ЕТНОСПЕЦИФІЧНІ КОНСТАНТИ МОВНОЇ СВІДОМОСТІ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

Голубовська Ірина Олександрівна

УДК 81:39

ЕТНОСПЕЦИФІЧНІ КОНСТАНТИ МОВНОЇ СВІДОМОСТІ

Спеціальність 10. 02. 15 загальне мовознавство

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора філологічних наук

Науковий консультант
Нікітіна Фіонілла Олексіївна, д-р філол. наук, проф.

Киів - 2004

ЗМІСТ

Вступ ....................................................................................................................

5

Розділ 1. Методологічні основи дослідження мови в межах культурно-філософської парадигми ....................................................................

16

1.1. Зміна наукової парадигми у лінгвістиці та її наслідки для семіотики й мовної семантики .................................................

16

1.2. Про взаємодію мислення, свідомості і мови в контексті когнітивного підходу в лінгвістиці .........................................

23

1.3. Мовна картина світу як об’єкт лінгвістичного дослідження .

29

1.4. Мова та культура в їхній взаємодії та взаємовпливі ...............

37

Розділ 2. Вираження національно-специфічного на тлі універсального та
стратуми мовної системи ...................................................................

45

2.1. Сенсорно-рецептивна концептуалізація дійсності та її системно-мовні іпостасі (фонетико-морфологічний і лексичний мовні яруси) ...........................................................

45

2.2. Емоційно-оцінна концептуалізація дійсності та словотвірний рівень мови ........................................................

57

2.3. Лексико-фразеологічний рівень як пріоритетний в експлікуванні культурно детермінованих феноменів ............

81

2.3.1. Культурні концепти як засіб квантування культурно-семантичного континууму .....................................................

100

2.3.1.1. Російські культурні концепти: тоска, удаль, воля, судьба, правда, пустота ..........................................

120

2.3.1.2. Українські концепти воля, доля, лихо .......................

135

2.3.1.3. Англо-американський концепт self ...........................

145

2.3.1.4. Китайські культурні концепти qi, уin, yang, ming ..

152

2.4. Прототипи, архетипи та вторинна номінація в міжкультурному дослідженні ..................................................

159

2.5. Етнічні мовні стереотипи: спільне та відмінне .....................

181

2.6. Синтаксичний мовний рівень як індикатор світоглядних основ етносу ...........................................................................

222

Розділ 3. Мовна карина світу та ціннісні пріоритети етнічної спільності .........

236

3.1. Міжмовна класифікація паремій як основа для виявлення універсальних та ідіоетнічних констант мовної свідомості .

236

3.2. Життя та смерть у національно-мовних картинах світу .......

259

3.3. Праця та час у національно-мовних картинах світу .............

268

3.4. Багатство та бідність у національно-мовних картинах світу .

275

Висновки ...........................................................................................................

288

Список використаних джерел ..........................................................................

302

ВСТУП

Сучасний етап у розвитку лінгвістичної науки характеризується докорінною зміною базисної наукової парадигми, поворотом до розгляду мовних явищ під атропоцентричним кутом зору. Визначилася настанова досліджувати мову в нерозривному зв’язку з мисленням, свідомістю, пізнанням, культурою, світоглядом як окремого індивідуума, так і мовного колективу, до якого він належить. Формулювання принципів антропоцентричності й антропоморфності мови визначило не тільки новий аспект лінгвістичних пошуків: це привело до нового розуміння і трактування таких традиційних лінгвістичних понять, як знак, значення тощо. Лейтмотивом” нового підходу до інтерпретації мовних явищ стало усвідомлення того, що природна мова не відрізняє” екстралінгвістичну реальність від психологічної та від соціального світу носіїв мови.
У ХХ столітті в мовознавчій науці панував так званий інструментальний підхід до мови, який акад. Ю.С. Степанов звів до трьох основних поглядів на мову:
· Мова як семантичний код, знакова система для шифрування інформації;
· Мова як інструмент комунікації, засіб для оформлення і регулювання інформаційних потоків;
· Мова як інструмент мислення і пізнання, як простір думки”.
Антропоцентричний підхід до мови, що сягає ідей В. фон Гумбольдта, передбачає більш масштабне осмислення функцій мови, вихід за межі вузькораціонального, прагматичного трактування її призначення. Мова як умістище духу народу, як результат неповторної розумово-оцінної діяльності певного етносу може відкритися не стільки інструментальному, скільки філософському погляду, здатному охопити й осмислити потаємну духовну сутність національної мови як унікального витвору етносу: Якщо кожна мова є світобаченням, то вона зобов’язана цим не тому, що вона становить певний тип мови , а тому, що мовиться і, відповідно, передається цією мовою” [79, с. 510]. Формування нової культурологічної парадигми як основного в сучасну епоху підходу до мови визначило новий стиль лінгвістичного мислення, який потребує розроблення свого категоріального апарату. Ідеться про необхідність перегляду традиційних уявлень у мовній семантиці, про вироблення нових підходів до вивчення лінгвістичних феноменів, онтологічна сутність яких на сучасному етапі у розвитку лінгвістичної науки постає в дещо іншому світлі, про застосування в лінгвістиці нових методологічних і методичних стратегій. Все це й зумовило актуальність обраної для дослідження теми.
Об’єктом дослідження виступають національні мовні картини світу (НМКС) чотирьох мов: української, російської, англійської та китайської, які обслуговують комунікативні потреби народів, що належать до різних лінгвокультурних ареалів.
Національно-мовну картину світу (національно-мовну модель світу) НМКС (НММС) ми розуміємо як виражене засобами певної мови світовідчуття і світорозуміння етносу, вербалізовану інтерпретацію мовним соціумом навколишнього світу і себе самого в цьому світі.
Дослідити мовну картину певної національної мови означає виявити етнічну спрямованість мовного значення та способи її маркування на всіх структурних рівнях мовної системи. Тут повинні підключитися до гри” такі різнорідні мовні явища, як внутрішня форма слова, культурні концепти (на лексичному рівні); загальні семантичні категорії оцінки, модальності, агентивності тощо.
Опозиція типологічного характеру перших двох із зазначених мов (української і російської) англійській та китайській уявляється вельми плідною для виявлення певних закономірних відношень між типом мовної структури та інкарнованим у матрицях мови національним менталітетом.
Багатогранність обраного об’єкта дослідження зумовила виділення багатьох аспектів його вивчення: 1) мовна картина світу і сенсорно-рецептивна концептуалізація дійсності; 2) мовна картина світу й емоційно-оцінна концептуалізація дійсності; 3) мовна картина світу і культурні концепти; 4) мовна картина світу й етнічні стереотипи; 5) мовна картина світу і вторинна номінація; 6) мовна картина світу та ціннісні пріоритети етнічної спільності.
Вихідною гіпотезою даного дослідження було наступне наукове припущення: субстанціонально-ідеальний простір мови, що є єдиним і безперервним, моделює специфічні риси національного світосприйняття і національного способу мислення фактично на всіх стратифікаційних рівнях мовної системи за допомогою дознакових, знакових і супразнакових мовних величин. Ми спробуємо довести, що вираження культурно-національної самобутності етносу відбувається на всіх мовних ярусах, причому головна увага приділятиметься важковловимому феноменові етнічної ментальності, тобто способу народного сприйняття, відчуття, переживання, осмислювання, уявлення і оцінювання реальної дійсності. Як відомо, загальновизнаних визначень таких складних явищ, якими виступають менталітет, ментальність, національна свідомість, національний характер не існує. Вдалою видається така дефініція: Ментальність не філософські, наукові чи естетичні системи, а той рівень суспільної свідомості, на якому думка виступає невідокремленою від емоцій, латентних звичок та прийомів свідомості” [135, с. 59]. Це визначення, обране нами як робоче, дозволяє розглядати національний характер і темперамент як внутрішні складові феномену ментальності певного етносу2. На відміну від Е. Сепіра, який заперечував навіть щонайменший зв’язок між формою мови та національним темпераментом, вважаючи безглуздим заняттям пошуки в структурі мов розбіжностей, що відповідають темпераментним варіаціям [328, с. 192 193], ми відстоюватимемо ідею матеріального втілення в мовній субстанції таких важких для безпосереднього споглядання феноменів, якими є національний характер і темперамент.
Як відомо, культурно-специфічне не існує поза універсальним, як не буває частини без цілого. Добре відому тезу про інтернаціональний характер людського мислення на сучасному етапі розвитку лінгвістики можна інтерпретувати в рамках універсально-предметного коду, під яким ми розуміємо універсальну логіко-поняттєву базу людства, певну сукупність ментальних універсалій, позанаціональний мисленнєвий код, функціонування якого забезпечується тим, що свого часу було названо Ю.М. Карауловим проміжною мовою думки” [171]. Перекодування єдиного для всіх етносів мисленнєвого коду на вербальний у межах конкретної мови, дискретизація інформаційного континууму” певною мовою переплавляє” єдину логіко-поняттєву базу людства, відливаючи її в етнічно зумовлені семантичні матриці змістової структури мови. Таким чином, у національно-мовних картинах світу, з одного боку, може виділятися загальна частина, яка вказує на загальний поняттєвий базис” людства, що виступає спільною основою природної мови, мислення та культури; з іншого боку, національно-специфічні нюанси осмислення, відчуття й оцінки реального світу, накладаючись на універсальну логіко-поняттєву основу, утворюють ту частину мовних картин світу, яка й несе в собі національну специфіку.
Кожний етнос крізь притаманні йому мовні та культурні форми певним чином розвиває і деталізує цей загальний поняттєвий базис людства”, тим самим визначаючи своє національне обличчя”. На наш погляд, виникнення мовних національно-специфічних форм, які, по суті, й зумовлюють самобутність національно-мовних картин світу, детермінується двома основними факторами:
1) фрагментом реального світу, який впливає на колективну свідомість етносу (мається на увазі природне середовище етнічного колективу та матеріальна культура артефактів, створена народом);
2) особливостями колективної етнічної свідомості, які виявляються в неоднаковості логічного оперування одними й тими самими реаліями зовнішнього світу, у різноманітності виявів наївної” звичайної свідомості (насамперед її емоційно-оцінних, соціально-ціннісних, морально-етичних компонентів).
Дослідження дії цих факторів, їх вияву в мовній тканині різних за своєю типологією і походженням мов (опозиція українська російська « англійська « китайська) і становитиме основну мету і завдання цієї праці.
Таким чином, метою даного дослідження є виявлення етноспецифічного у мовній свідомості чотирьох етносів (українського, російського, англосаксонського та китайського) на тлі універсальних рис єдиного поняттєвого каркасу людства шляхом аналізу національно-мовних картин світу із застосуванням нової комплексної методики інтерпретації культурно значущої інформації, вилученої з мовної тканини. Для дослідження в цілому характерний системно-семіотичний підхід, коли культурно марковані мовні об’єкти (лінгвокультуреми) осмислюються на перехресті семантичних, синтагматичних і прагматичних характеристик, які, по суті, зводяться до єдиного цілого. Реалізація поставленої мети детермінується розв’язанням наступних часткових завдань:
1. Простежити особливості мовної концептуалізації світу, тобто його членування та осмислення мовними засобами у взаємозв’язку з національно-специфічними рисами мовної свідомості українського, російського, англійського та китайського етносів.
2. Виявити через посередництво мовної тканини ті уявлення про позамовну дійсність, які формують культурно-національний колорит мовного етнічного значення і визначити, якою мірою ці уявлення детерміновані екстралінгвістичними (природно-географічними, культурно-історичними) і власне лінгвістичними факторами.
3. Дослідити національно-специфічні мовні форми усіх мовних стратумів і визначити, як вони співвідносяться з такими феноменами, як етнічна ментальність, національний характер і темперамент.
Матеріалом дослідження виступають тлумачні та перекладні словники чотирьох мов, автентичні тексти художньої та публіцистичної літератури ХІХХХ століть, авторські тексти-конструкти в дусі ідей Ю.Д. Апресяна.
Наскільки відомо авторові, поки що не існує досліджень, виконаних у фреймі” вищевикладених ідей, головною з яких є така: вираження культурно-національної специфіки відбувається на всіх без винятку рівнях мовної системи. Уперше у практиці лінгвістичного дослідження поняття концептуалізації розглядається в розчленованому вигляді (сенсорно-рецептивна, логіко-поняттєва, емоційно-оцінна, морально-ціннісна концептуалізація) в проекціях її взаємодії з дознаковими, знаковими і супразнаковими одиницями різних мовних стратумів. Новою є також запропонована у цій праці комплексна методика дослідження культурно-специфічних феноменів різних мов. Таким чином, наукова новизна і теоретична цінність праці полягають у розробці й методологічному обґрунтуванні принципово нових підходів до дослідження національно-мовних картин світу в ракурсі когнітологічної інтерпретації семантичних та семіологічних проблем.
Методологічною базою дослідження є квантово-хвильова фізична теорія, згідно з якою фізичний простір виступає певним чином квантованою” сутністю, де властивості частинки та хвилі збігаються. Як відомо, сьогодні у науковій фізичній картині світу панує теорія квантової механіки, основним поняттям якої виступає поняття частинка-хвиля”. Згідно з постулатами квантової механіки, частинки мають властивості хвилі, а хвилі мають властивості частинок. Таким чином, у першоосновах матерії відмінність між матерією та її виявом нівелюється [137, с. 217]. Проекція цього положення фізики мікросвіту на лінгвістичний ґрунт дозволяє простежити схожу амбівалентність мовних одиниць, коли формальний або смисловий компоненти ідентифікуються не за своєю матеріальною субстанцією”, а за функцією, яку вони виконують (фонема, значення слова, сема). У контексті даної праці цей постулат квантової механіки дозволяє розглядати образ (ідеальне утворення) як спосіб культурного квантування семантичного мовного континууму, що знаходить своє втілення у вичленовуванні з мовної тканини слів культурних концептів, які містять у концентрованому вигляді відомості про національну ментальність. Причому семантика подібних слів охоплює такі елементарні компоненти, які неможливо виділити як структурні одиниці: їхню ідентифікацію уможливлює тільки функція, котру вони виконують у культурно-семантичному універсумі національної мови. Крім того, культурнонавантажені” мовні одиниці ніби розкидані” по всьому змістовому каркасу мови, вони не створюють системних угруповань (полів), що також свідчить про певну подібність до буття” елементарних частинок.
Таким чином, методологічною основою цього дослідження є наукове припущення про ізоморфізм структурації фізичного та мовного семантичного простору. Слід зауважити, що ідея розвитку нових гіпотез на стику лінгвістики й інших, зокрема природних, галузей знання не є новою. Особливої актуальності набула ідея органічного зв’язку природничих і гуманітарних наук у сучасному глобалізованому суспільстві, коли першочерговими завданнями освіти в цілому і викладання іноземних мов, зокрема, декларовано формування гуманітарної” особистості ХХІ століття, не стільки сконцентрованої на своїй вузькоспеціальній ділянці професійного знання, скільки такої, що має широкий культурний кругозір і через це включеної до загальної картини світу2. Не можна не погодитися з австрійським фізиком-теоретиком Е. Шредінгером, який твердить: усі природничі науки пов’язані з загальнолюдською культурою і ... наукові відкриття, навіть ті, які здаються на даний момент найсучаснішими і доступними розумінню небагатьох обраних, все-таки не мають сенсу поза своїм культурним контекстом” [429, с. 261]. Евристичну цінність мультидисциплінарного підходу до дослідження мовних явищ важко переоцінити, тим більше, що звернення як до даних суміжних з мовознавством наук (когнітологія, філософія, психологія, культурологія, етнографія, етнологія), так і до онтологічно не пов’язаних з лінгвістикою наук (математика, комп’ютерологія) для вироблення нових методологій і методик дослідження, вже давно підноситься на щит багатьма авторитетними вченими. Так, М.В. Перцов, обстоюючи необхідність докорінного перегляду стратегем сучасної лінгвістики, включення до її дослідницького арсеналу нових методів і засобів аналізу, запозичених з інших галузей знання, застерігає: в противному разі їй загрожує небезпека перетворення в езотеричну сферу знання, цікаву й доступну лише лінгвістам” [289, с. 10]. Справді, поширений у лінгвістиці ізоляціонізм, який виявляється в тому, що мовні значення досліджуються тільки в рамках власне лінгвістичної методології і виключно внутрішньолінгвістичними методами, навряд чи можна оцінити як позитивне явище. Ми повністю поділяємо точку зору М.В. Перцова, який вважає, що саме на стику різних наук лінгвістам слід шукати по-справжньому точні методи перевірки та обґрунтування лінгвістичних тверджень” [289, с. 47]. Про необхідність радикального перегляду стратегій лінгвістики і розвитку тенденції до розмивання меж між лінгвістикою і суміжними дисциплінами (психологією, соціологією, етнографією)” зазначають також Н.Д. Арутюнова і О.В. Падучева [14, с. 3]. Авторитетний російський етнолінгвіст М.І. Толстой вказує на те, що нові, перспективні проблеми та ситуації можуть виникнути саме на межі наук, на стику різнорідних компонентів і матеріалів: ... жодна дисципліна не може існувати тільки в собі і для себе” [369, с. 25]. Ще у 1936 році В.І. Вернадський пророкував, що у двадцятому столітті грані між окремими науками швидко зникатимуть, натомість виникатиме спеціалізація не по науках, а по проблемах, котра сприятиме як глибшому вивченню явища, так і всебічному його охопленню [63, с. 216].
Проте слід пам’ятати, що дослідника, який працює в міждисциплінарному модусі, може підстерігати ризик перекручування онтологічної сутності досліджуваного феномену внаслідок неадекватного встановлення меж ізоморфності властивостей і функцій об’єктів, які підлягають зіставленню (негативним прикладом такого досвіду може бути натуралістичний напрям у мовознавстві).
Дане дослідження виконано в рамках контрастивного напряму у вивченні взаємодії мови і культури, який, будучи інтегрованим у лінгвокультурологічну проблематику, безпосередньо стосується проблем, розроблюваних у межах широкого кола лінгвістичних дисциплін антропологічної орієнтації: лінгвогносеології, лінгвопсихології, лінгвоетнології тощо.
Методичний арсенал дослідження визначили мета і завдання праці, а також специфіка об’єкта опису. Розроблена методика включає комплекс різноманітних методів і прийомів: поряд із традиційними описовим, порівняльно-зіставним, типологічним методами, етимологічним аналізом у його онтологічній іпостасі, методом компонентного і контекстуального аналізу використовується прототиповий аналіз, концептуальний аналіз, метод семантичних примітивів, метод перекладу, психолінгвістичний метод семантичного шкалування, метод опитування інформантів, статистичний метод. Усі чотири мови розглядаються як суверенні утворення. Функцію загального знаменника зіставлення, мови-еталона (tertium comparationis) виконує абстрактна мова-конструкт, що містить ті мовні категорії, форми і значення, які апріорі визнані релевантними меті та завданням даного контрастивного лінгво-культурологічного дослідження.
Використання зазначених методів виявилося достатнім для встановлення і верифікації як національно-специфічних рис мовної свідомості певного національного соціуму, так і універсально-мовних констант, притаманних людській свідомості в цілому.
Практичне значення цієї праці полягає в тому, що її результати можуть бути використані у викладанні загальнотеоретичних нормативних лінгвістичних курсів Вступ до мовознавства”, Загальне мовознавство”, Теорія і практика перекладу”, а також спецкурсів з лінгвокультурології, зіставно-типологічної ономатопеї, словотвору, лексикології, синтаксису, фразеології; у теоретичних і практичних курсах викладання української, російської, англійської та китайської мов як іноземних.
Апробація результатів дослідження. Основні положення й результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри загального мовознавства і класичної філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кафедри російської мови та літератури Тамканського університету (Тайвань), а також викладені в доповідях на І-й Міжнародній науковій конференції пам’яті проф. Ю.О. Жлуктенка Мови європейського культурного ареалу: проблеми розвитку і взаємодії (Київ, 1995р.), на Міжнародній науково-практичній конференції Лінгвометодичні та дидактичні проблеми викладання російської мови у вищих навчальних закладах” (Тайбей, 1996); на щорічних науково-практичних конференціях факультету російської мови та літератури Університету Китайської культури (Тайбей, 1999, 2000, 2001); на Міжнародній конференції Наукова спадщина проф. С.В. Семчинського і сучасна філологія” (Київ, 2001 р.), на Міжнародній науковій конференції Russia and China: Traditional Values and Modernization (Тайбей, 2001 р.), на IX, X, XI, ХІІ ХІІІ Міжнародних наукових конференціях Мова і культура” (Київ, 2000 р., 2001 р., 2002 р., 2003 р., 2004 р.); на Міжнародній науковій конференції Проблеми розвитку філології в Україні у контексті світової культури” (Київ, 2003 р.); на Міжнародній нуковій конференції Семіотика культури / тексту в етнонаціональних картинах світу” (Київ, 2004 р.).
Дисертація складається з трьох розділів, вступу, висновків і списку використаної літератури. Розділ перший Методологічні основи дослідження мови в межах культурно-філософської парадигми” присвячено загальнотеоретичним питанням, які виникають у зв’язку з окресленою проблематикою (зміна наукової парадигми в лінгвістиці, когнітивізм у мовознавстві, особливості когнітивної діяльності людини, концептуалізація мовою реальної дійсності, нові осмислення семіологічних і семантичних проблем, статус і онтологія національно-мовних картин світу, проблеми взаємодії та взаємовпливу мови й культури, мови і ментальності народу тощо. У другому розділі Вираження національно-специфічного на тлі універсального і стратуми мовної системи” досліджуються мовні засоби всіх мовних ярусів, які розглядаються з погляду їх участі у вираженні універсального та ідіоетнічного, їхньої причетності до експлікування культурно детермінованих феноменів. У фокусі дослідницької уваги перебувають етнічні мовні стереотипи, культурні концепти, роль архетипів (прототипів) у процесі вторинного семіозису, особливості вираження емоційності у мовах, що належать різним культурним регіонам. У третьому розділі Мовна картина світу та ціннісні пріоритети етнічної спільності” розробляється міжмовна класифікація паремій, на матеріалі паремій чотирьох мов розглядаються особливості морально-ціннісної концептуалізації дійсності, виявляються універсальні та етнозумовлені ідеологеми (інформеми), притаманні мовній свідомості різних етносів.

Відомо, що загальновизнаної теорії етносу та його загальноприйнятого визначення ще не вироблено [25, с. 48 60]. Духу цієї роботи найбільш відповідає визначення цього феномену Л.М. Гумільовим:Етнос це колектив людей, що природно склався на основі оригінального стереотипу поведінки, який існує як енергетична система (структура), який протиставляє себе всім іншим подібним колективам, виходячи з відчуття компліментарності” [131, с. 611].

Дослідники відзначають термінологічну невпорядкованість у використанні цих понять [309, с. 167 169; 282, с. 50 53; 148, с. 20 29].
2 Таким чином, ментальність можна визначити як національний спосіб мислення, а національний характер - як спосіб виявлення особливостей ментальності у діяльності. Ментальність та національний характер виступають складовими менталітету, який є багатогранним, поліфункціональним поняттям, що відображає соціальні, економічні, політичні, духовні та моральні сторони суспільного життя етносу, зумовлюючи його самоідентифікацію [209, с. 6].

Наше розуміння лінгвокультуреми як одиниці лінгвокультурного метаопису відрізняється від розуміння цього терміна проф. В.В. Воробйовим [75, c. 95 101]. Для В.В. Воробйова лінгвокультурема це лише лексичний (іноді фразеологічний) факт мови. Ми трактуємо цей термін ширше, екстраполюючи його (відповідно до свого розуміння онтології поняття мовної картини світу) на всі культурно зумовлені мовні явища, які фіксуються мовними формами всіх ярусів мовної системи.

Про цінність лексикографічних джерел для подібних досліджень влучно висловилася Р.М. Фрумкіна: ... словники загального типу мають бути своєрідною моделлю наївної свідомості ... нерефлектуючого індивіда” [397, c. 45].

Див.: [447, c. 101 102; 248, c. 94 95].
2 С.Г. Тер-Мінасова визначає триєдине завдання і сутність університетської освіти в такий спосіб: дослідження (пошук істини), освіта (передача знання), культура [363, c. 7].

Очевидно, прецедентним текстом для цього висловлення М.І. Толстого стало відоме соссюрівське визначення предмета лінгвістики: Єдиним та істинним предметом лінгвістики є мова, що вивчається в собі і для себе”.

Онтологічна етимолог

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. На зламі тисячоліть у лінгвістиці намітилася докорінна зміна базисної наукової парадигми, відбувся перехід до неофункціоналізму, що ознаменувалося поворотом до розгляду мовних явищ під антропоцентричним кутом зору та призвело до перегляду багатьох традиційних положень семантики й лінгвосеміотики. У межах цієї праці новітні підходи позначилися в такий спосіб:
а) усвідомлення того, що для етнічної мови не існує меж між трьома світами своїх носіїв: зовнішнім”, психологічним” та соціальним”, зумовило можливість реалізації системно-семіотичного підходу до висвітлення культурно маркованих мовних об’єктів (лінгвокультурем), які осмислювалися на перехресті семантичних, синтагматичних і прагматичних характеристик, зведених до єдиного цілого;
б) когнітологічне навантаження мовної форми розглядалося крізь призму концептуалізації світу мовами. При цьому вперше в практиці лінгвістичного дослідження поняття концептуалізації розглядалося в розчленованому вигляді (сенсорно-рецептивна, логіко-поняттєва, емоційно-оцінна, морально-ціннісна концептаулізації) в проекціях їхньої взаємодії з дознаковими, знаковими і супразнаковими одиницями різних мовних стратумів;
в) притаманна новій антропологічній мовознавчій парадигмі експансія до інших наук позначилася не тільки в залученні даних суміжних лінгвістиці суспільних наук: філософії, психології, історії, етнології, соціології тощо, а й природничих: методологічною основою цього дослідження було наукове припущення про ізоморфізм структурації фізичного та мовного семантичного простору.
2. Аналіз національно-мовних картин світу чотирьох різнотипних та генетично відмінних мов (українська, російська, англійська, китайська) показав, що поняття мовної картини світу в сучасній антропологічній лінгвістиці має визначатися, виходячи з того змісту, який В. Гумбольдт вкладав у поняття форми мови” (сума всього мовного змісту, внутрішня структура мови в цілому). Вузьколексичне” розуміння мовної картини світу, яке спостерігалося у лінгвістиці 70-х 80-х років ХХ століття, можна певною мірою вважати лінгвістичним анахронізмом: субстанційно-ідеальний мовний континуум, будучи єдиним і безперервним, моделює специфічні риси національного світосприймання та національного ладу мислення фактично на всіх ярусах мовної системи через посередництво дознакових, знакових і супразнакових мовних величин.
3. Національно-мовні картини світу, являючи собою вербалізовану інтерпретацію мовним соціумом навколишнього світу і себе самого в цьому світі, виділяють універсальну та національно-специфічну частини. Перша частина (загальний поняттєвий базис людства”) є по суті сукупністю ментальних універсалій, позанаціональним мисленнєвим кодом, який виступає спільною основою природної мови, мислення та культури. Друга частина національно-мовних картин світу, яка несе в собі національну специфіку, утворюється внаслідок перекодування єдиного для всіх етносів мисленнєвого коду на вербальний у межах конкретної етнічної мови, що супроводжується накладанням національно-специфічних нюансів світоосмислення, світовідчуття й світооцінки на універсальну логіко-поняттєву основу.
4. Виникнення мовних національно-специфічних форм, що й обумовлюють самобутність національно-мовних картин світу, детермінується двома основними факторами: а) фрагментом реального світу, який впливає на колективну свідомість етносу; б) особливостями колективної етнічної свідомості, які виявляються в неоднаковості концептуалізації мовою сенсорно-рецептивного, логіко-поняттєвого, емоційно-оцінного та морально-ціннісного компонентів наївної” етнічної свідомості.
5. Мовній картині світу протиставлена за низкою параметрів наукова картина світу: а) наукова картина світу породжується науковою свідомістю, внаслідок чого тяжіє до об’єктивного відбиття реального світу — мовна картина світу є результатом відображення дійсності наївною” колективною свідомістю етносу, що й зумовлює її суб’єктивність; б) наукова картина світу перебуває у постійній динаміці, кожне нове наукове знання ніби вступає у непримиренну суперечність з попереднім, що створює революційні ситуації” у світі наукових уявлень, — мовній картині світу притаманна еволюційність розвитку, вона змінюється дуже повільно, зберігаючи фрагменти наївного, іноді алогічного знання про світ, що сформувалося в період первинного мовного освоєння дійсності.
6. Розуміння різних культур як якісно відмінних поглядів на одну й ту саму навколишню дійсність дозволяє трактувати культуру в термінах особливого типу знання, що відбиває відомості про рефлексивне самопізнання людини в процесі її життєвої практики. Мова виступає у подвійній функції форми зберігання і форми відтворення культури, тобто тим духовним інструментом, що формує специфіку бачення світу свого носія. Вивчення мови як культурного феномену в єдності трьох семіотичних аспектів: семантики, синтактики і прагматики сприяло виявленню лінгвокультурем, тобто тих культурно навантажених” мовних одиниць, у яких втілено результати взаємодії мови та культури. Здійснене дослідження довело, що культурна інформація, розкидана по всьому формально-семантичному мовному континуумі, не створює онтологічно реальної системи.
7. Сенсорно-рецептивна концептуалізація дійсності пов’язана з елементами фонетичної системи в їхніх проекціях на морфологічний і лексичний рівні мовної системи.
Дослідження звуконаслідувальних слів чотирьох мов (зоотонімів та ономатопів) продемонструвало, що концептуалізовані різними мовами слухові враження відрізняються тим більше, чим далі відстоять одна від одної географічно, культурно, генетично та типологічно досліджувані мови. Близькоспоріднені та типологічно схожі українська та російська мови демонструють значно більше єдності при відтворенні звукових сенсибілій та їх подальшій лексикалізації порівняно з англійською (неблизькоспорідненою та типологічно відмінною) та китайською (генетично і типологічно відмінною).
Вивчення національно-зумовленого зв’язку звука і значення видається доцільнішим здійснювати не на рівні фонеми, а на рівні фонестеми (кореневої морфеми особливого роду, яка має абстрактно-емотивну функцію) через можливість її застосування як операційної одиниці не тільки для аналізу мов фонемної, а й силабічної будови.
8. Розгляд раціональної та емоціональної оцінки як одного неподільного феномену зумовило широке тлумачення категорії емотивності як особливої когнітивної структури мовної свідомості етнічної особистості, головною функцією якої є емоційне національно-зумовлене оцінювання дійсності. Як продемонстрував аналіз категорії емотивності на матеріалі чотирьох мов, емоційно-оцінна концептуалізація дійсності має пряме відношення до національних способів відчування”, що позначаються на таких важковловимих феноменах, як національний характер і національний темперамент.
Розвинутість емотивно-оцінного словотвору в українській та російській мовах знаходить не лише типологічне, а й етнопсихологічне пояснення: емоційність у межах східнослов’янських культур розглядається як позитивне явище (на відміну від підходу до цього феномену в рамках англосаксонської та китайської культур). Обмеження морфологічної будови англійської та китайської мов разом з культурною забороною на надмірне виявлення емоцій зумовили досить обмежений набір мовних засобів вираження емоційного почуття-ставлення, який є у розпорядженні носіїв цих мов.
Наявність більшого потенціалу можливостей експресивного словотвору в українській мові порівняно з російською детермінується як суто лінгвістичними факторами (народнорозмовна основа формування української літературної мови), так і етнопсихологічними (кордоцентричність” української психіки). Відсутність формантного вираження конотацій нехтування, зневажливості та іронії в українській та наявність цього явища у близькоспорідненій російській мові свідчить про суттєві психологічні відмінності двох братських народів, про більший позитивізм українців порівняно з росіянами.
9. Виходячи із природи двох факторів породження національно-самобутніх концептів у рамках національно-мовних картин світу (природне середовище етносу та національний спосіб мислення, національна ментальність), лексика конкретної національної мови поділяється на дві великі групи: 1) концепти реальних об’єктів зовнішнього світу; 2) концепти колективної етнічної свідомості. Слова, що належать першій групі, розпадаються на три підгрупи: 1а) номени, які позначають однакові для різних мов поняття, відмінні за ступенем деталізації і змістовим наповненням значень; 1б) номени, що позначають специфічні, унікальні для даного мовного ареалу поняття (безеквівалентна лексика); 1в) номени, що позначають близькі поняття різної прототипової віднесеності (словами з різним лексичним фоном). У другій групі лексики виділяються такі три підгрупи: 2а) культурно зумовлені слова-концепти, позначення абстрактних специфічних понять; 2б) номени, що містять оцінно-ціннісний конотативний компонент; 2в) слова, що належать до сфери міфічних категорій, породжених колективною свідомістю етносу.
Зіставне вивчення слів, що належать до першої підгрупи першої групи, продемонструвало неоднаковість логіко-поняттєвої категоризації дійсності різними мовами, наслідки якої є вельми показовими не стільки для лінгвокультурних, скільки для типолого-контрастивних студій. Первинні найменування, будучи цеглинками” універсального в національно-мовних картинах світу, висвітлюють радше загальнолюдські параметри логіко-предметного членування світу мовами.
10. У світлі постулатів прототипової семантики безеквівалентна лексика (група 1б) протиставлена лексиці з різним поняттєвим фоном (група 1в) за ознакою наявності / відсутності прототипу в зіставлюваних мовах. Якщо в разі безеквівалентної лексики прототипи двох довільно обраних національно зумовлених реалій у порівнюваних культурах за жодних умов не можуть перетнутися, оскільки в одній з мов прототипу безеквівалентної одиниці взагалі не існує, то у випадку лексики з різним поняттєвим фоном можлива екстраполяція рідного” прототипу на ґрунт іншої мови й культури.
11. Системно-семіотичний підхід до висвітлення культурно детермінованих мовних феноменів зумовлює необхідність перегляду усталеного у відчизняному мовознавстві положення про довільність ознаки, покладеної в основу найменування позначуваного предмета чи явища: повторюваність однієї й тієї самої мотивуючої ознаки в різних видах номінації в рамках семантичних рядів або концептуальних сфер служить вагомим аргументом проти довільності її вибору як базису найменування.
12. Концептуальний аналіз як засіб дослідження культурно зумовлених понять потребує всебічної процесуальної об’єктивізації. Адекватній вибірці слів-культурних концептів сприятимуть шість основних принципів: 1) принцип словникової (культурної) розробленості; 2) принцип частотності вживання; 3) принцип високої словотвірної розробленості; 4) принцип поширеності в межах фразеологічних одиниць мови; 5) принцип облігаторності аксіологічної маркованості; 6) їх ключовий” характер для духовності певного лінгвокультурного ареалу.
13. Аналіз співвідносних концептів: укр. душа, серце; рос. душа, сердце; англ. mind; кит. хin (серце), які в чотирьох мовах характеризують духовно-емоційне ядро етнічної мовної особистості, продемонстрував різні етнопсихологічні домінанти: українсько-російську ірраціонально-емоційну, англосаксонську раціонально-інтелектуальну та китайську синкретично-соматичну.
Мовні факти свідчать про більшу акцентованість компонента серце як осередка людських почуттів і переживань в українській моделі етнічної особистості порівняно з російською. Це пояснюється екстралінгвістичними факторами, зокрема особливостями релігійно-філософської самосвідомості українців. Спеціалізація українського слова серце на вираженні подій емоційного життя, зокрема негативних емоцій, є ще одним свідченням української кордоцентричності, яку трагічна доля України визначила переважно через негативну чутливість.
14. Міжмовне зіставлення чотирьох моделей етнічної особистості (української, російської, англосаксонської і китайської) дозволило зробити такі висновки: а) українська та російська моделі грунтуються на протиставленні тіла як матеріального компонента душі (серцю) як морально-емоційному ядру людини; в рамках цих моделей етнічної особистості перевага віддається емоційно-ірраціональному компоненту; б) в основі англосаксонської моделі матеріальне” (body) протиставлено інтелектуальному” (mind), де останнє виступає етнопсихологічною домінантою; в) китайська модель етнічної особистості не може трактуватися в рамках фрейму матеріальне — ідеальне” через відсутність в китайській культурі трансцендентальної точки відліку (Бог, дух, душа): суб’єкт, що пізнає світ, злитий з пізнаваним об’єктом. Брак трансцендентального суб’єкта як орієнтира самоідентифікації людини призвів до осмислення її в категоріях тілесної інтуїції (явище соматизації емоцій і почуттів у китайській культурі).
15. Специфіку етнічної ментальності найрельефніше втілюють слова-культурні концепти (наприклад: укр. воля, доля, лихо; рос. тоска, удаль, воля, судьба, правда, пустота; англ. self, individualism, privacy; кит. qi (світова енергія), yin (жіноче начало), yang (чоловіче начало), ming (доля), які виступають фундаментальними поняттями певної духовної культури і часто-густо не мають відповідників у інших мовах. Міжмовне зіставлення подібних на перший погляд концептів (укр. доля рос. судьба; укр. воля рос. воля) виявило їхні суттєві розбіжності, зумовлені як суто лінгвістичними, так і екстралінгвістичними, історико-психологічними чинниками.
Культурні концепти як концентроване вираження духовно-емоційного досвіду певного етносу мають сублогічну природу, виступаючи своєрідним конденсатом колективного позасвідомого.
Національна автентичність культурно зумовлених понять української, російської, англійської та китайської мов може встановлюватися із залученням комплексу різнорідних методів та прийомів (традиційних і новітніх), серед яких найголовнішими виступають описовий та контрастивно-зіставний методи, метод реконструкції внутрішньої форми слова, компонентний аналіз, контекстуальний аналіз, метод психолінгвістичного шкалування, метод семантичних примітивів, концептуальний аналіз.
16. Основою формування базових найменувань кольору в різних мовах є певні універсальні прототипи, які водночас виступають потужними міфологічними та міфопоетичними архетиповими символами: світло, темрява, вогонь, кров, рослинність, небо тощо. При цьому напрям семантичного розвитку (вторинний семіозис) детермінований тими особливостями мовної картини світу, які сформувалися внаслідок первинної категоризації дійсності мовою. Колірні номени, таким чином, розглядалися як засіб доступу до тих когнітивних процесів і механізмів, що лежать в основі первинного та вторинного знакоутворення.
Розвиток переносних метафоричних значень колірних термінів почасти зумовлювався впливом їхніх концептуальних референтів (архетипів), частково інспірувався кольором шкірних реакцій людини.
У межах різних культурних ареалів символічний аспект функціонування найменувань кольорів одержує специфічні національно-культурні конотації, пов’язані як із психологією сприйняття кольору тим чи іншим етносом, так і з історико-культурними традиціями тієї чи іншої країни.
Символічні осмислення позначень кольору в Китаї відзначаються особливою якістю: знакова система кольорів не лише ототожнюється зі сторонами світу, а й орієнтована на китайську космологію та поширені там даосизм і буддизм.
17. Взаємовплив навколишнього середовища мовного соціуму (тобто природного і створеного руками матеріального середовища, етнічної свідомості та духовної культури етносу створює лінгвокультурний зміст певної мови, одиничним виявом якого є лінгвокультурний факт (в інших термінах, концепт”, лінгвокультурема”). Лінгвокультурний факт є втіленням відчуженої етнічною мовою реальності, у площині якої об’єктивно існуючі предмети та явища набувають суб’єктивної оцінності.
У тріаді відношень навколишнє середовище етнічна свідомість етнічна мова фактор природного середовища відіграє найважливішу роль у формуванні лінгвокультурного змісту мови, однією з основних складових якого є образні еталонні стереотипи сприйняття та осмислення дійсності (національні інтелектуально-оцінні концепти НІОК), крізь які етнос бачить світ”. Будучи виразниками етнічно зумовлених нюансів світосприйняття, світоосмислення та світооцінки, НІОК визначають характер національної ментальності, реалізуючись на лексичному рівні мовної системи у вигляді певних образів, еталонних стереотипів та символів, що функціонують, як правило, у складі фразеологічних одиниць величин проміжної фразеологічної системи мови. Джерелом утворення НІОК є певний набір референтів, специфіка якого визначається тим фрагментом природного середовища, який дано етносу у безпосередньому спогляданні. Вторинної образної або символічної категоризації зазнають, як правило, лише ті референти, котрі поширені на території, де проживає етнос. Джерелом НІОК, таким чином, можуть виступати флора і фауна, клімат, ландшафт, природні матеріали, які притаманні географічному ареалу, де поширений певний етнос.
18. Оцінно-експресивна метафора виступає потужним засобом утворення НІОК, які, конституюючи мовні картини світу, відіграють величезну роль у продукуванні мовами вторинних символічних просторів. Виступаючи носієм певних національно детермінованих асоціативних стереотипів, оцінно-експресивні метафори позначають суттєві моменти у відчуванні” та розумінні етносом того фрагмента реального світу, який він безпосередньо сприймає. В усіх досліджуваних лінгвокультурних ареалах антропоморфна метафора (тварина → людина) є найпоширенішою, яка, будучи потужним експресивним засобом, надає суб’єктові метафори яскраво вираженої пейоративності.
Розуміння метафоризації як широкої сфери номінативної діяльності спричинило розширення кількості досліджуваних мовних об’єктів, внаслідок чого розглядалися не лише лексеми-зоометафори, а й зооідіоми та загальномовні порівняння з елементом-зоонімом. Такий підхід диктується новим розумінням сутності об’єктів, що вивчаються в руслі когнітивізму: їхньою більшою масштабністю порівняно з власне мовними змістовими квантами; їх глибинним, імпліцитним характером, прихованим за мовною емпірикою; їх образною природою; високим ступенем належності до сфери підсвідомого; можливістю їх реконструкції як сукупності певних властивостей і характеристик. НІОК, які породжуються механізмом культурно-мовного означування, виступають таким мовним об’єктом, що цілком і повністю відповідає духові когнітивних досліджень. Національно-культурні стереотипні уявлення, втілені системою НІОК, служать для етнічної спільності еталонними орієнтирами у її гностико-оцінній діяльності.
Номени тварин (свійських та диких) і рослин (польових та культивованих) в їхньому вторинному антропоморфному” означуванні дозволяють дослідити роботу гностико-асоціативно-оцінного апарату етнічної мовної свідомості. Специфіка розподілу емоційних оцінок-конотацій між однаковими референтами в різних мовах (українській, російській, англійській, китайській) висвітлила систему національно-культурних преференцій та цінностей, формування якої, як видається, значною мірою належить до сфери колективного підсвідомого.
Номени тварин, включені в процес вторинного семіозису за допомогою метафоризації, створюють доволі своєрідні фрагменти національно-мовних картин світу, в рамках яких виявляються як універсальні, так і етнокультурні властивості асоціативного мислення різних етносів.
Лінгвокультурні універсалії як відбиття спільності образної семантики продуктів асоціативної діяльності українського, російського, англосаксонського та китайського етносів породжується, з одного боку, єдністю людського феномена, що зумовлює аналогічність мислення різномовних етносів, а з другого подібністю критеріїв логічної та естетичної оцінок у носіїв різних лінгвокультур.
Разом з тим, конотативне освоєння наслідків метафоричного процесу, попри навіть схожість фільтрів різномовних метафор, далеко не завжди збігається по мовах. Наявність асоціативно-емотивних лакун свідчить про різну роботу емоційно-оцінного компонента національних мовних свідомостей, що вказує на аксіологічну суб’єктивність” сприйняття тим чи іншим етносом реалій матеріального світу.
Унікальність національного емотивно-образного осмислення тварини зумовлюється декількома факторами: 1) географічною та культурною віддаленістю мовних регіонів; 2) життям” тварини в національному фольклорно-міфологічному і літературному контексті; 3) значущістю тварини в культурно-господарській діяльності етносу (свійські тварини), а також її поширеністю у природному середовищі етносу (дикі тварини).
Вторинне осмислення зоонімів у китайській мові відзначається певними особливостями: воно пов’язане не лише з метафоризацією прямих значень, а й з омофонічними кореляціями лексем. Крім того, сепаратне існування сакралізованих і звичайних тварин у китайській національній свідомості часто-густо спричиняє незбіг метафоричного і символічного значення номенів на позначення тварин.
19. Мовно-образні конотації, пов’язані зі світом тварин, визначаємо як мотивовані та частково мотивовані метафорико-символічні осмислення на противагу емотивним значенням, ініційованим рослинним світом, котрі розглядаємо як слабомотивовані чи немотивовані конотації. Така кваліфікація дозволяє трактувати породжувані царством рослин НІОК як такі, що мають переважно символічний характер.
У китайському лінгвокультурному ареалі квіткова символіка пов’язана переважно з культивованим оточенням, що протиставляє її східнослов’янській квітковій символіці, співвіднесеної насамперед з природним навколишнім середовищем етносу: польовими та лісовими рослинами і травами.
У народній свідомості східних слов’ян рослини ставали не стільки символами душевно-духовних властивостей людини або її соціального статусу (що спостерігається в китайській культурі), скільки набували лікувального й обрядового значення, тісно пов’язаного з магією.
Порівняльний аналіз оцінно-ціннісної символіки дерев, квітів і трав у китайській і східнослов’янській культурах дозволив зробити висновок про відсутність у межах китайської рослинно-символічної системи негативних конотацій рослин та про наявність таких у східнослов’янській.
Рослинний світ у китайській культурі виступає частиною символічного всесвіту морально-ціннісної етнічної самоідентифікації. Номени, що позначають найпопулярніші в Китаї види дерев і квітів, одержують вторинні мовні проекції через омофонічні кореляції з іншими лексичними одиницями, які розвивають логіко-оцінний зміст рослин-символів. Остаточне символічне закріплення найменування рослин знаходять на рівні фразеологічної системи китайської мови у складі cheng yu стійких ідіоматичних зворотів, які часто-густо висвітлюють морально-ціннісні пріоритети китайської національної свідомості.
20. Аналіз безособових речень української та російської мов на тлі їхніх англійських та китайських відповідників продемонстрував, що східнослов’янським дативній і акузативній пацієнтивним синтаксичним конструкціям протиставлена номінативна агентивна синтаксична конструкція англійської та китайської мов.
Належачи до мов різної синтактико-типологічної структури (пацієнтивної і агентивної), українська та російська, з одного боку, і англійська та китайська з другого, виступають носіями різних етнофілософій.
Якщо номінативна конструкція англійської та китайської мов описує світ у термінах причинно-наслідкових логічних відношень, де каузація позитивно пов’язана з волею людини (номінативна конструкція є певним видом каузативної), то українсько-російська дативна і акузативна експерієнцерні конструкції з пасивним суб’єктом відбивають ірраціональне світосприйняття, де дія виступає некерованою і неконтрольованою, а події, що описуються, постають загадковими, незбагненними і часто-густо ворожими щодо людини.
Потужний вплив ірраціонального на психічне сприйняття українця та росіянина, рефлексію чого виявляють безособові синтаксичні структури, свідчить про певну міфологізованість свідомості східнослов’янських етносів.
Діахронна тенденція перетворення безособових конструкцій на особові разом із поширенням іменної синтаксизації та номіналізації в сучасній англійській мові, що, на думку дослідників, сприяє виникненню ситуації відстороненості” суб’єкта мовлення від подій та мовної дистанції” між комунікантами, дозволяють розглядати номінативність як особливий засіб концептуалізації дійсності мовою, який має етнокультурну значущість.
21. У межах цієї праці мова розглядається як об’єктивоване світосприйняття, світовідчуття і світогляд народу, як зберігач культурних цінностей та ідеології етносів. Було здійснено спробу дослідити мову культури”, тобто маніфестації культурних феноменів у мовній тканині, ті кванти національно-специфічного і культурно зумовленого, які створюють унікальність і неповторність мовних картин світу, що відбивають колективну свідомість етносів. Найвагомішим результатом даної праці вважаю підтвердження справедливості вихідної гіпотези дослідження щодо моделювання специфічних рис національного світосприйняття і національного складу мислення на всіх стратифікаційних рівнях мовної системи за допомогою дознакових, знакових і супразнакових мовних величин.
У своєму дослідженні ми намагалися керуватися насамперед мовними фактами: їхній характер і специфіка вираження в них культурної семантики дозволили зробити певні теоретичні припущення (див. Вступ), а пізніше й узагальнення. Видатний радянський літературознавець Б.М. Ейхенбаум якось відзначив: У науковій роботі вважаю найважливішим не встановлення схем, а вміння бачити факти. Теорія необхідна для цього, тому що саме в її світлі факти стають помітними тобто стають справді фактами. Але теорії зникають чи змінюються, а факти, з їх допомогою здійснені та утверджені, залишаються. Тому хай матеріал не до кінця вкладається у схему їй ніколи не охопити всієї різноманітності, важливо, щоб явища, що залишаються поза межами сприйняття і тому не існують для свідомості, стали відчутними, потрапили б до сфери спостереження” [Эйхенбаум 1969, с. 509].
Ми намагалися дотримуватися в цій праці етичного принципу презумпції нерозуміння”, сформульованого Г.Д.Гачевим: лінгвіст-культуролог, беручись за крос-культурне дослідження, зобов’язаний не лише нівелювати звичні схеми сприйняття та розуміння, нав’язані йому рідною мовою, а й подолати свій підсвідомий етноцентризм, прагнучи максимальної об’єктивності в інтерпретації лінгвокультурних фактів мов, носіями яких виступають різні етноси.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Ажнюк Б.М. Мовна єдність нації: діаспора й Україна. К.: Рідна мова, 1999. 450с.
2. Акуленко В.В. Вопросы интернационализации словарного состава языка. Харьков: Харьковский гос. ун-т, 1972. 108 с.
3. Акуленко В.В. Категория количества в современных европейских языках. Киев: Наукова думка, 1990. 284 с.
4. Алексеев М.П. Русское слово ничего и его зарубежные интерпретации // Словари и лингвострановедение. Cб. статей / Под ред. Верещагина Е.М. М.: Русский язык, 1982. С. 28 33.
5. Алпатов В.М. Грамматика Пор-Рояля и современная лингвистика // Вопр. языкознания. 1992. №2. С. 32 39.
6. Алпатов В.М. Предварительные итоги лингвистики ХХ века // Вестник Моск. ун-та. 1995. № 5. С. 84 92.
7. Американский характер. Очерки культуры США: традиция в культуре /Отв. ред. О.Э. Туганова. М.: Наука, 1998. 412 с.
8. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика. Синонимические средства языка М.: Наука, 1974. 367 с.
9. Апресян Ю.Д. Образ человека по данным языка: попытка системного описания // Вопросы языкознания. 1995. № 1. С. 37 67.
10. Апресян Ю.Д. Избранные труды. М.: Школа Языки русской культуры”, Вост. лит., 1995. Т. 1 472 с.; Т. 2 767 с.
11. Аракин В.Д. Сравнительная типология английского и русского языков. Л.: Просвещение, 1979. 259 с.
12. Арутюнова Н. Д. Истина и судьба // Понятия судьбы в контексте разных культур. М.: Наука, 1994. С. 302 316.
13. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. М.: Языки русской культуры”, 1999. 896 с.
14. Арутюнова Н.Д., Падучева Е.В. Истоки, проблемы и категории прагматики // Новое в зарубежной лингвистике. Лингвистическая прагматика. М., 1985, Вып. ХVI. С. 8 42.
15. Афанасьев А.Н. Поэтические воззрения славян на природу: В 3-х т. М.: Современный писатель. 1995. Т. 1 412 с.; Т. 2 397 с.; Т. 3 415с.
16. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка / Пер. с франц. К.А. Долинин; Е Г Эткинд. М.: Изд-во иностр. лит., 1961. 394 с.
17. Баронин А.С. Этническая психология. К.: Тандем, 2000. 264 с.
18. Бартминский Е., Небжеговская С. Когнитивное определение, профилирование понятий и субъектная интерпретация мира // Когнитивная лингвистика конца XX века: Материалы Междунар. науч. конф. 7 8 октября 1997 г.: В 2-х ч. Минск, 1997. Ч. 1. 250 с.; Ч. 2. 262 с.
19. Бархударов Л.С. Язык и перевод. Вопросы общей и частной теории переводов. М.: Международные отношения, 1975. 239 с.
20. Бахилина Н.Б. История цветообозначений в русском языке. М.: Наука, 1975. 288 с.
21. Бацевич Ф.С., Космеда Т.А. Очерки по функциональной лексикологии. Львов: Світ, 1997. 392 с.
22. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики. К.: Видавничий центр „Академія”, 2004. 342 с.
23. Белецкий А.А. Лексикология и теория языкознания. Киев: Изд-во КГУ, 1972. 209 с.
24.&nb