РЕАЛЬНА ОНІМІЯ ЯК ЗАСІБ ОБРАЗНОСТІ В ІСТОРИЧНІЙ ОПОВІДІ : РЕАЛЬНАЯ отния КАК СРЕДСТВО образности В ИСТОРИЧЕСКОМ сказания

Краткое описание

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

ВІНТОНІВ ТЕТЯНА МИКОЛАЇВНА

УДК 81‘.373.2(043.5)

РЕАЛЬНА ОНІМІЯ ЯК ЗАСІБ ОБРАЗНОСТІ
В ІСТОРИЧНІЙ ОПОВІДІ

Спеціальність 10.02.15 загальне мовознавство

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філологічних наук,
професор Калінкін В.М.

Донецьк 2008

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

4

ВСТУП

5

РОЗДІЛ 1. РЕАЛІЗАЦІЯ СЕМАНТИКО-СТИЛІСТИЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ТА ПОЕТИКА ВЛАСНИХ ІМЕН В ІСТОРИЧНІЙ ОПОВІДІ

14

1.1. Проблеми семантики літературної онімії

14

1.1.1.

З історії розвитку поглядів на семантику онімів

14

1.1.2.

Кілька зауважень до поглядів на емоційну й асоціативну складові семантики онімів

17

1.1.3.

Специфіка семантики поетоніма

21

1.2.

Семантика літературного імені як засіб поетики

31

1.2.1.

Погляди на поетику як науку

31

1.2.2.

Семантичні властивості ВІ як засіб поетики

35

1.3.

Динамічна сутність семантики власних імен

44

1.3.1.

Явище поетонімогенезу

44

1.3.2.

Явище трансонімізації і засоби поетики онімів

51

1.4.

Висновки до Розділу 1

54

РОЗДІЛ 2 РЕАЛЬНА АНТРОПОНІМІЯ ТА ТОПОНІМІЯ. ПЕРЕРОБКА РЕАЛЬНИХ ОНІМІВ У ІСТОРИЧНОМУ НАРАТИВІ ЯК ЗАСІБ ОБРАЗОТВОРЕННЯ

56

2.1.

Аспекти вивчення онімів у історичних романах

56

2.2.

Функції антропоетонімів

58

2.2.1.

Семантична аура антропоетоніма Богдан Хмельницький у історичних романах П.Загребельного «Я, Богдан», Л.Костенко «Берестечко», Г.Сенкевича «Ogniem i mieczem»

63

2.2.1.1.

Ім’я Богдан

63

2.2.1.2.

Прізвище Хмельницький та прізвисько Хмель

77

2.2.2.

Антропоетоніми Іван Богун, Іван Ганжа, Филон Джелалій

89

2.2.3.

Семантична аура антропоетоніма Мазепа у світовій літературі

103

2.2.3.1.

Антропоетонім Мазепа у творах «Мazzeppa» Віктора Гюго і Вольтера «L'histoire de Charles XII»

103

2.2.3.2.

Антропоетонім Мазепа у історичних творах О.Пушкіна «Полтава» і Б.Лепкого «Полтава»

114

2.3.

Семантична аура антропоетоніма Марія у поемі О.Пушкіна «Полтава»

120

2.4.

Семантична аура антропоетоніма Мотря у історичній епопеї Богдана Лепкого «Мазепа»

126

2.5.

Функції топопоетонімів

149

2.6.

Реальні топопоетоніми Корсунь, Пилявці, Жовті Води, Берестечко в історичних романах

150

2.7.

Висновки до Розділу 2

162

РОЗДІЛ 3 ПОЕТОНІМОСФЕРА ПОВІСТІ М.В.ГОГОЛЯ «ТАРАС БУЛЬБА»

165

3.1.

Антропоетоніми повісті М.В.Гоголя «Тарас Бульба»

165

3.2.

Топопоетоніми повісті М.В.Гоголя «Тарас Бульба»

173

3.3.

Висновки до Розділу 3

182

ВИСНОВКИ

184

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

189

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ

210

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ВІ

Власне ім‘я

ВН

Власна назва

ВТССУМ

Великий тлумачний словник сучасної української мови

ЕСУМ

Етимологічний словник української мови

ЗІ

Загальне ім‘я

ЗН

Загальна назва

ЛХА

Літературно-художній антропонім

НТСУМ

Новий тлумачний словник української мови

САМ

Словник античної міфології

ВСТУП

У вивченні основних теоретичних і практичних питань ономастики, а також проблем поетонімії художнього твору велике значення мають праці таких дослідників, як В.А.Никонов, В.М.Михайлов, О.В.Суперанська, Ю.О.Карпенко, Е.Б.Магазаник, Є.С.Отін, Л.О.Белей, Г.Ф.Ковальов, В.М.Калінкін, Л.І.Андреєва та ін. Одним з дискусійних питань поетонімології є проблема, пов‘язана з іменами, що функціонують у художньому творі і, водночас, збігаються із власними іменами реальних історичних осіб.
Кожен з більш-менш професійних читачів знає, що в історичній оповіді існують власні імена, які певним чином пов'язані з іменами осіб, що реально існували в історії. Водночас, незважаючи на те, що вони за формою збігаються з реальними іменами, за ними стоять зовсім інші денотати, виникають зовсім інші денотативно-референтні відношення між іменованими об'єктами та іменами. Те, що між уявним і реальним об'єктом існує принципова різниця, і дає нам підстави стверджувати, що перед нами не реальне ім'я, наприклад, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Мотря Кочубей тощо, а ім'я образу, персонажа, ім'я художньої вигадки. Поетоніми можуть бути абсолютно омонімічними реальним ВІ, можуть певною мірою зближуватися чи збігатися”, але найважливішою залишається їх глибинна відмінність від документальних іменувань. Саме це дає підстави стверджувати, що перед нами поетоніми (антропоетоніми, топопоетоніми, тощо), а не реальна онімія, але головне те, що ними іменуються не реальні особи, або реальні топооб’єкти, а створені уявою автора образи.
Перш, ніж аналізувати суто мовознавчі аспекти проблеми, необхідно певним чином визначитись із теоретико-літературним змістом понять, які постійно вживатимемо під час розвідки розбіжностей між реальними ВІ та поетонімами історичної оповіді. І почнемо з поняття персонаж”. Персонаж (лат. persona особа, фр. personnage маска актора) це постать людини, зображена письменником у художньому творі, а також загальна назва будь-якої дійової особи певного літературного жанру. Деякі літературознавці поряд з терміном персонаж” як синонім вживають поняття герой”, щоправда, допускають логічну суперечність, коли класифікують героїв на позитивних” і негативних”, адже смислове наповнення поняття «герой» включає такі моральні чесноти, як відвага, хоробрість, самовідданість (чи навпаки). Натомість персонаж експресивно нейтральне поняття, яке означає образ літературного твору з будь-якими психічними, особистісними якостями, ідеологічними переконаннями постать як текстуальну позицію, антропоморфологічно окреслену, незважаючи на те, чи мала вона свого прототипа, чи цілковито витворена митцем” [119, с.547].
Наступні важливі для нас поняття образ” і характер”. Специфічність художнього образу полягає в тому, що він, крім життєвої конкретності, органічно включає в себе естетичну оцінку життя, відображає кожне явище як ціннісну категорію. Образ як зображення людини передусім зображає певний людський характер, що стоїть у центрі картини людського життя. Зображення характерів і є той головний засіб, через який письменник відбиває життя. Людина виступає в художньому творі як характер сукупність основних рис людської поведінки, що визначають індивідуальні особливості героя. Характер розкриває свій зміст тільки у зв'язку з певними обставинами. Обставини це середовище, соціально побутові, конкретно життєві умови, в яких доводиться діяти людині. Однак вибір обставин, принаймні у реалістичному творі, художньо виправдовує себе тоді, коли відповідає не тільки задумові автора, а й об'єктивним закономірностям реального життя.
Найважливішим, з погляду поетонімології є поступовість виникнення образу, характеру. На думку І.Безпечного, він складається з діалогів, монологів, авторових описів, розповіді, із взаємодії з іншими героями, роздумів про життя, про людей, із ставлення героїв до природи тощо. Ці численні складники дуже важливі щодо зображення багатогранного характеру. Характер героя мусить бути цілковито узгоджений з його вчинками і витриманий так, щоб протягом усього твору ми відчували, що герой є та сама особа. І поміж іншими, саме поетонім є тим чинником, який сприяє постійному ототожненню персонажа з характером. Можливо, саме тому й постає перед митцем досить важлива проблема добору відповідного наймення. А у тих випадках, коли воля автора обмежена необхідністю дотримуватися реальності, письменник вимушений знаходити додаткові засоби образності. Бо, як пише цитований вже дослідник, навіть у випадку так званого „переродження” героя ми мусимо почувати, що ця зміна його характеру знаходиться у згоді з тими рисами, які змальовані в творі” [8, c.13] і, додамо, у тій самій згоді перебуває система іменувань (бо можуть бути різними) персонажа.
Зображуючи характери, письменник не просто відтворює типи людей, яких він знав і зустрічав у житті. І хоч нас цікавить та хвилює доля і переживання цих людей, проте в реальному житті їх немає, вони умовні, вони є для письменника лише засобом зображення життя, а не самоціллю. Саме для того, щоб дати читачеві уяву про певне життєве середовище, про характеристичні для нього умови, письменник і зображує характер, створений цим середовищем, цими умовами. За характером ми судимо про середовище, що створило його, про ті життєві закономірності, які сформували його саме таким, а не іншим. Хрестоматійним є те, що письменник не копіює характер однієї людини, не зображує якусь конкретну людину, а створює такий образ, який узагальнював би в собі головні характеристичні властивості людей у цих умовах.
З цього не виходить, що художня література не відтворює поодиноких людей. Письменники зображають і певних людей, чимось видатних, типових для своєї нації і часу. Поодинокі люди зображуються передусім у жанрах документальних, а також в історичних творах. Такими є, наприклад, образи в історичних драмах (М.Старицький «Богдан Хмельницький», Л.Старицька-Черняхівська «Гетьман Дорошенко», С.Черкасенко «Про що тирса шелестіла»), образи в романах С.Скляренка «Святослав» і «Володимир»; образи в повісті Б.Лепкого «Мазепа» та багато інших. Проте і зображення історичних осіб не є натуралістичною копією, фотографією. В історичних особах митці, в міру свого розуміння, відбирають так само істотне, характеристичне, провідне.
Без творчої уяви митця не могло б відбутися такого поєднання індивідуального та узагальненого, без чого нема образу. На основі свого знання і розуміння життя митець уявляє такі життєві факти, за якими найкраще можна судити про зображувану ним дійсність. У цьому саме й полягає значення художньої вигадки.
Ось чому ми можемо вважати, що зображення людини в літературі не збігається з тим, як підходять до неї ті чи інші науки у тому числі й історичні. Говорячи про те, що образ являє собою картину людського життя, ми маємо на увазі саме те, що в ньому вона відображена синтетично, цілісно, а не яким-небудь одним аспектом, але все ж таки особистісно”.
Видумка являє собою концентрацію життєвого досвіду художника. Людина діє в творі так, як вона з найбільшою ймовірністю діяла б у самому житті. Тому видумка художника і володіє такою переконливістю, незважаючи на свою умовність. Художник не довільний у своїй видумці, він уявляє те, що має найбільшу ймовірність статися у самому житті. І чим талановитіший художник, тим ширший і глибший його життєвий досвід, його знання людей, подій і обставин, що ним зображаються, тим яскравіша і ближча його видумка до життя, тим правдивіший його образ.
У дослідженні розглянуто як імена, що функціонують у художньому творі у певній художній дійсності, так і зону реальності”, що так чи інакше має відношення до реальних осіб з такими ж іменами.
Ми виходимо з припущення, що відношення до історичного” ВІ формується у суспільстві протягом значного часу і може змінюватися у зв’язку із перебігом обставин життя й зміною аксіологічних критеріїв. Отже, хоч зовнішня форма імені залишається незмінною, семантична аура пропріальної одиниці перебуває у стані невпинного руху, який В.М.Калінкін пропонує іменувати онімогенезом [78, 69]. Саме онімогенез є головним чинником виникнення й усталення різноманітних компонентів семантики: конотем, емоційно-оцінних та експресивних співзначень тощо.
Відколи історичне ВІ постає як елемент художнього твору, воно вже є поетонімом, і у житті онімної одиниці настає час поетонімогенезу. І тут також відбуваються зміни у семантичній сфері. Але причиною їх є вже воля автора, вплив різного рівня контекстів, у яких фігурує наймення, інтертекстуальні й інші впливові фактори. Проте, як вже стверджувалось вище, воля автора не є необмеженою, а поетонімогенез як феномен художнього твору певною мірою зумовлений онімогенезом як фактором розвитку мови.
Актуальність нашого дослідження визначається низкою чинників, але найголовнішим серед них є відсутність праць, у яких було б досліджено процеси впливу онімогенезу на семантичні властивості поетонімів, які функціонують в історичній оповіді та є генетично спорідненими із власними іменами реальних дійових осіб історії.
Своєчасність і важливість роботи зумовлена також відсутністю в лінгвістиці порівняльних досліджень структурно-семантичних та стилістичних властивостей реальної” пропріальної лексики в історичних творах тих зарубіжних авторів, які також торкалися часів і осіб української історії, що розглянуті нами на власне вітчизняному матеріалі.
Зв'язок з науковими програмами. Робота пов’язана з одним із напрямків наукових досліджень кафедри загального мовознавства та історії мови філологічного факультету Донецького національного університету «Актуальні питання сучасної лексикології і лексикографії» (номер реєстрації ДР 013U00370).
Об’єктом аналізу є функціонування онімної лексики у творах української, російської, польської та французької літератур на історичну тематику, які є художнім відображенням окремих реальних подій.
Предметом дослідження в роботі є поетика специфічної групи антропоетонімів та топопоетонімів різномовних художніх творів, де тою чи іншою мірою відтворено події XVII-XVIII сторіч з історії України. Специфіка досліджуваних пропріальних одиниць полягає в їх омонімічності з реальними власними іменами.
Мета роботи виявлення семантико-стилістичних властивостей поетонімів-історизмів, їх ролі у формуванні й розвитку поетонімії художнього твору на історичну тематику.
Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання низки конкретних завдань:
1)дослідити тематичні групи власних назв у аналізованих художніх текстах;
2)розглянути ступінь відповідності семантичної сфери антропоетонімів і топопоетонімів, вживаних в історичних творах, семантиці співвідносних одиниць реального ономастикону; і визначити чинники впливу онімогенезу на поетонімогенез;
3)простежити критерії відбору онімних одиниць в історичній оповіді;
4)визначити обов’язкові й факультативні аспекти відповідності художньої поетонімії реальній;
5)виявити специфіку функціонування власних назв у аналізованих творах;
6)визначити місце та роль власних назв у поетиці історичної оповіді.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше здійснено спробу зіставлення й порівняльного аналізу окремих репрезентативних одиниць поетоніміконів українських, російських, польських та французьких історичних оповідей, хронотопи яких мають те чи інше відношення до реалій української історії. Проаналізовано структурно-стилістичні особливості власних назв у історичній оповіді: співвідношення та роль різних розрядів власних назв, мотиви вибору та вживання власних назв у художніх текстах, специфіку реалізації художнього потенціалу онімів у історичній оповіді.
Матеріал дослідження художні твори української, російської, польської та французької літератур, у яких тою чи іншою мірою відтворено події XVII-XVIII сторіч з історії України.
Методологічною базою дослідження послугували роботи з ономастики й поетики оніма О.В.Суперанської, Ю.О.Карпенка, Є.С.Отіна, В.М.Калінкіна та ін. Мета й матеріал роботи зумовили використання ряду методик і прийомів дослідження: 1)відбір і систематизацію контекстів з поетонімами, їх мовну атрибуцію та інвентаризацію; 2)компонентний аналіз експліцитних та імпліцитних складових семантичної структури поетонімів; 3)контекстний аналіз умов функціонування поетонімів у художньому тексті; 4)внутрішній” порівняльно-зіставний аналіз поетонімогенезу в оригінальних творах та в їх перекладах. Головний метод розвідки описовий.
Теоретичне значення роботи визначається тим, що отримані результати сприятимуть поглибленню уявлень про сутність і специфіку семантики поетонімів-історизмів, доповненню існуючої теоретичної бази стосовно інших типів поетонімів. Робота дозволяє узагальнити висновки щодо характеру використання досліджуваного шару лексики в різних літературних мовах.
Практичне значення дисертаційного дослідження. Здобуті результати можуть бути використані в курсі стилістики української, російської, польської та французької мов, історії літератури, спецкурсі з поетичної ономастики, а також при укладанні ономастичних словників, написанні коментарів до літературних творів, оригінальних і перекладених, при читанні загальнотеоретичних і практичних курсів із сучасних слов’янських та романських мов, опрацюванні спецкурсів та семінарів. Ряд положень знайде застосування при написанні курсових, дипломних робіт, маґістерських досліджень, у перекладацькій діяльності.
Особистий внесок здобувача. Усі викладені в роботі положення, статті й доповіді за матеріалами дослідження здобуті одноосібно, без участі співавторів.
Апробація результатів дослідження.
Основні положення дисертаційного дослідження були висвітлені в доповідях і повідомленнях на Міжнародній науковій конференції «Русская словесность в контексте современных интеграционных процессов» (Волгоград, 2005); на Міжнародній ономастичній конференції «Традиційне й нове у вивченні власних імен» (Донецьк Горлівка Святогірськ, 2005), на Міжнародній науковій конференції VІІІ Гоголівські читання” (Полтава, 2006); на ІІ Святогірських ономастичних читаннях (Святогірськ, 2007); на XVI Міжнародній науковій конференції ім. проф. Сергія Бураго Мова та культура” (Київ, 2007); на І Кримських Міжнародних Михайловських читаннях Собственное имя в русской и мировой литературе” (Саки Евпатория, 2007); на ХІІ Всеукраїнській ономастичній конференції Ономастика України у загальнослов’янському контексті” (Чернівці, 2007); на Міжнародній ономастичній конференції Ономастика і література” (Горлівка, 2008).
Публікації. Проблематику та основні положення дисертації викладено у десяти одноосібних статтях, шість із яких опубліковані у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України.
Обсяг та структура дослідження.
Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (232 найменування). Загальний обсяг дисертації 188 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У роботі послідовно відстоюються такі твердження: 1)усі власні імена, що функціонують у художньому творі, є поетонімами; 2)поетоніми являють собою специфічну форму ВІ, яка відрізняється від онімії будь-якої мови; 3)збіг зовнішньої форми поетонімів з реальною онімією також не дає права на їх ототожнення; 4)збіг поетонімів з реальними онімами не є підставою для ототожнення реальної особи з художнім образом.
ВН в романах репрезентують індивідуальний неповторний стиль письменника, виступають показниками специфіки онімного простору твору. Вживання тих чи інших поетонімів передусім залежить від змісту твору. Використання поетонімів письменником пов’язане з сюжетом твору. ВН у романах інформативні та поліфункціональні.
Історичні антропоніми беруть участь у формуванні сюжету, тематики твору, вони створюють специфічну семантичну ауру. Даючи персонажу ім'я, письменник враховує характер, зовнішній і внутрішній світ свого героя. ВІ входить до художнього твору вже з певними можливостями й завданнями. Інколи, незалежно від автора, те чи інше введене ним ім'я може сказати більше, ніж задумав письменник. Приклади цього наведені у аналізі поетонімів Мария у поемі «Полтава» О.Пушкіна та Мотря в історичній епопеї «Мазепа» Б.Лепкого.
Привертають увагу певні особливості вживання ВІ історичних, реальних осіб. Тоді, коли такі ВІ служать для називання їх справжніх носіїв, які виступають у творах дійовими особами, часто виникають сприятливі умови для того, щоб смислові та стилістичні потенції ВІ активізувалися. На вживанні імен лежить відбиток певної епохи, літературного спрямування, відображається вплив світогляду, позиції письменника.
Семантико-стилістична значимість ВІ в художньому тексті різна, нерівнозначна і роль поетонімів у процесі інтерпретації художнього тексту. Як правило, внесок літературного ВІ у створення художньої цілісності визначається прагмастилістичним потенціалом онімної одиниці. При змалюванні головних героїв, розкритті провідних тем у творі ВІ виступають як домінанти лексичних одиниць, чи ключових слів, інформаційного простору тексту. Використання імен і назв з реального іменника, що зберігають всі соціально-мовленнєві конотації загального вживання й співвіднесення з реальним носієм, особливо часто зустрічаються у творах історичного жанру. Прикладами такого використання є антропоетоніми Богдан Хмельницький, Мазепа, Богун, Ганжа, Джелалій, Мотря Кочубей та ін. у історичних творах.
Відповідно до задуму авторів поетонім Мазепа у результаті активного мовленнєвого використання набуває кількох семантико-конотативних характеристик і значень, як позитивних, так і негативних (наприклад, у творах О.Пушкіна, В.Гюго, Вольтера, Б.Лепкого та інших), і тільки контекст і зміст твору загалом дозволяють точно визначити, у якому саме значенні вжито поетонім. Конотативна сфера оніма формується у просторі національної культури. Для О.Пушкіна це простір російської культури, а для Б.Лепкого простір української культури, крім того, треба також враховувати, до якої епохи належить автор, щоб адекватно сприйняти авторську оцінку.
Семантична аура антропоетонімів Хмельницький, Мазепа та ін. неоднозначна, бо історична постать викликає у свідомості читача, який також є представником суспільства, прямі асоціації, алюзії реального плану, а образ історичної постаті цілком залежить від твору. Можна стверджувати, що читач оперує водночас інформацією щодо історичного антропоніма й антропоетоніма.
Поетонімосфера художнього твору безумовно фрагментарна. Онімія художнього творення завжди заглиблена у контекст онімного простору мови, якою написаний твір. Будь-які відмінності між реальною й літературною онімією завжди сприймаються тільки через призму смислової системи конкретної національної мови певної епохи. Досліджуючи характер заповнення ВІ хронотопу літературного твору, можна зробити висновки про вирішення онімного простору або поетонімосфери”. Велике значення у визначенні семантики поетонімосфери для художньо-естетичних властивостей літературного тексту має ступінь кореляції між інформацією про названі ВІ об’єкти, включаючи їх семантику і поетичну етимологію, і фундаментальними онтологічними і семіотично-ціннісними категоріями буття (життя-смерть”, добро-зло” тощо), структуруючими світосприйняття, світорозуміння й світогляд людини.
Поетонімосфера історичних творів організована система, де є імена, які служать антуражем, вони повинні не суперечити, а співвідноситися один з одним органічно й логічно. Історичний антураж, достовірність, позитивні, негативні імена і структурують образи. Сфера історичного твору сукупність умов, середовище, у якому відбуваються події. Для відомих історичних фігур справжні імена це необхідність, вони можуть бути різними: Богдан, Теодор, Зиновій, Хмельницький, Хмель, Іван Мазепа, Мазепа тощо, але всі ці форми історично достовірні. Для передачі серйозних історичних подій головних фігурантів імена залишаються, а у образах є зміни, вони наповнюють семантику імені, тому й відрізняється авторський образ від реального. В аналізованих романах наявні й інші антропоніми Іван Богун, Іван Ганжа і Филон Джелалій тощо, які є історично достовірні та хронологічно значущі. Саме імена реальних відомих історичних осіб здатні чи не найбільшою мірою викликати у читачів бажані авторові асоціації з визначеною історичною добою. Вони здебільшого і служать часовою канвою літературного твору. Реалістичний історизм літературно-художнього твору, як правило, без історично правдивих антропонімів непереконливий.
Актуалізуватися перелічені властивості можуть по-різному. У повісті М.Гоголя «Тарас Бульба» зображена не конкретна історична постать, деякі моменти тільки нагадують про час, у який певні історичні постаті були, а акцент зроблено на епосі того часу, на зображенні зародження козацтва, Запорізької Січі. А у романі П.Загребельного увага сконцентрована на історичній постаті Б.Хмельницького, у Ліни Костенко на хронотопі, баталіонімі-поразці Берестечко, де це тісно пов’язано з основною постаттю історії Б.Хмельницьким, і дійсно історично правдивою берестецькою битвою.
До художнього твору не можна підходити з позиції правди лише історичної. Художня правда вище правди історичної. Літератори завжди чітко усвідомлювали, що між реальним ономастиконом і ВН художнього твору наявні істотні відмінності. Орієнтація письменників-реалістів на правду життя і, відповідно, на реальну онімію не заважала цьому розумінню.
Наповнення семантики онімів поетичним змістом змінює об’єкт зображення, з’являються конотеми поетичного характеру, з історичної постать перетворюється у категорію історичного образу, названого поетонімом. Прийоми історичного коментування точності й конкретності деталей, пояснень та інше можуть бути перенесені й на використання пропріальної лексики. У художніх історичних творах часто зустрічаємо передачу авторського ставлення до ВІ героїв через чисельні поетоніми, які супроводжуються різними дескрипціями, ономастичними перифразами, апелятивами, що відіграють важливу роль у поетонімосфері творів.
Можна зазначити, що у досліджуваних історичних романах виразно постає образ доби Хмельниччини, яка зображена як процес, серія змін і переворотів. При цьому географічні назви відносять читача не лише до певної події, а й до року, а то й місяця і дня, коли ця подія відбулася.
Отже, топоніми у художніх творах, зокрема в історичних романах, можуть виконувати також і функцію локалізації, і функцію інформаційно-дидактичну. Через ВН відбувається увиразнення характерів героїв, підкреслюються їх зв'язки із зовнішнім світом, обізнаність, ерудиція, зображується їх життєва дорога. У таких випадках топоніми творять часову і просторову перспективу буття героїв твору.
Спостереження над топоніміконом аналізованих творів переконує в тому, що над їх добором письменники працювали ретельно, оцінюючи ці мовні одиниці серед засобів утілення творчого задуму як спосіб увиразнення.
Часто вживані топоніми складають топонімну основу чи каркас твору, таких одиниць, як правило, небагато. Це здебільшого назви тих місць, де відбувались головні події, описані у творі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. АмельченкоВ.В. Дружины Руси / АмельченкоВ.В. М.: Воениздат, 1992. 144 с.
2. АничковЕ.Б. Язычество и Древняя Русь / АничковЕ.Б. СПб, 1914. С.ХХХVІ, 162.
3. Аристотель. Поэтика//Этика. Политика. Риторика. Поэтика. Категории. / Аристотель Минск: Литература, 1998. 1392с. (Классическая философская мысль) С. 739-1012.
4. АркасМ.М. Історія УкраїниРуси/Вступне слово і комент. В.Г.Сарбея. Факс. вид. / АркасМ.М. К.: Вища шк., 1990. 456 с.
5. АхмановаО.С. Словарь лингвистических терминов [сост. О.С.Ахманова]. М.: Сов. энциклопедия, 1966. 606 с.
6. БасоваГ.К. Київська топонімічна лексика у творах Т.Шевченка/БасоваГ.К. // Культура слова. Вип. 37. К., 1989. С. 61-63.
7. БахтинМ.М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и ренессанса. 2-е изд. / БахтинМ.М. М.: Худ. лит., 1990. 543 с.
8. БезпечнийІ. Теорія літератури. Видавництво "Молода Україна"./БезпечнийІ. Торонто. Канада, 1984. 304 с.
9. БелейЛ. До питання про християнізацію іменника українців / Л.Белей. // Наукові зап. Вип. 37. Серія: Філол. науки (мовознавство). Кіровоград, 2001. С.5-8.
10. БелейЛ. Функціонально-стилістичні можливості української літературно-художньої антропонімії XIX XX ст./ Л.Белей. Ужгород, 1995. 120 с.
11. БелейЛ.О. Літературно-художня антропонімія як джерело розвитку національного іменника українців / Л.О.Белей. // Мовознавство. 1993. №3. С.35-40.
12. БелейЛ.О. Українська літературно-художня антропонімія кінця XVIII XX ст.: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д.філол.наук: спец. 10.02.01 "Українська мова" / Л.О.Белей. Ужгород, 1997. 48с.
13. БельчиковЮ.А. Лексическая стилистика: Проблемы изучения и обучения. Лингвострановедческий аспект выбора слова. / БельчиковЮ.А. М.: Русский язик, 1988. 127 с.
14. БілодідІ.К. Вибрані праці: В 3 т. / БілодідІ.К. К.: Наук. думка, 1986. Т.1. 446 с.
15. БоєваЕ.В. Антропонімія повістей М.В.Гоголя: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.02. "Російська мова" / Е.В.Боєва. Одеса, 1993. 18 с.
16. БопланГ.Л. де Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн. / БопланГ.Л. де К.: Наук. думка; Кембрідж (Мас.): Укр. наук. ін-т, 1990. 256с.
17. БулгаковС.Н. Философия имени. / БулгаковС.Н. Париж: Ymca-Press, 1953.
18. БуслаевФ.И. Историческая грамматика русского языка / БуслаевФ.И. М.: Учпедгиз, 1959. 623 с.
19. БуштянЛ.М. К проблеме фонетической коннотации собственных имен в поэзии / Л.М.Буштян. // Русская ономастика. Сб. науч. трудов. Одесса, ОГУ, 1984. С.118-124.
20. ВандриесЖ. Язык: Лингвистическое введение в историю./ ВандриесЖ. М.: Соцэкгиз, 1937. 355с.
21. ВведенскаяЛ.А. От собственных имен к нарицательным/ Л.А.Введенская, Н.П.Колесников М.: Просвещение, 1981. 144 с.
22. Великий тлумачний словник сучасної української мови [уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел]. К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2001. 1440 с.
23. ВерещагинЕ.М. Лингвострановедческая теория слова/Е.М.Верещагин, В.Г.Костомаров. М.: Просвещение, 1980. 320 с.
24. ВерещагинЕ.М. Фоновые особенности ономастической лексики// Е.М.Верещагин, В.Г.Костомаров // Язык и культура: лингвострановедение в преподавании русского языка как иностранного. М.: Русский язык, 1983. С. 71-75.
25. ВеселовскийА.Н. Историческая поэтика / ВеселовскийА.Н. М.: Высшая школа, 1989. 294 с.
26. ВиноградовВ.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. / ВиноградовВ.В. М: АН СССР, 1963. 255 с.
27. ВинтонивТ.Н. Богдан Хмельницкий Моисей: исторические и художественные параллели / Т.Н.Винтонив// Русская словесность в контексте современных интеграционных процессов: материалы Международной научной конференции, г.Волгоград, 24-27 апреля 2005 г. Волгоград: ВолГУ, 2005 С.534-536.
28. Вінтонів Т.М. Антропоетонім Іван Богун в історичних романах Л.Костенко «Берестечко», П.Загребельного «Я, Богдан», Г.Сенкевича «Вогнем і мечем» / Т.М.Вінтонів // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія Лінгвістика”. Вип. 6. Херсон. 2008. С.110116.
29. ВінтонівТ.М. Топоніми Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Берестечко в історичних романах / Т.М.Вінтонів // Мовознавчий вісник: збірник наукових праць / Відп. ред. Г.І.Мартинова. Вип. 5. Черкаси, 2007. С.78 85.
30. ВолковаЛ.П. Особенности антропонимии драматического произведения / Л.П.Волкова // Тези доповідей XXI наук. сес. Чернівці, 1965. С. 180-182.
31. Галкина-ФедорукЕ.М. Слово и понятие / Галкина-ФедорукЕ.М. М.: Учпедгиз, 1956. 54 с.
32. ГольденбергЛ.І. Українська мова: Бібліографічний покажчик (1918-1961 р.р.). / Л.І.Гольденберг, Н.Ф.Королевич. К.: Вид-во АН УРСР, 1963. 300с.
33. ГорбачН.Я. Микола Гоголь: життя і духовна драма генія / ГорбачН.Я. Львів: Каменяр, 2004. 352 с.
34. ГореМ.С. Природа семантики антропонимов в художественном тексте / М.С.Горе // Актуальные вопросы русской ономастики. К.: УМК ВО, 1988. С.148-153.
35. ГрабовичГ. До історії української літератури: Дослідження, есе, полеміка. / ГрабовичГ. К.: Основи, 1997. 604 с.
36. ГригорьевВ.П. Поэтика слова. На материале русской советской поэзии. / ГригорьевВ.П. М.: Наука, 1979. 344 с.
37. ГриценкоТ.Б. Власні назви як засіб стилетворення в українській історичній прозі другої половини ХХ ст. (на матеріалі романів про Б.Хмельницького): дис канд. філол. наук: 10.02.01 / Гриценко Тетяна Борисівна. К., 1998. 291 с.
38. Грінченко Б.Д. Словарь української мови: В 4т. [упоряд. ГрінченкоБ.Д.] К.: Наукова думка, 1996.
39. ГрушевскийМ.С. Очерк истории украинского народа/ ГрушевскийМ.С. Киев: Лыбидь, 1990. 398 с.
40. ГрушевськийМ.С. Історія України-Руси: В 11 т. / ГрушевськийМ.С. К.: Наук. думка, 1996.
41. ГудковД. Русское языковое сознание и межкультурная коммуникация / Д.Гудков, И.Захаренко, В.Красных // Теория и практика русистики в мировом контексте. Междунар. конф., посвящ. 30-летию МАПРЯЛ: Тез. докл. М.: ИРЯ им. А.С.Пушкина, 1997. С. 50-53.
42. ГуковаЛ.Н. Художественная характеристика топонимов в творческом наследии А.С.Пушкина: Словарь. Пособие для учителя. / Л.Н.Гукова, Л.Ф.Фомина. Одесса: ФОТОСИНТЕТИКА, 2004. 192 с., 1 ил.
43. ГумбольдтВ. Избранные труды по языкознанию / ГумбольдтВ. М.: Прогресс, 1984. 371с.
44. ДальВ.И. Толковый словарь живого великорусского языка: В 4 т. [сост. ДальВ.И.]. М.: Русский язык, 1999.
45. ДовлатовС. Записные книжки / ДовлатовС. Л., 1992. 55с.
46. ДорогаяВ.Б. Имя собственное и нарицательное в системе именований персонажа (роман М. Горького «Жизнь Клима Самгина»). / ДорогаяВ.Б. АКД. Л., 1985. 22 с.
47. ДорошенкоД.І. Нарис історії України в 2-х томах. (до половини XVII століття) / ДорошенкоД.І. К.: Глобус, 1992. . Т.1 238 с.
48. Дослідження з ономастики : [зб. наук. праць / наук.ред. Горпинич В.О.] Дніпропетровськ, 1997. 64 с.
49. ДудникМ.Н. Співвідношення денотативної i конотативної інформації при перекладі (на матеріалі текстів публіцистичного стилю): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.15. "Загальне мовознавство" / М.Н.Дудник. К., 2001. 19с.
50. ДукаЛ.И. Ассоциативно-культурный компонент в семантике онимов// Семантика языковых единиц. Ч.1 / Л.И.Дука. М., 1998. С.131 132.
51. ДукаЛ.И. Прагматический потенциал онимов и способы его актуализации в тексте / ДукаЛ.И. АКД. Запорожье, 2002. 238 с.
52. ДукаЛ.И. Типы и виды языковой информации онимов (сигнификативное, коннотативное и эмперическое значение) / Л.И.Дука // Ономастика і апелятиви. Вип. 6. Дніпропетровськ: ДДУ, 1999. С.110-120.
53. ЕсперсенО. Философия грамматики / ЕсперсенО. М.: Изд-во иностр. лит., 1958. 404 с.
54. Етимологічний словник української мови: В 7 т./ АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О.О.Потебні [голов. ред. О.С.Мельничук]. К.: Наук. думка, 1982. Т1. С.221, 467.
55. Етимологічний словник української мови: В 7 т./ АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О.О.Потебні [голов. ред. О.С.Мельничук]. К.: Наук. думка, 1983. Т. 3. 1989. 552 с.
56. ЄфименкоІ.В. Українські прізвищеві назви XVI ст. на енк(о) (етимологічна інтерпретація) / І.В.Єфименко // Восточноукраинский лингвистический сборник: Выпуск шестой. Донецк: Донеччина, 2000. С.66-69.
57. ЖелєзнякІ.М. Світоглядний код слов’янської антропонімної лексики / І.М.Желєзняк // Актуальні питання антропоніміки. К., 2005. С.77-78.
58. ЖирмунскийВ.М. Проблемы международных литературных связей / ЖирмунскийВ.М. М.:МГУ, 1962. 157 с.
59. ЗайцеваК.Б. Антропонимический словарь писателя / К.Б. Зайцева // Труды Самаркандск. ун-та. Вопросы ономастики. Самарканд, 1976. Вып.284. С.77-84.
60. ЗининС.И. Из истории антропонимических терминов / С.И. Зинин // Антропонимика. М.: Наука, 1970. С.24-26.
61. ЗининС.И. Имена персонажей в художественной литературе и фольклоре (Библиография) / С.И.Зинин, А.Г.Степанова // Антропонимика. М.: Наука, 1970. С.330-355.
62. ЗининС.И. О «Словаре личных имен русской художественной литературы XVIII века» / С.И. Зинин // Науч. труды Ташкентского ун-та. Ташкент, 1968. Вып.319. Науч. труды аспирантов. Гуманитарные науки. С.40-42.
63. ЗининС.И. Суффиксы русских фамилий XVII-XVIII веков/С.И.Зинин // Антропонимика. М.: Наука, 1970. С.94-98.
64. ИвановаЕ.Б. Стилистические функции собственных имен (на материале произведений К.Г.Паустовского): автореф. дис. на соиск. ученой. степени канд. филол. наук: спец. 10.02.01. "Русский язык" / Е.Б.Иванова. Одесса, 1987. 16 с.
65. ИванцоваЕ.В. Семантическая трансформация имени собственного в лексике и фразеологии современного русского языка: автореф. дис. на соис. ученой степени канд. филол. наук: спец. 10.02.01. "Русский язык"/ Е.В.Иванцова. М.: МГГУ, 1998 16 с.
66. ИзмайловН.В. Пушкин в работе над «Полтавой» / Н.В.Измайлов //Очерки творчества Пушкина. Ленинград: Наука, 1976. 340 с.
67. ИльинИ.А. Философия и жизнь / ИльинИ.А. М., 1992. 275 с.
68. История философии в кратком изложении / Пер. с чеш. И.И.Богута М.: Мысль, 1991. 590 с.
69. КалинкинВ.М. "Вольтер". Материалы к словарной статье./ В.М.Калинкин // Филологические исследования VII. Донецк: Юго-Восток, 2004. С.184-211.
70. КалинкинВ.М. "Вольтер". Онимографический анализ материалов и опыт статьи для словаря языка писателя./ В.М. Калинкин // Филология в пространстве культуры / ДонНУ. Филологический факультет. Донецк: ООО «Юго-Восток, Лтд», 2007. С.134- 153.
71. КалинкинВ.М. Голос Имени / В.М. Калинкин // Слово и мысль. Вестник Донецкого отделения Петровской Академии Наук и Искусств (г. Санкт-Петербург, Россия; г. Донецк, Украина): Сборник научных трудов. Гуманитарные науки. Выпуск первый. Донецк, 1999. С.78-98.
72. КалинкинВ.М. К вопросу о метаязыке поэтики онима (Статья первая: специальная терминология) / В.М. Калинкин // Вісник Донецького університету. Серія Б: гуманітарні науки. Вип..1, 1998. С.131-138.
73. КалинкинВ.М. Несколько предварительных замечаний к теории поэтонима/В.М. Калинкин//Maтepiaли вузівської конференції професорсько-викладацького складу за підсумками науково-дослідної роботи: Філологічні науки. Донецьк: ДонДУ, 1997. С.114-116.
74. КалинкинВ.М. Ономастическая перифраза как проблема поэтики собственных имен (на материале творчества А.С.Пушкина) / В.М. Калинкин // Восточноукраинский лингвистический сборник: Выпуск четвертый. Сборник научных трудов. Донецк: Изд-во «Донеччина», 1998. С.107-129.
75. КалинкинВ.М. Отношения между компонентами структуры: денотат поэтоним образ / В.М. Калинкин // Мова. Науково-теоретичний часопис з мовознавства. №3 4. Одеса: ОДУ, 1999. С.32-41.
76. КалинкинВ.М. Попытка вычтения поэтики онимов из "поэзии собственных имен" / В.М. Калинкин // В пространстве филологии. Донецк: Юго-Восток, 2002. 397 с.
77. КалинкинВ.М. Поэтика «байронической» онимии романа «Евгений Онегин» / В.М. Калинкин // Русский язык и литература в учебных заведениях. № 1. 1999. С.7-9.
78. КалинкинВ.М. Поэтика онима / КалинкинВ.М. Донецк: Юго-Восток, 1999. 408с.
79. КалинкинВ.М. «Тайный смысл их царственных имен»/В.М.Калинкин// Восточноукраинский лингвистический сборник: Выпуск восьмой. Сборник научных трудов // Редколлегия: Е.С.Отин (отв.ред.) и др. Донецк: Донеччина, 2002. С.3-19.
80. КалинкинВ.М. Теория и практика лексикографии поэтонимов (на материале творчества А.С.Пушкина) / КалинкинВ.М. Донецк: Юго-Восток, 1999. 247 с.
81. КалинкинВ.М. Феноменология поэтонима сквозь призму «Философии имени» А.Ф.Лосева / В.М. Калинкин // Восточноукраинский лингвистический сборник: Выпуск шестой. Донецк: Донеччина, 2000. С.11-28.
82. КалинкинВ.М. Формирование конгенеративной поэтики компаративов с поэтонимами в творительном сравнения-отождествления / В.М. Калинкин // Восточноукраинский лингвистический сборник: Выпуск седьмой. Сборник научных трудов / КалинкинВ.М. // Редколлегия: Е.С.Отин (отв.ред.) и др. Донецк: Донеччина, 2001. С. 36-47.
83. КалінкінВ.М. До семіотики та естетики поетонімосфери роману Ліни Костенко «Берестечко» / В.М. Калинкин // Linguistica slavica: Ювілейний збірник на пошану Ірини Михайлівни Желєзняк. К.: Кий, 2002. С.63-68.