ОСОБЛИВОСТІ НОМІНАЦІЇ В ПСЕВДОНІМІЇ НІМЕЦЬКОЇ ТА УКРАЇНСЬКОЇ МОВ : ОСОБЕННОСТИ НОМИНАЦИИ В ПСЕВДОНИМИИ НЕМЕЦКОЙ И УКРАИНСКОГО ЯЗЫКОВ

Краткое описание

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА

На правах рукопису

Петрова Ольга Вікторівна

УДК 81’373.23=112.2=161.2

ОСОБЛИВОСТІ НОМІНАЦІЇ В ПСЕВДОНІМІЇ НІМЕЦЬКОЇ ТА УКРАЇНСЬКОЇ МОВ

Спеціальність: 10.02.17 порівняльно-історичне і
типологічне мовознавство

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філологічних наук, професор
Лучик Василь Вікторович

Кіровоград 2005

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ............................................................... 5
ВСТУП .............................................................................................................. 6
РОЗДІЛ 1.АНТРОПОНІМНА КАТЕГОРІЯ ПСЕВДОНІМА В НІМЕЦЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ ....................................................................................... 11
1.1. Категорія псевдоніма як об’єкт вивчення ....................................... 11
1.2. Місце псевдоніма в антропонімній системі та його ономастичний статус .................................................................................................. 16
1.3. Псевдонімна номінація як особливий вид називання .................... 19
1.4. Порівняльно-зіставне вивчення псевдонімів .................................. 22
1.5. Висновки до розділу 1 ...................................................................... 23
РОЗДІЛ 2. ПРИНЦИПИ І МОТИВИ НОМІНАЦІЇ В ПСЕВДОНІМІЇ ............... 25
2.1. Принципи і мотиви номінації в німецькій псевдонімії ................. 25
2.1.1. Принцип номінації „людина в суспільстві” ....................... 25
2.1.2. Принцип номінації „людина й навколишній світ” ............ 39
2.1.3. Принцип номінації „людина як така” ................................. 50
2.1.4. Специфічні для псевдонімії принципи називання ............. 55
2.1.4.1. Відіменний принцип номінації ............................................ 56
2.1.4.2. Принцип латентної номінації ............................................... 57
2.2. Принципи і мотиви номінації в українській псевдонімії .............. 58
2.2.1. Принцип номінації „людина в суспільстві” ....................... 59
2.2.2. Принцип номінації „людина й навколишній світ” ............ 73
2.2.3. Принцип номінації „людина як така” ................................. 88
2.2.4. Специфічно псевдонімні принципи називання .................. 95
2.2.4.1. Відіменний принцип називання ........................................... 95
2.2.4.2. Принцип латентної номінації ............................................... 97
2.3. Порівняльна характеристика принципів і мотивів номінації в німецькій та українській псевдонімії .............................................. 98
2.3.1. Принцип номінації „людина в суспільстві” ....................... 98
2.3.2. Принцип номінації „людина й навколишній світ” .......... 106
2.3.3. Принцип номінації „людина як така” ............................... 111
2.3.4. Відіменний принцип номінації .......................................... 115
2.3.5. Принцип латентної номінації ............................................. 116
2.4. Висновки до розділу 2 .................................................................... 118
РОЗДІЛ 3. СПОСОБИ НОМІНАЦІЇ В ПСЕВДОНІМІЇ ..................................... 121
3.1. Способи номінації в німецькій псевдонімії .................................. 121
3.1.1. Використання вже існуючих номінаційних одиниць....... 121
3.1.1.1. Онімізація форм апелятивної лексики .............................. 121
3.1.1.2. Трансонімізація форм власних назв .................................. 124
3.1.2. Запозичення як спосіб псевдонімної номінації................. 126
3.1.3. Творення псевдонімів шляхом деривації .......................... 127
3.1.4. Творення складених самоназв ........................................... 132
3.1.5. Творення складних найменувань ....................................... 133
3.1.6. Специфічні для псевдонімії способи
номінації ............................................................................... 135
3.2. Способи номінації в українській псевдонімії ............................... 136
3.2.1. Використання вже існуючих номінаційних
одиниць ................................................................................ 136
3.2.1.1. Онімізація форм апелятивної лексики .............................. 137
3.2.1.2. Трансонімізація форм власних назв .................................. 138
3.2.2. Творення псевдонімів шляхом деривації .......................... 140
3.2.3. Творення складених самоназв ........................................... 148
3.2.4. Творення складних найменувань ....................................... 150
3.2.5. Запозичення як спосіб псевдонімної
номінації ............................................................................... 151
3.2.6. Специфічні для псевдонімії способи
номінації ............................................................................... 152
3.3. Порівняльна характеристика способів номінації в німецькій та українській псевдонімії ................................................................... 153
3.4. Висновки до розділу 3 .................................................................... 161
ВИСНОВКИ ........................................................................................................... 163
СПОСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ............................................................. 167

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

англ. англійське слово, вираз
букв. буквально
грець. грецьке слово, вираз
див. дивіться
діал. діалектне слово
жарт. жартівливе слово, вираз
заст. застаріле слово
зменш. зменшений
зневажл. зневажливе слово, вираз
ірон. іронічне слово
лат. латинське слово, вираз
нім. німецьке слово, вираз
перен. переносне значення
поет. поетичне слово
пор. порівняйте
рел. релігія
розм. розмовне слово, вираз
т. зв. так званий
та ін. та інші
у порівн. у порівнянні
фам. фамільярне слово
фр. французьке слово, вираз

ВСТУП

Псевдоніми як засоби вторинної номінації особи представлені в абсолютній більшості антропосистем, зокрема німецькій та українській. Вони становлять досить помітний сектор антропонімікону цих мов як з погляду їх онімної специфіки, так і у кількісному плані. Стан вивчення цього класу антропонімів на рівні збирання та систематизації матеріалу засвідчує спеціальна українська та німецька довідково-бібліографічна література. Першою помітною працею цього напрямку в Україні став „Словник псевдонімів українських письменників” О.Тулуба. Близько 10000 псевдонімів та криптонімів представлені у найповнішому „Словнику українських псевдонімів та криптонімів (XVI XX ст.)” О.Дея. Німецькі самоназви найбільш повно репрезентують лексикони німецьких літературних псевдонімів В.Аймера, М.Бартеля, Й.Вайґанда, В.Шмідке (W.Eymer. Eymers Pseudonymen-Lexikon: Realnamen und Pseudonyme in der deutschen Literatur, M.Barthel. Lexikon der Pseudonyme: ьber 1000 Kьnstler-, Tarn- und Decknamen, J.Weigand. Pseudonyme. Ein Lexikon. Decknamen der Autoren deutschsprachiger erzдhlender Literatur, W.Schmidtke. Schmidtkes Pseudonym-Spiegel: Autoren der Unterhaltungsliteratur und ihre Tarnnamen). Увага вітчизняних і зарубіжних дослідників до цього лінгвокультурного явища ґрунтується насамперед на тому факті, що псевдоніми формуються на перетині різних галузей наукового знання. Вивченню псевдонімів присвячені окремі дослідження з літературознавства та історії літератури П.Беркова, В.Виноградова, Г.Зена, Л.Зібеншен, С.Корд, І.Масанова і Ю.Масанова, правознавства О.Керстена, Г.-М.Маєрса, Г.Пааса, Г.Шерера, праці бібліографів А.Моріса, Т.Мошера й А.Тейлора. З огляду на особливості творення та високий рівень їх інформативності самоназви видаються цікавим і різнобічним об’єктом мовознавчих студій, про що свідчать загальні дослідження з ономастики та антропонімії вітчизняних і зарубіжних лінгвістів (О.Антишев, В.Кам’янець, К.Кунце, Г.Науман, О.Суперанська, Г.Суслова, Б.Унбегаун, В.Фляйшер). Семантичні, структурні та словотвірні особливості псевдонімів розглядаються в працях В.Дмитрієва, О.Реформатського, Т.Суркової.
Ґрунтовний лексико-семантичний аналіз псевдонімів у межах дослідження штучної номінації здійснила М.Голомідова.
Вивченням українських самоназв займається П.Чучка, який визначив їх ономастичний статус, структуру класу та функції. Функціональні, структурні та семантичні особливості німецьких псевдонімів аналізуються, зокрема, в дослідженнях В.Аймера, Й.Вайґанда, В.Кам’янця, К.Кунце. Проте спеціальних монографічних досліджень типології німецької та української псевдонімії на сьогодні не існує. Глибшого й повнішого розгляду потребує проблема номінації в системі самоназв декількох мов, зокрема німецькій та українській, у плані їх зіставного дослідження. Зазначений аспект вивчення принципів, мотивів, способів і засобів творення псевдонімів німецької та української мов дозволить виявити, окрім спільних ознак, специфічні риси національного назвотворення, які у своїй сукупності віддзеркалюють узагальнені риси національної ментальності, що є досить важливим для розвитку антропоцентричної парадигми сучасного мовознавства. Зіставне дослідження псевдонімів німецької та української мов має на меті розширення знань з порівняльної ономастики, яка є одним із перспективних напрямків зіставного мовознавства. Аналіз самоназв двох мов, виявлення спільних і відмінних рис у їх системі дозволяє з’ясувати типологічні ознаки ономастичної категорії псевдоніма, а також її специфічні особливості в мовах, спричинені „ономастичним менталітетом” народу. Викладене обґрунтовує актуальність дослідження, результати якого розширюють і доповнюють знання в галузі порівняльного мовознавства та когнітивної лінгвістики.
Об’єктом дослідження обрано німецькі та українські літературні й публіцистичні псевдоніми, тобто псевдоніми письменників і журналістів, представлені у найбільш авторитетних довідково-бібліографічних виданнях.
Предметом вивчення є спільні та специфічні національні риси номінації в межах німецької та української псевдонімії.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. План і методика роботи узгоджені з комплексною темою наукового дослідження кафедри перекладу та загального мовознавства Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка „Європейські мовні картини світу в аспектах етнолінгвістики та лінгвокультурології” (номер держреєстрації 0105U001846). Тема дисертації затверджена на засіданні бюро Наукової ради „Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” Інституту мовознавства імені О.О.Потебні (протокол №1 від 12.02.2002).
Метою дисертації є комплексний аналіз літературних і публіцистичних псевдонімів німецької та української мов, зіставне дослідження принципів, мотивів, способів і засобів псевдонімної номінації в зазначених мовах, виявлення спільного та особливого у псевдонімії порівнюваних мов, розкриття національної зумовленості творення самоназв. Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань: 1) розкрити головні ознаки псевдоніма у зв’язку з дослідженнями цієї антропонімної категорії українськими й зарубіжними лінгвістами; 2) розробити методику зіставного дослідження псевдонімів двох мов; 3) з’ясувати чинники впливу на становлення псевдонімів у двох мовах; 4) визначити й здійснити порівняльний аналіз принципів і мотивів псевдонімної номінації німецької та української мов, виявити їх спільні та відмінні риси; 5)вивчити основні способи номінації, які діють у системі самоназв порівнюваних мов; 6) виявити спільні та відмінні риси в способах творення німецьких й українських самоназв; 7) дослідити мовні засоби формування псевдонімів у порівнюваних мовах.
Окреслені завдання й аналізований матеріал визначили методи дослідження. Основними з них є описовий та зіставний. У праці широко використовувались методи суцільної вибірки, структурно-словотвірного, а також кількісного аналізу. Для інтерпретації результатів залучалися елементи семантичного аналізу.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в дисертації вперше здійснено комплексне зіставне дослідження німецьких й українських псевдонімів, а також виявлені особливості номінації в псевдонімах двох мов з метою визначення її спільних і специфічних рис. Крім того, в роботі розкрито екстра- та інтралінгвальні чинники впливу на становлення самоназв у німецькій та українській мовах, здійснено аналіз принципів, мотивів і способів псевдонімної номінації, вивчено мовні засоби формування самоназв у порівнюваних мовах. Результати дослідження є певним внеском у розвиток української та німецької ономастики, а також порівняльного мовознавства.
Джерелами фактичного матеріалу слугували „Словник українських псевдонімів та криптонімів (XVI XX ст.)” О.Дея (Київ, 1969); довідник „Письменники України” (Дніпропетровськ, 1996); матеріали до біобібліографічного словника „Українські письменники”, вип. 1 5 (Київ 1995 1998); словник псевдонімів авторів німецькомовної художньої літератури Й.Вайґанда (J.Weigand. Pseudonyme. Ein Lexikon. Decknamen der Autoren deutschsprachiger erzдhlender Literatur (Baden-Baden, 2000) та словник німецьких літературних псевдонімів В.Аймера (W.Eymer. Eymers Pseudonymen-Lexikon: Realnamen und Pseudonyme in der deutschen Literatur (Bonn, 1997). Матеріал дослідження охоплює 5201 українських та 7105 німецьких псевдонімів, отриманих шляхом суцільної вибірки із зазначених джерел.
Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що зіставне дослідження псевдонімів, які належать до антропосистем двох мов, сприяє подальшому вивченню питань порівняльної ономастики, що є одним із перспективних напрямків зіставного мовознавства. Крім цього, визначення принципів, мотивів, способів і засобів псевдонімного називання є внеском у розвиток теорії ономастичної номінації, а також сприяє розробці питань типології власних назв. Дослідження має також певну цінність як праця міжгалузевого характеру для соціолінгвістики, лінгвокультурології, когнітивної лінгвістики.
Практична цінність роботи полягає в можливості застосування одержаних результатів у навчальному процесі під час читання теоретичних курсів з типології та порівняльної лексикології, спецкурсу „Псевдоніми як вияв національної ментальності в українській і німецькій мовах”, при написанні курсових і дипломних робіт з порівняльної типології німецької та української мов.
Особистий внесок дисертанта полягає у проведенні комплексного зіставного аналізу літературних і публіцистичних псевдонімів німецької та української мов, визначенні принципів, мотивів, способів і засобів номінації в системі самоназв, виявленні їх спільних і специфічних ознак у порівнюваних мовах, а також дослідженні екстра- та інтралінгвальних чинників, які впливають на процес творення псевдонімів.
Апробація дисертації. Результати дослідження обговорювалися на наукових семінарах і засіданнях кафедр перекладу та загального мовознавства, української мови, німецької філології, семінарах з проблем порівняльного мовознавства Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (2001 2004 рр.). Окремі аспекти роботи викладені у доповідях на ІХ Всеукраїнській ономастичній конференції „Ретроспекція і перспективи української ономастики” (Кіровоград, 2001), ХІ Міжнародній науковій конференції ім.проф. Сергія Бураго „Мова і культура” (Київ, 2002), Міжнародній науковій конференції „Актуальні напрями слов’янської та романо-германської філології” (Рівне, 2003), Х Всеукраїнській ономастичній конференції „Українська ономастика на порозі ІІІ тисячоліття” (Тернопіль, 2003).
Публікації. Основні положення дисертації викладено в 7 публікаціях [111 117].

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. На основі аналізу українських і зарубіжних лінгвістичних досліджень антропонімної категорії псевдоніма виявлено, що німецькі та українські самоназви є окремим видом антропонімів, які посідають особливе місце в системі власних назв людей. Крім функції умовної номінації особи, німецьким й українським літературним самоназвам властиві також характеристична, оцінна, експресивна, символічна, функції стилізації та вираження самоіронії. Специфіка псевдонімної номінації як штучного антропонімного називання полягає у свідомому виборі мотиву номінації та конкретних способів та засобів мови для його реалізації.
2. Спільні та відмінні риси назвотворення в системі порівнюваних мов виявлені внаслідок дослідження німецьких й українських самоназв на основі методики їх аналізу за принципом, мотивом і способом номінації як параметрами зіставлення.
3. Вибір номінаційних мотивів у псевдонімії порівнюваних мов визначається функціями, які покликаний виконувати цей вид антропонімів. На основі узагальнення мотивів псевдонімної номінації в українській і німецькій мовах виділено 3 принципи характеристичного називання („людина в суспільстві”, „людина й навколишній світ”, „людина як така”, ) і специфічні для псевдонімії принципи відіменного та латентного називання.
4. Принцип номінації „людина в суспільстві”, який є найпродуктивнішим (62,4% німецьких і 36,4% українських самоназв), охоплює такі спільні для обох мов мотиви: характеристика трудової діяльності, соціального статусу, зображення способу життя, вказівка на приналежність до певного колективу чи групи, стан найменувача на момент самоназивання, вказівка на знайомство та близькість із комунікантом, родинні стосунки, характеристика світобачення та уподобань, національно-етнічної належності, відношення до інших людей. Притаманними лише українській псевдонімії є самоназви, мотивовані зображенням долі, талану іменованої особи, та самоназви, мотивовані ставленням найменувача до свободи, які складають 3% від їх загальної кількості.
5. Принцип номінації „людина й навколишній світ”, представлений 30,8% українських і 6,5% німецьких іменувань, поєднує ідентичні для порівнюваних мов мотиви номінації: характеристика іменованої особи відносно географічних об’єктів і реалій ландшафту, мотивація за образним ототожненням „людина природа” й „людина предметно-понятійна сфера”. Найменування за мотиваційною моделлю „людина природа” включає такі часткові мотиви: номінація за назвами рослин і тварин, природних явищ, відносно позначень кольорів і світлових відтінків, каменів і мінералів, іменування назвами небесних тіл, природно-часових циклів.
6. За номінаційним принципом „людина як така” утворено 9,9% українських і 2,7% німецьких іменувань. Цей тип називання реалізують ідентичні для німецької та української псевдонімії мотиви: характеристика статі, віку, зовнішніх прикмет, позначення частин тіла, фізичних функцій і станів, вад і достоїнств, характеристика інтелекту, здібностей, настрою і психічного стану, особливостей характеру, поведінки, вказівка на особливі якості найменувача. Специфічною для української псевдонімії є мотивація відчуттєвими характеристиками, реалізована у 0,4% іменувань.
7. Принципи відіменної й латентної номінації, які діють лише в системі псевдонімного іменування, виявляють спільні риси для обох мов. Мотиваційний зв’язок зі справжнім іменуванням власника псевдоніма виявляють 16,7% німецьких і 13,3% українських самоназв. Принцип латенції покладений в основу 1,6% українських і 1,3% німецьких псевдонімів, незначна кількість яких свідчить про його низьку продуктивність. Мотивацію 10,4% німецьких і 8% українських самоназв з’ясувати не вдалося, що зумовлено індивідуальністю, інтимністю номінаційного процесу, недоступністю до першоджерел та ймовірністю неоднозначного тлумачення псевдонімів з боку інших осіб.
8. Окреслені на основі зіставного аналізу спільні для системи самоназв німецької та української мов принципи номінації, які об’єднують однакові мотиви іменування, дозволяють стверджувати про їх схожий характер для обох мов. Національні відмінності увиразнюються на рівні мотиваційних лексем, які віддзеркалюють факти й реалії національної культури в широкому її розумінні, а також специфіку німецького та українського світосприйняття, втіленого у позначуваних ними метафорах, образах, символах.
9. Зіставний аналіз способів псевдонімної номінації виявляє спільні в обох мовах способи їх творення. Найпродуктивнішим як в українській, так і німецькій псевдонімії є використання вже існуючих номінаційних одиниць мови (у 52,2% українських і 48,8% німецьких іменуваннях). Менш продуктивними в обох мовах є численні прийоми деривації (20,3% українських і 12,3% німецьких псевдонімів), яка включає видозміни форми справжнього іменування на основі штучної його деформації (6,7% німецьких і 4,2% українських номінацій) та субституції окремих його елементів (4,7% німецьких і 3,1% українських утворень), а також афіксацію довільно обраних загальних чи власних назв або справжнього іменування автора. Значно більша активність афіксації в українській мові порівняно з німецькою (13% і 0,9% утворень відповідно) пояснюється типологічними особливостями будови кожної мови, що впливає на систему словотворення. Номінація на основі запозичення представлена 17,3% німецьких і 2,4% українських псевдонімів. Способом творення складених номінацій утворено 8,1% українських і 3,4% німецьких самоназв. 3,8% українських і 1,8% німецьких псевдонімів є композитними утвореннями. Специфічні для псевдонімії способи номінації, які ґрунтуються на трансформації структури справжнього іменування, охоплюють 6,1% німецьких і 4,9% українських самоназв. Псевдоніми формуються за зразком існуючих у мовах антропонімних моделей.
10. Засобами псевдонімної номінації виступають здебільшого апелятивні (слова, словосполучення, речення) та пропріальні (переважно антропоніми, рідше топоніми, міфоніми, астроніми) одиниці. Це обґрунтовує положення про те, що для творення псевдонімних форм залучаються, переважно, наявні мовні одиниці в новій функції. Для оформлення вигаданих іменувань за зразком реально існуючих залучаються відповідні афіксальні форманти. Засобами української псевдонімної номінації виступають, за незначними винятками, одиниці власної мови. Номінація на основі чужомовного (переважно англомовного) матеріалу досить продуктивна в німецькій псевдонімії, що є однією з її специфічних ознак і зумовлена досить тісним контактом згаданих культур.
11. Процес становлення самоназв у порівнюваних мовах детермінують такі екстралінгвальні чинники: 1) індивідуальність автора; 2) культурно-історичний фактор, пов’язаний із діяльністю окремих людей, визначними історичними подіями, реаліями і відносинами суспільного життя на певному історичному зрізі; 3) національно-культурний контекст, який включає реалії традиційного побуту, художню культуру, фольклор, обрядову символіку; 4)своєрідність національного світобачення і ментальності; 5)природно-географічні особливості території проживання носіїв мови.
12. Українські й німецькі псевдоніми виявляють значний ступінь номінаційної подібності, яка виявляється у функціонуванні однакових принципів, мотивів і способів номінації. Характерні лише для однієї мови мотиви представлені всього в 3,4% українських псевдонімів. Основні відмінності простежуються на рівні вибору конкретних твірних лексем, який зумовлений дією специфічних ектралінгвальних та інтралінгвальних факторів, до яких належить особливість вторинних значень похідних лексем.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДЖЕРЕЛА ФАКТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Дей О. І. Словник українських псевдонімів та криптонімів (XVI XX ст.). К.: Наукова думка, 1969. 559 с.
2. Письменники України: довідник / Упоряд. Д.Г.Давидюк та ін. Дніпропетровськ: Дніпро, 1996. 397 с.
3. Українські письменники: (Матеріали до біобібліографічного словника) / Національна парламентська бібліотека України; Авт.-складач Ф.П.Погребенник; Упоряд. О.О.Гриценко. К., 1995. 50 с.
4. Українські письменники: (Матеріали до біобібліографічного словника) / Національна парламентська бібліотека України; Авт.-складач Ф.П.Погребенник. К., 1996. Вип. 2. 48 с.
5. Українські письменники: (Матеріали до біобібліографічного словника) / Національна парламентська бібліотека України; Авт.-складач Ф.П.Погребенник. К., 1996. Вип. 3. 44 с.
6. Українські письменники: (Матеріали до біобібліографічного словника) / Національна парламентська бібліотека України; Авт.-складач Ф.П.Погребенник; Упоряд. О.І.Приходько, І.А.Ігнатецька; Відп. ред. В.О.Кононенко. К., 1996. Вип. 4. 47 с.
7. Українські письменники: (Матеріали до біобібліографічного словника) / Національна парламентська бібліотека України; Авт.-складач Ф.П.Погребенник; Упоряд. О.І.Білик; Відп.ред. В.О.Кононенко. К., 1998. Вип. 5. 71 с.
8. Eymer W. Eymers Pseudonymen-Lexikon: Realnamen und Pseudonyme in der deutschen Literatur. Bonn: Kirschbaum Verlag, 1997. 627 S.
9. Weigand J. Pseudonyme. Ein Lexikon. Decknamen der Autoren deutschsprachiger erzдhlender Literatur. Baden-Baden: Nomos Verlag, 2000. 535 S.

БІБЛІОГРАФІЯ

10. Александрова О. И. Неофициальные личные имена в частной переписке и дневниковых записях конца XIX начала XX века // Ономастика Поволжья-3. Уфа: Башкирский гос. ун-т., 1973. С. 126 132.
11. Александрова Т. С. Словарь немецких личных имен: Происхождение, значение, употребление. М: Русский язык, 2000. 247 с.
12. Антышев А. Н. Имена. Немецкие антропонимы. Уфа: Башкирский гос. аграрный ун-т., 2001. 238 с.
13. Апресян Ю. Д. Лексическая семантика: Синонимические средства языка // Избранные труды. Т. 1. М.: Языки русской культуры, 1995. 472 с.
14. Артемчук Г. І., Назарук П. М. Порівняльна типологія німецької і української мов (Практикум з словотворення). К.: Вища школа, 1988. 23 с.
15. Белей Л. О. Як „промовляють” імена літературних персонажів: про мовні засоби української літературно-художньої антропонімії // Мовознавство. 2002. № 1. С. 23 31.
16. Бережан С. Г. Сопоставительное изучение микросистем лексики и обоснование системного характера переводных словарей // Методы сопоставительного изучения языков: [Сб. ст.] / Отв. ред. В.Н. Ярцева. М.: Наука, 1988. С. 32 37.
17. Берков П. Н. Вступительный очерк // Масанов Ю.И. В мире псевдонимов, анонимов и литературных подделок. М.: Изд-во Всесоюз. книжной палаты, 1963. С. 7 36.
18. Берков П. Н. Об установлении авторства анонимных и псевдонимных произведений XVIII века. Л.: Изд-во Акад. наук СССР, 1958. 180 с.
19. Беспалова А. В. Принципы и способы номинации в английской эргонимии (на материале названий фирм и компаний) // Номинация в ономастике / Под ред. М.Э.Рут. Свердловск: Изд. Уральского ГУ, 1991. С. 158 167.
20. Близнюк Б., Будз М. Сучасні гуцульські прізвиська // Наукові записки. Серія: Філологічні науки (мовознавство). Кіровоград: РВЦ КДПУ ім.В.Винниченка, 2001. Вип. 37. С. 93 95.
21. Блинова О. И. Лексическая мотивированность и некоторые проблемы региональной лексикологии // Вопросы изучения лексики русских народных говоров. Л.: Наука, 1972. С. 92 104.
22. Бучко Г. Є. Прізвища Бойківщини і язичництво східних слов’ян // Ономастика України першого тисячоліття нашої ери. К.: Наукова думка, 1992. С. 183 186.
23. Бучко Д. Принципи номінації і класифікація українських ойконімів // Другий міжнародний конгрес україністів. Доповіді і повідомлення. Мовознавство. Львів: Ін-т українознавства, 1993. С. 113 115.
24. Вакарюк Л., Панцьо С. Українська мова. Морфеміка і словотвір. Тернопіль: ЛІЛЕЯ, 1999. 220 с.
25. Вашунин В. С. Субстантивные сложные слова в современном немецком языке. М.: Высшая школа, 1990. 158 с.
26. Виноградов В. В. Проблема авторства и теория стилей. М.: Гослитиздат, 1961. 614 с.
27. Гак В. Г. К типологии лингвистических номинаций // Языковая номинация (Общие вопросы). М.: Наука, 1977. С. 230 293.
28. Гак В. Г. О сопоставительной стилистике // Методы сопоставительного изучения языков: [Сб. ст.] / Отв. ред. В.Н. Ярцева. М.: Наука, 1988. С. 48 53.
29. Гак В. Г., Ганшина К. А. Новый французско-русский словарь. М.: Рус. язык, 1998. 1195 с.
30. Герасимчук В. А., Нечипоренко А. Ф. Антропоніми: історія і сучасність. Навчальний посібник. Камянець-Подільський: Абетка, 2002. 152 с.
31. Голев Н. Д. Динамический аспект лексической мотивации. Томск: Изд-во Том. ун-та, 1989. 252 с.
32. Голев Н. Д. О способе номинации // Вопросы русского языка и его говоров. Томск: Изд. Томского ун-та., 1976. С. 93 100.
33. Голомидова М. В. Искусственная номинация в русской ономастике. Екатеринбург: Урал. гос. пед. ун-т, 1998. 232 с.
34. Голомидова М. В. Некоторые теоретические вопросы искусственной топонимической номинации // Номинация в ономастике / Под ред. М.Э.Рут Свердловск: Изд-во Уральского ун-та, 1991. С. 5 13.
35. Голубовська І. О. Етнічні особливості мовних картин світу. К.: Логос, 2004. 284 с.
36. Горбаневский М. Иван да Марья: Рассказы о русских именах, отчествах, прозвищах и псевдонимах. М: Русский язык, 1988. 262 с.
37. Горбаневский М. В. Ономастика в художественной литературе. М.: Изд-во Ун-та дружбы народов, 1988. 88 с.
38. Горбаневский М. В. Основной принцип номинации в русских названиях населенных пунктов // Филологические науки. 1982. № 1. С. 70 74.
39. Горпинич В. О. Відтопонімні прикметники в українській мові: (Питання теорії і історії словотвору). К.: Вища школа, 1976. 142 с.
40. Горпинич В. О. Назви жителів в українській мові: (Питання словотвору, слововживання та нормування). К.: Вища школа. 1979. 159 с.
41. Горпинич В. О. Сучасна українська літературна мова. Морфеміка. Словотвір. Морфонологія: Навч. посіб. К.: Вища шк., 1999. 207 с.
42. Грінченко Б. Д. Словарь української мови: В 4 Т. К.: Наукова думка, 1996.
43. Данилина Е. Ф. Прозвища в современном русском языке // Восточнославянская ономастика. М.: Наука, 1979. С. 281 297.
44. Дворецкий И. Х. Латинско-русский словарь. М.: Рус. язык, 1986. 840 с.
45. Дей О. І. Під завісою прибраних імен // Словник українських псевдонімів і криптонімів XVI XX ст. К.:Наукова думка,1969.С.1334.
46. Джеймс К. Контрастивный анализ // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1989. Вып. 25: Контрастивная лингвистика. С. 205 306.
47. Дмитриев В. Г. Замаскированная литература. М.: Книга, 1973. 126 с.
48. Дмитриев В. Под вымышленными именами // Русская речь. 1969. №4. С. 15 20.
49. Дмитриев В. Г. Придуманные имена. М: Современник, 1986. 255 с.
50. Дмитриев В. Г. Скрывшие свое имя. М.: Наука, 1970. 255 с.
51. Дяченко Л. М. Фольклорна символіка як засіб відображення національного світобачення // Мовознавство. 1997. № 2 3. С. 67 71.
52. Єрмоленко С. Я., Бибик С. П., Тодор О. Г. Українська мова: Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С.Я.Єрмоленко. К.: Либідь, 2001. 224 с.
53. Желєзняк І. М. Ономастика і язичництво // Ономастика України першого тисячоліття нашої ери. К.: Наукова думка, 1992. С. 124 138.
54. Жлуктенко Ю. О. Аспекти контрастивної лексикології // Мовознавство. 1989. № 6. С. 3 8.
55. Жлуктенко Ю. О. Контрастивний аналіз як прийом мовного дослідження // Нариси з контрастивної лінгвістики: Збірник наукових праць. К.: Наукова думка, 1979. С. 5 11.
56. Журавлев А. Ф. Технические возможности русского языка в области предметной номинации // Способы номинации в современном русском языке. М.: Наука, 1982. С. 45 109.
57. Земская Е. А. Современный русский язык. Словообразование. М.: Просвещение, 1973. 304 с.
58. Кам’янець В. М. Псевдоніми у німецькій мові // Вісник Львівського університету. Серія: міжнародні відносини. Львів, 2000. Вип. 2. С. 592 596.
59. Кам’янець В. М. Структурні, семантичні та функціональні особливості власних назв сучасної німецької мови. Дис. ... канд.. філол. н.: 10.02.04. Львів, 2001. 168 с.
60. Карпенко Ю. Власні назви в художній літературі // Наукові записки. Серія: Філологічні науки (мовознавство). Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В.Винниченка, 2001. Вип. 37. С. 170 172.
61. Карпенко Ю. А. Названия звездного неба. М.: Наука, 1981. 184 с.
62. Карпенко Ю. О. Етюд про долю // Мовознавство. 1999.№45.С.914.
63. Карпенко Ю. О. Синхронічна сутність лексико-семантичного способу словотвору // Мовознавство. 1992. № 4. С. 3 10.
64. Карпенко Ю. О. Топонімія Буковини. К.: Наукова думка, 1973. 238 с.
65. Квасевич В. Б. Фонология в типологическом и сопоставительном изучении языков // Методы сопоставительного изучения языков: [Сб. ст.] / Отв. ред. В.Н. Ярцева. М.: Наука, 1988. С. 19 25.
66. Клименко Н. Ф. Словотворча структура і семантика складних слів у сучасній українській мові. К.: Наукова думка, 1984. 251 с.
67. Ковалева Н. Б. Принципы номинации топонимов бассейна р. Ини // Вопросы русского языка и его говоров. Томск: Изд-во. Томск. ун-та, 1976. С. 11 17.
68. Комаров Б. М. До словника псевдонімів та криптонімів українських авторів (головним чином за рукописними матеріялами М.Комарова). Одеса: Укр. бібліографічне товариство, 1928. 14 с.
69. Комарова Р. А. Немецкая антропонимика. Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1979. ч. І. 37 с.
70. Кононенко В. І. Мова і народна культура // Мовознавство. 2001. № 3. С. 62 69.
71. Кононенко В. І. Національно-мовна картина світу: зіставний аспект (на матеріалі української та російської мов) // Мовознавство. 1996. № 6. С. 39 46.
72. Костомаров М. І. Слов’янська міфологія. К.: Либідь, 1994. 384 с.
73. Кочерган М. П. Зіставна лексична семантика: проблеми і методи дослідження // Мовознавство. 1996. № 2-3. С. 3 12.
74. Кошенко А., Капельгородская Н. Зарубежный детектив. К.: Энциклопедия. 426 с.
75. Культура і побут населення України / Склад. В.І. Наумко, Л.Ф. Артюх, В.Ф.Горленко та ін. К.: Либідь, 1993. 284 с.
76. Кульчицький О. Світовідчуття українця // Українська душа. К.: Фенікс, 1992. С. 48 65.
77. Литвинов В. Д. Латинсько-український словник. К.: Українські пропілеї, 1998. 712 с.
78. Литературная энциклопедия терминов и понятий/Подред. А.Н.Николюкина. М.: НПК „Интелвак”, 2001. 1595 с.
79. Лучик В. В. Автохтонні гідроніми Середнього Дніпро-Бузького Межиріччя. Кіровоград: КДПІ, 1996. 235 с.
80. Лучик В. В. Іншомовні гідроніми Середнього Дніпро-Бузького Межиріччя. Кіровоград: РВГ ІЦ КДПУ, 1999 104 с.
81. Лучик В. В. Мотиви номінації водних об’єктів в індоєвропейських і тюркських мовах (на матеріалі гідронімії Середнього Дніпро-Бузького межиріччя) // Записки з ономастики / Відп. ред. Ю.О.Карпенко. Одеса: Астропринт, 2000. Вип. 5. С. 7 12.
82. Манакін В. М. Деякі питання контрастивної лексикології слов’янських мов // Мовознавство. 2003. № 4. С. 26 37.
83. Манакин В. Н. Основы контрастивной лексикологии: близкородственные и родственные языки. Киев Кировоград: Центрально-украинское изд-во, 1994. 264 с
84. Манакин В. Н. Сопоставительная лексикология. К.: Знання, 2004. 326 с.
85. Масанов И. Ф., Масанов Ю. И. К истории русского литературного псевдонима // Советская библиография. 1934. № 2. С. 31 42.
86. Масанов Ю. И. В мире псевдонимов, анонимов и литературных подделок. М.: Изд-во Всесоюз. книжной палаты, 1963. 319 с.
87. Масанов Ю. Литературные мистификации // Советская библиография. 1940. № 1 (18). С. 126 145.
88. Матезиус В. О лингвистической характерологии (на материале современного английского языка) // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1989. Вып. 25: Контрастивная лингвистика. С. 18 26.
89. Міжетнічні зв’язки в українській антропонімії XVII ст. („Реєстри всього війська запорозького 1649 р. і мовно-територіальні контакти”) / А.П.Непокупний, Є. С. Отін, Є. В. Горська та ін. К.: Наукова думка, 1989. 148 с.
90. Мова і культура / І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, П. Ю. Грищенко, В. П. Забєліна та ін. К.: Наукова думка, 1986. 182 с.
91. Мотылева Т. Л. Анна Зегерс. Личность и творчество. М: Художественная литература, 1984. 399 с.
92. Муравлева Н. В. Немецкие антропонимы в социолингвистическом аспекте // Социолингвистические аспекты изучения немецкой лексики. Межвузовск. темат. сборник. Калинин: Калининский гос. ун-т, 1981. С. 102 116.
93. Мурясов Р. З. Имя собственное в современном немецком языке. Уфа: Изд-во Башк. ун-та, 1983. 76 с.
94. Немецкие легенды и саги. М.: NOTA BENE, 2001. 480 с.
95. Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу: Ескіз української міфології. К.: Обереги, 2003. 144 с.
96. Никонов В. А. География фамилий. М.: Наука, 1988. 189 с.
97. Никонов. В. А. Имя и общество. М.: Наука, 1974. 278 с.
98. Німецько-український фразеологічний словник: В 2 Т. / Уклад. В. І. Гаврись, О. П. Пророченко. К.: Рад. школа, 1981.
99. Онацький Є. Українська емоційність // Українська душа. К.: Фенікс, 1992. С. 36 47.
100. Осташ Р. І. Із життя сучасних українських прізвиськ // Українська пропріальна лексика. Матеріали наукового семінару 13 14 вересня 2002 р. / Відповід. ред. І. М. Желєзняк. К.: Кий, 2000. С. 115 121.
101. Отин Е. С. Из заметок к лекциям по топонимике // Восточноукраинский лингвистический сборник: Выпуск 6. Донецк: Донеччина, 2000. С. 37 54.
102. Отин Е. С. Развитие коннотонимии русского языка и его отражение в словаре коннотонимов // Избранные работы. Донецк: Донеччина, 1997. С. 279 285.
103. Отин Е. С. Стилистические функции собственных имен в рассказах В.М.Гаршина // Избранные труды по языкознанию. Донецк: Донеччина, 1999. С. 145 154.
104. Отин Е. С. Экспрессивно-стилистические особенности ономастической лексики в восточно-славянских языках // Избранные труды по языкознанию. Донецк: Донеччина, 1999. С. 131 143.
105. Отін Є. С. Вторинна топонімізація конотативних географічних назв // Избранные работы. Донецк: Донеччина, 1997. С. 219 234.
106. Отін Є. С. Конотативна ономастична лексика // Избранные труды по языкознанию. Донецк: Донеччина, 1999. С. 120 130.
107. Отін Є. С. Різні типи паронімічного вирівнювання слів в апелятивній та ономастичній лексиці // Избранные работы. Донецк: Донеччина, 1997. С. 133 149.
108. Панєкіна Т. І. Потамонім Дніпро в українських прислів’ях та приказках // Українська пропріальна лексика. Матеріали наукового семінару 13 14 вересня 2002 р. / Відповід. ред. І.М.Желєзняк. К.: Кий, 2000. С.129 132.
109. Першина К. В. О семантико-коннотативном объеме лексемы журавль в русском языке // Восточноукраинский лингвистический сборник: Выпуск 6. Донецк: Донеччина, 2000. С. 208 224.
110. Першина К. В. Об использовании апеллятивных названий явлений и состояний природной среды в онимообразовании // Українська пропріальна лексика. Матеріали наукового семінару 13 14 вересня 2002 р. / Відповід. ред. І.М.Желєзняк. К.: Кий, 2000. С. 133 135.
111. Петрова О. В. Засоби та способи номінації в українській та німецькій псевдонімії: типологічний аспект // Слов’янський вісник. Збірник наукових праць Рівненського інституту слов’янознавства Київського славістичного університету. Серія „Філологічні науки”. Рівне: РІСКУ, 2003. Вип.3. С. 108 111.
112. Петрова О. В. Національно-культурні умови формування української та німецької псевдонімії // Мова і культура. Серія „філологія”. К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2002. Вип.5. Том ІІІ (ч.2). С.120 124.
113. Петрова О. В. Особливості української псевдонімної номінації за відношенням „людина природа” // Наукові записки. Серія: Мовознавство. Тернопіль: ТДПУ, 2003. Вип.І (ч.2). С. 92 98.
114. Петрова О. В. Принципи і мотиви номінації в українській та німецькій псевдонімії // Наукові записки. Серія : Філологічні науки (мовознавство). Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В.Винниченка, 2001. Вип.37. С. 57 60.
115. Петрова О. В. Українські псевдоніми на позначення фізичних та психічних якостей людини // Наукові записки. Серія : Філологічні науки (мовознавство). Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В.Винниченка, 2003. Вип.48. С. 319 325.
116. Петрова О. В. Українські та німецькі псевдоніми як об’єкт ономастичних досліджень // Наукові записки. Серія : Філологічні науки (мовознавство). Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В.Винниченка, 2002. Вип. 44. С. 175 178.
117. Петрова О. В. Чинники, способи та мотиви формування псевдонімів у німецькій мові // Наукові записки. Серія : Філологічні науки (мовознавство).