. 80
3.3. Аналіз ареально-хронологічних змішувань у студіях західноєвропейських лінгвістів першої половини ХХст. 92
3.4. Критика теорії субстрату в європейському мовознавстві 20-х 50-хрр. ХХст. 98
3.5. Теоретичне осмислення проблеми субстрату в російському мовознавстві першої половини ХХст. 104
3.6. Висновки. 116
РОЗДІЛ 4
ТЕОРІЯ СУБСТРАТУ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ МОВОЗНАВСТВІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХст. 120
4.1. Дискусія про проблеми субстрату в Інституті мовознавства АН СРСР (1955р.). 121
4.2. Визначення лінгвістичної та позалінгвістичної специфіки «стратів» у європейському мовознавстві 60-х 80-хрр. ХХст. 132
4.3. Дослідження впливу субстрату на структуру мови в студіях європейських лінгвістів другої половини ХХст. 144
4.4. Мовознавці другої половини ХХст. про роль субстрату в східнослов’янському глотогенезі 165
4.5. Висновки. 176
ВИСНОВКИ.. 180
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. 186

ВCТУП

Методологічні проблеми мають принципове значення в теорії та практиці будь-якої науки, зокрема мовознавства. Глибоко актуальним є лінгвоісторіографічний аспект цих проблем. Однією з важливих і цікавих проблем лінгвістичної історіографії є характерні особливості мовного субстрату та інших споріднених з ним явищ суперстрату, адстрату, інтерстрату, інстрату (інтрострату) та перстрату (метастрату). Актуальність теорії субстрату була засвідчена доповідями, представленими на ІІ Римському конгресі лінгвістів 1932р. та на ІІІ Міжнародному конгресі лінгвістів 1933р., а також на ХІІІ зустрічі культурного центральноєвропейського Інституту в 1979р., присвяченій 150-річчю від дня народження Г.І.Асколі. Проте бракує студій, які б комплексно висвітлювали історію субстратних досліджень з урахуванням усіх методологічних проблем.
Cьогодні лінгвістичною наукою накопичено значний субстратознавчий матеріал як емпіричного, так і теоретичного характеру. Це зумовлює необхідність наукового осмислення сучасних відомостей про мовний субстрат у цілому та його роль у формуванні мов-реципієнтів. Узагальнення та синтез теоретичних висновків про феномен субстрату, його суто лінгвістичну та позалінгвістичну природу, методологічну цінність у мовознавстві видається доцільним та можливим на підставі визначення внеску в розробку питання про мовний субстрат представників різних лінгвістичних шкіл, серед яких багато українських та російських мовознавців.
Проблема теоретичного обґрунтування субстратних впливів була й залишається надзвичайно складною та цікавою. Ця проблематика широко представлена в студіях багатьох західноєвропейських мовознавців ХІХ ХХст. Це, зокрема, студії Г.І.Асколі, А.Мейє, В.Брьондаля, Б.Террачині, К.Мерло, В.Пізані, Е.Косеріу, Д.Сантамарія, Д.Сільвестрі та ін. Надзвичайно важливим є й той факт, що в лінгвоісторіографічній літературі майже не експліковано здобутки українських та російських мовознавців у галузі теорії мовного субстрату. Подекуди їхні дослідження носять цілком незалежний характер, а практична значущість отриманих ними результатів є переважно оригінальною. У ХХст. теоретичні питання мовного субстрату досліджували І.О.Бодуен де Куртене, Б.О.Серебренников, В.І.Абаєв, В.М.Ярцева, О.В.Востріков, О.Б.Ткаченко та ін. На практиці для пояснення мовних розбіжностей та інновацій, а подекуди й для розв’язання питання про генезис мов субстратний чинник використовували О.О.Шахматов, П.М.Селіщев, О.К.Матвєєв, Г.П.Півторак, Ю.В.Откупщиков та ін. Питання історіографії теорії субстрату в українському та російському мовознавстві розробляли В.М.Ярцева, Т.О.Амірова, В.К.Журавльов, О.Б.Ткаченко. Але через те, що концепціям кожного мовознавця притаманні свої індивідуальні особливості, першочергове наголошення на тих чи інших проблемах та, відповідно до цього, вибір способів їхнього розв’язання, повного висвітлення всіх теоретичних та методологічних проблем у цих працях немає.
Глибоко актуальною є проблема субстратної термінології та її авторства. У лінгвістичній літературі знаходимо приклади недиференційованого вживання різних термінів загальної групи «стратів». Так, А.Доза називав германські елементи у французькій мові субстратними (а не суперстратними). Пізніше О.І.Іліаді так само назвав субстратними (а не суперстратними) слов’янські лексеми в румунській мові. Деякі лінгвісти прямо вважали мову-переможницю відносно мови субстратної, що в ній розчинилася, суперстратною. Отже, факт схрещування мов нібито мав обов’язково спричинитися до виникнення як субстрату, так і суперстрату, що повністю суперечить тим ознакам, якими наділили ці поняття їхні автори Г.І.Асколі та В.фонВартбург відповідно. Таке змішування термінів було можливим лише за умови розгляду цих явищ як мовних одиниць (знаків), що нібито аж ніяк не пов’язані з позалінгвістичними чинниками.
У лінгвістичній літературі також склалося широке та вузьке трактування терміна субстрат. У широкому значенні субстрат інтерпретують як сукупність рис мовної системи, що неможливо вивести з внутрішніх законів розвитку цієї мови: ці риси пов’язані з мовою, що була поширена на цій лінгвогеографічній території. У вузькому значенні субстрат використовують для характеристики особливостей варіанта літературної мови, або ідіолекту, тобто діалектного субстрату в мовленні носія літературної мови.
Cьогодні дедалі вживанішим є термін теорія стратів (М.О.Бородіна, О.В.Востріков, М.Л.Сухачов) замість більш звичного теорія субстрату. Такий підхід, безумовно, засвідчив досягнення значних успіхів у дослідженні лінгвістичної та позалінгвістичної природи інших «стратів», що мають розглядатися в одному напрямі з субстратними дослідженнями (М.Дж.Бартолі, Б.Террачині, В.Пізані, Т.О.Амірова, О.Б.Ткаченко, В.К.Журавльов). Але попри термінологічну вагу самих явищ та їхню сутність, першочерговість субстратного феномена для історії мовознавства є, поза всяким сумнівом, беззаперечною. Загальна теорія етнічних впливів була побудована саме на моделі взаємовідносин автохтонів та прибульців, де останні виявлялися переможцями, а їхня мова носила на собі відбиток мови корінного населення. За таким принципом відбувалося дослідження «передісторії» багатьох мов світу. З часом ця модель була використана для позначення інших форм мовних контактів, проте принцип залишався однаковим одна мова перемагала іншу на певній території, але не завжди обов’язково через пряму асиміляцію народу, що цією мовою розмовляв. В історико-лінгвістичному аспекті кожний новий елемент у загальній «теорії стратів» так чи інакше протиставлявся саме субстрату. Цей погляд у пропонованій дисертаційній роботі докладно аргументовано. Через це вважаємо цілком виправданим уживання терміна теорія субстрату в широкому смислі нарівні з терміном теорія стратів.
У вузькому смислі термін теорія субстрату охоплює емпіричні дослідження, пов’язані з вивченням наслідків та особливостей взаємодії субстратної мови з мовою-реципієнтом.
Близькоспоріднені із субстратом явища мають увійти в дослідження не повною мірою (через їхній незначний ступінь дослідженості), а лише як певний фон для висвітлення субстрату, як похідні компоненти в загальній теорії стратів.
Метод лінгвістичної географії (ареальний метод) має безпосереднє відношення до теорії субстрату. Питання про його зв’язок з лінгвогенетичними методами в сучасному мовознавстві також є малодослідженим. З цього погляду важливо визначити, чи входить теорія субстрату до складу порівняльно-історичного методу. Якщо так, то які завдання порівняльно-історичного методу розв’язуються за її допомогою.
Прихильники субстратного підходу в європейському мовознавстві, насамперед неолінгвісти (М.Дж.Бартолі, Б.Террачині, Дж.Бонфанте, Дж.Девото та ін.), зазначали, що зв’язок методу лінгвістичної географії з лінгвогенетичними (порівняльно-історичним та історичним) методами полягає в тому, що останні мають на меті відтворити картину діалектного членування прамовних спільнот і виявити ареальні зв’язки між діалектами, що становили ці спільноти. Адже, як відомо, реконструкцію фактів мовного минулого здійснюють з урахуванням територіального чинника. А все, що пов’язане з реконструкцією, становить мету лінгвогенетичних методів. Але сьогодні немає жодної лінгвоісторіографічної роботи, яка безпосередньо була б пов’язана з цією проблематикою в цілому.
Отже, актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю висвітлення недостатньо розроблених питань мовного субстрату в лінгвоісторіографічному аспекті, значущістю внеску європейських мовознавців ХІХ ХХст. в дослідження теоретичних проблем субстрату, зокрема вивчення цих проблем українськими та російськими мовознавцями дало значні наукові результати. На сьогодні вже накопичено значний матеріал, який свідчить про вагомість субстратних досліджень. Цей матеріал потребує теоретичного осмислення та лінгвоісторіографічного висвітлення для подальшого його застосування у вивченні конкретних субстратних мов. Таке дослідження видається надзвичайно важливим та перспективним.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дослідження пов’язаний з фундаментальною науковою роботою кафедри загального та російського мовознавства і теорії та історії літератури Слов’янського державного педагогічного університету «Методологічні аспекти історіографії українського і російського порівняльно-історичного мовознавства», затвердженою Міністерством освіти і науки України і зареєстрованою в Українському інституті науково-технічної і економічної інформації за номером 0106U001359. Науковий керівник теми доктор філологічних наук, професор В.А.Глущенко, професор кафедри загального та російського мовознавства і теорії та історії літератури Слов’янського державного педагогічного університету. Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні бюро Наукової ради «Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності» Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні Національної Академії наук України (протокол № 4 від 30 жовтня 2003р.).
Мета дослідження полягає в усебічному розкритті поглядів європейських мовознавців ХІХ &nd

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Зв’язок теорії субстрату та порівняльно-історичного методу полягає в тому, що 1) принципи субстратних досліджень ґрунтуються на засадах порівняльно-історичного методу (його онтологічного компонента), а отримані результати доводять чи спростовують правомірність припущень у галузі досліджень споріднених мов; 2) завдання, що розв’язуються за допомогою теорії субстрату, відповідають завданням порівняльно-історичного методу і, отже, лежать у межах його телеологічного компонента; 3) субстратні дослідження ґрунтуються на використанні прийомів та процедур операціонального компонента порівняльно-історичного методу (генетичного ототожнення фактів, лінгвістичної реконструкції, хронологізації й локалізації мовних явищ).
2. У мовознавстві є декілька варіантів лінгвістичного тлумачення мовного субстрату. У трактуванні Г.І.Асколі субстрат є найголовнішим чинником лінгвістичних змін у разі інтерференції між мовами, що виявляється в стійкості елементів переможеної мови (фонологічних, граматичних та лексичних) та в їхній адаптації до структури мови-реципієнта. Найбільш узвичаєним у мовознавстві ХХст. є тлумачення субстрату як залишків (сукупності рис мовної системи) однієї з мов у структурі мови-переможниці внаслідок процесу інтенсивної мовної взаємодії (білінгвізму), так і самої переможеної мови (С.В.Семчинський, О.Б.Ткаченко, О.В.Востріков та ін.). Цілком слушною є думка В.І.Абаєва про те, що субстрат не є суто лінгвістичним поняттям. О.О.Селіванова бачить у субстраті наслідок етнічної асиміляції та змішування мов прибульців і корінного населення через стадію двомовності.
3. Питання субстратної термінології посідало важливе місце в студіях багатьох лінгвістів ХІХ ХХст. Так, Г.Шухардт розрізняв підґрунтні (Untersсhicht) та поверхові (Ьberschicht) нашарування. Сам термін субстрат увів Г.І.Асколі. Найбільш послідовним прихильником його теорії на початку ХХст. був П.Г.Гойданич, якому належить розробка критерію «фонетичного синтезу», що передбачає дію фонетичних законів під час сприйняття та переходу на чужинну мову. Фонетичний синтез є частиною лінгвістичного синтезу, метою якого є складання уявлення про характер мови та визначення в ній гомогенних та гетерогенних явищ. У 30-ірр. ХХст. на противагу субстрату було запропоновано нові терміни суперстрат (В.фонВартбург) та адстрат (М.Фалькхоф). При визначенні різних за часом мовних нашарувань слушним є розрізнення субстрату та субсубстрату (К.Мерло). У 60-ірр. ХХст. в експлікації наслідків мовних контактів дослідники виділили ще три можливі типи мовних нашарувань: інтерстрат (М.І.Занд), інстрат, або інтрострат (М.О.Бородіна) та метастрат (А.Ронкалья, Д.Сільвестрі), або перстрат (В.Фенкер). Ці поняття виявляють безперечну типологічну близькість і можуть бути розглянуті як варіанти одного й того самого лінгвістичного феномена, що фіксує перехід від однієї мови до іншої за певних історичних обставин. В.О.Виноградов визначив типологію субстрату за спорідненістю: таутогенний, ізогенний, аліагенний. О.К.Матвєєв виділив квазісубстратні явища.
4. Численні спроби експлікувати певні мовні інновації за теорією етнічних впливів були притаманні європейським лінгвістам 20-х 60-хрр. ХІХст. (Я.Г.Бредсдорф, М.І.Надєждін, К.Каттанео, Б.Бьонделлі, К.Нігра та ін.). Наприкінці ХІХст. на початку ХХст. теорія субстрату стала важливим методологічним інструментом під час з’ясування двох провідних питань: 1) генезису мов, та 2) причин розбіжностей між собою споріднених мов. У цей час теорії субстрату відповідала певна модель, згідно з якою усвідомлювалося виникнення індоєвропейських мов на неіндоєвропейському мовному матеріалі (Г.Гірт). Для доказів субстрату залучалися дані різних мовних рівнів: синтаксису (Г.І.Асколі, Ю.Покорний), лексики (П.Кречмер, В.Бертольді), фонетики (Г.Гірт, А.Мейє). Романісти найбільш докладно досліджували кельтський (Ж.Вандрієс, А.Доза), італійський (Б.Террачині, К.Мерло, М.Л.Вагнер), етруський (К.Мерло) субстрати. В українському та російському мовознавстві 70-хрр. ХІХст. 30-хрр. ХХст. теорією субстратних впливів було з’ясовано такі історико-фонетичні процеси, як виникнення цокання в російській мові та польського мазурення (О.О.Шахматов, В.І.Чернишов, І.О.Бодуен де Куртене, П.М.Селіщев), а також низку інших явищ у говорах російської мови. У білоруській мові О.О.Шахматов пояснив зовнішнім впливом такі явища, як дзекання-цекання, ствердіння р, шепеляву вимову м’яких свистячих. Крім емпіричних спостережень (змішування b та v, f та h, зумовлені іберійським субстратом в іспанській мові), І.О.Бодуен де Куртене розв’язував і теоретичні проблеми субстрату (класифікація типів субстрату: історичний, географічний, фізіолого-психологічний; характер процесу змішування та зовнішніх впливів на мовну структуру). П.М.Селіщев відзначав факти субстратного впливу не лише у фонетиці, а й у граматиці, особливо слов’янських та германських мов. Загальні новоутворення в балканських мовах П.М.Селіщев також був схильний пояснювати етнічними впливами.
5. У теорії Г.І.Асколі визначальним доказом наявності субстрату є критерій хорографічної конгруенції, якому підпорядковуються критерії внутрішньої та зовнішньої конгруенції. Останні два слугують перевіркою надійності субстратної гіпотези в кожному конкретному випадку. За такою схемою було експліковано перехід лат. ū > фр. ь. Для Г.І.Асколі критерій хорографічної конгруенції є найважливішим: він може й не знаходити підтвердження у внутрішніх законах мови, але при цьому він залишається надійним доказом, адже у разі субстрату йдеться не так про географічну, як про етнографічну одиницю, що характеризується певним культурним та мовним фоном: географічні межі розселення етносу мають збігатися з його лінгвістичними межами. Спираючись на цю позицію, Г.І.Асколі вбачав субстратний вплив у переході лат. f > ісп. h та лат. б > неолат. е.
Західноєвропейські лінгвісти неоднозначно ставилися до субстратних методик Г.І.Асколі. Так, для Г.Гірта першочерговим є критерій зовнішньої конгруенції: наявність однакових фонетичних переходів у французькій та нідерландській мовах, спричинених кельтським впливом: ū > ü, l > u. В А.Мейє критерій хорографічної конгруенції долається, адже для доказу субстрату не потрібен докладний аналіз; достатньо дослідити загальні лінії. Його теорія спрямованості мовних змін (на матеріалі французької мови) була поширена в ученні В.Брьондаля про «ідіому». Згідно з теорією спрямованості мовних змін, мовний субстрат діє в мові, що на нього напластувалася, у формі тенденцій незалежно від часу та простору. Ці тенденції виявляються на більш пізних етапах розвитку мови. Після В.Брьондаля до цієї теорії звернувся Ю.Покорний (кельтський субстрат у синтаксисі ірландської мови). У 20-і 40-ірр. ХХст. новим кроком у розвитку теорії субстрату стали дослідження неолінгвістів, які піддали різкий критиці теорію В.Брьондаля. Неолінгвісти запропонували більш гнучку теорію осередку інновації, що мав знаходитися в межах початкової іншомовної території: хорографічний критерій Г.І.Асколі було перетворено із статичного в динамічний (М.Дж.Бартолі, Б.Террачині та ін.).
6. Поняття субстрату є тісно пов’язаним з явищем контамінації, що супроводжує мовний контакт (Г.Шухардт, Г.І.Асколі, І.О.Бодуен де Куртене та ін.). У визначенні причин виникнення субстрату серед лінгвістів різних шкіл та напрямів існувала певна розбіжність. Так, у неолінгвістів субстрат інтерпретувався як наслідок не лише етнічної, а й соціальної та індивідуальної реакції (М.Дж.Бартолі), У Б.Террачині він тісно пов’язаний з культурним аспектом. Були також спроби пояснити виникнення фонетичного субстрату біологічними чинниками та теорією спадкоємності звуків (Е.Гаммільшег, Й.ванГіннекен, А.Доза). В.Пізані намагався об’єднати теорію біологічної спадкоємності з мовними особливостями. У студіях представників неолінгвістичної школи проблема мовного субстрату також лежить в одній площині з питанням про змішування мов (М.Дж.Бартолі, Б.Террачині, Дж.Бонфанте та ін.), хоча подекуди спостерігалися спроби спростувати їхню єдність (К.Мерло). Значна увага приділялася вивченню індивідуального аспекту двомовності (В.Пізані).
7. У дослідженні питань впливу субстрату на мовну структуру в студіях багатьох західноєвропейських дослідників другої половини ХІХст. першої половини ХХст. помітна певна непослідовність та суперечливість. Проблема міжмовних контактів звужувалася до проблеми запозичень без аналізу їхньої подальшої долі та семантичного й функціонального розмежування «чужих» та «своїх» елементів у мові, які нібито утворюють певне механічне об’єднання на лексичному (Е.Віндіш, М.Грюнбаум) та граматичному (Г.Циммер, Ю.Покорний) рівнях. Під час з’ясування питання про внесок переможеної мови в мову-переможницю лінгвісти виходили з різних міркувань. Ф.Ж.Моль вважав, що вплив неспоріднених мов є значно меншим порівняно з впливом із боку мов тієї ж сім’ї (групи, підгрупи) і може відбитися лише на лексичному рівні. Г.Грьобер взагалі відкидав імовірність субстратних слідів у граматичній будові романських мов, а А.Сейс підкреслював, що граматичні форми, якщо запозичуються, мають бути запозичені лише повністю. К.Мерло та А.Мейє, навпаки, наголошували на ймовірністі субстратного впливу на всі рівні мови, особливо на фонетичний. Серед структуралістів спостерігався різний підхід до трактування субстратних впливів. Їхню імовірність визнавали А.Соммерфельд, А.Мартіне, К.Тогебю.
8. У другій половині ХХст. загальнопоширеною стала теорія, згідно з якою вплив субстрату на мову-реципієнт може відбуватися на всіх рівнях та у двох формах матеріальній та семантичній (модельно-функціональній). Перша форма найбільш типова для виявлення субстрату на рівні фонетичному та лексичному, друга на граматичному та фразеологічному. Дані різних рівнів мають доповнювати один одного. У цьому разі можна говорити про очевидність субстратного впливу. Найбільш вагомі здобутки в цій галузі належать таким лінгвістам, як Б.О.Серебренников, В.І.Абаєв, О.О.Реформатський, В.Маньчак, О.Б.Ткаченко, О.С.Кубрякова, О.В.Востріков та ін. Системна організація та внутрішня семантика граматичної будови роблять морфологічний і синтаксичний рівні менш вразливими для субстрату (Н.Б.Мечковська), але не повністю закритими для проникнень (Б.О.Серебренников, О.О.Реформатський, О.Б.Ткаченко). Свідченням цього можуть бути вігезимальні числівники французької та давньофранцузької мов. У граматиці, так само як у фонетиці, субстратний вплив може відбитися в матеріальній (запозичення окремих афіксів) та в семантичній (відношення між елементами) формах. Субстратні фразеологізми здебільшого калькуються мовою-реципієнтом.
9. Дослідники другої половини ХХст. розглядали східнослов’янські мови як наслідок інтеграції праслов’янської групи діалектів з трьома макросубстратами: іранським для протоукраїнських, балтійським для протобілоруських та фінно-угорським для проторосійських (В.В.Сєдов, О.Б.Ткаченко, Г.П.Півторак) діалектів. Субстратний вплив на структуру східнослов’янських мов відбився в стимулюванні певних процесів усередині мови, а не в привнесенні іншомовних елементів у систему мови-реципієнта (Т.П.Ломтєв, О.В.Востріков). Згідно з таким визначенням було інтерпретовано перехід g > г > h, що відбувся в українській мові (В.І.Абаєв, О.Б.Ткаченко, Г.П.Півторак), виникнення акання в білоруській мові та в низці російських говорів і деякі види цокання в російській мові (Р.І.Аванесов, В.І.Литкін, О.М.Трубачов, О.В.Востріков та ін.). За О.Б.Ткаченком, фонетична відмінність української мови від білоруської та російської цілком імовірно була зумовлена впливом з боку північно-східних іранських мов, який спричинився до появи широко розвиненого ікавізму, звука ъ (э), до збереження м’якого, зокрема й кінцевого ц’ (c’), до виникнення твердості приголосного перед е із сильного ь.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абаев В.И. О происхождении фонемы г(h) в славянском языке // Проблемы индоевропейского языкознания. М., 1964. С.115 121.
2. Абаев В.И. О языковом субстрате // Доклады и сообщения Института языкознания АН СССР. 1956. Т.9. С.57 69.
3. Абаев В.И. Превербы и перфективность. Об одной скифо-славянской изоглоссе // Проблемы индоевропейского языкознания. М., 1964. С.90 99.
4. Абаев В.И. Скифо-европейские изоглоссы на стыке Востока и Запада. М.: Наука, 1965. 168с.
5. Абрамічева О.М. Теорія та практика молодограматизму в українському і російському мовознавстві: Автореферат дис. ... канд. філол. наук: 10.02.15 / Слов’янський державний педагогічний університет. Донецьк, 2005. 20с.
6. Аванесов Р.И. Вопросы образования русского языка в его говорах // Вестник МГУ. 1947. №9. С.108 159.
7. Алисова Т.Б., Репина Т.А., Таривердиева М.А. Введение в романскую филологию: Учеб. пособие для студентов-романистов филол. ф-тов ун-тов. М.: Высшая школа, 1982. 343с. Библиогр.: с.337 339.
8. Амирова Т.А. Неолингвистика (или ареальная лингвистика) // Амирова Т.А., Ольховский Б.А., Рождественский Ю.В. Очерки по истории лингвистики / Отв. ред. Г.В.Колшанский. М.: Наука, 1975. С.519 533.
9. Аринин Е.И. Философия религии. Принципы сущностного анализа. Архангельск: Изд-во Поморского гос. ун-та им. М.В.Ломоносова, 1998. 297с.: ил., табл.
10. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. 2-е изд., стереотип. М.: Едиториал УРСС. 2004. 576с.
11. Бернштейн С.Б. Очерк сравнительной грамматики славянских языков. М.: Изд-во АН СРСР, 1961. 350с. Библиогр.: с.309 315.
12. Бернштейн С.Б. А.М.Селищев Славист-балканист. М.: Наука, 1987. 112с. Библиогр.: с.104 106.
13. Бодуэн де Куртенэ И.А. Избранные труды по общему языкознанию. М.: Изд-во АН СССР, 1963. Т.1. 384с.; Т.2. 391с.
14. Бонфанте Дж. Позиция неолингвистики // Звегинцев В.А. История языкознания XIXXXвв. в очерках и извлечениях. 3-е изд. М.: Просвещение, 1964 Ч.1. С.336 357.
15. Борковский В.И. Вступительное слово // Доклады и сообщения Института языкознания АН СССР. 1956. Т.9. С.5 7.
16. Бородина М.А. Современный литературный ретороманский язык Швейцарии. Л.: Наука, 1969. 231с.
17. Бородина М.А. Сравнительно-сопоставительная грамматика романских языков: Ретороманская подгруппа. Л.: Наука, 1973. 124с.
18. Брокгауз Ф.А., Ефрон И.А. Энциклопедический словарь: В 81-м томах. С.-Петербургъ: Типографія Акц. Общ. Издательское дело; Брокгаузъ Ефронъ, 1901. Т.62. 954с.
19. Будагов Р.А. Введение в науку о языке: Учеб. пособие для студентов филол. ф-тов ун-тов и пед. ин-тов. М.: Просвещение, 1965. 495с.
20. Вайнрайх У. Языковые контакты: состояние и проблемы исследования / Пер. с англ. Ю.Жлуктенко. Киев: Изд-во при КГУ, 1979. 264с. Библиогр.: с. 219 245.
21. Взаимодействие лингвистических ареалов: теория, методика и источники исследования / М.А.Бородина, С.В.Смирницкая, Ю.К.Кузьменко и др. Л.: Наука, 1980. 272с. Библиогр.: с.255 258.
22. Виноградов В.А. Пиджин // Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В.Н.Ярцева. М.: Сов. энциклопедия, 1990. С.374.
23. Виноградов В.А. Субстрат // Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В.Н.Ярцева. М.: Сов. энциклопедия, 1990. С.497.
24. Виноградов В.А. Функционально-типологические критерии и генеалогическая классификация языков // Теоретические основы классификации языков мира // Отв. ред. Б.А.Серебренников М.: Наука, 1982. С.258 312.
25. Востоков А.Х. Описание Евгениевских рукописей // Востоков А.Х. Фонологические наблюдения / Издал по поручению 2-го отделения Академии наук И.Срезневский. СПб., 1865. С.135 151.
26. Востриков О.В. Финно-угорский субстрат в русском языке: Учеб. пособие по спецкурсу. Свердловск: УрГУ, 1990. 100с.: ил.
27. Гавранек Б. К проблематике смешения языков // Новое в лингвистике. 1972. Вып.6. С.94 111.
28. Гаджиева Н.С. Принципы ареального описания языков // Принципы описания языков мира. М.: 1976. С.164 202.
29. Глущенко В.А. Внешние причины языковых изменений в концепции ученых Московской школы // Теоретические и прикладные проблемы русской филологии: Научно-методич. сб. / Отв. за вып. В.А.Глущенко. Славянск: СГПИ, 2000. Вып.VII. С.3 10.
30. Глущенко В.А. Историзм и возникновение компаративистики // Теоретические и прикладные проблемы русской филологии: Научно-методич. сб. / Отв. ред. В.А.Глущенко. Славянск: СГПУ, 2002. Вып.Х. Ч.1. С.25 36.
31. Глущенко В.А. Лінгвістичний метод як складна логічна одиниця (до визначення семантики терміна) // Вісник Луганського державного педагогічного університету ім.Тараса Шевченка. 2001. №4 (36). С.124 127.
32. Глущенко В.А. Московська лінгвістична школа: Навч. посібник для студентів філол. спеціальностей пед. ін-тів і університетів. Донецьк, 1996. 137с. Бібліогр.: с.114 135.
33. Глущенко В.А. Принципи порівняльно-історичного дослідження в історії українського і російського мовознавства. Харківська лінгвістична школа: Навч. посібник для студентів філол. спеціальностей пед. ін-тів і університетів. Слов'янськ, 1994. 69с. Бібліогр.: с64 67.
34. Глущенко В.А. Принципи порівняльно-історичного дослідження в українському і російському мовознавстві (70-ірр. ХІХст. 20-ірр. ХХст.) // НАН України, Ін-т мовознавства ім. О.О.Потебні; Відп. ред. О.Б.Ткаченко. Донецьк, 1998. 222с. Бібліогр.: с183 216.
35. Глущенко В.А. Причины фонетических изменений в концепции Ф.Ф.Фортунатова и А.А.Шахматова // Нова філологія. 2002. №2 (13). С.5 30.
36. Глущенко В.А. Причини фонетичних змін у працях учених Харківської лінгвістичної школи // Служитель фразеологічної музи: Зб. наук статей. Луганськ: Альма-матер, 2006. С.53 67.
37. Глущенко В.А., Овчаренко В.М. Закономірності розвитку мови: Навчальний посібник для студентів філологічних факультетів. Донецьк: Лебідь, 2002. 36с.: іл. Бібліогр.: с.28 33.
38. Голуб О.М. Лінгвістична спадщина П.О.Бузука в сучасному контексті: Автореферат дис. ... канд. філол. наук: 10.02.15 / Слов’янський державний педагогічний університет. Донецьк, 2006. 22с.
39. Горнунг Б.В. К итогам дискуссии // Доклады и сообщения Института языкознания АН СССР. 1956. Т. 9. С.169 173.
40. Греч Н.И. Чтения о русском языке. СПб., 1840. Ч.1. VI, 336с; Ч.2. 404с.
41. Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию / Пер. с нем.; Под ред. и с предисл. Г.В.Рамишвили. М.: Прогресс, 1984. 400с.
42. Десницкая А.В. Вопросы изучения родства индоевропейских языков / Отв. ред. П.С.Кузцецов. М.; Л.: Изд-во Ан СССР, 1955. 332с.
43. Десницкая А.В. К вопросу о взаимодействии языков // Доклады и сообщения института языкознания АН СССР. 1956. Т.9. С.70 77.
44. Доза А. История французского языка / Пер. с фр. Е.Н.Шор; Под ред. и с предисл. М.С.Гурычевой. 2-е изд., стер. М.: УРСС, 2003. 471с.
45. Доклады и сообщения Института языкознания АН СССР. 1956. Т.9. 180c.
46. Дурново Н.Н. Лекции по истории русского языка, читанные осенью 1907-8 ак. г. в Московском ун-те. [- Літограф. изд. М., 1907-8]. 208с.
47. Дьячков М.В. Креольские языки // Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В.Н.Ярцева. М.: Сов. энциклопедия, 1990. С.245.
48. Жирмунский В.М. Предисловие // Мейе А. Основные особенности германской группы языков. М.: Едиториал УРСС, 2003. С.3 16.
49. Жихарєва О.Л. Проблема походження східнослов’янських мов у мовознавстві ХІХст. 20-х 30-хрр. ХХст.: Автореферат дис. ... канд. філол. наук: 10.02.15 / Слов’янський державний педагогічний університет. Донецьк, 2004. 22с.
50. Жлуктенко Ю.О. Мовні контакти: Проблеми інтерлінгвістики. К.: Вид-во КГУ, 1966. 134с.
51. Журавлёв В.К. Внешние и внутренние факторы языковой эволюции. М.: Наука, 1982. 328с.: ил. Библиогр.: с.318 325.
52. Загнітко А.П. Історія українського мовознавства в особах: Науково-навчальний посібник. Ч.І. Донецьк: ДонГУ, 2006. 185с.
53. Занд М.И. Идиш как субстрат современного иврита // Семитские языки. М.: Наука, 1965. Вып. 2. Ч.1. С.221 245.
54. Звегинцев В.А. Очерки по общему языкознанию. М.: Изд-во МГУ, 1962. 384с.
55. Зубкова Л.Г. Общая теория языка в развитии: Учеб. пособие. М.: Изд-во РУДН, 2003. 472с. Библиогр.: с.455 462.
56. Илиади А.И. Основы славянской этимологии. К: Довіра, 2005. 207с.
47. Климов Г.А. Вопросы методики сравнительно-генетических исследований / Отв. ред. В.М.Жирмунский. Л., 1971. 87с.
58. Климов Г.А. Методика лингвогенетических исследований (Введение) // Общее языкознание: Методы лингвистических исследований / Отв. ред. Б.А.Серебренников. М., 1973. С.9 33.
59. Колосов М.А. Обзор звуковых и формальных особенностей народного русского языка. Варшава, 1878. Х, 270с.
60. Кубрякова Е.С. Язык как исторически изменяющееся явление // Общее языкознание: Формы существования, функции, история языка / Отв. ред. Б.А.Серебренников. М.: Наука, 1970. С.189 235.
61. Лавровский П.А. О языке северных русских летописей. СПб., 1852. 160с.
62. Ларин Б.О. Об одной славяно-балто-финской изоглоссе. Л., 1963. 26c.
63. Ломтев Т.П. Субстрат и заимствование // Общее и русское языкознание. М., 1976. С. 60 62.
64. Лыткин В.И. Ещё к вопросу о происхождении русского аканья // Вопросы языкознания. 1965. №4. С.44 52.
65. Макаев Э.А. Научная жизнь. Дискуссия о проблемах субстрата // Вопросы языкознания. 1955. №5. С.170 176.
66. Максимович М.А. Начатки русской филологии: Об отношении русской речи к западнославянской // Максимович М.А. Собр. соч. К., 1880. Т.3. С.399 402.
67. Марр Н.Я. Яфетический Кавказ и третий этнический элемент в созидании средиземноморской культуры. Лейпциг, 1920. 53с.
68. Матвеев А.К. Субстрат и заимствование в топонимии // Вопросы языкознания. 1993. №3. С.86 95.
69. Мейе А. Основные особенности германской группы языков / Пер. с фр. Н.А.Сигал; Под ред., с предисл. и примеч. В.М.Жирмунского. 2-е изд., стер. М.: Едиториал УРСС, 2003. 168с.
70. Мейе А. Сравнительный метод в историческом языкознании / Пер. с фр. А.В.Дилигенской; Под ред. Б.В.Горнунга, М.Н.Петерсона. 2-е изд., испр. и доп. М.: УРСС, 2004. 101с.
71. Меновщиков Г.А. Алеутский язык // Языки народов СССР. Л.: Наука, 1968. Т.5. С.386 406.
72. Мечковская Н.Б. Язык как исторически изменяющееся явление // Общее языкознание. Минск: Вышэйш. шк., 1983. С.335 421.
73. Мосенкіс Ю.Л. Українська мова у євразійському просторі: Трипільська генеза милозвучності та віддалені родинні зв’язки. Київ: Видавничій дім А+С, 2006. 224с. Бібліогр.: с.136 147, 211 220.
74. Мызников С.А. Атлас субстратной и заимствованной лексики русских говоров Северо-Запада. Спб., 2003. 360с.: ил., табл.
75. Мызников С.А. Лексика финно-угорского происхождения в русских говорах Северо-Запада: Этимологический и лингвогеографический анализ. СПб.: Наука, 2004. 482с.: ил., табл. Библиогр.: с.376 452.
76. Мызников С.А. Русские говоры Обонежья: ареально-этимологическое исследование лексики прибалтийско-финского происхождения. СПб.: Наука, 2003. 540с. Библиогр.: с.460 502.
77. Надеждин Н.И. Великая Россия // Энциклопедический лексикон. СПб., 1837. С.263 276.
78. Немировский М.Я. Из истории развития теории субстрата // Доклады и сообщения Института языкознания АН СССР. 1956. Т.9. С.169 174.
79. Нерозняк В.П. Сравнительно-исторический метод // Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В.Н.Ярцева. М., 1990. С.485 486с.
80. Новітній російсько-український словник: 150000 слів /Укладач Коврига Л.П. / За ред. доктора філологічних наук, проф. Степаненка М.