КОНФРОНТАТИВНІ МОВЛЕННЄВІ ЖАНРИ: КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНИЙ ТА МОВНИЙ АСПЕКТИ (на матеріалі української, англійської та польської мов) : Конфронтативные речи ЖАНРЫ: Коммуникативно-прагматические и ЯЗЫКОВЫЕ АСПЕКТЫ (на материале украинского, английского и польского языков)

Краткое описание

київський національний університет імені тараса шевченка

На правах рукопису

Дерпак Олена Володимирівна

уДК 81'1:811.161.2/162.1:811.111

конфронтативні мовленнєві жанри:
комунікативно-прагматичний та мовний аспекти
(на матеріалі української, англійської та польської мов)

Спеціальність 10.02.15. загальне мовознавство

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філологічних наук,
професор Ф.С. Бацевич

Київ 2005

Вступ

4

Розділ І. Мовленнєвий жанр як категорія спілкування і одиниця конфліктного дискурсу

11

1.1. Поняття мовленнєвого жанру

11

1.2. Основні положення теорії мовленнєвих актів

16

1.3. Мовленнєві жанри і мовленнєві акти: точки дотику

21

1.4. Типи конфронтативних дискурсів

24

1.5. Принципи спілкування в конфліктному мовленні

29

1.6. Комунікативні стратегії і тактики в конфліктному спілкуванні

35

1.7. Вплив соціальних і психологічних чинників на розгортання конфронтативного дискурсу

39

1.8. Критерії розмежування мовленнєвих жанрів

52

1.9. Типологія конфронтативних мовленнєвих жанрів

58

Висновки до розділу

63

Розділ ІІ. Мовно-прагматичні характеристики основних конфронтативних мовленнєвих жанрів

66

2.1. Категорично-спонукальні мовленнєві жанри

66

2.1.1. Характеристика МЖ брутального наказу

67

2.1.2. Характеристика МЖ вимоги

78

2.1.3. Характеристика МЖ заборони

93

2.1.4. Характеристика МЖ погрози

106

2.2. Негативно оцінні мовленнєві жанри

120

2.2.1. Характеристика МЖ зауваження

127

2.2.2. Характеристика МЖ невдоволення

135

2.2.3. Характеристика МЖ докору

140

2.2.4. Характеристика МЖ осуду

154

2.2.5. Характеристика МЖ звинувачення

162

Висновки до розділу

170

Висновки

174

Список використаної літератури

178

Список джерел

194

Вступ
На сучасному етапі світова лінгвістична парадигма переорієнтувалася в бік комунікативно-функціонального дослідження мовних явищ, центральною проблемою якого стало вивчення ролі мовної особистості у процесі комунікації. Це цілком закономірні процеси розвитку мовознавчої науки, оскільки мова має суспільну значущість тільки у живому функціонуванні. Дедалі частіше мовознавці говорять про „дискурсивний поворот” у лінгвістиці [11], про необхідність вивчати мову (мовний код) у процесах комунікації.
В аспекті такого „дискурсивного повороту” важливим стає розгляд проблем комунікативної взаємодії мовців, скерованої на врегулювання міжособистісних стосунків. При цьому процес спілкування, у межах якого взаємодіють параметри мови, середовища і культури, постає не як стихійне явище, а як діяльність зі своїми правилами і закономірностями. Дослідження другої половини ХХ початку ХХІ ст. дають підставу говорити про певні одиниці спілкування, які організують наше мовлення мовленнєві жанри, закріплені в суспільному обігу схеми мовленнєвих дій” [148, с. 301]. Останні дедалі частіше розглядають як категорії комунікативної організації мовного коду [11; 39; 126; 127; 128; 143]. Важливим є не просто перелік одиниць та категорій комунікації йдеться про аналіз їхніх прагматичних характеристик, а також про те, як використані синтаксичні і лексичні засоби співвідносяться з організаційними завданнями діалогу (полілогу) і дискурсу загалом.
Окреме місце в системі мовленнєвих жанрів належить тим, які спрямовані на конфронтацію комунікантів, ініціюють і підтримують ситуацію конфлікту. У принципі, кожну комунікативну модель можна описати з погляду наявності чи відсутності в ній конфлікту саме такий аспект цікавить науку конфліктологію, завдання якої дослідити механізми виникнення комунікативних конфліктів, їхні причини і спосіб їхньому запобіганню та вирішенню, і врешті спробувати віднайти найефективніші засоби досягнення толерантності в міжособистісних і суспільних стосунках. Якщо психологічні, соціологічні важелі врегулювання конфліктів обговорювалися досить плідно [53; 61; 80; 83; 104; 136; 149; 154 та ін.], то мовознавці зацікавилися проблемами конфліктної вербальної поведінки лише віднедавна. Зокрема, у їхньому полі зору перебуває апарат стратегій і тактик суб’єктів у конфліктному дискурсі [2; 22; 33; 123; 139], гендерні особливості мовленнєвої взаємодії в конфлікті [69; 86], особливості прояву вербальної агресії [24; 48; 144]. Меншу увагу було приділено типам мовленнєвих жанрів, які функціонують у межах конфронтативного дискурсу і визначають його природу.
Загалом проблему мовленнєвого жанру як основної одиниці мовленнєвої взаємодії поряд із дискурсом активніше розв’язували в російському і польському мовознавстві. Аналогічних україністичних досліджень донедавна, фактично, не було, попри необхідність вивчати мовлення в реальних контекстах функціонування. Щоправда, тепер з’явилися деякі розвідки з питань мовленнєвого жанру (праці Ф.Бацевича 11; 12], М. Баліцької [7; 8]), де частково розглянуто теоретичні і практичні аспекти поняття мовленнєвих жанрів.
У вітчизняній германістиці акти конфронтації частково висвітлено в роботах Т.Крисанової (дослідження висловлювань із негативною оцінкою адресата) [63], Є.Смирнової (образа) [106], О.Голод (лайка) [36], І.Осовської (відмова) [81], а також І.Рудик (незгода) [95; 96].
У польському мовознавстві знаходимо спроби виявити характерні особливості комунікативних актів поточної розмови [159; 164; 168; 173]. А.Гальчинська вивчала характеристики акту відмови [152]. М. Гроховський здійснював семантичний аналіз одиниць, спрямованих на свідому образу адресата (знущання, образа, приниження) [155], крім того, деякі прагматичні аспекти акту образи з’ясовувала Р.Гжегорчикова [156]. М.Сарновський присвятив лінгвістичному дослідженню сварки цілу монографію, проте висвітлював її, радше, у когнітивному (концептуальний аналіз), аніж у комунікативному аспекті [167]. Теоретичними проблемами мовленнєвих жанрів займалися А.Вежбіцька [169], С.Гайда [150; 151], Т.Добжинська [148].
Механізми розгортання конфронтативного дискурсу, його стратегії і тактики, а особливо природу мовленнєвих жанрів, які їх реалізують, вивчено недостатньо. Фактично відсутній перелік основних конфронтативних одиниць, залишаються нез’ясованими проблеми взаємозв’язку мовленнєвих жанрів у конфліктному дискурсі. Невідпрацьованою на практиці є схема аналізу мовленнєвого жанру. Усе це й зумовлює актуальність роботи.
Зв’язок роботи з науковими темами. Напрям дослідження пов’язаний із науковою темою кафедри загального мовознавства Львівського національного університету імені Івана Франка Семантика, синтактика і прагматика одиниць мови в синхронії та діахронії” (тему затверджено вченою радою ЛНУ ім. І. Франка, протокол № 6 від 26 березня 2001 року).
Мета і завдання дослідження. Основна мета роботи виявити комунікативно-прагматичні і мовні особливості конфронтативних мовленнєвих жанрів. Відповідно до поставленої в роботі мети було визначено необхідність розв’язати такі завдання:
• розкрити механізми мовленнєвої взаємодії учасників конфронтативної моделі спілкування (розгортання мовленнєвої дії в координаційному і субординаційному режимах, в умовах офіційності/неофіційності спілкування, за різним ступенем знайомства комунікантів та різними стосунками між учасниками мовленнєвої взаємодії);
• виявити прагмалінгвістичні параметри мовленнєвого жанру, за якими його можна було б кваліфікувати як конфронтативний;
• укласти схему аналізу мовленнєвого жанру як категорії комунікації;
• виявити і описати комунікативні типи жанрів, орієнтованих на конфлікт;
• проаналізувати граматичні, лексико-семантичні і прагматичні характеристики основних конфронтативних мовленнєвих жанрів;
• з’ясувати роль екстралінгвістичного контексту у формуванні функцій конфліктогенних мовленнєвих жанрів.
Об’єктом дослідження є конфронтативні мовленнєві жанри.
Предмет дослідження становлять особливості структурно-семантичної організації і прагматичної спрямованості жанрів, які визначають природу конфронтативного дискурсу. У власне лінгвістичному аспекті увагу зосереджено на виявленні потенційних можливостей мовних одиниць різних рівнів виражати конфліктні наміри суб’єктів.
Матеріал дослідження фрагменти діалогів, які ілюструють перебіг конфронтативного дискурсу, виділені методом суцільної вибірки з художньої прози української, англійської і польської літератури ХХ ст. Попри те, що авторський художній текст є певною мірою схематизованим, „штучним” варіантом живого” мовлення, він усе-таки має безперечні переваги над природним діалогом, оскільки супровідні коментарі оповідача і контекст твору дають змогу дослідникові загалом виявити справжні інтенції мовця, що досить важко зробити у разі аналізу природної комунікативної взаємодії. Матеріалом для аналізу стали 500 уривків зі 107 творів художньої літератури загальним обсягом 18 525 друкованих сторінок.
Мета, завдання, об’єкт і предмет дослідження зумовили вибір методів дослідження. Зокрема, у роботі використано метод спостереження, який полягає у вивченні на основі зібраного матеріалу функціонування різного роду конфронтативних мовленнєвих жанрів. Застосовано також елементи структурного методу, а саме методику дескриптивного аналізу та окремі прийоми контекстуального і трансформаційного аналізу. Під час вивчення прагматичного потенціалу одиниць різних мов використано зіставний метод. З метою виявлення критеріїв розрізнення типів мовленнєвих жанрів негативної оцінки проведено цілеспрямований психолінгвістичний експеримент.
Наукова новизна роботи полягає в інтегративному вивченні основних конфронтативних мовленнєвих жанрів як складових дискурсу в умовах міжособистісного конфлікту. Уперше в українському мовознавстві системно виділені мовно-прагматичні характеристики групи жанрів, які містять негативну оцінку суб’єкта. Докладно проаналізовано специфіку спонукальних жанрів в умовах конфронтації. Окрім того, уперше проведено зіставний аналіз мовного втілення згаданих мовленнєвих жанрів в українській, польській та англійській мовах.
Теоретична значущість дисертації. Результати роботи виявляють механізми функціонування конфронтативних мовленнєвих жанрів, визначають типологію стратегічних ресурсів мовців у ситуації конфлікту, унаочнюють співвідношення прагматичних характеристик конфронтативних жанрів і динаміки розвитку конфліктного спілкування, залежність комунікативних одиниць від їхнього мовного втілення. Результати роботи можуть сприяти поглибленому вивченню комплексу проблем комунікативної компетенції, а також подальшому докладному вивченню інших типів мовленнєвих жанрів. Окрім того, дослідження дасть змогу з’ясувати, яким чином можна досягати толерантності у вирішенні комунікативних конфліктів.
Практичне значення дослідження визначене можливістю використати його результати у викладанні нормативних курсів Вступ до мовознавства”, Загальне мовознавство”, Культура мовлення”, „Лінгвістичний аналіз тексту”, а також спеціального курсу Основи комунікативної лінгвістики”, який читають на кафедрі загального мовознавства Львівського національного університету ім. І. Франка.
Вивчення прагматичного аспекту мовної комунікації має значення і для методики навчання мови, оскільки дослідження мовних одиниць різних рівнів з погляду досягнення певного комунікативного ефекту може мати неабияку цінність для методики викладання аспектів усного мовлення у вищих навчальних закладах.
Апробація роботи здійснювалась на ІІ Міжнародній конференції Проблеми менталінгвістики” (м. Черкаси, 2001р.), на звітних наукових конференціях Львівського національного університету ім. І. Франка (2001-2003 рр.), на наукових семінарах кафедри загального мовознавства ЛНУ ім. І. Франка (квітень 2001 р., березень 2002 р.), на міжнародній науково-теоретичній конференції студентів, аспірантів та молодих учених „Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть” (м. Тернопіль, 2004 р.). Основні положення роботи висвітлено в 4 наукових статтях „Особливості конфліктної моделі спілкування (на матеріалі української і англійської мов)”, „Реалізація ініціальних конфронтативних інтенцій у мовленнєвому жанрі сварки”, „Конфліктогенні мовленнєві акти: комунікативно-прагматична характеристика (на матеріалі української, англійської та польської мов)”, „Лексико-семантичні та граматичні особливості втілення мовленнєвого жанру докору” та 3 тезах конференцій: „Міжособистісні установки комунікантів в умовах вербального конфлікту”, „Експериментальне дослідження жанрів негативної оцінки в українській мові”, а також „Комунікативні стратегії і тактики в умовах конфліктного дискурсу”.
Структура роботи. Дисертація загальним обсягом 196 сторінок складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (173 назви) і списку джерел ілюстративного матеріалу (48 назв).
У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність, визначено предмет і об’єкт вивчення, сформульовано мету і завдання роботи, окреслено методи дослідження, наукову новизну роботи, її теоретичне значення і практичну цінність, викладено основні положення, які винесено на захист.
Перший розділ Мовленнєвий жанр як категорія спілкування та одиниця конфронтативного дискурсу” присвячено проблемі сутності основних категорій комунікативної взаємодії: дискурсу, мовленнєвого жанру і мовленнєвого акту, а також загальній характеристиці спілкування в умовах конфлікту. Окрім того, тут подано типологію конфронтативних мовленнєвих жанрів і визначено методику їхнього аналізу.
У другому розділі Мовно-прагматичні характеристики основних конфронтативних мовленнєвих жанрів” з’ясовано прагматичні і мовні характеристики одиниць, які визначають природу конфлікту, зокрема проаналізовано групи категорично-спонукальних і негативно оцінних мовленнєвих жанрів на матеріалі української, англійської та польської мов.
У висновках узагальнено результати проведеного дослідження.

Список литературы

Висновки
Отже, навмисне чи ненавмисне порушення принципів, правил і конвенцій спілкування здатне спричинити конфлікт, а частіше є супровідним показником конфронтативної взаємодії. З іншого боку, мовець намагається досягти бажаного результату комунікації, застосовуючи певні стратегії мовленнєвої взаємодії, а звідси деякий набір комунікативних тактик. На нашу думку, глобальними завданнями вербального конфлікту є грубе змушування (часто неаргументоване) до тих дій, що їх адресант вважає потрібними; висловлення свого незадоволення з приводу деяких рис або вчинків адресата; моральна перемога над опонентом, зниження рівня самооцінки суперника.
Вважаємо, що є два основні типи конфронтативних дискурсів сварка і суперечка, які втілюються в характерних, специфічних для них мовленнєвих жанрах, хоча будь-який мовленнєвий жанр може застосовуватися у процесі розгортання вербального конфлікту.
Конфронтативними щодо інтенційної спрямованості можуть бути як ініціативні, так і реактивні мовленнєві дії. Зокрема, можемо говорити як про суто реактивні МЖ (відмова, незгода, заперечення), так і жанри, реактивну природу яких визначає ситуація спілкування (наприклад, докір у відповідь на незгоду співрозмовника або ж заборона як словесне табу у відповідь на лайку тощо). Для докладної характеристики комунікативних одиниць беремо до уваги такі параметри: комунікативна мета; концепції автора і адресата жанру; подію, яка спричинила появу жанру; місце, яке жанр займає у дискурсі, тобто те, що йому передує, і можливі реакції на нього; мовне втілення одиниці комунікації, тобто лексико-семантичні і граматичні ознаки жанру. Але вважаємо, що цю схему слід доповнити ще одним параметром необхідність включення до структури мовленнєвого жанру допоміжних мовленнєвих актів. На нашу думку, це допоможе краще диференціювати мовленнєві одиниці і виявити динамічні процеси формування жанрів під час комунікативної взаємодії.
Як показало дослідження, на диференціацію конфронтативів впливають не лише відмінності в інтенційному підґрунті, а й такі соціальні фактори, як статусна ієрархія комунікантів (наприклад, за цими показниками відрізняються жанри наказу і вимоги, невдоволення і звинувачення); ступінь знайомства і близькості стосунків між мовцями (як ми це спостерігаємо у разі розрізнення жанрів докору і осуду). Критерій допоміжних мовленнєвих актів, який ми ввели, теж є однією з диференційних ознак жанрів; зокрема виявлено, що більш жорсткі стратегії мовця (наприклад, у реалізації брутального наказу, осуду чи звинувачення) передбачають деякі факультативні доповнення лише в разі комунікативної невдачі, тоді як за умов гнучких стратегій мовець може наперед прогнозувати можливі додаткові акти для підсилення дії основної мовленнєвої одиниці.
Загалом можна стверджувати, що мовленнєвим жанрам притаманна польова організація. По-перше, мовець сам не завжди має намір, щоб адресат сприйняв його висловлювання як саме той чи інший жанр, особливо якщо жанри виконують схожу комунікативну мету. Наприклад, коли адресант реалізує приблизно однакові за параметром категоричності жанри негативної оцінки, йому часом усе одно, чи розцінюють його як докір чи осуд, головне аби було зрозуміло, що він сприймає певну подію чи вчинок як різко негативні. По-друге, польову організацію МЖ підкреслює також здійснений психолінгвістичний експеримент, який доводить, що суб’єкти хоч і не проводять для себе чіткої межі між негативно оцінними комунікативними одиницями, проте мовець у конкретній ситуації вирішує для себе, який саме МЖ адресувати співрозмовнику, що йому в цей момент хочеться зробити: покритикувати, допомогти усвідомити свою помилку і якось виправитися чи навпаки змусити почувати свою провину у скоєному. По-третє, прагматичний потенціал мовних одиниць дає змогу іноді використовувати ті самі ресурси для витворення жанрів різної природи (скажімо, вокативи в структурі МЖ лайки і звинувачення, наказовий спосіб дієслів у МЖ наказу і вимоги, безособові конструкції в МЖ невдоволення і осуду), врешті остаточне виформування жанрів залежить від конситуативних параметрів спілкування (комунікативний статус, емоційний стан співрозмовників, їхні мовленнєві звички, манера поведінки тощо).
Отже, ми не завжди можемо говорити про чітке розмежування мовленнєвих жанрів, особливо в межах багатожанрових дискурсів схожої інтенціональної скерованості, але це не суперечить тому, що загалом подібне виділення закономірне, оскільки є низка диференційних ознак, які дають підстави говорити про той чи інший жанр.
Зрештою, деякі одиниці можуть слугувати ядерним засобом вираження в одному мовленнєвому жанрі і бути на периферії мовного втілення іншого жанру. Для прикладу, риторичні запитання є найхарактернішою синтаксичною конструкцією для вираження МЖ докору, але мовці здатні задіяти подібні мовні конструкти і в жанрах негативної оцінки як з меншою категоричністю (невдоволення чи, рідше, зауваження), так і з більшим виявом категоричності (осуд і, рідше, звинувачення). Щоправда, перш за все визначатиме природу мовленнєвого жанру, побудованого у вигляді риторичного запитання, інтонаційне забарвлення (м’якше у випадках реалізації невдоволення, різкіше у структурі докору, категорично-різке у структурі осуду). Крім того, має місце також орієнтація на лексичне наповнення згаданих синтаксичних конструкцій: зокрема, висловлюючи невдоволення, мовець свідомо уникатиме лайки і вульгаризмів, а реалізуючи осуд чи звинувачення, навпаки, включатиме їх до структури мовленнєвого жанру, бо це дасть змогу йому підкреслити високу категоричність вираженої негативної оцінки.
Лише врахування цілого комплексу мовно-прагматичних характеристик визначає правомірність виділення мовленнєвого жанру як окремої одиниці. Зокрема, тільки таким чином стало можливим виокремлення ще одного жанру негативної оцінки невдоволення. Можна стверджувати, що невдоволення має і специфічні прагматичні характеристики, зокрема низький комунікативний статус мовця (у переважній більшості випадків реалізації), його небажання розпалювати вербальний конфлікт, і відповідне властиве мовне втілення: я-твердження”, безособові конструкції, крім того, низька категоричність жанру позначається і на особливому інтонаційному забарвленні висловлювань. Усе вищесказане, безперечно, дозволяє говорити про невдоволення як самостійний, окремий мовленнєвий жанр.

Використання прагмалінгвістичного підходу дало змогу окреслити ефективність використання певних мовних засобів у відповідних конфронтативних мовленнєвих жанрах. Подібне дослідження сприятиме поглибленому вивченню комплексу проблем комунікативної компетенції, а відпрацьована схема аналізу мовленнєвих жанрів може слугувати підґрунтям для подальшого детального аналізу інших типів цих комунікативних одиниць.

Список використаної літератури:
1. Андрієнко Т.П. Мовленнєвий акт іронії в англійській мові (на матеріалі художньої літератури XVI та ХХ століть): Автореф. дис. ... канд. філолог. наук. Харків, 2002. 18 с.
2. Артеменко Т.Н. Прагматика и семантика инициального констативно-ответного микродиалога в современном английском языке: Автореф. дисс. канд. филол. наук. К., 1991. 24 с.
3. Арутюнова Н.Д. Фактор адресата // Изв. АН СССР. Сер. лит. и яз. Т. 40. № 4. 1981. С. 356-367.
4. Арутюнова Н. Д. Феномен второй реплики или о пользе спора // Логический анализ языка. Противоречивость и аномальность текста. М.: Наука, 1990. С.175-189.
5. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. М.: Языки русской культуры, 1999. 896 с.
6. Ахманова О.С. Очерки по общей и русской лексикологии. М.: Учпедгиз, 1957. 295 с.
7. Баліцька М. Жанрова диференціація українського розмовного мовлення // Науковий вісник Чернівецького університету Вип. 117-118. Серія „Слов’янська філологія”. Чернівці: Рута, 2001. С. 26-34.
8. Баліцька М.З. Роль адресанта в реалізації мовленнєвого жанру прохання // Актуальні проблеми металінгвістики. Наук. зб. Ч.2. Черкаси, 2001. С. 129-132.
9. Баранов А.Н., Крейдлин Г.Е. Структура диалогического текста: лексические показатели минимальных диалогов // Вопросы языкознания. 1992. №3. С. 84-93.
10. Бахтин М.М. Проблема речевых жанров // Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М., 1979. С. 237-280.
11. Бацевич Ф.С. Нариси з комунікативної лінгвістики. Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. І.Франка, 2003. 281с.
12. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної девіатології. Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 2000. 236 с.
13. Беляева Е.М. Достоверность // Теория функциональной грамматики. Темпоральность. Модальность. Л.: Наука, 1990. С. 157-170.
14. Беляева Е.М. Модальность и прагматический аспект директивных речевых актов в современном английском языке: Автореф. дисс. ... докт. филол. наук. М., 1988.
15. Білоус М.П. Український мовленнєвий етикет // Мова і духовність нації / Відп. ред. Т.І. Панько. К.: НМК ВО, 1992. С. 164-199.
16. Білоус М.П. Мовленнєвий етикет українського народу // Культура мови і культура в мові: Зб. наук. праць / За ред. Т.І. Панько та ін. К.: Умк ВО, 1991. С.74-81.
17. Богданов В.В. Классификация речевых актов // Личностные аспекты языкового общения. Калинин: Калинин. гос. ун-т, 1989. С.25-37.
18. Богданов В.В. Речевое общение. Прагматические и семантические аспекты. Л., 1990. 104 с.
19. Богданов В.В. Функции вербальных и невербальных компонентов в речевом общении // Языковое общение: Единицы и регулятивы. Калинин: Калинин. гос. ун-т, 1987. С. 18-25.
20. Богомил Н. Речевой акт упрека // Види мовленнєвої діяльності: лінгвістичні та дидактичні аспекти: Тез. доп. наук. конф. та 3-го українсько-німецького симпозіуму. Х., 1995. С. 59-60.
21. Бондарко А.В. Семантика лица // Теория функциональной грамматики. Персональность. Залоговость. СПб.: Наука, 1991. С. 5-40.
22. Борисова И.Н. Дискурсивные стратегии в разговорном диалоге // Русская разговорная речь как явление городской культуры/ Под ред. Т.В. Матвеевой. Екатеринбург: Арго, 1996. С. 21-48.
23. Брунер Дж.С. Онтогенез речевых актов // Психолингвистика: Сб. науч. тр. М.: Прогресс, 1984. С. 3-14.
24. Бублик И. Вербальная агрессия в диалогической речи // Види мовленнєвої діяльності: лінгвістичні та дидактичні аспекти: Тез. доп. наук. конф. та 3-го українсько-німецького симпозіуму. Х., 1995. С. 60-62.
25. Вандервекен Д. Небуквальные речевые акты //Концептуализация и смысл. Новосибирск: Наука. Сиб. отд-ние, 1990. С. 31-61.
26. Верба Г.В., Верба Л.Г. Довідник з граматики англійської мови. К.: Освіта, 1993. 320 с.
27. Верещагин Е.М. Коммуникативные тактики как поле взаимодействия языка и культуры // Русский язык и современность: Проблемы и перспективы развития русистики. Ч.1. М., 1991. С.32-43.
28. Верещагин Е.М., Костомаров В.Г. Речеповеденческое исследование притчи Пушкина о блудной дочери // Вопросы языкознания. 2000. №2. С. 90-117.
29. Винокур Т.Г. Говорящий и слушающий: Варианты речевого поведения. М.: Наука, 1993. 172 с.
30. Волошинов В.Н. (Бахтин М.М.) Марксизм и философия языка // Вопросы философии. 1993. №1. С. 60-82.
31. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис. К.: Либідь, 1993. 368 с.
32. Гак В.Г. Высказывание и ситуация // Проблемы структурной лингвистики. 1972. М.: Наука, 1973. С. 349-372.
33. Галапчук О. М. Вікова диференціація стратегій і тактик дискурсу в сучасній англійській мові: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. Луцьк, 2000. 18 с.
34. Гловинская М.Я. Семантика глаголов речи с точки зрения речевых актов // Русский язык в его функционировании. Коммуникативно-прагматический аспект / Под ред. Е.А. Земской, Д.Н. Шмелева. М.: Наука, 1993. С.158-218.
35. Гловинская М.Я. Постулат искренности VS постулат толерантности и их производные в разных культурных и языковых моделях поведения // Философские и лингвокультурологические проблемы толерантности. Екатеринбург: Изд-во Урал. ун-та, 2003. С. 362-371.
36. Голод О. Є. Особливості семантики та функціонування пейоративної лексики в сучасній німецькій мові: Дис. ... канд. філолог. наук. Львів, 2000. 193 с.
37. Горбаневский М.В. Язик конфликта. ГЛЭДИС, 2001-2002. // www.expertizy.narod.ru/ books/lang/content.htm
38. Грайс Г.П. Логика и речевое общение // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 16. Лингвистическая прагматика. М.: Прогресс, 1985. С.217-236.
39. Дементьев В.В. Изучение речевых жанров: обзор работ в современной русистике // Вопросы языкознания. 1997. № 1. С. 109-121.
40. Дерпак О. Експериментальне дослідження жанрів негативної оцінки в українській мові // Тези доповідей Міжн. наук.-теор. конф. „Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть” (м. Тернопіль, 12 березня 2004 р.) С. 7-8.
41. Дерпак О. В. Комунікативні стратегії і тактики в умовах конфліктного дискурсу // Матеріали ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції „Динаміка наукових досліджень ‘2004”. Т. 22. Мова, мовлення, мовна комунікація. Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. С. 25-27.
42. Дерпак О. В. Конфліктогенні мовленнєві акти: комунікативно-прагматична характеристика (на матеріалі української, англійської та польської мов)// Вісник Київського державного лінгвістичного університету. Серія філологія. Т.5, Вип. 1. 2002. С. 87-94.
43. Дерпак О.В. Лексико-семантичні та граматичні особливості втілення мовленнєвого жанру докору // Записки з українського мовознавства. Одеса, 2004. Вип. 18. С. 45-51.
44. Дерпак О.В. Особливості конфліктної моделі спілкування (на матеріалі української і англійської мов) // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. Вип. 30. Львів: ЛНУ ім. І.Я.Франка, 2003. С. 126-136.
45. Дерпак О.В. Міжособистісні установки мовців в умовах вербального конфлікту // Матеріали VII Міжнародної науково-практичної конференції „Наука і освіта ‘2004”. Т. 26. Мова, мовлення, мовна комунікація. Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. С. 24-26.
46. Дерпак О.В. Реалізація ініціальних конфронтативних інтенцій у мовленнєвому жанрі сварки //Актуальні проблеми менталінгвістики. Наук. зб. Ч.2. Черкаси, 2001. С.152-157.
47. Ершов П.М. Режиссура как практическая психология: (Взаимодействие людей в жизни и на сцене). М.: Искусство, 1972. 152 с.
48. Жельвис В. И. Инвектива: опыт тематической и функциональной классификации // Этнические стереотипы поведения. Л.: Наука, 1985. С. 296-322.
49. Зернецкий П.В. Лингвистические аспекты теории речевой деятельности // Языковое общение: Процессы и единицы. Калинин: Калинин. гос. ун-т, 1988. С. 36-41.
50. Иванова И.П., Бурлакова В.В., Почепцов Г. Г. Теоретическая грамматика современного английского языка: Учебник. М.: Высшая школа, 1981. 285 с.
51. Ивин А.А. Основы теории аргументации. М.: Изд. центр ВЛАДОС, 1997. 352 с.
52. Иссерс О.С. Коммуникативные стратегии и тактики русской речи. Омск, 1999. 195 с.
53. Ішмуратов А.Т. Конфлікт і згода: Основи когнітивної теорії конфліктів. К.: Наукова думка, 1996. 190 с.
54. Кандинский Б.С. Текст как единица конфликтной коммуникации // Коммуникативные единицы языка: Сб. науч. тр. М.,1985. Вып. 252. С. 72-81.
55. Капанадзе Л.А. Семейный диалог и семейные номинации // Язык и личность. М.: Наука, 1989. С. 100-104.
56. Карасик В.И. Статус лица в значении слова: Уч. пособие по спецкурсу. Волгоград: ВГПИ им. А.С. Серафимовича, 1989. 112 с.
57. Кобозева И.М. „Теория речевых актов” как один из вариантов теории речевой деятельности // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 17. Теория речевых актов. М.: Прогресс, 1986. С. 5-21.
58. Койт М.Э., Ыйм Х.Я. Понятие коммуникативной стратегии в модели общения // Уч. зап. Тартуского ун-та. Вып. 793. Тарту, 1988. С. 97-111.
59. Кожина М. Речеведческий аспект теории языка // Stylistyka słowiańska. Slavic Stylistics. VII 1988. Polish Academy of sciences. Opole University. S. 5-31.
60. Коляда Е.К. Вигуки як експресивно-апелятивні засоби мови // Матеріали VII Міжнародної науково-практичної конференції „Наука і освіта’2004”. Т. 26. Мова, мовлення, мовна комунікація. Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. С. 45-46.
61. Конфлікти у сумісній діяльності /Ложкін Г.В., Сьомін С.В., Петровський Т.В., Кисельова О.О. К.: Сфера, 1997. 95 с.
62. Крижанская Ю.С., Третьяков В.П. Грамматика общения. Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1990. 208 с.
63. Крисанова Т.А. Висловлювання з негативною оцінкою адресата в сучасній англійській мові (Комунікативно-прагматичний аспект): Автореф. дис. ... канд. філолог. наук. К., 1999. 20 с.
64. Крысин Л.П. Речевое общение и социальные роли говорящих // Социально-лингвистические исследования. М.: Наука, 1976. С. 42-52.
65. Куликова В.Г. Комунікативно-прагматичні особливості спонукальних мовленнєвих актів (на матеріалі французької мови) // Вісник Київського лінгвістичного університету. Серія Філологія. Т.2. 1999. № 2. С. 145-152.
66. Лазарев В.В., Гусева Л.П. Логико-семантические и мотивационные основания прямой и косвенной речевой номинации // Личностные аспекты языкового общения. Калинин: Калинин. гос. ун-т, 1989. С. 129-135.
67. Лакофф Дж., Джонсон М. Метафоры, которыми мы живем // Язык и моделирование социального взаимодействия: Переводы / Сост. В.М. Сергеева и П.Б.Паршина; Общ. ред. В.В. Петрова. М.: Прогресс, 1987. С. 126-170.
68. Малинович Ю.М. Экспрессия и смысл предложения: проблемы эмоционально-экспрессивного синтаксиса. Иркутск: Изд-во Иркут. ун-та, 1989. 216 с.
69. Мартысюк Н.П. Стратегии речевого поведения как отражение гендерных социальных ролей (в ситуации конфликта): Автореф. дисс. канд. филолог. наук. Минск, 2001. 22 с.
70. Маслова Н.И., Паповянц Э.Г. Лингвистические средства выражения речевого акта прогибитива в английском языке // Вісник Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. Серія Романо-германська філологія. Харків: Константа, 1999. С.139-144.
71. Матвеева Т.В. К лингвистической теории жанра // Collegium. 1995. №1-2. С.65-71.
72. Мацюсович Я.В. Морфологический строй современного польского литературного языка. Ч.2. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1976. 137 с.
73. Медвєдєва Н.Ю. Комунікативно-прагматичні особливості часових форм англійського дієслова: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. К., 1992. 24 с.
74. Михайлова Л.В. Еволюція директивних мовленнєвих актів в англійській мові: Автореф. дис. ... канд. філолог. наук. Харків, 2002. 19 с.
75. Мясоєдова С.В. Категорія спонукання і її вираження в непрямих висловленнях сучасної української мови: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. Харків, 2001. 19 с.
76. Нарушевич-Васильєва О.В. Категорія спонукальності у прагмастилістичному аспекті: Автореф. дис. ... канд. філолог. наук. Одеса, 2002. 20 с.
77. Нікульшина Т.М. Інформаційна стратегія у спонукальному дискурсі (на матеріалі англійської мови): Автореф. дис. ... канд. філол. наук. К., 1993. 16 с.
78. Носенко Е.Л., Стародубцева Т.В. Эмоциональная вариативность речи и ее устные и письменные корреляты // Языковая норма и вариативность. Днепропетровск, 1981. C. 94-104.
79. Ожегов С.И. Словарь русского языка: 70000 слов / Под ред. Н.Ю.Шведовой. 23-е изд., испр. М.: Рус. яз., 1990. 917с.
80. Основы конфликтологии / Под ред. В.Н. Кудрявцева. М.: Юристъ, 1997. 200 с.
81. Осовська І.М. Висловлювання-відмова: структурно-семантичний та комунікативно-прагматичний аспект (на матеріалі сучасної німецької мови): Автореф. дис. ... канд. філол. наук. Харків, 2002. 19 с.
82. Остин Дж. Л. Слово как действие // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 17. Теория речевых актов. М.: Прогресс, 1986. С. 22-131.
83. Павлова К.Г. Психология спора: Логико-психологические аспекты. Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1988. 208 с.
84. Паповянц Э.Г. Речевые акты запрета и их семантическая классификация // Актуальні проблеми теорії комунікації та викладання іноземних мов. Вісник Харк. держ. ун-ту. № 390. Харків: Константа, 1997. С. 121-123.
85. Петрищева Е.В. Стилистически окрашенная лексика русского языка. М.: Наука, 1984. 222 с.
86. Піщікова К.В. Стратегії домінування в аргументативному дискурсі: гендерний аналіз ( на матеріалі англійської мови): Автореф. дис. ... канд. філол. наук. К., 2002. 20 с.
87. Попова Т.В. Спор или ссора? Некоторые лингвистические критерии определения подклассов бытовой конфликтной ситуации // Тез. конф. «Дискурс и аргументация». Пятигорск: Изд-во ПГПИИЯ, 1992. С. 90-92.
88. Почепцов Г.Г. Молчание как речевой акт или how to do things without words // Коммуникативные единицы языка: Сб. науч. трудов. М., 1985. Вып. 252. С. 43-52.
89. Почепцов Г. Теория коммуникации. М.: Рефл-бук, К.: Ваклер, 2001. 656с.
90. Почепцов О.Г. Комунікативний статус як параметр мовленнєвої взаємодії // Мовознавство. 1989. №4. С. 40-45.
91. Прокопчук А.А. Коммуникативно доминирующие / недоминирующие высказывания в побудительных репликах // Языковое общение: процессы и единицы. Калинин: Калинин. гос. ун-т, 1988. С. 86-94.
92. Пушкин А.А. Прагматические характеристики дискурса личности // Личностные аспекты языкового общения. Калинин: Калинин. гос. ун-т, 1989. С. 45-59.
93. Пушкин А.А. Способ организации дискурса и типология языковых личностей // Язык, дискурс и личность. Тверь: Тверской гос. ун-т, 1990. С. 50-59.
94. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування. Львів: Сполом, 2001. 224 с.
95. Рудик І.М. Комунікативно-прагматичні типи висловлювань зі значенням згоди/незгоди в сучасній англійській мові: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. Харків, 2000. 19 с.
96. Рудик І.М. Незгода на звинувачення у діалозі-конфлікті // Вісник Харківського університету ім. В.Н. Каразіна. 1999. № 461. С. 246-251.
97. Рудякова В.М. Стратегии авторитарного дискурса (на материале английского языка) // Вісник Харківського державного університету. Серія Романо-германська Філологія. № 435. Харків: Константа, 1999. С. 135-139.
98. Рытникова Я. Т. Гармония и дисгармония в открытой семейной беседе // Русская разговорная речь как явление городской культуры / Под ред. Т.В. Матвеевой. Екатеринбург: Арго, 1996. С.94-115.
99. Сагач Г.М., Юніна О.А. Загальна риторика. К.: Наукова думка, 1992. 260 с.
100. Серль Дж. Р. Что такое речевой акт? // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 17. Теория речевых актов. М.: Прогресс, 1986. С.151-169.
101. Серль Дж. Р. Классификация иллокутивных актов // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 17. Теория речевых актов. М.: Прогресс, 1986. С. 170-195.
102. Серль Дж. Р. Косвенные речевые акты // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 17. Теория речевых актов. М.: Прогресс, 1986. С.195-222.
103. Серль Дж. Р., Вандервекен Д. Основные понятия исчисления речевых актов // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 18. Логический анализ естественного языка. М.: Прогресс, 1986. С. 242-263.
104. Скотт Дж. Г. Конфликты, пути их преодоления. К.: Внешторгиздат, 1991. 190 с.
105. Словник української мови: в 11-ти т. К., 1970-1980.
106. Смирнова Є.С. Висловлювання-ображення: комунікативно-функціональний аспект (на матеріалі сучасної англійської мови): Автореф. дис. ... канд. філолог. наук. К., 1993. 18 с.
107. Соловьева А.К. О некоторых общих вопросах диалога // Вопросы языкознания. 1965. №6. С. 103-110.
108. Стросон П.Ф. Намерение и конвенция в речевых актах // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 17. Теория речевых актов. М.: Прогресс, 1986. С. 132-150.
109. Сусов И.П. К предмету прагмалингвистики // Содержательные аспекты предложения и текста. Калинин: Калинин. гос. ун-т, 1983. С. 3-15.
110. Сухих С.А. Речевые интеракции и стратегии // Языковое общение и его единицы. Калинин: Калинин. гос. ун-т, 1986. С. 71-77.
111. Сухих С.А. Структура коммуникантов в общении // Языковое общение: Процессы и единицы. Калинин: Калинин. гос. ун-т, 1988. С.22-29.
112. Сухих С.А. Типология языкового общения // Язык, дискурс и личность. Тверь: Тверской гос. ун-т, 1990. С. 45-50.
113. Сухих С.А. Языковая личность в диалоге // Личностные аспекты языкового общения. Калинин: Калинин. гос. ун-т, 1989. С. 82-87.
114. Сучасна українська літературна мова. Морфологія / За заг. ред. акад. АН УРСР І.К.Білодіда. К.: Наукова думка, 1969. 583 с.
115. Сучасна українська літературна мова. Синтаксис / За заг. ред. акад. АН УРСР І.К.Білодіда. К.: Наукова думка, 1972. 516 с.
116. Тарасова И.П. Речевое общение, толкуемое с юмором, но всерьез. М.: Высш. школа, 1992. 175 с.
117. Тарасова И.П. Структура личности коммуниканта и речевое воздействие // Вопросы языкознания. 1993. №5. С. 70-81.
118. Троянов В.И. Научный спор с установкой одного из коммуникантов на конфликт // Язык, дискурс и личность. Тверь: Тверской гос. ун-т, 1990. С. 93-98.
119. Труфанова И.В. О разграничении понятий: речевой акт, речевой жанр, речевая стратегия, речева