ДЖЕРЕЛА ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ МОВИ В УКРАЇНСЬКОМУ ТА РОСІЙСЬКОМУ МОВОЗНАВСТВІ ХІХ СТ. – 30-Х РР. ХХ СТ.

Краткое описание

СЛОВ’ЯНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

РЯБІНІНА ІРИНА МИКОЛАЇВНА

УДК 811.161.2’0 + 811.161.1’0

ДЖЕРЕЛА ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ МОВИ В УКРАЇНСЬКОМУ ТА РОСІЙСЬКОМУ МОВОЗНАВСТВІ
ХІХ ст. 30-х рр. ХХ ст.

Спеціальність 10.02.15 загальне мовознавство

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Глущенко Володимир Андрійович,
докторфілологічнихнаук, професор

Слов’янськ 2007

ЗМІСТ
ВСТУП.. 3
РОЗДІЛ 1. ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВО В ІСТОРІОГРАФІЇ УКРАЇНСЬКОГО ТА РОСІЙСЬКОГО МОВОЗНАВСТВА. МЕТОД І НАПРЯМИ ДОСЛІДЖЕННЯ.. 8
1.1. Джерелознавство в історіографії українського та російського мовознавства. 8
1.2. Метод дослідження. 22
1.3. Напрями дослідження. 24
1.4. Висновки. 30
РОЗДІЛ 2. ДЖЕРЕЛА ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ МОВИ В УКРАЇНСЬКОМУ ТА РОСІЙСЬКОМУ МОВОЗНАВСТВІ 20-х 60-х рр. ХІХ ст. 32
2.1. Коло джерел вивчення історії мови. 32
2.2. Вироблення прийомів опрацювання давніх писемних пам’яток. 44
2.3. Виникнення методики дослідження сучасних діалектних даних та інших джерел вивчення історії мови. 51
2.4. Спроби поєднання різних джерел вивчення історії мови. 55
2.5. Висновки. 60
РОЗДІЛ 3. ДЖЕРЕЛА ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ МОВИ В УКРАЇНСЬКОМУ ТА РОСІЙСЬКОМУ МОВОЗНАВСТВІ 70-х рр. ХІХ ст. 30-х рр. ХХ ст. 62
3.1. Коло джерел вивчення історії мови. Визначення пріоритетності джерел. 62
3.2. Удосконалення прийомів опрацювання давніх писемних пам’яток. 88
3.3. Удосконалення методики дослідження сучасних діалектних даних. 117
3.4. Становлення методики опрацювання інших джерел вивчення історії мови 146
3.5. Поєднання різних джерел вивчення історії мови. 171
3.6. Висновки. 187
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ.. 191
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. 196

ВСТУП

Однією з найважливіших проблем генетичного мовознавства є проблема джерел вивчення історії мови. Оскільки історія мовознавства значною мірою є історією лінгвістичних методів, а методологія та методика лінгвогенетичних досліджень тісно пов’язані з джерелами вивчення історії мови, розгляд зазначеної проблеми в лінгвоісторіографічному аспекті видається актуальним і перспективним.
Важливим здобуттям мовознавства ХІХст. стало визнання й утілення в практику принципу історизму, що мало вагомий вплив на розробку порівняльно-історичного методу. Засновниками порівняльно-історичного методу стали Ф.Бопп, Я.Грімм, Р.Раск та О.Х.Востоков. Основні ідеї, висунуті цими мовознавцями, мали своє подальше переосмислення та вдосконалення в працях послідовників, зокрема українських та російських лінгвістів першого (20-і 60-ірр. ХІХст.) і другого (70-ірр. ХІХст. 20-і 30-і рр. ХХст.) періодів розвитку компаративістики.
Мовознавцями ХІХст. 30-х рр. ХХст. було встановлено фонетичні й морфологічні особливості української, російської та білоруської мов у їхній діалектній різноманітності, описано історичні пам’ятки, у яких позначені риси східнослов’янських мов. Через співвідношення матеріалу давніх писемних пам’яток і говорів сучасних східнослов’янських мов було виділено діалектні одиниці епохи Київської Русі (П.О.Лавровський, О.І.Соболевський) і простежено розвиток фонетичних та морфологічних систем східнослов’янських мов у сукупності їхніх діалектів від давнього періоду до сучасного стану (О.О.Потебня, П.Г.Житецький, О.О.Шахматов, М.М.Дурново, А.Ю.Кримський, П.О.Бузук та ін.).
Це стало можливим завдяки теоретичному та практичному опрацюванню проблеми джерел вивчення історії східнослов’янських мов у студіях українських і російських компаративістів. Поряд з матеріалом давніх писемних пам’яток і сучасними діалектними даними вони використовували й інші джерела вивчення історії мови. Проведений нами аналіз свідчить, що внесок українських і російських мовознавців ХІХcт. 30-х рр. ХХст. у розв’язанні зазначеної проблеми є значним.
Проте проблема джерел вивчення історії мови в українському та російському мовознавстві ХІХст. 30-хрр. ХХст. в лінгвоісторіографічному аспекті є малодослідженою. Немає жодної лінгвоісторіографічної праці, безпосередньо пов’язаної з цією проблемою в цілому. У лінгвістичних студіях трапляються деякі міркування щодо підходів певних мовознавців і лінгвістичних шкіл до джерел вивчення історії мови. Однак спеціальних праць, які було б присвячено аналізу відповідних концепцій, у мовознавстві немає.
Наша дисертаційна робота є спробою такого спеціального лінгвоісторіографічного дослідження.
Ми залучаємо до розгляду переважно історико-фонетичний матеріал східнослов’янських мов. Це пояснюється тим, що саме в царині історичної фонетики східнослов’янських мов досягнення українських і російських компаративістів ХІХст. 30-х рр. ХХст. були найбільш значними. У зв’язку з цим доречно навести думку В.В. Колесова, згідно з якою історична фонетика була своєрідним «полігоном» для порівняльно-історичного методу в зазначений період [155, с.11].
Отже, актуальність теми зумовлена необхідністю висвітлення теоретично й практично не розробленого питання про джерела вивчення історії мови в лінгвістичній історіографії взагалі та стосовно того чи іншого періоду, напрямку, школи, значністю внеску представників українського та російського мовознавства ХІХст. 30-х рр. ХХст. у джерелознавство.
Зв’язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язане з фундаментальною науковою роботою кафедри загального та російського мовознавства і теорії та історії літератури Слов’янського державного педагогічного університету «Методологічні аспекти історіографії українського і російського порівняльно-історичного мовознавства», затвердженою Міністерством освіти і науки України й зареєстрованою в Українському інституті науково-технічної і економічної інформації під номером 0106U001359 (науковий керівник теми доктор філологічних наук, професор ГлущенкоВ.А.). Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні бюро Наукової ради «Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності» Інституту мовознавства ім.О.О.Потебні Національної Академії наук України (протокол №3 від 26 червня 2001р.).
Мета дослідження розкриття поглядів українських і російських мовознавців ХІХст. 30-хрр. ХХст. на джерела вивчення історії мови та аналіз практичного втілення цих поглядів.
Досягнення цієї мети передбачає розв’язання таких завдань:
1)розкрити твердження українських і російських мовознавців щодо джерел вивчення історії мови у зв’язку з методологічними настановами вчених;
2)простежити еволюцію поглядів українських і російських компаративістів на джерела вивчення історії мови;
3)дослідити практичне втілення цих поглядів;
4)показати, що принципово нове було внесене тим чи іншим лінгвістом у дослідження проблеми джерел вивчення історії мови;
5)виявити, які твердження вчених зберегли свою цінність для мовознавства ХХст. початку ХХІст.
Об’єктом дослідження є розглянута в лінгвоісторіографічному аспекті з орієнтацією на методологію сукупність наукових текстів. Це праці з історії східнослов’янських мов (монографії, лекційні університетські курси, статті, рецензії), авторами яких є українські та російські мовознавці ХІХст. 30-хрр. ХХст., а також лінгвісти інших країн.
Предметом дослідження є твердження українських та російських мовознавців зазначеного періоду щодо джерел вивчення історії мови та практична реалізація цих тверджень у працях з історії східнослов’янських мов.
Метод дослідження. Методологія дослідження ґрунтується на принципі історизму. Та чи інша концепція та методика розглядається з точки зору того, що нового внесли лінгвісти в науку порівняно зі своїми попередниками та яке значення мали їхні праці для подальшого розвитку порівняльно-історичного мовознавства. Отже, поставлені в дослідженні завдання розв’язуються за допомогою актуалістичного методу.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше зроблено спробу спеціального лінгвоісторіографічного дослідження проблеми джерел вивчення історії мови на певному зрізі розвитку науки (ХІХст. 30-ірр. ХХст.) з урахуванням еволюції поглядів мовознавців. Це зумовило необхідність теоретичного обґрунтування згаданої проблеми. У дисертації розглянуто значну кількість наукових праць (376), у тому числі маловідомих, серед яких є рукописи. Досліджено погляди на проблему джерел вивчення історії мови, зокрема, таких українських лінгвістів, як П.О.Бузук, К.Т.Німчинов, Є.К.Тимченко, В.М.Ганцов, О.Б.Курило, чиї праці, на жаль, лінгвоісторіографами вивчені недостатньо; у цьому полягає один з моментів новизни роботи.
Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертації сприятимуть розв’язанню методологічних проблем історіографії української та російської компаративістики. Здобуті результати можуть бути використані у викладанні курсів історії лінгвістичних учень, вступу до мовознавства та загального мовознавства, історичної граматики української та російської мов, української та російської діалектології, а також у культурно-просвітній роботі.
Особистий внесок здобувача. Усі результати одержані дисертантом самостійно. У написаній у співавторстві з В.А.Глущенком та Е.Р.Брагіною статті «Джерела вивчення історії мови в концепції О.О.Потебні» здобувачеві належить виклад позицій М.О.Колосова та П.Г.Житецького щодо джерел вивчення історії мови. У статті «А.А.Шахматов об истории фонемы м», написаній у співавторстві з В.А.Глущенком, В.М.Овчаренком, М.Каламаж, і в публікації «А.А.Шахматов и А.И.Соболевский об источниках изучения истории языка» (співавтор В.А.Глущенко) дисертантові належить виклад поглядів О.О.Шахматова на джерела вивчення історії мови та особливості їх реалізації в історико-фонетичних студіях ученого.
Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертаційного дослідження були обговорені на засіданнях кафедри загального та російського мовознавства і теорії та історії літератури Слов’янського державного педагогічного університету (20012007), на наукових конференціях професорсько-викладацького складу, аспірантів та студентів цього ВНЗ (2001 2007), на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Слово о полку Ігоревім та його вивчення в загальноосвітній і вищій школі» (Слов’янськ, 2000), на IV Міжнародній науковій конференції «Беларуска-руска-польскае супастаўляльнае мовазнаўства, літаратурознаўства, культуралогія» (Вітебськ, 2003), на Міжвузівській діалектологічній конференції «Современные говоры в системе языковой культуры» (Тамбов, 2003), на ІІ Міжнародній науковій конференції «Лексико-граматичні інновації в сучасних слов’янських мовах» (Дніпропетровськ, 2005), на Міжнародній науковій конференції «Східнослов’янська філологія: від Нестора до сьогодення» (Горлівка, 2006).
Публікації. Основні результати дисертації відбито в 11-ти публікаціях, зокрема в 7 статтях, вміщених у фахових виданнях України.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

1. У загальних рисах коло джерел вивчення історії східнослов’янських мов визначили мовознавці 20-х 60-хрр. ХІХст. У теоретичному аспекті це було зроблено Ф.І.Буслаєвим, який включив у коло джерел старослов’янську мову, інші слов’янські, насамперед східнослов’янські мови в сукупності їхніх діалектів, мову фольклору та «зразкових письменників». Тенденція до чіткого визначення кола джерел вивчення історії мови, до усвідомлення ступеня вартості того чи іншого джерела розвивалася в 70-ірр. ХІХст. 30-ірр. ХХст. Було значно розширене коло джерел вивчення історії мови, поставлене питання про їхню ієрархію. Лінгвісти намагалися встановити пріоритетне (або пріоритетні) джерело (або джерела) вивчення історії мови, допоміжні джерела, ієрархію допоміжних джерел. Ці питання ставилися як у теоретичному (І.О.Бодуен де Куртене, М.М.Дурново та ін.), так і в практичному (О.О.Потебня, О.О.Шахматов та ін.) аспекті. Джерелами вивчення історії східнослов’янських мов було визнано матеріал давніх писемних пам’яток, сучасні діалектні дані, дані топоніміки, запозичення в східнослов’янські мови з інших споріднених і неспоріднених мов, запозичення із східнослов’янських мов у інші мови, свідчення іноземців про східнослов’янські мови (транскрипцію східнослов’янських слів за допомогою графічних засобів інших мов) (І.О.Бодуен де Куртене, О.О.Шахматов, М.М.Дурново, А.Ю.Кримський).
2. Мовознавці 20-х 60-хрр. ХІХст. не ставили питання про пріоритетність того чи іншого джерела вивчення історії мови. Водночас у підході до джерел намітилися нові тенденції, які полягали в критичному ставленні до давніх писемних пам’яток та у твердженні про значну цінність для історика мови явищ сучасних мов у сукупності їхніх діалектів (І.І.Срезневський, Ф.І.Буслаєв). Учені Харківської, Казанської та Московської лінгвістичних шкіл уважали сучасні діалектні дані пріоритетним джерелом вивчення історії мови; при цьому матеріалові давніх писемних пам’яток відводилася роль найважливішого серед допоміжних за умови широкого використання різноманітних джерел (О.О.Потебня, П.Г.Житецький, М.О.Колосов, І.О.Бодуен де Куртене, М.В.Крушевський, В.О.Богородицький, К.Ю.Аппель, О.О.Шахматов, М.М.Дурново, Є.Ф.Будде, С.М.Кульбакін та ін.). Ця позиція відбилася в практиці їхніх досліджень. Погляди вчених Харківської, Казанської та Московської шкіл поділяли П.М.Селіщев, Є.К.Тимченко та О.Б.Курило. У студіях О.І.Соболевського, М.М.Каринського, А.Ю.Кримського сучасні діалектні дані використовуються дуже обмежено та лише для підтвердження результатів, одержаних на матеріалі пам’яток. Діалектним даним відводилася констатувальна роль. Для Л.Л.Васильєва, П.О.Бузука, О.М.Колесси, К.Т.Німчинова, В.М.Ганцова сучасні діалектні дані та матеріал давніх писемних пам’яток виступали як рівнозначні джерела вивчення історії мови. У компаративістиці другої половини ХХст. такий підхід найбільш послідовно відбився в працях Ю.В.Шевельова та В.В.Колесова.
3. Матеріал давніх писемних пам’яток став важливим джерелом історичної фонетики й історичної граматики східнослов’янських мов завдяки традиції, яка пов’язує мову цих пам’яток з сучасними східнослов’янськими мовами в сукупності їхніх говорів. Зусиллями вчених 20-х 60-хрр. ХІХст. (О.Х.Востокова, М.О.Максимовича, Ф.І.Буслаєва, І.І.Срезневського, П.О.Лавровського, Я.Ф.Головацького) було покладено початок розробці прийомів опрацювання графіки й орфографії давніх писемних пам’яток. При цьому для дослідників став характерним диференційований підхід до жанрів пам’яток, що виявилося в протиставленні творів духовного та світського змісту (М.О.Максимович, Ф.І.Буслаєв, І.І.Срезневський). У працях мовознавців 20-х 60-х рр. ХІХст. спостерігається ототожнення звука та букви. У кінці ХІХст. на початку ХХст. для розв’язання завдання ефективного використання давніх писемних пам’яток було здійснено важливі кроки: зібрано матеріал про послідовність графічних явищ і їхніх змін у пам’ятках різної місцевості (О.І.Соболевський, О. О.Шахматов, Л.Л.Васильєв); поглиблено тезу про необхідність урахування жанру пам’ятки та її змісту (О.О.Шахматов), а також історії орфографії, традицій орфографічних шкіл, культурних центрів (О.О.Шахматов, О.І.Соболевський, М.М.Каринський); були знайдені помітні відмінності між орфографією світських і церковних пам’яток писемності до ХІVст. (О.О.Шахматов, М.М.Дурново). Деякі мовознавці розглядали церковні та світські пам’ятки як рівнозначні джерела лінгвістичної реконструкції (О.І.Соболевський, М.М.Каринський). Їхні опоненти вважали найціннішим матеріалом для дослідження світські пам’ятки, насамперед грамоти (О.О.Шахматов, М.М.Дурново, Є.Ф.Будде, Б.М.Ляпунов). Упродовж ХІХст. 30-хрр. ХХст. було накопичено значний фактичний матеріал, дослідження якого було як інтенсивним, так і екстенсивним.
4. Вивчення народних говорів у 20-і 60-і рр. ХІХст. концентрувалося переважно на пізнанні екзотики «живого» говору й знаходилося в межах антропології. Водночас було висунуто низку положень, які вказували на потенційні можливості набуття діалектологією повної самостійності (І.І.Срезневський). Коло діалектних явищ, що вивчалися в історичному аспекті, поступово розширювалося. При цьому частині інтерпретацій притаманна певна обмеженість історичного підходу до діалектних явищ східнослов’янських мов, яка виявилася у визначенні напрямів фонетичних змін, у відмежуванні фонетичних змін і змін за аналогією та у співвіднесенні фонетичних змін у говорах східнослов’янських мов з процесами, які відбувалися в історії інших індоєвропейських мов. Говори східнослов’янських мов досліджувалися екстенсивним шляхом. Починаючи з останньої чверті ХІХст. поступово починає надаватися перевага інтенсивному методу збирання та аналізу діалектного матеріалу перед екстенсивним. Поглиблене вивчення територіальних говорів здійснювалося в таких напрямах: літературна мова й говори (спільне й відмінне); пошук початку відліку при врахуванні статусу говору; розмежування соціального й індивідуального в говорі; диференціація говору за віковим, статевим, інтелектуальним, емоційно-експресивним та іншими параметрами; варіативність у говорі та її витоки; територіально-соціальна сутність сучасного говору; розробка проблеми системної організації говору; процеси нівелювання говорів; методика збирання й обробки фактичного матеріалу; перевірка на практиці ідей лінгвістичної географії. Зразки плідного використання сучасних діалектних даних при дослідженні історії мови можна знайти в працях О.О.Потебні, П.Г.Житецького, О.О.Шахматова, В.М.Ганцова, О.Б.Курило та ін. На переважно діалектному матеріалі побудовані концепції «кількісних змін приголосних» О.О.Потебні, зв’язку вокалізму і консонантизму в історії української мови П.Г.Житецького, взаємодії вокалізму і консонантизму в історії східнослов’янських мов О.О.Шахматова.
5. У кінці ХІХст. на початку ХХст. виникла й розроблялася методика опрацювання таких джерел вивчення історії східнослов’янських мов, як запозичення зі східнослов’янських мов у інші мови, запозичення в східнослов’янські мови з інших мов, свідчення іноземців про східнослов’янські мови (транскрипція східнослов’янських слів за допомогою графічних засобів інших мов), дані топоніміки. У російському мовознавстві першим до цих джерел звернувся О.О.Шахматов, який показав їхній допоміжний характер. Методика використання зазначених джерел одержала теоретичну розробку в працях А.Ю.Кримського та М.М.Дурново.
6. Українські й російські мовознавці 20-х 60-хрр. ХІХст. використовували різноманітні джерела вивчення історії мови: матеріал давніх писемних пам’яток, дані сучасних східнослов’янських мов у сукупності їхніх діалектів, явища інших слов’янських мов, свідчення фольклорних текстів. При цьому для дослідників був характерний недиференційований підхід до джерел без чіткої методики їхнього використання. У 20-і 60-ірр. ХІХст. ще не було здійснено територіального розподілу давніх писемних пам’яток. Говори східнослов’янських мов були досліджені недостатньо. Це значною мірою обмежувало можливості співвіднесення матеріалу давніх писемних пам’яток і сучасних діалектних даних. Приклади поєднання сучасних діалектних даних і матеріалу давніх писемних пам’яток містять праці вчених Харківської лінгвістичної школи, хоч порівняння джерел не завжди було продуктивним, оскільки локалізація пам’яток була ще неповною. Ця повнота виникає в студіях О.І.Соболевського, який вніс упорядкованість у вивчення давніх пам’яток писемності. Зразки поєднання двох найважливіших джерел вивчення історії мови, а також інших джерел містять праці О.О.Шахматова, Л.Л.Васильєва, А.Ю.Кримського, І.І.Огієнка та ін.
7. На важливість комплексних досліджень, із залученням даних археології, антропології та інших наук, указували О.О.Шахматов і П.О.Бузук. Цей напрям виявився перспективним у мовознавстві другої половини ХХ ст.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. АбаевВ.И. Скифо-европейские изоглоссы на стыке Востока и Запада. М.: Наука, 1965. 168с.
2. АбаевВ.И. Языкознание описательное и объяснительное. О классификации наук // Вопр. языкознания. 1986. №2. С.27 39.
3. АбрамічеваО.М. Теорія і практика молодограматизму в українському і російському мовознавстві: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.15 / Донецький національний університет. Донецьк, 2005. 20 с.
4. АбрамічеваО.М. Теорія і практика молодограматизму в українському і російському мовознавстві: Дис. канд. філол.наук: 10.02.15; Захищена 12.09.2005; Затв. 09.03.2006. Слов’янськ, 2005. 227 с. Бібліогр.: с.190 227.
5. АванеcовР.И. Вопросы образования русского языка в его говорах // Вестник Моск. ун-та. 1947. №9. С.108 159.
6. АванесовР.И. Описательная диалектология и история языка // Славянское языкознание. 1963. С.313 314.
7. АванесовР.И. Проблемы образования языка русской (великорусской) народности // Вопр. языкознания. 1955. №5. С.27 30.
8. АлексеевВ.П. Происхождение народов Восточной Европы: Краниологические исследования. М.: Наука, 1969. 324с.
9. АппельК.Ю. Некоторые общие вопросы языкознания // Рус. филол. вестн. 1886. Т.15. С.158 169; Т.16. С.353 365.
10. АскинЯ.Ф. Философский детерминизм. Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1974. 68с.
11. АхмановаО.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Сов. энциклопедия, 1966. 608с.
12. БабкинА.М. Толковый словарь В.И.Даля // ДальВ.И. Толковый словарь живого великорусского языка. М.: Русский язык, 1989. Т.1. С.V ХІІ.
13. Багмут А.Й. Славістичні інтереси П.Г.Житецького // Мовознавство. 1970. №1. С.26 30.
14. БархударовС.Г. О «Мыслях об истории русского языка» И.И.Срезневского // СрезневскийИ.И. Мысли об истории русского языка. М.: Учпедгиз, 1959. С.3 15.
15. БевзенкоС.П. Історія українського мовознавства. Історія вивчення української мови: Навч. посібник. К.: Вища школа, 1991. 231с. Бібліогр.: с.221 229.
16. БерезинФ.М. История русского языкознания: Учеб. пособие для филол. специальностей. М.: Высш. школа, 1979. 223с. Библиогр.:с.215 218.
17. Березин Ф.М. Русское языкознание конца XIX начала XX в. / Отв. ред. Ф.П.Филин. М.: Наука, 1976. 366c. Библиогр.:с.346 359.
18. БернштейнС.Б. Борис Михайлович Ляпунов // Вопр. языкознания. 1958. №2. С.67 75.
19. БернштейнС.Б. Очерк сравнительной грамматики славянских языков. М.: Изд-во АН СССР, 1961. 350с. Библиогр.:с.309 315.
20. БілодідІ.К. Творчий подвиг ученого // А.Ю.Кримський україніст і орієнталіст (Матеріали ювілейної сесії до 100-річчя з дня народження) / Відп. ред. І.К.Білодід. К.: Наук. думка, 1974. С.10 25.
21. БілодідО.І. О.О.Потебня про перехід о, е в і в українській мові // Зб. наук. праць аспірантів кафедр суспільних наук. К., 1963. №13. С.62 72.
22. БогородицкийВ.А. Диалектологические заметки // Уч. зап. Казанского ун-та. Казань, 1905. Кн.1. №1. С.62 68.
23. БогородицкийВ.А. Краткий очерк сравнительной грамматики ариоевропейских языков. 2-е изд. Казань, 1917. IV, 207с.
24. БогородицкийВ.А. Об изучении русской речи // Рус. филол. вестн. 1881. Т.6. С.279 280.
25. БогородицкийВ.А. Общий курс русской грамматики (из университетских чтений). 5-е изд. М.; Л.: Соцэкгиз, 1935. 356с.
26. БогородицкийВ.А. Сравнительная грамматика ариоевропейских языков. Казань, 1914. 144с.
27. Бодуэн де КуртенэИ.А. Избранные труды по общему языкознанию. М.: Изд-во АН СССР, 1963. Т.1. 384с.; Т.2. 391с. Библиогр.:с.378 389.
28. Бодуэн де КуртенэИ.А. Лингвистические заметки и афоризмы // Журн. м-ва нар. просвещения. 1903. №5. С.28 47.
29. Бодуэн де КуртенэИ.А. О древнепольском языке до ХIV столетия. Лейпциг, 1870. 196с.
30. БрицынаО.И. Вопросы украинского языкознания в трудах П.И.Житецкого: Автореф. дис. канд. филол. наук. Харьков, 1958. 15с.
31. БрокО. Описание одного говора из юго-западной части Тотемского уезда // Сб. Отд-ния рус. яз. и словесности. 1907. Т.83. №4. 151с.
32. БудаговР.А. Портреты языковедов XIX XXвв.: Из истории лингвистических учений. М.: Наука, 1988. 320с.
33. БуддеЕ.Ф. [Рец.:] Б.М.Ляпунов. Исследование о языке Синодального списка 1-й Новгородской летописи // Исследования по рус. яз. 1901. Кн.3. С.3 32.
34. БуддеЕ.Ф. К истории великорусских говоров: Опыт историко-сравнительного исследования народного говора в Касимовском уезде Рязанской губернии. Казань, 1896. 377, IIс.
35. БуддеЕ.Ф. Лекции по истории русского языка. 1906/7ак.г. Казань, 1907. 253с.
36. БуддеЕ.Ф. Научное значение «Диалектологических разысканий последнего времени» // Изв. Отд-ния рус. яз. и словесности. 1921. Т.23. С.17 53.
37. БуддеЕ.Ф. О заслугах Буслаева как ученого лингвиста и преподавателя (Речь, читанная в торжественном заседании Казанского общества археологии, истории и этнографии 28 сентября 1897 года) // БуслаевФ.И. Преподавание отечественного языка: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов по спец. «Рус. яз. и лит.» М.: Просвещение, 1992. С.480 493.
38. БузукП.А. Асноўныя пытанні мовазнаўства: Падручная кніга для настаўнікаў беларускае мовы і студэнтаў-лінгвістаў. Менск: Дзяржаўнае выдавецтва Беларусі, 1926. 123с. Бібліогр.:с.123.
39. БузукП.А. Основные вопросы языкознания. 2-е изд. М., 1924. 218с. Бібліогр.:с.216.
40. БузукП.О. Нарис історії української мови. Вступ. Фонетика і морфологія, з додатком історичної хрестоматії. Київ, 1927. 130с. Бібліогр.:с.100 130.
41. БулаховМ.Г. Восточнославянские языковеды: Библиографический словарь. Минск: Изд-во Белорусск. ун-та, 1976 78. Т.1. 319с.; Т.2. 350с.;Т.3. 384с.
42. БулаховськийЛ.А. Академік Борис Михайлович Ляпунов [некролог] // Наук. зап. Ін-ту мовознавства ім. О.О.Потебні АН УРСР. 1946. Т. 2 3. С.244 246.
43. БулаховськийЛ.А. Питання походження української мови // БулаховськийЛ.А. Вибрані праці: В 5-ти т. К.: Наук. думка, 1977. Т.2. 216с.
44. БуслаевФ.И. Историческая грамматика русского языка. М.: Учпедгиз, 1959. 623с.
45. БуслаевФ.И. О преподавании отечественного языка // БуслаевФ.И. Преподавание отечественного языка: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов по спец. «Рус. яз. и лит.» М.: Просвещение, 1992. С.25 373.
46. ВасенкоЕ.Ф., ХабургаевГ.А. Проблемы славянского этногенеза на IХ Международном съезде славистов // Вестн. Моск. ун-та. 1984. №2. С.16 18.
47. ВасильевЛ.Л. Гласные в слоге под ударением в момент возникновения аканья в обоянском говоре // Изв. Отд-ния рус. яз. и словесности. 1904. Т.9. Кн.1. С.336 355.
48. ВасильевЛ.Л. Два явления др. ц.-слав. памятников в освещении древнерусских текстов // Рус. филол. вестн. 1913. Т.70. №4. С.373 379.
49. ВасильевЛ.Л. К истории звука h в московском говоре ХIV ХVIIвв. // Изв. Отд-ния рус. яз. и словесности. 1905. Т.10. Кн.2. С.177 227.
50. ВасильевЛ.Л. К характеристике сильно акающих говоров // Рус. филол. вестн. 1907. Т.58. №4. С.241 262.
51. ВасильевЛ.Л. Можно ли основываться в доказательство существования в предке малорусского наречия мягких согласных перед е на современных малорусских формах повелительного наклонения в роде ведіть? // Рус. филол. вестн. 1913. Т.70. №3. С.170 172.
52. ВасильевЛ.Л. Несколько данных для определения звукового качества буквы h сравнительно с буквой е в памятниках ХVІІв., употребляющих эти буквы в слоге под ударением по-древнему, при замене в слоге без ударения буквы h буквою е // Сб. Отд-ния рус. яз. и словесности. 1907. Т.83. №4. С.195 214.
53. ВасильевЛ.Л. О значении каморы в некоторых древнерусских памятниках ХVI ХVII веков: К вопросу о произношении звука о в великорусском наречии // Сб. по рус. яз. и словесности. 1929. Т.1. Вып.2. 164с.
54. ВасильевЛ.Л. Об одном случае смягченного звука n в общеславянском языке, явившегося не посредством следующего за ним древнего j // Рус. филол. вестн. 1913. Т.70. №3. С.71 76.
55. ВасильевЛ.Л. Одно соображение в защиту написаний ьрь, ьръ, ъръ, ълъ древнерусских памятников, как действительных отражений второго полногласия // Журн. м-ва нар. просвещения. 1909. Ч.22. №8. С.294 313.
56. ВасильевЛ.Л. О случае сохранения общеславянской группы -dl- в одном из старых наречий русского языка // Рус. филол. вестн. 1907. Т.58. №4. С.263 264.
57. ВасильевЛ.Л. С каким звуком могла ассоциироваться буква «нейотированный юс малый» (#) в сознании писцов некоторых древнейших русских памятников? // Рус. филол. вестн. 1913. Т.69. №1. С.181 206.
58. ВиноградовВ.В. И.А.Бодуэн де Куртенэ // Бодуэн де КуртенэИ.А. Избранные труды по общему языкознанию. М.: Изд-во АН СССР, 1963. Т.1. С.6 60.
59. ВиноградовВ.В. Исследования в области фонетики севернорусского наречия: Очерки из истории звука h в севернорусском наречии // Отд. отт. из Изв. Отд-ния рус. яз. и словесности. 1922. Т.24. Кн.1. С.150 279.
60. ВиноградовВ.В. Методы изучения рукописей, как материала для построения исторической фонетики русского языка, в исследованиях академика А.А.Шахматова // Изв. Отд-ния рус. яз. и словесности. 1922. Т.25 (1920г.). С.172 197.
61. ВладимировП.В. Пятидесятилетие «Мыслей об истории русского языка» (Очерк трудов за 50 лет и новые материалы). К., 1899. 45с.
62. ВостоковА.X. Рассуждение о славянском языке, служащее введением к грамматике сего языка, составляемой по древнейшим оного письменным памятникам // ВостоковА.X. Филологические наблюдения / Издал, по поручению 2-го отделения Академии наук, И.Срезневский. СПб., 1865. С.1 27.
63. [ВостоковА.Х.] Русская грамматика Александра Востокова, по начертанию его же сокращенной грамматики полнее изложенная. 12-е изд. СПб., 1874. ХII, 216с.
64. ВысотскийС.С. Развитие русской диалектологии в конце XIXв. и в начале XXв. (до Великой Октябрьской социалистической революции) // История русской диалектологии. М.: Изд-во АН СССР, 1961. С.30 66.
65. ГанцовВ.М. Діалектологічна класифікація українських говорів // Записки історико-філологічного відділу Всеукраїнської Академії наук. К., 1923. Кн.ІV. С.80 144.