Концепти ЖИТТЯ і СМЕРТЬ: лінгвокультурологічний аспект (НА МАТЕРІАЛІ ПАРЕМІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНСЬКОЇ ТА ІТАЛІЙСЬКОЇ МОВ) : Концепты ЖИЗНЬ и СМЕРТЬ: лингвокультурологический аспект (На материале паремийного ФОНДА УКРАИНСКОГО И ИТАЛЬЯНСКОГО ЯЗЫКА)

Краткое описание

Київський національний лінгвістичний університет

На правах рукопису

Близнюк Олена Олександрівна

УДК 81115(161.2+131.1):81’37

Концепти ЖИТТЯ і СМЕРТЬ:
лінгвокультурологічний аспект
(на матеріалі паремійного фонду української та італійської мов)

спеціальність 10.02.17 порівняльно-історичне
і типологічне мовознавство

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук, професор
Кочерган Михайло Петрович

Київ 2008

ЗМІСТ

ВСТУП ............................................................................................................................ 5
РОЗДІЛ 1. ЛІНГВОКУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ТЛУМАЧЕННЯ
КОНЦЕПТІВ ЖИТТЯ І СМЕРТЬ У ПАРЕМІЯХ ................................. 14
1.1. Концепти ЖИТТЯ і СМЕРТЬ у контексті традиційних
просторових і часових культурологічних моделей ......................... 14
1.1.1. Міфологічні основи моделювання концептів ЖИТТЯ і СМЕРТЬ
в українських і українських пареміях ....................................... 15
1.1.2. Розгортання концептів ЖИТТЯ і СМЕРТЬ
у моделі сакрального часу ......................................................... 20
1.1.3. Кодування концептів ЖИТТЯ і СМЕРТЬ
у пареміях зіставлюваних мов ........................................................... 22
1.2. Концепти ЖИТТЯ і СМЕРТЬ
в архетипно-символічному втіленні ..................................................... 25
1.2.1. Актуалізація архетипних символів .................................................... 27
1.2.2. Архетипна природа символів
на позначення ЖИТТЯ і СМЕРТІ ... 30
1.2.3. Лінгвокультурологічний аспект архетипних
символів на позначення локусу СМЕРТІ ......................................... 32
1.3. Концепти ЖИТТЯ і СМЕРТЬ в образній
системі паремійних одиниць .................................................................. 38
1.3.1. Механізм функціонально-психологічного
захисту в метафоричному втіленні ................................................ 39
1.3.2. Інтерпретаційний механізм захисту
в евфемістичному втіленні .................................................................. 43
1.4. Методика аналізу концептів ЖИТТЯ і СМЕРТЬ
як об’єктів зіставного аналізу ................................................................. 49
Висновки до розділу 1 .................................................................................................... 54

РОЗДІЛ 2. СЕМАНТИЧНА РЕАЛІЗАЦІЯ концептів
ЖИТТЯ і СМЕРТЬ НОСІЯМИ УКРАЇНСЬКОЇ
ТА ІТАЛІЙСЬКОЇ МОВ У ПАРЕМІЯХ ................................................... 56
2.1. ЖИТТЯ і СМЕРТЬ в українській та італійській картинах світу ................ 56
2.1.1. Опосередкованість сприйняття ЖИТТЯ і СМЕРТІ
в пареміях досліджуваних мов .............................................................. 57
2.1.2. Національна маркованість суб’єктивного простору
і суб’єктивної реальності в паремійному фонді ................................. 59
2.2. Особливості розгортання перцептивного
простору ЖИТТЯ і СМЕРТІ ......................................................................... 60
2.2.1. Опорні орієнтири часової і просторової реальності ......................... 61
2.2.2. Вплив перцептивного простору спостерігача
на вербалізацію ЖИТТЯ і СМЕРТІ ....................................................... 64
2.2.3. Зіставна характеристика понять вік, норма, доля
в українському та італійському паремійному контексті ............... 71
2.2.4. Своя/не своя смерть в українському паремійному
просторі як етично марковане поняття .......................................... 74
2.3. Механізм захисту від негативної інформації в українському
та італійському паремійному фонді ..................................................... 76
2.3.1. Вербалізація концептів ЖИТТЯ і СМЕРТЬ
за допомогою заперечення ................................................................ 82
2.3.2. Вербалізація концептів ЖИТТЯ і СМЕРТЬ за допомогою
витіснення, відчуження й переоцінки ............................................ 86
2.4. Семантико-психологічні підвалини
евфемізмів і метафор ................................................................................. 94
2.4.1. Архетип води в концептуальних моделях ........................................ 95
2.4.2. Втілення концепту СМЕРТЬ в архетипних мотивах ......................... 99
2.4.3. Особливості мовного втілення архетипу вогню ............................. 105
2.4.4. Актуалізація архетипу землі .............................................................. 108

2.5. Енігматичність як характерна ознака паремій,
пов’язаних зі СМЕРТЮ та СТАРІСТЮ ...................................................... 114
2.6. Евфемізація як заміщення негативних
конототивних компонентів ..................................................................... 123
Висновки до розділу 2 ................................................................................................. 127
РОЗДІЛ 3. гЕШТАЛЬТНІ МЕТАФОРИ КОНЦЕПТІВ ЖИТТЯ І СМЕРТЬ
У ПАРЕМІЯХ УКРАЇНСЬКОЇ ТА ІТАЛІЙСЬКОЇ МОВ ..................... 131
3.1. Стихії порубіжного сакрального простору як
основа гештальтної метафори ................................................................... 132
3.1.1. Порубіжний простір вода .................................................................... 132
3.1.2. Порубіжний простір вогонь .................................................................. 135
3.1.3. Порубіжний простір земля ................................................................... 136
3.2. Гештальтні метафори, модельовані
штучним порубіжним простором ............................................................. 137
3.3. Гештальтні метафори, підґрунтям яких
є перетинання простору ........................................................................... 146
3.3.1. Акціональні гештальтні метафори ...................................................... 146
3.3.2. Стан у перетинанні ............................................................................... 156
3.3.3. Допоміжні засоби перетинання кордонів простору ЖИТТЯ ........... 160
3.3.4. Суб’єктні гештальтні метафори ....................................................... 161
3.4. Гештальтні метафори, модельовані флорою ........................................ 164
Висновки до розділу 3 ................................................................................................... 178
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ .............................................................................................. 181
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...................................................................... 188
СПИСОК ДОВІДКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ ..................................................................... 213
СПИСОК ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ ......................................................... 215

вступ
Сучасний етап у розвитку лінгвістики характеризується поворотом до розгляду мовних явищ із лінгвокультурологічних позицій, а саме пізнання етносу через дослідження мови, мовленнєвої діяльності [8; 44; 68; 105; 227; 264 та ін.]. Виявленню системних зв’язків між ознаками, що становлять своєрідність тієї чи іншої лінгвокультури, сприяють зіставні лінгвокультурологічні праці [78; 96; 151; 213 та ін.]. Когнітивний вектор зіставних розвідок орієнтовано на опис культурних концептів етносу й мовних засобів їх репрезентації [43; 93; 107; 304 та ін.]. Семантичний аспект у зіставленні дозволяє аналізувати наявні культурні коди, виявляє зафіксовану в мові культурно-значущу інформацію [12; 60; 227 та ін.].
Семіотичним результатом концептуальної репрезентації дійсності, взаємодії колективної мовної свідомості, реального світу і мови в етнічній свідомості людини є мовна картина світу. Інтерпретувати мовну картину світу можна через дослідження концептуальної системи етносу: реконструювати мовну етнічну свідомість, виявити культурно-мовні національні стереотипи [60; 71; 98 та ін.]. Концептуальна система це система знань про світ, вона відображає пізнавальний досвід людини. Її складовою частиною є окремі концепти, сформовані у процесі пізнання світу.
Когнітивна лінгвістика відбиває взаємодію психологічних, культурних, соціологічних, екологічних та інших чинників. Мова є предметом багатоаспектного дослідження: її структура залежить від концептуалізації”, що є результатом розуміння, осмислення людиною себе в світі, у просторі буття, а також формування людиною ставлення до цього зовнішнього світу. Сучасні міждисциплінарні розвідки створюють нові теоретичні настанови, що викликано необхідністю переосмислення накопиченого мовознавчою наукою досвіду [70, с. 5].
концепти як одиниці лінгвокультурологічної інформації відбивають світ національного світосприйняття предметів, явищ, у концентрованому вигляді виражають особливості менталітету певного етносу, виступають фундаментальними поняттями тієї чи іншої культури.
Через те, що світ змінюється, виникає проблема відносності концепту як явища культури. Діахронічно ця властивість виявляється у зміні концептуального змісту в різні історичні часи, синхронічно у його взаємозв’язку з іншими поняттями. Концепти ЖИТТЯ і СМЕРТЬ становлять бінарну опозицію, мають взаємне тяжіння, тому їх доцільно вивчати разом.
Усвідомлення національно-культурної ідентичності, неповторності є закономірною реакцією на знеособлювання людини за умов глобалізації. Зіставлення норм, моральних цінностей, стереотипів поведінки в різних культурних просторах сприятиме розумінню власної етнокультурної ідентичності. Зіставні лінгвістичні дослідження сприяють встановленню системних зв’язків між ознаками, що складають своєрідність тієї чи іншої лінгвокультури [86, с. 5].
Сучасний концептуальний лінгвокультурологічний підхід до вивчення концептів ЖИТТЯ і СМЕРТІ вимагає реконструювання їхнього глибинного рівня архетипного коріння. Відтворення наявних у цих концептах архетипних, когнітивних, символічних основ потребує поєднання мовного матеріалу з позалінгвальними даними. Архетипи є підмурком утворення на підсвідомому рівні ментальних структур, що представляють концепт. Архетипні образи втілюються у вигляді символів і релігійних уявлень [22; 154; 217; 268 та ін.].
Звертає на себе увагу міцний ментальний зв’язок, що існує в свідомості людини між життям, смертю, простором і часом. базою семантичної репрезентації концептів ЖИТТЯ і СМЕРТЬ є просторові й часові уявлення.
Особливої актуальності набуває зіставно-типологічне дослідження мовного втілення концептів ЖИТТЯ і СМЕРТЬ у лінгвокультурологічному аспекті, зумовлене орієнтацією сучасних розвідок на вивчення мови, що є кодом культури етносу. Мовець при вербалізації негативного для сприйняття концепту приховує певні його аспекти. Тому мовне втілення концептів ЖИТТЯ і смерть у пареміях відбувається, головним чином, за допомогою евфемізмів і метафор, що утворюються та функціонують завдяки таким механізмам психологічного захисту, як заперечення, переоцінка, усунення, відчуження, заміщення. Втілення в мові таких механізмів відбиває особливості етнічної свідомості, менталітет, риси національного характеру.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов'язаний із науковою темою Проблеми зіставної семантики”, що розробляється на кафедрі загального та українського мовознавства Київського національного лінгвістичного університету. Тему затверджено вченою радою Київського національного лінгвістичного університету, протокол № 2 від 27 вересня 2004 року. Проблематика дисертації входить до кола питань, досліджуваних у межах держбюджетної наукової теми Міністерства освіти і науки України Слов’янське і балканське мовознавство: мова в етнокультурному та діахронічному аспектах” № 0102U001457, що розробляється КНЛУ (тема затверджена вченою радою КНЛУ, протокол № 6 від 31 січня 2005 р.).
Метою дисертаційного дослідження є виявлення особливостей мовної реалізації концептів ЖИТТЯ і СМЕРТЬ в українському та італійському паремійному просторі.
Для досягнення цієї мети необхідне розв’язання таких основних завдань:
окреслити напрями вивчення концептів ЖИТТЯ і СМЕРТЬ у сучасній лінгвістиці з лінгвокультурологічних позицій;
виявити особливості семантичної реалізації концептів ЖИТТЯ і СМЕРТЬ носіями української та італійської мов у пареміях;
реконструювати архетипи, архетипні мотиви, архетипні символи концептів ЖИТТЯ і СМЕРТЬ, наявних у пареміях української та італійської мов;
розкрити лінгвосеміотичну природу концептів ЖИТТЯ і СМЕРТЬ, репрезентованих у корпусі українських та італійських паремій, у контексті просторово-часових культурологічних моделей;
виявити інформаційні блоки архетипного символу цей світ” той світ” у паремійному фонді;
визначити механізми функціонально-психологічного захисту в метафоричному й евфемістичному втіленні;
виокремити гештальтні метафори, що конструюють мовний простір концептів ЖИТТЯ і СМЕРТЬ на основі гештальтного сприйняття події;
з’ясувати особливості репрезентації евфемізмів паремійного фонду в українській та італійській мовах.
Об’єктом дослідження є концепти ЖИТТЯ і СМЕРТЬ у паремійному корпусі української та італійської мов.
Предметом роботи є способи й засоби та лінгвокультурологічні особливості вербалізації і репрезентації концептів ЖИТТЯ і СМЕРТЬ у пареміях української та італійської мов у зіставному аспекті.
Розв’язання проблеми осмислення та вербальної маніфестації зазначених концептів вимагає пошуку джерел, що системно й повно представляють лінгвокультурологічну інформацію. Тому матеріалом дослідження обрано паремійний фонд української та італійської мов, саме такі культурно марковані одиниці, як прислів’я, приказки, примовки, загадки, прикмети, замовляння. Паремії як семіотичний феномен української та італійської мов містять закодовану інформацію, що висвітлюється під лінгвокультурологічним кутом зору. В центрі нашої уваги міфологічні та наївні уявлення про життя, смерть, що є переплетінням язичницьких, християнських поглядів, в основі яких лежить досвід поколінь.
Матеріал дослідження вилучено шляхом суцільної вибірки з тлумачних словників, спеціальних лінгвокультурологічних та довідкових джерел, лексикографічних паремійних фондів української та італійської мов. Так, із зазначених джерел відібрано 1998 (серед них 987 українських та 1011 італійських) прислів’їв, приказок, загадок, безпосередньо пов’язаних із розумінням життя і смерті.
Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні про те, що основою мовного втілення концептів ЖИТТЯ і СМЕРТЬ є динамічні процеси формування цілісної системи моделей есхатологічних і танатологічних уявлень, притаманних етнічній свідомості українців та італійців, за допомогою архетипів. Крім того, когнітивні підмурки евфемістичних заміщень негативних для сприйняття явищ зумовлені їхніми семантичними характеристиками, виявом яких виступає генетичний зв’язок ланцюга табу евфемізм метафора.
Методологічною основою дослідження є фундаментальні теоретичні положення загального й зіставно-типологічного мовознавства, когнітивної лінгвістики, що ґрунтовно розроблені у численних працях. Передусім це базове положення про взаємодію колективної мовної свідомості, дійсності, мови, про принципи антропоцентризму та етноцентризму, що прямують від знань мови до знань про людину, етнос, навколишній світ.
Специфіка теми, завдань і матеріалу зумовила комплексний підхід до вибору методів дослідження в рамках багатоаспектного інтегративного підходу із залученням даних лінгвістики, психології, філософії, логіки. Досягнення поставленої мети й розв’язання конкретних завдань роботи ґрунтуються на загальних принципах системного аналізу мовних явищ. Загальна спрямованість на інтеграцію концептуально-семіотичного, зіставно-типологічного підходів, гештальтного аналізу, застосування яких до аналізу концептів ЖИТТЯ і СМЕРТЬ як базових елементів етнічної (української та італійської) наївної картини світу дозволяє з’ясувати їх загальнолюдські властивості, а також національно-специфічні розбіжності. Зіставно-типологічний метод використано для виявлення спільних і відмінних рис вербальних утворень, пов’язаних із життям і смертю, в зіставлюваних мовах; концептуально-семіотичний аналіз для розкриття когнітивних механізмів утілення в мові концептів ЖИТТЯ і СМЕРТЬ; для з’ясування особливостей репрезентації концептів ЖИТТЯ і СМЕРТЬ у пареміях української та італійської мов методика контекстуально-інтерпретаційного аналізу. Під час виділення концептуальних ознак для виявлення імпліцитних характеристик концептів використовувалася методика реконструкції гештальтних метафор, яка ґрунтується на гештальтному аналізі Дж.Лакоффа.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше встановлено, таке: 1) семантична реалізація концептів ЖИТТЯ і СМЕРТЬ у паремійному фонді обох етносів відбита в перцептивному просторі суб’єкта через акустичний, візуальний, соматичний, предметний і енігматичний коди; 2) в енігматичному коді концепти вербалізовано за допомогою диференційних ознак; 3) головним компонентом у семантичній структурі зазначених концептів є архетипи й архетипні мотиви. Оскільки вербалізація архетипів здійснюється через метафори і евфемізми, які мають спільне генетичне коріння з метафорою, це дозволило довести, що архетипний просторовий символ цей світ” той світ”, побудований опозиційними детермінаторами двовимірного простору цей” інший”, є субституційним жестом. Уперше представлено моделі гештальтних метафор концептів ЖИТТЯ і СМЕРТЬ, уточнено методику їх реконструкції. Визначено, що за семантичною структурою евфемізм наближається до гештальтної метафори. Новим у роботі є визначення впливу механізму психологічного захисту на мовне втілення концептів життя і смерть. гештальтних метафор.
Теоретичне значення дослідження визначається його внеском у зіставне мовознавство й лінгвокультурологію. Методика аналізу, використана в дослідженні, може бути застосована для вивчення процесів вербалізації інших концептів. Критерії визначення типологічних подібностей та розбіжностей у втіленні концептів життя і смерть за допомогою просторових і часових символічних моделей, виявлених в українській та італійській лінгвокультурах, поглиблюють уявлення про семантичні зміни в концептах. Комплексний аналіз гештальтних метафор, що моделюють концепти життя і смерть, розширює можливості лінгвокультурологічних студій у зіставному мовознавстві.
Практичне значення роботи пов’язується з можливістю використання основних положень і висновків дисертації у викладанні теоретичних і практичних курсів з лексикології сучасної української мови італійської мов (розділ Семантика”), порівняльної типології української та італійської мов (розділ Порівняльна лексикологія”), стилістики української та італійської мов (розділи Тропи й фігури: питання про евфемізми”; Фігури експресивної деривації”), лінгвокраїнознавства Італії, для розробки спецкурсів, курсів за вибором із проблем когнітивної лінгвістики на факультетах, де вивчаються італійська та українська мови, у науковій роботі студентів, магістрів, аспірантів і здобувачів наукових ступенів. Результати дисертації можуть бути використані в зіставно-типологічних дослідженнях із проблем лінгвокультурології.
На захист винесено такі положення:
1. Вербалізація концептів ЖИТТЯ і СМЕРТЬ мотивована дією певних когнітивних механізмів: заперечення, переоцінки, відчуження, витіснення та заміщення. Згадані вище форми психологічного захисту втілюють негативні за змістом поняття в евфемізмах і гештальтних метафорах.
2. Архетипи, евфемізми, гештальтні метафори є складною системою засобів презентації глибинних підмурків, семантичного і функціонального потенціалу уявлень про життя і смерть у паремійному корпусі. Мовне втілення та трансляція архетипів здійснюється через метафору та евфемізм. В українській картині світу зазначені концепти мають міцніший зв’язок із архетипами, ніж в італійській, що пояснюється язичництвом, традиції якого збережені в українській мовній свідомості.
3. Вербалізація концептів ЖИТТЯ і СМЕРТЬ здійснюється через енігматичний код, основою якого є принцип аналогії. Спільною диференційною ознакою для обох концептів в енігматичному коді є відстань, що розділяє народження (початок) від смерті (кінця), тобто час життя вимірюється простором. Спільною домінантною рисою будь-якого інакомовлення є табуювання (як причина), наслідком чого є процес евфемізації.
4. У вербалізації концептів ЖИТТЯ і смерть суттєвим є чинник безпосереднього сприйняття часу. При вербалізації такої абстрактної категорії як час українська та італійська мовні культури використовують конкретні об’єкти реального простору для зберігання часу” й розширення власного Я”. Заданими є дві моделі часу абсолютна й відносна. Відносна модель включена до абсолютної. Абсолютна й відносна моделі часу опосередковано включені у перцептивний простір суб’єкта, межі якого є рухомими через свою залежність від чинників психологічного характеру.
5. Концепт смерть в українській картині світу пов’язаний з негативною конотацією: смерть є кінцем життя. Домінантна роль християнського світогляду із превалюванням доктрини вічного життя в італійській картині світу змінює негативну забарвленість на позитивну: смерть веде до вічного життя, вічне життя долає смерть. Подібна репрезентація концепту смерть дозволяє стверджувати, що колективне змістовне ментальне утворення фіксує рух від абстрактного до конкретного.
6. Людина завдяки землеробству відчуває себе частиною природного циклу. Лінгвокогнітивний потенціал концептів ЖИТТЯ і смерть у паремійному фонді української та італійської мов розгортається за допомогою розумової проекції моделей рослинного світу на існування людини.
7. Концептуалізація понять життя”, смерть” є креативною, що пояснюється множинністю її можливої реалізації в мові. Гештальтна метафора конструює сакральний простір життя смерть, ґрунтуючись на картуванні за допомогою гештальтного сприйняття явища, події, на відміну від концептуальної метафори, де проектованою є одна певна ознака явища.
Апробація результатів дослідження здійснена на п’яти наукових конференціях, у тому числі на двох міжнародних: Проблеми зіставної семантики” (Київ, 2005), Міжкультурна лінгвістика та формування іншомовної комунікативної компетенції” (Київ, 2006); на науково-практичних конференціях Лінгвістична наука і освіта у європейському вимірі” (Київ, 2005), Актуальні проблеми лінгвістики та лінгводидактики у контексті євроінтеграції” (Київ, 2006), Лінгвістика та лінгводидактика у сучасному інформаційному суспільстві” (Київ, 2007).
Публікації. Основні положення дисертації висвітлено в шести статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях ВАК України, а також у тезах виступів на наукових конференціях. Загальний обсяг публікацій 2,78 др. арк.
Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаних джерел, списку довідкової літератури та списку ілюстративного матеріалу. Обсяг тексту дисертації 185 сторінок, загальний обсяг роботи 214 сторінок. Список використаних джерел нараховує 347 найменувань, у тому числі 55 іноземними мовами. Окремо виділені Список довідкової літератури (25 позицій) та Список джерел ілюстративного матеріалу (2

Список литературы

Загальні висновки
Розглянувши проблему вербалізації уявлень про життя, смерть у згорнутому макротексті паремійного фонду, що втілює етнічну своєрідність сприйняття й концептуальне представлення аналізованих абстрактних сутностей, робимо такі загальні висновки.
Аналіз літератури з проблем зіставно-типологічних характеристик концептів виявив, що недостатньо дослідженими залишаються взаємодія психологічних, культурних, історичних чинників у вербалізації концептів, концептуальна” залежність мовних одиниць у процесі евфемізації. У зв’язку з цим набули актуальності питання про детальний розгляд табуйованих понять, що має здійснюватися в рамках багатоаспектного підходу в руслі останніх досягнень контрастивної лінгвокультурології, семіотики, психолінгвістики, теорії концептуального аналізу. Семантичний і етимологічний аналіз непрямих номінацій, інтерпретативний семантичний аналіз контекстів, інтерпретативний культурологічний аналіз ситуацій, зафіксованих у контекстах, висвітлив глибинні підмурки, семантичний і функціональний потенціал уявлень про життя і смерть українського та італійського етносів.
Поєднання мовного матеріалу з позалінгвальними даними дозволило відтворити успадковані (здебільшого в імпліцитному вигляді) архетипні, когнітивні, символічні основи аналізованих концептів. Окрім когнітивно-психологічного критерію, концепти розглянуто з точки зору їхньої реалізації. Як параметричні ментальні утворення вони представлені в зіставлюваних мовах складною системою засобів: архетипи, евфемізми, гештальтні метафори.
Концепти ЖИТТЯ і СМЕРТЬ, здебільшого, пов'язані з просторовими коцептуальними опозиціями онтологічного характеру аксіологічної маркованості, що зумовлено будовою тіла та географічним аспектом. Характерною рисою виявлених просторових моделей локусів життя й смерті, властивих українській та італійській мовній свідомості, є ієрархічність, структурність і впорядкованість. Локальне переміщення з одного сакрального локусу, пов’язаного з життям, до іншого, що має безпосередній зв’язок зі смертю, викликає, за наївними поглядами, переміщення від життєвого простору до простору смерті.
Вербалізовані знання є інформаційною системою. Інформація, якою володіє людина, придатна, щоб поширити її на іншу сферу ментальну, позбавлену наочності. Тлумачення життя і смерті крізь призму природного явища вмотивовано певним емпіричним досвідом людини. На когнітивному рівні свідомості відбувається запозичення й накладання (картування) наочно-образної інформації задля позначення царини мети.
Фрагмент мовної етнічної свідомості НАРОДЖЕННЯ СМЕРТЬ ґрунтується на міфологічному мисленні, архетипах, символах зіставлюваних культур. Вербалізація архетипів у паремійному фонді української та італійської лінгвокультур здійснюється через метафору, евфемізм, який має спільне генетичне коріння з метафорою. Підсвідомий бар’єр створює захисні механізми на шляху інформації, що травмує. Негація, переоцінка, відчуження, витіснення, субституція є когнітивними операціями для вербалізації концепту СМЕРТЬ. Мовний матеріал, що через надмірну емоціогенність інформації зазнає трансформацій, стає евфемізмами й метафорами зі субституційною функцією. Метою лінгвальної субституції є створення нового образу ситуації, яка матиме іншу емоційну забарвленість, зміна суб’єктивної оцінки ситуації. Домінантними в процесі метафоризації виступають два типи психологічного захисту: витіснення й заміщення. Евфемізм є прихованою, або латентною, метафорою. При аналізі евфемістичних заміщень поняття смерть метафорами було виявлено, що при незмінному денотативному змісті висвітлюються його різні концептуальні характеристики.
Концептуалізація поняття смерть” є креативною, що пояснюється множинністю в ментальній площині її можливої реалізації. Суб’єктивний простір конструюється на основі чинника тілесності. При цьому метафорично розширюється фрагмент ментального простору, переосмислюється просторове значення: для репрезентації просторових відношень з’являються синоніми. Це може бути зумовлено картуванням факту, що спостерігається, на абстрактну сферу. Використання синонімів лексеми смерть можна розглядати як спробу конкретизувати таку абстрактну сутність, як смерть, розмити межі життя смерть, стерти опозицію життя ~ смерть.
У вербалізації концепту ЖИТТЯ суттєвим є чинник безпосереднього сприйняття часу. Абсолютна й відносна моделі часу опосередковано включені до розширеної особистості у перцептивний простір суб’єкта. Час як абстракція іноді унаочнюється в мові через іншу абстракцію простір за принципом умоглядної наочності. У процесі концептуалізації відбувається уречевлення абстрактної одиниці, її матеріалізація як відбиття причиново-наслідкових зв’язків.
Через залежність від психологічних чинників межі перцептивного простору суб’єкта рухомі. Соматичні маркери репрезентують фрагмент ситуації майбутнього, що знаходиться у психологічному просторі мовця. В українській мовній свідомості функціонування соматичних маркерів пов’язане не лише з простором, але й картує ідею часу. В італійській картині світу при осмисленні абстрактної сфери значне місце займає артефактуальний, архітектурний код (дім, елементи будівлі). У його активному функціонуванні утворюється національна символічна картина.
Підмурком виникнення когнітивної моделі є лише реальність, оброблена людиною. Непредметні сутності уречевлюються в мові за принципом наочності”, через візуальний код. Основою ментального простору завжди є реальна картина світу. Мисленнєвий досвід людини встановлює зв’язок між моделлю реальності, що представлено у членуванні простору, та створеною моделлю ментального простору, когнітивною моделлю.
Концепт СМЕРТЬ, укорінений у свідомості людини, проектується за допомогою зв’язків імплікаційного характеру: відбиття реальних і уявних зв’язків між предметами, між діяльністю й результатом, між причиною та наслідком. На концептуальні зв’язки, що структурують свідомість, впливає архетип. Концепт СМЕРТЬ має референційні значення, втілені в архетипних мотивах: занурення у воду, темряви, сну, спокою, порожнечі, розділення, розлуки. Трансформація архетипу води актуалізує концепт СМЕРТЬ. Диференційною ознакою, закладеною в цьому архетипі, є рух. Актуалізація концепту ЖИТТЯ відбувається за наявності цієї ознаки, концепту СМЕРТЬ за її відсутності. Концепт СМЕРТЬ в когнітивному позасвідомому має деталізовані позначення з негативною конотацією відсутності світла, концепт ЖИТТЯ вербалізований їхніми антонімами зі значенням наявності світла.
Архетип землі є універсальним репрезентантом локусу смерті й виконує роль порубіжжя в обряді переходу. Аналіз узусу локальних показників смерті дозволяє стверджувати про спробу передати об’єктивне через перцептивність сприйняття, візуальність. На відміну від когнітивного українського етнокультурного простору, де померлий локалізується в сирій землі, італійський світогляд розміщує його у верхніх ярусах простору. Така концептуалізація танатологічного простору дозволяє зробити припущення, що концепт СМЕРТЬ в українському лінгвокультурному просторі вирізняється в конотативному плані: позитивна конотація смерті для італійської картини світу, негативна для української. Намагання під час раціоналізації покращити сприйняття смерті вмотивоване визначальною роллю християнського світогляду на сприйняття концепту СМЕРТЬ, де превалює доктрина вічного життя.
Когнітивне відбиття дійсності в енігматичному коді передбачає наявність певних знань у адресата комунікації. Криптологічність, умотивована табуйованим компонентом, не дозволяє прямої номінації. Пряма номінація заміщена переліком домінантних рис, властивостей об’єкта, що його мають на увазі. Енігматичний код за допомогою диференційних ознак вербалізує концепт СМЕРТЬ. Візуальний код розгортає абстрактні концепти ЖИТТЯ і СМЕРТЬ, наповнюючи їх конкретними виявами іншої абстрактної сутності, ЧАСОМ, у просторовому втіленні.
Гештальтні метафори, з яких складається концепт, є показовими для моделювання адекватних лінгвальних уявлень: у них поєднано досвід етносу, його ментальність, світобачення. Концепт, що представлено у гештальтних метафорах, є наочнішим, у мовних архетипах його репрезентація представлена в абстрактному вигляді.
Проведений аналіз мовного матеріалу виявив зовнішні зв’язки між гештальтними метафорами, їхню часткову схожість, опозиційність, перетинання. У процесі гештальтного структурування розкриваються логічні зв'язки між концептами й позамовною дійсністю, механізм цього зв’язку і його закономірності, виявляються особливості мовної свідомості українського та італійського етносів, розкриваються її національно-специфічні риси. Все це відбиває специфіку виявлення стереотипів етнічного мислення, властивий йому набір символів, архетипів, архетипних мотивів.
Гештальтна метафора дозволяє реконструювати відповідний фрагмент мовної картини світу, побудований за принципом опозиційності. Як ми переконалися, в мові закріплюється ідея залежності смерті від життя. Наївний критерій однаково оцінює обох членів опозиції життя ~ смерть, знаходячи й висвітлюючи як спільні для членів опозиції ознаки, так і розбіжні. Опозиційність виявлених гештальтних метафор є диференційною ознакою, що стає структурним елементом. Базою для порівняння є наявність спільної ознаки, якою стає можливість концептуалізації абстрактної ідеї із залученням візуального коду.
Предметний код допомагає вербалізувати структурований досвід людини, фіксує встановлені людиною зв’язки між конкретними предметами та абстрактною сутністю. Уречевлення абстрактних об’єктів означає можливість ними маніпулювати, їхню доступність, зрозумілість. Егоцентрична трансформація сприяє отриманню абстракцією максимальної тотожності зі світом речей як результатом діяльності людини. Уречевлення ідеальних сутностей, їхнє онтологізування допомагає створюванню, становленню концепту.
Когнітивна модель життя розглядається як певний процес, рух, несталість. Окремі елементи цілого в його розвитку, русі можна вважати самостійними й розглядати їх як різні аспекти цілого. Уявлення про життя унаочнюють терміни конкретної праці ткацтва. Також концептуалізація абстрактного концепту ЖИТТЯ відбувається за аналогією до дому, певної будівлі, де дім стає моделлю життя і навпаки. Можна вважати, що в наївній картині світу дім це життя, життя це дім. Зрозуміло, опозиція душа ~ тіло проектується на опозицію світ ~ дім.
Життя в італійській картині світу сприймається як поступова трансформація життя в смерть. Чинник егоцентричного сприйняття кінця, без християнської перспективи подальшого життя, вічного життя, визначає екзистенціальне ставлення до власного буття. Ментальна парадигма українця базується, передусім, на принципі краси, інтуїції, серця. Італійська парадигма орієнтована, в першу чергу, на інтелект.
Перехід від буття до небуття, поступова трансформація життя в смерть часто-густо корелює з поняттям визрівання плодів. Зрілість, стиглість акумулює значення завершеності, обмеженості в часі, результативності. Вертикальна координата руху є просторовою імітацією помирання.
Лінгвокультурологічний потенціал моделей рослинного світу, представлених в українських та італійських пареміях, визначає ментальну проекцію цих моделей на концепт ЖИТТЯ людини та їхню експлікацію в національно-мовній свідомості представників обох етносів. Наївне світобачення містить уявлення про життя і смерть пересічних носіїв мови і культури, відбиваючи міфологічне мислення, первинні образи (архетипи) підсвідомого, що є виявом родової колективної пам’яті.
Мова фіксує співвідношення, які, завдяки метафоричному осмисленню дійсності, існують між порами року й віком людини. У наївній картині світу існує семантичний зв’язок між порами року й віковими стадіями людини: весна народження, літо зрілість, осінь старіння, зима смерть. Наші спостереження дозволяють припустити, що мовець, встановлюючи аналогію між навколишнім світом і собою, керується міркуваннями заміни табуйованих понять евфемістичними. Це пов’язане з вірою архаїчної людини в магічну функцію мови. Отже, очевидно, що втілення концептів ЖИТТЯ, СМЕРТІ в мові відбувається за аналогією зі змінами в рослинному світі. Можна припустити, що світ природи є базовим джерелом для вербалізації названих концептів як в українській, так і в італійській мовах. Фрагмент знань про рослинний світ, наявний в українській мовній картині світу, відбиває міфологічні погляди її носіїв.
Мовний матеріал свідчить, що домінантними рисами пересічного українця щодо уявлень про життя, смерть є споглядання за природою, милування її красою, бачення себе разом із природою, в єднанні з нею, без будь-яких протиставлень, панування фізіоцентричної тенденції. Центром всесвіту для українця є природа, що оточує особистість, для італійця людина у природі. Італійська мовна свідомість фіксує певні прагматичні погляди мовця, дискретність у сприйнятті світу. У розглянутих флористичних гештальтах виявлено високий ступінь когнітивного навантаження, що пов’язано з поступовим розвитком абстрактних понять, які базуються на спостереженні за природними процесами.
Такі абстрактні концепти, як ЖИТТЯ, СМЕРТЬ, здатні персоніфікуватися. Використання мілітаристської лексики в семантичному плані зумовлене оцінкою: боротьба зі злом має позитивну конотацію. Людина приписує смерті певну поведінку, певні ролі, що є способом перевести її зі світу невидимого у видиме, знизити при цьому високий рівень абстракції.
Персоніфікація смерті в семантичному плані маніфестується так: вона здатна контролювати ситуацію, ініціювати дію, відповідати за свої вчинки. Смерть у наведених семантичних ситуаціях поводить себе як активний, енергійний, агресивний, цілеспрямований агенс.
Українська та італійська лінгвокультури розглядають концепт життя крізь призму його бінарної опозиції концепту смерть, концепт смерть, у свою чергу, репрезентований крізь концепт життя. Мовне втілення таких універсальних концептів, як життя, смерть, демонструє національно-культурні розбіжності їхнього сприйняття й вербалізації, особливості картини світу різних етносів. В українській картині світу зазначені концепти мають міцніший зв’язок із архетипами, ніж в італійській, що пояснюється язичництвом, традиції якого активно функціонують в українській мовній свідомості.
До перспективних напрямів подальших досліджень слід віднести розкриття та визначення обсягу й змісту концептів ЖИТТЯ і СМЕРТЬ в агіографічних текстах, де поєднані біблійна й фольклорна картини світу, встановлення ієрархії цих концептів у житійній літературі.

Список використаних джерел
1. Аверинцев С.С. Символ // Литературный энциклопедический словарь / Под общей ред. В.М.Кожевникова и П.А.Николаева. М.: Советская энциклопедия, 1987. C. 378-379.
2. Аверинцев С.С. Архетипы // Мифы народов мира. Энциклопедия: в 2 т. / Гл. ред. С.А.Токарев. М., 1991. Т. 1: А-К. С.110-111.
3. Алефиренко Н.Ф. Спорные проблемы семантики. Волгоград: Перемена, 1999. 274 с.
4. Алефиренко Н.Ф. Проблемы вербализации концепта. Волгоград: Перемена, 2003. 96 с.
5. Апресян В.Ю., Апресян Ю.Д. Метафора в семантическом представлении эмоций // Вопросы языкознания. 1993. № 3. С. 27-36.
6. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика: Синонимические средства языка. М.: Наука, 1974. 367 с.
7. Апресян Ю.Д. Избранные труды, том ІІ. Интегральное описание языка и системная лексикография. М.: Школа Языки русской культуры, 1995. 767 с.
8. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. М.: Языки русской культуры, 1999. 896 с.
9. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка / Пер. с фр. Е.В. и Т.В.Вентцель. М.: УРСС, 2001. 416 с.
10. Баранов А.Н. О типах сочетаемости метафорических моделей // Вопросы языкознания. 2003. № 2. С. 73-94.
11. Баронин А.С. Этническая психология. К.: Тандем, 2000. 264 с.
12. Барт Р. S/Z / пер. с фр. Г.Косикова, В.Мурат. М.: РИК Культура” Издательство Ad marginem”, 1994. 303 с.
13. Бахтин М.М. Эпос и роман. СПб.: Азбука”, 2000. 304 с.
14. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания. М.: Медиум, 1995. 323 с.
15. Бергсон А. Опыт о непосредственных данных сознания. Материя и память / Пер. с фр. М.: Московский клуб”, 1992. Т. 1. 336 с.
16. Бердова Н.М. Эвфемизмы в современном немецком языке: Автореф. дис. канд. филол. наук / Киевский гос. пед. ин-т иностр. языков. К., 1981. 19 с.
17. Березович Е.Л. К этнолингвистической интерпретации семантических полей // Вопросы языкознания. 2004. № 6. С. 3-24.
18. Берестнев Г.И. Иконичность добра и зла // Вопросы языкознания. 1999. № 4. С. 99-113.
19. Берестнев Г.И. Самосознание личности в аспекте языка // Вопросы языкознания. 2001. № 1. С. 60-84.
20. Бердяев Н.А. Самопознание. М.: Книга”, 1991. 446 с.
21. Бєлєхова Л.І. Словесний поетичний образ в історико-типологічній перспективі: лінгвокогнітивний аспект (на матеріалі американської поезії). Херсон: Айлант, 2002. 368 с. Бібліогр.: с. 298-353.
22. Бєлєхова Л.І. Глосарій з когнітивної поетики: Науково-методичний посібник. Херсон: Айлант, 2004. 124 с. Бібліогр.: с.87-122.
23. Бирвиш М. Семантика / Пер. с англ. И.Г.Сабуровой // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1981. Вып. Х. С. 177-199.
24. Близнюк О.О. Просторова символіка концептів життя і смерть (зіставний аспект) // Проблеми зіставної семантики. К.: Вид. центр КНЛУ, 2005. Вип. 7. С. 57-61.
25. Близнюк О.О. Концепти життя і смерть крізь призму флористичного коду // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. пр. К.: Вид. центр КНЛУ, 2006. Вип. 16. С. 14-18.
26. Близнюк О.О. Лінгвістичні гештальти абстрактних сутностей життя, смерть // Вісник КНЛУ. Серія Філологія. К.: Вид. центр КНЛУ, 2006. Т. 9. № 2. С. 60-67.
27. Близнюк О.О. Енігматичні риси метафори як вияв субституції концептів ЖИТТЯ і СМЕРТЬ // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики: Зб. наук. пр. / КНУ ім. Тараса Шевченка К.: Логос, 2007. Випуск 11. С. 66-72.
28. Близнюк О.О. Концептуальні основи та методологія дослідження в межах когнітивної та етнолінгвістичної парадигм // Лінгвістика та лінгводидактика у сучасному інформаційному суспільстві: Наук.-практ. конф., 4-6 квітня 2007 р. К.: Вид. центр КНЛУ, 2007. С. 24-27.
29. Близнюк О.О. Концепти ЖИТТЯ і СМЕРТЬ крізь призму української та італійської ментальності // Науковий часопис НПУ ім. М.П. Драгоманова. Сер. № 9. Сучасні тенденції розвитку мов. К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2007. Вип. 1. С. 183-187.
30. Близнюк О.О. Евфемізм як засіб вербалізації концепту смерть // Проблеми зіставної семантики. К.: Вид. центр КНЛУ, 2007. Вип. 8. С. 177-182.
31. Блумфилд Л. Язык / Пер. с англ. Е.С.Кубряковой и В.П.Мурат. Благовещенск: БГК им. И.А.Бодуэна де Куртенэ, 1999. 606 с.
32. Богданов В.В. Древние и современные обряды погребения животных в России // Этнографическое обозрение М., 1918. № 3-4. С. 82-123.
33. Богданов В.В. Семантико-синтаксическая организация предложения. Л.: Изд-во ЛГУ, 1977. 204 с.
34. Богданова С.Ю. Реконцептуализация пространственных отношений (к постановке проблемы) // Studia Linguistica Cognitiva. Вып. 1. Язык и познание: Методологические проблемы и перспективы. М.: Гнозис, 2006. С. 187-202.
35. Болдырев Н.Н. Когнитивная семантика: Курс лекций по английской филологии. Тамбов: Изд-во Тамбовск. ун-та, 2000. 123 с.
36. Болинжер Д. Атомизация значения // Новое в зарубежной лингвистике / Пер. с англ. Э.М.Медниковой. М.: Прогресс, 1981. Вып. Х. С. 200-234.
37. Братусь Б.С. Аномалии личности. М: Мысль, 1988. 301 с.
38. Булаховский Л.А. Курс русского литературного языка. К.: Рад. шк., Ч. 1. 1953. 436 с.
39. Булаховский Л.А. Введение в языкознание. Ч. 2. М.: Учпедгиз, 1954. 175 с.
40. Булыгина Т.В., Шмелев А.Д. Языковая концептуализация мира (на материале русской грамматики). М.: Языки русской культуры, 1997. 574 с.
41. Бунге М. Интуиция и наука / Пер. с англ. М.: Прогресс, 1967. 188 с.
42. Вандриес Ж. Язык: Лингвистическое введение в историю / Пер. с фр. М.: Соцэкгиз, 1937. 409 с.
43. Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание / Пер. с англ. М.Б.Бергельсон, Г.Е.Крейдлина,О.Н.Ляшевской и др. / Отв. ред. и сост. М.А.Кронгауз. М.: Рус. словари, 1996. 410 с.
44. Вежбицкая А. Семантические универсалии и описание языков / Пер. с англ. М.Б.Бергельсон М.: Языки русской культуры, 1999. XII. 776 с.
45. Вежбицкая А. Сопоставление культур через посредство лексики и прагматики / Пер. с англ. А.Д.Шмелева. М.: Языки славянской культуры, 2001. 272 с.
46. Велецкая Н.Н. Языческая символика славянских архаических ритуалов. М.: Наука”, 1978. 240 с.
47. Вернадский В.И. Избранные труды по истории науки. М.: Наука, 1991. 357с.
48. Воробьева О.П. Художественная семантика: когнитивный сценарий // С любовью к языку: Сб. науч. тр. Посвящается Е.С.Кубряковой. М. Воронеж: ИЯ РАН, Воронежск. гос. ун-т, 2002. С. 379-383.
49. Воробйова О.П. Когнітивна поетика: здобутки і перспективи // Вісник ХНУ ім. В.Н.Каразіна. Харків: Константа, 2004. № 635. С. 18-22.
50. Воробйова О.П. Когнітивна поетика в Україні: напрями досліджень // Актуальні проблеми романо-германської філології в Україні та Болонський процес: Міжнар. наук. конф. 24-25 листопада 2004 р. Чернівці: Рута”, 2004. С. 37-38.
51. Воробйова О.П. Когнітивна поетика в потебнянській ретроспективі // Мовознавство. 2005. № 6. С. 18-25.
52. Воробйова О.П. Ідея резонансу в лінгвістичних дослідженнях // Мова. Людина. Світ: До 70-річчя професора М. Кочергана: Зб. наук. ст. К.: Вид. центр КНЛУ, 2006. С. 72-86.
53. Гавлова Е. Славянские термины возраст”, век” на фоне семантического развития этих названий в индоевропейских языках // Этимология. 1967. М., 1969. С. 36-39.
54. Гайденко П.П. Трагедия эстетизма. М.: Искусство, 1970. 248 с.
55. Гайденко П.П. Обоснование научного знания в философии Платона // Платон и его эпоха. К 2400-летию со дня рождения. М.: Наука, 1979. С. 98-143.
56. Гак В.Г. Языковые преобразования. М.: Школа Языки русской культуры”, 1998. 768 с.
57. Гамкрелидзе Т. В., Иванов Вяч. Вс. Индоевропейский язык и индоевропейцы. Реконструкция и историко-типологический анализ праязыка и протокультуры. Тбилиси, 1984. Т. 1-2. 1331 с. Библиогр.: с. 973-1113.
58. Геннеп А. ван. Обряды перехода: Систематическое изучение обрядов / Пер. с фр. Ю.В.Ивановой, Л.В.Покровской. М.: Восточная литература РАН, 2002. 198 с.
59. Гнатюк В. Похоронні звичаї й обряди // Етнографічний збірник. Львів: Видавництво НТШ, 1912. Т. 31-32. 426 с.
60. Голубовська І.О. Етнічні особливості мовних картин світу. К.: Логос, 2004. 284 с. Бібліогр.: с. 255-283.
61. Горський В.С. Античність і філософська думка Київської Русі // Антична культура і вітчизняна філософська думка. Серія 2. Світогляд”. К.: Тов-во Знання” УРСР. 1990. С. 15-23.
62. Грабарова Э.В. Концепт savoir vivre” умение жить // Иная ментальность / Карасик В.И. и др. М.: Гнозис, 2005. С. 257-333.
63. Грановская Р.М., Березная И.Я. Интуиция и искусственный интеллект. Л.: Изд-во ЛГУ, 1991. 272 с. Библиогр.: с. 261-269.
64. Григорьева Н.И. Парадоксы платоновского ”Тимея”: диалог и гимн // Поэтика древнегреческой литературы, М.: Наука, 1981. С. 47-95.
65. Гумирова Л.З., Уточникова В.С. К проблеме эвфемизации в современном немецком языке // Актуальные проблемы лингвистики и методики преподавания иностранных языков. Уфа, 1997. С. 7-11.